Бухгалтерський облік операцій з експорту продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Введення

1. Характеристика законодавчо нормативних актів, що регулюють експортні операції

2. Документація, синтетичний, аналітичний облік реалізації продукції робіт та послуг на експорт

2.1 Документація, застосовувана в зовнішньо економічних угодах з експорту продукції, робіт, послуг

2.2 Синтетичний і аналітичний облік продукції, робіт, послуг

2.2.1 Синтетичний облік продукції, робіт, послуг

2.2.2 Аналітичний облік продукції, робіт, послуг

2.3 Облік витрат пов'язаних з відвантаженням продукції, робіт, послуг

2.4 Особливості обліку реалізації за договорами консигнації

2.5 Порядок відображення результатів від реалізації продукції, робіт, послуг на експорт

3. Основні показники фінансово-господарської діяльності, їх аналіз

3.1 Техно - економічна характеристика підприємства

3.2 Основні показники фінансово-господарської діяльності

3.3 Основні показники

3.4 Фінансовій аналіз діяльності підприємства

3.4.1 Загальний аналіз фінансового стану підприємства

3.4.2 Аналіз фінансової стійкості підприємства

3.4.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

3.4.4 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

3.4.5 Аналіз ділової активності підприємства

3.4.6 Аналіз ймовірності банкрутства підприємства

Висновок

Список літератури

Введення

облік експорт продукція реалізація

Комплексні економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, мають на меті не лише виробити моделі та механізми побудови і послідовної реалізації сучасних економічних відносин, але й поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні, - з іншого.

Ефективність господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних підприємців у рамках правової системи конкретної держави визначається, насамперед, ступенем досконалості охоплення сфер регулювання і ліберальності її законодавства. Україна в даному разі не є винятком. У зв'язку з цим зростає значення правового регулювання питань функціонування різних суб'єктів господарської діяльності в Україні, побудованої на взаємовідносинах, що мають місце як на території України, так і за її межами і ґрунтуються на законах зовнішньоекономічної Діяльності. Саме так це сформульовано в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність". З його прийняттям зовнішньоекономічна Діяльність в Україні вперше одержала правовий статус. Цей закон є нормативно-правовим актом, в якому пропонується визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності, її суб'єктів, їхніх прав і свобод; встановлюються принципи здійснення та організаційні форми зовнішньоекономічної діяльності.

1. Характеристика законодавчо нормативних актів, що регулюють експортні операції

Основою регулювання діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність". Крім того, у відповідних сферах регулюючу роль відіграють й інші Закони України:

- "Про захист іноземних інвестицій в Україні" (10.09.91); - "Про дію міжнародних договорів на території України" (10.12.91);

- "Про іноземні інвестиції" (13.03.92);

- "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" (17.12.93);

- "Про міжнародний комерційний арбітраж" (24.02.94);

- "Про режим іноземного інвестування" (19.03.96) тощо.

Варто враховувати регулюючу роль інших законів України, якими передбачено ступінь управління зовнішньоекономічною діяльністю у конкретних її видах і напрямках. Зокрема, ст. 41 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає, що у разі розбіжності положень цього Закону і правил міжнародного договору діє останній. Подібну ст. 22 містить і Закон України "Про інвестиційну діяльність" (18.09.91). Ст. 19 цього Закону містить положення про захист іноземних інвестицій. Крім Законів України, важливе значення в регулюванні ЗЕД відіграють Укази Президента України. Серед них:

- "Про заходи для попередження експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювання торгових суперечок" від 25.07.94;

- "Про заходи здійснення єдиної державної політики регулювання імпорту" від 21.09.94;

- "Про використання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 04.10.94 тощо.

Нарешті, існують нормативні рішення Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного і нетарифного характеру.

Вищим законодавчим органом державного регулювання ЗЕД є Верховна Рада України. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Верховна Рада:

- приймає, скасовує і змінює закони про ЗЕД;

- затверджує головні напрямки зовнішньоекономічної політики України;

- укладає міжнародні договори;

- затверджує митні тарифи і збори;

- установлює спеціальні режими ЗЕД;

- затверджує списки товарів, що підпадають під ліцензування при експорті або імпорті.

Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади здійснює координацію ЗЕД, приймає нормативні акти в межах своїх повноважень, подає свої пропозиції до Верховної Ради України, складає платіжний баланс і зведений валютний план.

Національний банк України регулює валютні і міжнародні питання ЗЕД. У тому числі: зберігання і використання золотовалютних резервів, взаємовідносини з центральними банками інших країн і міжнародними фінансовими організаціями, підписання міжбанківських угод, регулювання курсу національної валюти та ін.

Істотну роль у регулюванні ЗЕД відіграє Міністерство економіки України та з питань європейської інтеграції (до його складу ввійшло колишнє МЗЕЗТорг). У компетенції цього міністерства:

- проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координація їхньої діяльності;

- контроль зовнішньоекономічної діяльності;

- нетарифне регулювання ЗЕД тощо.

Державний комітет митного контролю здійснює контроль ЗЕД відповідно до чинного законодавства. Нарешті, у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності беруть участь органи місцевого управління: законодавчі і розпорядницькі органи; територіальні підрозділи органів державного регулювання ЗЕД.

Як економічні інструменти регулювання ЗЕД виступають:

- оподатковування суб'єктів ЗЕД;

- митне регулювання і контроль;

- ведення розрахунків і кредитування зовнішньоекономічних операцій;

- страхування зовнішньоекономічних операцій;

- ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій;

- заборона окремих видів експорту й імпорту;

- проведення антимонопольних заходів у сфері ЗЕД;

- розміщення державних замовлень на виробництво, експорт та імпорт;

- облік зовнішньоекономічних операцій, звітність, ревізія й аудит суб'єктів ЗЕД;

- інформаційне забезпечення ЗЕД.

2. Документація, синтетичноій, аналітичний облік, реалізації продукції робіт та послуг на експорт

2.1 Документація, що застосовується в зовнішньо економічних угодах з експорту продукції, робіт, послуг

1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

· назву документа (форми);

· дату і місце складання;

· назву підприємства, від імені якого складено документ;

· зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру

господарської операції;

· посади осіб, відповідальних за здійснення господарської

операції і правильність її оформлення;

· особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати

особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

4. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

5. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

7. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

8. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

9. Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами.

Посадова особа підприємства має право в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, зняти копії документів, що вилучаються. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються, у порядку, встановленому законодавством.

До обсягів продажу товарів (робіт, послуг) на експорт не входять майнові добровільні пожертви на користь нерезидентів, майнові внески для ведення спільної діяльності з нерезидентом за межами України, майнові внески, що повертаються іноземному інвестору, а також інші операції, які не підлягають амортизації у особи, яка є платником податку на прибуток підприємства.

Будь-яка юридична особа може здійснювати експорт товарів (робіт, послуг) у випадку виконання певних вимог:

- здійснення експортних операцій повинно бути передбачене її статутними документами;

- контракт на експорт товарів (робіт, послуг) має бути укладений у письмовій формі і відповідати всім вимогам, встановленим Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Якщо в контракті досить чітко і грамотно визначено основні положення та умови експорту товарів (робіт, послуг), а також враховано вимоги законодавства України щодо цього виду діяльності, це позбавить двозначності у бухгалтерському обліку та оподаткуванні;

- при визначенні предмету експортного контракту повинні бути враховані такі обмеження, як квотування та ліцензування експорту, визначені законодавством України.

Вивезення товарів за межі митної території України в режимі експорту передбачає:

1) подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України;

2) сплату податків і зборів, встановлених на експорт товарів;

3) дотримання експортером вимог, передбачених чинним законодавством.

Основним документом, що регламентує діяльність підприємств при переміщенні вантажів через митний кордон України, є Митний кодекс України.

Відповідно до Митного кодексу України експорт - це митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України.

Товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України, підлягають митному оформленню.

Мета цієї процедури - забезпечення митного контролю, застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі та транзиту через територію України товарів та інших предметів.

Митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Вантаж вважається пропущеним через митний кордон України лише за умови отримання дозволу митниці на використання цього вантажу на митній території України або за межами її території з метою, заявленою митному органу.

Час на проведення митного оформлення вантажу визначається відповідно до технологічної схеми пропуску через митний кордон осіб, товарів і транспортних засобів з врахуванням характеру товару, обсягу товарної партії, а також залежно від того, чи підлягає товар санітарному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному та іншим видам державного контролю. Митне оформлення може бути завершено лише після проведення всіх видів контролю.

Ринкова стратегія зовнішньоторговельної фірми: структура, процес розробки діяльність сучасного підприємства неможливо уявити обмежену рамками окремої країни. Вихід на зарубіжні ринки відкриває перед українськими підприємствами великі можливості для збуту продукції, дозволяє впроваджувати новітні досягнення технічного прогресу.

Організація та здійснення зовнішньоекономічної діяльності потребують дотримання наступних вимог:

- відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій у валюті їх здійснення та одночасно у валюті звітності;

- своєчасне надання управлінському персоналу, податковим і статистичним органам інформації про результати діяльності підприємства, в тому числі зовнішньоекономічної;

- забезпечення своєчасних і правильних розрахунків за зовнішньоекономічним операціями.

В процесі господарської діяльності підприємства досить часто виникає потреба в товарах імпортного виробництва, а також в отриманні робіт та послуг іноземних спеціалістів.

Відповідно до Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність в Україні" імпорт (імпорт товарів) -- це купівля (у тому числі з оплатою у не грошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Експорт - це один з видів міжнародної торгівлі. Уряди країн намагаються стимулювати власного товаровиробника до експорту продукції, заохочуючи шляхом надання:

- субсидій;

- податкових пільг;

- кредитів під незначні відсотки;

- юридичної, політичної та іншої підтримки.

Виходу підприємства на зовнішній ринок передує вивчення:

- попиту на зовнішньому ринку на товар, призначений для експорту;

- рівня конкуренції на ринку;

- рівня та тенденції зміни цін;

- вимог споживачів з метою удосконалення технології виробництва товарів.

На цій основі встановлюють сегменти ринку, в межах яких вивчають форми та методи торгівлі, види та засоби реклами, що застосовуються конкурентами.

Після вивчення внутрішнього ринку розроблюються та реалізуються заходи з виходу на зовнішній ринок:

- план розробки, освоєння та випуску продукції;

- вибір форм та методів виходу на зовнішній ринок;

- проведення рекламної кампанії;

- пошук та вибір контрагента;

- розробка комерційної пропозиції;

- проведення переговорів;

- укладання угоди (контракту) в письмовій формі ;

- реалізація контракту.

Поняття типового контракту в зовнішній торгівлі: зміст, види зовнішньоекономічна діяльність опосередковується зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Згідно зі ст. 382 ГК України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.

Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) -- це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності .

Основними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють питання форми, порядку укладення та виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), є:

* Господарський кодекс України;

* Цивільний кодекс України;

* Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. (далі - Закон);

* Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 15.09.95 р. в редакції від 04.10.2001р.;

* Закон України "Про регулювання товарообмінних (обмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.98 р.;

* Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93р.;

* Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10.02.96р.;

* Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" від 04.11.94 р.;

* Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 04.10.94 р.;

* Указ Президента України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні" від 07.11.94 р,;

* Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21.06.95 р. № 444.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших законів України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими законами України.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України (ч. З ст. 6 Закону).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключний формі заборонені законами України (ч. 4 ст. 6 Закону).

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України (ч. 8 ст. 6 Закону).

Форма зовнішньоекономічного договору. Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

На відміну від раніше діючої редакції ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" (яка була предметом тлумачення Конституційним Судом України), нова редакція цієї статті передбачає, що підписувати договір від імені суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності -- юридичної особи замість двох осіб тепер може одна особа, повноваження якої на укладення договору мають випливати з довіреності, установчих документів, договорів та інших підстав, що не суперечать Закону.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Отже, невиконання вимог щодо письмової форми зовнішньоекономічного договору (контракту) згідно з ч. 5 ст. 6 Закону може бути основою для визнання такого договору (контракту) недійсним.

Зміст зовнішньоекономічного договору визначається в Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201.

Це Положення застосовується при укладенні договорів купівлі-продажу (надання послуг, виконання робіт) та товарообмінних договорів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

До умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодились про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без узгодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним в силу недодержання форми згідно з чинним законодавством України.

2.2 Синтетичний і аналітичний облік продукції, робіт, послуг

2.2.1 Синтетичний облік продукції, робіт, послуг

Загальні положення.

Вимоги до фінансової звітності встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03 .99 р. № 87.

До фінансової звітності підприємства відносяться Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки і пояснення. Фінансова звітність повинна розкрити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарсько-фінансової діяльності підприємства. Квартальний бухгалтерський звіт обмежується балансом і звітом про фінансові результати. В такому ж обсязі складається скорочена за кількістю показників фінансова звітність суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття управлінських рішень.

За загальними положеннями Положення (стандарту) 3 "Звіт про фінансові результати" господарсько-фінансова діяльність підприємства складається із звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Звичайна діяльність - це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Основна діяльність - це операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу основна діяльність підприємства та інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю, відносяться до операційної діяльності.

До інших видів звичайної діяльності відноситься інша операційна діяльність підприємства, крім виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), операційна оренда активів, реалізація оборотних активів (крім фінансових інвестицій тощо).

Надзвичайна подія - це подія або операція, яка чітко відрізняється від звичайної діяльності підприємства та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді. До надзвичайних подій відносяться стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо та інші події, які відповідають визначенню надзвичайних подій.

Статті доходів і витрат, пов'язаних з господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, розміщені в Звіті про фінансові результати відповідно до вказаної вище класифікації діяльності підприємства.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. Проміжна (місячна та квартальна) звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного періоду.

Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена в фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Фінансові результати господарсько-фінансової діяльності підприємства за звітний період відображаються у Звіті про фінансові результати, що складається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3. Цим Положенням визначені зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. Для малих підприємств може передбачатися спрощена форма Звіту про фінансові результати.

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Для визначення фінансового результату підприємства в звіті необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображають в бухгалтерському обліку, а на підставі цього обліку в Звіті про фінансові результати у момент їх виникнення, а не в момент надходження або сплати грошей (спосіб нарахування).

При способі нарахування дохід у Звіті про фінансові результати відображається в момент надходження активу або погашення зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників). Витрати відображаються у звіті в момент вибуття активу або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власникам). Згортання (перекриття) доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами).

Положенням "Звіт про фінансові результати" (пункти 12 - 37) встановлено економічний зміст статей доходів і витрат та порядок визначення прибутку (збитку) за звітний період. Вимоги до звіту Про фінансові результати визначають і вимоги до організації та ведення бухгалтерського обліку доходів і витрат підприємства. Як і в Звіті про фінансові результати, так і в бухгалтерському обліку виділяють статті, що дають можливість визначити фінансовий результат від звичайної діяльності та надзвичайних подій, а також у складі звичайної діяльності - від основної та іншої діяльності (фінансової та інвестиційної). Така класифікація доходів і витрат має важливе значення для об'єктивної оцінки діяльності підприємства.

Інструкція про застосування рахунків бухгалтерського обліку допускає списання доходів і витрат підприємств на рахунок 79 “Фінансові результати” один раз в кінці року або щомісячно підсумком доходів і витрат за звітний період. Автор вважає, що щомісячне списання доходів і витрат на фінансові результати господарсько-фінансової діяльності підприємства та закриття відповідних рахунків є недоцільним. Недоцільність щомісячного закриття рахунків доходів і витрат в тому, що воно ускладнює синтетичний і, головне, аналітичний облік, складання Звіту про фінансові результати, а також не сприятиме ефективному контролю і аналізу доходів і витрат. Виходячи з цих мотивів в посібнику розглядається відображення в бухгалтерському обліку доходів, витрат і фінансових результатів торговельних підприємств за підсумками звітного року.

Доходи торговельного підприємства визначаються згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Дохід визначається після збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

1. Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету і позабюджетних фондів.

2. Сума надходження за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо.

3.Сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг).

4. Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг).

5. Сума податку : під заставу, якщо договором передбачена передача заставленого майна заставоодержувачу; одержана позикодавцем від позичальника в погашення позики.

6. Надходження, що належать іншим особам.

Визнані доходи від звичайної діяльності класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:

· дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

· інші операційні доходи;

· фінансові доходи;

· інші доходи.

Склад доходів, що відносяться до відповідної групи, встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”:

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визначається у разі наявності наступних умов:

· покупцеві передані ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію(товар, інший актив;

· підприємство не здійснює подальшого управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

· сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;

· є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість”.

Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Вставка - зміст інших операційних доходів, фінансових і інших доходів за ст. 15

Бухгалтерський облік доходів торговельних підприємств має забезпечити об'єктивне відображення в синтетичному і аналітичному обліку не тільки валових доходів від основної (звичайної) діяльності, від іншої звичайної діяльності, фінансових операцій та надзвичайних подій, ефективний аналіз доходів, але й правильне визначення чистого доходу підприємства від торговельної діяльності.

Бухгалтерський облік доходів торговельних підприємств має важливе значення для контролю та аналізу їх рівня, структури та динаміки.

У зв'язку з переходом з 1 січня 2000 року на організацію та ведення бухгалтерського обліку на підприємствах України за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, розробленими на базі міжнародних, та введенням нового Плану рахунків бухгалтерського обліку принципово змінився порядок ведення обліку доходів в торгівлі,

Якщо до 1 січня 2000 року валові доходи торговельних підприємств обліковувались на одному синтетичному рахунку 46 “Реалізація”, а деякі доходи торгівлі відображались на рахунку 80 “Прибутки і збитки”, то з 1 січня 2000 року доходи торговельного підприємства відображаються в обліку на наступних семи синтетичних рахунках:

702 “Дохід від реалізації товарів”,

71 “Інший операційний дохід”,

72 “Дохід від участі в капіталі”,

73 “Інші фінансові доходи,

74 “Інші доходи”.

75 “Надзвичайні доходи”,

79 “Фінансові результати”.

Синтетичний і аналітичний облік доходів торговельних підприємств є єдиним джерелом інформації для складання Звіту про фінансові результати від господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Синтетичний облік доходів на оптово-збутових, оптових і посередницьких підприємствах та підприємствах роздрібної торгівлі має особливості, що випливають із специфіки торговельної діяльності та порядку ціноутворення в оптовій і роздрібній торгівлі, з особливого порядку обліку доходів.

Синтетичний облік доходів в торгівлі ведеться за загальною схемою бухгалтерського обліку доходів торговельних підприємств з врахуванням особливостей відображення в обліку собівартості реалізованих товарів:

1. На оптово-збутових, оптових і посередницьких підприємствах, які обліковують товари за купівельними цінами, собівартість реалізованих товарів складається із купівельної їх вартості (без ПДВ) і витрат підприємства на придбання товарів, на доставку їх та доведення товарів до придатного для реалізації стану.

2. На підприємствах роздрібної торгівлі, в тому числі на підприємствах громадського харчування, які обліковують товари за продажними цінами, включаючи товарні надбавки, собівартість реалізованих товарів складається із продажної їх вартості за виключенням (мінусом) товарних надбавок, що за щомісячним розрахунком відносяться до реалізованих товарів, і витрат підприємства на придбання товарів, на їх доставку та доведення товарів до придатного для реалізації стану.

Відповідно до наведених раніше мотивів витрати підприємства на придбання товарів, на їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану щомісячно списуються на дебет рахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів" в сумі, що відноситься до реалізованих за місяць товарів. При цьому названі витрати розподіляються за щомісячним розрахунком на витрати, що відносяться до реалізованих товарів і до залишку товарів на кінець звітного місяця. Інші витрати обігу, а також адміністративні витрати та інші операційні витрати на рахунок 791 "Фінансовий результат від основної діяльності" списуються заключними записами в кінці року.

Базові засади організації бухгалтерського обліку витрат торговельних і інших підприємств установлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”.

Об'єктом обліку витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат. Елементом витрат є сукупність економічно однорідних витрат підприємства.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до Звіту про фінансові результати:

Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.

2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

Погашення одержаних позик.

4. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, вказаним вище ( п. 6 ПСБО 16).

5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку

Склад витрат визначається пунктами 10 - 31 ПСБО 16 “Витрати”.

Доходи і витрати, які відповідають критеріям, викладеним вище, наводять у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (крім випадків, коли відповідні положення (стандарти) передбачають винятки з цього правила).

Отже, до фінансово-результатних рахунків відносяться рахунки для обліку доходів і витрат господарсько-фінансової діяльності підприємства та рахунок 79 “Фінансові результати”. Якщо підприємство прийняло раціональніший порядок відображення фінансових результатів на рахунку 79 заключними записами на списання сальдо доходів і витрат підсумком за звітний рік, то протягом року (щоквартально) фінансові результати діяльності підприємства визначаються оперативно (без записів на бухгалтерських рахунках) у Звіті про фінансові результати.

Витрати торговельних підприємств, включаючи витрати на управління торгівлею, на перевезення, зберігання та реалізацію товарів тощо, мають безпосередній вплив на фінансові результати від реалізації товарів. Рівень витрат торгівлі є одним із найважливіших якісних показників роботи торговельних підприємств.

Бухгалтерський облік витрат торговельних підприємств має важливе значення для контролю та аналізу їх рівня, структури та динаміки.

У зв'язку з переходом з 1 січня 2000 року на організацію та ведення бухгалтерського обліку на підприємствах України за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, розробленими на базі міжнародних, та введенням нового Плану рахунків бухгалтерського обліку принципово змінився порядок ведення обліку витрат в торгівлі,

Якщо до 1 січня 2000 року витрати торговельних підприємств обліковувались на одному синтетичному рахунку “Витрати обігу”, а деякі витрати та втрати торгівлі відображались на рахунку 80 “Прибутки і збитки”, то з 1 січня 2000 року всі витрати торговельного підприємства відображаються в обліку на наступних семи синтетичних рахунках:

92 "Адміністративні витрати"

93 "Витрати обігу"

94 "Інші операційні витрати"

95 "Фінансові витрати"

96 "Втрати від участі в капіталі"

97 "Інші витрати"

99 "Надзвичайні витрати"

Друга важлива особливість зміненого обліку витрат торговельних підприємств в тому, що вони можуть списуватись на фінансові результати господарсько-фінансової діяльності підприємства щомісячно і заключними записами в кінці звітного року. На погляд автора, протягом року витрати торгівлі, що безпосередньо не відносяться до реалізованих за місяць товарів, мають залишатися як сальдо на названих вище рахунках витрат наростаючим підсумком з початку року і за даними сальдо цих рахунків відображатися в Звіті про фінансові результати.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” ( пункти 8 і 9) придбані або отримані запаси, включаючи товари, зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість запасів, що придбані за плату є собівартістю запасів, яка складається із суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів, транспортуванням їх до місця використання та доведенням до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях.

ПСБО 9 “Запаси” не конкретизує порядок визначення первісної (балансової) вартості товарів та визначення фактичної собівартості реалізованих товарів з врахуванням первісної їх вартості та облікових цін на товари в оптовій та роздрібній торгівлі. Водночас всупереч положенням пунктів 8 і 9 ПСБО 9 “Запаси” в пункті 22 вказується, що собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Як повинна визначатись собівартість реалізованих товарів в оптовій торгівлі в Положенні не вказується.

На наш погляд, суперечливість вказаних вище положень ПСБО 9 “Запаси” має бути врахована при розробці відомчих методичних рекомендацій з планування та обліку витрат торговельних підприємств. Згідно з положеннями пунктів 8 і 9 ПСБО 9 “Запаси” не може бути собівартості реалізованих товарів як в оптових, так і в роздрібних торговельних підприємствах без відповідної частки витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до реалізації. Без частки названих витрат неможливо об'єктивно визначити фінансові результати й ефективність торгівлі.

Виходячи із вище викладеного, автор розглядає найбільш раціональний варіант списання на фінансові результати витрат обігу торговельних підприємств, при якому витрати, що безпосередньо пов'язані з придбанням товарів, транспортуванням їх до місця використання та доведенням до стану, в якому вони придатні до реалізації, включаються до фактичної собівартості реалізованих товарів за спеціальним щомісячним розрахунком цих витрат.

Витрати торговельного підприємства на придбання товарів, на їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану протягом місяця обліковуються на рахунку 93 "Витрати обігу". В кінці місяця названі витрати, що відносяться за розрахунком до реалізованих товарів, списуються з рахунку 93 на збільшення собівартості реалізованих товарів.

Сума витрат обігу на придбання товарів, на їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану, що відносяться до реалізованих товарів, визначається за розрахунком як різниця між попереднім сальдо цих витрат на відповідних статтях аналітичного обліку і залишком їх за розрахунком на залишок товарів на кінець звітного місяця.

Сума витрат обігу на придбання товарів, на їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану, що відноситься до залишку не реалізованих на кінець місяця товарів, визначається як добуток від множення суми вартості не реалізованих товарів і середнього відсотка цих витрат за розрахунком.

Особливість відображення в бухгалтерському обліку з 1 січня 2000 року фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства в тому, що протягом року фінансовий результат визначається оперативно в Звіті про фінансові результати, а в бухгалтерському обліку він повинен відображатись заключними записами підсумком за звітний рік.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку допускає списання доходів і витрат на рахунок 79 “Фінансові результати заключними записами в кінці звітного року або щомісячно. На погляд автора, щомісячне списання доходів і витрат на субрахунки фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства не доцільне. Недоцільність щомісячного закриття рахунків доходів і витрат в тому, що воно ускладнює синтетичний і аналітичний облік та складання квартальних звітів про фінансові результати, а також не сприятиме ефективному контролю та аналізу витрат і доходів.

Протягом року на рахунках класів 7 "Доходи і результати діяльності" та 9 "Витрати діяльності" відображаються і накопичуються відповідно доходи та витрати, що дає можливість складати проміжну звітність про фінансові результати (квартальну, піврічну). В кінці року рахунки доходів і витрат закриваються перенесенням сальдо з цих рахунків на рахунок 79 "Фінансові результати" . Таким чином, в новому Плані рахунків бухгалтерського обліку відсутній фінансово-результатний рахунок аналогічний рахунку 46 "Реалізація", а рахунок 79 "Фінансові результати" виконує в якійсь мірі функції рахунку 80 "Прибутки і збитки". Замість фінансово-результатного рахунку 46 "Реалізація" в новому Плані рахунків передбачено шість синтетичних рахунків: 70 "Доходи від реалізації", 71 “Інший операційний дохід” 74 "Інші доходи", 90 "Собівартість реалізації", 94 “Інші витрати операційної діяльності” і 97 "Інші витрати".

На рахунку 70 "Доходи від реалізації" відображається виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), нарахована або отримана підприємством у звітному періоді наростаючим підсумком з початку року. Для визначення на цьому рахунку чистого доходу підприємства на дебеті рахунку 70 "Доходи від реалізації" відображають податки, що підлягають сплаті з доходу (податок на додану вартість і акцизний збір), а також частину доходу, що передається іншим підприємствам за договорами про спільну діяльність, за договорами комісії і ін.

На рахунку 71 “Інший операційний дохід” відображаються дохід від реалізації інших оборотних активів, іноземної валюти, дохід від операційної оренди активів, одержані штрафи, пені, неустойки та інші доходи.

На рахунку 74 "Інші доходи" відображаються доходи від інших операцій підприємства, які виникають в процесі його звичайної діяльності (від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, від реалізації фінансових інвестицій, від реалізації майнових комплексів та інші).

На рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість готової продукції (робіт, послуг) або собівартість товарів, реалізованих у звітному періоді.

На субрахунку 902 “Собівартість реалізованих товарів” за дебетом відображається первісна вартість товарів, включаючи витрати на придбання товарів, на їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану. З кредиту субрахунку 902 в кінці року заключним записом списується на субрахунок 791 “Результат основної діяльності” фактична собівартість реалізованих товарів.

На рахунок 94 “Інші витрати операційної діяльності” відображаються витрати на дослідження і розробки, собівартість реалізованих виробничих запасів, іноземної валюти, визнані штрафи, пені, неустойки та інші витрати операційної діяльності.

На рахунку 97 "Інші витрати" відображаються витрати від інших операцій підприємства, які виникають в процесі його звичайної діяльності (собівартість реалізованих основних засобів, нематеріальних активів, фінансових інвестицій, реалізованих майнових комплексів та інші.

З метою розмежування доходів і витрат від звичайної діяльності (операційної або основної та іншої), а також надзвичайних подій для обліку доходів і витрат Планом рахунків передбачені відповідні взаємопов'язані субрахунки. Наприклад, доходи і витрати підприємства обліковуються на окремих субрахунках до рахунків 70 "Доходи від реалізації", 90 "Собівартість реалізації" і 79 "Фінансові результати".

Рахунок 70 "Доходи від реалізації" для розмежування доходів від основної діяльності має субрахунки:

701 "Дохід від реалізації готової продукції",

702 "Дохід від реалізації товарів",

703 "Дохід від реалізації робіт і послуг",

704 “Вирахування з доходу”.

Рахунок 90 "Собівартість реалізації" для розмежування витрат на основну діяльність має субрахунки:

901 "Собівартість реалізованої готової продукції",

902 "Собівартість реалізованих товарів",

903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг".

Рахунок 79 "Фінансові результати" для розмежування в обліку фінансових результатів від звичайної діяльності і надзвичайних подій має субрахунки:

791 "Результат основної діяльності",

792 " Результат фінансових операцій",

793 " Результат іншої звичайної діяльності",

794 " Результат надзвичайних подій".

Враховуючи, що підприємства звичайно здійснюють різні види основної діяльності (виробництво продукції, роботи, послуги, торгівля тощо), а для обліку фінансових результатів від основної діяльності на рахунку 79 "Фінансові результати" виділено один субрахунок, то в аналітичному обліку до субрахунку 791 " Результат основної діяльності" необхідно виділити фінансові результати за видами основної діяльності аналогічно як це зроблено на рахунках 70 "Доходи від реалізації" і 90 "Собівартість реалізації". Без цього не можливий ефективний аналіз фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Сальдо рахунків 74 "Інші доходи" і 97 "Інші витрати" списуються в кінці року на субрахунок 793 “Результат іншої звичайної діяльності". В такий спосіб визначається фінансовий результат від іншої звичайної діяльності.

Записи в синтетичному обліку протягом року за кредитом рахунків доходів та за дебетом рахунків витрат здійснюють в кореспонденції рахунків, вказаній до кожного рахунку в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку.

Протягом року фінансовий результат від господарсько-фінансової діяльності підприємства (прибуток або збиток) визначається оперативно без відображення на бухгалтерських рахунках тільки в Звіті про фінансові результати підприємства. Аналогічно визначається фінансовий результат від фінансових операцій та від надзвичайних подій.

Економічний зміст доходів і витрат, що обліковуються на окремих синтетичних рахунках і субрахунках розкривається за їх видами (статтями) в аналітичному обліку до цих рахунків.

На торговельних підприємствах до собівартості реалізованих товарів, що обліковуються на субрахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів" за ПСБО 9 “Запаси” відносяться витрати на придбання товарів, на доставку їх та доведення до придатного для реалізації стану. Порядок обліку і списання цих витрат Інструкцією не встановлений. На рахунках 92 "Адміністративні витрати" і 93 "Витрати обігу" торговельні підприємства обліковують витрати торгівлі.

2.2.2 Аналітичний облік продукції, робіт, послуг