Розвиток лізингового бізнесу на Україні

37

Курсова робота

Розвиток лізингового бізнесу на Україні

Зміст

Вступ

1. Об'єктивна необхідність, суть лізингу, класифікація лізингових операцій

1.1 Економічна сутність лізингу

1.2 Класифікація лізингових операцій та їх основні етапи

1.3 Основні переваги та особливості лізингу

2. Світовий досвід розвитку лізингового бізнесу

2.1 Розвиток лізингу у європейських країнах

2.2 Огляд законодавств про лізинг у європейських країнах

2.3 Розвиток лізингу у Росії

3. Розвиток лізингу в Україні: проблеми та перспективи розвитку

3.1 Проблеми практичного впровадження лізингу в Україні

3.2 Участь банків у лізингових операціях

3.3 Правове забезпечення лізингових угод

Висновок

Література

Вступ

Метою курсової роботи є дослідження необхідності лізингу, проблем і перспектив його розвитку в Україну, вивчення зарубіжного досвіду використання лізингу.

Об'єкт дослідження: лізинг, його необхідність для оновлення технологічної бази виробництва.

Предмет дослідження: економічні відносини між господарюючими суб'єктами з приводу оренди засобів праці.

Сучасний стан економічного розвитку багатьох країн світу, у тому числі і України, впливає на розвиток народного господарства таким чином, що більшість підприємств вимушені змінювати основні виробничі фонди, знаходити канали залучення обігових коштів та банківських кредитів для оновлення і розвитку виробництва.

До того ж залучення банківського кредиту, вимагає у позичальника ліквідної застави, яка у більшості підприємств відсутня. Сучасне економічне положення підприємств обумовлює пошук та впровадження нетрадиційних для нашої країни форм і методів оновлення обладнання одним з яких є через широке застосування лізингу.

Однією з найбільш економічно вигідних форм капіталовкладень у світі є лізинг машин та обладнання. Про це свідчить той факт, що в даний час світовий обсяг лізингових операцій досягає кількох сотень мільярдів доларів. В світовій економіці лізинг займає друге місце за обсягом інвестицій після банківського кредиту через те, що він відкриває користувачам широкий доступ до провідної техніки та технологій. Ще Аристотель казав: «Багатством є не володіння майном, а право користуватись ним». Саме лізинг надає таке право, причому без великих початкових вкладень фінансових ресурсів.

Лізингові операції для багатьох об'єктів господарювання, в країнах з розвинутою ринковою економікою, стали переважаючими при переозброєнні матеріально - технічної бази виробництва в усіх сферах, завдяки пільговим умовам лізингового кредитування.

Україна має власний закон «Про лізинг» від 16 грудня 1997 року, з прийняттям якого процедура здійснення лізингових операцій була законодавчо закріплення. В той же час в Україні лізинг поступово набуває поширення в різних сферах господарювання; наприклад, створені і діють Державні лізингові фонди в сільському та дорожньому господарствах. Розвивається лізинг і в приватній сфері.

1. Об'єктивна необхідність, суть лізингу, класифікація лізингових операцій

1.1 Економічна сутність лізингу

Слово «лізинг» походить від англійського слова «to lease» - брати чи здавати майно в оренду, тобто у тимчасове володіння і користування.

Згідно закону України «Про лізинг» лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачам у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно цього ж закону об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція вироблена державними підприємствами, не заборонене до вільного обігу і щодо якого не має обмежень про передачу його в лізинг.

Суб'єктами лізингу згідно чинного законодавства є:

- лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

- лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

- продавець лізингового майна (продавець) - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування, тощо) та/ або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу;

Суб'єктами лізингової угоди є сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта лізингового договору. При цьому їх можна поділити на прямих і не прямих учасників.

До прямих учасників лізингової групи можна віднести:

- лізингові фірми і компанії - лізингодавці;

- виробничі підприємства, фірми, бази відпочинку та інші - лізингоодержувачі;

- постачальників об'єктів лізингу - машин, обладнання, транспортних засобів, іншого майна тобто продавці.

Не прямими учасниками лізингової угоди є комерційні та інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і виступають гарантом угод, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, різноманітні фонди.

Лізингодавцями частіш за все виступають спеціалізовані лізингові фірми чи комерційні банки, які здійснюють операції, пов'язані з придбанням майна та передачею його в оренду лізингоодержувачу. Лізингові компанії (фірми) - це комерційні організації, що створюються у різних організаційно - правових формах (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші), виконуючих у відповідності з установчими документами функції лізингодавці. Лізингова діяльність в Україні не ліцензується.

Лізингоодержувачами можуть бути підприємства, об'єднання, державні організації, орендні колективи, фермерські господарства та ін.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин, який передбачає участь у лізинговій угоді наступних трьох сторін: лізингодавця; лізингоодержувача; продавця (постачальника) майна.

Склад учасників угоди скорочується до двох, якщо продавець і лізингодавець або продавець і лізингоодержувач є однією тією особою.

При реалізації проекту з великою вартістю число учасників може збільшуватися.

Це відбувається за рахунок залучення лізингодавцем до угоди нових джерел фінансових коштів: банків, страхових компаній, інвестиційних та екологічних фондів.

Суть лізингової операції полягає в наступному: майбутній лізингоодержувач, у якого відсутні або обмежені власні кошти, звертається в лізингову компанію з пропозицією про складання лізингової угоди. Згідно з цією угодою лізингодавець придбає його у власність і передає майно лізингоодержувачу в тимчасове володіння і користування за відповідну плату на засадах, обумовлених в договорі. Після закінчення договору в залежності від його умов майно повертається лізингодавцю або переходить у власність лізингоодержувача.

Лізингова операція - комплекс дій суб'єктів лізингу, направлених на виконання лізингової угоди, а також на врегулювання відносин, що виникають при цьому між ними.

Лізингові операції є взаємовигідними як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача.

Зацікавленість лізингодавця обумовлюється можливістю отримання доходу від здійснення лізингової операції. При цьому, не потребуються додаткові гарантії тому, що право власності на об'єкт лізингу залишається за лізингодавцем.

Зацікавленість лізингоодержувача обумовлюється наступними факторами:

- можливість здійснення технічного переобладнання на основі використання прогресивної та дорогої техніки без великих початкових капіталовкладень, що може відіграти значну роль при створенні нових ресурсозберігаючих та безвідходних технологій, а також структурній перебудові виробництва у зв'язку з переходом до ринкових відносин;

- гарантія забезпечення матеріального наповнення отриманої позики;

- стабільні платежі що дозволяють зменшити несприятливий вплив інфляції та збільшення величини банківського відсотка по довгостроковим позикам;

- оформлення документів не потребує значного часу, тому що здійснюється за спрощеною схемою.

1.2 Класифікація лізингових операцій та їх основні етапи

Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різноманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів і юридичних норм, які регулюють лізингові операції.

До основних видів лізингу відносяться фінансовий і оперативний. Критерієм їх розмежування служать ознаки за обсягом зобов'язань лізингодавця і строками використання лізингового майна. Всі останні види лізингу - це різновиди основних видів лізингу і в залежності від ознак, вони можуть бути віднесені до оперативного чи фінансового лізингу.

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне використання від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Прямий лізинг - це договір лізингу, при якому власник майна самостійно без посередника здає об'єкт в лізинг.

Зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг.

Пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю об'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого майна.

Стосовно обсягу обслуговування лізинг ділиться на:

Чистий лізинг, коли всі витрати з обслуговування майна бере не себе лізингоодержувач;

Повний лізинг, тобто з повним набором послуг, або його ще називають «мокрий лізинг», коли лізингодавець бере на себе всі витрати з обслуговування об'єкта угоди.

Частковий лізинг передбачає погоджений розподіл функцій щодо технічного обслуговування лізингу між сторонами угоди;

Генеральний лізинг дає можливість при постійному і перевіреному співробітництві лізингоодержувача з лізинговою компанією укладати загальну угоду по наданню лізингової лінії, після якої лізингоодержувач може при необхідності брати додаткове обладнання без укладання нових контрактів.

За типом майна розрізняють:

Лізинг рухомого майна (робочі машини та обладнання, обчислювальна техніка, транспортні засоби та інше, в тому числі нове і таке, що було у використанні);

Лізинг нерухомого майна (виробничі приміщення і споруди).

В залежності від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції, розділяють:

Внутрішній лізинг, коли всі суб'єкти резидентами однієї країни;

Зовнішній лізинг (міжнародний), коли хоча би один із суб'єктів лізингу належить іншій країні.

В свою чергу, зовнішній лізинг підрозділяється на імпортний, коли закордонною стороною є лізингодавець, експортний, коли закордонною стороною є лізингоодержувач.

Міжнародний транзитний лізинг має місце в таких випадках, коли лізингодавець однієї країни бере кредит або придбає обладнання в іншій країні і передає його лізингоодержувачу, який знаходиться в третій країні.

В залежності від умов амортизації майна виділяють лізинг з повною і не повною окупністю:

Лізинг з повною (або близькою до повної) окупністю, коли на протязі строку дії лізингового договору відбувається повна або близька до повної амортизація майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна;

Лізинг з неповною окупністю, при якому на протязі строку дії одного лізингового договору відбувається окупність тільки певної частини вартості майна і часткова його амортизація.

Прискорена амортизація є методом більш прискореного перенесення балансової вартості основних фондів на затрати виробництва і обігу в порівнянні з нормативними строками їх служби.

По відношенню до податкових і амортизаційних пільг лізинг ділиться на фіктивний і дійсний.

Фіктивний лізинг має спекулятивний характер і розрахований на отримання прибутку за рахунок діючих в країні пільг (по оподаткуванню майна, прибутку, ПДВ, прискореній амортизації та ін.)

Дійсний лізинг в правовому відношенні повинен відповідати діючому законодавству і економічному змісту лізингової діяльності.

За характером лізингових платежів розрізняють грошовий, компенсаційний і змішаний лізинг.

Грошовий лізинг має місце у випадку, коли всі лізингові платежі здійснюються в грошовій формі.

Компенсаційний лізинг передбачає лізингові платежі в формі поставок товарів, які лізингоодержувач передає у власність лізингодавцю.

Змішаний лізинг передбачає поєднання грошової і компенсаційної форми лізингових платежів.

В залежності від тривалості розрізняють лізинги:

- короткостроковий (до 1 року);

- середньостроковий (від 1 до 3 років);

- довгостроковий (більше 3 років).

Оскільки лізинг можна розглядати як особливу форму довгострокової оренди, то при встановленні строку лізингового договору лізингодавець і лізингодавець і лізингоодержувач враховують:

- термін служби устаткування, що визначається його техніко-економічними даними;

- період амортизації устаткування, який як правило, встановлюється державними органами;

- динаміку інфляційних процесів;

- цикл появи продуктивнішого або дешевшого аналога об'єкта угоди;

- кон'юктуру ринку позичкового капіталу і тенденції його розвитку.

Термін лізингу залежить від особливостей устаткування та його призначення, від можливості його повторної здачі в лізинг, часу морального старіння та інших об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надають суб'єктам угоди. Основні з них переваги такі:

- можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових засобів;

- лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

- лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

- лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

- лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції, виробленої лізингоодержувачем, і відповідно знижують оподаткований прибуток;

- майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізинг одержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси.

Лізингову операцію - від концептуальної ідеї до практичної реалізації лізингового проекту, експлуатації техніки і закінчення договору - умовно можна поділити на наступні чотири етапи: підготовка-обгрунтування; юридичне оформлення; використання об'єкту лізингу; оформлення відносин по закінченні строку дії договору.

1.3 Основні переваги та особливості лізингу

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. З точки зору лізингоодержувача ці переваги такі:

- можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових засобів;

- лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплати за рахунок власних коштів;

- лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

- лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

- перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

- при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

- Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн.

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить високий прибуток. Крім того, якщо лізингодавцем виступає банк, то він також має свої вигоди:

- розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

- банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

- банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом.

В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні лізингу:

- кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

- на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю.

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

2. Світовий досвід розвитку лізингового бізнесу

2.1 Розвиток лізингу у європейських країнах

У західноєвропейських країнах лізинг продовжує розвиватись як одна з найвигідніших форм інвестування коштів у промисловість, сільське господарство, нерухомість. Використання лізингових форм збільшення капіталовкладень сприяє розвитку середнього бізнесу, що позитивно впливає на загальний стан економіки західноєвропейських держав і покращує соціальне положення населення.

Збільшення обсягів лізингових операцій у 1998 р. порівняно з 1997 р. склало в Італії 1,4 рази, Іспанії - 1,2 рази, Фінляндії - 1,45 разів, причому зростання обсягів лізингу у сфері транспортних засобів та промислового обладнання знаходиться на рівні 20 - 30%.

У такій високорозвиненій країні як Німеччина, коефіцієнт лізингу, тобто обсяг капіталовкладень, здійснених через лізингові операції, у відношенні до усіх до усіх капіталовкладень в цілому, досяг 14,4%, що є найбільшим значенням, яке будь-коли досягалося у сфері лізингу.

Згідно з останніми дослідженнями однієї із лізингових компаній Німеччини, на ринку лізингових послуг країни склалась наступна ситуація:

- автотранспортні засоби - 60,3%;

- нерухомість - 14,5;

- промислове та машинне обладнання - 9,2%;

- офісна техніка - 10,4%.

Лізинг обладнання підвищився в середньому на 7,6%, у той час, як лізинг нерухомості збільшився лише на 0,9%. Збільшується попит на лізинг авіаційної техніки, залізничних вагонів, промислового обладнання, що є позитивним фактором.

Одночасно спостерігалася тенденція до зростання обсягів лізингу у сферу будівництва готельних будівель та будинків для розваг та відпочинку.

Враховуючи історичну та географічну близькість Польщі та України, зупинимось більш докладно на розгляданні розвитку лізингу в Польщі.

У середньому вартість лізингового договору у Польщі дорівнювала в 1997 р. 40-50 тис. злотих. Й хоча втому році обсяг лізингових операцій у Польщі зріс, він не досяг й одного відсотка від всього європейського лізингу. Більш низькою залишається також частка лізингу у фінансуванні капіталовкладень - у Польщі вона склала близько 8%, тоді як у Чехії досягає близько 20%. З кожним роком подовжується строк лізингових договорів, що наближається до європейських стандартів. У Польщі не було ще договорів на період 10 років, у Європі на них припадає близько 4%.

Ринок лізингових підприємств у Польщі у корені відрізняється від високорозвинених ринків Західної Європи США. З 150 польських лізингових фірм більшу частку складають фірми місцевого значення. 20 великих фірм домінують на 80% ринку лізингових послуг. Закріплюється позиція банківських лізингових компаній, які представляють іноземний капітал, а також фірм, що пропонують виробничий лізинг.

Лізинг стає у Польщі все більш популярним. Зростає кількість підприємств, що віддають належне перевагам такої форми фінансування капіталовкладень. У 1997 р. нею скористались близько 100 тис. фірм, а у першому півріччі 1998 р. вже більш 70 тис. підприємств.

За останні кілька років спостерігається постійний зріст долі лізингу машин та промислового обладнання, що складає 30% від загального обсягу лізингових операцій. Вдвічі в порівнянні з 1997 р. зменшився попит на оренду комп'ютерів та іншої оргтехніки при значному зростанні лізингу нерухомості. Вартість останнього у загальному обігу не велика - 3,5% вартості всього об'єму послуг, однак за рік він зріс в 10 разів.

Діючі у Польщі великі фірми, особливо за участю іноземного капіталу, різко йдуть до гори, так як мають доступ до зовнішніх дешевих джерел фінансування, дякуючи чому успішно конкурують на ринках Європейського союзу й кооперуються з підприємствами країн його членів. Невеликі підприємства обрали таку стратегію розвитку, яка припускає удосконалення продукції, покращення її якості й розвитку сервісу. У цих умовах лізинг стає тим практичним інструментом, який допомагає підприємцям зайняти своє місце на ринку товарів і послуг.

Інтенсивний розвиток лізингу спостерігається також в інших країнах колишнього соціалістичного табору. Наприклад в Естонії фінансування лізингових операцій зайняло провідне місце. Згідно з підрахунками Асоціації лізингу, обсяг лізингових операцій досяг 33% від усіх капіталовкладень у обладнання та техніку. З 1994 р. обсяг лізингу збільшився і нараховує 400 млн. ЕКЮ. Найбільшою частиною у лізинговому бізнесі є оренда автомобілів - 31%. Лізинг промислового обладнання - 12%, нерухомості - 9%. Стосовно типів замовників у 1998 р. обслуговування приватного сектору склало 57% від нового лізингового бізнесу. За строками лізингових контрактів домінуючу позицію займають контракти строком на три роки, які складають 78% від загального обсягу.

2.2 Огляд законодавств про лізинг європейських країн

Франція. У французькій юриспруденції існує поняття загального лізингу і його різновид - кредитний лізинг. Угода по кредитному лізингу рухомого та нерухомого майна регулюється торгівельним правом. Ст. 1 п. 1 закону №66-455 від 2 липня 1996 р. «Про підприємства, які займаються лізингом», обумовлює лізинг як угоду по найму інвестиційного майна або обладнання, придбаного підприємством з метою оренди, якщо така угода робить можливим придбання для лізингоодержувачем усього або будь-якого взятого в оренду майна за попередньо узгодженою ціною, яка враховує, принаймні частково, податкову плату. Угода фінансового лізингу у французькому законодавстві відповідає фінансовому лізингу інвестиційних коштів, якщо вона гарантує компенсацію витрат орендаря.

У французькій практиці угода з лізингу рухомого майна проходить по заздалегідь узгодженій схемі. Майбутній орендатор підписує угоду з лізингодавцем про кредитний лізинг. Лізингоодержувач згідно з цією угодою, придбає майно, яке лізингодавець попередньо отримує у постачальника. Тривалість оренди, як правило, забезпечує повне повернення витрачених коштів. По закінченню цього терміна лізингоодержувач може викупити об'єкт лізингу по ціні, встановленій в угоді.

Обов'язковим елементом поняття kredit bail, який хоча і не має громадсько-правового значення, але укріплює правове положення лізингодавця, є постанова ст.. 1 закону №66-455, і свідчить про те, що продаж об'єкту лізингу лізингоодержувачем у процесі дії договору не впливає на його фінансові зобов'язання по відношенню до лізингодавця.

Бельгія. Французька нормативна лізингова концепція вплинула на законодавчий підхід до цього питання і в торгівельному праві Бельгії. В ст. 1 королівського декрету №55 від 10.11.1967 про визначення законного статусу підприємств, які займаються фінансовим лізингом, проводяться наступні характерні риси цього договору:

- лізингодавець повинен використовувати інвестиційні кошти тільки по своїй кваліфікації;

- лізингоодержувач повинен в цілях оренди використовувати інвестиційні кошти згідно з кваліфікацією лізингодавця;

- встановлений договором час тривалості оренди повинен відповідати передбаченому терміну економічного строку гідності об'єкта лізингу;

- плата за оренду повинна встановлюватися з урахуванням амортизації вартості об'єкту лізингу в передбаченому договором строком користування;

- договір повинен враховувати можливість по його закінченні придбання лізингоодержувачем об'єкту лізингу по зазначеній цим договором ціні, яка повинна відповідати залишковій вартості об'єкту лізингу.

Фінансовий лізинг, як правило, вважається різновидом договору з оренди з однобічною обіцянкою продажу, хоча, з іншого боку, за своїм правовим характером він більш схожий на договір про продаж у розстрочку, ні на договір про оренду.

Зарахування договору про фінансовий лізинг до категорії договорів про майнові операції, при одночасному їх врахуванні їх специфіки, спричинило прийняття у бельгійському законодавстві 2-х основних кваліфікаційних критеріїв:

- такий договір не може визначати надання права власності на інвестиційне майно лізингоодержувачу;

лізингоодержувач повинен володіти на час тривалості договору тільки деякими повноваженнями та обов'язками, якими, як правило, користується власник.

Та якщо сторони узгодять в договорі, що лізингоодержувач

зможе придбати інвестиційні засоби від лізингодавця після його закінчення за символічну платню, таке узгодження можна вважати угодою про продаж.

Португалія. В Португалії лізинг рухомого і нерухомого майна у правовому аспекті регулюється декретом Міністра Фінансів та Планування №171 від 6 червня 1979 р. В преамбулі цього декрету стверджується, що фінансовий лізинг є новим типом договору. Згідно із згаданою статтею за допомогою договору про фінансовий лізинг одна сторона зобов'язується надати іншій в тимчасове користування за платню придбане чи виготовлене на замовлення другій стороні майно, яке інша сторона може придбати в повному обсязі чи частково, по узгодженій ціні та в узгоджений час. Об'єктом фінансового лізингу можуть бути тільки основні засоби.

Тривалість та вагомість обов'язків сторін, які приймають участь в договорі про фінансовий лізинг, сприяли прийняттю поправки в законодавстві про їх письмове оформлення. Якщо предметом договору є рухоме майно, яке підлягає реєстрації, наприклад, автомобіль, морський чи повітряний корабель, договір потребує нотаріального засвідчення. Правила, що стосуються форми та реєстрації цих договорів, повинні сприяти наданню гарантій обігу лізингових коштів. З цією ж метою законодавство містить пункти про правове оформлення власників майна, яке надається у лізинг. За цим , згідно ст. 9 з-на №2 декрету №171 на рухоме майно, яке є об'єктом фінансового лізингу, повинна міститись інформація, що вказує, що його власником є лізингове співтовариство.

У ст. 10 законодавством передбачено, що платня, яку вносить лізингодавець, повинна дорівнювати амортизації майна в період дії договору, а також втратам на його утримання та забезпечити мінімальну прибутковість лізингового співтовариства. Також враховується можливість зменшення ціни продажу майна лізингодавця у випадку невиконання зобов'язань лізингоодержувачем. Згідно зі згаданою статтею, у випадку невиконання строків поставки чи порушення інших пунктів договору про фінансовий лізинг лізингодавцем, або у випадку наявності дефектів майна, що надається ним до користування, лізингодавець зобов'язаний пропорційно знизити платню за користування та ціну викупу майна орендатору.

Крім цього в законодавстві спеціальним пунктом обмежується свобода сторін в узгодженні ціни викупу майна лізингоодержувачем. Згідно зі ст. 10 декрету №171 ціна на викуп майна лізингоодержувачем повинна відповідати передбаченої на момент закінчення строку тривалості договору залишкової вартості

Договори фінансового лізингу укладаються на тривалий час. Час їх дії повинен відповідати періоду економічної придатності об'єкту лізингу, але ці угоди не можуть укладатися на строки, менш ніж 2 роки і більш, ніж 30 років. У випадку відсутності вказівки на строк дії договору він вважається укладеним на 2 роки.

В декреті № 171 визначаються також права та обов'язки сторін. Лізингодавець володіє на ступними правами та обов'язками по відношенню до майна, що орендується :

- зберігати його недоторканість, згідно з загальними правилами цивільного права Португалії;

- контролювати стан майна, не перешкоджаючи здійснення функцій лізингоодержувача;

Лізингодавець має наступні обов'язки по відношенню до лізингоодержувача:

- придбання чи вироблення майна на узгоджених умовах;

- враховувати втирати на амортизацію майна під час дії договору;

- продати майно лізингоодержувачу за його бажанням по закінченню договору (ст. 19 декрету №171).

В свою чергу, лізингоодержувач володіє наступними повноваженнями по відношенню до об'єкту лізингу:

- використовувати його в обумовлених цілях, з виконанням всіх правових норм щодо фінансового лізингу, а також інструкції та побажання лізингодавця;

- зберігати цілісність майна в межах, визначених правом;

- передавати за згодою лізингодавця свої повноваження згідно договору про фінансовий лізинг;

- викупити майно за узгодженою ціною по закінченню договору (ст. 22 декрету №171).

Лізингоодержувач зобов'язується по відношенню до лізингодавця:

- сплачувати обумовлені лізингові платежі;

- не змінювати місце знаходження майна без згоди лізингодавця;

- сплачувати вартість поставки, страховки, обладнання та ремонту майна;

- безвідкладно інформувати лізингодавця про виявлення несправності майна або небезпеки зберігання майна, а також про вступ до права володіння третьої особи;

- повернути майно (в разі не використання можливості викупу) в цілісному стані та нести витрати, пов'язані з його поверненням та страхуванням в процесі повернення (ст. 24-25 декрету №171).

В цілях охорони інтересів лізингової компанії законодавство Португалії враховує встановлення гарантій щодо виплати узятих лізингоодержувачем належних лізингових платежів. Ця гарантія може здійснюватися в формі виплати лізингоодержувачем задатку за наданий у користування об'єкт лізингу. Однак передоплата не може вноситись за період більший ніж півроку (ст. 28-29 декрет №171).

2.3 Розвиток лізингу в Росії

В Росії лізинг стає одним із важливих інвестиційних механізмів в умовах переходу до ринкової економіки. По експертним оцінкам, обсяг лізингових операцій в Росії у 1997 р. склав приблизно 120-140 млн. доларів США.

В Росії розвитку лізингу сприяють передбачені для учасників лізингової діяльності податкові пільги. Лізингодавець звільняється від сплати податку на прибуток, отриманий від реалізації договорів фінансового лізингу зі строком дії не менше 3-х років. При визначенні прибутку, що оподатковується, в собівартість продукції (робіт, послуг) не включаються платежі по відсоткам за отримані позичені кошти і лізингові платежі по операціям фінансового лізингу. Лізингодавець сплачує меншу суму податку на прибуток, тому що лізингові платежі проводяться не за рахунок прибутку, а відносяться на собівартість продукції. Крім того, машини, що взяті в лізинг, обладнання, прилади на протязі встановленого строку враховуються на балансі лізингодавця, тому лізингоодержувач не платить податок на майно з їх вартості. Лізингодавець частково звільняється від сплати митних зборів і податків щодо продукції, яка тимчасово завозиться на територію Росії і є об'єктом міжнародного лізингу.

Постановою уряду Російської Федерації від 27 липня 1996 р. №752 «Про державну підтримку розвитку лізингової діяльності в Російській Федерації» дозволено застосовувати у відповідності з умовами договору лізингу механізм прискореної амортизації з коефіцієнтом не вище за три до всіх видів рухомого майна, що складає об'єкт фінансового лізингу і відноситься до активної частини основних фондів.

Банки та кредитні установи звільняються від сплати податку на прибуток, що отриманий від надання кредитів, на строк від трьох років і більше для реалізації операції фінансового лізингу по виконанню лізингових договорів.

В Законі «Про лізинг» визначені правові та організаційно-економічні особливості лізингу. Даний закон передбачає державну підтримку лізингової діяльності. Це розробка і реалізація Федеральної програми лізингової діяльності в Росії; створення фонду гарантій і заставних фондів, надання державних гарантій для реалізації лізингових проектів, в тому числі з участю фірм-нерезидентів, звільнення лізингових компаній і банків від різних податків, надання податкових і кредитних пільг та ін.

Правова основа діяльності лізингових компаній в Росії здійснюється на основі отриманих ліцензій, які видаються Міністерством економіки мінімальний строк дії ліцензії - 1 рік, а максимальний строк складає 5 років. Для того, щоб отримати ліцензію, компанія повинна виконати вимогу про те, щоб не менше 40% прибутку компанії припадало на лізингову діяльність.

3. Розвиток лізингу в Україні: проблеми та переваги розвитку

3.1 Проблеми практичного впровадження лізингу в Україні

Ситуація на ринку лізингових послуг України характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією і визначеною тенденцією до розвитку переважно міжнародної форми лізингу. Найбільш поширеним є лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних суден, комп'ютерної техніки. Цілий рід закордонних компаній висловили готовність розвивати співробітництво із вітчизняними лізинговими компаніями щодо поставки в Україну на лізинговій основі сільськогосподарської та тракторної техніки і обладнання, будівничої техніки, авто техніки.

Умови лізингових поставок закордонних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також тривалим періодом лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від одержання закордонного кредиту) не потрібно представлення гарантій уряду або гарантій першокласних українських банків.

Лізингові відносини в Україні регулюються законом «Про лізинг» та іншими нормативно-правовими документами. Лізингова діяльність в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі, крім банківської, і не ліцензується. У діючому законодавстві відсутні спеціальні обмеження, що стосується участі іноземного капіталу в українських лізингових компаніях. Закордонні лізингові компанії, банки та інші підприємства укладають та реалізують із резидентами України лізингові угоди без ліцензування їх діяльності.

Розвиток лізингових відносин в Україні потребує удосконалення законодавчої бази та механізмів оподаткування лізингових операцій. Існує необхідність приведення положень Закону «Про лізинг» України у відповідність до норм міжнародного права; у випадках несплати лізингових платежів необхідно передбачити більш досконалу процедуру повернення майна. При ввезенні на територію України об'єктів лізингу у вигляді засобів виробництва, рухомого складу залізничного транспорту, транспортних засобів, мед апаратури, обладнання для екологічних заходів, сільгосптехніки та обладнання для переробки сільгосппродукції необхідно розробити відповідні закони, які б сприяли розвитку лізингу у цій сфері. Це дозволить поновити основні засоби підприємства, які ще працюють або можуть працювати і забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції та послуг. Існує також нагальна необхідність розробки заходів, які б сприяли передачі у міжнародний лізинг продукції українських виробників та визначали б термін та порядок амортизації обладнання, яке здається у лізинг.

В Україні не передбачена чинним законодавством реєстрація всіх лізингових контрактів. У зв'язку з відсутністю централізованого обліку реєстрації всіх лізингових проектів статистична інформація щодо обсягів інвестицій в розвиток економіки України по лізингових схемах базується на різноманітних інформативних джерелах.

За даними Всеукраїнської асоціації лізингу «УКРЛІЗИНГ», обсяг інвестицій зростає швидкими темпами.

Розвиток лізингових відносин в Україні може стати одним із потужних важелів ефективних перетворень на макрорівні, структурного оздоровлення економіки, включення інвестиційного процесу та інноваційного механізму технологічного оновлення виробництва.

Експерти Асоціації вважають, що перспективними сферами розвитку лізингових відносин стануть галузь сільського господарства України, лізинг у сфері екології; сфера будівництва, а саме об'єкт лізингу - будівнича техніка, переробна галузь та харчова промисловість.

Таким чином, сьогодні лізинг в Україні є однією із перспективних форм довгострокового фінансування інвестицій. Для подальшого його розвитку необхідна державна підтримка, удосконалення законодавчої бази, активна взаємодія промислового і банківського капіталів.

3.2 Участь банків у лізингових операціях

Сьогодні в 25 областях України працюють понад 16 лізингових компаній. Більшість з них - це дочірні банківські структури та компанії, створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції. Здебільшого об'єктами лізингу для цих компаній виступають сільськогосподарська техніка, обладнання для переробки сільськогосподарської продукції, промислове обладнання та споруди, нерухомість, автотранспорт, комп'ютерні системи та багато чого іншого. Значна більшість лізингових компаній представлених на ринку України, є членами Всеукраїнської Асоціації «УКРЛІЗИНГ».

За участю асоціації «УКРЛІЗИНГ» на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів. З метою підтримки розвитку лізингової діяльності в Україні був створений Державний Лізинговий Фонд (ДЛФ).

В сьогоднішніх умовах реальними господарюючими суб'єктами на Україні, що можуть забезпечити розвиток лізингового бізнесу необхідними грошовими коштами, виступають банки. Так, згідно статті 3 закону України «Про банки та банківську діяльність» банки можуть виступати повноправними суб'єктами лізингового бізнесу за наявності ліцензії НБУ.

Загалом процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно розділити на два періоди. Перший період охоплює проміжок часу з 1989 по 1995 рр., на протязі якого лізингові операції здійснювали лише комерційні банки. У другому періоді (1995 до теперішнього часу) лізингову сферу поповнили також спеціалізовані лізингові компанії, які створюються як за участю банківського капіталу, так і без нього. Найважливішим етапом становлення та розвитку лізингових відносин став січень 1998 р., коли було прийнято основний законодавчий акт, що регулює лізингову діяльність, а саме закон України «Про лізинг».

Сьогодні існують об'єктивні причини, що спонукають банки нехтувати такою вельми потрібною для України формою бізнесу. Основні з них:

- неможливість надавати послуги довготермінового характеру через інфляційні очікування, політичні та економічні негаразди в країні;

- придбання банком об'єкту лізингу для подальшої передачі його лізингоотримувачу можливе лише за рахунок власних коштів;

- можливість для банку мати у власність нерухоме майно загальною вартістю 10% від обсягу власного статутного капітулу;

- високі процентні ставки за кредитами від Національного банку;

- відсутність інвестиційних пільг для банка-лізингодавця.

Для того, щоб лізингова операція була ефективною та приносила мінімальний прибуток, кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. Але лише одна облікова ставка НБУ вдвічі вища за цю цифру. Як наслідок, майже 90% усіх кредитів, за офіційною статистикою, що їх надають вітчизняні комерційні банки, є короткотерміновими, тобто наданими на термін до 12 місяців. Кредити, які були надані на термін понад 2 роки, практично відсутні, тоді як у світовій практиці мінімальний термін дії лізингового проекту становить 4-5 років.

Більше того, крім перешкод у застосуванні лізингових схем в банківській діяльності, існують також причини, за якими розвиток лізингу в Україні стримується загалом. Серед них:

- відсутність державної програми розвитку лізингу;

- недостатня кваліфікація кадрів на ринку лізингових послуг;

- фінансова слабкість лізингових компаній через високу ступінь залежності від своїх засновників, що обумовлюється відсутністю значних коштів, необхідних для придбання такого обладнання, що насамперед дуже цікавить виробників як потенційних лізингоодержувачі;

- нерозвиненість механізму реєстрації та вилучення об'єктів лізингу;

- тісна залежність між терміном амортизації об'єкту лізингу та терміном дії лізингової угоди;

- низькі норми амортизації на майно;

- відсутність сформованого вторинного ринку обладнання;

- не завжди сприятливі умови податкового, митного та валютного законодавства.

Враховуючи зазначені фактори, українські банки надають перевагу опосередкованій участі у лізинговому бізнесі, тобто через створення ними спеціалізованих лізингових компаній. Іншими словами, має місце непрямий метод участі банківського капіталу у лізинговому бізнесі. Але й на цьому шляху постає вагома перепона: банк має право здійснювати інвестиції у розмірі не більше 25% власного капіталу. Це стимулює участь у лізинговій діяльності невеликих та низько ліквідних комерційних банків та відкриває широку дорогу комерційним банкам, які мають достатній обсяг власного капіталу для такої справи.

Першим банком, який започаткував становлення ринку лізингових послуг в Україні, став АКБ «Україна». У 1996 р. при ньому було створено Фінансово-лізинговий дім. Також діє в Україні лізингова компанія, заснована в 1992 р. на базі банку АВАЛЬ.

Для українських банків ринок таких послуг, як лізингові знаходиться на стадії формування. Серед системи комерційних банків лише одиниці звернулися до лізингового бізнесу.

У перспективі, по мірі подолання основних негараздів законодавчо-нормативної бази України, доречно буде поширювати участі банків у лізинговому бізнесі шляхом включення лізингових операцій у діяльність банків. Адже таким чином банк отримує нове джерело доходу у вигляді комісійних виплат, причому позитивною особливістю таких операцій є те, що заставою слугує майно, яке надається в лізинг.

3.3 Правове забезпечення лізингових угод та механізм їх здійснення

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правові відносини між суб'єктами лізингу і укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкту лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Сторонами договору лізингу є:

- Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

- Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

- Продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Стаття 6 Закону України «Про лізинг» передбачає щодо договорів лізингу обов'язкову письмову форму. Згідно частини 1 статті 42 Цивільного кодексу України це означає, що договори лізингу можуть укладатися у простій письмовій або нотаріальній письмовій формі.

Договір лізингу вважається укладеним, коли між його сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

До істотних умов договору лізингу, що є обов'язковими за законом відносяться:

- Найменування сторін;

- Об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

- Строк договору;

- Розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

- Умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством України;

- Умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

- Умови страхування об'єкта лізингу;

- Умови реєстрації об'єкта лізингу;

- Відповідальність сторін;

- Дата і місце укладення договору.

Найменування сторін договору лізингу, за загальним правилом, зазначається у преамбулі договору.

Об'єктом договору лізингу, відповідно до статті 2 Закону України «Про лізинг», може бути будь0яке рухоме або нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Законом встановлені обмеження щодо майна, яке може перебувати в лізингу: об'єктами лізингу не можуть бути, по-перше, такі об'єкти оренди державного майна, як цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, нерухоме майно, крім окремого індивідуального визначеного майна державних підприємств, та по-друге, земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Майно, що надається в лізинг, повинно мати стан, який відповідає його цільовому призначенню та договірним умовам.

Стаття 15 Закону України «Про лізинг» передбачає, що при фінансовому лізингу всі витрати по утриманню об'єкта лізингу, пов'язанні з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачене договором фінансового лізингу. При оперативному лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець, якщо інше не передбачене договором оперативного лізингу.

Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. У раз переходу права на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника.

При визначенні строку договору лізингу необхідно виходити з законодавчого визначення видів лізингу - фінансового та оперативного, що наведенні в статті 4 ЗУ «Про лізинг». Строк договору фінансового лізингу не може бути меншим строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначення в день укладання договору. Договір оперативного лізингу укладається на строк, менший строку, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Одною з найбільш важливих умов договору лізингу є визначення плати за користування об'єктом лізингу - лізингових платежів, які вносяться лізингоодержувачем періодично за користування об'єктом лізингу.

Лізингові платежі, відповідно до статті 7 ЗУ «Про лізинг», включають:

- Суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкту лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

- Суму, яка сплачується лізингодавцю в якості проценту за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

- Платіж в якості винагороди лізингодавцю за за одержане в лізинг майно;

- Відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкту лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

- Інші витрати лізингодавця, які передбачені договором лізингу.

Розмір, спосіб, форма та строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду мають визначатися у договорі лізингу за домовленістю сторін.

Сторони договору лізингу можуть передбачити умови переоцінки вартості об'єкта лізингу протягом строку дії договору відповідно до законодавства України.

Умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача мають бути передбачені у договорі лізингу як одна із істотних умов. Стаття 19 ЗУ «Про лізинг» передбачає, що разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпорядитись ним на власний розсуд.