Бухгалтерський облік у бюджетних установах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут економіки та бізнесу

Кафедра фінансів

ЗВІТ

Про економічну практику

студентки 4-го курсу

зі спеціальності «Фінанси» групи А

Сіренко Любові Вікторівни

Керівник практики від кафедри

к. е. н., доцент

Шевчук О.В.

Перевірив

Луганськ - 2008

ЗМІСТ

Вступ

Тема 1: Бюджетна система України, її структура та принципи

Тема 2. Характеристика діяльності бюджетних установ та правові засади їх діяльності

Тема 3. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах

Тема 4. Кошторис бюджетних установ

Тема 5. Поняття бюджетної класифікації та її структура. Склад і класифікація видатків

Тема 6. Облік праці та її оплата у бюджетних установах

Тема 7. Порядок використання та обліку коштів спеціального фонду

Тема 8. Звітність бюджетних установ

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В Україні функціонують близько 40 тисяч установ та організацій різного профілю, які повністю або частково утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ характеризується низкою особливостей, які впливають на методику та організацію бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік у бюджетних установах виконує свої конкретні задачі, має специфічні об'єкти, ведеться за окремим планом рахунків на балансі, який відрізняється від балансу госпрозрахункових підприємств та організацій. Зміни, що відбуваються в галузях невиробничої сфери за умов переходу до ринкової економіки, потребують адекватного нормативно-правового забезпечення в тому числі й бухгалтерського обліку.

Згідно з урядовою програмою реформування бухгалтерського обліку впроваджено нову економічну класифікацію видатків бюджетних установ, кошторис доходів і видатків, план рахунків і порядок його застосування, баланс та інші форми місячної і квартальної звітності.

Незважаючи на значні успіхи в організації обліку в установах невиробничої сфери, що спостерігаються в останні роки (цьому сприяла нормотворча діяльність ДКУ, введення відповідних курсів у навчальні плани підготовки бухгалтерських кадрів у вузах, технікумах і коледжах, систематичні публікації з бюджетного обліку у професійних періодичних виданнях), є ряд теоретичних, методологічних та організаційних проблем, що вимагають термінового вирішення.

Мета економічної практики - за допомогою контролю засвоїти теорію та практику бухгалтерського обліку бюджетних установ у повному її обсязі.

Тема 1 Бюджетна система України, її структура та принципи

Згідно Бюджетного кодексу України, бюджетна система України - це сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів, що побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устрою та врегульована нормами права. Кожне адміністративне-територіальне утворення самостійно установлює порядок та положення про бюджет.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (додаток 1).

В Луганській області відповідно адміністративно - територіальному поділу існує 354 місцевих бюджети, з них 1 - обласний, 14 - міських міст обласного значення, 17 - районних, 23 - міських міст районного значення, 4 районні у місті Луганську, 89 - селищних та 206 сільських.

Основні принципи побудови та функціонування бюджетної системи України:

1) принцип єдності -- забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку та звітності;

2) принцип збалансованості -- повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності -- державний бюджет та місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти -- до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості -- бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності -- при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності -- розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен максимально наближувати надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів -- бюджетні кошти спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до бюджетних призначень;

9) принцип справедливості і неупередженості -- бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу -- кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу;

11) принцип публічності та прозорості -- Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами.

Правову основу бюджетної діяльності місцевого самоврядування в України складають Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування».

В радянську епоху регіональні і місцеві органі влади були позбавлені як реальних важелів для проведення самостійної бюджетної політики, так і відповідальності за фінансове положення на місцях. Процес «узгодження» бюджетів різних рівнів являв собою затвердження вищою владою доходів і витрат тих чи інших адміністративних одиниць, що завершувався їх «зведенням» у єдиний бюджет. При цьому встановлювалися індивідуальні для кожного регіону пропорції поділу тих чи інших податків між бюджетами різних рівнів, необхідні для фінансування місцевих видатків.

Впровадження інституційної реформи в країни в цілому спрямовано на забезпечення бюджетної самостійності регіонів і органів місцевого самоврядування. Будучи максимально наближеним до населення, місцеве самоврядування є первинним рівнем організації публічної влади, що забезпечує в кінцевому рахунку стійкість і демократичний характер усієї системи владних інститутів.

Тема 2. Характеристика діяльності бюджетних установ та правові засади їх діяльності

Бюджетні організації - це організації, які створені органами місцевого самоврядування, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.

З огляду на сформовану на сьогоднішній день систему бюджетних відносин в Україні за Бюджетним кодексом України бюджетні установи поділяють на:

- головних розпорядників коштів;

- розпорядників коштів другого рівня;

- розпорядників коштів третього рівня.

Для бюджетних установ основним фінансовим документом є кошторис доходів і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків та який визначає обсяг та напрями коштів для виконання відповідних функцій.

Основним документом, який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких одержання прибутку не є їх основною метою. Основою для них є діяльність з надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, послуг зі створення системи соціального самозабезпечення громадян та здійснення інших цілей, передбачених статутними документами.

Державна реєстрація бюджетних організацій проводиться у виконавчому комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за їх місцезнаходженням.

Бюджетні організації здійснюють свою діяльність на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (як правило, органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації визнаються юридичною особою з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести зобов'язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, підлягають обов'язковій реєстрації в:

- органах податкової служби;

- Пенсійному фонді (Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 9.07.2003 р. № 1058-IV);

- Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонді соціального страхування на випадок безробіття (Наказ Міністерства праці та соціальної політики. «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття» від 18.12.2000 р. № 339);

- Фонді соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань (Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»);

- Фонді соціального захисту інвалідів (Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р.)

Порядок відкриття та використання реєстраційних рахунків регламентується Інструкцією "Про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України", затвердженої наказом Головного управління державного казначейства України від 9.05.1997 р. № 32. Аналогічно проводиться відкриття і спеціальних реєстраційних рахунків.

Для відкриття реєстраційних рахунків заводяться особові справи на розпорядників коштів. При цьому розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такі документи:

- заяву на відкриття рахунка в системі органів Державного казначейства, підписану керівником та головним бухгалтером;

- довідку про внесення до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України із зазначенням ідентифікаційного коду;

- копію затвердженого положення або статуту про установу, підприємство, організацію, засвідчену вищестоящою установою або нотаріально;

- затверджений кошторис бюджетної установи;

- доведений до розпорядника коштів помісячний обсяг асигнувань загального фонду, що передбачений у бюджеті України, в розрізі кодів програмної класифікації видатків;

- картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до законодавства України надано право розпорядження рахунком і підписування платіжних та інших розрахункових документів і відбитком печатки;

- звіт про виконання кошторису установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установі уповноваженого банку (тобто на момент переходу на казначейське виконання кошторисів видатків);

- витяг з особової картки розпорядника коштів (у випадках зміни адреси та органу Державного казначейства).

При відкритті реєстраційних рахунків кожному рахунку присвоюється відповідний номер, у якому перші шість знаків - код функціональної класифікації видатків, наступні три знаки - код відомчої класифікації видатків, а наступні п'ять знаків - код утримувача бюджетних коштів.

Через дробову риску проставляється код коштів:

0 - кошти загального фонду державного бюджету;

1 - спеціальні кошти;

2 - кошти за виконання окремих доручень;

3 - депозитні суми;

4 - інші власні надходження;

5 - субвенції, отримані з бюджетів інших рівнів;

6 - інші кошти спеціального фонду, що надходять згідно з розподілом вищих розпорядників коштів;

7 - інші кошти спеціального фонду, зараховані безпосередньо на рахунки установи.

Реєстраційні рахунки відкриваються на підставі договорів між розпорядниками коштів та органами Державного казначейства.

Згідно з договором казначейство забезпечує розрахункове обслуговування розпорядника коштів у межах лімітів видатків відповідно до затвердженого кошторису видатків та фактичних надходжень на Єдиний казначейський рахунок державного бюджету. Органи Державного казначейства безпосередньо здійснюють платежі на користь суб'єктів господарської діяльності, інших підприємств, організацій, установ, які виконали роботи або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів.

Розпорядники коштів несуть відповідальність за неправильність оформлення розрахунково-платіжних документів щодо оплати рахунків і повинні подавати звіти про використані кошти державного бюджету у строки, встановлені казначейством.

Дія договору може бути призупинена за ініціативою однієї із сторін у разі виявлення фактів порушень встановленого порядку виконання державного бюджету та у випадках припинення діяльності однієї із сторін.

Тема 3. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV установи та організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, ведуть облік виконання бюджету й кошторисів видатків, який прийнято називати бюджетним обліком.

Предметом бюджетного обліку є процес виконання бюджету.

Об'єктом бюджетного обліку є: доходи і видатки бюджету; фонди і резерви, які створюються в бюджеті в процесі його виконання; витрати на утримання бюджетних установ; матеріальні цінності бюджетних організацій; грошові кошти в касі та на рахунках.

Завданнями бухгалтерського обліку бюджетних установ є:

1) забезпечити правильну організацію обліку, точність і своєчасність відображення всіх господарських операцій з виконання кошторисів (облік фінансування, грошових коштів, видатків, розрахунків, матеріальних цінностей, фондів тощо);

2) забезпечити раціональне та ефективне використання коштів бюджетної установи за цільовим призначенням відповідно до затвердженого кошторису;

3) забезпечити повноту і своєчасність проведення інвентаризації матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків;

4) забезпечити повноту та достовірність складання звітності;

5) забезпечити контроль за виконанням зобов'язань, наявністю і рухом майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до затверджених нормативів і кошторисів;

6) своєчасне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності, виявлення і мобілізація внутрігосподарських резервів;

7) формування повної, достовірної інформації про господарські процеси та результати діяльності організації, установи, необхідної для оперативного керівництва та управління, а також для її використання інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансовими, статистичними та банківськими установами та іншими зацікавленими органами та організаціями.

В Україні здійснюється державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Головне управління Державного казначейства України (ГУДКУ) розробляє План рахунків бухгалтерського обліку і порядок його застосування, інструкції з обліку наявності та використання бюджетних та позабюджетних коштів, валютних операцій, основних засобів.

Ведення бухгалтерського обліку, здійснення контролю за виконанням кошторисів, а також складання звітності в бюджетних установах покладається на бухгалтерію, яка є, як правило, самостійною службою і має свою структуру. Існують дві організаційні форми обліку в бюджетних установах: бухгалтерії при окремих установах і централізовані бухгалтерії. Самостійні бухгалтерії мають великі установи: вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, лікарні тощо.

Для відображення операцій про виконання кошторисів передбачені такі форми бухгалтерського обліку:

- журнал-головна, яка використовується в установах з невеликим обсягом облікової роботи, які ведуть облік самостійно;

- журнально-ордерна, яка використовується в установах з великим обсягом облікової роботи, які ведуть облік самостійно;

- меморіально-ордерна, яка використовується в установах з великим обсягом роботи, облік яких централізований;

- автоматизована.

Найбільш поширеною формою ведення бухгалтерського обліку бюджетних установ є меморіально-ордерна форма обліку, основними принципами якої є:

- оформлення бухгалтерських проводок меморіальними ордерами;

- розподіл синтетичного обліку на хронологічний та систематичний;

- ведення аналітичного обліку на картках;

- особлива будова Головної книги, яка розкриває кореспонденцію рахунків, що підвищує можливості аналізу та контролю за правильністю записів.

З метою забезпечення єдності бухгалтерського обліку наказом Державного казначейства України від 27.07.2000 р. № 68 затверджено Інструкцію про форми меморіальних ордерів бюджетних установ і порядок їх складання.

При меморіально-ордерній формі обліку перевірені та прийняті до обліку документи систематизуються за датами проведення операцій і оформляються меморіальними ордерами - накопичувальними відомостями, яким присвоюються такі постійні номери:

- меморіальний ордер 1 - накопичувальна відомість щодо касових операцій (ф. 380). Застосовується при обробці звітів касирів з метою систематизації оборотів у касі за поточний місяць;

- меморіальний ордер 2 - накопичувальна відомість руху коштів загального фонду в органах Державного казначейства України (установах банків) (ф. 381). Використовується для відображення обліку операцій з надходження на рахунок установи асигнувань та здійснення касових видатків загального фонду;

- меморіальний ордер 3 - накопичувальна відомість руху коштів спеціального фонду в органах Державного казначейства України (установах банків) (ф. 382). Використовується для відображення в обліку операцій з надходження на рахунок установи доходів та здійснення касових видатків спеціального фонду;

- меморіальний ордер 4 - накопичувальна відомість щодо розрахунків з іншими дебіторами (ф. 408). Ведеться облік розрахунків з різними підприємствами, установами та організаціями, які є дебіторами бюджетної установи;

- меморіальний ордер 5 - зведення розрахункових відомостей щодо заробітної плати та стипендій (ф. 405). В установах, де виписивається декілька платіжних відомостей, за підсумками цих відомостей складається зведення, яке і є меморіальним ордером з заробітної плати та стипендії;

- меморіальний ордер 6 - накопичувальна відомість щодо розрахунків з іншими кредиторами (ф. 409). Ведеться облік розрахунків з різними підприємствами, установами та організаціями, які є кредиторами бюджетної установи;

- меморіальний ордер 7 - накопичувальна відомість щодо розрахунків у порядку планових платежів (ф. 410);

- меморіальний ордер 8 - накопичувальна відомість щодо розрахунків з підзвітними особами (ф. 386). Ведеться облік розрахунків з підзвітними особами в розрізі КЕКВ;

- меморіальний ордер 9 - накопичувальна відомість щодо переміщення і вибуття необоротних активів (ф. 438. Використовується для обліку вибуття та переміщення до інших установ матеріальних цінностей, що відносяться до необоротних активів;

- меморіальний ордер 10 - накопичувальна відомість щодо вибуття і переміщення малоцінних і швидкозношуваних предметів (ф. 439). Використовується для обліку та переміщення до інших установ малоцінних та швидкозношуваних предметів;

- меморіальний ордер 11 - зведення накопичувальних відомостей щодо надходження продуктів харчування (ф. 398);

- меморіальний ордер 12 - зведення накопичувальних відомостей щодо витрачання продуктів харчування (ф. 411);

- меморіальний ордер 13 - накопичувальна відомість витрачання матеріалів (ф. 396);

- меморіальний ордер 14 - накопичувальна відомість нарахування доходів спеціального фонду бюджетних установ (ф. 409);

- меморіальний ордер 15 - зведення відомостей щодо розрахунків з батьками за утримання дітей (ф. 406).

Усі меморіальні ордери підлягають реєсрації в книзі «Журнал головна» ф. 308. Облік у книзі «Журнал-головна», як правило, ведеться по субрахунках. В окремих бюджетних установах і централізованих бухгалтеріях за рішенням головного бухгалтера облік може здійснюватися на рахунках другого, третього і т.д. порядку.

Книга «Журнал-головна» відкривається щороку записами сум залишків на рахунках на початок року відповідно до балансу і залишками на рахунках за минулий рік. Записи в ній при веденні в установах окремих меморіальних ордерів здійснюються у міру їх складання, але не пізніше наступного дня, а при складанні меморіальних ордерів - накопичувальних відомостей - один раз на місяць. Сума з меморіального ордера переноситься спочатку до графи «Сума оборотів за меморіальним ордером», а потім - до дебету і кредиту відповідних кореспондуючих рахунків.

Наприкінці місяця перевіряється правильність записів по рахунках синтетичного обліку в книзі «Журнал-головна». Для цього підраховуються обороти по кожному субрахунку і виводяться залишки на кінець місяця в рядку «Усього». При цьому сума оборотів за місяць по всіх субрахунках як по дебету, так і по кредиту має дорівнювати підсумку графи «Сума оборотів за меморіальним ордером».

Згідно Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 р. №88 підставою для відображення записів в облікових реєстрах є належним чином оформлені первинні документи. Документи, що є підставою для відображення записів у реєстрах бухгалтерського обліку, повинні подаватися до бухгалтерії в терміни, встановлені графіком документообороту.

Первинні документи, що надійшли до бухгалтерії, підлягають перевірці за формою та змістом, тобто контролюється наявність у документах обов'язкових реквізитів і відповідність господарської операції до вимог діючого законодавства, логічний зв'язок окремих показників.

Тема 4. Кошторис бюджетних установ

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 р. № 17 установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями.

Бюджетне призначення являє собою повноваження, яке надається головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України «Про Державний бюджет», постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Існують наступні види кошторисів:

- індивідуальні кошториси - це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;

- зведені кошториси - це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;

- кошториси на централізовані заходи - це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).

Кошторис має дві складові:

1) загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;

2) спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Відповідно до Постанови № 17 установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, мають право приймати зобов'язання та витрачати кошти з бюджету на цілі та в межах, які встановлені кошторисами і планами асигнувань.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи - це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік здійснюють такі заходи:

- встановлюють для підвідомчих установ граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету;

- забезпечують підвідомчі установи вказівками щодо складання проектів кошторисів;

- проводять наради з керівниками підвідомчих установ з питань складання проектів кошторисів, додержання вимог чинного законодавства, а також суворого режиму економії грошових коштів і матеріальних цінностей;

- розробляють і повідомляють підвідомчим установам відповідні показники, яких вони повинні дотримуватися при складанні проектів кошторисів і які необхідні для правильного визначення видатків;

- забезпечують складання проектів кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками;

- встановлюють для підвідомчих установ терміни складання і подання проектів кошторисів.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими органами для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Планування доходної та видаткової частини кошторису здійснюється з врахуванням наступних вимог.

Формування дохідної частини загального фонду здійснюється виходячи з планових обсягів бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання цієї організації. Дані про планові обсяги бюджетних асигнувань повідомляються установі безпосередньо вищою організацією.

У дохідній частині спеціального фонду вказуються планові обсяги надходжень з інших джерел, одержання яких передбачене відповідними законодавчо-нормативними документами. До таких надходжень відносяться кошти, одержувані бюджетною організацією від надання послуг, виконання робіт і реалізації продукції чи іншої діяльності.

Загальна сума планових надходжень зі спеціального фонду наводиться у «Зведенні показників спеціального фонду кошторису», що додається до кошторису. Форму Зведення затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження документів, що використовуються у процесі виконання бюджету» від 21.01.2000 р. № 10.

У видатковій частині проекту кошторису доходів і видатків установи визначається загальна сума витрат установи в розрізі кодів економічної класифікації, а також з розподілом витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань, і витрат, що планується здійснити за рахунок спеціального фонду.

Під час визначення обсягів видатків розпорядникам нижчого рівня головні розпорядники, розпорядники вищого рівня повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установи (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Якщо під час планування установою спеціального фонду кошторису планові доходи перевищують планові видатки, розраховані на реалізацію заходів спеціального призначення відповідно до законодавства, установа повинна передбачити спрямування зазначених коштів на пріоритетні заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки планується провадити за рахунок надходжень із спеціального фонду, вони передбачаються в кошторисі за спеціальним фондом.

Розподіл витрат за загальним фондом провадиться виходячи з планових надходжень бюджетних асигнувань, зазначених у доходній частині проекту кошторису. При цьому розрахунок сум витрат за кошторисом на запланований рік здійснюється виходячи з обсягу діяльності установи, визначеного планом розвитку установи, та його фактичного виконання за попередні періоди.

У тижневий термін після опублікування Закону України «Про Державний бюджет України», відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування - це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі відповідних нормативів.

Лімітна довідка видається відповідно Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, розпорядником вищого рівня і доводиться головним розпорядникам, розпорядникам нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Розпорядники бюджетних коштів відповідно до затверджених для них обсягів бюджетних асигнувань та інших показників, зазначених у лімітній довідці, приводять у відповідність до них свої витрати. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження у штатному розписі, має бути приведено у відповідність до певного фонду оплати праці, а інші витрати - у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання функцій, покладених на установу.

Штатний розпис (розклад) - це документ, що визначає структуру установи, кількість штатних одиниць по кожному структурному підрозділу і у цілому по установі.

У штатному розписі вказуються встановлені штатному персоналу посадові оклади, надбавки, доплати, місячний фонд заробітної плати, а також фонд заробітної плати на рік по цій установі.

Вищі організації протягом трьох тижнів після отримання лімітних довідок складають і подають уточнені проекти зведених кошторисів і проекти зведених планів асигнувань до Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів для складання і затвердження річного розпису призначень відповідних бюджетів і помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

Міністерство фінансів України надсилає для реєстрації, обліку і виконання затверджений річний розпис призначень державного бюджету і помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету Державному казначейству, яке у триденний термін доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань усіма розпорядниками.

Одночасно з кошторисом на затвердження подається план асигнувань та штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень. Зазначені документи затверджуються в двох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається в організації, що їх затвердила.

Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи щороку, протягом трьох місяців після затвердження відповідних бюджетів, перевіряють правильність складення і затвердження кошторисів і планів асигнувань.

Скорочення зайвих і завищених асигнувань, виявлених у результаті перевірки правильності складання кошторисів, проводиться Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими органами на підставі матеріалів перевірок.

Вивільнені асигнування спрямовуються на інші пріоритетні заходи, що плануються цим же розпорядником, за рішенням Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевого фінансового органу на підставі обґрунтованого подання головного розпорядника.

У зазначених випадках в установленому порядку вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань.

Тема 5. Поняття бюджетної класифікації та її структура. Склад і класифікація видатків

Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють в процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підприємств та організацій.

Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню (тобто не створюють і не компенсують фінансові вимоги). Видатки можуть бути відплатними, тобто такими, що обмінюються на товар чи послугу, або невідплатними.

Видатки - це суми коштів, витрачених бюджетними установами в процесі господарської діяльності в межах сум, встановлених кошторисом.

Видатки мають досить складну структуру, а тому представлені у вигляді класифікації. Бюджетна класифікація - це перерахунок і науково обґрунтоване групування доходів і витрат бюджету, приведених у визначену систему. Вона забезпечує єдність аналітичного обліку в усіх ланках, спрощує як облік, так і складання звітності - в цьому заклечається її значення для бухгалтерського обліку.

Бюджетна класифікація видатків багаторівнева і представляє собою розмежування видатків за економічними ознаками. Тобто класифікаційною ознакою виступають єдині економічні категорії (додаток 2).

Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування на фонд оплати праці тощо).

Саме такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх утримувачів з точки зору виконання бюджету.

Бюджетна класифікація складається з таких розділів:

- класифікація доходів бюджету;

- класифікація видатків бюджету;

- класифікація фінансування бюджету;

- класифікація боргу.

В свою чергу, видатки бюджету класифікуються за:

- функціональною ознакою;

- відомчою ознакою;

- економічною ознакою.

Функціональна класифікація характеризує склад видатків бюджету за галузями народного господарства (державне управління, судова влада, національна оборона, освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення, охорона здоров'я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт та ін.).

Відомча класифікація представлена у вигляді переліку головних розпорядників бюджетних коштів (міністерства, управління, відомства, комітети, служби та ін.). Економічна класифікація відповідає класифікації доходів і складається з:

- поточних видатків, які пов'язані з оплатою товарів і послуг, субсидій і поточних трансфертів;

- капітальних видатків, пов'язаних з придбанням основного капіталу (придбанням предметів і обладнання терміном служби більше року, капітальне будівництво і капітальний ремонт), створенням державних запасів і резервів, придбанням землі і нематеріальних активів, капітальних трансфертів.

Залежно від джерел покриття видатки поділяються на:

- видатки загального фонду;

- видатки спеціального фонду.

Залежно від етапу руху бюджетних коштів видатки поділяються на:

- касові;

- фактичні.

Касові видатки - це кошти, перераховані Державним казначейством або фінансовими органами та видані безготівково або готівкою міністерствам, відомствам, установам. Під касовими видатками розуміють суми, отримані установами з реєстраційних або поточних рахунків для використання.

Як приклад касових видатків можна навести такі операції: отримання готівки в касу на виплату заробітної плати, коштів на відрядження, для придбання матеріальних цінностей через підзвітних осіб, перераховані постачальникам тощо.

Облік касових видатків дає змогу контролювати загальний стан виконання бюджету і порівняння з фактичними видатками показує хід виконання бюджету за видатками.

Облік касових видатків ведеться на синтетичних рахунках 31 «Рахунки в банках» та 32 «Рахунки в казначействі» у розрізі відповідних субрахунків. По дебету фіксуються суми грошових коштів, що були отримані у вигляді фінансування і плати за деякі послуги, по кредиту фіксуються факти використання вказаних грошових коштів чи повернення плати, тобто здійснені касові видатки.

До касових видатків належать також суми грошових коштів, переведених з поточних чи реєстраційних рахунків для наступних розрахунків з постачальниками акредитивами або чеками з лімітованих чекових книжок.

Бухгалтерські записи щодо збільшення чи відновлення касових видатків робляться на підставі виписок з поточних чи реєстраційних рахунків і доданих до них документів у меморіальних ордерах. Синтетичний облік касових видатків ведеться в тих самих реєстрах, що й синтетичний облік руху грошових коштів на поточних чи реєстраційних рахунках.

Аналітичний облік касових видатків ведеться по кожному поточному чи реєстраційному рахунку в розрізі кодів функціональної та економічної класифікації.

Фактичні видатки - це видатки, проведені за рахунок бюджету тим чи іншим установам. До них включаються видатки, які проведені, але не оплачені через відсутність коштів, і такі, які обліковуються за місцем проведення видатків. Фактичні видатки дають повну уяву про витратну частину бюджету.

Під фактичними видатками розуміють дійсні видатки установ для виконання кошторису. Ці видатки повинні бути підтверджені відповідними первинними документами. Прикладами фактичних видатків є: нарахована заробітна плата працівникам; витрати на продукти харчування; затверджено авансовий звіт по видатках на відрядження та ін.

Фактичні видатки обліковуються на рахунку 80 «Видатки із загального фонду», а також на рахунку 81 «Видатки спеціального фонду».

Обидва рахунки є активними. По дебету фіксуються суми фактичних видатків, проведених протягом року, по кредиту наприкінці року відбувається списання сум фактичних видатків за рахунок джерел їх фінансування.

Аналітичний облік фактичних видатків за рахунком 80 «Видатки із загального фонду» в установах, що здійснюють облік виконання кошторису самостійно, ведеться за кожним субрахунком в книзі видатків за кодами економічної класифікації видатків.

Аналітичний облік фактичних видатків за рахунком 81 «Видатки спеціального фонду» ведеться в розрізі видів спеціальних коштів і кодів економічної класифікації в книзі обліку спеціальних коштів.

Тема 6. Облік праці та її оплата у бюджетних установах

Згідно Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. № 108/95 заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану ним роботу.

В бюджетних установах фінансування виплат по заробітній платі здійснюється за окремою статтею, яка відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» є захищеною. Це означає, що виплати по заробітній платі здійснюються першочергово разом з перерахуванням до фондів обов'язкових платежів.

Особовий склад працюючих визначається структурою працівників бюджетної установи. За функціональним призначенням персонал бюджетної установи поділяється на три групи:

- персонал основної діяльності;

- адміністративно-управлінський персонал;

- допоміжний обслуговуючий персонал.

Працівники, які обіймають посади в державних органах та їх апараті, згідно із Законом України «Про державну службу» є державними службовцями. При прийнятті на роботу вони складають присягу державного службовця і їм присвоюється відповідний ранг у межах категорії (додаток 3, додаток 4).

Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України, а другої категорії - Кабінетом Міністрів України.

Прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорії здійснюється на конкурсній основі, при цьому ранги, які відповідають цим категоріям, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Загальна чисельність працівників бюджетної установи називається списковою чисельністю, або штатним складом.

Для виконання робіт на короткий час можуть залучатися особи, які не перебувають у штаті установи і працюють за трудовою угодою. Такі працівники належать до нештатного (неспискового) складу.

Вперше прийнятому на роботу на строк більше п'яти днів видається трудова книжка, присвоюється табельний номер, який наводиться в усіх документах з обліку заробітної плати. Основним документом, що регулює трудові відносини, виступає трудовий договір чи контракт.

Трудовий договір (щодо бюджетної установи) - це угода між працівником і адміністрацією бюджетної установи.

Контракт є різновидом трудового договору, він укладається на певний строк і застосовується щодо працівників, що працевлаштовуються на визначений термін або на час виконання певної роботи. Після укладання договору чи контракту у відділі кадрів заводиться особова картка, в якій фіксуються всі відомості про трудову діяльність прийнятого на роботу.

У зміцненні трудової дисципліни та підвищенні продуктивності праці важливу роль відіграють контроль своєчасності явок на роботу, облік відпрацьованого часу та часу залишення роботи.

Облік виходу на роботу та уходу з роботи в бюджетних установах здійснюється за однією із систем реєстрації:

- пропускна - працівник, прибувши в установу, здає свою перепустку, а по закінченні робочого дня отримує її;

- рапортно-відомча - контроль здійснюється за допомогою рапортів;

- карткова - за допомогою контрольного годинника автоматично позначається час прибуття на роботу в особовій картці працівника;

- жетонна - реєстрація здійснюється за допомогою жетонів, на кожному з яких проставлено табельний номер працівника - власника жетона.

Контроль за дотриманням розпорядку трудового дня здійснюється за допомогою табельного обліку і формалізується у вигляді табеля обліку використання робочого часу. Табель - це іменний список працівників у розрізі відповідних структурних підрозділів. У ньому фіксуються такі дані:

- прізвище, ім'я та по батькові працівника;

- табельний номер;

- кількість відпрацьованих днів і годин.

Облік виходу на роботу здійснюється методом безперервної реєстрації та методом за відхиленнями. При системі оплати праці з нарахуванням авансових виплат працівникам табель заповнюється двічі: за першу половину місяця - для нарахування авансових платежів, за весь місяць - для розрахунку суми заробітної плати за місяць. В кінці місяця у табелі підраховується загальна кількість відпрацьованих і невідпрацьованих днів. Заповнений відповідним чином табель подається в бухгалтерію, де проводиться нарахування заробітної плати.

Щодо бюджетних установ існує державна регламентація робочого тижня - робочий тиждень не перевищує 40 годин, при цьому він може бути як п'ятиденним, так і шестиденним.

Під фондом оплати праці бюджетних установ розуміють обсяг коштів, отриманих як у вигляді фінансування із бюджету, так і від надання платних послуг і т.п., що запланований відповідно до кошторису доходів і видатків бюджетних установ для використання при розрахунках по заробітній платі з працівниками.

При плануванні та обліку заробітної плати необхідно розрізняти плановий і фактичний фонд заробітної плати.

Плановий фонд - це суми асигнувань, передбачені кошторисом бюджетних установ.

Фактичний фонд - це нарахована заробітна плата працівникам по розрахунково-платіжним відомостям.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» фонд заробітної плати містить такі складові:

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона має форму відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів. До її складу включають:

- заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування) за відрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) працівників і посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;

- суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, якщо вони є основною заробітною платою;

- суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення та ін., а також оплату їх праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди.

Додаткова заробітна плата являє собою теж винагороду, однак, на відміну від основної заробітної плати, вона виплачується за працю понад установлені норми - за трудові успіхи, винахідливість, а також за особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати відносять:

- доплати й надбавки щодо тарифних ставок та посадових окладів (за високу кваліфікацію, персональні надбавки, за знання іноземних мов, за суміщення професій (посад), за роботу у важких, шкідливих умовах, за вислугу років, стаж роботи);

- гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (оплата праці у вихідні та святкові дні, оплата щорічних і додаткових відпусток, суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати, оплата навчальних відпусток, оплата працівникам-донорам днів обстежень, здачі крові і т.п.);

- премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань (виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань у встановлені строки, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурного підрозділу, економія матеріальних цінностей і т.п.).

У бюджетних установах основними формами оплати праці є:

- погодинна;

- відрядна.

При погодинній формі оплати праці первісне значення для визначення розміру заробітної плати мають кількість відпрацьованого часу та кваліфікація працівника.

У бюджетних установах превалює погодинна форма оплати. Вона поділяється на:

- штатно-окладну - за якою кожному працівникові встановлюється місячний посадовий оклад згідно зі штатним розкладом, посадою, освітою, вченим ступенем, категорією;

- просту погодинну - побудована на принципі погодинної оплати: для працюючих встановлюється тверда погодинна ставка;

- погодинно-преміальну - за якою крім заробітку відповідно до посадового окладу, виплачується премія за досягнення відповідних якісних та кількісних показників. Ця система оплати праці є досить продуктивною і стимулюючою.

При погодинній оплаті праці нарахування основної та додаткової заробітної плати здійснюється на підставі штатного розкладу, тарифної сітки, наказів про прийом на роботу, про присвоєння розрядів, про надання відпустки, припинення трудового договору, а також табеля обліку використання робочого часу.

При відрядній формі оплати праці для нарахування заробітної плати необхідні дані про обсяг виробітку працівника. Вони подаються у вигляді актів про прийняття виконаних робіт, накладних на здавання продукції, накопичувальної картки виробітку та заробітної плати, нарядів на відрядну роботу тощо.

Згідно з Кодексом Законів «Про працю» оплата праці за умов відхилення від норми здійснюється таким чином:

- у понаднормовий час - у подвійному розмірі годинної ставки за погодинною системою оплати праці, за відрядною формою оплати праці виплачується доплата у розмірі 100 % тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою;

- у нічний час - у підвищеному розмірі - від 20 % до 40 % годинної тарифної ставки, посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час, якщо вищий розмір не визначено законодавством;

- у святкові та неробочі дні - у подвійному розмірі:

а) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

б) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

в) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилась понад місячну норму.

Для державних службовців існує система надбавок (додаток 3), а саме:

- за ступінь рангу, що присвоєний відповідному службовцю;

- за вислугу років;

- за високі досягнення у праці та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників тощо.

При нарахуванні заробітної плати посадових осіб органів державної податкової служби значення набувають доплати у вигляді надбавок до посадових окладів за спеціальні звання.

Із заробітної плати працівників бюджетних установ здійснюються наступні обов'язкові утримання:

- прибутковий податок;

- збір до Пенсійного фонду;

- збір до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

- збір до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- за судово-виконавчими листами.

Решта утримань (необов'язкових) проводиться в порядку, визначеному адміністрацією установи та за погодженістю працівника організації.