Амортизаційний фонд, його формування та використання

2

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

Реферат з політичної економії

на тему:

„Амортизаційний фонд, його формування

та використання”

Рівне - 2005

План

Вступ

1. Економічна сутність амортизації та зносу

2. Методи нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку

3. Порядок вибору методу для амортизаційної політики підприємства

4. Вплив амортизаційних відрахувань на результати фінансово-господарської діяльності підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Амортизація - економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основних засобів. Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентоспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентоспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку.

Все майно, яке підлягає амортизації об'єднано в чотири категорії:

1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

2) транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

3) інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;

4) нематеріальні активи.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів.

Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.

Таким чином, у наданій роботі поряд з визначенням концепцій амортизації розглядається порядок нарахування амортизації основних засобів у податковому обліку, а також питання розрахунку та відображення сум амортизації і у регістрах бухгалтерського обліку. Також значна увага приділяється впливу амортизаційних відрахувань на результати фінансово-господарської діяльності промислових підприємств та проблемам обліку амортизації, шляхам їх подолання.

При написанні роботи були використані навчальні посібники з бухгалтерського обліку, фінансів, економіки підприємств та монографії, що присвячені обліку основних засобів. Також значну кількість джерел представляють періодичні видання з відповідних дисциплін.

Розділ 1. Економічна сутність амортизації та зносу

Вартість виробничих потужностей адекватна функціональній (виробничій) корисності предметів протягом усього строку їх експлуатації (тобто періоду, протягом якого майно, що відноситься до основних засобів, здатне виконувати функції, що приносять прибуток їх власнику).

Відповідно з принципами бухгалтерського обліку вартість виробничих потужностей повинна рівномірно розподілятися протягом передбаченого строку їх експлуатації шляхом розподілу (списання) на звітні періоди, протягом яких ці потужності будуть мати виробничу корисність (знос).[1;348] Його мета - розподілити вартість матеріальних активів довгострокового використання на витрати протягом передбаченого строку експлуатації на основі застосування систематичних та раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки. У наданому визначенні є кілька значних моментів:

По-перше, усі матеріальні активи довгострокового використання, крім землі, мають обмежений строк експлуатації. Внаслідок обмеженості строку служби вартість цих активів повинна розподілятися на витрати протягом усіх років їх експлуатації. Двома головними причинами обмеженості строку служби активів є фізичний та моральний знос (застаріння).

Під фізичним зносом розуміють поступову втрату основними засобами своєї первісної споживної вартості, що відбувається не лише у процесі їх функціонування, але й при їх бездійності (зруйнування від зовнішніх впливів, атмосферного впливу, корозії). Фізичний знос основних засобів залежить від якості основних засобів, їх технічної удосконаленості (конструкції, виду та якості матеріалів, якості побудови будинків та монтажу верстатів); особливостей технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подачі тощо); по часу їх дії (кількість днів праці на рік, змін у добу, годин праці у зміну); ступеню захисту основних засобів від зовнішніх умов (спеки, холоду, вологості, атмосферних опадів); якості догляду за основними засобами та їх обслуговування, від кваліфікації робітників та їх відношення до основних засобів.

Фізичний знос відбувається нерівномірно навіть по однаковим елементам основних засобів. Розрізняють повний та частковий знос основних засобів. При повному зносі діючі фонди ліквідуються та замінюються новими (капітальне будівництво та поточна заміна зношених основних засобів).

Частковий знос виправляється за допомогою ремонту. Але все ж таки і кожна будівля , і кожна машина повинна прийти до непотребу. Необхідність амортизації не може бути виключена регулярним ремонтом.

Моральний знос - це зменшення вартості машин та обладнання під впливом скорочення суспільно необхідних витрат на їх відбудову (моральний знос першої форми); зменшення їх вартості у результаті введення нових, більш прогресивних економічно ефективних машин та обладнання (моральний знос другої форми). Під впливом цих форм морального зносу основні засоби стають відсталими по своїй технічній характеристиці та економічної ефективності.

У сучасних умовах все більше значення приймає облік морального зносу. Поява нових, більш сучасних видів обладнання з підвищеною виробністю, покращеними умовами обслуговування та експлуатації часто робить економічно доцільно заміну старих основних засобів ще до їх фізичного зносу. Несвоєчасна заміна морально застарілих основних засобів призводить до того, що на них виробляється більш дорога та гіршої якості продукція у зрівнянні з виготовленою на більш удосконалених машинах та обладнанні. А це зовсім недопустимо в умовах ринкової конкуренції.

Бухгалтери звичайно не роблять різниці між фізичним та моральним зносом, так як їх цікавить строк експлуатації основних засобів, не дивлячись на можливий строк їх служби.

По-друге, термін “амортизація”, що використовується у обліку, розуміється ні як фізичний знос або зниження ринкової вартості об'єкту протягом даного часу, а як списання вартості виробничих активів протягом часу їх корисного функціонування. Термін застосовується для відображення поступового списання вартості основних засобів на витрати.

По-третє, амортизація не є процесом оцінки вартості. Бухгалтерські записи ведуть відповідно з принципами визначення собівартості; таким чином, вони не можуть служити індикатором зміни рівня цін. Навіть якщо у результаті вигідної угоди та специфічних особливостей кон'юнктури ринкова ціна будови або іншого активу може піднятися, не дивлячись на це амортизація повинна продовжувати нараховуватися, бо є слідством розподілу раніше понесених витрат, а не оцінки.[4;35]

В основі діючої зараз в Україні системи амортизації лежить ідея поступової заміни самого амортизуємого об'єкту, його відтворення, тобто відтворення зношених фондів, а не створення вільних грошових коштів для розвитку його виробничої бази. Прийнятий у П(С)БО №7 термін амортизації суперечить прийнятої у світовій практиці концепції амортизації, згідно з якою амортизація вважається не оцінкою або способом відновлення основних засобів (тобто мета відрахувань не зводиться строго до відновлення активу), а лише методом розподілу витрат на придбання активу (або будь-якої іншої прийнятої за базову вартість) по рокам строку його служби. Сучасна українська концепція амортизації була у свій час охарактеризована як “натуралістична”, що направлена на відновлення основних засобів у натуральній формі.[9;18]

У класичному розумінні амортизація представляє собою відновлення грошових коштів підприємства, які воно витратило, придбавши або створюючи довгострокові активи. Такі активи переносять свою вартість на готовий продукт частинами залежно від періоду фізичного та морального зносу.

Активи, що амортизуються, в принципі призначені для використання більш ніж в одному виробничому періоді. Вони мають обмежений час корисного функціонування, протягом якого підприємство використовує їх у виробництві або для поставки товарів (послуг), здавання в оренду або для адміністративних цілей.

Оскільки витрати на основні засоби представляють собою відкладені витрати у діяльності підприємства, що реалізуються по мірі продажу продукції (послуг), амортизація виступає як розподілена на кілька фіскальних періодів ціна (або будь-яка оцінка, що прийнята за базову) основних засобів. Амортизаційні відрахування є формою використання подібних активів та включення їх використаних частин, що перейшли із складу активу у склад собівартості, у частину, що відіймається з валового прибутку підприємства.[2;32]

З моменту введення у США податку на прибуток у 1909 р. податкові правила передбачають розумну (обґрунтовану) знижку для вартості, що амортизується, що виключається з доходу до розрахунку податку. Амортизація у наданому випадку розуміється не як відрахування для фінансування відновлення активу або його оцінки (подібне трактування можна знайти вже у монографіях 40-50-х років). Амортизацією вважається розміщення витрат або іншої базової оцінки дотикового активу (групи активів) систематичним та раціональним способом. Це процес розміщення, а не оцінку. Надане пояснення спирається на звіт про фінансові результати, у якому проти доходів облікового періоду виставляються минулі витрати (собівартість), у тому числі одна з їх частин - амортизаційні відрахування.

Друга концепція амортизації як способу зменшення вартості активу (між двома моментами часу) з метою заміни його у майбутньому виходить з балансу підприємства, де такий актив з кожним роком відображається по все меншій вартості.. Ця оцінка носить назву “книжкової”, або бухгалтерської.

Різниця між двома наданими підходами можна краще зрозуміти з точки зору амортизаційної політики самого підприємства. В одному випадку власник підприємства хоче адекватно відобразити витрати

періоду з метою правильного (обґрунтованого) розрахування оподатковуваного прибутку, тобто частини валового доходу, що звільнюється від собівартості (концепція “розміщення витрат”); у другому отримати амортизаційний фонд (резерв) з єдиною метою - відновити розглянутий актив у майбутньому (концепція “втрати вартості”). Реально тут можна простежити три виробничих ефекти одноразово: накопичення витрат, оцінка та відновлення. Але ж особлива увага повинна приділятися першому з них, щоб полегшити для підприємства використання звільнених від оподаткування грошових коштів. Важливе не те, буде чи ні відновлений актив у майбутньому, а те, чи дозволено підприємству окупити зроблені у свій час інвестиції у капітальні активи. Тому, наприклад, Міжнародний стандарт №4 “Облік амортизаційних відрахувань” зобов'язує списувати амортизацію (тобто нарахування суми зносу активів протягом передбаченого строку корисного використання ) за кожний обліковий період прямо чи опосередковано у зменшення доходу на систематичній основі.[5;27]

Амортизаційні відрахування - частина виробничого капіталу, що переходить у форму товарного, або частину вартості основних засобів, що поступає з виробництва в обіг. Для будь-якого підприємства амортизаційні відрахування представляють собою спосіб поступового повернення іммобілізованих коштів (які у свій час підприємство витратило на придбання та створення амортизуємого активу) у зворотні.

Неможливо достовірно визначити, на які цілі підприємство направляє суми амортизаційних відрахувань, що попали у зворотні кошти. Вони починають власний рух, не пов'язаний з основними засобами, на які вони нараховуються. Вони можуть бути вкладені у ті ж самі або інші необоротні активи, а також у інші ( не грошові) види зворотних засобів. Податкові органи повинні цікавитися виключно розміром амортизаційних відрахувань, а не їх подальшим використанням.[4;36]

Отже, усі основні засоби, крім землі підвернені фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та накопичення грошового фонду для заміни зношених об'єктів називається амортизацією. На світі декілька різноманітних концепцій амортизації. На Україні діє “натуралістична” концепція.

Розділ 2. Методи нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку

У цьому розділі зупинимося на обліку амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку відповідно до умов П(С)БО №7, а також основні принципи, що передбачені ст..8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до П(С)БО №7, знос необоротних активів - сума амортизації об'єкту необоротних активів з початку їх корисного використання.

Амортизація - це систематичний розподіл амортизуємої вартості незворотних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Визначення амортизуємої вартості подається у вигляді формули:

АВ = ПВ - ЛВ

АВ - амортизуєма вартість;

ПВ - первинна або переоцінена вартість;

ЛВ - ліквідаційна вартість;

Первинна вартість визнається як історична або фактична собівартість об'єкту основних засобів, а переоцінена вартість - як його вартість після переоцінки.

Ліквідаційна вартість - це та сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від вибуття (реалізації, ліквідації) основних засобів при закінчені строку їх корисного використання, мінус витрати, що пов'язані з вибуттям.

Ліквідаційна вартість визначається у момент отримання об'єкту основних засобів. Якщо визначити її неможливо або важко, або якщо вона незначна, тоді її прирівнюють до нуля. Відповідно до формули у цьому випадку первинна (переоцінена) вартість об'єкту буде рівна його амортизуємої вартості.

Отже об'єктом амортизації є основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації робиться протягом строку їх корисного використання (експлуатації) об'єкта, що встановлюється наданим підприємством при визнанні наданого об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), та зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови та консервування.

При визначені строку корисного використання (експлуатації) треба враховувати:

очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

очікуваний фізичний та моральний знос;

правові або інші обмеження відносно строку використання об'єкта та інші фактори;

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів можна передивитися у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація основних засобів нараховується з використанням наступних методів:

прямолінійного (прямолінійного списання);

зменшення залишкової вартості;

прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивного (суми кількості років);

виробничого (метод суми одиниць продукції);

списання та заміни;

групового та складового обліку зносу;

оцінки товарно-матеріальних ресурсів.

Наведені методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:

методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний);

метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єкта основних засобів (виробничий),

Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними методами.[13;238-241]

Прямолінійний метод амортизації основних засобів.

При використанні прямолінійного методу вартість об'єкту основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

Річна сума амортизації визначається діленням амортизуємої вартості на очікуваний строк використання об'єкту основних засобів:

А = АВ / Т

А - сума амортизаційних відрахувань, грн.;

АВ - амортизуєма вартість об'єкту, грн.;

Т - очікуваний строк використання об'єкту.

Сума нарахованої амортизації також може бути розрахована множенням амортизуємої вартості основних засобів на норму амортизації.

А = АВ * Н

Н - норма амортизації.

Ця сума амортизації буде включатися щорічно (з року у рік), протягом строку корисного використання об'єкту, у склад витрат підприємства та відображатися у звіті про фінансові результати. На цю ж суму рівномірно (з року у рік) буде збільшуватися накопичена амортизація (знос) та відповідно зменшуватися залишкова вартість об'єкту основних засобів, що відображаються у Балансі.

Метод прямолінійного списання, як правило використовується по відношенню до об'єктів основних засобів, стан яких залежить виключно від строку корисного використання та на них не діє вплив інших факторів. До таких основних засобів відносять будови, споруди, меблі та інші.

Характеризуючи метод прямолінійного списання, не можна не відмітити його переваги у простоті розрахунків та рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті, точності розрахунків. Його використання особливо доцільно, коли ступінь експлуатації об'єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінною. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об'єкту із року у рік.[13;245]

Але ж недоліком такого методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не робиться реальна оцінка виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується у перші роки їх експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а у останні роки експлуатації знос машин знову зростає. Що до морального зносу машин, то він також нерівномірний. Застосування наданого методу не завжди забезпечує повне перенесення вартості основних засобів на знов створений продукт, в результаті чого створюється недоамортизація основних засобів, що є прямим збитком підприємства.

Виробничий метод амортизації основних засобів

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації робиться на основі сумарної виробітки об'єкту за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виготовленої продукції, відпрацьованих годин, кілометрах пробігу тощо).

Місячна сума амортизації розраховується співвідношенням амортизуємої вартості об'єктів основних засобів та очікуваного об'єму продукції (робіт, послуг) за весь рік корисного використання такого об'єкту основних засобів. Як відмічалося раніше, амортизуємою вартістю об'єкту основних засобів є первинна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації по цьому методу можна розрахувати по формулі:

Н = АВ / ОД

ОД - розрахунковий об'єм діяльності (виробництва).

Відзначимо, що при використанні виробничого методу сума амортизації, яка визнається витратами звітного періоду, та балансова вартість об'єкту при використанні цього методу змінюється у зрівнянні з попереднім періодом прямо пропорційно об'єму виробленої продукції (робіт, послуг).

В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий прибуток від експлуатації відповідного нематеріального активу у кожному звітному періоді пов'язаний з випуском одиниць продукції, вироблених з його участю у цих звітних періодах. Існує точка зору, що на такий вид обладнання, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цінах пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції у кожному звітному періоді (на основі первісно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу с початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, більшість виробничих активів приймають участь у створені прибутку (та відповідно зношуються) лише тоді, коли вони використовуються у виробництві.[13;249]

Метод нарахування зносу пропорційно випуску продукції також дуже простий, раціональний та систематичний. Краще за все його використовувати у тому випадку, коли відносно активу, на який нараховується знос, можна визначити фактичний об'єм виробленої продукції. Його використання також доцільно, коли економічна користь того чи іншого необоротного активу зменшується у зв'язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв'язку з впливом на нього часу. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, яка визнається витратами поточного періоду, отриманням прибутку, у випадку, якщо використання відповідного необоротного активу у різні періоди неоднакові. Але, не дивлячись на плюси, цей метод у закордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки дуже складно визначити фактичний об'єм продукції, виробленої з використанням того чи іншого необоротного активу.

Метод зменшення залишкової вартості.

Сутність наданого методу складається у визначенні річної суми амортизації об'єкту основних засобів виходячи з основної вартості такого об'єкту на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом перемноження остаточної вартості об'єкту основних засобів на норму річної амортизації.

А = ЗВ * НА

ЗВ - залишкова вартість об'єкту основних засобів.

Норму річної амортизації підприємство визначає самостійно по наступній формулі

НА - строк корисного використання об'єкту основних засобів, років;

ЛВ - ліквідаційна вартість об'єкту основних засобів, що визначається підприємством самостійно, грн.;

ПВ - первісна вартість об'єкту основних засобів, грн.

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості амортизуємого об'єкту основних засобів. В протилежному випадку об'єкт основних засобів буде повністю “заамортизований” протягом одного року. Це виходить з формули розрахунку норм амортизації.

Зазначимо, що базою для нарахування амортизації при використанні наданого методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації. З цього слідує, що, починаючи з дати вводу в експлуатацію об'єкту основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений такий об'єкт, базою для нарахування амортизації буде його первісна вартість. Іншими словами, якщо об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію у вересні, то починаючи з жовтня по лютий (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об'єкту на норму амортизації. Починаючи з березня наступного звітного року, сума амортизації об'єкту основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об'єкту на норму амортизації.[13;253]

При використанні наданого методу нарахування амортизації можлива ситуація, при якій остаточна вартість об'єкту наприкінці запланованого строку експлуатації не буде рівна ліквідаційній вартості. Такі розходження будуть виникати у випадку, якщо об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію у середині звітного періоду. Але ж це не повинно стати причиною сумнівів, так як нарахування амортизації було не з початку звітного року, а з середини, та по усім правилам математики така різниця повинна була виникнути. У зв'язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації та амортизувати залишкову частину вартості або вважати залишкову вартість об'єкту ліквідаційною вартістю.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

При такому методі річна сума амортизації визначається виходячи з залишкової вартості об'єкту на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації по введеним протягом року об'єктам та подвоєння річної норми амортизації, що розраховується виходячи зі строку корисного використання об'єкту.

Норма амортизації у наданому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при застосуванні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвоєна ставка амортизаційних відрахувань, що розрахована методом прямолінійного списання.

При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна розрахувати так:

НА = А / АВ

Переробивши надану формулу, отримаємо норму амортизації для наданого методу:

НА = 2 * (А / АВ) = 2 * ( АВ / Т) / АВ = 2 / Т

Наданий метод нарахування амортизації, а саме при розраховані норми річної амортизації, не передбачає обов'язкової наявності ліквідаційної вартості об'єкту основних засобів. При цьому виконується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкту наприкінці періоду його експлуатації була не менше, ніж його ліквідаційна вартість.[12;42]

Кумулятивний метод

Річна сума амортизації за цим методом визначається як перемноження амортизуємої вартості та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилися до кінця очікуваного строку служби об'єкту основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років - це результат суми порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

Річна норма амортизації визначається як співвідношення залишеного строку служби ( на початок звітного періоду) та суми чисел років.

Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норму амортизації відповідного року помножаємо на різницю між первинною вартістю об'єкту та його ліквідаційною вартістю, тобто на амортизуєму вартість.

А = НА * (ПВ - ЛВ)

Якщо строк експлуатації об'єкта достатньо довгий, то сума чисел років визначається за формулою кумулятивного числа:

(( Т + 1) * Т) / 2

Треба зазначити, що застосування методу залишкової вартості, а також кумулятивного методу визначення сум амортизації є найбільш прогресивним з точки зору методології бухгалтерського обліку. Доцільність використання цих методів пояснюється наступним:

1) найбільша ефективність використання основних засобів приходиться на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично та морально ще нові;

2) накопичуються грошові кошти для заміни об'єкта у випадку його морального застаріння та інфляції;

3) забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт амортизуємих об'єктів, що приходяться на останні роки використання таких об'єктів без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума нарахованої амортизації у ці роки зменшується.[7;36]

Метод списання та заміни

Він, як правило, використовується господарськими організаціями, що володіють великою кількістю відносно малоцінних основних засобів, що розташовані на великій географічній території. До числа таких відносяться залізничні компанії, основними засобами яких виступають вагони та локомотиви; телефонні компанії, матеріальну базу яких складають лінії зв'язку, комутатори, підстанції, телефонні апарати тощо; організації комунального обслуговування, енергопостачання та інші. Часто для таких компаній ведення рахунку відрахувань на знос по кожному основному засобу не доцільно із-за надто значного об'єму облікової роботи та пов'язаних з цим витрат.

При обліку витрат методом списання та заміни витрат на знос дорівнюють вартості списаних у той чи інший період основних засобів, ліквідаційна вартість основних засобів відіймається з витрат на знос у той період, коли робиться їх списання. Знос по окремим основним засобам не нараховується, при їх списанні не відображається прибуток чи витрати, а рахунок нарахованого зносу не використовується. Ведеться облік первісної вартості основних засобів (по витратам на їх придбання). Часто він ведеться не по окремим засобам, а по групам засобів.

Різниця між списанням та заміною складається у способі оцінки виведених з господарського звороту основних засобів.

При списанні сума витрат на знос дорівнює первинній вартості списаного основного засобу за винятком його ліквідаційної вартості. При нарахуванні зносу по групі активів у якості первинної вартості кожного з них береться первісна вартість купленого раніше за інших.[7;35]

При заміні витрат на знос групи основних засобів визначається виходячи з вартості того з них, який було куплено в останню чергу. Треба особливо зазначити, за застосування наданих методів обмежено надто вузьким кругом зазначених раніше галузей. Взагалі наданні методи не відповідають критеріям систематичності та раціональності. Для наданих галузей у “суспільно визнаних методах бухгалтерського обліку” робиться виняток, а використовувані у них методи обліку зносу враховуються недопустимими для інших галузей.

Методи групового та складового обліку зносу

Він передбачає можливість об'єднання декількох основних засобів у єдине ціле, ведення по ним загального контрольного рахунку. Тобто декілька основних засобів амортизуються як єдине ціле. Груповий облік ведеться по груповим активам, а складовий - по різнорідним. Ведення журнальних записів та проводка по рахункам для цих двох видів обліку аналогічні.

Вартість усіх активів, що входять у групу, заноситься у єдиний контрольний рахунок, при додаванні до групи нових активів цей рахунок дебетується на їх вартість. По усій групі ведеться рахунок нарахованого зносу. Балансова вартість основних виробничих фондів, що входять у групу, дорівнює різниці між їх вартістю та сумою нарахованого зносу. Вартість кожного активу, що входить в групу, враховується при його списанні: контрольний рахунок по групі активів кредитується на його вартість, а рахунок нарахованого зносу дебетується на суму отриману за реалізацію наданого основного засобу виручку у готівкових коштах. Річна сума амортизації розраховується шляхом множення середньої норми амортизації по групам активів на баланс його контрольного рахунку. Цю суму можна розрахувати і як різницю між первісною та ліквідаційною вартістю, поділену на строк служби. Строк експлуатації отримується як частка від ділення первісної вартості групи основних засобів на вартість їх річного зносу.

Річна норма амортизації об'єднаних у групу основних засобів представляє собою відношення суми визначеного прямолінійним методом зносу за рік до їх первинної вартості. Іншими словами, це відсоток, на який загальна первісна вартість основних засобів знецінюється за рік. Балансова вартість основних засобів у кожний наступний період менше її балансової вартості за попередній період на цей відсоток.

При збереженні складу групи основних засобів незмінним норма річної амортизації також залишається незмінною. Припускається її збереження у тому випадку, якщо у групу основних засобів додаються нові, але їх вартість не змінює первісну вартість засобів групи на значну величину, та таке додавання не забезпечує значного впливу на строк експлуатації групи основних засобів.

При обліку групи однорідних активів при включенні в неї нових активів допускається збереження попередньої норми амортизації, яка у цьому випадку використовується застосовної до нової балансової вартості групи, збільшеної на вартість доданих до неї активів. Якщо група активів неоднорідна, то додавання до неї нових ( якщо вартість останніх суттєва) веде до перегляду норми амортизації.[7;37]

Об'єднання основних засобів у групи з метою обліку зносу допустимо при відносно не великих розбіжностях у строках експлуатації елементів, що в неї входять.

Метод оцінки товарно-матеріальних запасів

Він передбачає, що наприкінці кожного звітного періоду основні засоби оцінюються відповідно з їх станом на поточний момент. Така оцінка робиться шляхом відіймання відсотку на знецінення із вартості основних засобів на кінець попереднього періоду. З цією метою компанія також користується зовнішньої оцінки вартості заміни наданих основних засобів.

Зниження вартості основних засобів у наданий період у зрівнянні з періодом попереднім регіструються як витрати на їх знецінення (знос). Знецінення записується безпосередньо за рахунок основного засобу. Отриманні при його утилізації готівкові кошти відносяться на кредит рахунку витрат на знецінення основного засобу як корегування витрат на знецінення на суму ліквідаційної вартості. Таким чином, при такій системі балансова (оціночна) вартість основних засобів на кінець періоду є оцінкою поточної вартості їх придбання з поправкою на знос та можливості використання. Переоцінка вартості основних засобів у сторону підвищення не робиться.[7;38]

Наданий метод застосовується для оцінки зносу як окремого основного засобу, так і їх групи.

Розділ 3. Порядок вибору методу для амортизаційної політики підприємства

Амортизаційна політика є важливою складовою частиною облікової політики та взагалі господарсько-фінансовій діяльності підприємства. Вона дозволяє альтернативно підійти до визначення розмірів амортизаційних відрахувань, виконувати управління витратами та фінансовими результатами, накопичувати необхідні фінансові ресурси та раціонально використовувати їх на нужди відтворення необоротних активів тощо.

За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес їх відтворення, реалізується технічна та виробнича політика на підприємстві.

Але ж на сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) відносно вибору методу амортизації, який був би найкращім для підприємств різноманітних організаційно-правових форм та галузей, об'єктів основних засобів та способів їх використання.

Усі методи можна враховувати рівноцінними, вони переслідують одну мету, але кожний з них відповідних періодів корисного використання визначає різні суми амортизації.[10;45]

Виробничий метод на має чіткої природи у результаті коливання обсягів виробництва. За відомими причинами виділяються із загальної тенденції метод зменшення залишкової вартості за податковим законодавством.

Згідно з П(С)БО №7 метод амортизації основних засобів обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічної корисності від його використання. Обраний метод повинен сприяти прискоренню відновлення основних засобів, визначення реальної величини прибутку, найкращим образом враховувати усі фактори, що пов'язані з об'єктами основних засобів тощо.

Поряд з цим детальний аналіз усіх методів приводить до думки, що між деякими з них немає суттєвої різниці як у теоретичному плані, так і на практичних результатах, що може бути основою для їх скорочення. Мова йде про методи зменшення залишкової вартості у зрівнянні з методом простого зменшення залишкової вартості. Цей метод не повністю відповідає своєму призначенню та не гарантує систематично повного списання вартості об'єкта основних засобів. Його використання обумовлює необхідність нарахування амортизації у останні роки строку експлуатації. Це робиться різноманітними способами. Крім розглянутого нами методу може робитися комбінування з прямолінійним методом, починаючи з другої половини строку експлуатації або за два останніх роки. Все це лише ускладнює застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості.

Прискорене зменшення залишкової вартості у зрівнянні з простим можливе лише при визначених комбінаціях строку експлуатації та співвідношення ліквідаційної та первісної вартості об'єкту основних засобів. Це легко вивести з нерівності - норма амортизації згідно з прискореним зменшенням повинна бути більшою, ніж при простому:

Метод прискореного зменшення залишкової вартості відповідає своєму призначенню лише за умов невеликих строків експлуатації та при достатньо значній ліквідаційній вартості. Коли ж ліквідаційну вартість приймають рівною нулю, умов для застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості практично не залишається. Аналогічні результати та без будь-яких оговірок дає систематичний метод залишкової вартості.[10;47]

Який метод обрати - питання, яке повинно бути вирішено разом з керівником, головним бухгалтером та економічними службами. Так, дослідження, що були проведені у 1984 році у США, показали, що прямолінійний метод нарахування амортизації використовувало на той час 94%, а прискорені методи - 13%, виробничий метод - 10%, кумулятивний метод - 2.5% з 600 великих компаній, що досліджувалися.

Незалежно від обраного методу амортизації його послідовне застосування є необхідною умовою для забезпечення зіставлення результатів за різні періоди, не дивлячись на рівень прибутковості підприємства або правила оподаткування. У США таке збереження послідовності вважається хорошим тоном ведення бухгалтерського обліку. Зміни, що направлені виключно на підвищення показнику прибутковості, визнається недопустимою.

МСБО вимагають послідовного від одного періоду до іншого застосування методу нарахування амортизації. Виняток складають лише випадки, зміна умов виправдовує зміну методу нарахування амортизації. Причини зміни розкриваються у додатках до фінансової звітності.

У зв'язку з тим, що амортизаційна політика дозволяє коректувати долю витрат у сумі доходу від реалізації, у деяких вітчизняних економістів виникає опасання, що надана підприємствам самостійність приведе до маніпулювання сумою нерозподіленого прибутку у залежності від мети підприємства. Як відомо, прибуток, визначений по даним фінансового обліку, не є базою для визначення реальної заборгованості перед бюджетом по податку на прибуток. Разом з цим вона впливає на вартість акцій підприємства, його інвестиційну привабливість та прийняття рішень користувачів інформації.[10;49]

Таким чином, до вибору методу нарахування амортизації основних засобів керівництво підприємства повинно підійти зважено, що важливо для формування облікової політики ( в частині амортизації), яка повинна бути закріплена на підприємстві наказом.

Метод нарахування амортизації об'єкту основних засобів передивляють у разі зміни очікуваного способу отримання економічної корисності від його використання. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, що йде за місяцем прийняття рішення про зміну методу нарахування амортизації.

Нарахування амортизації робиться щомісяця. Підприємство з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховує протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації при використанні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, що йде за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації зупиняється, починаючи з місяця, що йде за місяцем вибуття об'єкту основних засобів.

Для мети бухгалтерського обліку сума нарахованої амортизації по усім основним засобам - виробничого та невиробничого призначення - відноситься на збільшення суми витрат підприємства.

Для мети податкового обліку на збільшення суми валових витрат підприємства відноситься сума нарахованої амортизації лише по основним фондам, зайнятим у процесі виробництва.[10;51]

Для розрахунку сум амортизаційних відрахувань використовується типова форма № ОЗ - 14 “Розрахунок амортизації основних засобів”. Вона складається з 4 розділів:

По основним засобам у запасі (резерві);

По основним засобам в експлуатації;

Контрольні дані;

Розрахунок амортизації (зносу)основних засобів.

Показники типової форми № ОЗ - 14 служать основою для відображення на відповідних рахунках сум нарахованої амортизації за звітний місяць та суми зносу основних засобів.

Отже, основне питання амортизаційної політики - який метод амортизаційних відрахувань обрати. Щоб відповісти на це питання треба детально розгляну усі існуючи методи та визначити фактори, що пов'язані з експлуатацією об'єктів основних засобів, бо чітких рекомендацій по цьому приводу у світі не існує. Обраний метод нарахування амортизації закріплюється наказом та відображається у обліковій політиці підприємства.

Розділ 4. Вплив амортизаційних відрахувань на результати фінансово-господарської діяльності підприємства

В умовах формування ринкових відносин переміщення інвестиційної діяльності із центральних джерел до децентралізованих призвело до зменшення інвестиційних коштів суб'єктів підприємницької діяльності. Тепер головним джерелом здійснення реальних інвестицій стають власні кошти підприємств, серед яких левова частка припадає на амортизаційні відрахування.

За допомогою амортизації реалізується швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес їх відтворення, реалізується технічна та виробнича політика на підприємстві.

Основними факторами, що зумовлюють розмір амортизаційних відрахувань на підприємстві є:

обсяги основних фондів та нематеріальних активів, що амортизуються;

напрями та обсяги руху основних фондів та нематеріальних активів;

механізм державного регулювання амортизації;

структура основних фондів та нематеріальних активів;

метод нарахування амортизації, що використовується підприємством;

вік основних фондів та нематеріальних активів та ступінь їх амортизації.[6;17]

На сьогодні механізм нарахування амортизації регламентується податковим законодавством для обчислення сум амортизаційних відрахувань при визначені оподатковуваного прибутку та національними стандартами бухгалтерського обліку для розрахунку справжніх витрат підприємств на компенсацію авансового капіталу. Виходячи з цього, з'ясуємо, яким чином зміна суми амортизаційних відрахувань внаслідок запровадження нової концепції амортизації може вплинути на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

Основним об'єктом фінансово-економічного аналізу серед тих, які визначають результативність фінансово-господарської діяльності підприємств, є прибуток і рентабельність як похідний показник від прибутку. У даному разі йдеться про прибуток у класичному розумінні, який являє собою головним чином різницю між виручкою підприємства від реалізації (продажу) товарів, робіт, послуг і витратами на виробництво (обіг), тобто їх собівартістю. Тим часом законодавство, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку й звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку підприємств, з другого, під терміном “прибуток” визначає два різних економічних явища, а саме: прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємств і прибуток як об'єкт оподаткування. Об'єктами фінансово-економічного аналізу виступають вони обидва.[6;18]

У законодавстві, яке регулює оподаткування прибутку підприємств, прибутком вважається сума валових доходів (доходів від усіх видів діяльності), скоригована певним чином для цілей оподаткування і зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зношення (амортизації) основних засобів та нематеріальних активів. Склад валових доходів та валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка характеризує співвідношення між доходами та витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Безпосередньо залежить від собівартості продукції та витрат на виробництво (обіг) цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не збігається з бухгалтерським обліком прибутку.

Важливою особливістю показника прибутку як об'єкту оподаткування (і це аж ніяк не може не враховуватися при аналізі цього показника) є те, що, з одного боку, кожне підприємство водночас і зацікавлене у його збільшенні, бо саме валові доходи підприємств - єдині джерела їх реальних прибутків, і об'єктивно, з огляду на необхідність досягнення мінімуму сплати податку до бюджету, прагне у кожний звітний період до його мінімізації. Саме ця особливість даного показника викликає інтерес до нього як до об'єкта аналізу, а як якісний показник фінансово-господарської діяльності підприємств він не може конкурувати з показником прибутку в класичному розумінні цього слова.[6;19-20]

Таким чином, збільшення амортизаційних відрахувань веде до зростання витрат на виробництво продукції, а отже, за фіксованого рівня цін зменшує прибуток. Однак розміри збільшення амортизаційних відрахувань і зменшення прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, не збігаються, бо кошти, які спрямовуються на амортизацію основних фондів, не оподатковуються, на відміну від прибутку, а навпаки, ще й зменшують останній до оподаткування. Тому для підприємств вигідніше збільшувати суму амортизаційних відрахувань в основне джерело фінансування технічного розвитку підприємств в умовах ринкової економіки, забезпечуючи їм пом'якшення податкового режиму.

Слід зазначити, що за умови оподаткування підприємства згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” існуючий порядок нарахування амортизаційних відрахувань порівняно з лінійним дає змогу знизити платежі з податку на прибуток на початку строку функціонування основного засобу. Сума коштів, заощаджена завдяки перенесенню сплати суми податку на прибуток на наступні податкові періоди, може бути інвестована і приносити дохід, який наростатиме в наступні роки. Повну економічну вигоду від застосування існуючого порядку нарахування амортизаційних відрахувань можна оцінити з використанням процедури підрахунку теперішньої вартості грошового потоку.[16;52]

Подальше нарахування амортизаційних відрахувань, яке здійснюється згідно із законом, зменшує економію за податком на прибуток. Таким чином, існуючий порядок амортизації, який передбачає погашення вартості за строк , що значно перевищує строк корисного використання основного засобу, потребує удосконалення як із точки зору ефективної організації процесу простого відтворення, так і для цілей оподаткування.

Що стосується прискореної амортизації, то її застосування з погляду формування прибутку доцільне в тому разі, якщо зростання собівартості за рахунок амортизаційних відрахувань у першій половині строку служби основного засобу не перевищує реалізаційних цін на неї, що дає можливість відшкодувати включену в собівартість суму амортизації та спрямувати ці кошти для подальшого відтворення основних засобів. В іншому разі продукція стає не конкурентно спроможною за ціновими факторами, спостерігається погіршення даних бухгалтерської звітності, хоча фактичного витрачання додаткових коштів не відбувається. Однак в умовах ринкової економіки, коли підприємство здатне успішно функціонувати лише в тісному зв'язку із зовнішнім середовищем, жоден суб'єкт господарювання не може дозволити собі значного погіршення показників фінансової звітності, які формуються на основі даних бухгалтерського обліку.[16;56]

З точки зору формування оподатковуваного прибутку, застосування методів прискореної амортизації доцільне за умови, коли підприємство прибуткове.

Таким чином, амортизаційну політику підприємства на сучасному етапі проведення ринкових реформ можна визначити, як цілеспрямовану діяльність підприємства з вибору й застосування одного з можливих (законодавчо дозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Вибір методу амортизації основних фондів базується на розробці бізнес-плану діяльності підприємства протягом амортизаційного періоду й повинен враховувати такі фактори:

темпи зростання обсягів діяльності та її дохідності;

темпи зростання поточних витрат;

зміни в податковій політиці держави;

необхідність і час виконання фінансових зобов'язань, джерелом покриття яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за рахунок прибутку;

прогнозований період експлуатації об'єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об'єкта амортизації;

потребу в формуванні власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Обґрунтування доцільності застосування методу амортизації чи вибору з кількох можливих передбачає проведення таких заходів:

розрахунок розміру амортизаційних відрахувань та роки амортизаційного періоду;

розрахунок обсягу чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства за роками амортизаційного періоду;

розрахунок грошового потоку підприємства за роками амортизаційного періоду, який визначається як сума амортизаційних відрахувань і чистого прибутку;

визначення теперішньої вартості сукупного грошового потоку, який сформовано протягом амортизаційного періоду з урахуванням фактору дисконту.[16;57-58]

Критерієм вибору найприйнятнішого методу амортизації повинно бути максимальне значення теперішньої вартості грошового потоку, тобто виконанням вимоги:

Прп - чистий прибуток п-го періоду;

АМп - амортизаційні відрахування п-го періоду;

q - дисконт;

к - тривалість амортизаційного періоду.

Як об'єкт фінансово-економічного аналізу грошовий потік має особливе значення при аналізі доцільності інвестицій, окупності інвестиційних проектів.

Отже , амортизаційні відрахування - одне з головних джерел здійснення реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес її відтворення, регулюється технічна та виробнича політика на підприємстві.