Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Фінансово-економічний факультет

Кафедра обліку і аудиту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Бухгалтерський облік"

401-ЕП 01165 КР

Виконав: студент гр.401-ЕП

Зозуля Д.М.

Полтава 2005

Вступ

На кожному підприємстві здійснюється величезна кількість різноманітних господарських операцій, кожна з яких відповідно впливає на баланс. А щоб зробити цей процес доступним та можливим для управління, господарські операції недостатньо реєструвати в книгах чи журналах: постає потреба у групуванні та систематизації цих операцій на засадах чітко визначеної методології та методики. Це потребує опрацювання спеціальних правил, затвердження в установленому порядку системи нормативно-правових актів, створення механізму накопичення, обробки та передавання облікової інформації, необхідної для здійснення процесу управління. Ведення бухгалтерського обліку полягає у письмовій фіксації фінансової інформації в бухгалтерських регістрах і журналах.

Інформація, яка необхідна для прийняття управлінських рішень, повинна накопичуватися, зберігатися і бути завжди "під рукою". Отримання суцільної та безперервної інформації про діяльність підприємства досягається документуванням усіх господарських операцій. Проте, при їх значному обсязі та різноманітності створюється великий інформаційний потік, який неможливо повністю розглянути для одержання необхідного уявлення про результати діяльності. Щоб їх швидко та наочно побачити необхідно дані всіх документів систематизувати за певними ознаками, узагальнити інформацію, що міститься в документах: показники, факти відповідно до цілей та завдань обліку і контролю. Це потребує спеціального групування в бухгалтерському обліку всіх видів засобів, їх джерел і процесів.

Отже, бухгалтерський облік -- це система безперервного взаємопов'язаного спостереження і контролю за фінансовою і господарською діяльністю підприємства з метою одержання поточних та підсумкових даних. Бухгалтерський облік узагальнює всі господарських операції у вартісному вираженні.

Бухгалтерський облік на підприємствах призначений для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, віддзеркалювання в облікових і звітних документах повної і достовірної інформації про виробничо-господарську діяльність підприємства, додержування договірної і фінансової дисципліни.

У свою чергу, добре налагоджена й ефективно працююча система бухгалтерського обліку дозволяє аналізувати стан справ підприємства, контролювати надходження і витрату коштів, вчасно розраховуватися з дебіторами і кредиторами, з бюджетом. Створення такої фінансової системи є спільною справою керівника і бухгалтера. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе керівник підприємства, який призначає і звільняє бухгалтера за своїм розсудом.

Отже, бухгалтерський облік - динамічна система, яка постійно відображає зміни практики господарської діяльності та інформаційних потреб користувачів бухгалтерської звітності.

1. Баланс підприємства його структура

1.1 Поняття бухгалтерського балансу

Баланс - це форма звітності підприємства, яка складається з двох частин - активу, де відображаються господарські засоби по їх складу та розміщенню; та пасиву, де відображаються господарські засоби по джерелам утворення та призначення.

Мета складання балансу -- надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Слова “актив” та “пасив” - латинського походження (agree - латинською означає “діяти”; passivum - дослівно “стан об'єкта, страждання”). Початковий їх зміст до цих пір залишається недостатньо визначеним. У відношенні активу можна припустити, що за допомогою цього слова прагнули підкреслити значення майна як активного початку життя підприємства. Терміном пасив позначаються два поняття: борги кредиторам та вся сума внесених в підприємство капіталів, як власних, так і залучених.

Таким чином, актив представляє засоби підприємства у вигляді конкретних елементів господарського обороту: готівки товарних цінностей, обладнання та права вимоги до інших підприємств.

Головним критерієм відображення певних цінностей в активі балансу, згідно з національною обліковою теорією, є право власності на них з можливістю одержувати економічні вигоди від використання активів у майбутньому.

В пасиві балансу відображуються власні засоби та його заборгованість, яка має назву кредиторської заборгованості. Це борги перед банком іншими підприємствами та фізичними особами. Позики банку відображаються за двома статтями: короткострокові, інші позикові кошти об'єднують в статті “кредитори”. Для кожного джерела власних засобів відводиться окрема стаття: статутний капітал, пайовий капітал тощо.

В балансі відображаються суми на початок звітного періоду та на кінець звітного періоду. Баланси класифікують за:

ь джерелами складання;

ь термінами складання;

ь обсягами даних;

ь змістом;

ь формою.

Таким чином, підсумки активу балансу дорівнюють один одному, адже в них відображене одне й теж майно проте по-різному згруповане (за складом та власниками).

1.2 Структура, зміст та завдання балансу

Зміст і форма балансу, а також загальні вимоги щодо визначення і розкриття змісту його статей встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Норми цього Положення застосовуються до балансів підприємства, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності, крім банків і бюджетних установ. Для банків форма і зміст балансу встановлюються Національним банком України; для бюджетних установ - Державним казначейством України.

Баланс побудовано за принципом "баланс-нетто": основні засоби і нематеріальні активи включаються до підсумку балансу за залишковою вартістю; дебіторська заборгованість за товари і послуги - за вирахуванням резерву сумнівних боргів; виробничі запаси - за вирахуванням нестачі, уцінок, одержаних при їх придбанні знижок; власний капітал - за фактично внесеною сумою (що знаходиться в обороті підприємства) за вирахуванням неоплаченого, вилученого капіталу та непокритих збитків.

Залежно від періоду, протягом якого ресурси будуть використані, а зобов'язання-погашені, активи підприємства в балансі показані окремо: необоротні активи й оборотні активи.

Актив балансу складається з трьох розділів:

І Необоротні активи - активи, які не були віднесені до оборотних. Відображаються за статтями: "Нематеріальні активи", "Незавершене будівництво", "Основні засоби", "Довгострокові фінансові інвестиції", "Довгострокова дебіторська заборгованість", "Інші необоротні активи".

При цьому, як зазначалось, нематеріальні активи й основні засоби до підсумку балансу включаться за залишковою вартістю.

ІІ Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи, призначені для реалізації чи використання протягом операційного циклу. Відображаються за статтями: "Запаси", "Векселі одержані", "Дебіторська заборгованість за товари роботи і послуги", "Дебіторська заборгованість за розрахунками" (з бюджетом, по виданих авансах, нарахованих доходах тощо), "Інша поточна дебіторська заборгованість", "Поточні фінансові інвестиції", "Грошові кошти та їх еквіваленти" (в національній та іноземній валюті), "Інші оборотні активи".

При цьому заборгованість, показана за статтею "Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги", до підсумку балансу включається за чистою реалізаційною вартістю (яка визначається вирахуванням з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів).

ІІІ Витрати майбутніх періодів - витрати, оплачені у звітному періоді, які належать до наступного (наступних) періоду.

Статті пасиву балансу об'єднані відповідно у п'ять розділів:

І Власний капітал - частина активів підприємства, що залишається після відрахування його зобов'язань. Характеризується такими статтями: "Статутний капітал", "Пайовий капітал", "Додатковий капітал", "Резервний капітал", "Неоплачений капітал", "Вилучений капітал", "Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)".

ІІ Забезпечення наступних витрат і платежів - містить інформацію про наявність у підприємства забезпечення для покриття передбачуваних у майбутньому витрат і платежів (на пенсійне забезпечення, оплату відпусток працівникам тощо).

III Довгострокові зобов'язання - підприємства відображають заборгованість на звітну дату по довгострокових кредитах банків, фінансових зобов'язаннях, відстрочених податкових зобов'язаннях тощо.

IV Поточні зобов'язання - містить статті, на яких відображається заборгованість підприємства по поточних зобов'язаннях, які будуть погашені протягом операційного циклу (тобто проміжку часу від придбання запасів для здійснення діяльності і одержання коштів від реалізації виробленої з них продукції) і зобов'язання по короткострокових кредитах банків, по розрахунках з бюджетом, по страхуванню, оплаті праці тощо.

V Доходи майбутніх періодів - доходи, одержані підприємством протягом звітного періоду або попередніх періодів, але які належать до наступних періодів.

Бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення господарських засобів (активів) підприємства та джерел їх формування на звітну дату. Метою складання балансу є надання користувачам - юридичним і фізичним особам - повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату. Фінансовий стан підприємства характеризується структурою і якістю його активів, власного капіталу і зобов'язань, а також здатністю відповідати за своїми зобов'язаннями, тобто платоспроможністю.

Отже, статті активу і пасиву балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб найбільш чітко виступав взаємозв'язок між активами підприємства і джерелами їх формування. Аналізуючи ці показники, користувачі одержують інформацію про величину власного капіталу підприємства, його фінансову стійкість, платоспроможність і приймають відповідні ділові рішення.

1.3 Вплив господарських операцій на баланс

Процес господарювання - це динамічний процес. Засоби підприємства знаходяться в постійному русі, вони змінюються. Відбуваються різні господарські факти. З одного боку, це - процеси продуктивного характеру: виробниче постачання, виготовлення продукції, надання послуг, реалізація; а з іншого правового - придбання, залучення робочої сили, продаж, тобто обмін між суб'єктами господарювання. Всі ці зміни відбуваються під впливом господарських операцій.

Господарська операція - дія чи подія, яка викликає зміни в фінансовому стані підприємства.

Кожна господарська операція відрізняється від іншої змістом, кількісними показниками, часом і місцем здійснення, складом виконавців та іншими ознаками. Операції відображають оборот або рух цінностей які обмежуються: по-перше, місцем, де цінність знаходилась до операції і, по-друге, місцем, куди цінність перейшла за цією операцією.

Кожна операція одночасно складається з отриманої і переданої цінності, тобто відображає подвійну дію - отримання і видачу.

Усі господарські операції на підприємстві зумовлюють зміни в балансі. Існує чотири типи таких змін.

Перший тип -- зміни, що відбуваються всередині активу балансу (наприклад, передача матеріалів у виробництво. При цьому підсумок активу балансу не змінюється.

Другий тип -- зміни, що відбуваються всередині пасиву балансу (наприклад, утримання податків із зарплати). При цьому підсумок пасиву балансу не змінюється.

Третій тип -- відбувається збільшення господарських засобів, яке завжди зумовлює збільшення джерела. Наприклад, одержані, але не оплачені матеріали від постачальників. Збільшилися засоби -- збільшився й борг перед постачальниками. Отже, ця операція впливає на збільшення підсумків активу та пасиву на однакову величину.

Четвертий тип -- відбувається зменшення господарських засобів, і на ту саму суму зменшується джерело. Приклад, з рахунків у банку сплачують частину заборгованості за банківський кредит. Суму списують з рахунків у банку (стаття активу), і на таку ж суму зменшується заборгованість за кредит (стаття пасиву). Отже, підсумки активу і пасиву балансу зменшуються на однакову величину.

Розглянемо вплив господарських операцій на прикладах.

Приклад №1. Отримані готівкові гроші із розрахункового рахунку в касу для видачі зарплати.

Каса А +

Р/р А -

Баланс не зміниться.

Приклад №2. Частина прибутку зарахована в статутний капітал.

Прибуток П -

Статутний капітал П +

Баланс не зміниться.

Приклад №3. Зарахована на розрахунковий рахунок підприємства короткострокова позика банку.

Р/р А +

Короткострокові кредити банку П +

Баланс збільшився.

Приклад №4. Видана заробітна плата робітникам і службовцям.

Каса А -

Розрахунки по оплаті праці П -

Баланс зменшився.

2. Рахунки синтетичного та аналітичного обліку та їх взаємозв'язок

2.1 Рахунки бухгалтерського обліку, їх призначення і будова

Система бухгалтерських рахунків -- спосіб економічного групування, поточного відображення та оперативного контролю за господарськими засобами підприємства, їхніми джерелами та господарськими операціями.

Інформаційна система бухгалтерського обліку є структурою, що складається з двох рівнів -- горизонтального і вертикального

Рахунок - це основна одиниця накопичення і зберігання інформації в бухгалтерському обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських операцій за економічно однорідними ознаками з метою систематичного контролю за наявністю і змінами засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності.

Залежно від характеру облікованих об'єктів записи на рахунках можуть здійснюватися у різних вимірниках (натуральних, трудових), але з обов'язковим використанням грошового вимірника з метою узагальнення різнорідних засобів і процесів. Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об'єктами, що на них обліковуються, і завданнями обліку.

Збільшення і зменшення господарських засобів та їхніх джерел в результаті господарських операцій відображається на рахунках окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном "дебет", а праву - "кредит". Назву рахунка пишуть посередині таблиці. Схематично будову рахунка можна показати так:

Д	(Назва рахунку)	К
С-до на ...	С-до на ...
..	..
..	..
..	..
Обіг за ...	Обіг за ...
..	..
С-до на ...	С-до на ...
..	..

Залишок (сальдо) -- сума засобів, наявна за певним їх видом (рахунком) на момент спостереження.

Оборот по дебету -- сума записів операцій по дебету.

Оборот по кредиту -- сума записів операцій по кредиту.

Для повного уявлення про облікований об'єкт на кожному рахунку перш за все записують початковий стан засобів або їх джерел, що називається початковим залишком або початковим сальдо. Після цього на рахунках відображають господарські операції, тобто зміни засобів та їх джерел. При цьому збільшення облікованого об'єкта записують на одній стороні рахунка, а зменшення - на іншій. Маючи інформацію про початковий залишок облікованого об'єкта та зміни протягом звітного періоду, визначають його залишок на кінець звітного періоду.

Бухгалтерський баланс, як відомо, поділяється на дві частини; актив, у якому відображають наявні господарські засоби, і пасив, - де показують джерела їх формування. Відповідно до цього і всі рахунки бухгалтерського обліку поділяють на активні і пасивні.

Перелік рахунків бухгалтерського обліку, їхні назви, порядок відображення об'єктів і операцій на рахунках викладено в Плані рахунків бухгалтерського обліку актинів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій і в Інструкції з його застосування.

Для зручності користування Планом рахунків на практиці нерідко вказують одночасно і найменування рахунка, і його номер, однак іноді -- лише номер рахунка, не зазначаючи його назви. Наприклад, облік готівкових коштів «ведеться на рахунку ЗО «Каса», але можна сказати «ведеться ті рахунку ЗО». Правильними є обидва формулювання.

2.2 Синтетичні й аналітичні рахунки та їх взаємозв'язок

Рахунки бухгалтерського обліку, які відкривають на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять узагальнені (синтетичні) показники у грошовій оцінці.

Отже, синтетичними - називають рахунки, призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел, господарських процесів і результатів діяльності у грошовому вимірнику.

Зокрема, на рахунку "Основні засоби" відображають наявність і рух всіх основних засобів; підприємства (будівлі, споруди, машини, устаткування тощо); на рахунку “Матеріали” - наявність і рух всіх предметів праці даної групи; на рахунку "Постачальники" - загальну суму заборгованості всім постачальникам за одержані матеріальні цінності, а також зміни цієї заборгованості і т. д. Такі рахунки прийнято називати синтетичними.

Облік, що здійснюється за допомогою синтетичних рахунків, називається синтетичним обліком. Цей облік необхідний для одержання узагальненої інформації про діяльність господарства, аналізу цієї діяльності і планування.

Проте для оперативного керівництва господарством і контролю за збереженням і раціональним використанням ресурсів замало тільки узагальненої інформації, потрібна детальніша інформація про наявність і зміни кожного виду засобів, джерел, здійснення певних господарських процесів. Так, потрібна інформація як про загальну вартість виробничих запасів та їх використання, так і про запаси конкретних видів матеріальних цінностей за їх найменуваннями, сортами, розмірами тощо; в обліку розрахунків по оплаті праці, крім узагальненої інформації, потрібні відомості про розрахунки з кожним окремим працівником і т. д. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних рахунків.

Аналітичними - називають рахунки, призначені для обліку наявності і змін конкретних видів засобів, їх джерел і господарських процесів.

Облік, що здійснюється за допомогою аналітичних рахунків, називається аналітичним обліком.

Аналітичні рахунки відкриваються до слідуючи синтетичних рахунків:

ь матеріали;

ь паливо;

ь готова продукція;

ь розрахунки з дебіторами та кредиторами;

ь розрахунки з постачальниками та підрядниками;

ь розрахунки з підзвітними особами.

Кількість аналітичних рахунків по відповідному синтетичному рахунку визначається кожним підприємством залежно від наявності об'єктів, що підлягають обліку. В аналітичному обліку, поряд з грошовим, використовують натуральні й трудові вимірники.

Синтетичні й аналітичні рахунки тісно взаємопов'язані між собою, оскільки на них на підставі одних і тих же документів відображаються одні і ті ж господарські операції, але з різним ступенем деталізації; на синтетичному рахунку - загальною сумою, а на аналітичних рахунках до нього - частковими сумами.

Коли дебетується або кредитується синтетичний рахунок, то одночасно дебетуються і кредитуються відповідні аналітичні рахунки до нього. Звідси, обороти і залишки аналітичних рахунків в підсумку повинні дорівнювати оборотам і залишку синтетичного рахунка, який їх об'єднує. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.

Правильність облікових записів на аналітичних рахунках періодично перевіряється за допомогою інвентаризації, що забезпечує достовірність показників про їх залишки.

3. Господарські процеси та їх облік

3.1 Облік процесу придбання (заготівлі) предметів праці

Процес постачання матеріальних цінностей - це сукупність господарських операцій, пов'язаних із забезпеченням підприємства предметами та засобами праці, необхідними для здійснення господарських процесів.

Таким чином, процес придбання засобів виробництва є важливою передумовою для здійснення основної діяльності підприємства.

У господарській діяльності підприємств використовуються різні види предметів праці. До них належать сировина і матеріали, паливо, запасні частини, будівельні матеріали та ін. Для обліку кожного виду вказаних матеріальних цінностей відведено в плані рахунків окремий синтетичний рахунок 20 “Виробничі запаси”. Цей рахунок є активним. На дебеті його відображають надходження матеріалів, а на кредиті - їх списання. Сальдо за цим рахунком завжди є дебетовим і показує наявність відповідних видів товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду.

Підприємства придбають матеріальні цінності за відпускними цінами виробника (постачальника), які для них є купівельними цінами.

Для визначення фактичної собівартості придбаних цінностей до купівельної ціни треба додати транспортно-заготівельні витрати.

Облік процесу придбання основних засобів.

Основні засоби відіграють важливу роль в діяльності будь-якого суб'єкта господарювання. Звичайно, що без наявності будинків, споруд машин, обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів неможливе здійснення функцій підприємства і досягнення основної мети

Основні засоби - це матеріальні активи, які утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та наданні послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей, будуть використовуватись як очікується, протягом терміну більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік).

Облік процесу придбання нематеріальних активів.

Для здійснення діяльності підприємства купують та використовують, як правило, нерухоме майно та інші матеріальні об'єкти. Разом з тим в господарській діяльності підприємством використовуються і нематеріальні активи, які є невід'ємним компонентом або фактором в діяльності будь-якого суб'єкта господарювання.

Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам (фізичним і юридичним).

Транспортно-заготівельні витрати - витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів та інше.

Транспортно-заготівельні витрати в залежності від способу їх включення до фактичної собівартості поділяються на операційні витрати - залежать від обсягу заготовлених цінностей і їх сума прямо включається до складу фактичної собівартості. До них належать:

1. Витрати на навантаження;

2. Витрати на розвантаження;

3. Витрати на транспортування;

4. На тару.

Загально-заготівельні витрати не залежать від обсягу заготовлених цінностей:

· Витрати на отримання і експлуатацію заготівельних підрозділів;

· Заробітну плату.

Для відображення процесу постачання планом рахунків передбачено рахунки 20,21,22,28.

Крім того для обліку рахунків з постачальниками використовуються рахунки 62,63,68.

3.2 Облік процесу виробництва

Витрати виробництва - вираження в грошовій формі поточних витрат трудових, матеріальних, фінансових та інших видів ресурсів на виробництво продукції. Ці поточні витрати обліковуються та плануються як собівартість продукції.

Бухгалтерський облік процесу виробництва, з одного боку, відображає витрати на виготовлення продукції, виконання будь-яких робіт, а з іншого - здійснює контроль за доцільністю цих витрат за допомогою обчислення собівартості окремих виробів або робіт і порівняння фактичної собівартості з плановою, кошторисною або фактичною собівартістю минулих періодів

До основних завдань обліку виробництва відносяться виявлення фактичних затрат на виробництво, визначення (калькулювання) фактичної собівартості виготовленої продукції, контроль за виконанням плану випуску продукції і виявлення результатів виробничої діяльності підприємства.

Процес виробництва - це сукупність господарських операцій, пов'язаних з одного боку з виникненням у підприємства витрат, а з другого - з виготовленням продукції.

Порядок обліку витрат регламентується П(с)БО 16 “Витрати”.

Витрати - зменшення економічних вигод, внаслідок вибуття або амортизації активів, або збільшення зобов'язань, результатом чого є зменшення власного капіталу.

В практиці бухгалтерського обліку та планування, витрати класифікують :

§ За видами;

§ За видами продукції;

§ За місцем виникнення;

§ За способом включення у собівартість продукції;

§ За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат;

§ За періодичністю виникнення.

За способом включення у собівартість продукції:

o Прямі - це витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, які можна безпосередньо включити до собівартості;

o Непрямі - це витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції, які включені до собівартості шляхом розподілу пропорційно певній базі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

- Умовно-змінні абсолютна величина яких збільшується при зростанні обсягу виробництва і зменшується при зниженні;

- Умовно-постійні - пов'язані з обслуговуванням і управлінням, які не змінюються в залежності від обсягу виробництва.

- За періодичністю:

- Поточні - постійні витрати, періодичність виникнення яких не перевищує один місяць;

- Одноразові - які здійснюються періодично і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду продукції становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналітичні рахунки відкриваються за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг.

3.3 Облік процесу реалізації

Процес продажу завершує кругообіг засобів і створює передумови для відновлення нового кругообігу. Важливість процесу реалізації полягає в тому, що в ньому продукція підприємства знаходить своє суспільне застосування. Якщо продукт потрібен суспільству для задоволення виробничих або особистих потреб, то він буде реалізований (із врахуванням ринкового закону попиту і пропозиції) і за нього підприємство отримає грошові кошти, за рахунок яких буде придбана нова партія сировини, з якої знову буде створена готова продукція. З'являться кошти і для оплати праці робітників і службовців.

Реалізація продукції, робіт, і послуг є важливим і завершальним етапом кругообігу засобів підприємства. Тут натуральна їх форма набирає характеру грошової.

Основними завданнями процесу реалізації є:

1. Визначення кількості і вартості відвантаженої продукції.

2. Облік позавиробничих витрат.

3. Визначення ПДВ, акцизного збору інших платежів, що включаються до складу виручки.

4. Своєчасне відображення рахунків з покупцями.

5. Визначення і відображення фінансового результату від реалізованої продукції.

Для обліку процесу реалізації планом рахунків передбачені рахунки 26, 90, 93, 36, 70, 79.

Рахунок 26 призначений для відображення виробничої собівартості готової продукції, що зберігається на складі, та яка відвантажена покупцеві.

Рахунок 90 використовується для відображення виробничої собівартості реалізованої продукції та нерозподілених постійних загально-виробничих витрат.

Рахунок 93 призначений для обліку витрат пов'язаних з реалізацією продукції. До них належать: витрати пакувальних матеріалів, витрати на ремонт тари, витрати на перепродажу, підготовку товарів, оплата праці та комісійні винагороди торговельним агентам, продавцям та іншим працівникам зайнятих збутом, витрати на рекламу та дослідження ринку, витрати на гарантійний ремонт і обслуговування, витрати на відрядження працівників зайнятих збутом, витрати на експлуатацію і утримання необоротних активів, пов'язаних із збутом, витрати на транспортування, витрати на страхування продукції та інші витрати пов'язані зі збутом.

Рахунок 36 призначений для відображення заборгованості покупців та реалізовану їм продукцію.

Рахунок 70 визначається чистий дохід від реалізації продукції. За К-т даного рахунку відображається виручка від реалізації (доход), а за Д-т одержані в складі цієї виручки та належні до перерахувань бюджету сума непрямих податків: сума чистого доходу, який в порядку закриття рахунку списується на рахунок 79.

Рахунок 79 є основним при відображенні процесу реалізації. В Д-т цього рахунку відображаються витрати пов'язані з реалізацією, а в К-т - чистий доход. Шляхом співставлення оборотів по Д-т і К-т рахунок 79 виявляє фінансовий результат.

Якщо оборот по Д-т більший за оборот по К-т, тобто витрати переважають доходи, результат від реалізації - збиток.

Якщо оборот по Д-т менший за оборот по К-т, тобто доходи більші за витрати, фінансовий результат - прибуток.

Порядок відображення процесу реалізації залежить від того, що прийнято вважати моментом реалізації:

· надходження виручки на поточний рахунок;

· відвантаження продукції покупцю.

Виходячи з цього розрізняють 2 методи відображення процесу реалізації:

Касовий метод передбачає, що реалізованою вважається продукція повністю сплачена покупцем.

Метод нарахувань передбачає, що реалізованою є продукція відвантажена покупцю, на яку оформлені документи для оплати.

Значення і роль процесу реалізації суттєво зростають за умов ринкової економіки. Саме завоювання ринків, можливості реалізації продукції визначають відповідні обсяги її виробництва.

4. Облік грошових коштів

4.1 Облік грошових коштів в касі

Бухгалтерський облік на підприємствах призначений для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, віддзеркалювання в облікових і звітних документах повної і достовірної інформації про виробничо-господарську діяльність підприємства, додержування договірної і фінансової дисципліни.

Заробітна плата - є важливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту.

Збільшення ефективності суспільної продуктивності обумовлено, на сам перед, збільшенням виробництва та поліпшенням якості роботи.

Грошові кошти є найбільш ліквідними активами. Вони присутні на початковому і кінцевому етапах циклу роботи підприємства.

До касових відносяться операції, що пов'язані з надходженням і витрачанням готівкових грошових знаків безпосередньо через касу підприємства. Для зберігання грошових засобів і проведення розрахунків готівкою на підприємствах, організаціях і закладах створюється каса.

Каса -- рахунок бухгалтерського обліку, руху і виявлення облікових залишків готівкових коштів, які має підприємство.

Касові операції здійснює касир, який несе повну матеріальну відповідальність за прийняті на зберігання гроші і цінні папери і за збитки, скоєні організації, підприємству, як в результаті навмисних дій так і недбалого або недобросовісного відношення до своїх обов'язків. Тому при прийнятті касира на роботу з ним заключається договір про повну матеріальну відповідальність. Касиру забороняється передовіряти доручену йому роботу іншим особам. Головні бухгалтера та інші працівники, які користуються правом підпису касових документів, не можуть виконувати обов'язки касира.

Для видачі заробітної плати, премії і при других масових виплатах, наказом керівника можуть зазначатися спеціальні особи (громадські касири); під розписку вони одержують в відповідності з потребою грошей в касі, а потім звітуються перед касиром.

Підприємства і організації можуть мати в своїй касі гроші готівкою в межах встановленого ліміту. Банк визначає ліміт залишку готівки у касі в розмірі, необхідному для виплати невідкладних витрат. Готівку можна витрачати лише на ті потреби, на які вони видані банком. Кошти на виплати, пов'язані з оплатою праці та виплатою дивідендів (доходу), всі підприємства незалежно від форм власності мають одержувати виключно з кас банків.

Всю грошову наявність з верх встановленого ліміту залишку готівки в касі, підприємства повинні здавати для зарахування на рахунок в банку.

Гроші, отримані підприємствами із банку, повинні використовуватись ними суворо по цільовому призначенню.

Найважливішими вимогами правильного оформлення і обліку касових операцій є:

негайний запис кожної здійсненої касової операції у касову книгу , щоденне визначення підсумків у цій книзі і здача касиром під розписку бухгалтерові касових документів;

виписка бухгалтерією на кожну касову операцію прибуткових і видаткових ордерів, додержання послідовності в нумерації і реєстрації цих коштів у реєстрі і передачі Їх для виконання касирові;

погашення касиром спеціальним штампом касових документів з метою не припущення зловживання цими документами шляхом повторного їх використання;

встановлення наказом керівника підприємства осіб, що мають право підписувати касові документи, наявність у касира зразків підписів цих осіб і неприпустимість виконання касових операцій по не підписаних документах.

Надходження грошей в касу і видача їх із каси, незалежно від використання касових апаратів, оформляються прибутковими і видатковими касовими ордерами, які виписуються і реєструються бухгалтером. Нумерація прибуткових і видаткових касових ордерів ведеться по порядку, починаючи з 1 січня і до кінця року. До передачі в касу прибуткові і видаткові касові ордери реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Видаткові касові ордери, виписані на підставі платіжних відомостей на оплату праці та інших подібних до неї платежів, реєструються після видачі грошових коштів із каси. Облік касових операцій ведеться в касовій книзі. Листки касової книги мають бути завчасно пронумеровані, прошнуровані й опечатані сургучною або печаткою. Кількість листків у касовій книзі засвідчується підписами керівника підприємства і головного бухгалтера і скріпляється печаткою. Записи в касовій книзі ведуться в двох примірниках через копіювальний папір. Другий (відривний) листок книги служить звітом касира, який наприкінці дня разом з доданими документами надається бухгалтеру (під розписку в касовій книзі) для перевірки правильності записів і виведених залишків грошових коштів на кінець дня.

Синтетичний облік наявності і руху грошових коштів у касі ведеться на рахунку 30 «Каса», записи на якому здійснюють на підставі перевірених звітів касира загальними підсумками за день в журналі-ордері № 1 (по кредиту) і відомість № 1 (по дебету).

Рахунок 30 «Каса» ведеться за субрахунками: 301 «Каса в національній валюті», 302 «Каса в іноземній валюті».

Перевірка дотримання касової дисципліни здійснюється також самим підприємством - комісією, призначеною наказом керівника підприємства. Результати перевірки оформляються актом (протоколом), у якому вказуються стан касової дисципліни, виявлення недостач або залишки грошових коштів у касі (якщо вони мали місце), їх сума, причини виникнення. 4.2.Облік операцій на поточному рахунку в націоналіній валюті.

Касові операції оформляють прибутковими та видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок заповнення яких затверджено наказом Міністерства статистики України від 15. 02. 1996 р. № 51 «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій».

Для зберігання тимчасово вільних грошей та здійснення розрахункових операцій кожному підприємству відкривають у відділеннях банку по місцю їх знаходження розрахунковий рахунок.

Підприємство, якому відкрили розрахунковий рахунок, являється його власником. Воно розпоряджається, в межах пред'явлених йому прав, усіма засобами, що зберігаються на цьому рахунку.

По поточному рахунку ведуться слідуючи документи:

· на отримання готівкою грошей з банку виписується грошовий чек, який підписується керівником та головним бухгалтером;

· об'явка - заповнюється в тому випадку, коли потрібно готівку повернути на розрахунковий рахунок;

· платіжне доручення - виписується підприємством для перерахування грошових коштів на поточний рахунок поставника або підрядника;

· платіжна вимога доручення - виписується поставником або підрядником як вимога сплатити гроші за поставлені запаси або виконанні роботи;

· узагальненим документом є виписка з розрахункового рахунку, яка видається банком.

З поточного рахунка оплачуються операції, що забезпечують виробничо-господарську, комерційну та іншу діяльність; розрахунки за товарно-матеріальні цінності з постачальниками і покупцями продукції; надані і отримані послуги; сплата обов'язкових платежів до бюджету і державних фондів та інші операції відповідно до статутної діяльності підприємства. З поточного рахунка банк видає готівку на оплату праці, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, дивідендів (доходів), на господарські та інші потреби. Видачу готівкових грошових коштів, а також безготівкові перерахування з поточного рахунка підприємства банк проводить на підставі наказів власника рахунка або з його згоди (акцепту).

Періодично (у встановлені строки) банк видає підприємству виписки з його поточного рахунка, тобто перелік здійснених за звітний період операцій. До виписки додаються відповідні виправдні документи, на підставі яких були зараховані або списані кошти. Виписка банку фактично являє собою другий примірник особового рахунка підприємства, відкритого банком. Зберігаючи грошові кошти підприємства, банк вважає себе його боржником, тобто на цю суму має кредиторську заборгованість. Звідси - залишки коштів і надходження на поточний рахунок банк записує по кредиту поточного рахунка, а зменшення свого боргу (списання, видачу готівкою) - по дебету. Тому, обробляючи виписки банку, бухгалтер повинен пам'ятати про цю особливість і записувати зараховані суми і залишок по дебету поточного рахунка) а списання - по кредиту.

Одержана із банку виписка перевіряється й обробляється: підбираються всі виправдні документи, проставляються кореспондуючі рахунки. Всі додані до виписки документи погашаються штампом «Погашено». Крім того, на документах також вказують порядковий номер його запису у виписці банку. Це необхідно для контролю за рухом коштів на поточному рахунку, а також для наступних перевірок.

Синтетичний облік наявності і руху грошових коштів на поточному рахунку підприємства в національній валюті ведеться на активному рахунку 31 «Рахунки в банках», субрахунок 311 «Поточні рахунки в національній валюті», по дебету якого відображають надходження (зарахування) коштів, а по дебету - списання використаних коштів.

Одержання готівкових коштів у банку здійснюється по чеку. Чекові книжки здобуваються підприємством за плату в установі банку. Отримані в банку наявні підприємства можуть витрачати тільки на визначені в чеку мети.

Кошти понад установлений ліміт залишку готівки у касі підприємство зобов'язано здавати в банк у порядку і терміни, установлені установою банку, для зарахування на рахунки підприємства.

Здача готівкових коштів у банк супроводжується заповненням об'яви на внесення готівки, у якому вказується найменування підприємства, за що здаються гроші і номер банківського рахунку.

4.3 Облік операцій на поточному рахунку в іноземній валюті

Касові операції оформляють прибутковими та видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок заповнення яких затверджено наказом Міністерства статистики України від 15. 02. 1996 р. № 51 «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій».

Режим здійснення операцій у іноземній валюті на території України, загальні принципи валютного регулювання, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин регламентуються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Облік операцій у іноземній валюті регламентується Положенням про бухгалтерський облік операцій у іноземній валюті, затвердженим наказом Мінфіну України від 14.02.96 № 29 (із змінами, внесеними згідно з наказом Мінфіну України від 05.12.97 № 268).

Відповідно до зазначеного Положення і національного плану рахунків бухгалтерський облік наявності та руху валютних коштів здійснюється на рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті».

Записи на рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» та його субрахунках здійснюються на підставі виписок банку з цього рахунка і доданих до них розрахунково-платіжних документів, за якими були зараховані або сплачені кошти у іноземних валютах.

Аналітичний облік по рахунку 312 ведеться так, щоб забезпечити достовірну інформацію про наявність і рух валютних коштів по кожному з відкритих у банку рахунках в іноземних валютах: «Валютний рахунок у доларах США», «Валютний рахунок в англійських фунтах», «Валютний рахунок у німецьких марках» тощо. Проте для систематизації і узагальнення інформації про господарські операції у різних валютах у бухгалтерському обліку здійснюється перерахунок іноземних валют у національну валюту України (в гривні) за курсом, встановленим НБУ на дату оформлення розрахунково-платіжних документів. Такою датою вважається дата виписки платіжного доручення на перерахування іноземної валюти зарубіжному партнеру, дата виписки прибуткових і видаткових касових ордерів, дата митного оформлення матеріальних цінностей (робіт, послуг) по експортно-імпортних операціях. При опрацюванні первинних документів, вартісні показники яких вказані в іноземних валютах, облікові працівники в знаменнику вказують еквівалент цих показників у гривнях по курсу НБУ на дату, яка прийнята для перерахунку операцій у іноземній валюті. У облікових регістрах (журналах-ордерах, відомостях, книгах) господарські операції також відображають в гривнях та іноземній валюті (з зазначенням назви валюти -- російські рублі, долари США тощо).

Бухгалтерський облік операцій у іноземних валютах ведеться в тій самій системі рахунків, що й облік операцій у гривнях. Записи по рахунках розрахунків з постачальниками і підрядчиками, покупцями і замовниками та іншими дебіторами і кредиторами здійснюються відповідно на рахунках 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками») 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», 64 «Розрахунки за податками й платежами» та ін.

Наявність і рух готівкової іноземної валюти в касі підприємства відображається на рахунку 30 «Каса», за субрахунком 302 «Каса в іноземній валюті». Записи на субрахунку 302 здійснюються в загальноприйнятому порядку на підставі звітів касира з доданими до них прибутковими і видатковими касовими ордерами.

5. Облік розрахункових операцій

5.1 Облік розрахунків із підзвітними особами

Підприємства укладають між собою і виконують угоди з купівлі засобів та предметів праці, реалізації продукції (робіт, послуг). За все, що придбане на стороні, слід платити гроші і відповідно одержувати платежі за відпущену продукцію або надані послуги. Вони також здійснюють розрахунки з бюджетом, банками, органами страхування, громадськими організаціями, благодійними фондами, безпосередньо з працівниками тощо у двох формах: безготівковій та перерахуванням через систему банків або у вигляді платежів готівкою (безготівкові та готівкові розрахунки).

Безготівкові перерахування через банк є основною формою розрахунків. Залежно від економічного змісту їх поділяють на:

розрахунки за товарними операціями;

розрахунки за фінансовими зобов'язаннями.

Усі розрахункові операції незалежно від форм розрахунків із моменту виникнення поділяють на:

дебіторську заборгованість;

кредиторську заборгованість.

Принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Дебіторська заборгованість -- сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Юридичні та фізичні особи, які внаслідок подій, що відбулися, заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їхніх еквівалентів або інших активів, є дебіторами.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо її сума може бути достовірно визначена та існує вірогідність одержання за нею майбутніх економічних вигод.

Дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги за строками погашення з моменту виникнення поділяють на:

ь довгострокову дебіторську заборгованість;

ь поточну дебіторську заборгованість.

Облік довгострокової дебіторської заборгованості.

Довгострокова дебіторська заборгованість -- сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у процесі нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців від дати балансу.

Довгострокову дебіторську заборгованість фізичних або юридичних осіб обліковують на рахунку 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість», який має такі субрахунки:

«Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду»;

«Довгострокові векселі одержані»;

«Інша дебіторська заборгованість».

Облік довгострокової дебіторської заборгованості, забезпеченої векселями, особливості обігу векселів в Україні, видачу простих і перевідних векселів, здійснення операцій з векселями регламентує Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05. 04. 2001 р. № 2374-ІИ.

Вексель -- безумовне грошове зобов'язання сплатити певну суму грошей на вимогу або у встановлений термін.

Особа, яка підписує вексель і, отже, зобов'язується сплатити за ним, є векселедавцем. Особа, яка одержує платіж за векселем, -- векселетримач. Вексель виконує функцію кредитних грошей, засобів платежу і як цінний папір сам стає об'єктом різних операцій (купівлі-продажу, обліку, застави).

У векселі обов'язково зазначають: назву кредитора (векселетримача), позичальника (векселедавця); суму боргу, місце й термін платежу. Розрізняють такі типи векселів:

простий -- його виписує позичальник (векселедавець), який зобов'язується сплатити борг, і видає його кредитору (векселетримачу). Вексель зберігається у векселетримача;

перевідний (тратта) -- письмова вимога кредитора (трасанта) до позичальника (трасата) сплатити зазначену у векселі суму третій особі (ремітенту).

Тратта в обов'язковому порядку має бути акцептована позичальником.

Витрати, пов'язані з виготовленням або придбанням бланків векселів, сплатою мита, належать до адміністративних витрат, які обліковують на рахунку 92 «Адміністративні витрати».

Заборгованість із розрахунків з покупцями, замовниками та іншими дебіторами, забезпечену одержаними векселями, залежно від строку погашення векселя обліковують підприємства-постачальники на субрахунку 162 «Довгострокові векселі одержані» і рахунку 34 «Короткострокові векселі одержані».

На дебеті субрахунку 162 «Довгострокові векселі одержані» обліковують векселі, одержані на забезпечення довгострокової дебіторської заборгованості, на кредиті -- погашення заборгованості.

Векселі одержані зберігаються в касі підприємства згідно з Порядком ведення касових операцій або передаються на зберігання в банк. Перелік векселів, що знаходяться на зберіганні в касі підприємства, відображають у спеціальному описі, в якому зазначають назву платника, суму і строк погашення векселя. При погашенні заборгованості, яку забезпечено векселями, в опису робиться позначка і проставляється дата виписки банку або іншого платіжного документа. Якщо одержані підприємством векселі на підставі відповідної угоди здають на зберігання до установ банку, то в реєстрах аналітичного обліку роблять запис про документ, одержаний з банку.

На дебеті субрахунку 163 «Інша дебіторська заборгованість» обліковують довгострокову дебіторську заборгованість, яку не відображають на інших рахунках, зокрема з працівниками за виданими довгостроковими позиками. На дебеті субрахунку відображають виникнення заборгованості, на кредиті -- її погашення.

Наприклад, видачу позики майстрові цеху на будівництво будинку строком на 3 роки слід відобразити такими записами:

Д-т 163 «Інша дебіторська заборгованість»;

К-т 377 «Розрахунки з іншими дебіторами».

Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведуть по кожному дебітору за видами заборгованості, строками її виникнення та погашення.

Облік поточної дебіторської заборгованості.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг і оцінюється за первісною вартістю. Таку заборгованість включають до підсумків балансу за чистою реалізаційною вартістю, яку обчислюють як суму поточної дебіторської заборгованості за вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Поточна дебіторська заборгованість -- сума дебіторської заборгованості, яка виникає у процесі нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців від дати балансу.

До розрахунків за поточною дебіторською заборгованістю належать:

розрахунки з покупцями;

розрахунки за векселями одержаними;

розрахунки з іншими дебіторами.

Облік поточної дебіторської заборгованості ведеться на рахунку 36.

Рахунок 36 має такі субрахунки:

«Розрахунки з вітчизняними покупцями»;

«Розрахунки з іноземними покупцями».

На дебеті субрахунків відображають вартість продажу реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), яка охоплює податок на додану вартість (ПДВ), акцизи та інші обов'язкові платежі, що підлягають перерахуванню до бюджетних і позабюджетних фондів і включені у вартість реалізації; на кредиті -- суму платежів, що надійшли на рахунки підприємства до банківських установ, та інші види розрахунків. Сальдо рахунка відображає заборгованість покупців і замовників за одержану продукцію (роботи, послуги).

На субрахунку 362 ведеться облік по кожному дебітору в гривнях і у валюті, обумовленій договором.

Аналітичний облік розрахунків з покупцями і замовниками ведеться по кожному покупцю й замовнику, за кожним поданим до сплати рахунком.

Облік розрахунків з іншими дебіторами.

Облік розрахунків з іншими дебіторами ведеться на рахунку 37. На цьому рахунку ведеться облік розрахунків за поточною дебіторською заборгованістю з різними дебіторами за виданими авансами, нарахованими доходами, за претензіями, за відшкодуванням завданих збитків, за позиками членам кредитних спілок і за іншими операціями.

Рахунок 37 має такі субрахунки:

«Розрахунки за виданими авансами» -- обліковують аванси, видані іншим підприємствам.

«Розрахунки з підзвітними особами» -- обліковують розрахунки з підзвітними особами.

«Розрахунки за нарахованими доходами» -- обліковують нараховані дивіденди, відсотки, роялті, що підлягають одержанню.

«Розрахунки за претензіями» -- обліковують розрахунки за претензіями, пред'явленими постачальниками та підрядниками, а також за пред'явленими штрафами, пенею, неустойками.

«Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків» -- обліковують розрахунки з відшкодування підприємству збитків внаслідок нестач і втрат від псування цінностей, якщо винуватця виявлено.

«Розрахунки за позиками членам кредитних спілок» -- обліковують розрахунки за позиками членам кредитних спілок.

«Розрахунки з іншими дебіторами» -- обліковують розрахунки за операціями, що пов'язані зі спільною діяльністю, розрахунки з працівниками (окрім розрахунків з оплати праці та з підзвітними особами), інші розрахунки.

Аналітичний облік розрахунків з іншими дебіторами ведуть окремо за підприємствами, організаціями та фізичними особами, з якими здійснюють розрахунок.

5.2 Облік розрахунків за зобов'язаннями

У бухгалтерському обліку інформацію про зобов'язання формують згідно з вимогами П(С)БО 11 «Зобов'язання».