Банківське кредитування фізичних осіб

8. Після узгодження видачі кредиту всіма службами банку Протокол узгодження підписує відповідальна особа, що має повноваження щодо ухвалення рішення про видачу кредиту.

9. При прийнятті позитивного рішення про видачу кредиту Банк інформує про це Покупця і юридичну особу.

10. Покупець, Продавець і юридична особа оформляють у нотаріуса договір купівлі-продажу нерухомості між Продавцем і Покупцем. Покупець перед оформленням договору передає Продавцю аванс у розмірі 50% вартості нерухомості.

11. Банк і Покупець оформляють і підписують кредитні документи .

12. Юридична особа підписує тристоронній договір поручительства з Банком і Покупцем про тім що юридична особа є поручителем по фінансових зобов'язаннях Покупця перед Банком.

13. Банк відкриває Покупцю і Продавцю поточні рахунки фізичних осіб у відповідності з встановленим порядком

14. Покупець підписує договір-доручення для перерахування коштів з рахунка Покупця на поточний рахунок Продавця.

15. Оформлений договір закупівлі-продажу реєструється юридичною особою у МБТІ. а також оформляється довідка-характеристика на продану нерухомість для подальшого висновку договору застави.

16. Банк і Покупець оформляють у Нотаріуса договір застави (дод. 11) на придбану Покупцем нерухомість на користь банку.

17. Одночасно з висновком договору застави Покупець зобов'язаний застрахувати придбану нерухомість на суму кредитного договору включаючи відсотки за весь термін користування кредитом на користь банку за умови, що страхова сума не буде перевищувати ринкову вартість нерухомості.

18. Кошти з рахунка Покупця на підставі договору-доручення перелічуються на поточний рахунок Продавця з призначенням платежу переклад засобів фізичній особі.

19. Порядок погашення заборгованості за кредитом.

відсотки за користування кредитом - щомісяця:

сума основного боргу щомісяця рівними частками.

Відсотки нараховуються прості на залишок заборгованості за кредитом.

20. У випадку неповернення Покупцем у термін суми основного боргу по кредиту чи відсотках за використання кредиту і прийнятті у встановленому порядку кредитним комітетом рішення про звертання стягнення на предмет застави Банк передає Нотаріусу для здійснення "виконавчого напису наступні документи: розрахунок заборгованості, копію кредитного договору, оригінал договору застави і повідомляє Агента письмово про невиконання фінансових зобов'язань Покупця перед Банком, з вимогою погасити заборгованість.

21. Відповідальний співробітник банку разом з юридичною особою здійснюють наступні заходи:

-звертаються до районного державного виконавця з договором застави на який проставлена виконавчий напис нотаріуса;

-державний виконавець приймає рішення у відповідності зі

22. Після реалізації закладеного майна погашається заборгованість Покупця перед Банком у повному обсязі включаючи заборгованість по сумі основного боргу, відсотки за користування кредитом (кредитним лімітом), штрафи і пені.

23. При повному погашенні заборгованості за кредитом до закінчення терміну дії термінового депозиту юридична особа може затребувати засоби що знаходяться на внеску.

2.7.2 Технологія видачі кредитів населенню для купівлі автомобілів

Для отримання кредиту фізична особа повинна надати в банк такі документи:

Документи надані Покупцем разом із Продавцем:

1) Анкета-заява на надання кредиту/установлення кредитного ліміту.

2) Копія паспорта.

3) Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

4) Договір закупівлі-продажу.

Після одержання Повідомлення Банку про згоду надання засобів і перерахування згідно договору закупівлі-продажу:

1) Свідчення про реєстрацію автомобіля в органах ДАІ.

2) Договір страхування автомобіля (поліс) на користь Банку, як предмета застави і документ, що підтверджує оплату страхових платежів.

3) Документ, що підтверджує внесення часткового платежу (авансу).

Документи надані Покупцем:

1) Довідка з місця роботи про доходи за останні 6 місяців.

2) Згода чоловіка(дружини) на передачу автомобіля в заставу Документи заповнювані Банком:

1) Розрахунок Банком фінансового стану Покупця.

2) Письмове повідомлення Банку про можливість надання засобів Покупцю і їхнє перерахування в оплату за договором купівлі-продажу автомобіля.

3) Кредитний договір / Договір про відкриття картсчета і встановленні кредитного ліміту..

4) Договір застави.

1. Банк укладає з Продавцем договір про співробітництво.

2. Покупець заповнює заявку на надання кредиту. Банк розглядає можливість кредитування (установлення кредитного ліміту).

3. При позитивному рішенні про видачу кредиту Банк інформує про це Покупця і Продавця офіційним повідомленням.

4. Покупець і Продавець укладають договір закупівлі-продажу. Позичальник-покупець здійснює авансовий (частковий) платіж Продавцю.

5. Продавець укладає з Покупцем договір на збереження автомобіля до повної оплати цю вартості.

6. Продавець разом з Покупцем реєструє автомобіль в органах ДАІ.

7. Покупець і Банк укладають кредитний договір з умовою видачі кредиту після висновку договорів: застави автомобіля в забезпечення зобов'язань за кредитним договором, а також Договору страхування автомобіля на користь Банку і надання Банку доказу сплати страхового платежу.

8. Позичальник-покупець і Банк укладають договір застави і засвідчують його в нотаріуса.

9. Полягає договір страхування автомобіля на користь "Приватбанку".

10. Банк робить видачу кредиту. Покупець робить повний розрахунок із Продавцем за автомобіль.

11. Продавець передає автомобіль Покупцю зі збереження по акті прийому-передачі.

Як правило, максимальна сума кредиту на одного позичальника не повинна перевищувати 20000 дол. США. Розмір авансу коливається від 30 % до 70 %. Кредитні кошти надаються Покупцю шляхом перерахування їх на рахунок Продавця або ж встановлення кредитного ліміту на пластикову карту.

Погашення Покупцем заборгованості по кредиту здійснюється:

відсотки за користування кредитом - щомісяця

сума кредиту (кредитного ліміту) щомісяця рівними частками

Відсотки нараховуються прості на залишок заборгованості за кредитом. Для стимулювання менеджерів автосалонів передбачається виплата винагороди в розмірі 1 % річних, що становить 0,79 % від суми кредиту.

2.7.3 Технологія видачі кредитів населенню для купівлі товарів довгострокового користування

Останнім часом продаж товарів в кредит стає дуже популярним. На відміну від попередніх видів кредитування, продажі товарів в кредит розрахований для середнього класу.

Термін кредиту, як правило, становить 1 рік. Покупець отримує кредит для купівлі товару в розмірі не більше як 50 % його вартості.

Порядок взаємодії клієнта, продавця і банку: при кредитуванні:

*Банк укладає з Продавцем договір про співробітництво

*Покупець вибирає потрібний йому товар, знайомиться з умовами розстрочки і переліком документів для банку, резервує обраний товар терміном на два банківських дні. Покупцю видасться договір купівлі продажу (додаток 12) у 3-х екземплярах не підписаний продавцем, і довідка з торгової крапки з підписом і печаткою (необхідна для підтвердження того, що даний клієнт зарезервував товар з умовою оплати в плині не більш 2-х банківських днів по прикладеному договорі купівлі-продажу);

*Покупець з документами звертається в прилегле відділення банку, що здійснює операції кредитування і заповнює заявку.

*Для підтвердження даних про себе позичальник представляє довідку з місця роботи, у якій зазначена його заробітна плата.

*Здійснюється розрахунок фінансового стану позичальника, і при дотриманні умови, коли платіжний баланс родини з урахуванням кредиту й інших обов'язкових платежів залишається позитивним, оформляється договір застави товару, що здобувається, що нотаріально не завіряється і кредитний договір.

*Позичальнику відкривається поточний рахунок, на який він вносить наявними свій внесок. Кредитні засоби також вносяться у виді наявних на цей рахунок, і здійснюється оплата товару на розрахунковий рахунок продавця

*Позичальник з копією платіжного доручення, на якому коштує оцінка "проведено банком, дата, ФИО виконавця направляється до продавця і закінчує оформлення документів у торговій точці(договір купівлі продажу, дата даного договору - не пізніше дати договору застави.

Враховуючи, що при кредитуванні фізичних осіб для купівлі товарів довгострокового користування основною умовою являється щомісячне погашення рівними частинами основної суми кредиту і процентів, необхідно ретельно стежити за всіма платежами клієнта по погашенню боргу і у випадку затримки платежу на термін більше 30-ти днів і одразу ж реагувати шляхом отримання назад товару, передачі його продавцю та реалізації на комісійній основі.

2.8 Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику

Кредитна діяльність насамперед пов'язана з ризиком. Для того, щоб вміти вибрати оптимальне співвідношення ризик/прибуток банки повинні вміти визначати якісно ризиковий компонент.

В якості основних видів ризику, які бере на себе банк при здійсненні операцій споживчого кредитування виступають кредитний ризик, портфельний ризик і процентний ризик.

Портфельний ризик - це ризик, пов'язаний зі структурою кредитного портфеля банку і структури забезпечення.

Процентний ризик - це невизначеність, пов'язана з часом і тенденціями у зміні процентних ставок в майбутньому.

Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) обов'язків по кредитним операціям, тобто ризик того, що виплата позичальником процентів і кредиту буде проводитись з відхиленням від умов кредитного договору, або взагалі не буде здійснюватись.

У процесі управління кредитним ризиком комерційного банку слід визначити такі етапи:

розробка цілей і завдань кредитної політики банку;

створення адміністративної структури управління кредитним ризиком і системи прийняття адміністративних рішень;

вивчення фінансового стану позичальника;

вивчення кредитної історії позичальника, його ділових зв'язків; розробка і підписання кредитної угоди;

аналіз ризиків неповернення кредитів;

кредитний моніторинг позичальника і всього портфеля позичок;

заходи з повернення прострочених і сумнівних позичок і з реалізації застави.

До чинників, які збільшують ризик кредитних операцій комерційного байку, належать:

надмірна концентрація - зосередження кредитів в одному із секторів економіки, виді кредиту;

надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки та видів кредиту:

валютний ризик кредитного портфеля:

структура кредитного портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

рівень кваліфікації персоналу банку.

При визначенні ріння кредитного ризику враховуються:

репутація клієнта;

можливість клієнта щодо погашення боргу;

капітал клієнта;

умови, в яких знаходиться позичальник;

застава.

Оцінка рівня ризику здійснюється у відповідності до порядку, встановленого НБУ. Резерв на покриття можливих втрат банку по позичках ділиться на резерви під стандартну й нестандартну заборгованість по кредитним операціях. Резерви під нестандартну заборгованість формуються по кредитним операціях, класифіковані як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні'' й “безнадійні”.

Стандартні кредитні операції - це операції по яким кредитний ризик незначний й складає 2 відсотки від чистого кредитного ризику.

Під контролем - це кредитні операції, за якими кредитний ризик незначний, але є ймовірність його збільшення внаслідок несприйнятливих обставин для позичальника. Ризик складає 5 процентів від чистого кредитного ризику.

Субстандартні - це кредитні операції, за якими кредитний ризик значний і, внаслідок несприйнятливих для позичальника обставин, може зрости. Ризик складає 20 процентів від чистого кредитного ризику. Є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості.

Сумнівні - це операції, за якими виконання зобов'язань позичальником у певному обсязі, з врахуванням фінансового стану і рівня забезпеченості під загрозою. Ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і складає 50 процентів від чистого кредитного ризику.

Безнадійні - це кредитні операції, при яких ймовірність виконання зобов'язань позичальником практично відсутня. Ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості по операції.

Досвід роботи багатьох банків свідчить, що оптимальним можна вважати кредитний портфель, в якому консолідована заборгованість за позичками розподілена так:

стандартні позички - 22 %;

під контролем - 38 %;

субстандартні - 30 %;

сумнівні - 5 %;

безнадійні - 5 %.

З метою розрахунку обсягу резерву, який створює банк для покриття кредитного ризику, а також визначення чистого кредитного ризику банк зобов'язаний здійснювати аналіз кредитного ризику.

НБУ встановив вимоги щодо визначення рейтингу клієнтів - “Положення про порядок формування та використання резерву для покриття можливих збитків по кредитним операціям комерційних банків”, яке затверджено постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279, де відображено основні критерії оцінки кредитних ризиків.

Фінансовий стан позичальника визначається згідно внутрішній методиці банку, яка відображає основні фінансові показники діяльності фізичної особи. За результатами оцінки фінансовому стану позичальника присвоюється певний клас:

*клас «А» -- фінансова діяльність дуже добра і є можливість утримувати її на такому рівні надалі;

*клас «Б» -- фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає надто великих перспектив;

*клас «В» -- фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення:

*клас «Г»-- фінансова діяльність погана;

*клас «Д» -- фінансова діяльність збиткова.

Погашення позичальником кредитної заборгованості по основному боргу і процентах за користування кредитом рахується:

Гарним - якщо

заборгованість за кредитом і відсотки по ньому погашаються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

чи кредит пролонгований без зниження класу позичальника і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

Слабим - якщо

прострочена заборгованість за кредитом складає від 8 до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника на термін від 91 до 180 днів, однак відсотки виплачуються в термін чи з максимальною затримкою до 30 днів;

Незадовільним - якщо

прострочена заборгованість за кредитом складає більш 90 днів;

чи термін повернення кредиту пролонгований зі зниженням класу позичальника більш 180 днів.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Таблиця 4

Погашення заборгованості	добре	слабке	недостатнє
Фінансовий стан (клас)
“А” “Б” “В” “Г” “Д”	Стандартний Під контролем Субстандартний Сумнівний Безнадійний	Під контролем Субстандартний Сумнівний Безнадійний Безнадійний	Субстандартний Сумнівний Безнадійний Безнадійний Безнадійний

Способи (методи), які доцільно й необхідно застосовувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку держави, а, по-друге, банк здійснює передачу (повністю чи частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії тощо.

Внутрішні способи досить різноманітні й реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами менеджменту і маркетингу.

Потрібно також наголосити, що на практиці комерційні банки використовують не окремі способи (методи) зниження ступеня кредитного ризику, а раціональну комбінацію (суперпозицію) їх, послуговуючись відповідним інструментом, використовуючи економіко-математичні моделі та методи, а також спираючись на власний досвід та Інтуїцію фахівців.

Ліміт може встановлюватися по кредитах окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Кредитна лінія -- це юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому впродовж певного терміну позичку у межах узгодженої суми. Кредитна лінія встановлюється при тривалих стосунках між банком і позичальником.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитних ресурсів серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Формуючи кредитний портфель, слід додержуватись певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик, банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризикованою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризикованості активів.

При цьому може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо погашення кредиту. В цьому випадку клієнт подає до банку страхове свідоцтво або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції.

Одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.

Ризик є джерелом прибутків і збитків у банківському бізнесі. Високі прибутки, пов'язані з великим ризиком, можуть вплинути на платоспроможність банку в майбутньому.

Отже, завдання банку - відпрацювати дійовий механізм страхування від можливих втрат внаслідок ризикової діяльності.

2.9 Контроль кредитної діяльності банку

Кожен комерційний банк повинен дотримуватися збалансованості між обережністю і ризикованістю в кредитній політиці, враховуючи прямо пропорційну залежність між доходами і ризиками банківських операцій. Контроль за виконанням умов кредитного договору повинен здійснюватись протягом усього процесу кредитування

Внутрішній контроль - це система організації роботи банку, яка охоплює всі заходи, що вживаються ним для контролю за своїми активами, запобігання шахрайству, зведення до мінімуму помилок, перевірки точності й достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, а також дотримання положень і виконання вказівок керівництва. Такий контроль здійснюється радою банку, його керівництвом, а також працівниками різних рівнів.

Система внутрішнього контролю - це не просто процедури або внутрібанківські положення, які в певний час повинні виконувати спеціально створені відділи чи підрозділи. Вона охоплює всі механізми контролю у банку, діє постійно і на всіх рівнях. Суб'єктом такого контролю є кожний працівник і всі підрозділи банку.

Внутрішній контроль дає керівництву впевненість у тому, що:

фінансова та управлінська інформація у його розпорядженні є надійною і повною;

налагоджено належне управління ризиками;

банк дотримується чинних нормативних актів, внутрішніх положень, процедур, планів; охорона активів достатня; ресурси використовуються раціонально та економно;

цілі та завдання, намічені у планах розвитку банку, реальні та можуть бути досягнуті.

Робота системи внутрішнього контролю загалом будується за "принципом єдиного банку" та охоплює:

контроль за дотриманням законів та вимог нормативно-правових актів виконанням бюджету;

періодичну звітність про здійснення операцій;

економічний аналіз і використання його результатів;

незалежні перевірки діяльності відділів (підрозділів) та окремих працівників;

періодичну звірку даних балансу з фактичною наявністю активів;

розподіл обов'язків (наприклад, право надання дозволу на операцію, реєстрацію операції тощо);

перевірку доступу посадових осіб до активів;

ревізії документації за конкретними операціями.

Внутрішній контроль передбачає дії, спрямовані на дотримання зовнішніх та внутрішніх нормативно-правових актів для забезпечення стабільного функціонування і розвитку банку.

Система внутрішнього контролю налічує такі складові:

середовище контролю (адміністративний контроль);

система обліку (бухгалтерський контроль);

процедури розробки та впровадження системи внутрішнього контролю.

Адміністративний контроль налічує такі складові:

політика менеджменту щодо планування, операційної діяльності, ризиків, виконання бюджету й отримання прибутку;

діяльність ради директорів;

правила визначення повноважень і відповідальності посадових осіб;

методи контролю, використовувані керівництвом;

контроль за персоналом (включає політику щодо наймання на роботу, навчання та просування по службі).

Здійснюючи адміністративний контроль, важливо делегувати повноваження керівникам підрозділів, тобто залучати їх до процесу контролю, адже:

1)керівництво банку не може і не повинно володіти всіма знаннями, необхідними для прийняття певних рішень;

2)приймаючи рішення, доцільно врахувати пропозиції та зауваження керівників різних рівнів;

3)участь працівників у процесі прийняття рішень сприяє їхньому професійному зростанню.

Бухгалтерський контроль становить низку дій, спрямованих на захист активів та забезпечення точності й достовірності фінансової інформації. Мета бухгалтерського контролю - гарантувати, що:

-операції санкціоновано керівництвом банку;

операції обліковуються відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та нормативно-правових актів НБУ з точки зору змісту, повноти, своєчасності запису тощо;

доступ до активів та цінностей можливий лише з дозволу керівництва;

облікові дані стосовно активів та цінностей регулярно зіставляються з відомостями про існуючі активи і в разі виявлення розбіжностей керівництво банку вживає відповідних заходів;

проводиться періодична звірка вартості і наявності активів.

Сукупність принципів, методів і процедур, застосовуваних банком для визначення, накопичення й запису всіх здійснених операцій, має відповідати вимогам Положення "Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України", затвердженого постановою Правління НБУ від 30 грудня 1998 р. № 566.

Бухгалтерський контроль ґрунтується на положенні про облікову політику банку, тоді як розділ положення про облікову політику банку є обов'язковим та загальним для всіх типів банківських операцій і налічує, крім контролю за операцією, такі складові:

загальні положення;

економічна сутність операції та процес її здійснення;

принципи оцінки операції;

облікова модель операції.

У внутрібанківському контролі кредитної діяльності можна виділити такі складові:

перевірка якості кредитного портфеля;

оцінка управління кредитною діяльністю банку;

перевірка виконання внутрішніх положень і процедур кредитування та їх відповідності вимогам чинного законодавства;

перевірка виконання рекомендацій внутрішнього аудиту, наданих за результатами попередніх перевірок;

цільові перевірки.

Здійснюючи внутрішній контроль за кредитною діяльністю банку, необхідно звернути особливу увагу на дотримання нормативів, зокрема з'ясувати таке:

1. Чи зростає відношення суми активів з негативною класифікацією до суми капіталу?

2. Чи відбулося значне збільшення суми неприбуткових кредитів?

3. Чи спостерігається тенденція до значного зростання прострочених кредитів і нарахованих, але не отриманих відсотків?

4. Чи погіршилася загальна якість кредитного портфеля, і які фактори це спричинили?

Перевірка управління кредитною діяльністю банку полягає у з'ясуванні того, чи виконуються ці функції банку та наскільки ефективно. У ході перевірки кредитних справ розглядаються основні функції управління кредитною діяльністю банку, такі як розробка та запровадження внутрішніх положень про прийняття рішень щодо надання кредитів, вимоги до документації про заставу, моніторинг кредитів, процедури стягнення боргів, контроль за пролонгованими кредитами.

Якщо рада банку та його правління не впровадили положень про кредитування, не визначили порядок їх виконання, а також не здійснюють належного управління кредитною діяльністю банку, це може призвести до значних проблем.

Незважаючи на те, що кредит є найризикованішим і найскладнішим банківським продуктом, питома вага доходів від кредитування в загальних процентних доходах банків становить приблизно 80%.

Аналіз ситуації свідчить, що останніми роками у структурі кредитних портфелів банків простежується негативна тенденція до збільшення частки проблемних кредитів.

Тому для підвищення якості активів банкам необхідно вдосконалити внутрібанківський контроль кредитної діяльності, створивши ефективну систему управління кредитним ризиком, а саме:

здійснювати єдину кредитну політику;

кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику; застосовувати політику ціноутворення на кредити;

постійно проводити фінансовий моніторинг позичальників, перевірки наявності та стану заставленого майна;

постійно аналізувати і перевіряти ;1 стан грошових потоків позичальника;

ІІІ розділ. Шляхи покращення банківського кредитування фізичних осіб

Розділ 3.1 Розмежування функцій в кредитному процесі

Нині в переважній більшості банківських установ (особливо в структурних підрозділах банків - філіях, відділеннях тощо) кредитний процес на всіх його етапах здійснюється в межах одного кредитного підрозділу (додаток 13).

Досвід свідчить, що організаційна структура, за якої функції кредитного процесу зосереджені в одному підрозділі, не здатна забезпечити ефективної системи організації та внутрішнього контролю за проведенням кредитних операцій - насамперед через відсутність розмежування функцій аналізу та подальшого супроводження кредитних проектів.

Нещодавно Національним банком України розроблено проект Положення "Про організацію операційної роботи банків" (надалі - Проект), який базується на принципах розмежування функцій. Проект містить такі поняття, як "фронт-офіс" та "бек-офіс", які поки що не мають широкого застосування у вітчизняній банківській практиці. Під фронт-офісом розуміють підрозділ банку, який виконує роль його представника перед клієнтом та виступає ініціатором операції. Структурний підрозділ, що забезпечує продовження операції, розпочатої фронт-офісом шляхом здійснення реєстрації, перевірки, звірки, обліку та контролю всіх операцій, у Проекті названо бек-офісом.

Мета діяльності фронт-офісу - отримання прибутку, мінімізація впливу ризиків фінансового ринку, протидія конкурентному середовищу, підтриманні ліквідної позиції та розширення спектра банківських послуг і банківських продуктів. Суб'єктами його діяльності є клієнти (юридичні та фізичні особи), установи банків, небанківські установи, уряд. Фронт-офіс, з огляду на результати роботи всіх підрозділів, відноситься до центру прибутків. Він відповідає за розвиток банківських продуктів, ліквідність і виконання нормативів.

Згідно з Проектом отримані від фронт-офісу документи працівники бек-офісу перевіряють, реєструють вводять всю необхідну інформацію в автоматизовану систему обробки даних і в подальшому контролюють виконання операції.

Суб'єктами діяльності бек-офісу є підрозділи фронт-офісу, установи банків, податкові, судові та правоохоронні органи, уряд, контрагенти, статистичні органи тощо. Бек-офіс, з огляду на результати його роботи, відноситься до центру витрат. Він забезпечує дотримання прийнятих стандартів, виконання відповідних процедур обліку та контролю.

Банки повинні розробити такі процедури виконання операцій, за якими:

відповідальність за облік і зберігання активів, санкціонування операцій та прийняття зобов'язань, укладення угод, а також загальний контроль за операціями й зобов'язаннями банку несли б різні особи;

обов'язки розподілялися б таким чином, щоб ніхто не міг незаконно привласнювати активи, давати недостовірні цапі про зобов'язання, неправильно реєструвати операції;

зобов'язання приймалися б згідно з намірами і повноваженнями керівництва;

дотримувалися б правила санкціонування, в яких зазначено межу загальних і спеціальних санкцій, прізвище уповноваженої особи, відповідальної за виконання певних повноважень, та визначено обставини, за яких тим чи іншим посадовим особам надаються спеціальні (більші, ніж зазвичай) повноваження.

Кредитний процес є досить специфічним і багатоетапним. На відміну від інших операцій, виконання розпочатої фронт-офісом кредитної операції не обмежується здійсненням реєстрації, перевірки, звірки, обліку та відповідного контролю, воно потребує також спілкування із клієнтом, регулярного моніторингу кредитного ризику шляхом аналізу діяльності позичальника, відображеного у його фінансовій та бухгалтерській звітності в процесі супроводження кредитного проекту. Відтак виникає об'єктивна потреба у створенні, так би мовити, проміжної ланки - мідл-офісу .

Для надання кредитних послуг на фронт-офіс могли б бути покладені такі функції: залучення клієнтів, попередній розгляд кредитного проекту, аналіз кредитоспроможності позичальника й ефективності проектів, визначення ступеня кредитного ризику та формування кредитних пропозицій. Залучення клієнтів окремим структурним підрозділом сприятиме нарощенню обсягів кредитування та відповідно збільшенню доходів.

На зниження ефективності кредитних операцій впливає частина кредитних проектів, які пройшли процедуру розгляду, але з різних причин не були реалізовані (негативні результати аналізу, відхилення кредитним комітетом пропозиції надати позичку тощо). Ретельніший, кваліфікованіший попередній аналіз малоперспективного кредитного проекту фронт-офісом мінімізує вірогідність його подальшого розгляду, що позбавить банк і його фахівців від невиправданих витрат часу та коштів.

Однією з основних причин виникнення проблемних кредитів є помилки, допущені фахівцями банку на стан аналізу кредитоспроможності потенційних позичальників та їх проектів. Тому цілком логічним було б виконання мідл-офісом функції контролю кредитних пропозицій, по даних фронт-офісом. Тобто мідл-офіс проводить незалежне визначення адекватності оцінки кредитного ризику зробленої фронт-офісом, спеціалісти якого, розглядають проект, можуть проявити суб'єктивізм під впливом безпосереднього спілкування з клієнтом. Таке вдосконалення системи внутрішнього контролю за здійсненням кредитних операцій дасть змогу знизити рівень проблемної заборгованості за позичками.

При розробці даної схеми організаційної структури кредитного процесу враховано також іншу суттєву причину виникнення проблемної заборгованості, а саме: невиконання фахівцями банку в ході супроводження кредитного проекту всіх необхідних заходів. Аби запобігти цьому обов'язки щодо супроводження проектів та контролю за виконанням позичальниками умов договорів пропонується викласти на окремий структурний підрозділ банку -- мідл-офіс. Регулярний та незалежний моніторинг ризиків на етапі супроводження кредитного проекту підвищить ефективність контролю за ними.

Віднесення обліку кредитних операцій до функцій бек-офісу відповідає принципам розподілу обов'язків. Такий розподіл має поліпшити систему внутрішнього контролю операційним ризиком, а відтак - сприяти зниженню рівня кредитного ризику.

Запропонована організаційна структура кредитного процесу, заснована на розмежуванні функцій аналізу, супроводження кредитних проектів та їх обліку між окремими структурними підрозділами, є дієвим засобом підвищення ефективності кредитних операцій. З її упровадженням, по-перше, очікується збільшення обсягу кредитних операцій, по-друге - суттєво вдосконалиться система внутрішнього контролю за всіма притаманними кредитним операціям ризиками, що в свою чергу дасть змогу знизити їх рівень, а отже, поліпшити структуру кредитного портфеля та зменшити частки проблемної заборгованості. Це сприятиме скороченню витрат банків на формування резервів для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями.

3.2 Рекомендації щодо застави

Забезпеченість припускає наявність у позичальника матеріальних гарантій повернення отриманого кредиту. Цивільне законодавство (ст. 178 ЦК України) передбачає як правове забезпечення повернення кредиту:

неустойку (пеню, штрафи);

гарантію;

поруку;

заставу.

Бажання банку одержати забезпечення не є вираженням недовіри. Добре забезпечений кредит надає й клієнтові великої впевненості в можливості тривалого користування, на відміну від погано забезпеченого або незабезпеченого кредиту. У світовій банківській практиці існують засоби, що дають змогу найбільш повно і надійно захистити інтереси кредиторів: зміна платоспроможності майнового становища боржника практично не може вплинути на задоволення його вимог. До них належать:

порука (банківські, фірмові й особисті гарантії);'

страхування комерційних ризиків;

банківські вексельні й чекові авалі;

сертифіковані банком чеки;

гарантії урядів та урядових органів;

безвідкличний і підтверджений першокласним банком акредитив;

застава і іпотека нерухомості;

передача права власності;

платіж до відвантаження товарів;

факторинг та інші засоби.

Ефективність забезпечення ілюструє таблиця3.Найбільшу кількість балів, а це означає найбільшу ефективність, мають: іпотека (одна з форм застави) і застава внесків. У цих випадках спостерігається порівняно високий розмір максимальної суми кредиту щодо наданого забезпечення кредиту. Разом з тим, складність оцінювання іпотеки знижує максимальний рівень кредиту.

Таблиця 5. Диференційована оцінка ефективності забезпечення повернення кредиту

Форма забезпечення повернення кредиту	Кількість балів	Максимальна сума кредиту у відсотках до забезпечення
1. Іпотека	3	60-80
2. Застава внесків, що знаходяться в банку	2	100
3. Порука (гарантії	2	Залежно від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) - до 100
4. Застава цінних паперів	2	Цінні папери, що приносять твердий прибуток 70-80, акції - 50-60
5. Уступка вимог із постачання товарів або надання послуг	1	20-40
6. Передача права власності	1	20-50

Предметом застави має бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на правах власності, а також майнові права, за винятком випадків, передбачених у ст. 4 Закону України "Про заставу".

Державні підприємства й організації, майно яких належить їм на праві повного господарського розпорядження, самостійно здійснюють заставу цього майна, за винятком цілісних майнових комплексів підприємства, його структурних підрозділів, будинків і споруджень, застава яких здійснюється з дозволу й на умовах, узгоджених з органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном. При подачі в банк такого дозволу особливу увагу слід звертати на те, чи є в цьому дозволі не тільки право на передачу майна в заставу, а й дозволи на наступну можливу реалізацію закладеного майна у разі неповернення кредиту. У протилежному випадку може виникнути неможливість реалізації названого вище закладеного майна.

Не можна приймати в заставу майно, що раніше було передане заставодавцем в оренду третій особі, бо навіть у тому разі, коли банк за договором застави набуває право на таке майно, він буде зобов'язаний здати кого в оренду цій третій особі (тому що договір оренди зберігає свої дії для нового власника, ст. 268 ЦК України).

З метою повернення кредиту, відсотків за користування ним, а також компенсації витрат, пов'язаних із реалізацією закладеного майна, необхідно, щоб загальна заборгованість за кредитом (основний борг разом із відсотками) не перевищувала 70-75 % реальної вартості закладеного майна. Якщо ж суми, отриманої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право одержати задоволення з іншого майна боржника (ст. 24 Закону "Про заставу").

Перед упорядкуванням договору застави майна, що залишається у володінні заставодавця, необхідно вимагати надання копії договору страхування майна, страхового полісу (або засвідчення), а також копії документа про перерахування страхового внеску. При настанні страхового випадку заставодержатель має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Невиконання вимог щодо форми договору застави і його нотаріального засвідчення призводить до недійсності договору з наслідками, передбаченими законодавством України (повернення предмета застави заставнику). Проте якщо банк у судовому порядку доведе, що заставодавець ухилився від нотаріального посвідчення договору застави, договір може бути визнано дійсним (ст. 47 ЦК України). Такий договір подальшого нотаріального посвідчення не потребує.

У разі неповернення кредиту або відсотків за користування ним, чи в разі несплати пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором (залежно від того, як це написано в договорі застави) виникає необхідність реалізації предмета застави. Реалізації предметів застави відповідності до ст. 20 закону "Про заставу" має передувати звернення стягнення па закладене майно. Звернення стягнення на закладене майно здійснюється за рішенням арбітражного суду, якщо інше не передбачено законом, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса (в тому разі, якщо договір застави був нотаріально завірений). З метою прискорення звернення стягнення і в подальшому реалізації закладеного майна рекомендується використовувати такий порядок:

банк звертається до позичальника з письмовою претензією, в якій зазначається факт непогашення заборгованості за кредитом або відсотками (з визначенням суми заборгованості), а також пропонується дати дозвіл на реалізацію предмета застави;

позичальник дає позитивну відповідь на претензію банку; у відповіді дається дозвіл банку на реалізацію предмета застави відповідно до умов договору застави і чинного законодавства (у зв'язку з неможливістю самостійно розрахуватися за наданий кредит або відсотки за користування ним).

У разі нотаріально завірених договорів застави, при неотриманні дозволу заставника на реалізацію закладеного майна банк звертається в нотаріальну контору або до приватного нотаріуса за одержанням виконавчого напису на договорі застави для одержання права на реалізацію предмета застави.

При зобов'язальних відносинах між сторонами, в тому числі при впорядкуванні договору застави, сторони мають право самостійно встановлювати договірну ціну предмета застави. Побічно про це говориться й у ст. 10 Закону "Про заставу". Нормативними актами визначено лише порядок оцінювання державного майна, що підлягає приватизації або відчуженості іншим засобом. Сторони договору застави, особливо коли мова йде про недержавну форму власності, домовляються про ціну предмета застави на свій розсуд.

Як бачимо, розмаїтість та складність заставних відносин визначають велику кількість форм прояву цього інструменту забезпечення банківських кредитів. Разом з тим слід пам'ятати, що існують безліч узаконених засобів ухилень від сплати позичок, починаючи від дроблення підприємств-боржників із перенесенням боргів на неплатоспроможне підприємство, до надання в заставу майна, яке вже перебуває в заставі іншого банку чи юридичної особи. Це підтверджує актуальність зосередження уваги фахівців на подальшому аналізі законодавства про заставу як ефективного засобу забезпечення захисту економічних інтересів комерційного банку.

3.3 Іпотека в Україні, перспективи розвитку

У світі іпотеку прийнято вважати "кредитами для заможних". Таку неофіційну назву цей вид кредитування одержав тому, що для отримання іпотечної позики позичальник повинен мати відповідний майновий статус і, як правило, досить високий рівень доходів. Основою його майнового статусу є об'єкт чи об'єкти нерухомості, які він повинен заставити у вигляді гарантії повернення отриманої іпотечної позики. Доходи позичальника мають забезпечувати його достатню кредито- і платоспроможність. Це, так би мовити, первинні умови, необхідні для того, щоб іпотечна угода відбулася.

Споживачами іпотечних кредитів за кордоном є переважно представники середнього класу. Його частка в економічно розвинутих суспільствах становить 60-80 відсотків. Саме наявністю такого потужного прошарку заможних громадян і пояснюється активний розвиток іпотечного кредитування. (Щоправда, до цього слід додати й активне сприяння держави іпотечному кредитуванню, однак це інша тема).

Оскільки йдеться про позику на придбання помешкання, то її сума має становити значиму частку його ціни. Якщо ця частка незначна, позичальник не зацікавлений у позиці. Та й банку невигідно надавати іпотечні позики на малу суму, оскільки, як відомо, їх оформлення - складна й клопітна кредитна процедура. Досвід країн, де іпотечне кредитування добре розвинуте, свідчить, що, як правило, частка іпотеки у ціні помешкання, яке купується становить від однієї до двох третин. У деяких країнах іпотека сягає 90 відсотків від ціни придбаного житла. Це залежить від низки чинників і, насамперед, від форм і розмірів державної підтримки іпотечного кредитування.

Про необхідність упровадження іпотечного кредитування, його благотворний вплив на розбудову ринкової економіки в Україні говорять давно. Нині існує кілька законодавчих і нормативних актів, які так чи інакше стосуються іпотечного кредитування. Деякі банки використовують окремі елементи іпотеки у своїй кредитній діяльності. Серед них - банк "Аркада", який порівняно давно використовує елементи житлової іпотеки. Певний досвід цільового кредитування з використанням елементів іпотеки має Ощадний банк України, який упродовж кількох років надає громадянам кредити на будівництво житла. В обох випадках ідеться про житлову іпотеку, яка, зважаючи на стан забезпечення населення житлом, має в Україні найбільшу перспективу. Втім, ідеться саме про окремі елементи іпотечного кредитування, оскільки умов для застосування повноцінної іпотеки в Україні нема.

Відомо, що іпотека належить до системних банківських продуктів, отож її впровадження потребує системного підходу. Як правило, коли мовиться про проблеми впровадження іпотечного кредитування в нашій країні, насамперед вказують на відсутність правової бази для такого кредитування.

Це справді надзвичайно складна проблема. ЇЇ особливість полягає у тому, що деякі засадничі моменти створення необхідного правового поля для іпотеки лежать у політичній площині. Утім, окрім законодавчо-правових, не менш важливими є економічні чинники, які безпосередньо впливають на успішне запровадження і розвиток іпотеки. Зважаючи на нинішній стан економіки держави, ці проблеми можуть надовго загальмувати розвиток іпотечного кредитування в Україні. Навіть за умови, що необхідний пакет законодавчих актів для правового регулювання іпотеки буде прийнято. Про що йдеться?

За офіційними даними, вартість новозведеного житла у країні нині становить у середньому 1500 гривень за квадратний метр загальної площі. (Слід зазначити, що залежно від регіону, комфортності житла і якості будівельних матеріалів коливання цін - разюче). Для родини з трьох чоловік загальна площа помешкання, враховуючи існуючі норми, має становити не менше 60 квадратних метрів. Отже, вартість такого житла дорівнюватиме 90 000 гривень. Нехай частка іпотечної позики у його ціні становитиме всього одну третину. Відтак сума позики має дорівнювати 30 000 гривень. За умови, що іпотечну позику надано на строк 30 років під 10.5 відсотка річних, сума щомісячних виплат у погашення основного боргу становитиме 84 гривні. До цієї суми слід додати виплату відсотків за кредит, які за простої схеми виплат (без застосування схеми "відкладених платежів") у перші роки погашення позики значно перевищуватимуть суму щомісячних виплат основного боргу. Проте навіть за найсприятливішої схеми виплат, яку може застосувати банк, відсотки за кредит не можуть бути нижчими від операційних витрат банку (3-4% річних). Отже, сума відсотків у перші роки два-три рази перевищуватиме суму виплат основного боргу, відтак загальна сума виплат становитиме близько 350 гривень.

Тепер порівняємо результати цих розрахунків із середнім рівнем доходів в Україні. За офіційними даними, середньомісячна номінальна заробітна плата за 9 місяців поточного року становила 213 гривень. Відповідно середній дохід родини з трьох чоловік дорівнював 426 гривень. Отже, виплати у погашення іпотечного кредиту становитимуть понад 80 відсотків номінального місячного доходу середньостатистичної української родини. Проводити подальші розрахунки немає сенсу, бо загальновідомо, що виплати у погашення будь-якої позики мають становити не більше 25-30 відсотків від доходу родини. При перевищенні цього показника позичальник переходить до категорії неплатоспроможних, а кредит відповідно - до безнадійних.

В Україні середній клас, безумовно, також існує. Але, як свідчать результати досліджень, стан його майновитості переважно не виходить за межу бідності. Тому вітчизняні представники цього класу не можуть претендувати на використання іпотечних позик для примноження своїх статків, зокрема, для поліпшення житлових умов. Заможна ж частина нашого суспільства, як свідчать ті ж дослідження, по-перше, становить усього 1.5-2 відсотки, а по-друге, представники цього надзвичайно тонкого прошарку, як правило, не потребують іпотечних кредитів для зміцнення свого добробуту.

Отже, в Україні сьогодні немає достатньо численної верстви населення, спроможної брати іпотечні позики. Ця прикра соціально-економічна обставина загострює проблему впровадження іпотеки. А саме вона є одним із важливих чинників, який безпосередньо сприяє зростанню майновитості громадян, зниженню диференціації доходів різних верств населення, розширенню зайнятості у реальному секторі економіки (завдяки розвитку будівництва та суміжних галузей), зростанню сукупного попиту і, зрештою, послабленню соціальної напруги у суспільстві. Цей величезний розрив між потребою суспільства в іпотеці і реальною можливістю її використання можна ліквідувати, якщо вжити серйозних системних заходів.

Насамперед необхідно реорганізувати систему заробітної плати. Про необхідність цього дискусії точаться вже давно. Однак реально нічого не зроблено. По-друге, слід запровадити систему державного сприяння розвитку іпотечного кредитування. У Росії, наприклад, прийнято Концепцію розвитку системи іпотечного житлового кредитування, де передбачено низку заходів (зокрема щодо гарантій із боку держави), податкових пільг, відсоткової політики, грошових компенсацій тощо. Програма державного сприяння розвитку іпотеки успішно діє у Чехії, Словаччині, Угорщині та інших країнах Центральної Європи.

Звичайно, щоб ужити таких заходів та отримати реальні результати, потрібно кілька років. Це підтверджує і досвід упровадження іпотечного кредитування в країнах Центральної Європи, і досвід Росії, де іпотека робить практично перші кроки. Щоб прискорити процес; паралельно з іпотечним кредитуванням можна запровадити систему житлових заощаджень. Практика західноєвропейських країн, зокрема Німеччини, свідчить, що поєднання іпотеки із системою житлових заощаджень є досить ефективним. У цій країні середнє співвідношення коштів у вартості придбаного помешкання є таким: іпотека - 5050-60 відсотків, житлові заощадження - близько 30 відсотків, решта - власні кошти родини.

За умови паралельного впровадження іпотеки й системи житлових заощаджень через 5-6 років можна було б вийти на приблизно таке ж співвідношення коштів на придбання житла і в Україні. Це, на мою думку, мінімальний строк, оскільки період накопичення житлових заощаджень триває не менше 5-6 років. Підвищити ж заробітну плату до рівня, що дав би змогу широкому загалу громадян брати іпотечні позики у розмірах понад 30 відсотків від вартості житла, навряд чи реально.

Впровадження іпотечного кредитування має стати важливою складовою державної соціально-економічної політики. Насамперед слід сформувати відповідні макроекономічні умови та інституціональне середовище, які б сприяли підвищенню доступності іпотечних позик для широкого загалу населення. Для цього необхідно вжити комплекс заходів, які забезпечували б стабільність національної валюти, прогнозованість показників інфляції, надійний контроль за динамікою обмінного курсу, зниження відсоткових ставок.

З огляду на це в Україні, за прикладом Росії, а також деяких інших країн із перехідною економікою, почати цю роботу можна було б із розробки концепції розвитку іпотечного кредитування, яка б визначала основні його цілі та принципи формування з урахуванням особливостей соціально-економічної ситуації в нашій країні.

3.4 Концепція кредитування фізичних осіб під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду

Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій фінансово-кредитних установ країн із ринковою економікою. Така статистика, на жаль, не характерна для українських комерційних банків. Вони працюють переважно з юридичними особами. Однак у процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатиме, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають це враховувати.

Адаптуючись до нових економічних умов, вони вже сьогодні відчувають гостру потребу в розширенні клієнтської бази. Один із перспективних шляхів до вирішення цієї проблеми пролягає через опанування ринку кредитів фізичним особам, зокрема, під заставу дорогоцінних металів.

Залучення та розміщення грошових коштів населення регламентовано Законом України "Про банки і банківську діяльність". Зрозуміло, що кожний банк, керуючись загальними нормами законодавства, розробляє свою процедуру видачі кредитів та перевірки платоспроможності клієнтів. Але по суті більшість із цих процедур ідентичні й найчастіше зводяться до надання кредитів під заставу. Недосконалість українського законодавства щодо механізмів реалізації застави нерідко призводить до збитків для кредиторів. З огляду на це надання кредитів під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду має певні переваги.

Золото завжди вважалося ознакою влади та багатства. За всю історію людства його видобуто приблизно 120 тисяч тонн. Одна третина золотих ресурсів світу - це запаси держав, третина - приватних компаній та осіб, ще третина - ювелірні та зубопротезні вироби. Як бачимо, накопичення приватних осіб значні, принаймні цілком достатні для повноцінного функціонування ринку кредитів під заставу дорогоцінних металів.

Є три основні моделі такого кредитування.

Модель 1 - ломбард самостійно надає кредити під заставу дорогоцінних металів;

Модель 2 - банк самостійно надає зазначені вище кредити;