Організація безготівкових розрахунків та ефективність їх застосування підприємствами в умовах ринкових перетворень

62

ЗАТВЕРДЖУЮ

Зав. Кафедрою _____________

__________________________

"__"_________________2008р.

КУРСОВА РОБОТА

з курсу: "Фінанси"

ТЕМА : " Організація безготівкових розрахунків та ефективність їх застосування підприємствами в умовах ринкових перетворень"

Виконала студентка:

_____________________

_____________________

_____________________

_____________________

_____________________

_____________________

Науковий керівник:

____________________

м. Кіровоград

2008

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методологічні основи організації обліку

безготівкових розрахунків

1.1. Зміст грошового обороту

1.2. Система безготівкових розрахунків в сучасних умовах

господарювання

1.3. Організація роботи із безготівковими розрахунками

1.4. Форми безготівкових розрахунків

1.5. Організація синтетичного і аналітичного обліку безготівкових

розрахунків

Розділ 2. Аналіз стану безготівкових розрахунків, їх облік в

товаристві з обмеженою відповідальністю "КРОК-ЛТД"

2. 1. Загальна характеристика підприємства

2.2. Основи організації бухгалтерського обліку на товаристві з

обмеженою відповідальністю "КРОК-ЛТД".

Розділ 3. Рекомендації щодо поліпшення фінансово-господарської

діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "КРОК-ЛТД"

3.1. Рекомендації по удосконаленню системи безготівкових розрахунків

3.2. Пропозиції щодо стабілізації фінансово-економічного стану

товариства з обмеженою відповідальністю "КРОК-ЛТД"

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП

В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональним і економічним використанням ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов'язків перед державою.

Опанування знаннями бухгалтерського обліку, контролю і аналізу господарської діяльності з метою виявлення слабких місць у роботі підприємств і знаходження шляхів подальшого покращення їх роботи є головною метою керівника підприємства, менеджера, економіста, бухгалтера.

Виникненню нових підходів до бухгалтерського обліку на державних, приватних, орендних, спільних підприємствах, у міжнародних об'єднаннях сприяє ринкова економіка.

Удосконалення побудови своєчасного і достовірного бухгалтерського обліку нерозривно пов'язане з вирішенням актуальних завдань в галузі економіки. Виявленню і використанню внутрішньогосподарських резервів підприємств, запобіганню зловживанням і перевитратам, зниженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці, рентабельності виробництва, досягненню комерційного успіху сприяють чітко налагоджений облік і контроль.

Бухгалтерський облік повинен всебічно і повно вхоплювати та систематизувати господарську діяльність виробничо-комерційного підприємства, об'єднання, забезпечувати управління інформацією, здатною контролювати і оцінювати їх господарську діяльність. Чітка побудова бухгалтерського обліку підвищує роль його як основного засобу за додержанням режиму економії і комерційного успіху в усіх підприємствах.

Кожне підприємство складається із окремих груп, в сукупності котрі і представляють собою це підприємство. Групи займаються лише тільки тою функцією, для котрої вони передбачені, щоб підприємство могло існувати. Важливим елементом являється бухгалтерія, котра веде облік господарських коштів і об'єктів обліку підприємства.

Також функцією бухгалтерії являється аналіз фінансового стану підприємства, котрий показує по яким направленням потрібно вести роботу, щоб покращити його. Бухгалтерія також повинна слідкувати за точними і своєчасними виплатами податків й грошових обов'язків підприємства. Вести точний документальний облік по роботі підприємства для представлення звітності в перевіряючий орган.

На сучасному етапі розвитку України головним завданням у галузі економіки є послідовне здійснення радикальної економічної реформи і створення цілісної та ефективної системи управління.

В умовах приведення національної економічної системи у відповідність з вимогами ринкової економіки і міжнародними стандартами виникає багато проблем, які потребують обґрунтованого розгляду й розв'язання. Однією з таких проблем є удосконалення системи безготівкових платежів. Від успішного розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства.

В Україні процес створення нормальних умов для проходження господарських розрахунків стримується недосконалим законодавством і прорахунками в його практичному застосуванні. Так, вітчизняний виробник, який у відповідності з договором відвантажив товар споживачам, нема жодних гарантій на своєчасне одержання грошей через невизначений правовий статус боргів. Через це з обороту виводяться величезні грошові масиви, що породжує дефіцит грошей, який паралізує діяльність підприємства.

У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства (виробники) не залежать від своєчасного перерахування грошей покупцями їх продукції. Вони мають змогу безперешкодно перетворювати грошові вимоги на гроші, під заставу грошових вимог (векселів) одержувати кредит, здійснювати їх дисконт. До того ж вони можуть шляхом проведення факторингових операцій відразу після відвантаження товарів покупцям продати комерційним банкам чи спеціальним конторам борги останніх, передоручивши їм ще й ведення своїх рахунків. Для таких посередницьких функцій й виникли спеціальні установи - комерційні банки.

Українські ж банки поки не стали посередниками у розрахунках і опорою підприємств в нових умовах господарювання. Вітчизняні підприємства не можуть розраховувати на регулярне, стабільне, надійне і безперешкодне користування не на кабальних умовах банківськими кредитами, будувати на взаємному співробітництві свою діяльність, своєчасно отримувати кредитні ресурси. Давно назріла потреба переорієнтації банківської діяльності з грошової спекуляції на роботу з платіжними вимогами і зобов'язаннями; відродження комерційного кредиту та надання боргам майнового статусу; створення умов для безперешкодного перетворення грошових вимог і зобов'язань на гроші, їх взаємного погашення і переуступання. Таким чином, доки в Україні не організоване ефективне грошово-кредитне обслуговування підприємств-виробників, проблема неплатежів вирішена не буде.

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов'язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб'єкта окремо.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків.

Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна.

Метою дипломної роботи є вивчення організації безготівкових розрахунків і шляхів їх удосконалення, обґрунтування теоретичних і дослідження методологічних положень, а також розробка практичних рекомендацій по удосконаленню організації безготівкових розрахунків, їх обліку.

Виходячи з зазначеної мети задачами курсової роботи є розгляд сутності та принципів безготівкових розрахунків, вивчення документообігу при використанні різних форм безготівкових розрахунків, виявлення шляхів удосконалення безготівкових розрахунків. Об'єктом дослідження даної роботи є товариство з обмеженою відповідальністю "КРОК-ЛТД".

При написанні курсової роботи був використаний статистичний, аналітичний матеріал, дані фінансової і бухгалтерської звітності; також використовувалася як періодична література, книги, так і законодавчі, нормативні і інструктивні матеріали, що стосуються даної теми.

Актуальність теми дослідження визначається важливістю удосконалення організації безготівкових розрахунків у розв'язанні глобальних економічних проблем України, і необхідністю трансформації бухгалтерського обліку та аудиту безготівкових розрахунків відповідно до економічних відносин ринкового спрямування. Саме організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти зміцненню договірної дисципліни; підвищенню відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями; прискоренню обороту оборотних коштів; зменшенню видатків обігу; ефективному використанню тимчасово вільних коштів та ін..

У відповідності з метою була поставлена сукупність наступних завдань:

- розглянути безготівкові розрахунки в сучасних умовах господарювання як цілісну систему, яка включає класифікацію, організацію, діючу систему форм розрахунків та взаємовідносини платників з банками;

- визначити економічну необхідність удосконалення системи безготівкових розрахунків для розв'язання проблеми неплатежів в Україні;

- викласти теоретичні та методологічні основи обліку та аудиту безготівкових розрахунків;

- розкрити економічне значення досліджень підприємства;

- виробити конкретні рекомендації з досліджених питань.

В нашій курсовій роботі ми розкриємо сутність система безготівкових розрахунків в сучасних умовах господарювання України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1. Зміст грошового обороту

В національній економіці відбувається безперервний кругооборот доходів і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей. Грошовий оборот -- це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий оборот -- це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві [31].

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємопов'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий оборот не може здійснюватися без участі й активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами [17].

Банк є найважливішим грошово-кредитним інститутом суспільства, в якому створюються і зберігаються гроші. Гроші проходять через банки в міру здійснення платежів. Побудуємо модель грошового обороту, що описує потік товарів і послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і населення, збалансований контрпотоком грошових платежів, які здійснюються при цьому обміні. Товарні потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів -- як у національній, так і в іноземній валюті [31].

Базова модель грошового обороту (рис.1.1.) включає в себе:

ринки ресурсів і продуктів;

банки;

суб'єкти народногосподарського обороту -- підприємства і населення.

Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за годинниковою стрілкою; потоки грошових платежів -- проти годинникової стрілки. У базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс -- робоча сила).

Банк є вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів, тому банки зображені в центрі малюнка. Потоки економічних ресурсів, з одного боку, і грошовий потік доходів та споживчих витрат, з іншого здійснюються одночасно. Будь-які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізацією народногосподарського обороту [31].

Базова модель грошового обороту дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Альтернативою грошового обороту є неефективний бартерний обмін. Криза неплатежів сприяє розширенню прямого безгрошового обміну товарами і послугами [28].

Рис.1.1. Базова модель грошового обороту.

Складнішою модель грошового обороту буде тоді, коли в ній враховуватимуться заощадження, інвестиції, фінансові ринки, державний сектор, а також міжнародні економічні зв'язки [31].

1.2. Система безготівкових розрахунків в сучасних умовах господарювання

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією ринку, мають характер грошових розрахунків. Ці взаємовідносини ґрунтуються на використанні грошей в залежності від їх функції як засобів обертання і платежу. Правильна організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами мають велике народногосподарське значення, оскільки забезпечують швидке завершення кругообороту оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову, створюють необхідні умови для безперебійної оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Розрахунки ведуться в двох формах:

- шляхом безготівкових перерахувань через систему банків (безготівкові розрахунки);

- у вигляді платежів готівкою (готівкові розрахунки).

Форми та порядок готівкових розрахунків регламентується Інструкцією "По організації роботи по готівковому обігу установами банків України" від 20.06.95 № 4, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 20.06.95 № 149 та інших нормативних документів.

Порядок і форми безготівкових розрахунків, які є основною формою розрахунків на Україні, регламентується Інструкцією "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" від 2.08.96 № 7, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 2.08.96 № 204, з відповідними змінами та доповненнями.

Грошові розрахунки є необхідним елементом розширеного відтворення, кінцевою ланкою у процесі реалізації суспільного продукту. Грошові розрахунки можуть здійснюватися як у готівковій, так і в безготівковій формах.

Організації розрахунків із використанням безготівкових грошей надається перевага порівняно з платежами готівкою, оскільки в першому випадку досягається значна економія на витратах обігу. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розвинута мережа банків, а також заінтересованість держави в їхньому розвитку.

Безготівковими є розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються отримувачу.

Безготівкові розрахунки організовані за певною системою, яка складається з таких елементів:

- принципи організації розрахунків;

- вимоги щодо їх організації, які визначаються певними умовами господарювання;

- форми і способи розрахунків і пов'язаного з ними документообігу.

Національний банк України розробив інструкцію "Про безготівкові розрахунки в платіжному обороті України", в якій знайшли відображення зазначені елементи системи безготівкових розрахунків. В умовах розвитку ринкових відносин в Україні виникла потреба змінити ті принципи організації безготівкових розрахунків, які існували в командно-адміністративній економіці. У названій вище інструкції НБУ та в інших нормативно-правових актах сформульовані такі принципи організації безготівкових розрахунків.

1. Розрахунки здійснюються через банківські рахунки, які відкриваються клієнтам для зберігання і переказування коштів. Це стосується як юридичних, так і фізичних осіб, тоді як в умовах планово-адміністративної економіки через банки могли розраховуватися тільки юридичні особи, бо існувало чітке законодавче розмежування сфери готівкового і безготівкового грошового обороту. Але у зв'язку з тим, що в Україні досить значного розміру набула так звана "тіньова економіка", яка прагне до розрахунків готівкою поза банками, НБУ тимчасово ввів певні обмеження у використанні готівки для міжгосподарських розрахунків, які зніматимуться у міру легалізації "тіньовиків".

2. Платежі за рахунками мають здійснюватися банками за розпорядженням власників коштів у порядку встановленої ними черговості та в межах залишків коштів на рахунках платників.

У цьому принципі закріплено право суб'єктів ринку визначати черговість платежів з їхніх рахунків, що підтверджує справжню економічну самостійність суб'єктів господарювання. У зв'язку з платіжною кризою, яка виникла внаслідок економічної кризи, цей принцип організації безготівкових розрахунків в Україні тимчасово порушується.

3. Суб'єкти ринку мають свободу вибору форм безготівкових розрахунків і закріплення їх у господарських договорах за невтручання банків у договірні відносини. Цей принцип також має на меті забезпечення економічної самостійності суб'єктів господарювання і підвищення їхньої матеріальної відповідальності за результативність договірних відносин. Банку відведена посередницька роль у платежах.

4. Момент платежу має бути максимально зближеним із моментом виникнення грошового зобов'язання. Таке зближення сприяє скороченню обсягів перерозподілу ресурсів між господарниками, прискоренню реалізації, кругообігу фінансових ресурсів. Цей принцип реалізується через строковість платежу, що означає здійснення розрахунків відповідно до строків, передбачених у господарських, кредитних, строкових договорах, інструкціях Мінфіну, колективних угодах із робітниками і службовцями про оплату праці тощо. Економічний зміст цього принципу полягає в тому, що отримувач коштів заінтересований не в зарахуванні грошей на свій рахунок взагалі, в будь-який момент, а в попередньо визначений строк. Дотримання цього принципу дає змогу підприємцям точніше визначити потребу в коштах і раціональніше управляти своєю платоспроможністю і ліквідністю. На жаль, в Україні у зв'язку з економічною кризою цей принцип порушується. Багато підприємств не виконують вчасно своїх грошових зобов'язань, що призводить до виникнення взаємної простроченої заборгованості.

5. Суб'єкти господарювання мають право вибору банку для відкриття свого рахунку. Розрахунково-касове обслуговування банками своїх клієнтів здійснюється на договірній основі і передбачає виконання їхніх розпоряджень на переказування коштів або видачу готівки з рахунку відповідно до встановлених правил. Цей принцип має важливе значення для забезпечення всім суб'єктам ринку рівних можливостей у користуванні банківськими послугами, широкої економічної самостійності і партнерства у відносинах з банками. Доповненням до принципів організації безготівкових розрахунків виступають певні вимоги, дотримання яких є обов'язковим для всіх учасників розрахунків. Вони зводяться до такого.

Грошові розрахунки у внутрішньому господарському обороті здійснюються тільки у національній валюті. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачається безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. Це насамперед платежі за виконавчими листами судових органів і прирівняними до них документами у вигляді стягнення недоїмок за всіма видами платежів до бюджету, а також штрафні платежі за розпорядженням податкової інспекції, КРУ Мінфіну тощо.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта. Якщо на рахунку клієнта недостатньо коштів для здійснення розрахунків, банк приймає в першу чергу безспірні і безакцептні грошові вимоги, виконуючи платежі у міру надходження коштів на рахунок платника в календарній черговості.

Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не дозволяються, за винятком випадків уступки вимоги і переказування боргу.

Кошти господарників підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах установленого банком ліміту та норм витрат з виторгу, які передбачені чинним порядком ведення касових операцій у господарстві України.

Національний банк є методичним центром організації готівкового обороту в країні. Він розробив "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України", який був затверджений 2 лютого 1995 р. НБУ встановив єдині правила приймання грошей до кас, їх зберігання і видавання, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій каси і дотримання касової дисципліни всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, крім банків і підприємств Мінзв'язку. У цих структурах організація обороту готівки здійснюється за спеціально встановленими правилами.

З метою обмеження готівкового обороту НБУ використовує такі методи його регулювання:

- лімітування залишків готівки у касах підприємств і установ;

- визначення норм і цілей витрачання грошей із виторгу;

- встановлення порядку і строку здавання готівкового виторгу у банк;

- контроль за дотриманням правил касової дисципліни.

Комерційні банки заінтересовані в чіткій і раціональній організації готівкового обороту своїх клієнтів, оскільки від цього залежить обсяг їхньої касової готівки і можливість керувати цією готівкою. Банки здійснюють контроль за дотриманням підприємствами й установами встановленого порядку ведення касових операцій. До порушників касової дисципліни, зокрема тих, які допускають неповне і несвоєчасне здавання виторгу в банк, перевищення ліміту залишку каси і норми витрачання грошей із виторгу, використання отриманих у банку грошей не за цільовим призначенням тощо, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів. До комерційних банків за поданням НБУ також застосовуються санкції у вигляді штрафів за видачу готівки без відповідного обґрунтування і за не встановлення ліміту кас.

1.3. Організація роботи із безготівковими розрахунками

Фінансова робота у сфері грошових розрахунків підприємства ведеться в багатьох напрямках і організовується фінансовою службою у тісному контакті з постачальницькими підрозділами (щодо розрахункових відносин із постачальниками сировини, матеріалів, інших матеріальних ресурсів), з відділами збуту (у частині розрахунків за продукцію, роботи, послуги даного підприємства з покупцями), з виробничо-технічними підрозділами, якщо вирішуються питання розрахунків, пов'язаних з діяльністю цих служб (наприклад розрахунки за будівельні і ремонтні роботи, транспортні послуги, тепло- та електроенергію, газ, воду тощо).

У разі виникнення господарських суперечок з контрагентами, які зачіпають майнові інтереси підприємства, особливо тоді, коли постає необхідність звертатися з позовами до судових інституцій, зусилля підприємств є найбільш ефективними, якщо їхні фінансові служби вміло координують свої дії з юридичними службами.

Як відомо, основою для раціональної організації безготівкових розрахунків слугує господарський договір, який визначає взаємовідносини сторін щодо поставки продукції і передбачає їхню відповідальність за прийняті на себе зобов'язання. Невиконання умов договору тягне за собою матеріальну відповідальність сторони-винуватця. Поряд з умовами поставки в господарських договорах визначаються форми й порядок розрахунків за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги. При виборі форм безготівкових розрахунків фінансова служба підприємства-покупця зацікавлена в тому, щоб оплата продукції не відбувалася до перевірки дотримання всіх умов договору.

У взаєморозрахунках з віддаленими постачальниками цій вимозі найбільшою мірою відповідають розрахунки у формі платіжних вимог-доручень або платіжних доручень без попередньої оплати, а розрахунки з місцевими постачальниками найкраще вести у формі платіжних доручень або, що менш поширено, у формі розрахункових чеків. За всіх згаданих форм розрахунків виписування платіжних документів (платіжних доручень, другої частини платіжних вимог-доручень, чеків) покладене на покупця. Фінансова служба повинна так організувати роботу на підприємстві з перевірки та оплати товарно-матеріальних цінностей, щоб не допускати фактів надходження та оплати неякісної, зайвої продукції, не потрібної підприємству, забезпечити персональну відповідальність посадових осіб у разі наявності таких фактів. При цьому фінансовий відділ відповідає за вартісні показники виконання угоди (правильність цін, скидок, включення податку на додану вартість та ін.), за своєчасність сплати боргів постачальникам або, якщо це обумовлено в договорі, за своєчасність переказу коштів у вигляді попередньої оплати, депонування коштів на акредитиві, одержання за рахунок наявних коштів або банківського кредиту чекової книжки тощо.

Завдання підприємства при розрахунках з покупцями полягає у повному та своєчасному отриманні коштів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. У розрахунках з потенційними неплатниками, а також з покупцями, угоди з якими мають разовий характер, доцільно застосовувати ті форми розрахунків, які гарантують своєчасність платежів (акредитиви, розрахункові чеки, попередня оплата платіжними дорученнями). Дуже важливим в організації розрахунків з покупцями є чітке, своєчасне оформлення розрахункових документів за відвантажену (або відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги і пред'явлення їх покупцям або (в разі використання акредитивної форми розрахунків) у банк. У цій справі фінансова служба повинна досягати чіткої взаємодії насамперед з підрозділами збуту даного підприємства.

Найважливішою частиною роботи фінансової служби підприємства при організації розрахунків зі своїми покупцями є контроль за своєчасністю платежів. Затримка платежів платниками паралізує господарсько-фінансову діяльність підприємства і навіть за високого рівня організації виробництва може призвести до його банкрутства. Тому підприємства у своїх відносинах з покупцями й замовниками повинні передусім брати до уваги їхню платоспроможність, не допускати відвантаження продукції неакуратним платникам без передоплати, стежити за виконанням ними законодавчо встановленої матеріальної відповідальності за затримку платежів. В Україні встановлена обов'язкова сплата платником, незалежно від форми власності, пені від суми простроченого платежу на користь одержувача коштів за кожний день прострочки (розмір пені у відсотках обумовлюється згодою сторін). При цьому встановлена також відповідальність банківських установ за перевищення нормативних термінів проходження платежів перед своїми клієнтами-відправниками коштів. Якщо в результаті несвоєчасних розрахунків за відвантажену продукцію підприємство потрапляє в скрутну фінансову ситуацію, воно може пом'якшити її за рахунок факторингового кредиту, видача якого передбачена в Законі України "Про банки і банківську діяльність". Користуючись цим видом банківського обслуговування, підприємство отримує можливість оперативного проведення розрахунків зі своїми контрагентами, своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання.

Факторинг сприяє прискоренню обіговості коштів у сфері розрахунків. Причому у фінансовому відношенні факторинговий кредит не створює у підприємства, що його одержало, нового позикового пасиву і, отже, не впливає на його ліквідність.

Організація безготівкових розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказом) коштів з рахунку покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником. За економічним зв'язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

Безготівкові розрахунки в Україні здійснюються різними формами розрахункових документів, які виписуються з використанням технічних засобів і підлягають виконанню протягом 10 день від дати їх виписки.

1.4. Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів., способами платежу та організацією документообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів.

Згідно з запровадженим Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

- платіжне доручення;

- платіжна вимога-доручення, чек, акредитив;

- вексель, платіжна вимога;

- інкасове доручення (розпорядження)

- 'Клієнт-банк.

Усі зазначені платіжні інструменти (крім платіжних вимог) можуть використовуватися (за вибором) учасниками безготівкових розрахунків за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, а в нетоварному платіжному обороті - лише платіжні доручення і векселі.

Форми розрахунків підприємства обирають самостійно та вказують їх під час укладення між собою договорів.

Платіжне доручення (падалі-доручення) - це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення застосовується в розрахунках по товарним та нетоварним операціям:

- за фактично відвантажену продукцію (виконаю роботи, надані послуги);

- в рахунок попередньої оплати,

- для завершення розрахунків по актам звірки взаємної заборгованості підприємств;

- для перерахування підприємствами сум, котрі належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії та ін.) на їхні рахунки, відкриті в установах банків;

-в інших випадках відповідно узгодженості сторін.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1.2.).

1 -- постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги): 2 -- постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги: 3 -- покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення; 4 -- банк покупця списує з його рахунку кошти; 5 -- банк покупця повідомляє покупця -- власника рахунку про списання коштів: 6 -- банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення па відповідну суму до банку постачальника; 7 -- банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 -- банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунку.

Розрахунки платіжними дорученнями в Україні посідають перше місце за питомою вагою в сукупному платіжному обороті. Платіжне доручення являє собою наказ підприємства або організації банку, що його обслуговує, про перерахування (переказ) певної суми коштів зі свого поточного рахунку на рахунок постачальника або іншого одержувача, зокрема бюджету, загальнодержавного цільового фонду тощо. Доручення виписується на бланку стандартної форми, де зазначаються: одержувач коштів, його адреса, найменування і місце розташування банку, в якому йому відкрито рахунок, вид платежу (найменування товарів, робіт, послуг, інших платежів, за які перераховуються кошти), сума платежу. Доручення підписується посадовими особами підприємства, які мають право розпоряджатися банківським рахунком, і скріплюється печаткою підприємства. До виписки платіжного доручення фінансова служба підприємства організовує перевірку обґрунтованості платежу, дотримання постачальником-одержувачем коштів договірних умов; до цієї роботи залучаються відповідні функціональні підрозділи підприємства (відділи постачання, виробничо-технічні служби, бухгалтерія у разі необхідності - юридичний відділ). Якщо це відповідає інтересам платника з точки зору розпорядження своїми грошовими коштами, він має право зазначити в платіжному дорученні дату валютування (за умови, що це передбачено в договорах про розрахунково-касове обслуговування банками цього клієнта і одержувача). Дата валютування - це дата, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача (до настання цієї дати сума переказу обліковується в банку, який обслуговує отримувача переказу).

Доручення, включаючи доручення за платежами до бюджету, приймається банком до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту. Платіжні доручення можуть застосовуватися як для здійснення попередньої оплати продукції, робіт, послуг, так і в розрахунках за фактично поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Останнє положення стосується й іншої форми розрахунків - розрахунків платіжними вимогами-дорученнями.

Платіжна вимога - це платіжний документ, який використовується для здійснення примусового списання (стягнення) коштів з рахунків платників стягувачами, яким закон надає право таких дій. Операції з примусового стягнення банки, як зазначалося, виконують лише на підставі виконавчих документів, рішень податкових органів та визнаних претензій до власників банківських рахунків, і в межах залишку коштів на цих рахунках. Платіжна вимога вміщує реквізити, які несуть інформацію про стягувача, платника, їх банки, суму, яка підлягає безспірному списанню, а також про характер стягнення (призначення платежу). Обов'язковою умовою виконання банком безспірного стягнення є подача стягувачем разом з платіжною вимогою документів, які є законною підставою для здійснення примусового списання коштів.

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис. 1.3.).

Рис. 1.3.

Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

1 -- постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 -- разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 -- покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 -- банк покупця (платника коштів) списує з рахунку покупця кошти; 5 -- банк покупця сповіщає випискою покупця -- власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку; 6 -- банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 -- банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 -- банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунку) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку).

Тобто платіжна вимога-доручення - це комбінований документ, який складається з двох частин. Перша частина - це вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому згідно з договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); у ній вказуються найменування та адреси постачальника і платника, найменування і місце розташування банку постачальника і банку платника, найменування товару (робіт, послуг), сума коштів, яку повинен перерахувати платник. Друга частина платіжної вимоги-доручення - це доручення платника своєму банкові про перерахування з його рахунку коштів на рахунок одержувача. Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником (заповнюється перша частина) і надсилається покупцеві безпосередньо у комплекті з розрахунковими і відвантажувальними документами, які передбачені угодою сторін (доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах). У разі згоди оплатити платіжну вимогу-доручення платник заповнює другу частину цього документа і здає його (за наявності грошей на поточному рахунку) в обслуговуючий банк для перерахування коштів. Вимоги-доручення можуть подаватися платниками у банк лише протягом 20 календарних днів від дня їх виписки.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у разі безспірного і безакцептного списання коштів.

Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Розрахункові документи, які подаються в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам установлених НБУ стандартів і вміщувати, залежно від їхньої форми, певні реквізити. Якщо хоча б один із передбачених формою розрахункового документа реквізитів не заповнено або заповнено неправильно, банк такий документ до виконання не бере. Використання факсиміле замість власноручного підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускаються.

Клієнт може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в угоді на розрахунково-касове обслуговування.

Під час здійснення розрахунків клієнти можуть застосовувати систему "клієнт-банк". Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт-банк" і оброблення його електронних документів банком є окрема угода між ним і банком.

Безготівкові грошові розрахунки переважно здійснюються у вигляді записів на рахунках платника й отримувача коштів, але господарники можуть розраховуватися і з допомогою заліку взаємної заборгованості, коли через рахунки платника й одержувача коштів у банку проходять не всі грошові операції, а лише сальдо взаємних вимог.

До розрахунків, основаних на заліку взаємо заборгованості платників, належать розрахунки за межами взаємо зобов'язань боржників і кредиторів один до одного, які погашаються в рівновеликих сумах. Тут лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися зарахуванням зобов'язань між двома платниками або групи платників усіх форм власності однієї та різних галузей господарства.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків і за їхнім станом у господарників. Учасники розрахунків зі свого боку також повинні контролювати своєчасне проведення розрахунків. Підприємство, яке не дотримується встановлених строків платежів, має сплачувати на користь одержувача коштів пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо більший розмір пені не обумовлений угодою сторін. Платник повинен самостійно нараховувати пеню з несплаченої суми і подавати банку доручення на її переказування.

Певну відповідальність за порушення порядку розрахунків несе і сам банк. У разі затримання зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта з вини банку одержувач коштів отримує від нього пеню в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення, якщо більший розмір пені не передбачено угодою про проведення розрахунково-касових операцій. За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 % списаної суми. Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа.

У практиці розрахунків певного поширення набули дві форми розрахунків, які гарантують платіж постачальнику шляхом депонування коштів платника на окремих рахунках у банку. Це розрахунки чеками та акредитивами. Розрахунковий чек - це письмове розпорядження чекодавця банкові, який веде його рахунок, сплатити чекодержателю вказану у чеку суму коштів. Чек являє собою документ, що виписується на бланку спеціальної форми. Книжки з чеками (чекові книжки) підприємства одержують в обслуговуючому банку.

Сума, на яку банк видає підприємству чекову книжку (ліміт чекової книжки), депонується на окремому рахунку в банку чекодавця, чим забезпечується гарантована оплата чеків. Кредитним договором між чекодавцем і банком може бути передбачений порядок, за якого таке депонування не відбувається, а банк приймає на себе зобов'язання оплачувати чеки свого клієнта-чекодавця (у разі відсутності коштів на його поточному рахунку) шляхом кредитування в межах заздалегідь визначеного розміру.

Чекодавець у межах ліміту чекової книжки виписує чеки на суму отриманих товарів (робіт, послуг) і передає їх безпосередньо отримувачам коштів (постачальникам); при цьому обмін чека на готівку та отримання здачі з суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється.

У разі якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця і зараховуються на рахунок чекодержателя у день надходження від останнього чека до банку (одержані розрахункові чеки чекодержателі мають передати своєму банку при реєстрі у десятиденний термін з дня одержання чека від платника). Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чек із реєстром і надіслати його спецзв'язком до банку платника. В цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх від банку платника, що, природно, значно звужує практику застосування даної форми розрахунків.

Акредитив - це грошове зобов'язання банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента сплатити кошти постачальникові (або надати повноваження банку постачальника здійснити такий платіж) на умовах пред'явлення документів, передбачених відповідно з договором між контрагентами.

Кошти платника за акредитивної форми розрахунків можуть депонуватись у банку платника (банк-емітент) або в банку постачальника (виконуючий банк) - усе залежить від наявності або відсутності кореспондентських відносин між банками та умов розрахунків між ними. Правила розрахунків за акредитивами передбачають можливість використання так званих непокритих акредитивів, тобто таких, які відкриваються без бронювання коштів; оплата за такими акредитивами, у разі тимчасової відсутності коштів на поточному рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

У заяві на відкриття акредитива платник інформує свій банк про строк дії акредитива, найменування банку, що виконує акредитив (банк постачальника), суму акредитива, умови реалізації акредитива (види товарів, документи та ін.). Інформація про відкриття акредитива надсилається банку-виконавцеві спецзв'язком або у вигляді телетрансмісійного повідомлення електронною поштою, телетайпом тощо. Для одержання коштів за акредитивом постачальник, який відвантажив товар, подає реєстр рахунків та передбачені умовами акредитива документи у свій банк до закінчення строку дії акредитива. Після перевірки документів банк-виконавець списує кошти з акредитива і зараховує їх на рахунок свого клієнта, а якщо кошти платника депоновані у його банку, банк постачальника пересилає банку-емітенту спецзв'язком або в інший спосіб отримані й перевірені документи за акредитивом, які і є підставою для списання коштів і зарахування їх постачальникові.

До закінчення строку дії акредитива (якщо відкритий так званий відзивний акредитив) сторони мають право через свої банки зробити розпорядження про припинення дії акредитива (в повній сумі або частково). В такому разі невикористані кошти повертаються на розрахунковий рахунок платника.

Розрахунки чеками та акредитивами гарантують платежі постачальникам, але економічно невигідні платникам, бо передбачають відволікання фінансових ресурсів у зв'язку з необхідністю їх депонування ще до моменту проведення самих розрахунків; це призводить до іммобілізації на певний час коштів із господарського обігу, уповільнює обіговість коштів.

У країнах з ринковою економікою поширені розрахунки на умовах відстрочки платежів з використанням векселів. Правова база вексельного обігу, яка ґрунтується на міжнародному вексельному законі, прийнятому 1930 р. Женевською вексельною конвенцією, створена за останні роки і в Україні (зокрема, діє Положення про операції банків з векселями, затверджене Національним банком України 28 травня 1999 p.).

Вексель - це цінний папір, письмове боргове зобов'язання чітко встановленої форми, яке засвідчує обов'язок боржника (векселедавця) сплатити певну грошову суму в певний строк своєму кредитору, власнику векселя (векселедержателю). Це - свідоцтво позабанківського товарного кредиту, що широко використовується в ринковій економіці (в тому числі у міжнародній торгівлі). Номінальна сума векселя - сума, яка підлягає сплаті за векселем (без урахування обумовлених у тексті векселя процентів). Повна сума векселя включає номінальну та обумовлені у векселі проценти.

Розрізняють два різновиди векселя - простий (соло-вексель) і переказний вексель (тратта). У простому векселі міститься нічим не обумовлена обіцянка векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселедержателю суму боргу. В ньому фіксуються найменування боржника і кредитора, строк платежу, є підпис векселедавця і його печатка. Переказний вексель виписує і підписує кредитор (трасант); він являє собою наказ боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк вказаної суми третій особі (ремМенту). Переказний вексель повинен бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Через акцепт (згоду) платник приймає на себе зобов'язання сплатити переказний вексель у строк. При незгоді платити за векселем платник виписує і нотаріально засвідчує вексельний протест. Вексель може бути гарантований банком. Банківська гарантія платежу за векселем має назву аваль, вона передбачає відповідальність банку аваліста перед векселедержателем за сплату боргу у встановлений строк, сприяє розвитку вексельного обігу.

Векселі по суті являють собою кредитні гроші. Ними можна вести розрахунки, бо вони можуть передаватися від одного векселедержателя до іншого за допомогою передавального напису - індосаменту, тобто виступають як засіб платежу. Причому з кожним індосаментом підвищується гарантія оплати векселя, бо якщо попередній індосант (юридична особа, яка вчинила індосамент) виявився неспроможним боржником, вимога оплати буде пред'являтися кожному наступному. Тобто векселедержатель має право регресу - право зворотної вимоги. Він має право у разі неможливості отримати платіж за векселем у строк притягувати попередніх індосантів до відповідальності й вимагати сплати вексельної суми від кожного з них.

Можливості векселів як засобу здійснення платежів пов'язані також з правом векселедавців на деміциліацію, тобто на призначення за векселем особливого місця платежу, відмінного від місця розташування платника за векселем, і особливого платника, який уповноважений сплатити суму векселя за дорученням векселедавця. Під векселі векселедержателі можуть отримувати кредит у комерційному банку (ця операція має назву "врахування векселів"). Врахування векселя передбачає його придбання банком у векселедержателя до настання строку платежу за векселем за грошові кошти з дисконтом. З настанням строку банк стягує повну суму векселя з платника (векселедавця, трасата або індосанта).

Переваги запровадження вексельної форми розрахунків очевидні для всіх суб'єктів господарських відносин, і це підтверджує світовий досвід її широкого застосування. Товаровиробники і споживачі товарів і послуг через використання кредиту за допомогою векселів одержують можливість здійснювати розрахунки, не звертаючись до послуг комерційних банків; вексельні розрахунки забезпечують прискорення розрахунків, ліквідацію взаємних боргів, прискорення обіговості коштів, зменшують потребу в банківському кредиті, що врешті-решт зменшує грошову масу і сприяє гальмуванню інфляційних процесів. Але стан економіки України на етапі переходу до ринкових відносин не дає змоги швидко і в широких масштабах упроваджувати вексельний обіг. Головним чином це пов'язане з різким погіршенням фінансового стану більшості суб'єктів господарювання в умовах інфляції і як результат - зниженням їхньої взаємної довіри у сфері розрахунків. За цих умов не може активно втручатися у процес запровадження вексельного обігу система комерційних банків, роль яких у цій справі вирішальна.

Законодавство передбачає право підприємств (двох або групи підприємств) здійснювати розрахунки поза банком шляхом заліку взаємної заборгованості, коли взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж через банк на загальних підставах.

Більш-менш широкого застосування в Україні набув порядок розрахунків між двома підприємствами за сальдо зустрічних вимог. Такі розрахунки доцільні між підприємствами, що мають постійні сталі господарські зв'язки за взаємними поставками товарів, виконанням робіт, наданням послуг (наприклад, підприємство з виробництва безалкогольних напоїв і торговельна організація з торгівлі цими виробами, яка постійно повертає підприємству порожню склотару; автотранспортне підприємство і підприємство з виробництва цегли, інших будматеріалів, які купує, зокрема, і це автотранспортне підприємство для власних потреб, тощо). У договорах між такими підприємствами на розрахунки за сальдо передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки (наприклад, платіжне доручення, чек, вексель). Обов'язок виписати платіжний документ і сплатити борг покладається зазвичай на сторону боржника за актом звіряння взаємної заборгованості. Найважливіші з них:

- вартість використання конкретного платіжного інструменту для платника;

- характер стосунків між платником і одержувачем;

- чи є платіж одноразовим, чи повторюється постійно;

- сума платежу;

- чи є платіж місцевим, на далеку відстань чи зарубіжним.

На вибір засобів платежу також можуть впливати законодавчі або нормативні обмеження. Так, наприклад, в Україні платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках передбачених чинним законодавством та нормативними актами НБУ.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними доку ментами. Національний банк України виступає як методичний центр щодо розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообігу, організації банківського контролю за проведенням розрахунків. Підприємства зі свого боку також мають контролювати своєчасне проведення розрахунків.

У тому разі, якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з отримувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.

За допомогою гарантійних доручень підприємство може здійснювати без обмеження сумою перекази коштів:

- на ім'я окремих громадян - коштів, які їм належать (пенсії, заробітна плата та інші),

- підприємствам - на видатки для виплати заробітної плати, для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.