Агротехнологічне обґрунтування технології культивування печериці двоспорової стелажним способом

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра овочівництва і закритого ґрунту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Грибівництво»

спеціальність 203 Садівництво та виноградарство

«АГРОТЕХНОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ КУЛЬТИВУВАННЯ ПЕЧЕРИЦІ ДВОСПОРОВОЇ СТЕЛАЖНИМ СПОСОБОМ»

Виконала:

студентка ІІ курсу АБФ Супоровська Анастасія Миколаївна

Керівник доцент Цизь Олександр Михайлович

Київ, 2018



Зміст

Вступ

1. Мікологічна характеристика виду

2. Харчова цінність та хімічний склад плодових тіл виду

3. Вимоги виду до умов вирощування

3.1 Особливості живлення виду

3.2 Температурні вимоги виду

3.3 Вимоги виду до вологості повітря і компосту

3.4 Вимоги виду до складу газового середовища

3.5 Вимоги виду до освітлення

4. Характеристика штамів виду

5. Посівний міцелій культивованих грибів

5.1 Підтримання колекційної і маточної культури гриба

5.2 Характеристика субстратів для приготування посівного міцелію

5.3 Технологія приготування посівного міцелію

5.4 Контроль якості посівного міцелію та його зберігання

6. Компости для вирощування виду

6.1 Характеристика вихідних компонентів для приготування компостів

6.2 Способи приготування компостів та їх характеристика

6.3 Розрахунок річної потреби у компості

7. Приміщення для культивування виду та підготовка їх до експлуатації

7.1 Розрахунок параметрів культиваційного приміщення

8. Технологія вирощування виду

8.1 Інокуляція субстрату міцелієм

8.2 Розрахунок річної потреби у посівному міцелії

8.3 Вегетативна стадія розвитку міцелію

8.4 Покривні суміші: приготування нанесення

8.5 Розрахунок річної потреби у покривній суміші

8.6 Індукція плодоношення і збір урожаю

9. Хвороби і шкідники виду та боротьба з ними

10. Використання відпрацьованих компостів

Висновки

Список використаних джерел

плодовий штамі міцелій печериця



Вступ

Грибівництво, як галузь виробництва є перспективною в умовах сучасного ринку. Населення країни все більше уваги приділяє здоровому харчуванню, лікарським властивостям продуктів та екології, тому вирощування грибів є доцільним використанням ресурсів. Також грає роль попит на свіжу продукцію в зимовий період, а сучасні грибні комплекси повністю забезпечують цим ринок. Основною перевагою грибів, особливо печериць, в тому, що вони багаті на білок. Нестача цієї складової в раціоні населення - є найглобальнішою проблемою людства. Також грибний комплекс має усі незамінні амінокислоти, вуглеводи, жири і характеризуються низькою калорійністю.

Україна має всі можливості для культивування грибів, так як є аграрною країною. Це означає, що забезпеченість структурними елементами виробництв є дуже високим. Також це вирішує проблему утилізації відходів с.-г. виробництва, лісової та переробної промисловості. Інтенсифікації виробництва грибів сприяє розвиток матеріально-технічної бази, вдосконалення елементів виробництва, устаткування. Грибівництво - одна із самих динамічних і перспективних галузей сільського господарства України. Значні темпи росту (25-30 % на рік) свідчать про її високий потенціал. Обсяги імпорту грибів в Україну переважатимуть обсяги експорту до тих пір, поки внутрішній ринок не буде повністю забезпечений вітчизняною продукцією. Із метою подальшого розвитку виробництва грибної продукції, збільшення її споживчої і комерційної привабливості як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, необхідно комплексно підходити до проблеми підвищення її якості та безпечності, постійно вдосконалювати технології переробки та зберігання.

Отже, сучасне грибне підприємство - це інтенсивне виробництво, базою якого є технологія, яка у своєму розвитку спрямована до максимальної раціоналізації і оптимізації виробничих процесів. [1]

1. Мікологічна характеристика виду

По сучасній класифікації живих організмів на наший планеті гриби виділяють в самостійне царство, що існує разом з рослинами і тваринами і займає між ними проміжне місце. Наявність хітину в оболонці кліток, запасного продукту в клітках глікогену (а не крохмалю), присутність сечовини в обміні речовин, а також спосіб живлення наближають гриби до твариною. До теперішнього часу описано близько 100 000 видів грибів. Царство Гриби об'єднує два відділи Слизовики (Myxomycota) і Гриби (Myxota). До їстівних грибів, що найбільш широко вирощують в штучних умовах, належать представники класу базидіальних грибів (Bazydiomycetes) - печериця двоспорова (шампіньйон) та шіі-таке родини пластинчастих (Agaricaseae); глива (плеврот звичайний) - родини трихоломових (Tricholomaceae); кільцевик - родини строфарієвих (Stroрhariaceae).

Печериця двоспорова (Agaricus bisporus) -- їстівний базидіомікотовий гриб з родини печерицевих -- Agaricaceae.Іноземні дослідники виділяють чотири групи: білі, не зовсім білі, кремові та коричневі. Печериця - гетеротрофний сапрофітний гриб. Він живиться готовими органічними й мінеральними речовинами, які засвоює з напівперепрілих рослинних і тваринних решток. Як і більшість базидіоміцетів, має два основних органи: підземний - міцелій (грибниця), який представляє собою переплетення численних гіф; надземний - плодове тіло, яке є продуктивним органом гриба. Плодове тіло (карпофор) складається з шапинки і ніжки. Плодові тіла різних розмірів - від 3-5 (Agaricus comtulus) до 20-25 см (Agaricus arvensis). Шапинка масивна, щільна, спочатку округла, з віком стає все більш плоскою. Поверхня гладка, або покрита темними лусочками; колір - від білого до бурого і коричневого. Пластинки вільні, спочатку білі, потім темніють, змінюючи забарвлення від рожевого до майже чорного кольору, що обумовлено зміною забарвлення суперечка. За цією ознакою печериці легко відрізнити від схожих на них отруйних грибів роду Amanita, у яких протягом усього життя плодового тіла пластинки і суперечки залишаються білими, або жовтими. Ніжка центральна, рівна, щільна, рідше пухка або порожниста всередині. Завжди є приватна покривало, що залишає на ніжці добре помітне одно- або двошарове кільце. М'якоть - різних відтінків білого кольору, щільний, соковитий. На повітрі часто набуває жовтуватого або червонуватого відтінку. Пластинки вільні, тонкі, часті. Зазвичай має виражений «грибний» або «анісовий» запах. [2]

На поверхні пластинок або трубочок утворюються і дозрівають спори грибів. Кожне плодове тіло утворює величезну кількість базидій, від сотень мільйонів до декількох трильйонів! Проростання спори в гіфу і формування грибниці - це вегетативна фаза розвитку гриба. А утворення плодового тіла (капелюшки на ніжці) і дозрівання спор - це генеративна фаза, або фаза плодоносіння. Гриби плодоносять хвилями. У природі влаштовано так, що вегетативний розвиток будь-якого гриба відбувається за сприятливих зовнішніх умов: хороше живильне середовище (субстрат), волога і тепло. За цих умов (зазвичай в літній час) відбувається швидке розростання і накопичення біомаси грибниці. Зміна зовнішніх умов в несприятливу сторону (пониження температури повітря і різкі перепади її протягом доби, характерні для осені) провокують перехід грибів у фазу плодоношення (генеративну). Одна із основних особливостей шампіньйона полягає в тому, що ріст міцелію відбувається при температурі субстрату 23-25ОС ё повітря 2123ОС, а утворення плодових тіл - при температурі повітря не більше 16-18ОС.



2. Харчова цінність та хімічний склад плодових тіл виду

Печериця двоспорова - безперечний лідер серед штучно культивованих грибів. Незважаючи на те, що гриб складається на 87-90% з води - це не зменшує його важливість в нашому раціоні. Збалансованість грибів як цінних харчових продуктів оцінюється енергетичним виходом, вмістом пластичних речовин (білків, вуглеводів, жирів), вітамінів, макро- та мікроелементів. Калорійність 1 кг свіжих шампіньйонів невисока і коливається в межах 175 - 380 ккал.

Високий вміст хітину (скелетного полісахариду стінок клітин грибів, комах і деяких зелених водоростей) перешкоджає повному засвоєнню грибних страв під час травлення. Хітин гриба за своїм складом істотно відрізняється від рослинної клітковини (целюлози), бо утворює комплекси з білками, пігментами, солями кальцію. Тому гриби не бажано вживати людям з проблемами травлення та дітям до 12 років.

У сухій речовині печериць(10% від загальної маси) багато протеїнів (Телішевський Д. А.), вміст яких нерідко перевищує 40%, тобто вищий, ніж у насінні гороху та квасолі. Людина засвоює 70-80%. Засвоюваність грибних білків становить 54-- 85%, тобто приблизно така ж, як і рослинних. Вміст вуглеводів в сухій речовині може сягати 70% і засвоюються вони на 93-99%. Із вуглеводів в грибах переважають глікоген (тваринний крохмал., подібний до того, який відкладається в печінці тварин), тригалоза, глюкоза, мікоза (грибний цукор), маніт тощо. Ці речовини зумовлюють приємний солодкуватий присмак печериць. Жироподібні речовини грибів (фосфатиди, холестерин, ергостерин) досить цінні для організму людини. Їх засвоюваність становить 92-97%, а вміст в плодових тілах більший, ніж у картоплі та інших овочах. До складу жирів грибів входять органічні кислоти (олійна, оцтова, олеїнова, стеаринова, молочна та інші), вони й зумовлюють кислу реакцію клітинного соку грибів. Мінеральні речовини грибів дуже різноманітні і корисні для організму людини. За вмістом мінеральних речовин гриби близькі до фруктів. [3]

Біологічна цінність печериці зумовлена високим вмістом мінеральних речовин, вітамінів, незамінних амінокислот (33% суми амінокислот). Фізіологічна цінність - наявністю антибіотиків, екстрактивних речовин, що сприяють виділенню шлункового соку. Слід зазначити, що в печерицях може накопичуватися підвищений вміст солей важких металів: міді, кадмію, ртуті, свинцю, радіонуклідів. Біологічна цінність шампіньйонів визначається індексом незамінних амінокислот і коливається в межах від 72,9-98,6 (згідно EAA index). Лімітуючими амінокислотами вважають метіонін, цистін, лейцин, ізолейцин. Біологічна цінність становить 67,8-95,8. Амінокислотний показник коливається в межах 36,0-90,0. Індекс поживності 22,2. До хімічного складу плодового тіла входять вітаміни: тіамін, рибофлавін, ніацин (В5, РР.), піродоксин (В6), біотин (В2), аскорбінова кислота (С), фолієва кислота. Велику цінність надають плодові тіла шампіньйона через вміст у них макро- та мікроелементів, що повністю забезпечують потребу людського організму. Особливо важливим і дефіцитним мікроелементом в тілах шампіньйонів вважають наявність селену.[4]

Склад печериць:

В 100 г печериць у середньому міститься:

Вода - 92.1 г

Білки - 2.5 г

Жири - 0.1 г

Вуглеводи - 3.5 г

Харчові волокна (клітковина) - 0.6 г

Попіл - 1.0 г

Вітаміни в печерицях:

Вітамін В1 (тіамін) - 0.09 мг

Вітамін В2 (рибофлавін) - 0.49 мг

Ніацин (вітамін В3 або вітамін РР) - 3.8 мг

Вітамін В5 (пантотенова кислота) - 1.5 мг

Вітамін В6 (піридоксин) - 0.11 мг

Фолієва кислота (вітамін В9) - 14 мкг

Вітамін В12 (цианокобаламін) - 0.1 мкг

Вітамін Е (токоферол) - 0.11 мг

Макроелементи в печерицях:

Калій - 447 мг

Кальцій - 18 мг

Магній - 9 мг

Натрій - 6 мг

Фосфор - 120 мг

Мікроелементи в печерицях:

Залізо - 0.4 мг

Марганець - 141 мкг

Мідь - 0.5 мг

Селен - 26 мкг

Цинк - 1.1 мг



3. Вимоги виду до умов вирощування

3.1 Особливості живлення виду

Печериця, як сапрофіт, харчується готовими органічними і мінеральними речовинами, котрі гіфи міцелію гриба витягують з поживного субстрату всією поверхнею. У природних умовах живильним середовищем сапрофітних грибів зазвичай служать відмерлі рослини, які розкладаються, гумус ґрунту, опала хвоя, гній сільськогосподарських тварин і т.д. Хімічний склад поживних середовищ буває дуже різноманітний, тому і засвоюваність їх грибами неоднакова. Важливу роль в харчуванні печериці відіграють мікроорганізми, що перетворюють мінеральні речовини і складні органічні сполуки живильного середовища в доступну для засвоєння гіфами міцелію форму. Для печериці найважливіше значення має вуглецеве і азотне живлення. Як і більшість грибів, печериця засвоює не тільки прості цукри - глюкозу, але і більш складні. Добрими джерелами вуглецевого харчування для печериці служать пентози, гексози, дисахариди, багато органічні кислоти, пектин. Здатність печериці засвоювати вуглець з складних з'єднань живильного середовища - дуже важливий фактор, оскільки бурхливий розвиток макрофлори в період приготування субстрату (ферментація) сильно збіднює останній простими формами сполук вуглецю. Кращі джерела азотного харчування для печериці - білки, пептони і амінокислоти. Засвоєнню складних органічних сполук азоту сприяють протеолітичні ферменти, активність яких у печериці дуже висока. Печериця може засвоювати азот і з неорганічних речовин. Краще засвоюється амонійна форма азоту, нітратний азот міцелієм гриба практично не споживається. У харчуванні печериці певне значення має співвідношення вуглець і азотистих сполук в середовищі. При великій кількості джерел органічного азоту і нестачі вуглецевого харчування печериця швидко припиняє плодоношення, що призводить до зниження врожаю.

Для життєдіяльності печериці важливо також харчування зольними елементами. Джерелом зольних елементів служить живильне середовище, приготовлена з соломистого кінського гною або матеріалів рослинного походження. З зольних елементів абсолютно необхідними для гриба вважають калій, кальцій, фосфор, магній, сірку до залізо. Калій бере активну участь в енергетичному балансі грибів. Відзначено, що висока концентрація калію в живильному середовищі несприятливо впливає на розвиток печериці, затримує спороутворення, але негативний ефект калію нейтралізується при достатній кількості кальцію в середовищі. Фосфор необхідний для життєдіяльності грибів. Нестача фосфору в живильному середовищі знижує активність росту міцелію, а його надлишок шкідливий для печериці. Кальцій - один з найважливіших елементів для печериці. Дослідження показали, що без кальцію міцелій не росте. Крім того, кальцій відіграє важливу роль в утворенні грудочок лігнін-гумусового комплексу, нейтралізує продукт метаболізму гриба - щавельну кислоту. Встановлено, що кальцій можна додавати в субстрат у формі гіпсу, як правило, в перше перебивання, а в покривний матеріал - як один з компонентів при його приготуванні. Якщо субстрат до кінця ферментації виявляється перезволоженим, то доцільно гіпс додавати і в кінці процесу приготування субстрату, що знімає перезволоження і сприятливо діє на структуру субстрату і його повітропроникність. Як правило, вміст кальцію в субстраті має бути трішки надмірною для початкового періоду вирощування гриба, так як в процесі росту печериці відбувається підкислення середовища субстрату, яке нейтралізується кальцієм. Це ж явище спостерігається і в процесі приготування субстрату.

Вимоги до компосту: вміст азоту - 1,8-2,0%, фосфору - 0,8-1,0%, калію - 1,3-1,5%, кальцію - до 3,0%



3.2. Температурні вимоги виду

Вимоги печериці до температурними показниками залежить від виду і фази його формування. Наприклад, для проростання міцелію двоспорової печериці кращі температурні показники субстрату повинні бути 22-26 ° С в залежності від штаму, а під час дозрівання плодів - 16-20 ° С. При температурі 33 ° С міцелій, як правило, гине, а при температурі3 ° С ріст міцелію закінчується, однак він не гине навіть при температурних показниках менше нуля. Кращі температурні показники повітря, потрібні для формування печериці, знаходяться біля 16 ° С. Плодоношення печериці майже закінчується при температурних показниках повітря в шампіньонниці менше 10 ° С і більше 20 ° С. Для формування міцелію печериці субстрат повинен мати температуру 29-30 ° С; при температурних показниках субстрату 35 ° С він гине. Найкраща температура повітря в шампіньонниці під час дозрівання повинна бути в районі 25 ° С. [5]

3.3 Вимоги виду до вологості повітря і компосту

Великі вимоги печериця пред'являє до вологості живильного середовища і відносної вологості повітря в шампіньонниці. В період проростання міцелію субстрат повинен містити 60-65% вологи, а відносна вологість повітря повинна бути більше 90%. Під час дозрівання плодів вологозабезпечення живильного середовища має становити не менше 50-55%. Стрімкі коливання температурних показників і вологості повітря негативно впливають на формування печериці.

3.4 Вимоги виду до складу газового середовища

Свіже повітря потрібен для печериці в період плодоутворення. Оптимальний вміст вуглекислого газу в повітрі приміщення, де вирощуються гриби, - 0,1-0,15%, не вище, так як при концентрації 0,4% ріст зародків плодових тіл припиняється, міцелій виходить на поверхню грядок і утворює щільний шар зрощених гіф. Присутність тільки чистого і свіжого повітря здатне гарантувати отримання хорошої урожайності. Потреба печериці в свіжому повітрі при повному формуванні хвилі дозрівання коливається від 8 до 20 м3 на один м2 стелажа на годину і залежить від розмірів хвилі. Печериця не витримує інтенсивного і особливо сухого повітряного потоку, яке охолоджує або нагріває шампіньйонницю, провокує розтріскування плодових тіл або припинення плодоутворення. Аміак і сірчані гази також шкідливі для печериці. Великої шкоди завдає і дим.

У практиці вирощування печериці визначені норми вентиляції приміщень, на основі яких розраховується продуктивність вентиляторів припливної вентиляції. Так, продуктивність вентилятора для приміщення корисною площею 200 м2 повинна становити близько 3000 м3 / год (10-15-кратна циркуляція повітря в годину). У промислових шампіньонницях система вентиляції включає шахту припливної вентиляції, обладнану системою кондиціонування і мікробіологічного очищення повітря, вентилятор, магістральні і розвідні канали за спеціальною схемою. Крім того в камерах влаштовують установки для підігріву і охолодження вентиляційного повітря, що дозволяє вирощувати печериці протягом всього року. У пристосованих для вирощування печериць приміщеннях використовуються вентилятори, що забезпечують приплив свіжого і відтік відпрацьованого повітря.

3.5 Вимоги виду до освітлення

У зв'язку з тим, що печериці не містять хлорофілу, світло в їхньому житті не має значення. Печериці прекрасно розвиваються і плодоносять в повній темряві. Пряме сонячне світло підсилює добові коливання температури, знижує відносну вологість повітря, що призводить до зниження врожайності і товарності грибів. У незатемнених приміщеннях шкірочка капелюшків грибів швидко грубіє, розтріскується, стає лускатою. Для нормального розвитку плодових тіл грибів необхідне світло. Зазвичай для освітлення встановлюють економні люмінесцентні лампи (90 - 100 люкс). Розрахунок такий: одна лампа на кожні 15-20м2. Освітлення працює протягом 10 - 12 годин.



4. Характеристика штамів виду

За забарвленням шкірки капелюшка культивовані печериці поділяють на три форми (різновиди): білу, кремову, коричневу. Кремова і коричнева форми стійкіші до хвороб і більш урожайні, але чутливі до змін зовнішнього середовища, в порівнянні з білою формою. З білої форми можна рекомендувати наступні штами печериці: USA1, A-15, 512, 130, У-217, Д-13, 8, 9, 12, 19, 1932, 2008 і інші; з кремової - 11, 32, НДР-2 та інші; з коричневої - 273, 6 і т.п. Штами відрізняються один від одного розмірами і формою плодового тіла, врожайністю, стійкістю до хвороб і шкідників, а також вимогами до умов зовнішнього середовища. Однак дати певні рекомендації у виборі штаму не можна. Посадивши кілька штамів, можна вибрати найкращий для конкретних умов вирощування. Кожен штам необхідно висівати в компост окремо від іншого. Змішування штамів білої, кремової і коричневої форм печериці призводить до взаємного пригнічення і зниження врожаю. В Українідля культивування шампіньйона рекомендують використовувати штами селекції зарубіжних фірм: Horst, Hauser (Нідерланди) Somycel (Франція), Italspawn (Італія).[6]

USA1. Плодові тіла гладкі, білі, розміри від середніх до великих. Капелюшок правильної, округлої форми, ніжка коротка. Діаметр капелюшка 5-7 см. Для інокуляції потрібно компост гарної якості, з вмістом вологи 70%, азоту - 2-2,2% і рН 7,2-7,5. Рекомендоване дозування міцелію0,5 кг / м2 (на 1 м2 укладається 108-110 кг компосту). Повне обростання компосту відбувається за 13-14 днів при температурі в приміщенні 23-28^оС (в компості - 25 оС). Покривний шар наноситься після зазначеного часу, його розстилають рівномірно товщиною 4-5 см і добре зволожується. Склад: 70% торфу і 30% крейди. в основному міцелій досягає поверхні покривної грунту через 8-9 днів після гобтування. Після цього необхідно розпушити покривний шар на глибину 2-2,5 см. Через 2-3 дня після розпушування температуру повітря необхідно знизити до 18- 20°С. Вологість повітря під час росту грибів потрібно підтримувати на рівні 80-90%, концентрацію СО_з - 0,08-0,1%. Зволоження слід почати при досягненні плодовими тілами розміру шпилькової головки. Перший збір врожаю в основному відбувається через 20-23 дня після гобтування. Зниження температури до 16°С під час плодоношення призводить до появи більш дрібних плодових тіл. Після збору врожаю необхідно здійснювати полив з розрахунку 1-1,5 л води на 1 кг зібраних грибів. Основна маса плодових тіл знімається за першу і другу хвилі плодоношення, хоча збір грибів можна продовжувати і в третю і в четверту хвилі. Штам дає високий урожай, гриби добре зберігаються. Плодові тіла придатні як для безпосереднього продажу, так і для консервування.

А-15. Самий останній штам, виведений на американських і європейських ринки. Він був відселектований виключно завдяки його здатності утворювати велику капелюшку. Капелюшок округлої форми, гладкий, не схильний до утворення лусочок. Дуже пластичний - пристосовується до широкого спектру компостів і систем культивування. Добре реагує на внесення добавок (наприклад, міллішамм). Плодові тіла дуже щільні, прекрасної якості, які ідеально підходять для продажу в свіжому вигляді. За останній рік показав найбільше зростання на ринку.

512. Відселектований у Франції в Дослідницькому центрі м. Лонжу. Утворює плодові тіла з хорошою пропорцією між капелюшком і ніжкою, з округлою головкою, щільні, середнього розміру. Характеризується відносно рівномірними хвилями плодоношення. Є високоврожайним, якісним гібридним штамом, малочутливим до умов вирощування. Низька вологість і сильні повітряні потоки можуть привести до утворення лусочок на капелюшку. Витримує досить високий рівень СО2 (при відповідних умовах вирощування плодоутворення відбувається навіть при рівні СО2 - 2000 ррм,). Широко культивується по всій Європі.

130. Відселектований в американському Каботському дослідному інституті. Найбільш гнучкий з середніх гібридів - здатний утворювати плодові тіла різних розмірів. У разі швидких потоків повітря і більш низької температури утворюються гриби дрібних і середніх розмірів, а під дією більш повільного повітряного потоку і при більш високій температурі - гриби середнього і великого розміру. Швидко колонізує компост, легко утворює примордії, що скорочує період часу від нанесення покривної суміші до збору врожаю при оптимальних умовах культивування. Капелюшок округлий, поверхня від гладкої до злегка шорсткою. Добре підходить для культивування в мішках, блоках і на полицях.

273. Коричневий негібридний штам. "Ветеран" - культивується більше 20 років. Цей штам користується особливим попитом серед початківців грибівників, так як невибагливий до якості компосту і повітряного середовища, але при підвищенні температури в камері плодоношення вище 22 ° С рано розкривається. Загальні принципи культивування такі ж, як і в описаних вище гібридів. Збирають 4-5 хвиль плодоношення. Загальна врожайність зазвичай становить 15-18 кг / м2.



5. Посівний міцелій культивованих грибів

5.1 Підтримання колекційної і маточної культури гриба

Головною умовою одержання високого врожаю їстівних грибів є наявність якісного посівного матеріалу міцелію, яким повинен швидко обростати субстрат, характеризуватись стійкістю до хвороб. В звичайних умовах неможливо одержати якісний міцелій через присутність шкідливої мікрофлори. Його необхідно готувати у спеціальних лабораторіях, які забезпечені відповідним обладнанням. Лабораторія, яка займається виробництвом міцелію грибів, повинна знаходитись окремо від приміщень, в яких вирощують товарний врожай грибів. Така просторова ізоляція передбачає захист міцелію від негативного впливу шкідливих мікроорганізмів під час виробництва посівного міцелію. До складу лабораторії з вирощування посівного міцелію входять такі приміщення: кімната для збереження необхідних матеріалів (зерна, крейди, банок, тощо), кімната для миття посуду, варочна, автоклавна, бокс, термостатна, холодильна камера. Лабораторія забезпечується лабораторним інструментом та посудом.

Маточну культуру (міцелій) грибів одержують шляхом висівання спор гриба, проведення селекційної роботи в спеціальних наукових лабораторіях, відділення кусочків тканини від плодового тіла (тканинна культура). Плодові тіла їстівних грибів для розмноження збирають у період дозрівання спор та досягнення максимального розміру шапинки гриба. Такі плодові тіла зберігають у поліетиленових пакетах у холодильнику, їх вибирають із загальної кількості плодових тіл за показниками, які відповідають штаму. Розмноження проводять спорами або шматочком тканини. При розмноженні вегетативно з попередньо обробленого стерильним тампоном плодового тіла, стерильним скальпелем вирізають шматочок тканини з середини шапинки і переносять на поживне середовище, що знаходиться в чашці Петрі. Під час розмноження спорами на поживне середовище в чашку Петрі висівають спори. Після проростання спор і повного обростання середовища маточну культуру пересівають у пробірки на свіже поживне середовище два рази на рік і зберігають у холодильнику за температури 0-2°С. Поживне середовище для пробірок готується різними способами. Але найбільш поширений із них такий: до 1 л сусла (проміжний продукт при приготуванні пива) додають 20 г агар-агару і готують, помішуючи до повного розчинення агар-агару. Гаряче середовище розливають у пробірки на 1/2 об'єму, закривають гумовою пробкою і стерилізують за температури 101°С впродовж 25- 30 хв. Після стерилізації пробірки з гарячим середовищем розкладають похило і дають середовищу охолонути. В цих пробірках з поживним середовищем росте і зберігається маточна культура їстівних грибів. Маточну культуру використовують у лабораторії для прискореного способу одержання посівного міцелію. Спочатку маточну культуру з пробірки пересівають на поживне середовище в чашки Петрі з послідуючим перенесенням агар-агарного міцелію на проварене зерно пшениці, ячменю, вівса, проса, кукурудзи чи компосту.

5.2 Характеристика субстратів для приготування посівного міцелію

Процес отримання стерильного спорового міцелію включає три стадії: вирощування вихідної культури з спор, вирощування проміжної культури і вирощування посівного міцелію. Кожна стадія виробництва має свою технологію і виконується в приміщеннях, які відповідають вимогам технологічного процесу. Зерно для приготування живильного середовища належне бути чисте, без домішки дробленого. Допустима кількість домішок не повинно перевищувати 2%, битого і дробленого зерна має бути не більше 3%, а вологість зерна - не більше 14%. Очищення зерна, запарювання, змішування з мінеральними добавками, дозування проводять в приміщеннях при звичайних умовах. Такі процеси, як стерилізація з охолодженням, інокуляція, перша інкубація, струшування і друга інкубація, а також перетарювання міцелію, - найбільш відповідальні в технологічному процесі вирощування міцелію. Тому їх слід виконувати в приміщеннях зі стерильними умовами, що досягається кондиціонуванням повітря і його мікробіологічної очищенням через механічні фільтри, а також освітленням приміщень світильниками з кварцовими лампами. З метою збереження стерильності та унеможливлення потрапляння інфекції ззовні в приміщеннях підтримують невеликий надлишковий тиск.

5.3 Технологія приготування посівного міцелію

Технологічний процес вирощування посівного міцелію на живильному середовищі з зерна злакових культур включає приготування живильного середовища з зерна, змішування його з мінеральними добавками, розфасовку зерна в ємності для вирощування, стерилізацію та охолодження, інокулюють проміжної культурою міцелію, інкубацію, охолодження і зберігання або дозування, упаковку і реалізацію. Схема технологічного процесу показана на малюнку 33.



Мал. 1. Схема технологічного процесу вирощування міцелію

Залежно від ємностей, що застосовуються для вирощування посівного міцелію, технологічний процес може бути з перетаруванням міцелію між періодами зростання і дозуванням або без нього. При вирощуванні міцелію з перетаруванням в якості ємностей для вирощування використовують скляні бутлі, циліндри, а при невеликому обсязі виробництва - конічні колби з діаметром горловини 30 мм. Перетарують міцелій в пакети з полімерної плівки місткістю близько 2 л з дрібною перфорацією стінок для повітрообміну. При вирощуванні міцелію без перетарування в якості ємностей слід застосовувати пакети з термостійкого полімерного матеріалу з фільтрами тонкого очищення, також виготовленими з полімерного матеріалу. Ці матеріали при виготовленні пакетів з'єднують між собою пайкою при високій температурі.

Зерно перед висіванням міцелію готують за таким рецептом: 10 кг зерна заливають 15 л води і проварюють в котлі типу ПК-60 до консистенції воскової стиглості впродовж 30-60 хв. (залежно від твердості зерна) на слабкому вогні. Проварене зерно розсипають шаром 2-3 см для охолодження і підсушування. До такого зерна додають 30 г крейди та 12 г гіпсу для регуляції кислотності, покращення структури і рН середовища. Суміш засипають в 0,5-1,0 л ємкості або ж поліетиленові пакети з біофільтром (на 2/3 об'єму) і стерилізують за температури 120-1270С впродовж 1,5-3 годин під тиском 101 кПа. Після автоклавування субстрат охолоджують до температури 24- 26°С і висівають маточний міцелій. Інокуляцію проводять в стерильних умовах над полум'ям спиртівки. Ємкості із зерном та висіяним маточним міцелієм переносять у термостат з температурою 24-26°С, де проходить обростання зерна. Вологість повітря в цей період становить 60 %. При високій якості маточного міцелію обростання зерна триває для гливи 5-6 діб, печериці 20-25 діб, кільце вика 11-12 діб. Після розфасування в пакети міцелій 2-3 дні дорощують в окремому приміщенні на стелажах за температури 22-24оС і вологість70-75% Зерно після обростання міцелієм набуває білого кольору з приємним грибним запахом. Міцелій розростається нерівномірно, тому в процесі його інкубації передбачено 1-2 разове струшування зерна. Через 3-4 тижні зерновий міцелій готовий до подальшого використання. При необхідності зерновий міцелій зберігають у холодильній камері при температурі 2-4°С. З'явлення на посівному міцелії плям (чорних, зелених, оранжевих) свідчить про недотримання стерильних умов, а також можливе інфекційне пошкодження плодового тіла. За появи бактеріальної або грибної інфекції ємкості із зараженим зерновим міцелієм відділяють від загальної маси, стерилізують за температури 130°С впродовж 2 год і видаляють його за межі лабораторії, а посуд миють. Поліетиленові пакети з біофільтром вдруге не використовують. Якісний зерновий міцелій повинен бути білого кольору і характеризуватись приємним грибним запахом. Його можна використовувати для пересіву в інші ємкості.

5.4 Контроль якості посівного міцелію та його зберігання

Після дорощування якість посадкового матеріалу оцінюють такими методами:

органолептична оцінка - цілісність оболонки, що містить міцелій; щільність обростання носія (міцелій повинен бути білий, рівномірно розрослий); приємний грибний запах; відсутність жовтих плям.

мікробіологічний контроль якості: висів 1-+2% від партії міцелію на поживне середовище на наявність мікрофлори.

контроль енергії проростання - здійснюється шляхом висівання міцелію на стерильний субстрат на якому будуть рости гриби. Оцінюють процент опушених зерен та швидкість росту міцелію на субстраті. Беруть 1,5-2% від партії.

збереженість генетичних характеристик сорту (продуктивність, конкурентрноспроможність, стійкість до несприятливих умов, здатність формувати примордії, структура і габітус плодових тіл).

Термін зберігання зернового міцелію визначається температурою та вологістю субстрату: при температурі 0-2°С - впродовж 4 міс, 3-5°С - 3 міс, 6- 12°С - до 1 місяць 12-18оС протягом 10-12 діб. Ознакою старіння зернового міцелію вважається поява жовтих краплин на поверхні зерна. Старий міцелій втрачає якість, гіфи темніють, зерно висихає, зменшується маса.

Сучасна технологія тиражування міцелію проводиться за схемою: проварювання зерна - фасування в ємкості (бутилки, банки, пакети з біофільтром - стерилізація - інокуляція - інкубація - розфасовка - дорощування - зберігання - реалізація) Конвеєрне вирощування міцелію - сировина поступає в блендер змішувач, де відбувається проварювання, сушіння, додавання мінеральних речовин, стерилізація, охолодження, та інокуляція. Інокульоване зерно автоматично розфасовується в стерильні мішки з мікропористими фільтрами, які запаюють і по транспортеру подається в камеру пророщуваня.[7]



6. Компости для вирощування виду

6.1 Характеристика вихідних компонентів для приготування компостів

Субстрат (компост) служить місцем існування печериці протягом всього періоду вирощування гриба. Від складу, структури, вологості, повітропроникності субстрату, кислотності його середовища, вмісту в ньому елементів живлення залежить створення необхідних умов для розвитку гриба. З субстрату міцелій печериці отримує воду, кисень, поживні речовини. У той же час міцелій гриба і мікроорганізми, які живуть в субстраті, в процесі своєї життєдіяльності виділяють в субстрат кінцеві продукти обміну речовин (метаболіти), які постійно повинні нейтралізуватися, через їх негативний вплив на міцелій печериці. Отже, субстрат виконує цілий комплекс функцій, забезпечуючи оптимізацію чинників зростання і розвитку гриба.

Багаторічна практика вирощування печериці показала, що найкраща живильне середовище для нього - ферментований соломистий кінський гній, що отримується при стійловому утриманні тварин. Готувати субстрат для вирощування печериць краще зі свіжого гною або, по крайній мірі, що зберігався не більше двох тижнів, так як в процесі тривалого зберігання гній розкладається і його якість знижується в зв'язку з втратою структури. Хімічний склад кінського гною значно коливається в залежності від якості і виду кормів, а також раціону годівлі. Вміст поживних речовин в свіжому кінському гної може коливатися в таких межах (%): азот загальний - 0,32-0,84; фосфор (Р2О5) - 0,18-0,68; калій (К2О) - 0,23-0,8. При нестачі кінського гною в якості його замінників може бути використаний гній інших сільськогосподарських тварин на солом'яній підстилці, однак структура інших видів гною поступається кінського, хоча за вмістом основних елементів живлення вони гірші. Крім того, кінський гній містить мікроорганізми, які сприяють активізації процесу ферментації. Гній великої рогатої худоби і свиней містить більше води і деяких інших поживних речовин в порівнянні з кінським, але обидва види гною дуже в'язки, майже не пропускають повітря, тому розігріваються занадто повільно і погано ферментують. У зв'язку з цим вони менш придатні для приготування шампіньйонного субстрату. Перспективним для приготування шампіньйонного субстрату є гній овець. Він має структуру, близьку до кінського, містить більше азотистих речовин, легкий і швидко розігрівається при ферментації. Використання того чи іншого виду гною для приготування субстрату пов'язане з розробкою певної технології його ферментації.

Хороший матеріал для шампіньйонного субстрату - солома злакових культур. За хімічним складом солома різних злаків відрізняється незначно, але істотно - за швидкістю розкладання і збереженню структури. Солома злаків містить велику кількість вуглеводів, калію, кальцію та інших зольних елементів, необхідних для печериці. Встановлено, що в якості основного компонента для приготування субстрату краще використовувати солому пшениці (озимої, дещо гірше - ярий), потім солому жита, можна застосовувати також суміш соломи цих двох культур. Хімічний склад повітряно-сухої соломи і частин рослин різних культур наведено на рис 2.



Рис 2 Хімічний склад соломи, придатної для приготування шампіньйонного субстрату,% до загальної маси

Додавання до соломи певної кількості гною та інших органічних матеріалів і мінеральних добрив забезпечує поліпшення якості субстрату і отримання високих і стабільних урожаїв культури печериці. На цьому засновано приготування напівсинтетичного і синтетичного типів субстрату.

Оскільки солома і гній містять недостатню кількість азотистих речовин, необхідних для вирощування печериць, до цих основних матеріалів додають органічні матеріали з високим вмістом азоту, а також мінеральні азотні добрива. Як азотовмісні органічні матеріали можуть бути використані відходи різних виробництв. З азотних мінеральних добрив в шампіньйонний субстрат додають карбамід (сечовину), сульфат амонію, аміачну селітру. При використанні сульфату амонію необхідно вносити рівну кількість вапняку для нейтралізації кислого впливу добрива. При нестачі в субстраті фосфору і калію додають суперфосфат і калійні добрива. Важливу роль у створенні і підтримці буферності середовища субстрату грає кальцій. Використовують дрібно подрібнений або мелений вапняк, доломіт або мергель, можна з успіхом застосовувати дефекат - відхід цукробурякового виробництва, що містить 40-50% СаО, а також відходи целюлозного виробництва, в складі яких до 56% СаО. Встановлено, що на 1 т гною досить додати 25 кг вапняку, а до напівсинтетичного і синтетичного субстрату - 60-65 кг на 1 т повітряно-сухої соломи. [7]

Для нормального росту і розвитку гриба, отримання високих врожаїв плодових тіл важливе значення має співвідношення основних елементів живлення в субстраті. Оптимальне відношення N: Р: К, як правило, має бути 3 - 3,5: 1: 2 - 2,5. Зміст загального азоту в сухій речовині готового субстрату коливається від 1,8 до 2,3%. Кількість кальцію може становити від 4 до 7-7,5%. Зміст загального азоту в суміші вихідних матеріалів для ферментації має перебувати на рівні 1,6-2% на суху речовину. На основі багаторічних досліджень Ц. Ранчевой (НРБ) запропонована методика розрахунку матеріалів для приготування субстрату з урахуванням вмісту азоту в його складових частинах і додавання азотовмісних речовин до 2% загального азоту.

Потреба у вихідних матеріалах для приготування субстрату. При організації вирощування печериць важливо правильно розрахувати потребу у вихідних матеріалах для приготування субстрату. Основні показники для такого розрахунку - втрати маси і сухої речовини за період спонтанної ферментації, які залежать від тривалості ферментації і складу субстрату. Втрати маси варіюють від 30 до 50%. Загальні втрати маси і сухої речовини за період ферментації і термічної обробки субстрату складають 30%.

6.2 Способи приготування компостів та їх характеристика

Приготування субстрату проходить у два етапи: І - ферментація компонентів; II - пастеризація і кондиціонування субстрату. Перший етап (ферментацію) проводять у місцях, де змішують компоненти субстрату. Ферментацію проводять на майданчику з бетонною основою, що оберігає субстрат від впливу ґрунтової мікрофлори та запобігає втраті води з розчинними поживними речовинами. Для приготування 1т субстрату (компосту) необхідно 10-15 м2 площі. Підготовку субстрату розпочинають із попереднього зволоження соломи. Субстрат повинен містити 70-73% води. За дві доби пшенична солома здатна увібрати воду в такій кількості, що у 2,5 рази перевищує попередню її вагу. Після замочування солому змішують з гноєм, формують бурт і залишають для розігріву. Розміри бурта коливаються у межах: ширина - 1,5-1,8 м, висота - 1,8-2,2 м, довжина - довільна. Після закладання бурта температура в ньому за рахунок мікробіологічних процесів значно підвищується і через 5-7 днів досягає максимуму. У бурті температура, вологість, повітряний режим розподіляються нерівномірно. Для підтримання рівномірного процесу ферментації періодично проводять перемішування субстрату із зміною положення основних зон бурта. Кількість перемішувань при підготовці субстрату становить 4-5 разів з інтервалом 3-5 днів. Чергове перемішування проводять на початку осідання бурта. Добре приготовлений субстрат (компост) після ферментації повинен відповідати наступним показникам: темно-коричневий колір, солома легко розривається і стає м'якою на дотик, вологість компосту 68-70 %, вміст аміаку (NH4) - 0,35-0,4% в сухій масі, вміст азоту - 1,6-1,8 %, Р2О5 - 0,7-1,0 %, К20 - 1,21,5 %, СаО - 2,5-3,0 %, відношення C:N - 20:1, рН - 8,2-8,0. Ферментацію компосту можна проводити за схемами, які наведені в таблицях 4,5. Підготовлений таким чином компост можна використовувати для вирощування шампіньйонів. Він характеризується однорідною структурою, темно-коричневого кольору, при стисканні в руці не маститься, солома розривається з невеликим зусиллям, запах вихідних матеріалів і аміаку відсутній, рН водної витяжки - до 8, при розпушуванні периферійного шару бурта видно присутність актиноміцетів у вигляді голубувато-білого, швидко зникаючого нальоту. За умов підготовки синтетичного субстрату в два етапи солому зволожують на бетонованому майданчику, додаючи на 1т 150 кг пташиного посліду і 25 кг карбаміду, тривалість зволоження 10 днів, витрата води 2500-3000л. Зволожену солому формують в бурт, вносячи пошарово пташиний послід із розрахунку 250 кг на 1т сухої соломи, і додають близько 500л води на 1т . Компостують за схемою 0-4-8-11-13 з додаванням гіпсу перед першим перемішуванням бурта.

Другий етап підготовки субстрату - пастеризацію і кондиціонування проводять у контрольованих умовах у спеціальному приміщенні (за багатозональною системою вирощування) або у камері вирощування (за однозональною системою) при температурі 57-60°С. Мета пастеризації - одержання лігніно-протеїнового комплексу з вмістом необхідних речовин для живлення міцелію шампіньйона, який вільний від шкідливих мікроорганізмів. Підвищення температури компосту необхідне для знищення шкідливих мікроорганізмів і шкідників, які залишились після першого етапу приготування субстрату. Субстрат наповнюють у контейнери або укладають на стелажі. На 1 м2 розміщують 90-130 кг. За допомогою пари низького тиску підвищують температуру субстрату до 58-60°С і утримують протягом 8 год., перекриваючи подачу пари. З часу перекриття пари приступають до кондиціонування субстрату, посилюючи роботу системи вентиляції. Температуру протягом 12-16 годин знижують до 57-55°С. Температуру компосту поступово понижують на 1-1,5°С за добу до 48-50°С, температура повітря може знизитись до 39-42°С. Чим більша різниця між температурою повітря і компосту, тим активніше проходить процес дозрівання субстрату. Кондиціонування субстрату проводять при температурі 52-55°С, яка є оптимальною для розвитку термофільних мікроскопічних грибів (актиноміцетів), для перетворення аміачного азоту у білок. Далі проводять інтенсивну вентиляцію до повного зникнення запаху аміаку і охолодження субстрату до 25-270С. Під час пастеризації маса субстрату зменшується приблизно на 30%, а кількість органічних речовин - на 20-25 %, вологість знижується з 70-73 % до 65-68 %. Субстрат після пастеризації повинен відповідати таким показникам: повна відсутність аміаку, приємний солодкуватий запах, солома легко розривається, субстрат темно-коричневого кольору, вологість 66-68%. рН 7,0-7,5, вміст азоту - 2,2-2.5 %, Р2О5- 0,7-1,0 %, К2О - 1,2-1,5 %, СаО - 2,3-3,0 %. відношення С : N - 16 -18 : 1. вміст NH4 - менше за 0,1 %.[8]

Схема компостування синтетичного субстрату

Дні	Процеси та операції	Додаток компонентів на 1 т повітряно-сухої маси
1-7	Підготовка соломи.	Вода 2500-3000 л;
1-й	Формування бурта шириною 180см.	Вода 500-1000л (при необхідності), курячий послід 0,9-1 т, карбамід 50 кг, суперфосфат 40 кг.
6-й	Перемішування бурта.	Гіпс 160 кг; крейда 100 кг; вода 500-600 л (при необхідності)
10-й	Перемішування бурта.	Вода 200 л(при необхідності)
13-й	Перемішування бурта.	Вода при необхідності, сульфат калію
16-й	Перемішування бурта.	Вода при необхідності
16-й	Субстрат готовий для вирощування грибів.

Схема компостування натурального субстрату

Дні	Процеси та операції	Додаток компонентів на 1 т кінського гною
0	Укладання гною в бурт шириною 180 см	-
4	Перемішування бурта	350-400 л води, суперфосфату 13 кг, карбаміду 3 кг.
8	Перемішування гною і укладання в бурт.	При необхідності додати воду
12	Перемішування бурта.	18 кг гіпсу, при необхідності додати воду
15	Перемішування бурта.	Вода при необхідності
17	Перемішування бурта.	Субстрат готовий до використання

6.3 Розрахунок річної потреби у компості

Схема річного заповнення камер вирощування компостом

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

1

З

З

2

З

З

3

З

З

4

З

З

5

З

6

З

7

З

8

З

9

Д

Д

10

З

Д

З

Д

11

З

Д

З

Д

12

З

Д

З

Д

13

З

Д

З

14

З

Д

15

З

Д

16

З

Д

17

З

18

Д

Д

19

З

Д

З

Д

20

З

Д

З

Д

21

З

Д

З

Д

22

З

Д

З

23

З

Д

24

З

Д

25

З

Д

26

З

27

Д

Д

28

З

Д

З

Д

29

З

Д

З

Д

30

З

Д

З

Д

31

З

Д

З

32

З

Д

33

З

Д

34

З

Д

35

З

36

Д

Д

Більшість виробництв, які вирощують печериці, змушені припиняти культивування через високу собівартість грибів, тому річний цикл вирощування становить 36 тижнів (9 місяців).

Потужність даного виробництва - 12 камер вирощування по 40т компосту. З схеми, яка наведена вище, можемо сказати, що одна камера вирощування протягом року заповнювалася компостом 4 рази. Відповідно:

- компосту в рік на одну камеру;

- річна потреба в компості.



7. Приміщення для культивування виду та підготовка їх до експлуатації

Печерицю вирощують в спеціалізованих спорудах - печеричницях, а також в різноманітних пристосованих приміщеннях: підвалах, утеплених сараях, погребах, овочевих теплицях, каменоломнях, шахтах, парниках тощо. Основні вимоги до культиваційних споруд для вирощування печериці наступні:

Повинна підтримуватись постійна температура при незначному її коливанні відповідно з вимогами культури за періодами вирощування.

Приміщення повинно бути вентильованим, з рівномірним розподілом повітря.

Повинно мати достатню вологоізоляцію, яка б дозволяла підтримувати вологість повітря на рівні 90% з коливаннями ± 5%.

Не повинно проникати пряме сонячне світло.

Розмір і конфігурація повинні дозволяти виконувати основні виробничі операції механізованим способом. Тривалість виконання найбільш трудомістких операцій - не більше одного робочого дня.

Відповідно до вказаних вимог найбільш придатними для вирощування культури є спеціалізовані споруди (печеричниці), а також каменоломні, печери й підвали, обладнані для виробництва грибів. Печеричниці - це споруди спеціально побудовані для культивування грибів з урахуванням усіх біологічних особливостей культури. Печеричниця для вирощування грибів представляє собою блоки камер культивування, розміщені одним або двома рядами в споруді ангарного типу. Між ними проходить центральний технологічний коридор, вздовж протилежних торцевих камер є широкі коридори, які дозволяють механізовано проводити роботи із завантаженням і видалення субстрату, нанесення покривного матеріалу тощо. Печеричниця складається з камери для пастеризації і кондиціонування субстрату, камери для пророщування міцелію і камери вирощування. При загальній тривалості циклу культивування 12 тижнів у складі комплексу повинні бути мінімум дві камери пастеризації субстрату, дві камери для пророщування міцелію і 9 камер вирощування. Мінімальна площа печеричниці складає 0,36, оптимальна - 0,7 га корисної площі.[7]

Мал. 3. Цех вирощування (шампиньонницах) для однозональние системи (схема): 1 - камери вирощування; 2 - побутові і допоміжні приміщення; 3 - робочі коридори; 4 - центральний коридор

7.1 Розрахунок параметрів культиваційного приміщення

А)Потужність даного виробництва печериці становить 12 камер вирощування по 40 т субстрату. Спосіб вирощування -стелажний (у блоках). Укамері 4 стелажі, по 5 ярусів.

Ширина камери вирощування:

Довжина камери:

(маса компосту на 1 стелажі)

(маса компосту на ярусі)

(погонний)

(довжина стелажа)

17,5+1+1,7=22,2 (м) - довжина камери вирощування

Висота камери:

Визначення площі вирощування:

(загальна довжина стелажів)

- площа вирощування.

Б)Розрахунок елементів вентиляційної системи камери вирощування печериць

Площа вирощування становить 470м2, у камері чотири стелажі, три повітроводи. Два повітроводи , розміщенні по краях камери, будуть розподіляти повітря на крайні стелажі. Площа вирощування кожного із стелажів становить 117,5м2, а повітровід між другім і третім стелажем буде розподіляти повітря на два стелажі із сумарною площею вирощування 235м2.

Розрахунок продуктивності вентилятора (УS) для камери вирощування:

Розрахунок діаметра центрального повітроводу

Продуктивність вентилятора для центрального повітроводу (Р) становитиме:

Площа перерізу центрального повітроводу (Sп):

Діаметр центрального повітроводу (D1):

Розрахунок кількості отворів у центральному повітроводі

Аналогічно розраховуємо діаметр крайніх повітроводів

і кількість отворів у них

Продуктивність вентилятора для крайнього повітроводу:

Площа перерізу крайнього повітроводу:

Діаметр крайнього повітроводу:

Сумарна площа крайнього повітроводу:

Кількість отворів у крайньому повітроводі:

Другий крайній повітровод має показники, аналогічні вищенаведеним.



8. Технологія вирощування виду

8.1 Інокуляція субстрату міцелієм

Після пастеризації субстрат шаром 20 см наповнюють у ящики чи поліетиленові мішки або розміщують ярусами на стелажах. Інокуляцію субстрату виконують міцелієм, вирощеним на зерні пшениці або напівперепрілому компості. Міцелій, що зберігався у холодильній камері, попередньо прогрівають при кімнатній температурі протягом доби, з наступним подрібненням. До інокуляції міцелію приступають, коли температура субстрату після пастеризації буде становити 25-27 °С. Норма висіву зернового міцелію - 5-7 кг на 1 т субстрату (на 1 м2 поверхні вносять 500 г зернового, або 600 г компостного міцелію). Основну масу міцелію (80 %) перемішують з субстратом на глибину 12-15 см, а решту (20%) рівномірно розсипають зверху на компост і поверхню злегка ущільнюють. Міцелій висівають вручну або використовують для цього спеціальну сівалку з електроприводом. Після посіву міцелію поверхню субстрату накривають газетним папером і зволожують. Температуру субстрату утримують на рівні 25-27°С, температуру повітря 22-25°С, а вологість повітря - 90-95%. Під час інкубації міцелію свіже повітря до приміщення не подають, відбувається лише рециркуляція повітря. Добре приготовлений субстрат на 14-20 день повністю пронизується білими гіфами шампіньйона, після чого папір знімають.

8.2 Розрахунок річної потреби у посівному міцелії

Норма інокуляції для печериці - 0,5% від маси компосту. Під час засівання 1 камери вирощування використовується 200 кг посівного міцелію.