Асоціативні інвазії у свиней (епізоотологія, розробка, фармако-токсикологічне та терапевтичне обґрунтування щодо застосування бровермектин-грануляту)

Отже, при розвитку експериментального аскарозу, трихурозу та езофагостомозу в периферичній крові виявлено збільшення кількості мікроядер, а в кістковому мозку білих щурів - підвищення частоти аберантних клітин. Найбільш значущі цитогенетичні зміни в наборі хромосом та еритроцитах соматичних клітин неспецифічного хазяїна виявлено у період високої біологічної активності паразитів під час міграції і линьки личинок та досягнення максимальних розмірів.

У експериментальному досліді щодо вивчення каріотипу соматичних клітин лейкоцитів периферичної крові свиней при зараженні у кількості 500, 750 та 1000 інвазійних яєць аскарисів на 1 кг маси тіла тварини на 7 добу дослідження встановлено, що частота гіпоплоїдних клітин була, відповідно, у 1,3; 2,3 і 2,9 рази більша, ніж у контрольній групі (р<0,01; р<0,001), на 14 - у 2,2; 4,0 і 5,5 рази (р<0,05; р<0,01; р<0,001), на 21 - у 2,3; 3,2 і 3,9 (р<0,05; р<0,01; р<0,001) рази, а на 28 добу частота гіпоплоїдних клітин знизилась, однак була більшою від контролю, відповідно, у 1,7; 2,3 і 3,1 (р<0,01; р<0,001) рази. Частота гіперплоїдних клітин на 7 добу була, відповідно, у 1,8; 2,3 і 3,1 (р<0,01; р<0,001) рази більша, ніж у контрольній групі, на 14 - у 1,8; 2,8 і 4,0 рази (р<0,01; р<0,001), на 21 - у 2,0; 3,5 і 4,3 (р<0,01; р<0,001) рази, на 28 - у 2,2; 4,0 і 5,2 (р<0,01; р<0,001) рази. Частота аберантних клітин на 7 добу була, відповідно, у 3,0; 4,0 і 5,5 (р<0,01; р<0,001) рази більша, ніж у контрольній групі, на 14 - у 3,1; 3,5 і 4,0 рази (р<0,01; р<0,001), на 21 - у 5,4; 6,0 і 7,7 (Р<0,001) рази. На 28 добу кількість аберантних клітин змешувалась, однак залишалася вищою від контролю, відповідно, у 3,3; 3,5 і 4,3 (р<0,001) рази.

Частота гіпоплоїдних клітин у лейкоцитах периферичної крові свиней при зараженні у кількості 1000 яєць трихурисів на 1 кг маси тварини була вірогідно вищою, порівняно з контрольною групою, у 2,1 рази (р<0,05) лише на 40 добу досліду. При зараженні у кількості 1500 і 2000 інвазійних яєць трихурисів на 1 кг маси тіла, частота гіпоплоїдних клітин, порівняно з контролем була вищою, на 10 добу у 2,2 і 3,2 рази (р<0,01; р<0,001), на 20 - 2,3 і 4,0 (р<0,01; р<0,001) рази, на 30 - у 3,0 і 5,5 (р<0,01; р<0,001) рази та на 40 - у 3,9 і 6,1 (р<0,001) рази. На 60 добу досліду проходить зменшення кількості гіпоплоїдних клітин, яка, однак, вища від контролю відповідно у 4,0 і 5,3 (р<0,01) рази. Вірогідне збільшення кількості гіперплоїдних клітин до контролю у 3,0; 3,1 і 3,2 рази (р<0,05) при зараженні у дозі 1500 інвазійних яєць трихурисів на 1 кг маси тіла виявлено, відповідно, лише на 30; 40 та 60 доби досліду, а при зараженні 2000 яєць, їх збільшення було у 3,2; 3,4; 3,5 і 4,2 рази (р<0,05; р<0,01), відповідно, на 20; 30; 40 та 60 доби досліду. Вірогідне збільшення кількості аберантних клітин, порівняно з контролем, у 2,8; 3,7; 3,5 та 2,9 рази (р<0,05; р<0,01; р<0,001) при зараженні у дозі 1000 інвазійних яєць трихурисів на 1 кг маси тіла виявлено, відповідно, на 20, 30, 40 та 60 доби досліду. При зараженні у кількості 1500 і 2000 інвазійних яєць трихурисів на 1 кг маси тіла, частота аберантних клітин була вищою, порівняно з контролем, на 10 добу, відповідно, у 2,5 і 3,0 рази (р<0,05; р<0,01), на 20 - 3,5 і 4,0 (р<0,01; р<0,001) рази, на 30 - у 3,9 і 4,4 (Р<0,001) рази та на 40 - у 4,2 і 5,0 (р<0,001) рази. На 60 добу досліду проходить зменшення кількості аберантних клітин, яка однак вища від контролю, відповідно, у 3,6 і 4,2 (р<0,01; р<0,001) рази.

При вивченні каріотипу соматичних клітин лімфоцитів крові поросят за розвитку езофагостомозу порівняно з контролем вірогідне збільшення гіпоплоїдних клітин, у 2,7 рази (р<0,05) виявлено лише на 14 добу досліду при зараженні в кількості 2000 личинок на 1 кг маси тіла тварини, а при інвазуванні в кількості 2500 личинок на 1 кг маси, вірогідне їх збільшення було у 3,2; 3,7 та 5,8 рази (р<0,05; р<0,001), відповідно, на 7; 14 та 21 доби. На 42 добу за даної кількості рівень гіпоплоїдних клітин понижувався, але був вищим порівняно з контролем у 2,7 (р<0,01) рази. Вірогідне збільшення кількості гіперплоїдних клітин до контролю у 5,5 рази (р<0,05) виявлено лише на 21 добу при зараженні у кількості 2500 інвазійних личинок езофагостом на 1 кг маси тіла. Вірогідне збільшення кількості аберантних клітин у 3,2 рази (р<0,05) при зараженні у кількості 1500 личинок виявлено, на 14 та 42 доби досліду порівняно з контролем. При зараженні у кількості 2000 і 2500 інвазійних личинок на 1 кг маси тіла, частота аберантних клітин була вищою, на 7 добу у 3,0 і 3,3 рази (р<0,05; р<0,01), на 14 - 4,2 і 5,3 (р<0,01) рази та на 21 - у 3,8 і 4,5 (р<0,01) рази, порівняно з контролем. На 42 добу досліду встановлено зменшення кількості аберантних клітин, яка, однак, вища від контролю у 4,2 і 3,1 (р<0,01) рази відповідно.

У експериментальному досліді щодо вивчення каріотипу соматичних клітин лейкоцитів периферичної крові свиней при асоціативному зараженні у кількості 200 і 300 інвазійних яєць аскарисів і трихурисів та 500 личинок езофагостом, 400 і 700 інвазійних яєць аскарисів і трихурисів та 1000 личинок езофагостом та 600 і 1050 інвазійних яєць аскарисів і трихурисів та 1500 личинок езофагостом на 1 кг маси тіла тварини, спонтанно інвазованої саркоптесами, на 7 добу досліду встановлено, що частота гіпоплоїдних клітин була більша, ніж у контрольній групі, відповідно, у 2,5; 3,2 і 4,2 рази (р<0,05; р<0,01), на 14 - у 2,5, 3,3 і 4,5 (р<0,05; р<0,01; р<0,001) рази, на 20 - у 3,7; 4,5 і 6,7 (р<0,01; р<0,001) рази, на 30 - у 3,8; 4,8 і 6,9 (р<0,01; р<0,001) рази, на 40-- у 4,0; 5,4 і 8,4 (р<0,001) рази. Частота гіперплоїдних клітин на 7 добу була, відповідно, у 2,4; 3,1 і 3,9 (р<0,05; р<0,01; р<0,001) рази більша, ніж у контрольній групі, на 14 - у 3,0; 4,5 і 5,3 (р<0,01; р<0,001) рази, на 20 - у 4,0; 5,1 і 6,5 (р<0,001) рази, на 30 - у 2,8; 3,5 і 4,3 (р<0,05; р<0,01; р<0,001) рази, на 40 - у 3,8; 4,6 і 5,4 (р<0,01; р<0,001) рази (рис. 3).

Рис. 3. Відсоток гіпо-, гіперплоїдних і аберантних клітин у лімфоцитах крові поросят

Частота аберантних клітин у порівнянні з контрольною групою була більша на 7 добу у 4,0; 4,7 і 5,8 (р<0,01; р<0,001) рази, на 14 - у 5,4; 6,4 і 8,4 рази (р<0,001), на 20 - у 4,9; 5,5 і 6,7 (р<0,001) рази, на 30 - у 7,8; 8,3 і 9,9 (р<0,01; р<0,001) рази, на 40 - у 8,5; 11,1 і 13,1 (р<0,001) рази.

Отже, за розвитку експериментального аскарозу, трихурозу, езофагостомозу та змішаної інвазії поряд з фізіологічними виникають генетичні зміни соматичних клітин з ознаками „хромосомних хвороб”.

При зараженні білих мишей у кількості 5, 10 та 20 інвазійних яєць аскарисів на 1 г маси тіла тварини на 7 добу дослідження за методом ДНК-комет у кістковому мозку встановлено, що „момент хвоста” перевищував у 3,4; 7,8 і 11,6 (р<0,05) рази рівень контрольної групи, на 14 - у 3,4; 8,9 і 14,4 (р<0,001) рази. Починаючи з 21 доби „момент хвоста” знижувався однак був більшим порівняно з контролем, відповідно, у 1,8; 5,8 і 8,2 (р<0,05) рази, а на 28 - у 1,8; 5,8 і 8,4 (р<0,05) рази. Відсоток апоптичних клітин на 7 добу був вищим до контролю, відповідно, у 1,9, 2,9 і 4,0 (р<0,05) рази, на 14 - у 2,1; 3,1 і 4,5 (р<0,05) рази. Починаючи з 21 доби відсоток апоптичних клітин знижувався, однак, був більшим з контролем, відповідно, у 1,4; 2,1 і 3,1 (р<0,01) рази, а на 28 - у 1,2; 1,8 і 2,6 (р<0,05) рази.

За розвитку трихурозу при зараженні білих мишей у кількості 5, 10 та 20 інвазійних яєць на 1 г маси тіла тварини на 10 добу дослідження встановлено, що „момент хвоста” перевищував, відповідно, у 2,0; 6,0 і 8,1 рази (р<0,05) рівень контрольної групи, на 20 - у 2,1; 5,3 і 7,0 рази (р<0,05; Р<0,01), на 30 - у 2,3; 5,1 і 6,7 (р<0,01) рази та на 40 - у 3,3; 8,1 і 9,6 (р<0,05) рази. На 60 добу „момент хвоста” знижувався, однак був більшим від контролю, відповідно, у 2,6; 6,7 і 7,0 (р<0,05) рази. Відсоток апоптичних клітин на 10 добу був вищим порівняно з контролем, відповідно, у 1,3; 1,8 і 2,2 (р<0,05) рази, на 20 - у 1,8; 2,3 і 3,1 (р<0,05; р<0,01) рази, на 30 - у 1,4; 1,7 і 2,3 (р<0,05; р<0,01) рази, на 40 - у 1,3; 1,6 і 2,1 (р<0,05) рази, на 60 добу - у 1,3; 1,6 і 2,2 (р<0,05) рази.

При зараженні білих мишей у кількості 5, 10 та 20 інвазійних личинок езофагостом на 1 г маси тіла тварини на 7 добу досліду за методом ДНК-комет встановлено, що „момент хвоста” перевищував, відповідно, у 1,6; 4,9 і 6,8 рази (р<0,05) рівень контрольної групи, на 14 - у 1,8; 4,8 і 6,2 (Р<0,05) рази, на 21 - у 2,7; 5,3 і 6,6 (р<0,01) рази. На 42 добу „момент хвоста” знизився, але був більшим до контролю відповідно у 1,6; 3,9 і 4,9 (р<0,05) рази. Відсоток апоптичних клітин на 7 добу був вищим до контролю, відповідно, у 1,3; 1,6 і 1,8 (р<0,05) рази, на 14 - у 1,3; 1,6 і 1,8 (р<0,05; (р<0,01) рази, на 21 - у 1,3; 1,9 і 2,0 (р<0,01) рази та на 42 - у 1,4; 1,7 і 2,0 (р<0,05) рази.

Отже, метод ДНК-комет корелюється з іншими методами вивчення мутагенної дії і вказує на генотоксичну та цитотоксичну дію личинок нематод при збільшенні кількості введеного біологічно-інвазійного матеріалу при зараженні, яка найбільш проявляється у періоди високої їх біологічної активності.

Токсикологічні параметри препарату бровермектин-гранулят. За умов визначення гострої токсичності встановлено середньосмертельні дози бровермектин-грануляту при внутрішньошлунковому введені лабораторним тваринам (табл. 1).

Препарат бровермектин-гранулят, згідно з класифікацією хімічних речовин за ступенем небезпечності (ГОСТ 12.1.007-76), належить до 4-го класу токсичності (малотоксичні речовини), а у перерахунку на діючу речовину івермектин - до 2-го класу токсичності (високотоксичні речовини).

Після введення бровермектин-грануляту, за вивчення хронічної токсичності не встановлено загибелі лабораторних тварин. На 30-ту добу виявлено вірогідне збільшення на 13% (р<0,01) маси тіла щурів ІІ групи, яким вводили препарат у терапевтичній дозі 200 мг/кг порівняно з контролем.

Таблиця 1

Величини середньосмертельних доз бровермектин-грануляту для лабораторних тварин за внутрішньошлункового введення

У результаті „тіопенталової проби” встановлено, що в порівнянні з контролем, тенденцію до збільшення тривалості сну на 35% у щурів за введення бровермектин-грануляту в дозі 1200 мг/кг (1/10 DL50). Це вказує на зниження дезінтоксикаційної функції печінки при дії дослідного препарату в даній дозі.

На 30-ту добу досліду, порівняно з контрольною групою, у щурів встановлено вірогідне зниження вагових коефіцієнтів маси селезінки на 20% (р0,05) та на 35% (р0,001) при введенні бровермектин-грануляту, відповідно, у терапевтичній і середній дозах, та печінки на 12% (р0,05) за введення препарату в середній дозі. При дослідженні крові у щурів установлено, порівняно з контролем, вірогідне зменшення кількості еритроцитів на 28, 29 та 32% (р<0,05) при введенні препарату, відповідно, у дозах терапевтичній, середній і 1/10 DL50 та тенденцію до зниження рівня лейкоцитів незалежно від введення бровермектин-грануляту у відповідній дозі, а в лейкограмі - зменшення, порівняно з контролем, кількості еозинофілів на 68% (р0,05) за введення препарату в найвищій дозі, з тенденцією зменшення при всіх інших дозах, що досліджувались. За рахунок зменшення кількості еритроцитів і підвищення рівня гемоглобіну виявлено, порівняно з контролем, вірогідне збільшення середнього об'єму еритроцита - на 45% (р<0,001), 46% (р<0,01) і 41% (р<0,05), величини кольорового показника - на 47% (р<0,01), 40% і 40 % (р<0,05) та середнього вмісту гемоглобіну - на 48% (р<0,001), 41% і 38% (р<0,05) за введення бровермектин-грануляту відповідно, у дозах: терапевтичній, середній та 1/10 DL50. У сироватці крові щурів установлено, порівняно з контролем, вірогідне зниження рівня загального білка на 10% (р0,05) за введення препарату у дозі 1/10 DL50, вірогідне збільшення відсотку альбумінів на 9% (р0,001) і 8% (р0,05) та на стільки ж зменшення рівня глобулінів за введення бровермектин-грануляту, відповідно, у терапевтичній і середній дозах, а також вірогідне зменшення вмісту -глобулінів на 12% (р0,05), 21 та 19% (р0,01), до контролю, за введення препарату відповідно у терапевтичній, середній і найвищій дозах та -глобулінів на 21% (р0,001) за введення у терапевтичній дозі. Що стосується обміну ліпідів, то виявлено вірогідне збільшення у сироватці крові щурів, порівняно з тваринами контрольної групи, концентрації загальних ліпідів на 33% (р0,05) після введення препарату в терапевтичній дозі та вірогідне зменшення вмісту триацилгліцеролів на 38% (р0,001) і на 31% (р0,01) за введення бровермектин-грануляту, відповідно, у середній і найвищій дозах та тенденцію до підвищення їх рівня на 27% після введення препарату в терапевтичній дозі, а також вірогідне збільшення концентрації холестеролу загального на 16% та вільного на 12% (р0,05) після введення бровермектин-грануляту в терапевтичній дозі.

На 30-ту добу після введення бровермектин-грануляту в епітелії проксимальних канальців нирок щурів, яким вводили препарат у терапевтичній дозі, виявили лише незначну зернисту дистрофію (без порушення фільтраційної функції клубочків), а у щурів, яким вводили препарат у дозі 1/25 DL50, виявлено дистрофічно-некробіотичні зміни епітелію звивистих канальців та порушення фільтраційної функції ниркових тілець, а за введення щурам препарату в найвищій дозі у нирках виявлено тубуло-інтерстиціальний нефрит. У щурів, яким вводили препарат у терапевтичній дозі, зберігалася часточкова структура печінки з незначними порушеннями балкової будови в центральній частині, внаслідок помірного набубнявіння гепатоцитів і спостерігали зростання кількості поліплоїдних клітин, що забезпечувало швидке відновлення їх структури. У щурів, яким вводили препарат у середній дозі, у печінці виявлено гостру застійну гіперемію, зернисту дистрофію різного ступеня вираженості та збільшення кількості поліплоїдних і купферівських клітин. У печінці щурів, за введення препарату у найвищій дозі, виявлено зменшення вмісту крові, дистрофічно-некробіотичні та атрофічні зміни гепатоцитів і лімфоїдно-гістіоцитарну інфільтрацію навколо тріад, що, очевидно, є причиною зниження коефіцієнта маси органу. У щурів, яким вводили препарат у терапевтичній дозі, у селезінці встановлене незначне зменшення кровонаповнення червоної пульпи і спостерігалася дещо підвищена активність імуноморфологічних процесів, на що вказує зростання вмісту клітин лімфоїдного ряду, макрофагів і бластних форм. У селезінці щурів, яким вводили препарат у дозі 1/25 DL50, у структурі органу спостерігалися зміни як у білій, так і червоній пульпі та виявлено набряклість ретикулярних клітини, слабко виражене кровонаповнення органа і зменшення вмісту клітинних елементів. У у щурів, яким вводили препарат у дозі 1/10 DL50, виявлено імуноморфологічну перебудову органа, тобто встановлено виражену депресивну його дію.

Після періоду відновлення (на 15 добу після останнього введення бровермектин-грануляту) показники маси тіла щурів дослідних груп були такими ж, як у тварин контрольної групи. Не виявлено змін порівняно з контролем у вагових коефіцієнтах маси внутрішніх органів щурів, яким вводили бровермектин-гранулят у терапевтичній дозі, проте, ще залишався вірогідно низьким, порівняно з контролем, на 12% (р0,01), ваговий коефіцієнт маси печінки та на 19% (р0,001), відповідно, у груп тварин, яким вводили препарат у середній і найвищій дозах. Не виявлено різниці у піддослідних тварин, порівняно з контролем, щодо змін кількості еритроцитів, індексів червоної крові, середнього об'єму одного еритроцита та у лейкограмі крові. У тварин, яким вводили препарат у терапевтичній дозі, на період відновлення, морфологічні та біохімічні показники крові, що досліджувались були такі ж як у контрольних тварин. У крові щурів установлено, вірогідне збільшення величин показника гематокриту на 11% (р0,05) порівняно з контролем та у сироватці - вмісту білка на 7% (р0,05) і 13% (р0,01), -глобулінів на 18% (р0,05), рівня загальних ліпідів на 61% (р0,05) і 87% (р0,01) та концентрації глюкози на 20% і 25% (р0,05), відповідно, за введення бровермектин-грануляту у середній і найвищій дозах, та підвищення у сироватці вмісту 2-глобулінів на 20 % (р0,05) і зниження вмісту -глобулінів на 16% (р0,05), а також зменшення величин середньої концентрації гемоглобіну в еритроциті на 21% (р0,05) за введення препарату у дозі 1/10 DL50.

Після періоду відновлення у тварин, яким вводили препарат у терапевтичній дозі, гістоструктура нирок, печінки і селезінки відновлювалась за рахунок внутрішньоклітинної регенерації. У щурів, за введення препарату у середній дозі, у нирках ще повністю не завершені процеси регенерації та відновлення структури клітин і тканин, у печінці повністю не відновилась ультраструктура цитоплазми гепатоцитів, а в селезінці структурна перебудова повністю не прийшла до норми. У нирках, печінці та селезінці щурів при введенні препарату у найвищій дозі ще були виражені патологоморфологічні зміни.

Отже, бровермектин-гранулят впливав, незалежно від дози, на кровотворні органи (зниження кількості еритроцитів), імунну систему (еозинопенія з лейкопенією, зменшення вмісту -глобулінів та вагового коефіцієнта маси селезінки). Крім цього, даний препарат впливав на обмін білків (підвищення вмісту альбумінів і зниження - та -глобулінів, зміна співвідношень окремих білкових фракцій), ліпідів (зміна вмісту загальних ліпідів, триацилгліцеролів і холестеролу загального та вільного). Бровермектин-гранулят за тривалого введення у дозі, вищій за терапевтичну (1/10 DL50), впливав на печінку (зниження вагового коефіцієнта маси даного органу) і на обмін білків (виражене зниження загального білка). Однак, слід зазначити, що ураження печінки бровермектин-гранулятом, яке сприяло порушенням процесів обміну речовин в організмі тварин, не носило вираженого характеру (зміни, крім вмісту загального білка у тварин, яким вводили бровермектин-гранулят у найвищій дозі, були у межах величин фізіологічної норми). Не виявлено суттєвих змін щодо активності лужної фосфатази та трансаміназ і їх співвідношенню, а також не встановлено змін щодо порушення обміну вуглеводів. Крім цього, підвищення рівня гематологічних та біохімічних показників у дослідної групи тварин, порівняно з контролем, може вказувати на компенсаторні процеси, які проходять в організмі у відповідь на дію препарату. У періоді відновлення у тварин, яким вводили бровермектин-гранулят у терапевтичій дозі, морфологічні і біохімічні показники крові не відрізнялися від контролю. Біохімічні показники крові корелюються з показниками гематологічної картини крові та з ваговими коефіцієнтами маси внутрішніх органів. За введення препарату в дозах вищих, за терапевтичну, в їх організмі ще проявлялася його після дія. Залишався вплив бровермектин-грануляту на обмін білків (підвищення вмісту загального білка, - та 2-глобулінів і зниження рівня -глобулінів), ліпідів та вуглеводів (підвищений вміст загальних ліпідів та глюкози), на органи кровотворення (підвищення рівня гематокриту). Період у 15 діб недостатній для відновлення функції печінки після 30-добового введення бровермектин-грануляту в дозах 480 та 1200 мг/кг, які відповідно у 2,4 та 6 разів більші за терапевтичну (зменшення вагового коефіцієнта маси). Варіабельність патологоморфологічних змін у нирках, печінці та селезінці щурів залежить від дії бровермектин-грануляту та величини введеної їм дози. Препарат у терапевтичній дозі, за тривалого введення, викликав незначні гістоструктурні зміни в клітинах, що носили зворотній характер, і це дозволяє віднести даний бровермектин-гранулят до малотоксичних сполук.

При дослідженні кумулятивних властивостей бровермектин-грануляту за ефектом кумулятивності встановлено загибель 2-х щурів на 18 і 22 доби від початку введення препарату. Загибель тварин починалася від дії препарату в дозі 6075 мг/кг, яка становила 0,51 DL50. Сумарно введена середня доза бровермектин-грануляту за весь період досліду на одного щура становила 86081 мг/кг. Коефіцієнт кумуляції складав 7,2 одиниці, що свідчить про незначно виражену здатність бровермектин-грануляту щодо кумуляції.

У крові щурів на 24 добу після введення бровермектин-грануляту у зростаючих дозах, порівняно з контролем, встановлено зменшення кількості лейкоцитів на 44% (р0,01), рівня гемоглобіну на 12% (р0,05) та величини гематокриту на 10% (р0,05), в лейкограмі - відсутність еозинофілів (р0,05), а в сироватці - зниження активності АлАТ і ЛФ відповідно на 44% (р0,001) та 25% (р0,05).

Отже, бровермектин-гранулят проявляв слабко виражену здатність щодо кумуляції. Препарат у дозі 86081 мг/кг на одного щура, що у 430 разів більша за терапевтичну, впливав на кровотворні процеси внаслідок інгібуючої дії на кровотворні і імунні органи та проявляв шкідливу дію на печінку.

Дослідженнями концентрації івермектину в плазмі крові поросят протягом введення в організм бровермектин-грануляту та наступних 14 діб після останього задавання встановлено, що максимальна кількість його була на 3-ю добу згодовування і становила 18 мкг/л. За 24 години після припинення застосування вміст івермектину в плазмі зменшився у 7,5 рази і становив 2,4 мкг/л, який простежувався і до 7-ї доби (1 доба після введення). На 14-ту добу (8-му після введення) його рівень у сироватці крові був таким, як до введення препарату.

У пробах тканин, відібраних на першу добу після закінчення згодовування препарату, найвищі значення вмісту івермектину було виявлено у печінці та жирі. У зразках м'язів концентрація препарату знаходилась на достатньо низькому рівні. Перерозподіл залишків івермектину у тканинах поросят, що досліджувались на першу добу становив 2:1:3 для жиру, м'язів та печінки, відповідно, тобто напрям зменшення його концентрації наступний: печінка, жирова тканина, м'язи (рис. 4).

Рис. 4. Вміст залишкових кількостей івермектину у плазмі крові та тканинах поросят після орального введення бровармектин-грануляту

У тканинах м'язів та печінки встановлено загальну тенденцію до зниження вмісту івермектину в зразках від 1 до 8 діб після введення бровермектин-грануляту. Відносно жирової тканини простежується процес незначного нагромадження препарату за вказаний період часу. Концентрація залишків івермектину в жировій тканині на першу добу після задавання препарату дещо збільшилася, що, пояснюється повільнішими катаболічними процесами у цій тканині. Слід зазначити, що всі максимальні за вмістом одержані значення залишків івермектину в тканинах тварин були у двічі менші за встановлені МДР, крім того, аналіз наведених діаграм середніх значень вмісту івермектину у плазмі і тканинах, одержаних у досліді, дає можливість стверджувати про скорочення вмісту івермектину в жировій тканині до 14 доби після введення препарату.

Отже, за даними наших досліджень, можна стверджувати, що після згодовування свиням бровермектин-грануляту м'ясо і внутрішні органи можна використовувати в їжу людям після 14 доби.

Визначення мутагенної дії протипаразитарних препаратів із групи макроциклічних лактонів в тесті Еймса та методом ДНК-комет. При вивченні мутагенної активності антгельмінтних препаратів (бровермектин-гранулят, бровермектин порошок, бровермектин 1% та баймек) встановлено, що рівень реверсій на дослідних чашках, незалежно від розведення та із метаболічною і без метаболічної активації на штамах ТА-98 та ТА-100, не перевищував контрольні показники. Мутагенність препаратів можна оцінити як 0 балів.

Отже, бровермектин гранулят, бровермектин порошок, бровермектин 1%, баймек ін'єкційний не проявляли мутагенної дії.

При проведені в клітинах кісткового мозку білих мишей за методом ДНК-комет генотоксичної та цитотоксичної оцінки препарату бровермектин-гранулят у дозах 0,1; 0,2 та 0,3 г/кг маси тіла встановлено відповідне збільшення до показників контролю „моменту хвоста” у 1,5; 1,6 і 2,1 (р<0,05) рази та відсотка (рис. 5) апоптичних клітин у 1,3; 1,4 і 1,8 (р<0,05) рази. Вірогідне збільшення виявлено лише при введенні препарату у дозі 0,3 г/кг маси тіла.

У лімфоцитах крові in vitro за методом ДНК-комет у дозі 0,2 г/кг на 1 л через одну добу після сумісного культивування „момент хвоста” був вищим до контролю у 1,9 рази, а відсоток апоптичних клітин - у 1,2 рази У клітинах кісткового мозку за введення бровермектин порошку в дозах 0,1; 0,2 і 0,3 г/кг „момент хвоста” перевищував контрольні показники, відповідно, у 1,5, 3,0 і 3,1 (р<0,05) рази, а відсоток апоптичних клітин - у 2,4; 3,4 і 4,0 (р<0,05) рази. Вірогідне збільшення виявлено при введенні препарату у дозах 0,2 і 0,3 г/кг маси тіла. У лімфоцитах крові „момент хвоста” був вірогідно вищим порівняно з контролем у 4,6 (р<0,05) рази, а відсоток апоптотичних клітин - у 3,2 (р<0,05) рази.

Рис. 5 „Момент хвоста” комети і апоптичні клітини кісткового мозку мишей після введення антгельмінтиків у різних дозах.

Після введення бровермектину 1% в дозах 0,015; 0,03 і 0,3 мл/кг у клітинах кісткового мозку „момент хвоста” перевищував контрольні показники, відповідно, у 1,2; 3,5 і 4,0 (р<0,05) рази, а відсоток апоптичних клітин - у 1,4; 2,9 і 3,7 (р<0,05). Вірогідне збільшення „моменту хвоста” виявлено при введенні препарату в усіх дозах, а відсотка апоптичних клітин у дозах 0,03 і 0,045 мл/кг маси тіла. У лімфоцитах крові „момент хвоста” був вірогідно вищим до контролю у 4,5 (р<0,05) рази, а відсоток апоптотичних клітин - у 3,7 (р<0,05) рази.

У клітинах кісткового мозку за введення баймеку ін'єкційного в дозах 0,015; 0,03 і 0,045 мл/кг „момент хвоста” перевищував величини контрольних показників, відповідно, у 3,0; 3,8 і 5,6 (р<0,05) рази, а відсоток апоптичних клітин - у 1,8; 1,9 і 2,1 (р<0,05) рази. Вірогідне збільшення „моменту хвоста” виявлено при введенні препарату у всіх дозах, а відсотка апоптичних клітин у дозі 0,045 мл/кг маси тіла. У лімфоцитах крові „момент хвоста” був вірогідно вищим до контролю у 4,8 (р<0,05) рази, а відсоток апоптотичних клітин - у 3,7 (р<0,05) рази.

Отже, бровермектин-гранулят у терапевтичній дозі (0,2 г/кг) за методом ДНК-комет не володіє генотоксичною і цитотоксичною дією на соматичні клітини тварин та не викликає ріст одноланцюгових розривів, лужно-лабільних сайтів ядерної молекули ДНК in vitro.

Вплив антгельмінтиків на гомеостаз при асоціативних хворобах свиней. При застосуванні препаратів баймек, бровермектин 1% та бровермектин-гранулят у терапевтичних дозах за змішаної інвазіі свиней протягом 21 доби досліду у гематологічних показниках встановлено, порівняно з контрольними величинами, вірогідне зменшення рівня гемоглобіну, відповідно, на 13,7 (р<0,001), 12,8 (р<0,01) і на 9,6% (р<0,05) та збільшення кількості лейкоцитів - на 37 (р<0,01), 34 (р<0,05) та на 29% (р<0,01) тільки на третю добу після застосування препаратів. На 7 добу встановлено ще вірогідне збільшення кількості лейкоцитів на 19% (р<0,05) за введення бровермектину 1%. У лейкограмі крові встановлено вірогідне збільшення кількості еозинофілів на третю добу досліду, відповідно, у 3,1; 2,7 та у 3,2 рази (р<0,001), на 7 - у 2,6; 2,4 та у 2,3 рази (р<0,001). До 14 доби після введення препаратів вміст еозинофілів продовжував знижуватися, однак, ще перевищував контрольний показник, відповідно, у 1,9; 1,7 та 1,6 рази (р<0,001). Кількість лімфоцитів була вірогідно нижча, порівняно з контролем, на третю добу після введення препаратів у 1,2 рази (р<0,05), на 14 добу, відповідно, у 1,5; 1,6 та у 1,4 рази (р<0,001), на 21 добу - у 1,2 (р<0,05), 1,4 (р<0,001) та 1,2 рази (р<0,05).

Аналізуючи показники активності ферментів, встановлено, збільшення активності АлАТ та АсАТ з поступовим зниженням та зменшенням активності ХЕ з ступеневим збільшенням. На третю добу виявлено збільшенням до контролю активності АлАТ, відповідно, у 2,7; 2,5 і 2,5 (р<0,001) рази, на 7 - у 2,6; 2,1 та 2,0 (р<0,001), на 14 - у 2,0, 1,7 та 1,4 (р<0,001) рази. На 21 добу ще встановлено вірогідно вища активність до контролю у 1,4 і 1,1 (р<0,001) рази, відповідно, за введення баймеку та бровермектину 1% у терапевтичній дозі. На третю добу виявлено збільшення до контролю активності АсАТ, відповідно, у 2,9; 2,8 і 2,8 (р<0,001) рази, на 7 - у 2,3; 2,7 та 2,5 (р<0,001) та на 14 - у 1,8; 2,0 та 1,7 (р<0,001) рази. На 21 добу ще спостерігалася вірогідна вища активність до контролю у 1,4 (р<0,01) рази за введення баймеку у терапевтичній дозі. На третю добу виявлено зменшення до контролю активності ХЕ, відповідно, у 1,4; 1,3 і 1,4 (р<0,001) рази, на 7 - у 1,3; 1,3 та 1,2 (р<0,01). На 14 добу ще спостерігалася вірогідна нижча активність до контролю у 1,2 (р<0,05) рази за введення баймеку і бровермектину 1% у терапевтичній дозі.

Аналізуючи показники Т- і В-лімфоцитів установлено зменшення вмісту Т-лімфоцитів із поступовим збільшенням та збільшення В-лімфоцитів із ступеневим зниженням. На третю добу виявлено зменшення порівняно з контролем вмісту Т-лімфоцитів, відповідно, на 19,6; 21,2 (р<0,01) та 18,9% (р<0,05), на 7 - на 31,4; 31,6 (р<0,01) і 26% (р<0,05), на 14 - на 25,6; 24,9 (р<0,01) і 19,6% (р<0,05). На третю добу виявлено збільшення до контролю вмісту В-лімфоцитів лише за введення у терапевтичних дозах баймеку та бровермектину 1%, відповідно на 17,8 і 12,4% (р<0,05). На 7 добу встановлено зменшення його вмісту до контролю, відповідно, на 11,7 і 16,7% (р<0,05) на 14 - на 23,2 і 18,9% (р<0,01). На 21 добу ще спостерігався вірогідно нижчим вміст В-лімфоцитів до контролю на 14,0% (р<0,05) за введення баймеку у терапевтичній дозі.

Оцінюючи показники вмісту IgM та IgG у сироватці крові, встановлено збільшення до контрольних показників лише вмісту IgM із поступовим зниженням. На третю добу виявлено збільшення до контролю вмісту IgM при застосуванні баймеку, бровермектину 1% та бровермектин-грануляту, відповідно, на 36,8, 47,4 і на 57,9% (р<0,001), на 7 - на 27,0, 23,0 і на 27% (Р<0,05) на 14 - на 30,0, 25,0 і на 30,0% (р<0,05). На 21 добу ще спостерігався вірогідно вищим вміст IgM до контролю на 24,0% (р<0,05) за введення бровермектин-грануляту у терапевтичній дозі.

Слід зазначити, що внаслідок застосування протипаразитарних препаратів показники за кількістю еритроцитів, вмістом загального білка та IgG не відрізнялися від величин контрольних не інвазованих свиней. Крім цього, препарат бровермектин-гранулят ефективніше проявляв дію у відновленні фізіологічних процесів.

Отже, баймек, бровермектин 1% та бровермектин-гранулят проявляють виражену антгельмінтну дію, нормалізуючи гомеостаз організму дослідних тварин.

Терапевтична та економічна оцінка антгельмінтиків із групи макроциклічних лактонів при асоціативних хворобах свиней. При вивченні порівняльної ефективності лікування свиней препаратами: бровермектин-гранулят, бровермектин 1% та баймек встановлено, що бровермектин-гранулят у дозі 0,2 г/кг маси тіла забезпечував 100%-ну ефективність при аскарозі, езофагостомозі, трихурозі та саркоптозі свиней, а бровермектин 1% і баймек хоч і забезпечували 100% екстенсефектвиність за розвитку аскарозу і езофагостомозу, разом із тим відносно збудників саркоптозу їх одноразового введення виявилось не достатнім.

Економічна ефективність баймеку при лікуванні одного поросяти становила 6 грн. на 1 грн. витрат, бровермектину 1% - 6,7 грн. на 1 грн. витрат та бровермектин-грануляту - 6,6 грн. на 1 грн. витрат.

Отже, на основі проведених досліджень встановлено високу ефективність нового вітчизняного препарату бровермектин-гранулят для лікування свиней при ендо- і ектопаразитозах, яка становила 100%.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено науково-теоретичне узагальнення і нове практичне вирішення поставленого завдання, яке полягало у з'ясуванні взаємовідносин у системі „паразит-хазяїн” та розробці нового антгельмінтного препарату із групи макроциклічних лактонів - бровермектин-грануляту. За результатами досліджень визначено епізоотологічну ситуацію та видовий склад асоціативних інвазій свиней у порівняльному аспекті в умовах різних типів господарств Західного регіону України. Також встановлено токсикологічні параметри вітчизняного препарату з визначенням його кінетичних характеристик та впливу на системи організму і внутрішні органи тварин. З'ясовано протипаразитарну дію препаратів на основі івермектину, розроблено найбільш ефективні і економічно обгрунтовані методи діагностики, терапії та профілактики щодо застосування нового антгельмінтика з групи макроциклічних лактонів та розроблено схему лікування свиней хворих на асоціативні інвазії.

1. За результатами проведеного епізоотологічного моніторингу встановлено, що у господарствах різної форми власності Західного регіону України найбільш розповсюдженими інвазіями свиней є аскароз, трихуроз, езофагостомоз, саркоптоз у різних асоціаціях. Інвазованість свинопоголів'я у 1998-2006 роках, відповідно, становила: аскарозом 37,2%, трихурозом 29,4%, езофагостомозом 25,4% і саркоптозом 60,8%. Подвійна нематодозна інвазія була виявлена: аскарисами і трихурисами - у 10,5%, аскарисами та езофагостомами - у 8,8%, трихурисами і езофагостомами - у 6,3% та потрійна - у 5,3% обстежених тварин.

2. Метаболіти нематод і кліщів суттєво впливали на кровотворну функцію, імунний статус організму свиней і функціональний стан внутрішніх органів, що підтверджено гематологічними і біохімічними показниками крові, які проявлялися у вигляді лейкоцитозу, еозинофілії, лімфоцитопенії, збільшенням кількості імуноглобулінів класів M і G, зниженим вмістом гемоглобіна, підвищеним утворенням Т- і В-лімфоцитів та збільшенням активності АлАТ і АсАТ, а також зниженою активністю ХЕ.

3. Метаболіти аскарисів, трихурисів, езофагостом, їх гомогенати, а також вміст інвазійних яєць і личинок здатні впливати на геном бактерій у штамах Salmonella thyphimurium ТА 98 і ТА 100 та викликати генні мутації як за механізмом ”зсуву рамки зчитування”, так і за механізмом „пар основ”.

4. Мігруючі личинки аскарисів, трихурисів і езофагостом виявляють мутагенну дію на клітини периферичної крові та кісткового мозку білих щурів і лімфоцити крові поросят, яка проявляється збільшенням числа еритроцитів з мікроядрами та аберацій хромосом особливо на початковій стадії інвазійного процесу. Геномні порушення в каріотипі залежать від виду паразита, особливостей його біології та життєвого циклу. Зниження кількості мікроядер і хромосомних аберацій у клітинах кісткового мозку та лімфоцитах крові на заключних стадіях інвазії є наслідком зменшення виділення екскреторно-секреторних метаболітів нематодами.

5. Продукти обміну речовин личинок аскарисів, трихурисів та езофагостом виявляють генотоксичну та цитотоксичну дію на соматичні тканини хазяїна. Вони викликають зростання одноланцюгових розривів лужно-лабільних сайтів ядерної молекули ДНК, апоптичних клітин у кістковому мозку, яке є прямопропорційним кількості введеного біологічно-інвазійного матеріалу і характеризується збільшенням на початку експерименту показника „моменту хвоста” та кількості апоптичних клітин і поступовим зменшенням цих показників у кінці досліду.

6. За токсичністю для щурів і мишей бровермектин-гранулят належить до 4-го класу (малотоксичні речовини), а його діюча речовина івермектин - до 2-го класу токсичності (високотоксичні речовини).

7. Тривале введення бровермектин-грануляту білим щурам, незалежно від дози, впливає на функціональну здатність селезінки, кровотворні та імунні процеси, обмін білків і ліпідів, а у дозах вищих за терапевтичну (480 і 1200 мг/кг) на функціональний стан печінки.

8. За період відновлення (15 діб) в організмі білих щурів, яким до того тривалий час вводили бровермектин-гранулят у терапевтичній дозі, вагові коефіцієнти маси органів, гематологічні, морфологічні та біохімічні показники крові відновлювалися до фізіологічної норми. Однак за вищих доз (від 480 до 1200 мг/кг) вказаний період є недостатнім для нормалізації окремих гематологічних, біохімічних показників крові та функціонального стану печінки.

9. Бровермектин-гранулят у терапевтичній дозі (200 мг/кг) в умовах хронічного досліду на білих щурах викликав у селезінці незначне зменшення кровонаповнення червоної пульпи, у гепатоцитах та епітелію проксимальних канальців нирок зернисту дистрофію, що зникали на 15 добу після припинення введення їм препарату.

10. Тривале введення білим щурам бровермектин-грануляту у дозі 480 мг/кг викликало структурні зміни як у білій, так і червоній пульпі селезінки, в печінці - розвиток зернистої дистрофії різного ступеня вираженості, в нирках - дистрофічно-некробіотичні зміни епітелію звивистих канальців. Період відновлення у 15 діб є недостатнім для нормалізації гістологічної структури окремих внутрішніх органів у підвищених дозах препарату.

11. Коефіцієнт кумуляції бровермектин-грануляту для білих щурів становить 7,17 одиниць, що свідчить про низький рівень його кумуляції, однак введення препарату у зростаючих дозах впливало на кровотворні та імунні процеси та проявляло гепатотоксичну дію.

12. Результати досліджень на мутагенність за тестом Еймса на сальмонелах та за методом ДНК-комет на кістковому мозку мишей лінії СВА і лейкоцитах крові свиней показали, що препарати бровермектин-гранулят, бровермектин порошок, бровермектин 1% та баймек ін'єкційний не виявляли мутагенної дії у тесті Еймса, однак вказували на можливість мутагенної дії баймеку за методом ДНК-комет.

13. Аналіз морфологічних і біохімічних показників крові доводить, що препарати баймек, бровермектин 1% та бровермектин-гранулят характеризуються високо вираженою нематоцидною та акарицидною дією, нормалізують гомеостаз організму, що підтверджується показниками за рівнем еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну, еозинофілів, Т- і В-лімфоцитів, вмістом загального білка, імуноглобулінів M і G, активності холінестерази і трансаміназ, показники яких були тотожні з даними неінвазованих тварин. Ці покращення найбільш виражені при застосуванні бровермектин-грануляту.

14. На першу добу після закінчення застосування бровермектин-грануляту максимальний вміст залишків івермектину в печінці становив 42,6 мкг/кг, на 8 добу вміст івермектину в м'язах та печінці знизився відповідно в 1,44 та 3,7 рази і не перевищував значення МДР, а на 14 добу вміст їх залишків у плазмі крові зменшився до фонового рівня, встановленого у контрольної групи тварин.

15. Після згодовування свиням бровермектин-грануляту їх м'ясо і внутрішні органи можна використовувати в їжу людям після 14 доби.

16. Встановлено високу (100%) терапевтичну ефективність бровермектин-грануляту в дозі 0,2 г/кг маси тіла протягом 7 діб при моно- (аскароз, езофагостомоз, трихуроз, саркоптоз) та поліінвазіях свиней різних вікових груп.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Стибель В.В. Гельмінтози свиней. - Львів: Сполом, 2004. - 160 с. (Затв. М-вом аграр. політ. України під №18-2-1-13/1030 від 10.10.2003 р.).

2. Деклараційний патент на корисну модель № 4394, Україна 7 G01N33/48, С 12N15/06, G01N33/49 / Стибель В.В. „Спосіб виготовлення препаратів метафазних хромосом свиней”. Заявл. 05.05. 2004 р. Опубл. 17.01. 2005 р. Бюл. №1.

3. Березовський А.В., Стибель В.В. Технічні умови України: ТУ У 24.4-14332579-027:2005 Бровермектин-гранулят; Затв. Держав. департам. ветер. мед. М-ва аграр. політ. України (№ 02568182/030074 від 28 квітня 2005 р.). Термін введення в дію з 31.05.05 р. Львів, 2005. - 15 с.

4. Комплекс заходів та лікарські препарати при асоціативних паразитозах свиней: Методичні рекомендації / В.В. Стибель, Д.Ф. Гуфрій, К.В. Секретарюк, А.В. Березовський. - К.: Ветінформ, 2005. - 20 с. (Затв. Держав. департам. ветер. мед. М-ва аграр. політ. України під № 7 від 12.12.2004 р.).

5. Деклараційний патент на корисну модель № 14610, Україна МПК (2006) G01N33/15, А61Р 33/00, С12Q 1/00, С12R 1/91 (2006/01) / Стибель В.В. „Спосіб виявлення генотоксичної і цитотоксичної дії антигельмінтиків”. Заявл. 12.08.05 р. Опубл. 15.05.06 р. Бюл. №5.

6. Методичні рекомендації щодо попередження та ліквідації захворювань свиней на гельмінтози / Стибель В.В., Березовський А.В., Гуфрій Д.Ф., Секретарюк К.В., Литвиненко О.П., Гутий Б.В., - К.: Ветінформ, 2007. - 43 с. (Затв. Держав. департам. ветер. мед. М-ва аграр. політ. України під №3 від 20.12. 2006 р.).

7. Розроблені методичні рекомендації та нормативні документи рекомендується включити до курсів „Паразитологія та інвазійні хвороби тварин”, ”Ветеринарна фармакологія” і „Ветеринарна токсикологія” і для студентів вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації за спеціальністю 7. 130501 „Ветеринарна медицина”

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стибель В.В. Гельмінтози свиней. - Львів: Сполом, 2004. - 160 с.

2. Комплекс заходів та лікарські препарати при асоціативних паразитозах свиней: Методичні рекомендації / В.В. Стибель, Д.Ф. Гуфрій, К.В. Секретарюк, А.В. Березовський. - К.: Ветінформ, 2005. - 20 с.. (Дисертант описав протипаразитарні заходи та лікування при гельмінтозах свиней).

3. Методичні рекомендації щодо попередження та ліквідації захворювань свиней на гельмінтози / Стибель В.В., Березовський А.В., Гуфрій Д.Ф., Секретарюк К.В., Литвиненко О.П., Гутий Б.В. - К.: Ветінформ, 2007. - 32 с. (Дисертант описав патогенез, діагностику, профілактику та лікування гельмінтозів свиней).

4. Стибель В.В. Аналіз гельмінтологічної ситуації серед свиней у господарствах Львівської області // Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. - Львів, 2004. - Т. 6 (№2), ч. 1. - С. 98-104.

5. Стибель В.В. Розповсюдження нематодозної інвазії у свинарських господарствах Тернопільської області // Вісник Сумського національного аграрного університету. - Суми, 2004. - № 2 (11). - С. 158-161.

6. Стибель В.В. Мікстінвазії свиней на промисловому комплексі // Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. - Львів, 2004. - Т. 6 (№3), ч. 2.- С. 123-128.

7. Стибель В.В. До питання епізоотології асоціативних інвазій свиней у господарствах Закарпатської області // Матер. міжн. наук.-практ. конф. - Одесса, 2004. - ч. 1. - С. 146-151.

8. Стибель В.В. Особливості епізоотології кишкових нематодозів свиней у Західному регіоні України // Вісник Сумського національного аграрного університету. - Суми, 2004. - №7 (12). - С. 144-148.

9. Стибель В.В. Частота виявлення мікроядер в еритроцитах периферичної крові білих нелінійних щурів за експериментального езофагостомозу // Науково-технічний бюлетень інституту біології тварин УААН і Державного науково-дослідного інституту ветпрепаратів та кормових добавок. - Львів, 2005. - Вип. 6, № 1. - С. 168-172.

10. Стибель В.В. Визначення мутагенної активності Oesophagostomum dentatum в тесті Еймса // Науково-технічний бюлетень інституту біології тварин УААН і Державного науково-дослідного інституту ветпрепаратів та кормових добавок. - Львів, 2005. Вип. 6, № 2. - С. 207-211.

11. Стибель В.В. Показники мікроядерного тесту за експериментального аскарозу, трихурозу та езофагостомозу білих нелінійних щурів // Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. - Львів, 2005. Т. 7(№2), ч. 1. - С. 143-150.

12. Стибель В.В. Вплив трихурозної інвазії на частоту виявлення мікроядер в еритроцитах білих нелінійних щурів у мікроядерному тесті // Ветеринарна медицина. - Харків, 2005.- Вип. 85. Т. 2.- С. 1050-1054.

13. Стибель В.В. Фармакологічна оцінка мутагенної активності бровермектину порошку НВФ „Бровафарма” в тесті Еймса // Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. - Львів, 2005. Т. 7 (№2), ч. 6. - С. 148-152.

14. Стибель В.В. Фармакологічна характеристика баймеку фірми „Bayer AG” в тесті Еймса // Вісник Сумського національного аграрного університету. - Суми, 2005. Вип. 1-2 (13-14). - С. 191-194.

15. Стибель В.В. Вивчення мутагенної дії Trichuris suis в тесті Еймса // Вісник зоології. - Севастополь-Ласпі, 2005. - Вип. 19, ч. 2. - С. 327-329.

16. Стибель В.В. Зміни в еритроцитах периферичної крові білих нелінійних щурів у разі застосування мікроядерного тесту за аскарозу // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. - Дніпропетровськ, 2005. - №1. - С. 92-95.

17. Стибель В.В. Визначення можливої мутагенної дії препарату Бровермектин- гранулят // Науково-технічний бюлетень інституту біології тварин УААН і Державного науково-дослідного інституту ветпрепаратів та кормових добавок. - Львів, 2005. - Вип. 6, № 3-4. - С. 386-390.

18. Стибель В.В., Березовський А.В. Терапевтична та економічна оцінка бровермектину-гранулята при інвазійних хворобах свиней // Ветеринарна медицина України. - 2005. - № 10. - С. 18-20. (Дисертант провів експериментальні дослідження, брав участь в інтерпретації отриманих результатів та написанні статті).

19. Стибель В.В. Оцінка мутагенної дії Ascaris suum в тесті Еймса // Проблеми екології ветеринарної медицини Житомирщини. - Житомир, 2005. - С. 172-175.

20. Стибель В.В. Вплив інвазії Oesophagostomum dentatum на геном білих нелінійних щурів // Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. - Львів, 2005. - Т. 7, № 3 (26), ч. 1. - С. 115-122.

21. Стибель В.В. Потенційна мутагенна дія експериментальних лікарських форм бровермектин порошок і бровермектин-гранулят // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. - Дніпропетровськ, 2005. - № 2. - С. 46-51.

22. Стибель В.В. Мутагенна дія метаболітів нематод на геном хазяїна // Науковий вісник національного аграрного університету. - Київ, 2006. - № 98. - С. 197-201.

23. Стибель В.В. Динаміка імуноглобулінів класів IgM, IgG у сироватці крові свиней за моно - (аскароз, трихуроз, езофагостомоз) та змішаної інвазії // Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. - Львів, 2006. - Т. 8. (№ 2), ч. 1. - С. 191-194.

24. Стибель В.В. Цитогенетичні дослідження лімфоцитів крові свиней інвазованих Trichuris suis // Ветеринарна медицина. - Харків, 2006. - Вип. 86. - С. 345-349.

25. Стибель В.В. Метаболіти Ascaris suum - мутагени соматичних клітин свиней // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Миколаїв, 2006. - Вип. 3(35), Т. 2. - С. 149-153.

26. Стибель В.В. Пошкодження ДНК клітин кісткового мозку за експериментального трихурозу // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету. - Біла Церква, 2006. - Вип. 39. - С. 122-127.

27. Гематологічні показники у щурів при тривалому введенні бровермектину-грануляту / Стибель В.В., Тішин О.Л, Тесарівська У.І., Патерега І.П., Мартиник С.Я. // Ветеринарна біотехнологія. - Київ, 2006. - № 9. - С. 287-294. (Дисертант провів експериментальні дослідження і підготував статтю до друку).

28. Стибель В.В. Мутагенна дія мігруючих личинок аскарисів на геном білих нелінійних щурів // Аграрний вісник Причорномор'я. - Одеса, 2006. - Вип. 32. - С. 89-90.

29. Стибель В.В. Показники Т-лімфоцитів у крові поросят за моно- і змішаної інвазії // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини.- Харків, 2006. Вип. 13 (38), ч. 3. - С. 246-250.

30. Патоморфологічна характеристика печінки щурів при тривалому введенні бровермектин-грануляту / В.В. Стибель, А.В. Березовський, О.Л. Тішин, О.М. Щебентовська // Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького. - Львів, 2006. - Т. 8, №4 (31), ч. 2. - С. 186-191. (Дисертант брав участь у плануванні дослідів, відборі матеріалу, аналізі та описанні отриманих результатів і оформленні статті).

31. Біологічний розподіл та екскреція івермектину при фармакотерапії свиней / А.В. Березовський, В.В. Стибель, Д.В. Янович, З.С. Засадна // Ветеринарна біотехнологія. - Київ, 2006. - № 9. - С. 16-22. (Дисертант брав участь у плануванні дослідів, відборі матеріалу, узагальнив результати експериментальних досліджень і підготував статтю до друку).

32. Стибель В.В., Тішин О.Л. Визначення параметрів гострої токсичності на білих щурах препарату Бровермектин-гранулят із застосуванням різних методів обчислення // Науково-технічний бюлетень інституту біології тварин УААН і Державного науково-дослідного інституту ветпрепаратів та кормових добавок. - Львів. - 2006. - Вип. 7, № 3-4. - С. 196-205. (Дисертант виконав експериментальні дослідження, статистичну обробку результатів та їх аналіз і оформлення статті).

33. Деклараційний патент на корисну модель № 4394, Україна 7 G01N33/48, С 12N15/06, G01N33/49 / Стибель В.В. „Спосіб виготовлення препаратів метафазних хромосом свиней”.

34. Деклараційний патент на корисну модель № 14610, Україна МПК (2006) G01N33/15, А61Р 33/00, С12Q 1/00, С12R 1/91 (2006.01) / Стибель В.В. „Спосіб виявлення генотоксичної і цитотоксичної дії антигельмінтиків”.

35. Стибель В.В. Изменения в наследственном аппарате свиней при аскаридозной инвазии // Труды 4-й Междунар. науч.- практ. конф. - Витебск, 2004. - С. 73-75.

36. Стибель В.В. Фармакологическая оценка возможного мутагенного действия препарата Бровермектин 1% // Научные труды. Междунар. науч.- практ. конф. - Минск, 2005. - Вып. 38. - С. 514-518.

37. Стибель В.В. Изучение гомогената, прижизненных выделений Ascaris suum, Trichuris suis, Oesophagostomum dentatum, их инвазионных яиц и личинок в тесте Еймса // Материалы IV Междунар. науч.- практ. конф. - Витебск, 2005. - С. 180 -181.

38. Стибель В.В. Генотоксическая и цитотоксическая оценка 1%-го бровермектина по методу „ДНК-комет” // Материалы докладов научной конференции „Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями”. Вып. № 7, - Москва. - 2006. - С. 389-391.

39. Стибель В.В. Метаболиты нематод как мутагены соматических клеток хозяина // Труды V Республиканской науч.-практ. конф. - Витебск. - 2006.- С. 421-425.

40. Стибель В.В., Березовський А.В. Определение мутагенного действия препаратов Бровермектин-гранулят и Бровермектин-1% на молекулярном уровне по методу “ДНК-комет” // Российский паразитологический журнал. - М., 2007. - №1. - С. 134-138. (Дисертант провів планування роботи, виконав частину експериментальних досліджень, статистичну обробку результатів та їх аналіз і оформлення статті).