У разі потреби для перевірки відповідності даних аналітичного обліку даним синтетичного обліку банк може використовувати відповідні відомості, форми яких затверджує самостійно у своїх внутрішніх положеннях.

Усі номери аналітичного обліку формуються за такою схемою:

АААА В ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ, де

- АААА - номер балансового рахунка (4 знаки);

- В - ключовий розряд (1 знак);

- ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ - інформація про аналітичний рахунок.

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До складу цього сегменту може включатись код контрагента, порядковий номер рахунку, номер філії, код валюти тощо.

У разі потреби банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атрибутів.

Питання організації аналітичного обліку викладено в нормативному документі Національного банку України «Порядок ведення аналітичного обліку установами банкув України», який затверджено постановою Правління від 30.12.97 за № 466 та "Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України", затверджене Постановою Правління НБУ від 30.12.98 N 566.

Розглянемо основні бухгалтерські проведення, що застосовуються при готівкових та безготівкових розрахунках.

1. Облік операцій при розрахунках платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями.

1.1 Якщо клієнти обслуговуються в одному банку:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності» платника;

К-т 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності» одержувача коштів.

1.2 Якщо клієнти обслуговуються в різних банках:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності» платника;

К-т 1200 «Коррахунок у Національному банку України».

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями наведена нижче (рис. 2.1):

Рис. 2.1 Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями

1 - укладення угоди-контракту; 2 - відвантаження продукції, товарів, здача робіт, послуг; 3 - передання платіжного доручення на право списання суми платежу; 4 - виписка із поточного рахунка про списання грошових коштів; 5 - платіжне доручення (повідомлення) про зарахування платежу на поточний рахунок одержувача; 6 - виписка із поточного рахунка про зарахування платежу.

2. Облік операцій при розрахунках розрахунковими чеками.

2.1 Згідно з заявою клієнта банк депонує зазначену суму на спеціальному рахунку, одержуючи комісійні за послуги:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності»;

К-т 2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності», аналітичний рахунок «Розрахунки чеками» на суму ліміту чекової книжки;

К-т 6110 «Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів» (на суму, визначену за послугу).

Одночасно списується з позабалансу бланк виданої чекової книжки:

Д-т 991 «Коррахунки до рахунків розділів 95 - 98»;

К-т 9821 «Бланки суворої звітності».

2.2 За інкасового варіанта розрахунків чеками банк чекодержателя для контролю за оплатою чеків оприбутковує їх на позабалансовому рахунку 9831 «Розрахункові документи і цінності, відіслані на інкасо», що чекають акцепту до сплати.

2.3 У разі надходження розрахункових чеків від іногородніх чекодержателів у банк-емітент до моменту здійснення їх перевірки вони обліковуються на позабалансових рахунках:

Д-т 9830 «Розрахункові документи і цінності, прийняті на інкасо»;

К-т 991 «Коррахунки до рахунків розділів 95 - 98».

2.4 Після прийняття банком-емітентом рішення про здійснення оплати розрахункових чеків будуть зроблені такі бухгалтерські записи:

Д-т 991 «Коррахунки до рахунків розділів 95- 98»;

К-т 9830 «Розрахункові документи і цінності, прийняті на інкасо»,та одночасно:

Д-т 2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності» аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»;

К-т 1200 «Кореспондентський рахунок у Національному банку України».

2.5 У випадку, якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, буде зроблено такий бухгалтерський запис:

Д-т 2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності» аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»;

К-т 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності».

2.6 При повідомленні банком-емітентом про відсутність коштів на спеціальному рахунку 2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності» або за наявності порушень в оформленні чека (виправлення, факсиміле підпису, сума чека перевищує задепоновану) банк чекодержателя списує суму з зазначеного позабалансового рахунка 9831 «Розрахункові документи і цінності, відіслані на інкасо» і повертає чек чекодержателю із зазначенням причин його несплати.

2.7 Якщо клієнт припиняє подальші розрахунки чеками, за наявності невикористаного ліміту до закінчення строку дії чекової книжки, за його дорученням (фізична особа за заявою) залишок ліміту зараховується на той рахунок, з якого депонувалися кошти:

Д-т 2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності», аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»;

К-т 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності».

Схема документообігу при розрахунках розрахунковими чеками наведена нижче (рис. 4.5).

Рис. 4.5. Схема документообігу при розрахунках розрахунковими чеками

1 - подання заяви та необхідних платіжних доручень на придбання чекової книжки; 2 - видача чекової книжки з депонуванням суми ліміту; 3 - відвантаження продукції, товару, послуг; 4 - передання чека на оплату продукції, товару, послуг; 5 - чек і реєстр чеків; 6 - передання чека в банк чекодавця; 7 - сплата чека після перевірки; 8 - зарахування грошей на поточний рахунок постачальника; 9 - надання виписки із рахунка депонованих сум; 10 - надання виписки із поточного рахунка постачальника.

3. Облік касових операцій

3.1 Облік видаткових касових операцій:

- виданий працівникам банку аванс на відрядження:

Д-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т 3550 «Аванси працівникам банку на витрати з відрядження».

- виплачена заробітна плата, премії, допомоги:

Д-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т 3652 «Нарахування працівникам банку за заробітною платою».

3.2 Облік прибуткових касових операцій

- готівкові кошти, розміщені на корострокових депозитах фізичних осіб:

Д-т 2630 «Короткострокові депозити фізичних осіб»;

К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку».

- залишок готівки, прийнятий з обмінного пункту:

Д-т 1003 «Банкноти та монети в обмінних пунктах»;

К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку» та ін.

Приймання готівки в касу банку здійснюється на основі прибуткових документів, які виписуються в одному або в двох примірниках:

а) від підприємств, об'єднань, організацій, установ про сплату будь-яких платежів - за об'явами на внесення готівки з видачею квитанції, а від громадян - також за об'явами або повідомленнями або за прибутковими ордерами;

б) внески для зарахування на поточні рахунки різних фондів - за об'явами на внесення готівки;

в) платежі від населення - за повідомленнями з видачею квитанції;

г) усі інші надходження грошей, у тому числі й від працівників банку, - за прибутковими касовими ордерами з видачею підписаних касиром їх копій з відбитком печатки касира.

4. Облік бланків банківських платіжних карток

Одержані виготовлені картки записуються за рахунком 9821 «Бланки суворої звітності» за оцінкою 1 грн - 1 картка:

Д-т 9821 «Бланки сурової звітності»

К-т 9910 «Контррахунок»

За рахунком 9821 обліковуються також ПІН-коди за пластиковими картками.

5. Облік розрахунків акредитивами

При відкритті акредитива заявник, крім заяви, подає до банку-емітента платіжне доручення на бронювання коштів на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» таких балансових рахунків:

2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності»;

2526 «Кошти в розрахунках клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України»;

2550 «Кошти в розрахунках клієнтів, які утримуються з бюджету Автономної Республіки Крим»;

2552 «Кошти в розрахунках клієнтів, які утримуються з обласних бюджетів»;

2554 «Кошти в розрахунках клієнтів, які утримуються з районних, міських, селищних та сільських бюджетів».

Банк депонує кошти на рахунку 2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності», аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами», бухгалтерським проведенням:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб 'єктів господарської діяльності»;

К-т 2602 «Кошти в розрахунках суб 'єктів господарської діяльності» (на суму заявленого акредитива);

К-т 6110 «Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів» (на суму, визначену за послугу). Банк-емітент після перевірки сплачує надіслані документи та сповіщає про платіж банк-контрагент:

Д-т 2602 «Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності», рахунок «Розрахунки акредитивами»;

К-т 1200 «Кореспондентський рахунок у Національному банку України».

Банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника:

Д-т 1200 «Кореспондентський рахунок у Національному банку України»;

К-т 2600 «Поточні рахунки суб 'єктів господарської діяльності» та одночасно Д-т 991 «Коррахунок для рахунків розділів 95--98»; К-т 9802 «Акредитиви до сплати».

2.3 Фінансова звітність банків

Будь-яке економічне рішення ґрунтується на обробці інформації, що міститься у звітності.

Звітність - це процес надання комерційним банком інформації про свою діяльність тим, хто її потребує для прийняття відповідних рішень.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів банку, материнського банку та учасників консолідованої групи як єдиної економічної одиниці. Фінансову звітність банки складають та подають до Національного банку в грошовій одиниці України (у тисячах гривень). Порядок складання і подання фінансової звітності відокремленими структурними підрозділами та учасниками консолідованої групи банк (материнський банк) визначає самостійно.

Усі форми фінансової звітності (уключаючи й примітки до них) подаються порівняно з попереднім роком (за певний період).

Вихідні залишки фінансової звітності за попередній період є вхідними залишками фінансової звітності за звітний період.

Користувачами звітності банків України є: інвестори, кредитори, клієнти, контрагенти, органи влади (у тому числі податкова адміністрація), громадськість, керівництво та працівники банку, Національний банк України, міжнародні фінансово-кредитні установи. Вони використовують звітність для того, щоб задовольнити свої різноманітні потреби в інформації. Користувачі фінансової звітності мають певні вимоги до неї (див. табл. 2.2)

Таблиця 2.2 Користувачі фінансової звітності банків України

Користувачі звітності	Зміст необхідної інформації
1	2
Інвестори	Цікавить інформація про ризик, що супроводжує інвестиції, та дохід від них; вартість акцій, отже, надійність та прибутковість емітента. Джерелом інформації є балансовий звіт і звіт про прибутки та збитки.
Акціонери	Зацікавлені в інформації, яка дозволила б оцінити здатність банку виплачувати дивіденди, а саме, перелік та обгрунтованість витрат, загальна дохідність банку, обсяг отриманого прибутку. Джерелом інформації є балансовий звіт, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух акціонерного капіталу.
Керівництво	Зацікавлене в аналізі всієї звітності на основі розробленої системи показників. Це дозволяє прогнозувати грошові надходження в банк та приймати рішення про ефективність, з якою банк міг би використовувати додаткові ресурси
Співробітники	Зацікавлені в інформації про стабільність та рентабельність свого банку, його здатність забезпечувати їх заробітною платою, можливість подальшої роботи
Кредитори	Цікавляться інформацією про ліквідність та платоспроможність банку з метою прогнозування його можливостей вчасно сплатити за фінансовими зобов'язаннями. Джерелом інформації є основна фінансова звітність.
Контрагенти	Зацікавлені в оптимальному виборі партнера і оптимізації обсягу, характеру та рівня ризикованості операцій із банком-контрагентом. Джерелом інформації виступає балансовий звіт.
Органи влади	Цікавить інформація про розподіл ресурсів і результати діяльності банків. Джерелом інформації переважно є нефінансова звітність.
Громадськість	Отримує інформацію щодо діяльності окремих банків та стабільності банківської системи. Джерелом інформації є публічна фінансова звітність банків.
Міжнародні фінансово-кредитні установи	Цікавить інформація для збірника «Міжнародна фінансова статистика» (дані про валютні курси, міжнародну ліквідність, гроші та банківські операції, відсоткові ставки, міжнародні трансакції, рахунки державного сектора, державні рахунки тощо). Джерелом інформації може бути нефінансова звітність.
Національний банк: департамент бухгалтерського обліку; департамент безвиїзного нагляду	Здійснює контроль за достовірністю інформації і бухгалтерського обліку. Джерелом інформації є баланси банків з різною періодичністю та рівнями розшифровок Збирає інформацію, яка дозволяє дати загальну оцінку ризиків кожного банку, а також визначити ступінь виконання банком економічних нормативів. Джерелом інформації є фінансова звітність.

До складу фінансової звітності входять:

Звіт "Баланс" (додаток 16)

Метою складання звіту "Баланс" є надання користувачам інформації про фінансовий стан банку (материнського банку) на звітну дату.

У звіті "Баланс" відображаються активи, зобов'язання та власний капітал банку.

Звіт "Баланс" дає змогу визначити склад і структуру майна банку, ліквідність банку, наявність власного та запозиченого капіталу, зміну дебіторської та кредиторської заборгованості тощо. Статті звіту "Баланс" розміщені в порядку зменшення ліквідності.

Звіт "Баланс" складається банками за певний період (квартал, рік) за наростаючим підсумком з початку звітного року за показниками сальдо рахунків бухгалтерського обліку на кінець останнього дня звітного періоду (кварталу, року).

Звіт "Баланс" квартальної та річної фінансової звітності складається на підставі бухгалтерських записів, які підтверджені відповідними первинними документами.

Статті активів та пасивів у звіті "Баланс" та примітках включають суми переоцінки.

Підсумок активів звіту "Баланс" має дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.

Згортання статей активів та зобов'язань є неприпустимим, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, нормативно-правовими актами Національного банку.

Для формування звіту "Баланс" інформація за технічними рахунками групи 380, внутрішньосистемними рахунками розділу 39, доходи та витрати за внутрішньосистемними розрахунками, що обліковуються за рахунками груп 608, 708, 618, 718, 638, 738 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21.11.97 N 388 (зі змінами), та Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 N 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.07.2004 за N 918/9517 [11], не включається.

Звіт про фінансові результати (додаток 17).

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності банку (материнського банку) за відповідний період.

Звіт про фінансові результати банку (материнського банку) має включати дані за станом на кінець поточного періоду (кварталу, року) наростаючим підсумком за поточний фінансовий рік до дати звітності та порівняльні дані за станом на кінець зіставленого періоду (кварталу, року) попереднього фінансового року.

Основними елементами звіту є доходи та видатки. Фінансовий результат не є самостійним елементом цього звіту, оскільки обчислюється через співвідношення доходів і видатків.

Звіт про фінансові результати характеризує діяльність банку (материнського банку) за період з початку звітного року до звітної дати і складається із статей доходів та витрат, які групуються за їх характером та основними видами доходів і витрат на кінець останнього дня звітного періоду (кварталу, року).

У Звіт про фінансові результати не включається інформація про доходи та витрати за внутрішньосистемними розрахунками, а саме залишки за рахунками груп 608, 708, 618, 718, 638, 738.

Банки, що створені у формі відкритих акціонерних товариств, зазначають у річній та консолідованій фінансовій звітності показники чистого прибутку і скоригованого чистого прибутку на одну просту акцію. Показники прибутковості безпосередньо не стосуються розподілу дивідендів. Разом з тим для розрахунку часового зваженого коефіцієнта береться кількість днів (місяців) у звітному періоді. До розрахунку кількості простих акцій уключаються прості акції, випуск яких зареєстровано Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та згідно з реєстром акціонерів. Показники прибутковості акцій зазначаються в гривнях з точністю до сотих (з двома знаками після коми).

В основу побудови структури звіту покладені такі принципи:

1) класифікація господарської діяльності на звичайну та надзвичайну;

2) обчислення проміжного фінансового результату за функ ціональною ознакою;

3) розподіл витрат на прямі та непрямі.

Звіт про рух грошових коштів (додаток 18).

Метою Звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансових звітів підстав для оцінки спроможності банку (материнського банку) генерувати грошові кошти, а також його потреби в них. Від підтримування банком (материнським банком) позитивного рівня грошових коштів (як і від його спроможності отримувати прибуток) залежить перспектива його розвитку.

Звіт про рух грошових коштів відображає джерела отриманих банком (материнським банком) готівкових та безготівкових коштів і напрям їх використання у звітному періоді, а також рух грошових коштів за звітний період залежно від виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова).

Результат змін у русі грошових коштів у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності має відповідати змінам у грошових коштах та їх еквівалентах у звітному періоді.

Для визначення обсягу руху грошових коштів застосовуються прямий та непрямий методи. Прямий метод вимагає постійного накопичення даних про обороти (надходження і вибуття) грошових коштів за напрямами (статтями), узагальнення потрібних показників в аналітичному обліку. Складання звіту про рух грошових коштів за непрямим методом ґрунтується на максимальному використанні вже підготовлених показників звіту "Баланс", Звіту про фінансові результати та мінімальній потребі використання даних безпосередньо з первинних документів, регістрів і рахунків бухгалтерського обліку.

Банк (материнський банк) самостійно вибирає метод складання звіту (прямий або непрямий).

Гроші можуть надходити в банк, головним чином, із чотирьох джерел:

1) внески засновників банку;

2) залучені депозити, одержані кредити та інші запозичення;

3) отримані доходи;

4) надходження від продажу активів, які перебували не в грошовій формі.

Проте менеджери повинні не тільки вміти спрогнозувати обсяги грошових надходжень, а й розрахувати час та ймовірність їх отримання, а також визначити потреби банку в них відповідно до напрямів використання. Інформація щодо ліквідності банку є надзвичайно корисною і для зовнішніх користувачів, оскільки дає можливість прогнозувати здатність банку своєчасно розрахуватися з боргами.

Звіт про рух грошових коштів дає можливість менеджерам банку і зовнішнім користувачам вирішувати такі завдання:

зіставляти, оцінювати і прогнозувати грошові потоки банку;

досліджувати спроможність банку погашати зобов'язання та сплачувати дивіденди;

виявляти, чому за наявності прибутку виникає нестача грошових коштів;

визначати різницю між сумою прибутку, грошовими надходженнями та видатками;

аналізувати грошові та негрошові аспекти операцій банку.

Звіт про власний капітал (додаток 19).

Звіт про власний капітал - це фінансовий звіт, який відображає зміни та рух капіталу за звітний рік.

Потреба у звіті про власний капітал передусім зумовлена зростанням потреби в інформації про всеохопний, або загальновизнаний, прибуток. Загальновизнаний прибуток включає чистий прибуток і прибуток (збиток) від переоцінки основних засобів та емісійний дохід. Звіт про фінансові результати, відображаючи формування фінансового результату за звітний рік, показує зміни у складі власного капіталу, які відбулися тільки завдяки одержанню чистого прибутку від діяльності за рік. Проте загальновизнаний прибуток відображає всі зміни у власному капіталі, що є наслідком здійснених за звітний період господарських операцій. Різниця між загальновизнаним прибутком та чистим прибутком виникає на суму доходів (витрат), які за діючими правилами не відображаються у звіті про фінансові результати, а безпосередньо показуються у звіті про власний капітал. Це доходи (витрати) від дооцінки (уцінки) основних засобів та нематеріальних активів, емісійній дохід від реалізації власних акцій за ціною, вищою (нижчою) їх номіналу, а також додатковий дохід (витрати) від зміни в обліковій політиці.

Примітки до звітів

Примітки складаються на підставі даних синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку банку та є невід'ємною складовою фінансової звітності.

У примітках до фінансових звітів слід розкривати інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

У примітках до річної (консолідованої) фінансової звітності банки, акції або боргові цінні папери яких відкрито продаються та купуються, а також банки, які перебувають у процесі випуску акцій або боргових цінних паперів на відкритий ринок цінних паперів, розкривають інформацію за сегментами діяльності та географічними сегментами. В примітках формулюється облікова політика банку (додаток 20). Основою для визначення сегментів є внутрішня організаційна структура та система внутрішньої звітності.

У примітках розкривається інформація про склад активів та пасивів, доходів і витрат, позабалансових зобов'язань, операцій з довірчого управління (додаток 21), витрати на персонал (додаток 22), а також основні принципи і методи облікової політики банку (материнського банку) та її зміни протягом звітного періоду, а також інша інформація, розкриття якої вимагається національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

Інформація про банк, яка має розкриватися у фінансовій звітності, включає:

- назву, місцезнаходження банку (країну, у якій зареєстровано банк, адресу головної установи банку);

- організаційно-правову форму банку;

- дату звітності за звітний період;

- валюту звітності та одиниці її виміру;

- назву органу управління, у віданні якого перебуває банк (назву його материнської компанії);

- організаційну структуру банку;

- види діяльності, яку здійснює та має здійснювати банк;

- стратегічну мету банку;

- спеціалізацію банку, якщо така є;

- характеристику банківської діяльності;

- результати від банківських та інших операцій;

- опис кожного сегмента контрагентів (банки, небанківські компанії, Кабінет Міністрів України тощо);

- злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення банків;

- управління ризиками (операційним, валютним, процентним, ринковим, ліквідності та кредитним), а саме: основні завдання та функції спостережної ради, правління, профільних комітетів щодо управління ризиками, наявність та повноваження підрозділу з управління ризиками, методи вимірювання/оцінки ризиків, які використовуються банком, наявність внутрішньої нормативної бази щодо управління ризиками;

- платоспроможність банку (використовуються коефіцієнти, що встановлені Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 за N 841/6032 [6], зі змінами);

- припинення окремих видів банківських операцій;

- обмеження щодо володіння активами;

- управління банком;

- відповідальність і функції спостережної ради та правління (ради директорів) банку;

- частку керівництва в акціях;

- істотну участь у банку;

- іноземні інвестори (компанії і країни) та їх частку в статутному капіталі (заповнюється банками з іноземним капіталом);

- кількість працівників на кінець звітного періоду порівняно з попереднім роком;

- іншу інформацію.

2.4 Удосконалення обліку готівкових та безготівкових розрахунків в банку

Документ - матеріальний об'єкт, що містить зафіксовані на паперових або електронних носіях управлінські рішення (розпорядницькі, нормативні, методичні й ін.) або якісно нову інформацію, що оформляється відповідно до загальнодержавних і внутрішньобанківських стандартів документи розподіляються по 5 ознакам: формі, доступності, області дії, складності, змісту, і можуть бути делеговані й неделеговані. Кожен документ має набір властивих йому реквізитів. Для скорочення паперового документообігу й скорочення часу одержання документа адресатом розроблений "Реєстр внутрішньобанківських документів на паперових носіях". Рух внутрішньобанківських документів, не зазначених у реєстрі паперових документів необхідно здійснювати в електронному виді. Роздрукування документів, не зазначених у реєстрі, дозволяється тільки для особистого використання.

При фінансових розрахунках в ЗАТ КБ «ПриватБанк» використаються наступні програмні комплекси: програмний комплекс “Заказ”, програмний комплекс “Sybridge Consol”, “Sybridge Windows”, підпрограма “Back Office”; Інформаційно-дилінгова система (IDS); бази даних “АРМ - 3”, інформаційна система КБ “Приватбанк” (INFO), програмний комплекс “Промінь”, програмний комплекс “Біплан”.

Готівкові та безготівкові платежі проводяться в програмних комплексах “Sybridge Consol”, рахунки юридичним особам відкриваються в програмному комплексі “Sybridge Windows”, касові операції - в програмних комплексах “Промінь” та “Біплан”.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» працює по третій моделі проведення платежів. Тобто платіж проходить через декілька інстанцій перед тим, як дійде до отримувача: відділення відправника - філія відправника - головний офіс відправника - рахункова палата - Національний банк - головний офіс отримувача - філія отримувача - відділення отримувача.

Особливе місце в розвитку електронних банківських технологій посідає система “клієнт-банк”.

Система “клієнт-банк” в Україні розглядається як складова програм автоматизації банківської діяльності і, зокрема, як джерело надходження платіжних документів до загальнодержавних систем розрахунків (зокрема СЕП). Тому до систем «клієнт - банк» висувається ряд вимог, визначених Національним банком України, щодо дотримання ними стандартів електронних платіжних документів, сумісних зі СЕП, надання мінімального на бору послуг, забезпечення певного рівня захисту інформації тощо.

Юридичним документом, який регулює у цьому разі відносини між банком і клієнтом, є договір на обслуговування за системою "Клієнт-Банк". Він передбачає:

- порядок обміну електронними документами між банком та клієнтом;

- заходи безпеки, яких необхідно вжити клієнту для запобігання зловживанням з боку сторонніх осіб;

- окреслене коло осіб, які мають доступ до системи;

- періодичність зв'язку між клієнтом і банком (якщо система не працює в режимі on-line);

- вартість підключення до системи й обслуговування її.

Клієнтська частина системи забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунка клієнта в банк, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Розрахункові документи в електронному вигляді, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника. Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою системи є окремий договір між ним і банком, де обумовлюються права, обов`язки та відповідальність сторін, порядок вирешення спорів.

Немає одностайного підходу і до власне програмного забезпечення. При тому, що все-таки переважна більшість вітчизняних банків купує програмне забезпечення "Клієнт-Банку" в розробників, деякі самі розробляють свої системи.

Банки розробляють програми "Клієнт-Банк" самостійно, або купують уже готову програму в організації, що володіє правами на неї, і пристосовують до власної автоматизованої банківської системи (надалі - АБС), або отримують програму при купівлі АБС.

Якщо виявиться, що працівник підприємства припустився помилки при формуванні електронного документа, який уже відправлено до банку, система дозволяє перевірити, чи банк відправив платіж за призначенням, чи кошти все ще перебувають на рахунку підприємства. Якщо платіж ще не відправлено, система дозволяє підприємству скасувати платіж, а потім внести корективи до платіжного документа і надіслати його до банку повторно.

Схематично процес роботи системи “клієнт-банк” зображено на рис. 1.2.

Рис



Рис.1.2 Принцип роботи типової системи “клієнт-банк”.

Але серед переваг віддаленого обслуговування клієнтів за допомогою системи «клієнт-банк», є ряд недоліків.

Отже, серед основних проблем, що виникають у клієнтів в процесі використання системи “клієнт-банк” є:

відсутність власності на програмне забезпечення, що встановлюється клієнту. Програмне забезпечення не передається клієнту, а лише встановлюється на його комп'ютер із передачею клієнта електронного підпису. Це є елементом залежності від працівника банку;

відсутність мобільності використання системи. Програмне забезпечення встановлюється на один - два комп'ютери клієнта. Це створює обмеження по використанню системи через ноутбуки, комп'ютери, що знаходяться в іншому офісі компанії. Особливо великі проблеми це створює для великих підприємств, керівництво яких часто виїжджає у відрядження, в тому числі за межі країни. Такий від'їзд паралізує роботу фірми з банком. Найчастіше, в таких випадках використовують передачу дискети з електронним підписом іншій особі компанії, але такий вихід дуже небезпечний, адже фактично веде до ризику легітимного підписання документів з шахрайською метою;

необхідність присутності обох осіб, що повинні підписати платіжний документ (найпоширеніша ситуація; особи - директор та головний бухгалтер), в одному місці - разом з комп'ютером на який встановлено програмне забезпечення. Керівництво компанії, що має право підпису, для оперативного відправлення платежу повинно не покидати свого робочого місця, а в наш час високої ділової активності - це практично неможливо.

необхідність виїзду банківського спеціаліста до офісу компанії для встановлення необхідного програмного забезпечення. Далеко не кожна компанія прагне запрошувати до свого офісу сторонніх осіб. Встановлення системи безпосередньо залежить від графіку зайнятості банківського працівника, що відповідає за дане направлення, його співставлення з графіком роботи керівництва компанії (адже передача електронного підпису відбувається безпосередньо в руки керівнику). Також виїзд банківського працівника на місце встановлення програмного забезпечення системи “клієнт-банк” зовсім не влаштовує багато малих підприємств. Адже поширеним в таких компаніях є встановлення робочого комп'ютерного терміналу не в офісі, а в домі чи квартирі директора або головного бухгалтера;

можливість конфлікту програмного забезпечення системи “клієнт-банк” з іншими системами програмного забезпечення. Система “клієнт-банк” розробляється, найчастіше, під стандартне програмне забезпечення комп'ютера, не враховуючи особливості набору програм кожного клієнта, що може ускладнити роботу кожної з програм, або взагалі вивести їх із робочого стану.

Тому менеджери ЗАТ КБ «ПриватБанк» пропонують клієнтам «Інтернет-клієнт-банк», що є набагато ефективнішим та перспективнішим.

Основною функцією "Клієнт-Банку" є надання можливості підприємству проводити платежі зі свого поточного рахунка в банку, не відвідуючи банку, з офісу підприємства.

Крім того, "Клієнт-Банк" дозволяє:

- здійснювати моніторинг коштів на поточному рахунку. Тобто уповноважений працівник підприємства (як правило, це особи, наділені правом першого та другого підпису на платіжних документах) може, не відвідуючи банку, контролювати рух коштів на поточному рахунку, з'ясовувати особу платника та призначення платежу. Завдяки цьому можна, приміром, оперативно відвантажувати продукцію споживачам за фактом її оплати;

- отримувати виписки з поточного рахунка;

- отримувати від банку щоденні офіційні курси іноземних валют, які використовуються при бухобліку операцій;

- вести довідник своїх контрагентів за платежами та довідник призначення платежу. Ці довідники дозволяють значно швидше формувати платіжні документи, оскільки відпадає потреба заново заносити інформацію до кожного документа - готовий шаблон переноситься до платіжного документа з довідників;

- отримувати від обслуговуючого банку повідомлення про нові банківські послуги, поточні відсоткові ставки за кредитами та депозитами, іншу інформацію, яку банк вважає за потрібне оперативно доводити до клієнтів. Можливе і звернення клієнта до обслуговуючого банку. Ця функція дозволяє підприємству і банку оперативно обмінюватися інформацією.

3. Аналіз готівкових та безготівкових розрахунків в банку

3.1 Загальний аналіз готівкових та безготівкових розрахунків

Значення аналізу розрахункових і касових операцій обумовлено місцем цих операцій у діяльності банків, а саме:

- розрахункові операції є найпоширенішими операціями банків, і частка цих операцій збільшується у зв'язку з динамічним розвитком роздрібного ринку, а також з використанням платіжних карток;

- розрахункові операції здійснює переважна більшість персоналу банку;

- розрахункові та касові операції виконуються не тільки як окремі операції, вони також супроводжують активні та пасивні операції;

- проведення цих операцій сприяє залученню найдешевших ресурсів;

- ризикованість розрахункових операцій значно нижча ризику активних операцій;

- доходи від розрахункових операцій є стабільнішими, ніж доходи від активних операцій.

Метою аналізу розрахункових операцій є визначення напрямів розширення кола послуг, підвищення конкурентоспроможності банку на ринку й отримання додаткових джерел доходів.

До змісту аналізу розрахункових і касових операцій входять:

- аналіз обсягів, структури і динаміки розрахункових і касових операцій;

- аналіз конкурентоспроможності банку на ринку щодо розрахункового та касового обслуговування клієнтів;

- аналіз результатів здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Аналізуючи розрахунково-касове обслуговування, потрібно використовувати такі групи інформаційних джерел:

- законодавчі та нормативні документи щодо загальної банківської діяльності;

- законодавчі та нормативні документи з питань розрахункових та касових операцій;

- внутрішньобанківські документи з питань організації бухгалтерського обліку, організації документообігу;

- форми статистичної та бухгалтерської звітності, які використовуються у процесі аналізу загальної банківської діяльності;

- форми статистичної та фінансової звітності щодо розрахункових та касових операцій;

- дані аналітичного обліку розрахункових та касових операцій;

- дані аналітичного обліку доходів та витрат;

- договори на розрахунково-касове обслуговування;

- договори на встановлення і використання програмного забезпечення системи «Клієнт-Банк»;

- внутрішньобанківські документи щодо структурних підрозділів, які здійснюють розрахункові та касові операції;

- тарифи банку;

- дані банків-конкурентів щодо видів послуг, тарифів та якості послуг.

Важливими джерелами фактичної інформації для аналізу розрахункових та касових операцій є звітність за зазначеними операціями банків. До цих джерел інформації належить звітність:

- Звіт про кількість клієнтів та особових рахунків на 1 січня (ф. № 752 річна);

- Звіт про касові обороти банку (форма № 747 декадна);

- Звіт про касові обороти (форма № 748 місячна);

- Дані про операції, які здійснені із засторуванням платіжних карток емітованих для клієнтів банку (форма № 401 квартальна);

- Дані про операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток через власну інфраструктуру банку (форма № 402 квартальна);

- Дані про кількість емітованих (розповсюджених) платіжних карток для клієнтів банку та технічні засоби, що використовуються при здійсненні операцій з їх застосуванням (форма № 403 квартальна).

Характеристика обсягів банківських розрахунків може бути визначена на підставі таких показників:

- кількість клієнтів;

- кількість відкритих рахунків клієнтів;

- кількість структурних підрозділів, які здійснюють розрахункові і касові операції;

- кількість працівників, які здійснюють розрахункові й касові операції;

- залишки на рахунках клієнтів, на коррахунку в НБУ та інших банках;

- обороти за рахунками клієнтів;

- касові обороти;

- кількість трансакцій за розрахунковими операціями і касовими операціями.

Важливим показником обсягів розрахункових операцій є кількість клієнтів і кількість відкритих рахунків. Джерелом інформації є дані відповідного Звіту про кількість клієнтів та особових рахунків (додаток 23-24 ). Аналіз здійснюється за абсолютними показниками в динаміці за 2-3 роки, і на його підставі дається оцінка наявності і динаміки кількості клієнтів та особових рахунків (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Кількість клієнтів та відкритих рахункуі ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Назва статей	Кількість, одиниць
	на 01.01.05 р.	на 01.01.06 р.
1. Кількість клієнтів, усього	8963124	9531170
2. Кількість відкритих рахунків, усього	4632798	8649324

Отже, в банку збільшилась кількість клієнтів і кількість відкритих рахунків.

Суми залишків на рахунках клієнтів, коррахунку в НБУ та інших банках також можна розглядати як показник обсягів розрахунково-касових операцій. Джерелом інформації для оцінки залишків на рахунках, за якими відображаються банківські розрахунки, є дані балансового звіту банку (табл. 3.2)

Таблиця 3.2 Загальні суми залишків за рахунками, за якими відображаються банківські розрахунки за 2005-2006 рр.

Розділ балансу	Статті балансу	Сума залишків в національній валюті станом на:
		01.01.2006	01.01.2005
1. Активи	Готівкові кошти та кошти в НБУ	2 520 691	2 885 676
	Кошти в інших банках	2 252 690	2 103 430
2. Пасиви	Кошти клієнтів	24 882 090	16 981 724
	Кошти банків	3 299 444	1 852 826

Як свідчать дані табл. 3.2, в банку збільшилася загальна сума залишків за рахунками, на яких відображаються банківські розрахунки, що можна розглядати як ознаку зростання обсягів розрахункових операцій.

Аналіз нетрадиційних послуг дистанційного обслуговування клієнтів проводиться з погляду якості надання послуг і залежить від можливостей одержання інформації про проведення цих операцій.

У табл. 3.3 наведено дані для визначення ефективності надання послуг обслуговування клієнтів.

Таблиця 3.3 Ефективність проведення окремих послуг з обслуговування клієнтів у загальному обсязі за листопад 2007 р.

Види банківських послуг	Доходи	Витрати	Обсяг прибутку від проведення операцій
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
1	2	3	4	5	6	7
Клієнт-банк	1450	76	660	88	790	68
Платежі на паперових носіях	170	9	50	7	120	11
Продовження таблиці 3.3
1	2	3	4	5	6	7
GSM-банкінг	280	15	40	5	240	21
Усього	190	100	75	100	115	100

Аналіз даних таблиці свідчить про найбільший попит на послугу дистанційного обслуговування - «Клієнт-банк», за результатами надання якої отримано найбільший прибуток серед інших послуг обслуговування клієнтів - 68%.

Мета аналізу результатів розрахунково-касових операцій - виявлення напрямів збільшення доходів і зниження витрат на їх здійснення.

Аналіз фінансових показників розрахунково-касових операцій здійснюється банками щомісячно на підставі даних балансу, щоквартально - за даними звіту про прибутки та збитки банку. У разі деталізованого аналізу результатів за операціями використовуються дані аналітичного обліку доходів і витрат. Банки аналізують результати розрахунково-касового обслуговування в складі аналізу фінансового результату, який здійснюється щомісячно за звітний місяць і наростаючим підсумком з початку року (порівняно з відповідним періодом минулого року).

Результати здійснення розрахунково-касових операцій можна поділити на дві групи:

1) прямі результати від здійснення розрахунково-касових операцій;

2) непрямі результатами розрахунково-касових операцій.

Прямими результати розрахунково-касових операцій є комісійні доходи та витрати, пов'язані з цими операціями, які обліковуються за рахунками доходів та витрат. На підставі даних бухгалтерського обліку доходів та витрат розраховуються такі показники результатів:

* комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування;

* комісійні витрати на розрахунково-касове обслуговування;

* непроцентна маржа комісійних доходів і комісійних витрат, пов'язаних із розрахунково-касовим обслуговуванням.

3.2 Факторний та коефіцієнтний аналіз готівкових та безготівкових розрахунків в банку

В умовах переходу до ринкових відносин особливу роль серед банківських операцій відіграють послуги, пов'язані з обслуговуванням розрахунків.

Залежно від платіжного інструменту виділяють такі форми розрахунків: готівкові та безготівкові. Перевагами безготівкового обігу є: скорочення суспільних витрат обігу; створення сприятливих умов для державного регулювання грошового обігу, прискорення обігу грошових коштів суб'єкта.

Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи:

розрахунки за товарними операціями (за товарно-матеріа льні цінності, надані послуги та виконані роботи);

розрахунки за нетоварними операціями (перерахування податків до бюджету та позабюджетних фондів, одержання та повернення позичок тощо).

Важливим елементом системи безготівкових розрахунків між підприємствами та організаціями є їх форми .

Застосування тієї чи іншої форми розрахункових документів визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств, спрямоване на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення обігу грошових коштів.

За складом учасників розрахункові операції поділяються на:

внутрішньобанківські;

клієнтські;

міжбанківські.

За видами розрахунків розрахункові операції поділяються на:

акредитивні;

переказні;

інкасові;

клірингові.

Аналіз безготівкових розрахунків здійснюється за такою схемою:

Визначається загальна сума проведених безготівкових розрахунків за звітний період, у тому числі за окремими формами розрахунків.

Розраховується питома вага кожного виду безготівкових розрахунків у загальній сумі надходжень та платежів і визначаються зміни в динаміці.

Зіставляються надходження за безготівковими платежами та виплати за всіма формами безготівкових розрахунків, тобто визначається приплив або відплив кредитних ресурсів банку. Такий аналіз робиться як у розрізі окремих клієнтів, так і за всіма клієнтами разом.

Розраховується коефіцієнт накопичення коштів на поточних рахунках клієнтів (коефіцієнт осідання коштів):

(3.1)

Проводиться факторний аналіз зміни обсягів безготівкових розрахунків за допомогою прийомів елімінування. При цьому може бути використана така факторна модель:

(3.2)

Визначається загальна сума отриманих банком доходів від проведення безготівкових розрахунків, у тому числі за окремими клієнтами. Відхилення за отриманими доходами щодо проведення безготівкових розрахунків виникає за рахунок двох факторів:

кількість відпрацьованих платіжних документів;

середній дохід на один платіжний документ (тариф).

Факторна модель матиме такий вигляд:

(3.3)

При трифакторній моделі кількість платіжних документів можна подати як добуток кількості клієнтів та середньої кількості документів у розрахунку на одного клієнта (середньої активності клієнта за платежами).

Аналогічно проводиться факторний аналіз витрат щодо здійснення безготівкових розрахунків. При цьому виділяються витрати на сплату відсотків за залишками на поточних рахунках клієнтів та комісійні витрати за розрахунковим обслуговуванням.

(3.4)

Для оцінки ефективності розрахункового обслуговування використовують такий показник:

(3.5)

Цей показник аналізується в динаміці та порівняно з іншими банками.

Частина сукупного грошового обігу, яка здійснюється за допомогою готівки, називається готівково-грошовим обігом. Раціональна організація готівкового обігу є однією з найважливіших функцій НБУ, яка пов'язана з розв'язанням таких завдань:

установлення випадків здійснення розрахунків готівкою;

визначення способів усунення невиправданого руху готівкових коштів, скорочення витрат грошового обігу;

правильність розподілу грошової маси в територіальному розрізі;

визначення розміру готівкової грошової маси, необхідної для організації грошового обігу, динаміки її зміни та структури;

виявлення впливу факторів на зміну готівкової грошової маси.

На регіональному рівні загальна маса грошей в обороті визначається за формулою:

. (3.6)

Однією з головних функцій комерційного банку є касове обслуговування клієнтів. Банки приймають від своїх клієнтів готівкові кошти та зараховують їх на поточні рахунки, видають готівкові кошти на вимогу клієнтів, забезпечують зберігання довірених йому коштів.

Для того щоб забезпечити безперервне касове обслуговування своїх клієнтів та мати можливість управляти своєю касовою готівкою, банки повинні прогнозувати готівковий грошовий обіг, який проходить через їх каси, та здійснювати повсякденний контроль за цим оборотом.

Прогноз визначає розмір та джерела надходження готівкових грошей у каси банку, розмір та цільове використання готівкових грошей з кас банку, розмір випуску грошей або їх вилучення з обігу в цілому по країні, області, містам, районам.

У прогнозному розрахунку касових оборотів, що складають комерційні банки щоквартально, визначаються джерела та розмір надходжень готівки до кас банку, а також напрямок та розмір видачі готівкових коштів з кас банку.

Загальна схема аналізу касових оборотів охоплює такіетапи:

Визначаються тенденції в русі грошових коштів по касі (приплив або відплив).

Зіставляються надходження готівкових коштів у касу та виплати за певний період по всіх джерелах та напрямах витрат та визначаються абсолютні значення відхилень.

Визначаються причини зміни за окремими статтями надходжень або виплат.

За найважливішими статтями надходжень та виплат проводиться факторний аналіз впливу факторів на відхилення за допомогою прийомів елімінування.

Розраховується коефіцієнт накопичення по касі:

(3.7)

Аналізується зміна структури касових надходжень та видатків порівняно як з прогнозом, так і з попереднім періодом.

Проводиться факторний аналіз зміни доходу від здійснення касових операцій за такою факторною моделлю:

(3.8)

Завершується аналіз розрахунком відносного показника дохідності касових операцій, який може бути визначений за формулою:

(3.9)

4. Організація та методика аудиту ЗАТ КБ ПриватБанк

4.1 Зовнішній аудит готівкових та безготівкових розрахунків в банку

Згідно Закону України „Про аудиторську діяльність”[3]: аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Зовнішній аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Сукупність організаційних, методичних і технічних процедур ста новить аудиторський процес. Аудиторський процес складається з таких стадій: початкова, дос лідна і завершальна.

Початкова стадія включає визначення об'єкта аудиту й організаційно-методичну підготовку. При виборі об'єктів аудиторська фірма використовує складений план своєї діяльності. Для здійснення ауди ту формується бригада або підбирається окремий аудитор, після чого видається наказ або розпорядження керівника аудиторської органі зації, в якому зазначаються найменування підприємства, що підля гає перевірці, період, за який воно обстежується, прізвище, ім'я, по батькові членів бригади (окремого аудитора), призначається керів ник, котрий має кваліфікаційний сертифікат. На початковій стадії аудиторської перевірки сторони обмінюються листами: замовник - листом-пропозицією (додаток 25), аудиторська фірма - листом-зобов`язанням. Складається анкета нового клієнта (додаток 26).

До виїзду на перевірку бригада вивчає економічний стан об'єкта аудиту, знайомиться з планами виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та їх виконанням, з річною і періодичною фінансовою звітністю, висновком попередньої аудиторської перевірки , аналізує фінансовий стан, вивчає акти (довідки) перевірок з боку банків, податкових та інших державних органів, після чого керівник бригади складає програму аудиту, яку затверджує директор аудиторської фірми. У програмі вказуються об'єкт аудиту; зміст пе ревірки, періоди суцільного та вибіркового контролю. Конкретизується аудит у плані-графіку, де відображено строки перевірки кожного розділу теми і виконавців робіт. Завершується початкова стадія про цесу аудиту складанням робочого плану аудитора, де передбачено об'єкт контролю, обсяг роботи і час її виконання (початок і закін чення). Складається договір про проведення аудиту (додаток 27)

Дослідна стадія аудиту проходить безпосередньо установі. Для здійснення якісної та своєчасної аудиторської перевірки мають бути створені відповідні умови, аудиторам надані засоби обчислю вальної техніки тощо. У процесі аудиторської перевірки слід використовувати такі ма теріали: річні звіти, інформацію про збори акціонерів, засідання ради директорів, внутрішні фінансові звіти підприємства, аудиторські звіти (висновки) за попередній період, матеріали внутрішнього аудиту тощо.

Завершальна стадія аудиту включає узагальнення і реалізацію результатів аудиту. На цій стадії аудиту слід згрупувати виявлені недо ліки, скласти нагромаджувальні відомості порушень, аналітичні таб лиці, розрахунки, графіки, узагальнити та відобразити результати пере вірки в аудиторському звіті (додаток 29). Складається аудиторський висновок (додаток 30). Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.