Облік розрахунків з оплати праці здійснюється на основі типових форм, затверджених наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі» №144 від 22.05.96 р. [16].

Для нарахування заробітної плати, яка належить кожному працівникові, розраховують заробіток за місяць і від цієї суми здійснюють необхідні відрахування. Розрахунок на багатьох підприємствах здійснюють у Розрахунковій або Розрахунково-платіжній відомостях. У лівій частині Розрахунково-платіжної відомості записують суми всіх видів нарахованої заробітної плати за її видами (відрядно, погодинно, премії та інші нарахування), а в правій - утримання за їх видами і суми до видачі.

Розрахунково-платіжні відомості складають щомісячно по кожному цеху, допоміжних і підсобних службах, відділах з групуванням прізвищ працюючих у розрізі категорій.

Групування заробітної плати у відомостях по цехах та інших структурних підрозділах за категоріями працівників і видами заробітної плати сприяє оперативному складанню звітності по праці та заробітній платі, контролю за її використанням та напрямками витрат.

Нарахування заробітної плати здійснюється на підставі відповідних документів (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Типові документи для нарахування заробітної плати

Для нарахування основної заробітної плати працівникам з погодинною оплатою праці необхідно мати відомості про посадові оклади (на основі штатного розкладу); про присвоєні розряди (на основі наказів директора підприємства), а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць тощо).

Для нарахування основної заробітної плати робітникам, яким встановлена відрядна оплата праці, необхідно мати обсяг їх виробітку за відповідними розцінками.

При нарахуванні заробітної плати спеціалістам потрібно при повному робочому місяці проставити визначений йому оклад згідно з наказом по підприємству відповідно до посади, а при неповному робочому місяці - оклад розділити на кількість робочих днів у даному робочому місяці й отриману денну заробітну плату помножити на кількість відпрацьованих (згідно з табелем) робочих днів.

Заробітну плату робітникам за тарифом розраховують множенням годинної тарифної ставки на кількість годин зміни.

Розподіл заробітної плати при бригадній відрядній системі оплати праці здійснюється пропорційно коефіцієнто-годинам. Спочатку множенням тарифних ставок відповідного розряду на кількість годин, відпрацьованих кожним робітником бригади, визначають заробіток (за тарифом). Потім визначають коефіцієнт приробітку діленням відрядного місячного заробітку всієї бригади на загальний заробіток за тарифом. Для визначення відрядного заробітку кожного члена бригади необхідно заробіток за тарифом кожного члена бригади помножити на коефіцієнт приробітку.

Бригадирам з-поміж робітників-відрядників, не звільненим від основної роботи, нараховують доплату за керівництво бригадою (у розмірах, що визначені галузевими інструкціями).

При розподілі заробітної плати між членами бригади з урахуванням коефіцієнтів трудової участі необхідні технологічні картки і листки оцінки якості праці виконавців, які є основними документами для ради бригади, що визначає КТУ (коефіцієнт трудової участі) для кожного робітника. Прийняте рішення оформлюють протоколом, який здають до відділу праці й заробітної плати.

За час простою з вини робітника заробітну плату не виплачують, а за простій не з вини робітника (відсутність електроенергії, матеріалів тощо) на підставі простійних листів (де зазначаються прізвище, табельний номер робітника, причини, винуватці, термін простою) плату нараховують у зменшеному розмірі (за галузевими інструкціями), але не більше половини тарифної ставки почасової оплати праці робітника відповідно до його кваліфікації.

Повний брак продукції, що стався з вини робітника, не оплачується, до того ж з нього утримується вартість забракованого матеріалу тощо. Частковий брак з вини робітника оплачується у зменшеному розмірі: не більше половини тарифної ставки наданого робітникові розряду за час, встановлений за нормою на дану роботу. Повний брак, що стався не з вини робітника, оплачується у розмірі двох третин тарифної ставки погодинної оплати праці даного робітника за час, встановлений за нормою на дану роботу. Брак, який виник внаслідок прихованого дефекту в матеріалі, що обробляється, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачують працівнику нарівні з придатними виробами (табл. 2.4).

Понаднормові роботи згідно із статтею 64 КЗпП[21] України можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації. Робота, що виконується понад норми, оформляється нарядом на понаднормову роботу. Згідно із статтею 65 КЗпП[21] України понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

До понаднормових робіт відповідно до статті 63 КЗпП[21] України забороняється залучати: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років; осіб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Таблиця 2.4 - Оплата продукції, що не відповідає встановленим нормам

Оплата роботи в понаднормовий час здійснюється згідно зі статтею 106 КЗпП[21] України в подвійному розмірі годинної ставки за погодинною системою оплати праці, за відрядною системою оплати праці - доплата у розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, якщо оплата праці здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані понаднормові години.

Оплата праці у нічний час здійснюється відповідно до статті 108 КЗпП[21] України у розмірі, що встановлюється генеральною, галузевою (регіональною) угодами, колективним договором, але не менше 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Нічним вважається час з 22-ї до 6-ї години.

Робота у святкові дні оплачується:

- відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

- робітникам, працю яких оплачують за годинними або денними ставками - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

- робітникам, що отримують місячний оклад - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий день виконувалась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки, якщо робота виконувалась понад місячну норму.

Вихідна допомога (ст. 44 КЗпП[21]) сплачується у розмірі не менше середньомісячного заробітку в разі призупинення трудового договору або внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного або трудового договору, у випадку призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу - не менше двохмісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про охорону праці, умов колективного договору по цих питаннях - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Відповідно до статті 129 КЗпП[21] України відрахування з вихідної допомоги не здійснюються.

Оплата праці за середнім заробітком встановлена Порядком нарахування середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95 р[17].

Зазначений Порядок застосовується при нарахуванні середньої заробітної плати на час чергових щорічних і додаткових відпусток (або компенсації за невикористані відпустки); оплаті часу простоїв; оплаті перерви в роботі матерів, які годують грудних дітей; при переведенні працівників на іншу, нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я або за виробничою необхідністю; при виплаті вихідної допомоги при звільненні; виплаті допомоги з тимчасової непрацездатності; оплаті відпусток по вагітності і пологах та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середнього заробітку.

Середня заробітна плата може розраховуватись, виходячи із виплат за останні 12 календарних місяців роботи, 6 календарних місяців роботи.

Прикладом цього є нарахування відпускних, декретних та допомоги з тимчасової непрацездатності.

Відпустки працівникам підприємства протягом року надаються нерівномірно. Для правильного визначення собівартості продукції необхідно щоб витрати на оплату відпусток включалися до неї рівномірно протягом року. Для цього на підприємствах створюється резерв на оплату відпусток. Це дає можливість включати витрати на оплату відпусток до собівартості продукції рівномірно протягом року. Резерв на оплату відпусток створюється шляхом щомісячного відрахування в розмірі планового відсотка від нарахованої у цьому місяці заробітної плати.

Обчислення суми відпускних провадиться відповідно до п. 7 Порядку №100 [17]. Згідно із зазначеним пунктом сумарний заробіток за останні 12 календарних місяців (або за менший фактично відпрацьований період) ділиться на відповідну кількість календарних днів такого розрахункового періоду, за винятком святкових і неробочих днів, установлених ст. 73 КЗпП[21]. Отриманий результат помножується на кількість календарних днів відпустки.

Відповідно до ст. 73 КЗпП[21] році встановлено такі святкові та неробочі дні:

1 січня - Новий рік;

7 січня - Різдво Христове;

8 березня - Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції України;

24 серпня - День незалежності України;

Великдень, Трійця.

Крім святкових і неробочих днів, від календарних днів, що враховуються, віднімаються також дні, протягом яких працівник не працював відповідно до чинного законодавства або з інших поважних причин і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково.

Щорічна основна відпустка надається працівнику після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Тривалість відпустки становить не менше 24 календарних днів і не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Для оплати щорічної відпустки обчислюється середня заробітна плата, виходячи з виплат працівникові за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Якщо працівник працював менше року, то середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час, тобто з 1_го числа місяця після оформлення на роботу до 1_го числа місяця, в якому надається відпустка.

Якщо згідно із чинним законодавством або з інших причин працівник не працював якийсь час і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, цей проміжок часу виключається з розрахункового періоду.

Нарахування відпускних при визначенні середньої заробітної плати складається з таких виплат:

основна заробітна плата;

доплати і надбавки (за понаднормову роботу і роботу в нічний час; за суміщення посад; розширення зон обслуговування; за умови праці; інтенсивність праці; вислугу років);

виробничі премії;

винагорода за підсумками року.

Премії враховуються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з відомістю нарахування зарплати. Якщо премія квартальна або піврічна, вона ділиться на кількість місяців, за які вона виплачується, і входить у частину, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

При обчисленні середньої зарплати для оплати щорічної відпустки у фактичну зарплату враховуються всі виплати за час, коли за працівником зберігався середній заробіток, і допомога з тимчасової непрацездатності.

При розрахунку відпускних при визначенні середньої зарплати не враховуються:

виплати разового характеру (за окреме доручення, за невикористану відпустку, матеріальна допомога, вихідна допомога, допомога при виході на пенсію та ін.);

компенсаційні виплати за відрядження;

премії за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, за введення в дію виробничих потужностей і об'єктів будівництва та ін.;

соціальні компенсаційні виплати, пенсії, державна допомога;

грошові винагороди і вартість речових подарунків за результатами конкурсів, змагань тощо;

літературний гонорар за авторським договором штатним працівникам газет і журналів;

вартість виданого спецодягу, засобів індивідуального захисту, знезаражуючих засобів, спеціального харчування;

дотації на обіди, проїзд;

виплати до ювілейних дат і за багаторічну бездоганну роботу;

доходи від акцій трудового колективу і внесків у майно підприємства.

Допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, починаючи із шостого дня непрацездатності за весь період:

до відновлення працездатності;

до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності.

Перші п'ять днів оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства за основним місцем роботи. В інших страхових випадках (догляд за хворою дитиною, хворим членом сім'ї, догляд за дитиною-інвалідом до 16 років, карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби, у зв'язку з переведенням застрахованої особи за медичним висновком на більш легку, нижчеоплачувану роботу) допомога з тимчасової непрацездатності виплачується з першого дня за рахунок Фонду.

Розмір допомоги з тимчасової непрацездатності залежить від страхового стажу застрахованих осіб і складає від їх середньої заробітної плати (доходу):

60% - при страховому стажі до 5 років;

80% - при страховому стажі від 5 до 8 років;

100% - при страховому стажі більше 8 років.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі в розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу.

Розрахунок середньої заробітної плати для обчислення допомоги проводиться відповідно до Постанови КМУ «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» №1266 від 26.09.2001 р.

Підставою для призначення допомоги є листок непрацездатності, виданий у встановленому порядку лікарем за місцем проживання або роботи хворого з печаткою лікувального закладу.

Для одержання допомоги працівник надає листок непрацездатності (належно оформлений комісією із соціального страхування) до бухгалтерії.

Періодом, за який проводять розрахунок, є останні шість календарних місяців (з 1_го по 1_ше число), що передують місяцю, в якому трапився страховий випадок. Якщо хворий працівник відпрацював менше 6 календарних місяців, середню заробітну плату обчислюють за фактично відпрацьовані календарні місяці або за фактично відпрацьований час.

Базою для обчислення середньої заробітної плати є нарахована заробітна плата (основна і додаткова), що підлягає обкладанню прибутковим податком, з якої сплачувалися страхові внески.

8. Утримання із заробітної плати

Із заробітної плати працюючих на підприємстві осіб за трудовими угодами, договорами підряду, за сумісництвом, які виконують разові роботи, вираховуються різного роду утримання. За своїм характером вони діляться на обов'язкові та інші (рис. 2.4.).

В усіх випадках загальний розмір всіх утримань із заробітної плати не може перевищувати 20%, а в особливих випадках - 50% заробітної плати, що належить до виплати працівнику. Винятком є відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

Утримання до Фондів соціального страхування на випадок безробіття, на випадок тимчасової втрати працездатності та до Пенсійного фонду здійснюються тільки із суми заробітної плати, що не перевищує п'ятнадцяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Податок з доходів фізичних осіб утримується відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. №889_IV[10] зі змінами та доповненнями.

Податок з доходів фізичних осіб - плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з Законом. Суми податку з доходів фізичних осіб надходять до Державного бюджету.

Об'єктом оподатковування доходів громадян, які постійно проживають в Україні, є Сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (який складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), отриманий із всіх джерел надходження як на території України, так і за її межами.

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, отримані яку грошовій, так і в натуральній формі (зараховуються за календарний рік за вільними ринковими цінами).

Облік податку з доходів фізичних осіб ведеться на рахунку 641 «Розрахунки за податками».

Ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Податок з доходів фізичних осіб не утримується з:

1) суми державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом;

2) суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт;

3) суми доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші у державну лотерею;

4) суми відшкодування платнику податку розміру шкоди, завданої йому внаслідок Чорнобильської катастрофи;

5) коштів або вартості майна (немайнових активів), які надходять платнику податку за рішенням суду внаслідок поділу спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін, з урахуванням норм Сімейного кодексу України;

6) аліментів, що виплачуються платнику податку:

- згідно з рішенням суду;

- за добровільним рішенням сторін у сумах, визначених згідно з нормами Сімейного кодексу України[22], за винятком виплати аліментів нерезидентом, незалежно від їх розмірів, якщо інше не встановлене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

7) коштів або майно, майнові чи немайнові права, які отримують спадкоємці фізичної особи у разі оформлення права на спадщину в порядку, передбаченому законодавством;

8) вартості безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку відповідно до Закону України «Про охорону праці» [8], та обмундирування, отриманих у тимчасове користування платником податку, який перебуває у відносинах трудового найму з працедавцем, що надає таке майно, за переліком та граничними строками їх використання відповідно до порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України. Якщо платник податку, який припиняє трудові відносини з працедавцем, не повертає йому такі робочий одяг, взуття, обмундирування, засоби індивідуального захисту, граничний строк використання яких не настав, то під час остаточного розрахунку первісна вартість такого майна включається до складу додаткових благ, наданих такому платнику податку;

9) коштів або вартості майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку його працедавцем за рахунок коштів, які залишаються після оподаткування такого працедавця податком на прибуток підприємств, за наявності відповідних підтверджуючих документів;

10) доходу (прибутку), одержаного самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону та ін.

Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах:

1) у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку;

2) у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги для платника податку, який:

- є самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

- утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

- має троє чи більше дітей віком до 18 років - у розрахунку на кожну таку дитину;

- є вдівцем або вдовою;

- є особою, віднесеною законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

- є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом;

- є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства;

- є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

3) у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги для платника податку, який є:

- особою, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави;

- учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» [11];

- колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

- особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

- особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграду у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги.

Метою створення Пенсійного фонду є накопичення коштів, необхідних для виплати державних пенсій громадянам України, що досягли пенсійного віку та проживають в Україні та за її межами.

Збір на пенсійне страхування регулюється Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» №400/97_ВР від 26.06.97 р. [6] зі змінами та доповненнями та Інструкцією про порядок обчислення та сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001 р. [15].

На сьогоднішній день Законом України №400/97_ВР встановлені ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в Україні та об'єкти оподаткування 33,2% від об'єкту оподаткування - фактичних витрат на оплату праці робітників, які враховують витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних виплат, в т.ч. в натуральній формі, а також винагород, які виплачуються громадянам за виконані роботи (послуги) за угодами цивільно-правового характеру

Відповідно до п. 1.4. закону платниками є фізичні особи, які працюють на умовах трудової угоди (контракту), і фізичні особи, що виконують роботи (послуги) за угодами цивільно-правового характеру, мають такі ставки збору:

1) 0,5% в частині, що не перевищує прожитковий мінімум;

2) 2% з частини, що перевищує прожитковий мінімум.

Облік ведеться на рахунку 651 «Розрахунки за пенсійним забезпеченням».

Фонд соціального страхування на випадок безробіття створений для забезпечення соціальної допомоги громадянам України, які тимчасово не працевлаштовані.

Страхові внески до Фонду обов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття регулюються Законом України «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-111 від 02.03.2000 р. [4] зі змінами і доповненнями та Інструкцією про порядок обчислення та сплати внесків на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України №339 від 18.12.2000 р. [14].

Об'єкт нарахування збору - фактичні витрати на оплату праці, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком.

Підприємства сплачують внески в розмірі 1,3% від нарахованої заробітної плати. Ставка збору, що утримується з доходів робітника, складає 0,5%. Працюючі інваліди і пенсіонери не сплачують страхові внески.

Облік ведеться па рахунку 653 «Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття».

Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням, створений для виплат працівникам за час хвороби, у зв'язку з народженням дитини, на поховання.

Порядок обчислення та сплати внесків визначений Законом України «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок тимчасової втрати працездатності і витратами, пов'язаними народженням і похованням» №2240_III від 18.01.2001 р. [5] та Інструкцією №16 від 26.06.2001 р.

Об'єкт (база) нарахування збору - фактичні витрати на оплату праці, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком.

Підприємства сплачують внески в розмірі 1,5% від нарахованої заробітної плати. Платниками є також і фізичні особи, які працюють на умовах трудової угоди, шляхом утримання суми зборів із заробітної плати працюючих в таких розмірах:

1) 0,5%, якщо дохід не більше прожиткового мінімуму;

2) 1%, якщо дохід більше прожиткового мінімуму.

Нарахування допомоги на випадок тимчасової непрацездатності відповідно до Закону України №2213-111 від 11.01.2001 р. (окрім виплат по догляду за хворим, а також по вагітності і пологах) за перші 5 днів непрацездатності виплачуються за рахунок підприємства, а з 6_го дня - за рахунок коштів соціального страхування. Виплати по догляду за хворим, а також вагітності і пологах виплачуються за рахунок коштів соціального страхування в повному обсязі.

Облік ведеться на рахунку 652 «Розрахунки за соціальним страхуванням».

Аліменти можуть сплачуватись самохіть або примусово (за рішенням суду чи постановою народного судді).

Сплата аліментів самохіть здійснюється особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти особисто або через утримання із заробітної плати за місцем роботи відповідно до її письмової заявки із зазначенням повної адреси, прізвища, ім'я та по-батькові особи, якій сплачуються аліменти.

Утримання аліментів із заробітної плати здійснюється зі всіх видів основної і додаткової заробітної плати (як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом), а також з допомоги з тимчасової непрацездатності, нарахованих за звітний місяць, після утримання з них прибуткового податку, зборів у Фонд соціального страхування на випадок безробіття та в Пенсійний фонд.

Підставою для утримання аліментів є виконавчі листи.

При визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.