Організація обліку, аналізу і аудиту витрат банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи обліку та аналізу витрат банку

1.1. Економічна сутність витрат банку, їх класифікація

1.2 Законодавчо - нормативне і літературне забезпечення теми дослідження

Розділ 2. Організація обліку витрат банку

2.1 Організація носіїв облікових номенклатур

2.2 Організація технології облікового процесу

2.3 Організація праці виконавців відділу з обліку витрат

2.4 Організаційне забезпечення обліку витрат

Розділ 3. Організація економічного аналізу витрат банку

3.1 Основи організації економічного аналізу в системі управління господарюючих суб'єктів

3.2 Форми та методи організації аналітичної роботи

3.3 Узагальнення та систематизація оформлення результатів аналізу

Розділ 4. Організація аудиту витрат банку

4.1 Організація внутрішнього аудиту

4.2 Організація зовнішнього аудиту

4.3 Оформлення результатів аудиту на основі відмінності між двома видами аудиту

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Ринкова економіка вимагає від українських комерційних банків підвищення ефективності управління банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі відводиться аналізу банківської діяльності. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності проведення активних і пасивних операцій, оцінюються результати діяльності банку, його окремих підрозділів. Таким чином, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їхні сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи вирішення виникаючих проблем.

Аналіз банківської діяльності є основою ефективного управління банком, вихідною базою прийняття управлінських рішень на всіх рівнях банківського менеджменту. Відомо, що, коли в банку будуть "здорові" клієнти, то й банк у такому разі буде процвітати, і навпаки. Але у той же час, якщо банк переживатиме скрутне фінансове становище і не зможе вчасно і повністю виконувати свої зобов'язання, то клієнти такого банку так само можуть істотно постраждати, бо вони зберігають свої кошти на різних банківських рахунках. Варто також окремо виділити населення країни, чиї заощадження є одним із самих зручних видів банківських ресурсів (тому що це ресурси довгострокового характеру і порівняно недорогі, що сприяє одержанню банком порівняно високого прибутку). Тому держава, будучи за Конституцією України гарантом стабільності в країні (зокрема й у грошово-кредитній сфері), піклується про міць банківської системи. На це спрямовано діяльність такого державного органу як Національний банк України (НБУ), однією з функцій якого і є забезпечення стабільності банківської системи країни.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає в стабільності економіки країни, яка в значній мірі залежить від стабільності банківських установ. Фінансова стабільність банків стає питанням їх виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банків має значення не тільки для самих банків, а й для всієї країни в цілому, і, навпаки, банкрутство банків спричиняє збитки їх клієнтів (депонентів): підприємств і населення. Крім випадків кримінальних фінансових операцій, банкрутство банків звичайно є результатом банкрутства промислових і торгових підприємств (клієнтів банку), що у свою чергу викликає руйнування інших промислових і торгових підприємств, оскільки їхні кошти зберігаються на поточних та інших рахунках у банках. Наявність подібних випадків (банкрутств банків) негативно позначається на господарській діяльності всіх економічних суб'єктів, що врешті-решт відбивається і на добробуті суспільства (тому що це супроводжується падінням багатьох макроекономічних показників, таких як валовий внутрішній продукт, життєвий рівень населення країни тощо). Для визначення надійності (стабільності) комерційного банку, перш за все, аналізують його доходи і витрати, які являються основними показниками результативності фінансової діяльності банку. Адже, чим більшими є доходи і меншими витрати - тим більшим є прибуток банку і, звісно, більш стабільнішим є банк. Все це обумовлює вибір теми даної дипломної роботи.

Метою даної роботи є узагальнення і систематизація теоретичних знань щодо існуючих методик обліку, аналізу та аудиту витрат комерційних банків, а також їх практичне застосування. Комплексний підхід до реалізації поставленої мети обумовив вирішення таких завдань:

· визначення поняття та сутності витрат комерційного банку;

· аналіз особливостей фінансового, податкового та управлінського обліку витрат банку;

· розгляд основних показників, що використовуються в аналізі витрат комерційного банку;

· вивчення існуючих методик аналізу витрат комерційного банку.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи обліку, аналізу та аудиту витрат банку

1.1 Економічна сутність витрат банку, їх класифікація

Слово "банк" походить від італійського "banco", що означає "стіл". Ці "банко-столи" встановлювалися на площах, де відбувалася жвава торгівля товаром, у Стародавній Греції і Стародавньому Римі для обміну валют і проведення деяких інших грошових операцій.

Банк - це такий рівень розвитку кредитної справи, при якому кредитні, грошові і розрахункові операції стали в їх сукупності концентруватися в єдиному центрі. Тому в довідкових виданнях банк характеризується однозначно як "крупна установа" [17, с.328].

Найбільш поширеним є визначення банку як юридичної особи, установи, організації. Так, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати такі операції: залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Подібне визначення банку зустрічається як у науковій, так і навчальній літературі, банківських нормативних актах і пресі. В основі цього визначення лежить історичний, юридичний аспект операцій, які виконували банки. Це визначення має істотне значення для аналізу, воно немов би наближає нас до розкриття сутності банку, однак деякі аспекти його діяльності все ж залишаються незрозумілими [13].

Останнім часом банківська система зазнала значних змін. Завершився перехід на дворівневу структуру, що відповідає моделі кредитної системи розвинутих країн: на першому рівні -- Національний банк України, на другому -- комерційні банки. Реорганізація банківської справи законодавчо закріпила трансформування банків усіх рівнів та засади їх функціонування.

Національний банк виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: розробляє та провадить грошово-кредитну політику, є емісійним і розрахунковим центром країни, банком банків та банкіром уряду. Прибутки і витрати банку визначаються кошторисом, затвердженим відповідно до чинного законодавства.

Комерційні банки належать до категорії підприємств -- фінансових посередників. Вони організують та здійснюють розрахунки і грошові платежі, залучають капітали, заощадження населення та інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у позику, вкладають в інвестиційні операції, операції з цінними паперами тощо.

Вся господарська діяльність комерційного банку - здійснення банківських угод - має назву статутна діяльність. Її проведення вимагає від комерційного банку значних витрат, але крім витрат виникають доходи, як результат діяльності комерційного банку. Результатом співставлення доходів та витрат є фінансовий результат статутної діяльності, який виступає у вигляді прибутку чи збитків.

Витрати - це зменшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу. Витрати визнаються в обліку, коли існує ймовірність зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із зменшенням активів або із збільшенням зобов'язань, що може бути вірогідно визначено. Витрати визнаються з урахуванням принципу відповідності. Вони включаються до Звіту про фінансові результати у періоді, в якому був визнаний дохід, для отримання котрого були здійсненні ці витрати [42,с.352].

Відповідно, доходи - це зростання економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді надходження активів чи збільшення їх корисності або у вигляді зменшення зобов'язань, результатом чого є збільшення власного капіталу.

Як було сказано вище, різниця між доходами і витратами банку становить фінансовий результат його діяльності: якщо доходи перевищують витрати - прибуток, якщо витрати перевищують доходи - збиток.

Прибуток - це збільшення власного капіталу в результаті фінансово-господарської діяльності, крім внесків засновників у капітал.

Збитки - це зменшення власного капіталу у результаті фінансово-господарської діяльності крім вилучень частки засновників із капіталу.

Витрати знаходять своє відображення у звіті про прибутки і збитки, який є одним із елементів річної фінансової звітності банківських установ. [42,с.353]

Витрати, визнані банком, розглядаються як такі, що отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності (Рис.1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1. Класифікація діяльності банку

Операційна діяльність -- це основна діяльність банку, що дає дохід, а також інші види діяльності, що не входять до складу інвестиційної чи фінансової діяльності.

Інвестиційна діяльність -- це придбання і продаж довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність -- це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і запозиченого капіталу банку [38,с.320].

У результаті операційної діяльності виникають такі витрати:

· процентні витрати (70 розділ Плану рахунків);

· комісійні витрати (71 розділ Плану рахунків);

· інші операційні витрати (73 розділ Плану рахунків);

· загальні адміністративні витрати (74 розділ Плану рахунків);

· відрахування в резерви (77 розділ Плану рахунків);

· непередбачені витрати (78 розділ Плану рахунків);

· податок на прибуток (79 розділ Плану рахунків).

У разі інвестиційної діяльності банк визнає:

· витрати за операціями з придбання інвестиційних цінних паперів, у тому числі цінних паперів до погашення;

· витрати за операціями зі зменшення інвестицій в асоційовані компанії;

· витрати за операціями зі зменшення інвестицій в дочірні установи;

· витрати від придбання основних засобів та нематеріальних активів тощо.

За результатами операцій, пов'язаних із фінансовою діяльністю, банк визнає:

· витрати за операціями з цінними паперами власного боргу;

· витрати за субординованим боргом [42,с.356].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2. Структура витрат (7-й клас Плану рахунків)

Процентними називають витрати, які розраховуються пропорційно до часу і суми зобов'язання [25,с.332].

Розрізняють такі види процентних витрат:

· витрати за операціями з коштами залученими від інших банків;

· витрати за депозитами отриманими від юридичних та фізичних осіб та за іншими процентними фінансовими інструментами, у тому числі за борговими цінними паперами;

· Витрати у вигляді премії за борговими цінними паперами.

Комісійні витрати - це витрати, які банк несе за всіма отриманими послугами.

До комісійних витрат належать: суми грошових коштів, які виплачені банками за розрахунково-касове обслуговування; за послуги кредитного характеру, а саме: одержання гарантій, поручительств; комісії сплачені за операції з конвертації та деякі інші.

Збитки від торговельних операцій - збиток від купівлі-продажу різних фінансових інструментів.

До інших операційних витрат належать витрати від операцій не пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

До інших операційних витрат можна віднести:

· штрафи, пені, неустойки сплачені за банківськими операціями;

· витрати за отримані консультаційні послуги фінансового характеру;

· витрати від оперативного лізингу;

· відсотки і комісійні минулих років тощо.

Загальні адміністративні витрати - це витрати, що пов'язані із забезпеченням діяльності банківської установи.

До таких витрат належать:

· витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії);

· нарахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів (крім податку на прибуток);

· витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів;

· витрати на телекомунікації;

· експлуатаційні та господарські витрати;

· інші адміністративні витрати: витрати на відрядження; представницькі витрати; витрати на маркетинг та рекламу; спонсорство та доброчинство тощо.

До особливої групи витрат належать витрати на формування резервів для покриття збитків від активних операцій [42,с.355].

Це резерви:

· під знецінення цінних паперів;

· на покриття можливих втрат від кредитних операцій;

· на покриття збитків за сумнівною дебіторською заборгованістю;

· під заборгованість за нарахованими доходами.

Особливість цієї групи витрат полягає в тому, що це - не грошові витрати. Суми сформованих резервів відображають оцінку якості активів з боку керівництва банку.

Розрахунок прибутку до оподаткування проводиться з урахуванням витрат за сумнівними і безнадійними боргами.

Ще одним видом є непередбачені витрати. Вони мають випадковий, разовий характер і тому справляють особливий вплив на фінансовий результат одержаний банком. Отже, вони є результатом надзвичайних подій, які можуть істотно вплинути на дохід банку, але не стосуються звичайної його діяльності. Непередбачені витрати не повторюються по суті.

До непередбачених належать, наприклад:

· витрати, поява яких пов'язана зі змінами бухгалтерського обліку активів і пасивів;

· збитки від стихійного лиха тощо.

Для оцінки видатків необхідно розрахувати загальну суму видатків банку за період, із наступним поділом її на види видатків, що надійшли від проведення різноманітних видів банківських операцій.

Найбільше значними статтями операційних витрат банку традиційно є витрати:

· по виплаті відсотків по поточних і строкових вкладах;

· пов'язані з виплатою комісійних іншим банкам і іншим фінансово-кредитним заснуванням за надані послуги;

· по утриманню й експлуатації будинків і устаткування;

· на заробітну плату персоналу;

· на створення спеціальних резервів.

У останні роки спостерігається зріст питомої ваги видатків на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби і, по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі притягнутих коштів.

Банки, що виконують міжнародні розрахункові операції, сплачують комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових і ін.). Але кінцевим платником виступає клієнт банку, із доручення якого проведена операція. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію [25,с.335].

Видатки банку на утримання й експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі видатків банку дуже значна.

Визначена частина коштів банку витрачається на створення резервів. Інші видатки в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті «Інші операційні видатки». Це внески, видатки на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові і транспортні витрати, а також деякі види податків.

Зріст операційних видатків не тільки відбиває несприятливий стан кон'юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але і може свідчити про погіршення менеджменту. Особливу увагу заслуговує оцінка двох груп статей: видатки, пов'язані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські) і видатки, пов'язані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обов'язкових і інших страхових резервів).

Аналіз даних наведених у додатках А, Б, В, дає підстави стверджувати, що структура витрат банківської системи України відображає такі основні тенденції:

Ш Питома вага процентних витрат (вона коливається в межах від 28 до 34%) є основною статтею банківських видатків;

Ш Частка інших витрат (що включають витрати на утримання основних засобів, господарські, комунальні, транспортні витрати тощо) становить 35-37%;

Ш Обсяг відрахувань у страхові резерви коливається в межах від 9 до 38%;

Ш Комісійні витрати мають сталу тенденцію до зниження - з 9% у 1999 році до 1,6% у 2010 році;

Ш Податок на прибуток в останні роки становить близько 3% від витрат банківської системи (за винятком 2010 кризового року), що свідчить як про відносно невелику норму прибутку банківських операцій, так і про високу якість роботи тих підрозділів комерційних банків, які відповідають за оптимізацію схем оподаткування. [27,с.26].

Проаналізувавши структуру видатків банківської системи, що демонструють відхилення від середніх показників, варто розглянути одне з фундаментальних питань будь-якої підприємницької діяльності (у даному випадку - банківської) - структуру ціни товару (у даному випадку - банківських послуг).

Купуючи будь-яку річ (від газети до автомобіля), споживач усвідомлює, що ціна придбаного товару містить витрати на сировину, електроенергію, охорону, заробітну плату працівників, що його виготовили, прибуток підприємства, на якому товар вироблено, податки і збори, що стягуються в бюджети різних рівнів тощо.

Зрозуміло, що зміни конкурентного середовища, податкової політики, політики зайнятості, структури грошової маси, рівня інфляції, багатьох інших факторів автоматично відбиваються як на загальному рівні цін, так і на ціні окремих товарів і послуг.

В даному випадку предметом дослідження цінової структури є банківські послуги: кредит, розрахунково-касове обслуговування, грошові перекази, платіжні картки, інші банківські операції.

У ціну банківської послуги не завжди входять усі витрати, пов'язані з її наданням. Наприклад, платіжні картки в окремих випадках можуть продаватись за символічну плату чи взагалі розповсюджуватись безкоштовно (зокрема, в межах так званих зарплатних проектів). Але це зовсім не означає, що собівартість платіжної картки дорівнює нулю. В даному випадку банк може свідомо надавати збиткову послугу, компенсуючи витрати за рахунок інших операцій, зокрема, кредитних. Проте, безумовно, сумарні доходи банківської установи мають перевищувати загальні видатки, інакше комерційна діяльність втрачає сенс.

Отже, зважаючи на зазначені вище особливості визначення й аналізу собівартості і цін тих чи інших конкретних банківських послуг у контексті діяльності окремих банків, структуру цих цін доцільно розглядати на макрорівні, тобто на рівні валових доходів і валових витрат усієї банківської системи, умовно прийнявши за ціну банківських послуг валові доходи всіх банків.

Серед важливих ознак «здоров'я» економіки - частка заробітної плати в ціні товару. Причому фахівці виходять з такого теоретичного постулату: чим більшою в ціні товару є питома вага заробітної плати і прибутку, тим вищий рівень сукупного платоспроможного попиту, що є позитивним фактором економічного зростання. І навпаки, незначна питома вага заробітної плати і прибутку на фоні домінування в ціновій структурі показників матеріальних витрат і різноманітних податків є непрямим свідченням витратного характеру економіки [26,с.27].

Витрати комерційного банку також можна класифікувати за формою і способом обліку. За формою розрізняються процентні витрати, непроцентні та інші витрати.

Процентні витрати складаються з відсотків, сплачених клієнтам по вкладах до запитання і термінових депозитів, депозитам інших банків, за кредитні ресурси, куплені в інших банків, випущеним цінним паперам.

Непроцентні витрати включають частину загальбанківських операційних витрат і усі витрати на утримання апарата керування. Інші витрати пов'язані зі створенням резервів, які відносяться на собівартість банківських операцій, сплатою податків, збитками від спекулятивних операцій на ринку цінних паперів, валютному ринку , від продажу майна банку і т.д.

За способом обліку виділяють три групи витрат:

1) операційні і різні витрати банку;

2) витрати на утримання апарата керування;

3) штрафи, пені і неустойки сплачені банком.

До операційних і різних витрат банку відноситься частина податків, що сплачуються банком, відсотки за притягнуті ресурси, амортизація основних фондів, знос МШП і нематеріальних активів, витрати по оренді, на рекламу, оплату послуг обчислювальних центрів, поштові і телеграфні витрати, плата за навчання, за бланки, носії інформації, пакувальні матеріали і деякі інші витрати некапітального характеру. Як видно з цього переліку, операційні витрати поділяються на процентні, непроцентні та інші.

До операційних витрат банку відноситься тільки частина податків банку: податок на майно, податок на користувачів автомобільних доріг , податок із власників транспортних засобів, податок на придбання автотранспортних засобів, податок на землю, податок на додану вартість, спеціальний податок у фонди фінансової підтримки найважливіших галузей народного господарства. Усе це - податки, які відносяться на собівартість банківських операцій. Податок на прибуток на відміну від перерахованих операцій сплачується з балансового прибутку банку, тобто є одним з напрямків його розподілу [26,с.28].

До другої групи - витрати на утримання апарата керування - відносилася зарплата, премія й інші виплати стимулюючого і характеру, що компенсує, перерахування у фонди соціального призначення, витрати по утриманню будинків, устаткування і легкових автомобілів, на охорону, представницькі, канцелярські витрати та ін. По характеру ця група витрат відноситься до безпроцентних витрат. Деякі витрати можуть відноситися на видаткові рахунки банку, тобто на собівартість його операцій, у межах Законодавчих норм. Це - витрати на відрядження, компенсації за службові поїздки на особистих автомобілях, представницькі витрати, витрати на рекламу, процентні витрати на оплату міжбанківського кредиту.

Виділяється також група витрат, що відноситься безпосередньо на рахунок "Прибутки та збитки звітного року": збитки від розкрадань, прорахунки і нестачі по касових операціях, збитки від прийняття неплатоспроможних і фальшивих грошових знаків і монети. Усі ці витрати по змісту представляють прямі збитки банку [26, с. 246].

1.2 Законодавчо - нормативне і літературне забезпечення теми дослідження

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16. 07.1999 р. № 996-XIV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність у встановлені відповідними органами терміни.

Згідно чинного законодавства на основі даних бухгалтерського обліку банки зобов'язані складати фінансову звітність, яка включає:

- баланс;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до фінансових звітів.

Порядок заповнення даних звітів встановлюється НБУ за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Закон України “ Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. №2121-III визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності.

Ведення обліку витрат банків регламентується «Правилами бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України», затвердженими постановою Правління НБУ від 18 червня 2003р. №255.

До нормативно - правового забезпечення банківської діяльності відносяться також :

· Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, затверджене Постановою № 244 Правління Національного банку України від 27.06.2001 р., зі змінами та доповненнями;

· Постанову Національного банку України “Про затвердження Положення про механізм рефінансування банків України” від 28.02.2002 року, № 82;

· План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджену Постановою №388 Правління НБУ від 21.11.1997р., зі змінами та доповненнями;

· Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банками України, затвердженою Постановою № 388 Правління НБУ від 21.11.1997 р., зі змінами та доповненнями;

· Правила бухгалтерського обліку формування і використання резервів у банках України, затвердженні Постановою № 268 Правління Національного банку України від 11.07.2001р.

· Інструкція НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" від 20.05.1999 р.

· Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р.

· Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. №679 - ХІV;

· Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993р. №3125 - ХІІ;

· «Правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків», затверджених постановою Правління НБУ від 25.09.97 р. № З16;

· Інструкції № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління НБУ від 02.08.96 р.№ 204;

· Інструкції № 1 «З організації емісійно-касової роботи в установах банків України», затвердженої постановою Правління НБУ від 07.07.94 р. № 129:

На сьогоднішній день видано такі посібники, у яких досить вдало висвітлено таку тему,як облік та аналіз витрат комерційного банку:

- Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Гарасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій та ін., за ред. А.М. Гарасимовича. - К.: КНЕУ, 2003р.;

- Васюренко О.В. Облік і аудит у банках: Навч. посібник. - К.: Знання -2006р.;

- Кириленко В.Б., М.С. Демкович. Облік доходів і витрат у комерційному банку .-К: Вісник фондового ринку, 2001 р .;

- Кіндрацька А.М. Бухгалтерський облік в банках України: Підручник. - Вид. 2-ге, доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2001р.;

- Облік і аудит у банках: Підручник / А.М. Герасимович, А.М. Кіндрацька, Т.В. Кривовяз та ін. За ред. проф. А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2005р.;

- Спяк Г.І., Фаріон Т.І. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004 р.

Розділ 2. Організація обліку витрат банку

2.1 Організація носіїв облікових номенклатур витрат банку

Ведення обліку доходів і витрат банків регламентується «Правилами бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України», затвердженими постановою Правління НБУ від 18 червня 2003р. №255.

Усі витрати банку відображаються в бухгалтерському обліку за рахунками 7-го класу «Витрати» незалежно від порядку їх оподаткування.

Рахунки витрат за характеристикою є активними, за винятком активно-пасивних рахунків відрахувань до резервів, процентних витрат за строковими коштами клієнтів, процентних витрат за цінними паперами власного боргу та рахунка 7900 «Податок на прибуток», що також за характеристикою є активно-пасивним рахунком. За дебетом рахунків 7-го класу проводяться суми витрат, а за кредитом - суми зменшення витрат і списуються суми витрат під час формування результату роботи банку за звітний рік, який зараховується на рахунки 5040 та 5041.

Банки самостійно визначають порядок формування аналітичних рахунків за балансовими рахунками 7-го класу та їх детальну характеристику відповідно до затвердженої політики банку.

Облік нарахованих витрат та сплачених витрат здійснюється на розсуд банку на окремих аналітичних рахунках у межах рахунків 7-го класу.

Облік нарахованих витрат здійснюється за відповідними рахунками класів 1-го, 2-го та 3-го у кореспонденції з рахунками 7-го класу.

Облікова номенклатура -- це перелік (склад) господарських фактів про форми функціонування засобів виробництва, джерел їх утворення, про господарські операції і результати господарської діяльності, які повинні знайти відображення у бухгалтерському обліку. Першочерговим завданням організації облікових номенклатур є відбір цих фактів, явищ і формування переліку цих облікових номенклатур.

Історично склалося так, що обсяг робіт з бухгалтерського обліку в умовах ручної праці збільшувався поступово. Поява нової облікової номенклатури сприймалася механічно, й оформлення її здійснювалося за методом аналогії. Організація бухгалтерського обліку в умовах автоматизації без розроблення облікових номенклатур неможлива.

Ураховуючи різноманітність та велику кількість об'єктів формування облікових номенклатур, їх слід вибирати за підрозділами бухгалтерського обліку -- основні засоби, готівкові кошти, оплата праці тощо, причому окремо для кожної стадії облікового процесу -- первинного, поточного і підсумкового обліку. Особливістю розроблення облікових номенклатур в умовах автоматизованого обліку є створення системи довідкової та нормативної інформації.

Облікові номенклатури має розробляти обліковий апарат під керівництвом головного бухгалтера. До цієї роботи можуть залучатися фахівці інших служб, заінтересованих у раціональному документуванні операцій з метою оперативного контролю за діяльністю суб'єкта господарювання.

Формування переліків облікових номенклатур -- важливий момент організації облікового процесу. Їх наявність дає змогу більш обґрунтовано обирати і проектувати первинні документи, визначати обсяги облікових робіт, сприяє ліквідації дублювання в обліку, формуванню раціонального документообігу, вирішенню інших завдань.

В таблиці 2.1, 2.2 та 2.3 зазначено облікові номенклатури витрат банку на етапі відповідно первинного поточного та підсумкового обліку.

Перелік облікових номенклатур первинного обліку витрат

Для вивчення складу облікових номенклатур насамперед потрібно визначити господарські факти, які слід відобразити у системі бухгалтерського обліку та зафіксувати у первинних документах - носіях обліково-економічної інформації. На склад облікових номенклатур впливають система звітності, об'єкти проміжного контролю формування їх. Для того, щоб визначити перелік облікових номенклатур обліку витрат, складають перелік усіх об'єктів, які підлягають фіксації у первинних документах.

Таблиця 2.1.

Перелік облікових номенклатур з обліку витрат на етапі первинного обліку

Характер. даних для обліку	Використання облікових даних	У яких носіях ін форм. з'являються вперше
Виникнення витрат - 14.05.10 (дата) - Джерело витр. - Вид витрат - Причини вин. - Сума без ПДВ	Для відображ. і обліку витрат, які виникли в процесі різних видів діяльності	Накладна Відомість нарах. з/п. Рахунок Акт виконаних робіт відомість нарахування амортизації;
Списання витрат - 20.05.10( дата) - Напрям списання витрат - Вид витрат - Причини списання - Характер витрат - сума	Списання витрат і формування фін. результату	Накладна; Акт на списання; Дорожній лист; Платіжне доручення; Авансовий звіт

Перелік облікових номенклатур аналітичного обліку витрат

Організація поточного обліку також починається з вивчення складу облікових номенклатур, які слід відобразити, проте вже в системі облікових реєстрів та різних розрахункових формах.

Таблиця 2.2.

Перелік облікових номенклатур на етапі аналітичного обліку витрат банку

група	підгрупа	субпідгрупа
Операційні витрати	Банківські витрати: Процентні витрати Комісійні витрати	* витрати за операціями з коштами залученими від інших банків; * витрати за депозитами отриманими від юридичних та фізичних осіб; * витрати у вигляді премії за борговими цінними паперами * суми грошових коштів, які виплачені банками за розрахунково-касове обслуговування; * послуги кредитного характеру * штрафи, пені, неустойки сплачені за банківськими операціями; * витрати за отримані консультаційні послуги фінансового характеру; *витрати від оперативного лізингу.
	Витрати на створення резервів: Відрахування в резерви	* під знецінення цінних паперів; * на покриття можливих втрат від кредитних операцій; * на покриття збитків за сумнівною дебіторською заборгованістю; * під заборгованість за нарахованими доходами
	Непередбачені витрати	* витрати, поява яких пов'язана зі змінами бухгалтерського обліку активів і пасивів; * збитки від стихійного лиха тощо
	Небанківські витрати: Адміністративні витрати Інші	* витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії); * нарахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів (крім податку на прибуток); * витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів; *витрати на телекомунікації; * експлуатаційні та господарські витрати; * інші адміністративні витрати
Інвестиційні витрати		* витрати за операціями з придбання інвестиційних цінних паперів, у тому числі цінних паперів до погашення; * витрати за операціями зі зменшення інвестицій в асоційовані компанії; * витрати за операціями зі зменшення інвестицій в дочірні установи; * витрати від придбання основних засобів та нематеріальних активів
Витрати пов'язані з фінансовою діяльністю		* витрати за операціями з цінними паперами власного боргу; * витрати за субординованим боргом

Облікові номенклатури підсумкового синтетичного обліку. Організація підсумкового обліку починається з вивчення складу облікових номенклатур, які мають бути відображені у відповідних підсумкових носіях облікової інформації. Ці номенклатури собою систему показників, що характеризують стан та зміну стану господарських фактів - явищ та процесів, а також активів, пасивів, затрат, доходів та результати діяльності. Формування показників залежить від багатьох факторів, які впливають на організацію підсумкового обліку.

Таблиця 2.3

Перелік облікових номенклатур витрат банку на етапі синтетичного обліку

Показники	Джерело отримання інформації	Форма звітності	Нормативний документ,що регламентує методику заповнення звітності.	Термін звітності
Операційні витрати	Зведена оборотно- сальдова відомість; інші реєстри аналітичного обліку витрат від операційної діяльності	Звіт про фінансові результати Внутрішня оперативна звітність за розробленими формами	П(с)БО№3« Звіт про фінансові результати» Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України	щомісячно
Інвестиційні витрати	Зведена оборотно- сальдова відомість; Інші реєстри аналітичного обліку витрат від інвестиційної діяльності	Звіт про фінансові результати Внутрішня оперативна звітність за розробленими формами	П(с)БО№3« Звіт про фінансові результати» Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України	щомісячно
Витрати пов'язані з фінансовою діяльністю	Реєстр аналітичного обліку фінансових витра	Звіт про фінансові результати Внутрішня оперативна звітність за розробленими формами	Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України П(с)БО№3 « Звіт про фінансові результати»	щомісячно

Отже, вміння бухгалтера розробляти облікові номенклатури та складати перелік носіїв облікової інформації по всіх ділянках обліку та для кожного етапу облікового процесу є фундаментом організації первинного обліку на підприємстві будь-якої форми власності.

Оперограма -- це графічне зображення процедури у вигляді таблиці, з лівого боку якої в рядки формулюють операції процедури, а у графи по горизонталі перелічують виконавців цих операцій. На перетині рядка і графи проставляють символи, які вказують на виконавця й характер тієї чи іншої операції. Оперограма містить трудомісткість виконання кожної операції. Управлінська операція -- це частина управлінської процедури, яку виконує керівник, спеціаліст або інший службовець з метою вироблення, обгрунтування чи прийняття управлінських рішень.

Оперограми представляють графічну інтерпретації процесів створення документів , як по операціях формування в них інформації, що в них міститься, так і по операціях обробки носіїв інформації. З допомогою оперограм можна систематизувати зміст, раціоналізувати маршрути документів, визначати види робіт по документуванню управлінських процесів.

Оперограми первинних документів з обліку витрат наведено у Додатках Д, Е,Ж.

2.2 Організація технології облікового процесу

Створення форм документів, формування різних первинних, проміжних і підсумкових (узагальнюючих) даних та показників, складання звітності пов'язані з великою кількістю операцій, у здійсненні яких беруть участь багато виконавців. Це потребує заздалегідь продуманої системи їхніх дій і процедур руху облікової інформації (документів) як у просторі, так і в часі. Упорядкування цього процесу, тобто руху документів та виконання різних робіт, у практиці називають документообігом (в умовах комп'ютеризації -- рухом первинних даних).Слід зазначити, що в обліковому процесі переміщуються не тільки первинні документи, а іноді й облікові реєстри та окремі форми звітності.Основне завдання організації руху документів (даних) в обліковому процесі -- це оптимізація каналів передавання та зв'язку облікових осередків--виконавців. Ці канали зв'язку можуть бути представлені з різним ступенем агрегування -- від фіксації кожного окремого носія облікової інформації (тобто документа) до узагальненої характеристики потоків інформації. Річ у тім, що в обліковому процесі бухгалтерські документи нерідко передають з однієї операції на іншу не окремо, а цілими пакунками. Особливо це стосується роботи в умовах застосування ЕОМ. Найбільш суттєвими в технології облікового процесу є операції передавання (від одного виконавця іншому) й обробки (виконання різних технічних, логічних та інших процедур). Операції передавання умовно можна поділити на чотири види: складання (або одержання) документа (даних) іззовні: просування від місця складання (або одержання) до місця обробки; рух у процесі обробки; рух після обробки до місця зберігання -- архіву. Найбільш поширеним є графічний метод організації руху носіїв інформації. Проте в окремих випадках застосовується також і описувальний (текстуальний) метод. Найчастіше в графіках фіксують тільки основні характеристики руху, які забезпечують виконання облікового процесу та плановість у роботі виконавців, строки передавання (здавання) документів; відомості про осіб або структурні підрозділи, які відповідають за передавання (здавання) документа та додержання строків. Раціональна організація руху носіїв облікової інформації передбачає мінімізацію часу на обробку на кожній операції, на кожному робочому місці та в цілому з обробки документа. У всіх випадках для організації руху носіїв облікової інформації доцільно застосовувати графіки табличної форми. Побудова і структура графіків залежать від їхнього виду. В індивідуальних (подокументних) графіках фіксують: за підметом -- види робіт, за присудком - служби, структурні підрозділи (посади осіб, що повинні виконувати ту чи іншу роботу), строки виконання та деякі інші характеристики. Такі графіки називають оперограмами, або документограмами. У зведених графіках планують тільки найважливіші шляхи пересування документів від оперативних робітників до бухгалтерії і звідти -- до передання в архів. У цих графіках не відображають порядок складання документа. Зведені графіки розподіляють за розділами обліку (зведений графік руху документів з обліку матеріалів тощо). У рядках, як правило, вказують назву усіх первинних документів, якими оформляється операція, а у графах -- служби, структурні підрозділи, осіб, які працюватимуть з документом, строки обробки, види процесів обробки. Зведений графік документообігу з обліку витрат відображений в Додатку И.

Основні принципи побудови графіків документообігу такі:

· документ слід складати в момент виконання господарської операції, після створення він проходить лише ті інстанції, де здійснюється контроль за даною господарською операцією або за вірогідністю показників документа. З графіка має бути виключений процес проходження документів по інстанціях, де його тільки формально візують без перевірки зафіксованої операції;

· час проходження документів від місця складання до бухгалтерії має бути мінімальним, а надходження документів до бухгалтерії -- рівномірним;

· у графіку слід чітко зазначати час складання документа і його проходження через кожну інстанцію, строки передання документа від одного виконавця до іншого мають бути узгоджені;

· графік складають у двох примірниках: перший передається структурному підрозділу установи, другий -- зберігається у головного бухгалтера.

2.3 Організація праці виконавців у відділі з обліку витрат

Основним завданням планування чисельності персоналу є визначення кількості працівників усіх категорій, необхідних для забезпечення безперебійного виробничого процесу.

Для визначення нормативної чисельності перш за все треба виокремити облікові підрозділи, що залежить від самої структури підприємства. Для початку в кожному відокремленому підрозділі визначають середньомісячну кількість первинних документів, реєстрів, довідок, розрахунків тощо. Далі затверджують норми часу для підготовки (складання) усіх цих документів. Таким чином, маючи середньомісячну кількість документів, по групованих за нормами на їх оформлення та проведення, можна визначити кількість необхідних для цього обсягу робіт працівників простою сумою окремих розрахунків, в основі яких лежить формула:

Чоп = (Х х Нч): 10320,

де Чоп -- число облікових працівників;

X - середньомісячна кількість документів;

Нч - норма часу на формування одного документа у хвилинах;

10320 - середньомісячний фонд робочого часу одного облікового працівника у хвилинах (21 робоч. дн. х 8 годин х 60хвилин).

Таблиця 2.4 Розрахунок необхідної чисельності працівників відділу з обліку витрат

Назви робіт	Середньомісячна кількість документів	Норма часу на оформлення документів (хв..)
контроль первинних даних	200	15
угрупування витрат за статтями	10	30
розподіл витрат за об'єктами обліку	1	500
відомість відхилень від норм фактичних витрат	1	600
розподіл витрат за об'єктами обліку в цілому по банку	1	500
закриття рахунків	1	1000
формування реєстрів аналітичного обліку за рахунками;	1	1000
складання звітності на рівні підприємства	1	1000

Таким чином, за наведеними даними розрахунок чисельності працівників облікового персоналу відділу буде:

(200 х 15)+(10 х 30)+(1 х 500)+(600 х 1)+(500х1)+(1000х1)+(1000х1)+(1000*1)= 7632/ 10320 = 0,73 = 1 (облік. працівн.).

Отже, для того, щоб виконувати зазначений обсяг обліково-аналітичних робіт, відділу з обліку витрат потрібний лише один працівник.

Індивідуальні графіки роботи окремого виконавця складає головний бухгалтер, виходячи з обсягу робіт, передбачених функціональною картою, посадовою інструкцією. Зазвичай ці графіки мають таблично-текстову форму. У графіку перелічують усі робочі операції з числа обов'язків цієї посадової особи із зазначенням конкретних строків виконання. Наведемо приклад індивідуального графіка роботи бухгалтера з обліку основних засобів у Додатку Й.

2.4 Організаційне забезпечення обліку

Організаційне забезпечення - це визначення структурних підрозділів, їхні завдання, регламентування роботи облікового апарату, процеси обліку, контролю, аналізу, технології цих процесів на ЕОМ, тобто це структура облікового апарату, зміст його завдань і функцій, регламентація облікового, контрольного і аналітичного процесів роботи самого апарату.

Основними функціями персоналу при організації автоматизованої системи обліку є :

-збирання і реєстрація вихідних даних первинного обліку господарських операцій;

-приймання від облікового персоналу виправдовувальних документів і перенесення їх на машинні носії;

-контроль вірогідності і правильності створених і прийнятих первинних документів;

-виправлення помилок, допущенних при здійсненні операцій;

-формування і зведення машинних носіїв нормативно-довідкової інформації;

-тощо.

Організаційні регламенти -- це нормативні документи, що регламентують функціонування апарату управління і здійснення облікового й аналітичного процесів. До них належать положення про відділ (бухгалтерію, плановий відділ та ін.), управління (бухгалтерського обліку та звітності), посадові інструкції, стандарти, графіки, операційні інструкції, програми управління, регламенти робочого дня.

За ознакою обов'язковості застосування організаційні документи розподіляють на обов'язкові (Положення про бухгалтерський облік та звітність в Україні), основні, покладені в основу організації тих або інших робіт, процесів, і рекомендаційного характеру (методичні матеріали про функції і організацію робіт облікового персоналу за умов автоматизованого бухгалтерського обліку).

За ознакою конкретизації розрізняють типові й індивідуальні організаційні документи. За сферою застосування організаційні документи залежно від поширення їх на об'єкти організації обліку, контролю та аналізу поділяють на види робіт, що регламентують:

* обліковий процес (графіки, стандарти і т. ін.);

* контрольний та аналітичний процеси (графіки, схеми);

* обліковий і аналітичний процеси (положення про нормативний облік, стандарти);

* роботу апарату управління (положення про відділи (Додаток К), посадові інструкції);

* обліковий і аналітичний процеси та роботу апарату управління (методичні матеріали про функції і організацію робіт облікового персоналу в умовах автоматизованого обліку).

Посадові інструкції - це основний документ, що регламентує призначення і місце працівника в системі управління, його функціональні обов'язки, права, відповідальність і форми заохочення. . (Додаток Л)

Посадові інструкції розробляються по кожній посаді управлінського персоналу згідно штатного розкладу і є логічним продовженням та розвитком положення про структурний підрозділ. Вони затверджуються керівником підприємства

Функціональна карта роботи відділу з обліку витрат відображено в Додатку М.

Розділ 3. Організація економічного аналізу

3.1 Основи організації економічного аналізу в системі управління господарюючих суб'єктів

Здійснюючи аналіз витрат, необхідно:

· вивчити динаміку і структуру витрат за напрямками та постатейно;

· оцінити виконання фінансового плану за витратами;

· визначити вплив відповідних факторів на величину витрат з метою виявлення резервів їх оптимізації;

· виявити відповідність динаміки вартості ресурсної бази ціновій політиці банку;

· вивчити вплив стану грошового ринку на структуру ресурсної бази банку та величину його витрат;

· розрахувати ступінь диверсифікації ресурсної бази банку.

Особлива увага приділяється аналізу управлінських витрат з метою визначення рівня реалізації кадрової політики комерційного банку, впливу діючої системи оплати праці на досягнення прибутковості діяльності, забезпеченню поєднання матеріального стимулювання працівників та стратегічних завдань роботи банку тощо.

Можна сказати, що у сфері витрат комерційного банку загальна цільова установка на їх мінімізацію дає вже за початкової диверсифікації неоднозначний результат.

Процентні витрати за депозитами клієнтів, депозитами банків, емітованими та реалізованими борговими цінними паперами мають чітко виражений граничний рівень максимізації, збільшення якого веде до втрати клієнтів, дефіциту ресурсів та зниження темпів зростання [15,с.374].

Також обмежений, але з позиції оптимально низького рівня, ряд непроцентних витрат, які є відносно постійними та прогнозованими. Їх зменшення веде до зниження якості банківських продуктів, формування багатьох ризиків, а в окремих випадках - до припинення діяльності банку. Це стосується господарських та експлуатаційних витрат (оренда та утримання приміщень, амортизація, електро- і теплопостачання, зв'язок), транспортних витрат, витрат на охорону, сигналізацію, операційних витрат, затратних матеріалів.

Але в деяких випадках для виконання своїх зобов'язань перед вкладниками, клієнтами та бюджетом проблемні банки можуть знизити окремі види своїх витрат, причому доволі відчутно (транспортні витрати, заробітна плата, витрати на відрядження), а деякі витрати взагалі звести до нуля (представницькі, рекламні, благодійність тощо). Термін такої економії не може бути тривалим, адже зростання соціального напруження в колективі банку і зниження його іміджу негативно позначаються на фінансових результатах діяльності та якості управління комерційним банком.

Тільки витрати банку за санкціями (сплата штрафів, пені тощо) передбачають їх повну, гранично можливу мінімізацію, але не завжди. Якщо банк, порушуючи паритет партнерських відносин, просто виключає можливість застосування до нього санкцій у депозитних, кредитних та інших угодах, а клієнти при цьому несуть повну фінансову відповідальність, то така економія здатна різко знизити його фінансовий стан, привести до втрати клієнтів, дефіциту ресурсної бази, кризи ліквідності та посилення ризиків [35,с.375].

Щоб оцінити відношення отриманих доходів до здійснених банком витрат, необхідно застосувати групування витрат на процентні та непроцентні. У звітності банків до першої групи належать статті з розділу «Процентні витрати». Категорія непроцентних витрат містить витрати за комісійними послугами клієнтам, за валютними операціями, за забезпеченням функціонування банку, непередбачені та інші операційні витрати (сплата податків тощо). Насамперед аналізується роль певних напрямів витрат у загальному обсязі витрат на основі такої моделі:

В = Вп + Вн, (3.1)

де В - загальна сума витрат,

Вп - процентні витрати,

Вн - непроцентні витрати.

На основі моделей зв'язку виконується рівняння:

ДВ = ДВп + ДВн, (3.2)

де ДВ - зміна загальної суми витрат;

ДВп - зміна процентних витрат;

ДВн - зміна непроцентних витрат.

Загальний аналіз витрат здійснюється у такий спосіб:

1) визначається частка абсолютного приросту за рахунок зміни кожного виду витрат у зміні загального обсягу витрат:

ДВі/ДВ•100%, (3.3)

де ДВі - зміна обсягу окремих видів витрат;

ДВ - зміна сукупної величини витрат.

2) розраховується відношення обсягу приросту за рахунок зміни кожного виду витрат до величини витрат у бізнес-плані або базовому періоді за формулою:

ДВі/В0•100%, (3.4)

де В0 - обсяг витрат за бізнес-планом або у базовому періоді.

Відповідно:

ДВ : В0 = ДВп / В0 + ДВн / В0; (3.5)

3) розкладається відносна зміна загального обсягу витрат за складовими у такий спосіб:

ІВ = В1 / В0 =І • гп + І • гн,

де ІВ, І , ,І - індекси, що показують темпи зміни відповідно загального обсягу витрат, величини процентних витрат, величини непроцентних витрат, які розраховуються так: