Главная Коллекция "Otherreferats" Бухгалтерский учет и аудит Теоретичні основи обліку малого підприємства

Теоретичні основи обліку малого підприємства

Поняття малого підприємства, особливості його функціонування, нормативно-законодавча база організації обліку. Зарубіжний досвід функціонування малих підприємств. Економіко-організаційна характеристика МПП "Агротехсервіс". Синтетичний та аналітичний облік.

Рубрика Бухгалтерский учет и аудит
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 08.10.2009
Размер файла 228,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

24

Зміст

  • Вступ
  • Розділ І. Теоретичні основи обліку малого підприємства
  • 1.1 Поняття малого підприємства, його роль та особливості функціонування в економіці
  • 1.2 Нормативно-законодавча база організації обліку на малому підприємстві
  • 1.3 Зарубіжний досвід функціонування малих підприємств
  • Розділ ІІ. Облік на малому підприємстві (на матеріалах МПП «Агротехсервіс»)
  • 2.1 Економіко-організаційна характеристика підприємства
  • 2.2 Синтетичний облік МПП «Агротехсервіс»
  • 2.3 Аналітичний облік МПП «Агротехсервіс»
  • 2.4 Особливості обліку на МПП «Агротехсервіс»
  • 2.5 Звітність малого підприємства
  • Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення обліку на малому підприємстві
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Одним із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого підприємництва. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень великою мірою визначатиметься тим, як вдасться реалізувати потенціал малого підприємництва, цього динамічного і мобільного сектору економіки. Що ж таке мале підприємництво? Які його роль і місце в ринковій економіці? Які основні функції малого підприємництва, особливості його розвитку в Україні? Саме на ці питання ви і знайдете відповідь у цій темі.

Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, - потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

Мале підприємництво - це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників із градацією за сферами діяльності. Зокрема, до малих підприємств належать підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні - до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Суть та значення малого бізнесу полягають у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; становить основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції. Тому дослідження його функціонування та розвитку, прогалин у роботі, а також шляхів удосконалення роботи - це актуальна і нагальна тема сучасного ринкового господарства і нашої роботи також.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є вивчення процесів обліку на малому підприємстві та вказання по усуненню проблем в обліку.

Відповідно до мети дослідження сформовані її завдання:

1) визначити поняття малого підприємництва і малого підприємства, його роль та функції в економічній системі народного господарства будь-якої країни і України зокрема;

2) розглянути функції, які виконує мале підприємство в зовнішньому середовищі;

3) дати характеристику об'єкту нашого дослідження - Малому приватному підприємству «Агротехсервіс», яке займається перукарськими послугами на ринку послуг м. Ковеля;

4) дослідити особливості організації обліку діяльності на підприємстві;

5) вказати на шляхи удосконалення облікового процесу шляхом введення автоматизованої системи обробки інформації, яка формує Звіт про фінансові результати (форма 2-м).

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження виступає Мале приватне підприємство «Агротехсервіс», а предметом - його облікова діяльність в сфері послуг та процес удосконалення цієї діяльності.

Наукова новизна дослідження. В роботі було вперше розглянуто роботу саме МПП «Агротехсервіс». До цього часу ніхто не займався аналізом роботи підприємства, не пропонував ніяких стратегічних заходів по зміні і удосконаленню обліку його діяльності.

Вперше було визнано те, що підприємства, незважаючи на його високі доходи, має проблеми в фінансовій сфері: не може розрахуватися з кредиторами, має невелику різницю між собівартістю надаваних послуг та доходами від операційної діяльності.

Інформаційною базою дослідження послужили підручники та наукові статті про розвиток малого підприємництва в Україні. Для дослідження фінансового стану МПП «Агротехсервіс» були використані фінансові звіти суб'єкта малого підприємництва за 2005-2007 роки, прайс-листи на послуги підприємства.

Методи дослідження. В дослідженні були використані такі методи:

1) історично-логічний - при дослідженні ролі і місця малого підприємництва в розвитку ринкових відносин в Україні;

2) статистичний - при дослідженні організаційно-правового стану і статусу підприємства МПП «Агротехсервіс»;

3) аналізу та синтезу - при дослідженні фінансового стану і становища підприємства на ринку перукарських послуг.

Структура і зміст роботи. Курсова робота, відповідно до поставленої мети і розроблених завдань, має таку структуру: вступ, основна частина, яка має два розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

Розділ І. Теоретичні основи обліку малого підприємства

1.1 Поняття малого підприємства, його роль та особливості функціонування в економіці

Світовий досвід свідчить про те, що становлення та розвиток ринкової економіки передбачає насамперед формування ринку.

Ринок - це особливий, самостійний феномен економічного життя суспільства (країни, регіону, континенту тощо), завдяки якому відбувається обмін між продавцем та покупцем за певних умов (збалансування попиту і пропозицій, встановлення цін рівноваги і т. ін.).

Отже, ринок передбачає в першу чергу взаємовідносини суб'єктів ринкової економіки - продавців і покупців.

Генетичне коріння суб'єктів ринкової економіки приховане у суспільному розподілі праці і відокремленні споживання від виробництва.

Розподіл праці роз'єднує виробників і споживачів, ринок опосередковано об'єднує їх (через обмін і ціноутворення).

За ринкових умов підприємство виступає організаційною формою виробника товарів, що насичує ринок товарами відповідно до умов функціонування товарного виробництва та ринкової економіки.

Малі підприємства займають певне місце серед товаровиробників, що зумовлено їх економічною специфікою.

В Україні залежно від обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесене до категорії малих підприємств.

Економічна суть малих підприємств полягає насамперед у тому, що їх ринкові партнери формуються відповідно до економічних особливостей функціонування малих господарських форм у ринковому просторі країни, регіону.

Певні риси, притаманні малим підприємствам, формують їх економічний зміст та зумовлюють роль і місце в ринковій економіці:

1) малі підприємства - це підприємства ризикової виробничої діяльності, тобто підприємства-підприємці, що за власною ініціативою, за власним розсудом та бажанням (можливістю) здійснюють підприємницьку діяльність;

2) вони виконують роль першопрохідників у науково-технічному прогресі, "полігонів", де відпрацьовуються нові технології та розробки, нова техніка тощо. Це дає змогу не ризикувати всім обсягом виробництва, капіталу, робочої сили, а в малих формах моделювати нові виробничі ідеї і лише після певного досвіду перенести їх у суспільне виробництво в цілому;

3) малі підприємства позбулися громіздких форм виробничого, фінансового менеджменту та маркетингу, сформували мобільний оперативний менеджмент з мінімальною кількістю менеджерів;

4) підприємства малого бізнесу швидко переналагоджуються відповідно до вимог ринку, вони гнучкі і спроможні оперативно реагувати на зміни економічних обставин товарного виробництва;

5) підприємства малого бізнесу стійкіші до економічних криз, банкрутств, ніж виробничі велетні. Замість одного малого підприємства, що збанкрутіло, чи ліквідованого малого підприємства з'являється дві-три нові структури;

6) малі підприємства спроможні швидкими темпами вирішити проблему зайнятості населення завдяки створенню нових робочих місць у структурах малого бізнесу;

7) підприємства малого бізнесу спроможні у найкоротші строки накопичити "первісний капітал" та при достатньому обсязі інвестувати його у виробництво;

8) через створення малих підприємств на базі реструктуризації велетнів ВПК може активізуватися переорієнтація його на виробництво товарів народного вжитку.

Досвід функціонування малих підприємств та теоретичні дослідження свідчать про те, що перелік характерних рис малого бізнесу може бути продовженим з урахуванням особливостей становлення та розвитку ринкових відносин у різних країнах та регіонах світової економіки.

Малий бізнес - невід'ємна складова високорозвиненої ринкової економіки, атрибут сучасної моделі ринкового господарства. Ця форма підприємництва надає економіці гнучкості, мобілізує солідні фінансові та виробничі ресурси, створює сприятливе середовище для конкуренції, є важливим фактором структурної перебудови та раціонального використання ресурсів, вирішення соціальних проблем. Створення нових підприємств, з одного боку, означає підвищення сукупного попиту на матеріали, машини, оснащення, робочу силу, а з іншого, - зростання ринку нових товарів та послуг, тобто спонукає прискорення темпів економічного розвитку суспільства. Розвиток малого бізнесу пов'язаний не тільки з вирішенням економічних, а й соціальних проблем, використанням робочої сили в умовах хронічного безробіття. Яскравий приклад - Франція, де з'явилося майже 2 млн. малих підприємств, причому тільки 3% з них мали кількість працюючих не більше 10 чол. В Італії дві третини економічно активного населення працює на маленьких та середніх фірмах. У США на підприємствах з числом зайнятих від 1 до 20 чол. створено близько 90% усіх нових робочих місць. У Великій Британії щорічно створюється близько 200 тис. нових компаній, половина ж нових робочих місць створюється на підприємствах з чисельністю працюючих від 1 до 100 чол. Ось чому малий бізнес органічно входить в економічні системи найбільш розвинутих країн світу. Перспективи розвитку економіки України залежать від розв'язання проблем малого бізнесу та його інтенсивного розвитку. Це один з вирішальних елементів формування ринкової економіки України.

Трансформаційний процес в Україні включає формування могутнього приватного сектора. Це може бути досягнуто двома шляхами: по-перше, приватизацією того, що є; і, по-друге, формуванням умов для виникнення нових підприємств. У ситуації, коли великі підприємства не працюють (як в Україні), вихід є в розвитку малого та середнього підприємництва.

Активізація малого та середнього бізнесу є суттєвим фактором успішного розвитку ринкових відносин і стабілізації економіки. Підтримка малого та середнього бізнесу сприятиме поглибленню ринкових перетворень і вирішенню найбільш складних соціальних питань.

Крім значного економічного та соціального ефекту, який приносить малий бізнес перехідним економікам, він може також впливати на політичний розвиток країни. Розширення сектора малого бізнесу сприяє створенню середнього класу, який визнає необхідність демократичних перетворень і є найбільш законослухняним. Малий бізнес - це джерело політичної підтримки ринкових реформ.

Сучасний підприємницький сектор визначає темпи економічного зростання, структуру та якість ВВП. Сектор малого бізнесу в країнах-лідерах світової економіки займає значне місце не тільки за трудовими ресурсами (не менше половини зайнятого населення в країні), а й за результатами діяльності (50-70% внеску у створення валового внутрішнього продукту). Зростання кількості малих підприємств можна пояснити також низькими витратами виробництва. Це зумовлено тим, що, по-перше, економія досягається за рахунок вузької спеціалізації малих підприємств, адже більшість малих підприємств не виробляє широкого асортименту продукції. Це дає можливість їм не витрачати багато коштів на постійний капітал. По-друге, вузька спеціалізація дозволяє малим підприємствам використовувати більш сучасне обладнання і досягти вищого рівня продуктивності праці.

Аналізуючи тенденції в економіці США 1965-1985 pp., П. Друкер у своїй концепції "підприємницького суспільства" робить висновок, що в Америці відбувається зміщення від управлінської економіки до підприємницької, яка ґрунтується на єдності власності та управління. Зміни в пропорціях між різномасштабними секторами економіки у бік великого виробництва ставлять споживачів у залежність від волі монополіста, призводять до труднощів в управлінні, зниження рівня його оперативності, збільшення управлінських видатків та втрати фірмою здатності швидко реагувати на зміни в запитах покупців. Роздутість ієрархічного апарату управління створює проблему обміну інформацією, координації рішень і бюрократичної тяганини. При цьому зростає можливість прийняття суперечливих рішень. В результаті страждає ефективність та зростають середні видатки виробництва. У функціонуванні великого підприємства "настає момент, коли залучення додаткових ресурсів автоматично не підвищує рівень рентабельності. Малий бізнес спроможний зменшити таке економічне напруження, перебравши на себе відповідні функції.

Таким чином, малі та середні підприємства не тільки важливі для економічної мобільності, вирішення проблем безробіття, ефективного використання ресурсів, вони також гарантують рівні можливості та політичне лобі, а також є суттєвою умовою для успішного переходу До ринкової економіки.

Слід зазначити, що не існує єдиного вичерпного визначення малого підприємства. В 75 країнах світу для характеристики малих підприємств використовують понад 50 різних статистичних показників. Велика Британія в 70-х роках уперше висунула проблему критеріїв малих підприємств. Болтойським комітетом було запропоновано комбінований та статистичний підходи.

Прикладом комбінованого підходу є визначення малого підприємства, запропоноване в 1971 р. Болтонський комітет запропонував економічне та статистичне (табл.1) визначення малої фірми. Згідно з економічним визначенням до малих фірм належать фірми, які відповідають трьом умовам:

фірма володіє-відносно невеликою часткою ринку в ринковому просторі її сфери діяльності;

керівництво фірмою здійснюється її власником (або співзасновниками) особисто, а не формалізованою управлінською структурою;

фірма є незалежною (не є частиною великого підприємства).

Статистичний метод є базою для міжнародного порівняльного аналізу деяких сторін розвитку малого бізнесу. Але він має декілька Суттєвих недоліків: множинність критеріїв; використання грошових показників, Які потребують коригування на інфляцію [10, 61-67].

Таблиця 1

Статистичне визначення малої фірми за методологією Болтонського комітету

Галузь

Визначення

Промисловість

Кількість зайнятих не більше 20 чол.

Будівництво

Число зайнятих не більше 25 чол.

Роздрібна торгівля, послуги

Оборот не більше 50 тис. фунтів стерлінгів

Продаж автомобілів

Оборот не більше 100 тис. фунтів стерлінгів

Оптова торгівля

Оборот не більше 200 тис. фунтів стерлінгів

Транспорт

У власності фірми не більше п'яти транспортних засобів

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще виявляються в притаманних йому функціях.

По-перше, мале підприємництво формує конкурентне середовище. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його на своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що виявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок численності елементів, що його складають, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації та використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль у послабленні, а іноді й у подоланні розвинутими країнами притаманної великому капіталу тенденції до монополізації та затримки технічного прогресу.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва в здійснення прориву з ряду важливих напрямів НТП, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, малий бізнес, тим самим, виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з'явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у США на сектор малого бізнесу припадає близько 50% науково-технічних розробок.

По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років у розвинутих країнах ішов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберегли, а й навіть створювали нові.

По-п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, воно виконує функцію послаблення притаманної ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал.

Таким чином, роль та функції малого підприємництва полягають не тільки в тому, що воно є одним із найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке спирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту.

За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого підприємництва не вимагають великих стартових інвестицій, мають швидке обертання ресурсів, спроможні за певної підтримки найбільш швидко й економічно доцільно вирішувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції [23, 35-39].

Таким чином, мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й навіть існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.

1.2 Нормативно-законодавча база організації обліку на малому підприємстві

Підприємство і такі його форми, як компанія, товариство з обмеженою відповідальністю та ін., є юридичними особами, а отже виступають самостійними носіями прав і зобов'язань з відповідним комплексом ознак юридичної особи (право здійснювати від свого імені господарські операції, наявність майна, відокремленого від майна інших учасників та ін.),

Основними документами, які підтверджують статус юридичної особи, є статут і засновницький договір; заснування підприємства без цих двох документів не можливе.

Для створення малих приватних підприємств, які використовують індивідуальну форму організації бізнесу (тобто індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та його власній праці, наприклад, праця у сфері мистецтва), необхідним є лише статут підприємства. Для відкритого, командитного та розширеного командитного товариств необхідний лише засновницький договір. Для всіх інших видів підприємств, особливо якщо засновниками виступають державні, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації та союзи, необхідні обидва документи. Розглянемо структуру та зміст кожного з них.

У статуті підприємства, згідно із Законом України «Про підприємства в Україні», зазначають:

а) власника і найменування підприємства, його місцезнаходження;

б) предмет і цілі діяльності;

в) органи управління, порядок їх формування;

г) компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, які мають право представляти інтереси трудового колективу (ради трудового колективу, профспілковий комітет та ін.);

ґ) порядок утворення майна підприємства;

д) умови реорганізації та припинення діяльності підприємств.

При найменуванні підприємства вказують його назву (завод, фабрика та ін.), вид підприємства (індивідуальне, колективне, державне тощо) та ін.

До особливостей діяльності підприємства (які теж можуть зазначатися в статуті) належать: положення про трудові відносини, які виникають на основі членства; повноваження, порядок створення ради підприємства; товарний знак та ін.

Основними структурними елементами статуту підприємства є такі розділи:

1) про загальні положення, предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності;

2) про зовнішньоекономічну діяльність;

3) про права підприємства (фірми), його майно;

4) про виробничо-господарську діяльність, управління підприємством та його трудовим колективом;

5) про організацію та оплату праці;

6) про розподіл прибутків і компенсацію збитків;

7) про облік, звітність і контроль;

8) про припинення діяльності підприємства.

Надзвичайно важливими для майбутніх підприємців є знання про майно підприємства, зокрема про джерело його формування. Майно підприємства становить його основні та оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Основними джерелами формування майна підприємства є:

1) грошові та матеріальні внески засновників;

2) доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

3) доходи від цінних паперів;

4) кредити банків та інших кредиторів;

5) капітальні вкладення і дотації з бюджету;

6) доходи від роздержавлення та приватизації власності;

7) придбання майна іншого підприємства.

При організації підприємства у сфері банківської діяльності або виробництва різних товарів тощо статут доповнюють окремими додатковими положеннями, зафіксованими у відповідних законах.

Статут підприємства затверджується власником (або власниками) майна - засновником (або засновниками) підприємства.

Статутний фонд - сукупність матеріальних (речових) і грошових коштів та інших нематеріальних цінностей, які є постійним внеском його засновників - учасників у створене ними господарське товариство з метою забезпечення діяльності підприємства й отримання на цій основі прибутку.

Внесками засновників та учасників товариства у матеріальній формі є будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; у грошовій формі - грошові ресурси (в тому числі у вільно конвертованій валюті) та цінні папери; у формі нематеріальних цінностей - усі види майнових прав - на користування землею та іншими природними ресурсами, у тому числі інтелектуальною власністю (зокрема, використання винаходів у вигляді патентів і ліцензій, «ноу-хау»).

Статутний фонд може поповнюватися за рахунок частини прибутку від господарської діяльності, а також додаткових внесків учасників.

Порядок внесення і оцінка вкладів кожного засновника в статутний фонд визначаються засновницькими документами, Вартість майна при цьому оцінюють за цінами, які склалися на період заснування підприємства або відповідно до угоди між учасниками. Для оцінки товарно-матеріальних цінностей, які вносять до статутного фонду, створюють відповідну комісію з учасників підприємства. Водночас таку оцінку при організації спільного підприємства здійснюють у договірних цінах з урахуванням цін світового ринку. За ухвалою ради засновників учасники товариства можуть вносити вклади частинами або одноразово. Ця ж рада може прийняти спеціальну ухвалу про збільшення або зменшення статутного фонду. Збільшення його відбувається лише після внесення всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом України «Про господарські товариства». Зменшення статутного фонду товариства у разі заперечення з боку його кредиторів не допускається.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набуває сили з дня внесення їх до державного реєстру.

Згідно із Законом України «Про господарські товариства» до моменту реєстрації такого товариства кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу, і цей внесок повинен бути підтверджений документами, виданими банківською установою. Учасник товариства зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства, У разі порушення цього положення учасник сплачує за час прострочення 10% річних з недовнесеної суми. Винятком із цього правила можуть бути випадки, передбачені установчими документами. Внесення повного вкладу підтверджується свідоцтвом товариства.

Перейдемо до розгляду механізму державної реєстрації.

Державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності здійснюють у виконавчому комітеті міської, районної (в місті) Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції та ін.) чи місцепроживанням суб'єктів бізнесу.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи - необхідні такі установчі документи:

1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяльності. Таким рішенням за наявності двох і більше власників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;

2) статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарювання);

3) реєстраційна картка, заповнена у трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником. Заповнена реєстраційна карта слугує водночас заявою про державну реєстрацію. У разі потреби орган державної реєстрації надає допомогу в заповненні картки;

4) документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;

5) нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Цей документ подається тоді, коли власником (одним із власників) підприємницької діяльності є юридична особа.

Орган державної реєстрації не має права вимагати інших документів або оформлених за іншими вимогами.

За реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається. Якщо власниками суб'єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їх підписи на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, в яких не повинно бути положень, що суперечать чинному законодавству. За це несе відповідальність заявник.

Громадянин, який має намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред'являє документ, який посвідчує його особу.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток і штампів, на яких повинен вказуватися номер свідоцтва про державну реєстрацію, Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб'єкта підприємницької діяльності внесено до Державного реєстру звітних статистичних одиниць. Так, ідентифікаційний код індивідуального підприємства становить 100, приватного - 120. Після державної реєстрації відповідний орган у десятиденний термін подає по одному екземпляру реєстраційної картки до Державної податкової інспекції та до органу державної статистики.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб'єкта підприємницької діяльності, а також на підставі рішення суду або арбітражного суду. Причиною такого рішення є визнання недійсними установчих документів чи їх неузгодженість (суперечність) із чинним законодавством, неповідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (місця проживання)

Якщо така зміна відбулася, то суб'єкт підприємницької діяльності у семиденний термін повинен у письмовій формі повідомити орган державної реєстрації, внести відповідні зміни до реєстраційної картки, а також подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення аналогічних змін.

Як зазначалось вище, наявність свідоцтва про державну реєстрацію дає право на відкриття розрахункового рахунка у банку. Розглянемо механізм цієї операції.

З метою відкриття поточного рахунка підприємство повинно подати в банк такі документи:

1) заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) копію зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально або реєструючим органом;

4) копію документа про взяття підприємства на податковий облік;

5) картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком;

6) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк зобов'язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію. Позначка установи банку про відкриття рахунка ставиться на титульній сторінці кредитного договору [2; 23, 12-18].

Після цього мале підприємство повинне організувати виробничий процес, набрати працівників, сформувати адміністративний апарат, організувати діяльність бухгалтерського обліку. Останнє формування називається обліковою політикою малого підприємства.

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що їх використовують підприємства для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика підприємства полягає у виборі принципів, методів і процедур, пов'язаних з оцінкою або обліком статей звітності. При цьому більшість принципів, методів і процедур, що використовуються для складання й подання фінансової звітності, однозначно визначено П(С)БО, і альтернативи їм бути не може. Такі принципи, методи і процедури застосовуються в обов'язковому порядку. Але є й такі, котрі в П(С)БО наведено в кількох варіантах, один або кілька з яких вибираються підприємством самостійно. Саме такий вибір і має бути зафіксовано в розпорядчому документі, що визначає облікову політику підприємства.

У наказі про облікову політику підприємства пропонується регламентувати такі показники:

Робочий план рахунків.

Форма обліку.

Перелік використовуваних форм первинних бухгалтерських документів (у тому числі типових).

Перелік використовуваних форм фінансової звітності.

Перелік використовуваних форм статистичної звітності.

Перелік використовуваних форм податкової звітності.

Перелік використовуваних форм внутрішньої (управлінської) звітності.

Установлений поріг суттєвості для відображення переоцінки та зменшення корисності об'єктів обліку; визначення оренди фінансовою; визначення подібних активів.

Метод обліку виробничих і невиробничих витрат.

Метод калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг.

Тривалість операційного циклу.

Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат.

Перелік і склад адміністративних витрат.

Перелік і склад витрат на збут.

Перелік і склад інших операційних витрат.

Методи визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом.

Метод амортизації основних засобів.

Метод амортизації нематеріальних активів.

Строк корисного використання основних засобів.

Строк корисного використання нематеріальних активів.

Одиниця обліку запасів.

Методи оцінки вибуття запасів.

Метод обліку транспортно-заготівельних витрат.

Методи визначення величини резерву сумнівних боргів.

Методи відображення фінансових інвестицій залежно від їх виду.

Методи визнання й оцінки фінансових активів, зобов'язань та інструментів власного капіталу.

Застосування середньозваженого валютного курсу для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів.

Перелік пов'язаних сторін.

Методи оцінки активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін [26, 6-8].

1.3 Зарубіжний досвід функціонування малих підприємств

В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу - підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві - до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва - до 50 осіб).

Серед розвинутих країн найбільша кількість малих підприємств зосереджена в США, Японії, Італії. З погляду структури народного господарства такі підприємства переважають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, сільському господарстві.

Основними кількісними критеріями зарахування підприємств до категорії малих є чисельність зайнятих на них працівників, обсяг валової виручки, обсяг податку, балансова вартість активів та ін.

У розвинутих країнах частка малих підприємств в загальній кількості підприємств є абсолютно переважаючою. Так, у США серед понад 20 млн. підприємств до категорії малих належать до 18 млн., у Великобританії - приблизно 96%, в Італії з 800 тис. промислових підприємств - 99% малі й середні, в Польщі - до 2 млн. В середньому на малому підприємстві працює 10 осіб.

Проте частка малих підприємств у сукупних доходах незначна. Так, у СІЛА малі підприємства привласнювали лише до 8% валових доходів. Водночас вони забезпечують у розвинутих країнах світу більшу кількість робочих місць. Так, у США протягом 1981-1990 pp. малі підприємства створили 60% робочих місць, а великі скоротили чисельність працівників на 3 млн. осіб. За цим показником малі підприємства мають вищу соціальну відповідальність, ніж крупні.

Невідповідність між величезною кількістю малих підприємств, чисельністю зайнятих на них працівників, з одного боку, та відносно незначною величиною валового доходу, внеску у створення товарів і послуг - з іншого, пояснюється такими чинниками:

1) нижчою продуктивністю праці на таких підприємствах (порівняно з крупними);

2) неспроможністю впроваджувати новітні вагомі досягнення науки і техніки;

3) промонополістичною політикою ножиць цін (завищених на товари і послуги крупних підприємств та занижених на створювані блага в малих підприємствах);

4) вищими відсотками на отримувані кредити;

5) певною мірою дискримінаційними контрактними відносинами значної кількості малих підприємств з гігантськими компаніями;

6) намаганням багатьох людей, які не мають підприємницького хисту, створювати нові підприємства; відсутністю належного досвіду в управлінні ними тих осіб, які мають такий хист.

Незважаючи на ці негативні тенденції, чисельність малих підприємств у розвинутих і слаборозвинутих країнах постійно зростає. Наприклад, у США на початку XX ст. налічувалося всього 300 тис. таких підприємств, в середині 60-х років - майже 5 млн., а наприкінці XX ст. - понад 18 млн. Щорічно в цій країні виникають понад 600 тис. малих підприємств, у Великобританії щотижня - до 900.

Своєрідний «ренесанс» малого бізнесу почався з розгортанням HTP, яка посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузько-спеціалізовану продукцію, на інтелектуальні види продукції - нові ідеї, «ноу-хау», роль малих підприємств як експериментаторів тощо. Тому не випадково широкого розвитку набули ризикові (або венчурні) підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту, беручи на себе ризик нововведень тощо. Так, кожна п'ята новинка науки і техніки, швидко впроваджена крупними компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний ефект.

Якщо розвитку малих підприємств властиві зазначені вище негативні тенденції, то цілком логічно виникає запитання, яким чином вони не лише виживають, а й кількісно зростають? Це пояснюється такими сторонами цих підприємств:

1) вища інтенсивність праці, в тому числі за рахунок подовження робочого дня;

2) нижча заробітна плата;

3) економія на техніці безпеки, умовах праці;

4) нижча організованість та самосвідомість найманих працівників, що, в свою чергу, пояснюється відсутністю профспілок і сприяє додатковій експлуатації.

Незважаючи на це, у США із приблизно 600 тис. нових підприємств щорічно розорюється понад 400 тис. Високий ступінь збанкрутіння малих підприємств має місце і в інших країнах.

Основними напрямами підтримки малого підприємництва є фінансово-кредитна підтримка інноваційної діяльності, кадрове та інформаційне забезпечення, податкова політика, створення ефективної законодавчої бази.

Фінансово-кредитна підтримка - надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій, податкових пільг і кредитів, амортизаційних пільг тощо.

Так, у США щорічний бюджет Адміністрації малого бізнесу в середині 90-х років становив понад 350 млн. дол.

Основну масу фінансових ресурсів (майже 90%) надано у формі гарантованих позик, середній розмір яких - понад 170 тис. дол., терміном на 8 років. Такі кредити надають недержавні фінансово-кредитні інститути на підставі різноманітних програм і приблизно на 90% гарантуються Адміністрацією малого бізнесу. Прямі позички отримують лише ветерани та інваліди. В Німеччині для збільшення частки власних ресурсів у статутному фонді спеціальний банк надає 100 тис. марок кредитів терміном на 20 років, причому протягом половини цього терміну малі підприємства звільнені від їх погашення, а в перші два роки на них не нараховуються відсотки.

Найважливішими програмами, за якими надають цільові кредити, є реконструкція підприємств (на капітальне будівництво гарантовані позички надають терміном на 20 років), енергозбереження, захист довкілля, виконання вимог державного регулювання економіки і передусім підприємництва, створення додаткових робочих місць та ін.

В Україні з огляду на такий досвід також необхідно створити певний комплекс гарантій з боку держави тим фінансово-кредитним установам, які надаватимуть кредити малим підприємствам, сформувати сприятливі умови для надання лізингу (надання майна в довготермінову оренду), кредитів, утворити певну мережу нових установ, які б проводили таку діяльність, та ін.

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється у розвинутих країнах з боку центральних та місцевих органів влади, позабюджетних фондів, приватних, іноземних та змішаних інвесторів та спонсорів. В Україні для цієї мети доцільно залучати кошти Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку.

Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології, надання необхідних консультацій при їх впровадженні, стимулюванні регіональних програм, всебічної підтримки венчурних підприємств тощо. Так, в межах Європейського Союзу, крім специфічних національних програм, створена програма фінансування інноваційних досліджень, надаються субсидії на оплату дослідницького персоналу, створення венчурних підприємств, регіональних баз даних тощо. Зокрема, венчурні підприємства, які працюють передусім над втіленням у виробництво певної ідеї або проекту, створюють на умовах неповернення ними вкладених у їх розвиток коштів, невиплати відсотків, але передання інвесторам усіх запатентованих інновацій, «ноу-хау».

Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців. Зокрема, консультації надають через Центри розвитку малого бізнесу (у США, наприклад, існують понад 60 таких центрів та значна кількість відповідних відділень) з проблем планування підприємницької діяльності (в тому числі складання бізнес-планів), отримання кредитів, підготовки працівників, проведення маркетингових досліджень, управління персоналом та ін.

Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності відбувається шляхом заснування регіональних інформаційних центрів (які відкривають доступ до різних видів інформації (комерційної, законодавчої, науково-довідкової тощо), створення широкої мережі консультативних пунктів з різних напрямів діяльності малих підприємств, інкубаторських центрів розвитку малого бізнесу (як різновиду центрів малого бізнесу). Серед них у США виділяють виробників нових товарів, створювачів ділових послуг та інноваційні фірми. Такі центри діють під контролем муніципалітетів, крупних корпорацій, університетів і покликані сприяти економічному розвитку регіонів, формувати підприємницькі мережі та ін.

Одним з найважливіших напрямів державної підтримки малого підприємництва є сприятлива податкова політика щодо інвестицій, витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), створення робочих місць. Так, у Франції для новостворених малих підприємств податкова ставка знижується на 50% впродовж перших п'яти років, не оподатковується реінвестований прибуток; в Японії не оподатковується сума річного доходу індивідуальних товаровиробників до 100 млн. ієн, знижено ставки місцевих податків та ін. Позитивний досвід державної підтримки підприємництва, передусім при здійсненні податкової політики, нагромаджено в Польщі [27; 31, 139-148].

Розділ ІІ. Облік на малому підприємстві (на матеріалах МПП «Агротехсервіс»)

2.1 Економіко-організаційна характеристика підприємства

Мале приватне підприємство «Агротехсервіс» (далі - МПП «Агротехсервіс») створене 29 грудня 2002 року. Керівником підприємства є Спичак Микола Іванович, який проживає в м. Ковелі, бл. Лесі українки, 31/11. Ідентифікаційний код платника податків 0710400000.

Юридичною адресою МПП «Агротехсервіс» є м. Ковель, вул. Лесі Українки, 33.

Ідентифікаційний код юридичної особи є 13351014 (див. Додаток А).

МПП «Агротехсервіс» серед усіх можливих послуг, які визначені в реєстраційній документації (див. Додаток Б), розвинуло саме перукарські послуги у перукарні «Мальва». Перукарня створена для отримання прибутку шляхом задоволення споживачів перукарських послуг.

Діяльність підприємства базується на нормативних актах України, Статуті, Колективному договорі, укладеному між всіма працівниками підприємства.

Чисельність працівників підприємства становить 20 чоловік.

До цього числа входять:

Адміністратори - 2 чол.

Манікюрниці - 2 чол.

Перукарі жіночого залу - 7 чол.

Перукарі чоловічого залу - 7 чол.

Підміна - 1 чол.

Прибиральниця та прачка - 1 чол.

Організаційна структура МПП «Агротехсервіс» відображена на рис. 2.1.

Як ми бачимо з рис. 2.1, організаційна структура хоч і невеликого підприємства, є функціонально-штабною. Така структура характерна для малих підприємств сфери послуг.

Рис. 2.1. Організаційна структура МПП «Агротехсервіс»

Так, підміна та прибиральниця-прачка є в підпорядкуванні як адміністратора чоловічого, так і в адміністратора жіночого залу, що є логічним і прийнятним для працівників перукарні.

Підприємство МПП «Агротехсервіс» надає широкий спектр послуг, які поділяються на основні та похідні.

Так, до основних відносять перукарські послуги чоловічого та жіночого залів (Додаток В, Жіночий зал, Чоловічий зал). До допоміжних в цих послугах відносять відновлення пошкодженого волосся та постійний догляд за ним, надання послуг по вкладанню весільних та верічніх зачісок за спеціальними замовленнями.

До основних послуг відносять послуги манікюрного залу, тобто робота над нігтями клієнта (манікюр, педікюр) (Додаток В, Манікюрний зал). До додаткових в цьому залі відносять роботу з бровами, віями.

На всі перукарські послуги МПП «Агротехсервіс» поставлені дуже доступні ціни. Великий набір послуг свідчить про високу техніку виконання замовлень перукарями та манікюрницями. Про їх високий клас свідчить і надання послуг по вкладанню весільних та вечірніх зачісок, на що спеціалісти невисокого класу і без досвіду роботи не погоджуються, не даючи гарантії на її надійність і тривалість укладки.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены