Банківське кредитування фізичних осіб

Модель 3 - кредити під заставу дорогоцінних металів надає банк за участі ломбарду.

Аналіз переваг і недоліків кожної з моделей подано у таблиці.

Нині в Україні сповна не застосовується жодна з них. Українські ломбарди надають кредити фізичним особам, проте їм бракує обігових коштів. Тож наші ломбарди вимушені звертатися до банків. Ті, у свою чергу, надають їм позики під заставу ліквідного майна.

Надавати фізичним особам кредити під заставу дорогоцінних металів у нашій країні мають право і банки. Проте цим правом вони практично не користуються через обтяжливість механізму його реалізації. По-перше, банк повинен одержати ліцензію на використання таких операцій. По-друге, він змушений утримувати відповідних спеціалістів-оцінювачів. По-третє, банківська установа у разі надання кредитів під заставу дорогоцінних металів зобов'язана укладати спеціальну угоду із Державною скарбницею НБУ.

Одне слово, справа клопітна і недуже приваблива як для кредиторів, так і для клієнтів.

Щоб розширити спектр банківських послуг населенню з метою кращого задоволення потреб людей у товарах народного споживання, в Україні доцільно було б створити систему банківського кредитування фізичних осіб під поруку ломбарду.

Основними її інструментами могли б стати: угода між комерційним банком і ломбардом про спільну діяльність; договір між ломбардом і фізичною особою про оцінку та зберігання майна; кредитна угода між банком і фізичною особою.

Схема функціонування системи може бути такою.

Схема 6 Аналіз переваг і недоліків основних моделей кредитування під заставу дорогоцінних металів

Фізична особа, яка бажає одержати кредит і володіє цінностями у вигляді виробів із дорогоцінних металів, укладає з ломбардом договір про оцінку та зберігання. Ломбард оцінює, приймає, зберігає і на передбачених договором умовах повертає цінності, прийняті від клієнта.

Банк на підставі договору про оцінку і зберігання майна, а також за наявності відповідної квитанції надає фізичній особі позику. Кредитування здійснюється у звичайному порядку - на підставі укладеної між банком і клієнтом кредитної угоди. Очевидно, сума позики не повинна перевищувати 15% від установленої оцінювачами вартості майна оптимальний термін надання кредиту - 30 днів. Можлива пролонгація до 30 днів, але лише за умови сплати відсотків за фактичний час користування кредитом.

Якщо кредит повернуто, відсотки за нього, а також роботи, пов'язані з оцінкою і зберіганням майна, оплачено, ломбард повертає його фізичній особі. Уразі неповернення кредиту поручитель реалізує майно, яке зберігається у нього, Державній скарбниці НБУ і повертає банкові суму кредиту та обумовлених відсотків за рахунок коштів, одержаних у результаті реалізації.

Отже, запропонована нами схема найближча до третьої моделі кредитування фізичних осіб під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду вона влаштовує всіх учасників процесу ломбард виконує свої функції і має прибуток; банк одержує процентні доходи; клієнт отримує потрібний йому кредит. Вважаємо, що така система має перспективи для впровадження у кредитних установах нашої країни.

3.5 Споживчий кредит та забезпечення житлом населення України

Середня забезпеченість населення України житлом становить 20.1 кв. м. загальної площі на одну особу, що удвоє менше, ніж у розвинутих країнах світу. Обсяги будівництва житла за останні роки знизилися більш як у 2.5 рази і сягали 1998 року 5.85 млн. кв. м, з них лише 3.5% споруджувалося за рахунок централізованих капіталовкладень. За 1999 рік в Україні було збудовано квартир загальною площею понад 6 млн. кв. метрів. Набагато менше зводять їх тепер підприємства та організації, у 10-12 разів скоротилося кооперативне будівництво. Іншою стала структура введеного в експлуатацію житла, змінилися джерела фінансування. За власні кошти населення нині зводиться 57% загального обсягу житла. Однак невирішеною залишається проблема забезпечення ним громадян, які потребують соціального захисту.

Житлову проблему вирішують по-різному, враховуючи низку суттєвих факторів, а саме: джерела фінансування будівництва; кількість соціальне незахищених громадян, які очікують на квартири; регіон країни, а також те, споруджуватиметься нове, чи реконструюватиметься наявне житло. Пріоритетним стане фінансування житлового будівництва за рахунок заощаджень населення, спеціалізованих державних та недержавних фондів, надання цільових кредитів.

Зауважимо, що фінансують житлове будівництво, часом комбінуючи різні джерела надходження коштів. Щоб стимулювати використання з цією метою заощаджень населення, доцільно встановити пільги з оподаткування як для інвесторів, так і для будівельних компаній. Зокрема, Законом України "Про податок на додану вартість" від обкладання податком на додану вартість звільняється виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла, що здійснюється за рахунок коштів фізичних осіб із наступною передачею такого житла у власність цим фізичним особам.

Із прийняттям 2 березня 2000 року Верховною Радою Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від обкладання податком на додану вартість звільняються операції із продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання.

В економічно розвинутих країнах безоплатно житло отримують лише найбільш незахищені верстви населення, у майбутньому так буде і в нас. Однак порядок надання соціального житла слід законодавче врегулювати. У разі, коли матеріальний стан громадян змінюється і вони купують власне житло, звільнене повинно залишатися соціальним.

Необхідно фінансувати та кредитувати придбання житла на первинному та вторинному ринках. Надання кредитів населенню на купівлю житла на вторинному ринку передбачає, що громадянин самостійно та/або із рієлтерською фірмою підшукує квартиру, яка відповідає його критеріям. Фірма її ретельно перевірне, тобто здійснює так звану рієлтерську експертизу. Краще зупинили вибір на "чистій", тобто приватизованій квартирі, придбаній чи одержаній іншим законним шляхом, яка після цього не продавалася. Чим частіше змінювався її власник, тим більша вірогідність того, що на якомусь етапі угода може стати недійсною, оскільки строк позовної давності - 3 роки. В цілому можна зробити висновок, що кредити під заставу житла в умовах законодавчого неврегулювання низки юридичних норм для банків є справою вельми ризиковою.

Якщо рієлтерська експертиза дала позитивну оцінку, громадянинові рекомендують купити квартиру, а комерційному банку, з яким існує попередня домовленість, - надати кредит. Громадянин купує та оформляє на себе квартиру тоді, коли він сплатив із власних коштів більшу частину її вартості (зазвичай не менше 50%). На решту вартості банк надає кредит, уклавши з покупцем кредитний договір. Банки різними способами прагнуть знизити кредитний ризик. Так, після укладення договору купівлі-продажу та реєстрації його в бюро технічної інвентаризації (БТІ) клієнт і банк укладають договір застави квартири, який засвідчується нотаріусом. Строк кредиту, як правило, не перевищує одного року. В окремих регіонах України, зважаючи на фактичний стан справ на ринку житла, частка покупця при придбанні квартири може бути іншою, а строк погашення наданого банком кредиту - тривалішим.

Одним із напрямів кредитування будівництва житла на первинному ринку є молодіжне пільгове кредитування. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 року № 1352 "Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики" молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які перебували в черзі на житло та мали змогу сплатити початковий" внесок, могли одержати державний довгостроковий пільговий кредит на будівництво (реконструкцію) житла строком до 30 років. Вік старшого члена сім'ї або одинокого молодого громадянина не повинен був перевищувати 28 років. Кредит надавався банком за місцем постійного проживання (прописки) позичальника у розмірі не більш як 95% вартості будівництва (реконструкції) житла на момент укладення договору. Розмір кредиту обчислювався, виходячи із норми 21 кв. м загальної площі на одного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю і включав витрати на його страхування в період будівництва. При цьому вартість 1 кв. м загальної площі житла не повинна перевищувати середньої вартості, що склала ся у регіоні, де будується житло. Кредит пільговий - під 3% річних для позивальників, які не мають дітей. Якщо позичальник має одну дитину, він звільняється від сплати відсотків за користування кредитом. Позичальникові, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 % суми зобов'язань за кредитом, трьох - 50 %. Джерелом зазначених кредитів є кошти бюджету. Сума вноситься позичальником на рахунок двома частками: не менш як 5% - безпосередньо до укладення кредитної угоди; решта - під час остаточного розрахунку за будівництво при отриманні документів на право користування житлом. Вік позичальника, визначений у 1999 році, - від 28 до 30 років.

Однак сучасний стан економіки нашої країни не налаштовує на здійснення зазначеного кредитування. Так, 1998 року в Києві власниками квартир за такою схемою фінансування будівництва власного житла стали 125 сімей.

Інший напрям фінансування придбання житла використовує Головне управління житлового забезпечення міста Києва - схему "50 на 50". Суть полягає в тому, що 50% вартості квартири оплачується з міського бюджету, 50% - громадянином, який перебуває на квартирній черзі в райадміністрації і має пільги. За цією схемою 1997 року в столиці вдалося збудувати 18 тис. кв. м житла, а в 1998 і 1999 роках - по 19 тис. кв. м. Зазначена схема у цілому дає змогу оперативніше вирішувати проблем забезпечення житлом громадян, які перебувають на квартирному обліку, оскільки стан бюджетів усіх рівнів залишає бажати кращого.

Трохи докладніше стосовно придбання житла із розстрочкою платежу. В такому випадку при укладенні угоди квартира відразу закріплюється за клієнтом, який робить початковий грошовий внесок не менш як 30% від вартості її загальної площі. Причому клієнт сам вибирає квартиру із запропонованих. Залишок вартості він сплачує поетапно, як правило, аж до планового строку введення будинку в експлуатацію. Однак можливі й інші строки. Одним з недоліків цієї системи є те, що замовникові не дають гарантії, що будинок буде своєчасно введено в експлуатацію, до того ж укладеними інвестиційними угодами не передбачено за це конкретної економічної відповідальності будівельних організацій.

Іншою схемою фінансування придбання житла на його первинному ринку передбачається стимулювання розвитку житлового будівництва шляхом залучення коштів громадян та підприємців із довгостроковим кредитуванням будівництва житла для населення під його заставу. Щоб одержати кредит, фізична особа повинна проінвестувати встановлену мінімальну частку загальної житлової площі, розмір якої залежить від строку, що залишився до запланованої дати введення будинку в експлуатацію. Нині мінімальна частка - не менше 40% договірної вартості житла (за рік до планового строку). Однак що ближче до наміченої дати, то дорожче коштує один квадратний метр загальної площі та вищий початковий внесок (60%, якщо залишається 2 місяці).До здачі будинку позичальник повинен сплачувати відсотки за користування кредитом, а після зазначеної дати - ще й рівномірно погашати основну суму боргу.

З огляду на ситуацію у державі запроваджувати іпотечне кредитування в Україні сьогодні надто ризиковано. Комерційні банки не мають ніякого або мають незначний досвід іпотечного кредитування. Право приватної власності та інші питання, пов'язані з іпотечним кредитуванням, недостатньо захищені та врегульовані чинним законодавством України. Необхідно прийняти окремий Закон "Про іпотеку".

Таким чином, описаною схемою придбання житла із залученням власних коштів населення та банківського кредиту передбачається, що фізична особа, вселившись у квартиру, з трьох складових права власності (володіння, розпорядження та користування) має лише право користування. Погасивши основну суму кредиту та відсотки, вона стає повноправним власником квартири. Водночас за цією схемою сплачені відсотки за кредит та комісії за його оформлення суттєво підвищують вартість квартири. У ряді випадків окремі категорії громадян неспроможні скористатися кредитом, особливо коли термін погашення незначний. Фактично йдеться про доцільність подовження строків користування кредитом до 30 років: чим триваліший строк погашення кредиту, тим простіше позичальникові його повернути.

З огляду на це зазначимо, що використання адаптованих до реалій України та окремих її регіонів різних схем фінансування придбання або будівництва житла, дасть змогу узагальнити діючу практику, створити законодавчу базу, якою регулюється і стимулюється вирішення житлової проблеми. Від цього виграють не лише окремі громадяни або їх групи, а й населення та економіка України в цілому.

Висновки

Надання кредитів фізичним особам банками набуває широкого характеру. Щоб уникнути помилок, банки повинні діяти відповідно до вимог: кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, кредитною комісією тощо) і оформляється протоколом.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків капіталу банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати його восьмикратного розміру.

Кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України і Положенням Національного банку «При кредитуванням і відповідного внутрішнього Положення.

Основну частину доходів банки одержують від кредитних операцій, у здійсненні яких велику роль відіграє кредитний персонал.

Кредитування позичальників має здійснюватися додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку із кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо.

Дуже важливим в кредитній діяльності банку є планування і прогнозування. Важливість прогнозу важко переоцінити, ураховуючи, що саме він є основою для складання перспективних планів кредитної діяльності банку. Добір методу прогнозування залежить від кількох важливих факторів:

*мети та завдань прогнозу;

*ступеня деталізації інформації про кредитну діяльність;

*обсягів прогнозу;

*періоду прогнозу (місяць, квартал, півріччя, рік і т. ін.).

За термінами планування кредитної діяльності розрізняють такі прогнози:

*оперативний (до 6 місяців);

*короткостроковий (на один рік);

*середньостроковий (до 5 років);

*довгостроковий, або перспективний (понад 10 років).

За видом подання прогнозних показників розрізняють такі прогнози:

*точковий, коли прогнозне значення подається у вигляді окремого числового значення прогнозованого параметра;

*інтервальний, коли прогнозне значення подається у вигляді інтервалу, до якого належить значення прогнозованого параметра;

*багатоваріантний, коли прогнозне значення подається у вигляді множини можливих числових значень прогнозованого параметра.

Для вдосконалення діяльності банківської системи необхідні сприятливіші умови кредитування. Доцільно розробити законопроект про кредитування, в якому передбачити ефективний захист прав та інтересів кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання ними зобов'язань; удосконалити порядок реалізації заставленого манна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської бази.

Необхідно також удосконалювати банківський менеджмент, підвищувати рівень професіоналізму кадрів, перепідготовки кадрів, використовуючи на це асигнування комерційних банків і міжнародну технічну допомогу.

Дуже корисним для роботи банків може бути створення загальної системи інформації щодо клієнтської бази, якою міг би користуватися будь-який банк.

Слід також зауважити: для забезпечення успішної діяльності банку необхідні політичні і інституційні реформи, які б зменшували негативний вплив зовнішніх факторів на кредитну діяльність банків.

Останнім часом все більш важливого значення набуває споживче кредитування населення, особливо іпотека. В розвинутих країнах схеми надання кредитів населенню є, звичайно більш досконалими, орієнтовані на довші терміни кредитування.

Потрібно створити механізм довіри клієнта банкові і навпаки. Фізичні особи, маючи розрив між їхніми можливостями і бажанням купити, з радістю беруть кредит в банках і особливо на довгі терміни. Банки, хоча і з радістю отримують проценти за надані кредити, все ж ризикують. Отож, схема надання кредитів потребує вдосконалення.

Список використаної літератури

Антонов Н. Г., Пессель М. А. Грошовий обіг, кредит та банк. - М.: Фінстатінформ, - 1995.

Банківські операції: Підруч. - 2-е вид., випр. і доп. / За ред. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, - 2002.

Березовик В. Проблеми правового регулювання кредитних операцій // Вісник НБУ, 2001 - №7. - с. 29-30.

Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. - 2-е вид., випр. і дон. - К.: Знання. - 2002.

Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа, - 2001. - № 1. с. 13-17.

Вступ до банківської справи: Навч. Посібник. / Відп. ред. М. І. Савлу. - К.: Лібра, - 1998.

Галас юк В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ, 2002 № 7, - с. 38-44.

Галасюк. Оцінка кредитоспроможності позичальників. Що оцінюють? // Вісник НБУ, - 2001. № 5, с. 54-56.

Головач А. В. Та ін. Статистика банківської діяльності: Навч. посіб. - К.: МАУП, - 2001.

Голуб. Меморандум кредитної політики комерційного банку // Фінанси України, 2001 № 12, с. 121-127.

Гриджук, Олійник. - Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. - К.: Істина, - 2001.

Гроз'єан Р. К. Як працювати з банком. / Пер. з нім. Е. Кротова. - К.: Основи, - 1999.

Гроші і кредит / Підручник / Ред. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: в-во “Карт-бланш”, - 2000.

Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навч. посібник / За ред. Б. Л. Луці ва. - Тернопіль: Вид-во “Карт-блант”, - 2000.

Гуцаль І. Р. Процентні ставки за кредитами // Фінанси України. - 2002. - № 11. - с. 100-106.

Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 9. - с. 33-37.

Євнух. Банківський моніторинг кредитування нерухомості // Фінанси України, - 2002, № 3. - с. 112-119.

Закон і бізнес. - 2002. - 23 лист. - с. 30.

Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

Закон України “Про заставу”.

Збірник ситуацій з навчальної дисципліни “Банківські операції”. Авт.: А. М. Мороз, М. Д. Олексієнко, М. Ф. Пудовкіна та ін.; Ред. О. П. Бондаренко, - К.: КНЕІ, - 1999.

Зітлінський, Тернавський ,Баранова. Оцінка кредитоспроможності позичальника і ризику банку // Фінанси України. - 2001, № 2. - с. 91-102.

Карапетян Т. Кредитоспроможність позичальника та методи її оцінки // Вісник НБУ. - 2000 № 8. - с. 30-35.

Керівництво по кредитним процедурам для обслуговування фізичних осіб.

Кириченко. Іпотечне кредитування // Вісник НБУ. - 2002. - № 1. с. 33.

Корнієнко. Методика визначення пласту позичальника для розрахунку розміру резерву відшкодування втрат за кредитними операціями // Вісник НБУ, - 2000, - № 3, - с. 35-37.

Лагутін - Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. - 2-е вид., - К.: Знання. - 2001.

Матвієнко, Ковальчук. Застава як засіб забезпечення банківських кредитів // Банківська справа, - 2000, - № 5. - с. 45-48.

Операції комерційних банків: Навч. посіб. - 2-е вид., дон. - Л.: ЛБІНБУ, - 2001.

Орел Д. В. Проблемні кредити комерційних банків ./ Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 12. - с. 48-53.

Пернарівський. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Фінанси України 2001 // Візник НБУ. - 2000. - № . с. 42-43.

Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні / Вісник НБУ. - 2000. № 2. с. 42-43.

Положення “Про кредитування”.

Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями”.

Пуховкіна М. Основні напрямки регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ. = 2000. - № 4. - с. 20-24.

Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні // Вісник НБУ - 2002 № 1, - с. 26-29.

Стельник К. Підвищення ефективності кредитування // Вісник НБУ, - 2002. - № ст. 30.

Туник Г. М. Регулювання кредитної діяльності банку // Фінанси НБУ, - 2002 - № 4. - с. 119-125.

Умутова І Оцінювання і прогнозування фінансового стану позичальника // Банківська справа. - 2001. № 2. - с. 20-22.

Чайка О. Шляхи зниження процентних ставок за банківськими кредитами в Україні // Вісник НБУ. - 2002 - № 8. - с. 24-30.

Шевченко Р. І. Кредитування і контроль: Навч. - метод. посіб. - К.: КНЕІ, - 2002.

Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // фінанси України, 2000, № 1, - с. 25-18.