Господарські процеси і господарські операції

41

Зміст

Для кваліфікованого розпізнання кожного ФГЖ і наступної їх ідентифікації та оцінки, необхідно з'ясувати економічні та юридичні характеристики ФГЖ (табл. 1). [6, 22]

2. Класифікація господарських засобів підприємства

Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, якими господарськими засобами воно розпоряджається, де ці засоби розміщені, як вони функціонують в процесі діяльності, а також за рахунок яких джерел утворилися і для чого призначені.

Тому господарські засоби прийнято групувати:

-- за функціональною участю в процесі діяльності;

-- за джерелами утворення (формування) і цільовим призначенням.

Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі діяльності.

За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби (ресурси) підприємства поділяються необоротні й оборотні активи. Згідно з міжнародними стандартами, під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємства в результаті минулих подій, використання яких як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому (тобто активи -- це ресурси підприємства, які мають активно працювати і давати прибуток).

До необоротних активів належать:

--- основні засоби -- матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одного року);

-- нематеріальні активи -- необоротні довгострокові активи, які не мають матеріальної форми, але мають вартість і можуть приносити підприємству дохід. До них належить вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками. об'єктами промислової інтелектуальної власності (патентами, винаходами тощо), вартість права на використання програмного забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об'єктом права власності підприємства;

-- довгострокові фінансові інвестиції -- фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства;

-- інші необоротні активи (зокрема, довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується підприємством після 12 місяців з дати балансу) та ін.

До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційної о циклу (або протягом 12 місяців з дати балансу).

Під операційним циклом розуміють проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції (товарів, робіт, послуг). [3, 16]

Виходячи з цього, до складу оборотних активів належать:

- грошові кошти в касі та На рахунках в банках, якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках , до оборотних активів не включаються;

- короткострокові фінансові інвестиції. Включаються до складу оборотних активів за умови, якщо вони є ринковими (тобто існує активний ринок, який дає змогу встановлювати їх ринкову вартість) і, як очікується, будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує один рік;

- дебіторська заборгованість, пов'язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо, як очікується, буде погашена протягом операційного циклу;

- виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції, товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу підприємства. Відносять до оборотних активів, якщо навіть не очікується, що вони будуть використані (спожиті) або реалізовані протягом 12 місяців з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місце в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції, оплачена наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть включатися відповідно до складу як оборотних, так і необоротних активів,

Класифікація господарських засобів (активів) підприємства за функціональною участю в процесі діяльності наведена на рис 2.

Рисунок 2. Господарські засоби (активи) підприємства

Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства.

Джерела формування господарських засобів (активів) підприємства поділяються на дві групи: -- джерела власних засобів; -- джерела залучених (позикових) засобів.

До джерел власних засобів належать: власний капітал, забезпечення зобов'язань, нерозподілений прибуток, цільове фінансування і цільові надходження.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.

Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності внесків (у грошовому вимірнику) власників (учасників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності, передбаченої установчими документами (статутом).

У підприємствах державної форм власності статутний капітал утворюється за рахунок частини виділеного державного національного майна (у вигляді необоротних і оборотнім активів) для забезпечення статутної діяльності і в подальшому збільшується за рахунок власного прибутку.[3, 20]

Статутний капітал підприємств з іноземними інвестиціями формується за рахунок внесків засновників до його статутного капіталу (валютних коштів, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Статутний капітал, зареєстрований в установчих документах такого підприємства, може змінюватися тільки за рішенням його засновників про збільшення або зменшення капіталу, а відповідно, -- і частки прибутку кожного з них. Збільшення статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями може бути або за рахунок додаткових внесків засновників, або за рахунок відрахувань до нього частини прибутку; зменшення -- в результаті виходу одного або кількох засновників із підприємства, або при списанні збитків, які засновники не зможуть покрити майбутніми прибутками.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється за рахунок реалізації акцій власної емісії і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в установчих документах. Збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися в результаті збільшення (або зменшення) номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів). Всі зміни статутного капіталу акціонерного товариства вносять до державного реєстру.

Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів спілок та інших підприємств (колективного сільськогосподарського підприємства, споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки тощо), що передбачені установчими документами, для здійснення господарсько-фінансової діяльності.

Додатковий капітал утворюється за рахунок дооцінки необоротних активів, вартості безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб активів тощо.

Резервний капітал створюється для усунення можливих в майбутньому тимчасових фінансових утруднень і забезпечення нормальної роботи підприємства.

Нерозподілений прибуток -- сума чистого прибутку, яка залишилася в обороті підприємства після сплати податків до бюджету та інших обов'язкових платежів і розподілу прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

Доходи майбутніх періодів -- джерело коштів, одержаних підприємством в поточному або попередніх звітних періодах, але належать до доходів наступних звітних періодів (одержана в рахунок майбутніх періодів орендна плата від орендарів тощо). Вони підлягають зарахуванню до доходів того звітного періоду, до якого належать.

До джерел залучених (позикових) коштів належать зобов'я-зання по розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частки ресурсів (активів) підприємства.

Під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама заборгованість -- кредиторською.

Зобов'язання поділяються на: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання,

До довгострокових зобов'язань належать:

-- довгострокові кредити банків -- заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний період;

-- інші довгострокові фінансові зобов'язання -- сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;

-- інші довгострокові зобов'язання (заборгованість по довгострокових векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов'язаннях тощо).

До складу поточних зобов'язань належать зобов'язання, що підлягають погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов'язань, яка буде погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. До таких зобов'язань належать:

-- короткострокові кредити банків -- сума поточних зобов'язань перед банками за отримані від них короткострокові кредити;

-- кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги -- сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні цінності та надані послуги;

-- поточні зобов'язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, страхуванню манна тощо), з учасниками по нарахованих дивідендах та інших операціях;

-- інші поточні зобов'язання (по векселях виданих, одержаних авансах, внутрішньо відомчих та інших розрахунках). [9, 24]

Класифікація джерел формування господарських засобів (активів) підприємства узагальнена схемою, наведеною на рис 3.

Рисунок 3 Класифікація джерел формування господарських засобів (активів) підприємства

Розглянуті дві класифікації господарських засобів характеризують майновий стан підприємства. При цьому, оскільки кожен вид засобів має відповідне джерело утворення загальні підсумки першого і другого групування повинні бути рівні між собою. Ця рівність служить основою для складання бухгалтерського балансу. Крім того, класифікація господарських засобів та їх джерел значною мірою визначає організацію системи поточного бухгалтерського обліку і характер одержуваної інформації про стан і рух майна підприємства та складання звітності.

3. Концептуальні засади господарських процесів на підприємстві

Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільне необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління цим кругообігом.

Процес виробництва належить до основної фази кругообігу господарських засобів; у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості випущеної о виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку, так і процес створення продуктів праці -- з іншого боку.

Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва до неї входить нова вартість, створена працею робітників -- національний дохід. [3, 23]

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва с затрати підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках).

Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення: він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти,а натомість придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва продукції. Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають у процесі постачання.

Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва.

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є:

обсяг реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати, пов'язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану продукцію), бюджетом (за податками), банками (по кредитах) та іншими господарюючими суб'єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже, бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, а й їх результати.

У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють, свою форму: у процесі постачання вони із грошевої форми перевтілюються у виробничі запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дією засобів праці і самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.

Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу називається кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна показати за допомогою схеми.

Умовні позначення: Г -- грошові кошти; Вз -- виробничі запаси; Пп --предмети праці; Зі) -- засоби праці; Зв -- засоби виробництва; Рс -- робоча сила; Пв -- процес виробництва; Т -- готова продукція (товар) за собівартістю; Т¹ -- готова продукція (товар) за ціною реалізації; Г¹ -- грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу.[3, 24]

З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі кругообігу набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є обов'язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого прибутку господарством.

У ланках невиробничої сфери (державне управління, оборона країни, освіта, культура, охорона здоров'я тощо) до об'єктів бухгалтерського обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх використання.

Таким чином, господарські засоби і процеси, пов'язані з виробництвам і обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є конкретними об'єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності складають його предмет.

4 Основні процеси діяльності виробничої сфери

Виробничий процес -- це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу с процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці (рис. 4).

Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні процеси в аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, охолоджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а ресурси витрачаються тільки в разі Їхньої штучної інтенсифікації.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес -- сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні процеси -- це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.

Основні процеси в низці виробництв поділяються на стадії; заготівельну, обробну, випускну (складальну). Разом вони утворюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них належать складські, транспортні процеси.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо). Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має сталого об'єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.

За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси. Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин. Робітник керує машинами, а безпосередньо виконує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси виконуються машинами під наглядом робітника. За останнім можуть залишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійснюються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція.

Операція -- це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес.

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип спеціалізації означає, обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях.

Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, унаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

Рівень внутрішньозаводської спеціалізації істотно залежить від конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Уніфікація -- це зведення продукції, методів її виробництва або їхніх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація дає змогу зменшити номенклатуру деталей і вузлів, розумно обмежити різноманітність методів виробництва, типи й марки устаткування, маршрути виготовлення деталей тощо.

Додержання принципу спеціалізації істотно впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.[3, 247-248]

* Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв'язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються.

Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузьких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах зі складною структурою виробництва важко досягти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їхньої трудомісткості в різних підрозділах тощо. Виникнення диспропорцій -- закономірний результат розвитку виробництва та його функціонування в динамічному середовищі. Проте їх потрібно передбачати й планомірно мінімізувати.

* Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багатоінструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

* Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, склади, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, котрі вони обслуговують.

* Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах -- хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних причин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнювати безперервністю роботи устаткування й робітників.

* Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.

* Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.

* Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової продукції в короткий термін і з меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів науково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто змінюються.

Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон'юнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість виробничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із ЧПК, гнучких виробничих систем.

* Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та низка інших заходів.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи.

5 Комерційна діяльність

Комерційні відносини можуть розвиватися в умовах економічної волі суб'єктів ділових відносин, що припускає володіння капіталом і уміння керувати фінансами, орієнтацію на витяг максимально можливої для умов прибутку, що складаються, і найбільш вигідні способи її капіталізації, уміння керувати комерційним ризиком, формування таких організаційних структур комерції, що здатні пристосовуватися до мінливих умов, сприйнятливість до змін у потребах ринку, повна рівноправність партнерів. У той же час не можна вважати економічною волею в комерційній діяльності повну незалежність від інтересів і дій суб'єктів ринку, оскільки в ряді випадків для досягнення яких-небудь стратегічних цілей необхідний компроміс з діловими партнерами. Крім того, воля комерційних взаємин може обмежуватися умовами зовнішнього середовища, комерційною таємницею й іншими об'єктивними факторами.

Для досягнення поставлених у комерційній діяльності задач необхідно керуватися наступними основними принципами:

* нерозривний зв'язок комерції з принципами маркетингу;

* гнучкість комерції, її спрямованість на облік постійно мінливих вимог ринку;

* уміння передбачати комерційні ризики;

* виділення пріоритетів;

* прояв особистої ініціативи;

* висока відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань по торгових угодах;

* націленість на досягнення кінцевого результату -- прибутку.

Тісний зв'язок комерції з маркетингом визначається насамперед сутністю сучасної концепції маркетингу, що переважає на більшості ринків і втіленої в гаслі "Продавати потрібно тільки те, що можна продати". До середини 20 сторіччя діяла концепція маркетингу, що робила основний упор на активізацію комерційних зусиль.

Гнучкість комерції повинна виявлятися насамперед у своєчасному обліку вимог ринку, для чого необхідно вивчати і прогнозувати товарні ринки, розвивати й удосконалювати збутову рекламу, а також впроваджувати в комерційну діяльність інновації, при необхідності -- змінювати профіль діяльності, вносити зміни в організаційні структури комерції.

Уміння передбачати комерційні ризики є дуже важливим принципом для підприємця в сфері торгівлі. Ризик -- це ступінь невизначеності результату. Комерційний ризик -- це можливі збитки в комерційній роботі. Він може бути визначений як сума збитку, понесеного внаслідок невірного рішення і витрат до його реалізації. Комерційний ризик може виникнути внаслідок інфляції (у зв'язку з падінням купівельної спроможності грошей), з погіршенням фінансового положення фірми, а також у результаті укладання ризикованої угоди, невиконання договірних зобов'язань контрагентами, зв'язаних з діями конкурентів, через знищення чи псування вантажу при транспортуванні, від стихійних лих, від можливої нечесності працівників фірми. Крім того, комерційний ризик може виникнути через нестабільність соціально-політичної ситуації. Комерційна діяльність без ризиків неможлива, однак, при її плануванні важливо передбачити вплив комерційного ризику. Для того щоб ризик був "зважений", необхідно використовувати максимально можливий обсяг інформації, всебічний аналіз комерційної діяльності, фінансових результатів, ефективності партнерських зв'язків, усебічне дослідження ринку, ретельний підбор персоналу.

Виділення пріоритетів у комерційній діяльності не менш важливо, чим у виробництві. Реалізація цього принципу припускає постійне вивчення і знання всіх деталей комерційної діяльності.

Особиста ініціатива залежить безпосередньо від кожної людини, що працює в сфері комерції, і визначається не тільки особистісними характеристиками, але і культурою праці. Особистісні характеристики формують основу ділових якостей комерсанта. Під культурою праці мається на увазі визначений рівень загальної організації праці, відмовлення від застарілих і сприйнятливість до нових, більш ефективним методам і прийомам спілкування з колегами і підлеглими, пошук і залучення в сферу праці нових науково-технічних досягнень, дбайливе відношення до власності, а також готовність швидко сприймати все нове, що може вплинути на підвищення ефективності діяльності.

Висока відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань по торгових угодах -- це принцип, що створює репутацію комерсанту в діловому світі. Реалізація цього принципу -- застава ефективної комерційної діяльності. [10, 5]

6. Принципи обліку основних господарських процесів

Для оперативного керівництва і контролю бухгалтерський облік повинен забезпечити своєчасну й якісну інформацію про кількісні та якісні показники діяльності господарства.

Кількісними показниками діяльності підприємства є показники обсягу тих або інших процесів, наприклад кількість заготовлених (придбаних) виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива тощо), виробленої та реалізованої готової продукції в цілому та за окремими її видами тощо. Цей показник дає змогу раціонально вирішувати господарські завдання в процесі діяль-ності. В показнику обсягу реалізації поєднуються інтереси виробників і споживачів, оскільки реалізованою може бути тільки продукція, яка відповідає попиту споживачів, певним їхнім вимогам. Це змушує підприємства підвищувати якість продукції, покращувати асортимент, припиняти виробництво продукції, яка не користується попитом.

Якісні показники характеризують економічну ефективність здійснення того або іншого процесу. Такими показниками є прибуток і рентабельність. Від розміру прибутку залежить виконання зобов'язань перед бюджетом по сплаті податку з прибутка по інших платежах, створення резервного фонду, поповнення власного капіталу. Рентабельність визначається як процентне відношення суми прибутку ,до обсягу реалізованої продукції (показує, скільки підприємством одержано прибутку з кожної гривні реалізації), до вартості всього майна (капіталу), вкладеного у підприємство, та ін. Порівнянням одержаних показників рентабельності з плановими, а також у динаміці за декілька звітних періодів або з показниками інших підприємств, що працюють в таких же умовах, визначають ефективність діяльності господарства.

Інші якісні показники визначаються характером діяльності підприємства. Так. у підприємствах матеріальної сфери виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо) важливим якісним показником є собівартість виробленої і реалізованої продукції (робіт, послуг); в торговельних підприємствах -- рівень витрат обігу (до обсягу реалізації товарів). Зниження собівартості та витрат обігу є важливим фактором збільшення прибутку і підвищення рівня рентабельності. Ті або інші кількісні та якісні показники господарської діяльності підприємств і організацій визначаються за даними бухгалтерського обліку.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та прийнятих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку загальним принципом оцінки господарських засобів (активів) підприємства є їхня фактична собівартість. Цим забезпечується реальна основа для відображення в обліку майнового становища підприємства і фінансових результатів його діяльності. Так, залишки виробничих запасів матеріалів, палива, напівфабрикатів тощо, а також залишки готової продукції в балансі відображаються за фактичною собівартістю їх придбання або виробництва. Проте, в поточному обліку для спрощення техніки облікової реєстрації та одержання деякої іншої додаткової інформації матеріальні цінності можуть відображатися не за фактичною собівартістю, а за прийнятими обліковими цінами -- плановою собівартістю (з відокремленим обліком відхилення фактичної собівартості від планової) або за купівельними цінами (з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат).

Основні засоби та інші необоротні активи обліковуються за первинною вартістю (тобто фактичною собівартістю їх спорудження або придбання) з відокремленим обліком їх зносу (на окремому рахунку). В балансі первинна вартість основних засобів та нематеріальних активів і сума їх зносу показуються довідково; в підсумок балансу включається їх залишкова вартість основних засобів -- як показник реальної цінності на звітну дату. [3, 78]

Залишки дебіторської і кредиторської заборгованості в балансі показують в сумах, визнаних господарюючими суб'єктами (дебіторами і кредиторами).

Для правильної оцінки господарських засобів важливе значення має калькуляція, тобто визначення фактичної собівартості придбаних предметів праці, виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), Калькуляція може складатися як в цілому на об'єкт (випуск продукції, обсяг робіт), так і на одиницю продукції. Реальність визначення собівартості продукції залежить від економічно обґрунтованої методики обліку затрат і калькулювання, з урахуванням галузевих особливостей діяльності підприємств.

7 Облік процесів господарювання

Будь-яке виробниче підприємство створюється з метою виготовлення продукції та її реалізації. Але здійснення процес виробництва неможливе без наявності обладнання, устаткування, будівель, без сировини, матеріалів, які в процесі обробки перетворюються на готовий продукт.

Таким чином, процес придбання засобів виробництва е важливою передумовою для здійснення основної діяльності підприємства.

Засоби виробництва, що використовуються у виробничому процесі, поділяються на засоби праці та предмети праці. Під засобами праці розуміють об'єкти, за допомогою яких людина впливає на предмети праці. До них відносять обладнання, машини, устаткування тощо. Предмети праці під впливом засобів праці змінюють свою форму в процесі виробництва і включають матеріали, сировину, паливо тощо.

Процес придбання - це сукупність операцій по забезпеченню підприємства предметами та засобами праці, необхідними для здійснення господарської діяльності. В процесі придбання відбувається заготівля всього необхідного для процесу виробництва: основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних ресурсів, до складу яких включають сировину, матеріали, паливо, запасні частини, виробничі запаси та ін.

Цей процес повинен здійснюватися безперервно та рівномірно, оскільки надлишок або недостача матеріальних запасів негативно впливає на кінцевий результат господарської діяльності.

Активи підприємства, що надходять в процесі придбання і використовуються у подальшій діяльності підприємства, поділяють на необоротні і оборотні.

Необоротними називають активи, призначені для використання терміном більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує один рік). До необоротних активів відносять нематеріальні активи, основні засоби, довгострокові фінансові та капітальні інвестиції тощо.

Оборотні активи - активи, призначені для реалізації або споживання в процесі діяльності підприємства протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. До оборотних активів відносять виробничі запаси, малоцінні та швидкозношувані, предмети, напівфабрикати, готову продукцію, товари тощо.