Облік у зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Облік у зарубіжних країнах

нематеріальний актив вартість залишок

План

Вступ

1. Теоретичні питання

1.1 Поняття і класифікація нематеріальних активів

1.2 Види, оцінка та облік короткострокових і довгострокових зобов'язань в міжнародній практиці

2. Практичні завдання

2.1 Визначити первинну вартість придбаного франчайзингу, що надає право друкувати і розповсюджувати популярний роман, захищений авторським правом, який було отримано в обмін на прості акції власної емісії відповідно до IAS та GAAP за відомих умов

2.2 Підприємство придбало за грошові кошти, взяті в кредит, автомобільній парк. Визначити первинну вартість автопарку за IAS за відомих умов

2.3 Розрахувати вартість реалізації і суму залишку запасів на кінець жовтня-місяця, здійснивши оцінку вибуття запасів різними методами і при різних системах обліку за відомих умов

Список використаної літератури

Вступ

Мета написання даної контрольної роботи, яка є складовою частиною навчального процесу, полягає у більш глибокому дослідженні дисципліни «Облік в зарубіжних країнах», її нерозривного зв'язку з управлінською діяльністю та іншими видами обліку.

Студент, який виконав дану контрольну роботу, перебуває на державній службі у Міністерстві інфраструктури України і при вирішенні практичних питань роботи бере за дорученням керівництва Міністерства участь у здійсненні внутрішніх розслідувань та запобігання корупційним і економічним правопорушенням у центральному апараті Міністерстві та його структурних підрозділах у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури і на підприємствах галузі. Вищезазначені задачі обумовлюють широке застосування у повсякденній діяльності фундаментальних теоретичних знань і практичних навичок, завдяки чому стає можливим висока результативність роботи, зокрема оперативність опрацювання і достовірність різнопланової економічної інформації, що у свою чергу забезпечує прийняття об'єктивних управлінських рішень на галузевому і державному рівнях.

Номер варіанта даної контрольної роботи обраний за схемою, наведеною у таблиці, розміщеній у розділі 1.1. «Завдання для контрольної роботи та порядок її виконання», а саме: згідно з першою літерою мого прізвища «Шкарупіло» обрано рядок літер «К, Ш» :

Варіанти завдань контрольної роботи

Літери, з яких починаються прізвища студентів	Номери теоретичних питань	Номери і варіанти практичних завдань*
		1	2	3
К, Ш	3, 16	3/1	6/2	11/1

* - 3/1 - завдання № 3 варіант 1.

1. Теоретичні питання

1.1 Поняття і класифікація нематеріальних активів

Відповідно - Стаття «Облік нематеріальних активів та їх амортизації», Облік у зарубіжних країнах - Губачова О.М., Бібліотека українських підручників, посилання http://libfree.com/155766450_buhgalterskiy_oblik_ta_auditoblik_nematerialnih_aktiviv_amortizatsiyi.html до МСБО 38, нематеріальний актив - це немонетарний актив, який можна ідентифікувати без фізичної субстанції, що утримується для використання у виробництві чи постачанні товарів або послуг, а також для передачі в оренду іншим сторонам чи для адміністративних цілей.

Цінність нематеріальних активів обумовлена довгостроковими правами або перевагами, що надаються даними активами власнику. Прикладами нематеріальних активів є патенти, авторські права, торгові знаки і торгові марки, франшизи, ліцензії, гудвіл. Кожний вид нематеріальних активів повинен відображатися на окремому рахунку.

У МСБО 38 також попереджається, що внутрішньо-генерований гудвіл, торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за суттю об'єкти не слід визнавати як активи.

Нематеріальні активи обліковуються за вартістю придбання (собівартістю). Деякі нематеріальні активи, такі як гудвіл або торгові знаки, можуть придбаватися за незначну суму або безоплатно. Хоча вони можуть мати велику цінність і бути необхідними для прибуткової діяльності, вони не повинні відображатися у Балансі, якщо тільки не були придбані в іншої сторони за ціною, встановленою на ринку.

Ведення обліку нематеріальних активів пов'язано з вирішенням тих самих питань, що й при обліку інших довгострокових активів:

- визначення їх первісної вартості;

- облік змін цієї вартості в нормальних умовах господарювання (амортизація);

- ведення обліку в ситуації, коли первісно визнана вартість активу суттєво змінюється.

Вирішення цих питань обтяжується характерними ознаками нематеріальних активів - відсутність у них фізичних якостей не завжди дозволяє їх ідентифікувати, встановити їх вартість та термін корисної експлуатації.

Нематеріальні активи мають, як правило, обмежений строк корисної експлуатації, однак досить рідко - ліквідаційну вартість. Наявність ліквідаційної вартості нематеріального активу означає, що підприємство має обґрунтований намір реалізувати цей актив наприкінці терміну його корисного використання. Обмеженість строку корисного використання нематеріальних активів обумовлюється тим, що права і привілеї, які підвищують дохід їхнього власника, закінчуються або втрачаються. Тому, згідно з принципом відповідності, вартість нематеріального активу необхідно розподіляти між обліковими періодами впродовж усього строку корисної експлуатації, тобто амортизувати його. МСБО 38 містить загальне припущення, що строк корисного використання нематеріальних активів, як правило, не перевищує 20 років.

Амортизація нематеріальних активів може нараховуватися будь-яким методом, який відображає дійсне зменшення їхньої економічної корисності. Однак найчастіше при нарахуванні амортизації нематеріальних активів застосовується рівномірний (прямолінійний) метод. Підприємство може використовувати інший спосіб, якщо вважає його доцільним. У будь-якому випадку метод та період амортизації мають бути розкриті у фінансовій звітності.

Нематеріальні активи, по яких можливо встановити термін корисного використання, такі як патенти і авторські права, мають бути списані через нарахування амортизації протягом терміну їх корисного використання.

Існує два варіанти відображення амортизації нематеріальних активів:

1) пряме списання з рахунка нематеріальних активів:

Дебет рахунка «Витрати на амортизацію»

Кредит рахунка «Нематеріальний актив» - (вказується конкретний вид нематеріального активу).

2) використання коригувального рахунка «Накопичена амортизація» :

Дебет рахунка «Витрати на амортизацію»

Кредит рахунка «Накопичена амортизація».

У США, наприклад, перший варіант є найбільш поширеним.

Деякі нематеріальні активи, такі як торгові знаки, не мають встановленого обмеження терміну корисного використання. Тому вони не амортизуються, а щорічно тестуються на знецінення. Якщо внутрішні або зовнішні фактори вказують на те, що актив знецінився, тобто його відновлювальна вартість стала меншою за балансову, то різниця між балансовою і відновлювальною вартістю відноситься на витрати поточного періоду.

Особливості обліку основних видів нематеріальних активів

Патенти (Patents)

Патент - це ексклюзивне право власника, підтверджене законодавством, на виробництво певного товару або використання специфічного процесу чи технології. Патент дає власнику виключне право використовувати, виготовляти або продавати продукт чи процес, що є предметом патенту. Патенти видаються на певний проміжок часу (у США це 17 років).

Патент відображають в обліку за первісною вартістю (собівартістю), до складу якої, крім купівельної вартості, включають всі витрати, пов'язані з юридичним оформленням патенту, гонорари юристам, витрати на успішний захист патенту тощо. Придбання його відображається записом:

Дебет рахунка «Патент»

Кредит рахунка «Грошові кошти».

Вартість патенту, що захищає винахід чи удосконалення, розроблені власними зусиллями компанії, визначається виключно витратами на реєстрацію винаходу і його патентний захист. Витрати, понесені компанією у зв'язку з розробкою ідеї, продукту чи процесу, які потім патентуються, відносяться на витрати того періоду, коли вони виникли, тобто є поточними витратами і не капіталізуються.

Первісна вартість патенту амортизується або впродовж юридично закріпленого терміну його дії (відповідно до діючого у країні законодавства), або впродовж терміну його корисного використання, визначеного методом бухгалтерської оцінки, залежно від того, який із них є коротшим.

У комерційній практиці поширені випадки, коли власник патенту передає право користування ним іншій особі на певний обумовлений у відповідному контракті період в обмін на виплату періодичних платежів - роялті (royalties). Роялті відображаються в обліку як доходи періоду, в якому вони надходять.

Якщо патент втрачає свою корисність, а його вартість ще не амортизована повністю, його залишкова вартість списується на збиток:

Дебет рахунка «Збиток від патенту»

Кредит рахунка «Патент».

Авторські права (Copyright)

Авторське право - ексклюзивне право, дане урядом власнику (автору) на публікацію та продаж літературних, музичних та інших художніх творів, а також комп'ютерних програм. Термін дії авторських прав визначається законодавством кожної країни. Наприклад, у США вони дійсні впродовж життя автора плюс п'ятдесят років. Вони не відновлюються, але можуть бути передані або продані фізичній чи юридичній особі.

Авторське право - вид нематеріального активу, який за своїм змістом та порядком обліку не відрізняється від патенту.

Період амортизації авторських прав, як правило, є набагато коротшим за юридичний строк їх дії. Вартість авторських прав списується за період, впродовж якого вони приносять прибуток.

Торгові марки і товарні знаки (Trade marks and trade (brand) names)

Торгові марки (товарні знаки) - це зареєстровані символи або назви, які можуть бути використані тільки їх власником для ідентифікації товару чи послуг. Зареєстровані торгові марки і товарні знаки діють впродовж встановленого терміну (у США - 20 років) і мають необмежене право на відновлення. Вони захищаються законодавством від несанкціонованого використання іншими фірмами. Нерідко назви самих компаній (company names) відіграють роль торгової марки чи товарного знаку.

Ринкова вартість торгових марок і товарних знаків може бути значною і досягати десятків мільйонів доларів. Однак у бухгалтерському обліку в їхню первісну вартість включаються лише купівельна вартість та інші необхідні для придбання витрати, а у разі самостійної розробки - витрати, пов'язані із забезпеченням існування і захисту торгової марки чи товарного знаку: гонорари юристам, реєстраційні збори, витрати на оформлення, консультаційні послуги тощо. Ця сума, як правило, є незначною і не відображає реальної вартості даного активу. У США навіть у випадку, якщо витрати на придбання й оформлення торгових марок і товарних знаків дійсно є незначними, вони списуються на витрати поточного періоду, а не капіталізуються.

Торгові марки і товарні знаки амортизуються впродовж терміну їх корисного використання, якщо такий можливо встановити, або тестуються на знецінення.

Франшизи та ліцензії (Franchises, licenses)

Перелічені нематеріальні активи є правами на ексклюзивне використання території, формули, технології або дизайну.

Франшиза - це привілей, який надається за певну плату власником - франчайзером іншій особі на основі контракту і дає останньому право продавати певні продукти або надавати послуги, використовувати торгові марки чи товарні знаки або здійснювати діяльність у визначеному географічному районі, користуючись ім'ям франчайзора. Франчайзор, розробивши оригінальну ідею або продукт, захищає їх патентом, авторським правом, торговою маркою чи товарним знаком, а потім продає право на використання своєї ідеї або продукту, отримуючи за це, крім продажної вартості, щорічні платежі.

Ліцензія - це дозвіл, що видається державними органами на ведення деяких видів господарської діяльності за умови обов'язкового дотримання ліцензійних вимог. Ліцензіями також оформлюється надання іншій фізичній чи юридичній особі права використовувати захищені патентами винаходи, технологію тощо.

Франшизи та ліцензії можуть бути отримані на визначений термін, на невизначений строк або у постійне користування. Первісна вартість таких нематеріальних активів визначається величиною витрат на придбання таких прав.

Період амортизації франшиз і ліцензій з обмеженим строком дії дорівнює цьому строку, з необмеженим терміном та отриманих у постійне використання - встановлюється виходячи зі строку корисного використання, якщо такий можливо визначити (у протилежному випадку ці види нематеріальних активів тестуються на знецінення).

Гудвіл (Goodwill)

Гудвіл - це переваги, які отримує покупець, придбаваючи вже існуючу і діючу компанію порівняно з організацією власної нової фірми. Ці переваги можуть бути пов'язані з довірою клієнтів, висококваліфікованим керівництвом, ефективним виробництвом, вигідним географічним розташуванням, налагодженою системою збуту, податковими пільгами тощо. Гудвіл - це репутація фірми, яка забезпечується якістю товарів та послуг, кваліфікацією робітників і службовців, рентабельністю та фінансовою стабільністю.

Гудвіл виникає при придбанні, а також при злитті і поглинанні компаній. Він є перевищенням вартості придбаної компанії над сумою ринкових вартостей чистих активів підприємства, виділених у самостійні одиниці.

Комітет з міжнародних стандартів фінансової звітності стверджує, що вигоди, пов'язані з придбанням гудвілу, з часом зникають. Компанії важко утримувати високий рівень показників і прибутку, якщо нові фактори гудвілу не замінять старі.

У деяких національних системах обліку гудвіл вважається активом, що амортизується: у Греції і Бельгії - не більше п'ять років, в Італії та Іспанії - 5-10 років, у Великій Британії - відразу списується в резерв або амортизується протягом економічно обґрунтованого терміну життя активу. Однак у Міжнародних стандартах фінансової звітності гудвіл визнається нематеріальним активом з необмеженим терміном використання, тому на кожну звітну дату він тестується на знецінення. При цьому він може бути повністю списаний впродовж першого року після придбання компанії, а може переноситися на витрати впродовж декількох (чи багатьох) звітних періодів.

1.2 Види, оцінка та облік короткострокових і довгострокових зобов'язань в міжнародній практиці

Сутність, класифікація та оцінка зобов'язань

Важливою - Стаття «Облік зобов'язань», Сутність, класифікація та оцінка зобов'язань, Облік у зарубіжних країнах - Губачова О.М. Бібліотека українських підручників, сайт Libfree.com, посилання http://libfree.com/185971882_buhgalterskiy_oblik_ta_auditoblik_zobovyazan.html умовою успішного функціонування підприємств в ринкових умовах є оптимізація зобов'язань, які виникають внаслідок минулих операцій чи подій. Зобов'язання є однією із складових Балансу і розглядаються як джерела формування фінансових ресурсів для фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. У майбутньому заборгованість за зобов'язаннями має бути погашена шляхом передачі кредиторам певних активів або послуг. Таким чином, зобов'язання - це вимоги кредиторів стосовно активів підприємства. Наявність зобов'язань (боргів) зменшує економічні вимоги підприємства і його капітал. Згадаємо формулу:

Активи = Зобов'язання + Капітал;

Активи - Зобов'язання = Капітал

Вимоги кредиторів щодо активів підприємства мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників. Інформація про зобов'язання підприємства допомагає користувачам фінансових звітів аналізувати його фінансовий стан та приймати фінансові рішення. Зобов'язання визнається в Балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує імовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

У бухгалтерському обліку зобов'язання відображають тільки тоді, коли виникає заборгованість по них. Як правило, кредиторська заборгованість виникає після одержання прав використання товарів і послуг. Зобов'язання розглядаються як кредиторська заборгованість, якщо вони:

- мають місце в теперішньому і є наслідком минулих фактів господарського життя (придбання, товарів; нанесення збитків, за які підприємство несе відповідальність, тощо);

- пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження господарських зв'язків підприємства або у відповідності з нормальним здійсненням господарської діяльності;

- мають визначений термін виконання (проте конкретна дата може бути невідома).

Кредиторська заборгованість визнається, якщо вона відповідає її визначенню, може бути виміряна і є релевантною і достовірною. Класифікація зобов'язань зображена на рис. 1.

Зобов'язання	в залежності від порядку визначення суми	фактичні
		умовні
	в залежності від термінів погашення	короткострокові (поточні)
		довгострокові

Рис. 1. Класифікація зобов'язань

Фактичні зобов'язання виникають на основі договору, контракту, одержаного рахунка, сума заборгованості по них відома.

За умовними зобов'язаннями, навпаки, точна сума не може бути визначена до настання певної дати. Це заборгованість зі сплати податків, відпусток тощо.

Короткострокові (поточні) зобов'язання мають бути погашені в процесі одного операційного циклу діяльності підприємства або протягом одного фінансового року після дати складання Балансу. Термін оплати довгострокових зобов'язань перевищує фінансовий рік.

Оцінюються зобов'язання згідно з принципом собівартості, за номінальною вартістю. Як правило, вона вимірюється поточною дисконтованою - Дисконтування (Discounting) - застосування коефіцієнта дисконтування або відсоткової ставки до суми капіталу або до права на такий капітал; розрахунок ціни або поточної вартості векселя до настання строку плати шляхом зменшення його вартості з використанням поточної відсоткової ставки., сайт «Вікіпедія - Вільна енциклопедія» посилання http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія оцінкою очікуваного платежу. По короткострокових зобов'язаннях величина дисконту незначна і кредиторська заборгованість може бути виражена за своєю номінальною вартістю в сумі, що підлягає сплаті в майбутньому. По довгострокових зобов'язаннях сума дисконту, як правило, є суттєвою. Тому договірні платежі по відсотках і погашенню довгострокової заборгованості мають бути дисконтовані.

Облік короткострокових (поточних) зобов'язань

Згідно із Загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку (GAAP) США, короткострокові (поточні) зобов'язання визначаються як зобов'язання, для ліквідації яких використовуються поточні активи, або прийняття інших поточних зобов'язань.

Короткострокові (поточні) зобов'язання мають бути погашені протягом одного фінансового року або операційного циклу діяльності підприємства - залежно від того, який з цих періодів виявиться довшим. До короткострокових зобов'язань належать:

- заборгованість за придбані, але не сплачені товарно-матеріальні цінності і послуги;

- короткострокові позики банку і поточна частина довгострокових позик;

- нараховані зобов'язання по заробітній платі, податках, відсотках тощо;

- дивіденди до сплати;

- одержані аванси.

Для обліку заборгованості перед постачальниками за придбані, але не сплачені товарно-матеріальні цінності та послуги серед значної кількості розрахункових рахунків використовується реальний, балансовий, пасивний рахунок «Рахунки до сплати». При виникненні заборгованості перед постачальниками рахунок кореспондує, як правило, з матеріальними рахунками, а при погашенні - з рахунком «Грошові кошти». Так, придбання товарів у кредит відображається:

1) за системою постійного обліку запасів:

Дебет рахунка «Запаси» 1200

Кредит рахунка «Рахунки до сплати» 1200

2) за системою періодичного обліку запасів:

Дебет рахунка «Витрати на придбання запасів» 1200

Кредит рахунка «Рахунки до сплати» 1200

При погашенні заборгованості перед постачальниками складається бухгалтерське проведення:

Дебет рахунка «Рахунки до сплаті» 1200

Кредит рахунка «Гротові кошти» 1200

Якщо у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей мають місце випадки їх повернення постачальнику або надання постачальниками комерційних знижок, то в обліку використовується рахунок «Повернення запасів і знижки». Він є регулюючим, контрактивним до рахунків «Запаси» (при постійній системі обліку запасів) або «Витрати на придбання запасів» (при періодичній системі обліку запасів) рахунком. На суму повернених постачальникам товарно-матеріальних цінностей або отриманих від них комерційних знижок в обліку складається бухгалтерське проведення:

Дебет рахунка «Рахунки до сплати»

Кредит рахунка «Повернення запасів та знижки»

До короткострокових зобов'язань відносяться також короткострокові векселі, за допомогою яких можуть здійснюватися розрахунки з постачальниками і банками.

Вексель до сплати - це зобов'язання по погашенню суми заборгованості та відсотків, яке звичайно підтверджується офіційним документом - кредитною угодою (векселем), в якому вказують конкретний термін і розмір платежу. Відсотки є платою за користування кредитом протягом визначеного часу. Сума заборгованості по відсотках визначається формулою:

Основна сума заборгованості = Ставка відсотків * Термін користування кредитом

Отже, вексель є не тільки платіжним, а і кредитним інструментом.

Облік розрахунків з кредиторами із застосуванням вексельного обігу ведеться на реальному, балансовому, пасивному рахунку «Векселі до сплати». Погашення заборгованості постачальникам за допомогою векселя відображається записом:

Дебет рахунка «Рахунки до сплати»

Кредит рахунка «Векселі до сплати»

Після оплати векселя складаються бухгалтерські проведення:

1) на основну вартість векселя

Дебет рахунка «Векселі до сплати»

Кредит рахунка «Грошові кошти»

2) на суму відсотків по векселю

Дебет рахунка «Витрати на сплату відсотків»

Кредит рахунка «Грошові кошти»

При застосуванні векселів в розрахунках з банками за банківські позики можуть використовуватися два види векселя, залежно від способу сплати відсотків: відсотковий і безвідсотковий.

Наприклад, 01.11.20ХХ р. підприємство «Earl Grey Company» взяло в кредит $20 000 на шість місяців під 12 % річних. На суму заборгованості може бути виписаний як відсотковий, так і безвідсотковий вексель. У першому випадку сума позики дорівнює номінальній вартості векселя. Відсотки вказуються окремо і підлягають сплаті разом з основною сумою на день погашення векселя. Заборгованість по відсотках дорівнює 20 000 *0,12 * 6/12 = $1200.

В бухгалтерському обліку одержання кредиту буде відображено так:

01.11.20ХХ р.

Дебет рахунка «Грошові кошти» 20 000

Кредит рахунка «Векселі до сплати» 20 000

Відсотки, згідно з принципом нарахування, складають витрати того періоду, протягом якого використовувалися кредитні кошти.

Тому при складанні фінансової звітності за рік, що закінчується 31.12.20ХХ p., відсотки, нараховані за два місяці звітного року, мають бути відображені в обліку і звітності: 20 000 o 0,12 o 2/12 = = $400.

31.12.20ХХ р.

Дебет рахунка «Витрати на сплату відсотків» 400

Кредит рахунка «Відсотки до сплати» 400

Після оплати векселя будуть складені бухгалтерські проведення

30.04.20ХХ р.

Дебет рахунка «Векселі до сплати» 20 000

Дебет рахунка «Відсотки до сплати» 400

Дебет рахунка «Витрати на сплату

відсотків» 800(1200-400)

Кредит рахунка «Грошові кошти» 21 200

При використанні безвідсоткового векселя відсотки окремо не відображаються, а включаються в номінальну вартість векселя. Так, якби у розглянутому вище прикладі був виписаний безвідсотковий вексель, його номінальна вартість становила б $21 200 (тобто основна сума плюс відсотки) і бухгалтерські записи мали б вигляд:

01.11.20ХХ р. - дата одержання позики:

Дебет рахунка «Грошові кошти» 2000

Дебет рахунка «Дисконт по векселю» 1200

Кредит рахунка «Векселі до сплати» 21 200

31.12.20ХХ р. - дата складання фінансової звітності:

Дебет рахунка «Витрати на сплату відсотків» 400

Кредит рахунка «Дисконт по векселю» 400

30. 04.20ХХ р. - дата погашення векселя:

1) на основну вартість векселя

Дебет рахунка «Векселі до сплати» 21200

Кредит рахунка «Грошові кошти» 21 200

2) на суму відсотків по векселю

Дебет рахунка «Витрати на сплату відсотків» 800

Кредит рахунка «Дисконт по векселю» 800

Облік векселів до сплати ведеться однаково, незалежно від того, є вони довго- чи короткостроковими зобов'язаннями.

Нараховані витрати, або нараховані зобов'язання, відображаються в обліку відповідно до принципу нарахування. Це витрати звітного періоду, які ще не сплачені і не зафіксовані в обліку. їх відображають в обліку в кінці звітного періоду коригуючими записами. Якщо не зробити такі бухгалтерські проведення, то в Звіті про прибутки та збитки буде зменшена фактична сума витрат періоду, що вплине на реальність суми прибутку. Кредиторська заборгованість, показана в Балансі, також не буде достовірною. Тому в кінці звітного періоду виявляються і відображаються зобов'язання, що припадають на поточний звітний період і визнаються витрати по них. У попередньому прикладі це були витрати та зобов'язання по сплаті відсотків - нараховані в кінці звітного періоду (31.12. 20ХХ p.), але ще не сплачені. Нарахованими витратами також можуть бути зобов'язання по заробітній платі, податках та інші.

Дивіденди до сплати - це сума заборгованості корпорації по оголошених, але ще не сплачених дивідендах. Дивіденди - це розподіл накопиченого чистого прибутку, їх виплата здійснюється на підставі рішення ради директорів, що фіксується в спеціальних документах. Рада директорів може прийняти будь-яке рішення щодо суми нерозподіленого прибутку: спрямувати його повністю чи частково на погашення позики, розвиток виробництва чи на виплату дивідендів. Тому заборгованості по дивідендах не існує, доки рада директорів не оголосить про намір їх виплатити. Дивіденди можуть бути виплачені у формі грошових коштів, негрошових активів або навіть додатково випущеними акціями. Звичайно між датою оголошення і датою виплати минає деякий час, протягом якого оголошені дивіденди і є короткостроковими зобов'язаннями компанії.

Наприклад, 20.0І.20ХХ р. рада директорів оголосила дивіденди у розмірі двох відсотків від суми $80 000. Дивіденди будуть сплачені 01.03.20ХХ р.

Відображення в бухгалтерському обліку.

01.03.20ХХ р.

Дебет рахунка «Дивіденди до сплати» 1600

Кредит рахунка «Грошові кошти» 1600

20.01.20ХХ р.

Дебет рахунка «Нерозподілений прибуток» 1600

Кредит рахунка «Дивіденди до сплати» 1600

Одержані аванси виникають, якщо гроші надходять в рахунок майбутньої поставки товарно-матеріальних цінностей чи послуг. У такому випадку отримання грошей випереджає визнання доходу. Отже, на кінець облікового періоду існує поточне зобов'язання надати послуги чи відвантажити товарно-матеріальні цінності у майбутньому. Наприклад, 01.1І.20ХХ р. отримано авансом орендну плату за три місяці в сумі $3000:

Дебет рахунка «Грошові кошти» 3000

Кредит рахунка «Одержані аванси» 3000

У кінці звітного періоду (31.12.20ХХ р.) частка відпрацьованого авансу має бути відображена як зароблений дохід:

Дебет рахунка «Одержані аванси» 2000

Кредит рахунка «Виручка від оренди» 2000

Частина невідпрацьованого авансу ($1000) залишається на рахунку «Одержані аванси» як його кредитове сальдо і поточне зобов'язання фірми.

Облік зобов'язань по заробітній платі та пов'язаних з нею відрахуваннях

Облік заробітної плати базується на загальноприйнятих концепціях та принципах. Однак витрати з оплати праці та пов'язані з нею платежі становлять значну частину витрат та зобов'язань підприємства. Опрацювання інформації по заробітній платі є досить складною процедурою бухгалтерського обліку, тому ці питання потребують окремого розгляду.

Порядок визнання та розкриття інформації про виплати працівникам регламентується МСБО 19 «Виплати працівникам». Цей стандарт вимагає від підприємства визнання:

- зобов'язань, якщо працівник надав послугу в обмін на виплати, що підлягають сплаті в майбутньому;

- витрат, якщо підприємство отримує економічну вигоду внаслідок послуги, яку надає працівник.

В бухгалтерському обліку відображається чотири види зобов'язань, пов'язаних з оплатою праці:

1) заборгованість з оплати праці;

2) заборгованість по податках, що утримуються із заробітної плати;

3) заборгованість по інших утриманнях із заробітної плати;

4) заборгованість по відрахуваннях, пов'язаних із заробітною платою, які сплачуються роботодавцем.

Зобов'язання з оплати праці існують по нарахованій за відпрацьовані у звітному періоді дні заробітній платі, яка ще не виплачена персоналу. Заробітна плата робочих розраховується, виходячи з погодинної ставки або відрядного виробітку. Службовцям встановлюються місячні або річні оклади. В США федеральним Законом про заробітну плату та робочий час встановлюється розмір мінімальної заробітної плати та тривалість робочого тижня (наприклад, 40 годин). Положення цього Закону стосуються головним чином низькопрофесійних робітників. Так, за години відпрацьовані понад 40 на тиждень і 8 на день працівник повинен отримувати 1,5 своєї звичайної погодинної ставки. В доповнення до федерального законодавства укладаються спеціальні угоди з профспілками, за якими праця у вихідний день, наприклад, підлягає оплаті за подвійною ставкою.

Для дотримання всіх юридичних вимог відділу заробітної плати необхідно вести точний облік кількості відпрацьованих кожним працівником годин. У великих компаніях для цього застосовується система жетонів або спеціальних карток з ідентифікаційними кодами працівників. Картка (жетон) вставляється в машину, яка фіксує код працівника і час. Процедура повторюється вранці і при кожному відлученні з робочого місця - в обідню перерву, після закінчення робочого дня.

Принципи внутрішнього контролю вимагають розподілу обов'язків, тому підрахунок відпрацьованого часу, нарахування і облік оплати праці, підготовка платіжної відомості і видача заробітної плати повинні здійснюватися різними особами. Ретельний облік має бути організований по кожному працівнику. Прийоми та звільнення з роботи належить своєчасно відображати в документах, щоб запобігти фальсифікації даних про витрати на оплату праці.

Фірми прагнуть так організувати облік оплати праці, щоб забезпечити:

- точне і своєчасне її нарахування;

- здійснення необхідних утримань та відрахувань, пов'язаних із заробітною платою;

- подання податковим органам необхідних звітів;

- контроль за рівнем витрат на заробітну плату.

Для обліку витрат з оплати праці і зобов'язань, які має фірма до моменту її виплати, використовуються рахунки «Витрати на оплату праці» та «Заробітна плата до сплати». Але, на відміну від вітчизняної облікової практики, бухгалтерські проведення з нарахування заробітної плати ніколи не обмежуються цими двома рахунками, тому що на рахунку «Витрати на оплату праці» відображається повна сума витрат, пов'язаних з використанням найманої сили (це безпосередньо персоналу з оплати праці), а також заборгованість по податках, утриманих із заробітної плати та по інших утриманнях. Отже, бухгалтери зарубіжних фірм на рахунку «Заробітна плата до сплати» відображають суму, яка залишилася після всіх відрахувань і підлягає сплаті працівникам.

Рахунок «Заробітна плата до сплати» є реальним, балансовим, пасивним рахунком, по кредиту якого відображається виникнення зобов'язань з оплати праці при її нарахуванні, по дебету - їх погашення при виплаті заробітної плати.

На суму нарахованої заробітної плати і утримань з неї на рахунках бухгалтерського обліку відображаються записи:

Дебет рахунка «Витрати на оплату праці» 10 000

Кредит рахунка «Прибутковий податок до сплати» 2000

Кредит рахунка «Утримання на обов'язкове соціальне страхування до сплати» 750

Кредит рахунка «Профспілкові внески до сплати» 50

Кредит рахунка «Заробітна плата до сплати» 7200

Погашення заборгованості перед персоналом здійснюється шляхом зарахування заробітної плати на банківські рахунки персоналу. При цьому складається бухгалтерське проведення:

Дебет рахунка «Заробітна плата до сплати» 7200

Кредит рахунка «Грошові кошти» 7200

Крім зобов'язань щодо працівників, у роботодавця існують також інші зобов'язання, безпосередньо пов'язані з оплатою праці персоналу. Ці зобов'язання обумовлені відповідними федеральними законами (наприклад, про обов'язкове соціальне страхування) та контрактними обов'язками (відрахування профспілковим органам та пенсійні програми). Деякі з цих зобов'язань утримуються із заробітної плати працівників і перераховуються до відповідних органів, а деякі мають бути оплачені роботодавцем і становлять додаткові витрати фірми.

Утримання із заробітної плати регулюються законодавством кожної країни. Так, наприклад, у США із заробітної плати працівників здійснюються обов'язкові і добровільні утримання (рис. 2).

Утримання із заробітної плати працівників
Обов'язкові (згідно з федеральними законами чи законами штату)	Добровільні - для особливих цілей (за дорученнями працівників)
податок на особистий прибуток громадян	утримання на обов'язкове соціальне страхування	профспілкові внески	страхування життя	медичне страхування	внески до ощадних фондів	погашення позик та ін.

Рис. 2. Види утримань із заробітної плати працівників

Основним видом обов'язкових утримань із заробітної плати є податок на особистий прибуток громадян, який включає:

- федеральний прибутковий податок;

- прибутковий податок штату;

- податок на користь округів штату;

- податок на користь міста, в якому проживають громадяни.

Федеральні внески на обов'язкове соціальне страхування, які утримуються із заробітної плати працівників, спрямовуються на пенсійне забезпечення, медичне обслуговування, надання допомоги по непрацездатності.

Більшість громадян зобов'язана складати річну податкову декларацію, в якій відображаються заробітна плата та інші прибутки, отримані від роботи по найму. Сума податку залежить від розміру заробітку та пільг, наданих конкретній особі. Наприкінці кожного року роботодавець складає на кожного працівника чотири примірники декларації про заробітну плату і податки за минулий рік. У ній відображається:

- загальна сума заробітної плати, зароблена працівником за рік;

- сума доходів, на яку нараховуються обов'язкові відрахування на соціальне страхування;

- сума утриманого прибуткового податку з громадян;

- сума обов'язкових відрахувань на соціальне страхування, утриманих із заробітної плати працівника.

Перший примірник цієї декларації направляється в управління соціального страхування, яке потім передає частину даних податковому управлінню. Другий примірник додається до переказу федеральних податків, третій - муніципальних, а четвертий залишається у працівника.

Із заробітної плати працівників також можуть здійснюватися утримання на добровільній основі. Це внески на додаткове пенсійне забезпечення, до ощадних фондів, на страхування, погашення кредитів та ін. Ці утримання здійснюються за дорученнями працівників. Профспілкові внески в різних штатах можуть бути або обов'язковими, або добровільними. Суми, утримані із заробітної плати, перераховуються роботодавцем до відповідних державних органів чи фондів. У проміжок часу між утриманням грошей і їх перерахуванням, роботодавець має відображати ці суми як поточні (короткострокові) зобов'язання. Згадаємо бухгалтерський запис:

Дебет рахунка «Витрати на оплату праці» 10 000

Кредит рахунка «Прибутковий податок до сплати» 2000

Кредит рахунка «Утримання на обов'язкове соціальне страхування до сплати» 750

Кредит рахунка «Профспілкові внески до стати» 50

Кредит рахунка «Заробітна плата до сплати» 7200

Разом з тим, роботодавець несе інші витрати та мас зобов'язання, пов'язані з оплатою праці, які регламентуються федеральним законом про соціальне забезпечення та іншими законодавчими актами. Це обов'язкові відрахування з фонду заробітної плати, які мусять бути оплачені роботодавцем.

До таких зобов'язань належать: обов'язкові відрахування на соціальне страхування (у частині, яка підлягає сплаті роботодавцем), обов'язкові відрахування до федерального фонду зайнятості та до фонду зайнятості штату (рис. 3).

Обов'язкові відрахування із фонду заробітної плати, які підлягають сплаті роботодавцем
частина обов'язкових відрахувань на соціальне страхування	до федерального фонду зайнятості	до фонду зайнятості штату

Рис. 3. Види обов'язкових відрахувань із заробітної плати, які сплачує роботодавець

На рахунках бухгалтерського обліку обов'язкові відрахування із фонду заробітної плати, що сплачуються роботодавцем, відображаються так:

Дебет рахунка «Витрати на обов'язкові відрахування із фонду заробітної плати» 1100

Кредит рахунка «Відрахування на обов'язкове соціальне страхування до сплати» 750

Кредит рахунка «Відрахування до федерального фонду зайнятості до сплати» 80

Кредит рахунка «Відрахування до фонду зайнятості штату до сплати» 270

Облік довгострокових векселів

Довгострокові векселі до сплати є із видів довгострокових зобов'язань підприємств. За своєю економічною сутністю вони є інструментом довгострокового залучення фінансових ресурсів для фінансування придбання конкретних активів, реалізації довгострокових проектів, пов'язаних зі здійсненням реальних інвестицій.

Довгострокові векселі мають ту ж саму природу, що й короткострокові, але термін їх дії складає більше одного фінансового року. Особливістю цього виду векселів є те, що вони можуть забезпечуватися заставою у вигляді активів. Наприклад, заставні векселі використовуються компаніями при придбанні об'єктів основних засобів.

Сума боргу за довгостроковими векселями оцінюється за справедливою ринковою вартістю ресурсів, які отримані в результаті розміщення цього виду довгострокових зобов'язань. Крім того, по векселю розраховуються періодичні витрати на сплату відсотків, виходячи із ринкової ставки відсотка, яка діяла на момент випуску векселя, та залишку заборгованості на початок облікового періоду.

Заборгованість по довгострокових векселях може бути сплачена при настанні терміну погашення всією сумою, яка включає основний борг і відсотки. Проте, як правило, згідно з умовами векселя погашення заборгованості по довгострокових векселях здійснюється по періодах протягом всього строку дії векселя. У цьому випадку кожний платіж по довгостроковому векселю буде включати суму відсотків з моменту їх попередньої виплати і однакові частки основної суми боргу, що погашається. У процесі погашення зменшується заборгованість по векселю і сума відсотків по залишку несплаченої суми боргу.

У Балансі сума довгострокової заборгованості по векселю, яка підлягає сплаті протягом поточного фінансового року, відображається в розділі «Поточні зобов'язання» (як короткострокова заборгованість), а решта - в розділі «Непоточні зобов'язання» (як довгострокова заборгованість).

Облік довгострокових векселів до сплати ведеться на рахунку «Заставні векселі до сплати». Це реальний, балансовий, пасивний рахунок, кредитове сальдо якого показує суму боргу по довгострокових векселях на певну дату. По кредиту цього рахунку відображається виникнення заборгованості по довгостроковому векселю, а по дебету - її погашення.

Наприклад, при отриманні компанією кредиту в сумі $500 000 терміном на два роки по 10%-ому довгостроковому векселю для фінансування будівництва будівлі під офіс, в обліку складається бухгалтерське проведення.

Дебет рахунка «Грошові кошти» 500 000

Кредит рахунка «Заставні векселі до сплати» 500 000

Погашення заборгованості по довгостроковому векселю відображається на рахунках бухгалтерського обліку записом:

Дебет рахунка «Заставні векселі до сплати» 500 000

Дебет рахунка «Витрати на сплату відсотків» 100 000

Кредит рахунка «Грошові кошти» 600 000

Види облігацій і порядок їх випуску

Зарубіжні компанії з мстою залучення фінансових ресурсів на тривалий термін для диверсифікації своєї діяльності мають право випускати довгострокові облігації. Довгострокові облігації - це цінні папери, які засвідчують внесення їх власниками певних коштів і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цих цінних паперів в передбачений термін з виплатою відсотків за встановленою ставкою. По своїй суті вони є формою кредитування емітентів юридичними та фізичними особами, котрі придбали довгострокові облігації.

Довгострокові облігації можуть бути різних видів. Залежно від мети випуску, процедури виплати відсотків, умов погашення і забезпечення довгострокові облігації класифікуються за такими ознаками (рис. 4).

Довгострокові облігації	Залежно від мети випуску	Розрахункові облігації
		Облігації, які випускаються для рефінансування
		Консолідовані облігації
	Залежно від наявності забезпечення (гарантії)	Забезпечені (заставні) облігації
		Облігації, що не мають спеціального забезпечення (незабезпечені облігації)
	Залежно від порядку реєстрації	Реєстровані (іменні) безкупонні облігації
		Облігації на пред'явника або адресні купонні облігації
	Залежно від порядку виплати відсотків	Прості облігації
		Дохідні облігації
		Реєстровані (іменні облігації)
		Облігації на пред'явника
	Залежно від умов погашення	Прості (фіксовані) облігації
		Облігації з послідовним погашенням (серійні облігації)
		Конвертовані облігації

Рис. 4. Класифікація довгострокових облігацій

Розрахункові облігації випускаються з метою повної або часткової оплати придбання довгострокових активів.

Метою емісії облігацій, які випускаються для рефінансування, є погашення діючих облігацій.

Консолідовані облігації випускаються замість декількох випусків діючих облігацій.

Забезпеченими (заставними) називаються облігації, які мають гарантію їх погашення. Вона забезпечується юридичним правом пріоритетного отримання власниками облігацій обумовлених в облігаційному контракті активів (майна) компанії-боржника за умови невиконання нею зобов'язань з погашення заборгованості.

Облігації, які не мають спеціального забезпечення (незабезпечені облігації) - це звичайні кредити, по яких компанія-боржник не видає гарантійного зобов'язання щодо їх погашення. У разі банкрутства компанії-боржника власники облігацій отримають частку її активів (майна) в загальному порядку нарівні з іншими кредиторами.

Прості (фіксовані) облігації - це облігації, строк погашення яких визначений у вигляді однієї конкретної дати. Відсотки по цих облігаціях виплачуються за фіксованою ставкою.

Облігації з послідовним погашенням (серійні облігації) погашаються серіями. По цих облігаціях борг виплачується декілька раз частковими сумами протягом усього життєвого циклу облігацій. Наприклад, компанія випустила облігації номінальною вартістю $1 500 000 терміном на 20 років; погашення облігацій в сумі $375 000 здійснюється через кожні п'ять років.

Конвертованими називаються облігації, власник яких має право обміняти їх на акції компанії-боржника.

До реєстрованих (іменних), безкупонних облігацій відносяться облігації, власники яких зареєстровані у книзі емітента (компанії-боржника). На цих облігаціях компанія записує ім'я та адресу власника. Відсотки і основна частина боргу по таких облігаціях виплачуються тільки особі, на ім'я якої зареєстрована облігація.

Облігації на пред'явника або безадресні, купонні облігації - це облігації, власники яких не зареєстровані у книзі емітента (компанії-боржника). Відсотки і основна частина боргу по цих облігаціях виплачується пред'явнику облігації. Такі облігації мають відривні купони, на яких вказується сума відсотків і дата їх отримання. При настанні терміну сплати відсотків купон відрізняють від облігації і пред'являють емітентові для погашення боргу.

Дохідні облігації - це облігації, за якими рівень виплат по відсотках залежить від розміру прибутку емітента (компанії-боржника). За умови збиткової діяльності емітента по цьому виду облігацій винагороди за відсотками не передбачена.

Випуск облігацій здійснюється за рішенням ради директорів з дозволу влади та за згодою всіх акціонерів.

Облігації, як правило, випускаються номіналом $1000, $5000, $10000, інколи по $100000 на строк від 10 до 50 років. Для продажу облігації компанія-емітент залучає андерайтера, в ролі якого може виступати інвестиційна компанія або банк.

Компанія, яка вирішила випускати облігації, мусить скласти контракт, в якому визначається термін погашення, ставки відсотків, строки їх сплати, можливість дострокового викупу, конвертації в акції та інші умови. Кожний утримувач облігації одержує сертифікат, який засвідчує борг компанії.

На облігації вказується її номінал, тобто основна сума, що підлягає сплаті у визначений строк і на яку нараховуються відсотки за відповідні періоди. На облігації також позначається ставка відсотків, під які випущена облігація, і сума, яка виплачується за визначений період часу - раз на півроку чи рік. Кожний періодичний платіж визначається за формулою:

Періодичний платіж по облігації = Основна сума (номінал облігації) * Встановлена ставка відсотків

Облігації можуть продаватись за номіналом, зі знижкою (дисконтом) або з надбавкою (премією). Це обумовлено квотою у відсотках до номінальної вартості облігацій, яка встановлюється компанією. Продажна ціна облігації не впливає на розмір періодичного платежу і визначається різницею між встановленою по облігації і ринковою ставкою відсотків. Ринкову ставку також називають діючою або купонною. Вона може змінюватися щодня. Це ставка, за якою покупець облігації погоджується тимчасово надати кошти, а продавець облігації вважає можливим взяти їх на певних умовах.

Облік довгострокових облігацій

Довгострокові облігації є однією із форм розміщення довгострокових зобов'язань. Вони мають юридичну силу і відображають зобов'язання компанії-емітента виплатити основну суму боргу та відсотки по ньому в обмін на капітал, який вкладений власниками облігацій - інвесторами.

Облік зобов'язань по довгострокових облігаціях ведеться на реальному, балансовому, пасивному рахунку «Облігації до сплати», кредитове сальдо якого означає суму боргу по випущених довгострокових облігаціях на певну дату. По кредиту цього рахунка відображається виникнення зобов'язань перед утримувачами довгострокових облігацій при їх розміщенні, а по дебету - їх погашення. У Балансі зобов'язання по довгострокових облігаціях відображаються в розділі «Непоточні зобов'язання».

Порядок відображення в обліку емісії довгострокових облігацій залежить від того, за якою вартістю вони продаються на ринку цінних паперів.

Облік продажу облігацій за номіналом

Облігації продаються за номінальною вартістю за умови, що встановлена відсоткова ставка по облігаціях ідентична з ринковою ставкою відсотків, тобто інвестори готові вкладати в них кошти за офіційно встановленою відсотковою ставкою.

Наприклад, 01.01.20хх р. компанія випустила 500 облігацій номіналом $1000 кожна терміном на 10 років із встановленою ставкою 10 % річних. Відсотки інвесторам підлягають сплаті кожні півроку - 30 червня і 31 грудня.

Обліковий період - з 1 січня по 31 грудня.

У бухгалтерському обліку операція буде відображена:

01.01.20ХХ р. - випуск облігацій і продаж їх за номіналом:

Дебет рахунка «Грошові кошти»

(500 облігацій по $1000 кожна) 500 000

Кредит рахунка «Облігації до сплати»

(500 облігацій) 500 000

30 червня, 31 грудня - сплата відсотків:

Дебет рахунка «Витрати на сплату відсотків по облігаціях» 25 000

Кредит рахунка «Грошові кошти» 25 000

($500 000 o 5 %) 100

Наприкінці облікового періоду, 31 грудня 20ХХ року, у фінансовій звітності мають бути показані:

1) витрати на сплату відсотків по облігаціях:

Звіт про прибутки і збитки

за 20ХХрік

Витрати на сплату відсотків по облігаціях $50 000

2) довгострокове зобов'язання щодо облігацій:

Баланс

Довгострокові зобов'язання:

Облігації до сплати, 10 % $500 000

(підлягають погашенню 31 грудня 20ХХ р.)

У нашому прикладі компанія отримала $1000 готівкою за кожну облігацію номіналом $1000 і зобов'язана сплатити кожному покупцеві облігації $1000 основної суми боргу і відсотки в сумі S1000 ($50 o 20 платежів за півроку впродовж 10 років), всього $2000. Отже, витрати на сплату відсотків за рік становлять $100, і ринкова ставка відсотків, відповідно, складає 10 % на рік (100 % на $1000 основної суми). Офіційно встановлена ставка відсотків по облігаціях теж складає 10 %.

Компанія при продажу кожної облігації отримала $1000 готівкою, що становить поточну вартість майбутнього руху грошових коштів, пов'язаного з облігацією.

Для її розрахунку можна скористатися формулою:

PV = FV : (1 + r)

де PV- поточна вартість;

FV- майбутня вартість;

r - відсоткова ставка.

Сьогоднішня вартість загальної суми серії платежів, які будуть надходити протягом визначеного періоду часу в майбутньому, називається поточною вартістю ануїтету. Для його визначення розраховується складний дисконт для кожного з однакових періодичних платежів. Однак значно легше розрахувати поточну вартість певної величини за допомогою спеціальних таблиць.

Отже, поточна вартість основної суми облігації розраховується з використанням таблиці значень поточної вартості простої величини (n), а поточна вартість відсотків - за таблицею «Поточна вартість ануїтету» (П):

1) Основна сума: $1000 * Пn = 20; і=5% $377

2) Сума відсотків: $50 * Пn = 20; і=5% $623

Продажна ціна облігації $1000

Оскільки ринкова ставка відсотків співпадає з офіційно встановленою по облігації, поточна вартість майбутніх грошових потоків по облігації дорівнює її номінальній вартості.

Облік продажу облігацій зі знижкою (дисконтом)

Якщо покупці облігацій вважають для себе можливим вкладати кошти у ці облігації тільки при ринковій ставці відсотків, яка вища офіційно встановленої, компанія мусить продавати облігації зі знижкою (дисконтом). Так, припустимо, що у нашому прикладі по 10-річних облігаціях номіналом $1000 із офіційно встановленою ставкою «10 % річних» ринкова ставка відсотків становить 14 %. Для визначення продажної ціни облігації потрібно розрахувати поточну вартість двох майбутніх грошових потоків, пов'язаних з облігацією:

1) основної суми (n = 20, і = 7 %);

2) відсотків, які сплачуються кожні півроку протягом 10 років (n = 20, і = 7 %);

Поточна вартість

1) Основна сума: $1000 * Пn = 20; і=7% $258

2) Сума відсотків $50 * Пn = 20; і=7% $530

Продажна ціна облігацій $788

Отже, знижка по облігаціях складає $212 ($1000 - $788).

При випуску компанією 500 облігацій загальною номінальною вартістю $500 000 і продажу їх згідно з ринковою відсотковою ставкою - 14 % річних (тобто за ціною 78,8 % від номіналу) на загальну суму $394 000 бухгалтерські проведення будуть такими:

1 січня 20ХХ р. - випуск облігацій і продаж їх зі знижкою (дисконтом):

Дебет рахунка «Грошові кошти» 394 000

(500 облігацій по $788 кожна)

Дебет рахунка «Дисконт по облігаціях до сплати» 106 000

($212*500 облігацій)

Кредит рахунка «Облігації до сплати» 500 000

Як бачимо, рахунок «Облігації до сплати» кредитується на суму номінальної вартості розміщених облігацій. Рахунок «Дисконт по облігаціях до сплати» є активним, регулюючим відносно рахунка «Облігації до сплати». Його використання дає можливість відобразити в Балансі реальну вартість облігацій. Для рівномірного списання суми дисконту на витрати по періодах застосовується прямолінійний метод нарахування амортизації дисконту.

30 червня, 31 грудня - сплата відсотків та амортизація наданої знижки (дисконту):