Асоціативні інвазії у свиней (епізоотологія, розробка, фармако-токсикологічне та терапевтичне обґрунтування щодо застосування бровермектин-грануляту)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

„ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ”

16.00.11 - Паразитологія, гельмінтологія

16.00.04 - ветеринарна фармакологія та токсикологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук

Асоціативні інвазії у свиней (епізоотологія, розробка, фармако-токсикологічне та терапевтичне обґрунтування щодо застосування бровермектин-грануляту)

Стибель Володимир Володимирович

Харків-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівській національній академії ветеринарної медицини імені С.З. ґжицького Міністерства аграрної політики України.

Наукові консультанти:

доктор біологічних наук, професор Секретарюк Кім Васильович,

Львівська національна академія ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького, завідувач кафедри паразитології та водних біоресурсів;

доктор ветеринарних наук, професор Гуфрій Дмитро Федорович,

Львівська національна академія ветеринарної медицини імені С.З. ґжицького, завідувач кафедри фармакології та токсикології.

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, професор Микитюк Володимир Васильович, Бєлгородська сільськогосподарська академія, професор кафедри паразитології, епізоотології, мікробіології і вірусології;

доктор ветеринарних наук, професор Коцюмбас Ігор Ярославович,

Державний науково-дослідний контрольний інститут ветеринарних препаратів та кормових добавок, директор, завідувач відділу фармакології і імунології;

доктор ветеринарних наук, професор Сорока Наталія Михайлівна,

Національний аграрний університет, професор кафедри паразитології та тропічної ветеринарії.

Провідна установа: Білоцерківський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра паразитології і фармакології, м. Біла Церква.

Захист відбудеться ”12” червня 2007 року о 930 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 в Національному науковому центрі „Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини” за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру „Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини” за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий ”08” травня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор ветеринарних наук, профессор Бабкін А.Ф.

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За останні роки в Україні спостерігається тенденція до стабільного зростання виробництва продуктів тваринництва, зокрема, свинарства. Серед причин, що стримують розвиток галузі свинарства - паразитарні хвороби, які набули широкого розповсюдження і завдають значних економічних збитків. Повідомлення у вітчизняній та зарубіжній літературі свідчать про те, що серед інвазійних хвороб свиней, які реєструються у свинарських господарствах, найбільшого розповсюдження набули - аскароз, трихуроз, езофагостомоз та саркоптоз. У свиней на відгодівлі, уражених гельмінтами, знижуються прирости маси тіла - на 18-30%, збільшуються витрати кормів - на 33,5%, а термін відгодівлі подовжується на 2-2,5 місяці. Основні втрати у свинарстві пов'язані із загибеллю поросят до відлучення - 30-50% та в період дорощування - 10-15% (Галат В.Ф., 1995-2006; Дахно І.С., 1996-2006; Шеховцов В.С., 1998-2005; Приходько Ю.О., 2002-2006; Шендрик Л.І., 2003; Пономар С.І., 2006; Якубовський М.В., 1987; Сафиуллин Р.Т., 1995).

В умовах усіх типів ведення свинарства проблема лікування та профілактики асоціативних інвазій свиней тісно пов'язана з проведенням дегельмінтизації поголів'я. Проте, більшість антгельмінтиків, поряд з дією на паразитів, проявляють на організм тварин токсичний вплив (Хмельницький Г.О., 1994-2002; Малинін О.О., 1998-2006; Гуфрій Д.Ф., 2004-2006; Коцюмбас І.Я., 1997-2006; Канюка О.І., 2000-2006; Куцан О.Т., 2002; Гунчак В.М., 2005; Духніцький В.Б., 2006).

За останні роки ефективність багатьох наявних антгельмінтиків, різко знизилася внаслідок опірності паразитів до їх дії. Одним із перспективних шляхів подолання антгельмінтної резистентності є створення високоефективних, екологічно безпечних, економічно доступних вітчизняних лікарських форм на основі похідних із класу макроциклічних лактонів (Березовський А.В., 2001, 2003).

Успіх боротьби з гельмінтозами багато в чому залежить від наукового обґрунтування комплексу заходів, які не можуть бути здійсненні без знання різних сторін взаємовідносин у системі „паразит-хазяїн”. Необхідно зазначити, якщо питання морфології та біології гельмінтів вивчені порівняно достатньо, то відносини у системі „паразит-хазяїн” при асоціативних хворобах свиней надзвичайно слабко з'ясовані, що і підтверджує актуальність досліджень. Вивченню закономірностей становлення біологічної системи „паразит-хазяїн” при паразитарних хворобах, ролі чинників внутрішнього та навколишнього середовища в її еволюції присвячені праці вітчизнянних і зарубіжних авторів: О.П. Маркевич (1985), Ю.Г. Артеменко (1996-2004), К.В. Секретарюк (1986-2006), В.М. Апатенко (2006), Н.М. Сорока (2004), В.В. Микитюк (2001), Н.Н. Ильинских (1981-1992), Я.-О.Л, Бекиш (1972-2006), В.Я Бекиш (1999-2006). Проте і в іноземних джерелах літератури вони мало висвітлені (Kagira J.M. et al., 2003).

Проблеми цього плану в Україні розробляються вперше, тож саме тому, мають важливе теоретичне значення для науки та практичну значимість для ветеринарної медицини в плані збереження поголів'я свиней та отримання від них продукції високої біологічної цінності та санітарної якості. Проведення досліджень саме в такому аспекті є актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлена наукова праця - це окремий розділ комплексної теми кафедр паразитології та водних біоресурсів і фармакології та токсикології Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького за період 1998-2006 років: „Екосистемний моніторинг паразитозів свиней, великої рогатої худоби і ставових риб: профілактика та терапія” (номер державної реєстрації 0104U009415).

Мета і завдання досліджень. Вивчити епізоотологічну ситуацію та видовий склад збудників асоціативних інвазій свиней в умовах різних типів господарств. З'ясувати окремі аспекти взаємовідносин у системі „паразит-хазяїн”, дослідити найбільш ефективні та економічно обгрунтовані схеми застосування нового препарату бровермектин-гранулят з урахуванням його токсичних параметрів. Впровадити науково-обґрунтовані заходи діагностики, терапії та профілактики гельмінтозів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- встановити епізоотологічну ситуацію щодо асоціативних хвороб свиней Західного регіону України;

- дослідити морфологічні, біохімічні, імунологічні показники крові свиней при асоціативних хворобах;

- встановити особливості генотоксичної і цитотоксичної дії метаболітів личинок нематод на кістковий мозок і лімфоцити крові;

- вивчити мутагенність зажиттєвих виділень, гомогенатів, інвазійних яєць та личинок Ascaris suum, Trichuris suis, Oesophagostomum dentatum у тесті Еймса;

- вивчити показники мікроядерного тесту в еритроцитах периферичної крові білих щурів за розвитку експериментального аскарозу, трихурозу та езофагостомозу;

- визначити вплив Ascaris suum, Trichuris suis, Oesophagostomum dentatum і змішаної інвазії на геном поросят;

- визначити параметри гострої токсичності бровермектин-грануляту на білих щурах; інвазія свиня епізоотологія

- встановити вплив препарату на системи та органи організму тварин, виявити патологоморфологічні зміни у внутрішніх органах білих щурів при тривалому введенні бровермектин-грануляту;

- встановити ступінь кумуляції бровермектин-грануляту в організмі білих щурів;

- визначити кінетичні параметри та терміни виведення з органів і тканин свиней івермектину - діючої субстанції препарату бровермектин-гранулят;

- оцінити у порівняльному аспекті мутагенну дію препаратів: бровермектину-грануляту, бровермектину порошку, бровермектину-1% та баймеку ін'єкційного в тесті Еймса;

- визначити генотоксичну та цитотоксичну дію антгельмінтиків за методом „ДНК-комет”;

- дослідити морфологічні, біохімічні, імунологічні показники крові за дії антгельмінтиків при асоціативних хворобах свиней;

- оцінити терапевтичну та економічну ефективність антгельмінтних препаратів з групи макроциклічних лактонів;

- відпрацювати найбільш доцільну схему застосування новоствореного препарату на основі івермектину для групового застосування у свинарстві.

Об'єкт дослідження: моно- та асоціативні інвазії у свиней, препарати з групи макроциклічних лактонів.

Предмет дослідження: аскариси, трихуриси, езофагостоми, саркоптеси, їх інвазійні яйця та личинки, екскреторно-секреторні метаболіти гельмінтів, кров поросят і щурів, кістковий мозок білих щурів і мишей, антгельмінтики: баймек, бровермектин 1 %, бровермектин-порошок, бровермектин-гранулят.

Методи дослідження: паразитологічні, епізоотологічні, копроскопічні, акарологічні, фармакологічні, токсикологічні, гематологічні, біохімічні, імунологічні, молекулярні, цитогенетичні, патологоморфологічні, гістологічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні встановлено видовий склад збудників асоціативних хвороб свиней в господарствах різної технології вирощування - на звичайних і реконструйованих фермах, господарствах-репродукторах, фермерських господарствах.

Створено рецептуру нової для вітчизняного ринку ветеринарних препаратів лікарської форми широкоспектрального протипаразитарного засобу з високим ступенем безпечності. Під час докліничних та клінічних дослідів визначено токсикодинаміку бровермектин-грануляту, встановлено його токсичні параметри в гострих і хронічних дослідах на лабораторних тваринах. Визначено кумуляцію бровермектин-грануляту в організмі щурів. Установлено динаміку змін величин коефіцієнтів маси внутрішніх органів, гематологічних і біохімічних показників крові у щурів за умов виконання хронічних токсикологічних досліджень препарату. Вивчено гістологічну структуру внутрішніх органів і процеси регенерації у щурів за його тривалого застосування. З'ясовано кінетичні характеристики діючої речовини (івермектину) дослідного препарату.

Вперше встановлено, що при інвазіях аскарисами, трихурисами і езофагостомами спостерігалися генотоксинчі та цитотоксичні зміни в клітинах хазяїна у вигляді зростання кількості одноланцюгових розривів, лужно-лабільних сайтів ядерної молекули ДНК клітин кісткового мозку та апоптичних клітин. Також установлено, що при інвазії аскарисами, трихурисами і езофагостомами в еритроцитах периферичної крові збільшується кількість мікроядер. Доведено, що при введенні антгельмінтиків групи макроциклічних лактонів не відбуваються генотоксичні та цитотоксичні зміни у клітинах хазяїна.

За результатами досліджень з'ясовано кількісні характеристики мутагенного впливу екскреторно-секреторних продуктів нематод, їх інвазійних яєць і личинок в тесті Еймса. Крім цього, проведено цитогенетичні дослідження кісткового мозку та лімфоцитів крові у неспецифічного і специфічного хазяїнів у період міграції личинок нематод. Вивчено морфологічні, біохімічні показники крові та динаміку Т- і В-лімфоцитів, накопичення імуноглобулінів класів M і G у сироватці крові при змішаних інвазіях та після дії антгельмінтиків.

Наукову новизну підтверджено деклараційними патентами на корисну модель № 4394, Україна 7 G01N33/48, С12N15/06, G01N33/49 „Спосіб виготовлення препаратів метафазних хромосом свиней” Заявл. 05.05. 2004 р. Опубл. 17.01. 2005 р. Бюл. № 1. „Спосіб виявлення генотоксичної і цитотоксичної дії антигельмінтиків” № 14610, Україна МПК (2006) G01N33/15, А61Р 33/00, С12Q 1/00, С12R 1/91 (2006/01) Заявл. 12.08. 2005 р. Опубл. 15.05. 2006 р. Бюл. № 5.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційної роботи ввійшли до навчального посібника „Гельмінтози свиней”, затвердженого Міністерством аграрної політики України (Наказ № 18-2-1-13/1030 від 10.10.2003 р.), 2004 р.; методичних рекомендацій „Комплекс заходів та лікарські препарати при асоціативних паразитозах свиней”, затверджених Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (Наказ № 7 від 12.12.2004 р.), 2005 р.; „Методичних рекомендацій щодо попередження та ліквідації захворювань свиней на гельмінтози”, затверджених Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (Наказ № 3 від 20.12. 2006 р.), 2007 р. На основі результатів токсикологічних досліджень розроблено технічні умови ТУ У 24.4-14332579-027:2005 на препарат „Бровермектин-гранулят”, затверджених Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (Наказ № 02568182/030074 від 28 квітня 2005 р.). Розроблено та затверджено „Настанову щодо застосування препарату „Бровермектин-гранулят” для практики ветеринарної медицини (2005). Результати досліджень використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін „Паразитологія та інвазійні хвороби тварин”, „Ветеринарна фармакологія” і „Ветеринарна токсикологія” студентам Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького за спеціальністю 7. 130501 „Ветеринарна медицина”.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно провів пошук і аналіз даних літератури, підбір і формування груп лабораторних тварин і свиней, виконав експериментальні та лабораторні дослідження, статистичну обробку та обґрунтування результатів. Токсикологічні, кінетичні та патологоморфологічні дослідження виконані здобувачем у лабораторіях Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок (м. Львів). Цитогенетичні дослідження для виявлення рівня мутагенного навантаження хромосомних аберацій проводили у відділенні діагностики патології Львівського науково-дослідного інституту спадкової патології МОЗ України. Вивчення мутагенної дії в дослідах на A. suum, T. suis, Oe. dentatum і антгельмінтиків у тесті Еймса проведено на кафедрі генетики і біотехнології Львівського національного університету імені І. Франка. Генотоксичні і цитотоксичні дослідження антгельмінтиків і метаболітів гельмінтів на клітини кісткового мозку мишей та лімфоцити крові свиней in vitro проведено у Вітебському державному ордена Дружби народів медичному університеті (республіка Бєларусь). Розробку бровермектин-грануляту - нового лікарського засобу, його доклінічні і експериментально-виробничі дослідження на свинях, автор проводив у співпраці з доктором ветеринарних наук, професором А.В. Березовським (НВФ „Бровафарма”, м. Бровари, Київська область).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на наукових конференціях різного рівня фахівців і отримали загальне схвалення професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів на щорічних засіданнях вченої ради Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького у 2003-2007 роках та Міжнародних науково-практичних конференціях і з'їздах: „Современные проблемы общей, медицинской и ветеринарной паразитологи” (Витебск, 2004, 2006); „Забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя тваринництва, якості і безпеки продукції” (Одеса, 2004, 2006); „Біологічні основи продуктивності та здоров'я тварин” (Львів, 2004-2006); „Ветеринарна медицина-2005: Сучасний стан та актуальні проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва” (Ялта, 2005); „Здобутки і перспективи розвитку ветеринарної медицини” (Суми, 2004, 2005)”; „100-річчя з дня народження акад. О.П. Маркевича (Севастополь-Ласпі, 2005); „Ветеринарні препарати: розробка, контроль якості та застосування” (Львів, 2005); „Актуальные проблемы ветеринарной медицины в условиях современного животноводства” (Минск, 2005); „Проблеми екології ветеринарної медицини Житомирщини” (Житомир, 2005); „Сучасні проблеми біохімії, фізіології та функціональної морфології продуктивних тварин” (Дніпропетровськ, 2005); „Ветеринарне забезпечення свинарства: сучасний стан і шляхи розвитку” (Харків, 2005, 2006); „100-річчя з дня народження акад. Р.С. Чеботарьова (Київ, 2006); „Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями” (Москва, 2006); „Сучасні проблеми ветеринарної фармакології, токсикології і фармації” (Київ, 2006); „Селекційно-технологічні аспекти розвитку свинарства в різних регіонах світу” (Миколаїв, 2006); „Сучасні проблеми ветеринарної медицини у свинарстві” (Київ, 2006); „Наукові та практичні аспекти ветеринарної медицини в Україні” (Біла Церква, 2006); „VI-з'їзд паразитоценологів України” (Харків, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 40 наукових працях, з яких 29 статей опубліковано у фахових виданнях що входять до переліку, затверджених ВАК України (з них 24 одноосібно); одному навчальному посібнику, 2-х методичних рекомендаціях, 2-х патентах, 6-и збірниках матеріалів і тез конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація викладена на 300 сторінках комп'ютерного тексту та складається з наступних розділів: вступу, огляду літератури, матеріалів і методів досліджень, результатів експериментальних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних джерел і додатків. Робота ілюстрована 99 таблицями (49 сторінок) та 41 рисунком (20 сторінок). Список літературних джерел включає 638 найменувань, у тому числі - 434 зарубіжних авторів.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дисертаційна робота виконана протягом 1998-2007 років. Гельмінтологічні та фармакологічні дослідження препаратів виконані на кафедрах паразитології та водних біоресурсів, фармакології та токсикології Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. Дослідження епізоотологічної ситуації асоціативних інвазій свиней проводили у господарствах Західного регіону України. Відомості про поголів'я свиней, спеціалізацію і технологію виробництва, паразитологічну ситуацію ми отримували та аналізували із матеріалів звітності обласних державних лабораторій ветеринарної медицини та інформації отриманої безпосередньо від власників і спеціалістів свиногосподарств.

Експериментальні та клінічні дослідження на свинях проведено у господарствах: ТзОВ агрофірма „Угринів” Сокальського району і ПП „Західний Буг” Буського району (Львівська область), СГПП „Рать” Луцького району (Волинська область), ПСП „Шпанівське” Рівненського району (Рівненська область), селянсько-фермерського господарства Ю.М. Веденівського Кіцманського району (Чернівецька область). Для досліджень використовували препарати: бровермектин 1%, бровермектин-порошок і бровермектин-гранулят виготовлені НВФ „Бровафарма” (Україна) і баймек фірми „Bayer AG” (Німеччина).

У базових господарствах, у різні пори року, регулярно відбирали кал для дослідження на наявність яєць і личинок гельмінтів, визначали екстенсивність та інтенсивність гельмінтозної інвазії. Виділені яйця аскарисів і трихурисів, личинки езофагостом культивували до інвазійної стадії. Зараження поросят інвазійними яйцями і личинками проводили індивідуально, перорально за допомогою металевого зонда за методикою Г.А. Котельникова та В.М. Хренова (1984).

У приміщеннях, де утримували тварин, відбирали зішкреби з підлоги, стін, загородок станків, годівниць, змиви з автопоїлок, мітли, скребків, взуття обслуговуючого персоналу та досліджували на наявність яєць гельмінтів за методом А.І. Корчагіна (1986).

Токсикологічні дослідження виконували на клінічно здорових лабораторних тваринах, яких підбирали за принципом аналогів та утримували в однакових умовах згідно з методичними рекомендаціями „Токсикологічний контроль нових засобів захисту тварин” (Косенко М.В. з співавт., 1997) та „Доклінічні дослідження ветеринарних лікарських засобів” (Коцюмбас І.Я., 2006).

Встановлення параметрів гострої токсичності проводили на 90 білих мишах та 78 білих щурах. Середньосмертельні дози (DL50) вираховували за методами Г. Кербера (1931), Г. Першина (1939), Ж.Т. Літчфільда та Ф. Уілкоксона (1949), В.Б. Прозоровського (1962) та Б.М. Штабського (1980).

Хронічну токсичність вивчали на 48 білих щурах, аналогічних за масою. З них було сформовано 4-и групи по 12 щурів у кожній.

Тварини І групи були контрольними, їм вводили 1,5% розчин крохмалю. Щурам трьох дослідних груп вводили бровермектин-гранулят у дозах: ІІ групи - 200 мг/кг (1/60 DL50) - терапевтичну, ІІІ групи - середню між терапевтичною та 1/10 DL50 - 480 мг/кг, тобто 1/25 DL50 та ІV групи - 1/10 DL50 - 1200 мг/кг. Масу тіла визначали зважуванням перед початком досліду на 7 та 30 доби.

Властивості препарату щодо кумуляції визначали на 12 білих щурах, які були поділені на дві аналогічні групи, за методикою Lima K.S. et al., 1961. Коефіцієнт кумуляції визначали за формулою, запропонованою Ю.С. Каганом і В.В. Станкевичем (1964). Сумарно введену середню дозу препарату на одну тварину визначали за К.К. Сидоровим (1961).

Бровермектин-гранулят на 1,5% розчині крохмалю у гострому і хронічному (30 діб) дослідах та в досліді щодо кумуляції (24 доби) вводили лабораторним тваринам натще, внутрішньошлунково за допомогою зондів. Упродовж усіх дослідів проводили спостереження за клінічним станом лабораторних тварин.

У кінці тривалих дослідів тварин зважували, декапітували за легкого ефірного наркозу та одержували від них зразки крові для проведення гематологічних і біохімічних досліджень. Після розтину від тварин відбирали органи, зважували та визначали коефіцієнти їх маси. У щурів кожної групи, за розвитку хронічного досліду, на наступну добу після останнього введення бровермектин-

грануляту, визначали дезінтоксикаційну функцію печінки. Для цього тваринам внутрішньочеревно вводили 1% розчин тіопенталу натрію в дозі 40 мг/кг маси тіла і визначали тривалість їх сну (Єлизарова О.Н. и др., 1974).

У хронічному досліді, на наступну добу після останнього введення бровермектин-грануляту та на 15 добу (період відновлення), у щурів після забою (при легкому ефірному наркозі) здійснювали макроскопічні та гістологічні дослідження внутрішніх органів за загальноприйнятими методиками (Меркулов Г.А., 1969). Мікрофотографування проводили з використанням мікроскопа „OLIMPUS CX 41” при збільшеннях х 200 та х 400.

Визначення кінетичних параметрів і термінів виведення залишків івермектину проводили на 20 поросятах 3,5-місячного віку, з яких було сформовано чотири аналогічні групи (n = 5). Бровермектин-гранулят згодовували протягом 7 діб у формі лікувально-кормової суміші (з розрахунку 0,2 г/кг маси тіла). Перед початком досліду, на третю добу згодовування, а також на 1; 7; 14 доби після закінчення згодовування, від поросят І групи відбирали проби крові. Від тварин ІІ, ІІІ та ІV груп, відповідно, на 1; 5 та 8 доби після закінчення згодовування та забою відбирали зразки печінки, м'язової та жирової тканин для визначення залишкових кількостей івермектину методом імуноферментного аналізу (ЕLISА) із застосуванням тест-систем виробництва Євро-Діагностика (Нідерланди). Кольорову реакцію у планшетах вимірювали на рідері Тіtегtек Multiscan (Великобританія). Кількісний розрахунок вмісту івермекгину в пробах проводили із застосуванням ПЗ Ridawin (Crooks S.R.H. et al., 1988, Celine M. et al., 2002).

Визначення фармакологічних властивостей і терапевтичної ефективності препаратів групи івермектинів проводили на відібраних за принципом аналогів 78 поросятах великої білої породи 2-4 - місячного віку з спонтанним ураженням саркоптозом. Поросят І, ІІ і ІІІ груп інвазованих саркоптозом, експериментально заражали інвазійними яйцями аскарисів у кількостях 500, 750 і 1000 тис./кг; IV, V і VI груп - трихурисів у кількостях 1000, 1500 і 2000 тис./кг; VII, VIII і IX груп - інвазійними личинками езофагостом у кількостях 1500, 2000 і 2500 тис./кг; X групи - одночасно інвазійними яйцями в кількості 200 А. suum і 350 T. suis та 500 інвазійних личинок Oe. dentatum на 1 кг маси тіла тварини; XI групи - 400 інвазійних яєць А. suum і 700 T. suis та 1000 інвазійних личинок Oe. dentatum, а поросят XII групи відповідно - в кількостях 600, 1050 та 1500 інвазійних яєць і личинок на 1 кг маси тіла тварини. Суміш яєць і личинок у вказаній кількості у 2% крохмальній суспензії вводили перорально за допомогою металевого зонда. Поросята XIII групи (інтактні) були контролем. Їм вводили 2% крохмальний розчин. Після їх зараження проводили підшкірну ін'єкцію бровермектином 1% і баймеком в терапевтичних дозах - 1 мл/33 кг, а бровермектин-гранулят у дозах: 0,1; 0,15 і 0,2 г/кг маси тіла давали із комбікормом 7 діб підряд. Економічну ефективність баймеку, бровермектину 1% та бровермектин-грануляту при асоціативних інвазіях свиней визначали за „Методикою визначення ефективності антгельмінтиків при гельмінтозах свиней” (Пономар С.І. та ін., 2001).

Кров для гематологічних, біохімічних і імунобіологічних досліджень від поросят відбирали із краніальної порожнистої вени на 7; 14; 21; 28 і 42 доби після введення препаратів. Копроовоскопічні дослідження проводили до дегельмінтизації та на 7 і 14 доби після введення антгельмінтних препаратів (Котельников Г.А., 1984).

У крові лабораторних тварин і свиней визначали: кількість еритроцитів і лейкоцитів підрахунком на сітці Горяєва лічильної камери; диференційний підрахунок лейкоцитів - мікроскопічним дослідженням мазків крові; концентрацію гемоглобіну - гемоглобінціанідним методом (з ацетонціангідридом) (Кондрахин И.П. и др., 1985).

У дослідах на щурах визначали гематокритну величину - мікрометодом з використанням мікроцентрифуги. На основі гематологічних показників крові визначали еритроцитарні індекси: кольоровий показник крові, середній об'єм еритроцита, середній вміст гемоглобіну в еритроциті, середню концентрацію гемоглобіну в еритроциті (Козинец Г.И. и др., 1997).

У сироватці крові свиней і лабораторних тварин, за допомогою стандартних наборів реактивів науково-виробничої фірми “SIMKO Ltd” та “Lachema” (Чехія) визначали активність аспартатамінотрансферази (АсАТ) (К.Ф. 2.6.1.1) і аланінамінотрансферази (АлАТ) (К.Ф. 2.6.1.2) - уніфікованим динітрофеніл-гідразиновим методом Райтмана-Френкеля; лужної фосфатази (ЛФ) (К.Ф. 3.1.3.1) - методом гідролізу динатрійфенолфосфату; загальних ліпідів - за реакцією з фосфованіліновим реактивом; тригліцеролів - омиленням гідроксидом калію (Меншиков В.В., 1987). Вміст загального білка визначали за допомогою рефрактометра RL3; співвідношення білкових фракцій сироватки крові - методом електрофорезу на плівках із ацетату целюлози; вміст загального та вільного холестеролу за методом М.А. Станкевіченє (1969); концентрацію глюкози - за допомогою набору ООО „Агат-Мед” (м. Москва, Росія), глюкозо-агат методом.

У сироватці крові поросят визначали загальний білок - за біуретовою реакцією, описаною В.Г. Колбом і В.С. Камишніковим (1982), активність холінестерази (ХЕ) [КФ. 3.1.1.8] - колориметричним методом (Меншиков В.В., 1987). Кількість Т- і В-розеткоутворюючих лімфоцитів у периферичній крові поросят визначали за методом Д.К. Новікова та В.І. Новікової (1979). Імуноглобуліни класів G і M визначали імуноферментним аналізом (ІФА) виробництва НВЛ „Гранум” (м. Харків).

Оцінку мутагенної дії прижиттєвих виділень, гомогенатів, інвазійних яєць, личинок гельмінтів та івермектинів проводили за тестом B.N. Ames et al., 1975. Для одержання екскреторно-секреторних метаболітів, гомогенату, інвазійних яєць аскарисів і трихурисів та личинок езофагостом дорослих гельмінтів інкубували в стерильному ізотонічному розчині хлориду натрію у термостаті при t+30°С. Мутагенну дію бровермектину 1% розчину та баймеку визначали у дозах 1; 0,1 та 0,01 мкг/чашку, а бровермектин-порошку та бровермектин-грануляту - у дозах 10,0; 1,0 та 0,1 мкг/чашку.

У модельних дослідах генотоксичну і цитотоксичну дію антгельмінтних препаратів та інвазійних яєць і личинок гельмінтів вивчали на суспензіях клітин кісткового мозку мишей і лімфоцитах свиней за методом „ДНК-комет” (N.P. Singh et al., 1988; в модифікації В. Hellman et al., 1995). Для вивчення даної дії препаратів було проведено 2 серії дослідів - на дослідних тваринах і на крові свиней in vitro. Було використано 80 мишей-самців лінії СВА 4-5-місячного віку і 5 поросят 2-3-місячного віку. Мутагенну дію бровермектину 1% та баймеку визначали у дозах 0,015; 0,03 та 0,045 мл/кг, а бровермектин-порошку та бровермектин-грануляту - у дозах 0,1; 0,2 та 0,3 г/кг. Вивчення генотоксичної і цитотоксичної дії інвазійних яєць і личинок гельмінтів було проведено на 72 мишах-самцях. З них було сформовано 12 дослідних груп, по 6 тварин у кожній. Дослідних тварин 9-и груп заражали в кількості - 5; 10 і 20 інвазійних яєць А. suum і T. suis та личинок Oe. dentatum на 1 г маси тіла тварини відповідно. Контролем слугували миші 3-х груп (інтактні). Аналіз мікропрепаратів проводили на люмінесцентному мікроскопі „Мікмед-2” фірми „ЛОМО” при х 600. Зображення комет на мікропрепаратах фотографували за допомогою цифрової фотокамери „Nikon Coolpix-4500”.

Оцінку мутагенної дії інвазійних яєць і личинок гельмінтів за допомогою метафазного аналізу клітин кісткового мозку лабораторних тварин проводили за методом С.E. Ford (1956) та в дослідах на лейкоцитах крові поросят за методом P.S. Moorсhead et al. (1960). Каріотип клітин кісткового мозку вивчали на 72 білих щурах-самцях, із яких було сформовано 12 груп (n = 6), при тих же дозах зараження та добах дослідження як і при оцінці мутагенної дії інвазійних яєць та личинок гельмінтів за методом „ДНК-комет”. Визначення змін каріотипу проводили на 7; 10; 14; 20; 21; 28; 30; 40; 42 та 60 доби після зараження. Мутагенну дію метаболітів визначали за частотою клітин зі структурними порушеннями хромосом у дослідах в порівняні з контролем. Оцінку стану хромосом на лейкоцитах крові поросят було проведено на 78 поросят великої білої породи 2-4-місячного віку, із яких було сформовано 13 груп (n = 6). Кількість заражень та час досліджень були такіж як і при клініко-експериментальних дослідженнях, але без введення антгельмінтних препаратів. Дослідження хромосом проводили за допомогою мікроскопа „Jenamed 2” (Carl Zeiss Jena) із х 1000. Облік аберацій хромосом здійснювали згідно з рекомендаціями ВООЗ (Бактон К., Эванс Г., 1975).

Виявлення мутагенної дії інвазійних яєць і личинок гельмінтів за мікроядерним тестом проводили за методикою W. Schmid (1976). Показники мікроядерного тесту визначали на тих же 72 білих щурах і в аналогічних кількостях інвазії та часу, що і при визначенні хромосомних аберацій методом метафазного аналізу клітин кісткового мозку. Результати досліду виражали у проміле.

Статистичну обробку отриманих даних та оцінку вірогідності проводили за параметричним критерієм Фішера-Стьюдента з використанням ІВМ-сумісного комп'ютера. Кореляційний коефіцієнт визначали за методикою, описаною І.А. Ойвіним (1960).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Епізоотологічна ситуація з асоціативних хвороб свиней у господарствах Західного регіону України. У результаті проведеного моніторингу епізоотичної ситуації та за результатами паразитологічних досліджень свиней щодо інвазійних хвороб (аскароз, трихуроз, езофагостомоз і саркоптоз) у свиногосподарствах різної форми власності Західного регіону України найвища ураженість тварин встановлена: аскарисами (37,2%), трихурисами (29,4%), езофагостомами (25,4%) і саркоптозом (60,8%).

Подвійну нематодозну інвазію встановлено: аскарисами і трихурисами - у 10,5%, аскарисами та езофагостомами - у 8,8%, трихурисами і езофагостомами - у 6,3%, потрійна - у 5,3% поголів'я свиней. Загалом у господарствах саркоптозну і нематодозну інвазію було встановлено - у 39,9% обстежених свиней (рис. 2).

Рис. 2 Ураженість свиней різного віку нематодами і саркоптозом у господарствах Західного регіону України

Отже, найбільш розповсюдженими інвазіями свиней є аскароз, трихуроз, езофагостомоз, саркоптоз у різних комбінаціях. Ураженість свиней окремими видами паразитів та їх асоціаціями в певній мірі залежить від типу утримання в господарствах.

Вплив метаболітів нематод і кліщів на гомеостаз специфічного хазяїна. При трихурозі в крові інвазованих поросят відзначалося зменшення кількості еритроцитів, однак вірогідне зменшення їх рівня на 7,5% (р<0,05) відносно контролю встановлено лише на 28-у добу.

Поряд із зниженням кількості еритроцитів, вміст гемоглобіну крові на 14-у добу досліду зменшувався відносно контролю на 9,2% (р<0,05). По мірі розвитку захворювання, вміст згаданого вище показника знижувався і на 21-у добу був на 12,6% (р<0,001) меншим, ніж у контрольних тварин. На 28-у і 42-у доби у хворих поросят вміст гемоглобіну був нижчим на 20,0 і 20,4% (р<0,001). У поросят хворих на езофагостомоз встановлено вірогідне зниження вмісту гемоглобіну крові на 14-у, 21-у, 28-у і 42-у доби відповідно на 12,9; 17,6; 18,3% (р<0,01; р<0,001) і 7,0% (р<0,05) порівняно з контролем. При ураженні аскарисами рівень гемоглобіну поступово знижувався на 14-у, 21-у, 28-у і 42-у доби, відповідно на 10,6; 17,7; 19,8 і 18,5% (р<0,01; р<0,001). При одночасному ураженні поросят аскарисами, трихурисами, езофагостомами і саркоптесами, протягом усього періоду інвазійного процесу, рівень гемоглобіну крові був нижчим, ніж у контролі на 21-у добу - на 10,4% (р<0,001), на 28-у - на 16,4% (р<0,01), на 42-у добу - на 15,3% (р<0,001). Слід зазначити, що вірогідне зниження рівня гемоглобіну відзначалося з 14 доби інвазій і продовжувалося до кінця дослідження.

Зміни білої крові при моно- і змішаних нематодозах проявлялися підвищенням кількості лейкоцитів. Вірогідно високий рівень лейкоцитів, порівняно з контролем, встановлено з 14-ї доби езофагостомозної інвазії та з 28-ї доби при трихурозі, а на 42-у добу вірогідне збільшення кількості лейкоцитів виявлено при аскарозі та змішаній інвазії. При ураженні тварин езофагостомами максимальну кількість лейкоцитів у крові встановлено на 14-у, 21-у, 28-у і 42-у доби, вище до контролю на 23,4; 31,3; 41,5% (р<0,05) та на 48,5% (р<0,01) відповідно, а при трихурозній інвазії на 28-у і 42-у доби - на 28,2% та 45,6% (р<0,05). У поросят, інвазованих аскарисами, на 42-у добу після зараження кількість лейкоцитів у дослідних тварин перевищувала контрольні показники на 41,9%, а при змішаній інвазії - на 45,8% (р<0,01).

Поряд із збільшенням загальної кількості лейкоцитів змінювалося співвідношення клітин білої крові. При всіх моно- та змішаних інвазіях, незалежно від терміну зараження, нами виявлено вірогідне збільшення кількості еозинофілів. За аскарозної інвазії у периферичній крові на 7-у добу після ураження встановлено різке підвищення, порівняно з контролем, еозинофілів у 3 рази (р<0,001), на 14-у - у 4,8 рази (р<0,001), на 21 і 28 доби, відповідно у 3,6 і 1,8 рази (р<0,001). У подальшому, по мірі досягнення гельмінтами статевої зрілості, кількість еозинофілів за аскарозної інвазії почала знижуватися і, порівняно з тваринами контрольної групи, була вже на 42 добу більшою лише на 32% (Р<0,05). У поросят інвазованих трихурисами встановлено підвищення відсотка еозинофілів на 7 добу у 1,3 рази (р<0,05), на 14 у 2,1 рази (р<0,001), на 21 у 2,5 (р<0,001), на 28 у 2,8 (р<0,001) та на 42 добу у 3,8 рази (р<0,001). Після зараження, езофагостомами їх кількість зростала у 1,4 рази (р<0,01) - на 7 добу, 1,8 (р<0,01) - на 14, 1,9 (р<0,001) - на 21, у 2,4 (р<0,001) - на 28 та у 2,5 рази (р<0,001) - на 42 доби. При змішаному ураженні свиней кількість еозинофілів у периферичній крові інвазованих поросят підвищувалася на 7 і 14 доби після зараження, відповідно, у 3,3 (р<0,001) і 3,2 рази (р<0,001). Потім їх рівень дещо понижувався, але залишався високим і перевищував показники контрольної групи у 2,5; 2,3 і 2,1 рази (р<0,001), відповідно, на 21; 28 та 42 доби. У інвазованих свиней виявлено зміни, порівняно з контрольною групою, за показником кількості лімфоцитів, рівень яких залежно від часу та виду збудника, або знижувався, або збільшувався. Вірогідне зменшення лімфоцитів виявлено у крові свиней починаючи з 21 доби за аскарозної інвазії та збільшення з 28 доби за трихурозного і змішаного ураження. У поросят, інвазованих аскарисами на 21 добу після зараження кількість лімфоцитів зменшилася на 14,0%, на 28 і 42 доби, відповідно, на 12,0% і 16,0% (р<0,01). При уражені трихурисами кількість лімфоцитів на 28 і 42 доби зростала відносно контролю на 9% і 10% (р<0,05), а при змішаній інвазії - на 11% (р<0,01).

Результати досліджень вмісту загального білка у сироватці крові свідчать, що його рівень знижувався або збільшувався, залежно від часу та виду інвазії. Встановлено лише вірогідне збільшення, відносно контрольної групи тварин, вмісту загального білка на 14 добу при аскарозній інвазії на 24,0% (р<0,05). Слід зазначити, що на 42 добу після зараження, вміст загального білка був дещо нижчим від величин контрольних показників.

Вірогідне зростання активності ферментів у сироватці крові поросят починалося з 7 доби після зараження. У поросят, інвазованих трихурисами, найбільшу активність АсАТ і АлАТ встановлено на 28 і 42 доби, відповідно, у 3 і 4 рази (р<0,001). Після зараження поросят езофагостомами та аскарисами активність ферментів була вищою у 2 і 3 рази (р<0,001) на 42 добу досліду. У поросят, заражених змішаною інвазією, найбільшу активність АсАТ і АлАТ встановлено на 28 і 42 доби, відповідно у 2 і 3 рази (р<0,001). Активність холінестерази у всіх інвазованих тварин вірогідно знижувалася з 14 доби ураження. Аналіз отриманих результатів показав, що у інвазованих аскарисами поросят вірогідне зниження активності ХЕ, порівняно з контрольною групою, на 14 добу становило 22% (р<0,05), на 21; 28 та 42 доби - на 29% (р<0,01, р<0,001). У проросят, уражених трихурисами та езофагостомами, відзначено зниження активності ХЕ на 21; 28 та 42 доби, відповідно, на 31 і 26%, 32 і 27% та 32 і 24% (р<0,01, р<0,001). У поросят уражених змішаною інвазією активність ХЕ у сироватці крові вірогідно знижувалася на 14-у добу на 24% (р<0,05), на 21; 28 та 42 доби - на 31-32% (р<0,01; р<0,001).

У крові інвазованих свиней спочатку виявлено збільшення кількості Т- лімфоцитів із поступово послідовним їх зменшенням. У поросят, уражених трихурисами, встановлено вірогідне підвищення кількості Т-лімфоцитів на 7 та 14 доби інвазії, відповідно, на 31 (р<0,05) і 29% (р<0,01) до показників контрольних тварин. У подальшому відзначено зниження їх кількості, яка на 42 добу була на 10% нижчою. За розвитку езофагостомозу вміст Т-лімфоцитів на 7 добу інвазії перевищував вірогідно на 36% (р<0,01) значення контрольних тварин, а на 42 добу був на 16% нижчим від контролю. При аскарозі поросят на 7 добу рівень Т-лімфоцитів був вірогідно вищим на 13% (р<0,05) від контролю, а на 28 та 42 був вірогідно нижчим на 14 і 20% (р<0,05). При змішаній інвазії на 7 добу виявлено збільшення вмісту Т-лімфоцитів на 8,0%, а на 42 їх зменшення на 17%. Аналізуючи показники рівня В-лімфоцитів у крові інвазованих поросят нами встановлено вірогідне збільшення згаданого вище показника у крові тварин з 14 доби за моно- та змішаної інвазій. На 14 добу досліду виявлено, порівняно з контролем, вірогідне підвищення вмісту В-лімфоцитів крові при змішаній інвазії на 21 % (р<0,05). На 21 добу встановлено підвищення вмісту В-лімфоцитів за розвитку езофагостомозу, аскарозу та змішаної інвазії, відповідно на 22; 33 і 41% (р<0,05), на 28 - відповідно на 20; 63 і 43% (р<0,01; р<0,001). У подальшому проходить зниження вмісту В-лімфоцитів, але їх рівень залишався дещо вищим від контролю, а при змішаній інвазії на 42 добу досліду він залишався на 25% (р<0,05) вірогідно вищим від показників контрольної групи.

Рівень IgM у сироватці крові інвазованих поросят вірогідно збільшувався, порівняно з показниками тварин контрольної групи, з 7 доби ураження. При інвазуванні поросят моно- та змішаною інвазією на 7 добу досліду це зростання відповідно, становило 40; 40; 73 та 33% (р<0,05; р<0,01), на 14 - 131, 113, 200 та 188% (р<0,001), на 21 - 190; 50; 120 і 110% (р<0,05; р<0,001) та на 28 добу - 118; 41; 124 і 41% (р<0,05; р<0,001). Поступово проходить зниження вмісту IgM, але його рівень залишався вищим від контролю, так при аскарозі та езофагостомозі на 42 добу досліду він залишався, відповідно, вірогідно вищим на 44 і 33% (р<0,05).

При дослідженні вмісту IgG встановлена така ж закономірність, що і за вмістом IgМ. Вміст IgG у контрольній групі відзначався, в середньому, у межах 1,48±0,09-1,60±0,13 відсотків. Із розвитком інвазійного процесу та посиленням імунної відповіді проходило накопичення у сироватці крові IgG інвазованих поросят. При зараженні поросят аскарисами встановлено повільне наростання концентрації IgG у сироватці крові на 7 добу інвазії на 25,68% (р<0,05), а максимальний рівень IgG відзначався на 21 добу після зараження - 2,26±0,17 г/л (р<0,01), який утримувався майже на одному і тому ж рівні до 42 доби інвазії.

При визначенні вмісту IgG у сироватці крові встановлено його збільшення, порівняно з контролем, на 14 добу на 31% (р<0,05), при зараженні езофагостомами та аскарисами показник на вірогідно високому рівні утримувався протягом усього періоду досліджень. За розвитку трихурозу максимальний вміст IgG встановлено на 21 добу, який на 33% (р<0,05) перевищував величини показників контролю і залишався підвищеним до 42 доби досліду. При змішаній інвазії концентрація IgG починала зростати відповідно з 14 доби на 38% (р<0,001) і вірогідно зростала до 42 доби досліду до 47% (р<0,01).

Отже, метаболіти нематод і кліщів суттєво впливали на кровотворну функцію, імунний статус організму тварин і функціональний стан внутрішніх органів.

Особливості мутагенної, генотоксичної і цитотоксичної дій метаболітів нематод на штами мікроорганізмів та кістковий мозок і лімфоцити крові.

У наших дослідженнях за тестом Еймса встановлено, що у прижиттєвих виділеннях A. suum індукція реверсій спостерігалася на штамі ТА-98 у трьох концентраціях, а на штамі ТА-100 - лише при нативній концентрації. Перевищення кількості колоній у дослідах, порівняно з контролем, було більшим у 2-3 рази. У T. suis мутагенна активність у більшій мірі проявлялася на штамі ТА-100, де кількість колоній була більшою у 4,3-5,3 рази, а на штамі ТА-98 вона виявлена лише при нативній концентрації. У прижиттєвих виділеннях Oe. dentatum мутагенність встановлено на двох штамах. Активність трьох концентрацій у досліді була більшою у 2,7-6,0 рази, порівняно з контролем.

При визначені мутагенної активності загального гомогенату аскарисів на штамах ТА-98 і ТА-100 нативна концентрація індукувала реверсію в 2-4 рази вищу, ніж у контролі. При розведенні гомогенату в 10 разів індукція генних мутацій виявлена лише на штамі ТА-98. Мутагенна активність загального гомогенату трихурисів виявлена при всіх концентраціях на штамі ТА-98, а при нативній та в 10 разів меншій концентрації - на штамі ТА-100. Перевищення колоній S. thyphimurium коливалося в межах 2,1-3,7 разів і мутагенність оцінювалась в один бал. Мутагенна активність загального гомогенату езофагостом виявлена при нативній та в 10 разів меншій концентрації на штамах ТА-98 і ТА-100. Кількість колоній S. thyphimurium була в межах 2,2-5,4 разів і оцінена в один бал. При нативній концентрації мутагенна активність гомогенату інвазійних яєць аскарисів виявилася на двох штамах у 100% випадків. При визначенні мутагенної активності гомогенату інвазійних яєць трихурисів на обох штамах встановлено стабільну реверсію, в межах від 2,2 до 3,6 разів. При визначенні мутагенної активності гомогенату інвазійних личинок езофагостом виявилось, що індукція генних мутацій встановлена, в основному, за механізмом заміни пар основ. За цих умов перевищення кількості колоній у дослідах над контролем було в межах 3,5-6,5 разів. Мутагенність гомогенату інвазійних личинок встановлена на штамі ТА-100 при всіх концентраціях, а на штамі ТА-98 лише при нативній концентрації.

Отже, екскреторно-секреторні виділення аскарисів, трихурисів, езофагостом, а також гомогенати нематод та їхніх інвазійних яєць і личинок, проявляють мутагенну дію та індукують зворотні генні мутації до гістидин незалежності в штамах S. thyphimurium ТА 98 і ТА 100.

При зараженні білих щурів у кількості 5, 10 та 20 інвазійних яєць аскарисів на 1 г маси тіла тварини на 7 добу дослідження встановлено, що частота еритроцитів із мікроядрами була, відповідно, у 3,6; 6 і 9,6 рази більшою, ніж у контрольній групі (р<0,05; р<0,001), на 14 - у 3,2; 5,2 і 7,7 рази (р<0,01; р<0,001). Починаючи з 21 доби кількість еритроцитів із мікроядрами знижувалась, однак була більшою до контролю, відповідно, у 2,8, 4,1 (р<0,01) і 5,6 (р<0,01) рази, а на 28 - у 2,3, 2,8 (р<0,05) і 3 (р<0,05) рази.

За розвитку трихурозу, при заражені у кількості 5 інвазійних яєць на 1 г маси тіла тварини, встановлено вірогідне збільшення кількості мікроядер до контролю у 2,3 рази (р<0,05) лише на 40 добу. При зараженні щурів у кількості 10 яєць на 1 г маси тіла тварин вірогідне збільшення кількості мікроядер встановлено у 2,1 рази (р<0,05), починаючи з 20 доби інвазії. На 30 і 40 доби досліду їх кількість зростала до контролю, відповідно у 2 і 3,1 рази (р<0,01). До 60 доби кількість еритроцитів із мікроядрами дещо знизилась, проте була у 2,8 разів більшою, ніж у контролі (р<0,05). При зараженні у кількості 20 яєць на 1 г маси тіла вірогідне підвищення числа еритроцитів із мікроядрами на 10; 20; 30 і 40 доби, відповідно, становило до контролю у 2,3; 4,5; 3,9 і 5,1 рази (р<0,05; р<0,001).

При зараженні езофагостомозом у кількості 5 інвазійних личинок на 1 г маси тіла тварини встановлено вірогідне збільшення кількості мікроядер до контролю у 2,5 рази (р<0,05) лише на 21 добу. При зараженні щурів у кількості 10 личинок на 1 г маси тіла тварин вірогідне збільшення кількості мікроядер встановлено у 3 рази (р<0,05) з 14 доби інвазії. На 21 і 42 доби досліду їх кількість зростала порівняно з контролем, відповідно у 4 і 4,3 рази (р<0,01). При зараженні до 20 личинок на 1 г маси тіла вірогідне підвищення числа еритроцитів із мікроядрами на 7; 14; 21 і 42 доби, відповідно, становило до контролю у 3,2; 4,4; 5,6 і 5,3 рази (р<0,05; р<0,01; р<0,001).

Вивченням каріотипу соматичних клітин кісткового мозку білих щурів при зараженні у кількості 5, 10 та 20 інвазійних яєць аскарисів на 1 г маси тіла тварини на 7 добу дослідження встановлено, що частота гіпоплоїдних клітин була, відповідно, у 2,9; 3,3 і 3,6 разів більша, ніж у контрольній групі (р<0,01; р<0,001), на 14 - у 2,2; 2,6 і 3,4 рази (р<0,01; р<0,001). Починаючи з 21 доби кількість гіпоплоїдних клітин знижувалась, однак була вірогідно більшою порівняно з контролем, відповідно, у 2,4; 2,6 і 3,1 (р<0,001) рази, а на 28 - у 2,5 (р<0,001), 2,5 (р<0,01) і 2,8 (р<0,001) рази. Частота гіперплоїдних клітин на 7 добу була, відповідно, у 2,8; 3,3 і 4,6 (р<0,05; р<0,01) разів більша, ніж у контрольній групі, на 14 - у 2,5; 3 і 4,6 рази (р<0,05; р<0,01). Починаючи з 21 доби кількість гіперплоїдних клітин знижувалась, однак була вірогідно більшою до контролю у 3 рази (р<0,05) лише за дози 20 інвазійних яєць. Частота аберантних клітин на 7 добу була, відповідно, у 4,4; 6,9 і 8,5 (р<0,01; р<0,001) разів більша, ніж у контрольній групі, на 14 - у 4; 5,7 і 10,4 рази (р<0,001). Починаючи з 21 доби кількість аберантних клітин знижувалась, однак була вірогідно більшою порівняно з контролем, відповідно у 3,2; 4,7 і 5,8 (р<0,05; р<0,001) рази, а на 28 - у 2; 2,9 (р<0,01) і 3,4 (р<0,001) рази.

Частота гіпоплоїдних клітин була вірогідно вищою, порівняно з контрольною групою, на 20 добу у 2,2 рази (р<0,01) при зараженні білих щурів у кількості 20 інвазійних яєць трихурисів на 1 г маси тіла тварини, на 30 добу у 2,1 рази (р<0,05) при дозі 10 інвазійних яєць і у 2,5 рази (р<0,01) при зараженні 20 яєць на 1 г маси тіла та на 40 добу у 1,7; 2,1 і 2,3 рази (р<0,05; р<0,001), відповідно, при зараженні 5, 10 та 20 інвазійних яєць на 1 г маси тіла тварини. Частота гіперплоїдних клітин при зараженні у кількості 5; 10 та 20 інвазійних яєць трихурисів на 1 г маси тіла на 10 добу дослідження відповідно, у 3,2; 3,2 і 3,4 рази більша, ніж у контрольній групі (р<0,05), на 20 - у 4,3; 4,8 і 4,8 рази (р<0,05; р<0,01), на 30 - у 4,5; 4,8 і 5 (р<0,05; р<0,01) разів та на 40 добу - у 4; 4,2 і 4,6 (р<0,01) рази. На 60 добу досліду встановлено зниження кількості гіперплоїдних клітин, однак вона була вірогідно вища від контролю у 4,3 і 4,5 (р<0,05) рази, відповідно, до зараження у кількості 5 і 10 інвазійних яєць трихурисів на 1 г маси тіла тварини. Частота аберантних клітин на 10 добу була відповідно, у 3,8; 4,3 і 4,3 (р<0,05) рази більша, ніж у контрольній групі, на 20 - у 3; 3,2 і 3,3 рази (р<0,05), на 30 - у 2,7; 3,1 і 3,6 (р<0,05; р<0,01) рази, на 40 добу - у 4,6; 5, і 5,6 (р<0,05; р<0,01; р<0,001) рази. На 60 добу досліду встановлено зниження кількості аберантних клітин, однак вона була вірогідно вища від контролю у 3,5 і 3,8 (р<0,05; р<0,01) рази відповідно до зараження у кількості 5 і 10 інвазійних яєць трихурисів на 1 г маси тіла тварини.

За розвитку езофагостомозу частота гіпоплоїдних клітин була вірогідно вищою, порівняно з контрольною групою на 14 добу в 2,9 рази (р<0,05) при зараженні білих щурів у кількості 20 інвазійних личинок на 1 г маси тіла тварини; на 21 добу у 1,8 рази (р<0,05) при кількості 10 інвазійних личинок і у 2,3 рази (р<0,01) при зараженні 20 личинок на 1 г маси тіла; на 42 добу - у 1,9 рази (Р<0,05) при зараженні 20 інвазійних личинок на 1 г маси тіла тварини. Частота гіперплоїдних клітин на 7 і 14 доби при зараженні у кількості 20 інвазійних личинок езофагостом на 1 г маси тіла була більшою від контролю, відповідно у 3,7 і 3,2 (р<0,05) рази. На 21 добу при всіх кількостях зараження - у 3,1; 3,6 і 4,6 рази (р<0,05; р<0,01) була більшою від показників контрольної групи. На 42 добу досліду встановлено зниження кількості гіперплоїдних клітин, однак вона була вірогідно вища від контролю у 5; 5,5 і 6,8 (р<0,05) рази. Частота аберантних клітин на 7 добу була відповідно у 3,6 і 4,4 (р<0,05; р<0,01) рази більша, ніж у контрольній групі, при дозі 10 і 20 личинок на 1 г маси тіла тварини. На 14 добу при зараженні білих щурів у кількості 5, 10 і 20 інвазійних личинок на 1 г маси тіла частота аберантних клітин була вища, відповідно, - у 3,7; 4,2 і 5,3 (р<0,05, р<0,01) рази, на 21 - у 5,4; 6,4 і 8,4 (р<0,05; р<0,01; р<0,001) рази до контролю. На 42 добу досліду встановлено зниження кількості аберантних клітин, однак вона була вірогідно вищою від контролю у 3,6 і 4,6 (р<0,05; р<0,01) рази, відповідно, до зараження у кількості 10 і 20 інвазійних личинок езофагостом на 1 г маси тіла тварини.