Теоретичні та організаційні аспекти формування банківської стратегії

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАІНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з курсу: «Банківський менеджмент»

на тему: «Теоретичні та організаційні аспекти

формування банківської стратегії»

Керівник, викладач В.І.Горошко

Студент фінансово-

економічного факультету

V курсу групи 52-БС

Спеціальності 7.050105

«Банківська справа» О.С.Вохмяніна

Харків-2002

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ

1.1 Стратегічний менеджмент у банках

1.2 Теоретичні аспекти визначення сутності банку

РОЗДІЛ 2 РАЦІОНАЛЬНЕ ПОЕДНАННЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

2.1 Організаційні структури у банках

2.2 Організаційні структури банків, які діють на міжнародних ринках

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності й одержання максимально можливого результату за мінімальних затрат.

Найважливіше завдання формулювання стратегії полягає в пошуку шляхів подолання конкуренції на ринку. Тому стратегію банку можна визначити як концептуальну основу його діяльності, що визначає пріоритетні цілі та завдання й шляхи досягнення їх і відрізняє банк від конкурентів. Вона є орієнтиром для прийняття ключових рішень щодо майбутніх ринків, продуктів, організаційної структури, прибутковості й профілю ризиків для керівників банку на всіх рівнях його діяльності, тобто є основою всієї системи банківського менеджменту.

Стратегічний менеджмент у банку являє собою управлінський процес підтримання відповідності між цілями банку і наявними у нього ресурсами в умовах постійної зміни ринку і правил державного регулювання.

Початковим моментом має стати поглиблене теоретичне обґрунтування сутності банків та їх важливої ролі в організації грошово-кредитних відносин.

Важливість ґрунтовної теоретичної бази набуває ключової ролі у пошуках оптимальних шляхів підвищення ефективності функціонування усієї банківської системи країни.

РОЗДІЛ 1. Формування банківського менеджменту в Україні

В умовах певної стабілізації економічної ситуації в Україні, зважаючи на грошово-кредитну політику НБУ та ключові питання, які мали бути вирішені у 1998 році, банки переходять до класичного менеджменту. Основу діяльності банкірів тепер становить політика чотирьох "К": капітал, клієнти, каталог (технології послуг), кадри.

Упродовж 1997 року Нацбанк намагався дотримуватися курсу на підтримку стабільності грошового ринку України, оперуючи такими інструментами, як облікова ставка НБУ, обов'язкове резервування залучених коштів, створення резерву за активними операціями банку, рефінансування НБУ для підтримки ліквідності комерційних банків, державні цінні папери як регулятор грошово-кредитного ринку, валютні інтервенції НБУ. Результати 1997 року за рядом позицій можна було вважати задовільними: рівень інфляції за рік становив 10.1%; приріст грошової маси -- 25% на рік; чиста емісія -- близько 2 млрд. гривень; обсяг кредитних грошей -- 8.7 млрд. гривень.

Протягом 1998 і наступних років вітчизняна банківська система вирішу вала такі головні завдання:

Запровадження міжнародного плану рахунків бухгалтерського обліку. У 1997 році "АЖІО" та ще ряд пілотних банків розпочали підготовчу роботу -- вивчали нову систему обліку та її програмне забезпечення, аби із 1 січня 1998 року першими серед українських банків запрацювати по-новому. Протягом року перейти на цю систему мали всі інші банки. Необхідно було також удосконалити та синхронізувати з новим планом рахунків програмне забезпечення системи електронних розрахунків "клієнт -- банк".

Реорганізація банківської системи -- ліквідація безперспективних, злиття дрібних банків та утворення великих фінансових установ, активна санація.

Обслуговування державного бюджету -- реалізація облігацій державної внутрішньої позики та налагодження їх обігу.

Докорінна зміна характеру відносин між клієнтами і банками. Свого часу клієнти вибирали банк; тепер же банки, особливо "незалежні", шукають клієнтуру -- підвищують якість обслуговування, створюють спеціальні структурні підрозділи, покликані привабити та залучити клієнтів і вести цю роботу в майбутньому.

Удосконалення банківського менеджменту, пошук шляхів підвищення якості менеджерських рішень. У банку "АЖІО", наприклад, для ефективнішого використання наявних ресурсів створено казначейство, для поліпшення обслуговування клієнтів -- головне операційне управління.

Відновлення довіри клієнтів до банків. Банкрутство деяких банків, діяльність трастів, знецінення заощаджень населення -- усе це підірвало довіру юридичних і фізичних осіб до фінансових структур. Тепер лише копітка тривала праця могла відновити її.

7. Перевірка діяльності українських банків найавторитетнішими міжнародними аудиторськими фірмами. Це створювало засади для співпраці з міжнародними інституціями -- Європейським банком реконструкції та розвитку, Німецько-українським фондом, створеним під егідою уряду Німеччини, фондом "Євразія", заснованим Агенцією США з міжнародного розвитку (ІЙАШ). Завдяки співробітництву із цими організаціями в Україні розпочато активну підтримку малого та середнього бізнесу довгостроковими кредитами, наданими на вигідних для позичальника умовах.

8. Взаємодія з керівними та контролюючими органами. За діючою системою визначає умови діяльності комерційних банків та контролює їх Національний банк України, його інструктивні та нормативні документ е обов'язковими для виконання. Зокрема; економічна діяльність банків контролюється за 24 показниками.

За тим, як комерційні банки дотримуються податкового законодавства, наглядає Державна податкова адміністрація, її місцеві відділення і Податкова поліція. Як емітентів цінних паперів банки контролюють Міністерство фінансів та Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку. Наприклад, за звітом Ревізійної комісії, у банку "АЖІО" протягом 1999 року різні контролюючі державні органи провели 45 перевірок.

9. Формування резервів на можливі втрати за активними операціями та за залученими коштами. Введено порядок оцінки наданих банком кредитів. Фахівці стверджують, що система розподілу кредитів за категоріями е недосконалою, хоча в цілому дає змогу достовірно оцінити стан кредитів і застрахувати банк від великих втрат у разі їх неповернення. Зрозуміло, не варто було очікувати, що протягом перших десяти років нам вдасться вирішити всі проблеми становлення та розвитку банківської системи України, розв'язати всі питання законодавчого, нормативного, організаційного характеру і на цих засадах забезпечити її функціонування у повну силу.

Найгостріші проблеми, що значною мірою впливають на діяльність українських банків банкірам що належить розв'язати, щоб банківська система України стала справді "кровоносною системою" економіки країни та забезпечувала її повноцінне функціонування.

Нині більшість банків є універсальними. Вони надають найповніший спектр послуг, прагнучи задовольнити потреби якомога ширшого кола клієнтів: приватних підприємців, великих і малих фірм та підприємств, фізичних осіб, державних установ. Усі вони, дбаючи про власні інтереси, висувають певні вимоги до банку. Щоб організувати роботу відповідно до їхніх потреб, підвищити якість обслуговування, банк повинен оцінити економічну значущість клієнтів та класифікувати їх. Існують різні методики, але найлогічнішою, на нашу думку, є оцінка за рівнем принесеного клієнтом прибутку. Маючи уявлення про своїх клієнтів, можна допомогти їм вирішити проблеми, оптимізувати прибуток банку, регулюючи тарифи та використовуючи потенціал клієнтури та ринку.

Структурний підрозділ центрального офісу банку з питань обслуговування та консультування клієнтів розробляє стратегію розвитку цього напряму діяльності, здійснює маркетинг і контролює результати практичних заходів, організовує та підтримує цю роботу у філіях.

Важливо надавати клієнтам професійні консультації з фінансових питань. Це допоможе їм укласти більше угод за прийнятними умовами, значно зекономити час і кошти на утримання персоналу, звести до мінімуму кількість помилкових рішень. Для банку ж це -- нові послуги та додатковий дохід. Такі роз'яснення доречні стосовно прямих інвестицій клієнта (за умови його повної чи часткової участі у проекті), кредитування, розрахунків, управління активами, сплати податків. Консультанти допоможуть вивчити ринок чи його окремі сегменти, оцінити і проаналізувати позиції підприємства на ринку, підготують клієнта до переговорів із контрагентами.

Досвід свідчить, що установа, яка прагне стати "домашнім банком" для всіх клієнтів, урешті-решт виходить на нові сегменти ринку та збільшує свою частку на вже освоєних його ділянках.

1.1 Стратегічний менеджмент у банках

В умовах швидкозмінного ринкового конкурентного середовища запорукою виживання та розвитку будь-якого банку є опора на інтелектуальні технології: стратегічне планування, прийняття рішень на базі розгляду альтернативних сценаріїв, конструктивний маркетинг, активне формування клієнтської бази.

Банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності й одержання максимально можливого результату за мінімальних затрат.

Ключове завдання формулювання стратегії полягає в пошуку шляхів подолання конкуренції на ринку. Тому стратегію банку можна визначити як концептуальну основу його діяльності, що визначає пріоритетні ціпі та завдання, й шляхи досягнення їх і відрізняє банк від конкурентів. Вона є орієнтиром для прийняття ключових рішень щодо майбутніх ринків, продуктів, організаційної структури, прибутковості й профілю ризиків для керівників банку на всіх рівнях його діяльності, тобто є основою всієї системи банківського менеджменту.

Виходячи з цього визначення, стратегічний менеджмент у банку являє собою управлінський процес підтримання відповідності між цілями банку і наявними у нього ресурсами в умовах постійної зміни ринку і правил державного регулювання.

Мета стратегічного банківського менеджменту -- розробка, впровадження і розвиток таких нових напрямів банківської діяльності й банківських продуктів, які б забезпечували зростання частки завойованого ринку, прибутків банку і, як наслідок, -- збільшення ринкової вартості кредитної організації.

Здійснення стратегічного керування допускає вибір стратегії і розробку плану заходів щодо її реалізації. Структуру стратегічного менеджменту можна представити такими організаційними етапами, реалізація яких крок за кроком забезпечить максимально ефективне стратегічне керування сучасним комерційним банком.

Діагностика нинішнього становища банку (ситуаційний аналіз).

Визначення стратегічного бачення діяльності банку.

Формулювання місії та стратегічних цілей.

Визначення стратегічного підходу й оцінювання альтернативних стратегій.

Аналіз стратегічного вибору банку.

Затвердження і реалізація стратегії.

Оцінювання результатів впровадження стратегії і можливих коригувань стратегічного плану.

Завдання банківських топ-менеджерів щодо створення і реалізації стратегії банку складається з п'яти взаємопов'язаних частин.

Визначення виду комерційної діяльності й формування стратегічних напрямів його розвитку -- необхідно позначити цілі й довгострокові перспективи розвитку.

Перетворення загальних цілей у конкретні напрями роботи.

Уміла реалізація обраного плану для досягнення бажаних показників.

Ефективна реалізація обраної стратегії.

Оцінювання виконаної роботи, аналіз ситуації на ринку, внесення коректив.

У довгострокові основні напрями діяльності, у цілі, у стратегію або в її здійснення у світлі набутого досвіду, за нових умов, ідей або нових можливостей ("зворотний зв'язок").

Реалізуючи стратегію банку, керівництво постає перед проблемою: як досягти намічених результатів в умовах внутрібанківської ситуації та її перспектив. Цілі -- це результати, а стратегія означає досягнення їх. Дійсно, стратегія -- це інструмент топ-менеджера для виконання певних завдань, як стратегічних, так і фінансових. Щоб визначити стратегію, необхідно вивчити внутрішній стан банку і зовнішні фактори. Тільки чітко уявляючи становище свого банку на ринку, з огляду на особливості ринку, топ-менеджер може краще визначити стратегію, що сприяє досягненню намічених цілей і фінансових результатів.

Стратегія банку, як правило, складається з: 1) продуманих цілеспрямованих дій; 2) реакції на непередбачений розвиток подій і на конкурентну боротьбу, що підсилилася. Стратегія -- це не тільки те, що топ-менеджер старанно придумав заздалегідь і має намір розпочати реалізовувати для здійснення якого-небудь грандіозного стратегічного плану. Світ навколо постійно змінюється: чи то важливе відкриття в галузі технології, чи успішний вихід на ринок нового банківського продукту конкурента, чи нова державна регламентація і політика, чи то розширення інтересів клієнтів банку у тій або іншій галузі тощо. Завжди залишається певний ступінь непевності в майбутньому, і топ-менеджер не може передбачити всі стратегічні дії заздалегідь та рухатися цим наміченим маршрутом, не вносячи змін.

Кожне з п'яти завдань стратегічного керування вимагає постійного аналізу і вирішення питання: продовжувати роботу в заданому напрямку або вносити зміни. Топ-менеджер не може дозволити собі відвернутися від них. У процесі стратегічного керування ніщо не є остаточним, і всі попередні дії зазнають змін залежно від трансформації навколишнього середовища або появи нових можливостей, здатних поліпшити стратегію. Стратегічний менеджмент -- процес, що перебуває в постійному русі. Зміна оточення як усередині організації, так і поза нею або усе разом вимагає відповідних коректив стратегії, тому процес стратегічного керування являє собою замкнений цикл.

Погляди топ-менеджерів банку на те, якими видами діяльності збирається займатись банківська установа, на довгостроковий курс, утворюють стратегічне бачення. Воно дає картину того, "хто ми, чим займаємося і чого прагнемо досягти". Стратегічне бачення необхідне керівництву банку, щоб зняти всі сумніви щодо довгострокових перспектив розвитку банку. Добре обґрунтоване стратегічне бачення -- обов'язкова умова забезпечення ефективного стратегічного лідерства. Топ-менеджер не може працювати ефективно як лідер або розроблювач стратегії без чіткої концепції свого бізнесу: яким видом діяльності займатися, чого не починати і яку довгострокову конкурентну позицію вибирати. Іншими словами, стратегічне бачення покликане сприяти формуванню загальної ідеології діяльності банку шляхом конкретизації найважливіших завдань і реально досяжних цілей для всіх організаційних одиниць. Воно має служити джерелом натхнення для виконання повсякденних обов'язків, бути мотивуючою і провідною силою, що гармонує з корпоративною культурою, нормами етики і цінностями банку.

Відповідно до особливостей, властивих стратегічному баченню і банківській корпоративній культурі, формулюється лаконічніше Характеристика стратегічної орієнтації, так звана місія банку. Вона буде чітко вказувати на причину існування банку.

Стратегічне бачення і місія банку завжди вкрай індивідуальні. Загальні положення, що стосуються будь-якого банку, не мають управлінської цінності. Стратегічне бачення і місія ніби відокремлюють один банк від іншого і наділяють їх власними відмінними рисами напрямом діяльності і шляхом розвитку ."Наприклад, місія універсального банку з розгалуженою мережею філій в усіх регіонах України має мало спільного з призначенням місцевого банку обласного чи міського значення, хоча обидва займаються банківською діяльністю.

Основою метою формулювання місії банку є визначення поточних і перспективних напрямів діяльності, де знаходять висвітлення обсяг поточних і нових операцій, розмір ринку, географічне охоплення. При цьому визначаються, в яких галузях банк уже має перевагу над конкурентами і де необхідно докласти зусиль, щоб досягти стійкої конкурентної переваги. Головна ідея, чітко виражена в заяві про місію, стосується визначення пріоритетів стратегічного плану банку. Водночас виявляються основні можливості стабільного зростання (на основі результатів зовнішнього аналізу) і ті можливості, які необхідно реалізувати метою підвищення ефективності банківської діяльності й досягнення конкурентної переваги. Таким чином, місія банку містить систему основних принципів і пріоритетів, що будуть визначати подальшу стратегічну діяльність банку на всіх рівнях.

Варто зазначити, що виробляючи місію сучасного комерційного банку, найбільшу увагу необхідно приділити насамперед визначенню кола майбутніх клієнтів та ідентифікації їхніх потреб. Отже, місія банку має передбачати забезпечення не тільки його комерційних інтересів, а й інтересів тих, від кого безпосередньо залежить стабільність його розвитку. Цей погляд відображає концепція соціально-етичного маркетингу, що переважає в ідеології провідних закордонних і транснаціональних компаній.

Так, основними моментами місії вітчизняного універсального банку можуть стати такі напрями:

сприяння становленню і розвитку підприємств усіх типів власності;

сприяння підприємницькій діяльності громадян;

гарантування своїм клієнтам кваліфікованого банківського сервісу на рівні міжнародних стандартів;

надання всіх можливостей для співробітництва з діловими партнерами в різних країнах світу;

сприяння розвиткові домашніх господарств і збереженню заощаджень населення;

дотримання законодавства України.

На підставі й відповідно до місії визначається низка стратегічних цілей на плановий період, виконання яких у майбутньому максимально наблизить реальне становище банку до заявленого в місії. Спираючись на місію, розробляють принципові документи: меморандуми про кредитну й інвестиційну політику банку, з питань ціноутворення на банківські продукти і послуги, положення про керування персоналом і т. ін. Визначення цілей банку на найближчу і подальшу перспективи -- основне в менеджменті.

Постановка стратегічних цілей допомагає перейти від загального формування місії до більш конкретних уявлень про шлях досягнення успіху, про зусилля й організаційні заходи для досягнення бажаних результатів.

Визначення цілей переводить стратегічне бачення і напрямок розвитку банку в конкретні завдання, пов'язані з діяльністю і результатами діяльності банку. Цілі являють собою зобов'язання управлінського апарату банку щодо певних результатів у певний час. Вони точно пояснюють, скільки, чого і до якого терміну необхідно зробити, спрямовують увагу й енергію на те, чого потрібно домогтися.

Щоб цілі мали управлінську цінність, вони мають бути визначені в кількісних і вимірних показниках і містити граничні значення, яких необхідно досягти.

Цілі комерційного банку поділяють на стратегічні і тактичні, довгострокові й короткострокові, загальні і локальні. Для їх досягнення, як правило, необхідно створити відповідні банківські підрозділи. Перевага має надаватися перспективним цілям, тому що дуже рідко банк процвітає, коли банківські керівники нехтують його майбутнім заради сьогоднішнього благополуччя.

Стратегічні цілі орієнтовані на закріплення конкретних позицій банку на ринку, на забезпечення більш високих; ніж у середньому серед банків, темпів зростання, на підвищення якості продуктів та послуг порівняно з конкурентами, на зменшення операційних витрат та поліпшення іміджу банку.

Виходячи з цих міркувань, стратегічні цілі мають конкретизувати задекларовану місію в банку і задовольняти таким вимогам:

конкретність і вимірність;

орієнтованість у часі;

досяжність, несуперечність і взаємодоповнюваність.

Перша умова передбачає вибір конкретних характеристик, які могли б служити орієнтиром для оцінювання досягнення поставлених цілей, їх визначають по-різному: за балансовими статтями (наприклад, обсяг залишків на розрахункових рахунках клієнтів), за розрахунковими показниками (наприклад, рентабельність працюючих активів або віддача на капітал) чи якісно (наприклад, завоювання лідируючого положення на регіональному ринку або розширення якості й асортименту банківських послуг).

Друга -- визначення терміну, за який має бути досягнуто результат. Вибираючи горизонт планування, розрізняють довгострокові цілі (виконання яких можливе лише через п'ять чи більше років), середньострокові (регламентують діяльність організації на термін від одного до п'яти років) і короткострокові (їх реалізують протягом року).

Досяжність цілей треба ретельно прораховувати й обґрунтовувати в процесі фінансового планування і бюджетування. Вибір стратегії, яка не відповідає внутрішньому потенціалу організації або не може бути досягнута через об'єктивні фактори, може призвести до втрати капіталу і банкрутства організації. Прикладом є негативний досвід банків, що прагнуть територіальної експансії і занадто швидкими темпами розвивають мережу філій і відділень, .не/маючи капітальної бази і налагодженої системи керування і контролю.

Несуперечність цілей -- обов'язкова, проте не достатня умова; вона має поєднуватися І із взаємозв'язком і взаємодоповнюваністю цілей. Якщо банківська організація ставить перед собою надто багато різноспрямованих (нехай і несуперечливих) цілей, вона ризикує зазнати невдачі в їх реалізації.

Однак генерацією місії і основних цілей процес стратегічного планування в комерційному банку не закінчується: залежно від внутрішніх особливостей конкретного банку й умов його зовнішнього середовища існують різні варіанти досягнення стратегічних цілей, кожний з яких укладається в ранки того чи іншого стратегічного підходу.

Кожен конкретний банк має застосовувати індивідуальний стратегічний підхід. Так, забезпечення стабільного зростання -- безперечно, головна мета банку, але вона не може бути єдиною основою при виборі стратеги. Приймаючи ту чи іншу стратегію, потрібно враховувати також унікальні особливості конкретного банку, виявлені в процесі стратегічного аналізу.

Виділяють три напрями вибору можливих стратегічних підходів:

вибір основної стратегії банку, використовуючи яку він буде конкурентоспроможним або забезпечить собі стійку конкурентну перевагу;

вибір напряму розвитку банку;

вибір методу, за допомогою якого банк досягне успіху.

Перш ніж приступити до розгляду проблеми розробки основних стратегічних напрямів, важливо визначити основу, на якій банк буде розвивати конкурентоспроможність і забезпечувати ефективність своєї діяльності. Цю основу для підтримання конкурентного рівня часто називають основною стратегією або рушійною силою стратегії.

Визначення основної (провідної) стратегії банку пов'язано з необхідністю конкретизації того:

у чому полягає конкурентна перевага, якої прагне банк;

чим перевага конкретизується;

у якій галузі її необхідно досягнути;

у якому ступені вона виявиться.

Значний досвід реалізації концепції стратегічного менеджменту накопичив АКБ "Надра", який за вісім років діяльності зумів закріпити свій імідж не тільки одного з найбільших і стабільних банків України, а й банку, який постійно веде пошук і впроваджує нові банківські технології та форми банківського обслуговування. Це свідчить про ефективну систему управління банком, яка постійно вдосконалюється на принципах сучасного банківського менеджменту та передбачає високу самостійність управлінських ланок при строгому дотриманні місії, заявленої в Стратегічному плані банку.

Сьогоднішня стратегія банку також спрямована на постійне збільшення пропозиції високоякісних банківських продуктів та послуг для клієнтів і найбільш досконале їх супроводження та обслуговування. Особлива увага приділяється проектам і програмам, які на сьогодні визнані стратегічними. Серед них можна виділити такі:

регіональні програми;

комплексні програми та проекти з найкрупнішими системними, корпоративними клієнтами;

цільові програми розвитку окремих напрямків банківського бізнесу.

До числа регіональних програм передбачається включити ті обласні державні адміністрації, з якими на сьогодні вже підписано угоди про стратегічне співробітництво. Серед таких -- Сумська, Вінницька, Полтавська та Івано-Франківська обласні державні адміністрації.

Організація взаємовідносин та співробітництва з обласними державними адміністраціями передбачає таке.

1. Фінансову підтримку та обслуговування цільових програм обласних адміністрацій, а також безпосередньої діяльності закладів обласної державної адміністрації та їх партнерів. Зокрема, банк готовий надати (і надає) всіляку, в тому числі й консультативну, підтримку підвищенню ефективності розпорядження коштами обласних державних адміністрацій для здійснення соціального захисту населення, фінансування витрат органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Серед пропонованих -- послуга з організації ресурсного ділингу (розміщення тимчасово вільних коштів на депозит, у тому числі короткостроковий "овернайт"), що сприяє кращому управлінню коштами бюджету області.

Фінансування сільськогосподарських програм, пов'язаних із закупівлею, лізингом сільськогосподарської техніки, добрив, посівного матеріалу, паливно-мастильних матеріалів, для чого банк готовий надавати спеціальні квоти для сільськогосподарських підприємств області.

Використання міжнародних кредитних ліній (ЄБРР, ЧБТР, Угорського Ексімбанку та ін.) для розвитку підприємств області, нарощування їхнього потенціалу, підвищення інвестиційної привабливості, створення умов для залучення зарубіжних інвестицій, налагодження міжнародного економічного співробітництва обласних державних адміністрацій та ведення їхньої зовнішньоекономічної діяльності.

Обслуговування різноманітних муніципальних програм, як-от будівництво житла, великих промислових об'єктів, обслуговування емісії муніципальних облігацій, розробка системи розрахункових палат на базі банку з метою прийняття та ефективного швидкого розподілу комунальних платежів. Впровадження найновіших форм банківського обслуговування населення, організацій і закладів області, зокрема впровадження проектів виплати заробітної плати на базі міжнародних пластикових карток, встановлення банкоматів, систем оплати в торговельних підприємствах за допомогою карток, прискорені грошові перекази, привабливі форми заощадження готівкових грошових коштів.

Все це дасть змогу розвивати інфраструктуру області, зміцнити банківську систему регіону, реалізовувати спільні проекти та програми, які у свою чергу збільшать кількість робочих місць та сприятимуть економічному зростанню області в цілому.

Координація всіх відносин з крупними, системними, корпоративними клієнтами (серед 100 VІР-клієнтів таких на сьогодні визначено 5) надасть можливість реалізувати спільний комплекс проектів та програм, найбільш ефективно впроваджувати комплекс банківських послуг та продуктів. Планується проводити фінансовий менеджмент клієнта, організовувати бізнес-відносини між клієнтами банку, а також з контрагентами наявних клієнтів банку.

Фінансовий менеджмент передбачає консультування клієнта з питань правильності ведення бухгалтерського обліку, оптимізації фінансових потоків, управління ризиками, стратегії прийняття управлінських рішень щодо поточної діяльності та перспективних інвестицій, оптимізації податків тощо. Все це приведе до більш вдалого застосування існуючих : банківських продуктів, послуг, схем, як-от: отримання короткострокових (овердрафт -- за спрощеною схемою) або довгострокових кредитів, кредитних ліній, у тому числі дешевих, через міжнародні фінансові інститути, лізингових операцій, надійне та ефективне розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі в цінні папери (оптимізація оподаткування), оптимізовані розрахунки з бізнес-партнерами через векселі або інші цінні папери, операції на фондовому ринку, міжнародні розрахунки, документальні операції, оптимальне застосування існуючих в банку каналів збуту (клієнт -- банк, інтернет-банк, теле-банк), або ж, у разі необхідності -- оперативна розробка та впровадження нових банківських продуктів та послуг.

Велика увага приділятиметься інтеграції з потребами та інтересами клієнта, створенню максимально адаптованих під нього пропозицій з необхідних технологій, пакетів продуктів та послуг.

Організація проектів розвитку окремих продуктів та бізнес-напрямів дасть можливість більш ефективно та швидко просувати розробку та впровадження міжнародних кредитних ліній (ЄБРР, ЧБТР, Угорського Ексімбанку та ін.), мікрокредитування, дилінгового та клірингового центрів тощо.

Всі ці напрямки перетинаються між собою і поєднуються головною метою -- пошук та організація ефективної, партнерської співпраці з наявними та потенційними стратегічними клієнтами банку. Організацію та координацію роботи за цими напрямами покладено на новостворений підрозділ -- Групу з управління стратегічними програмами банку. Враховуючи призначення та поставлені завдання, до складу групи ввійшли найбільш досвідчені банківські фахівці на рівні віце-президентів та керівників структурних підрозділів.

Стратегічне бачення організації роботи за вказаними напрямами та створення підрозділу з відповідними цілями і завданнями -- абсолютно новий крок у менеджменті українських банків, який без сумніву приведе до виходу банку на новий, більш якісний рівень у ₍ відносинах зі своїми стратегічними партнерами та клієнтами, що у свою чергу вплине на і взаємне збільшення економічних показників їхньої спільної діяльності.

1.2 Теоретичні аспекти визначення сутності банку

Особливості організації ринкової системи економічних відносин зумовлюють об'єктивну необхідність функціонування ряду посередницьких структур, що забезпечують нормальну життєдіяльність господарського механізму країни. Сукупність інформаційних, фінансових, торговельних та інших підприємств і установ такого роду створює оптимальні умови для належного рівня взаємодії усіх суб'єктів господарської діяльності в процесі кожного економічного циклу, формуючи необхідну інфраструктуру ринку.

Провідне місце в системі зазначених підприємств і організацій належить інститутам фінансового ринку, оскільки саме вони забезпечують практично весь рух грошових потоків в економіці, створюючи базові передумови виробництва, розподілу, обміну й споживання, тобто усіх стадій процесу суспільного відтворення. Іншими словами, фінансові інституції є необхідним елементом взаємодії між господарюючими суб'єктами у сфері грошових відносин. При цьому в самій системі установ інфраструктури фінансового ринку головна роль належить банкам як інститутам, через які проходить рух основної частини грошових ресурсів у виробничій і невиробничій сферах народногосподарського комплексу країни.

Зрозуміло, що у перехідній економіці утворення основних елементів ринкової інфраструктури є процесом нерівномірним, неоднорідним і таким, що відображає всю складність загальної економічної ситуації. Формування банківської системи й ефективне функціонування її на ринкових засадах є базовим, вихідним елементом даного процесу, оскільки банки внаслідок особливостей своєї діяльності є по суті несучою конструкцією ринкової економіки і рушійним механізмом економічних перетворень. Ці обставини зумовлюють необхідність комплексного дослідження проблем становлення і розвитку як усієї банківської системи, так і окремих банківських установ в умовах ринкового реформування економічних відносин. При цьому початковим моментом такого дослідження має стати поглиблене теоретичне обґрунтування сутності банків та їх важливої ролі в організації грошово-кредитних відносин.

Важливість цього аналізу зумовлена не цінністю теоретичних міркувань як таких, а тією роллю, яку відіграє теорія як наукова база практичних перетворень. А у випадку, коли йдеться про банк як один з основних інститутів ринкової економіки, важливість ґрунтовної теоретичної бази набуває ключової ролі у пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності функціонування усієї банківської системи країни.

Відсутність на сьогодні у вітчизняних і зарубіжних економічних дослідженнях однозначного розуміння поняття "банк" зумовлена, на наш погляд, значним розмаїттям як самих видів банків, так і операцій, що здійснюються ними в процесі фінансового обслуговування суб'єктів економічних відносин. Важливо зазначити і світову тенденцію фінансової глобалізації, яка супроводжується значним розширенням традиційних сфер діяльності банків, що приводить до фактичного "розмивання" раніше чітких меж між функціонуванням банківських і небанківських інститутів фінансового ринку.

Отже, те, що немає єдиних поглядів на поняття, яке розглядається, пояснюється тим, що банк є складним системним утворенням із різноманітними характеристиками, кожна з яких хоч і відображає окремі суттєві сторони його діяльності, але не може бути повною. Втім, ця проблема не є породженням сучасної економічної думки, а має глибокі історичні корені. Так, у роботі німецького економіста Вільгельма Лексіса, вперше опублікованій ще на початку XX століття, читаємо: "Банками називаємо всякого роду установи для здійснення банківських операцій"¹. На його думку, специфічною особливістю банківської справи є кредитне посередництво, тобто залучення кредиту, з одного боку, і надання кредиту, з іншого, з метою одержання прибутку². Інший німецький вчений Бруно Бухвальд, праця якого належить до цього ж періоду, писав: "Під банком розуміють підприємство, яке займається грошовими, кредитними та іншими операціями.

Таким чином, сутність банку розглядається виходячи з погляду на нього як на підприємство чи організацію, що здійснює певний набір операцій, які на думку авторів аналізу, слід вважати банківськими. При цьому до складу такого роду операцій відносили насамперед прийом вкладів і видачу кредитів. Проте в дійсності не зовсім правильно було б вважати ці операції свідченням функціонування банку, адже процес вивільнення і нагромадження грошових коштів (приймання грошей на зберігання як найбільш давня кредитна угода) і їх надання в тимчасове користування характерний для будь-якого кредиту, в тому числі й особистого, що виник водночас зі становленням функції грошей як засобу платежу, тобто задовго до перетворення однієї зі сторін кредитних відносин у власне банк.

Розуміння зазначених моментів багатьма авторами привело до певного збільшення кількості операцій, через які визначається банк. Так, у "Фінансово-кредитному словнику" банки визначаються як "особливі інститути, що акумулюють грошові кошти і нагромадження, надають кредит, здійснюють грошові розрахунки, випуск грошей в обіг, операції з цінними паперами та ін."⁴. У праці С.В. Мочерного наводиться аналогічне визначення, доповнене, однак, операціями із золотом⁵.

Звісно, згадувані в указаних визначеннях операції з цінними паперами і золотом не можуть мати домінуючого впливу при формуванні дефініції "банк". В однаковій мірі це твердження є справедливим і для операцій з прийому вкладів і видачі кредитів, що здійснюються нині багатьма небанківськими фінансовими інститутами. Ці моменти знайшли відображення в зарубіжній економічній літературі, де автори вважають, що неможливо дати чітке визначення, з якого було б видно, чим власне банк відрізняється від не-банку. Наприклад, на думку Т. Коха, відмінності між банками і депозитними установами здебільшого зникли⁶. Внаслідок цього формулюються такі дефініції: "Банк -- це фірма, що надає фінансові послуги, здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства, а також виконує інші численні функції в економіці"⁷.

На мою думку, проблема розглянутих зарубіжних досліджень полягає в тому, що їх автори концентрують надмірну увагу на з'ясування спільних та відмінних рис між банками та небанківськими кредитно-фінансовими установами (хоча і це є важливим принциповим питанням), однак об'єктне спрямування аналізу на банки втрачається. Якщо ж перенести цю проблему з площини загальнотеоретичних міркувань у реалії перехідної економіки України, то можна з упевненістю констатувати, що на відміну від розвинутих ринкових систем, де власне зростання економічного потенціалу спеціалізованих кредитно-фінансових установ та загострення конкурентної боротьби їх з банками привели до певного стирання відповідної грані між ними, у нашій країні початкові умови формування банківської системи початку 90-х років не ґрунтувалися на чіткому розмежуванні сфер діяльності банків та небанківських інститутів фінансового ринку, позаяк сегмент останніх був практично відсутнім.

За таких обставин створення належного, всеохоплюючого правового забезпечення відповідної діяльності виступає однією з неодмінних умов ефективного функціонування і розвитку кредитної системи країни, а це знову-таки приводить нас до необхідності вирішення економічного аспекту справи, тобто дослідження питання про те, що являє собою банк. Наявні ж у літературі розходження в характеристиці банківської діяльності значною мірою заплутують реальний стан речей і не сприяють утворенню єдиного об'єктивного підходу до розуміння суті банку, що, у свою чергу, ускладнює формування адекватного понятійного апарату для наукової роботи.

Для глибокого аналізу сутності банку найбільш прийнятним, на наш погляд, є комплексне всебічне дослідження усіх аспектів змісту банківської діяльності в широкому контексті з урахуванням взаємозв'язків досліджуваного об'єкта із середовищем, в якому він функціонує. В основі такого дослідження має лежати діалектичний підхід, який передбачає застосування різних ракурсів при вивченні сутності банку. З цією метою безпосередній процес аналізу найбільш доцільно поділити на кілька етапів, що відрізняються один від одного глибиною пізнання, тобто ступенем охоплення різноманітних аспектів досліджуваного об'єкта -- від простішого рівня до більш складного, від одиничного до загального.

Це дає нам підстави побудувати теоретичні модель процесу вивчення сутності банку, що має відображати динаміку пізнання реалій економічного життя суспільства. Для цього необхідно виділити три основні етапи дослідження, кожен з яких вирішує свої специфічні завдання щодо відображення певних аспектів функціонування банку.

На першому етапі банк розглядається як інститут ринкової економіки, сутність якого відображає певна сукупність здійснюваних операцій. Проте, як вже зазначалось, підходи до визначення складу цих операцій в економічній літературі досить різноманітні. Здебільшого формування переліку операцій, здійснюваних банками, ґрунтується на юридичному тлумаченні сутності банку як суб'єкта правових відносин, якому, з точки зору законодавців тієї чи іншої країни, дозволено займатися банківською діяльністю. ^:

Однак юридичне тлумачення сутності банку, засноване на переліку дозволених законодавством банківських операцій, не дає чіткої відповіді на запитання: що ж таке банк? внаслідок невизначеності іншого важливого питання: чи всі без винятку, чи якась частина передбачених законом операцій формує зміст дефініції "банк"? (згідно зі статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" таких операцій 20). Тому вирішення цієї проблеми має ґрунтуватися на формуванні системи пріоритетів у всьому широкому спектрі здійснюваних банками операцій, що визначає, які з них мають вирішальний вплив на формування сутності банку, тобто дають змогу назвати фінансову установу банком у повному розумінні цього слова.

Таких основних операцій три: депозитні, кредитні й розрахункові. Тривалий історичний процес розвитку банківської справи -- від банкірів Стародавньої Греції і Риму до банкірських домів середньовічної Європи і далі до сучасних банківських установ -- сформував зазначені операції, які є базовими для банків, визначаючи їх місце та роль в усій системі економічних відносин суспільства. Депозитні операції банків пов'язані з залученням грошових коштів клієнтів на вклади, що можуть використовуватися згідно з режимом відповідного рахунка і банківським законодавством. Кредитні операції визначають передачу банками коштів клієнтам у тимчасове користування за плату у вигляді процента. Ці операції є наріжним каменем банківської справи, що часто зумовлює застосування до назви "банк" такого синоніму, як "кредитна установа". Розрахункові операції здійснюються банками за дорученням клієнтів у готівковій і безготівковій формі за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, а також у зв'язку з фінансовими зобов'язаннями.

Слід підкреслити, що визначальний характер зазначених операцій для розкриття сутності банку як ринкового інституту пов'язаний не лише з історично обумовленим традиціоналізмом. Важливим фактором, який визначає пріоритетну роль базових операцій, є те, що лише банки можуть здійснювати усі їх у сукупності (про що, до речі, вперше й зазначено в новій редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність". Саме сукупність трьох зазначених операцій необхідно ідентифікувати як визначальну рису банку, оскільки окремі з них можуть здійснюватись і небанківськими інститутами фінансового ринку. Наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, трастові компанії, позичково-ощадні асоціації, пенсійні фонди можуть акумулювати в різних формах заощадження населення та кошти підприємств. Фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, будівельні товариства та інші спеціалізовані кредитні установи можуть надавати позички, а, скажімо, такі організації, як клірингові палати -- здійснювати окремі види розрахунків. Проте жоден із зазначених інститутів фінансового ринку аж ніяк не може бути віднесений до категорії банків. Водночас виконання інститутом (його конкретна назва в даному випадку не має особливого значення) усіх трьох без винятку базових операцій дає підстави стверджувати про діяльність саме банківської установи. І, нарешті, ще один момент, на нашу думку, має важливе значення для визначення депозитних, кредитних і розрахункових операцій як таких, що конституюють саму природу банків. Річ у тім, що їх проведення надає банкам можливість як збільшувати, так і зменшувати грошову масу в обігу. Жоден інший фінансовий інститут, яким би різноманітним не був спектр здійснюваних ним операцій, цього робити не може.

Таким чином, виходячи з вищевикладено-го, нам уявляється можливим визначити банк як інститут ринкової економіки, що виконує у сукупності три основні операції: приймає депозити, надає кредити та здійснює розрахунки. Усі інші операції -- валютні, касові, інвестиційні, трастові, консультаційні, факторингові, з цінними паперами, з дорогоцінними металами і тому подібні -- здійснюються банком, виходячи з потреб тієї клієнтури, яку він обслуговує, а також з урахуванням вимог чинного законодавства та нормативних актів регулюючих органів щодо визначення мінімальних обов'язкових сфер банківської діяльності. Останній момент визначається врешті-решт особливостями правового поля, в якому діє банк у кожній країні.

Водночас для перехідної економіки нашої країни, де чітке визначення правових засад функціонування різноманітних ринкових інститутів є однією з необхідних умов їхнього успішного розвитку, формулювання сутності банку через окреслене коло здійснюваних операцій (саме в сукупності) може стати важливою підвалиною ефективного регулювання усього процесу формування вітчизняної банківської системи (особливо щодо недопущення реалізації банківських функцій установами, не наділеними відповідними правами згідно із законодавством). Однак, процес аналізу сутності банку, як і інших важливих ринкових інститутів, вимагає відповіді на питання не лише про те, чим він займається, що може бути виражено в окресленні кола конкретних банківських операцій, а й про те, у чому полягає специфіка банку і змісту його діяльності, що, в кінцевому підсумку, і формує сутнісну основу досліджуваного об'єкта. Вирішення цього питання вимагає якісно нового, глибшого рівня дослідження.

У процесі другого етапу аналізу підхід до розгляду банку визначається дослідженням його як економічної категорії, що визначає необхідність вивчення основних банківських функцій, які можуть розкривати сутність даної категорії.

Подібна позиція нині не набула поширення в науковій літературі, присвяченій дослідженню проблем банківської діяльності, що можна пояснити особливостями сформованого в економічній теорії понятійного апарату. Йдеться насамперед про розуміння сутності економічної категорії як певної теоретичної абстракції, яка відображає виробничі (економічні) відносини. Природно, що саме з цієї точки зору категоріальний аналіз банку справді видається не зовсім прийнятним. Однак звернімо увагу на інший бік справи. Сукупність економічних категорій характеризує загальні засади того чи іншого типу господарювання, формуючи економічну структуру суспільства -- його базис. Водночас банки в ринковій економіці, на відміну від адміністративно-командної, слід розцінювати саме як складовий елемент базису. Підставою для такого твердження може слугувати розгляд банків як ключових носіїв певної сфери економічних відносин суспільства, а саме -- грошово-кредитних відносин. І якщо категорії, що виражають загальні властивості й відношення об'єктивної дійсності, мають історичний характер, то тривалий процес еволюції банків у системі суспільних відносин дає змогу, на наш погляд, повною мірою застосувати категоріальний підхід до розгляду суті банку.

При цьому зовсім необов'язковим є віднесення банку до таких загальних категорій першого рівня, як товар, гроші чи кредит, адже власне сама банківська діяльність ґрунтується на вже існуючих товарно-грошових і грошово-кредитних відносинах. Тому цілком прийнятною є оцінка банку на субординованому до вказаних категорій рівні, тобто як свого роду суб-категорії.

Зрозуміло, що сам по собі розгляд банку як категорії не є самоціллю. Безпосередніми проявами суті тієї чи іншої категорії є її функції, що загалом і визначають подальший напрям дослідження. Йдеться про емпіричний підхід до вирішення проблеми, за якого функції слід розуміти не просто як розширене трактування вже визначеної сутності, а як конкретну основу для її формулювання, тобто сукупність функцій і є сама категорія.

Згідно з наведеною схемою суть банку найбільш доцільно визначити через основні його функції в економіці. Проте й у даному разі, як і у випадку оцінки переліку основних банківських операцій, в економічній літературі не сформовано єдиного підходу ні щодо визначення загальної кількості основних банківських функцій, ні щодо їх конкретного змісту. На наш погляд, до складу функцій, що визначають дійсну сутність банку як категорії, слід віднести три такі: організація кредитного процесу, організація платіжного обороту та емісія грошей.

Функція організації кредитного процесу пов'язана з перерозподілом банками грошових коштів, які тимчасово вивільняються у процесі круговороту капіталів підприємств, а також грошових доходів населення. При цьому банки виконують роль посередників між тими суб'єктами економічних відносин, які нагромаджують тимчасово вільні кошти через те, що їхні надходження в даний момент перевищують витрати, і тими учасниками економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу, оскільки їхні витрати, навпаки, перевищують надходження. Необхідно підкреслити, що в даному разі йдеться про кредитний процес у широкому розумінні -- у плані перерозподілу ресурсів між суб'єктами ринку. Таке поняття слід відрізняти від вузького розуміння цього процесу, коли йдеться про сукупність організаційно-технічних заходів, що визначають зміст позичкових операцій банківської установи -- у її взаєминах з клієнтами.

Таким чином, організовуючи в масштабах усього господарства кредитний процес, банки надають власникам тимчасово вільних коштів можливість зберігання їх у досить зручній формі різноманітних депозитів, що приносять реальний дохід у вигляді процента та забезпечують належний рівень ліквідності. Водночас використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обороту капіталів, скороченню витрат виробництва, розширенню виробничих потужностей та зростанню прибутків. Крім того, банківський кредит є досить гнучкою формою задоволення тимчасових потреб суб'єктів ринку в коштах, надаючи можливість найбільш зручного пристосування умов видачі позики до потреб конкретного позичальника.

Функція організації платіжного обороту полягає в здійсненні банками розрахунків між різними суб'єктами економічних відносин шляхом перерахування коштів за їхніми рахунками або заліку взаємних вимог. Йдеться насамперед про передачу платником одержувачу коштів в оплату за надані товари чи послуги або ж в оплату боргів. Нині така передача здійснюється переважно у безготівковому порядку (щонайменше 2/3 усіх платежів), а це передбачає обов'язкову участь банків у здійсненні розрахункових операцій. Річ у тім, що банки, приймаючи депозити і, відповідно, відкриваючи рахунки підприємствам і приватним особам, можуть здійснювати платежі шляхом переказу залишків коштів з одного рахунку на інший. Таким чином, банківська функція організації платіжного обороту тісно пов'язана з функцією організації кредитного процесу, адже домашні господарства, фірми, державні установи, утримуючи грошові кошти на банківських рахунках, використовують їх і для розрахунків за різними господарськими операціями. Основний економічний ефект від реалізації цієї функції банків полягає в істотній економії витрат обігу та прискоренні розрахунків між усіма учасниками господарського обороту.

Функція емісії грошей безпосередньо пов'язана з двома попередніми банківськими функціями і полягає в забезпеченні банками на основі кредитно-розрахункових операцій потреб господарського обороту належною кількістю платіжних засобів. На практиці випуск грошей здійснюється у процесі первинної і вторинної емісії. Первинна емісія здійснюється центральним банком у процесі кредитування комерційних банків і уряду, а також через придбання золота й валюти. Вторинна емісія провадиться комерційними банками на основі кредитних і розрахункових операцій, у процесі яких банки можуть багаторазово збільшити початкове внесені на депозит кошти (ефект мультиплікації грошової маси). Нині, коли банківські рахунки є основним компонентом грошової маси, депозитно-кредитна емісія банків відіграє вирішальну роль у підтриманні належного обсягу грошей в економіці відповідно до реальних потреб господарського обороту. Зазначені моменти відображають основний макроекономічний ефект цієї функції банків -- забезпечення належної гнучкості емісійної системи, спроможної за умов виваженої монетарної політики підтримувати грошову масу на рівні, адекватному потребам ділової активності, стабільності цін, зайнятості та економічного зростання.