Страховий ринок

Зміст

Вступ

1. Економічна необхідність та сутність страхового ринку

1.1. Необхідність, економічний зміст та розвиток страхування

1.2. Організаційна структура страхового ринку

1.3. Державне регулювання страхової діяльності

2. Аналіз сучасного стану страхового ринку

2.1. Характеристики продавців страхових послуг

2.2. Характеристика покупців страхових послуг

2.3. Аналіз страхових послуг і ефективності діяльності страхових компаній на ринку

3. Удосконалення страхового ринку

3.1. Досвід функціонування страхових ринків зарубіжних країн

3.2. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку

3.3. Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі

Висновки

Список літератури

1. Економічна необхідність та сутність страхового ринку

1.1 Необхідність, економічний зміст та розвиток страхування

Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об'єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише при умові, якщо суспільство має відповідні кошти для попередження і відшкодування матеріальних втрат. Звідси виникає об'єктна необхідність обособлення для цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового фонду, в яких суб'єктами власності на його ресурси виступають держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку - як вид діяльності, що приносить прибуток.

Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших економічних категорій:

наявність двох сторін: страховика і страхувальника;

цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;

замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;

часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;

еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони призначені для виплат спільноти страхувальників.

Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі основні функції:

ризикова, так як страхування пов'язане з ризиковим характером виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій;

попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин пов'язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;

заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування.

Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об'єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого продавались товариствами взаємного страхування.

Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвиваються в ХХ ст. і воно стає невід'ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах.

Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення страхової справи, так як в 1918 р. вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила до 94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських формувань. Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні. Протягом 60-70-х років було запроваджено нові види страхування майна, життя та здоров'я громадян. Проте розвиток страхової справи ще сильно відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних реформ, складовою частиною яких повинна бути ефективна система страхування фізичних і юридичних осіб.

1.2 Організаційна структура страхового ринку

Ринковій економіці притаманні певні атрибути, без яких вона не може існувати. Одним з таких об'єктивних атрибутів є страховий ринок.

Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення поняття страхового ринку. Ю.М. Журавльов / «Страховий ринок - система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам». Разом з тим він виділяє і термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим. [6]

Як бачимо, в широкому розумінні страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв'язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов'язкове визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Об'єктивною основою страхового ринку є виникнення в процесі відтворення необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених подій. При цьому основним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Згідно з кількістю діючих на страховому ринку страхових компаній на ньому складаються специфічні умови, які впливають на відносини страховиків і страхувальників, рівень і методи державного регулювання, способи надання страхових послуг, організаційні особливості страхових компаній тощо.

З точки зору суб'єктів страхового ринку можна представити наступну схему їх взаємозв'язку (рис. 1).

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств.

Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Акціонерні товариства - форма об'єднання капіталу шляхом випуску акцій на суму консолідованого капіталу. Існує два типи акціонерних товариств:

закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його засновників);

відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку цінних паперів).

Продавці		Посередники		Покупці
страхові компанії		страхові агенти		юридичні особи
цисіонарії		страхові брокери		фізичні особи
об'єднання страховиків
товариства взаємного страхування

З початку в Україні страхові компанії створювалися як закриті акціонерні товариства, більшість з яких діє і нині. Проте підвищення вимог до статутного фонду підштовхує до перетворення закритих акціонерних товариств у відкриті з метою більшого залучення коштів.

На підтвердження цієї думки наведемо дані (табл. 1) про розподіл страхових організацій, які занесені до Єдиного державного реєстру страховиків (перестрахувальників) України за статусом і організаційною формою функціонування, розрахованих на основі матеріалів Укрстрахнагляду.

З даних таблиці 1 видно, що найбільше розповсюдження набули закриті страхові акціонерні товариства - страхові компанії (59,2%), страхові акціонерні товариства - страхові компанії (17,7%) і відкриті акціонерні товариства - страхові компанії (9,9%). В цілому страховий ринок представлений досить широким аспектом страхових товариств і компаній за статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом у формуванні інфраструктури і можливої їх участі в основних видах діяльності на національному страховому ринку.

Найбільша кількість компаній займається такими видами страхування, як страхування майна (205), від нещасних випадків (197), вантажів та багажу (194), наземного транспорту (172), від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (172), відповідальності перед третіми особами (142), фінансових ризиків (123). Наведені дані дають підстави стверджувати, що на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і основні елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми організаційними структурами на територіях окремих регіонів та страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер діяльності.

Таблиця 1. Розподіл страхових організацій і компаній України за статусом і організаційними формами функціонування (станом на 01.02.1998 р.)

№ п/п	Види і типи страхових організацій	Кількість	% до загальної кількості
	Національна акціонерна страхова компанія - НАСК «Оранта»	1	0,4
	Державна акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземцям - ДАСК	1	0,4
	Республіканська страхова компанія «Крим-Оранта» - РСК «Крим-Оранта»	1	0,4
	Комерційне закрите акціонерне страхове товариство «Роксана» - КЗ АСТ «Роксана»	1	0,4
	Закриті страхові акціонерні товариства - страхові компанії - ЗАТ СК, АТЗТ СК, ЗАТ АСК, СЗАТ СК, АСК АТЗТ, ЗАСТ, АТЗТ, СП ЗАТ, АСТ ЗТ, САС ЗТ, ЗАТ, ССК ЗАТ, ЗАТ ПСК, АТЗТ ПСК	138	59,2
	Відкриті акціонерні товариства - страхові компанії: ВАТ СК, ВАТ, АСТВТ, ВАСТ, АТВТ АСК	23	9,9
	Акціонерні і спеціалізовані страхові компанії - АСК, САСК, СК	8	3,4
	Страхові акціонерні товариства - страхові компанії САТ, СТ, АСТ, АТ АСК, АТ СК	41	17,6
	Страхові товариства і компанії з додатковою відповідальністю - ТзДВ, СТзДВ	13	5,6
	Страхові командитні товариства - СКТ	2	0,8
	Страхові акціонерні фірми - САФ	2	0,8
	Фінансово-страхові компанії - ФСК	2	0,8
	Всього	233	100

Найбільша кількість страхових організацій створена в м. Києві (82), Одеській області (22), Донецькій (17), Харківській (17), Дніпропетровській (15), Автономній Республіці Крим (17). В чотирьох областях є по одній компанії, по дві - в п'яти, по три - в двох, по чотири - в трьох, по п'ять - в трьох і по вісім - в двох областях і лише в одній Херсонській області немає самостійних страхових компаній.

Крім цього, до суб'єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об'єднання страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України - Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв'язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних компаній, а підготовкою кадрів для страхування практично займаються два вузи (Київський державний економічний університет і Тернопільська академія народного господарства); є один «Центр підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності» Ліги страхових організацій країни. Найменш розвиненим є організаційний блок з преси і реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні. В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і в зв'язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків.

1.3 Державне регулювання страхової діяльності

Законом України «Про страхування» визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету «Про страхування».

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.

Законом України «Про страхування» визначені такі основні функції Комітету:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні завдання:

видачу ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;

перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;

розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;

прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

аналіз додержання обєднаннями страховиків чинного законодавства;

контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;

забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;

установлення правил формування і розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;

розробку та подання до Мінфіну і Мінстату пропозицій про впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;

аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;

організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового догляду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;

інформаційно-роз'яснювальну роботу через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;

розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;

управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його управління;

контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна;

видачу дозволу Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновків та пропозицій для Кабінету міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Автономна Республіка Крим) і комунальною власністю;

інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому з боку Комітету звертається увага на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань з боку щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуальні.

Другий напрямок - це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на наступний за звітним квартал.

І, нарешті, третій напрямок - проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючи Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.

В літературі останніх років акцентується увага на тому, що роль держави в період перехідної економіки суттєво відрізняється від її ролі у суспільстві зі сформованими ринковими відносинами, стабільною правовою базою, розвиненим фондовим та страховим ринками. В умовах стабільного економічного розвитку держава повинна перш за все сприяти становленню системи самоорганізації і саморегуляції, робити акцент на незмінність і довготривалість господарських зв'язків. У період трансформаційних перетворень такий механізм державного регулювання не завжди прийнятний, оскільки перехідна економіка динамічно змінюється, держава повинна сприяти змінам не лише умов діяльності, а навіть і функцій суб'єктів господарювання. В кінцевому підсумку усе це підвищує ризиковість господарювання у всіх сферах діяльності, вимагає активних заходів держави щодо формування ринку страхових послуг, потребує дієвого, але виваженого її втручання (законодавчого, економічного) у процес реформування.

Державне регулювання страхової діяльності здійснюється також у певних межах і місцевими органами виконавчої влади. Але рішення цих органів мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів влади входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на їх території, спрямованого на страхування певного ризику, визначення специфічних особливостей муніципального страхування, видання нормативних актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів влади.

Діючі моделі державного регулювання ринку страхування передбачають пошук оптимального співвідношення внутрішніх сил ринкового саморегулювання та безпосереднього впливу державних органів нагляду. За перехідної економіки основний тягар припадає на державні органи нагляду за страховою діяльністю, адже в умовах нестабільного ринкового середовища, відсутності чітко визначеної стратегії розвитку та макроекономічної стабільності можливості ринкової саморегуляції досить обмежені і не можуть реально забезпечувати потреби страхового захисту від наявних ризиків. При цьому важливою передумовою якісних зрушень в регулюванні страхового ринку є рівень підготовки кадрів, особливо фахівців андерайтингу та аудиту.

Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Конче необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб'єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення.

Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний страховий ринок і пов'язана з цим можливість перекачування страхових платежів за кордон, оскільки існуючим законодавством від цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити розмір статутного капіталу в межах 0,5-1,0 млн. ЕКЮ, що дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити економічний бар'єр для переведення страхових платежів за кордон.

2. Аналіз сучасного стану страхового ринку

2.1 Характеристика продавців страхових послуг

Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної Ради №86/98_ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Класифікація по видах страхування включає особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності і перестрахування.

У відповідності до вказаного Закону (ст. 1) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При цьому згідно із ст. 2 страховиками визначаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та при одержанні у встановленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика може бути не менше трьох. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визначаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3).

При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості страхової діяльності.

На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія - історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземцям (м. Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером) НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія (Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій (56%) НАСК «Оранта».

Як уже відзначалося, основними продавцями страхових послуг на ринку є акціонерні страхові компанії відкритого і закритого типу та страхові товариства.

Важливою групою продавців послуг на страховому ринку України є перестрахувальники, яких поки що мало. Ринок перестрахувальників можна виділити як субринок, виходячи з його специфіки. З одного боку, на цьому ринку продавцями страхових послуг виступають звичайні страхові компанії (єдина вимога до них - ліцензія на проведення перестрахових операцій), а з другого - покупцями є також страхові компанії, які передають повністю чи частково страховий ризик чи групи страхових ризиків певного виду за узгодженими умовами для створення, по можливості збалансованого портфеля та забезпечення фінансової стійкості прибутковості операцій.

Як відомо, об'єктом страхового ринку є специфічний товар - страхова послуга.

Під впливом попиту і пропозиції на ринку на конкурентній основі складається ціна страхової послуги. При цьому, ціна є об'єктом договору і рухається в певних межах. Нижня межа ціни визначається принципом еквівалентності у страхових відносинах, яке являє собою рівність між надходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування та страхових сум. Верхня межа визначається потребами страховиків. Якщо ціна страхової послуги досить висока, то страховик може опинитися в невигідному становищі порівняно з конкурентами і може втратити клієнтів на ринку або зробити свою послугу недоступною для більшості страхувальників. Ціна послуги конкретного страховика залежить від розміру і структури його страхового портфеля, очікуваного прибутку, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат.

Розвиток страхового ринку відбувається в умовах дальшого зниження валового внутрішнього продукту та спаду виробництва промислової і сільськогосподарської продукції. На страхову діяльність значно вплинули інфляційні процеси та зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. На кінець 1998 р. страховий ринок нараховував 254 страховика. Зберігалася загальна тенденція поступового збільшення обсягів надання страхових послуг та видів страхування.

При аналізі розвитку страхового ринку використано матеріали Укрстрахнагляду про стан та тенденції розвитку страхового ринку України за 1995-1998 рр. (Україна - Business №18 за 1998 рік і №15 і №17 за 1999 рік).

За даними Укрстрахнагляду, сума надходжень страхових платежів в 1998 р. в усіх видах страхування склала 789,2 млн. грн., або збільшилася на 193% проти рівня 1997 р.

Виплати страхових сум та страхового відшкодування в 1998 р. склали 178 млн. грн.., що на 138% перевищує показник 1987 року. Середній рівень виплат (відношення виплат до платежів у%) становив у 1998 р. 22,5% проти 31,7% в 1997 році.

Середній статутний фонд на компанію, перерахований в ЕКЮ (ЄВРО) за діючим за звітну дату курсом, знизився з 252 тис. ЕКЮ станом на 01.01.98 до 151 тис. ЄВРО станом на 01.01.98 р. За курсом ЕКЮ, станом на 01.01.99 р. тільки у 92 страховиків статутний фонд перевищував 100 тис. ЄВРО, тобто у 36,2% страховиків, тобто на страховому ринку України поки що мало фінансово міцних страхових компаній, а більшість є невеликими компаніями з обмеженим переліком надаваних страхових послуг. Цей висновок підтверджується також даними про те, що в 1998 р. доля перших страховиків за надходженнями страхових платежів становила 678,5 млн. гривень, або 86% до загального надходження. При цьому частка НАСК «Оранта» (Київ) в загальних надходженнях страхових платежів становили 11,5%, АТ «АКВ Гарант» (Київ) - 9,5%, Української нафтогазової СК (Кременець) - 7,3%, ЗАТ АСК «Омега» (Київ) - 6,3%, «Зпхід-Резерв» (Коломия) - 5,8%, ЗАТСК «Кредо-Класік» (Київ) - 3,7%, ВАТ Українська СК «Гарант-АВТО» (Київ) - 3,7%, УАСК «АСКА» (Донецьк) - 3,1%. Коливання питомої ваги в надходженнях страхових платежів серед 50 страховиків становили від 0,37% в «Грантсервіс» (Харків) - до 11,53 в НАСК «Оранта» (Київ).

За обсягами страхових резервів станом на 01.01.99 р. перші 50 страховиків займали 92,7% (415,0 тис. гривень), або в них фактично зосереджені ці резерви і вони практично могли брати на себе відповідальність за прийняті на страхування ризики. В цій групі доля «ДАСК» (Дніпропетровськ) становила 22,5%, АКВ «Гарант» (Київ) - 9,3%, НАСК «Оранта» (Київ) - 9,1%, ЗАТ АСК «Омега» (Київ) - 6,5%. Коливання питомої ваги становили від 0,3% по СК «Надра» (Київ) до 22,5 по «ДАСК» (Дніпропетровськ).

По регіональних страхових ринках України страховик розташовані нерівномірно. Зокрема в західному регіоні (Винницька, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська і Рівненська області) налічується 28 страхових організацій, або 11% від загальної кількості. Ними забрано страхових платежів 124,6 млн. грн., проведено виплат на суму 3,9 млн. грн., або відповідно 11 і 2% до загальної кількості по Україні.

В східному регіоні (Сумська, Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Полтавська області) розташовано 62 страхові організації, або 25%. Ними зібрано 115,2 млн. грн. страхових платежів і виплачено 49,9 млн. грн. страхових відшкодування, або відповідно 15 і 28%.

В південному регіоні (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Крим) є 55 страхових організацій або 22%. Зібрано страхових платежів 85,7 млн. грн. (16%), виплати склали 27,5 млн. грн. (15%).

В Центральному регіоні (Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська, Київська область та Київ) налічується 104 страхові організації (42%), в тому числі в Києві - 92 (36,9%).

Питома вага надходжень страхових платежів за видами страхування в 1998 р. становила з особистого страхування 9,2%, в т.ч. страхування життя - 1,6%. Відповідно майнове страхування займало 71,2%, страхування відповідальності (крім обов'язкового) - 8,9%, обов'язкове страхування - 8,6% і державне обов'язкове страхування - 2,1%. По суті, основні послуги страховиків були пов'язані з майновим страхуванням. Страхові платежі, одержані від громадян становили 129,8 млн. грн. або 16%, тобто страховики недостатньо населення, а більше працювали з юридичними особами.

Питома вага виплат страхових сум та страхового відшкодування за видами страхування становила по особистому страхуванню - 29,4%, в т.ч. страхування життя - 7,4%. Майнове страхування відповідно займало 50,4%, страхування відповідальності (крім обов'язкового) - 10,1%, обов'язкове страхування - 1,0% і державне обов'язкове страхування - 9,1%. Сума виплат страхувальниками громадянам становила 83,6 млн. гривень, або 47%.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, являють собою асортимент послуг страхового ринку. Наприклад, можуть бути такі види добровільного страхування:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування медичних витрат;

6) страхування залізничного транспорту;

7) страхування наземного транспорту (крім залізничного транспорту);

8) страхування повітряного транспорту;

9) страхування водного транспорту (морського внутрішнього транспорту та інших видів водного транспорту);

10) страхування вантажів та багажу;

11) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

12) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);

13) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

16) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачено пунктами 11-13);

17) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальників за непогашення кредиту);

18) страхування інвестицій;

20) страхування фінансових ризиків;

21) страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

Характеристику та класифікаційні ознаки зазначених видів страхування визначає Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд.

Крім видів страхування, запропонованих для широкого використання, в окремих випадках розробляються індивідуальні умови страхування, тобто створюється персональний страховий продукт.

В 1998 р. структура страхових послуг на страховому ринку України характеризувалася такими показниками: страхові платежі з добровільного страхування становили 703,9 млн. грн. (89,3%), а обов'язкові страхування 84,6 млн. грн. (10,7%), тобто добровільні види страхування були провідними.

Становище на страховому ринку визначається дією багатьох факторів, найважливішими з яких є ризикова ситуація, грошові доходи страхувальників, страхові тарифи тощо.

Умови реалізації страхових послуг, які складаються в конкретному регіоні на певний період, називаються кон'юнктурою страхового ринку. Вона характеризує в першу чергу ступінь збалансованості попиту і пропозиції страхових послуг в залежності від цього можу бути сприятливою чи несприятливою як для страховика, так і страхувальника.

Розвинутий страховий ринок припускає, що пропозиція визначає попит. Об'єктивною основою попиту на страхову послугу є потреба в страховому захисті, яка реалізується як страховий інтерес. Страхові інтереси суспільства надзвичайно різноманітні, хоча і базуються на загальній потребі в страховому захисті. Разом з тим об'єктивно існуюча потреба в страховому захисті не забезпечує автоматичного перетворення потенційного страхувальника в реального тому, що крім страхового інтересу необхідною умовою є платоспроможність страхувальника. Виходячи з цього можна зробити два важливих висновки:

страховик прагнучи реалізувати свої послуги, повинен в достатній для страхувальника формі показати її економічну доцільність і той виграш, який отримає потенційний страхувальник, що заключив договір страхування. Необхідність допомоги страхувальнику в осмисленні його страхового інтересу особливо важлива для страхового ринку України, поскільки раніше існуючі страхові традиції втрачені або дискредитовані;

страхова послуга повинна бути побудована таким чином, щоб ціна на неї відповідала можливостям тієї групи страхувальників, для яких вона призначається.

В цілому, страховий ринок України представляє собою систему страхових компаній з різними фінансовими можливостями щодо забезпечення страхування ризиків і широкого охоплення страхувальників, що вимагає дальшого його удосконалення і розвитку.

2.2 Характеристика покупців страхових послуг

Сучасний характер суспільно-виробничих відносин обумовив створення об'єктивних передумов розвитку і функціонування ринку страхових послуг в Україні і сформував відповідний рівень пропозиції та попиту на них. Це перш за все зміни у відносинах власності і створенні нових форм господарювання, а також розвитку підприємницької діяльності, конкуренції, відкриття кордонів для переміщення людей, товарів, послуг, капіталів. Разом з тим існують і фактори, які стримують цей процес.

В першу чергу сюди відносяться нестабільність політичного становища і економічних відносин в суспільстві, наростання інфляційних процесів, зростання безробіття, економічна криза основних галузей народного господарства. В цих умовах основні покупці страхових послуг - юридичні і фізичні особи навіть в умовах настання різних ризикових ситуацій не можуть від них застрахуватися. До того ж страхування втратило довіру у населення, як основного партнера у страхуванні через бюрократизм у роботі і особливо необов'язковістю у справі своєчасних виплат страхового відшкодування та небажання ведення кропіткої роботи з страхувальниками.

Необхідно особливо визначити, що склалося несприятливе соціально-демографічне становище в державі та існує складна криміногенна ситуація. Так, з постійного населення за основними віковими групами станом на 1 січня 1997 р. - 50,6 млн. чоловік населення молодше за працездатний вік становить 21,1%, працездатного віку - 56,0 і старшого за працездатний - 22,9%. Зростає чисельність пенсіонерів і особливо в період 1991-1998 років. Якщо на початок 1991 р. було 13,1 млн. пенсіонерів, в тому числі 9,7 млн. чоловік за віком та 1,3 млн. чоловік за інвалідністю, то в 1998 р. вже 14,5 млн. пенсіонерів, з них відповідно 10,6 за віком і 1,9 млн. чоловік за інвалідністю. В розрахунку на 1000 населення кількість зареєстрованих шлюбів в 1990 р. становила 9,3 і в 1997 р. - 6,8 чоловік, тобто зменшується. Кількість зареєстрованих розлучень на 1000 населення в 1990 і в 1997 рр. становила 3,7 чоловік, тобто залишається на тому ж рівні при зменшенні кількості шлюбів.

З 1995 р. спостерігається чітка тенденція до переважання кількості померлого населення над кількістю народженого, що негативно відбивається на демографічній ситуації і особливо в сільській місцевості (табл. 3).

Таблиця 3. Коефіцієнти народжуваності, смертності і природного приросту населення (на 1000 населення) (дані Держкомстату України)

Показники	1985 р.	1990 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.
Кількість народжених всього	15,0	12,7	9,6	9,1	8,7
у міських поселення	15,6	12.7	8,8	8,4	8,0
у сільській місцевості	13,8	12,7	11,1	10,7	10,3
Кількість померлих всього	12,1	12,1	15,4	15,2	14,9
у міських поселення	10,1	10,2	13,6	13,3	12,9
у сільській місцевості	15,9	16,1	19,1	19,2	19,0
Природний приріст населення всього	2,9	0,6	-5,8	-6,1	-6,2
у міських поселення	5,5	2,5	-4,8	-4,9	-4,9
у сільській місцевості	-2,1	-3,4	-8,0	-8,5	-8,7

Крім основних причин смертності за віком і хворобами зростає смертність населення від нещасних випадків, вбивств, випадкових отруєнь, самогубств. Так, якщо в 1990 р. на 100 тис. населення припадало всього 98,4 чоловіка померлих, то в 1997 р. вже 147,3 чоловіка, в тому числі відповідно випадкових отруєнь 17,5 і 29,2; самогубств - 20,6 і 29,5; вбивств - 4,9 і 13,0 чоловік.

Зростає рівень безробіття населення. Якщо в 1995 р. кількість безробітних становила 1,4 млн. чоловік (5,6%), то в 1997 р. вже 2,3 млн. чоловік (8,9%). При цьому найбільшим рівнем безробіття відзначається Львівська (12,7%), Закарпатська (12,2%), Кіровоградська (11,5%), Івано-Франківська (11,4%), Запорізька (11,3%) та Рівненська (11,2%) області. Із загальної кількості безробітних в 1997 р. (2,3 млн. чоловік) звільнені у зв'язку з реструктуризацією виробництва та скороченням штатів становили 38,4%, за власним бажанням - 28,4%, не працевлаштовані після закінчення навчальних закладів - 17,5%. Як бачимо соціально-економічна ситуація в державі обумовлює значну кількість різного роду ризиків і створює велике страхове поле для страховиків перш за все серед населення.

Відносно юридичних осіб різних галузей народного господарства необхідно наголосити на зменшенні виробництва товарів народного споживання та виробництва продовольства (табл. 4 і 5).

Таблиця 4. Індекси виробництва товарів народного споживання в Україні, в% (дані Держкомстату України)

Види товарів	1985 = 100	1990 = 100	1997
	1990	1995	1996	1997	1995	1996	1997	до 1996
Товари народного споживання	129	57	47	41	45	37	32	88
в т.ч. продукти харчування	121	58	50	41	48	41	34	82
алкогольні напої	117	84	62	70	72	53	60	113
Непродовольчі товари	143	46	34	33	32	24	23	97
з них товари легкої промисловості	117	26	20	18	23	17	16	92
непродовольчі товари без товарів легкої промисловості	162	62	46	46	38	28	28	99

Таблиця 5. Виробництво продовольчих товарів на душу населення України, кг (дані Держкомстату України)

Види продовольства	1985	1990	1995	1996	1997
М'ясо, включаючи субпродукти 1 категорії (промисловий виробіток)	46,3	53,2	18,6	14,9	11,0
Ковбасні вироби	15,1	17,3	5,4	4,2	4,1
М'ясні напівфабрикати	4,9	5,7	0,8	0,5	0,4
Тваринне масло	7,7	8,6	4,3	3,2	2,3
Жирні сири (включаючи бринзу)	3,3	3,5	1,4	1,2	0,9
Продукція з незбираного молока (у перерахунку на молоко)	11,7	123,9	25,1	17,9	13,0
Маргаринова продукція	5,4	5,6	2,1	1,7	1,7
Цукро-пісок	122,7	130,9	75,6	64,5	40,1
Олія	16,6	20,6	13,5	13,8	10,0
Консерви, умовних банок	78,1	93,2	28,0	19,8	22,4
в т. ч.плодоовочеві	62,4	74,5	20,1	12,0	15,3
Хліб і хлібобулочні вироби	144,3	129,1	79,8	67,5	60,2
Кондитерські вироби	18,1	21,4	6,1	5,5	6,4
в т.ч. цукристі	18,1	13,0	3,6	3,5	4,1
Макаронні вироби	6,5	6,9	4,3	3,4	2,8
Мінеральні води, л	8,1	10,5	3,2	2,9	4,2
Безалкогольні напої, л	19,1	29,0	7,2	7,0	8,4
Сіль (видобуток)	157,5	160,1	55,6	55,7	51,7

Дані таблиць 4 і 5 опосередковано свідчать про те, що зниження рівня виробництва продукції призводить до зменшення надходжень грошових коштів підприємств і порушень в забезпеченні населення основними продуктами харчування. Це обумовлює також втрату потенційних клієнтів для страховиків.

Така ситуація обумовлює різні тенденції в розвитку особистого, майнового та інших видів страхування. Наприклад, тенденція до

зростання кількості правопорушень і посягання на власність громадян (в рік відбувається до 500 тис. зареєстрованих злочинів) обумовлює бажання власників захистити її. Приватизація ж громадянами більше 2 млн. квартир (9% житлового фонду) дала підстави і для розвитку добровільного страхування квартир на випадок їх вимушеного ремонту залежно від різних ризикових ситуацій.

Розвиток страхування стимулюється також зростаючим попитом на захист від численних ризиків в умовах економічної нестабільності, яка супроводжується збільшенням аварійності на виробництві (125 тис. в рік, у тому числі 2,6 тис. із смертельними наслідками), травматизм на підприємствах (до 130 тис. в рік, у тому числі 27 тис. на смерть), зростанням злочинності і зниженням реального життєвого рівня мільйонів людей, особливо пенсіонерів при мізерних пенсіях. Задоволення цього попиту в нормальних умовах може стати прибутковою справою, а в ненормальних умовах стати справою сумнівного бізнесу, оскільки не будуть виконані зобов'язання перед страхувальниками.

Не останню роль в негативному ставленні страхувальників до страхування відіграє бажання страховиків якомога скоріше зібрати значний капітал за рахунок підвищення тарифів і не виплат страхового відшкодування. Наприклад, останнім часом добровільне особисте страхування стає непопулярним серед населення. Такий стан пояснюється певними причинами:

інфляція і невпевненість в майбутньому. Як правило договори по особистому страхуванню укладаються на тривалий строк - 3, 5, 10 і більше років. Між тим інфляція за лічені місяці зменшує страхові можливості в декілька разів;

невигідність роботи з населенням. Компанії віддають перевагу підприємствам, оскільки можливо заробити швидше і більше коштів без кропіткої роботи із страхувальниками і особливо з різними категоріями населення. Справа ще й і в тому, що особисте страхування відзначається складністю організації і вимагає численних статистичних розрахунків для правильного ведення тарифної політики.

Статистика свідчить, що в останній час кількість людей, які щорічно гинуть в дорожньо-транспортних пригодах (ДТП), постійно зростає. У великих сумах при цьому обчислюються і матеріальні збитки. Разом з тим цей вид страхування вигідний не тільки потерпілим, а й страховикам. По-перше, потерпілі отримують надійну гарантію відшкодування певної частини збитків і позбавляються від різної бюрократичної тяганини, без якої не обходиться жодна судова процедура. Для них важливо також і те, що система передбачає функціонування Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). Мета Моторного бюро - координація діяльності його членів в області страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, нанесені третім особам внаслідок ДТП на території України і за її межами, а також реалізація договорів. конвенцій і домовленостей з уповноваженими організаціями по страхуванню цивільної відповідальності власників транспортних засобів інших держав. Страховики (страхові компанії) можуть входити в Моторне бюро на правах повних або асоційованих членів. Для забезпечення виконання зобов'язань страховими організаціями-членами МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими в ДТП при Моторному бюро створені централізовані страхові резервні фонди: фонд страхових гарантій та фонд захисту потерпілих. В 1998 р. до складу Моторного бюро входило 52 страхових компанії, в тому числі такі відомі, як НАСК «Оранта», АСТ «Терен», АТ УСК «Гарант_АВТО», АСК «ОСТРА-Київ», АТ «УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СК», «Росток», «АВІОНІКА», «Скіф», «Фантотум», АТ «Залізничні шляхи», Залізнична СК «Інтер-Поліс», ВАТ СК «Алькона».

Для страховиків досить ефективно спрацьовує ідея транспортного страхування: страхові платежі набагато менше тих сум, які страховик повинен був би виплатити потерпілому, якби не було цієї системи страхування.

З розвитком економічних реформ транспортне страхування вантажів стає одним з динамічних елементів страхового ринку. Проте необхідно відзначити, що даний напрям страхової діяльності нині обслуговує в основному потреби імпортно-експортних операцій, тоді як більше половини вантажів, які перевозяться в межах України, власниками вантажів не страхуються. Крім того, щоб мінімізувати ризик, страховики пропонують широкий спектр додаткових послуг (охорона і диспетчерське супроводження вантажів в дорозі, установка за свій рахунок протиугінних пристроїв та надійних замків тощо). В 1998 р. страхуванням вантажів та багажу займалося 194 компанії.

Розвиток банківської системи і розширення сфери послуг клієнтам обумовили і появу клієнтів, бажаючих страхувати кредити і депозити та відповідно появу спеціалізованих страхових компаній по цих напрямах страхування. В 1998 р. страхуванням кредитів займалося 113 компаній, а страхуванням фінансових ризиків - 123 компанії.

В різноманітності проблем, які хвилюють сьогодні населення, є страхування здоров'я на випадок хвороби. Цим видом страхування займалася 101 страхова компанія.

Необхідною умовою розвитку будь-якого ринку виступає конкуренція і підвищення якості страхових послуг, що обумовлює суперництво страхових компаній у боротьбі за страхувальників та мобілізацію грошових коштів у страхові фонди, вигідне інвестування та досягнення високих кінцевих фінансових результатів. Крім того, конкуренція передбачає наявність на ринку достатньої кількості незалежно діючих продавців і покупців. Свобода вибору полягає в тому, що покупці в межах своїх фінансових можливостей можуть купувати страхові послуги в такому наборі, який найбільш вигідний для них, а продавці самі вибирають послуги, які вони можуть продати. Страхувальники повинні мати можливість для укладання договорів на будь-які види страхування на умовах більш повної відповідності їх інтересам і в будь-якій страховій компанії. Такий підхід до страхування стає стимулом для розробки і впровадження нових видів страхових послуг, удосконалення ведення страхової справи і підвищення якості страхових послуг і на цій основі діє можливість розвивати страховий ринок України до світового рівня.

2.3 Аналіз страхових послуг і ефективності діяльності страхових компаній на ринку

З переходом народного господарства до ринкових відносин розпочався новий етап в розвитку страхового ринку, оскільки по суті була ліквідована державна монополія на проведення страхування. Практика підтвердила, що монополія на проведення страхування, як і будь-яка інша монополія не сприяє орієнтації на інтереси страхувальників, породжує відомчі інтереси, задоволення яких стає першочерговим завданням, приводить до бюрократизації страхового апарату, позбавляє його гнучкості і маневреності. До того ж підвищення фінансової стійкості страхових операцій і концентрації страхового фонду було можливим до певних меж. Негативним було те, що Держстрах надавав обмежений набір страхових послуг. Державне страхування орієнтувалося на задоволення потреб населення, в якого об'єкти страхування були обмежені: домашнє майно, життя, здоров'я, будівлі, транспортні засоби. При цьому найбільшого розповсюдження набуло страхування життя.

З реорганізацією системи Держстраху розпочали створюватись страхові організації недержавних форм власності, які почали займатись неофіційними видами страхування: страхування кредитів, комерційних і фінансових ризиків, біржових операцій. Почали розроблятися нові правила особистого і майнового страхування.

Негативним моментом монопольного проведення страхування було також і те, що Держстрах не завжди виконував свої страхові зобов'язання по захисту інтересів страхувальників, що завдало значну шкоду розвитку страхування і викликало недовіру страхувальників до цієї важливої справи. Тому нові страхові компанії України бажали розширити сферу послуг і укріпитися на страховому ринку, повинні зруйнувати існуючий стереотип про страхування і довести суспільству, що сучасний страховий бізнес не має нічого спільного із своїми попередниками.