Суттєвість в аудиті

В даний час проблема встановлення рівня суттєвості при плануванні аудиторської перевірки набула особливої актуальності у зв'язку з необхідністю застосування в аудиторській практиці Федеральних правил (стандартів).

Під суттєвістю розуміється величина пропусків, неточностей або неправильного трактування фактів бухгалтерської інформації, яка в світлі супутніх обставин робить вірогідним, що судження, зроблене на основі цієї інформації, могло б змінитися або на нього міг би вплинути неточний або неправильний факт. Відповідно до визначення Ради зі стандартів фінансового обліку США, суттєвість - це значимість пропусків або помилкових заяв в обліковій інформації, унаслідок яких при певному збігу обставин виникає ймовірність, що користувач облікової інформації, що має досвід роботи з останньою, змінить свою попередню думку про облікової інформації, засноване на довірі до неї.

Рада з бухгалтерських стандартів Великобританії вважає, що інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може вплинути на економічне рішення користувача, засноване на фінансовій звітності. Суттєвість залежить від величини даної інформації в конкретних обставинах її не приведення або спотворення.

Суттєвими в аудиті визнаються обставини, значно впливають на достовірність бухгалтерської звітності економічного суб'єкта.

На думку автора, істотність можна визначити як критерій того, чи готовий аудитор підтвердити достовірність бухгалтерської звітності перевіряється економічного суб'єкта. Принцип суттєвості обумовлюється обсягом показників перевіреній інформації або характером помилок, допущених при відображенні господарських операцій.

Принцип суттєвості в аудиті є фундаментом, свого роду гарантією для вирішення багатьох питань. Цей принцип формує логічну послідовність і взаємозв'язок між етапами аудиту, обсягом та змістом аудиторських процедур, оцінкою результатів зібраних аудиторських доказів і формою аудиторського висновку. Суттєвість визначає розмір допустимої помилки і, як наслідок, форму складання аудиторського висновку.

Актуальність і значимість суттєвості в аудиторській діяльності пояснюються кількома причинами:

- по-перше, принцип суттєвості допускає не брати до уваги незначні характеристики, але вся важлива інформація повинна бути розкрита повністю;

- по-друге, принцип суттєвості дозволяє визначити вплив вартості певних об'єктів бухгалтерського обліку на суму і структуру балансу, на фінансові результати, отже, в ході аудиторських процедур досліджуються ті бухгалтерські операції, які значно впливають на величину активів, пасивів та фінансових результатів;

- по-третє, і це головне, принцип суттєвості вимагає показати всю інформацію, що має важливість для її користувачів. Ця вимога стосується і формулювання аудиторського висновку про подання фінансової звітності у всіх суттєвих аспектах. При цьому аудиторський висновок, як і сама фінансова звітність, адресоване численним користувачам, які на основі звітної інформації приймають абсолютно певні економічні рішення. У число користувачів входять керівництво організації, акціонери, кредитори, інвестори, державні організації. Кожен з користувачів має власні інтереси, які й визначають те, що важливо і суттєво в бухгалтерській звітності.

Визначення суттєвості проводиться в період розробки плану і програми аудиту, оскільки її рівень впливає на обсяг майбутньої роботи та висновки, які належить зробити в ув'язненні за підсумками перевірки.

Одна з цілей попереднього судження про суттєвість - сфокусувати увагу аудитора на більш значних пунктах фінансового звіту при визначенні стратегії аудиторської перевірки. Застосовується в США Положення про аудиторські стандарти №47 «Аудиторський ризик і суттєвість при проведенні аудиторської перевірки» (SAS №47) вимагає, щоб аудитор, плануючи операцію, обдумав б «попереднє судження про рівні суттєвості для цілей аудиторської перевірки».

1.2 Вибір базових показників

Питання оцінки суттєвості в аудиті полягає, перш за все, у виборі конкретної бази, що включає один або декілька показників бухгалтерської звітності і спосіб розрахунку кількісного критерію суттєвості - величини гранично допустимої помилки.

На думку одних аудиторів, необхідні точні кількісні оцінки суттєвості, інші навпаки уникають жорстких оцінок. Деякі аудитори вважають, що при оцінці суттєвості доцільно враховувати не тільки кількісні, але і якісні сторони інформації, такі, як вид діяльності клієнта (виробництво, торгівля, сільське господарство, посередницька діяльність тощо), стабільність його положення на ринку, фінансове стан. Наприклад, будь-яка сума може виявитися несуттєвою по відношенню до обсягу валового прибутку, але мати значення при виявленні тенденцій розвитку.

Для застосування суттєвості по кожному окремо взятому рахунку використовується поняття гранично допустимої помилки. Встановлюючи припустиму похибку нижче планованої суттєвості, аудитор зменшує ймовірність того, що сума розбіжностей по окремо взятих рахунках (як виявленим, так і не виявленим) перевищить рівень суттєвості. Розмір допустимої помилки враховується при розробці програми перевірки кожного конкретного рахунку і, перш за все при розмірі вибірки.

Зазвичай допустима помилка встановлюється на рівні 50 ~ 70% від планованої суттєвості. Однак гранично допустима помилка не повинна бути і дуже низькою, тому що це може призвести до необґрунтованого завищення обсягів аудиторських процедур.

Суттєвість як категорія аудиту може являти собою тільки відносну величину, оскільки ніколи не можна виразити в рублях те, яка величина істотна, а яка - ні.

На етапі планування можливі помилки бухгалтерської звітності можуть бути оцінені тільки в частках або відсотках від якого-небудь показника (або їх групи). У подальшому, в ході аудиторських процедур, відносна величина суттєвості буде трансформуватися в абсолютну шляхом підрахунку суми не виявлених помилок. При підведенні підсумків перевірки агрегування всіх виявлених спотворень дозволить знайти уточнений рівень суттєвості, як правило, скоригований в порівнянні з плановим.

Аудитори зазвичай обходяться без точних кількісних оцінок. Вважається, що відхилення до 5% - незначно, а більше 10% - істотно.

На стадії планування необхідно також встановити мінімальний обсяг можливих виправних бухгалтерських проводок, які пропонується зробити клієнту для усунення знайдених при проведенні аудиторської перевірки помилок і неточностей. Рівень пропонованих виправних бухгалтерських проводок встановлюється виходячи з наявного досвіду аудиторських перевірок, аналізу системи внутрішнього контролю підприємства та очікуваної частоти і величини помилок в бухгалтерських регістрах. Бажано, щоб названий рівень був досить низький, оскільки помилки, не прийняті до уваги аудитором через їх не суттєвості, в сумі можуть значно вплинути на правильність складання фінансової звітності. У той же час, якщо рівень пропонованих виправних проводок встановити на занадто низькому рівні, то такий підхід може призвести до зайвої і малоефективною роботі аудиторів і великих втрат часу. Хоча спеціальний порядок визначення планованого рівня суттєвості не регламентований, існують певні правила, які можуть бути використані в ході оцінки рівня суттєвості при плануванні перевірки. На початку аудиторської перевірки головне завдання - встановити оцінку тій сумі, яка повинна розглядатися як суттєва для фінансової звітності.

Аудиторська фірма може встановити в ході перевірки єдиний показник рівня суттєвості і вважати його граничним значенням можливої ??помилки для будь-яких статей балансу.

На визначення рівня суттєвості в аудиті впливають кількісні і якісні фактори бухгалтерської інформації. При цьому в одному випадку незначні в якісному відношенні помилки можуть бути несуттєвими в кількісному вираженні (у межах заданого рівня суттєвості), але робити негативний вплив на розвиток підприємства і мати негативні наслідки для фінансової стійкості, ділової репутації і т.д.

Представляється, що для розрахунку планового рівня суттєвості можна вибрати три категорії показників:

- рахунки бухгалтерського обліку;

- статті балансу;

- показники бухгалтерської звітності.

При цьому можуть використовуватися як базові показники поточного року, так і усереднені показники поточного року і попередніх років.

Характеризуючи рахунки бухгалтерського обліку, відзначимо, що важливим є визначення груп значущих рахунків чи груп рахунків. Такими є рахунки, що містять помилки, які суттєво впливають на зміст фінансової звітності.

Критеріями віднесення рахунків до значимих є:

- наявність залишку, що перевищує припустиму похибку;

- великий оборот за рахунком протягом звітного періоду;

- наявність незвичайних проводок.

Крім того, для визначення значущості рахунку використовується вся інформація, зібрана на попередніх етапах аудиторської перевірки. Така інформація корисна і для планування тестів, що відносяться до конкретного рахунку. Джерела інформації, пов'язані зі значимими рахунками, можна класифікувати наступним чином:

- документи, що містять суб'єктивні оцінки персоналу клієнта (наприклад, розмір резерву по сумнівних боргах);

- документи, пов'язані з рутинної обробкою даних, які являють собою докладну інформацію про фактичних операцій, зазвичай відображаються в бухгалтерських регістрах (наприклад, записи про дебіторську або кредиторську заборгованість, рух готівки, розрахунки з персоналом з оплати праці, основних засобів і т.п. );

- документи, пов'язані з нетрадиційною обробкою даних, до яких належать документи за операціями, які здійснюються з меншою частотою (наприклад, інвентаризаційні описи, розрахунки амортизаційних відрахувань та ін.) Звичайно розглядаються різні підходи до зазначених видів джерел інформації.

Так, вважається, що якщо певна операція здійснюється і відповідно відображається щодня, то така інформація не повинна містити значущих помилок. І, навпаки, той факт, що в обліку використані будь-які розрахунки (тобто суб'єктивність оцінки досить висока), призводить до збільшення можливості виникнення помилок.

За базу може бути обрана кожна з трьох груп, а можуть бути взяті дві або всі три групи. У кожному конкретному випадку вибір тих чи інших рахунків, статей та показників буде залежати як від якісних аспектів фінансової інформації, так і від її кількісних характеристик.

Оскільки сама звітність і аудиторський висновок адресовані численним користувачам, то й вибір бази суттєвості визначається важливістю показників для користувачів бухгалтерської звітності. Однак для того, щоб вибрати єдину базу для всіх груп користувачів, інтереси яких різні, і визначити найбільш важливі показники при різних умовах і результати фінансово-господарської діяльності, очевидно, необхідно спиратися на відносно стабільну базу, показники якої найменш схильні до ризиків галузевого та загальноекономічного характеру і (або) найбільш передбачувані по відношенню до факторів діяльності підприємства. Наприклад, акціонери зацікавлені в отриманні дивідендів, а значить, і прибутку. Величина останньої свідчить про розвиток організації, її можливості відповідати за своїми зобов'язаннями. Тому в якості бази для розрахунків суттєвості аудитор вибере валовий прибуток підприємства. З іншої точки зору може використовуватися показник прибутку до оподаткування (у випадку, якщо компанія показує відносно стабільні результати). При цьому за вихідну цифру приймається значення в 5% від валового прибутку. Іншими базами для обчислення зазначеного показника можуть бути оборот (0,5-1%), акціонерний капітал (5%), валюта балансу (0,5-2%).

На нашу думку вибір бази для розрахунку суттєвості полягає у визначенні показників бухгалтерської звітності, які мають особливу важливість для користувачів і при цьому враховують багато чинників: специфіку галузі, форму власності, сферу і масштаби діяльності, фінансові результати і структуру балансу.

Встановивши базу показників, аудитор надалі повинен визначити, яким чином буде розрахований кількісний критерій суттєвості. При цьому можна говорити про два способи їх розрахунку:

У першому випадку встановлюється єдиний показник рівня суттєвості для всіх застосовуваних груп показників.

У другому - встановлюється декілька значень рівня суттєвості; для кожного базового показника вибирається відносна величина суттєвості у вигляді конкретного відсотка або процентного ряду.

За умови вибору в якості бази суттєвості одного показника розрахунок рівня суттєвості як такої не проводиться. Показник встановлюється у вигляді певного відсотка гранично допустимої помилки. Відому складність при такому варіанті формування бази представляє питання оцінки достовірності всієї фінансової звітності, тобто суттєвості в цілому за окремим значенням суттєвості одного показника. Чим складніше і різноманітніше факти господарського життя підприємства, чим більш мінливі результати його фінансово-господарської діяльності, тим більше показників бухгалтерської звітності необхідно взяти в якості бази для оцінки суттєвості.

Якісний аспект інформації містить досить багато факторів, які аудитор повинен брати до уваги при визначенні та оцінці суттєвості, наприклад, вид діяльності та масштаби бізнесу, конкурентоспроможність, адекватність прийнятої облікової політики реальних умов господарювання.

На нашу думку, аудитор зобов'язаний брати до уваги якісний бік суттєвості для того, щоб визначити, носять або не носять істотний характер відмічені в ході перевірки відхилення фінансових і господарських операцій від вимог відповідних нормативних актів, що діють в Російській Федерації.

Однак на етапі завершення аудиту, тобто коли всі процедури проведені і аудиторські докази зібрані, зазначені в ході перевірки відхилення оцінюються з позиції їх кількісного впливу на бухгалтерську звітність. У цьому випадку необхідно перевірити - перевершують чи окремо і в сумі виявлені відхилення (з урахуванням прогнозованої величини невідміченим відхилень) кількісний критерій - рівень суттєвості.

На наш погляд при оцінці результатів аудиту неможливо розділити якісний і кількісний критерій аспекту суттєвості. Виявлені помилки і відхилення слід оцінити в комплексі якісних і кількісних факторів. Якісний аспект суттєвості полягає у таких характеристиках зібраних аудиторських доказів, які виходять за рамки кількісного вимірювання як виявлених, так і прогнозованих помилок.

Відповідно до російських і міжнародних стандартів аудитор незалежний у виборі методики перевірки, але відповідальний за виявлення істотних помилок у бухгалтерській звітності. Саме з цієї причини аудитор повинен визначити рівень суттєвості самостійно. Іншими словами, при плануванні аудиту конкретного підприємства аудитору необхідно встановити межі суттєвості тих помилок, які в сукупності спотворять бухгалтерську звітність.

Застосовуючи показник рівня суттєвості, визначений розрахунковим шляхом, необхідно враховувати, що одні рахунки можуть містити більше помилок, ніж інші, а ймовірні викривлення в статтях бухгалтерської звітності можуть мати різноспрямований характер. При цьому аудитор повинен покладатися тільки на власне професійне судження. Деяким аудиторам видається більш доцільним встановлення рівнів суттєвості у значимих статей звітності тобто за тими статтями, питома вага яких у валюті балансу перевищує 1%).

Інші вважають, що в разі, якщо єдиний рівень суттєвості становить менше 3% валюти бухгалтерського балансу, слід розрахувати рівні суттєвості по кожній значимої статті бухгалтерського балансу і звіту про прибутки та збитки.

На нашу думку, практична значущість питань оцінки суттєвості вимагає від кожної аудиторської організації власної методики, що регулює порядок визначення рівня суттєвості статей балансу. У ній повинні бути вказані особливості вибору бази суттєвості, критерії суттєвості у гривнях або у відсотках, порядок розрахунку, можливі коректування.

1.3 Способи визначення рівня суттєвості

Аналіз роботи російських аудиторських фірм показав, що на сьогоднішній день рівень суттєвості фахівці аудиторських фірм визначають кількома способами.

Єдиний рівень суттєвості визначається виходячи з основних показників аудируемой звітності. Єдиний рівень розподіляється між суттєвими статтями бухгалтерського балансу пропорційно питомій вазі даних статей у валюті бухгалтерського балансу.

По всій видимості, недоліком даного методу є стандартний рівень помилки у відсотках до статей бухгалтерського балансу, що не дозволяє враховувати ризики системи внутрішнього контролю, значення яких на певних ділянках обліку може розрізнятися.

Крім того, практикуючі аудитори визначають плановану кордон суттєвості помилки звітності як сумарне значення кордонів суттєвості, встановлених щодо значущих статей бухгалтерського балансу. При визначенні останніх, враховуються такі чинники:

- загальне значення аудиторського ризику (чим вищий ризик, тим нижче встановлюються межі суттєвості, отже, зростає обсяг вибірки і знижуються ризики помилки при проведенні аудиту);

- абсолютне значення статті (при збільшенні частки статті у валюті балансу стандартна межа суттєвості, складова 5-10%, знижується);

- потрібна глибина перевірки статті (за рахунками, які вимагають більш детальної перевірки, стандартна межа суттєвості знижується);

- плановані трудовитрати часу на перевірку статті (чим нижче планована межа суттєвості, тим більше обсяг перевірки) і ін

Вплив деяких з вказаних нами факторів протилежно (наприклад, рівень аудиторського ризику і обсяг трудовитрат), тому плановані кордону помилки статті перебувають з використанням досвіду та інтуїції аудитора. Сумарна межа суттєвості помилки звітності, розрахована в такий спосіб, не повинна перевищувати встановленої внутрішньофірмовим стандартом величини.

Знайти попередні межі суттєвості помилок можна і щодо статей Звіту про прибутки та збитки. Недоліком розглянутих прийомів встановлення рівня суттєвості є ігнорування того факту, що між рівнем суттєвості і ризиком є зворотна залежність: чим вище рівень суттєвості, тим нижче загальний аудиторський ризик і навпаки.

Не облік даної залежності чинить негативний вплив на характер, час і рівень аудиторських процедур. При плануванні аудитор проводить оцінку суттєвості щодо рахунків бухгалтерського обліку, тому ми вважаємо, що аудитору необхідно встановлювати рівень суттєвості у взаємозв'язку з ризиком системи обліку. Слід зазначити, що сам факт перевірки системи обліку дозволяє встановити наявність ймовірних помилок і відхилень у бухгалтерській звітності, тому що оцінка стану контрольної середовища та регулярності аудиторських процедур на підприємстві служить аудитору підставою для планування ступеня детальності і вибірковості проведення аудиторських процедур.

1.4 Професійне судження аудитора при визначенні рівня суттєвості в аудиті

Метою аудиту є висловлення думки про достовірність фінансової (бухгалтерської) звітності аудіруемих осіб і відповідності порядку ведення бухгалтерського обліку законодавству Російської Федерації. Аудитор висловлює свою думку про достовірність фінансової (бухгалтерської) звітності у всіх істотних відносинах. В «Основах підготовки та подання фінансової звітності», розроблених Комітетом з міжнародних стандартів фінансової звітності при Міжнародній федерації бухгалтерів, поняття «істотність» визначається наступним чином: «Інформація вважається суттєвою, якщо її пропуск або спотворення можуть вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансової звітності. Суттєвість залежить від розміру статті або помилки, які оцінюються у конкретних умовах їх пропуску або спотворення. Таким чином, суттєвість скоріше визначає граничне значення або точку відліку і не є основною якісною характеристикою, якою повинна володіти інформація для того, щоб стати корисною «. Треба відразу зазначити, що застосування рівня суттєвості для оцінки впливу спотворень на достовірність звітності являє собою недостатньо досліджену область в аудиторській діяльності. Розмежування двох станів звітності, які називають достовірними і недостовірними, лежить в області суб'єктивних професійних суджень аудитора. Про це, зокрема, йдеться в міжнародному стандарті аудиту №320 «Суттєвість в аудиті», в діяв до 2003 р. російському Правилі (Стандарті) аудиторської діяльності «Суттєвість та аудиторський ризик», у федеральному правило (стандарті) аудиторської діяльності №4 «Суттєвість в аудиті». Однак при цьому треба пам'ятати, що посилання стандартів на професійне судження не повинні трактуватися як невизначеність і свобода дій, вони повинні асоціюватися з підвищеною відповідальністю аудитора за прийняте їм рішення через відсутність можливості спиратися на інструктивний зміст стандартів. Під професійним судженням часто прийнято розуміти якийсь експертний метод оцінки в недостатньо формалізованих ситуаціях і процедурах, а також вибір з наявних варіантів при відсутності очевидних аргументів для однозначного вибору. Професійне судження виконує дві основні функції:

- підтримку прийняття рішень з організації та здійснення процесу аудиту в рамках існуючого понятійного та методологічного арсеналу;

- рішення практичних проблем, пов'язаних з існуванням прогалин і суперечностей у конструкціях нормативного та методологічного характеру.

Професійне судження має спірні якісні характеристики. Будучи частиною практичної діяльності, воно вибудовує вирішення конкретних завдань з наявних в арсеналі понять і не вводить нових. У разі виникнення протиріч судження звертається до більш фундаментального поняття; з існуючої системи приймається відповідна частина правил, тоді як від інших правил доводиться мотивовано відмовитися. Але спосіб вирішення проблем методом виключення неповноцінних елементів або їх заміною на інші неприйнятні для ключових елементів і фундаментальних понять. Необхідність прийняття рішення не буде знята за відсутності визначеності або точності щодо ключових понять. Таким чином, аудитор виносить не стільки обґрунтоване, скільки вимушене рішення. Встановлення достовірності вимагає досить переконливого обґрунтування для сформованого думки. Якщо аргументи, що доводять достовірність або недостовірність звітності, знайдені, то їх можна чітко сформулювати. Формулювання аргументів в узагальненому вигляді формує самостійні критерії достовірності. Отже, або проблема встановлення меж достовірності принципово вирішити на рівні загальних критеріїв, і її рішення може бути формалізована, або ця проблема принципово не розв'язна, і професійне судження тут не допоможе. Якщо під достовірністю бухгалтерської звітності у всіх істотних відносинах мається на увазі такий стан звітних даних, що забезпечує правильність висновків при читанні звітності, то виявляється залежність критеріїв достовірності від пріоритетів в інформаційному змісті звітності. Бухгалтерська звітність призначена для широкого кола зацікавлених користувачів. У різних груп економічних суб'єктів склад користувачів звітності і висунутих ними вимог має деякі відмінності. Так, акціонер має право мати претензії до аудитора, якщо не зможе отримати очікувані дивіденди з огляду на те, що реальний прибуток економічного суб'єкта за результатами року виявилася відмінною від відображеної у звітності і підтвердженої цим аудитором. Банк, що видав даному економічному суб'єкту кредит, має право вважати роботу аудитора неякісної, якщо суб'єкт виявиться не в змозі повернути кредит, і відбиті в підтвердженому аудитором бухгалтерському балансі активи суб'єкта, покликані гарантувати повернення кредиту, на перевірку виявляться «дутими». Інвестор має право вважати роботу аудитора незадовільною, якщо економічний суб'єкт незабаром після аудиту збанкрутував, в результаті чого інвестор втратив вкладені кошти. Адже аудитор був зобов'язаний помітити ознаки катастрофи, що насувається і вказати це в аудиторському висновку. Цінність поняття «достовірність в усіх суттєвих відносинах» полягає, перш за все, в правильності певних висновків, відповідних кожному з усіх істотних аспектів, тобто мова йде про певний набір даних. Правильність висновків увазі визначеність переліку розглянутих користувачем звітності питань, відповідних їм показників і набору процедур при читанні звітності. Якщо уявити, що різні користувачі переслідують різні цілі, то «істотні аспекти» для різних користувачів не співпадуть. У цьому випадку виникає питання про можливість існування якісно різних понять достовірності. З точки зору «пошуку істини» достовірність повинна бути однакова і безальтернативна. Принцип нейтральності бухгалтерської звітності декларує єдність і рівність у підході до інформаційного забезпечення її користувачів. Цей принцип об'єднує інтереси користувачів у єдиний перелік істотних аспектів і таким чином не дозволяє констатувати протилежні думки про одну й ту ж звітності в залежності від того, якому користувачеві вона буде представлена. Повертаючись до проголошеного тези, що «суттєвість означає граничне значення або точку відліку», необхідно зазначити, що багато російських аудитори не цілком вірно трактують поняття суттєвості, помилково вважаючи, що рівень суттєвості означає максимальну величину можливої помилки, до якої аудиторський висновок ще може не містити застережень, але після якої вона неодмінно має містити застереження або навіть бути негативним. Вони вважають, що існують формули, за якими можна з абсолютною точністю розрахувати це порогове значення. А далі справа за аудитором, який повинен якимось чином провести аудит, знайти у клієнта помилки, скласти і порівняти їх з цим пороговим значенням і на основі отриманого результату підготувати аудиторський висновок. Проте метою аудиту є висловлення думки аудитора про достовірність фінансової (бухгалтерської) звітності. Тому аудитор, по суті, повинен поставити себе на місце кваліфікованого користувача звітності і вирішити, які помилки, спотворення, порушення дезорієнтують такого користувача, а які - ні, і які застереження в аудиторському висновку дозволяють йому правильно орієнтуватися у звітності, яка містить помилки, якщо що - то в ній можливо виправити. Очевидно, що дати в стандарті рекомендації на всі випадки життя просто неможливо. Аудитор як висококваліфікований атестований фахівець повинен самостійно робити висновки щодо достовірності звітності. Слід особливо підкреслити, що за будь-аудиті, починаючи зі стадії планування, потрібно ретельно оцінювати не тільки кількісні, але і якісні фактори. У багатьох випадках вони важливіші тих орієнтовних критеріїв, які мають кількісну визначеність і найчастіше використовуються аудиторськими фірмами. Зазвичай кількісну складову суттєвості прийнято трактувати як інформацію, виражену у відсотках, а якісну - як інформацію, яка не має конкретного вираження в одиницях виміру, але робить вплив на прочитання звітності. Прикладом останньої є неадекватне опис облікової політики організації та відсутність розкриття інформації про порушення законодавства. При вирішенні питання, чи є показник істотно, слід виходити з оцінки показника, його характеру, конкретних обставин його виникнення. Мінфін Росії в наказі від 22 липня 2003 р. №67н «Про форми бухгалтерської звітності організації» рекомендує організаціям прийняти таке рішення, коли істотною визнається сума, ставлення якої до загального підсумку відповідних даних за звітний період становить не менше 5%. Що стосується аудиту, то ні нині діючий федеральний стандарт №4 «Суттєвість в аудиті», ні діяв раніше стандарт «Суттєвість та аудиторський ризик» не передбачають будь-яких кількісних показників рівня суттєвості в аудиті. Зауважимо лише, що, на думку професора А.А. Шапошникова, кількісний поріг суттєвості повинен бути менше 25%, тоді як рекомендовані в Додатку до російського стандарту аудиту 1998 система базових показників та порядок знаходження рівня суттєвості передбачали частку суттєвості в межах від 2 до 10%. При цьому не слід забувати, що ст.15.11 КоАП РФ грубе порушення правил ведення бухгалтерського обліку та подання бухгалтерської звітності тягне за собою накладення адміністративного штрафу на посадових осіб у розмірі від 20 до 30 мінімальних розмірів оплати праці. Під зазначеним грубим порушенням правил розуміється спотворення будь-якої статті (рядки) форми бухгалтерської звітності не менш ніж на 10%. Природно, що зі сказаного напрошується наступний висновок. Для внутрішньофірмової стандартизації аудиту та приведення до єдиних вимог думки різних авторитетних фахівців у рамках конкретної аудиторської фірми доцільно розробити методичні рекомендації, в яких слід вказати порядок визначення рівня суттєвості. Загальновизнаним вважається, наприклад, що зі звітності в цілому істотність дорівнює приблизно 2% валюти балансу або 5-10% прибутку організації. Однак при цьому необхідно враховувати, що, по-перше, при розрахунках і усереднення слід користуватися показниками, які є типовими для даного аудируемого особи в умовах його стабільної і відповідної середньогалузевим показникам роботи. По-друге, що отриманий показник має суто орієнтовний характер і дає порядок величини помилки, істотно спотворює звітність, і тільки аудитор може визначити, дезорієнтує в даній ситуації звітність з такими помилками потенційного користувача чи ні. Особливої ??уваги в російської аудиторської практиці заслуговують перевірки податкових розрахунків. Сама по собі помилка бухгалтера у відображенні кредиторської заборгованості організації перед бюджетом відповідного рівня може бути менше рівня суттєвості, але нараховані за фактом виявлення такої помилки пені і штрафи можуть скласти істотну величину. Крім того, претензії аудіруемих осіб до аудиторів у випадках невиявлення податкових помилок так часті, що прагнення аудитора перевіряти з більшим ступенем точності статті обліку, пов'язані з нарахуванням податкової бази, ніж інші статті звітності, цілком природно. На закінчення відзначимо, що бухгалтерський облік, фінансовий аналіз і аудит, будучи одночасно економічними дисциплінами і видами діяльності, мають як пересічні предметні області, так і відносно самостійні. Поняття достовірності, визначається з урахуванням професійного судження аудитора, лежить в одній з точок перетину цих трьох областей.