Особливості обліку, аналізу і контролю обліку запасів поліграфічного підприємства "ВМС"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Важливість переддипломної практики насамперед в тому, що студент після чотирьох років навчання у закладі вищої освіти має можливість спів ставити теорію з практикою і зрозуміти достеменно повноту своєї професії.

Саме це і є метою практики.

Об'єктом практики є виробничо-комерційне підприємство (ВКП або фірма далі) «ВМС». Дане підприємство - є суб'єктом господарювання видавничої сфери, поліграфії.

Методом дослідження у звіті з переддипломної практики є діалектичний метод пізнання. Від передбачає використання якісних, кількісних, описових та аналітичних прийомів дослідження.

Варто зазначити, що переддипломна практика, в основному, базується на темі дипломного дослідження, а саме: «Облік, аналіз і контроль запасів підприємства видавничої сфери». Дана тема охоплює доволі великий спектр господарських операцій даної сфери, оскільки вона, в основному, побудована на обліку запасів - як головного активу.

У даному звіті поставлено ряд наступних завдань:

1. Ознайомитися з особливостями, структурою, характером діяльності обраного підприємства;

2. Дослідити загальну систему бухгалтерського обліку, його регламентацію;

3. Детальніше розглянути ту ділянку обліку, на якій базуватиметься написання дипломної роботи;

4. Вивчити процес документообігу на підприємстві, зібрати можливі зразки документів, вивчити систему звітності за її видами;

5. Розглянути систему контролю на підприємстві - як важливу складу у діяльності підприємства;

6. Описати всю почерпнуту інформацію у даній звітній роботі.

У роботі використані різні джерела інформації: законодавство України, бухгалтерські стандарти та методичні рекомендації, теорія бухгалтерського обліку, перелік видань з якої зазначено вкінці, а також зразки документів фірми, де була пройдена переддипломна практика.

обліковий поліграфія економічний

Розділ 1. Ознайомлення з підприємством

Поліграфічне виробничо-комерційне підприємство «ВМС» - львівська фірма, заснована 16 березня 1993 під керівництвом Синчука Віталія Віталійовича, займається випуском поліграфічної продукції з високим рівнем якості. Запорукою тому є унікальний рівень технічного оснащення, досвід і висока кваліфікація працівників. Стабільне й ефективне виробництво не тільки дозволяє з максимальною якістю виконувати роботи найвищої складності, але й має значний потенціал для розвитку. Постійно розширюючи виробництво, удосконалюючи технології, впроваджуючи найсучасніші методи друку й захисту продукції, керівництво підприємства зміцнює не лише репутацію виробництва, а й імідж. Підприємство діє за загальною системою оподаткування.

На підприємстві розробляється та впроваджується інтегрована система управління фінансово-господарською діяльністю. В поєднанні із системою управління якістю ISO 9001 вона буде охоплювати усі ділянки виробництва. Це надасть можливість подальшого удосконалення методів планування та обліку, зниження непродуктивних витрат і впровадження сучасних методів фінансової звітності.

Особливістю поліграфічного підприємства є поєднання виробничої і нематеріальної сфер діяльності. Продуктом виробничої діяльності поліграфічного підприємства є рекламна продукція як товар. Проте, поступаючи на ринок, рекламна продукція служить для задоволення інформаційних потреб людей. Зважаючи на це, поліграфічно-видавничий комплекс можна розглядати як специфічний вид професійної діяльності спрямований на просування рекламної та іншої продукції на ринок і забезпечення різноманітних запитів споживачів [2].

Розділ 2. Ознайомлення з організацією облікової роботи на підприємстві

До складу ВКП «ВМС» входять як і робітники, так і адміністрація. Робітники та спеціалісти підприємства мають відповідну кваліфікацію, необхідну для виготовлення високоякісної поліграфічної продукції.

На рис. 1.1. представлена організаційна схема підприємства.

Рисунок 1.1 - Організаційна схема ВКП «ВМС»

Розподіл повноважень серед управлінців підприємства: до основних повноважень директора входить загальне керівництво компанією, контроль за розробкою і додержанням плану виробництва продукції та розробка технологічного оснащення, а також кадрова робота - вирішення питань щодо найму необхідного персоналу та їх кваліфікації. Йому підпорядковуються: заступник директора, головний інженер та головний бухгалтер компанії.

Заступник директора вирішує питання юридичного характеру, контролює роботу технологічного відділу, та здійснює загальний контроль над роботою по виготовленню продукції підприємства.

Головний бухгалтер відповідає за фінансову діяльність підприємства: складання фінансової звітності підприємства, веде постійний облік всієї діяльності, вирішує питання з податковою службою тощо[1].

Розробкою короткострокових, стратегічних планів та фінансових планів, аналізом та прогнозами ефективності діяльності підприємства займаються директор і його заступник.

До функцій головного інженера входить контроль за дотриманням вимог з охорони праці, пожежної безпеки та санітарно-екологічного вимог, внутрішньої охорони та правил внутрішнього розпорядку, проведення необхідних інструктажів, забезпечення належного функціонування систем комунікацій, електромереж, спілкування з державними органами у межах своїх повноважень по забезпеченню дотримання вимог, що висуваються органами влади з зазначених питань [2].

Головний технолог, що безпосередньо підпорядковується заступнику директора, займається організацією виробничого процесу, відповідатиме за дотримання відповідних вимог у виготовленні продукції, здійснює загальний контроль за правильністю, послідовністю та якістю виконання технологічних операцій під час процесу виробництва.

Технологічний відділ займається розробкою процесу виготовлення поліграфічної продукції, підбором необхідних матеріалів для якісного виконання замовлення та здійснює контроль за виконанням всіх технологічних операцій належним чином.

До завдань економічного відділу відноситься обрахунок собівартості замовлення, ведення цінової політики запроектованого підприємства, а також підготовка відповідних фінансових звітів для керівництва компанії.

Організаційна структура підприємства є мало розгалуженою, проте відповідає сьогочасним вимогам, і не потребуватиме кардинальних змін у разі значного розширення компанії чи збільшення персоналу та виробничих потужностей.

Під час виконання конкретного замовлення за належну розробку його конструкції відповідальність несе технолог, який розробляв, підбирав необхідні матеріали, а також майстер цеху під час безпосереднього виконання друкарських та післядрукарських операцій та працівник, що виконує те чи інше завдання по випуску продукції.

Головний технолог здійснює загальний контроль за правильністю та послідовністю виконання робіт, організовує виробничий процес, відповідає за дотримання відповідних вимог у виготовленні продукції.

Загалом, весь процес організації облікової роботи на підприємстві описується і регламентується наказом про облікову політику, зразок якого наведено у додатку А.

Розділ 3. Оцінка та визначення основних техніко-економічних показників діяльності підприємства

Основним документом, яким потрібно керуватися при обліку, аналізі та контролі запасів як у поліграфічній промисловості, у видавничій справі, так і у будь-якій іншій діяльності є П(С)БО 9 - «Запаси» і Методичні рекомендації щодо цієї ділянки бухгалтерського обліку досліджуваного суб'єкта господарювання [5].

Характер обліку витрат у видавничих організаціях залежить від масштабів підприємства, рівня організації виробництва, спеціалізації, асортименту продукції, яка випускається. Облік витрат на видавничому підприємстві, яке займається трьома видами видавничої справи, складається з ряду етапів: 1. Придбання і використання виробничих запасів, їх документування і відображення в обліку (облік витрат на папір, палітурні матеріали і поліграфічні роботи тощо). ). 2. Використання персоналу видавництва (облік витрат на оплату праці - авторський гонорар, гонорар за художньо-графічні роботи тощо). 3. Групування загальновиробничих витрат видавництва та їх розподіл (редакційні витрати, витрати на художньо-графічне оформлення видань, що оплачуються стороннім організаціям). ). 4. Калькулювання собівартості в розрізі кожного конкретного видання. 5. Виробництво продукції (облік видань завершеного виробництва, облік незавершених здачею видань, доздавання видань). 6. Продаж готової продукції (облік витрат на збут, на рекламу і маркетингові дослідження, визначення фінансового результату від реалізації). ). Сукупність зазначених операцій характеризує операційний цикл діяльності видавничої організації.

До витрат досліджуваної фірми, яка займається всіма видами видавничої справи, належать усі специфічні витрати видавництва і друкарні. Тому неможливо не зачепити у даному питанні калькулювання собівартості видавничої продукції та облік у видавців такого виду продукції. Для організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції велике значення мають розміри видавничого підприємства. У даному випадку фірма «ВМС» - це підприємство, що підлягає під економічну класифікацію, як середнє за розміром.

У книжково-журнальних і газетних видавництвах, наприклад, витрати на виробництво друкарської продукції доцільно враховувати позамовно [2].

А редакціям, що займаються випуском тільки одного або двох видань, зручніше використовувати попроцесний облік витрат і списання запасів на основі методу ідентифікованої собівартості відповідно до класифікації. Видавництво має як витрати, характерні для будь-якого підприємства (адміністративні витрати, оренда, електроенергія, перевезення, зберігання, телефонні послуги та ін.), так і специфічні витрати (авторський гонорар, ціна паперу на видання, оплата праці і матеріалів друкарні, маркетингові і рекламні витрати). Для отримання інформації про реальні прибутки і збитки кожного конкретного видання в бухгалтерії видавництва застосовують так звану бухгалтерію заголовків - тобто підрахунок витрат і прибутків для кожного видання окремо [8,c.128].

У зв'язку з цим для обліку прямих витрат (авторський гонорар, вартість паперу, картону, палітурних матеріалів, витрати на виготовлення оригінал-макетів, поліграфічне виконання тощо) розробляють електронну картотеку або реєстраційний журнал, де кожна окрема картка є узагальненою інформацією за кожним виданням у розрізі калькуляційних статей.

На сьогодні на фірмі здавання видання у друк здійснюється за оригінал-макетом, який дає значні техніко-економічні переваги: ліквідується коректурний обмін, скорочується обсяг виправлень, економиться час даного процесу. Бухгалтер підприємства до рахунків друкарні прикладає проект акта непродуктивних витрат із зазначенням їх характеpy (авторське і видавниче виправлення, друкарські помилки тощо). Тут же вказується, з чиєї вини допущено непродуктивні витрати, в якій сумі підлягають утриманню з винних осіб і яка сума має бути віднесена на витрати з виготовлення продукції за статтею "Поліграфічні витрати". До витрат на друкарські роботи відносять також оплату видавництвами стороннім друкарням продукції, яка не ввійшла в тираж. Виробничий процес під час роботи над рукописом у видавництві починається з технічного редагування, тобто з визначення формату набору видання, підбору шрифтів, визначення типу обкладинки, паперу тощо. Видавництва можуть одночасно здійснювати кілька видів видавничої справи (займатися видавничою діяльністю, виробництвом видавничої продукції та її розповсюдження) і поряд з цим вести додаткову діяльність (надання замовникам друкарської інформації рекламних площ (тобто реалізація реклами), надання інформаційних і аналітичних послуг, виготовлення одноразових замовлень незначним тиражем тощо). Наступним чином виглядатиме калькулювання собівартості видань і облік готової продукції [7].

Видавництво займається виготовленням двох періодичних друкарських видань: журналу А - з періодичністю випуску один раз на місяць, і журналу Б (так часто називають видання, що знаходяться в черзі на друк для спрощеної системи їх детермінації) - з періодичністю випуску один раз на квартал. Додатково видавництво надає рекламні площі для розміщення рекламної інформації, приймає одноразові замовлення на виготовлення друкарських видань незначним тиражем - плакатів, листівок тощо, а також надає інформаційно-аналітичні послуги зі збирання і розповсюдження масової інформації. Облік витрат на виробництво журналу Б, рекламу, надання інформаційних послуг, а також на виробництво окремих замовлень ведеться аналогічно обліку витрат на виробництво журналу А з використанням таких субрахунків: 23.2"Витрати на виробництво журналу Б"; 23.3"Витрати на виробництво реклами"; 23.4"Витрати на надання інформаційних послуг"; 23.5"Витрати на виробництво окремих замовлень." . Кореспонденцію рахунків з виробництва журналу А подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. «Господарські операції за грудень 2009року»

№	Зміст господ. операції	Сума, грн	Дт	Кт
Облік витрат на виробництво журналу А№1/2009
1	Отримано від друкарні тираж журналу А за договірною вартістю 24000 грн в т.ч. ПДВ	20000	23.1	631
2	Відображено ПДВ	4000	641	631
3	Нарахована ЗП авторському колективу журналу А за грудень	2500	23.1	661.1
4	Нараховано відрахування на соц.. заходи із зарплати колективу (37,73%)	948,25	23.1	65
5	Списано ви-ти на відрядження співробітників, зайнятих підготовкою журналу А за грудень	600	23.1	372.1
6	Визнано ви-ти сторонніх організацій на підготовку журналу А	1500	23.1	685
7	Відображено ПДВ	300	641	685

У книжково-журнальних виданнях при складанні річних і квартальних звітів продукція калькулюється за групами:

- видання, закінчені здаванням;

- видання з частковим здаванням;

- видання, вилучені в порядку доздавання, які ввійшли в звітний період.

Видання, вивезені на склад торгової організації або видавництва повним тиражем, і видання з незначним недодрукуванням (у межах 200 примірників) вважають закінченими здаванням. Собівартість закінчених здаванням видань визначається за статтями витрат, видами продукції і розділами літератури. При визначенні собівартості видань, тиражі яких не повністю завершені, встановлюється собівартість частково виготовлених тиражів за статтями витрат пропорційно до зданої частини тиражу. Фактичну собівартість часткового здавання видань визначають у кінці кожного місяця або кварталу. До складання звітної калькуляції частково виготовлені тиражі враховуються в накопичувальних регістрах за оптовою і відпускною цінами. В міру визначення фактичної собівартості випущеної продукції роблять такі бухгалтерські записи: Д-т 26 К-т 23 на суму фактичної собівартості.

Також додатково на субрахунку "Відхилення від собівартості" рахунку 26 "Готова продукція" відображається відхилення виробничої собівартості від нормативу. Такий облік дає змогу відображати реальні і об'єктивні показники випуску і реалізації як прибуткових, так і збиткових видань. Показник реалізації збиткових видань видавничої продукції передбачений звітністю видавництв [10,c.189].

Собівартість доздавання видань визначається так само, як і закінчених здаванням. На доздавання (коли тираж повністю закінчений) відносять залишок витрат за цим виданням.

Незавершене виробництво у видавництвах - це літературний матеріал, що перебуває на тій або іншій стадії видавничої обробки і має назву видавничого портфеля. До незавершеного виробництва включають продукцію, яка не пройшла всіх передбачених технологічним процесом стадій обробки; закінчену виробником, але не повністю укомплектовану або не прийняту замовником продукцію; вироби, які не пройшли випробувань під час технічного приймання; залишки невиконаних замовлень у допоміжних і обслуговуючих виробництвах. Калькулювання собівартості послуг на виготовлення видань і основної продукції у виготовлювача. Об'єктом витрат (а отже, і об'єктом калькулювання) в друкарні можуть бути як друкарські послуги, так і продукція, але тільки не видавнича [2,3]. Друкарня (виготовлювач видавничої продукції) займається виготовленням замовленого тиражу видання, а не виготовленням самого видання. Власником видавничої продукції завжди є видавець. Друкарською продукцією можуть бути папки, зошити, блокноти тощо.

Для друкарні оптимальним методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є позамовний з використанням елементів нормативного методу. На кожне замовлення друкарнею відкривається картка аналітичного обліку витрат, де зазначаються: замовник, найменування замовлення, строк його виконання, тираж, обсяг і формат друкарського видання, операції з його виготовлення, цехи-виконавці, планова собівартість тощо. Дані в картці повинні збігатися з даними первинних документів і відображатися на рахунку 23 "Виробництво" до закінчення робіт на це замовлення [7].

Прямі витрати на поліграфічні роботи включають: витрати на виготовлення друкарських форм, в тому числі ілюстративних, набір рукопису (у випадку коли це здійснює поліграфічне підприємство), витрати на друк (для всіх видів друку - офсетного, високого, глибокого тощо), витрати на брошурувально-палітурні й обробні роботи. До прямих матеріальних витрат відносять витрати на папір і палітурні матеріали. Для друкарні, де номенклатура матеріалів, що використовуються у виробництві, досить різноманітна, оптимальним методом оцінки матеріалів при їх витрачанні є метод середньозваженої собівартості.

Вартість поліграфічних робіт поділяється на дві основні групи витрат:

- витрати обсягу (не залежать від тиражу) - набір, правка, виготовлення кліше, матриць, стереотипу;

- тиражні витрати (залежать від тиражу) - друк, брошурування, виготовлення палітурок, упаковка тиражу [24,c.207].

Розрахунок витрат на поліграфічні роботи може бути здійснено трьома способами:

1) калькулюванням витрат за кожним окремим виданням;

2) на основі типових калькуляцій окремих груп (серій) видань;

3) коригуванням звітних даних за попередній період.

Витрати на поліграфічне виконання визначаються на основі договорів видавництва з друкарнею (у випадку, якщо видавнича організація користується послугами сторонньої організації - друкарні).

Такий договір повинен містити спеціальну інформацію, що повністю характеризує предмет договору, яким є поліграфічна (видавнича) продукція, а саме:

- формат;

- обсяг видання;

- тип обкладинки і вид паперу для основного блоку і для обкладинки;

- тираж;

- спосіб друку та кількість кольорів [ 8,c.100].

До договору мають бути додані документи, що дають право на визначення фактичної вартості послуг поліграфії (фактична калькуляція вартості поліграфічних робіт, заздалегідь узгоджена з видавництвом, протокол узгодження цін тощо); накладні на здавання тиражу. Розглянемо облік витрат у взаємодії з матеріальними запасами на фірмі «ВМС». На основі договору з видавничою організацією підприємство відкрило замовлення № 1 на виготовлення газети "Експрес" тиражем 1000 примірників, обсягом 64 сторінки. Кореспонденцію рахунків з виробництва газети "Експрес" подано в табл.

Фірма одночасно також отримала замовлення № 2 на виготовлення 1000 блокнотів за ціною 1,35 грн. Облік господарських операцій з реалізації фірмою замовлення № 1 і замовлення № 2 подано в табл.

Таблиця 2.2 «Журнал господарських операцій з видавництва газети»

№	Зміст господ. операції	Сума, грн	Дт	Кт
1	Списано у виробництво: папір газетний,пластини офсетні, матеріали пакувальні	1025	23	201
2	Нараховано ЗП робітникам	110	23	661
3	Нарахована інші прямі витрати	220	23	65, 131, 631
4	Нараховано загальновиробничі витрати	745	91	63,66,65,20, 37, 22,131
5	Списано ви-ти на виробництва змінну частину загальновиробничих ви-т	545	23	91
6	Списано постійні нерозподілені загальновиробничі ви-ти	200	903	91

Таблиця 2.3 «Журнал господарських операцій стосовно замовлення»

№	Зміст господ. операції	Сума, грн	Дт	Кт
Реалізація замовлення №1
1	Відображення собів. реалізованих послуг з виготовлення журналів	2100	903	23,91
2	Відображено реалізацію даних послуг	3900	361	703
3	Відображено ПЗ з ПДВ	650	703	641
4	Списано на фін. результат суму доходу	3250	703	791
5	Списано собів. послуг на фін. результат.	2100	791	903
Реалізація замовлення № 2
1	Відображення собів. реалізованих послуг з виготовлення блокнотів	800	901	26
2	Відображено реалізацію продукції	1350	361	701
3	Відображено ПЗ з ПДВ	225	701	641
4	Списано на фін. результат суму доходу	1125	701	791
5	Списано собів. готової продукції	800	791	901

На прикладі даних операцій можна спостерігати за процесом руху запасів на підприємстві. Дані легко отримуються завдяки бухгалтерській програмі обробки вхідних даних - 1:С «Бухгалтерія», яка чітко і логічно систематизовує інформацію, обробляє її по мірі можливості і зберігає в електронному вигляді.

Розділ 4. Організація обліку і аналізу за темою дипломного дослідження

Щодо самих запасів, то варто зазначити їх особливості і характеристики на даній фірмі також. Отже, матеріали, котрі застосовуються в поліграфії, умовно поділяються на основні, котрі безпосередньо входять до складу готової продукції, та допоміжні, призначені для обслуговування технологічних процесів.

Основні матеріали використовуються: для задруковування, це - папір.

Для створення зображення - фарба.

Допоміжні матеріали поділяються на специфічні для поліграфії, наприклад для виготовлення форм, пробільних елементів, фарбових валиків, і на матеріали загального призначення, котрі застосовуються в інших галузях виробництва - хімікати, змазуючи матеріали та інше [2].

Основні матеріали повинні мати комплекс властивості, котрі визначають якість даної поліграфічної продукції у відповідності з умовами використання. До них відносяться оптичні властивостей, котрі забезпечують якість зображення, зовнішній вигляд і фактура матеріалу, котрі впливають на художнє оформлення, а також властивості, котрі придають готовій продукції довговічність.

Поліграфічні матеріали повинні володіти також технологічними, чи робочими, властивостями, котрі визначають взаємодію та взаємовідносини матеріалів в процесі виготовлення поліграфічної продукції.

Матеріали, які використовуються на поліграфічному підприємстві забезпечують високу якість поліграфічного виконання і відповідають вимогам нормативних документів до них[2].

Для виготовлення поліграфічної продукції на підприємстві «Поліпром» використовуються спеціальні матеріали: папір, фарбу, нитки, клеї різних марок, баладек тощо.

В зв'язку з різноманітністю поліграфічної продукції, а також способів друку і типу друкарського обладнання випускають папір широкого асортименту. В першу чергу він розрізняється за своїм властивостями, які характеризують його.

Геометричні властивості, гладкість, товщина, маса одного квадратного метра, щільність і пористість, оптичні властивості, механічні властивості.

До паперу для друкування пред'являють відповідні вимоги, по-перше, особливостями даного виду друкарської продукції, по-друге, умовам поліграфічної технології. Для виготовлення посібника запроектовано використання офсетного паперу. Особливість офсетного способу друку полягає в необхідності зволоження проміжних елементів друкарської форми, тому офсетний папір повинен бути стійким до дії води і відповідно мати підвищений ступінь проклейки за штриховим способом. Офсетний папір має відповідати підвищеним вимогам міцності до поверхні, бо він контактує з гумовою пластиною і липкими офсетними фарбами. При недостатній міцності поверхні може відбуватись висмикування волокон і часточок наповнювача що прилипають до офсетної пластини, змішуються з фарбою і зумовлюють дефект відбитка. З цієї причини вміст наповнювача в офсетному папері не повинен перевищувати 14-15%, Ефективним способом проти пилоутворення та висмикування волокон є поверхнева проклейка офсетного паперу.

На підприємстві використовують офсетний папір з масою 1 м² - 65-360 г і цупкий картон з масою 1 м² - 60 - 400 г.

Для виготовлення видавничої продукції та іншої друкарської продукції розробляють різні види фарб в залежності від способу дуку, конструкції машини та швидкості їх роботи, особливості продукції, котра випускається та типу паперу[3].

Друкарські фарби - основний поліграфічний матеріал, котрий призначений для створення зображення на задруковуючій поверхні. Вони повинні володіти визначеними оптичними та друкарсько-технічними властивостями, необхідними для проведення технологічного процесу друку та гарного закріплення на відбитках.

Фарба складається з фарбуючої речовини (пігменту) - твердої дисперсної фази та зв`язуючого - рідкої дисперсного середовища. Крім того, фарби можуть мати різні домішки, котрі регулюють її липкість, в'язкість, швидкість закріплення та деякі інші властивості[2].

Для друку використовують звичайні фарби для офсетного аркушевого друку.

Сталевий дріт, який використовується в поліграфії, повинен мати однакову товщину по всій довжині і гладку блискучу поверхню; бути досить гнучким і м'яким, тобто якщо при скріпленні твердим дротом скоби погано згинаються, і ніж дротошвейного агрегату швидко затуплюється. Щоб уникнути іржі, деякі види дроту покривають тонким шаром цинку, міді, олова.

Для скріплення поліграфічної продукції використовують дріт зі сталі, яка вкрита міддю (відповідно ГОСТ 7480).

Залежно від товщини дріт позначається номерами. Чим більше номер, тим тонше дріт.

Після надходження запасів у виробництво і їх обробки підприємство отримує готову продукцію, про яку теж варто згадати як про важливу характерну економічну ознаку [8,138].

Фірма «ВМС» спеціалізується на виготовленні поліграфічної продукції такої як журнали в палітурках, книжки, брошури, папки, посвідчення, газети, бланки, візитівки та ін. рекламна продукція.

- Візитка - це знак довіри, люди обмінюються візитками - означає вони готові до повноцінної співпраці, готові вести переговори. Візитка - це невеликий рекламний щит. Опинитися на переговорах без візитки - це нонсенс. У Росії людини, що не має візитної картки, сприймуть як несерйозного, не охочого підтримувати відношення або прагнучого заощадити візитку для важливішої персони. Наприклад, в Японії бізнесмен, що вибачається, що у нього кінчилися візитки, повністю себе компрометує, а його співбесідник сприйме це як неповага до себе. Стандартний розмір візитних карток становить - 9х5 см.

- Книги (тверда палітурка №7) - неперіодичні текстові книжкові видання обсягом понад 48 сторінок. Книжковий блок складається з однієї або декількох книжкових зошитів або окремих аркушів, підібраних і скріплених у певному порядку за допомогою ниток, дроту або клею.

- Буклети - паперові видання, фальцьовані або біговані гармошкою чи іншим способом. Буклет зазвичай відносять до рекламної або інформаційної друкованої продукції.

- Папки найрізноманітніших конфігурацій: з приклеєними карманами, цільновисічні, збірні, клеєні.

- Видання будь-якої складності: від нетипового «глянцю» до корпоративного щомісячного видання.

Облік запасів підприємств видавничої діяльності ведеться аналогічно іншим видам діяльності і регулюється П(С)БО 9 [5].

Галузеві особливості видавництв і поліграфічних підприємств зумовлюють потребу у веденні бухгалтерського обліку такої цінної сировини, як папір, картон і палітурні матеріали, за окремими правилами, властивими тільки цим підприємствами [8, c.211].

Функції видавництв і поліграфічних підприємств у цьому процесі різні. Вартість витраченого паперу не включається до витрат поліграфічних підприємств і не бере участі у формуванні відпускних цін на поліграфічні послуги, щоб уникнути подвійного включення до собівартості видання. Але друкарні зобов'язані звітувати перед видавництвами про кількість витраченого паперу за кожним тиражем і здійснювати контроль за зберіганням і витрачанням паперу.

Галузеві особливості видавництв і поліграфічних підприємств зумовлюють потребу у веденні бухгалтерського обліку такої цінної си­ровини, як папір, картон і палітурні матеріали за окремими правилами, властивими тільки цим підприємствами.

Функції видавництв і поліграфічних підприємств у цьому процесі різні. Вартість витраченого паперу не включається до витрат полігра­фічних підприємств і не бере участі у формуванні відпускних цін на поліграфічні послуги, щоб уникнути подвійного включення до собіва­ртості видання. Але друкарні зобов'язані звітувати перед видавницт­вами про кількість витраченого паперу за кожним тиражем і здійсню­вати контроль за зберіганням і витрачанням паперу .

У процесі друкування видань можна вирізнити два варіанти обліку паперу і палітурних матеріалів.

Перший варіант - облік у кількісному і вартісному вираженні, коли поліграфічні підприємства оплачують рахунки за отриманий папір і враховують його на своєму балансі в складі виробничих ви­трат. Матеріали відображають у синтетичному і аналітичному облі­ку за фактичною собівартістю, включаючи купівельну вартість і транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ). Облік в такому разі орга­нізовується:

- на складі - в натуральних показниках у розрізі постачальників і номенклатурних номерів (за найменуваннями, марками, форматом, со­ртом і щільністю);

- у бухгалтерії - в натуральному і вартісному вираженні [11,c.603].

Другий варіант передбачає облік паперу на складі і в бухгалтерії видавництва.

Облікові дані повинні забезпечувати інформацію про номенклатурний номер, найменування, марку, формат, сорт і щільність паперу. Цей варіант застосовується за наявності значної кількості видів (груп) матеріалів, коли є труднощі з віднесенням протягом звітного періоду ТЗВ на собівартість окремих видів (груп) матеріалів. Матеріали враховують і списують у виробництво за договірною купівельною (фактичною) вартістю, а суми ТЗВ відображають на окремих аналітичних рахунках до рахунка 20 «Виробничі запаси». За потреби ТЗВ враховують на окремих аналітичних рахунках до кожного з субрахунків, виділених на рахунку 20 [ 7].

Аналітичний облік у будь-якій діяльності - це детермінація окремих елементів в одному спільному рахунку. Наприклад, аналітичний облік рулонного паперу ведеться в тоннах і квадратних метрах, листового - в аркушах і квадратних метрах [6].

Надходження і витрачання паперу, як власного, так і давальницького, оформляється такими документами:

- накладна на оприбуткування паперу і палітурних матеріалів;

- заявка на папір, на основі якої склад відпускає папір друкарні;

- накладна на відпуск паперу і палітурних матеріалів, яку складають на разовий відпуск паперу в друкарню;

- акт на різання рулонного паперу у разі його переробки в листовий;

- звіт про витрати паперу і палітурних матеріалів, який складають по закінченні друкування тиражу.

Багато друкарень у своїй діяльності поряд із придбаним папером використовують папір замовника (давальницька сировина).

Давальницька сировина - це сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику. На внутрішньому ринку також здійснюють подібні операції [2].

Для переробки давальницької сировини укладається відповідна угода і проводиться списання сировини в дебет субрахунку 206 «Матеріали, передані в переробку». На цьому субрахунку обліковують ма­теріали, передані в переробку на сторону, які надалі включаються до складу собівартості виготовлених із них виробів. Не використані у ви­робництві матеріали повертаються видавництву, що проводиться сто­рнуванням попереднього запису, за умови, що ці матеріали були пере­дані без доручення і залишаються власністю видавництва. Доку­ментом, що підтверджує вартість витраченої сировини, є Акт про використання давальницької сировини (форма № М-23). Виконавець по­винен повернути залишок невикористаної давальницької сировини, в тому числі залишки паперу і його відходи.

Готову продукцію оприбутковує замовник у Прибутковому ордері (форма № М-4). Відпуск давальницької сировини замовником виконавцеві і готової продукції друкарнею замовнику оформляється Накладною вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11). Після завершення послуги з переробки давальницької сировини складається Акт про надання послуг [14,c.254].

Облік вартості отриманої давальницької сировини здійснюється на позабалансовому субрахунку 022 «Матеріали, прийняті для переробки». Якщо замовник залишає готову продукцію на відповідальному зберіганні друкарні, замовник враховує таку продукцію на позабалансовому субрахунку 023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні».

У діяльності друкарні можливі тільки зворотні відходи, оскільки обрізки паперу, що не використовуються в самій друкарні, здаються в макулатуру.

Зворотні відходи обліковують на субрахунку 209 «Інші матеріали».

Обрізки паперу, які згідно зі встановленою технологією переда­ються в інші цехи як повноцінний матеріал для виробництва інших ви­дів продукції, до зворотних відходів не відносять і обліковують на рахунку 201.

У зв'язку з тим, що зворотні відходи не є купованими матеріалами, в податковому обліку їх утворення не відображається і не спричиняє ніяких податкових наслідків [3].

У друкарні використовуються норми угара (у межах 5 %), які залежать від типу обладнання, на якому нарізається рулонний папір. Відходи в межах цих норм включають до собівартості при складанні калькуляції видавничої продукції.

Облік втрат від браку в поліграфічному виробництві ведеться на загальних підставах. Особливість поліграфічного виробництва полягає в тому, що залежно від призначення поліграфічної продукції встанов­люються критерії її якості і вимоги точності відтворення оригіналу.

Мають місце специфічні витрати: авторський гонорар, ціна паперу на певне видання, реклама, витрати на поліграфічні роботи, на підготовку оригінал-макету тощо. Витрати у видавництва і друкарні є різними.

Прибуток визначається за кожним виданням, і облік витрат виробництва ведеться в розрізі окремих видань на відповідних субрахунках рахунку 23.

Для видавничої діяльності характерними є такі ділянки обліку, як облік браку, давальницької сировини, зворотних відходів [2] .

Видавнича продукція характеризується такими параметрами: обсяг видання, формат, тираж, художньо-технічне оформлення, розмір винагороди авторам основного тексту, перекладачам, верстальникам, художникам.

Працівники друкарні мають пільги за працю у важких і шкідливих умовах (додаткова відпустка, компенсації, робочий тиждень не більше 36 годин, достроковий вихід на пенсію, право на пільгову пенсію) відповідно до нормативних актів .

Варто згадати про відходи утворюються при друкуванні будь-яких видань (книг, журналів, газет тощо) і на будь-якому обладнанні. Це залишки паперу на гільзах, обрізки паперу, картону, палітурних матеріалів, бронзової ру­лонної фольги.

Для визначення кількості паперу, необхідного для виготовлення тиражів, розрахунку кількості паперу, що видається в цехи, використовуються норми відходів.

У разі використання для друкування одного видання некондиційного паперу з різними технологічними властивостями друкарня і видавництво повинні складати Акт про не кондицію [8,c.129].

Кількість відходів паперу на підготовку форм до друкування (наладку) вимірюється в паперових аркушах, за іншими статтями відходів - у відсотках від кількості паперу, необхідного для друкування тиражу (без відходів). Кількість відходів при розрізанні рулонного па­перу на листи розраховується виходячи із загальної кількості паперу, що нарізається .

Розрізняють три класи друкарських видань: 1) перший - видання, що потребують ретельного виготовлення оригіналу (книги); 2)другий - текстові та ілюстровані видання, розраховані на тривале користування; 3) третій - видання, розраховані на короткий або середній терміни користування [2].

Примірник визнається браком, якщо в ньому виявлений дефект, що виключає можливість практичного використання видання за прямим призначенням. Втрати від браку зменшуються на вартість відходів, які можуть бути використані в процесі виробництва інших видів продукції.

Не вважають браком продукти, вироби, напівфабрикати, виготовлені за особливо підвищеними технологічними вимогами, в тому випадку, якщо вони не відповідають цим вимогам, але відповідають стандартам на аналогічні продукти або вироби широкого споживання. Наприклад, книжкові видання першого класу за виявлення незначних порушень .

Коротко узагальнюючи зазначене у розділі можна сказати, що аналітичний облік активів даного підприємства видавничої сфери дозволяє більш детально побачити всі операції, здійснені в конкретному періоді, дозволяє систематизувати документацію, згрупувати цю облікову інформацію для подальшого використання.

Розділ 5. Оцінка системи внутрішнього контролю на підприємстві

На етапі додрукарської обробки поліграфічної продукції, яку випускає підприємство виконання всіх операцій контролює комп'ютер. Кольоропробні відбитки перевіряються візуально.

Складність регулювання друкарського процесу полягає в тому, що всі фактори взаємопов'язані і залежать один від одного. Відповідно, щоб виявити причини недоліків, які виникають під час друкування, необхідно знати та враховувати всі аспекти, які пов'язані з правильною побудовою всього комплексу робіт по отриманню відбитка. Тільки контролювання та дотримання всіх параметрів технологічного процесу дозволяють з мінімальними витратами отримати високоякісний відбиток [2].

Весь процес підготовки прободрукарськоро верстату, друкарської машини, одержання кольоропроби, контрольного відбитка та друкування накладу друкар здійснює, контролюючи та оцінюючи якість зображення на відбитках та по контрольній шкалі друкарського процесу. Контроль друкарського процесу за шкалами проводять візуально та з застосуванням вимірювальних приладів, таких як лупа, денситометр, спектрофотометр чи спектроденситометр.

Контрольна шкала - це комплект контрольних елементів, полів та тест-об'єктів, який присутній на відбитку і дає можливість оцінювати та контролювати окремі параметри друкарського процесу або його підсумкові ефекти під час друкування чи вже на готовій продукції.

Сигнальні елементи служать для візуального контролю за порушенням нормального проходження процесу друкування [21,c.112].

Для контролю якості процесу друку та готових відбитків розроблено багато різноманітних шкал. Вони розрізняються по структурі в цілому і за будовою контрольних елементів зокрема.

Тиражні відбитки повинні відповідати підписним аркушам та кольоропробі за кольоровим тоном фарби, характером та розміром елементів зображення.

На відбитках не повинно бути слідів змазування фарби; на пробільних ділянках відбитку не повинно бути тіні та слідів відмарювання; на тиражних аркушах не повинно бути пошкоджень.

Під час друку накладу необхідно додержуватись рекомендованих денситометричних норм друку згідно з відповідним стандартом та допустимих змін растрових елементів.

Якість тиражних відбитків контролюють за допомогою луп 8х - 20х та денситометру за шкалами оперативного контролю, якщо вони є на відбитку, за контрольними мітками та порівнянням відбитку з підписними аркушем. Контроль якості тиражних відбитків також можна проводити за допомогою спектрофотометрів (спектроденситометрів), які дають можливість оцінювати відбитки за колориметричними критеріями [8,c. 147].

Також контроль процесу друку можна проводити за допомогою вимірювальної пікали FOGRA PMS та контрольного клину UGRA.

Для визначення інтенсивності кольору фарб при пробному та тиражному друкуванні необхідно користуватись атласами кольорів, які розроблені для різних фарб і паперів.

В офсетному друкарському процесі успішно використовуються денситометри, колориметри, спектрофотометри, проте згідно з існуючим правилом денситометри рекомендуються при стандартних кольорах, а спектрофотометри при спеціальних. В останній час починають застосовуватися прилади, які дозволяють здійснити як денситометричний так і спектрофотометричний контроль - спектроденситометри.

Техніка денситометрії і спектрофотометрії розвивається безупинно: розширюється номенклатура вимірюваних параметрів, створюються різні схеми вимірювань, удосконалюється техніка обробки даних і ефективного оцінювання якості.

Денситометри, які використовуються в більшості друкарень для вимірювання стандартних кольорів, мають досить добрі для виробництва характеристики. За допомогою денситометрів шляхом вимірювання елементів відбитку контрольної шкали можна здійснити оцінку якості наступних колірних показників:

1.Оптичної щільності суцільного фарбового шару, так як його товщина визначає колір елементу зображення;

2.Розтискування, так як забезпечення нормованого значення розтискування регулюванням параметрів друку (тиск, подача фарби) дає можливість досягти необхідної якості кольоровідтворення на відбитку;

3.Відносного контрасту друку, за допомогою якого визначають якість відтворення деталей в тінях зображення;

4.Фарбосприймання, так як порушення взаємодії фарбових шарів призводить до погіршення колірних характеристик відбитка через зменшення охоплення кольорів;

5.Кольорового балансу "за-сірим" (але більш точну оцінку отримують за допомогою спектрофотометра);

6.Відхилення кольорового тону та ароматичність, так як кожна з тріадних фарб має неідеальний характер процесу відбивання та поглинання випромінь [8,с.168].

Колориметри та спектрофотометри дають можливість об'єктивно вимірювати колір відбитка чи реального предмету при різних видах освітленні. Ці пристрої, в принципі, виконують одну й ту ж саму роботу, але так як колориметри більш прості, вони не такі точні, як спектрофотометри. Тому використання їх при високоякісному відтворенні кольорів недоцільне. Фірма GгеtagМасbeth одна з перших в світі випустила портативні спектрофотометри, призначені для безпосереднього використання в поліграфічному виробництві (раніше вони були складні в експлуатації, потребували багато часу для вимірювання і не могли застосовуватися у виробничих умовах).

Характерною ознакою сучасного науково-технічного прогресу практично у всіх сферах діяльності людини є широке застосування комп'ютерних технологій. Завдяки використанню їх у додрукарських, друкарських та післядрукарських процесах, стала можливою швидка переробка величезних обсягів інформації, виконання різних видів робіт, пов'язаних з обробкою текстових та ілюстраційних зображень, організація оперативного отримання та передачі інформації, збереження її значних обсягів електронним способом.

Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць згідно вимогам СНиП 181-70. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначений їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропровід, запроектовано вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м - зі сторони неробочої зони [8,138].

Для обробки та захисту внутрішніх поверхонь конструкцій приміщень від дії шкідливих та агресивних речовин (кислот, лугів, спиртів) та вологи використано кислотостійку штукатурку, олійну фарбу, які перешкоджають сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь, гама кольорів витримана в спокійних тонах з незначним їх контрастом.

Висота виробничих приміщень приймається згідно ГОСТ 12.2.032-78 - 10 м (не менше 3,2 м), а для приміщень складського господарства - 10 м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття - 4,8 м. Галереї, містки, сходи і майданчики приймаються завширшки не менше 1 м і загороджені поручнями висотою 1 м.

Загальні вимоги до виробничих процесів виконані згідно ГОСТ 12.3.002-75.

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким згідно ГОСТ 12.1.005-76, розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь.

Джерелами теплових випромінювань на підприємстві виступає доволі різне устаткування: у відділі дизайну це монітори і системні блоки комп'ютерної техніки; на ділянці виготовлення форм - це пристрій для виготовлення форм; у друкарському цеху - це офсетні друкарські машини; у післядрукарському цеху - це машини клейового незшивного скріплення.

Мікроклімат виробничих приміщень - це сукупність параметрів повітря у виробничому приміщенні, які діють на людину у процесі праці, на його робочому місці, у роб зоні.

Нормування параметрів мікроклімату здійснюється згідно ДСТ 12.1.005-88. Встановлені оптимальні та допустимі параметри мікроклімату. Оптимальні - найбільш сприятливі (комфортні) забезпечують роботу системи терморегуляції без напруги [ 23,c.111].

Контроль за концентрацією шкідливих речовин проводиться для 1 класу небезпеки - 1 раз у 10 днів; 2 - 1 раз у місяць; 3, 4 - 1 раз у квартал.

Для всіх приміщень на підприємстві застосовується суміщена система освітлення, при якій природне бокове освітлення доповнюється штучним. В залежності від призначення приміщення застосовані системи загального чи комбінованого освітлення. Треба враховувати, що система комбінованого освітлення більш економічна. Цю систему застосовано при виконанні зорових робот I - IV розрядів.

Освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП ІІ-4-79 і поділяється на розряди зорових робот:

- ділянка додрукарської підготовки - розряд ІІІв;

- формні цехи - розряд ІVб;

- друкарські цехи - Іб;

- післядрукарські цехи - Ів.

Освітлення в виробничих приміщеннях вважається правильною, коли зорова втомленість є мінімальною. Для нормальних умов праці потрібно забезпечити на робочих поверхнях мінімальний рівень освітленості, не нижчий за встановлені норми (300 лк), та забезпечити достатню рівномірність освітлення робочих приміщень в цілому. У друкарських цехах освітленість має бути визначеного спектрального складу для забезпечення вірного контролю кольоропередачі на відбитках [ .

З ціллю обмеження сліплячої дії світильників загального освітлення в виробничих приміщеннях показник осліпленості не перевищує 20 - 80 од. В залежності від точності зорових робіт і тривалості перебування людей в приміщенні.

В освітлювальних установках для освітлення підприємства, в якості джерел світла використані люмінесцентні лампи. Такі лампи при загальному освітленні утворюють світло, близьке до денного, що є необхідним при роботі з комп'ютерною технікою. Для запобігання попадання прямих потоків світла на екрани моніторів використано світильники загального освітлення. Джерела світла по відношенню до робочого місця розташовані так, щоб виключити надходження прямого світла в очі операторів [19.c,273].

На підприємстві для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування робочих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам, організовані системи вентиляції та кондиціювання. Основним завданням вентиляції є вилучення із приміщень забрудненого або нагрітого повітря і подачі свіжого.

Для підтримання повітряного температурного режиму на підприємстві застосовують наступні системи та пристрої:

- системи кондиціювання;

- системи охолодження та опалення (місцевого та центрального);

- вентиляційні системи (природна та штучна (загальнообмінна, припливна, витяжна та припливно-витяжна, місцева));

- пристрої для зволоження, дезінфекції та ароматизації.

- Природна та штучна вентиляції застосовані на підприємстві відповідають таким вимогам:

- створення в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці;

- повністю усувають з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняють їх до гранично допустимих концентрацій;

- не вносять в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

- не створюють на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

- доступні для управління та ремонту під час експлуатації;

- не створюють під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад шуму, вібрацій і ін.).

Вентиляційні системи, що викидають шкідливі відходи до оточуючої атмосфери, обладнані фільтрами [22,c.124].

Враховуючи економічні показники, та вимоги до повітря, яке надходить до приміщення, на друкарських та формних ділянках використовують кондиціювання повітря. Надійна робота електронних та оптичних систем вимагає чистоти повітря, концентрація пилу не повинна перевищувати значень, що регламентовані ГОСТ 12.1.005-76 “Воздух рабочей зоны”. Завдяки кондиціюванню створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища.

Нормовані параметри шуму на робочих місцях визначені ГОСТ 12.1.003-86. Вони прийняті обов'язковими для всіх організацій та підприємств. Ці норми встановлюють гранично допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот і рівні шуму у відповідності з категорією виробничого приміщення.

Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звукового тиску у всіх октавних смугах частот нормованого діапазону (63 - 8000 Гц) будуть нижчі, ніж значення, котрі визначаються граничним спектром. Допустимий рівень шуму 85 ДБ.

Методи та засоби боротьби із шумом поділяються таким чином:

- Боротьба з шумом в джерелі його виникнення; це найбільш дієвий спосіб боротьби із шумом. Створюються мало шумні механічні передачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах.

- Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією; об'єкт, котрий випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом.

- Зниження шуму звукоізоляцією; шумовипромінювальний об'єкт розташовано окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізольованою стіною чи перегородкою. Звукоізоляційний ефект забезпечується також встановленням екранів та ковпаків.

- Зниження шуму акустичною обробкою приміщення; акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвішуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюватись резонаторні екрани. Зниження шуму поблизу поверхонь, які відбивають досягає 8-10 дБа; поблизу джерел шуму шумопоглинання не перевищує 2-5 дБа. Однак при цьому знижуються дискомфортні умови [8,c.184].

Використання засобів індивідуального і групового захисту (вушних заглушок, навушників, шлемів) не може в повній мірі забезпечити нормальні умови праці.

Небезпека електричного струму на відміну від інших небезпечних і шкідливих виробничих факторів ускладнюється тим, що людина не відчуває на відстані за допомогою органів відчуття існуючу небезпеку. Реакція людини на електричний струм виникає тільки при проходженні його через організм. Електричний струм спричиняє людині термічний, електролітичний, механічний та біологічний вплив [24,c.628].