Банк не повинен приймати векселі на зберігання, а доручення на зберігання до виконання, якщо:

1) реквізити хоча б одного із векселів не відповідають зазначеним у дорученні на зберігання (реєстрі векселів, переданих на зберігання) даним;

2) якщо банк упевнений, що виконання цього доручення негативно позначиться на його діловій репутації.

При передаванні векселя для зберігання здійснення індосаменту не потрібне. При поверненні векселів зі зберігання вони можуть бути одержані тільки представником довірителя з належним чином оформленими повноваженнями після юридичної експертизи копії векселя.

При врученні векселя представник довірителя має дати розписку про його одержання, після чого банк направляє довірителю повідомлення про вручення у термін і способом, що встановлені договором про зберігання. За передавання векселя неналежному держателю банк несе відповідальність згідно з договором про зберігання та чинним законодавством. Банк здійснює зберігання векселів тільки самостійно, незалежно від мети зберігання і не має права передеру-чати зберігання іншій установі цього самого банку. Він також не має права користуватися і розпоряджатися векселями без письмового дозволу довірителя.

За здійснення операцій зі зберігання банк може утримувати на свою користь винагороду. Розмір винагороди може встановлюватись як у відсотках до вартості або суми векселів, так і становити фіксовану суму за один вексель.

8. Емісія та використання банківських векселів

Низка вітчизняних комерційних банків, здійснюючи діяльність у сфері вексельного обігу, виконує роль емітентів векселів. При цьому можна виділити дві основні сфери застосування комерційними банками України емісії векселів.

По-перше, як і інші суб'єкти підприємницької діяльності, банки використовують векселі для оформлення своїх господарських боргів, а також для переоформлення власної фінансової заборгованості.

По-друге, трапляються випадки використання векселів, виписаних банком, для залучення ресурсів, кредитування клієнтів, організації системи розрахунків між підприємствами. І якщо практика застосування векселя в господарській діяльності банку ідентична його використанню нефінансовими компаніями, то в цих випадках можна говорити про появу специфічного продукту, який у нашій країні прийнято називати банківським векселем.

Найбільшого поширення набули прості векселі комерційних банків, хоч банківський вексель може бути випущеним і в формі пере-казного векселя. Правила заповнення реквізитів векселів комерційних банків та їх кількість аналогічні векселям нефінансових компаній.

Оскільки банківські векселі можуть випускатись не лише одноразовими примірниками, а й серійно, на їх лицьовому боці зазначаються серія і номер векселя.

Найчастіше застосовуються банківські векселі, виписані на певну дату, хоч банки можуть емітувати й векселі у визначений строк від дати складання, а також на певний строк від дати подання. Згідно зі способом зазначення терміну платежу у векселі визначається метод визначення процентної ставки. При заповненні векселя на строк або на такий-то строк від моменту виписки зазначається номінал векселя, а сам він реалізується з дисконтом. Коли ж вексель виписано терміном за поданням або на певний строк від подання, у ньому визначається процентна ставка, за якою нараховуватимуться доходи, а сам вексель продається за номіналом.

Як було зазначено, банківський вексель може використовуватися для залучення ресурсів. Клієнт вносить у банк грошові кошти взамін

на виписаний на його ім'я і підписаний банком вексель. У такому разі можна говорити про особливу природу банківського векселя: на відміну від класичного векселя, який виникає в результаті кредитних відносин, вексель, емітований банком, має депозитний характер, оскільки засвідчує зобов'язання банку повернути внесені клієнтом кошти.

Отже, за економічною суттю банківський вексель є аналогом ощадного сертифіката, однак у правовому відношенні є векселем: при емісії векселів банки керуються «Положенням про переказний і простий вексель». Водночас у Положенні НБУ «Про операції банків з векселями» серед операцій комерційних банків у сфері вексельного обігу емісійних операцій не передбачено. Така правова невизначеність дає змогу здійснювати емісію векселів без її реєстрації в державних органах і уникати обов'язкового резервування коштів, залучених за підсумками такої емісії.

Привабливість банківського векселя полягає у підвищенні гарантії оплати, а також у його здатності до обертання, що, на відміну від ощадного і депозитного сертифіката, дає змогу використовувати даний інструмент у розрахунках і як заставу за банківськими кредитами. З метою підвищення ліквідності своїх векселів банки-емітенти часто пропонують клієнтам можливість враховувати векселі та надавати під них кредит за першою вимогою, що теж досить зручно для векселедержателів.

Як правило, кредити з використанням власних векселів, надаються банками клієнтам з метою здійснення розрахунків. Для одержання такого кредиту потенційний позичальник надає банку стандартний пакет документів. Відповідні підрозділи банку здійснюють аналіз фінансового стану позичальника, після чого приймається рішення щодо можливості надання кредиту, способу його забезпечення. При цьому працівники банку обов'язково перевіряють наявність в угодах, під які здійснюється кредитування, згоди сторін на розрахунки банківськими векселями, а також строків обігу векселів.

Після підписання кредитного договору та договору застави здійснюється емісія векселів номіналом, еквівалентному сумі наданого кредиту. У векселях визначається безумовне зобов'язання банку-емітента сплатити визначену суму векселедержателю або за його наказом іншій особі. Реєстр векселів є невід'ємною частиною кредитного договору. Позичальник зобов'язується сплатити банкові вартість послуг з оформлення векселів, включаючи сплату державного мита.

Строк погашення векселів може бути меншим або більшим від терміну користування кредитом. Найбільш прийнятне, як для банку, так і для позичальника, використання векселя зі строком погашення після погашення кредиту, оскільки такий підхід дає змогу банкові застосувати нижчі процентні ставки порівняно зі звичайним кредитуванням.

Низка банків, що тісно пов'язана з промисловими підприємствами (особливо підприємствами одного виробничого циклу), розробила схеми використання банківських векселів для вирішення проблеми неплатежів між членами фінансово-промислової групи, а також для приховування виторгу від оподаткування. Це призвело до двозначного ставлення до практики емісії, банківських векселів з боку регулюючих органів: не заперечуючи в принципі проти застосування цих схем для прискорення розрахунків, вони вказують на проблеми у контролі за їх обігом. Невизнання банківського векселя як окремого інструменту виявляється і у вимозі Національного банку до комерційних банків використовувати при емісії векселів звичайні вексельні бланки, хоч значні номінали векселів, а також маркетингові спонукання висувають до захисту бланків банківських векселів суворіші вимоги.

Емісія векселів провадиться банками -- юридичними особами, котрі мають ліцензію на здійснення операцій з цінними паперами, і не може передоручатись філіям та безбалансовим відділенням.

Висновок

Повернення в практику господарської діяльності українських 1 підприємств векселів не випадково. Як показує історія розвитку фінансових систем і світовий досвід, вигоду від їх використання мають всі учасники господарського звороту. Це відноситься і до державних органам, і до комерційних банок, і, в першу чергу, до виробників продукції і послуг.

До достоїнств вексельного звернення, які поважно відзначити, відносяться:

на макрорівні -- зниження темпів інфляції за рахунок зменшення грошової маси в обігу;

на рівні підприємств -- використання векселя як форми комерційного кредиту, в значній мірі вирішального проблему оборотних коштів підприємств-суміжників.

Практика показує, що вексель є найважливішим, після грошей, платіжним засобом.

Зайвий раз це доводить динаміка останніх років, коли на вексельному ринку спостерігається стрімке зростання числа учасників, збільшення об'ємів вексельної маси, розширення спектру що надаються професійними учасниками послуг. v- На жаль, віддання векселя забуттю в радянський період позбавило країну цивілізованого національного вексельного права, а підприємницькі круги -- практичного досвіду проведення господарських і фінансових операцій із застосуванням векселів. Рівень правового опрацювання деяких питань, професійній готовності і компетентності учасників не завжди відповідає потребам і інтересам контрагентів, що породжує багаточисельні труднощі. Частково це пояснюється недостатньою розробленістю відповідної правової бази, частково -- помилками самих учасників вексельного звернення при вживанні існуючих норм, їх недосвідченістю.

Розгляду питань вексельного звернення в гранично ясній і доступній формі, освітленню накопиченого досвіду, роз'ясненню правової бази і практики - вживання векселів присвячена ця робота.

Література

1. Вахитов Р. Р. «Некоторые вопросы практики вексельного обращения», г. Екатеринбург, 1996 г.

2. Скульский М. А. «Вексельное обращение в России и Нижнем Новгороде», г. Нижний Новгород 1996 г.

3. Павлова Р. В. «Понятие и классификация векселей. Проблемы и тенденции вексельного обращения в России», г. Москва, 1997 г.

4. «Вексельное обращение». «Баланс», № 27 от 6 июля 1998 г.

5. Шершневт Г. Ф. «Учебник торгового права», Москва, 1904 г.

6. «Большая энциклопедия» под редакцией С. И. Южакова и П. Н. Милюкова, том 4, С.-Петербург, 1896 г.

7. Вишневский А. А. «Вексельное право», Москва, 1996 г.

8. «Вексель и вексельное обращение в России», Москва, 1994 г.

9. Мороз Ю. Н. «Вексельное дело», Киев, 1996 г.

10. Информация Счетной палаты Верховной Рады о результатах проверки Национального диспетчерского центра Министерства энергетики Украины по вопросам эмиссии и обращения векселей. 04.12.97 г.

11. Об упорядочении расчетов за электроэнергию. Совместный приказ №188/530 по Министерству энергетики и электрификации Украины и Государственному комитету Украины по использованию ядерной энергии от 22.11.96 г.

12. Закон Украинской Советской Социалистической Республики «О банках и банковской деятельности», № 872-ХИ. Принят 20.03.91 г.

13. Закон Украины «О государственном регулировании рынка ценных бумаг в Украине», ст.1, 30.10.96 г.

14. Закон Украины «О предпринимательстве», № 698-0(11. Принят 07.02.91 г.

15. Гражданский кодекс Украинской ССР. Ст. 23, ст. 24.

16. Приложение 1 к приказу Минэнерго и Госкомитета Украины от 22.11.96 г. №№ 188 и 530 «Порядок проведения эмиссии и механизма погашения векселей НДЦЭ.

17. «Вексельное дышло». Бизнес, № 5 (264), 9 февраля 1998 г., с. 28.

18. Порядок проведения эмиссии векселей ГАЭК «Харьковоблэнерго» и приёма векселей НДЦЭ Украины» от 11.02.97 г.

19. Министерство энергетики и электрификации Украины, Государственный комитет Украины по использованию ядерной энергии. Приказ № 24 от 07.03.97 г. О совершенствовании расчетов за электрическую энергию.

20. Кабинет Министров Украины. Постановление от 21 февраля 1997 года №181 «О регулировании отдельных вопросов взаиморасчетов из надлежащих в бюджеты платежей».

21. Кабинет Министров Украины. Постановление от 24 марта 1997 года №255 «О регулировании механизма взаимозачетов».

22. Кабинет Министров Украины. Постановление от 2 апреля 1998 года № 426 «О признании потерявшим силу постановления Кабинета Министров Украины от 21 марта 1997 г. №255».

23. Министерство финансов Украины. Приказ от 31.05.96 г. №115 «Об утверждении Порядка применения векселей Государственного казначейства для финансирования расходов Государственного бюджета». «Налоги и бухгалтерский учет», июль, 1996, № 30 (78), стр. 15.

24. Кабинет Министров Украины. Постановление от 6 марта 1999 года № 321 «О порядке выкупа кредиторской и погашения дебиторской задолженности государства с использованием казначейских векселей». «Порядок выкупа кредиторской и погашения дебиторской задолженности государства с использованием казначейских векселей».

25. Министерство финансов Украины. «Инструкция о применении Порядка выкупа кредиторской и погашения дебиторской задолженности государства с использованием казначейских векселей». Утверждена приказом от 16.06.99 г. № 151.

26. Кабинет Министров Украины. Постановление от 17 мая 1996 года № 537 «О результатах реализации законодательных и иных нормативных актов, принятых во исполнение распоряжения Президента Украины от 22 мая 1995 года № 88 и дополнительные мероприятия, направленные на преодоление платежного кризиса и снижения уровня инфляции».