Аудит загальновиробничих та адміністративних витрат ТОВ "Карпатнафтохім"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВСТУП

Узагальнюючим показників роботи підприємства, що акумулює всі витрати по виробництву та реалізації продукції є собівартість.

Кожна підприємницька структура завжди намагається отримати якомога більший дохід від своєї діяльності. А отже, прагне не тільки реалізувати свою продукцію за максимально високими цінами, але і скоротити свої витрати на виробництво та її реалізацію. Тому однією з важливих стратегій підприємства є мінімізація витрат виробництва.

Собівартість продукції -- важливий економічний показник, який у великій мірі характеризує економічну ефективність виробництва. В ньому, мов у дзеркалі, відображаються результати господарської діяльності.

Аналізуючи рівень собівартості одиниці продукції, можна правильно розв'язати питання щодо доцільності вибору об'єктів підприємницької діяльності. Знаючи собівартість продукції, можна визначити рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об'єкта господарювання, розмір прибутків. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати собівартість продукції у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб'єкта господарювання.

У собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Від рівня використання матеріальних та трудових витрат, ефективності використання основних фондів залежить рівень собівартості продукції. Похідними показниками від собівартості є прибуток підприємства, показник рентабельності виробництва, рівень ціни на продукцію. Від рівня витрат на виробництво та реалізацію продукції залежить інвестиційна привабливість даної підприємницької структури. Звідси випливає значення собівартості продукції та актуальність обраної теми дипломної роботи.

Однією з важливих складових собівартості продукції є непрямі витрати або витрати на обслуговування і управління виробництвом. До таких витрат належать загальновиробничі та адміністративні витрати.

Загальновиробничі витрати - це витрати цехового характеру, пов'язані з утриманням цехових управлінських працівників та інші витрати.

Адміністративні витрати пов'язані з витратами, що проводяться в цілому по підприємству. До складу адміністративних витрат відносяться витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством

Метою дипломної роботи є проведення дослідження організації обліку загальновиробничих та адміністративних витрат, аналіз собівартості продукції та непрямих витрат, виявлення резервів покращення роботи підприємства та їх вплив на показники діяльності.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних, методичних та практичних питань, пов'язаних з обліком витрат.

Об'єктом дипломної роботи виступає Товариство з обмеженою відповідальністю “Карпатнафтохім”.

У відповідності до визначеної мети і предмету дослідження в роботі сформовані такі основні завдання, що зумовлюють подальшу її структуру:

Визначення економічної сутності, значення витрат та їх роль в діяльності підприємницьких структур.

Визначення сутності непрямих витрати та оприділення їх оціночних показників.

Проведення аналізу загальної суми витрат по підприємству та непрямих витрат. Виявлення основних резервів, що впливають на зниження витрат на обслуговування і управління виробництвом.

Підведення підсумків дослідження і виявлення впливу резервів зниження витрат на собівартості в цілому на показники роботи підприємства.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дипломної роботи, визначена її мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, розкрита структура роботи і коротка характеристика розділів.

У першому розділі “Теоретичні основи сутності витрат та обліку їх по підприємству” розкрито суть та роль собівартості продукції в роботі підприємницьких структур, охарактеризовано види собівартості продукції, згідно з „Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції, робіт, послуг у промисловості”, затверджених наказом Державного комітету промислової політики України. Крім того, в першому розділі висвітлено сутність непрямих витрат, їх оціночні показники та облік загально виробничих та адміністративних витрат по підприємству.

У другому розділі “Аналіз витрат в цілому по підприємству, загально виробничих та адміністративних витрат по ТОВ „Карпатнафтохім” проведений аналіз основних техніко-економічних показників роботи підприємства, аналіз загальної суми витрат на виробництво, проаналізовано собівартість продукції за калькуляційними статтями, зроблено аналіз собівартості накладних витрат в цілому по підприємству.

У третьому розділі “Аудит загальновиробничих та адміністративних витрат” подано способи вивчення операцій з обліку загально виробничих та адміністративних витрат в діяльності ТОВ та методику перевірки правильності накопичення, розподілу та списання загальновиробничих та адміністративних витрат.

У висновках підведені підсумки дослідження, сформульовані шляхи та резерви зниження собівартості продукції.

Теоретичною та методичною базою дипломної роботи є теоретичні та прикладні розробки з бухгалтерського обліку, економіки підприємства, економічного аналізу, фінансів підприємства, викладені в працях Бутинця Ф.Ф., Коробова М.Я., Лемішівського В.І., Москалюка В.Є., Поддерьогіна А.М., Тарасенка В.М., Хом'яка Р.Л., , Чумаченка М.Г.

Дипломна робота грунтується на діючій законодавчій та нормативній базі, на звітах та бухгалтерській документації підприємства.

РОЗДІЛ 1.Теоретичні основи сутності витрат та обліку їх по підприємству

1.1 Суть витрат виробництва, їх роль та значення в роботі підприємства

Будь - яке підприємство намагається отримати більший дохід від своєї діяльності, а, отже, прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а й скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Тому однією з важливих функцій підприємства є мінімізація витрат виробництва або собівартості продукції.

Собівартість продукції -- важливий економічний показник, який у великій мірі характеризує економічну ефективність виробництва. В ньому, мов у дзеркалі, відображаються результати господарської діяльності за певний період.

Аналізуючи рівень собівартості одиниці продукції, можна правильно розв'язати питання щодо доцільності вибору об'єктів підприємницької діяльності. Знаючи собівартість продукції, можна визначити рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об'єкта господарювання, розмір прибутків. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати собівартість продукції у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб'єкта господарювання.

У собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Під собівартістю продукції треба розуміти витрати на виробництво і збут продукції, що виражені в грошовій формі [11, с. 30 ].

Український вчений Ю.С.Цал-Цалко вважає, що собівартість як показник використовують для:

* оцінки рівня господарювання підприємства (за видами та об'єктами діяльності) та його структурних підрозділів;

* контролю за ефективністю витрачання природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

* визначення економічної ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження заходів щодо забезпечення більш ефективного технологічного процесу господарювання;

* розробки і встановлення цін на продукцію (роботи, товари і послуги):

* визначення економічної доцільності та вигідності здійснення і підприємницької діяльності за різними об'єктами господарювання [23, c. 7].

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

* дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

* підготовку й освоєння нової продукції;

* виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

* обслуговування виробничого процесу та управління ним;

* збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

* розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

* набір і підготовку кадрів;

* поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Собівартість продукції є основним якісним показником роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи підприємницької структури в цілому та структурного підрозділу зокрема. Систематичне зниження собівартість продукції має важливе народногосподарське значення. Бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшити прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємницьких структур оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень його працівників.

Собівартість є економічна категорія товарно-грошовим відносинам. Вона виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою він реалізований.

Собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування [5, с.168].

У собівартості продукції знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання основних та оборотних фондів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. У ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми. Чим краще працює підприємство, чим економніше і раціональніше воно використовує власні ресурси, чим успішніше удосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовлення продукції.

Собівартість як показник використовують для :оцінки діяльності підприємств та їх виробничих підрозділів; контроль за ефективністю витрачання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів; визначення економічної ефективності впровадження нової техніки, технології та інших заходів; розробки і встановлення цін на продукцію; визначення економічної доцільності та вигідності виробництва різних видів продукції.

Собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки [5, с.169].

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які входять до неї. Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох його власних джерел: собівартості (валових витрат) і прибутку. Тому питання про склад витрат, які входять до собівартості, є питанням їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього собівартість продукції охоплює витрати на: дослідження ринку і виявлення потреби у продукції; підготовку й освоєння нової продукції; виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.); обслуговування виробничого процесу й управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати ); розвідку, використання й охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технологій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції).

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються у собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного або масового виробництва.

Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції. Але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей до одного року, та інші витрати.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостачі та втрати від псування матеріалів, від простоїв тощо) у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами та організаціями відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, вони можуть з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов, собівартість має найповніше відображення витрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

На сьогоднішній день у господарській діяльності використовують різні види собівартості продукції

Планову собівартість визначають перед початком планового року на основі прогресивних норм витрат усіх видів ресурсів на одиницю продукції, цін на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, які діють на момент розробки плану.

Фактичну собівартість визначають після завершення певного періоду роботи підприємства на основі даних бухгалтерського обліку. Вона відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і збут продукції.

Фактична собівартість може відрізнятися від планової. Так як вона характеризує реальні витрати на виробництво та реалізацію. Величина цих відхилень залежить від продуктивності праці, ефективності використання основних і оборотних засобів та інших факторів виробництва. Ще однією причиною відхилень фактичного рівня собівартості від запланованого можуть бути також зміни цін і тарифів та засоби виробництва та послуги.

Фактичні дані обліку витрат використовуються для оцінки і аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, направлених на розвиток і удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків

Нормативна собівартість виражає затрати на виробництво і реалізацію, які розраховані на основі поточних норм використання ресурсів.

Кошторисна собівартість характеризує затрати на виріб або замовлення, які виконують у разовому порядку.

Технологічна собівартість - витрати, безпосередньо пов'язані із технологією виробництва продукції.

Виробнича собівартість - це сукупність усіх грошових витрат на виробництво продукції в межах цеху.

Повна собівартість характеризує уся сума грошових витрат не тільки на виробництво, а й на збут готової продукції підприємства.

Індивідуальна собівартість - це собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства.

Середньогалузева собівартість характеризує рівень витрат на продукцію у середньому за сукупністю підприємств в галузі. Її визначають як середньозважену величину, де як вага є обсяг випуску продукції на підприємствах галузі. Ця собівартість дає характеристику суми затрат у галузі.

Витрати на підприємстві формуються в залежності від видів його діяльності і це групування є єдиним для всіх підприємницьких структур (рис. 1.).

Рисунок 1.1 - Види діяльності підприємства

Основна діяльність-- операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Операційна діяльність -- основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність -- це придбання і продаж довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність -- це діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і запозиченого капіталу підприємства.

Надзвичайна діяльність -- події або операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Для характеристики собівартості при випуску різнорідної продукції користуються такими показниками:

затрати на 1 грн. товарної продукції. Їх визначають, як частку від ділення собівартості всієї товарної продукції на обсяг товарної продукції, розрахований в оптових цінах підприємства;

собівартістю одиниці окремих видів продукції. Її визначають на основі розробки калькуляції;

зниженням собівартості порівняльної товарної продукції.

1.2 Формування загальновиробничих та адміністративних витрат, їх оціночні показники

Якщо собівартість виробництва в цілому - це витрати на виготовлення та реалізацію продукції, то важливими складовими витрат підприємства є непрямі витрати, до яких відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом.

До таких витрат відносяться :

загальновиробничі витрати,

адміністративні витрати [20, с.259 ].

Витрат на утримання та експлуатацію устаткування, що входять до складу загально виробничих витрат пов'язані з підтриманням в робочому стані устаткування, з витратами на експлуатацію його, на проведення різного роду ремонтів. До таких витрат відносяться наступні витрати :

1) амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів, що відносяться до складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;

2) витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів, що входять до складу основний виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);

3) витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання устаткування в робочому стані ;

4) сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами нематеріальними активами;

5) витрати на утримання цехових транспортних засобів;

6) інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

Загальновиробничі витрати - це витрати цехового характеру, пов'язані з утриманням цехових управлінських працівників та інші витрати. До них належать такі витрати [20, с. 260 ]. :

витрати на управління виробництва:

* на утримання працівників апарату управління виробництвом (цехами, дільницям тощо);

* на оплату службових відряджень персоналу цехів;

* на сплату послуг за участь у семінарах, що провадяться з метою підвищення професійного рівня робітників, зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг), які перебувають у трудових відносинах з підприємством;

2) амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

3) амортизація нематеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничного лінійного) призначення;

4) сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в лізинг основних засобів, інших необоротних матеріальних активів ;

5) витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності та інших експлуатаційних властивостей у ході виробничого процесу;

6) витрати на обслуговування виробничого процесу:

а) на забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, пристроями та іншими засобами і предметами праці;

б) на транспортне обслуговування:, яке включає витрати на утримання експлуатацію автотранспорту (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) на утримання та експлуатацію, технічний огляд і технічне обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами оперативного лізингу (оренди);

г) на проведення ремонтів, які здійснюються для підтримання в робочому стані одержання первинно очікуваних економічних вигод від використання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

7) витрати на охорону праці:

а) на забезпечення правил техніки безпеки праці, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації нагляду і контролю за діяльністю виробництв, цехів у встановленому законодавством порядку;

8) витрати на пожежну і сторожову охорону (включаючи оплату послуг сторонніх підприємств за пожежну та сторожову охорону) цеху, дільниці;

9) плата за використання та обслуговування засобів сигналізації, за надані для виробничих потреб послуги телефонного зв'язку.

10) податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі безпосередньо пов'язані з виробничим процесом і кількістю продукції, що випускається, а саме :

* плата за землю, якщо виробничий, підрозділ (цех) є власником відокремлене ділянки землі.

* податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів загального призначення. Цей податок включається до складу витрат виробництва незалежно від виду транспортного засобу, але за наявності його зв'язку з виробничою діяльністю цеху дільниці;

* збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету здійснюється згідно з Порядком нарахування та стягнення відрахувань на геологорозвідувальні роботи;

* плата за спеціальне використання природних ресурсів (водних, лісових ресурсів надр при видобутку корисних копалин), якщо діяльність виробничого підрозділу (цеху безпосередньо пов'язана з їх використанням),

11). Витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень.

Збір також сплачують господарські виробничі підрозділи, що не мають статус юридичної особи і підвідомчі негосподарським організаціям. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів сплачується юридичними та фізичними особами (лісокористувачі, які визначені статтею 9 Лісового Кодексу України).

Всі витрати загально виробничих витрат поділяються на постійні і змінні витрати.

До постійних витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні витрати включаються до складу ї собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення, тобто ця частина витрат зразу списується на рахунок собівартості реалізації. Розподілена частина постійних витрат відноситься на виробничу собівартість продукції.

Слід зазначити, що абсолютно точного розподілу витрат на постійні і зміни не може бути, так як існують витрати, що містять в собі постійну і змінну частини. Так оплата праці апарату управління виробництвом може включати в себе постійну частину - оклад і змінну частину - винагороди (премії) за збільшення обсягів виробництва за високі досягнення у праці тощо. Крім того, затрати, які для одного підприємства є постійними, для іншого можуть бути змінними.

Перелік і склад постійних і змінних загально виробничих витрат установлюють підприємством.

Розподіл витрат здійснюється в такому порядку:

- виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один або декілька років визначається нормальний та фактичний рівень виробничої потужності і сума змінних та постійних витрат. При цьому треба враховувати технічки характеристики, змінний режим, експлуатаційне забезпечення, обсяг виробництва та інші умови в залежності від особливостей вибраної бази розподілу. При цьому змінні постійні загально виробничі витрати визначаються за фактичними обліковими даними минулих періодів. Якщо підприємство не веде окремого обліку постійних та змінних витрат, або за обліковими даними неможливо визначити фактичну суму таких то для визначення змінних витрат може бути визначена питома вага цих витрат одиницю продукції. Наприклад, витрати на електроенергію при незмінних тарифах будуть рости прямо пропорційно до росту обсягу виробництва. В зв'язку з цим суми змінних витрат можуть бути визначені як добуток обсягу виробництва на суму змінна витрат, розрахованих на одиницю продукції;

- розраховуються коефіцієнти (нормативи) розподілу постійних та змінна загально виробничих витрат на одиницю бази розподілу (на 1 машино-годину, 1 виріб тощо) шляхом ділення суми постійних та змінних загально виробничих витрат при нормальному рівні потужності на кількість відпрацьованих машино-годин, кількість одиниць продукції чи інших величин в залежності від вибраної бази розподілу;

- розрахований коефіцієнт (норматив) на постійні виграв помножується на фактичну величину вибраної бази розподілу за звітний період одержана сума вважається розрахованою нормою постійних фактичних витрат звітного періоду;

- розрахована норма постійних фактичних витрат звітного періоду порівнюється з сумою постійних фактичних витрат звітного періоду (яка в свою чергу визначається як різниця між загальною сумою фактичних загально виробничих витрат за звітній період та сумою змінних фактичних витрат цього ж періоду, обчисленою прямим шляхом на підставі первинних документів).

Постійні фактичні витрати, що не перевищують розрахованої норми, вважаються розподіленими витратами і включаються до виробничої собівартості, а надлишок нерозподіленими постійними витратами.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загально виробничих витрат не може перевищували їх фактичну величину.

Адміністративні витрати пов'язані з витратами, що проводяться в цілому по підприємству. До складу адміністративних витрат відносяться витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме [20, с.279]. :

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати, витрати підприємства на прийом та обслуговування представників та делегацій інших підприємств, що прибули на запрошення з метою здійснення міжнародних зв'зків, встановлення і підтримання взаємовигідного співробітництва);

- витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів загальногосподарського використання (оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання та водовідведення, охорона);

- оплата професійних послуг (юридичних, аудиторських тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, факс, телекс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

витрати на пожежну та сторожову охорону об'єктів адміністративного призначення,

витрати на обслуговування виробничого процесу ( витрати на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, інструментів, приспосіблень та інших засобів і предметів праці, витрати пов'зані з забезпеченням контролю за виробничими процесами і якістю продукції),

податки, збори, обов'язкові платежі;, до яких відносяться плата за землю, податок з власників транспортних засобів, збір за спеціальне використання водних ресурсів, страхові внески на соціальне страхування від нещасного випадку, готельний збір, комунальний податок,

оплата послуг банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Оціночними показниками витрат на обслуговування та управління виробництвом можуть бути наступні :

1. Економія умовно - постійних витрат в результаті зростання обсягу виробництва розраховується за формулою 1.1 або 1.2 :

Со * Пву пос %

С = ---------------------- (1.1 )

100

де Со - планова собівартість додаткового обсягу виробництва,

Пву пос % - питома вага умовно - постійних витрат у собівартості продукції, %.

С = Сбаз * Пву пос * ТП `оз / 100 , (1.2)

де Сбаз - загальні витрати базового періоду,

ТП `оз - приріст ( зменшення ) обсягів виробництва за планом, %.

Показник витрат на обслуговування та управління виробництвом на одну гривню товарної продукції, який вираховується як відношення вартості витрат на обслуговування та управління виробництвом ВОВ до обсягу товарної продукції ТП

В1 грн = ВОВ / ТП (1.3 )

Показник зниження витрат на обслуговування та управління виробництвом на одну гривню товарної продукції С %, який розраховується за формулою :

В1грн `оз - В1грн Факт

С % = ------------------------------------- (1.4 )

В1грн `оз

де В1 грн `оз - показник витрат на обслуговування та управління виробництвом на одну гривню товарної продукції за планом,

В1 грн факт - показник витрат на обслуговування та управління виробництвом на одну гривню товарної продукції фактичний.

Питома вага витрат на обслуговування та управління виробництвом вираховується як відношення витрат на обслуговування та управління виробництвом до витрат по підприємству.

Відсоток накладних витрат, як плановий так і фактичний, вираховується як відношення витрат на обслуговування та управління виробництвом до витрат на основну заробітну плату виробничих робітників на рік.

1.3 Облік загальновиробничих та адміністративних витрат по підприємству

Основи нової системи бухгалтерського обліку закладені в Законі України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та конкретизовані в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій відображені у Положеннях з бухгалтерського обліку [16,с. 242 ].

Рахунки класу 0 - 7 є обов'язковими для всіх підприємств, а рахунки класу 9 „Витрати діяльності” застосовуються підприємствами, крім суб'єктів малого підприємництва та організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності.

На рахунках 90 „Витрати діяльності” обліковують та накопичують витрати, пов'язані з господарсько - фінансовою діяльністю підприємства та надзвичайними подіями: собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг, загально виробничі та адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності, фінансові та інші витрати, надзвичайні витрати, а також податок на прибуток.

На рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" виробничі підприємства обліковують протягом місяця виробничі накладні витрати на організацію виробництва та управління цехами дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості витрати на утримання та експлуатацію устаткування віднесені до прямих витрат на виробництво. Лише в тому разі, коли немає можливості розподілити витрати на утримання та експлуатацію устаткування за прямою ознакою, вони включаються до складу загальновиробничих витрат додатковою окремою статтею (доцільно 23-ю), де розподіляються на постійні та змінні витрати.

За дебетом рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" відо6ражається сума визнаних витрат, за кредитом - списання щомісячне за відповідним розподілом загальновиробничих витрат на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації".

Порядок розподілу загальновиробничих витрат встановлений додатком 1 до ПСБО 16 "Витрати". Наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2000 року № 131 внесені зміни до порядку розрахунку розподілу загальновиробничих витрат.

Накопичені протягом місяця на рахунку 91 загальноииробничі витрати списують за розрахунком розподілу їх на виробничу собівартість готової продукції на дебет рахунку 23 "Виробництво" або на дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації" - на собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведеться за місцями виникнення, центрами й статтями (видами) витрат. Економічний зміст загальновиробничих витрат встановлений пунктом 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Згідно з Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості планування й аналітичний облік загальновиробничих витрат ведеться за наступною номенклатурою статей: за дебетом

Списання постійних нерозподілених витрат.

Розподіл і списання з рахунку 91 загальновиробничих витрат здійснюється за спеціальним розрахунком, форма якого є в додатку 1 до ПСБО 16 "Витрати" зі змінами і доповненнями. Згідно з цим Положенням для розподілу змінних та постійних загальновиробничих витрат на кожен об'єкт витрат застосовуються бази розподілу пропорційно до зміни обсягу діяльності: виходячи із фактичної потужності (змінні витрати) або нормальної потужності (постійні витрати). Базами розподілу загальновиробничих витрат можуть бути: години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо. Отже, підприємству надається право самостійно вирішувати, яку базу розподілу загальновиробничих витрат застосовувати.

Загальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Необхідно підкреслити, що порядок розподілу загальновиробничих витрат принципово змінився, хоч можлива база розподілу цих витрат (години праці (машино-години), заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо) як база розподілу застосовувалась і раніше. Тому для кращого розуміння та засвоєння встановленого порядку розподілу загальновиробничих витрат за нормами ПСБО 16 "Витрати"' доцільно більш детально розглянути особливості нового порядку розподілу загально виробничих витрат. Враховуючи конкретні умови виробничої діяльності підприємство самостійно встановлює базу розподілу загальновиробничих витрат і затверджує їх наказом про облікову політику підприємства.

Незалежно від установленої підприємством бази розподілу загальновиробничих витрат вони розподіляються на кожен об'єкт витрат (калькулювання) виходячи з нормальної потужності підприємства.

Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів і урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Отже, в основі розподілу загальновиробничих витрат розрахунковий (плановий) показник очікуваного середнього обсягу діяльності з виробництва продукції (робіт, послуг), пропорцією до якого розподіляються фактичні змінні та постійні загальновиробничі витрати.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць) що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячі з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Підкреслимо, що загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробшчих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних витрат установлює підприємство самостійно з урахуванням змісту загальновиробних витрат, встановленого пунктом 15 ГІСБО 16 "Виграти".

Важлива особливість нового порядку розподілу загальновиробничих витрат полягає в тому, що змінні витрати повністю розподіляються і списуються на витрати виробництва, а постійні витрати розподіляються та списуються на витрати виробництва в розрахунковій (плановій) сумі, але не більше суми фактичних постійних загальновиробничих витрат.

На виробничих підприємствах, потужність яких у звітному періоді була нижчою за нормальну, частина постійних загальновиробничих витрат прямо відноситься на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Фактичні постійні витрати, які перевищують розрахункову суму (нерозподілені постійні витрати), включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення на основі розрахунку наступною контировкою:

Дт 90 "Собівартість реалізації", субрахунки 901 і 903

Кт91 "Загальновиробничі витрати"

Якщо згідно з розрахунком постійні розподілені витрати в розрахунковій (плановій) сумі перевищують фактичну суму цих витрат, то на витрати виробництва списується фактична їх сума.

У Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості від 20.02 2001 р. № 47 пропонується здійснювати розподіл накладних витрат пропорційне до заробітної плати основного виробничого персоналу, пропорційної до одиниці виготовленої продукції та пропорційно до основних виробничих запасів.

Названі способи розподілу загальновирсбпичих витрат можна застосовувати в управлінському обліку, але вони не пов'язані з фінансовою звітністю. У зв'язку з цим у бухгалтерії виробничого підприємства необхідно виконувати розрахунок розподілу загальновиробничих витрат, який встановлено ПСБО 16. Тому доцільно застосовувати єдину систему розподілу накладних витрат, при якій поєднуються калькулювання собівартості готової продукції (робіт, послуг) і фінансова звітність, тобто фінансовий і управлінський облік згідно з нормами ПСБО 16 „Витрати”.

У зв'язку з тим, що розрахунок розподілу загальновиробничих витрат за встановленою формою складається в узагальнених сумах змінних та постійних загальновиробничих витрат, для розподілу та віднесення цих витрат на кожен об'єкт калькулювання необхідний допоміжний розрахунок. Він складається на основі показників розподілу загальновиробничих витрат за фактичною потужністю.

Цей допоміжний розрахунок рекомендується складати аналогічно тому, як складається розрахунок розподілу заготівельно-транспортних витрат на окремі види (групи) продукції (робіт, послуг). Різниця в тому, що замість суми основних матеріалів вказують назву та суму бази розподілу за фактичною потужністю (машино-години, зарплата тощо), а замість середнього відсотка витрат - середню суму загальновиробничих витрат, списаних на витрати виробництва, на одиницю фактичної бази розподілу (на одну машино-годину, на одну гривню зарплати тощо).

На рахунку 92 "Адміністративні витрати" відображають і накопичують протягом року витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати на управління та обслуговування підприємства (загальногосподарські витрати) не розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, а списуються щомісяця або в кінці року на фінансові результати операційної діяльності в загальній сумі наростаючим підсумком і початку року з кредиту рахунку 92 на дебет субрахунку 791 „Результат операційної діяльності".

Раціональна організація аналітичного обліку адміністративних витрат має важливе значення для контролю й аналізу витрат на управління та обслуговування підприємства.

Організація і порядок ведення аналітичного обліку витрат підприємства розглядаються на прикладі аналітичного обліку до рахунку 92 "Адміністративні витрати" . Аналітичний облік до синтетичних рахунків 23. 91, 93, 94 та інших рахунків витрат доцільно вести аналогічно рахунку 92 "Адміністративні витрати враховуючи те, що витрати на виробництво продукції (робіт, пос:луґ та загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) щомісячно.

Згідно з Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості до адміністративних витрат належать наступні загальногосподарські витрати, що спрямовані на обслуговування й управління підприємством, і обліковуються за дебетом рахунку 92

1. Списання сальдо адміністративних витрат на фінансові результати.

З метою контролю та аналізу окремих видів адміністративних витрат в аналітичному обліку доцільно виділити окремі субстатті за видами цих витрат. Так, до статті 1 "Витрати, пов'язані з управлінням підприємством" слід виділити субстатті:

- .Витрати на оплату праці адмінуправлінського персоналу;

- . Відрахування на соціальні заходи;

-. Витрати на страхування;

- Витрати на додаткові виплати;

- Витрати на службові відрядження;

- Витрати на страхування майна;

- Інші витрати, пов'язані з управлінням підприємством.

Аналітичний облік витрат до рахунку 92 "Адміністративні витрати” рекомендується вести в спеціальній відомості.

РОЗДІЛ 2.Аналіз витрат в цілому по підприємству, загальновиробничих та адміністративних витрат

2.1 Характеристика ТОВ „Карпатнафтохім” та аналіз витрат в цілому по підприємству

Івано-Франківська область славиться одним із найбільших хімічних підприємств країни, що знаходиться в місті Калуші і має сьогоднішньою назвою - Закрите акціонерне товариство “Лукор”.

Історія заснування і розвитку підприємства сягає в сиву давнину, коли в Калуші були відкриті соляні промисли, а в 1867 році, на основі виявлених запасів "гіркої солі" каїніту, створено перше акціонерне товариство з експлуатації калійних родовищ.

Становлення даного хімічного підприємства почалося в 60-і роки минулого століття з будівництва на базі багатих покладів полімінеральних калійних руд Прикарпаття та родовищ природного газу і нафти калійно-магнієвого виробництва - Калуського хіміко-металургійного комбінату, яке згодом отримало назву ВАТ "Оріана".

Вагомий вклад ВАТ “Оріани”, а нині ЗАТ "ЛУКОР" у розвиток економіки України і міжнародного співробітництва визнав цілий ряд авторитетних у світі організацій. За випуск конкурентоспроможної на світовому ринку продукції, надійне ділове партнерство, підприємство удостоєне шістьох міжнародних нагород: "Золотий Меркурій" (Москва, 1980 р.), "Золотий Глобус" (Копенгаген, 1994 р.), "Арка Європи - Золота Зірка" (Мадрид, 1994 р.), "Краще торгове ім'я 1994 року" (Мадрид, 1994 р.), Діамантова Зірка Якості" (Мехіко, 1995 р.), "За якість продукції і охорону навколишнього середовища" (Женева, 1996 р.).

Зат „Лукор” зареєстроване у грудні 200 року івоно є якщо не єдиним, то провідним виробником в Україні наступної продукції: етилен, пропілен, бензол, вінілхлорид, полівінілхлоридні смоли, поліетилен, каустична сода.

На сьогоднішній день "Лукор" об'єднує 4 окремі виробництва і ряд допоміжних цехів і служб, які працюють в тісному взаємозв'язку над реалізацією програмних завдань. В своїй роботі кожне виробництво керується економічною доцільністю і екологічною безпечністю виконання зобов'язань перед замовником.

У 2004 році ЗАТ „Лукор” та компанія „LUKOIL Chemical” виступили засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатнафтохім”. У статутному фонді ТОВ Карпатнафтохім”, який становить 1581 млн. грн., частка капіталу ЗАТ „Лукор” складає 24%, а компанії „LUKOIL Chemical” - 76%. Це по суті новий шлях діяльності нафтохімічного підприємства. що повинен привести до інтеграції в європейську та світову економіку.

Згідно довідки про включення до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України за № 2116 виділяються наступні види діяльності:

виробництво основних органічних речовин код - 24.14.0.

виробництво хімічної продукції для промислових цілей- 24. 66. 0.

продукти нафтоперероблення - 23. 20. 0.

діяльність трубопровідного транспорту з транспортування сирої нафти та нафтопродуктів - 60.30.1.

оптова торгівля пальним - 51.51.0.

посередництво в торгівлі пальним, металами, корисними копалинами та хімікатами - 51.12.0.

Основним предметом діяльності ТОВ є:

Закупівля, постачання, транспортування, переробка нафтової сировини до готової нафтохімічної продукції для нафтопереробних та нафтохімічних підприємств як в Україні, так і за її межами.

Виробництво нафтохімічної продукції.

Реалізація нафтохімічної продукції в Україні та за її межами.

Формування фондів та залучення інвестицій для придбання контрольних пакетів акцій нафтохімічних підприємств.

Оптова і дрібнооптова торгівля нафтопродуктами і паливно - мастильними матеріалами, в тому числі: бензином, дизельним паливом, мазутом, технічним маслом.

До складу ТОВ „Карпатнафтохім” входять виробництва: вінілхлориду, каустичної соди, поліолефінів, залізничний цех та інші допоміжні структурні підрозділи.

Вінілхлорид є дуже цінною сировиною для виробництва пластмас. Технологічний процес по виробництву вінілхлориду є безперервним з одним технологічним потоком. Сировиною для одержання дихлоритану служить хлор, що виготовляється на власних потужностях, та етилен. Вінілхлорид переробляється у поліхлорвінілові смоли. З пластмас виготовляються різноманітні вироби як технічного, так і широкого вжитку, зокрема: труби і різноманітна арматура до них, вентиляційні системи і ємності для агресивних середовищ, декоративні панелі та канцтовари.

Виробництво вінілхлориду закуплене у фірми „УДЕ” і перебуває в експлуатації з 1975 року. Проектна потужність виробництва - 250 тис. тонн хлорвінілу і 47 тис. тонн товарного дихлоретану в рік. Сьогодні виробництво поліхлорвінілу знаходиться на консервації.

ТОВ „Карпатнафтохім” виготовляє хлор рідкий, каустичну соду, гіпохлорид натрію та водень. Крім того підприємство пипускає етилен, пропілен, бензол нафтовий.

Основною метою Товариства є одержання прибутку від проведення господарської, комерційної та іншої діяльності. Значна увага на підприємстві приділяється формуванню обліку та звітності.

Собівартість є одним з узагальнюючих показників роботи підприємства. Від її рівня залежить ціна продукції, прибуток, матеріальне стимулювання колективу підприємства. Собівартість відображає всі витрати по виготовленню та реалізації продукції.

Від рівня собівартості продукції залежить рівень прибутковості та рентабельності, розмір цін на продукцію, інвестиційна привабливість підприємницької структури.

Аналіз собівартості товарної продукції починають із загальної оцінки виконання плану собівартості, визначення відхилення звітних показників від планових, їх динаміку, виявлення факторів, що вплинули на це відхилення, роблять відповідні висновки.

Проаналізуємо динаміку собівартості за 2006-2008 роки в наступній аналітичній таблиці .

Таблиця 2.1.

Аналіз собівартості продукції по підприємству за 2006 -2008 роки

Показники	Фактичні дані 2006 року	2007	2008
		Фактичні дані	абсолютне від-хилення	Фактичні дані	абсолютне від-хилення
Обсяг товарної продукції, тис. грн	8319,2	11191,8	2872,6	10395,1	-796,7
Собівартість товарної продукції, тис. грн.	8336,6	11911,3	3574,7	10104,3	-1807,0
Витрати на 1 грн. товарної продукції, грн.	1,002	1,064	0,062	0,972	-0,092

Як бачимо собівартість продукції в 2007 році в порівнянні з 2006 роком зростає на 3574,7 тис. грн., але у 2008 році в порівнянні з попереднім роком зменшилась на 1807,0 тис. грн. Узагальнюючим показником роботи підприємства є витрати на 1 грн. товарної продукції, він більш якісно характеризує роботу підприємства.

Показник витрат на одну гривню товарної продукції (В1 грн.тп) вираховуються як відношення собівартості товарної продукції до обсягу товарної продукції. Якщо цей показник є меншим одиниці, то підприємство від виготовлення продукції повинно отримати прибуток, якщо ж більше одиниці, то збиток. Слід відзначити, що ці витрати по ТОВ за аналізований період є менше одиниці, а саме у 2006 році вони складали 1,0021 грн., у 2007 - 1,0643 грн., у 2008 - 0,972грн.. Ми бачимо зростання витрат у 2007році на 0,06 грн. і зменшення цього показника у 2008 році на 0,092грн.

Витрати на виробництво всієї товарної продукції аналізують та обліковують за двома напрямками: за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Елементи витрат - це однорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносять сировину і матеріали, паливо, енергію, заробітну плату, амортизацію, відрахування на соціальне страхування та інші витрати.

Планування витрат за економічними елементами дає змогу пов"язати їх з іншими розділами плану : планом матеріально - технічного постачання, фондом заробітної плати, планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо.

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кілька періодів виявляє динаміку і напрямок зміни окремих елементів, матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості, собівартості продукції і вплив технічного прогресу на структуру витрат.