Насінництво й насіннєзнавство олійних культур

Десикація -- штучне підсушування рослин перед збиранням УРожаю -- давно відомий і загальновизнаний агрозахід. Його суть полягає в тому, що десиканти (реглон, грамоксон, дипиридилфосфат, диметилин, хлорат магнію, баста та ін.) викликають зневоднення тканин і на 10-15 днів прискорюють достигання соняшнику. Десикацш зменшує втрати при збиранні насіння, його засміченість, гальмує розвиток гнилей, підвищує врожайність і якість насіння. Воно, зібране з попередньою десикацією, краше зберігається, менше вражається мікроорганізмами. Десикацію за її наслідками прирівнюють до роздільного збирання; збільшується маса насіння, підвищується його схожість, поліпшуються врожайні якості.

Проте десикація поліпшує врожайні якості тільки молодого (15--20-денного) насіння, зменшуючи водночас олійність потом-стпа. На посівні та врожайні якості насіння старшого віку воно помітно не впливає. Рання десикація в умовах надмірного зволоження в 2-3 рази збільшує ураженість рослин гнилями порівняно з необробленими рослинами.

Рекомендується товарні посіви обробляти десикантами через 40-45 днів після цвітіння рослин, насіннєві ділянки -- через 35-- 40 днів за вологості насіння не вищій за 40%.

Відома величезна кількість заходів і засобів впливу на насіння в післязбиральний період. Найбільш відомий захід -- протруювання насіння, тобто обробка його інсектофунгіцидами з метою знищення патогенної мікрофлори, захисту від шкідників. Шкідники й хвороби не тільки фізично порушують структуру насіння, утруднюючи функціонування його органів, але й спричиняють гормональний дисбаланс, виділяють сторонні фізіологічно активні речовини. Для відновлення структури, гомеостаза й гомеореза потрібні додаткові енергія, час. Внаслідок цього адап-тивність і продуктивність систем знижується. Для поліпшення посівних і врожайних якостей рекомендують: замочувати насіння у воді, розчинах фізіологічно активних речовин, солей, кислот, лугів, антибіотиків, екстрактів з пророслого насіння; сонячно-теплове обігрівання; використання електричних, магнітних полів, ультразвуку, вібрації, лазерних променів і т.ін.

Однак більшість із перелічених засобів нетехнологічні або нерентабельні. Тому питання впливу на насіння в післязбиральний період залишається актуальним і донині. Низька ефективність способів впливу на насіння пояснюється також несвоєчасним застосуванням їх. З теоретичного погляду, враховуючи винятково важливу роль екологічної інформації в момент «зчитування» нових порцій генетичної інформації, ефективно впливати на рослину та насіння можна у фази мейозу, утворення зиготи, на початку набрякання, проростання насіння, диференціації конуса наростання стебла тощо.

Вибір попередника. Кращі попередники соняшнику -- озимі та ярі колосові, задовільні -- кукурудза на силос і зерно, небажа-_НІ __ гречка, цукрові буряки, овочеві культури. Не рекомендується розміщувати соняшник після сої, гороху, квасолі, тому що ці попередники можуть накопичувати інфекцію сірої й білої гнилей. Не допускається розміщення соняшнику після кукурудзи, вирощуючи яку, застосовували триазинові гербіциди, а також -- повернення соняшнику на попереднє місце раніше, ніж через 6--8 років.

Дотримання сівозміни дає змогу без додаткових витрат запобігати накопиченню вгрунті інфекції, хвороб та шкідників.

При повторному розміщенні соняшнику його врожайність у Запорізькій області знижувалась у середньому на 6,9 ц/га, а олійність насіння -- на 1,1--3,2%.

Обробіток грунту. Залежно від грунтово-кліматичних умов застосовують різні системи основного обробітку грунту: звичайний зяб, поліпшений зяб, напівпар, пошаровий, протиерозійний обробіток і т.ін.

Звичайний зяблевий обробіток включає лущення стерні дисковими лущильниками й зяблеву оранку на 20-22 см. В ерозійно небезпечних районах замість дискового лущення застосовують неглибокий обробіток культиватором-плоскорізом, а замість оранки -- глибоке розпушування грунту плоскорізом -- глибокорозпушувачем.

Поліпшений зяблевий обробіток застосовують на полях, засмічених багаторічними коренепаростковими бур'янами. Протягом літа такі поля 2-3 рази обробляють дисковими й лемішними лущильниками на глибину 6-8 і 8-10 см, а у вересні--жовтні здійснюють оранку на 20--22 см. При сильному засміченні поля коренепаростковими бур'янами їхні сходи (розетки листя) обробляють гербіцидом 2,4-Д (2,5 кг/га) за 1,5-2 тижні до оранки.

З метою знищення багаторічних бур'янів шляхом виснаження застосовують пошаровий обробіток грунту на 6-8, 8-Ю, 12-14 см і глибоку оранку на 27--30 см.

Вибір системи основного обробітку грунту залежить не тільки від рівня його засміченості та видів бур'янів, погодних умов, але й від економічних можливостей господарства.

Мета будь-якого способу роботи з грунтом -- знищення бур'янів та накопичення вологи. Соняшник слабо реагує на глибокий обробіток грунту: глибока оранка (27--30 см) не має переваги перед звичайною (20--22), а в деяких випадках дає навіть негативний економічний ефект.

Доцільно перед сівбою соняшнику проводити передпосівну культивацію з боронуванням і шлейфуванням без закриття вологи рано навесні за умови вирівняння зябу восени. При цьому знищується значно більше бур'янів, ніж за інтенсивного обробітку (закриття вологи + рання культивація + передпосівна куль-. тивація), а врожайність не зменшується.

Протипоказані мінімальному обробітку переущільнені, запливаючі грунти з низьким вмістом гумусу (<4%), неякісно зорані тощо.

Удобрення. Для утворення 1 ц насіння й відповідної кількості вегетативної маси соняшник використовує в середньому 6 кг] азоту, 2,6 кг фосфору й 18,6 кг калію. Будучи рослиною-¹ калієфілом, він використовує калій, якого не беруть інші росли- і ни. Рівень споживання елементів живлення залежить від багатьох факторів, у тому числі -- від генетичних особливостей сор-| ту чи гібрида.

Соняшник належить до культур з помірною реакцією на удоб- | рення: максимальний приріст урожайності від оптимальних доз] добрив становить 4--5 ц/га. Ефективність добрив обумовл юється строками, способами їх внесення, наявністю елементів живлення, особливо фосфору, погодними, грунтово-кліматичними умо-1 вами тошо (табл. 28).

Таблиця 28. Орієнтовні дози мінеральних добрив для соняшнику в основних зонах вирощування, кг/га д.р.

Зони	N	Р2О5	к2о
Південний Степ	30-60	40-90	0
Північний Степ:
центральні райони	30-40	60	0
східні райони	60	40-60	40-60
Лісостеп центральний і південний	60	40-90	40-60
Лісостеп північний	45	60	90-120

На чорноземах вилугуваних, карбонатних звичайних і південних, де розмішуються основні посіви соняшнику, кращі результати забезпечують азотно-фосфорні добрива при співвідношенні М:Р=1:1,5 або 1:1, найбільш ефективна норма добрив виправдано тільки на грунтах з низьким вмістом цього елементу. Найбільш доцільно вносити добрива локально -- перед сівбою за допомогою сівалок або культивато-рів-підживлювачів, а також під час сівби в дозі ^₀Р₁₅К₁₅ Останнім часом у деяких господарствах Запорізької, Луганської, Донецької та інших областей під соняшник стали вносити гній по 20--25 т/га, що забезпечує зростання врожайності на 2--5 ц/га.

Для сівби використовують насіння, яке відповідає нормам Держстандарту (табл. 29).

Таблиця 29. Норми якості насіння соняшнику за ДСТУ 2240-93

Категорія насіння	Типовість, % (мінімум)	Панцирність, % (мінімум)	Стерильність материнських ліній, % (мінімум)	Вміст насіння	Енергія проростання, % (мінімум)	Схожість, % (мінімум)
				основної культури, % (мінімум)	у т.ч. облущених, % (мінімум)	інших видів, шт./кг (максимум)
						культурних	бур'янів
				Сорти
ОН	99,9	99,0	-	100	1,0	0	0	87	92
ЕН	99,8	98,0	-	99	1,0	3	2	87	92
РНі-з	98,0	96,0		98	2,0	10	5	82	87
			Батьківські форми гібридів
ОН	99,9	99,0*	98	98	1,0	5	3	80	85
ЕН	98,0	98,0*	95	97	2,0	10	5	80	85
рн,_3	98,0	97.0*	95	97	3,0	10	5	-	80
			Перше покоління гібридів
Р,	98,0	97,0	-	98,0	3,0	10	5	-	85

* Лише для материнських форм.

Маса 1000 насінин батьківських форм І першого покоління гібридів не нормується, вміст склероціїв білої та сірої гнилей у насінні не повинен перевищувати 3 шт./кг.

Для обробки насіння перед сівбою використовують ровраль, апрон, ТМТД, Тиган С, аклеллік та ін.

Сіють соняшник сівалками СУПН-8, СПЧ-6М при стійкому прогріванні 10-сантиметрового шару грунту до 8-- 10°С.

Глибина загортання насіння у вологий грунт -- 5--6 см, при пересиханні верхнього шару грунту-- 7--8 см, оптимальна норма висіву й густота рослин залежать від призначення посіву. На товарних посівах перед збиранням має бути на гектарі 50--60 тис. рослин гібридів, 40-45 тис. -- сортів.

Догляд посівів передбачає розпушування грунту й знищення бур'янів, а також боротьбу з хворобами та шкідниками.

Через 5--6 днів після сівби проводять досходове боронування, а в період утворення 2--3 пар листків -- посходове. Швидкість руху агрегату в першому випадку -- 5--6 км/год, у другому -- 4-- 5 км/год. Міжрядний обробіток здійснюють, у першу чергу, на полях, засмічених коренепаростковими бур'янами. Глибина першого обробітку міжрядь-- 10--12 см, другого-- 8--10 см. Для боротьби з однорічними бур'янами ефективне передпосівне внесення гербіцидів -- трефлана (1,25--1,5 кг/га д.р.) або прометри-на (1,5--2 кг/га д.р.). За наявності на 1 м² двох і більше жуків сірого бурякового довгоносика посіви обробляють амбушем (0,1л/га), волатоном (1,5 л/га), децисом (0,5 л/га) чи іншими інсектицидами. Якщо чисельність попелиці перевершує поріг шкодочинності (>50 шт./м²), застосовують карбофос.

За несприятливих умов у період достигання соняшнику проводять десикацію товарних посівів, якщо вологість насіння ЗО-- 25%, насіннєвих ділянок -- 35--30%. Для десикації застосовують препарат баста (2--3 л/га), реглон (2--3 л/га), хлорат магнію (15-- 20 кг/га), або суміш реглону та хлорату магнію (1 л+10 кг). Витратна норма розчинів -- 100--120 л/га.

Збирають соняшник комбайном СК-5 «Нива» із пристосуванням ПСП-1,5, або комбайнами Дон-1200 і Дон-1500 з пристосуваннями відповідно ПСП-8 і ПСГТ-10 (вологість насіння 8-10%).

Післязбиральна обробка й зберігання насіння. Зразу після обмолоту кошиків ворох негайно очищують, а за необхідності -- підсушують.

Для первинного очищення насіння використовують різні насіннєочисні машини й комплекси: ОСП-25, СМ-4, «Петкус К547А» та ін.

Не виключено підсушування насіння на зерносушарках барабанного (СЗПБ-2, СЗПБ-8) або шахтного типів, а також активним вентилюванням, повітрянагрівачами ВПТ-400, ВПТ-600. Сушать насіння соняшнику при температурі теплоносія 6О-8О°С, температура самого насіння не повинна перевищувати 40°С. Тривалість сушіння, залежно від початкової вологості насіння, 8-10 год.

Догляд посівів передбачає розпушування грунту й знищення бур'янів, а також боротьбу з хворобами та шкідниками.

Через 5--6 днів після сівби проводять досходове боронування, а в період утворення 2--3 пар листків -- посходове. Швидкість руху агрегату в першому випадку -- 5--6 км/год, у другому -- 4-- 5 км/год. Міжрядний обробіток здійснюють, у першу чергу, на полях, засмічених коренепаростковими бур'янами. Глибина першого обробітку міжрядь-- 10--12 см, другого-- 8--10 см. Для боротьби з однорічними бур'янами ефективне передпосівне внесення гербіцидів -- трефлана (1,25--1,5 кг/га д.р.) або прометри-на (1,5--2 кг/га д.р.). За наявності на 1 м² двох і більше жуків сірого бурякового довгоносика посіви обробляють амбушем (0,1л/га), волатоном (1,5 л/га), децисом (0,5 л/га) чи іншими інсектицидами. Якщо чисельність попелиці перевершує поріг шкодочинності (>50 шт./м²), застосовують карбофос.

За несприятливих умов у період достигання соняшнику проводять десикацію товарних посівів, якщо вологість насіння ЗО-- 25%, насіннєвих ділянок -- 35--30%. Для десикації застосовують препарат баста (2--3 л/га), реглон (2--3 л/га), хлорат магнію (15-- 20 кг/га), або суміш реглону та хлорату магнію (1 л+10 кг). Витратна норма розчинів -- 100--120 л/га.

Збирають соняшник комбайном СК-5 «Нива» із пристосуванням ПСП-1,5, або комбайнами Дон-1200 і Дон-1500 з пристосуваннями відповідно ПСП-8 і ПСГТ-10 (вологість насіння 8-10%).

Післязбиральна обробка й зберігання насіння. Зразу після обмолоту кошиків ворох негайно очищують, а за необхідності -- підсушують.

Для первинного очищення насіння використовують різні насіннєочисні машини й комплекси: ОСП-25, СМ-4, «Петкус К547А» та ін.

Не виключено підсушування насіння на зерносушарках барабанного (СЗПБ-2, СЗПБ-8) або шахтного типів, а також активним вентилюванням, повітрянагрівачами ВПТ-400, ВПТ-600. Сушать насіння соняшнику при температурі теплоносія 6О-8О°С, температура самого насіння не повинна перевищувати 40°С. Тривалість сушіння, залежно від початкової вологості насіння, 8-10 год.

Повторне очищення насіння соняшнику доцільно здійснювати на машині «Петкус-Гігант К531» з відповідно підібраними решетами.

Після повторної очистки насіння соняшнику не потребує калібрування.

Склероції білої та сірої гнилей видаляють з насіння за допомогою сортувальних пневматичних столів ССП-1,5, СПС-5 або зануренням насіння в підігріту до 37--40°С воду. Насіння засипають у дерев'яні або металеві чани ємкістю 1--2 м³, заливають водою так, щоб вона покривала його шаром 15--20 см, ретельно перемішують протягом 7--8 хв. Потім насіння виловлюють за допомогою решіт (насіння спливає, склероції -- тонуть) і висушують у сушарках протягом 2,5--3 год. При цьому протягом перших 30--40 хв температура нагрівання не повинна перевищувати 30°С, решту часу-- 35--37°С.

Очищене й висушене насіння затарюють у мішки, складують з дотриманням певних правил: кількість рядів мішків у штабелі в холодний період року -- 5 шт., теплий -- 4 шт. Вологість посівного матеріалу під час зберігання не повинна перевищувати 10%.

З моменту надходження насіння до складу в кожній партії, засіці й штабелі систематично контролюють вологість і температуру насіння. Вологість визначають раз на місяць, якщо температура вдень нижча за 0°С, і двічі на місяць -- коли температура вища за 0°С.

Так само систематично й ретельно здійснюють органолептичний контроль за насінням (зовнішній вигляд, запах і т.ін.). Кожна партія, що зберігається, має пройти повний аналіз у ДНІ, який повторюється для насіння, не ураженого клішем, через 4 місяці, ураженого -- через 2 місяці.

Методи прискореного розмноження нових сортів і гібридів

Коефіцієнт розмноження будь-якого організму -- спадкова ознака, що змінюється під впливом умов життя.

Найвищої продуктивності досягають рослини в оптимальні за зволоженням роки.

Відомо, що плодів на рослині утворюється значно менше, ніж квіток, а реальна насіннєва продуктивність рослини завжди менша за потенційну. У багатьох рослин частина квіток опадає, деякі утворюють дефектні плоди.

У соняшника квітки, що загинули, залишаються в кошику, і їх білі дрібні зав'язі різко вирізняються на фоні темних плодів. Частина квіток утворює порожні плоди.

Загиблі сім'янки сформовують так звану пустозерність, яка інколи сягає 35--40%.

У кошиках соняшнику різних сортів утворюється в середньому по 1100 нормальних сім'янок із 1500 квіток. Загиблі зав'язі зосереджені, в основному, у центрі кошика, хоч трапляються й на периферійних зонах, порожні -- «розкидані» по всьому кошику. Кількість порожніх сім'янок І загиблих зав'язей збільшується в напрямку від периферії до центра кошика. Це свідчить про однакові причини виникнення цього явиша: нестача вологи та елементів живлення.

Для прискореного розмноження насіння соняшнику потрібно застосовувати такі агротехнічні заходи:

1) використання для сівби молодого, 25--28-денного, насіння;

2) створення сприятливих умов на початку життя рослин (період сівба--сходи): накопичення вологи в допосівний період, оптимальні строки сівби, збільшення площі живлення рослин, забезпечення їх елементами живлення;

3) створення сприятливих умов у період наливу насіння: забезпечення вологою, бджолозапилювання.

Крім того, для прискореного розмноження соняшнику, як і інших рослин, використовують засоби штучного клімату. У фітотроні, наприклад, можна отримати нормальні рослини соняшнику від свіжезібраного 13--16-денного насіння з достатньо сформованим зародком, який ще не «занурився» у спокій, отримати завдяки цьому кілька поколінь на рік.

Застосовують також методи біотехнології, особливо при створенні міжвидових гібридів, культивуванні 4--5-денних зародків соняшнику іп уіТго на поживних середовищах.

Методика виробництва оригінального, елітного та репродуктивного насіння

Розроблена академіком В.С. Пустовойтом система поліпшуючого насінництва дали змогу свого часу підвищити врожайність і олійність сортів соняшнику.

Система передбачає поліпшення сортів соняшнику в процесі самого насінництва щорічним сортооновленням. Це гарантує щорічне підвищення врожайності та якості продукції.

Сучасне насінництво сортів соняшнику здійснюють за схемою, що включає наступні ланки:

1. Насінницька еліта.

2. Розсадник оцінки потомства.

3. Насінний розсадник (маточник).

4. Супереліта.

5. Еліта.

6. Перша репродукція.

Перші чотири ланки називають первинним насінництвом. Ним займаються наукові установи -- оригінатори сортів: відбирають і формують кращі з кращих біотипи рослин, які випробовують у розсаднику оцінки потомства. В усіх чотирьох ланках жорстко вибраковують нетипові й малопродуктивні форми.

Насінницька еліта передбачає відбір елітних рослин у декількох географічно віддалених місцях на ділянках супереліти, де рослини вирощуються з однаковою площею живлення -- 70x70 см. При відборі враховують висоту рослин, нахил, форму та розміри кошика, розміщення та міцність утримання в ньому насіння, виповненість центральної частини, а також колір І панцирність сім'янок.

Насіння відібраних елітних рослин аналізують у лабораторії -- визначають лушпинність (відсотковий вміст оплодня) ваговим методом і олійність методом ЯМ Р. У теплицях або камерах штучного клімату на інфекційному фоні виявляють стійкість рослин проти вовчка (суміш рас) і проти несправжньої борошнистої роси (європейська раса). Насіння кращих рослин наступного року висівають для оцінки порідних якостей потомства. Невикористаний посівний матеріал цих рослин залишають у резерві.

Розсадник оцінки потомства. У розсаднику вивчають потомства 500--600 кошиків кожного сорту. Контроль -- насіння суперелі-ги врожаю останнього року. Ділянки дворядні, два повторення. За даними польових і лабораторних досліджень, з урахуванням комплексу ознак, 25--30% номерів перевищує контроль. Резерви цих номерів об'єднують у фонд для отримання маточного насіння в насіннєвому розсаднику.

Насінний розсадник призначений для вирощування маточного насіння. Тут висівають суміш резервів кращих елітних рослин, вирощених на інфекційних фонах і в розсаднику оцінки потом-ства. Просторова ізоляція насінного розсадника від посівів інших сортів соняшнику становить 1,5--2 км. В окремих випадках його розміщують на ділянках супереліти даного сорту. В Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва в насінному розсаднику практикують квадратно-гніздові посіви -- 70x70 см, по одній рослині в гнізді.

У насінному розсаднику особливу увагу приділяють якісним і своєчасним сортовим прочисткам, щоб не допустити перезапилення районованого сорту з небажаними рослинами інших типів. Упродовж вегетаційного періоду в розсаднику проводять про-чистки напередодні цвітіння, у період масового цвітіння та в період фізіологічної стиглості.

При перших двох прочистках видаляють рослини, уражені хворобами й вовчком, гіллясті, фасцїйовані, що мають відхилення по висоті, рано чи пізно квітують, слаборозвинені. Під час третьої прочистки видаляють рослини з неправильним нахилом, виродливими та дрібними кошиками, з насінням іншого забарвлення, уражені хворобами, шкідниками, вовчком. У насінному розсаднику під час прочисток видаляють понад 15% рослин.

Для отримання високоякісного насіння в цьому розсаднику врожай рекомендується збирати роздільним способом; кошики зрізають і нанизують на стебло насінням догори. Перед цим їх уважно переглядають і вибраковують хворі та нетипові. Починають роздільне збирання наприкінці наливу-- через 37--40 днів після масового цвітіння рослин. У випадку загрози поширення гнилей збирання можна починати раніше -- через 25--30 днів. За цієї обставини можна отримати високоякісне насіння при дещо нижчому врожаї. Обмолот комбайнами починають за вологості насіння не вищій за 8%. Напередодні збирання відбирають насінницьку еліту за описаною вище методикою.

Насіння, отримане в насіннєвому розсаднику, використовують в якості маточного при вирощуванні супереліти.

Супереліту вирощують з маточного насіння, де просторова ізоляція 1 -- 1,5 км. Вирощують супереліту з площею живлення рослин 70x35 см. Протягом періоду вегетації організовують дві сортові й одну фітосанітарну прочистки. Насіння після збирання ретельно калібрують і використовують для вирощування еліти.

Еліту вирощують елітгоспи, а також сортостанції Держсорт-мережі, яким на підставі Закону України «Про насіння» надано таке право.

Технологія вирощування еліти така сама, як і супереліти.

Елітне насіння щорічно надходить до господарств першої групи, які мають патент на вирощування першої репродукції.

Така система виробництва насіння сортів соняшнику дає змогу підтримувати їхню типовість, однорідність, олійність, стійкість проти хвороб. Це забезпечує щорічну надбавку врожаю 1,5--3 ц/га.

Апробація сортових посівів і ґрунтовий контроль

На посівах сортів-популяцій апробатор, проходячи поле діагоналлю, зупиняється через рівні проміжки та в кожному з 50 пунктів відбирає з 10 рослин підряд по дві нормально розвинені сім'янки (відступаючи приблизно на одну третину від краю кошика) і складає їх у мішечки з тканини або цупкого паперу. Одночасно з відбором сім'янок апробатор оглядає ці самі рослини, визначаючи ураження їх вовчком і хворобами, та записує результати огляду в журнал.

Відібрані сім'янки в кількості 1000 шт. ретельно перемішують і ділять на дві рівні частини, одну з яких аналізують, а другу зберігають на випадок перевірки. Аналіз зразка починають з визначення типовості сім'янок, яку встановлюють за розмірами, формою й забарвленням кожної сім'янки. У результаті цього аналізу всі сім'янки кожного зразка розділяють на дві групи: типові для даного сорту й нетипові.

Внесені до Реєстру сорти соняшнику за забарвленням сім'янок слід розбити на групи. Для них типовими є: темно-смугасте (тобто чорне з сірими смужками), сіро-смугасте (тобто сіре з білими смужками), чорновугільне, буре,

Нетиповими вважаються гризові фуксинки (чорно-фіолетові), білі та сріблясті сім'янки.

Після закінчення аналізу підраховують кількість типових і нетипових для сорту сім'янок і записують одержані дані до журналу. Визначають панцирність типових сім'янок.

Панцирність сіро-смугастих сім'янок вивчають, зішкрябуючи епідерміс і пробкову тканину з ребра (світлої смуги) кожної сім'янки, або ошпарюючи їх окропом. Для цього сім'янки кладуть у скляну чи емальовану, алюмінієву посудину, заливають окропом, витримують 10 хв, потім воду зливають і кожну насінину оглядають: безпанцирні сім'янки після ошпарювання набувають світлішого забарвлення, а панцирні стають майже чорними.

Панцирність чорних і бурих сім'янок аналізують хімічним способом у лабораторіях. Поміщені до склянки типові сім'янки заливають сумішшю з 85 частин (за об'ємом) 13%-го розчину дво-хромоокислого калію (К₂Сг₂О₇) і 15 частин концентрованої сірчаної кислоти (Н₂8О₄), витримують ЗО хв за кімнатної температури. Під дією реактиву безпанцирні сім'янки знебарвлюються, а панцирні залишаються чорними. Типовість і панцирність визначають у відсотках.

Приклад. З 500 сім'янок 478 -- типові. Типовість становить 478/500x100=95,6%. Серед типових сім'янок виявлено 465 панцирних, 13-- безпанцирних. Панцирність дорівнює 97,3% (465/478x100).

Хвороби соняшнику -- сухі й сірі гнилі, склеротинія, несправжня борошниста роса показують у відсотках до кількості оглянутих рослин.

Кількість рослин, уражених вовчком, підраховують у відсотках до кількості оглянутих, а ступінь ураження -- діленням кількості квітконосів вовчка на кількість уражених рослин.

Польовий контроль у гібридному насінництві. Щоб зберегти повну біологічну та морфологічну вирівняність ліній, що розмножуються, виростити високоякісне насіння на ділянках розмноження та гібридизації, необхідно вчасно проводити сортові прополювання та фітосанітарні прочистки як в материнських, так і в батьківських рядках.

За утворення 5--6 пар справжніх листків нетипові рослини виділяються могутністю розвитку та висотою, розмірами, формою, забарвленням листя, особливостями його зазублення та гофрування.

Напередодні цвітіння особливо старанно видаляють рослини, які:

* помітно відрізняються за висотою від рослин основного типу;

* мають іншу форму стебла, розміри, форму, зазубленість, забарвлення та опушеність листя;

* уражені хворобами;

* розгалужені в рядах стерильних аналогів, однокошикові -- в рядах багатокошикових ліній.

Не можна допускати до квітування жодної рослини, що відрізняється за якоюсь ознакою від рослин основного типу.

Контроль повноти стерильності. Біологічна цінність стерильних аналогів і врожайні якості гібридного насіння першого покоління залежать від вчасного й якісного видалення кошиків з фертильними (виділяють пилок) квітками в рядах стерильного аналога. Для цього з початку квітування на ділянках розмноження стерильних ліній і в материнських рядах цих самих ліній, а також на ділянках гібридизації основну увагу звертають на видалення вищеплених або випадкових фертильних рослин. Стерильні кошики вирізняються палево-жовтим забарвленням пиляків, тоді як фертильні пиляки темного кольору. Зрізані фертильні кошики кладуть тут же на землю квітками вниз і придавлюють, а стебло виламують повністю.

Фертильні кошики в стерильних рядах обов'язково виявляють і зрізають з самого початку їхнього квітування, коли цвітуть не більше одного кругу квіток у кошику. Цю роботу не припиняють до повного закінчення квітування ділянки, проводячи її щоденно, незалежно від погоди, з 6-ї до 9-ї години ранку, тобто до початку розтріскування пиляків.

Після повного закінчення квітування масиву на ділянках гібридизації батьківські ряди повністю викошують, а звільнені смуги грунту дискують.

Рівень гібридності, типовості й стерильності вирощеного насіння визначають ґрунтовим контролем. Контроль при вирощуванні насіння гібридного соняшнику включає проведення в установленому порядку польових обстежень, апробації та ґрунтового контролю вирощеного насіння.

Польові обстеження ділянок розмноження материнських форм здійснюють комісії в складі агронома-контролера, агронома районного управління, представника господарства та селекційної установи.

За 10--15 днів до початку цвітіння члени комісії попередньо обстежують ділянки розмноження батьківських форм або ділянки гібридизації з метою перевірки правильності вирощування насіння; дотримання норм просторової ізоляції, чергування батьківських форм, проведення сортових прополок і фітосанітар-них прочисток, наявності актів проведення їх, а також актів при-йомки посівів. Від початку й до повного квітування рослин стерильних форм комісія проводить три польових обстеження: перше -- коли квітують 10--15% рослин стерильного аналога; друге -- близько 50; третє -- 90--100%. Такі перевірки здійснюють з інтервалом у 3--4 дні.

При першому обстеженні беруть по 4 рослини на 1 га, при другому й третьому-- по 20 рослин. Рослини вивчають через рівні відстані в 20 пунктах. Наприклад, при першому обстеженні ділянки площею 125 га беруть по 25 рослин у кожному пункті (125x4/20=25), при другому й третьому-- по 125 рослин (125x20/20=125).

Таким чином, за першого ознайомлення з посівами необхідно опінити 500 рослин, другого і третього -- по 2500 рослин.

При обстеженні ділянок розмноження та гібридизації комісія спочатку проходить діагоналлю й обстежує рядки рослин стерильної форми. При цьому враховують кількість фертильних рослин, що залишилися після проведення останньої прочистки й новоутворених. Не перевернуті квітками до землі фертильні кошики, зрізані під час біологічних прополювань, також враховують як фертильні рослини.

Одночасно з фертильними рослинами в стерильних формах враховують рослини, уражені хворобами.

У такому самому порядку при проходженні по діагоналі в зворотному напрямку обстежують низку рослин фертильного аналога (закріплювача стерильності) на ділянках гібридизації. Тут ураховують не типові та уражені хворобами рослини.

Кількість фертильних рослин у стерильних формах на ділянках гібридизації не повинна перевищувати 2%, на ділянках розмноження супереліти й еліти-- 1%. На ділянках розмноження маточного насіння домішки не допускаються.

У разі перевищення цих норм і недотримання просторової ізоляції ділянку вибраковують з числа насінних.

Кількість фертильних рослин обчислюють у відсотках по відношенню до кількості обстежених рослин. Наприклад, при обстеженні ділянки гібридизації площею І 00 га оглянуто 2000 рослин і виявлено 15 фертильних, що становлять 0,75%. Результати обстеження заносять в «Акт польових обстежень посівів на ділянках гібридизації й розмноження стерильних батьківських форм» {форма 194, сільгоспоблік). Середніх показників не виводять.

При польовій апробації визначають придатність вирощеного насіння на насіннєві цілі.

Результати апробації батьківських ліній заносять в «Акт польових обстежень посівів на ділянках гібридизації й розмноження стерильних батьківських форм» {форма 196, сільгоспоблік).

Апробацію посівів починають на початку повної стиглості. Методика апробації така сама, як і для сортів-популяцій. Результати апробації на ділянках розмноження ліній-відновлювачів фертильності та ліній-закріплювачів стерильності заносять до «Акта апробації» {форма 197, сільгоспоблік).

Товарні посіви гібридів соняшнику першого покоління оформляють «Актом реєстрації сортових і гібридних посівів» {форма 199). Якщо ділянка вибраковується з числа насіннєвих посівів, то складають «Акт вибраковки посівів з придатних для використання на насіннєві цілі» {форма 200, сільгоспоблік). Усі форми актів складають у трьох примірниках, один з яких залишається в насінницькому господарстві, а два направляють насіннєвій інспекції та заготівельній організації.

Оформлення сортових і посівних документів. Щоб запобігти механічному змішуванню насіння при зберіганні, реалізації та сівбі батьківських форм, необхідно в усіх документах, які засвідчують посівні та сортові якості, до назви лінії-закріплювача стерильності дописувати літеру «Б» (фертильна), до назви фертильного аналога -- літеру «А» (стерильна), батьківської лінії-віднов-лювача фертильності пилку -- слово «відновлювач».

При затарюванні насіння батьківських форм на мішках із стерильним аналогом лінії ставлять літеру «А» і проводять по діагоналі мішка червону смугу шириною 5 см, на мішках із закріплювачем стерильності -- літеру «Б» і синю смугу, а на мішках з батьківською лінією-відновлювачем фертильності -- літеру «В» без смуги.

Партії батьківських ліній супроводжують «Атестатом на насіння» {форма 216), партії насіння гібридів першого покоління -- «Свідоцтвом на гібридне насіння кукурудзи й соняшнику» [форма 219).

На насіння гібридів соняшнику першого покоління, яке реалізується державі або міжгосподарським насіннєвим заводам, призначене для сівби на товарні цілі, оформляють «Свідоцтво» {форма 214).

Ґрунтовий контроль і визначення гібридності насіння. Задача ґрунтового контролю -- завчасне (до сівби) визначення придатності насіння стерильних аналогів материнських форм гібридів соняшнику на насіннєві цілі. Ґрунтконтроль визначає рівень генетичної чистоти за показником закріплення стерильності й морфологічної однорідності насіння.

Ґрунтовому контролю підлягає насіння стерильних материнських форм усіх репродукцій-- маточні, суперелітні й елітні, вирощене на ізольованих ділянках розмноження.

Згідно з наказом Мінсільгосппроду України №117/27 від 16.04.96 р. «Про проведення ґрунтового контролю насіння батьківських форм і гібридів соняшнику», організацію й проведення цього заходу покладено на Інститут олійних культур УААН і Запорізьку обласну державну насіннєву інспекцію.

Оцінку стерильних аналогів ліній здійснюють двома методами.

Перший передбачає відбір зразка (проби) масою в І кг згідно з ГОСТом 12036-85. Зразок відбирають представники районних державних насіннєвих інспекцій разом із спеціалістами селекційно-дослідної установи після очистки даної партії насіння, але не пізніше 20 жовтня, і надсилають на адресу науково-дослідної установи, якій доручено проведення ґрунтового контролю. Зразок супроводжується актом відбору проби та етикеткою. Із середньої проби відбирають дві наважки по 100 г, потім з кожної беруть по 130 сім'янок і висівають у грунт теплиці в двох повтореннях по одній сім'янці в гніздо з таким розрахунком, щоб після випадання рослин їх було не менше 100 у кожному повторенні на момент обліку. Сіють з міжряддям 40 см і через 15 см у рядку. Проривку не проводять. При вибірці в 100 рослин і 5%-й ймовірності помилки ознаки фертильності рослин з насіння першої категорії коливаються в межах 0--7%, другої-- 2--11%.

Оцінку ступеня закріплення стерильності проводять по мірі розкривання трубчастих квіток у кошику кожної рослини, Повністю або частково фертильні рослини відмічають мітками.

Після закінчення цвітіння обчислюють кількість стерильних рослин у відсотках до загальної кількості підрахованих рослин даної форми.

Одночасно з обліком повноти стерильності виокремлюють рослини (фертильні й стерильні), які відрізняються за зовнішніми ознаками від основної форми. Відсоток таких рослин по відношенню до загальної кількості облікових рослин покаже рівень типовості (сортової чистоти) (табл. 31).

Другий -- електрофорезнип -- грунтується на результатах біохімічних досліджень білків або ізоферментів.

Результати ґрунтового контролю оформляють «Актом реєстрації ґрунтового контролю за показником -- закріплення стерильності материнської форми гібрида соняшнику» (форма 219а).

Насіння, яке пройшло грунтконтроль, залежно від ступеня стерильності ділять на дві категорії: перша -- стерильних рослин не менше 98%, друга-- не менше 95%.

Таблиця 31. Граничні норми типовості насіння соняшнику (%, не менше)

Показник		Категорії посівів
	ОН	ЕН	РН..З/
	Сорти
Типовість	99,9	99,8	98,0
Панцирність	99,0	98,0	96,0
	Гібриди першого покоління
Типовість	-	-	98,0
Панцирність	-	-	97,0
	Батьківські форми гібридів
Типовість	99,9	98,0	98,0
Панцирність	99,0	98,0	97,0

Маточне насіння за стерильністю повинно бути на рівні 99,5%, але не нижче норм першої категорії, сулерелітне та елітне насіння -- не нижче другої категорії.

Допустимі відхилення при перевірці правильності визначення сортової чистоти елітних посівів-- 0,1%; першої репродукції -- 0,5; другої та наступних репродукцій -- 1%.

На насіннєвих посівах соняшнику до початку апробації по-нинно бути проведено не менше двох фітопрочисток з видаленням рослин, уражених хворобами, з указанням часу їхнього проведення.

Гібридність насіння й методи її визначення. Гібридність насіння визначають двома способами. Перший передбачає використання фону, інфікованого несправжньою борошнистою росою. У зв'язку з тим, що всі материнські форми гібридів уражуються Ріазторага НеГшпіИі, а батьківські форми забезпечують генетичний захист генами Р11 і Р12, оцінку гібридності проводять таким способом: із наважки в 1 кг відбирають 4 проби по 110 сім'янок для пророщування. Насіння, яке наклюнулось (довжина коріння 3-4 мм), заражають зооспорами Р.ИеііаШИі при температурі 13-18°С, і за спороутворенням на сім'ядолях визначають гібридність партії насіння.

Другий спосіб -- біохімічний -- передбачає вивчення електро-форезного спектра запасних білків або ізоферментів, який дає Цілісну картину відмінностей самозапилених ліній у гібридах першого покоління.

Систематика й морфологія

Соя відноситься до родини бобових-- Седшпіпозае ^и55., порядку метеликових-- Іеріііопаіае РаиЬ., триби квасолевих -- РЬааеоїаае Вгопп., роду гліцине -- Сіусіпе Ь.

Рід Сіусіпе нараховує велику кількість видів, але в культурі землеробства знаходиться лише один вид -- Оіусіпе МзрШа Мах. Не існує єдиної думки щодо видової й родової назви культурної сої. Першу ботанічну назву культурній сої дав К. Лінней у третьому виданні книги «Види рослин» 1767 р. -- ИоНсИоз зо/а. Після довгих наукових суперечок американські вчені прийняли назву Оіусіпе тах (і). МеггіН.

1873 р. академік К.І. Максимович дав назву сої -- Сіусіпе Ьізрійа Мах, яка набула визнання й признасться більшістю ботаніків, але з уточненням, як Сіусіпе НізрШа (МоепсИ) Мах.

Походження культурної сої також не встановлено. Вчені дотримуються точки зору, що соя походить від дикоростучої Сіусіпе иззигіепзіз Кецеї є! тааск, її синоніми -- Сіусіпе зо/а 5іеЬ еі 2исс. Представники Сіусіпе пізріа'е Мах і Сіусіпе иззітепзіз Кецеї еі Мааск диплоїдні, мають по 40 хромосом. Вони схрещуються між собою й дають життєздатне потомство, запилюються своїм пилком. Соя -- однорічна трав'яниста рослина з грубим, стрижневим коренем, який проникає на глибину грунту 1,5--2,0 м. Від стрижневого кореня відходять довгі бічні коріння. Основна маса коріння залягає в орному шарі грунту. Глибина залягання кореневої системи залежить від сорту, умов вирощування.

Стебло сої має висоту від 20 см до 2,0 м. Стебло пряме, товсте або тонке, у деяких сортів нутуюче й витке. Стебло й бокові гілки закінчуються грубою верхівкою з квітковою китицею або витягнутою тонкою верхівкою, яка несе листки. Перше властиво формам з прямим грубим стеблом, друге -- формам з тонким витким стеблом. Крім цього, у першому випадку рослини характеризуються завершеним ростом, у другому -- незавершеним.

Основні форми куща -- стисла або компактна, проміжна, розкидиста. У рослин зі стислою формою куща бічні гілки відходять від стебла під кутом 45°, з проміжною-- під кутом 60°, з розкидистою -- під прямим кутом від центрального стебла.

Уся рослина покрита опушенням. Колір опушення -- жовтий, білий. Опушення -- коротке, густе, довге, дуже рідке, повстяне.

При достиганні стебло сої набуває жовтого, буро-жовтого, рудого кольору.

Листки сої складні, трійчасті, з прилистниками. Основна форма листків -- широколанцетна, овальна, ромбічна, широкояйце-подібна, майже округла. Форма й розмір листків різні навіть на одній рослині. Пластинка листка гладенька або зморшкувата, м'яка або груба.

Колір листків різних відтінків -- від світло- до темно-зеленого. До початку збирання, при досягненні стиглості, у більшості випадків листки з рослин опадають.

Суцвіття сої -- багатоквіткова китиця. Вона знаходиться в пазухах листків, має 15-26, а іноді більше квіток, метеликового типу. Віночок квіток ліловий або білий, іноді малиновий і складається з округлого, з виїмкою посередині, паруса, подовжених крил і човника, який зрісся по спинці з двох пелюсток і має вгнутість посередині.

Маточка має одну верхню одногніздову зав'язь, що складається з одного плодолистика, у зав'язі розвивається декілька на-сінин-зачатків. Стовпчик маточки невисокий, а приймочка -- пласка, густо вкрита залозистими сосочками. Плід сої -- біб. Боби опушені, вкриті волосками як і вся рослина. Вирізняють: дрібні боби (довжиною 3-4 см), середні (довжиною 4-5 см), крупні (довжиною 6-7 см)- Боби за формою прямі, мечоподібні, серпоподібні. Ширина бобів змінюється від 0,5 до 1,2 см у межах сорту. Кількість насінин у бобі від одного до чотирьох, частіше два-три, а іноді зустрічаються форми з п'ятьма насінинами. Кількість насінин у бобі -- ознака, що успадковується. Кількість бобів на рослині замінюється в досить широких межах -- від Ю до 350.

Боби розташовані на рослині більш-менш рівномірно або стисло у верхній або нижній частинах рослин. Колір стиглих бобів світло-бурий, коричневий, темно-сірий, іноді майже чорний. У деяких сортів стиглі боби розтріскуються й насіння випадає на грунт. Висота прикріплення нижніх бобів коливається від 2-3 до 20-30 см.

Насіння сої вирізняється за кольором, формою, величиною. Колір насіння коричневий, зелений, чорний, жовтий з різними відтінками. Є також двокольорове: чорне чи зелене з жовтим, зелене з коричневим або чорним, коричневе з чорним.

За формою насіння буває шароподібне, якщо відношення довжини до ширини дорівнює 1:0; овальне-- при відношенні 1:25;

подовжене-- при відношенні 1:5; а також пласке, коли поперечний розріз через рубчик має форму овалу; випукле, якщо в розрізі створюється круг.

Насіння має оболонку й зародок. Саме колір насіння визначається кольором оболонки. Зародок має дві сім'ядолі й бруньку із зачатковим корінцем, стебельцем і листям. Сім'ядолі жовтого й зеленого кольору. У сортів із зеленим насінням оболонки частіше зелені або чорні. У середньому оболонка становить 7,0-8,0%; сім'ядолі -- близько 90,0; інші частини зародка -- 2,0-3,0% ваги насінини. Місце прикріплення насіннєвого зачатка до сім'яніжки називається рубчиком.

Поверхня рубчика зовсім гладенька або із частиною тканин боба, що залишається на ньому при достиганні й відділенні від материнської рослини. Рубчик буває одного кольору з оболонкою або має відтінки чорного, коричневого, або безкольоровий.

За формою рубчик лінійний, овальний, клиноподібний.

Деякі сорти в середині рубчика мають біле вічко. Воно утворюється, коли під час обмолоту насіння відривається частина епідермісу рубчика разом із сім'яніжкою.

Якщо сім'яніжка під час обмолоту не відірвалась, то вона знаходиться на рубчику у вигляді невеличкого виступу.

Діаметр дрібних насінин 5,0-5,4 мм; середніх 6,0-7,0; вели- І ких 9,5-9,8 мм. Маса 1000 шт. насінин від 45 до 450 г. Об'ємна вага насіння в середньому 0,65-0,75 кг.

Більшість класифікацій сої побудовано на ознаках насіння. Перша класифікація сої була розроблена В. Скворцовим на основі будови рослин у цілому. її недолік полягає в тому, що вона не відповідала географічному принципу й не охоплювала всього матеріалу.

Вперше класифікація, яка грунтувалась на географічному І принципі, була створена В.Б. Єнкеним. Далі доповнили Н.О. Ба-зилевська й В.К. Дагаєва. Ця класифікація є найбільш розробленою. Відповідно до неї, вид культурної сої Сіусіпе НізрШа Мах. ділиться на підвиди, а останні -- на праліси (ргоіех).

В основу поділу виду Сіусіпе НізрШа Мах. на підвиди було вибрано такі ознаки:

* розмір І форма насіння;

* розмір і форма бобів;

* розмір і форма листків;

* розмір квіток;

* будова куща сої.

При поділі підвидів на ргоїек ураховується такий комплекс екологічних ознак:

* форма куща, що включає ознаки: завершеність росту, характер відходження гілок, здатність стебла та гілок витися;

* розмір і форма листків, співвідношення них ознак у листків середніх ярусів і верхніх ярусів;

* характер опушення;

* довжина китиць.

Рго1е$ встановлюється за кольором опушення, віночка, насіння, бобів, рубчика, за формою та розміром насіння.

У межах виду СІусіпе НізрШа Мах. встановлено підвиди сої:

1. Маньчжурський (з&р. таюИита Епк.) -- розповсюджений в Маньчжурії. Завезено в Китай, Японію, Монголію, США, держави снд.

Висота куша 50-70 см, іноді не перевищує 20 см. Гілки відходять під кутом 45° і менше від головного стебла. Форма куща стисла. Форма листків від широкояйцеподібних і ромбічних до подовженоовальних і ланцетних, за розмірами листки крупні й середні. Листки середнього ярусу рослини звичайно крупніші за листки верхнього ярусу, іноді навпаки. Пластинка листка темно-зелена або сірувата, зморшкувата, іноді гладенька. Квітки білі або фіолетові, частіше зібрані в короткі, малоквіткові китиці. Боби середньої величини, не розтріскуються, покриті рудим або жовтим опушенням. Колір стиглих бобів сірий, жовтий, чорний. Насіння звичайно жовте, але зустрічається зеленого, коричневого кольору. У цілому насіння середньої величини, овальне, випукле. Маса 1000 насінин 150-230 г.

В основному форми зернового типу.

Поширення-- ПІвнічно-Східний Китай, частково Корея та Японія, США, Україна, держави СНД, Балканські країни.

2. Китайський (щ). сНіпепш Епкеп) -- розповсюджений у Китаї, Казахстані.

Його різновидності (рго1е$) пізньостиглі. Стебло та гілки тонкі, мають схильність до нутування. Гілки відходять від головного стебла під гострим кутом, Кущ стислий, компактний. У рослин переважає підвищенні гіллястість та залистяність. Листки овально загострені або широколанцетні, середньої величини. Опушення рослини біде, руде, іноді жовте. Квітки дрібні, білі або фіолетові, зібрані в короткі, малокпіткові пухкі китиці.

Боби середні та дрібні, не розтріскуються. Насіння овально-подовжене, овальне, за розміром дрібне та середнє. Маса 1000 насінин 70--130 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.

У китайського підвиду виділено такі різновидності (ргоіез); багатолисткова (уаг. /оііоза Епк.), вологолюбна (уаг. ЬуйгорШа Епк.), дрібноплідна (уаг. тісгосагра Епк.), дунганська (уаг. йипцапіса Епк.), пізньоцвітна (уаг. (агс!і(1ога Епк.), неопушена (\аг. пиіа Епк.), сланка (уаг. ргозіют -- Вазі/, ег Вад. ргоргоіез -- Епк.), стиснута (уаг. сотргезза Епк.).

Поширення підвиду-- Китай, Індокитай, частково Корея та Японія, Казахстан, західна Грузія, США.

3. Японський (ззр. ]аротка Епкеп) -- розповсюджений в Японії, Македонії. З Японії завезено до Китаю та Індії.

Кущ сильно розвинений, має товсте та грубе стебло. Висота рослин звичайно 70--90 см, але зустрічаються форми з висотою 20--30 см. Піки товсті, відходять від головного стебла під кутом близько 90°. У підвиді зустрічаються різновидності із компактним кушем. Листки грубі, широкояйцеподібні, темно-зелені. Опушення рослини рудого або білого кольору. Квітки лілового кольору, іноді білі, зібрані в щільні, короткі або довгі китииі. Боби за формою пласкі, довгі, широкі, крупні, темного кольору, при достиганні розтріскуються. Біб містить 2--3 насінини. Насіння нього підвиду має округлу, випуклу, шароподібну форму. За величиною насіння крупне, маса 1000 насінин досягає 520 г. Насіння має жовтий, зелений, коричневий, чорний колір.

4. Індійський (хзр. іпйіса Епкеп) -- розповсюджений в Індії, Індонезії, на островах Цейлон та Ява.

Для цього підвиду характерна пізньостиглість, тонке стебло, схильність рослин до полягання й нутування. Опушення рослин жовте, біле, світло-руде. Листки м'які, тонкі, овальні, за величиною дрібні, лілового кольору. Квітки зібрані в китиці, які бувають короткими або довгими. Боби за величиною середні, при достиганні не розтріскуються, як правило, містять 4 насінини. Насіння дрібне, за формою пласке, овальне. Маса 1000 насінин 38--120 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.

У цьому підвиді виділяють такі різновидності: лежача (уаг. ргосит Ьепз Епк.), прямостеблова {уаг. гесп'саи/Із Епк.), слабовит-ка (уаг. зиЬуоШЬіііз-Возії, ег Оа$. ргоіез. -- Епк.).

Поширення підвиду й різновидностей-- Індія.

5. Корейський (ззр. коге]атіз Епк.) -- поширений в Кореї, Японії, Китаї, Індії, країнах СНД, США. Рослини цього підвиду мають грубе стебло, крупнолисткові, високорослі й карликові. Є насінин 70--130 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.

У китайського підвиду виділено такі різновидності (ргоіез); багатолисткова (уаг. /оііоза Епк.), вологолюбна (уаг. ЬуйгорШа Епк.), дрібноплідна (уаг. тісгосагра Епк.), дунганська (уаг. йипцапіса Епк.), пізньоцвітна (уаг. (агс!і(1ога Епк.), неопушена (\аг. пиіа Епк.), сланка (уаг. ргозіют -- Вазі/, ег Вад. ргоргоіез -- Епк.), стиснута (уаг. сотргезза Епк.).

Поширення підвиду-- Китай, Індокитай, частково Корея та Японія, Казахстан, західна Грузія, США.

3. Японський (ззр. ]аротка Епкеп) -- розповсюджений в Японії, Македонії. З Японії завезено до Китаю та Індії.

Кущ сильно розвинений, має товсте та грубе стебло. Висота рослин звичайно 70--90 см, але зустрічаються форми з висотою 20--30 см. Піки товсті, відходять від головного стебла під кутом близько 90°. У підвиді зустрічаються різновидності із компактним кушем. Листки грубі, широкояйцеподібні, темно-зелені. Опушення рослини рудого або білого кольору. Квітки лілового кольору, іноді білі, зібрані в щільні, короткі або довгі китииі. Боби за формою пласкі, довгі, широкі, крупні, темного кольору, при достиганні розтріскуються. Біб містить 2--3 насінини. Насіння нього підвиду має округлу, випуклу, шароподібну форму. За величиною насіння крупне, маса 1000 насінин досягає 520 г. Насіння має жовтий, зелений, коричневий, чорний колір.

4. Індійський (хзр. іпйіса Епкеп) -- розповсюджений в Індії, Індонезії, на островах Цейлон та Ява.

Для цього підвиду характерна пізньостиглість, тонке стебло, схильність рослин до полягання й нутування. Опушення рослин жовте, біле, світло-руде. Листки м'які, тонкі, овальні, за величиною дрібні, лілового кольору. Квітки зібрані в китиці, які бувають короткими або довгими. Боби за величиною середні, при достиганні не розтріскуються, як правило, містять 4 насінини. Насіння дрібне, за формою пласке, овальне. Маса 1000 насінин 38--120 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.

У цьому підвиді виділяють такі різновидності: лежача (уаг. ргосит Ьепз Епк.), прямостеблова {уаг. гесп'саи/Із Епк.), слабовит-ка (уаг. зиЬуоШЬіііз-Возії, ег Оа$. ргоіез. -- Епк.).

Поширення підвиду й різновидностей-- Індія.

5. Корейський (ззр. коге]атіз Епк.) -- поширений в Кореї, Японії, Китаї, Індії, країнах СНД, США. Рослини цього підвиду мають грубе стебло, крупнолисткові, високорослі й карликові. Є форми пізньостиглі й скоростиглі. У корейського підвиду переважають форми з прихованою верхівкою. Боби широкі, мають дві насінини. Насіння за формою округле, округловипукле.