Облік випуску та реалізації продукції хлібокомбінату "Ресурс+"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні основи випуску і реалізації продукції підприємства

1.1 Поняття готової продукції, її оцінка

У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Отже останні є продуктами праці, тобто споживною вартістю, речовиною природи, пристосованою людиною за допомогою знарядь праці до своїх потреб. Матеріальний результат праці у більшості випадків виступає у формі конкретного продукту - продукції (виробу). Упродовж певного відтинку часу виготовлювана продукція перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).

Можна вважати загальновизнаним той факт, що у промисловому виробництві результатом (продуктом) праці є продукція, на підприємствах транспорту - відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів або пасажирів на ту чи іншу відстань), а в установах зв'язку та банках надають послуги юридичним і фізичним особам. В окремих випадках продукт праці слугує одночасно виробленою продукцією, виконаною роботою, наданою послугою (наприклад, відремонтовані годинник або взуття, телевізор, холодильник тощо).

Загальновідомо, що продукти праці є придатними для різних сфер (способів) використання у народному господарстві. Зокрема зерно може слугувати сировиною для виробництва борошна або виготовлення пива та горілки, використовуватись як корм для худоби чи насіння для його відтворення. Продукт праці, що існує у готовій для споживання формі, може знову стати сировиною для виробництва продукту (наприклад, виноград - для виготовлення виноградного соку, вина). Чи стає конкретна споживна вартість засобом виробництва або кінцевим предметом споживання, цілком залежить від подальшої функції та її місця у процесі праці. Предмети праці, що підлягають обробці у процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються у продукти праці, котрі розпадаються на засоби виробництва та предмети споживання; стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються продукцією відповідно І та II підрозділів. а у промисловості - продукцією груп «А» і «Б». Засоби виробництва, в свою чергу, діляться на засоби праці та предмети праці, а предмети споживання - на продовольчі і непродовольчі товари. Такий поділ продукції є її класифікацією за ознакою економічного призначення. Зрештою для загальної характеристики продукції (роботи, послуг) практичне значення має застосування системи вимірників її (їх) обсягу (рис. 1.1).

Вимірники обсягу продукції В умовах товарного виробництва та ринкової економіки виготовлена продукція, виконана робота або надана послуга є товаром, котрий має не лише споживну вартість, але й вартість (мінову вартість). Для постійного і повного задоволення потреб ринку планування та облік виготовлюваних для продажу товарів здійснюється в натуральних (фізичних) і вартісних (грошових) вимірниках.

При цьому важливо зважувати на те, що ступінь задоволення потреб ринку характеризує насамперед обсяг товарів певної номенклатури і асортименту у натуральному вигляді. Номенклатура продукції - це перелік найменувань виробів, завдання по випуску яких передбачається планом виробництва продукції.

Асортимент являє собою сукупність різновидів продукції кожного найменування, що відрізняються відповідними техніко-економічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо). Номенклатура і товарний асортимент включають в дроблювану. у минулі роки продукцію, попит на яку зберігається, а також нову освоювану продукцію, дослідні зразки нових виробів.



Рис. 1.1. Загальна характеристика продукції (роботи, послуг)

Вимірниками обсягу продукції у натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці - штуки, тонни, метри тощо. У практиці планування та обліку обсягу продукції в окремих випадках використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу та штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, виробництво сталевих труб може вимірюватися тоннами і метрами, тканин ~ погонними і квадратними метрами).

Обсяг продукції у вартісному вираженні на більшості підприємств різних галузей виробничої сфери визначається показниками товарної, валової, чистої продукції. Товарна Продукція є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, що дозволяє підсумовувати виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначати загальний обсяг виробництва на тому чи іншому підприємстві, а також обчислювати ряд макроекономічних та узагальнюючих похідних показників розвитку народного господарства. Вона являє собою загальну вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для продажу або реалізації різним споживачам. Показник валової Продукції, окрім елементів, які входять до. складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини і матеріалів замовника та деякі інші елементи в залежності від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. Причому динаміка залишків незавершеного виробництва враховується на тих підприємствах машинобудування і металообробки, де тривалість виробничого циклу по «переважній більшості видів продукції перевищує два місяці. Слід також знати, що обсяг товарної і валової продукції виробничого об'єднання, у складі якого підприємства або інші виробничі ланки знаходяться на самостійному балансі, визначається шляхом підсумовування відповідних їх показників.

З метою більш повної характеристики динаміки виробництва продукції та показників його ефективності (перш за все продуктивності праці) при складанні виробничої програми підприємства роблять також розрахунки чистої продукції. Вихідною базою для її обчислення слугує обсяг товарної продукції, з вартості якої виключають матеріальні витрати і суму амортизаційних відрахувань, тобто вартість так званої уречевленої праці і цим самим елімінують вплив останньої на величину загальної вартості вироблюваної підприємством продукції. За своїм економічним змістом показник чистої продукції відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання виключно власного трудового потенціалу. Саме тому показник чистої продукції доцільно застосовувати для об'єктивної оцінки рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства.

Ступінь задоволення попиту ринку у вироблюваній тим чи іншим підприємством продукції відбивають не самі розміри її виробництва у натуральному і вартісному вираженні, а обсяги фактично реалізованих (проданих) виробів за умови їх конкурентоспроможності за якістю (технічним рівнем) і відповідними цінами. З огляду на цю важливу обставину варто визначити і контролювати також планові (очікувані) і фактичні обсяги реалізованої продукції. Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають, виходячи з обсягу товарної продукції, передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік, з урахуванням зміни залишків нереалізованих на початок і кінець розрахункового періоду, а фактичний - після оплати вартості одержаної споживачем, (замовником) продукції і надходження відповідних грошових сум на банківський рахунок постачальника.

Готовою продукцією, призначеною для продажу, вважають закінчені обробкою вироби, які пройшли випробування, приймання і відповідають технічним вимогам і стандартам.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П(С) БО 9 «Запаси» та 16 «Витрати».

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Готова продукція за характером класифікується наступним чином (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація готової продукції за її характером

Підприємства виробляють продукцію у відповідності із заключними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу, повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, вивчаючи потреби ринку.

Готова продукція - це продукція (виріб, напівфабрикат, робота, послуга), що повністю закінчена обробкою на даному підприємстві, пройшла всі стадії технічного випробування (якщо вимагають відповідні її особливості), відповідає технічним умовам і стандартам, не потребує подальшої обробки на цьому підприємстві і здана на склад (схема 6.1).

Готова продукція - це матеріальний результат виробничої діяльності підприємства. Крім випуску речовинної продукції (машин, взуття, одягу, хліба, цукерок тощо), підприємство, може виконувати певні роботи для інших підприємств або надавати їм послуги. Наприклад, ремонтні роботи, перевезення І вантажів своїм автотранспортом для інших підприємств та ін. На відміну від речовинної продукції, під якою розуміється вираз «Готова продукція», цей вид продукції називають «виконані роботи та послуги».

Таким чином, продукція підприємства може складатися з готової продукції та виконаних робіт та послуг.

Усі елементи виробничого процесу - сировина, матеріали, паливо тощо, які перебувають на різних стадіях технологічного процесу, утворюють незавершене виробництво.

Готова продукція на промисловому підприємстві проходить такі операції:

а) випуск продукції з виробництва і здача її на склади;

б) зберігання продукції на складах підприємства;

в) відпуск продукції на місці місцевим і відправка (відвантаження) іногороднім покупцям;

г) відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів, для збуту продукції (наприклад, тара власного виробництва) та ін.;

д) реалізація продукції (одержання грошей від покупців за відпущену продукцію).

Оцінка готової продукції при її продажу залежить від облікової політики підприємства, в частині оцінки запасів при їх вибутті. При цьому можуть застосовуватися методи, передбачені П(С) БО 9 «Запаси».

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки: оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, - первісна вартісна (по дебету рахунку 901 «Собівартість реалізації готової продукції»), та оцінка, що визначаються за домовленістю сторін (по кредиту рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції»).

облік собівартість продукція реалізація

1.3 Техніко-економічна характеристика приватного підприємства «Ресурс+»

Сучасні умови господарювання підвищують відповідальність і самостійність підприємств в розробцы й прийнятті управлінських рішень по забезпеченню ефективної їхньої роботи. Результати виробничого, комерційного, фінансового й іншого видів господарської діяльності залежать від різноманітних факторів, що перебувають у різному ступені зв'язку між собою й підсумковими показниками.

Їхні дії й взаємодія різні по своїй чинності, характеру й часу. Причини або умови, що породжують ці фактори, також різні. Не розкриваючи й не оцінюючи напрямок, активність і час їхньої дії не можна забезпечити ефективність керування. Якісно виконати цю роботу можна тільки за допомогою комплексного аналізу господарської діяльності, що відповідає сучасним вимогам розвитку ринкової економіки.

Підприємство при здійсненні виробничої діяльності використовує різні ресурси: трудові, основні виробничі фонди, матеріальні й фінансові ресурси. Найважливішим інструментом вишукування внутрівиробничих резервів економії й раціонального використання зазначених ресурсів є економічний аналіз, що займає важливе місце в системі функцій керування підприємством (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Економічний аналіз в системі керування підприємством

ПП «Ресурс+» є приватним підприємством. Це самостійний господарський суб'єкт із правом юридичної особи, що діє на принципах госпрозрахунку й самофінансування. Основна сфера діяльності ПП «Ресурс+» - виробництво і реалізація хлібобулочної продукції.

Головними завданнями підприємства є задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах і реалізації на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів власника майна підприємства.

Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблену продукцію, роботи й послуги. Виходячи з наявності виробничих потужностей, замовлень споживачів і укладених договорів про поставки, підприємство встановлює обсяг виробництва продукції по номенклатурі в натуральному вираженні.

Виробнича потужність даного підприємства - максимально можливий випуск продукції в добу при повному використанні виробничого устаткування становить 8,1 тонн за добу. На заводі випускається хліб десяти й булочні вироби до п'ятнадцяти найменувань. Підприємство у своєму переліку продукції має не тільки хлібобулочні вироби, але й таку продукцію, як сухар, кондитерські вироби в асортименті.

Поряд з виробництвом хлібобулочних виробів підприємство виготовляє й реалізує торгуючим організаціям тару для укладання й зберігання хлібобулочної продукції у вигляді бортових дерев'яних лотків.

Для підприємства обов'язкові вимоги споживача і їх повне й своєчасне задоволення. Для здійснення цих завдань ПП «Ресурс+» забезпечує:

всебічну інтенсифікацію, прискорення науково-технічного прогресу, ріст продуктивності праці, ресурсозбереження, збільшення прибутку;

соціальний розвиток колективу, створення сприятливих умов для високопродуктивної праці, послідовне здійснення принципу розподілу по праці, соціальній справедливості;

самоврядування трудового колективу, що створює особисту зацікавленість кожного працівника в хазяйському використанні власності.

Управлінська й виробнича структура підприємства. Структура підприємства і його підрозділів встановлюється підприємством самостійно.

При розробці структури керування особлива увага приділяється оптимізації потоку інформації, вивченню й управлінню документообігу й статистичної й бухгалтерської звітності, а також розпоряджень лінійного керівництва, замовлень виробництва й т.д. У горизонтальному напрямку апарат керування ділиться на відділи й окремі служби, а у вертикальному - на щаблі керування (рис. 1.4).

Всі відділи тісно зв'язані між собою. Загальне керівництво ПП «Ресурс+» здійснює генеральний директор. Він організує роботу підприємства й відповідає за результати роботи підприємства. Директор укладає договори, відкриває в банку розрахункові й інші рахунки підприємства, розпоряджається майном підприємства, піклується про поліпшення умов праці працівників і т.д. У своїй роботі директор опирається на весь колектив підприємства, залучаючи його до обговорення перспектив розвитку виробництва і його показників.

Першим заступником є директор по комерційній роботі, що здійснює керівництво діяльністю підприємства в області матеріально-технічного постачання, заготівлі й зберігання сировини, збуту продукції по договорах поставки, транспортного й адміністративно-господарського обслуговування. Комерційний директор вивчає ринок збуту на продукцію підприємства й проводить роботу із припинення виробництва продукції, що не має збуту, а також попереджає утворення й ліквідує наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей. У своїй роботі комерційний відділ опирається на відділ постачання й збуту.

Рис. 1.4. Структура керування підприємства

Відділ постачання забезпечує хлібозавод безперебійним постачанням сировини, матеріалів, палива й т.д., забезпечує їхнє зберігання, контролює й регулює стан запасів матеріалів. Головними завданнями відділу постачання є прискорення оборотності матеріальних ресурсів, поліпшення організації складського господарства, організація централізованого заводу сировини й матеріалів.

Відділ збуту займається поліпшенням попиту й пошуком ринку збуту на продукцію через радіо та телебачення. Начальник відділу збуту бере безпосередню участь у складанні договорів на поставку продукції, здійснює контроль за реалізацією своєчасних поставок продукції в торгівлю в замовленому асортименті й обсязі, за дотриманням діючих умов поставки продукції. Начальник відділу збуту контролює роботу складу готової продукції - експедиції.

Планово-економічний відділ разом з бухгалтерією й іншими підрозділами розробляє заходи щодо підвищення ефективності виробництва, економічно обґрунтовуючи їхню доцільність. У центрі уваги планово-економічного відділу перебувають питання по організації праці й керування: впровадження типових проектів робочих місць, визначення норм виробітку й розцінок, калькуляція продукції, контроль за витратами фонду заробітної плати і матеріального заохочення, правильність застосування форм і систем зарплати.

Облік використання коштів підприємства здійснює бухгалтерія. Цей відділ веде роботу в області фінансових взаємин з постачальниками сировини й матеріалів, споживачами заводської продукції й фінансових органів.

Безпосередній зв'язок між юридичним відділом і всіма іншими відділами здійснюється через розробку документів правового характеру й правову допомогу. Юрист підприємства бере участь у розгляді питань дебіторської й кредиторської заборгованості, вживає заходів для її ліквідації.

Заходи щодо охорони праці й техніки безпеки здійснює інженер по ТБ і НОТ. Під його керівництвом розробляються проекти планів і заходи щодо поліпшення умов праці на робочих місцях.

Контроль за технічно правильну й безперебійну експлуатацію устаткування здійснює механічна служба. Вона стежить за своєчасним і якісним ремонтом печей, потокових машин, казанів і т.д., контролює видаток коштів на ремонтні роботи у відповідності з кошторисами.

Регулюванням ходу виробництва керує начальник виробництва. Він забезпечує ритмічності випуску продукції відповідно до заявок, що надходять із експедиції в асортименті, згідно ув'язнених договорів про поставки, контролює підготовку виробництва до випуску нової продукції, стан і комплектність печей.

Контроль за якістю готової продукції ходом усього технологічного процесу здійснює виробничо-технічна лабораторія (ВТЛ). У лабораторії перевіряють відповідність стандартам, технологічним умовам, посвідченням якості основної сировини (борошна) і допоміжних матеріалів, визначають вологість і хлібопекарські властивості борошна, дають висновок про якість борошна й готової продукції.

За станом трудової дисципліни й дотриманням працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку стежить відділ кадрів. Відділ також веде роботу з набору робочої сили, обліку й звітності на хлібозаводі.

У виробничому плані підприємство складається з діючих виробничих підрозділів, які безпосередньо пов'язані з виробленням продукції.

Сукупність виробничих підрозділів (цехи, ділянки, де безпосередньо виготовляється продукція, склади, лабораторія, майстерні, енергетичне господарство й ін.), їхня кількість і склад визначають виробничу структуру підприємства. Структура підприємств і його підрозділів встановлюється підприємством самостійно. До факторів, які впливають на виробничу структуру підприємства, відносять характер продукції й технологія її виготовлення, масштаб виробництва, ступінь спеціалізації виробництва всередині підприємства.

На підприємстві існує бесцехова структура. Основним виробничим підрозділом є ділянка (рис. 1.5.). Основні виробничі ділянки, де здійснюється виробничий процес по перетворенню сировини й напівфабрикатів в готову продукцію (борошна - у тісто, тісто - у готовий випечений хліб), виробляють продукцію, що визначає основне призначення підприємства.

Допоміжні виробничі ділянки здійснюють таку діяльність, що створює умови для нормальної, ефективної роботи основних ділянок. Обслуговуючі ділянки й господарства виконують роботу із матеріально-технічного забезпечення основного виробництва. Всі виробничі відділення на хлібозаводі тісно й синхронно зв'язані між собою. Сировина й напівфабрикати переробляються шляхом послідовної передачі їх з однієї виробничої ділянки на іншій.

Рис. 1.5. Виробнича структура підприємства

Виробнича структура підприємства не є постійною. У результаті впровадження нової техніки й технології вона постійно вдосконалюється, змінюється кількісне співвідношення між основним, допоміжним і обслуговуючим виробництвами, зберігаються окремі підрозділи. Зміна відбувається й усередині основних структурних підрозділів.

Від складу виробничих ділянок підприємства і їхньої спеціалізації, від співвідношення між його основними й допоміжними підрозділами залежить ступінь використання устаткування й виробничої площі, стан вантажопотоку, кваліфікаційний склад і чисельність працівників, собівартість продукції, рівень продуктивності праці й ефективність виробництва.

Технологія виробництва. Виробничий процес на підприємстві - це сукупність дій, у результаті яких сировина й матеріали (борошно, сіль, дріжджі й ін.) перетворюються в готову продукцію (хліб і хлібобулочні вироби). Виробничий процес складається з робочих процесів, що представляють собою сукупність виробничих операцій.

Залежно від способу виконання на підприємстві розрізняються наступні операції:

ь машинні, виконувані машинами під спостереженням робітників;

ь машинно-ручні, виконувані машинами при особистій участі робітників;

ь ручні, виконувані робітниками без застосування машин.

Співвідношення різних видів операцій у їхньому загальному обсязі становить структуру виробничого процесу. В основному виробництві найбільшу питому вагу становлять машинні операції, у виробництві сухарів - машинні й машинно-ручні операції, у міні-пекарні (виробництво хлібобулочних виробів) - на першому місці займають ручні операції, а потім машинно-ручні й машинні.

У цілому по виробництву структура виробничого процесу виглядає в такий спосіб: на машинні операції доводиться близько 50% всіх операцій, а на машинно-ручні й ручні - по 25%.

Застосування того або іншого методу організації хлібопекарського виробництва залежить від обсягу й номенклатури асортиментів продукції, рівня спеціалізації виробничих ділянок.

Спеціалізація діяльності підприємства по випуску певної продукції створило передумови для поділу праці усередині підприємства, тобто для внутрішньозаводської спеціалізації шляхом організації спеціалізованих ділянок і виробництв.

На підприємстві діє три спеціалізованих цехи по виробництву продукції, це:

1) цех основного виробництва - по випічці хліба;

2) цех по виробництву сухаря;

3) цех по виробництву булочних виробів.

Виробництво хліба здійснюється потоковим методом. На лінії в плині доби виробляється кілька сортів хліба.

Для характеристики рівня організації й культури виробництва необхідно знати величину виробничого циклу - період часу з моменту підготовки основної й додаткової сировини до здачі готової продукції в хлібосховище.

Тривалість циклу хлібопекарського виробництва залежить від вироблюваних асортиментів хлібних виробів, але не перевищує 6-8 годин. Основними шляхами скорочення тривалості виробничого циклу в хлібопеченні є вдосконалювання технології, готування тесту шляхом прискорення його дозрівання в результаті застосування тістомішувальних машин інтенсивного замісу тісту; збільшення дозування пекарних дріжджів; застосування молочної сироватки, органічних кислот, ферментах та інших препаратах.

Для забезпечення випуску хлібобулочних виробів високої якості й необхідній кількості й асортиментах, виконання встановлених норм виходу готових виробів і строгого дотримання технологічної дисципліни виробництва на підприємстві виробничо-технологічною лабораторією розробляється технологічний план. При його складанні розраховують технологічні нормативи по кожному запланованому до вироблення сорту виробів і по печах, закріпленим до цих сортів, а також проводять розрахунки використання хлібопекарського встаткування.

У своїй роботі лабораторія керується нормативно-технологічною документацією: ДСТ, доповненнями й змінами до них, технологічними інструкціями й уніфікованими (нормативними) рецептурами й іншими технологічними документами. На підставі затверджених технологічних інструкцій і рецептур для кожного сорту виробів складається виробнича рецептура, уточнюється режим готування даного сорту й розраховуються технологічні нормативи.

У виробничій рецептурі вказуються наступні дані: дозування борошна й іншої сировини, видаток води (з розрахунку середньої вологості борошна й сировини), температурний режим, тривалість кожної стадії технологічного процесу (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1. Рецептура й технологічний режим готування тесту на 100 кг борошна для подового хліба з борошна пшеничної 1 сорту масою 0,65 кг. Тісто готується опарним способом. Вихід 124,1 кг

Сировина й показники технологічного режиму	Одиниці виміру	Опара	Тісто
Маса	Кг	50	5
Вода	Л	30	14,7
Дріжджі пресовані	Кг	1	-
Сіль	Кг	-	1,3
Початкова температура	З0	28	30
Тривалість шумування	Мін	240	90
Кінцева кислотність	-	4	3,5
Вологість	%	48	44

Рецептура по кожному сорті щодня коректується в лабораторії з урахуванням кількості партій борошна, що переробляються, результатів пробних випічок і інших факторів (якість дріжджів, заквасок, температура натурального повітря).

З метою забезпечення вироблення якісної продукції на підприємстві організується контроль технологічного процесу. Він включає перевірку виконання рецептур, всіх шматків тестів, тривалості расслойкі й режиму випічки, укладання готового хлібу; визначення якості напівфабрикатів, хвилинного видатку основної й додаткової сировини, кількісних показників технологічного процесу; виконання технологічного режиму по кислотності, температурі й тривалості шумування.

У технологічний план хлібозаводу також входить розрахунок потреби у вагонетках для зберігання хліба за умови, що хлібосховище й експедиція повинні вміщати чотиригодинний запас хлібобулочних виробів.

Крім розрахунку потреб в основному технологічному встаткуванні при складанні технологічного плану хлібозаводу проводяться розрахунки потреби у виробничому інвентарі, розробляється графік очищення й мийки встаткування.

Характеристика випускаємої продукції. Виробничі асортименти ПП «Ресурс+» включає наступні групи хлібобулочних виробів:

1) Хліб, у тому числі:

- хліб Дарницький,

- хліб білий 1, 2 сортів,

- хліб Український,

- хліб Подільський,

- хліб вищого сорту,

- хліб столовий,

- хліб столичний.

2) Булочні (10 найменувань);

3) Пиріг (7 найменувань);

4) Сухар (2 найменування);

5) Кондитерські (10 найменувань).

Найбільший обсяг у випуску продукції займає хліб. ПП «Ресурс+» випікає хліб вагою 0,4-0,6 кг із борошна пшеничної вищого, першого й другого сорту.

До складу продукції хлібозаводу входить також сухарна продукція двох видів.

Кондитерські вироби підприємства включають: пряники, тістечка, торти в асортименті.

2. Діюча система обліку готової продукції та її реалізації на підприємстві

2.1 Облік готової продукції на складі і в бухгалтерії

Основними завданнями обліку готової продукції на підприємствах в системі організації є:

систематичний контроль за випуском готової продукції, станом її запасів і збереженням на складах, обсягом виконаних робіт та послуг;

вчасному і правильному документуванні оформлення відвантаженої і відпущеної продукції (робіт, послуг);

контроль за виконанням плану договорів-поставок за обсягом та асортиментом реалізованої продукції, організацією розрахунку з покупцями;

вчасному і достовірному визначенні результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) та їх облік.

Готова продукція оформлюється здавальною накладною і передається на склад. На невеликих підприємствах готова продукція прямо а виробництва, проминувши склад, відвантажується покупцям. Виконані роботи та послуги оформлюються приймально-здавальним актом.

На складі готова продукція обліковується в кількісному виразі за її видами на картках або в книгах складського обліку. В картці або книзі визначаються назва продукції, її номенклатурний номер, одиниця виміру, розмір, марка, ціна за одиницю. Облік готової продукції на складі ведеться в міру її надходження на склад або відпуску зі складу. В картках або книгах складського обліку робляться записи про надходження та відпуск готової продукції і щоденно виводяться її залишки. Рух первинних документів з обліку готової продукції наведено на схемі 6.2.

На підставі здавальних накладних, що виписуються у двох примірниках, складається відомість випуску продукції. Оцінка у звітному періоді може здійснюватися за фактичною собівартістю і за обліковими цінами з деяким відхиленням від фактичної собівартості. Наприкінці місяця обов'язковою умовою є облік готової продукції за фактичною собівартістю (визначається за даними аналітичного обліку затрат на виробництво).

Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості готової продукції за обліковими цінами (при списанні з рахунка №26 «Готова продукція») визначається як добуток рівня (відсотка) відхилень і вартості відпущеної зі складу готової продукції за обліковими цінами. Рівень (відсоток). відхилень визначається діленням суми відхилень на початок місяця з сумою відхилень з продукції, що надійшла на склад із виробництва за звітний місяць, на суму вартості залишку готової продукції за обліковими цінами на початок місяця та вартості оприбуткованої за звітний місяць з виробництва на склад готової продукції за обліковими цінами. Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до реалізованої продукції, відображається записом:

Дебет рахунків, на яких відображено вибуття готової продукції (рах. №20 «Виробничі запаси», 90 «Собівартість реалізації» та ін.).

Кредит рахунка №26 «Готова продукція».

Зі складу до бухгалтерії передаються прибуткові та витратні документи за реєстром під розписку бухгалтеру,

Для синтетичного обліку готової продукції призначено активний рахунок №26 «Готова продукція». На дебеті Цього рахунка відображається надходження готової продукції власного виробництва на склад за фактичною виробничою собівартістю; на кредиті - відпуск готової продукції за фактичною виробничою собівартістю. Залишок є тільки дебетовим і показує фактичну виробничу собівартість готової продукції на кінець звітного періоду.

Якщо готова продукція даного виробництва повністю спрямовується для використання на самому підприємстві, то на рахунку №26 «Готова продукція» вона може не оприбутковуватися, а враховуватися на субрахунку №201 «Сировина і матеріали» або інших залежно від призначення цієї продукції.

Аналітичний облік готової продукції на підприємствах ведеться за місцями її зберігання та окремими видами у натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках.

Сільськогосподарські підприємства враховують рух продукції рослинництва, скотарства та переробки протягом року за плановою виробничою собівартістю готової продукції, яку в кінці звітного періоду доводять до фактичної собівартості. Для обліку призначено рах. №27 «Продукція сільськогосподарського виробництва».

На рахунку №27 «Продукція сільськогосподарського виробництва» обліковують продукцію, одержану від власних рослинницьких, тваринницьких та промислових підрозділів підприємства, яка призначена для продажу на сторону та для іншого невиробничого споживання (видачі й продажу працівникам, передачі в невиробничу сферу, наприклад в дитячі садки, їдальні тощо); продукцію, яка призначена для споживання в тваринницьких підрозділах як корми, для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, яка вирощена для годівлі худоби, наприклад зелену масу, корм, плоди тощо, а також побічну продукцію та відходи, одержані при доведенні товарної продукції та насіння до належних кондицій, насіння та посадкового матеріалу, включаючи саджанці, призначені для закладання та ремонту власних насаджень.

Виконання цих задач залежить від ритмічності роботи підприємства, правильної організації збуту та складського господарства, вчасного документального оформлення господарських операцій.

В бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється у відповідності до П(С) БО 9 «Запаси» за первісною вартістю, яка визначається згідно з П(С) БО 16 «Витрати».

Основні операції з руху готової продукції відображені на рис. 2.1.

Дт 26 «Готова продукція» Кт

Рис. 2.1. Основні операції з руху готової продукції

2.2 Формування та облік собівартості реалізованої продукції

Для правильного визначення фактичної виробничої собівартості готової продукції, виконання робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки незавершеного виробництва, тобто незакінчену обробкою продукцію в процесі виробництва.



Рис. 2.2. Взаємозв'язок між виробництвом, залишками і реалізацією продукції

П(С) БО 16 «Витрати» визначає два поняття собівартості готової продукції:

1) собівартість реалізованої продукції;

2) виробнича собівартість продукції.

До виробничої собівартості продукції входять наступні витрати (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Склад витрат виробничої собівартості готової продукції

Собівартість реалізованої продукції складається з наступних витрат (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Склад собівартості реалізованої готової продукції

Нормативний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції

В кінці 20-х років на основі засвоєння ідей та технічних прийомів стандарт-косту в нашій країні було розроблено нормативний облік. У 1931 р. Інститут техніки управління розпочав детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного застосування системи стандарт-кост, яку у вигляді нормативного методу обліку представив професор М.Х. Жебрак. Але на той час (за часів централізованої економіки) основна увага приділялась не ринковим цінам на працю, матеріально-сировинні, енергетичні ресурси, а централізовано встановленим цінам, тарифам та тарифним коефіцієнтам; виявлені в ході обліку відхилення від норм та внесені зміни норм списувались на собівартість продукції, а не на фінансові результати одразу, як це робиться при системі стандарт-кост, оскільки в останньому випадку першочерговий інтерес представляє вплив відхилень не на собівартість, а на прибуток, який, як відомо, є метою виробництва.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

Основними принципами системи нормативного обліку є:

=> нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;

=> систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

=> постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

=> попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;

=> завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва;

=> калькулювання фактичної собівартості груп (типів) однорідної продукції виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;

=> щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у встановлені норми, що дає можливість оперативно управляти процесом виконання організаційно-технічних заходів.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління.

Всі випадки відхилення від норм повинні оформлюватись відповідними документами і обліковуватись. Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри і причини додаткових, не передбачених нормами витрат, і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів.

При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

На підприємствах повинен бути встановлений порядок оформлення змін норм, а також повідомлення зацікавлених відділів і цехів про ці зміни. За повідомленням про зміни норм вносяться зміни в технічну і планову документацію, як підставою для оформлення первинних документів (вимог, лімітних карток, робочих нарядів, маршрутних листів тощо), де зазначаються діючі витратні норми для видачі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також для нарахування заробітної плати.

Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва.

Саме тому організація нормативного обліку, перш за все, пов'язана з необхідністю розробки прогресивних, технічно обгрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та її складових частин - деталей, вузлів та інших збірних матеріалів. Нормативи, які характеризують величину витрат праці та заробітної плати, виражаються в показниках норм виробітку та розцінках на оплату праці, які встановлюються, по кожній технологічній операції.

Нормативні дані про матеріальні витрати для нормативних калькуляцій беруться зі специфікацій, що розробляються у відділі головного технолога. Дані про нормативні витрати стосовно заробітної плати (нормативні затрати часу, розцінки по операціях) готує відділ праці та заробітної плати підприємства.

Впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів, більш досконалого обладнання, раціоналізаторських пропозицій призводить до зниження витрат матеріалів і заробітної плати на одиницю продукції, а, отже, і до змін встановлених за ними нормативів. Ці зміни фіксує відділ підготовки виробництва в спеціальних повідомленнях, які складають окремо на зміни норм витрат матеріалів, нормативного часу і розцінок, цехових та інших витрат. В повідомленнях наводиться назва деталі (виробу), якої стосується зміна норм, стара і нова норми, різниця від зміни норми, дата і обгрунтування причини введення нової норми.

Облік змін норм потребує своєчасного уточнення нормативів. Основна частка змін норм відноситься до трудових витрат.

Зміни норм обов'язково групують по причинах, найменуваннях виробів, їх однорідних групах, цехах. На підставі повідомлень зміни норм вносять до

нормативних калькуляцій. Нові норми, як правило, вводяться з 1-го числа наступного після зміни місяця (кварталу).

Облік змін норм дає можливість уточнювати фактори формування фактичної собівартості і виявляти економічну ефективність впроваджених раціоналізаторських пропозицій і проведених організаційно-технічних заходів. У всіх виробництвах у разі змін норм виникає необхідність переоцінки незавершеного виробництва на дату зміни. Це викликане тим, що залишок незавершеного виробництва, який переходить на 1-ше число звітного місяця, розрахований за старими нормами, а звітна калькуляція складена, виходячи із витрат за новими нормами. Переоцінку незавершеного виробництва проводять з використанням коефіцієнтів (індексів змін норм)

Важливим і обов'язковим моментом організації нормативного обліку є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановлених на початок місяця, по матеріалах (по кожному найменуванню), заробітній платі робітників та нормативних витратах. Структуру відхилень в системі нормативного обліку в сучасній інтерпретації можна подати у вигляді схеми.

Чинні норми - це обумовлені технологічним процесом норми, за якими здійснюються відпуск сировини й матеріалів та оплата виконаних робіт. Відхиленнями від норм вважаються як економія, так і додаткові витрати сировини, матеріалів, заробітної плати та інші додаткові витрати (в тому числі викликані заміною сировини й матеріалів, оплатою робіт, не передбачених технологічним процесом, доплатам за відхилення від нормальних умов праці тощо).

Відхилення від норм враховуються за місцями їх виникнення (цехами, ділянками, бригадами), причинами та винуватцями на підставі документації і, перш за все, сигнальної документації, що має зазвичай інший колір чи кольорову смугу. Такими сигнальними документами є матеріальні вимоги на додатковий (понадлімітний) відпуск матеріалів для заповнення недостач і браку деталей, акти на заміну матеріалів, доплатні листки по заробітній платі, наряди на виконання операцій, не передбачених технологією, тощо. Частина відхилень виявляється на підставі інших документів, в яких фактичне витрачання відображається у співставленні з нормативним (акти розкрою матеріалів, шихтові записки тощо).

В кінці звітного періоду складають зведену відомість відхилень за причинами і винуватцями окремо по матеріалах і заробітній платі.

Аналіз цих відхилень дає можливість вживати заходів щодо ліквідації перевитрат, недопущенню втрат, поширювати досвід економного витрачання матеріалів і використання робочого часу.

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництві продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро).

На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічні нормативи витрат, нормативні калькуляції складаються за нормами, які діють в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло дане підприємство на певну дату, причому на різні дати величина її різна; планова - є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду. Тобто планова калькуляція, навпаки, будується на виріб вцілому.

Нормативні калькуляції використовуються для:

=> визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;

=> виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;

=> оцінки незавершеного виробництва та браку тощо. Для визначення суми витрат у зв'язку зі зміною норм щомісячно складається відомість перерахунку залишків незавершеного виробництва за нормами, введеними з 1-го числа звітного місяця, в якій фіксується зміст кожного повідомлення про зміни норм: його номер, причина зміни, стара та нова величина нормативного витрачання тощо. Визначена сума витрат за змінами норм, як правило, повинна розподілятися між випуском товарної продукції та незавершеним виробництвом на кінець звітного місяця.

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству вцілому.

Для складання калькуляції собівартості використовують дані зведеного обліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних відомостях по групах однорідних виробів і статтях витрат.

У відомості обліку витрат на виробництво, побудованій за калькуляційними статтями витрат, узагальнюються всі витрати, пов'язані з виготовленням однорідної групи виробів в цехах підприємства. Дані про витрати на матеріали, заробітну плату та інші витрати наводяться у відомості у вже згрупованому по цехах вигляді. У відомості з метою спрощення наведені тільки відхилення від норм витрат, враховані зміни норм у звітному місяці.

Нормативну собівартість всієї товарної продукції розраховують як добуток кількості відвантаженої продукції на діючі в звітному періоді норми витрат по кожній статті калькуляції.

Фактична собівартість продукції (однорідних груп або видів виробів) при нормативному методі обліку обчислюється не шляхом прямого підрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних витрат, змін норм і відхилень від норм, що можна виразити формулою:

Ф = Н ± В ± 3

де: Н - поточні витрати за встановленими нормами плану;

В - відхилення від діючих норм витрат;

З - зміни діючих норм витрат.

Фактичну собівартість одиниці продукції визначають за допомогою індексів відхилень, розрахованих як відношення фактичної собівартості товарної продукції до нормативної

Нормативний метод має як переваги, так і недоліки. Переваги нормативного обліку полягають в тому, що з являється:

=> можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм;

=> відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії;

=> укрупнення об'єктів обліку, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об'єктів калькулювання;

=> охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат;

=> можливість рідше здійснювати інвентаризацію незавершеного виробництва.

Недоліком є те, що значна частина відхилень від норм, пов'язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється з допомогою інвентаризації в цілому по структурних підрозділах і за весь звітний період. Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, а їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку. Більша частина нормативів матеріальних і трудових витрат є галузевими та встановлюється вцілому по країні. Вони характеризують питому вагу витрат матеріалів і праці на виробництво конкретних видів продукції незалежно від того, якими підприємствами вони виготовляються.

Сьогодні розвиток нормативного методу повинен відбуватись в напрямку його комплексного використання як для бухгалтерської реєстрації витрат і обчислення собівартості продукції, так і для робіт, пов'язаних з підготовкою виробництва, його оперативним плануванням, розрахунком споживчих ресурсів і аналізом собівартості. При такому розширеному використанні нормативного обліку останній виступає як метод, що дозволяє органічно пов'язувати підготовку виробництва, планування, облік витрат, калькулювання і аналіз собівартості у взаємопов'язаний комплекс, який ґрунтується на чинних нормах витрат при системному обліку їх змін. Використовуючи інформацію про зміни чинних норм і відхилень від них, підприємства можуть своєчасно коригувати потребу в товарно-матеріальних цінностях.

2.3 Документальне оформлення обліку готової продукції

Оскільки готова продукція в бухгалтерському обліку відображається за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації, то виникає необхідність в уцінці готової продукції, порядок проведення якої аналогічний уцінці виробничих запасів.

Випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами, актами приймання, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю.

В бухгалтерії на підставі приймально-здавальних документів складається накопичувальна відомість випуску готової продукції, дані якої використовують для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.

На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових відомостях, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готова продукція обліковується у кількісному вираженні.

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами:

1) в сортових картках складського обліку, при якому в бухгалтерії складають або обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання;

2) безкартковим способом, при якому за допомогою ЕОМ кожен день складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху готових виробів у розрізі складів та інших місць зберігання. Залишки готових виробів періодично інвентаризуються.

У картках або книгах складського обліку здійснюються записи про надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводяться її залишки.

У кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво визначається фактична собівартість готової продукції.

Випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформляється накладними відомостями, приймально-здавальними документами, актами приймання в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю. Вони випускаються в двох примірниках, один з яких призначений для здавальника, а інший залишається на складі.

Кількість виробників, що оприбутковуються на склад, їх вага та обсяг вимірюється, підраховується і при необхідності зважується.

Для обліку випуску готових виробів з виробництва бухгалтерія складає відомість випуску готової продукції, зданої на склади підприємства, в натуральному і вартісному вимірниках. Дані цієї відомості використовуються для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.