Нормативне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні

* розробляє систему і норми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

* затверджує правила документообігу й технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

* може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, із подальшим включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Необхідно також мати на увазі, що облікова політика є складовою частиною фінансової звітності підприємства та повинна відображатися у примітках до фінансових звітів. Отже, саме вона дозволяє поєднати ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності. Без такого регламентуючого розпорядчого документа та його додержання бухгалтерський облік не відповідатиме принципу послідовності, а фінансова звітність не буде зрозуміла користувачам.

Раніше, до речі, система ведення бухгалтерського обліку в Україні також передбачала створення та дотримання на підприємстві певної облікової політики, але ці вимоги мали формальний характер.

Часи, коли визначення облікової політики на підприємстві обмежувалось комплексом основних (стандартних) параметрів обліку і звітності, механічно переписаних Із законодавчих циркулярів (таких, як порядок нарахування зносу за основними засобами і МШП, порядок звітності підзвітних осіб тощо), минули назавжди. Ринкові методи господарювання вимагають досконалих, конкретних і незмінних правил ведення бухгалтерського обліку та звітності на підприємстві. А встановлення таких правил, в свою чергу, потребує наукового аналітичного підходу, глибоких маркетингових досліджень, зваженої і далекоглядної кадрової політики, поєднання інтелекту та досвіду працівників підприємства.

Ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємстві починається з розробки його облікової політики, яка передбачає вибір комплексу методичних прийомів, способів та процедур організації та ведення бухгалтерського обліку підприємством з числа загальноприйнятих в державі. Тобто облікова політика конкретного підприємства залежить від політики держави в сфері бухгалтерського обліку.

Політика обліку - це сфера нормалізації обліку через певні правила, стандарти, методологічні норми з метою визначення загальних і докладних принципів функціонування обліку в даній країні (об'єднанні країн) на певний період.

Розмежування понять теорії, політики і практики має принципове значення для практичного розуміння політики обліку.

Теорія обліку не є національною, вона має за мету розробити загальні методи ведення обліку, такі, наприклад, як подвійний запис, рахунок, інвентаризація, складання балансів, способи оцінки і реєстрації господарських подій, таких як фінансова звітність тощо. Теорія обліку є не тільки наднаціональна, але й над часова. Наведені вище елементи методу обліку не зазнають змін, їх лише доповнюють в частині зміни організації та форми ведення обліку. Двоїстість, наприклад, є законом подвійного запису в усьому світі і ніяким змінам не підлягає.

В той же час політика обліку має і національний характер та відображає особливості ведення обліку кожного окремого господарюючого суб'єкта.

Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні змінив існуючі раніше правила та принципи ведення обліку, а нововведення Закону, які практично вже реалізовані, змінили і доповнили існуючий донедавна, стереотип про єдиний і незмінний облік в усій державі.

На фоні стандартизації обліку створилась міжнародна стандартизація, що має наближені риси макрополітики обліку до принципів теорії обліку.

Враховуючи те, що багато держав пов'язані виключно з власною політикою бухгалтерського обліку або частково з використанням міжнародної політики бухгалтерського обліку, на рис. 1. представлено її відповідну класифікацію.

Політику бухгалтерського обліку слід розуміти як сферу діяльності державних органів (наприклад, Управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України) або інститутів, утворених через державні та міжнародні об'єднання бухгалтерів і направлені на нормалізацію чи стандартизацію бухгалтерського обліку. Політика обліку випливає з рівня

значення норм у правовому врегулюванні технології ведення бухгалтерського обліку, які здобули перевагу над звичайними традиційними способами організації та ведення обліку.

Рис. 1. Класифікація бухгалтерської політики за територіальним критерієм

Політику бухгалтерського обліку називають ще сферою діяльності нормалізації, яка знаходиться між практикою і теорією бухгалтерського обліку. Сформульована в такий спосіб сфера політики бухгалтерського обліку має загальний характер і не охоплює всієї облікової політики.

Для складання фінансової звітності відповідно до чинних нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Отже, облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Основна її мета - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Формування облікової політики може відбуватись на двох рівнях (див. рис. 2.).

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді наказу про облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документу. Наказ про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Наказ про облікову політику може складатись з таких розділів: Преамбула

1. Організація бухгалтерської служби па підприємстві.

2. Методологічні аспект

3. Організаційно-технічні аспекти

В преамбулі вказується основні відомості про підприємство та основи документи, якими керуються при веденні бухгалтерського обліку на підприємстві.

Підготовка Наказу про облікову політику підприємства на практиці досить трудомісткою справою і вимагає від учасників цього процес неабияких здібностей, комплексних знань всіх процесів, які відбувались н підприємстві за його межами в минулому, здійснюються зараз проводитимуться в майбутньому. Усе це потребує ґрунтовного аналізу подій і фактів, вміння бачити перспективу, не ординарно мислити тощо.



Рис. 2. Рівні облікової політики

Вибір облікової політики залежить від особливостей діяльності кожного конкретного підприємства. При формуванні облікової політики слід враховувати фактори, що на неї впливають (рис. 3.).



Рис. 3. Фактори, які впливають на формування облікової політики

Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови та можливості ведення господарської діяльності, повинна забезпечити:

¦ повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності;

¦ готовність бухгалтерського обліку до втрат (витрат) та пасивів, ніж можливих доходів і активів - не допускаючи створення прихованих резервів;

¦ відображення в бухгалтерському обліку фактів та умов господарської діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

¦ тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам по рахунках синтетичного обліку на 1-ше число кожного місяця, а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

¦ раціональне ведення бухгалтерського обліку виходячи, з умов господарської діяльності та величини підприємства.

Таким чином, облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил з врахуванням специфіки (особливостей) його діяльності.

Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами (включаючи виділені на окремий баланс) незалежно від місця їх розташування.

Розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою зіставності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто користувачі набувають можливості оцінити, наскільки порівнювальними є дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого звітного періоду, того чи іншого підприємства.

При формуванні облікової політики підприємства слід орієнтуватись на діючі стандарти та інші нормативні акти.

До елементів звітної політики також відносяться: 1) порядок обліку курсових різниць протягом звітного року; 2) порядок утворення та використання резервного капіталу, крім випадків, коли він утворюється в порядку, встановленому законодавством; 3) порядок розподілу чистого прибутку; 4) склад і порядок утворення і використання фондів спеціального призначення; 5) порядок збільшення статутного капіталу та оцінка вкладів; 6)встановлення порядку вибуття учасників і визначення розміру частки належного їм додаткового капіталу.

Облікова політика розробляється на багато років і може змінюватись лише у випадку:

¦ зміни статутних вимог;

¦ зміни вимог органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

¦ забезпечення внесеними змінами більш достовірного відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для: а) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій; б) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

У разі зміни облікової політики у примітках до фінансової звітності слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення.

Наказ про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства.

Доцільність зміни того чи іншого параметра комісія має встановити під час обов'язкової річної інвентаризації, а якщо їх розробляє аудиторська фірма, -- під час аудиторської перевірки. При цьому слід пам'ятати, що такі зміни можливі у випадках, передбачених пунктом 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах». Отже, облікова політика може змінюватися, коли:

* змінюються статутні вимоги (тобто при внесенні змін до статуту підприємства);

* змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку (тобто внесені зміни чи доповнення до П(С)БО або затверджене чергове П(С)БО);

* зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Вплив зміни облікової політики на події й операції минулих періодів відображається у звітності шляхом:

* коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

* повторного надання порівняльної інформації стосовно попередніх звітних періодів.

Зміна облікової політики, вибір відображення впливу зміни на облікову політику повинні бути розкриті й обґрунтовані у примітках до фінансової звітності за поточний звітний період.

Облікова політика застосовується щодо подій і операцій з моменту їх виникнення, за винятком випадків, коли зі зміною облікової політики суму коригування нерозподіленої суми прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно (наприклад, втрачено якусь підшивку первинних документів за попередній період, відновити яку неможливо). У цьому випадку облікова політика поширюється тільки на події й операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики.

Таким чином, зміна облікової політики тягне за собою перерахунок прибутків за всі попередні періоди діяльності підприємства, що зайвий раз підтверджує надзвичайну важливість науково обґрунтованого, професійного підходу до її встановлення.

Дещо пом'якшує ситуацію те, що не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

подій або операцій, які не відбувалися раніше.

А якщо неможливо розрізнити зміну облікової політики та облікових оцінок, то це розглядається й відображається як зміна облікових оцінок.

Не слід плутати зміну облікової політики зі зміною визначення облікових оцінок. Наприклад, зміну характеру діяльності підприємства, застосування нових видів сировини й матеріалів спричиняють не зміна облікової політики, а її встановлення. У цьому випадку ми маємо справу не зі зміною облікової політики, а із зміною облікових оцінок.

Облікова оцінка -- попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами. Вона може бути переглянута, якщо змінюються обставини, на яких вона ґрунтувалася, або отримано додаткову інформацію.

Встановлення таких змін на практиці -- досить складна і скрупульозна справа, під час якої важко повністю уникнути помилкових рішень. Тому перш ніж прийняти одне (єдине) конкретне рішення, добре поміркуйте!

Отже, усім подіям (операціям), які є новими для підприємства, для встановлення облікової політики необхідно дати попередньо облікову оцінку, а оскільки вона може змінитися, то доведеться застосовувати інші методи і процедури. Якщо облікова оцінка змінюється, то не варто коригувати прибуток і повторно надавати інформацію про попередні звітні періоди для порівняння. Зміни облікових оцінок впливають тільки на майбутнє і не стосуються минулого.

Наслідки змін в облікових оцінках включайте до тієї статті звіту про фінансові результати, яка раніше застосовувалась для відображення доходів або витрат, пов'язаних а об'єктом такої оцінки, в тому періоді, в якому відбулася зміна, а також в наступних періодах, якщо зміна впливає на ці періоди.

Відповідальність суб'єкта господарювання, його посадових осіб за неприйняття облікової політики та за внесення необґрунтованих (незаконних) змін до облікової політики підприємства, за ведення обліку всупереч вимогам політики

Законодавчі акти України не передбачають безпосередньої відповідальності підприємства, його власника та посадових осіб у випадку неприйняття облікової політики або за внесення необґрунтованих (із порушенням установленого порядку) змін. Однак це не означає, що її немає взагалі!

Так, під час перевірки фінансової діяльності підприємства орган, який її проводить (аудиторська фірма, податкова інспекція), може визнати недійсним баланс, складений без затвердженої відповідним чином облікової політики (або уразі прийняття необґрунтованих змін до облікової політики, або у випадку не проведення перерахунку прибутків за попередні звітні періоди після внесення змін до облікової політики). Такий висновок базується на положеннях статті 8 Закону про бухоблік, чинних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

2.3 Напрями вдосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності

На сучасному етапі функціонування суспільства в Україні відбуваються істотні зрушення , що призводять до змін у веденні бухгалтерського обліку. Це насамперед пов'язано з намаганням наблизити облік до міжнародних стандартів і нестабільною законодавчою базою.

На протязі девяностих років шла безперервна роботапо вдосконаленню бухгалтерського обліку на Україні з застосуванням міжнародних стандартів прийнятих в міжнародному суспільстві фінансової звітності. Почали з розробки введення методики бухгалтерського обліку для спільних підприємств, що з'явились наприкінці восьмидесятих років.

У 1992 році було запропоновано і прийнятий новий план рахунків бухгалтерського обліку. Спеціалісти пропонують перейти на європейську структуру планів рахунків; що складаються з десяти класів з трьохзначною нумерацією кодів синтетичних рахунків; двома-рьома резервними класами рахунків для організанізації управлінського ,в тому числі калькуляційного обліку. Неприйнятна умова токого переходу повна зміна кодування тих синтетичних рахунків що використовуються, це призведе до необхідності перебудлви комп'ютерних програм бухгалтерского обліку, дезорганізує работу бухгалтерів, аудиторів, податкових інспекторів і інших зацікавлених осіб.

Работа над проектом Закону про бухгалтерський облік показала, що жорстке регламентування методології і організації бухгалтерского обліку неприйнятне. Необхідно переходити до нових регламентующих документів і стандартів бухгалтерского обліку. Першим був затвердженний стандарт про облікову політику підприємства,що містив загальні правила бухгалтерского обліку, що застововуються в міжнародній практиці фіноесового обліку і звітності..

Ще одним необхідним елементом вдосконалення звітності я вважаю може бути прийняття стандарту бухгалтерського обліку «Бухгалтерська звітність підприємства», який максимально наблизить її структуру і зміст до міжнародних привил, що застосовуються в Об'єднаній Європі та інших країнах. В цьому стандарте визначено , що достовірною вважається бухгалтерская звітність, основанная на системному бухгалтерскому обліку, інформація якого формується виходячі з принципів і правил, викладенних в документах системи нормативного регулювання бухгалтерского обліку в Україні. Цей стандарт дасть поштовх для развитку спільних підприємств.

В умовах нестабільності економічної ситуації більш гостро стоїть питання про стан бухгалтерского обліку на підприємстві так як багото підприємств виходять на міжнародний ринок, і це потребує скорійшого вдосконалення нормативної бази бухгалтерского обліку і податкового законодавства.

Інструкцією «Про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства» зі змінами і доповненнями від 19 лютого 1998 року №37 дещо полегшено порядок заповнення балансу підприємства. Так внесеними змінами відмінено абзац ,що був присвячений переходу до нової національної валюти. Інструкція в новій редакції враховує зміни, що відбулися в бухгалтерському обліку основних засобів з вступом в силу Інструкції по бухгалтерському обліку балансової вартості груп основних фондів від 20 липня 1997 року №159. В минулому варіанті балансова вартость ототожнюється з початковою , , хоча в валюту балансу не попадала, а була лише точкою відрахунку для визначення остаточної вартості. Відмінено також вказівка на необхідність щомісячного відображення в інвентарних картках і на аналітичних регістрах суми нарахованого за місяць зносу основних фондів. Раніше по статті «Нематеріальні активи» відображались також права власності підприємства на окремі квартири в житлових будинках, що їм належать. Внесена стаття «Розрахунки та інші короткострокові пасиви» -конкретизація в адресовані суми кредиторської заборгованості до 2 або 3 розділу пасива в залежності від строка її погашення призвана скоротити свободу вибору, що дозволяла варіювати підсумкові значення того чи іншого розділу при розрахунку окремих узагальнених показників фінасового стану підприємства. Однією з важливих проблем обліку є те, що бухгалтерський облік розбігається з податковим, що ускладнює роботу бухгалтерів.

Сучасний рівень розвитку наукових технологій змушує підприємства незалежно від форм власності застосовувати прикладні пакети бухгалтерських програм. Однією з негативних рис сучасног ринку бухгалтерських програм є те, що продавці не адаптують їх під конкретне підприємство, тому виникають певні труднощі при роботі з цими продуктами, і підприємства змушені залучати до роботи інженерів-програмістів для подальшої доробки і адаптації програми.

До складу фінансової (бухгалтерської) звітності підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою включають:

бухгалтерський баланс.

Звіт про прибутки.

Звіт про рух грошових коштів.

Додатки.

Річний звіт супроводжується пояснювальною запискою до фінансового звіту.

У більшості країн світу застосовують типові форми бухгалтерської звітності, які розробляються і затверджуються в національному маштабі. Так , для країн Європейського Союзу (ЄС) форми і звіт річного фінансового звіту компаній регулюється Четвертою Директивою ЄС, прийнятою 1978 році. Кожна країна- учасниця ЄС, може уточнювати форми і зміст звітності залежно від своїх національних особливостей, зберігаючі загальні принципи їх побудови.

Проте в деяких країнах типові форми фінансової звітноті в національному маштабі не розробляються і не затверджуються (США, Великобританія, Канада, тощо). Компанії (фірми) самостіцно обирають форму подання звітів (більш чи менш деталізовану) відповідно до національних вимог щодо їх змісту та принципів фомування.

У багатьох країнах світу для малих підприємств, які мають невеликий господарський оборот, передбачено складання і подання так званих спрощених звітів.

Суть спрощених фінансових звітів полягає в тому, що вони складаються за формами з меншою деталізацією, з більш узагальненими статтями балансу чи позиціями доходів і витрат звіту про прибутки.

Підприємства , які належать до такої категорії, визначаються законодавчо. В країнах ЄС при цьому беруться до уваги три критерії:

-сума (валюта) балансу;

-доход від реалізації;

-чисельність персоналу підприємства.

Якщо підприємство вкладається в два з цих критеріїв, то воно відноситься до категорії малих (невеликих). У національній валюті Франції, наприклад, ці показники сягають таких рівнів:

-сума (валюта) балансу- до 1.5 млн. франків.

-доход від реалізації- до 3.0 млн. франків.

-чисельність персоналу- до 10 чол.

При цьому за суму балансу береться сума активів підприємства за принципом нетто (чистого) стану. Величина доходу від реалізації визначається сумою реалізації продукції, робіт та послуг основної діяльності мінус надані клієнтам знижки і мінус податок на додану вартість иа інші подібні податки. Чисельність персоналу розраховується , як середнє арифметичне від кількості постійного персоналу на кінець кожного кварталу року.

У більшості країн фінансова звітність складається іподається для зовнішніх користувачів з річним інтервалом, тобто після закінчення календарного ( або так званного фінансового) року. Але для внутрішніх потреб вона складається , здебільшого, з коротшим інтервалом (помісячно або поквартально).

Обов'язкова адреса, куди підприємства повинні подавати звітність, регулюється кожною державою.

У різних країнах є певні особливі групування статей балансу. В більшості західноєвропейськихкраїн статті активу балансу групуються і розміщуються згори донизу в міру зростання ліквідності господарських засобів (активів). Під ліквідністю засобів при цьому слід розуміти їх спроможність перетворитись, трансформуватись у грошові кошти (готівку) за якийсь певний час.

Статті пасиву балансу групуються і розміщуються згори до низу за ознакою зменшення часу, необхідного для повернення боргів.

В США, Англії, Канаді та деяких інших країнах статті балансу групуються у зворотньому до нашого порядку.

Щодо форми подання балансу, то в міжнародній практиці є дві найважливійші форми:

1.двостороння форма, за якою активи підприємства розміщуються ліворуч (актив балансу), а зобов'язання і власний капітал- праворуч (пасив балансу).

2.одностороння або послідовна форма, за якою послідовно, згори до низу, розміщуються актив і пасив балансу.

Важливо розрізняти за суттю та змістом основні розділи балансу: оборотні активи, необоротні активи, короткострокові зобов'язання, довгострокові зобов'язання, власний капітал.

Звіт про прибутки та збитки (зві про прибутки і збитки або звіт про фінансові результати) є обов'язковою формою фінансового звіту підприємства. Основна його мета- надати інформацію користувачам про формування фінансового результату підприємства.

Зміст звіту про прибутки та збитки визначається міжнародним стандартом № 5 “Інформація , яка підлягає розкриттю у фінансових звітах”.

Як відомо, у фінансовому обліку фінансовий результат діяльності підприємства визначається порівнянням доходів та витрат звітного пкріоду. При цьому звіт про прибутки та збитки може мати одноступеневий і багатоступеневий формат. Звіт за одноступеневим форматом складається з двох розділів. Перший розділ- це перелік усіх доходів, одержаних підприємством за звітний період. Другий розділ- це перелік усіх витрат підприємства за звітний період. Різниця між загальною сумою доходів та загальною сумою витрат покаже фінансовий результат (прибутки чи збитки).

Звіт за багатоступеневим форматом містить інформацію, котра показує послідовний процес формування кінцевого фінансового результату. Крім чистого прибутку, такий звіт містить проміжні показники фінансових результатів: валовий доход (прибуток), прибуток основної діяльності (операційний прибуток), результат фінансових та надзвичайних операцій, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

Коротко звіт про прибуток за багатоступеневим форматом корпорації наведено у додатках № 1. Слід зазначити, що проміжні показники фінансових результатіввизначаються групуванням і порівнянням відповідних доходів та витрат. Так, порівняння доходу від реалізації (чистого продажу) зсобівартістю реалізованої продукції, визначається валовий доход (прибуток). При цьому стаття “чистий продаж” включає доход від реалізації мінус повернення товарів покупцями та мінус суми наданих покупцям знижок ціни. Собівартість реалізованої продукції включає так званні продуктивні витрати: прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати та загальновиробничі витрати (непрямі витрати на рівні цехів).

Торгові підприємства у цій статті відображають фактичну купівельну вартість реалізованих товарів.

Окремо відображаються у звіті операційні витрати, які ще називаються витратами витратами періоду. До них належать витрати на збут продукції, адміністративно-господарські витрати, витрати на амортизацію основних засобів загальногосподарського призначення.

Різниця між валовим прибутком і сумою реалізаційних витрат- це операційний прибуток або прибуток основної діяльності.

У звіті про прибутки та збитки окремо відображаються доходи від фінансових операцій (одержані відсотки з облігацій, дивіденди з акцій, тощо) та витрати від них, а також результат фінансових операцій, доходи, витрати і результат надзвичайних (позареалізаційних) операцій.

В результаті прибуток до оподаткування визначається алгебраїчною сумою проміжних результатів: операційного прибутку та результатів від фінансових та надзвичайних операцій. Чистий прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства- це різниця між прибутком до оподаткування та сумою податку на прибуток.

Схему звіту про прибуток країн ЄС наведено нижче. У ній чітко виділяються три сфери діяльності: основна діяльність, фінансова діяльність та позареалізаційна діяльність.

В країнах членах ЄС форма звіту про прибутки та збитки затверджується в національному маштабі і є єдиною для всіх підприємств. В таких країнах як США, Англія, Канада та деяких інших форма звіту довільна щодо переліку доходів, витрат, їх деталізація та групування.

В останні роки звіт про рух грошових коштів є обов'язковим у складі фінансової звітності підприємств розвинених зарубіжних країн. Його зміст і методика складання регулюється міжнародним стандартом бухгалтерського обліку № 7 “Звіт про руз грошових коштів”.

Головне призначення звітупро рух грошових коштів- надати користувачам інформацію про те, з яких джерел надходили гроші на підприємство, по яких напрямках і на які цілі витрачались гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітний період.

При цьому рух грошових коштів відображається у звіті по трьох видах діяльності: поточна (основна) діяльність, інвестиційна діяльність, фінасова діяльність. Це дає можливість оцінити раціональність використання коштів, напрямки діяльності підприємства, платоспроможність, скласти прогноз подальшого розвитку.

Найдостовірнійшу інфорамацію для складання цього звіту можна одержати даними бухгалтерського обліку, належшим чином організувавши облік надходження та витрачання грошей по трьом видам діяльності. Проте такий шлях занадто трудомісткий. У зарубіжних країнах звіт про рух грошових коштів (щодо основної діяльності) складається шляхом коригування , іншими словами трансформування звіту про прибутки і збитки. Відповідно до міжнародних стандартів облік доходів і витрат ведеться за методом їх нарахування, що знаходить відображення у звіті про фінансові результати. А тому можлива ситуація, коли підприємство має прибутки, але не має реальних грошових коштів.

Є два методи коригування звіту про прибутки: прямий і не прямий. Прямий метод передбачає коригування кожної статті звіту про прибутки, тобто включення негрошових доходів і негрошових витрат. Непрямий метод передбачає трансформуваннякожної статті звіту про прибутки та збитки. За цим методом коригування зазнає сума чистого прибутку- вона коригується в суму грошових коштів від поточної діяльності.

Крім основних форм фінансової звітності, передбачається також додатки до звітності. Вони потрібні, щоб надати користувачам детальнішу аналітичну інформацію стосовно окремих статей звітності, а також додаткову інформацію для поглибленого розкриття фінансової і господарської політики підприємства. Питання змісту додатків до звітності здебільшого вирішується національним законодавством та національними стандартами обліку. Проте багато позицій може вирішуватися в міжнародному маштабі.

Перелік додатків до фінансової (бухгалтерської) звітності, що передбачені Четвертою Директивою для країн ЄС:

методи оцінки різних статей річних звітів і методи підрахунку вартісних виправлень

назва і місцезнаходження зареєстрованого офісу підприємства, у яких компаніях володіє певним відсотком статутного капіталу

кількість і номінальна (або облікова) вартість акцій, випущених за звітний рік в межах дозволеного статутного капіталу ( за видам акцій)

існування будь-яких сертифікатів участі, конвертованих боргових зобов'язань

суми заборгованості, які слід сплатити не раніше, ніж через 5 років

загальна сума будь-яких фінансових зобов'язань, не включених у баланс, якщо ця інформація уточнює оцінку фінансового положення

чистий товарооборот у розрізі категорій діяльності та географічних ринків

середня кількість осіб, найнятих на роботу за фінансовий рік (за категоріями персоналу) та соціальні витрати

вплив оцінки статей на суму прибутків та збитків за фінансовий рік

різниця між податками, нарахованими у фінансовому році та у попередні роки

сума винагород працівникам адміністративного, управлінського та контрольного органів залежно від їхньої відповідальності

сума авансів і кредитів , наданих працівникам адміністративного, управлінського та контрольного органів.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Практичне дотримання цього положення ускладнюється тим, що діючий уніфікований план рахунків орієнтований на формування інформації для складання фінансової звітності. В результаті, існуюча система бухгалтерського обліку не забезпечує формування інформаційної бази для складання усіх видів звітності, зокрема, податкової.

Для розв'язання проблеми зближення бухгалтерського та податкового обліку фахівцями Науково-дослідного фінансового інституту Міністерства фінансів України було розроблено методику, яка була запроваджена у формі Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 29.12.2006 р. №1316 (далі - Положення № 1316).

Цим Положенням було здійснено спробу відстежити зв'язок доходів і витрат у бухгалтерському обліку з валовими доходами та валовими витратами через постійні та тимчасові різниці для складання декларації з податку на прибуток та забезпечення зіставлення і відповідності бухгалтерського та податкового обліку.

З цією метою було передбачено коригування даних бухгалтерського обліку на суму постійних і змінних податкових різниць. При цьому податковою різницею визнається різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходу, витрат активів і зобов'язань у бухгалтерському обліку та податковому законодавстві.

Наслідком цього було б суттєве збільшення обсягу облікової роботи, оскільки бухгалтери будуть змушені обчислювати різниці між податковими і обліковими оцінками двічі та робити значну кількість додаткових записів в аналітичному обліку, Як наслідок, Положення № 1316 було скасовано.

Це вкотре свідчить, що спрощення процедури складання податкової звітності за даними бухгалтерського обліку цілком залежить від методики розрахунку податку на прибуток, закладеної в податковому законодавстві.

Аналіз підходів до формування інформації в системі національних рахунків і в системі бухгалтерського обліку дозволяє визначити термінологічні, класифікаційні, оціночні та методологічні невідповідності цих систем:.

Термінологічні розбіжності пов'язані із різним трактуванням однакових термінів і застосуванням різних термінів для схожих об'єктів спостереження.

Класифікаційні відмінності обумовлені, перш за все, відмінами у підходах до класифікації витрат, нефінансових активів, товарів і послуг.

Головною відміною у підходах до оцінки є те, що в системі СНР зміни в активах і багатстві обчислюються за цінами, які діють на момент операції, а в бухгалтерському обліку зберігається пріоритетність історичної (фактичної) собівартості. Це призводить до значних відмін у трактовці доходу, витрат, продукції, інвестицій, прибутку тощо.

Методологічні розбіжності полягають передусім у підходах до застосування принципу подвійного запису в бухгалтерському обліку та СНР.

Виходячи з цього, слід відмовитись від концепції пріоритетності того чи іншого користувача або галузі права, оскільки це неминуче призведе до субординації бухгалтерського обліку. Сучасна система бухгалтерського обліку має базуватись на паритетності потреб користувачів.

За цих умов головною практичною проблемою є забезпечення в межах однієї системи обліку потреб користувачів, інтереси яких суттєво відрізняються.. Для цього можна застосовувати фасетну класифікацію для побудови системи аналітичних рахунків, тобто в межах одного синтетичного рахунку виділяти кілька масивів аналітичної інформації. Формування такої інформації потребує вирішення питання щодо запису інформації одночасно в кількох аналітичних розрізах. Одним з них є застосування подвійного запису в розрізі напрямів класифікації аналітичних рахунків.

Отже, в системі синтетичних і аналітичних рахунків бухгалтерського обліку можна отримувати окрему інформацію, що цікавить різних користувачів.

Актуальним, для національної фінансової звітності, є удосконалення комплексного та спеціалізованого інформаційного забезпечення незахищених (зовнішніх) груп користувачів. Удосконалення національної фінансової звітності передбачає підвищення її інформативності з найкращими споживчими та якісними характеристиками, що відповідають, та у повній мірі, задовольняють потреби користувачів та основну мету подання фінансової звітності.

Необґрунтованою, залишається й будова балансу підприємства, що пояснюється перенесенням його старої форми без адаптації до нового змісту та дотримання мети складання фінансових звітів. Існуюча структура капіталу відображає юридичний підхід до визначення джерел формування капіталу підприємства. Однак вона не здатна відобразити економічну суть руху капіталу на підприємстві та відносини, що виникають між підприємством та вкладниками капіталу.

Дослідників балансу насамперед цікавить ліквідність підприємства та ступінь забезпечення зобов'язань підприємства перед кредиторами, оскільки це значною мірою впливає на ступінь ризику інвестування капіталу в дане підприємство (п. 4 П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності" ). Тому логічним вважаємо перегрупування статей балансу за порядком спадання негайності погашення, що призведе до покращення його структури та підвищення аналітичності балансу.

Іншими аргументами на користь перегрупування балансу є, по-перше, існуючий порядок задоволення вимог кредиторів, що свідчить про пріоритетність інтересів кредиторів відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-ХП, а, по-друге, визначений положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку порядок розрахунку розміру власного капіталу.

Власним капіталом підприємства визнається та його частина, що залишається в активах підприємства після виконання ним зобов'язань з приводу використання залученого капіталу. Для вдосконалення обліку залученого капіталу та цільового фінансування необхідно розробляти нові інформаційні системи, комп'ютерні програми на основі використання персональних комп'ютерів та обчислювальних мереж. Вони мають забезпечити універсальний характер їх застосування, виходячи із загальних методологічних підходів організації бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і дозволять використовувати програми, що налагоджуються виходячи зі специфіки сфери діяльності кожного конкретного підприємства.

Отже, чисельність непорозумінь та труднощів як в обліку залученого капіталу, так і при розрахунках відповідних показників зумовлені недосконалістю податкового законодавства та існуванням недоліків у нормативах, що регулюють бухгалтерський облік в Україні. Тому для покращення якості інформації, яка надається внутрішнім та зовнішнім користувачам, подальшого удосконалення потребує методологія та організація бухгалтерського обліку та фінансової звітності залученого капіталу.

В результаті раніше проведених досліджень вченими встановлено, що серед багатьох існуючих факторів, які відображаються на організації бухгалтерського обліку малих підприємств виділяють наступні:

1. Обмежені фінансові можливості щодо залучення висококваліфікованих спеціалістів з бухгалтерського обліку та з інших сфер (зокрема, юриспруденції, маркетингу, менеджменту). Тут важливо знати і розуміти, що первинна постановка обліку - така сама необхідна умова при організації підприємства, як і упорядкування його засновницьких документів. Для грамотного формування облікової політики необхідні гарні знання нормативних актів з бухгалтерського обліку та положень податкового законодавства.

2. Потреба у всебічних знаннях законодавства для здійснення своєї діяльності. Для організації навіть невеликого підприємства необхідне всебічне знання існуючої законодавчої бази: цивільного, податкового, трудового, валютного, митного, зовнішньоекономічного законодавства. Відсутність відповідних знань часто використовується протилежною стороною в своїх інтересах. Недостатність правової освіти та відсутність знань з організації документообігу є сьогодні одними із найбільш актуальних проблем.

3. Невелика чисельність працюючих. Оскільки обсяги діяльності не дозволяють зайняти весь робочий час співробітника виконанням виключно його спеціальних обов`язків, його просять також виконувати інші роботи, в тому числі ті, які потребують знань з інших галузей, спеціалістів по яким у підприємства немає. Слабка захищеність перед податковими та іншими контролюючими органами. Відсутність можливості тримати висококваліфікованих спеціалістів та недосконалість існуючої судової системи призводить до того, що перевіряючі органи можуть чинити протиправні дії, змушуючи переплачувати податки, давати хабарі, чинити інші дії, що принижують персонал та інтереси суб'єктів малого підприємництва.

4. Уявлення керівництва підприємства про бухгалтерський облік як засіб для нарахування податкових зобов'язань. З початку свого існування та до кінця ХІХ ст. бухгалтерський облік вівся виключно для управлінських цілей і тільки в деяких випадках - для отримання грошей від акціонерів. Приблизно 400 або 500 років бухгалтерський облік розвивався виключно у напрямку надання інформації про фінансово-господарську діяльність організації. Багато керівників і засновників навіть не здогадуються, що бухгалтерський облік ведеться для них, а не для податкового інспектора.

5. Недостатнє знання керівництвом завдань бухгалтерського обліку. У системі управління організацією бухгалтерський облік виконує функцію зворотнього зв'язку, тобто надає інформацію керівнику про те, чим він керує і до яких результатів це призводить. Двома найбільш важливими завданнями бухгалтерського обліку є забезпечення збереження майна та визначення результатів діяльності. Незнання цих завдань керівництвом призводить іноді до небажаних ситуацій.

Таким чином, врахування зазначених факторів є необхідною умовою вирішення існуючих сьогодні проблем. Особливо це потрібно враховувати при розгляді питань максимального спрощення процедур ведення бухгалтерського обліку малими підприємствами із збереженням тих завдань, які повинен виконувати облік на підприємстві.

бухгалтерський облік фінансовий звітність

Розділ 3. Гармонізація та стандартизація бухгалтерського обліку та фінансової звітності відповідно до МСФЗ

3.1 Аналіз положень (стандартів) бухгалтерського обліку

На основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) в Україні розроблені й діють національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку - П(С)БО. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Реформування бухгалтерського обліку в Україні шляхом його гармонізації та стандартизації має свою історію.

За наказом Президента України "Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системі обліку та статистики" від 23 травня 1992 р. № 303 було розпочато роботу з удосконалення національної системи бухгалтерського обліку з використанням міжнародних стандартів. Для забезпечення здійснення положень цього наказу Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про концепцію побудови національної статистики України та Державної програми переходу на міжнародну систему обліку та статистики" від 4 травня 1993 р. № 326. Розроблена на основі положень, наведених у концепції, Державна програма переходу України на міжнародну систему обліку та статистики передбачала наближення первинного бухгалтерського та статистичного обліку на підприємствах різних форм власності до міжнародних стандартів обліку та звітності.

Відповідно до програми робота здійснювалася за такими напрямами:

розробка загальнометодологічних основ реформування обліку і статистики;

становлення співробітництва та координація з міжнародними професійними організаціями, розробка спільних проектів відносно введення МСБО з урахуванням соціально-економічного розвитку України; створення системи національних рахунків (СНР) та приведення їх у відповідність до рекомендацій ООН 1993 p.; удосконалення форм бухгалтерського обліку; підготовка законодавчих актів та нормативних документів згідно із завданнями програми; розробка та затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та галузевих рекомендацій щодо ведення обліку витрат виробництва; вивчення організації і методології бухгалтерського обліку, звітності та аудиту підприємств та банків з використанням МСБО та комп'ютерів у країнах з розвинутою економікою;

розробка вітчизняних стандартів бухгалтерського обліку, звітності та аудиту, уніфікація форм первинної облікової документації. У виконанні Державної програми реформування бухгалтерського обліку значною подією став перехід у 1997-1998 pp. вітчизняної банківської системи на ведення бухгалтерського обліку та складання звітності відповідно до міжнародних стандартів, у результаті чого професійне коло бухгалтерів та аудиторів істотно розширилося і набуло практичного досвіду реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках. Першими виробничими структурами, що ввели елементи міжнародних принципів обліку та звітності, стали відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти та професійні учасники фондового ринку. Ці підприємства, починаючи з 1999 p., складають звітність за новими формами, які затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27 січня 1998 р. № 11. Такі форми звітності складено відповідно до вимог МСБО.

У 1998 р. першим кроком до інтеграційних процесів входження у бухгалтерську практику було те, що Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) здійснила переклад та видання книги "Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку". У 2001 р. з дозволу КМСБО ця авторитетна громадська організація видала книгу "Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000", що стало значною подією щодо ознайомлення широкої бухгалтерської громадськості з МСБО.

З метою поглиблення розпочатої в 1992 р. перебудови системи обліку й забезпечення єдиних сучасних методологічних принципів організації бухгалтерського обліку та його відповідності вимогам сучасної економіки та системи управління Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів" від 28 жовтня 1998 р. № 1706.

Програмою передбачається, що реформування системи бухгалтерського обліку є складовою заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового спрямування. Програма також передбачає здійснення в 1999-2001 pp. переходу суб'єктів господарської діяльності до використання міжнародних стандартів фінансової звітності. Такий перехід відбувається в рамках реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію зі світовим економічним співтовариством, яка передбачає адаптацію законодавства України до законодавства розвинутих країн. Питаннями трансформації вітчизняної звітності у звітність згідно з вимогами МСБО займалися представництва найбільших міжнародних аудиторських фірм, таких як Arthur Anderson & Co, Price Waterhouse та ін.

Приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку здійснюється за такими напрямами: законодавче закріплення принципів ведення бухгалтерського обліку шляхом прийняття спеціального Закону України;

формування нормативної бази шляхом розробки нових положень (стандартів);

методичне забезпечення діяльності бухгалтерських служб необхідними інструкціями, методичними вказівками, коментарями; кадрове забезпечення реформи шляхом підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів бухгалтерського обліку; міжнародне співробітництво через вступ і активну роботу в міжнародних спеціалізованих професійних організаціях.

У рамках виконання плану заходів Програми за 1999-2001 pp. у 1999 р. було прийнято Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", який передбачає регулювання бухгалтерського обліку в напрямку гармонізації з міжнародними стандартами фінансової звітності. Саме цей Закон встановив основні принципи бухгалтерського обліку, визнавши його дані базовими для складання будь-якої звітності, в якій містяться вартісні показники. З 1 січня 2000 p., з моменту введення в дію Закону суб'єкти підприємницької діяльності мають змогу самостійно визначати облікову політику підприємства; обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них; затверджувати правила документообороту і технологію обробки облікової інформації; встановлювати межі та форми ведення обліку для внутрішніх потреб управління, включаючи ведення в окремій системі рахунків і регістрів обліку доходів, витрат, активів, зобов'язань у потрібному підприємству аспекті деталізації та регламентації управлінського обліку.

Наказом Міністерства фінансів України № 291 від ЗО листопада 1999 р. затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкцію до його застосування. Новий План рахунків побудований за концепцією, коли назви і призначення рахунків і субрахунків збігаються з назвою і змістом показників Балансу і Звіту про фінансові результати, що дає змогу безпосередньо з рахунків і субрахунків нового Плану рахунків отримувати інформацію для складання фінансової звітності.

Виконання Програми реформування бухгалтерського обліку передбачає розробку і запровадження 34 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО). Станом на 1 січня 2010 р. затверджено такі національні П(С)БО:

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 "Оренда";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 20 "Консолідована фінансова звітність";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 22 "Вплив інфляції";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 24 "Прибуток на акцію";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 28 "Зменшення корисності активів";

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 29 "Фінансова звітність за сегментами";