Размещено на http://www.allbest.ru/

Содержание

• Розділ І. Теоретичні аспекти обліку витрат і виходу продукції технічних культур
• 1.1 Проблеми обліку витрат і виходу продукції технічних культур
• 1.2 Нормативно-правове регулювання обліку витрат і виходу продукції технічних культур
• Розділ ІІ. Організаційно-економічна характеристика підприємства
• 2.1 Основні економічні показники діяльності підприємства
• 2.2 Організація облікової політики на підприємстві
• Розділ ІІІ. Облік витрат і виходу продукції технічних культур та калькуляція її собівартості
• 3.1 Первинний облік витрат і виходу продукції технічних культур

Розділ І. Теоретичні аспекти обліку витрат і виходу продукції технічних культур

Рослинництво як галузь господарства характеризується низкою особливостей та визначається, з одного боку, впливом природних факторів, з другого - соціальних, які необхідно враховувати при організації бухгалтерського обліку. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно порівнювати з майбутніми витратами, що значною мірою залежить від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Згідно з П (С) БО 16 під витратами розуміється зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;

інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним в п.6 П (С) БО 16;

витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п 11. П (С) БО 16 "Витрати" до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають статті витрат:

прямі матеріальні витрати,

прямі витрати на оплату праці,

інші прямі витрати,

змінні загально виробничі і постійні розподілені загально виробничі витрати.

Приведене групування витрат за калькуляційними статтями покликано забезпечити виділення витрат, що можуть бути прямо включені в собівартість окремих видів продукції. Це дасть змогу точніше визначати собівартість одиниці продукції й організовувати облік виробничих витрат.

Однак у П (С) БО 16 не дано визначення собівартості продукції, не приведено класифікацію витрат на виробництво, що має велике значення як для організації обліку виробничих витрат, здійснення політики ціноутворення, так і для впровадження внутрішньогосподарського розрахунку, проведення аналізу і прийняття управлінських рішень.

Економічно обґрунтований облік витрат продукції технічних культур, про що буде іти мова у даній курсовій роботі, дає можливість мати об'єктивну інформацію про ціну реалізації, визначення рентабельної продукції та загалом здійснення прогнозованих розрахунків щодо перспектив розвитку підприємств. Тому постає питання необхідності ефективного і раціонального управління у сфері обліку витрат та обчислення собівартості продукції.

У зв'язку з цим питання обліку в галузі вирощування технічних культур є надзвичайно актуальними, оскільки лише облік є єдиним джерелом інформації,що необхідна для управління та контролю за процесом виробництва продукції.

Однак на сьогодні існує ряд проблем облікового характеру, зокрема в галузі вирощування технічних культур, що залишаються темою дискусій, які розглядаються та обговорюються як в періодичній пресі, так і на науково-практичних конференціях, семінарах. До таких проблем можна віднести наступні:

система ведення господарства не є науково обґрунтованою, вона не відповідає природно-кліматичним умовам. При цьому не враховується розвиток підприємства на перспективу.

невідповідність матеріально-технічної бази обсягам і структурі виробництва продукції та системі машин, що не забезпечує комплексну механізацію виробничих процесів

обмежене використання селекції і насінництва, тобто підприємства не вводять нових та не поліпшують існуючих сортів культур, не проводять робіт для одержання високоякісного насіння технічних культур, щоб дало їм можливість збільшити вихід продукції, та як результат - прибуток.

понесення великих витрат при збиранні врожаю, транспортуванні, зберіганні, переробці та реалізації продукції.

відсутність інформаційно-обчислювальної системи планування та обліку.

Крім того, витрати у вирощуванні технічних культур здійснюються нерівномірно протягом значного проміжку часу і продукцію одержують у міру достигання культур. Ці особливості слід враховувати при організації обліку витрат.

Отже, виходячи з особливостей галузевого виробництва, необхідно розробити єдині типові внутрішньогалузеві аспекти обліку, які за потреби можливо адаптувати до конкретних умов і особливостей сільського господарства.

1.2 Нормативно-правове регулювання обліку витрат і виходу продукції технічних культур

Розглянемо законодавчі та нормативні акти, що регулюють питання формування витрат на виробництво продукції на підприємствах в Україні.

Основним нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Що стосується витрат на виробництво та виходу продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.

Також одним із основних нормативних документів являється Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П (С) БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.

Відповідно до П (С) БО 3 "Звіт про фінансові результати", витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття "витрати" передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові результати, але не виражає сутності категорії "витрати виробництва" на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжується ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства.

У податковому обліку використовують поняття "валові витрати", які, відповідно до ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття "витрати виробництва" з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А, на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.

Управлінський облік законодавчо не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії "витрати виробництва" в управлінському аспекті.

Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття "витрати" і відсутнє поняття "затрати". Натомість огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко потрібне чітке розмежування цих понять. Оскільки, затрати - це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або не операційної) діяльності та пов'язані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати - це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський вважає, що поняття "затрати на виробництво" і "витрати виробництва" є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під "витратами виробництва" він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття "спожиті ресурси" або "гроші", які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: "затраты", "расходы","издержки".

В іноземних виданнях з бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін "costs", який можна перекласти на українську мову як "затрати" чи "витрати", має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати - це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, "costs of production", що в перекладі з англійського означає "витрати (або затрати) виробництва".

Закон України “Про податок на додану вартість” від 3.04.97 р. зі змінами і доповненнями визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподаткованих та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Наказом Державного комітету промислової політики України 02.02.2001 р. затверджені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Для цілей обліку Методичні рекомендації визначають основні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, які утворюють операційну собівартість робіт (послуг), розкриття її в фінансовій звітності та надає класифікацію витрат для використання при створенні системи внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, формулює об'єкти і одиниці калькулювання. Витрати операційної діяльності групуються за економічними елементами витрат відповідно до п.21 П (С) БО 16 “Витрати”.

У Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях та змінах не згадується категорія „собівартість”, бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновок про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 "Запаси"), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загально виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів. робіт, послуг), поділяються на:

адміністративні витрати,

витрати на збут;

інші операційні витрати.

Взаємозв'язок бухгалтерського обліку з нормами податкового законодавства є однією з найважливіших проблем сьогодення, котра вже декілька років обговорюється науковцями та практиками. Проблема щодо формування податкового зобов`язання з податку на прибуток лежить в двох площинах:

- не визначені способи формування валових доходів і витрат та, відповідно прибутку до оподаткування в обліку;

- невідповідність податкового законодавства принципам бухгалтерського обліку.

Конфлікт норм податкового законодавства з принципами бухгалтерського обліку є наріжним каменем формування зобов`язання з податку на прибуток. Він змушує бухгалтерів та економістів піднімати питання про виділення податкового обліку із єдиної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиної методики розрахунку податкового зобов`язання за даними бухгалтерського обліку тощо.

Розділ ІІ. Організаційно-економічна характеристика підприємства

У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси кожної людини. Адже нині понад 80% фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства, тому її виробництво є найпершою умовою існування людства.

Об'єктом дослідження є селянське (фермерське) господарство "Кондор", яке розташоване в Ульяновському районі Кіровоградської області с. Богданове. СФГ "Кондор" спеціалізується на виробництві продукції рослинництва (98,76% товарної продукції в середньому за 3 роки), зокрема, зерна (36,18%), насіння соняшнику (15,24%), цукрових буряків (22,49%), іншої продукції (3,37%). Отже, виробничий напрям СФГ "Кондор" зерно-технічний.

СФГ "Кондор" розташоване в лісостеповій зоні недостатнього зволоження. Середньорічна температура повітря становить + 7. +9, мінімальна температура повітря - 30.37 градусів С, максимальна + 39 градусів С.

Станом на 2010 рік в СФГ "Кондор" було в наявності 4431,27 га землі, з яких взято в оренду 4392,17 га.

У таблиці 2.1 наведені склад та структура сільськогосподарських угідь, які змінювалися щороку.

Таблиця 2.1

Як бачимо з наведених в таблиці даних, площа сільськогосподарських угідь у СФГ "Кондор" протягом трьох років зростала. У 2010 році у порівнянні з 2008 роком вона зросла на 162,97 га. Площа ріллі аналогічно зросла на 152,27 га.

Середньооблікова кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві у 2010 році становила 35 осіб. Відповідно до цього розглянемо склад та структуру трудових ресурсів підприємства у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Відповідно до даних таблиці 2.2 ми бачимо, що кількість працівників у 2010 році порівняно з 2008 роком скоротилася на 4 особи. Але чи вплинуло це на ефективність господарської діяльності підприємства розглянемо далі у курсовій роботі.

Загальні показники ефективності використання основних засобів СФГ "Кондор" відображені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Відповідно до проведених розрахунків ми бачимо, що СФГ "Кондор" покращило свою ефективність використання основних засобів, тому що норма прибутку у 2010 році порівняно з 2008 роком зросла на 14,07%. При цьому капіталовіддача, що характеризує вартість валової продукції на одну гривню виробничих основних засобів, зменшилася на 0,5 грн. а капіталоємність (величина, що є повністю оберненою до капіталовіддачі), збільшилася на 0,12 грн. е слід залишати поза увагою спеціалізацію підприємства, що ми і розглянемо у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

За проведеними розрахунками ми бачимо, що підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових та зернобобових культур. Питома вага вирощування цих культур відносно усього рослинництва становить 41,81%, вирощування соняшнику - 26,89%, ріпаку - 24,09%, цукрового буряка - 7,21%. Тобто, як було зазначено раніше, підприємство має зерново-технічний напрямок спеціалізації.

Необхідно також дослідити ефективність господарської діяльності СФГ "Кондор". Дані розрахунки ми проведемо у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Основні показники ефективності господарської діяльності СФГ "Кондор" Ульяновського району Кіровоградської області

З наведених даних таблиці 2.5 видно, що діяльність СФГ "Кондор" протягом трьох років є прибутковою, але рівень рентабельності підприємства коливається. Якщо в 2008 році прибутковість виробництва складала - 35,55%, у 2009 році - 25,11%, то в 2010 році цей показник склав 44,96%, незважаючи на зростання собівартості реалізованої продукції на 2113,3 тис. грн.

Результати проведених досліджень, дають змогу зробити висновок, що в СФГ "Кондор" є ще багато невикористаних резервів. Щодо підвищення ефективності виробництва, резервом збільшення прибутковості СФГ "Кондор" є збільшення виробництва продукції рослинництва, якого можна досягти дотримуючись таких заходів:

внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, які забезпечують найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів та гібридів технічних культур;

введення в господарстві високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб;