Удосконалення бухгалтерського обліку використання виробничих запасів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ВСТУП

Економічні перетворення, що здійснюються в Україні, нерозривно пов'язані з пошуком принципово нових методів організації та управління виробництвом. Це вимагає адекватних змін у структурі господарського обліку, і, відповідно, зумовлює необхідність вдосконалення системи облікової інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.

Головною передумовою успішного здійснення виробничого процесу, як головної ланки діяльності господарського суб'єкту, є наявність та раціональне використання виробничих запасів. Протягом останніх років фінансовий стан підприємств залишається незадовільним. Важливим резервом в напрямі покращення діяльності підприємств є підвищення ефективності використання виробничих запасів.

В процесі реформування системи обліку та впровадження національних стандартів обліку змінюються вимоги щодо обліку і аналізу виробничих запасів, розширюються поставлені перед ними завдання.

Практика доводить, що процес обліку використання виробничих запасів є доволі трудомісткою ділянкою. Тому не дивно, що на багатьох підприємствах спостерігаються певні недоліки, а на деяких - і запущеність в обліку, що веде до великих втрат запасів. Все це зайвий раз підтверджує, що до цього часу залишаються невирішеними багато важливих питань, пов'язаних з розробкою науково-обґрунтованої системи обліку використання виробничих запасів.

Проблеми обліку, оцінки використання виробничих запасів розглядалися в працях відомих вітчизняних учених-економістів: Бородкіна А.С., Бутинця Ф.Ф., Голова С.Ф., Завгороднього В.П., Єфіменка В.І., Кірейцева Г.Г., Кужельного М.В., Литвина Ю.Я., Сопка В.В., Ткаченко Н.М., Чумаченка М.Г. Вагомий внесок у розвиток методології питань обліку використання виробничих запасів зробили зарубіжні вчені: Аксененко А.Ф., Барнгольц Я.М., Бейгельзимер М.Г., Глен А. Велш, Козлова О.П., Левін В.С., Луговий В.А., Маргуліс А.Ш., Новодворський В.Д., Петрова В.І., Покараєв Г.М. Розенберг Н.Я., Смірнов К.А., Тішков І.Є., Цуркану В.І., Чечета А.П., Шеремет А.Д.

Отримані протягом багатьох десятиліть результати як теоретичних, так і практичних розробок щодо удосконалення обліку мають вагоме значення для розвитку вітчизняної теорії обліку. Проте дослідження діючої методики обліку свідчить, що вона є неадекватною сучасним вимогам господарювання. Подальшого дослідження та наукової розробки потребують питання класифікації виробничих запасів, методики їх оцінки при використанні, а також організації економічного аналізу на підприємствах.

Необхідність перегляду питань організації обліку використання виробничих запасів згідно з вимогами національних положень (стандартів), наявність значних проблем та потреба удосконалення існуючої практики обліку зумовили вибір теми, а також визначили цільову спрямованість курсової роботи.

Метою дослідження є удосконалення методологічних і організаційних засад бухгалтерського обліку використання виробничих запасів на підприємствах для забезпечення їх ефективного функціонування за сучасних умов господарювання. Досягнення вказаної мети передбачає послідовне вирішення таких завдань:

- визначити економічну сутність виробничих запасів, охарактеризувати їх класифікацію та оцінку,

- зробити огляд літературних джерел та нормативно-правового забезпечення з обліку виробничих запасів,

- обґрунтувати основні елементи облікової політики виробничих запасів,

- висвітлити економічну характеристику підприємства та загальні аспекти організації обліку,

- охарактеризувати документування руху виробничих запасів,

- розкрити організацію синтетичного та аналітичного обліку виробничих запасів на підприємстві,

- показати відображення інформації про виробничі запаси в облікових регістрах та звітності підприємства,

- визначити основні шляхи удосконалення обліку виробничих запасів на підприємстві.

Об'єктом дослідження є чинна система обліку використання виробничих запасів на підприємствах.

Предметом дослідження є методика та організація системи обліку використання виробничих запасів на підприємствах з урахуванням вимог національних стандартів.

Методи дослідження ґрунтуються на діалектичному підході до вивчення сучасного стану обліку і аналізу використання виробничих запасів. У процесі дослідження застосовувалися методи наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, статистичних порівнянь, вибіркового обстеження та групування.

Інформаційною базою є законодавчі акти України, нормативна документація та інструкції, що регламентують організацію обліку та аналізу використання виробничих запасів, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених-економістів, матеріали науково-практичних конференцій, матеріали органів державної статистики, облікові дані підприємства.

Отже, мета та завдання роботи обумовили її структуру. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ В УМОВАХ КОМП'ЮТЕРНОЇ ОБРОБКИ

1.1 Економічна суть виробничих запасів, їх класифікація та оцінка

Запаси займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності і є найбільш важливою та значною частиною активів підприємства.

К. Маркс так висловлювався щодо місця запасів у процесі виробництва: «Щоб процес виробництва протікав безперервно - цілком незалежно від того, чи поновлюється цей запас щоденно або тільки через певні строки, - необхідно, щоб на місці виробництва постійно знаходився великий запас сировини i т. ін., ніж той, який споживається, наприклад, щоденно або щотижня. Безперервність процесу вимагає, щоб наявність необхідних для нього умов не залежала ні від можливих перерв при щоденних закупках, ні від того, що товарний продукт продається щоденно або щотижня, i тому тільки не регулярно може перетворюватися назад в елементи його виробництва...» [28, с. 8].

Сопко В.В. розкриває твердження запаси з боку накопичених ресурсів, що перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. Фактично, вважає він, зміст тут зовсім інший, запаси - це сукупність матеріальних благ, вироблених невідомо для чого й кого, які навряд чи колись взагалі будуть використані за призначенням [29, c. 56]. А відбувається це тому, що ці запаси заготовляв, зберігає зовсім не той, хто їх у майбутньому споживатиме. А тому заготівник (держава) заготовляє те, що йому заготовляти зручніше i вигідніше, а зовсім не те, що може знадобитись конкретним споживачам - підприємствам, організаціям, тим більше, окремим громадянам.

Основним завданням збільшення ефективності промислового виробництва має стати не орієнтація на обсяги виробництва, а на ринковий попит. Тобто, на відміну від державно-монополістичної системи господарювання, яка ґрунтувалась на принципі «продавати те, що виробляється» ринкова система має ґрунтуватись на принципі «виробляти те, що продається» [12, c. 121]. Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. виділяють запаси, як матеріальні ресурси необхідні для забезпечення розширеного відтворення, обслуговування сфери нематеріального виробництва та задоволення потреб населення, які зберігаються на складах або в інших місцях з метою їх наступного використання [31, c. 44].

Лень В.С., Гливенко В.В. вважає, що створення запасів, їхнє збереження, витрачання i поповнення характерних для всіх видів господарської діяльності - від домогосподарства до економіки [22, с. 112]. Різні вироби або ресурси, які безпосередньо не використовуються в даний момент часу, можна вважаться запасами. Тому проблемами управління запасами займаються не тільки спеціальні організації - з ними стикається практично кожна людина.

У підручниках з бухгалтерського обліку різні автори виділяють і дають визначення виробничим запасам: так, Бутинець Ф.Ф. під сутністю виробничих запасів розуміє все те, що завезено на склади підприємства i ще не вступило в першу стадію обробки, тобто частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання [13, с. 59]. Також Лень В.С., Гливенко В.В. визначає виробничі запаси як предмети праці, підготовлені для запуску у виробничий процес; складаються вони з сировини, основних i допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів i комплектуючих виробів, тари i тарних матеріалів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів.

До складу сировинної бази зараховують:

- предмети праці, що знаходяться в природному середовищі (потенційні сировинні ресурси);

- продукти першого (екстрактивного) ступеню обробки природної сировини (первинна сировина);

- відходи виробничого, суспільного i індивідуального споживання (відходи);

- вторинна сировина;

- імпортована сировина, як додаток до власного сировинної бази [22, с. 113].

Для правильної організації обліку запасів важливе значення має їх науково обґрунтована класифікація. Запаси класифікуються за ознаками (Додаток А).

Склад запасів на кожному конкретному підприємстві залежить, від сфери його діяльності. Так, на промислових підприємствах основними видами запасів є виробничі запаси, незавершене виробництво та готова продукція; на сільськогосподарських підприємствах крім перелічених запасів тварини на вирощуванні i відгодівлі; у торгівлі - товари; на підприємствах, що надають послуги, - це виробничі запаси та незавершене роботи (послуги) [12, c. 122].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» - активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [7].

Отже з вище згадуваного можна зробити висновок, К.Маркс виділяє запаси, як нероздільну частину виробничого циклу, про необхідність їх поновлення, але не розглядає їх як частина у споживанні та управління підприємством. Більше уваги приділяє Сопко В., запаси з боку особи що безпосередньо хто формує запаси та виділення запасів як елемент продажу та перепродажу, та наступного використання.

Найбільш точно запаси розглядаються в П(С)БО 9 «Запаси», де виділяють усі стадії запасів: виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг та управління підприємством. Звідси слідує, що запаси - активи, які утримуються підприємством для реалізації, що безпосередньо беруть участь у продажі товарів, які виготовляються для продажу та використовуються для споживання та управління виробництвом.

Важливе значення для правильного обліку має також порядок оцінки запасів. В обліку запаси відображаються за первісною вартістю. Відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» первісною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість, яка складається із таких фактичних витрат:

- сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

- сум ввізного мита;

- сум непрямих податків, які пов'язані з придбанням запасів і не відшкодовуються підприємству;

- транспортно-заготівельних витрат (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);

- інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою. До таких витрат, зокрема, відносяться прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і покращення якісно-технічних характеристик запасів [13, с. 60-61].

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» на підприємстві можна використовувати один із п'яти методів оцінки запасів при їх вибутті або декілька одночасно. Але при цьому слід уточнити, що для усіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакові умови використання, застосовується тільки один із нижче наведених методів.

Оцінка запасів проводиться за одним з таких методів:

- собівартістю перших за часом надходження запасів (FIFO або ФІФО);

- середньозваженою собівартістю;

- нормативних витрат;

- ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів.

- ціни продажу.

Підприємство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну або періодичну. Вибір системи має бути зазначений в наказі про облікову політику [4, с. 114].

При застосуванні періодичної системи обліку надходження та вибуття запасів їх залишки під час складання звітності групуються на певну дату (місяць, квартал, рік).

Постійна система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображається станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є точнішою, оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика трудомісткість.

Використовуючи один метод оцінки запасів при застосуванні двох систем обліку, при великому обсязі операцій можна отримати різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів.

Використання методу FIFO ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. Отже, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактично за вартістю останніх за часом придбань.

Недоліком цього методу є невиправдане завищення прибутку (при зростанні цін).

Тому застосування методу FIFO в умовах зростання цін сприятиме зростанню податку на прибуток. Проте і в цьому випадку можна знайти позитивний момент при отриманні позики або при залученні інвестицій. Метод середньозваженої собівартості дуже поширений. Суть його полягає в тому, що при різних цінах на запаси визначається середня ціна, за якою потім списується собівартість запасів.

При цьому визначають суму кількості одиниць запасів на початок звітного періоду та їх вартість і одиниць запасів, придбаних протягом звітного періоду, та їх вартість. Далі сума добутків кількості таких запасів та їх вартостей ділиться на кількість запасів, що в результаті дає нам середньозважену собівартість одиниці запасу на кінець періоду.

В основному метод нормативних витрат призначений для серійного промислового виробництва. Суть його полягає в тому, що запаси, як правило, оцінюються в балансі за нормативною собівартістю, яка складається з суми нормативних витрат на одиницю виробу. Ці витрати плануються підприємством, регулярно перевіряються і змінюються для максимального наближення їх до фактичних. Точний термін перегляду норм витрат законодавством не встановлений, він визначається підприємством самостійно. Відхилення від встановлених нормативів обліковують на окремих регулюючих рахунках. На практиці такий метод застосовується рідко через складний механізм включення матеріальних витрат (запасів) до собівартості продукції:

- встановлення норм витрат запасів на кожен вид продукції;

- встановлення згідно з визначеними нормами витрат і цін запасів кошторисних ставок на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до змін норм витрат запасів або цін.

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості часто використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він, поряд з іншими методами оцінки вибуття запасів, потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів із підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття [16, с. 148-150].

Метод ідентифікованої собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів значної вартості, а також стосовно тих видів запасів, що вони не замінюють один одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку по кожному виду запасів. В результаті використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використає підприємство, прибуток буде змінюватись відповідно до первісної вартості кожного запасу.

При веденні бухгалтерського обліку за допомогою спеціальних комп'ютерних програм використання цього методу можливе навіть для роздрібної торгівлі [22, с. 115].

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів на середній процент торгової націнки. Середній процент торгової націнки визначається шляхом ділення залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок за звітний місяць на продажну вартість одержаних у звітному місяці товарів і залишок товарів на початок звітного місяця [29, с. 57].

Метод обліку вибуття запасів, який підприємство обирає для цілей бухгалтерського обліку фіксується в наказі про облікову політику підприємства та обов'язково наводиться примітка: до дати звітності зміна обраного методу дозволяється один раз на рік на початку нового календарного року з обґрунтуванням причин такої зміни.

Враховуючи думки різних авторів, можна стверджувати, що запаси відіграють велику роль у ефективності господарської діяльності підприємств. Господарська діяльність підприємства включає використання значних виробничих запасів. Підприємство повинне мати в необхідних розмірах запаси. Виробничі запаси посідають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємства різних сфер діяльності. Від правильності ведення обліку запасів залежить достовірність даних про отриманий підприємством прибуток та збереження самих запасів. Облік запасів ведеться в натуральному та грошовому вимірниках. Існують різні методи оцінки запасів, кожен з яких має свої переваги та недоліки, тому є дуже важливо вибрати той метод, за яким можна найточніше провести оцінку запасів, залежно від діяльності підприємства. Метод FIFO є найпростішим для оцінки, він може бути використовуватися для невеликих підприємств. Оцінка за цінами продажу часто застосовують при великій різноманітності номенклатур. Дані методи є невигідними під час інфляції. Метод середньозваженої простий і можливості допусканні неточностей, завищення або за нищення ціни запасів. Ідентифікованої собівартості вигідними при комп'ютеризовані системи, оскільки ведеться розріз по кожному виду запасу.

Найточніший метод нормативних витрат, що фіксує максимальне наближення до фактичного. У зв'язку з цим виникає ряд проблем в організації управління запасами та їхнього облікового забезпечення: на якій інформаційні базі повинен основуватися сучасний облік матеріальних оборотних засобів на всіх стадіях руху у засобів, яка його трудомісткість, як цей облік слід вести, кому i яка інформації необхідна i як використовувати в управлінні підприємством.

Тому від правильності розрахунку оцінки запасів буде залежить подальша роботи підприємства.

1.2 Огляд літературних джерел та нормативно-правового забезпечення з обліку виробничих запасів

Методичні засади бухгалтерського обліку розрахунків з дебіторами визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (П(С)БО 9) [7]. Стандарт визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про виробничі запаси та їх розкриття та оцінку у фінансовій звітності підприємств незалежно від форм власності.

Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Запаси - активи, які:

- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Звідси слідує, що запаси - активи, які утримуються підприємством для реалізації, що безпосередньо беруть участь у продажі товарів, які виготовляються для продажу та використовуються для споживання та управління виробництвом.

Поняття «запаси» висвітлено в різних джерелах по різному (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Дефініції запасів

№ п/п	Автор	Визначення
1	К. Маркс [28]	Щоб процес виробництва протікав безперервно - цілком незалежно від того, чи поновлюється цей запас щоденно або тільки через певні строки, - необхідно, щоб на місці виробництва постійно знаходився великий запас сировини i т. ін., ніж той, який споживається, наприклад, щоденно або щотижня. Безперервність процесу вимагає, щоб наявність необхідних для нього умов не залежала ні від можливих перерв при щоденних закупках, ні від того, що товарний продукт продається щоденно або щотижня, i тому тільки не регулярно може перетворюватися назад в елементи його виробництва (c. 8).
2	Сопко В. [29]	Запаси - це сукупність матеріальних благ, вироблених невідомо для чого й кого, які навряд чи колись взагалі будуть використані за призначенням (c. 56).
3	Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. [31]	Запаси - матеріальні ресурси необхідні для забезпечення розширеного відтворення, обслуговування сфери нематеріального виробництва та задоволення потреб населення, які зберігаються на складах або в інших місцях з метою їх наступного використання (c. 44).
4	Лень В.С., Гливенко В.В. [22]	Виробничі запаси - предмети праці, підготовлені для запуску у виробничий процес; складаються вони з сировини, основних i допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів i комплектуючих виробів, тари i тарних матеріалів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів (c. 112).
5	Бутинець Ф.Ф. [13]	Під сутністю виробничих запасів розуміє все те, що завезено на склади підприємства i ще не вступило в першу стадію обробки, тобто частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання (c. 59).
6	П(С)БО №9 «Запаси» [7]	Запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством (c. 2).

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

- поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Фінансовий облік виробничих запасів регулюють багато нормативно-правових документів:

- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 р. [1],

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затверджений Наказом Міністерства фінансів України №246 від 20.10.99 р. зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №751/4044 від 02.11.99 р. [7],

- Інструкція «Про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових активів і документів та розрахунків» від 11.02.94 р. №69 із змінами і доповненнями від 26.06.2000 р. №115,

- Інструкція «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку» [2],

- План рахунків бухгалтерського обліку та інші [4].

1.3 Обґрунтування елементів облікової політики виробничих запасів

Загальні правила бухгалтерського обліку в Україні встановлюються законодавчо, а на кожному підприємстві, залежно від галузі господарювання, умов діяльності, кваліфікації персоналу, технічного забезпечення вони конкретизуються його обліковою політикою.

Створення системи бухгалтерського обліку передбачає активне застосування такої складової обліку як облікова політика. У практиці обліку багатьох держав світу термін «облікова політика» застосовується тривалий час і визначається як сукупність способів ведення обліку підприємством. В Україні можливість його використання з'явилась з введенням у 1993 році Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності. Ним передбачалося, що підприємства можуть самостійно встановлювати форму обліку, визначати методи його ведення, розробляти систему внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю тощо.

Офіційно термін «облікова політика» введено з 1999 року із прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [1], відповідно до якого - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Вітчизняний бухгалтерський облік за радянських часів історично розвивався за активної участі держави. Інструментом нормативного регулювання була інструкція, що містила правила його ведення та охоплювала всю методичну базу з урахуванням галузевих особливостей. Це не вимагало ніяких самостійних тлумачень з боку бухгалтерів або інших державних чи професійних органів.

Потреба у формуванні облікової політики виникла лише в умовах повної господарської самостійності підприємства. Офіційне запровадження зумовлене процесами реформування національної системи бухгалтерського обліку відповідно до вимог ринкової економіки шляхом гармонізації його з міжнародними стандартами.

На вибір і обґрунтування облікової політики підприємства, на думку багатьох вчених, впливають такі основні фактори:

- форма власності та організаційно-правова форма підприємства;

- галузева приналежність або вид діяльності;

- обсяги діяльності, чисельність працівників і т. і.;

- система оподаткування;

- ступінь свободи діяльності в ринкових умовах (самостійність рішень в питаннях ціноутворення, вибору партнерів);

- стратегія фінансово-господарського розвитку (мета і завдання економічного розвитку, очікувані напрямки інвестицій);

- наявність матеріальної бази (забезпечення комп'ютерною технікою й іншими засобами оргтехніки, програмними продуктами тощо);

- система інформаційного забезпечення підприємства (по всіх необхідних для ефективної діяльності підприємства напрямках);

- рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, ініціативи керівників підприємства;

- система матеріального стимулювання і ефективності роботи підприємства [15, c. 361].

На нашу думку на організацію бухгалтерського обліку на підприємствах, крім названих вище факторів, також впливає і форма організації бухгалтерського обліку на підприємстві. Керуючись п. 4 ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» можна вести:

- вводячи до штату підприємства посади бухгалтера або створюючи бухгалтерську службу, очолювану головбухом;

- укладаючи угоду з приватним підприємцем, який надає послуги з бухгалтерського обліку;

- на договірних засадах централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

- самостійно власнику або керівнику підприємства.

Також на організацію бухгалтерського обліку впливає і вибір плану рахунків, який використовується на підприємстві. На підприємстві можуть використовувати:

- загальний План рахунків із застосуванням рахунків витрат класів 8 і 9, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.99р. №291;

- загальний План рахунків без застосування рахунків витрат класу 8;

- спрощений План рахунків, затверджений наказом Мінфіну України від 19.04.01р. №186;

- робочий План рахунків.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

Підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення (провадження) облікової політики підприємства. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, має певні обов'язки, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені терміни фінансової і статистичної звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Як уже зазначалося раніше, в національних положеннях (стандартах) міститься вимога про розкриття облікової політики у фінансовій звітності, однак до її складання при відображенні в обліку поточних операцій бухгалтер уже повинен орієнтуватися на встановлені принципи оцінки, методи обліку подій, що відбуваються Тому на підприємстві необхідно видати розпорядчий документ, що визначає напрямки облікової політики.

Підприємства при розробці облікової політики, в основному, враховують методичні і практичні аспекти побудови обліку виробничих запасів, передбачені П(С)БО 9 «Запаси» [7]. Проте, часто не використовуються положення інших нормативно-правових документів, зокрема Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку [2], методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, методичних рекомендацій щодо обліку запасів галузевих міністерств. Це в значній мірі звужує напрями, які доцільно було б враховувати при підготовці наказу про облікову політику підприємств щодо виробничих запасів.

З метою полегшення складання наказу про облікову політику виробничих запасів відобразимо основні елементи в табл. 1.2.

В результаті проведеного дослідження теоретичних та практичних аспектів формування в бухгалтерському обліку інформації про виробничі запаси можна зробити висновок про те, що в наказі про облікову політику підприємства доцільно відобразити інформацію щодо матеріальних запасів як в частині методології обліку, так і в організаційній частині.

Отже, облікова політика є важливим інструментом організації бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вдало, попередньо глибоко проаналізована комбінація можливих варіантів облікової політики дає змогу підприємству ефективно здійснювати господарську діяльність.

Таблиця 1.2 - Основні елементи облікової політики щодо виробничих

запасів

Назва елемента облікової політики	Можливі варіанти принципів або методів обліку, передбачені національними стандартами
Одиниця обліку запасів	- найменування; - однорідна група (вид)
Методи оцінки вибуття запасів	- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; - середньозваженої собівартості; - собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); - нормативних витрат; - ціни продажу*
* Застосовується підприємствами роздрібної торгівлі та громадського харчування
Метод обліку транспортно-заготівельних витрат	- шляхом, прямого списання транспортно-заготівельних витрат до первісної вартості одиниці запасів, що придбаваються (за можливості точного розподілу (віднесення); - за середнім відсотком (при узагальненні суми транспортно-заготівельних витрат на окремому субрахунку з подальшим їх розподілом)

Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежать ефективність управління господарською діяльністю підприємства та стратегія його розвитку на тривалу перспективу. Вдало обрана облікова політика позитивно впливає на діяльність підприємства, забезпечує ефективну роботу бухгалтерії.

РОЗДІЛ ІІ. СТАН ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

2.1 Економічна характеристика підприємства та загальні аспекти організації обліку

виробничий запас матеріальний ресурс облік

ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» - підприємство, яке займається виготовленням та реалізацією лісозаготівельної продукцією як на території України, так і за її межами.

ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» - самостійний господарський суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює комерційно-виробничу діяльність в м. Чернівці.

Товариство при здійсненні своєї діяльності керується Законами України «Про підприємства України», «Про господарські товариства», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про податок та додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», а також Положеннями (стандартами) з бухгалтерського обліку, інструкціями постановами КМУ та наказами Мінфіну України, а також внутрішніми документами.

Виробничою базою товариства стали основні фонди передані у фінансовий лізинг, які попередньо експлуатувались власником понад 30 років. На основній площадці розміщені: цех технологічної тріски, головний корпус, котельня, склад мастил та хімікатів, корпус адміністративного приміщення та інші допоміжні об'єкти.

ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» на теперішній момент є одним підприємством в Україні з виробництва деревоволокнистих плит мокрим способом і основним постачальником якісної продукції як в Україні так і за її межами.

За час діяльності підприємства проведена значна модернізація виробництва та оновлення кадрів. Було проведено модернізацію цеху технологічної тріски та баржі сировини, реконструйовано очисні споруди, збудовано цех обезводнення сирого осадку. Впроваджено систему диференційного обліку електроенергії, змонтовано і введено в експлуатацію автоматичний облік використовуваного об'єму газу. Закуплено і введено в експлуатацію нову компресорну установку польського виробництва. Впроваджено систему автоматизованого бухгалтерського обліку. Також відновлено виробництво оздоблених деревоволокнистих плит, закуплено і встановлено нове устаткування шпаклювання плит та її сушіння ефективним УФА методом.

Підприємство займається випуском фанери клейної та деталей гнутоклеєних. Також займається виробництвом пиломатеріалів хвойних та листяних порід, виробництво чорнових меблевих заготовок, тари, піддонів, технологічної тріски та інших видів деревообробки.

На теперішній момент ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» - багатогалузеве виробництво, в склад якого входить плитне, фанерне та лісопильно-деревообробне виробництво.

Бухгалтерський облік на ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» ведеться відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року за №996-ХІV з використанням Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і інших господарських операцій із врахуванням вимог Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Облік в усіх суттєвих аспектах відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» з врахуванням вимог затверджених стандартів та інших нормативних документів з питань організації бухгалтерського обліку.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку на ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» створено бухгалтерську службу на чолі з основним бухгалтером.

Підприємством самостійно:

- визначено облікову політику;

- обрано форму бухгалтерського обліку;

- розроблено систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій;

- затверджено правила документообороту і технологію обробки облікової інформації;

- розроблено робочий план рахунків.

Бухгалтерський облік ведеться по журнально-ордерній формі з використанням автоматизованої (ліцензованої) програми «Дебет плюс-200».

Наказом про облікову політику визначено сукупність принципів, методів, які використовуються підприємством для складання і надання фінансової звітності відповідно до пункту 23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (додаток Б).

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 у «Звіті про рух грошових коштів» розкривається інформація про склад грошових коштів. Так, станом на 31.12.2008 року у касі заводу було 2,54 грн., на рахунках в банках в національній валюті - 78042,05 грн., на поточних рахунках в іноземній валюті - 36,34 грн., «Інших надходжень» та «Інших платежів» протягом звітного періоду не було.

Станом на 31.12.2008 року власний капітал підприємства становив 14377 тис. грн., в тому числі: статутний капітал - 4792 тис. грн., інший додатковий капітал - 4802 тис. грн., резервний капітал - 1198 тис. грн., нерозподілений прибуток - 3585 грн (додаток Г).

Власний капітал за звітний період збільшився на 5 тис. грн. за рахунок власного прибутку.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується на принципах: обачності, повноти висвітлення, автономності, послідовності, безперервності нарахування та відповідності доходів і витрат, історичної собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності.

У формуванні сировинні бази ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» найбільшу питому вагу займають ВАТ «Прикарпатліс», Вижницький ЛК та Путильський лісокомбінат. Тільки Вижницький лісокомбінат забезпечує виробництво ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» технологічною сировиною більше ніж на 50%.

Понад 60% готової продукції експортується в Італію, Німеччину, Грецію, Словаччину та Туреччину. Зовнішньоекономічні зв'язки ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» здобуло завдяки статусу постійного учасника щорічних міжнародних виставок в Мілані та Кельні.

Колектив товариства не зупиняється на досягнутому, постійно працює над вивченням передових методів управління виробництвом, над освоєнням і впровадженням у виробництво сучасних ресурсозберігаючих технологій, підвищенням кваліфікації працівників.

2.2 Документування руху виробничих запасів

Від правильно організованого первинного обліку господарських засобів залежить правильність списання вартості запасів на виробництво, оцінка незавершеного виробництва, відображення у звітності.

Основні первинні документи, якими оформляються операції з руху виробничих запасів, наведені в додатку З.

Проте, головний бухгалтер на свій розсуд може визначитися з тим, які документи доцільно використовувати на підприємстві, враховуючи специфіку підприємства. Крім цього структура документообігу повинна бути такою, щоб забезпечити вчасне надходження необхідної інформації як для обліку, так і для контролю й оперативного управління за рухом виробничих запасів.

Для своєчасного відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку на ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» визначений графік руху документів з обліку матеріалів до бухгалтерії підприємства для відповідного їх оформлення (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Графік надходження до бухгалтерії первинних документів з обліку матеріалів на ТзОВ

«Чернівецький Лісгосп»

Найменування первинного документа	Складання і передача документу	Обробка документа	Обробка і узагальнення даних в бухгалтерії
	Відповідальний за складання і передачу документа	Строк передачі документа	Служба що прийняла документ	Коли і кому передається	Обробка документа і узагальнення даних	Кому і коли передається документ
Рахунок постачальника	Касир-інкасатор	В день отримання	Відділ матеріально-технічного постачання	Щодня до бухгалтерії	Оплата або підготовка відмови від оплати	На другий день після отримання матеріалів завскладом
Прибутковий ордер	Завскладом на час надходження матеріалів	Кожного 1-го, 4, 8 і т.д. числа.	Відділ матеріально-технічного постачання, обчислювальний центр	Бухгалтерії кожного 5, 9, 13-го числа	Контроль за змістом, визначенням цін, запис до облікових регістрів	Обчислювальний центр не пізніше другого дня після одержання, поточний архів
Накладна вимога	Завідуючий складом	щодня	Відділ матеріально-технічного постачання,	Бухгалтерії наступного дня після отримання	Контроль за визначенням цін, запис до облікових регістрів	Обчислювальний центр не пізніше другого дня після одержання
Лімітно-забірна картка (ярлик)	Завідуючий складом	Щодня	Відділ матеріально-технічного постачання	Бухгалтерії наступного дня після отримання	Контроль за правильністю оформлення, запис до облікових регістрів	Обчислювальний центр

Усі операції надходження запасів на підприємство оформляються відповідними первинними документами, незалежно від напрямів надходження запасів на підприємство. Основними напрямами надходження запасів на підприємство є:

- придбання у постачальника;

- придбання підзвітними особами;

- виготовлення на даному підприємстві;

- безкоштовне отримання;

- виявлення надлишків при проведенні інвентаризації;

- внески до статутного капіталу підприємства його учасниками;

- обмін на подібні і неподібні активи.

При отриманні запасів безпосередньо від постачальника, контроль за виконанням плану договорів, вчасним надходженням і оприбуткуванням виробничих запасів здійснює служба постачання на договірних засадах.

Для отримання запасів від постачальника ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» виписується довіреність (ф М-2), бланки довіреностей є довіреностей є документами суворої звітності, підприємство купує їх. Наказом керівника підприємства визначений перелік працівників підприємства, які можуть отримувати довіреності. Видача кожного бланку довіреності реєструється в журналі реєстрації виданих довіреностей (ф. М-3). При видачі довіреностей у журналі вказується інформація про дату, місце та підставу їх видачі, а також строк дії довіреності. Строк дії довіреності не може перевищувати 10 днів. У бланку довіреності відображається номенклатура та кількість запасів, які має отримати його представник, та засвідчується підписом.

Якщо виписана довіреність не використана у визначений термін, то вона повертається в бухгалтерію, анулюється і зберігається разом з журналом протягом трьох років, а в журналі робиться відмітка про те, що довіреність не використана.

Запаси, які надходять на підприємство, приймаються за кількістю і якістю. Якщо фактична наявність поставлених матеріалів відповідає угоді та супровідним документам (накладні ф. М-11 прийомні акти ф. М-7, товарно-транспортні накладні ф. М-6), їх оприбуткування здійснюється за документами постачальника або за прибутковим ордером (ф. М-4). Прибуткові ордери виписуються на кожну партію поставки. У випадку виявлення розбіжностей фактичної поставки запасів до вказаної в супровідних документах чи в договорі створюється за наказом керівника спеціальна комісія, в яку обов'язково мають входити представники постачальника, а у випадку виникнення суперечливих питань з метою з'ясування непорозумінь можна залучати відповідних спеціалістів-експертів (юристів, аудиторів). Ця комісія складає акт про приймання матеріалів (ф. М-7).

Цей документ застосовують у разі наявності розбіжностей у кількості та або якості товару, який надходить, незалежно від того, з чиєї вини виникла розбіжність (постачальника чи транспортної організації), і від виду транспортного перевезення вантажу.

У складеному акті перелічують лише ті позиції запасів, за якими встановлено розбіжності. Запаси, за якими розбіжності за кількістю та якістю не виявлені, в акті не перелічуються, про що роблять відмітку (в кінці акта) «За іншими товарно-матеріальними цінностями розбіжностей немає». Акт складають у трьох примірниках: перший примірник акта разом з товаросупровідними документами передають до бухгалтерії для обліку руху матеріальних цінностей; другий разом з претензійним листом надсилають постачальнику або транспортній організації, яка доставила вантаж; третій залишають у матеріально відповідальної особи (завскладом).

Коли запаси надійшли на ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» (покупцю), а документів, які підтверджують його ціну, кількість, загальну вартість та якість, немає, таку поставку називають невідфактурованою. В такому випадку вантажоодержувачу (покупцю) для вирішення цієї проблеми потрібно керуватись умовами договору, поставки, або нормами частини восьмої ст. 268 Господарського кодексу України. Згідно з цією статтею вантажоодержувач (покупець) має право відмовитись від прийняття невідфактурованої поставки. Проте вантажоодержувач може і не відмовлятись від поставки. У цьому випадку він оформляє акт про приймання матеріалів (за типовою формою №М-7), який складають у двох примірниках: перший надсилають постачальнику з вимогою урегулювати ситуацію, яка виникла; другий передають до бухгалтерії, він і є підставою для оприбуткування матеріальних цінностей. Акт приймання підписує комісія, до складу якої включають матеріально відповідальну особу, спеціаліста (товарознавця), представника адміністрації підприємства або незаінтересовану особу.

У разі псування або пошкодження товару під час перевезення автомобільним транспортом оформляють спеціальний акт, який додають до товарно-транспортної накладної або шляхового листа і підписаний представником вантажоодержувача і водія. Кожна зі сторін, якщо вона не згодна зі змістом акта, має право викласти свої зауваження у розділі «Особливі відмітки». Про те, що такий акт складено, роблять відповідну відмітку в розділі «Відмітки про складенні акти» зворотної сторони товарно-транспортної накладної.

У разі доставки запасів залізницею постачальник оформляє накладну спеціальної форми, яка є супровідним документом і яку видають вантажоодержувачу на станції призначення. На станції відправлення під час передачі матеріальних цінностей перевізну оформляють вантажну квитанцію, яку постачальник відправляє вантажоодержувачу (покупцеві). На станції призначення представник покупця (експедитор) отримує залізничну накладну на перевезення вантажу. Перевіряє правильність заповнення всіх її реквізитів і своєчасність прибуття вантажу.

У разі невідповідності найменування, маси та кількості місць фактично отриманого вантажу даним, наведеним у супровідних документах, складається комерційний акт, який є підставою для пред'явлення претензії транспортній організації. Комерційний акт також складається у разі виявлення вантажу без документів або документів без вантажу, псування або пошкодження вантажу.

У разі недостачі запасів в межах природного убутку діє загальне правило: комерційний акт не складають, а роблять відмітку про це в накладній. При цьому згідно з п.27 Правил видачі вантажів затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. №644, вантаж вважають доставленим без втрат, якщо різниця між масою, зазначеною у залізничній накладній у пункті відправки, і масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норм природного убутку та граничної розбіжності у визначенні маси нетто.

У комерційному акті зазначають найменування товару, його кількість або масу згідно з документами та фактичну, а також розмір завданого збитку. Акт підписують начальник станції (його заступник), завідуючий вантажним двором (складом), представник одержувача та особи, які беруть участь у перевірці вантажу. Комерційний акт заповнюють на бланках встановленої форми у трьох примірниках.

Якщо недостачі або псування запасів не виявлено, експедитор розписується про його приймання у дорожній відомості, а представник залізниця підтверджує передачу вантажу своїм підписом у залізничній накладній.

При надходженні запасів на підприємство шляхом придбання підзвітними особами первинними документами, що підтверджують вартість є товарний рахунок, акт (довідка), а оприбуткування здійснюється шляхом складання прибуткового ордеру (ф. М-4) в одному примірнику.

Після надходження запасів документи на їх оприбуткування відображаються у реєстрі приймання-здачі документів (ф. М-13), який передається завідувачем складу в бухгалтерію в одному примірнику разом з первинними документами.

При надходженні запасів на склад, виготовленими власними силами, їх оприбуткування здійснюється на підставі накладної вимоги (ф. М-11). Вона складається матеріально-відповідальною особою, що передає записи у двох примірниках. Перший примірник є основою для списання запасів з матеріально відповідальної особи цеху (комірника, бригадира), другий-передається на склад для оприбуткування запасів.

Для правильної організації обліку бухгалтерією виписується картка складського обліку матеріалів (ф. М-12) на кожне найменування, вид або номенклатурний номер матеріалів, яка реєструється у реєстрі і отримує реєстраційний номер. В ній проводяться записи по кожному факту надходження та вибуття запасів. Підставою для запису в картках складського обліку є прибутковий ордер (ф. М-4), акт про приймання матеріалів (ф. М-7) товарно-транспортна накладна (ф. М-6) - по надходженню, а по видатку - «Лімітно-забірні картки» (ф. М-8, М-9, М 28а), акт - вимога на заміну (додатковий відпуск матеріалів ф. М-10), накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення матеріалів ф. М-11). На ТзОВ «Чернівецький Лісгосп» такі картки не ведуться, замість них складають матеріальні ярлики ф. М-16. Цей документ містить найменування, номер і повну характеристику кожного виду запасу.