Спосіб додавання затрат - собівартість одиниці продукції визначається шляхом послідовного додавання затрат за окремими процесами. Цей спосіб широко використовується на машинобудівних підприємствах.

Спосіб вилучення затрат застосовується для визначення собівартості одиниці основного продукту під час виготовлення кількох видів продукції. Хоча цей метод досить точний, однак він має деякі недоліки.

Коефіцієнтний спосіб полягає в переведенні всіх продуктів, згідно з коефіцієнтами, розрахованими на основі затрат, в умовні одиниці. При цьому один із продуктів приймається за стандарт, якому відповідає коефіцієнт 1, а собівартість усіх інших продуктів розраховується як добуток стандартного зразка на відповідний коефіцієнт.

Пропорційний (індексний) спосіб застосовується під час калькулювання собівартості продукції в умовах комплексного виробництва. Суть його полягає в розподілі затрат між сукупно виготовленими видами продукції пропорційно базі розподілу. Собівартість одиниці продукції кожного виду продукції при цьому обчислюється за прямою ознакою.

Комбінований спосіб калькулювання собівартості - для калькулювання собівартості одиниці продукції використовують не один, а кілька способів одночасно. Застосування даного способу зумовлено складністю та особливістю технологічного процесу.

Нормативний спосіб ґрунтується на розподілі всіх фактичних затрат на затрати за нормами та відхиленнями від норм, забезпечуючи оперативний вплив на економіку всього підприємства. Важливою перевагою нормативного способу калькулювання слід вважати акцентування уваги керівників на відхиленнях від норм, які є цінною інформацією для прийняття управлінських рішень.

Для ТОВ "НВЦ "Еталон" найприйнятнішим є спосіб додавання затрат тому, що собівартість продукції можна визначати за допомогою послідовного додавання затрат, що виникають на окремих процесах виробництва або деталях виробу.

3.4 Облік прямих та непрямих затрат

Виділяють три основні групи прямих затрат: прямі матеріальні, прямі трудові та інші прямі затрати.

Прямі матеріальні затрати визначаються як добуток кількості матеріалу, який можна віднести прямо на об'єкт обліку економічно обґрунтованим методом на ціну одиниці цього матеріалу.

Важливим елементом собівартості продукції є прямі трудові затрати, які включають заробітну плату основних виробничих робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.

Крім матеріальних і трудових затрат до прямих належать інші прямі затрати, які безпосередньо можна віднести на об'єкт затрат. Наприклад, вартість придбаних напівфабрикатів та комплектуючих виробів та інше.

Важливою передумовою раціонального обліку використання матеріалів у процесі виробництва є своєчасне та якісне їх документальне оформлення. Разом із тим документальне оформлення операцій, яке стосується використання матеріалів, - одне з найважливіших завдань системи обліку.

Для обліку використання матеріалів у процесі виробництва застосовуються різні форми первинних документів.

Відпуск здійснюється в межах попередньо затверджених лімітів, які розробляються у відділі нормування. Лімітно-забірну карту виписує плановий відділ або відділ постачання в двох примірниках, як правило, терміном на один місяць. У лімітно-забірних картах відображаються: номер складу, який відпускає матеріал; цех-отримувач; шифр затрат; номенклатурний номер і найменування матеріалу, що відпускається на виробництво; вид операції, одиниця виміру та ліміт використання матеріалу за місяць.

На основі лімітно-забірних карт, що належать до накопичувальних документів, здійснюють відпуск матеріалів, які систематично і регулярно використовуються в процесі виробництва. Один примірник лімітно-забірної карти до початку місяця передається в структурний підрозділ-споживач матеріалів, другий - на склад, який здійснює відпуск. Після кожного відпуску необхідної кількості матеріалів комірник в обох примірниках лімітно-забірної картки проставляє дату видачі та кількість виданого матеріалу, а також підраховує залишок ліміту за даним номенклатурним номером.

На деяких підприємствах застосовують лімітні відомості, які виписуються на групу однорідних матеріалів, а іноді й на всю номенклатуру матеріальних цінностей, необхідних для використання в процесі виробництва.

Відпуск матеріалів, що здійснюється раз на місяць, підлягає оформленню за допомогою вимог.

Для контролю за витрачанням ресурсів матеріально відповідальні особи цеху періодично складають матеріальні звіти з відображенням окремим рядком відхилень від норм та виявляють причини, які зумовили ці відхилення.

Залежно від типів виробництв для нарахування заробітної плати використовують різноманітні первинні документи. Так, в індивідуальних виробництвах для обліку праці, виробітку та заробітної плати робітників-відрядників використовують наряди. У серійних виробництвах застосовують маршрутний листок, поєднаний зі змінним рапортом, виписаний на відповідну партію продукції. У ньому відображають весь шлях обробки продукції, всі операції, які підлягають здійсненню від початку до кінця, за якими можна встановити весь фактичний технологічний процес. В умовах масового виробництва, як правило, використовують змінні рапорти без маршрутного листка або карти, в яких відображається виробіток робітників.

До первинних документів, у яких здійснюється нарахування доплат робітнику-відряднику, належать листки на доплату (у разі відхилень від встановленого технологічного процесу), листки простоїв (не з вини робітників), акт про брак, табель (для відображення надурочної роботи кожного робітника та роботи в нічний час).

До непрямих належать затрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта обліку економічно доцільним шляхом. Непрямі затрати ще називають накладними.

Загальновиробничі затрати - це затрати, які включаються до складу виробничих затрат підприємств і пов'язані з обслуговуванням основних і допоміжних виробництв. Розрізняють цехову і безцехову структуру управління.

При цеховій структурі управління до загальновиробничих затрат належать затрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання та затрата на організацію й управління виробництвом у розрізі кожного цеху основних і допоміжних виробництв за статтями.

При безцеховій структурі управління до складу загальновиробничих затрат належать затрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання та затрати на організацію й управління в цілому по підприємству.

На базовому підприємстві структура управління без цехова.

Процес розподілу загальновиробничих затрат здійснюється протягом трьох етапів:

1. вибирається об'єкт затрат, тобто носій, на який відносять затрати;

2. визначаються та групуються затрати, які необхідно перерозподілити;

3. вибирається база розподілу, яка найбільше відповідає загальновиробничим затратам конкретного структурного підрозділу.

Для розподілу загальновиробничих затрат найпоширенішими є такі бази: основна заробітна плата виробничих робітників; людино-години, відпрацьовані виробничими робітниками; машино-години; прямі затрати; прямі матеріальні затрати; кошторисні.

Для ТОВ "НВЦ "Еталон" можна використати в якості бази розподілу основну заробітну плату виробничих робітників. Вибір цієї бази розподілу зумовлений значною питомою вагою заробітної плати порівняно з іншими затратами і його доцільно використовувати на виробництвах із низьким рівнем механізації та автоматизації робіт.

Процес розподілу непрямих затрат значно складніший, ніж процес віднесення прямих затрат на об'єкт обліку. Розподіл накладних затрат є поетапним процесом.

3.5 Облік і калькулювання за повнотою включення затрат

Калькуляція затрат за видами діяльності належить до системи обліку затрат і калькулювання за повною собівартістю. При цьому повні затрати розглядаються як сума прямих затрат плюс затрати на здійснення операцій, пов'язаних з якісними змінами та матеріально-технічним забезпеченням, необхідними для доведення продукту до покупця.

Калькулювання на основі діяльності - це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовленій цієї продукції.

Для калькулювання на основі діяльності всі операції поділяють на чотири групи:

ь операції на рівні одного виробу (зварювання, обточування);

ь операції на рівні партії виробів (налагодження устаткування, транспортування продукції);

ь операції на рівні окремого виду продукції (дотримання технічних умов виробництва);

ь операції на рівні самого підприємства (управління, освітлення, опалювання).

Далі встановлюється взаємозв'язок між видом затрат та їх фактором.

Облік та калькулювання за нормативними затратами

Система обліку та калькулювання за нормативними затратами базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними затратами. Вона включає облік затрат, калькулювання нормативної собівартості продукції та надання інформації про відхилення фактичних затрат від нормативних. Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організації виробництва.

Важливим елементом нормативного методу обліку затрат на виробництво є складена ще до початку звітного періоду нормативна калькуляція. Нормативну калькуляцію застосовують для оцінки вартості виготовленої продукції, незавершеного виробництва, браку у виробництві, а також для планування та контролю. Зокрема, дані нормативних калькуляцій використовують під час розробки планів постачання, виробництва, прибутків й безпосередньо для прийняття рішень відносно планів виробництва та реалізації.

Основою складання нормативної калькуляції є технічно обґрунтовані норми споживання матеріалів і трудових затрат, стандарти та технічні умови, встановлені для конкретного виду продукції. Норми визначають на основі чинних або очікуваних на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Для розробки нормативних калькуляцій використовують такі основні джерела інформації та вихідні дані: нормативні картки, які містять норми споживання всіх видів ресурсів для виготовлення одиниці продукції;

ь тарифні довідники, що включають ціни на виробничі ресурси, які споживаються;

ь методики розрахунку собівартості.

Нормативна картка включає всі види прямих затрат, а також загальновиробничі затрати на одиницю продукції. У картці нормативних затрат відображають дату встановлення нормативу, код та найменування продукту, види та коди ресурсів, нормативні ціни, вказується технологічний маршрут обробки цехами, підраховуються загальні виробничі затрати на одиницю продукції. Тарифний довідник - це інформаційний масив даних про ціни на всі види ресурсів, що використовуються в процесі діяльності.

Можливі три варіанти обліку за нормативними затратами:

1) облік проводять виключно за нормативними затратами (Зн), при цьому їх періодично коригують на величину відхилень (В), а фактичні затрати (Зф) визначають за формулою:

Зн ± В = Зф;

2) облік за фактичними та нормативними затратами здійснюється паралельно:

Зф - Зн = В

3) облік проводиться змішаним способом.

На схемі додатково виділено вільний рахунок 29 "Випуск продукції", за дебетом якого відображається фактична собівартість готової продукції, а за кредитом - списується готова продукція за нормативною собівартістю. Відповідно до наведеного варіанта обліку відхилення від норм списують на собівартість реалізованої продукції, що відповідає національним П(С)БО, з подальшим їх списанням на фінансові результати.

Важливе місце в організації нормативного методу обліку займає документальне оформлення відхилень від норм та зміни норм.

Відхилення від норм оформлюють, в основному, сигнальними документами, які відрізняються від звичайних іншим кольором або червоною лінією, з метою акцентувати увагу керівництва на їх наявності. На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві незалежно від їх причин, виписують повідомлення, в яких відображають попередню та нову норми, а також вказують точну дату впровадження нової норми.

Калькулювання фактичної собівартості готової продукції - важливий етап нормативного обліку затрат. Попередньо за кожним виробом або групою виробів складається відомість зведеного обліку затрат на виробництво за місяць. Для прикладу наведемо один із варіантів відомості, яка включає залишки незавершеного виробництва на початок звітного періоду (переносяться із аналогічної відомості за попередній період), затрати за звітний місяць (за поточними нормами і відхиленнями від норм), наявний брак та результати інвентаризації незавершеного виробництва, списання затрат на виробництво продукції (за поточним нормами, відхиленнями від норм, змінами норм та неврахованими відхиленнями), обчислення фактичної собівартості та залишок незавершеного виробництва на кінець звітного періоду.

Залишок незавершеного виробництва за нормами на початок періоду визначається як різниця залишку незавершеного виробництва на кінець місяця та зміни норм за місяць. Затрати за звітний період (за поточними нормами та відхиленнями від норм) заповнюють на основі відповідних відомостей затрат. Затрати на брак і незавершене виробництво відображають за нормами на підставі результатів інвентаризації або оперативного обліку. Нормативну собівартість готової продукції визначають на основі відповідних калькуляцій.

Непрямі затрати (загальновиробничі) за нормами визначають як різницю суми стовпців 5, 7, 10 і 12 і залишку незавершеного виробництва на початок місяця (графа 1), що відображається в графі 3. Відхилення від норм (графа 4) визначають як різницю фактичної та нормативної величини затрат на виробництво.

3.6 Аналіз релевантних затрат та підготовка інформації для прийняття управлінських рішень

Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності.

Прийняття рішень щодо постачання. Важливою складовою оптимізації процесу постачання є визначення величини партії сировини та матеріалів, яка надходить від постачальника. Для вирішення цієї проблеми необхідні певні альтернативи та відповідні розрахунки. Прийняття рішень щодо постачання матеріалів тісно пов'язане з рівнем наявних запасів на підприємствах. Для всіх підприємств модель постачання матеріалів практично однакова.

Прийняття рішень щодо розмірів партії виробництва продукції. Оптимізація розміру партій виготовленої продукції характерна для серійного виробництва продуктів, подібних за типом виробництва та типом сировини й матеріалів, що використовуються для його виготовлення.

Метою оптимізації розміру партії служить мінімізація складських затрат, затрат на переналагодження та оплату процентів за капітал. Оптимізація необхідна для максимального задоволення попиту на продукцію, виготовлену в одній серії при одночасному скороченні затрат на зберігання та переналагодження обладнання.

Прийняття рішень у процесі реалізації складається з кількох етапів прийняття рішень: у процесі; щодо підвищення прибутковості продукції; щодо надання знижок покупцям; щодо ціни реалізації продукції; щодо вибору найвигідніших покупців, сегментів ринку та видів продукції; щодо вибору системи оплати праці в процесі реалізації. Важливою складовою оптимізації процесу реалізації є формування вигідної для підприємства ціни продажу.

3.7 Облік затрат і доходів у процесі складання бюджетів

Бюджет - кількісний вираз плану, інструмент контролю та координації його виконання. Бюджет стає частиною системи управлінського контролю, оскільки фактичні результати порівнюють із плановими для вживання необхідних заходів.

Щоб об'єднати та сумувати бюджети різних підрозділів складають загальний (зведений)бюджет. Він складається з двох основних бюджетів - операційного і фінансового бюджетів.

Операційний бюджет - це сукупність бюджетів затрат i доходів, які забезпечують складання бюджету прибутку.

Фінансовий бюджет - сукупність бюджетів, які відображають заплановані кошти і фінансовий стан підприємства.

Бюджет продажу - це передбачення майбутніх обсягів реалізації продукції. Бюджет виробництва - виробнича програма, яка визначає обсяг виробленої продукції в бюджетному періоді. Бюджет прямих матеріальних затрат - це плановий документ, що визначає кількість і номенклатуру запасів, необхідних для виконання виробничої програми бюджетного періоду. Вартість запасів, необхідних для виробництва продукції, визначається, виходячи з обсягу виробництва, норми матеріальних витрат на об'єкт та методу оцінки матеріальних запасів. Бюджет прямих витрат на оплату праці - це плановий документ, у якому відображено витрати на оплату праці, необхідні для виробництва приладу або виконаних робіт за бюджетний період. Цей бюджет складається на підставі даних бюджету виробництва і встановлених технологічних норм праці на одиницю продукції та тарифної ставки робітників. Бюджет адміністративних витрат - плановий документ, що відображає очікувані витрати на управління та обслуговування підприємства загалом. Бюджет витрат на збут - плановий документ, у якому наведено постійні зміни, пов'язані зі збутом продукції в бюджетному періоді.

3.8 Облік і контроль за центрами відповідальності

Класифікуючи витрати, доходи та фінансові результати за вилами діяльності, не можна залишити поза увагою класифікацію за центрами відповідальності.

Відмінності в характері відповідальності менеджерів дозволяють виділити чотири типи центрів відповідальності: центри витрат, центри доходів, центри прибутку та центри інвестицій.

Центр витрат є підрозділом на підприємстві, керівник якого відповідає тільки за витрати. Прикладом може бути виробничий цех, що не випускає кінцевої або завершеної продукції та напівфабрикатів, відділи заводоуправління, соціальні служби тощо. Центр інвестицій - це підрозділ, керівник якого відповідає за затрати і результати інвестиційного процесу, ефективність використання капітальних вкладень. Центри доходів включають підрозділи маркетинго-збутової діяльності, керівники яких відповідають тільки за виручку від реалізації продукції та за витрати, пов'язані з їх реалізацією. Центри прибутку - це підрозділи, керівники яких відповідальні не тільки за витрати, але й за фінансові результати своєї діяльності. Їх керівники мають можливість контролювати всі компоненти діяльності, від яких залежить величина прибутку: обсяги виробництва та продаж, ціни, витрати.

Одним із напрямків системи внутрішнього контролю на основі форм внутрішньої звітності може здійснюватися за центрами відповідальності.

Центр затрат. Важливим завданням будівельного відділу є скорочення затрат у процесі будівництва, тому складовою загальної звітності центру затрат є звіт про виконання планової собівартості конкретного об'єкту виробництва.

Центр доходів. Для контролю діяльності центру доходу необхідно зіставити бюджетну й фактичну суму доходу, визначити відхилення та проаналізувати причини їх виникнення.

Центр прибутку. Звітність центру прибутку може бути деталізована до операційного прибутку.

4. Фінансовий та стратегічний аналіз діяльності ТОВ " НВЦ "Еталон"

4.1 Аналіз фінансових результатів та рентабельності підприємства

Даний розділ звіту базується на використанні інформації з форми № 1 "Баланс", форм №2 "Звіт про фінансові результати" та форми № 3 "Звіт про рух грошових коштів".

Аналізуючи динаміку доходів, витрат та фінансових результатів базового підприємства. Можна сказати, що доход (виручка) від реалізації продукції протягом досліджуваного періоду лише збільшувався. Найбільше збільшення доходу відбулося в 2004 р., він збільшився на 14,9 % або 12 440,30 тис.грн. Внаслідок цього чистий прибуток підприємства за цей рік зріс на 113,8 % або 14,80 тис.грн. В кінці досліджуваного періоду - в 2007 р. дохід підприємства "Еталон" збільшився на 3126,80 тис.грн. або на 2,8 %; чистий прибуток за цей же період збільшився на 203,30 тис.грн. або 114%. За 2003-2007 рр. на базовому підприємстві спостерігалося зменшення лише інших доходів: в 2004 р.- на 2,50 тис.грн. та в 2005 - на 3,60 тис.грн. або 26,9 та 52,9 % відповідно.

Протягом досліджуваного періоду собівартість реалізованої продукції базового підприємства збільшувалася та зменшувалася. Так в 2005 р. вона зменшилася на 1115,50 тис. грн. або 1,6%. Найбільшого збільшення вона зазнала в 2004 р., коли збільшилася на 13,5% або 8237,30 тис.грн.

Що стосується витрат ТОВ "НВЦ "Еталон", то всі вони збільшувалися, крім інших витрат, які в 2006 р. зменшилися на 7,20 тис.грн. або 5,4%. Найбільшого збільшення також зазнали інші витрати. Так в 2005 р. порівняно з 2004 р. вони збільшилися на 293,2% або 98,8о тис.грн.

Протягом Фінансовий результат від звичайної діяльності 2003-2007 рр. лише збільшувався. Найбільшого збільшення він зазнав в 2005 р. збільшившись на 114,30 тис.грн. або 308,1 %.

Здійснивши факторний аналіз прибутку від операційної діяльності підприємства, можна зробити наступні висновки: фінансовий результат від операційної діяльності підприємства (ФРОД) протягом 2003-2007 рр. змінювався під впливом зміни доходу від реалізації продукції та операційної рентабельності. Так в в 2006 р. ФРОД збільшився на 62,30 тис.грн. Внаслідок збільшення доходу від реалізації на 12060,14 тис.грн., ФРОД збільшився на 31,58 тис.грн., збільшення операційної рентабельності на 0,00027 призвело до збільшення ФРОД на 30,72 тис.грн. В 2007 р. спостерігалася подібна ситуація: ФРОД збільшився на 260,9 тис.грн. - на 9,04 тис.грн. за рахунок збільшення доходу й на 251,86 тис.грн. за рахунок збільшення операційної рентабельності на 0,00218.

Здійснивши факторний аналіз прибутку від звичайної діяльності до оподаткування, можна зробити наступні висновки: фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (ФРЗД) протягом 2003-2007 рр. збільшувався більше за рахунок збільшення загальної рентабельності. Так в 2007 р. ФРЗД збільшився на 271,1 тис.грн. Така зміна відбулася за рахунок збільшення доходу від реалізації на 3126,80 тис.грн.- ФРЗД збільшився на 6,61тис.грн., а за рахунок збільшення загальної рентабельності на 0,0023 -ФРЗД збільшився на 264,49 тис.грн.

Аналізуючи дані можна сказати, що в 2007 р. чистий прибуток ТОВ "НВЦ "Еталон" збільшився на 203тис.грн. Зміна чистого прибутку на 5 тис.грн. відбулася за рахунок збільшення доходу від реалізації на 3126,80 тис.грн., а за рахунок збільшення чистої рентабельності на 0,0017, чистий прибуток зріс на 198 тис.грн.

Рентабельність показує рівень прибутку, що отримує підприємство. Коефіцієнти рентабельності можна поділити на коефіцієнт рентабельності фінансово-господарської діяльності та коефіцієнти рентабельності активів і капіталу. За 2007р. серед коефіцієнтів фінансово-господарської діяльності найбільшого збільшення зазнав коефіцієнт рентабельності виробничих витрат, він зріс на 110,32 пп. Це вказує на те, що підприємство почало раціональніше витрачати кошти на виробництво. Серед коефіцієнтів рентабельності активів в 2007р. найбільше зросли коефіцієнти рентабельності активів та оборотних активів - на 106,12 пп. кожен.

На основі цих даних можна зробити наступні висновки: ділова активність базового підприємства в нормі - з восьми розрахованих коефіцієнтів лише 3 зазнали зменшення порівняно з 2007 р., це коефіцієнти оборотності оборотних активів, оборотності виробничих запасів і витрат, оборотності кредиторської заборгованості, вони зменшилися на 0,115; 0,128 та 0,066 відповідно. Також негативним явищем є збільшення тривалості операційного та фінансового циклів на 11,461 дні та 14,198 дні.

4.2 Аналіз і оцінка економічного потенціалу підприємства

Такі зміни в 2005 році відбулися за рахунок збільшення довгострокової дебіторської заборгованості з 115,6 тис.грн. до 245,6 тис.грн., або на 112,46% та довгострокових фінансових інвестицій на 62,50%. В 2006 році зміни відбулися також за рахунок збільшення довгострокової дебіторської заборгованості на 28,50% та основних засобів з 32328,3 тис.грн. до 37790,5 тис.грн. або на 16,90%.

Також протягом досліджуваного періоду, варто відмітити, що починаючи з 2004 року в необоротних активах підприємства не було незавершеного будівництва, а з 2006 року - довгострокових фінансових інвестицій.

Оборотні активи ТОВ "НВЦ "Еталон" впродовж 2003-2007 років постійно збільшувалися за виключенням 2006 року, коли вони зменшилися з 16472,5 тис.грн. до 14842,1 тис.грн. або на 9,90%. На таке зменшення вплинули зміни в запасах, в 2006 році вони зменшилися на 1977,4 тис.грн. або 15,55 % й склали 10737,7 тис.грн. Найбільше оборотні активи збільшилися в 2005 році на 3702,6 тис.грн. або 28,99 %. Це відбулося в основному за рахунок збільшення дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 111 тис.грн. або 45,16 %, дебіторської заборгованості за розрахунками на 721 тис.грн. або 34,47% та векселів одержаних і запасів на 27,85% та 24,16 % відповідно.

В 2007 році оборотні активи порівняно з 2006 роком зросли на 2821 тис.грн. з 14842,1 тис.грн. до 17663,1 тис.грн. або на 19,01 %. На таку зміну найбільше вплинуло збільшення вартості одержаних векселів на 56,7 тис.грн. або 42,76 % та дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 198,6 тис.грн. або 37,73%.

Витрати майбутніх періодів протягом досліджуваного періоду як збільшувалися, так і зменшувалися. В 2004 році вони збільшилися на 1091 тис.грн. або 10,39% й склали 11589,4 тис.грн. В 2005 році спостерігалося зменшення на 1335,95 тис.грн. або 11,53%, в 2006 році - знову зменшення на 690,25 тис.грн. або 6,73%, що в підсумку склало 9563,2 тис.грн. витрат майбутніх періодів. Але вже в 2007 році витрати майбутніх періодів збільшилися на 299,1 тис.грн. або 3,13% й склали 9862,3 тис.грн.

Власний капітал базового підприємства впродовж 2003-2007 років збільшувався й зменшувався. Так в 2004 році проти 2003 він зменшився на 483,2 тис.грн. або 1,69% й склав 28078,1 тис.грн., в 2005 році власний капітал ТОВ "НВЦ "Еталон" збільшився на 3006,9 тис.грн. або 10,71% й склав 31085 тис.грн. В 2005 році він знову зменшився на 3,41% або 1060,8 тис.грн., а в 2007 році - зріс до 31614,9 тис.грн. або на 1590,7 тис.грн. чи 5,30%.

Запозичені кошти підприємства зменшилися в 2004 році на 6,74% або 2193,2 тис.грн. й склали 30363,2 тис.грн., далі протягом 2005-2007 років відбувалося лише збільшення запозичених коштів на 11,19%, 9,22% та 2,30% відповідно, що в грошовому виразі склало 3398,45 тис.грн., 3112,85 тис.грн. та 847,2 тис.грн. В результаті таких змін запозичені кошти в 2007 році склали 37721,7 тис.грн. На такі зміни найбільше вплинуло збільшення кредиторської заборгованості в 2005 році на 70,51% (510,15 тис.грн.) та 32,49%(400,85 тис.грн.) у 2006 році.

Показника "Доходи майбутніх періодів" у підприємства немає.

Валюта балансу ТОВ "НВЦ "Еталон" протягом досліджуваного періоду зменшувалася лише в 2004 році на 2676,4 тис.грн. або 4,38% й склала 58441,3 тис.грн. Це відбулося за рахунок зменшення на 10,61% (4047,3 тис.грн.) необоротних активів, зменшення власного капіталу на 1,69% (483,2 тис.грн.) та запозичених коштів на 6,74% (2193,2 тис.грн.). Протягом 2005, 2006 та 2007 років спостерігалося лише збільшення валюти балансу на 10,96% (6405,35 тис.грн.), 3,16% (2052,05 тис.грн.) та 3,64%(2437,9 тис.грн.) відповідно.

Можна зробити висновки щодо структури активів та джерел їх фінансування ТОВ "НВЦ "Еталон" за 2003-2007 роки: в активах підприємства впродовж 2003-2007 років найбільша частина припадала на необоротні активи, так в 2003 році їх питома вага складала 62,39 %; в 2004 році - 58,32%; в 2005 році - 58,79 %; в 2006 році - 63,52% ; в 2007 році - 60,31 %. Видно, що протягом досліджуваного періоду питома вага активів у валюті балансу змінювалася, так найбільше вона зменшилася в 2004 році - на 4,07%, а збільшилася - в 2006 році на 4,73%.

Серед необоротних активів майже половину валюти балансу складають основні засоби. В 2003 році на них припадало 51,72% валюти балансу; в 2004- 47,99%; в 2005- 49,85%; в 2006- 56,49%, а в 2007 - 53,05%.

Також значну частину в валюті балансу складають оборотні активи. На них припадало в 2003 році - 20,44%; в 2004- 21,85%; в 2005- 25,40%; в 2006- 22,18%, а в 2007 - 25,47% валюти балансу. Найбільшою складовою валюти балансу в оборотних активах є запаси. В 2003 році вони в валюті балансу складали 16,39%; в 2004- 17,52%; в 2005- 19,61%; в 2006- 16,05%, а в 2007 - 16,98%.

Найменше в валюті балансу займають витрати майбутніх періодів. Так в 2003 році на них припадало 17,17%; в 2004- 19,83%; в 2005- 15,81%; в 2006- 14,30%, а в 2007 - 14,22% валюти балансу. Тобто, починаючи з 2005 року їх питома вага в валюті балансу зменшувалася на 4,02%; в 2006 році - на 1,51%, а в 2007 році на 0,08%.

В пасивах підприємства впродовж 2003-2007 років більша частина припадала на запозичені кошти: в 2003 році вони в валюті балансу складали 53,27%; в 2004- 51,96%; в 2005- 52,06%; в 2006- 55,12%, а в 2007 - 54,40%. Тобто, впродовж досліджуваного періоду питома вага запозичених коштів в валюті балансу змінювалася. Так в 2004 році вона зменшилася на 1,31%; в 2005 збільшилася на 0,10%; в 2006 також збільшилася на 3,06%, а в 2007 знову зменшилася на 0,72%. Серед запозичених коштів найбільшу питому вагу в структурі валюти балансу складали короткострокові кредити та позики: в 2003 році вони в валюті балансу складали 32,53%; в 2004- 32,58%; в 2005- 31,68%; в 2006- 36,01%, а в 2007 - 36,48%.

Меншу питому вагу валюти балансу в пасиві складав власний капітал: в 2003 році в валюті балансу на нього припадало 46,73%; в 2004- 48,04%; в 2005- 47,94%; в 2006- 44,88%, а в 2007 - 45,60%.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує долю поточних зобов'язань, яка може бути відшкодована на момент складання балансу, критичне значення цього показника становить 0,2-0,3. В нашому ж випадку цей показник є невисоким: 0,0040; 0,0046; 0,0047; 0,0045; 0,0044 в 2003-2007 рр. відповідно, тобто, це вказує на незначну частину поточних зобов'язань, яка може бути відшкодована на момент складання балансу.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначає частку поточних боргів, які буде сплачено протягом деякого часу, тривалість якого обумовлено термінами погашення короткострокової дебіторської заборгованості, він повинен становити 0,7-1. В нашому ж випадку цей показник також є невисоким: 0,12 в 2003 та 2004 р.; 0,15 в 2005 та 2006 рр. та 0,18 в 2006 р..

Коефіцієнт поточної ліквідності являє собою співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань підприємства, він має бути більше або дорівнювати 2. В нашому ж випадку він менше двох: 0,61 в 2003 р.; 0,65 в 2004 р.; 0,76 в 2005 р.; 0,58 в 2006 р. та 0,66 в 2007 р., це є недостатніми показниками.

Коефіцієнта автономії характеризує питому вагу власного капіталу в загальному обсязі капіталу підприємства, за нормальних умов він повинен дорівнювати або бути більшим 0,5. За даними звітності базового підприємства цей показник становив: в 2004 р. - 0,47; в 2005 р. - 0,48; в 2006 р. - також 0,48; в 2007 р. - 0,45; в кінці 2007 р. - 0,46, тобто він наближається до нормального значення.

Коефіцієнт співвідношення власного та позикового капіталу показує кількість залучених коштів, що припадає на одиницю власних. За нормальних умов він маю бути менше або дорівнювати 1. В нашому випадку даний коефіцієнт протягом досліджуваного періоду був більший за одиницю: в 2004 р.- 1,14; в 2005 р. - 1,08; в 2006 р. - 1,09; в 2007 р. - 1,23; на кінець 2007 р.- 1,19. Тобто, в 2005 р. спостерігалося зменшення показника на 0,06, що було позитивним явищем, але в 2006 та 2007 рр. він збільшився на 0,01 та 0,14 відповідно. Хоча вже в 2007 р. зменшився на 0,04.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу обчислюється як питома вага оборотного капіталу у загальному обсязі власного капіталу підприємства, його критичне значення 0,2-0,5. В нашому ж випадку він має від'ємне значення, що вказує на недостатню маневреність власного капіталу:

- в 2004 р. - (-0,28); в 2005 р. - (-0,25); в 2006 р. - (-0,17); в 2007 р. - (-0,36); в кінці 2007 р. - (-0,29).

Отже, в цілому підприємство працює стабільно, хоча деякі показники мають негативне значення, але це не заважаю ТОВ "НВЦ "Еталон" отримувати прибутки.

4.3 Аналіз джерел фінансування підприємства

Аналіз динаміки власного капіталу за загальною величиною, складом і структурою наведено в розділі 4.2

За цей період власний капітал підприємства постійно змінювався. Найбільше він зменшився в 2004 р. - на 2,4% й склав 28565 тис.грн., найбільше ж збільшення відбулося в 2006 р.- власний капітал збільшився на 3006,90 тис.грн. або 10,7%. Отже, залишки власного капіталу на кінець досліджуваного періоду склали 31626,50 тис.грн., рівень надходження в 2007 р. склав 1,63%, а вилучення - 1,93.

Можна зробити наступні висновки, щодо ефективності використання власного капіталу на базовому підприємстві: рентабельність власного капіталу на початку досліджуваного періоду дуже незначна - 0,04%, але протягом 2004-2007 рр. спостерігається його значне збільшення (1,19% в 2007 р.) Також спостерігається постійне збільшення коефіцієнту оборотності власного капіталу з 2,88 рази до 3,75 рази в 2007 р., а також зменшення терміну окупності власного капіталу. Всі ці показники вказують на ефективність використання власного капіталу.

Базове підприємство ефективно використовую позиковий капітал: рентабельність позикового капіталу протягом досліджуваного періоду зросла з 0,06% в 2003 р. до 1,46% в 2007р. Також значно зріс показник сума чистого прибутку підприємства, отриманого внаслідок використання позикового капіталу у фінансово-господарській діяльності: з 5,46 тис.грн. до 175,15 тис.грн. Зменшився лише коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості за товари з 10,16 до 8,86. Загалом використання позикових коштів на підприємстві "Еталон" здійснюється ефективно.

4.4 Аналіз грошових потоків підприємства

Коефіцієнт достатності чистого операційного грошового потоку характеризує співвідношення чистого руху коштів від операційної діяльності і суми поточних видатків, які є наслідком операційної та фінансової діяльності підприємства. За нормальних умов значення цього коефіцієнта має перевищувати 100%. В нашому ж випадку спостерігається недостатність значення цього коефіцієнта: в 2003 р. він взагалі був від'ємним -20,64%, але потім почав зростати, в 2005 р. вже складав 64,50%, але знову почав зменшуватися й в 2007 склав 20,74%.

Коефіцієнт ліквідності операційного грошового потоку характеризує ступінь достатності грошових коштів, отриманих внаслідок операційної діяльності для погашення операційних витрат підприємства. Даний коефіцієнт заслуговує на позитивну оцінку, якщо його значення перевищує 100%. В нашому ж випадку цей коефіцієнт має цілком достатнє значення за весь період, крім 2004 р., коли він дорівнював 85,68%, але вже в 2007 р. коефіцієнт ліквідності операційного грошового потоку склав аж 233,43%.

Коефіцієнт ефективності грошового потоку характеризує фінансово-господарську діяльність з точки зору її здатності створювати додаткові грошові кошти, що сприяє зростанню вартості абсолютно ліквідних активів підприємства і потенційному підвищенню його платоспроможності. Даний коефіцієнт для базового підприємства має недостатнє значення. В 2003р.- 0,0078; в 2004 р. - 0,0116; в 2005 р. - 0,0042; в 2006 р.- 0,0117; в 2005 р.-0,0006; в 2007 р.- 0,1427. Тобто, видно, що він то збільшується, то зменшується. Отже, дії керівництва стосовно розподілу коштів за напрямами діяльності заслуговують на негативну оцінку на тій підставі, що наслідком прийнятих рішень стало суттєве погіршення фінансового стану підприємства.

4.5 Аналіз та прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємства

На основі звітності "ТОВ "НВЦ" нами була проаналізована можливість банкрутства підприємства. Для цього ми використали п'ятифакторну модель Альтмана, адаптовану до української економіки табл. 4.5.1.

Таблиця 4.5.1 Аналіз можливості банкрутства ТОВ "НВЦ "Еталон" за 2003-2007 роки на основі адаптована п'ятифакторної моделі Альтмана

Коефіцієнти	2002 р.	2003р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.
К 1	-0,132	-0,11968	-0,08184	-0,1626459	-0,13373
К 2	0,019536	0,016844	0,047669	0,0319064	0,037951
К 3	0,000213	0,000476	0,00175	0,0026667	0,005505
К 4	1,877287	1,924741	1,920719	1,8142266	1,838109
К 5	1,361931	1,637171	1,549847	1,6825813	1,668517

На основі даного аналізу можна зробити висновок про те, що в 2003-2007 роках підприємству банкрутство не загрожує, оскільки розраховані для цих років показники перевищують граничне значення 1,23: Zк (2003 рік) = 2,07; Zк (2004 рік) = 2,37; Zк (2005 рік) = 2,34; Zк (2006 рік) = 2,36; Zк (2007 рік) = 2,39.

Отже, протягом періоду, який ми дослідили, ТОВ "НВЦ "Еталон" банкрутство не загрожує.

К 1=Власні оборотні активи / Валюта балансу

К 2=Реінвестований (нерозподілений) прибуток / Валюта балансу

К 3=Чистий прибуток / Валюта балансу

К 4=Балансова вартість власного капіталу / Позиковий капітал

К 5=Дохід (виручка) від реалізації / Валюта балансу

Zк=0,717* К 1+0,847*К 2+3,107*К 3+0,42*К 4+0,998*К 5

Граничне значення 1,23.

Аналіз інвестиційної діяльності ТОВ "НВЦ "Еталон" нами проведено не було тому, що підприємство не здійснювало інвестицій протягом досліджуваного періоду.

5. Аудит ТОВ " НВЦ "Еталон"

5.1 Організація внутрішнього аудиту

Внутрішній аудит є одним із способів контролю за правомірністю та ефективністю діяльності усіх підрозділів підприємства. Нажаль, на ТОВ "НВЦ "Еталон" не проводиться внутрішній аудит, тому доцільно запропонувати власну організацію аудиту.

Основне завдання внутрішнього аудиту - забезпечити ефективність функціонування всіх підрозділів підприємства на всіх рівнях управління, а також захистити законні майнові інтереси підприємства та його власників.

Місце служби внутрішнього аудиту в системі внутрішньогосподарського контролю визначається її взаємозв'язками з іншими службами та підрозділами підприємства.

Внутрішні аудитори повинні звітувати перед вищим керівництвом підприємства. За внутрішній аудит має відповідати один із її відділів, тобто контрольний орган.

Можна запропонувати такі етапи внутрішнього аудиту на ТОВ "НВЦ "Еталон":

· планування перевірок, включаючи зустрічні на інших підприємствах;

· накопичення фактів та інформації про діяльність підрозділів;

· вивчення фактичного стану діяльності підрозділів;

· оцінка адекватності системи управління та контролю;

· підготовка підсумкових висновків та рекомендацій (підготовка звіту).

Організаційну модель внутрішнього аудиту можна представити у вигляді.

Основну увагу внутрішньому аудитору слід приділяти перевірці тих показників фінансово-господарської діяльності підприємства, які можуть позитивно вплинути на ефективність виробництва.

Отже, внутрішній аудит контролює раціональне витрачення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, дотримання законності господарських операцій, виявлення допущених зловживань чи порушень.

5.2 Методика аудиту установчих документів та облікової політики підприємства

Предметом пильної уваги аудитора в процесі перевірки є різні документи, що містять вичерпну інформацію про діяльність підприємства.

Аудит установчих документів полягає в ретельній перевірці дотримання юридичних норм під час заснування товариства, тобто відповідність його чинному законодавству.

Для цієї перевірки використовуються такі основні документи:

- статут економічного суб'єкта;

- установчий договір;

- свідоцтво про державну реєстрацію;

- свідоцтво про реєстрацію в органах статистики, державної податкової інспекції, Пенсійному фонді, у Фонді зайнятості. Фонді соціального страхування;

- договір на банківське обслуговування;

- зареєстровані зміни до установчих документів;

- виписки рішень ради директорів;

- накази і розпорядження виконавчої дирекції;

- ліцензії і дозволи на визначені види діяльності;

- журнали реєстрації видачі доручень і повноважень під час реєстрації, перереєстрації, ліквідації, реорганізації та іншим особам (крім керівника) економічного суб'єкта;

- внутрішні положення.

В ході ознайомлення з цими документами визначається, коли і де зареєстровано підприємство; його організаційно-правова форма; в якому банку відкритий розрахунковий рахунок; хто є засновником підприємства.

Облікова політика підприємства - це система способів і прийомів організації та ведення обліку на конкретному підприємстві, яка закріплена відповідним внутрішнім нормативним актом на невизначений термін.

Мета аудиту облікової політики підприємства - встановлення її відповідності чинним нормативним та законодавчим актам, а також характеру і масштабу діяльності підприємства.

Завдання аудиту облікової політики на ТОВ "НВЦ "Еталон" мають зводитись до таких:

Ш встановлення наявності наказу (розпорядження) керівника про прийняття облікової політики підприємства;

Ш визначення відповідності прийнятої облікової політики вимогам законодавства та Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку;

Ш вивчення дотримання при розробці наказу про облікову політику припущень і вимог, встановлених нормативними документами;

Ш дослідження повноти розкриття вибраних при формуванні облікової політики способів ведення бухгалтерського обліку, що істотно впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами бухгалтерської звітності;

Ш перевірка наявність посадових інструкцій, наявність та ефективність затвердженої системи документообігу, вибір форми ведення бухгалтерського обліку, встановлений порядок проведення інвентаризації майна та зобов'язань, затверджений робочий план рахунків бухгалтерського обліку;

Ш аналіз та оцінка загальних і конкретних елементів облікової політики.

Отже, ознайомлення з діяльності підприємства аудитор починає з вивчення облікової політики підприємства. Це дозволяє швидко визначити особливості обліку підприємства, скласти точний план перевірки з врахуванням специфіки діяльності і фінансового стану підприємства.

5.3 Методика аудиту необоротних активів

Основними завданнями і метою аудиту необоротних активів ТОВ "НВЦ "Еталон" має бути встановлення:

1. правильності документального оформлення і своєчасного відображення в обліку операцій з необоротними активами, їх надходження, внутрішнього переміщення і вибуття.

2. перевірка правильності розрахунку, своєчасного відображення зносу (нарахування амортизації) основних засобів;

3. контроль за витратами на капітальний ремонт;

4. перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від вибуття (в тому числі ліквідації) необоротних активів;

5. контроль за збереженням необоротних активів;

Перелік типових форм первинної документації, якими оформлюється операції з руху основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

Аудитору необхідно знати порядок відображення необоротних активів в облікових регістрах та фінансовій звітності.

5.4 Методика аудиту запасів і витрат діяльності

Основною метою проведення аудиторської перевірки виробничих запасів є: встановлення законності, достовірності та доцільності операцій з виробничими запасами, правильності їх відображення в обліку.

Джерелами інформації для аудиту операції із запасами є наступні:

1. наказ про облікову політику;

2. первинні документи з обліку запасів;

3. облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку запасів;

4. акти і довідки попередніх аудиторських перевірок, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

5. звітність.

Аудит виробничих запасів ТОВ "НВЦ "Еталон" доцільно здійснювати за двома напрямами:

1. перевірка їх фактичної наявності, яка здійснюється за допомогою інвентаризації;

2. перевірка правильності оцінки запасів в обліку і звітності.

У рамках другого напряму аудиторської перевірки аудитор здійснює документальну перевірку операцій запасами в такій послідовності:

1. Перевірка правильності оцінки запасів при надходженні, придбанні.

2. Перевірка повноти оприбуткування запасів та наявності документів, що підтверджують їх придбання.

3. Перевірка організації контролю за зберіганням і використанням довіреностей

4. Вивчення організації контролю за погашенням довіреностей.

5. Перевірка достовірності відображення руху запасів в бухгалтерському.

6. Перевірка законності списання запасів при їх втратах.

Отже, від об'єктивності, правдивості та повноти відображення господарських фактів, пов'язаних з рухом виробничих запасів, залежить правдивість і неупередженість усіх суттєвих для користувачів показників.

Метою аудиту і ревізії з обліку витрат діяльності є встановлення достовірності первинних даних щодо накопичення та списання витрат діяльності, повноти і своєчасності відображення первинних даних в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку витрат діяльності та його відповідності прийнятій обліковій політиці, достовірності інформації щодо витрат діяльності, наведеної у звітності господарюючого суб'єкта.

Підтверджуючи вірогідність оформлення і відображення в обліку прямих і накладних витрат, аудитор з'ясовує обґрунтованість віднесення кожного виду витрат на собівартість продукції, правильність розмежування витрат по звітних періодах і об'єктах обліку, відповідність виконаних кореспонденцій рахунків бухгалтерського обліку встановленими нормативними документами.

Аудитор повинен з'ясувати: правильність розподілу виробничих витрат по звітних періодах: дотримання обраного методу і точність оцінки матеріальних ресурсів, що списуються на витрати виробництва, правильність включення у собівартість амортизації основних засобів, нематеріальних активів і МШП, інших видів витрат, в тому числі пов'язаних з управлінням виробництвом, обґрунтованість розподілу загальновиробничих витрат за об'єктами калькуляції, організацію обліку зворотних відходів і браку та інші.

Аудитору необхідно також вивчити правильність формування різних резервів майбутніх витрат (на оплату чергових відпусток співробітників, на виплату винагород за підсумками роботи за рік, на ремонт основних засобів та інші).

У ході аудиту варто також перевірити: стан обліку незавершеного виробництва, своєчасність і правильність його інвентаризації й оцінки, безпомилковість відображення результатів інвентаризації в обліку.

5.5 Методика аудиту грошових коштів і дебіторської заборгованості

Метою аудиту операцій з коштами, іншими активами та стану розрахунків є встановлення достовірності даних щодо наявності та руху грошових коштів, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку грошових коштів і розрахунків відповідно до прийнятої облікової політики, достовірності відображення залишків у звітності господарюючого суб'єкта.

Джерелами інформації для аудиту грошових коштів є:

первинні документи з обліку грошових коштів;

облікові регістри;

акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки;

головна книга;

звітність.

У процесі аудиту операцій з грошовими коштами ТОВ "НВЦ"Еталон" аудитору необхідно розв'язати такі основні завдання:

- ознайомитися з умовами зберігання готівки та інших грошових документів у касі;

- вивчити фактичний порядок документального оформлення операцій з надходження і вибуття грошових коштів, ведення касової книги та книги реєстрації грошових документів, обліку касових операцій;

- установити законність і достовірність операцій з надходження і списання коштів з банківських рахунків та правильність їх відображення.

Отже, більшість операцій, що здійснюються на підприємстві, пов'язані з рухом грошових коштів, зокрема, проведенням розрахунків між підприємствами. Тому аудит операцій з коштами, іншими активами та аудит стану розрахунків е дуже важливими.

Одним з найважливіших показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, є стан розрахунків з дебіторами і кредиторами.

Аудит розрахунків проводиться в кілька етапів. На першому необхідно встановити, чи не є відображена в балансі заборгованість простроченою, на другому етапі розглядається дебіторська і кредиторська заборгованість, щодо якої минув термін позову, списання заборгованості та правильність ведення обліку.

Після цього аудитор вивчає договори на поставку продукції, передбачену форму розрахунків, застосування попередньої оплати покупця продукції, зокрема плановими платежами, розрахунковими чеками, векселями, акредитивами, дорученнями, установлює, з чиєї ініціативи обрана невигідна для підприємства форма розрахунків і, які заходи вживаються щодо поліпшення системи розрахунків.

Для отримання інформації про реальний стан дебіторської заборгованості можна надіслати листи-запити підприємствам-боржникам про звірку даних та самостійно провести зустрічні перевірки.

Перевіряється заборгованість у розрізі окремих покупців, замовників і дат виникнення заборгованості, термін утворення якої більше року.

Важливо знайти різні варіанти і засоби розкриття можливих порушень, зловживань, незаконного утворення дебіторської заборгованості.

Отже, для нормального функціонування підприємства необхідно, щоб керівники, ухвалюючи рішення, мали достовірну інформацію про фінансовий стан підприємства, в частковості, про стан дебіторської заборгованості, про законність і підтвердженість господарських операцій, в результаті яких вона виникла.

5.6 Методика аудиту доходів і фінансових результатів

Метою аудиту доходів і фінансових результатів є встановлення об'єктивної істини щодо достовірності, об'єктивності, правдивості й законності відображення в бухгалтерському обліку й фінансовій звітності доходів та фінансових результатів і донесення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів інформації.

Для досягнення цієї мети необхідно:

· перевірити, чи відповідають показники за доходами і фінансовими результатами Звіту про фінансові результати в усіх суттєвих аспектах нормативним документам, які регламентують порядок його підготовки;