Зміст і порядок проведення санаційного аудиту
Мета санаційного аудиту та порядок його проведення. Вивчення санаційної концепції та збір інформації. Аналіз виробничо-господарської діяльності, причин кризи, сильних і слабких сторін підприємства. Експертна оцінка запланованих санаційних заходів.
| Рубрика | Бухгалтерский учет и аудит |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.07.2011 |
| Размер файла | 169,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Контрольна робота
з дисципліни: „Фінансова санація та банкрутство підприємства”
на тему: „ Зміст і порядок проведення санаційного аудиту”
План
- Вступ
- 1. Сутність та основні завдання санаційного аудиту
- 2. Порядок проведення санаційного аудиту
- 2.1 Вивчення наявної санаційної концепції та збір необхідної інформації
- 2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності
- 2.3 Аудит фінансової сфери підприємства
- 2.4 Становище підприємства на ринку факторів виробництва та на ринку збуту готової продукції
- 2.5 Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства
- 2.6 Експертна оцінка запланованих санаційних заходів
- Висновок
- Використана література
Вступ
У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю "санаційний аудит" досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.
Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з'ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в ухвалі щодо порушення справи
про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого - про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.
1. Сутність та основні завдання санаційного аудиту
Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторської фірми. Він має свої особливості: він проводиться н підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна йог мета: оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово - господарської діяльності та наявної санаційної концепції.
Його необхідність зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної концепції.
Замовниками санаційного аудиту можуть бути:
нинішні та потенційні власники корпоративних прав (при прийнятті рішення про збільшення статутного капіталу)
позикодавець, наприклад банк (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту)
саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час проведення справи про банкрутство)
потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію підприємства реорганізацією);
державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки)
Зовнішнім замовникам потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що:
дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними
план санації є реалістичним
вибрано найраціональніший з можливих варіантів розвитку підприємства.
Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладання коштів в об'єкт санації. Висновок спеціаліста потрібний і тому, що користувачі не мають доступу до відповідних джерел інформації та спеціальних знань для її оцінювання.
Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства.
Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній спів- праці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).
Загалом санаційний аудит складається з таких етапів:
ідентифікація даних - це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства;
експертиза (всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об'єктивних висновків про поточний і перспективний стан об'єкта аудиту);
висновки про санаційну спроможність - це дані експертизи, наявні докази та їх комплексний аналіз;
вироблення рекомендацій щодо вдосконалення санаційної концепції джерела інформації.
Розробка санаційної концепції не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже зазначалося, готують санаційну концепцію або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією т. ін., хоча іноді аудитори беруть активну участь у розробці плану санації.
Зауважимо, що санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Незважаючи на те, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про складову процесу розробки плану санації, у другому - про перевірку достовірності та реальності наведених у плані санації даних.
2. Порядок проведення санаційного аудиту
Етапи та порядок проведення санаційного аудиту в конкретизованому вигляді характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис.1).
Рис.1. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту
2.1 Вивчення наявної санаційної концепції та збір необхідної інформації
Перший етап санаційного аудиту - загальне ознайомлення з наявною в підприємства санаційною концепцією та планом фінансового оздоровлення. Окрім цього збирається та систематизується інформація, використовувана у процесі санаційного аудиту.
Аудитор для виконання своїх завдань з оцінювання санаційної спроможності суб'єкта господарювання дістає доступ до всієї комерційної інформації про нього.
Перш ніж починати санаційний аудит, аудитор має взяти в керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, що підлягає експертизі. Записка підтверджує повноту й достовірність плану, а також фактичного матеріалу, на якому він базується, і водночас визначає повноваження аудитора. Ця записка може мати такий вигляд.
Пояснювальна записка до плану санації
Ця записка, подана аудитору, котрий проводить санаційний аудит підприємства "ХХХ", підтверджує, що я як керівник підприємства засвідчую таке.
Уся документальна інформація, дані оперативного бухгалтерського обліку та звітності, інші докази, що потрібні для проведення санаційного аудиту і були Вами замовлені, у повному обсязі надані у Ваше розпорядження. Окрім цього, усі додаткові матеріали та обставини, які, на нашу думку, стосуються плану санації, достовірність якого перевіряється, будуть Вам надані.
Під час розробки плану санації були враховані всі основні дані щодо фінансово-господарської діяльності підприємства, зокрема інформація про фінансовий стан, економіко-правові відносини (у тому числі дані про характер фінансових відносин із власниками та засновниками підприємства), дані про стан боргових відносин із кредиторами та інші виробничі й ринкові фактори, що стосуються підприємства.
Усі особи, економічних інтересів яких стосуються або можуть стосуватися обставини й заходи, передбачені планом санації, дістали своєчасне і повне повідомлення про це.
Договори та контракти, предмет яких, строки виконання чи інші умови мають (або можуть мати) значення для оцінювання економічного стану підприємства, надаються у Ваше розпорядження.
Усі спірні моменти, у тому числі арбітражного характеру, враховані при розробці плану санації.
Вам надається доступ до всіх приміщень, а також до всіх документів, бухгалтерських книг та інших джерел інформації, необхідних для оцінювання плану санації.
Для інформаційного сприяння здійсненню санаційного аудиту за моїм наказом у розпорядження аудитора переходять такі співробітники …. Вони зобов'язані забезпечувати аудитора необхідним довідковим матеріалом та іншою інформацією про підприємство.
Дані про підприємство мають характеризувати його оперативний і стратегічний стан (рис.2). Поряд зі звітними бухгалтерськими даними та іншою внутрішньою інформацією для оцінювання санаційної спроможності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, що стосуються діяльності тієї чи іншої галузі та народного господарства в цілому, описовий матеріал із засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи.
санаційний аудит експертний криза
Рис.2. Джерела інформації, використовувані у процесі санаційного аудиту
Зауважимо, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного стану підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.
Відбиті в санаційній концепції вихідні дані про оперативний (фактичний) та стратегічний стан підприємства оцінюються у процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому послідовно вирішуються такі завдання:
аналізується виробничо-господарська діяльність;
аналізується фінансовий стан підприємства;
досліджується ситуація, в якій перебуває підприємство на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.
2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності
Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства щодо відповідності фактичного стану тим даним, які відбиті в плані санації. У процесі аналізу виявляються також сильні та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з метою виробити рекомендації щодо їх мобілізації чи усунення.
Аналізуючи виробничо-господарську діяльність, аудитор виконує таку роботу.
Вивчає загальну виробничу структуру підприємства.
Оцінює рівень існуючої технології виробництва.
Аналізує витрати на виробництво.
Аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань.
Оцінює показники праці.
1. Загальна виробнича структура підприємства.
Під час вивчення загальної виробничої структури підприємства вирішуються такі завдання:
досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо);
визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд;
проводиться експертиза доцільності утворення окремих підрозділів у ході майбутньої реструктуризації;
визначаються основні види продукції, обсяги їх випуску та реалізації за попередній і звітний роки, а також прогнозні показники на наступні роки для кожного структурного підрозділу та
для підприємства в цілому. Визначається частка кожного виду продукції в загальному її обсязі.
2. Оцінка рівня існуючої технології виробництва.
Це завдання вирішується в таких аспектах:
а) наявність сучасних передових технологій;
б) використання "ноу-хау" та власних інноваційних розробок;
в) застосування автоматизованих систем управління.
У процесі аудиту звертається також увага на циклічність технологічних процесів, їх безперервність, повторне використання продуктів переробки (відходів), наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва.
3. Аналіз витрат на виробництво.
Вивчається ефективність планування собівартості та здійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат у собівартості продукції, які не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не стосуються виробництва продукції. На цій основі розробляються рекомендації щодо їх подальшого використання, зокрема продажу.
Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування. У разі порушення вимог Закону "Про оподаткування прибутку" в частині формування валових витрат на підприємство очікують фінансові санкції.
4. Аналіз основних фондів та амортизаційних відрахувань.
Досліджуючи це питання, слід виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергомісткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, що працюють у відповідній галузі найуспішніше.
Слід перевірити правильність проведення та відбиття у звітності таких операцій, пов'язаних з рухом основних фондів:
індексація основних фондів;
надходження та реалізація;
ліквідація та інші види вибуття;
ремонт та амортизація;
інвентаризація.
Майновий стан підприємства оцінюється на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.
5. Аналіз показників праці.
Виконуючи це завдання, аудитор досліджує динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, втрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, відсутність маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.
2.3 Аудит фінансової сфери підприємства
Проводячи фінансовий аналіз, слід додержувати певної послідовності дій. На початковому етапі виконуються підготовчі заходи, що забезпечують правильність аналітичних розрахунків. Тут добираються і систематизуються звітні матеріали, перевіряється взаємний зв'язок економічних показників і оцінюється їх порівнянність (остання може порушуватися через інфляційні процеси, відсутність впорядкованого розбиття за статтями звітності та аналітичними групами балансу).
Основним джерелом інформації при аналізі фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема:
баланс підприємства - форма №1;
звіт про фінансові результати - форма №2;
звіт про фінансово-майновий стан - форма № 3.
Особам, відповідальним за проведення фінансового аналізу, слід враховувати, що в рамках переходу вітчизняних підприємств на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності наказом Міністерства фінансів України затверджено низку положень (стандартів) бухгалтерського обліку (ПБО), зокрема:
ПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";
ПБО 2 "Баланс";
ПБО 3 "Звіт про фінансові результати";
ПБО 4 "Звіт про рух грошових коштів";
ПБО 5 "Звіт про власний капітал".
Порядок складання фінансової звітності, що містить інформацію про фінансовий стан підприємства і результати його діяльності, викладається в ПБО 2-5. Впровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість не лише уніфікувати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу. Оскільки розрахунок певних показників фінансового стану базується на окремих статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу. Такий аналіз потрібний для оцінювання кредитоспроможності чи санаційної спроможності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними інвесторами.
Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, можна скористатися. Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та Методикою інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств та організацій, які затверджено Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення санації державних підприємств, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року.
Аудит фінансової сфери передбачає:
оцінювання динаміки та структури валюти балансу;
аудит власного капіталу;
аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;
оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;
аудит реальних та фінансових інвестицій;
аналіз дебіторської заборгованості;
аналіз Cash-Flow;
оцінювання ділової активності підприємства.
1. Оцінювання динаміки та структури валюти балансу.
Досліджуючи динаміку валюти балансу та його структуру, використовують трендовий метод аналізу (кожну позицію балансу порівнюють із даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі статті порівнюють з аналогічними середньогалузевими показниками та показниками підприємств, котрі є провідними галузі). На цій підставі робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської діяльності, що може бути головною причиною його неплатоспроможності.
Аналізуючи окремі статті балансу, доводиться зважати на те, що реальна ринкова вартість деяких активів, відбитих у балансі, може бути значно нижчою за їх балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.
2. Аудит власного капіталу.
З огляду на функції власного капіталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві аудит власного капіталу є головним у процесі аудиту фінансової сфери. Під час аудиту увага зосереджується на таких питаннях:
склад і структура джерел власних фінансових ресурсів;
структура сукупного капіталу підприємства;
правильність формування статутного фонду та порядок оцінювання вкладів;
можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;
можливості реструктуризації статутного фонду;
структура та джерела формування додаткового капіталу;
наявність резервних (страхових) фондів;
наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).
Проблематика аналізу власного капіталу полягає в тому, що нині діюча в Україні структура балансу базується на принципах, які були сформовані до переходу на ринкові методи господарювання. Через це вона не враховує застосовуваних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу підприємства та його складових - власного капіталу та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на основі окремих статей балансу, дають викривлену інформацію про реальний фінансовий стан підприємства. Так, на більшості вітчизняних підприємств показники фінансової незалежності, фінансового лівериджу та інші є значно кращими від аналогічних показників провідних зарубіжних підприємств (поглиблене дослідження складу та структури капіталу наведено в розд.4).
Згідно з новою системою бухгалтерського обліку структура та склад власного капіталу відобразяться в ПБО 2 "Баланс" та в ПБО 5 "Звіт про власний капітал", де міститься важлива для фінансового аналізу інформація про зміни (збільшення, зменшення) статутного, додаткового та резервного капіталу, а також про нерозподілений прибуток.
Оптимізація структури капіталу - одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та інших факторів. Наведені в табл.3.1 рекомендовані значення показників є доволі умовними і можуть бути лише певним узагальненим орієнтиром. Механізм оптимізації структури капіталу докладніше схарактеризований у розд.4, коли досліджується правило вертикальної структури балансу.
Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає в себе також розрахунок показників ринкової активності підприємства, до яких належать:
коефіцієнт цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивіденду на одну акцію);
рентабельність акцій (показник, обернено пропорційний до коефіцієнта цінності акцій);
сума дивідендів на одну акцію.
Розрахунок показників прибутковості акцій розглядається в третьому розділі ПБО 3 "Звіт про фінансові результати".
3. Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості.
У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості вирішуються такі завдання:
визначаються склад і структура позичкових засобів;
розшифровується поточна кредиторська заборгованість;
визначається розмір простроченої заборгованості й оцінюються можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;
вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.
Пасиви балансу доцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на чотири групи.
Найбільш термінові зобов'язання (П1) - до них слід віднести кредити та позики, не погашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк.
Короткострокові пасиви (П2) - уся короткострокова заборгованість за відрахуванням найбільш термінових зобов'язань.
Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові кредити та позики.
Постійні пасиви (П4) - власний капітал.
Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка довгострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.
Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок щодо відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами - виробничими партнерами. Оцінюються можливості одержання платіжних знижок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.
У процесі санаційного аудиту за даними аналітичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська заборгованість з фіксуванням дати її виникнення та суми.
Суми кредиторської заборгованості (перед державними підприємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню дебітором до відповідного бюджету не пізніше 10 числа місяця наступного після закінчення строку позовної давності. За несвоєчасне перерахування заборгованості до бюджету стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Аудитор має також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підприємства. При цьому аналізується попередня діяльність підприємства стосовно випуску облігацій (якщо він був), а також визначається ефективність використання коштів, залучених у результаті емісії.
4. Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності.
Оцінка ліквідності активів значно полегшиться із введенням в дію ПБО 2, оскільки в балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщені за принципом зростання ліквідності згори донизу.
На цьому етапі аудиту вирішуються такі основні завдання:
аналізуються оборотні активи;
визначається рівень ліквідності активів;
оцінюється платоспроможність підприємства;
визначається, як виконуються умови забезпечення фінансової рівноваги.
Активи підприємства та їх структура вивчаються як з погляду їх участі у виробництві, так і щодо оцінки їх ліквідності. Ліквідність означає здатність окремих елементів активів трансформуватися в грошові кошти.
Платоспроможністю (ліквідністю) підприємства називається його спроможність здійснювати платежі наявними засобами або такими, що безперервно поповнюються за рахунок його діяльності.
Управління ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко й тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому, оперативному плануванні та координуванні виплат за борговими зобов'язаннями з огляду на грошові надходження на рахунок підприємства.
Активи залежно від швидкості перетворення їх на грошові кошти поділяють на чотири групи.
Найбільш ліквідні активи (А1) - грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному та інших рахунках, а також короткострокові фінансові вкладення.
Активи, які можна швидко реалізувати (А2), - дебіторська заборгованість та інші активи третього розділу балансу за відрахуванням найбільш ліквідних активів.
Активи, які повільно реалізуються (А3), - статті дру- гого розділу активу за відрахуванням витрат майбутніх пе- ріодів.
Активи, що важко реалізуються (А4), - переважно статті першого розділу активу балансу.
Зрозуміло, що таке групування є досить умовним, оскільки окремі об'єкти основних фондів досить часто можуть бути набагато ліквіднішими, ніж окремі позиції дебіторської заборгованості чи запасів і витрат. Окремі активи можна віднести також до категорії неліквідних, наприклад дебіторську заборгованість, яка має ознаки безнадійної, деякі види застарілого обладнання і т. ін.
Поточна ліквідність балансу підприємства визначається порівнянням окремих груп пасивів та активів. Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються такі нерівності:
A1 П1;
А2 П2;
А3 П3;
А4 П4.
Невиконання цих нерівностей означає, що на підприємстві порушена фінансова рівновага. Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, висунутих до підприємства з боку кредиторів, та виконання зобов'язань перед бюджетом, то такий суб'єкт підприємницької діяльності вважається неплатоспроможним.
У разі, коли підприємство не здатне виконати грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку їх погашення, кредитори можуть звернутися до арбітражного суду із заявою про оголошення боржника банкрутом.
Для дослідження фінансової рівноваги застосовують групу показників ліквідності та платоспроможності, що є пріоритетними під час визначення глибини фінансової кризи та оцінювання санаційної спроможності підприємства. Перелік цих показників та порядок їх розрахунку ілюструє табл.3. КФВ - короткострокові фінансові вкладення).
Таблиця 3.
ПОКАЗНИКИ ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
|
Показник |
Розрахункова формула |
Орієнтовне значення |
||
|
загальна |
конкретизована за статтями балансу |
|||
|
Коефіцієнт покриття |
Поточні активи Короткострокові пасиви |
(Рядок 150 + Рядок 320 - Рядок 120) * Рядок750 Рядок 260 / Рядок 620** |
1 і більше |
|
|
Коефіцієнт абсолютної ліквідності |
Грошові кошти + КФВ Короткострокові пасиви |
(Рядок 250 + Рядок 260 + Рядок 270 + + Рядок 280 + Рядок 290) / Рядок 750 Рядок 220 + 230 + 240** Рядок 620 |
0,2 і більше |
|
|
Власні оборотні засоби |
Власний капітал - - основні засоби - - запаси і витрати |
Рядок 495 - Рядок 070 - Рядок 150* Рядок 380 - Рядок 080** |
- |
Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Зазначимо, що коефіцієнт покриття, розрахований за статтями балансу, складеного згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, буде суттєво відрізнятися в бік зменшення від того, який розрахований за нині діючим порядком. Це зумовлено тим, що до складу поточних активів не буде відноситися довгострокова дебіторська заборгованість.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство здатне погасити в найближчий період, і визначається як відношення суми грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань.
Платоспроможність підприємства визначається передусім обсягом і мобільністю його власних оборотних коштів. Абсолютне чи відносне зростання оборотних коштів може свідчити не лише про розширення виробництва або дію факторів інфляції, а й про сповільнення обороту коштів, що спричинюється до збільшення їх маси.
Для того щоб зробити правильні однозначні висновки про причини зміни пропорції у структурі активів, докладно аналізують розділи й окремі статті активу балансу.
5. Аналіз дебіторської заборгованості.
У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку, на останню звітну дату проводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 "Дебіторська заборгованість".
Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу). На відміну від поточної дебіторської заборгованості довгострокова заборгованість відображається в першому розділі активу балансу, складеному за національними стандартами бухгалтерського обліку, що зумовлено меншим рівнем її ліквідності.
Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:
1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик невиконання платежів);
2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.
За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її непогашення із розрахунком коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.
Слід ураховувати, що резерв сумнівних платежів відображається у звіті про фінансові результати в складі інших операційних витрат, а виключення безнадійної дебіторської заборгованості зі складу активів супроводжується одночасним зменшенням величини резерву сумнівних платежів.
У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.
6. Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень).
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, - основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій.
Цей напрямок аудиту охоплює такі аспекти:
склад, структура та доцільність реальних інвестицій;
склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;
джерела фінансування інвестицій та правильність їх відбиття в обліку.
Під час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладеннями, досліджується перелік об'єктів інвестування, встановлюється наявність кошторисів, актів введення в експлуатацію та обґрунтованість витрат.
Існування довгострокових фінансових вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Якщо підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, необхідно розшифрувати інвестиційні вкладення, дати оцінку їх ліквідності та визначити доцільність відволікання коштів до цих активів ку від основної реалізації, інших операційних доходів та чистого прибутку, розглядаються фактори, що призводять до їх зміни. Крім того, вивчається вплив на балансовий прибуток таких показників, як виручка від реалізації, сума непрямих податків, собівартість реалізованої продукції, а також прибуток (збиток) від іншої реалізації та позареалізаційних операцій.
Неодмінним елементом аналізу є дослідження напрямків використання прибутку. Якщо підприємство збиткове, можна зробити висновок про відсутність джерела поповнення його власних коштів для здійснення нормальної господарської діяльності. Якщо підприємство використало прибутку більше, ніж отримало, то слід з'ясувати, через що сталися перевитрати, і дати рекомендації стосовно виходу з такого становища.
Коефіцієнт прибутковості власного капіталу характеризує ефективність вкладення інвестицій у власний капітал.
Операційна рентабельність продажу показує суму чистого прибутку на одиницю реалізованої продукції.
Рентабельність основної діяльності характеризує співвідношення прибутку від реалізації продукції та витрат на її виробництво.
Коефіцієнт прибутковості активів показує суму чистого прибутку на одиницю вартості активів.
Проводячи аудит Cash-Flow, слід враховувати, що досить часто прибуток (збиток), відбитий у балансі підприємства та у звіті про фінансові результати, не відповідає реальним фінансовим результатам діяльності підприємства. Це пояснюється тим, що, з одного боку, під дією податкових та інших факторів суб'єктам господарювання не вигідно показувати реальний економічний прибуток (виявляється тенденція до його заниження), а з іншого - держава з допомогою інструмента амортизації, упровадження податків і платежів, що відносяться на собівартість продукції, та грошово-кредитною політикою може реально впливати на рівень прибутковості підприємств. Інша складова Cash-Flow - амортизація - також перестала відігравати функцію реального фінансового джерела відновлення основних фондів, оскільки обсяги амортизаційних відрахувань є значно меншими, ніж вартість оновлення та модернізації обладнання.
Під час оцінювання прибутковості (збитковості) підприємства слід звернути особливу увагу на розмір збитків підприємства, до яких призводять крадіжки на виробництві, та з'ясувати, яких заходів вживає керівництво, щоб подолати це негативне явище.
8. Оцінювання ділової активності підприємства.
Ділова активність - це діяльність підприємства, що забезпечує йому виробничі досягнення. Основними їх критеріями є такі показники:
продуктивність праці (відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності працівників);
фондовіддача (відношення виручки від реалізації до балансової вартості основних фондів);
оборотність коштів у розрахунках (відношення виручки від реалізації до обсягу дебіторської заборгованості);
оборотність виробничих запасів (відношення витрат на виробництво продукції до середніх виробничих запасів);
оборотність власного капіталу (відношення виручки від реалізації до суми власного капіталу);
оборотність основного капіталу (відношення виручки від реалізації до валюти балансу).
Низькі значення таких показників є попередженням для потенційних інвесторів, санаторів, кредиторів про недоцільність партнерства з таким підприємством.
Аудитор може самостійно вибирати найприйнятніші показники фінансового аналізу. У процесі аудиту фінансового стану можна застосовувати й інші підходи, найбільш прийнятні в конкретній ситуації.
2.4 Становище підприємства на ринку факторів виробництва та на ринку збуту готової продукції
Значна залежність підприємства від монопольних постачальників сировини, матеріалів може призвести до перебоїв у його функціонуванні. Тому під час санаційного аудиту доцільно перевірити географію поставок у цілому та за окремими постачальниками. Потрібно дослідити також, чи немає фактів закупівлі сировини, матеріалів за завищеними цінами. У разі виявлення таких фактів необхідно з'ясувати їх причини (корисливий інтерес певних відповідальних за закупівлю осіб, мотиви ухилення від оподаткування, диктат постачальників тощо).
З огляду на аналітичну базу суб'єкта господарювання та зовнішні джерела інформації у процесі санаційного аудиту вивчаються основні параметри маркетингової політики, відбиті в санаційній концепції. Головну увагу слід приділити таким із них:
визначення попиту на продукцію та його прогнозування;
вивчення конкурентоспроможності товарів та створення конкурентних переваг; забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;
розроблення концепції життєвого циклу товарів (на стадіях впровадження, росту, зрілості та спаду);
управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);
розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;
розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових товарів з урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства У ході аудиту необхідно перевірити наявність контрактів, договорів намірів та інших документів, які свідчать про можливості підприємства на ринку збуту продукції. Здобуту інформацію слід зіставити з даними, наведеними в плані санації.
При вивченні діяльності підприємства у сфері збуту слід перевірити, чи немає фактів реалізації продукції за цінами, нижчими за ринкові (чи взагалі за собівартістю або дешевше). За наявності таких фактів потрібно розкрити їх причини.
Якщо підприємство здійснює бартерні розрахунки, слід проаналізувати продукцію, що надходить за бартером, стосовно її ліквідності, необхідності для підприємства, а також цін.
Принагідно зауважимо, що на практиці підприємства з державною часткою власності нерідко відвантажують ліквідну продукцію за заниженими цінами суб'єктам господарювання, які контролюються керівництвом державного підприємства. Водночас у рахунок поставленої продукції постачальникові за бартером надходять неліквідні товари за завищеними цінами. Через це державне підприємство зазнає значних збитків, з нього вихолощуються ліквідні активи, а керівництво підприємства через підконтрольні приватні структури отримує надприбутки.
Типовим прикладом зловживань при здійсненні експортно-імпортних операцій є документальне оформлення експорту за заниженими цінами, а імпорту - за завищеними. Різниця між реальними ринковими цінами і тими, які зафіксовані в експортно-імпортних контрактах, найчастіше, надходить на приватні рахунки керівництва підприємства в зарубіжних банках.
Такі дії можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві. У процесі санаційного аудиту їх слід виявити й розробити рекомендації щодо унеможливлення розглянутих порушень.
2.5 Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства
На цьому етапі аудиту визначається повнота врахування в санаційній концепції всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації. Перевіряється, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. Встановлюється, чи діють причини кризи й досі чи вони вже подолані (або зникли самі по собі).
Визначаються вид та фаза фінансової кризи; систематизуються причини кризи; виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства; систематизуються сильні та слабкі сторони в діяльності підприємства.
Щоб з'ясувати фактичний стан підприємства та перспективи його розвитку, у практиці санаційного аудиту застосовують так званий СОФТ-аналіз (SOFT-analysis) - аналіз сильних (Strength) і слабких (Failure) сторін, а також наявних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі СОФТ-аналіз називають ще СВОТ-аналізом (SWOT-analysis).
Цей вид аналізу може стосуватися всього підприємства, його структурних підрозділів, а також окремих видів продукції.
На основі результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації, що мають на меті:
1) усунення наявних слабких місць,
2) ефективного використання існуючого потенціалу (сильних сторін).
|
Сильні сторони: кваліфікований інженерно-технічний персонал; низькі витрати на заробітну плату; наявність власних виробничих споруд; прихід молодих та енергійних співробітників фінансових служб |
Слабкі сторони: інертність та зловживання керівництва підприємства; крадіжки на виробництві; застарілий асортимент продукції; висока енергомісткість продукції; неефективна діяльність служби збуту |
|
|
Додаткові шанси: ринок сформований в основному за рахунок імпорту; держава вживає протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного товаровиробника; іноземні інвестори виявляють значний інтерес до галузі, якій належить підприємство |
Ризики: криміногенний ризик; інфляційний ризик (знецінення реальної вартості капіталу); ризик неплатоспроможності чи банкрутства контрагентів; ризик зміни податкового законодавства та накладення фінансових санкцій |
Рис.5. Матриця СОФТ-аналізу
У результаті СОФТ-аналізу екзогенного середовища виявляється позитивний та негативний вплив на підприємство іззовні, а на цій підставі виробляються пропозиції, які мають на меті:
1) нейтралізувати можливі ризики;
2) використати додаткові шанси.
Типові приклади сильних та слабких сторін вітчизняних підприємств, а також шансів і ризиків, які можуть виникнути під дією зовнішніх обставин, наведено на рис.5.
Під час санаційного аудиту сильні та слабкі сторони діяльності підприємства слід оцінювати з урахуванням основних тенденцій змін у зовнішньому щодо підприємства середовищі. Так, наявна виробнича програма на актуальну дату може бути сильною стороною підприємства, проте згодом під дією зовнішніх факторів вона може стати недосконалою і перетворитися на його слабину.
Подобные документы
Економічний зміст, мета, завдання та необхідність аудиту основного виробництва. Аудиторська оцінка фінансового стану підприємства та його облікової політики. Аналіз показників фінансового стану підприємства. Джерела інформації для проведення аудиту.
курсовая работа [59,7 K], добавлен 26.03.2013Проблеми й перспективи розвитку аудиту в Україні. Його сутність, мета і завдання. Міжнародні стандарти та національні нормативи аудиту. Характеристика фінансово-господарської діяльності Знам’янської РСС. Методика проведення аудиту, оформлення результатів.
курсовая работа [582,5 K], добавлен 16.05.2014Економічні суб'єкти як об'єкти аудиту. Джерела отримання інформації для аудиту прибутку підприємства. Діюча методика аудиту прибутку підприємства. Аудит розподілу та перерозподілу прибутку підприємства. Порядок проведення аудиту прибутку підприємства.
курсовая работа [481,2 K], добавлен 20.01.2010Науково-теоретичні та методичні основи аудиту. Характеристика та фінансовий аналіз діяльності підприємства "Зміївський машинобудівний завод". Договір на проведення аудиту. Програма, порядок проведення та оформлення результатів аудиторської перевірки.
курсовая работа [139,6 K], добавлен 09.11.2010Суть аудиту, його різновиди та характеристика, завдання та цілі проведення. Предмет та методи вивчення аудиту, його організаційно-правові основи в Україні. Порядок оцінювання системи внутрішнього контролю і аудиту. Формування аудиторського висновку.
курс лекций [63,2 K], добавлен 14.01.2010Організація діяльності аудиторів та аудиторських фірм та інформаційне забезпечення аудиту. Організація і методика проведення аудиту праці та її оплати. Трудова угода. Звіт про проведення аудиту фінансової звітності та фінансового стану підприємства.
контрольная работа [38,8 K], добавлен 13.08.2008Поняття аудиту підприємства, його значення в визначенні фінансового стану організації, порядок і особливості проведення. Внутрішній контроль і сфери його призначення, характеристика та мета. Правила проведення внутрішнього контролю підприємства.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 24.05.2009Загальна характеристика аудиторської діяльності. Поняття та зміст аудиторської діяльності. Види аудиту і аудиторських послуг. Нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності в Україні. Проведення аудиту, надання інших аудиторських послуг.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 31.12.2008Поняття та основна мета планування аудиту, визначення критеріїв, від яких залежить його характер. Джерела інформації про галузь економічної діяльності підприємства. Складання загального плану аудиту та аудиторської програми на конкретному підприємстві.
контрольная работа [114,6 K], добавлен 11.11.2010Необхідність проведення аудиту на підприємствах, його мета, предмет та об’єкти. Особливості проведення аудиту відрахувань на соціальне страхування. Аудит повноти нарахування й сплати відрахувань у Пенсійний фонд, страхових внесків на випадок безробіття.
курсовая работа [473,5 K], добавлен 25.11.2010
