Удосконалення обліку розрахункових кредитних операцій на підприємствах різних форм власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«Удосконалення обліку розрахункових кредитних операцій на підриємствах різних форм власності»

Виконав:

Студент ІІІ-го курсу

Групи ОА-31

Коваль А.В.

Бровари-2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти організації кредитних операцій

1.1 Економічна суть та значення кредиту для підприємства у сучасних умовах господарювання

1.2 Класифікація кредитів та види кредитування

1.3 Сутність витрат за банківськими кредитами

Розділ 2. Шляхи вдосконалення бухгалтерського обліку та аудиту кредитних опрерацій підприємства

2.1 Удосконалення облікової політики підприємства

2.2 Удосконалення регістрів бухгалтерського обліку кредитів

2.3 Удосконалення аудиту кредитних операцій на підприємстві

Висновок

Список використанних джерел

Вступ

Важко уявити сучасне успішне підприємство, яке б не використовувало кредитні ресурси. Необхідність залучення коштів може бути обумовлена тимчасовим дефіцитом найбільш ліквідних активів підприємства, що необхідні для придбання сировини, матеріалів, товарів для продажу і основних виробничих фондів.

В сучасних умовах кредит є одним з найпотужніших двигунів економічного процесу і настільки розповсюджений в усіх сферах господарювання, що нашу епоху економісти називають епохою кредитного господарства. Чим більше розвивається кредит, тим більші досягнення країни в економіці.

Кредит у ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення фермерських господарств, підприємств малого бізнесу, впровадження інших видів підприємницької діяльності як на національному ринку, так і в зовнішньоекономічному просторі. Дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих та середніх виробничих структур тощо. У зв'язку з цим дослідження питань, пов'язаних з організацією обліку та аудиту кредитних операцій на підприємстві, напрямків їх удосконалення обумовило актуальність теми дослідження.

Розділ 1. Теоретичні аспекти організації кредитних операцій

1.1 Економічна суть та значення кредиту для підприємства у сучасних умовах господарювання

За умов товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване ставлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

Необхідність кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб'єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші - потребують цих коштів. Кредит сприяє розв'язуванню суперечності між можливим тимчасовим „заморожуванням” коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банку акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банку), з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банку). Залучені таким чином кошти клієнтів становлять основу кредиту. Кредит в умовах переходу економіки України до ринку являє собою форму руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, який надається у вигляді позики. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора й держави акумулюються, перетворюючись у позиковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Кредит у ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом (засобом) для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств.

Кредитні операції у сучасному розумінні змісту кредиту вперше почали здійснюватися в деяких італійських містах (Венеції, Генуї тощо) в XIV і XV ст. Слово „кредит” походить від латинського „creditum”, що означає „позика”, „борг”. Цей термін також перекладається як „вірю”, „довіряю”.

А тому категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату. Таким є найбільш загальне визначення кредиту. Розглядаючи цю категорію, необхідно звернути увагу на такі засадні її ознаки:

- кредит - це специфічний тип економічних відносин, що грунтується на взаємній довірі сторін цих відносин;

- економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

- кредитування - це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування постачальнику на умовах повернення та оплати.

В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення сутності кредиту. Це пояснюється складністю економічних відносин, що виникають з цього приводу. Провівши огляд літературних джерел можемо зробити висновок, що в економічній теорії під кредитом розуміють позику в грошовій або товарній формі на умовах повернення у певний строк зі сплатою процента. Як випливає з такого визначення, в основу кредитних взаємовідносин покладено відносини позики.

В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють усі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей на умовах повернення.

Операції запозичення підпадають водночас під регулювання одразу трьох сфер законодавства:

- правової (Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України);

- податкової (Закони України „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про податок на додану вартість”);

- специфічної (Закони України „Про банки та банківську діяльність”, „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”).

Крім перелічених, існують й інші нормативні акти, що безпосередньо стосують операцій запозичення, - Закони України „Про іпотеку”, „Про заставу” тощо. На практиці підприємство частіше за все вирішує питання з нестачею власних фінансових ресурсів одним із таких основних способів: - бере кредит у банку (чи в іншій спеціалізованій фінансово-кредитній установі); - отримує поворотну фінансову допомогу або позику у свого контрагента, засновника або фізичних осіб;

- домовляється про придбання товарів (робіт, послуг) на умовах товарного (комерційного) кредиту.

Кожний із перелічених способів залучення має свої особливості і законодавче походження.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” дає загальне визначення поняття кредиту. За згаданим Законом це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним та фізичним особам на визначений строк та під процент. Загальне значення даного визначення відповідає економічному визначенню кредиту і цивільно-правовому визначенню позики, хоча самого визначення позики Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” не містить.

Податкове трактування кредиту, незалежно від його форми, припускає і дотримання двох основних принципів кредитування - строковості і платності. А обов'язковість принципу платності встановлено цивільним законодавством, лише для кредитів, що надаються банками і фінансовими установами, і не є обов'язковою для комерційного кредиту.

У свою чергу, визначення кредиту, наведене в Цивільному кодексі України (ст. 1054) більше відповідає поняттю фінансового кредиту, поданого в Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Фінансовий кредит - це кошти, які надаються:

- банком (резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська

установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента);

- небанківською фінансовою установою резидентом і нерезидентами,

статус яких визначений згідно з відповідним законодавством);

- міжнародними фінансовими організаціями;

- іншими кредиторами-нерезидентами

- у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під проценти.

З наведеного визначення можемо зробити висновок, що суб'єктний склад „податкового” фінансового кредиту дещо ширший за суб'єктний склад, встановлений Цивільним кодексом України. Щодо іншого спеціального законодавства, що регулює сферу фінансового кредитування, зазначимо наступне. Більш повне визначення кредиту містилося в Положенні „Про кредитування”, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 р. № 246. Цим актом кредит визначався як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернутий позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк із відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладання позичкових коштів із конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Отже, підбиваючи підсумок аналізу сутності поняття „кредит”, зазначимо, що в економічній літературі під ним розуміють позику в грошовій або товарній формі на умовах повернення у певний строк зі сплатою процента. Що стосуються вітчизняного законодавства, то кошти, які надаються одним суб'єктом господарської діяльності (кредитором) іншому (позичальнику) на умовах строковості, платності, поворотності матимуть назву кредит (фінансовий кредит), якщо кредитором виступає банк. У разі, якщо кредитор не має зазначеного статусу (банківської або небанківської установи), то передані ним позичальнику кошти на умовах строковості, платності й поворотності будуть: класифіковані як позика з погляду цивільного законодавства; мати невизначений статус з погляду податкового законодавства, крім випадку, коли кредитором виступає нерезидент, незалежного від свого фінансового статусу.

1.2 Класифікація кредитів та види кредитування

кредит витрата банківський облік

Кредит здійснюється у конкретних формах, які виступають способами існування процесу кредитування. Форма кредиту відображає зовнішній прояв та організацію кредитних відносин. У ринковій економіці мають місце різні форми кредиту. У кожній з них є свої різновидності (види). Форми кредиту відрізняються одна від одної суб`єктами та об`єктами позики, джерелом сплати відсотка, конкретним змістом кредитної угоди тощо. Форми кредиту постійно розвиваються, змінюються і їхнє місце в структурі економічних відносин. Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним. Відмінності у підходах економістів випливають в основному з різного розуміння критеріїв, принципів і ознак виділення форм кредиту.

В економічній літературі, як правило, виділяють три основні форми кредиту, що принципово різняться між собою як за суб'єктивним складом, так і за змістом:

- банківський (фінансовий) кредит;

- комерційний (товарний) кредит;

- державний кредит.

В Україні в нових умовах господарювання великого поширення набуло комерційне кредитування, при якому здійснюється продаж товарів на умовах розстрочки платежу.

Комерційний кредит (продаж товару з відстрочкою платежу) виник й утвердився внаслідок сталого незбігу потреб економічних суб`єктів з їхньою наявною у даний момент платоспроможністю. Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб`єктами господарської діяльності. Він надається продавцем (виробником) покупцеві (споживачеві) у вигляді відстрочки оплати за продані товари (виконані роботи, надані послуги). У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються. Комерційний кредит може також оформлятися без використання векселів. У цьому випадку надання і погашення кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором між кредитором і позичальником.

Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється підприємствами за їхнім власним розсудом і не підпорядковується банківській системі. При комерційному кредиті суб`єкти кредитних відносин регулюють свої господарські зв`язки і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов`язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Комерційний кредит прискорює реалізацію товарів і весь процес кругообігу капіталу. Однак комерційний кредит має ряд недоліків: обмеженість умов, обсягів і строків порівняно з банківським кредитом; надмірний ризик для продавця (постачальника). Труднощі в реалізації комерційного кредиту, порушення його механізму створюють складні проблеми для господарських суб`єктів, що беруть участь у кредитному процесі. Недотримання термінів повернення кредиту, зміна рівня цін на товари, банкрутство боржників спричиняють серйозні кризові явища в економіці.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб`єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Позики надаються банками суб`єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Банківський капітал значно меншою міроюобмежений щодо напряму, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом.

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи. Банківський кредит надається при укладанні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб`єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов`язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально.

Не мають права отримувати кредити підприємства:

- проти яких порушено справу про банкрутство;

- за наявності простроченої заборгованості за раніше наданими кредитами;

- під укладені контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих витрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів.

Погашення банківського кредиту -- це спосіб погашення основної його суми і нарахованих процентів. Кредит погашають повністю по закінченні терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Процент нараховується на суму непогашеного кредиту.

В Україні комерційні банки дуже рідко надають підприємствам довготермінові кредити. Більш реальною є можливість отримати довготерміновий кредит через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Такі кредити надаються уповноваженими банками. За рахунок коштів ЄБРР здійснюється, короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР. Короткострокове кредитування надається для реалізації експортних контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва. Довгострокове кредитування надається для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання) .Особливе місце серед форм кредиту посідає державний кредит. Ця форма кредитування безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки. Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі підприємством державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

- пускових об'єктів;

- раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

- технічного переобладнання і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності. Кошти підприємств, які надходять до банку за користування бюджетною позикою, перераховуються до Державного бюджету в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції -- 70% від цих сум. Решта суми надходить до уповноваженого банку для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів підприємства. Банки, які фінансують позичальника, здійснюють контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів, до підприємств-позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.

Не застосовуються штрафні санкції до підприємств-позичальників:

- за несвоєчасне одержання позичальником бюджетної позики у передбачених обсягах;

- за тимчасової консервації об'єкта через брак коштів для продовження його будівництва.

Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України. Для одержання цільових кредитів підприємства подають до Фонду

Державного майна відповідні документи:

- заяву про одержання кредиту;

- довідку комерційного банку про залишок коштів на рахунку підприємства і відсутність заборгованості за одержаними раніше позиками;

- копії засновницьких документів підприємства-засновника;

- довідку органів Державної податкової адміністрації про своєчасну сплату податків;

- висновки останньої аудиторської перевірки фінансового стану підприємства;

- баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковою інспекцією;

- перелік майна, яке слугуватиме заставою і є власністю підприємства-позичальника;

- техніко-економічне обгрунтування використання кредиту у вигляді бізнес-плану;

- інші документи на вимогу Фонду.

Контроль за цільовим використанням і своєчасним погашенням кредиту і процентів за користування ним здійснює комерційний банк.

У разі несплати підприємством-позичальником суми кредиту, процентів за користування ним чи відповідних комісійних перерахування належних сум на рахунок Фонду здійснюється в межах вартості заставного майна, яке реалізується на доручення банку. Отже, банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, комерційний -- переважно у товарній. Погашаються банківський та державний кредити у грошовій формі. Комерційний кредит у період становлення ринкових відносин може погашатися як у товарній, так і у змішаній формі (товарній і грошовій одночасно).

Цими формами кредиту можуть користуватися суб'єкти господарської діяльності. Фізичні особи можуть використовувати споживчий кредит і тільки в національній валюті. Крім форм кредиту, в економічній літературі виділяють види кредитів. Існує безліч підходів щодо класифікації видів кредитів.

Найбільш поширеною є класифікація кредиту в залежності від організації кредитних відносин. За даним критерієм виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити. Інші вчені за цим критерієм виділяють ще й міжнародний та особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті - держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті - резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа. За такою класифікацією одна й та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Залежно від сфери економіки, у яку спрямовується позичена вартість, можна виділити і виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

За строками користування кредити поділяються на:

- строкові, тобто кредити надані на визначений строк. У свою чергу, вони бувають короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (понад 3 роки);

- до запитання - це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

- прострочені кредити - кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

- відстрочені кредити - це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній строк.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими або ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. Найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони, переуступка контрактів, дебіторська заборгованість, застава товарних запасів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

За методами надання розрізняють кредити, що надані:

- у разовому порядку, коли рішення щодо надання приймається окремо з кожного кредиту на підставі заяви або інших документів позичальника;

- відповідно до відкритої кредитної лінії, коли кредити надаються у межах раніше визначеного ліміту кредитування без погодження кожного разу з банком його умов;

- гарантовані, коли банк бере на себе зобов'язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад: місяця, кварталу, року).

За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з:

- фіксованою відсотковою ставкою;

- плаваючою відсотковою ставкою;

- сплатою відсотків водночас з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

В залежності від клієнтів кредиторів розрізняють кредити:

- надані одним банком; - консорціумні, тобто кредити, що надаються групою (об'єднанням) банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків - учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит;

- паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількох банків.

Тут кредит одному позичальникові надають різні банки, але на єдиних, раніше погоджених умовах.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяють такі його види:

- кредити в промисловість;

- кредити в сільське господарство;

- кредити в торгівлю;

- кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

- кредити в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообігу капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

- кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, тари тощо);

- кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва - житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

- кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо); - кредити, пов'язані з виконанням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

- забезпечений і незабезпечений;

- прямий і опосередкований;

- строковий і прострочений, пролонгований;

- реальний, сумнівний, безнадійний;

- платний, безплатний.

У бухгалтерському обліку підприємства-позичальника класифікація отриманих кредитів набагато простіша. Для взяття на облік кредиту підприємство цікавить: строк надання кредиту і порядок його погашення (наявність або відсутність пролонгації, прострочення в погашенні).

В бухгалтерському обліку кредити як зобов'язання підприємства залежно від встановлених у кредитній угоді строків погашення поділяються на два види :

- довгострокові кредити, строк погашення яких більше 12 місяців;

- короткострокові кредити, строк погашення яких менше або дорівнює 12 місяцям.

Така класифікація кредитів дещо відрізняється від класифікації економічної. Так кредити строком до трьох років, що класифіковані як середньострокові, в бухгалтерському обліку потрапляють до складу довгострокових кредитів.

Якщо фактичний строк погашення кредиту змінився порівняно з первісним - кредит був пролонгований або прострочений, - у бухгалтерському обліку такі кредити також мають бути відображені окремо від кредитів, погашення яких здійснюється згідно з первісно встановленим графіком. Відповідність первинних і фактичних строків погашення кредиту характеризує якість кредиту:

- звичайні кредити, які погашаються згідно з первісно встановленим графіком;

- пролонговані кредити, новий строк погашення яких узгоджено з банком;

- прострочені кредити, строки погашення яких порушені підприємством в односторонньому порядку.

Пролонгація відрізняється від прострочення тим, що пролонгація - відстрочення погашення кредиту, узгоджена з банком, а прострочення - затримка сплати, не узгоджена з банком. На відміну від пролонгованих кредитів, усі прострочені кредити потрапляють до поточних зобов'язань, незалежно від строків їх фактичного погашення. Це пов'язане з тим, що такі зобов'язання мають бути погашені на першу вимогу кредитора або коштами, або шляхом реалізації заставного механізму. Отже за своїм характером вони є поточними. З викладеного випливає, що не має єдиної думки щодо кількості складу ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є найбільш розповсюдженими. Кожен із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форми.

1.3 Сутність витрат за банківськими кредитами

Міжнародні та європейські інтеграційні процеси обумовлюють необхідність постійного удосконалення нормативно-правового забезпечення

бухгалтерського обліку в Україні. Черговим кроком на шляху до гармонізації у сфері бухгалтерського обліку стало введення в дію Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати».

Відповідно до П(С)БО 31 фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. До запозичень віднесено позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових (поточних) і довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки.

До інших витрат підприємства МСБО 23 відносить:

1) амортизацію знижок чи премій, пов'язаних з позиками;

2) амортизацію другорядних витрат, пов'язаних з отриманням позик;

3) фінансові витрати, пов'язані з фінансовою орендою і визначені

згідно з МСБО 17 „Оренда”;

4) курсові різниці, які виникають унаслідок отримання позик в

іноземній валюті, якщо вони розглядаються як коригування витрат на сплату відсотків.

За П(С)БО 16 «Витрати» конкретизовано, що до складу фінансових витрат включаються витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.

Розглянемо більш детально витрати, пов'язані із залученням банківських кредитів. Концептуальні положення щодо застосування процентів за грошовими зобов'язаннями містяться у Цивільному та Господарському кодексах. Так, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти у розмірі, що встановлений договором. Кредит надається банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижче від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитам.

Встановлення обов'язку позичальника сплатити банку проценти за користування кредитними коштами означає, що договір кредитування в усіх випадках є платним. Разом з тим, стаття 625 Цивільного кодексу передбачає проценти як санкцію за порушення боржником грошового зобов'язання у разі прострочення та встановлює їх у розмірі трьох процентів річних, якщо інше не встановлено умовами договору. Тому слід відрізняти проценти, вказані в договорі як плата за користування коштами, які кредитор має право стягнути з боржника, від санкцій у разі несплати. Крім того, у договорі сторони мають право вказати розмір процентів як санкції за прострочення виконання грошового зобов'язання . Таким чином, можна зробити висновок, що встановлення процентів за користування коштами є істотною умовою кредитного договору.

Крім плати за користування залученими коштами, кредитування підприємства супроводжується іншими витратами. Деякі банки, крім процентів за кредитом, практикують справляння з позичальника різних комісій, пов'язаних із наданням кредиту.

Найпоширенішими видами комісії є:

- комісія за надання кредиту (або встановлення ліміту за кредитною лінією);

- комісія за ведення позикового рахунку;

- комісія за встановлення ліміту кредитування при овердрафті. Причому така комісія може утримуватися мало не щомісячно, якщо банк передбачить в договорі щомісячний перегляд ліміту кредитування; - комісія за користування овердрафтом. При цьому базою нарахування може бути кредитний оборот за поточним рахунком, який спрямовується на погашення дебетового сальдо за поточним рахунком;

- комісія за невикористаний ліміт кредитування при овердрафті.

Комісії можуть брати як у фіксованому розмірі, так і у відсотках. Позичальник також несе витрати, пов'язані з документальним оформленням кредитних відносин, зі страхуванням предмета застави, з оплатою гарантій і поруки. Згідно з Інструкцією по застосуванню Плану рахунків облік витрат, пов'язаних з нарахуванням та сплатою відсотків, процентів тощо за користування кредитами банків, ведеться на субрахунку 951 «Відсотки за кредит». Отже, характеристика субрахунку дає підстави вважати, що він застосовується для узагальнення інформації про всі фінансові витрати, пов'язані із залученням кредитів банків, а не лише відсотків за кредит.

Методологічні засади обліку витрат на банківські кредити згідно з П(С)БО 31 «Фінансові витрати» полягають у наступному. Фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані, окрім випадку, коли облікова політика підприємства передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних із створенням кваліфікаційного активу.

Кваліфікаційним активом вважається актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Міністерством фінансів України рекомендовано суттєвим часом вважати час, що становить більше трьох місяців. До кваліфікаційних активів належать незавершене виробництво продукції з тривалим операційним циклом, зокрема виробництво вина, коньяку, що потребує тривалої технологічної витримки; незавершені капітальні інвестиції; інвестиційна нерухомість. Таким чином, фінансові витрати можуть включатися до первісної вартості лише кваліфікаційного активу.

Важливим моментом є визначення складу фінансових витрат, що підлягають капіталізації. Як вже зазначалось, витрати на банківські кредити включають, крім відсотків, допоміжні витрати, що виникають у зв'язку з отриманням позики. В окремих коментарях до П(С)БО 31 наводиться думка щодо капіталізації курсових різниць за кредитами в іноземній валюті з посиланням на МСФЗ 23. Але згідно з міжнародним стандартом витрати на позики включають курсові різниці, які виникають унаслідок отримання позики в іноземній валюті, якщо вони розглядаються як коригування витрат на позики.

Національними положеннями бухгалтерського обліку не регламентовано порядок такого коригування. Тому курсові різниці за кредитами в іноземній валюті, на наш погляд, не є об'єктом капіталізації. Капіталізація фінансових витрат застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути якби не здійснювались витрати на створення кваліфікаційного активу.

Якщо банківський кредит носить цільовий характер, пов'язаний зі створенням кваліфікаційного активу, то відсотки та інші витрати, пов'язані із цим запозиченням, включаються до собівартості конкретного кваліфікаційного активу за умови їх капіталізації. У випадку одержання нецільових позик сума фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, визначається розрахунково як добуток норми капіталізації та середньозважених витрат на створення кваліфікаційного активу. Слід мати на увазі, що для цілей капіталізації включають лише витрати, для здійснення яких сплачуються грошові кошти, передаються інші активи або приймаються зобов'язання з нарахуванням відсотків. При цьому витрати на створення кваліфікаційного активу зменшуються на суму отриманих проміжних витрат та цільового фінансування, безпосередньо пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу. Капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено. П(С)БО 31 передбачено розкриття інформації про фінансові витрати у примітках до фінансової звітності у такому розрізі:

- облікова політика підприємства щодо фінансових витрат;

- сума фінансових витрат, що капіталізована у звітному періоді;

- річна (або середньорічна) норма (норми) капіталізації.

Для реалізації цих вимог вважаємо за доцільне внести відповідні зміни до типової форми фінансової звітності № 5 «Примітки до річної фінансової звітності».

Фінансові витрати пов'язані з придбанням або створенням кваліфікаційного активу, визнаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Цей базовий метод обліку витрат відповідає принципу обачності, що передбачає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню суми витрат і завищенню вартості активів.

У випадку створення кваліфікаційного активу підприємство має право застосовувати альтернативний метод обліку фінансових витрат, який передбачає їх капіталізацію. Наслідком застосування цього підходу буде збільшення вартості чистих активів підприємства.

Розділ 2. Шляхи вдосконалення бухгалтерського обліку та аудиту кредитних опрерацій підприємства

2.1 Удосконалення облікової політики підприємства

Формування облікової політики - важливий етап в діяльності підприємства, оскільки від вибору методів оцінки активів та зобов`язань залежить фінансовий результат діяльності підприємства. На сьогодні не існує універсального наказу про облікову політику, кожне підприємство розробляє його у відповідності з особливостями своєї діяльності. На практиці найчастіше цей документ складається із загальної частини, розділів „Облікова політика” і „Організація бухгалтерського обліку на підприємстві”, додатків (робочий план рахунків підприємства, схема документообігу, перелік первинних документів , що застосовуються на підприємстві, зразок підписів осіб, які мають право підпису первинних документів, тощо). Водночас не заборонено організаційні моменти обліку на підприємстві встановлювати окремим наказом, положення якого можуть змінюватися з року в рік.

„Положення про облікову політику” підприємства має специфічну структуру і складається з наступних розділів:

Вступ

1. Вимоги до фінансової звітності

2. Методи обліку окремих статей балансу і принципів їх оцінки

3. Визначення фінансових результатів

4. Виправлення помилок і зміни в фінансовій звітності

5. Особливості застосування положення структурними підрозділами

6. Об`єднання підприємств

7. Консолідована фінансова звітність

У вступі зазначено, що Положення розроблене у відповідності з законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Також наданий перелік принципів бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності, визначена відповідальність керівника підприємства за організацію обліку та обов`язки головного бухгалтера.

У першому розділі „Вимоги до фінансової звітності” наводиться

склад фінансової звітності, визначений звітний період, строки подання

фінансової звітності структурними підрозділами в об`єднання і

консолідованої фінансової звітності, визначена структура розподілу ведення обліку окремих статей балансу між відділами бухгалтерії. Так як підприємство має справу з іноземними постачальниками та покупцями, то значна увага приділяється особливостям обліку операцій в іноземній валюті та розкриття інформації про вплив зміни валютних курсів. Основну частину „Положення” складає розділ „Методи обліку окремих статей балансу та принципи їх оцінки”, в якому характеризуються статті балансу згідно з П(С)БО: визначення, оцінка, елементи облікової політики, розкриття інформації у звітності. Цей розділ включає наступні підрозділи:

- нематеріальні активи;

- незавершене будівництво;

- основні засоби;

- фінансові інвестиції;

- відстрочені податкові активи;

- запаси;

- дебіторська заборгованість;

- порядок обліку векселів;

- грошові кошти та їх еквіваленти;

- інші оборотні активи;

- витрати наступних періодів;

- власний капітал;

- забезпечення наступних втрат і платежів;

- відстрочені податкові зобов`язання;

- кредити банків;

- кредиторська заборгованість.

Розглянемо статтю першого розділу активів балансу „Основні засоби”. Спочатку дається визначення основних засобів згідно з П(С)БО 7, їх класифікація, умови визнання активами та порядок проведення інвентаризації. Потім в обліковій політиці визначається вартісна межа щодо віднесення необоротних матеріальних активів до складу малоцінних необоротних матеріальних активів згідно з п. 5.2.2. П(С)БО 7. Щойно придбані активи зараховуються на баланс підприємства у складі основних засобів, якщо їх первісна вартість, визначена у відповідності з п. 7-14 П(С)БО 7. При необхідності вартість основних засобів може бути переоцінена згідно з вимогами п.16-21 П(С)БО 7. Також в обліковій політиці визначений порядок відображення витрат по технічному нагляду, обслуговуванню і ремонту основних засобів. Вартість основних засобів, що передані в операційну оренду, включаються до складу необоротних активів. В кінці зазначається порядок списання основних засобів з балансу підприємства та перелік документів на основі яких воно здійснюється.

В окремому підрозділі облікової політики визначений порядок та методи амортизації основних засобів. В ньому зазначається, що „бухгалтерський та податковий облік ведеться незалежно один від одного, але за нормами і методами визначеними ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

У підрозділі „Дебіторська заборгованість” особлива увага приділяється методу нарахування резерву сумнівних боргів. Коефіцієнт сумнівної заборгованості у наступних звітних періодах визначається щорічно шляхом ділення сум безнадійної дебіторської заборгованості, що встановлені станом на кінець звітного періоду (року), за якими закінчився строк позовної давності або відсутня можливість її стягнення, підтверджена документально (банкрутство, ліквідація підприємства і т.д.) на загальну суму дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, роботи, послуги на коефіцієнт сумнівності, нараховується і відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат.

Згідно з підрозділом „Запаси” при відпуску запасів у виробництво, продажу чи іншому вибутті їх оцінка здійснюється за середньозваженою собівартістю. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Третій розділ „Визначення фінансових результатів” містить визначення, умови визнання, класифікацію та склад доходів та витрат підприємства у відповідності з П(С)БО 15 „Доходи” та П(С)БО 16 „Витрати”. В розділі „Виправлення помилок та зміни у фінансових звітах”встановлений порядок виправлення помилок минулих звітних періодів, зміни в облікових оцінках, порядок відображення подій після дати балансу. Також приділяється увага змінам в обліковій політиці: причини зміни, події, що не вважаються зміною облікової політики та відображення таких змін у фінансовій звітності згідно з п. 9-14 П(С)БО 6.

П`ятий розділ „Особливості застосування Положення структурними підрозділами підприємства” акцентує увагу на тому, що принципи обліку та вимоги визначені. Порядок відображення господарських операцій, з врахуванням особливостей діяльності структурних підрозділів, визначається внутрішніми положеннями про облікову політику в кожному структурному підрозділі. Внутрішні положення розробляються на основі даного Положення, узгоджуються керівниками і головними бухгалтерами структурних підрозділів і затверджуються Головою правління та головним бухгалтером об`єднання.

В розділі „Об`єднання підприємств” наведені загальні положення, перераховані дочірні підприємства, що знаходяться під контролем материнського; визначений порядок відображення в обліку і звітності придбання інших підприємств, злиття підприємств, а також розкриття інформації про об`єднання підприємств. В заключному розділі „Консолідована фінансова звітність” визначені загальні положення, порядок складання консолідованої звітності і параметри розкриття інформації в примітках до неї.

В якості додатку прикладений робочий план рахунків підприємства.

Створення облікової політики на підприємстві - досить трудомісткий і відповідальний процес. Підприємству не один рік прийдеться працювати і обліковувати свої активи і зобов`язання у відповідності з розробленою ним обліковою політикою. Це потребує від підприємства більш узгодженого підходу до розробку облікової політики, що відповідає специфіці його роботи.

Одним із суттєвих моментів облікової політики, які впливають на фінансові результати, є вибір методу амортизаційної політики. Підприємство самостійно обирає метод нарахування амортизації основних засобів з урахуванням очікуваного отримання економічних вигод від його застосування. Згідно з ПСБО 7 „Основні засоби” підприємство може застосовувати в бухгалтерському обліку норми та методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством.

Визначена в бухгалтерському обліку сума амортизації не може використовуватися в податковому обліку для визначення оподатковуваного прибутку. Щоб визначити суму, на яку необхідно відкоректувати фінансовий результат для визначення оподатковуваного прибутку, необхідно розмежувати бухгалтерську та податкову амортизацію. Нарахування амортизації в бухгалтерському і податковому обліку підпорядковане різним цілям і базується на різних нормативних законодавчих актах. Керівництво підприємства має право прийняти рішення при формуванні облікової політики про використання в бухгалтерському обліку податкових норм і методів нарахування амортизації, але ці норми не враховують морального і фізичного стану основних засобів, викривляє реальну собівартість готової продукції і не відображає реального фінансового стану підприємства. Для спрощення бухгалтерського обліку амортизації основних засобів доцільно встановити один метод за кожною групою об`єктів.

1. Склад бухгалтерії встановлюється штатним розкладом, а обов`язки кожного працівника бухгалтерського підрозділу регламентуються відповідними посадовими інструкціями.

2. Бухгалтерський облік вести на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань та господарських операцій підприємств і організацій затвердженого наказом Міністерства фінансів № 291 від 30.11.1999 р. за журнально-ордерною формою з елементами комп`ютерної обробки за допомогою прикладної програми.

3. Затвердити робочий план рахунків підприємства.

4. Затвердити форми самостійно створених підприємством додаткових облікових документів, застосування яких необхідно для накопичення та обробки інформації з урахуванням організаційно-технологічних та виробничих особливостей підприємства.

5. Затвердити перелік осіб, які мають право підпису первинних документів, та довести їх склад до всіх структурних підрозділів. Зазначені особи несуть відповідальність за достовірність таких документів та своєчасність їх складання і передачу відповідно до графіку документообігу.

6. Головному бухгалтеру:

Забезпечити застосування в бухгалтерському обліку єдиних форм первинних документів як уніфікованих, затверджених нормативно-правовими актами України, так і документів створених підприємством самостійно.

Розробити Положення, які містять вимоги щодо документального оформлення господарських операцій і подання в бухгалтерію необхідних документів та даних, правила та графік документообороту.

Забезпечити зберігання первинних документів та облікових регістрів, які були підставою для складання звітності, я також бухгалтерських звітів, їх оформлення та передачу до архіву відповідно до вимог чинного законодавства.

Забезпечити складання та подання фінансової та інших видів звітності підприємства відповідним користувачам у обсязі та в строки встановлені законодавством.

З метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансових звітів перед складанням річної фінансової звітності та в інших випадках, передбачених законодавством, постійно діючою інвентаризаційною комісією проводити інвентаризацію активів і зобов`язань згідно з Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну України від 11.08.94 р. № 69.

Документи, які підтверджують отримання і погашення кредит Положення, що слід передбачити в наказ і про облікову політику Процедури поточного контролю за доцільністю отримання кредитів, за їх використанням і погашенням Порядок обліку витрат і відсотків, пов'язаних з отриманням кредитів Наведені в обліковій політиці визначення статей Балансу „Довгострокові кредити банків” та „Короткострокові кредити банків” повністю відповідають п. 46 та 50 П(С)БО 2 „Баланс”. Отже ми вважаємо за необхідне до підрозділу облікової політики підприємства „Кредити банків” внести наступні доповнення:

- доповнити класифікацію кредитів банку;

- зазначити документи, що підтверджують отримання і погашення

кредитів;

- визначити порядок обліку витрат і відсотків, пов'язаних з отриманням

кредитів.

3.2 Удосконалення регістрів бухгалтерського обліку кредитів

Сучасний рівень розвитку характеризується комп'ютеризацією всіх сфер народного господарства: вирішенням принципово нових задач обліку, аналізу, контролю й управління, застосуванням автоматизованих систем управління, електронно-обчислювальних машин та автоматизованих робочих місць (АРМ) облікових працівників. Найбільший ефект від застосування ЕОМ в бухгалтерському обліку досягається за рахунок вдосконалення його методології та організації, підвищення контрольних властивостей, більш повного задоволення потреб управління. В наш час раціоналізація технології обробки облікової інформації, зниження трудомісткості - основні напрямки автоматизації бухгалтерського обліку, проте їх можливості дуже обмежені. Це пояснюється тим, що сучасна методологія і організація обліку сформувалися при веденні обліку вручну.

Застосування ЕОМ вступає у певне протиріччя з практикою обліку. ЕОМ полегшують працю бухгалтерів, але без зміни й подальшого розвитку методології вони нічого не вносять в його зміст, підвищення ролі обліку в управлінні.

Застосування комп'ютерів дозволяє вирішити проблему аналітичного обліку. Якщо при застосування паперових форм обліку збільшення рівнів деталізації аналітичного обліку та переліку об'єктів аналітики вимагає збільшення кількості облікових працівників, то при застосуванні комп'ютерної техніки можна ефективно вести аналітичний облік з будь-яким рівнем деталізації та широкою номенклатурою аналітичних об'єктів.

Реєстрація операцій в хронологічному і системному порядку в розрізі синтетичних та аналітичних рахунків, яка раніше здійснювалася окремо, поєднується в одному робочому процесі. При цьому контроль за тотожністю даних аналітичного та синтетичного обліку забезпечується автоматично. При паперових формах обліку операцій накопичення даних в облікових регістрах, обчислення підсумків та перенесення даних між обліковими регістрами потребують великих затрат живої праці та завжди пов'язані з помилками. При застосуванні комп'ютерів ці операції виконуються без участі людини. Таким чином, за умови, що при застосуванні комп'ютерів не копіюється жодна з паперових форм, а ведеться єдиний хронологічний регістр - журнал операцій.

Невід'ємною складовою бухгалтерського обліку є облікові регістри. Вони відображають вторинну облікову інформацію та є матеріальними засобами фіксації на рахунках даних про факти господарського життя підприємства.

Регістри бухгалтерського обліку - це носії певного формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограми, призначені для систематизування на рахунках бухгалтерського обліку інформації, що

міститься у прийнятих до обліку первинних документах.

Форми регістрів бухгалтерського обліку та Методичні рекомендації по їх застосуванню затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 р. № 356. Зазначені рекомендації передбачають застосування регістрів, які складаються з 7 журналів, 17 відомостей, Головної книги, реєстру депонованої заробітної плати, аркуша розшифровки, бухгалтерських довідок.

Відомості, аркуші-розшифровки призначені для аналітичного обліку об'єктів, попереднього накопичення, групування та узагальнення облікової інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах.

Бухгалтерські довідки використовуються для виправлення помилок минулих звітних періодів. Головна книга використовується для узагальнення облікових записах у журналах, взаємної перевірки облікових записів за рахунками бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.