3

Реферат

Курсова робота: 47 с., 26 джерел, 11 малюнків, 3 таблиці.

Об'єкт дослідження - Узаконена діяльність банків з векселями.

Мета роботи - дослідження діяльності банків з векселями.

Метод дослідження - описовий

Невід'ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

У буквальному перекладі слово «вексель» (wechsel, change, exchange, cambio) означає «розмін». Час появи першого векселя достеменно невідомий. Розвиток міжнародної торгівлі викликав потребу в обміні місцевих грошей на іноземні, а незручності та небезпека транспортування реальних грошей обумовили потребу у здійсненні обмінної операції за допомогою спеціального документа: купець давав міняйлі (банкіру) певну суму в місцевій валюті, отримуючи письмове зобов'язання останнього в тому, що його кореспондент у місці призначення виплатить клієнту еквівалент зазначеної суми в іноземній валюті. Подібний прообраз сучасного векселя існував ще в античні часи, однак найперший такий документ, знайдений істориками, виписано в Італії у 1207 р. Крім того, існує письмова згадка про ще більш давній документ, виписаний у 1957 p. з таким текстом: «Отримано десять генуезьких лір із зобов'язанням сплатити їх у Тунісі». Прообраз векселя функціонував у формі ордерів (наказів платежу), позичкових листів, розписок про видані суми, різного роду зобов'язань. І хоча в сучасному розумінні ці документи ще не можна назвати векселями, оскільки вони мали не кредитний, а комісійний характер, поява письмової форми оформлення угоди була першим кроком до їх перетворення у вексель.

Dексель, отримувач коштів, трасанта, векселедержателю, векселедателя, індосованим, цесіонарій, протестат, надписант, векселя, акцептація, аваліст

Зміст

• Вступ 4
• 1. Характеристика та види векселів 5
• 2. Врахування та переврахування векселів 18
• 3 Кредити під заставу векселів 26
• 4 Авалювання та акцептування векселів. Видача гарантій на забезпечення оплати векселів 30
• 5 Інкасування векселів 35
• 6 Оплата векселів за дорученням клієнта (доміциляція векселів) 40
• 7 Зберігання банками векселів клієнтів 42
• 8 Емісія та використання банківських векселів 44
• Висновок 46
• Література 47

Вступ

Коштовні папери є товаром, який звертається на фондовому ринку. Одним з видів коштовних паперів, найчастіше використовуваних при розрахунках останнім часом, є вексель.

Векселі з'явилися в Росії (у тому числі на території нинішньої України) ще в XVIII столітті. Документи, що регулювали вексельний зворот, багато разів уточнювалися (остання редакція вексельного статуту була прийнята в 1902 році). Протягом перших післяреволюційних років векселі не використовувалися, але з переходом до непу система комерційного кредиту була відновлена, проте потім остаточно скасована кредитною реформою 1930 років, що ліквідувала самостійність підприємств. До речі, в цьому ж році, з метою уніфікації порядку випуску і звернення векселів в різних країнах, в Женеві була підписана Міжнародна конвенція про векселі (надалі -- Міжнародна конвенція), до якої СРСР приєднався через декілька років, одночасно затвердивши «Положення про перевідний і простий вексель»

Не дивлячись на наявність такого документа, векселі, після їх відміни на території СРСР в 1930 році, аж до дев'яностих років у внутрішньому звороті не використовувалися. В той же час у сфері зовнішньої торгівлі вони знаходили вживання (для чого, власне, і було прийнято вищеназване «Положення...»). Лише у 1990 році, в тоді ще загальносоюзному законодавстві, векселі були «реабілітовані».

У Україні ж, після розпаду СРСР, векселі були «легалізовані» постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про вживання векселів в господарському звороті України».

Декілька років пішло на розгойдування, і ось зараз вексель є одному з найбільш поширених коштовних паперів. Вексель, що дозволяє вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем, знов виявився в центрі уваги.

1. Характеристика та види векселів

Невід'ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

У буквальному перекладі слово «вексель» (wechsel, change, exchange, cambio) означає «розмін». Час появи першого векселя достеменно невідомий. Розвиток міжнародної торгівлі викликав потребу в обміні місцевих грошей на іноземні, а незручності та небезпека транспортування реальних грошей обумовили потребу у здійсненні обмінної операції за допомогою спеціального документа: купець давав міняйлі (банкіру) певну суму в місцевій валюті, отримуючи письмове зобов'язання останнього в тому, що його кореспондент у місці призначення виплатить клієнту еквівалент зазначеної суми в іноземній валюті. Подібний прообраз сучасного векселя існував ще в античні часи, однак найперший такий документ, знайдений істориками, виписано в Італії у 1207 р. Крім того, існує письмова згадка про ще більш давній документ, виписаний у 1957 p. з таким текстом: «Отримано десять генуезьких лір із зобов'язанням сплатити їх у Тунісі». Прообраз векселя функціонував у формі ордерів (наказів платежу), позичкових листів, розписок про видані суми, різного роду зобов'язань. І хоча в сучасному розумінні ці документи ще не можна назвати векселями, оскільки вони мали не кредитний, а комісійний характер, поява письмової форми оформлення угоди була першим кроком до їх перетворення у вексель.

Однією з причин поширення векселів в епоху середньовіччя стала наявність заборони канонічними статутами та цивільним законодавством стягнення процентів з наданих у користуванні коштів. Так, на латеранському соборі в 1179 р. папа Олександр III засудив стягнення процентів і виголосив, що винні у цьому позбавляються причастя і християнського поховання. У Пізі постановою міської общини у 1286 р. було заборонено особам, які здійснювали кредитні операції, проживати у місті, громадянам -- надавати їм притулок, а суддям -- заслуховувати їхні скарги. Наслідком цього було маскування кредитних операцій під торговельні угоди, надання коштів під заставу, які оформлялись векселями, що, по-суті, мали фіктивний характер. Водночас активізація товарно-грошових відносин, розвиток ярмаркової торгівлі розширили сферу застосування векселів. У XV -- XVI ст. купці вже мали можливість не лише переказати кошти у місце проведення ярмарку, а й отримати кредит від банкіра шляхом виписування ним векселя без внесення реальних коштів (у цьому разі вексель стає знаряддям кредиту), а також доручити банкіру отримати платіж за борговим зобов'язанням, наданим йому за продані товари (в даному випадку вексель відіграє роль засобу інкасування грошової суми). Удосконалюється і текст векселя: в ньому з'являються імена того, хто виписує (трасанта) вексель, того, кому адресовано наказ про оплату, отримувача коштів (ремітента) і пред'явника векселя. Оскільки поширюється практика виставлення векселів на інших банкірів та на боржників, з'являється необхідність в акцепті векселя, який спершу здійснюється в усній формі при свідках. У разі відмови боржника від оплати вексель міг бути опротестований, за процедурою, що доволі схожа на сучасну. Отже, до початку XVII ст. було відпрацьовано схему функціонування векселя, сформовано вексельні звичаї, на основі яких створюються законодавчі акти, що регулювали обіг векселів. Зокрема, перший з них -- вексельний статут Болоньї-- було ухвалено у 1569 р.

Значним недоліком середньовічних векселів, що гальмував поширення вексельного обігу, була надмірна залежність векселя від конкретних осіб та матеріальних відносин між ними. Через це утруднювалася передача векселя, строк перебування векселя в обігу був невеликим, а єдиними особами, що видавали векселі, були банкіри. Ситуація докорінно змінилась у VII ст., після того, як було законодавче легалізовано передавальний надпис -- індосамент. Першою письмовою згадкою про індосамент є неаполітанський закон 1607 p., яким заборонявся передавальний надпис на векселі. Індосамент було законодавче визнано Ордонансом Людовика XIV у 1673 р. Подальші вдосконалення вексельного законодавства, які, зокрема, відбиті у Вексельному Статуті Лейпцига 1682 p., Загальнонімецькому Вексельному Статуті 1847 p., британському Законі про вексель від 1882р., призвели до перетворення векселя у безспірне боргове зобов'язання, яке повністю відірване від свого матеріального підґрунтя, в інструмент, доступний практично усім дієздатним особам.

У нашій країні вексельний обіг зародився у XVIII ст. у період петровських реформ. Особливого поширення він набув наприкінці XIX початку XX ст., досягаючи в 1913 р. 71% сукупного товарообігу Російської Імперії, причому вексельні кредити комерційних банків сягнули 71,1% вексельного обігу. Після приходу до влади більшовиків вексельний обіг було ліквідовано і тимчасово відновлено лише на період проведення так званої нової економічної політики. У 20-х роках у СРСР вексель активно використовувався в господарському обороті аж до кредитної реформи 1930 - 1932 pp., якою було ліквідовано комерційний кредит і обмежено сферу використання векселя зовнішньоекономічною діяльністю відповідних радянських установ.

Розвиток міжнародних економічних відносин здавна вимагав уніфікації вексельного права. З цією метою проводилось кілька міжнародних конференцій, найвідомішою з яких стала Женевська конференція 1930 р. На конференції було прийнято Конвенцію № 358, більш відому як Женевська вексельна конвенція. Цим документом встановлювався Одноманітний закон про переказні векселі і прості векселі (ОВЗ), положення якого країни-учасниці Зобов'язались прийняти як національні вексельні закони. Крім цього, на конференції були прийняті Конвенція №359 про врегулювання колізій законів про переказні та прості векселі, а також Конвенція І№360 про закони про гербовий збір стосовно переказних та простих векселів.

У відповідність до женевських вексельних конвенцій привели своє законодавство більшість європейських та ряд інших країн світу, які формують женевську систему вексельного права. Разом з тим в ряді країн вексельне законодавство базується на основі британського закону про векселі (Bills of Exchange Act) 1882 p. До них належать Великобританія, США, більшість членів Британської співдружності націй. Ще ціла низка країн не приєднались ні до женевської, ні до британської системи вексельного права.

СРСР як учасник женевської конференції, у 1936 р. приєднався до женевських вексельних конвенцій, а 7 серпня 1937 p. було затверджено Положення про переказний і простий вексель, який, за винятком кількох пунктів, повністю збігається з ОВЗ. Проте прийняття даного документа не означало визнання комерційного кредиту, тому появи векселя у внутрішньому господарському обороті довелось чекати аж до кінця 80-х років.

Необхідність упровадження вексельного обігу закономірно постала у зв'язку з переходом України від планово-розподільчої доринкової системи господарювання. У прийнятому у червні 1991 р. Законі України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель було легалізовано як цінний папір, що «може випускатись і обертатись» у країні. У тому ж 1991 р. Україна підтвердила чинність Положення про переказний і простий векселі від 1937 р. Остаточно ж відкрило шлях до активізації вексельного обігу прийняття Верховною Радою України Постанови «Про застосування векселів у господарському обороті України» від 17 червня 1992 р., в якій визнається прихильність до стандартів Женевської вексельної конвенції 1930 р.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р. визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

За формою та способом використання векселі поділяють на прості і переказні.

Простий вексель означає зобов'язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги.

Переказний вексель є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред'явнику векселя.

Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють комерційні та фінансові векселі.

Комерційний вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговий.

Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики. Векселі, в основу яких покладено реальні фінансові угоди і котрі виписані (акцептовані) авторитетними особами, передусім банками, мають досить широку сферу обігу. В обігу, однак, можуть з'являтись і фіктивні, безгрошові векселі, до яких належать так звані дружні, бронзові, підроблені векселі.

Підроблений вексель -- це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедателя або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підробка здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.

Дружній (приятельський) вексель також не передбачає реальної кредитної операції. Він акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб'єктів виступають то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем) називають зустрічними. Однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними (дружніми чи бронзовими), оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реальних торгових відносин між контрагентами.

Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. На відміну від дружнього векселя, в якому особа, що його акцептувала (підписала) бере на себе вексельні зобов'язання, бронзовий вексель виникає для обману кредиторів. Проблема, однак, у тому, що, незважаючи на економічну дефективність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі реквізити. Це вимагає підвищеної уваги з боку працівників банку до здійснення вексельного кредитування.

Економічна сутність векселя полягає в такому:

1. Вексель -- це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов'язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих зобов'язань під час надання, обігу та виконання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, можлива лише по його пред'явленні, а у разі втрати векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру.

2. Вексель -- це грошове зобов'язання. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші.

3. Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто незалежним від причин виникнення боргу, відносин між суб'єктами вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. В тексті векселя відсутні будь-які положення, які б пов'язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не залежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових зобов'язань, що спричинили появу векселя. Так, боржник за векселем зобов'язаний виплатити суму боргу будь-якому пред'явнику векселя, вказаному в тексті вексельного бланка, навіть при наявності підстав відмовитись від оплати за товарною угодою, наприклад, через непоставку, недопоставку, некондиційність товару тощо і навіть якщо гроші помилково було сплачено раніше. Пред'явник векселя твердо переконаний в оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками постачальника товару та його покупцем.

4. Вексель -- це безспірне боргове зобов'язання. Особа, що є платником за векселем, жодним чином не може ухилитись! від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту.

5. Вексель -- це безумовне боргове зобов'язання. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто, ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях інформації, не має сили векселя. До втрати сили векселя призводять і порушення в заповненні його змісту. Іншими словами, все у тексті векселя, що не відповідає встановленим вимогам, вважається ненаписаним.

Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших боргових зобов'язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалізована лише за наявності строгих і недвозначних регулюючих норм, котрі впорядковують відносини між суб'єктами вексельної угоди. Сукупність таких норм утворює вексельне право, яке має певні відмінності від цивільного права. Принципова відмінність полягає у тому, що вексельне право має прецептивний, тобто наставляльний, характер; ним заборонено усе, що не дозволено. Зокрема, не існує можливості тлумачення вексельного закону, відміни його настанов іншими законами, не приймаються заперечення боржника проти сплати коштів власнику векселя (виняток може бути зроблений лише у випадку, коли кредитор купував вексель з метою завдати збитків боржнику за векселем). Строгий характер вексельного права має на меті компенсувати ту простоту, з якою вексель потрапляє в обіг: на відміну від інших цінних паперів емісія векселя не передбачає процедури державної реєстрації, будь-яких вимог до емітента, окрім наявності право - чи дієздатності.

Як зазначалось, вексельне право приділяє значну увагу формальній стороні заповнення векселя. Для визнання документа векселем він повинен містити ряд елементів, які називають обов'язковими реквізитами векселя. Згідно з Положенням про переказний і простий вексель переказний вексель повинен містити вісім, а простий вексель -- сім обов'язкових реквізитів, які подані у табл. 1.1. Зразок заповнення вексельних бланків, відповідно переказного і простого векселів, дається на рис. 1.1 і 1.2.

Розглянемо обов'язкові реквізити векселя:

1. Вексельна мітка, тобто найменування «вексель», включене у текст документа на мові, якою складено вексель. З метою утруднення перетворення невексельного зобов'язання у вексель слово «вексель» зазначається двічі: у лівому верхньому куті і в тексті документа, наприклад словами «заплатіть проти цього векселя ...», «платіть за цим переказним векселем

2. Простий і нічим не зумовлений наказ (для переказного векселя) або зобов'язання (для простого векселя) сплатити певну суму. У векселі має бути зазначена конкретна точна сума (не допускається заповнення типу «.приблизно три тисячі гривень», чи «шість-сім тисяч евро»).

Таблиця 1.1 - Обов'язкові реквізити переказного і простого векселів згідно з Женевською вексельною конвенцією

Реквізити переказного векселя	Реквізити простого векселя
1 . Найменування «Вексель»	1. Найменування «Вексель» :
2. Простий і нічим не зумовлений наказ сплатити певну суму	2. Просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму
3. Найменування платника
4. Зазначення строку платежу	3. Зазначення строку платежу
5. Зазначення місця платежу	4. Зазначення місця платежу
6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж	5. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж
7. Дата і місце складання векселя	6. Дата і місце складання векселя
8. Підпис векселедавця	7. Підпис векселедавця

Якщо вексельна сума позначена словами і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається цифра, позначена прописом. Якщо ж у переказному векселі сума позначена кілька разів -- або прописом, або цифрами -- то у випадку розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається лише менша сума.

У переказному векселі, який підлягає оплаті за поданням або у такий-то строк від подання, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться проценти. У будь-якому іншому випадку така умова вважається ненаписаною. Процентна ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата.

3. Найменування платника. У тексті векселя зазначаються реквізити юридичної особи або прізвище фізичної особи, а також їхні адреси. Допускається присутність у векселі назв кількох Платників (як і кількох векселеотримувачів), однак позначення вексельної суми має бути єдиним.

4. Зазначення строку платежу. Існує кілька варіантів вираження строку платежу за векселем (строку векселя):

-- на визначений день, місяць, рік. Наприклад -- «21 січня 1997p.». Якщо конкретне число місяця не зазначено, то строк платежу настає в останній день цього місяця. Якщо строк векселя припадає на неробочий день, то платіж за векселем має бути здійснений у перший наступний за ним робочий день; -- через певний термін після дати складення, наприклад «через два місяці». Можливі позначення типу «на початку травня», «в середині червня», «наприкінці грудня», що означає, відповідно, перше, п'ятнадцяте й останнє числа місяця;

-- за поданням. День подання векселя до оплати і буде строком векселя, причому вексель має бути поданим до оплати протягом року від дати складення;

-- через певний термін після подання векселя. Відлік строку платежу починається з дня подання векселя. Як і в попередньому випадку, максимальним терміном погашення векселя є один рік з дати його складання.

Малюнок 1.1 - Переказний вексель та його реквізити

Малюнок 1.2 - Простий вексель та його реквізити

5. Зазначення місця платежу. Місце оплати векселя може бути за місцем перебування чи проживання платника, або ж не збігатись з ним. Позначається назва населеного пункту, в якому має проводитись оплата векселя. Закон не передбачає детальних вимог щодо місця платежу, проте деталізація дає змогу уникнути можливих непорозумінь. Наприклад, визначення місцем платежу м. Ямпіль може призвести до того, що вексель буде презентовано у Вінницькій обл., а платник готуватись до оплати у Сумській обл. Також, для полегшення процедури оплати дозволяється зазначати назву юридичної особи, де буде здійснено платіж, наприклад, приміщення біржі, банківської установи тощо.

Місце платежу, позначене у векселі, є єдиним для усієї вексельної суми, тобто надписи типу «заплатіть 1 000 грн. у Каневі і 2 500 гри. у Черкасах» роблять вексель недійсним.

6. Найменування того, кому або за наказом кого повинен бути здійснений платіж. Зазначається повна або ж скорочена назва організації, прізвище та ім'я фізичної особи, які є першим векселеотримувачем. При цьому помилки у назві першого векселеотримувача (наприклад, Нагорняк замість Нагірняк, «Ай Пі» замість «Ай Пе») не позбавляють вексель сили, хоч і створюють певні труднощі для останнього власника векселя. Переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця, на самого векселедавця, а також за рахунок третьої особи.

7. Дата і місце складання векселя. Вексельна дата зазначається один раз у вигляді числа місяця та року поруч із зазначенням місця складання векселя, а позначення на зразок «на Івана Купала», «в третій понеділок серпня» роблять вексель недійсним. Наявність датування векселя дає змогу визначити строк платежу та наявність у векселедателя дієздатності на момент складання векселя. Невідповідність фактичної вексельної дати з датою, зазначеною у векселі, не позначається на силі векселя.

Місце складання векселя позначається у вигляді конкретної географічної назви, однак фактичне місце може і не збігатися з місцем, вказаним у векселі. Важливість даного реквізиту полягає у наявності правила, за яким у разі неточності позначення місця платежу останнє знаходиться в районі місця складання векселя.

8. Підпис того, хто видає документ. Підписом особа підтверджує, що текст векселя відповідає її волі, тому без такого підпису вексель не має сили. Підпис вчинюється рукописним способом і власноруч (механічне відтворення підпису не допускається) фізичною особою та керівником і головним бухгалтером підприємства -- юридичної особи з відбитком печатки (при цьому назва підприємства може бути продубльована штемпелем).

Підпис на векселі може бути вчинений і не особою, яка видає документ, а уповноваженою особою. Уповноважена особа повинна вписати у вексель ім'я і прізвище особи, від якої видається цей вексель, і завірити свій підпис. На векселі проставляється Надпис «за довіреністю», «як уповноважений» тощо, без чого відповідальність за векселем нестиме уповноважена особа.

Наявність зазначених реквізитів є обов'язковою для того, щоб документ мав силу векселя. У Женевській вексельній конвенції зроблено лише три винятки: І

* коли у тексті векселя не вказано вексельний строк, вексель вважається таким, що підлягає оплаті за поданням;

* за відсутності особливого позначення місце, зазначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу, а також місцем проживання платника;

* вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.

Вексельний текст може містити і низку інших елементів, однак їх наявність чи відсутність не позначається на силі векселя, хоч і може утруднити його обіг.

Простий вексель слугує для оформлення відносин боргу за peaлізовані в кредит товари (надані послуги), видані грошові кошти. В складанні простого векселя беруть участь дві особи: боржник і кредитор. Боржник (векселедавець) виписує вексель, в якому зобов'язується виплатити суму боргу у зазначений термін, підписує його і передає своєму кредитору (векселедержателю).

Коли простий вексель є свідоцтвом боргу, що також дає його власнику можливість достроково вилучити капітал, переказний вексель (тратта) призначений для переміщення коштів від однієї особи до іншої. Як правило, в складанні переказного векселя беруть участь три суб'єкти:

-- кредитор (трасант, векселедавець) -- особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж;

-- боржник (трасат, платник) -- особа, яка отримує наказ заплатити;-- ремітент (векселетримач, перший покупець векселя) -- особа, на користь якої видано вексель.

Рисунок 1.3 - ілюструє обіг переказного векселя. Наприклад, сільськогосподарське підприємство «Гроно» поставило партію молока маслозаводу «Маска» на суму 7 тис. грн. з умовою оплати через два місяці (1). Згідно з попередньою угодою, маслозавод зобов'язався реалізувати вершкове масло на таку саму суму Торговому дому «Комета», погодившись надати своєму контрагенту комерційний кредит строком на два місяці. У даному прикладі маслозавод (трасант) виписує переказний вексель (тратту) і разом з партією масла направляє його торговому дому (трасату) для акцептування (2).

Малюнок 1.3 - Обіг переказного векселя

Акцепт (від ассіреге (лат.) -- приймаю) означає згоду платника оплатити вексель, прийняття ним зобов'язань за векселем. Він вчиняється надписом «акцептовано», «заплачу» тощо та підписом боржника в лівому боці лицьового боку векселя, після чого акцептант стає основною зобов'язаною за векселем особою. Слід наголосити, що попри виняткове значення акцепту даний реквізит не належить до переліку обов'язкових. Це означає, що вексель може функціонувати і без акцепту, наприклад, коли векселедержатель упевнений у платоспроможності і порядності трасата. Проте в такому разі для реалізації своїх вимог векселедержатель не зможе скористатись силою вексельного права.

Хоч звичайно вексель подається до акцепту після його заповнення, строк подання може продовжуватись аж до настання строку оплати і навіть після нього. Акцептант має право здійснити частковий акцепт, тобто погодитись не на всю вексельну суму, і тоді на залишок коштів вексель вважатиметься неакцептованим.

Припустимо, що у нашому прикладі Торговий дім «Комета» акцептував виставлений на нього вексель на повну суму і став акцептантом. Після цього він пересилає вексель назад маслозаводу (3), який передає його підприємству «Гроно» (ремітенту) як покриття своєї кредиторської заборгованості (4).

Для ремітента володіння векселем передбачає кілька можливостей:

1) він може зберігати вексель у власному сейфі або в банку і при настанні строку платежу подати його трасату для оплати; і

2) векселедержатель може отримати банківський кредит, пере-врахувавши вексель у банку до настання строку його погашення або надавши вексель банку в заставу;

3) власник векселя може розплатитись ним зі своїм контрагентом. Для прикладу, підприємство «Гроно» замовило фірмі «Хімагро» партію мінеральних добрив на суму 10 тис. грн. За умовою угоди 3 тис. грн. сплачуються негайно банківським переказом на рахунок постачальника1, а 7 тис. грн. останній погоджується отримати через два місяці, приймаючи від замовника вексель, акцептований торговим домом «Комета». Для перевідступлення прав за векселем його тримач (Індосант) вчинює на звороті векселя або приєднаному до нього аркуші передавальний надпис -- Індосамент (від італ. in dosso -- на хребті, в даному випадку -- на звороті) на користь Індосата і підписує його: «Замість нас заплатіть фірмі «Хімагро». Сільськогосподарське підприємство «Гроно» (5). Підписі на індосаменті повинен бути виконаним власноручно, тоді як інші його частини можуть наноситись механічними засобами.

Індосамент має бути простим і нічим не зумовленим. Частковий індосамент є недійсним. Допускається застосування бланкового Індосаменту, в якому не зазначено назви нового власника векселя, а присутній лише підпис індосанта: Сільськогосподарське підприємство «Гроно». В останньому випадку векселедержатель може заповнити бланк на своє ім'я або на ім'я третьої особи, індосувати вексель як через бланк, так і за допомогою іменного індосаменту, просто передати вексель третій особі.

Індосованим може бути не лише переказний, а й простий вексель. Відмінність між ними буде лише у мінімальній кількості підписів: два -- для простого і три -- для переказного. Векселедатель та будь-який векселедержатель може не допустити обертання векселя, вчинивши на ньому надпис «не наказу» або «лише)) тощо. Такий вексель називається іменним. Він також може перевідступати, але шляхом не індосаменту, а цесєю. Між правами ж індосата та цесіонарія (особи, що отримує права за цесією) існує принципова відмінність. Важливою особливістю вексельного права є наявність солідарної відповідальності кожної з осіб, котрі поставили свої підписи на векселі. Як наслідок перед векселедержателем несе відповідальність не лише акцептант -- як у випадку цесії -- ай усі векселедержателі та гаранти. Цесіонарій також втрачає можливість скористатись самостійним і безумовним характером вексельного зобов'язання, яку зберігає індосат.

Останнім елементом схеми обігу переказного векселя є процедура його погашення. Останній векселедержатель (фірма «Хімагро») повинен подати вексель до сплати в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів (за згодою сторін строк платежу може бути пролонговано, а угода оформляється новим векселем з аналогічними умовами, в якій черговість індосантів повинна бути збережена). Дострокова оплата векселя можлива лише за згодою платника. Боржник, він же презентам (торговий дім «Комета»), за допомогою індосаменту чи неперервного ланцюга індосаментів дізнається про нового власника векселя, впевнюється в тому, що презентант векселя (особа, яка подає вексель до платежу чи до акцепту) і векселетримач є однією особою та сплачує останньому вексельну суму в грошовій формі з учиненням на звороті векселя розписки про здійснення платежу. Оплата векселя може провадитись готівкою, чеком, або переказом на банківський рахунок. З моменту оплати векселя особа, що здійснила платіж, вважається вільною від зобов'язання.

Якщо боржник запропонує виплатити лише частину вексельної суми, то векселетримач не має права відмовитись від такої пропозиції. В цьому разі у тексті векселя червоним кольором робиться помітка залишкової суми боргу.

У разі відмови або неспроможності боржника оплатити вексельну суму, використовуючи принцип солідарної відповідальності за векселем, векселедержатель може подати позов до всіх індосантів, гарантів та трасанта без урахування черговості підписів на векселі. Відповідно, коли вексель оплачується одним із індосантів, особа яка оплатила вексель, може подати позов до інших індосантів та трасанта, проте трасант не має права вимагати оплати від індосантів. Однак поданню позову проти солідарне відповідальних осіб має передувати процедура протесту векселя з боку векселедержателя. За умови відсутності протесту, несвоєчасного його подання, недотримання при здійсненні протесту необхідних правових норм, векселедержатель втрачає право на висунення позову до трасанта та індосантів.

Процедура протесту полягає в офіційному засвідченні факту відхилення від законодавче встановленого порядку обігу векселя і про настання певних правових наслідків. Векселедержатель протягом двох робочих днів після строку платежу за векселем подає вексель нотаріусу за місцезнаходженням платника (або третьої особи, якій доручено здійснити оплату векселя). У той самий день нотаріус висуває вимогу платежу (акцепту) боржнику. Якщо до 12 під. наступного дня платник виплачує суму боргу (акцептує вексель!), то нотаріус повертає йому вексель без учинення протесту. Якщо ж у вказаний термін платіж (акцепт) не надходить, нотаріус опротестовує вексель шляхом внесення запису в текст векселя помітки Про неплатіж (неакцепт), спеціальний реєстр та складанням Акта, про протест векселя. Серед обов'язкових даних акта про протест:

-- дані про особу, проти якої висувається протест (протестат);

-- вказівка на безуспішну пропозицію оплатити (акцептувати) вексель;

-- місце і дата подання протесту;

-- підпис посадової особи, що вчинює протест;

-- печатка установи, яка вчинює протест.

Акт разом з векселем вручається векселедержателю, який оплачує витрати на здійснення протесту, що включають державне мито, спеціальний збір за здійснення нотаріальних дій, канцелярські, поштові, транспортні витрати тощо.

У випадку, коли боржник не виявить бажання зустрічатись з нотаріусом, не допустить його до себе в кабінет чи квартиру, або коли місцезнаходження платника не відоме, а також проти неіснуючих, фіктивних фірм здійснюється символічний протест.

Після здійснення протесту протягом чотирьох днів векселедержатель повинен повідомити свого індосанта та векселедателя про неплатіж (неакцепт), а ті, у свою чергу, протягом двох днів з моменту отримання повідомлення інформують про це свого індосанта аж до закінчення ланцюжка надписантів векселя. Ця процедура називається нотифікацією. Вона дає змогу швидко повідомити усіх зобов'язаних за векселем осіб і сприяє якнайшвидшому погашенню векселя. Оскільки неоплата векселя негативно впливає на репутацію фірми, а плата за вчинення протесту покладається на осіб, що сплачують опротестований вексель, часто попередній векселедержатель чи трасант добровільно оплачують вексель, виключаючи вплив судових органів і уникаючи додаткових витрат. Уникнути витрат на протест векселя можна і шляхом учинення на ньому надпису «оборот без витрат», «без протесту». В такому разі векселедержатель має право вимоги до суб'єкта, що здійснив такий надпис і без процедури протесту. Якщо цим суб'єктом є трасант, то такий надпис робить непотрібним протест щодо усіх зобов'язаних за векселем осіб. У сукупності розмір зворотної вимоги векселедержателя включає таке:

1. Несплачену вексельну суму разом з процентами, якщо вони передбачалися.

2. Проценти з дня закінчення строку векселя. Одноманітним законом про переказний і простий вексель установлено процентну ставку в розмірі 6% річних, яка, втім, за рішенням національного законодавства може бути змінена.

3. Пеня в розмірі 3% річних, рахуючи з дня строку платежу до дня фактичного погашення векселя1.

4. Витрати, пов'язані з протестом.

Існують строки давності щодо вимог за векселем. Зокрема, стосовно акцептанта строк давності претензій становить три роки, до індосантів та особи, що виставила вексель, -- один рік. У випадку, коли вексель було оплачено одним із індосантів, строк давності його вимог до інших солідарне відповідальних осіб становить шість місяців. ' У сучасній ринковій економіці вексель відіграє помітну роль у господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Вексельні операції комерційних банків в Україні регулюються Положенням «Про операції банків з векселями», затвердженим Постановою Правління Національного банку України 25 травня 1999 р. Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів (рис. 1.4).

Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними -- врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними -- переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних . торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних -- продаж придбаних векселів.

Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з звалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву).

Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).

Малюнок 1.4 - Операції банків з векселями

Виконання комісійних та довірчих операцій пов'язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.

Угоди про кредитні, торговельні та гарантійні операції, а також інкасування векселів і зберігання, купівлю, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів (інших банків) мають бути укладені в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства. Розрахункові операції можуть здійснюватись без угод (договорів) на підставі первинних документів (реєстрів, актів тощо).

Організаційне забезпечення проведення операцій з векселями визначається банком. У банках, які активно використовують векселі, як правило, створюються спеціалізовані структурні підрозділи, до основних функцій яких належать: координування здійснення установами банку операцій з векселями; контроль за дотриманням вимог законодавчих та нормативних актів; здійснення юридичної та фінансової експертиз векселів, що подаються в банк; накопичення, оброблення і зберігання інформації про фінансовий стан зобов'язаних осіб за векселями, що належать банку на праві власності або перебувають у заставі; контроль за строками здійснення відповідних дій за векселями (платіж, акцепт тощо); складання, видача й акцептація банком простих і переказних векселів.

2. Врахування та переврахування векселів

До вексельних кредитів комерційних банків належать операції з урахування та переврахування векселів, а також -- надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також -- накладних витрат на здійснення операції. За економічним змістом дана операція являє собою трансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом.

Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву разом з пакетом фінансових документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з'ясовують суму векселів, що будуть надані для врахування, перевірянні кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення клієнту відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати "загальної кредитоспроможності останнього. Оскільки врахування векселів, поданих клієнтом, здійснюється виключно в межах установленого ліміту, працівники банку провадять облік заборгованості (обліго) клієнта, вираховуючи вільний залишок заборгованості. При врахуванні векселів ліміт кредитування зменшується, а при погашенні векселів -- зростає.

Векселі до врахування надаються в банк при реєстрах. Реєстри складаються позичальником-векселедержателем і містять інформацію про векселі, що передаються банкові, а саме: номер векселя, вексельну суму, назву і реквізити векселедавця (акцептанта), індосантів, аваліста, дату і місце платежу, складання векселя (зразок наведено на рис. 2.1). Векселі з погашенням у місцезнаходженні банку Заносяться в окремий реєстр від іногородніх векселів. Працівник банку звіряє записи в реєстрі з реквізитами наданих векселів і при виявленні помилок у реєстрах повертає їх для переоформлення. Крім оригіналів векселів, клієнт подає в банк дві ксерокопії кожного векселя з лицьового та зворотного боку. Прийняття векселів оформляється квитанцією, яка видасться позичальнику. Після цього реєстри векселів нумеруються і записуються у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів (рис. 2.2). На векселях, поданих банкові для врахування, позичальник повинен проставити бланковий індосамент, залишивши перед підписом достатньо місця для штампу комерційного банку, яким буде перетворено бланковий індосамент в іменний.

Перед укладанням договору на врахування векселів векселі повинні пройти перевірку юридичної та економічної надійності.

Юридична надійність векселя полягає у правильності заповнення реквізитів векселя згідно з Положенням про переказний і простий вексель, відсутності виправлень, прострочення строку платежу, дійсності повноважень осіб, що підписали вексель, справжності цих підписів, наявності безперервного ряду індосаментів, повноті сплати суми державного мита.

Економічна надійність векселя полягає у впевненості в оплаті векселя. Для цього в банку провадиться аналіз кредитоспроможності не лише клієнтів, а й боржника за векселем та індосантів. При врахуванні банки віддають перевагу комерційним векселям, хоч можуть бути враховані й деякі фінансові векселі, наприклад акцептовані відомими банками. Аналіз економічної надійності векселя направлений на виявлення «дружніх» і «бронзових» векселів та їх заміни. При цьому особлива увага звертається на вивчення взаємовідносин між учасниками вексельної операції. Сумнівною, наприклад, буде реальність товарних поставок між підприємствами, що працюють у несуміжних галузях економіки, так само підозріло банки ставляться до векселів, виписаних на круглі суми (наприклад 1 000 грн.) або ж векселів близьких родичів.

Таблиця 2.1 - Відомість реєстрів поданих до врахування векселів

10 листопада 1999 р.

Число

№ реєстрів

Продавець

Подано

Не прийнято

Причини відмови

Враховано

Обліковий процент

Строк кредитування

Кількість

Сума

Кількість

Сума

Кількість

Сума

Малюнок 2.1 - Реєстр поданих до врахування векселів

Векселі, що подаються до врахування, повинні мати не менше двох підписів: векселедавця та першого векселедержателя. Більша кількість передавальних підписів засвідчує вищу надійність векселя. Допускається наявність на векселі безоборотних передавальних надписів (за винятком надпису позичальника) за умови, що, крім них, присутні, як мінімум, два підписи.

Що стосується строків вексельних зобов'язань, то банки надають перевагу короткостроковим векселям (як правило, строком до 90 днів), оскільки вони менше залежать від змін у платоспроможності клієнта і загальної економічної кон'юнктури. З цієї причини банки часто відмовляються враховувати векселі зі строком за поданням.

Банки не приймають до врахування векселі, подані юридичними особами, векселі яких хоч би раз були опротестовані, а за менш строгими правилами кредитної політики -- опротестовувались протягом останніх шести місяців.

Як зазначалось вище, векселі, що при перевірці виявили невідповідність вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються

клієнту. Всі інші векселі передаються керівництву банку і при наявності вільного залишку кредиту дається дозвіл на їх врахування. Рішення керівництва заноситься у Відомість реєстрів поданих до врахування векселів, а також робиться дозвільний надпис на кожному реєстрі із зазначенням кількості і суми векселів, що приймаються до врахування, а також суми процентів і строку кредитування. Підписується Акт прийняття-передавання векселів.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів--також з порто (поштових витрат) і дамно (комісії за інкасування іногородніх векселів). Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:

де С -- сума дисконту;

К -- номінальна сума векселя;

Т -- строк у днях від дня врахування до дня платежу за векселем;

П -- процентна ставка врахування векселів.

Приклад

Вексель на суму 1245 грн. обліковано в банку за 60 днів до дня платежу за ставкою 15 % річних. Сума дисконту становитиме: С = (1 245 х 60 х 15) -f (100 х 360) = 31,13 грн.

Власнику векселя буде сплачено: 1 245 - 31,13 = 1 213,87 грн. |

Розрахунок суми, яка належить до сплати пред'явнику векселя, може здійснюватися за формулою:

Де Р -- сума, що виплачується подавцю за врахований вексель;

S--номінальна сума векселя;

і -- процентна ставка, за якою нараховуються відсотки на номінальну суму векселя;

d -- дисконтна ставка, за якою розраховується дисконт і проценти, що утримуються на користь банку,

v -- процентна ставка, за якою нараховується комісія,

g -- процентна ставка, за якою нараховується дамно;

р -- сума порто;

п-- кількість днів року;.

д? -- кількість днів від дня врахування до дня платежу за векселем,

д -- кількість днів від дня, з якого нараховуються проценти на номінальну суму векселя, до дня платежу за векселем.

Особливістю дисконтного кредиту є те, що проценти стягуються банком у момент видачі позики, однак зараховуються на його дохідний рахунок після отримання платежу за векселем. Конкретний розмір облікової ставки встановлюється банком за узгодженням з клієнтом.

Надання облікового кредиту відбувається після підписання Договору про врахування векселів, в якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов'язки, основні параметри угоди. Договір врахування може бути укладений на користь третьої особи, якщо кредиторська заборгованість подавця такій особі підтверджена документально.

Прийняті до врахування векселі реєструються у спеціальній Книзі обліку врахованих векселів, яка кожного року відкривається банком. На лицьовій стороні векселя в правому куті або збоку проставляється штемпель банку «Враховано», всередині якого проставляється порядковий номер векселя, що ведеться з початку року, а в правому верхньому куті -- строк і місце платежу. На векселях з місцем платежу в інших містах зверху додатково ставиться штемпель «Іногородній». Крім цього, порядковий номер векселя з книги врахованих векселів проставляється банком і в реєстрах навпроти запису кожного векселя. Бланковий індосамент, з яким вексель було подано в банк для врахування, переводиться в іменний на користь банку шляхом проставляння банківського штемпеля. Це робиться для того, щоб ускладнити використання векселя сторонніми особами на випадок його крадіжки або втрати. Після цього векселі здаються на зберігання в касу (місцеві векселі групуються за строками платежу, іногородні -- за місцем платежу), а клієнт отримує кошти шляхом зарахування на поточний рахунок у строк, установлений у договорі про врахування, або шляхом оплати кредиторської заборгованості за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості.

Невраховані векселі повертаються представнику клієнта під розписку.

Операції банків з векселями мають документарний характер, а тому вимагають строгого обліку та контролю. Основними документами, котрі відображають операції банку з урахування векселів, є згадувана вище книга врахованих векселів, а також книга обліго вексельних позичальників і термінова відомість врахованих векселів.

Книга обліку врахованих векселів (рис. 2.6) призначена для обліку хронології операцій із врахування векселів. У ній документуються усі облікові операції банку: в дебет вносяться записи про враховані векселі (кожного окремо або за загальною сумою реєстру), а в кредит -- про оплачені, перевраховані, опротестовані, передані на інкасо чи в депо. Різниця дебетового і кредитового підсумків показує залишок векселів у портфелі банку на певний момент.

Книга обліго вексельних позичальників (мал. 2.7) дає змогу стежити за станом заборгованості кожного позичальника в результаті обороту векселів і не допускати перевищення клієнтом ліміту заборгованості. Цей документ призначений для ведення систематичних записів операцій врахування. Оскільки відповідальність за векселем несуть як пред'явник, так і боржник (векселедавець для простого векселя чи акцептант для переказного), банки ведуть облік за кожним позичальником в розрізі двох рахунків: як пред'явника і як платника. Такий підхід дає змогу виявити розмір реальної заборгованості позичальника перед банком, тобто його заборгованості не лише як особи, що подала векселі до врахування, а й як боржника, свідоцтвом боргу якого є векселі, що враховані банком від інших клієнтів.