Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження полягає у тому, що вирощування технічних культур в Україні є однією з провідних підгалузей сільського господарства країни, від рівня розвитку якої залежить і розвиток АПК у цілому. Світове сільське господарство підтримує тенденцію до впровадження інновацій у вирощування культурних рослин, тому доцільним є дослідження стану розвитку вирощування технічних культур в Україні.

Основною метою дослідження є виявлення економіко-географічних особливостей вирощування технічних культур в Україні. Для досягнення цієї мети були поставлені та виконувалися такі наукові завдання:

· охарактеризувати галузеву структуру рослинництва;

· визначити місце та значення технічних культур у структурі рослинництва;

· виявити передумови і фактори вирощування технічних культур;

· охарактеризувати структурно-динамічні особливості вирощування технічних культур в Україні;

· розкрити територіальні особливості вирощування технічних культур;

· визначити проблеми розвитку галузі, вказати можливі шляхи їх вирішення та подальші перспективи.

Об'єктом дослідження є виробництво технічних культур як галузь рослинництва. Предметом дослідження є економіко-географічні особливості вирощування технічних культур.

У роботі застосовані такі загальнонаукові методи дослідження: аналізу, синтезу, порівняльний, системний та інші; конкретно-наукові: математико-статистичний, картографічний, графічний, метод формалізації та інші.

Методологічною основою дослідження є фундаментальні положення теорії розміщення сільського господарства, географії та економіки АПК. Статистичною базою слугували дані Державної служби статистики України, статистичні збірники та бюлетені. Інформаційну базу складають періодичні видання, наукові видання, підручники, посібники, статті, монографії, Інтернет-ресурси, підходи, роботи та дослідження вітчизняних учених, які вивчали дане питання. Теоретичну основу дослідження становлять розробки С. Іщука, С. Коляденка, Д. Крисанова, С. Недбаєвої, В. Русана, П. Саблука, О. Собкевича, В. Чабана, Ю. Яковця та інших науковців.

1. Теоретичні основи економіко-географічного дослідження рослинництва

1.1 Рослинництво як галузь сільського господарства, його галузева структура

Рослинництво - галузь сільського господарства, що займається вирощуванням зернових, кормових, технічних, овочевих та інших сільськогосподарських культур [15]. Також до рослинництва відносять вирощування фруктових садів та виноградників.

Рослинництво є основною галуззю сільського господарства в Україні. Воно виробляє продукти харчування, водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на рослинницьку продукцію постійно зростає, особливо у великих містах, оскільки збільшується кількість міського населення. У рослинництві, як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил. На цій основі зростає ефективність праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більші обсяги продукції [2].

У рослинництві велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високої якості врожаю потрібно виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним сільськогосподарським устаткуванням та технікою [23].

Іншою особливістю рослинництва є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочими періодами. Це пов'язано із зростанням і дозріванням сільськогосподарських культур протягом року, хоча у сучасних умовах вирощування овочів та інших культурних рослин є реальним у різні пори року, незалежно від клімату. Однак обсяги зібраного врожаю у рази менші, аніж після збору врожаю з полів [18].

У рослинництві існує велика залежність результатів виробництва від погодних умов, зокрема у посушливі роки врожай зменшується, продукція може втратити свою якість через погодні умови.

Рослинництво як провідна галузь сільського господарства і має складну структуру, що відображено на схемі (рис. 1.1). Найбільш значною галуззю за обсягами виробництва продукції та посівних площ є рільництво.

Рис. 1.1. Галузева структура рослинництва

Рільництво - галузь рослинництва, що займається вирощуванням сільськогосподарських культур, включаючи багаторічні трави. Рільництво поділяється на чотири галузі, що займаються вирощуванням різних сільськогосподарських культур: зернових, кормових, технічних та зерново-бобових [2].

Зернові є основними сільськогосподарськими культурами світу. До зернових відносять такі культури: пшениця озима, жито, овес, ячмінь, яра пшениця, гречка, кукурудза, просо, рис, сорго, спельта, полба та інші [24].

До зерново-бобових належать наступні види культур: горох, вика, люпин, біб, чина, сочевиця, нут, квасоля звичайна, маш, чечевиця тощо.

Технічні культури посідають друге місце за розмірами посівних площ та валових зборів у світі, що можна пояснити різноманітними варіантами застосування врожаю. Вони поділяються на 6 видів культур, до яких відносять наступні:

· волокнисті - це культури, з яких виробляють тканину та волокна (бавовник, льон, джут, коноплі);

· олійні - це культури, з яких виробляють олію (соняшник, соя, гірчиця, ріпак, кунжут, рицина, рижій, олійна пальма, оливкове дерево, арахіс);

· ефіроолійні - це ароматичні рослини, з яких виробляють ефірну олію (коріандр, аніс, кмин, естрагон, троянда, лаванда, валеріана, шавлія ті інші культури).

· цукроносні - це культури, з яких виробляють цукор (цукровий буряк, цукрова тростина);

· тонізуючі: кава, чай, какао;

· лікарські - це рослини, які використовують для виробництва лікувальних препаратів та медикаментів (ехінацея, шавлія, валеріана, ромашка, шипшина, алое, женьшень, каланхое тощо)

До кормових культур відносяться: кормові коренеплоди, кормові баштани, силос, сінаж, різні трави (однорічні, багаторічні), що вирощують на сіно або на зелений корм. Їх вирощують по усьому світові задля годівлі свійських тварин.

До рослинництва відноситься вирощування бульбоподібних культур. Найбільш розповсюдженою серед цих культур є картопля. Також до бульбоподібних належать: маніок, ямс, батат, топінамбур [25].

Природні умови можуть створювати сприятливу ситуацію для вирощування багатьох видів овочів. Овочеві культури розділяють на такі види: листові культури (капуста, салат, шпинат, кріп, петрушка); плодові (огірок, кабачок, томат, баклажан, перець тощо); цибулинні (цибуля і часник); коренеплоди (морква, столовий буряк, редиска, редька, селера тощо) [15].

Баштанними культурами є кавун, диня та гарбуз.

Плодівництво має велике значення задля задоволення потреб ринку. Воно поділяється на 3 підгалузі. Основними рослинами садівництва є: яблука, груші, вишні, сливи, абрикоси, черешні, персики, горіхи, айва, банани тощо. Виокремити з садівництва можна цитрусові рослини: лимон, мандарин, апельсин, грейпфрут, бергамот.

Виноградарство є підгалуззю плодівництва, що включає в себе тільки різні сорти винограду, який тяжіє до теплих регіонів. Культура є дуже залежною від природних умов, чим пояснюється широкий асортимент різних сортів, що вирощуються по різних регіонах світу.

Ягідництво є галуззю з вирощування ягід: суниць, полуниць, смородини, малини, чорниці, ожини, аґрусу, журавлини, шовковиці. Здебільшого ці види культур є вельми залежними від природних умов, тому вирощуються у регіонах зі сприятливим кліматом. Помірні широти є найбільш підходящими для цих рослин[17].

Луківництво є галуззю, що займається поліпшенням природних і створенням сіяних лучних травостоїв, розробленням заходів з їхнього використання на сіножатях і пасовищах природних кормових угідь з метою виробництва сіна, зеленого, зокрема пасовищного, та інших трав'яних кормів для свійських тварин [20].

Квітникарство - це галузь рослинництва, що займається вирощуванням декоративних рослин. Продукція галузі використовується для створення оранжерей, букетів, прикрашання приміщень, садів та парків [11].

Грибництво - галузь рослинництва, що займається вирощуванням і переробкою різних видів їстівних грибів. Споживають такі види їстівних грибів: печериці, білий гриб, підберезовик, дубовик, рижик, маслюк, моховик, опеньок, рядовка зелена тощо [10].

Отже, рослинництво відіграє значну роль в сільському господарстві та торгівельних відносинах багатьох країн світу, оскільки продукти рослинного походження є первинною потребою людства. Продукція рослинництва є дуже різноманітною та багатофункціональною. Зернові культури, зерново-бобові, овочі, баштанні, бульбоподібні, продукція плодівництва та грибництва використовується у харчовій промисловості. Технічні культури потрібні, як для виробництва харчових продуктів, так і для функціонування легкої промисловості, слугуючи сировиною для виготовлення тканин. Кормові культури не є примхливими до природних умов та вирощуються задля годівлі свійських тварин. Квіти мають значення лише для декору.

1.2 Вирощування технічних культур як важлива складова рослинництва

Вирощування технічних культур - одна з провідних галузей рослинництва, від якої залежить рівень розвитку ряду галузей промисловості. Залежно від природних умов визначається тип вирощуваних рослин на певній території, що відповідає потребам культури (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1. Умови вирощування та біологічні особливості технічних культур

Технічна культура	Умови вирощування та біологічні особливості
Соняшник	Не вибагливий до ґрунтів: непридатними є дуже піщані, важкі глинисті та суглинисті, лужні і сильно заболочені ґрунти. Добре росте на чорноземах різних типів та на каштанових ґрунтах. Культура потребує тепло й водночас вимоглива до вологи, хоча й вважається сухостійкою. Оптимальна температура проростання 20°С. рослина короткого дня, дуже вимогливий до інтенсивного сонячного освітлення. При затіненні послаблюється ріст рослин. Насіння соняшнику під час проростання поглинає 70-100% вологи від своєї маси.
Соя	Потреба сої в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються. При сівбі прогрівання верхнього шару ґрунту повинно становити 12-14оС. Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів при умові, що вони не повинні бути кислими і були добре керовані. Вона не переносить тривалого затоплення (більше 3-х днів), засолення і кислотності. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації повинна бути не нижче 70-80%, а на момент дозрівання - 60% від найменшої вологоємності.
Ріпак озимий	Досить вибаглива до вологи культура. Кращими ґрунтами для ріпаку є чорноземи, сірі й темно-сірі лісові ґрунти. Ріпак це рослина довгого світлового дня, вимогливий до азотного живлення, калійних та фосфатних добрив, своєчасного захисту від шкідників.
Цукровий буряк	Пристосований до районів з достатньо високою відносною вологістю повітря. Рослини погано розвиваються при відсутності опадів. У районах достатнього зволоження на перше місце слід поставити освітлення, на друге - температуру повітря. У районах нестійкого і особливо недостатнього зволоження перше місце займає волога. Ефективність світла і тепла залежить від забезпеченості рослин вологою та елементами живлення. Від теплового режиму залежать схожість насіння, ріст рослин і продуктивність цукрових буряків. Найбільш сприятливою для проростання насіння є температура близько 20°C. Кращими ґрунтами для цукрових буряків є чорноземи типові малогумусні середньосуглинкові, чорноземи опідзолені середньосуглинкові, чорноземи лучні, лучно-чорноземні, темно-сірі опідзолені середньосуглинкові. Гіршими є світло-та сірі опідзолені середньосуглинкові ґрунти.
Цукрова тростина	Вирощується в умовах помірного, субтропічного і тропічного клімату. Найпридатнішим для цієї рослини є тропічний клімат, оскільки на її родючість сильно впливають температура, відносна вологість та сонячна радіація. Оптимальна середньодобова температура варіює між 14-35°C. Так само, відносна вологість у межах 55-85% є сприятливою для цукрової тростини в період стрімкого розвитку її ростків. Оптимальний рівень сонячної радіації становить 18-36 МДж/м2 Ріст стебла пришвидшується, коли тривалість дня перебуває в межах 10-14 годин. Цукровій тростині потрібні добре дреновані, насичені киснем, пористі ґрунти. Щільні ґрунти не дозволяють розвиватися кореню, негативно впливають на поглинання рослиною води та добрив.
Льон-довгунець	Маловимогливий до тепла, потребує помірно теплої, навіть прохолодної погоди без різких коливань температури дня і ночі. Вирощування льону в умовах жаркої погоди (понад 22°С) негативно впливає на ріст стебла у висоту, погіршується якість волокна. Дуже вимогливий до вологи. Можна вирощувати лише в зоні достатнього зволоження. Під час проростання насіння поглинає воду в кількості, що рівна його масі. Потребує довгого дня і відносно невеликої кількості сонячного світла, найкращою є хмарна погода. Найкраще росте на дерново-підзолистих суглинистих або суглинисто-супіщаних ґрунтах. Також дає добрі врожаї на удобрених дерново-підзолистих супіщаних і дерново-буроземних ґрунтах. Малопридатні для нього легкі піщані й супіщані ґрунти, важкі глинисті ґрунти кислі торфові ґрунти і вапнякові.
Бавовник	Дуже вимогливий до тепла. Насіння починає проростати при температурі 10-12°С і вище. Оптимальна температура під час вегетації 25-30°С. При температурі нижче 20°С проходить пригнічення рослин. Навіть при підвищенні температури до 42-45°С бавовник розвивається і не гине. Не витримує найменших приморозків. Це досить посухостійка культура. Проте урожайність зростає в 1,5-2 рази на поливних землях. При недостатній вологості з рослин осипаються коробочки. Бавовник належить до світлолюбних рослин короткого дня. Добре росте на лучно-болотних ґрунтах, витримує засолення.
Коріандр	Рослина довгого дня і не дуже вимогливий до тепла. Оптимальна температура для росту рослин 18-20°С. Високі температури негативно діють на цвітіння й формування плодів, знижується урожайність і вміст олії у плодах. У різні фази розвитку коріандр неоднаково реагує на умови зволоження. При затіненні знижується продуктивність. Найкраще росте на чорноземах, темно-сірих лісових і темно-каштанових ґрунтах з високим вмістом поживних речовин. Непридатні для нього важкі глинисті, заболочені та піщані ґрунти.

Важко недооцінити важливість галузі навіть порівняно із зерновою, бо окрім продуктів харчування, технічні культури надають можливість виготовляти текстильні вироби, що також є невід'ємниим атрибутом людського існування [17].

Уся продукція вирощування технічних культур підлягає певній переробці задля отримання товарів споживання. Тож після посівних робіт, зборів та заготівлі продукцію відправляють на переробку, що робить галузь доволі трудомісткою. У цьому є певний плюс, бо вона забезпечує роботою та доходом багатьох фермерів, підприємців та робочих людей [24]. Таким чином утворюється певний ланцюг виробничих взаємозв'язків навколо вирощування технічних культур (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Міжгалузеві зв'язки вирощування технічних культур

Вирощування технічних культур має розгалужену системи зв'язків із іншими галузями промисловості. Окрім постачання сировини харчовій та легкій промисловості, галузь забезпечує сировиною меблеву та целюлозно-паперову промисловості лісопромислового комплексу. Залишкові матеріали після збору врожаю або переробки продукції використовуються у якості корму для худоби або як екологічно чисте біопаливо для виробництва електроенергії. Каучуконосні рослини використовуються у хімічній промисловості для виробництва природного каучуку, а лікарські рослини - у фармацевтичній промисловості [26].

Обслуговування технічних культур забезпечує ціла низка галузей. Машинобудування постачає необхідні сільськогосподарські машини для ведення польових робіт. Хімічна промисловість і тваринництво надають мінеральні і органічні добрива. Завдяки промисловості будівельних матеріалів та будівництву зібраний врожай має місце зберігання, куди транспортується з місць збору врожаю. Галузь електроенергетики обумовлює роботу підприємств з перероблення та обробки технічних культур.

Така кількість міжгалузевих зв'язків робить галузь вирощування технічних культур залежною від інших галузей промисловості, що забезпечують її функціонування. Проте вона, у свою чергу, теж надає різноманітну сировину іншим сферам промислового виробництва, утворюючи цілий промисловий комплекс взаємозалежних галузей господарства.

Отже, технічні культури - це велика група сільськогосподарських культур, продукція вирощування яких є сировиною для легкої, харчової, хімічної й лісової промисловості. Галузь потребує великої кількості трудових ресурсів і забезпечує людей роботою.

1.3 Фактори вирощування технічних культур

Рослинництво є галуззю, що потребує цілого ряду умов задля забезпечення її ефективного функціонування. Технічні культури залежні від цілої низки чинників та факторів різного характеру, що роблять можливим їх вирощування у певних регіонах світу. Насамперед, це сукупність природних ресурсів та умов.

1. Природні ресурси. Ця група чинників має важливе значення для розміщення посівних площ під технічними культурами. Природні ресурси - це об'єкти і явища природи, які на певному етапі розвитку продуктивних сил та вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосереднього застосування в матеріальній діяльності [15]. У вирощуванні технічних культур напряму використовуються водні та земельні ресурси, якими обумовлюється саме існування галузі.

Водні ресурси є винятково важливим чинником для розвитку рослинництва. Організація надійного та своєчасного водопостачання, проведення належних зрошувальних, меліоративних та поливних робіт виступають запорукою високої якості врожаю.

Земельні ресурси - це частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві [15]. Для технічних культур цей ресурс є основним, оскільки усі культури потребують територій для сіяння та подальшого росту.

2. Природні умови. Поняття охоплює властивості та особливості стану природи на конкретній території. Природні умови безпосередньо не беруть участі у вирощуванні технічних культур, проте здійснюють на нього суттєвий вплив. До природних умов відносяться: клімат, тип та характер ґрунтів, рельєф місцевості. Природні умови значною мірою визначають продуктивність і спеціалізацію регіонів на виробництві певних видів технічних культур.

Клімат - це багаторічний режим погоди. Клімат включає в себе такі показники, як кількість опадів, вологість, температура, тривалість сонячного дня, кількість отриманої сонячної радіації, швидкість вітру, тиск тощо [45]. Сукупність цих показників на певній території створюють сприятливі умови для певних видів культур. Несприятливі кліматичні умови зумовлюють значне зростання поточних витрат та вартості продукції, що робить їх вирощування невигідним у несприятливих для цього регіонах світу.

Рельєф - це сукупність усіх нерівностей земної поверхні, різноманітних за розмірами, абрисом, походженням та історією розвитку [45]. Особливості рельєфу місцевості обумовлюють клімат та тип ґрунтів, що властиві певній території. Відповідно виникає залежність вирощування технічних культур від його властивостей.

Ґрунт - самостійне природно-історичне органічно-мінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови [45]. Найважливішою властивістю ґрунту для будь-яких рослин є родючість. Однак залежність рослин від якості ґрунтового покриву змінюється в залежності від біологічних особливостей самих рослин. Вплив на територіальну диференціацію технічних культур здійснюють і такі властивості ґрунту: фазовий, гранулометричний та мінералогічний склад, кількість води та повітря в ньому тощо. Наявні природні ресурси та умови створюють можливість вирощування певних видів технічних культур, а реалізація цієї можливості повністю залежить від людей.

3. Соціально-демографічний фактор. Трудові ресурси - це працездатна частина населення. Працездатне населення є важливою умовою функціонування галузі, бо вона доволі трудомістка і потребує відповідної кількості робітників для здійснення польових робіт. Із зростанням рівня автоматизації виробництва зменшується потреба у великій кількості працівників, проте зростають вимоги до їх кваліфікації. Обслуговування нових сільськогосподарських машин та устаткування має реалізовуватись кваліфікованим кадровим складом, що забезпечить ефективність виробництва та якість продукції.

Споживчий чинник - зорієнтованість на споживача. Цей фактор є особливо значним для переробних підприємств, тому що вони постачають вже готові продукти на ринок.

4. Економічні фактори - це економіко-географічне і транспортне положення, вартість капітальних і поточних витрат, ефективність виробництва, територіальні зв'язки, транспортабельність продукції тощо [17]. Продукція вирощування технічних культур напряму пов'язана із транспортною мережею, тому що сировину потрібно доставляти до сховищ, переробних підприємств, завозити добрива, отруту від шкідників, нове устаткування та обладнання. Зокрема сільськогосподарські угіддя повинні бути доступними для збиральних машин, аби вчасно та швидко збирати врожай, проводити польові роботи.

Науково-технічний прогрес - це розвиток усіх елементів виробництва, результатом якого є послідовне вдосконалення його техніки, технології та організації [15]. Він виступає складовою економічного фактору. Всебічне використання досягнень науково-технічного прогресу виступає рушійною силою, що підвищує ефективність виробництва технічних культур та господарства у цілому.

5. Екологічні чинники - це раціональне природокористування, охорона довкілля, збалансованість господарської діяльності з природою. Раціональне використання природних ресурсів, з метою їх найефективнішого застосування, щоб у майбутньому не псувалась якість продукції. Це піклування про родючість та плодоносний стан ґрунтів, про рівень забрудненості водойм, про належну утилізацію добрив. Стан навколишнього середовища напряму впливає на якість продукції вирощування технічних культур, тож посівні площі зазвичай розташовуються подалі від промислових центрів та шкідливих підприємств [23].

Отже, раціональна й ефективна територіальна організація має базуватися на науково обґрунтованому врахуванні не окремих умов і чинників, а всієї їх сукупності. Організація вирощування технічних культур має постійно корегуватися відповідно до зміни навколишніх умов і нових вимог, що постійно виникають у зв'язку із введенням нових технологій вирощування, нової техніки для збору, сіяння та догляду рослин. Лише орієнтація виробника на всі фактори може забезпечити ефективність виробництва.

1.4 Методична база дослідження

Методична база дослідження - це сукупність усіх методів, що були застосовані дослідником у роботі [45].

До загальнонаукових методів, які були використані в дослідженні належать:

· аналіз та синтез (дослідження окремо кожної технічної культури, та в загальній їх сукупності, як галузь рослинництва);

· системний (визначення як галузі промисловості впливають на вирощування технічних культур і взаємодіють із ним);

· узагальнення (виділення спільних ознак для різних технічних культур);

· порівняльний (встановлення подібності або відмінності технічних культур, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком з них).

З конкретно-наукових методів використовувались наступні:

· математико-статистичний (обрахунок та візуалізація статистичних даних);

· картографічний (візуалізація наявних та отриманих даних за допомогою картосхем);

· графічний (відображення статистичної інформації та економічних показників за допомогою графіків, діаграм тощо);

· метод формалізації (метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою формул, схем, графіків тощо) [47].

При вирощуванні сільськогосподарських культур треба враховувати сукупність усіх факторів впливу на виробництво, що зумовлені певною територією, тобто її кліматом, станом та родючістю ґрунтів, особливостями ведення господарства та наявністю виробничих потужностей, й трудових ресурсів. Усе це враховується задля отримання найвищого оптимального прибутку та скорочення витрат, необхідних для виробництва продукції - собівартості. Розділивши показники прибутку від реалізованої продукції на її собівартість та помноживши отриманий показник на 100%, ми отримуємо рентабельність виробництва, що характеризує його ефективність та доцільність у фінансовому плані [15].

Для отримання показників рентабельності була використана наступна формула:

R = Ч100%,

де R - рентабельність, Р - чистий дохід (прибуток) від реалізації продукції, а S - собівартість (сума усіх витрат, що пішли на виготовлення продукції).

Показник урожайності характеризується кількістю зібраної продукції (т або ц) з одного гектара засіяних площ і характеризує плодовитість культури.

2. Економіко-географічні особливості вирощування технічних культур України

2.1 Передумови вирощування технічних культур в Україні

Україна має потужний аграрний сектор економіки. Передумовами, які сприяють веденню сільськогосподарської діяльності вирощуванню культурних рослин на території держави сприяє цілий перелік факторів.

Найважливішим фактором, що зумовлює вирощування технічних культур, є наявність на території України сприятливих природних ресурсів та умов. Уся територія України, окрім південного узбережжя Криму, знаходиться в помірному кліматичному поясі. Таке розташування є сприятливим для вирощування технічних культур та ведення рослинництва взагалі.

Клімат України є помірно-континентальним. Кількість опадів не перевищує 700 мм на рік у північних областях та 400-500 мм на рік - у південних; відносно прохолодна або холодна сніжна зима, тепле літо; характер випаровування, кількість сонячної радіації та інші кліматичні чинники у своїй сукупності утворюють сприятливі умови для вирощування технічних культур. Для окремих регіонів країни є характерними певні кліматичні відмінності, що обумовлюють вирощування технічних культур саме там. Одні рослини потребують більше вологи і прохолодної температури (льон-довгунець), а інші навпаки - більш посушливої погоди і вищої температури (соняшник). Такі агрокліматичні ресурси дають змогу вирощувати на території України значну кількість технічних культур [2].

Окрім клімату, важливу роль відграє рельєф місцевості. Він теж змінюється по території країни. Так, на заході розташовані Карпатські гори, де вирощування сільськогосподарських культур або не є можливим, або ж не є рентабельним чи раціональним, бо гірська місцевість та лісистість території не дає можливості здійснення польових робіт [38]. Хоча це й не перешкоджає вирощуванню місцевих рослин, плодів або ягід, однак для технічних культур гірська місцевість та передгірські райони не є сприятливими. Гірська місцевість та наявність Чорного моря створюють особливий клімат на півдні Криму, який також не дозволяє вирощувати там технічні культури. Уся інша територія країни (95%) є переважно рівнинною, подекуди горбистою (Поділля), що є сприятливою передумовою для вирощування технічних культур.

Найбільшим багатством та рушійним фактором розвитку вирощування технічних рослин на території України є земельні ресурси. Ґрунти України мають високу родючість і є одними з найліпших для вирощування культурних рослин. Найвищий вміст гумусу та родючість мають чорноземи різних видів (типові, звичайні, опідзолені тощо), третиною світових запасів яких володіє наша держава. Вони розповсюджені у лісостепу та степу, які займають більшу частину території країни і де зосереджена більша частка усіх посівних площ [34].

Рис. 2.1. Структура земельного фонду України у 2015 році

Чорноземами вкрито більшу частину усієї території країни. У зв'язку з цим у структурі земельного фонду України переважаючу роль відіграють сільськогосподарські угіддя. Вони займають більше половини території країни, а саме - 69,3% (рис. 2.1).

Сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, які систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції і включають у себе ріллю, перелоги, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища [45]. Вони включають в себе:

· ріллю - земельні ділянки, які систематично обробляють і використовують під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також площі парників і теплиць [15];

· сіножаті - сільськогосподарські угіддя, які систематично використовують для сінокосіння та вирощування кормових культур [15];

· пасовища - сільськогосподарські угіддя, які систематично використовують для випасання худоби;

· перелоги - орні угіддя, що втратили родючість і не були в обробітку протягом кількох років, на яких формуються сприятливі умови для відновлення природного рослинного покриву [15];

· багаторічні насадження - сільськогосподарські угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій [9].

З рис. 2.2 можна бачити, що у структурі сільськогосподарських угідь 78% належить саме ріллі, що ще раз свідчить про наявність існуючих передумов, які сприяють веденню рослинництва. Пасовища займають 13% угідь, сіножаті - 6%, багаторічні насадження - 2%, перелоги - 1% [22].

Вирощуванню технічних культур сприяють не тільки природні умови, а також і соціально-економічні фактори. Наразі у нашій країні ми можемо спостерігати занепад промисловості, і все більшу частку продукції виробничої сфери господарства становить саме сільське господарство і його продукція.



Рис. 2.2. Структура сільськогосподарських угідь в Україні станом на 2015 р.

Про значну роль сільського господарства в економіці країни свідчать наступні дані за 2015 рік:

· галузь надає велику кількість робочих місць, 2870,6 тис. осіб працездатного населення зайняті у сільському господарстві, що становить 17,5% від зайнятого населення[10];

· було випущено продукції сільського господарства на 239467,3 млн. грн. [39];

· було експортовано продукції рослинного походження на 7971,5 млн. дол., що становить 20,9% всього експорту, а жири та олія тваринного або рослинного походження - 8,6% [39];

· чистий прибуток від виробництва сільськогосподарської продукції становив 102279,0 млн. грн. [39] ;

· рівень рентабельності сільськогосподарської діяльності становив 30,5% [39];

· частка сільського господарства в структурі ВВП вперше у вітчизняній історії досягла 10% [39]. Таким чином, агросектор став ключовою галуззю, що наповнює бюджет.

У становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям.

По-перше, рослинництво є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно однакові товари. У перспективі кількість аграрних підприємств може змінитись за рахунок перетворення одних їх типів у інші (наприклад, сільськогосподарських кооперативів у приватні підприємства), а також завдяки появі нових фермерських господарств [44]. Наразі сільськогосподарські підприємства за організаційними формами господарювання у постійних цінах 2015 р. виготовили продукції на 239467,3 млн. грн., з них рослинництва - 168439,0 млн. грн. За основними групами виробників продукція розподіляється наступним чином (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Виробництво продукції рослинництва за основними групами виробників в 2015 р.

Господарства населення та недержавні підприємства виробляють найбільшу кількість продукції рослинництва. Це можна пояснити тим, що в Україні майже усі люди у сільській місцевості мають власні городи, і з постійним підвищенням цін усе більше громадян хочуть їх мати. Приватні підприємці розуміють, що Україна стає аграрною країною і зосереджують свої виробничі потужності саме у цьому секторі, звертаючи увагу на те, що виробництво є рентабельним, а продукція має попит на зовнішньому ринку. За такої значної кількості підприємств кожне з них поставляє на ринок лише невелику частку певного виду рослинницької продукції від загального обсягу її продажу. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкуренцію між сільськими товаровиробниками. В результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки [13].

По-друге, рослинництво України є одним з головних джерел експорту. Цьому сприяють великі масштаби сільськогосподарського землекористування, родючі землі. У поєднанні з працьовитістю українського народу це виводить Україну на одне з провідних місць за аграрним потенціалом, проте його реалізація можлива лише за належного фінансування та побудови налагодженої сільської інфраструктури [29].

Отже, можна виділити дві основні передумови розвитку вирощування технічних культур: природні умови та ресурси, що мають місце бути на території країни, та їх властивості, які сприяють вирощуванню технічних культур. На сьогоднішній день рослинницька продукція посідає друге місце за обсягами експорту товару після металургії, тому потребує інвестицій та введення інновацій.

2.2 Основні види технічних культур, що вирощуються в Україні

Технічні культури - це сільськогосподарські рослини, які використовуються у виробництві продукції інших галузей промисловості, таких як харчова та легка промисловість. Майже уся продукція сільського господарства слугує сировиною для харчової промисловості, а технічні культури, ще й для легкої, хімічної промисловості та інших галузей господарства. З багатьох рослин виробляють волокна, а потім виготовляють тканину, з інших виготовляють ліки, цілющі настої тощо. Усього валової продукції технічних культур за 2015 р. було виготовлено на 50172,8 млн. грн. - 21% усієї продукції сільського господарства [22].

Частка технічних культур у структурі посівних площ значно збільшилась і у 2015 р. становила 8350,3 тис. га, - це 31% усіх посівних площ.



Рис. 2.4. Структура посівних площ за видами сільськогосподарських культур (тис. га) в Україні за 2000-2015 рр.

Таке зростання посівних площ під технічними культурами можна пояснити зростанням рівня рентабельності насіння соняшнику - 78,4% у 2015 р., що є високим показником порівняно із зерновими та зерново-бобовими культурами - 42,6, овочами - 32%, картоплею 24,6%. Все більше і більше виробників віддають перевагу саме вирощуванню соняшника, насіння якого є одним з основних експортних товарів України. Також олійні продукти мають попит зовнішньому ринку, що й сприяє такому розповсюдженню технічних культур [46].

Усього в Україні вирощують понад 30 видів технічних культур. Їх поділяють на наступні: волокнисті, олійні, ефіроолійні, лікарські рослини, цукроносні рослини [36].

Серед волокнистих культур в Україні вирощують льон-довгунець, коноплі, джут, бавовник. До олійних культур належать: соняшник, ріпак, соя, гірчиця, льон-кудряш. До ефіроолійних: кмин, м'ята, троянда, лаванда, коріандр. Лікарські рослини: ромашка, валер'яна, наперстянка, шавлій, звіробій, спориш, деревій тощо. Цукроносною культурою в Україні є цукровий буряк. Також вирощують хміль, тютюн, махорку, кенаф, рижій, рицину та інші культури. Усього під технічними культурами перебуває 8350,3 тис. га - це 31% усіх посівних площ [17].

Рис. 2.5. Динаміка валових зборів та урожайності льону-довгунця в Україні

Основною волокнистою культурою в Україні є льон-довгунець, посівні площі якого становили у 2015 році лише 2 тис. га., з яких було вироблено 1,2 тис. т сировини, урожайність культури - 8,9 ц з 1 га, що є найкращим показником, починаючи з 1990 року (рис. 2.5). Валові збори навпаки сильно зменшились, хоча й з 2010 р. по 2015 р. спостерігалось невелике зростання. Посівні площі конопель середньоросійських в 2015 р. дорівнювали 1,57 тис. га, урожайність - 8,4 з 1 га, валові збори - 0,5 тис. т. Інших волокнистих культур було посіяно ще менше або зовсім не було, про що свідчить відсутність даних у статистичному бюлетені за 2015 рік. Судячи з цього, можна сказати, що вирощування волокнистих культур в Україні не є розвинутим і навіть регресує [31].

Виробництво олійних культур навпаки посідає одне з провідних місць серед сільськогосподарських рослин. Посівні площі охоплюють 8074,3 тис га, а валовий збір урожаю становить 169,6 млн. ц. Найбільші площі засіяні під соняшником (перше місце серед технічних культур). Показник валового збору соняшнику - 11,18 млн. ц (рис. 2.6). Також вирощують льон-кудряш, сою, ріпак, гірчицю та рижій [20].

Рис. 2.6. Структура валових зборів олійних культур в Україні за 2015 р.

Вирощування олійних культур є значно розвинутим в Україні, на відміну від волокнистих, та посідає важливе місце у структурі рослинництва та харчової промисловості, бо слугує сировиною для олійної галузі. Багато продукції йде на експорт. Так, насіння і плодів олійних рослин у 2015 р. було експортовано на 1475,5 млн. дол. США, це 3,8% від експорту товарів країни і 10,1% від експорту сільськогосподарської та продовольчої продукції [30].

Рис. 2.7 Динаміка валових зборів та урожайності соняшнику в Україні

Соняшник - основна олійна культура нашої країни. По об'ємам його вирощування Україна займає перше місце в світі і вони стабільно зростають (рис. 2.7). Так, у 2015 Велика частина посівів соняшнику знаходиться в степових районах. Близько 90% всього рослинного масла в країні виробляється з насіння соняшнику [18]. Валові збори соняшнику зростають, починаючи з 1990 р. В 2015 р. було зафіксовано найвищий показник валових зборів соняшнику з часів незалежності - 11,18 млн. т. Посівні площі займали 4964,9 тис. га. Показники урожайності також є найвищими у 2015 р. - 21,6 ц з 1 га посівної площі. Таке зростання показників можна пояснити підвищенням рентабельності насіння соняшнику, яка у 2015 р. дорівнювала 78,4% [35].

Окрім соняшника значні показники валових зборів мають такі олійні культури, як соя, гірчиця та ріпак. Однак ці культури мають значно менші показники валових зборів та урожайності, ніж соняшник. Проте набули значного поширення за період незалежності України та займають своє місце у структурі олійних культур. Валові збори льону-кудряшу дорівнювали у 2015 р. 685,5 тис. ц, а урожайність - 11 ц з 1га. Показники урожайності гірчиці становили 7,4 ц з 1 га, а валових зборів - 435,5 тис. ц [39].

Рис. 2.8. Динаміка валових зборів і урожайності сої та ріпаку

Показники валових зборів сої збільшились у 39 разів порівняно з 1990 р. і у 2015 становили 3930,6 тис. т, урожайність - 18,4 ц з 1 га. Валові збори ріпаку також значно зросли - у 13 разів, що у 2015 р. дорівнювало 1737,6 тис. т., урожайність мала показник 25,9 ц з 1 га.

Отже, можна зазначити, що наразі олійні культури набули свого найвищого розвитку, починаючи з 1990 р., про що свідчить значне збільшення показників усіх показників усіх олійних рослин, що вирощуються в Україні [46].

Україна є основною бурякосіючою країною світу і посідає перше місце в світі за обсягом валових зборів цукрових буряків. У 2015 році було зібрано 103307,5 тис. т цукрових буряків. Посівні площі дорівнювали 237,4 тис. га, показники урожайності сягнули 435,8 ц з одного га зібраної площі [29].

Можна зазначити, що цукрова промисловість - одна із старих і провідних галузей України. У 1990 р. почався спад показників (рис. 2.9). Це можна пояснити тим, що не здійснювалося дотримання технології їх вирощування, яка передбачає виконання низки необхідних заходів. Перш за все - це розміщення по кращих попередниках (озимі). Провідне місце в технології вирощування цукрових буряків посідають добрива та засоби захисту рослин. На жаль, останнім часом стало практикою економити гроші на добривах з подальшими героїчними зусиллями на порятунок хоча б того врожаю, який забезпечив ґрунт. Кризовий стан галузі можна також пояснити наступними чинниками: відсутність пільгового користування; дефіцит обігових коштів; неефективне регулювання ринку цукру; висока собівартість виробництва, що значно вища за ціну реалізації; зосередженість 70-80% виробничих потужностей у групі вертикально інтегрованих компаній (останнє є актуальним для 2000-2015 рр.) [41].



Рис. 2.9. Динаміка урожайності та валових зборів цукрових буряків в Україні

Показники валових зборів цукрових буряків зменшувались з 1990. до 2000 р. У 2005 р. був невеличкий зріст валових зборів, але потім вони знов почали зменшуватись до 2015 р.

Показники урожайності навпаки - з 2000 р. зростали. Це можна пояснити збільшенням кількості добрив, їх якістю та впровадженням нової техніки та технологій, у порівнянні із 1990-ми роками. На базі використання посівів цукрових буряків, як сировинної бази переробної промисловості, в Україні вже сформувався потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу якого входять господарства по вирощуванню цукрових буряків, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства з виробництва спирту, харчових кислот, комбікормів тощо [18].

Провідною ефіроолійною культурою України є коріандр, найбільші посівні площі та найбільший валовий збір серед ефіроолійних припадає саме на цю рослину (рис. 2.10). Валовий збір коріандру - це 47% усього валового збору ефіроолійних культур. Так переважання цієї рослини над іншими ефіроолійними культурами можна пояснити різноманітністю її використання у виробництві (додаток Д).



Рис. 2.10. Валовий збір ефіроолійних культур в Україні у 2015 р., тис. ц

Усі інші ефіроолійні рослини (троянда, лаванда, м'ята) становлять лише 53% валового збору ефіроолійних культур [28].

Різних лікарських рослин було виготовлено 44,9 тис. ц.

Також в Україні вирощують [39, 33]:

· тютюн (2,9 тис. ц);

· махорку (0,1 тис. ц);

· мак олійний (9 тис. ц);

· хміль (3 тис. ц);

· цикорій (58,8 тис. ц);

· інші технічні культури (перила, канатник, лялеманція, чуфа, люфа, черсак, фацелія та ін.) - 21,8 тис. ц.

Отже, в Україні вирощують багато видів технічних культур: волокнистих, олійних, ефіроолійних та лікарських рослин. Зараз найбільші посівні площі та валові збори належать олійним культурам, а саме соняшнику. Також важливе значення має вирощування цукрових буряків. Ці дві культури є основними, вони та продукція з них експортується та займає важливе місце у харчовій промисловості та сільському господарстві в цілому. Значно менше вирощують волокнистих культур, з яких найбільші валові збори належать льону-довгунцю. Серед ефіроолійних культур переважає коріандр.

2.3 Територіальні особливості вирощування технічних культур в Україні

Рослинництво є «примхливою» галуззю сільського господарства, технічні культури - не виключення. Задля вирощування певних видів рослин повинні існувати задовільні кліматичні умови, рельєф та ґрунти. Одні рослини потребують прохолоди, вологи чи тяжіють до гірської місцевості, інші, навпаки, примхливі до відносно посушливого клімату та рівнинної території, вимагають наявності окремих видів ґрунтів. Усі ці чинники зумовлюють особливості вирощування технічних культур по території країни.

Цукрові буряки вирощують у центральних областях України і на Поділлі, тобто у лісостепу, де знаходяться найбільші за розмірами посівні площі. Серед областей найбільші площі під цукровими буряками належать Вінницькій (51,7 тис га) [34], обсяг валових зборів буряків також є найбільшим у цій області - 2057,01 тис. т. Цукрові буряки вирощують у Хмельницькій (1140,42 тис. т), Тернопільській (726,6 тис. т), Київській (882,13 тис. т) та Полтавській (1395,79 тис. т) областях, тут вирощують 80% усіх цукрових буряків в Україні (рис. 2.11) [4]. У цих же районах зосереджені підприємства цукрової промисловості. Таку територіальну диференціацію можна пояснити тим, що кліматичні умови лісостепової зони у сукупності із типовими і опідзоленими чорноземами та рівнинно горбистим рельєфом [37].



Рис. 2.11. Валовий збір та урожайність цукрових буряків за регіонами України в 2015 р.

Олійні культури розповсюджені по всій країні, однак основні площі посівів зосереджено у степових районах та у південних районах лісостепової зони, а саме у Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Харківській та Полтавській областях. Усього в Україні за 2015 рік було вироблено 169,6 млн. т олійних культур [21].

Найбільші обсяги валового виробництва соняшнику належать Харківській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Миколаївській та Запорізькій областям (рис. 2.12). Найбільші посівні площі у Кіровоградській області (547,8 тис. га), а найвищі показники валового виробництва продукту у Дніпропетровській (11986,5 тис. ц) та Харківській (11721,9 тис. ц) областях [7]. Показники урожайності сягають високих позначок у Лісостепу, а саме: Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Сумській та Харківській областях, де з одного гектару збирають 26-30 ц соняшникового насіння [42].



Рис. 2.12. Валовий збір та урожайність соняшнику за регіонами України в 2015 р.

Рентабельність соняшника та попит на нього сприяють постійному збільшенню показників. Так,в Україні було виготовлено валового продукту з соняшника на 11181,1 тис. т - це найвищий показник починаючи з 1990 року [18], (додаток А).

Сою вирощують по всій країні. Найбільші посівні площі сої зосереджені у Київській, Полтавській, Вінницькій, Кіровоградській, Житомирській та Хмельницькій областях. За валовими зборами перші місця посідають Полтавська (477 тис.т), Хмельницька (492,7 тис.т) та Київська (351,5 тис. т) області, проте значні показники спостерігаються і у таких регіонах: Вінницька, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська, та Херсонська області [6,8]. Урожайність, однак, є найбільшою у Запорізькій, Закарпатській та Херсонській областях (рис. 2.13).

Льон-кудряш вирощують у Харківській, Запорізькій, Одеській та Миколаївській областях. Найвищі показники валового збору гірчиці спостерігаються у Донецькій, Херсонській та Одеській областях [39].



Рис. 2.13. Валовий збір та урожайність сої за регіонами України в 2015 р.

Під ріпаком перебували 671 тис. га посівних площ по всій країні, проте лідерами найбільше їх було у Вінницькій, Одеській та Хмельницькій областях. По валовим зборам найвищі показники належать Подільським регіонам, а саме: Хмельницька (223,5 тис. т), Тернопільська (170,2 тис. т) та Вінницька (188,9 тис. т) області. Значні показники виробництва цієї культури спостерігаються і у Львівській та Одеській областях (рис. 2.14). Показники урожайності від 30 до 35 ц/га притаманні Тернопільській, Хмельницькій, Волинській та Рівненській областям та є найвищими по країні [12, 39, 35].

Льон-довгунець є основною волокнистою культурою і вирощувався у 2015 р. лише у північних регіонах (Сумщина, Чернігівщина, Житомирщина), на півночі Хмельницької області та у передгір'ях Карпат. Коноплі південні вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та Черкаській областях. Середньоросійські коноплі вирощують в Сумській, Чернігівській, Полтавській областях.



Рис. 2.14. Валовий збір та урожайність ріпаку за регіонами України в 2015 р.

Ефіроолійні культури вирощують: на півдні - коріандр; м'яту, фенхель та кмин - у Лісостепу; троянду і лаванду - у Криму [27].

Плантації тютюну розташовані у Криму, Придністров'ї та на Закарпатті. Найбільш поширеним вирощування лікарських рослин є на Полтавщині. Хміль вирощують на Житомирщині [28]. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку висівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині.

Отже, сприятлива цінова ситуація та привабливий рівень рентабельності стимулюватиме аграріїв вирощувати й надалі ці культури. При цьому доцільно дотримуватися сівозміни та аграрних технологій. Це, в свою чергу, призведе до отримання прогнозованих урожаїв та належної якості продукції. Наразі ринку потрібен якісний та недорогий товар. Тож основні резерви збільшення доходів знаходяться у ретельному дотриманні агротехнологічних заходів [3].

Роблячи підсумок, можна сказати, що територіальна структура вирощування технічних культур є розгалуженою і технічні культури вирощують у всіх регіонах країни. Так, соняшник вирощують у степу, цукрові буряки - у лісостепу та на Поділлі, ріпак - на Поділлі, сою - у лісостепу, льон-довгунець - у північних регіонах України. Наявність певних видів технічних культур в окремих регіонах країни можна пояснити природними ресурсами та умовами, характерними для цих територій, економічною та демографічною ситуацією, екологічним станом навколишнього середовища. Територія України входить до степової та лісостепової природних зон, яким притаманні певні види технічних культур. Зокрема треба брати до уваги наявність передгірських та гірських районів, де вирощуються характерні, для цієї місцевості, культури.

3. Проблеми та перспективи вирощування технічних культур в України

3.1 Проблеми вирощування технічних культур

Економіка нашої країни перебуває у дуже хиткому становищі. На це впливає багато зовнішніх та внутрішніх економічних чинників. До них можна віднести АТО, яка триває вже понад рік; швидкий зріст темпів інфляції; порушення торговельно-економічних відносин із Росією; окупація Криму та Донбасу, що були важливими економічними регіонами нашої країни. Усі ці фактори впливають і на вирощування технічних культур. Проте головними проблемами саме сільського господарства є наступні.

1) Стан державної підтримки вирощування технічних культур.

Існують основні нормативно-правові акти, що визначають державну підтримку аграрної галузі та сільськогосподарських товаровиробників в Україні. Це закони України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.», Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р. А також у 2005 р. було створено Аграрний фонд України. Незважаючи на достатню законодавчу базу щодо державної підтримки сільського господарства, існує низка проблем:

1. Галузь сільського господарства, а в тому числі і вирощування технічних культур, вважається складним механізмом для регулювання та реформування з боку держави [37]. Саме задля ефективного контролю за сільським господарством Україна вступила в СОТ (угода про сільське господарство від 15.04.1994 р.), яка має на меті скорочення внутрішньої підтримки з боку держави, так званої «жовтої скриньки». До заходів «жовтої скриньки» відносяться: