Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ІМЕНІ Г. М. ДОБРОВА

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК БАКТЕРІАЛЬНОЇ ФІТОПАТОЛОГІЇ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ ХІХ - ХХ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 07.00.07 - історія науки й техніки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Гамалія Віра Миколаївна

УДК 632.35 (477) (091)

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор

Дупленко Юрій Костянтинович,

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”,

професор факультету природничих наук

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Гвоздяк Ростислав Ілліч,

Інститут мікробіології і вірусології

імені Д. К. Заболотного НАН України,

провідний науковий співробітник відділу фітопатогенних бактерій

доктор біологічних наук, професор

Пилипчук Олег Ярославович,

Державний економіко-технологічний університет транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України,

завідувач кафедри “Екологія та безпека життєдіяльності на залізничному транспорті”

доктор історичних наук

Барановська Наталія Петрівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу новітньої історії та політики

Захист відбудеться “ 21 ” червня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.02 при Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України за адресою: 01601, Київ-01, вул. Грушевського , 4, к. 615

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України за адресою: 01601, Київ-01, вул. Грушевського , 4

Автореферат розісланий “ 20 ” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. Г. Гармасар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Бактеріальні хвороби рослин завдають величезної шкоди людству, вражаючи як дикоростучі, так і культурні види рослин. Вони призводять до значних втрат у рослинництві, лісівництві, квітникарстві та інших сферах сільського господарства, спричиняючи помітне зниження врожаю та якості продукції у вегетаційний період, і досить часто продовжують псувати її під час зберігання. Нині, в умовах кризового стану світової економіки, коли основним завданням сільського господарства є максимальне підвищення врожайності для забезпечення оптимальних умов життя населення, необхідність дослідження хвороб рослин і розробки раціональних засобів боротьби із ними стає однією з нагальних потреб науки і практики.

Існує ще одна важлива причина, яка вимагає посилити науковий пошук у напрямі вивчення особливостей життєдіяльності збудників бактеріозів рослин. В останній чверті ХХ століття з'явилося чимало даних, які свідчать про існування явища полібіотрофії мікроорганізмів. Як виявилося, існують штами бактерій, здатні викликати захворювання як рослин, так і теплокровних тварин і людини. Якщо рослинний світ може стати потенційним резервуаром хвороб, небезпечних для людини, безпосередня загроза її здоров'ю помітно зростає.

Проте історично склалося так, що зусилля фітопатологів перш за все були спрямовані на вивчення грибів як збудників хвороб рослин, а роль бактерій у цьому процесі з'ясувалася пізніше. Бактерії цікавили представників медичної мікробіології як збудники хвороб людини, і лише згодом бактеріальна фітопатологія почала завойовувати статус самостійної дисципліни.

Бактеріальні хвороби рослин і біологія їх збудників вивчаються зараз у багатьох країнах. Вже три чверті століття над цією проблемою успішно працює відділ фітопатогенних бактерій Інституту мікробіології і вірусології НАН України. Результати, здобуті в цьому напрямі вітчизняними та зарубіжними дослідниками, опубліковані у десятках монографій та сотнях статей. Проте на відміну від медичної мікробіології, розвиток якої вже детально описаний в контексті загальної історії медицини, бактеріальна фітопатологія досі не була предметом історико-наукового дослідження. Нечисленні роботи історіографічного плану, що стосуються історії становлення і розвитку науки про бактеріальні хвороби рослин, належать не історикам науки, а мікологам, фітопатологам, мікробіологам, і складають дуже незначну частину їх творчого надбання. Беззаперечна важливість цього напряму вимагає досконального вивчення його історії, його зародження у лоні світової науки, створення розгорнутої панорами його розвитку на теренах України.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою планів науково-дослідних робіт Центру досліджень науково-технічного потенціалу і історії науки імені Г. М. Доброва НАН України в галузі історії науки і техніки. Вона співпадає з темами: “Розробка методологічних і методичних основ створення “Біографічного словника діячів природознавства і техніки України”, підготовка реєстру персоналій і створення рукопису словника” (номер державної реєстрації 0101U002614); “Фундаментальні ідеї і теорії сучасного природознавства: історико-культурний і світоглядний контекст” (номер державної реєстрації 0104U006358); “Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті. Історія академічних інститутів” (номер державної реєстрації 0107V001830).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - реконструкція процесу виникнення і розвитку вчення про бактеріальні хвороби рослин в Україні в контексті світової науки. Для реалізації означеної мети були визначені такі основні завдання:

- з'ясувати ступінь вивченості поставленої проблеми з позицій історіографії і стан наявної джерельної бази;

- висвітлити основні етапи і напрями наукової діяльності в галузі бактеріальної фітопатології у світовому контексті;

- розглянути особливості процесу її розвитку на теренах України;

- оцінити науковий потенціал і організаційний талант К. Г. Бельтюкової - засновника вітчизняного центру досліджень бактеріозів рослин;

- охарактеризувати вагомість внеску її учнів і співробітників, що входили до складу керованого нею колективу;

- виокремити найістотніші теоретичні і практичні результати, здобуті українськими вченими при вивченні бактеріальних хвороб рослин.

Об'єкт дослідження - генезис, становлення і інституціалізація бактеріальної фітопатології в контексті світової біологічної науки

Предмет дослідження - розвиток досліджень бактеріальних хвороб рослин в Україні з кінця ХІХ до початку ХХІ століть.

Методологія дослідження базується на універсальних принципах наукового пізнання - історизмі та науковій об'єктивності, а також на широкому використанні загальнонаукових та історичних методів. Джерелознавчий метод застосовано при описанні з позицій сьогодення об'ємного масиву окремих фактологічних, зокрема архівних матеріалів; історико-науковий - при реконструкції процесу розвитку наукового знання та форм його організації; логіко-аналітичний - при розкритті причинно-наслідкових зв'язків процесу формування нової галузі знання в системі загальновизнаних наукових напрямів; порівняльний - при співставленні тенденцій розвитку бактеріальної фітопатології в Україні та країнах ближнього і далекого зарубіжжя; соціологічний - при поповненні арсеналу здобутих даних відомостями, зібраними шляхом інтерв'ювання та анкетування для надання більшої об'ємності загальній картині.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше:

- відтворено з історико-наукових позицій широку панораму зародження і розвитку вчення про бактеріози рослин на основі досягнень мікології та фітопатології;

- виділено основні етапи становлення та інституціалізації бактеріальної фітопатології у світовому просторі як самостійної наукової дисципліни;

- проведено перше в українській історіографії комплексне дослідження, присвячене розвитку вчення про бактеріози рослин на теренах України;

- ідентифіковано колектив вітчизняних дослідників, що працював у цій галузі, як наукову школу;

- введено до наукового обігу нові та призабуті факти і імена, розширено та скориговано відомості про вчених, що зробили свій внесок у розробку досліджуваної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та положення дисертації можуть бути використані при створенні фундаментальних праць з історії вітчизняної науки, а також при розробці таких фундаментальних питань, як генезис наукового знання, становлення та інституціалізація окремих напрямів науки, формування та діяльність наукових шкіл.

Ряд положень дисертації може стати у пригоді при розробці вузівських спецкурсів з історії природознавства, зокрема історії біології (мікології, фітопатології, мікробіології, бактеріології). Вони також можуть бути використані в програмах курсів основ природничих дисциплін для загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій.

Одержані фактологічні дані знайшли застосування при створенні та уточненні біографій репресованих або призабутих українських вчених.

Особистий внесок здобувача. Всі положення та висновки, винесені на захист, одержані самостійно і висвітлені у працях, представлених у переліку публікацій. Декілька праць, написаних у співавторстві, не входять до списку видань, рекомендованих ВАК України і створені на основі матеріалів, здобутих В. М. Гамалією та за її концептуальною схемою.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації пройшли апробацію на наукових міжнародних та вітчизняних форумах: V читаннях пам'яті В. В. Підвисоцького (Одеса, 2006); VI, VII, VIII та ІХ Добровських конференціях з наукознавства та історії науки (Київ, 2006, 2007, 2008, 2009); ХІ, ХІІ, XIII та ХІV Всеукраїнських конференціях молодих істориків освіти, науки і техніки (Київ, 2006, 2007, 2008, 2009); XXVII та XVIII Міжнародних щорічних конференціях Санкт-Петербурзького відділення Національного комітету з історії та філософії науки і техніки Російської академії наук (Санкт-Петербург, 2006, 2007); Всеукраїнській науково-методичній конференції “Викладання науки і техніки в університетах України” (Харків, 2006); науково-практичній конференції “Внесок Одеського національного університету імені І. І. Мечникова у розвиток світової освіти, науки і техніки” (Одеса, 2007); Міжнародній науковій конференції “Поляки на півдні України і в Криму” (Одеса-Ополє-Вроцлав, 2007); VI та VIII Всеукраїнських наукових конференціях “Актуальні питання історії науки і техніки” (Полтава, 2007; Очаков, 2009); Міжнародних симпозіумах з наукознавства та історії науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу і історії науки імені Г. М. Доброва НАН України (Київ, 2007, 2008); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблемы биологии, экологии, географии, образования: история и современность” (Санкт-Петербург, 2008); ХІІ Конгресі Світової федерації українських лікарських товариств (Івано-Франківськ, 2008); Міжнародній конференції, присвяченій 250-річчю Московської медичної академії імені І. М. Сєченова (Москва, 2008); ХХІІІ Міжнародній Балтійській конференції з історії науки (Рига, 2008); Міжнародному симпозіумі “Традиции и новаторство в истории отечественной медицины” (Москва, 2008); VII Міжнародному конгресі україністів (Львів-Сімферополь-Київ, 2008); ІІІ з'їзді Конфедерації істориків медицини (Москва, 2009); ХІІ з'їзді Товариства мікробіологів України імені С. М. Виноградського (Ужгород, 2009); VII науковій конференції “Медицинская профессура СССР” (Москва, 2009); Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених “Молодёжь - медицине будущего”, присвяченій 150-річчю від дня народження М. Ф. Гамалії (Одеса, 2009).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 42 наукові праці, серед яких: 1 монографія обсягом 16,8 умов. друк. аркушів, 24 статті (21 з них - у фахових виданнях), 17 публікацій у тезах та матеріалах конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, шести розділів (двадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (965 позицій). Загальний обсяг дисертації 455 сторінок, в тому числі 364 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми; показано зв'язок роботи з науковими програмами; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження; розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи; вказано, де проводилася апробація результатів пошуку.

У розділі 1 “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми та стан джерельної бази, на основі яких здійснювалося дослідження.

Наука про бактеріози рослин зародилася на початку ХХ століття, тому її можна вважати відносно молодою галуззю біологічного знання. Проте, як це відбувається в процесі розвитку кожної наукової галузі, її зародженню передувало виникнення відповідних передумов. Одна з найважливіших передумов - досягнення певного ступеня розвитку інших наук, на основі яких могла відбуватися трансформація сукупності знань про бактеріальні хвороби рослин в окрему наукову дисципліну. Представляючи собою одне з відгалужень широкого наукового напряму - фітопатології, що вивчає захворювання рослин грибної, бактеріальної та вірусної природи, наука про бактеріози рослин повинна була спиратися на достатній арсенал знань як про рослини, так і про збудників їхніх хвороб. На першому етапі розвитку фітопатології збудниками мікробних хвороб рослин вважались виключно гриби. Це пояснюється тим, що з ряду причин, зокрема експериментального характеру, грибні хвороби стали відомими людині раніше від бактеріальних, і фітопатологія активно використовувала надбання в галузі мікології, яка, на думку В. Й. Білай та В. П. Муравйова, на століття випереджала фітопатологію у своєму становленні. Билай В. И. Основы общей микологии / В. И. Билай. - К.: Вища школа, 1980. - 360 с.; Муравьёв В.П. Развитие фитопатологии на Украине за тридцать лет Советской власти. Доклад на сессии АН УССР, посвящённой ХХХ-летию Великой октябрьской социалистической революции. 22 ноября 1947 г. // Архив НАН Украины. - Оп. 18. - 167 л.

Передісторію питання слід було розглядати у світовому контексті. Становлення і розвиток мікології та фітопатології у країнах Західної Європи та Північної Америки у загальних рисах представили відомий фітопатолог А. А. Ячевський, професор Московського університету Л. І. Курсанов та професор Санкт-Петербурзького університету М. С. Воронін, який став засновником мікології та фітопатології в Росії. Ними було показано, що роботи з вивчення нижчих рослин і, відповідно, грибів у ХІХ столітті проводилися і в інших великих університетських містах Росії. Розвиток мікології у країнах Прибалтики висвітлено у роботі А. І. Мінкявічуса та А. Х. Марланда. Ячевский А. А. Современное положение фитопатологии у нас и заграницей / А. А. Ячевский. - Ленинград: Изд-во Госуд. ин-та опытн. Агрономии, 1929. - 23 с.; Курсанов Л. И. Антон де Бари (1831-1888) и его значение в развитии микологии и фитопатологии / Л. И. Курсанов // Уч. зап. Моск. госуд. ун-та. - 1940. - Вып. 36. Ботаника. - С. 112-135; Парнес В. А. Михаил Степанович Воронин (1838-1903) / В. А. Парнес. - М.: Наука, 1976. - 183 с.; Курсанов Л. И. Изучение низших растений в Московском университете // Уч. зап. Моск. госуд. ун-та Биология. Юбилейная серия. - Вып. 54. - 1940. - С. 294-304; Минкявичус А. И. Очерк развития микологии и фитопатологии в Прибалтийских республиках / А. И. Минкявичус, А. Х. Марланд // Тр. ВНИИ защиты растений. - Вып. 23. - 1964. - С. 240-250.

Початок розвитку мікології в Україні, датований початком ХІХ століття, відображено у підручнику з основ загальної мікології В. Й. Білай, у оглядовому розділі І. О. Дудки, вміщеному у першому томі тритомної монографії “Развитие биологии на Украине”, а також у статтях С. Ф. Морочковського. Билай В. И. Основы общей микологии / В. И. Билай. - К.: Вища школа, 1980. - 360 с.; Дудка И. А. Микология / И. А. Дудка // В кн.: Развитие биологии на Украине. - В 3-х тт. - Т. 1 / отв. ред. Б. Г. Новиков. - К.: Наук. думка, 1984. - С. 186-189; Морочковський С. Ф. Історія розвитку мікологічних досліджень на Україні / С. Ф. Морочковський // Ботанічний журнал АН УРСР. - 1954. - Т. 11. - № 2. - С. 36-45; Морочковский С. Ф. История микологических исследований на Украине и связь их с русской микологической наукой / С. Ф. Морочковский // Ботан. журн. - 1958. - Т. 43. - № 7. - С. 1057-1065.

Стосовно розвитку такої галузі фітопатології, як бактеріальні хвороби рослин, в літературі зустрічалися лише нечисленні роботи історико-наукового характеру. Серед них перш за все слід згадати історичний нарис, з якого починається фундаментальна праця А. А. Ячевського “Бактериозы растений”. У англомовній монографії А. Роджерса описано становлення бактеріальної фітопатології у Північній Америці, наведено дані з біографії її засновника Ервіна Сміта. Серед російських авторів історія розвитку вчення про бактеріози рослин цікавила московського фітопатолога М. В. Горленка. Ячевский А. А. Бактериозы растений / А. А. Ячевский. - М.-Л.: Госуд.изд-во колхозн. и совхозн. л-ры, 1935. - 713 с.; Rodgers A. D. Ervin Frink Smith. A story of North-American plant pathology / A. D. Rodgers. - Philadelfia, 1952. - 675 p.; Горленко М. В. Итоги изучения бактериальных болезней растений в СССР за 30 лет (1917-1947) / М. В. Горленко // Микробиология. - 1949. - Т. 18. - Вып. 1. - С. 71-81; Горленко М. В. Бактериальные болезни растений. Основы учения о бактериозах растений : уч. пособ. [для ун-тов и сельскохоз. вузов по спец-ти “Защита растений”] / М. В. Горленко. - 3-е изд. - М.: Высшая школа, 1966. - 291 с.; Горленко М. В. Очерки по истории советской фитопатологии / М. В. Горленко. - М.: Наука, 1989. - 100 с.

Вітчизняні історико-наукові роботи з бактеріозів рослин, створені у другій половині ХХ століття, належать К. Г. Бельтюковій, яка написала розділ до посібника “Руководство для изучения бактериальных болезней растений” та низку статей, і Р. І. Гвоздяку, який разом із співавторами створив розділ до другого тому колективної монографії “Развитие биологии на Украине” та надрукував три статті з цієї тематики. Бельтюкова К. И. История изучения бактериозов растений в СССР / К. И. Бельтюкова // В кн.: Руководство для изучения бактериальных болезней растений / под ред. В. П. Израильского. - М.: Колос, 1968. - С. 5-18; Бельтюкова К. Г. Історія вивчення бактеріозів рослин за час радянської влади на Україні / К. Г. Бельтюкова // Мікроб. журн. - Т. 9. - 1948. - Вип. 2-3. - С. 12-21; Бельтюкова К. Г. Розвиток науки про бактеріози рослин на Україні / К. Г. Бельтюкова // Там само. - Т. 16. - 1954. - Вип. 1. - С. 11-15; Бельтюкова К. И. Бактериальные болезни растений на Украине и перспективы их изучения / К. И. Бельтюкова // Тр. І симпозиума по бактериальным болезням растений. - К.: Наук. думка, 1968. - С. 7-17; Гвоздяк Р. И. Бактериальные болезни растений / Гвоздяк Р.И., Матышевская М. С., Мурас В. А. // Развитие биологии на Украине. - Т. 2. - К.: Наук. думка, 1985. - С. 400-407; Гвоздяк Р. І. Сучасний стан досліджень бактеріальних хвороб рослин та їх збудників на Україні / Р. І. Гвоздяк, М. С. Матишевська // Мікроб. журн. - 1973. - Т. 35. - Вип. 1. - С. 113-117; Гвоздяк Р. І. До історії вивчення бактеріозів на Україні (1934-1970 рр.) / Р. І. Гвоздяк, В. О. Мурас // Там само. - 1975. - Т. 37. - Вип. 4. - С. 523-529; Гвоздяк Р. І. Відділ фітопатогенних бактерій на порозі нового тисячоліття / Р. І. Гвоздяк, Л. А. Пасічник // Там само. - 1998. - Т. 60. - № 6. - С. 26-37.

Джерельна база даної роботи виявилася досить широкою. Основні її складові - це наукові публікації, а також відомості, отримані з архівів України та Росії. Наукова періодика кінця ХІХ - ХХ століть виходила українською, російською та деякими іноземними мовами. Перші відомості про можливість ураження рослин бактеріями були надруковані у зарубіжних виданнях, а саме у таких престижних журналах, як “The American Naturalist” (80-90-і рр. ХІХ століття), “Centralblatt fьr Bacteriologie and Parasitenkunde” (90-і рр. ХІХ ст.) та “Phytopathology” (початок ХХ століття). В Україні відомості про бактеріальні хвороби рослин почали з'являтися у першому десятилітті ХХ століття в журналі “Вестник сахарной промышленности”. Потім ця естафета перейшла до російського журналу “Болезни растений”, що виник на основі щомісячного “Листка для борьбы с болезнями и повреждениями культурных и дикорастущих полезных растений”, започаткованого А. А. Ячевським у 1902 р.

Впродовж 20-х рр. ХХ століття праці українських та російських дослідників в галузі бактеріальної фітопатології друкувалися у таких журналах, як “Вестник виноделия Украины”, “Болезни растений”, “Защита растений”, “Защита растений от вредителей. Бюллетень постоянного Бюро энтомо-фитопатологических съездов”, “Вестник защиты растений” тощо. У 30-х рр. у вчених з'явилася можливість вміщувати результати своїх досліджень у академічних періодичних виданнях, таких як “Ботанічний журнал”, “Мікробіологічний журнал”, “Вісті Української академії наук”.

З кінця 40-х - початку 50-х рр. відомості про роботи українських дослідників в галузі вивчення бактеріальних хвороб рослин почали друкуватися як у академічних журналах, так і у періодичних виданнях сільськогосподарських вузів (“Труды Одесского сельскохозяйственного института”, “Труды Харьковского сельскохозяйственного института”), дослідних станцій (збірка “50 лет Верхнячской опытно-селекционной станции”), журналах аграрної спрямованості (“Сільське господарство України”, “Колгоспник України”). 50-ті рр. ознаменувалися також появою низки спеціалізованих наукових збірок, до яких входили матеріали досліджень з бактеріозів рослин.

У 60-ті роки матеріальна база наукових установ України стабілізувалася, і Інститут мікробіології АН УРСР вже мав змогу скликати всеукраїнські та всесоюзні конференції і публікувати матеріали і тези виголошених на них доповідей. У другій половині ХХ століття праці вітчизняних фітобактеріологів вміщувались в україномовних та російськомовних періодичних виданнях: “Доповіді АН УРСР”, “Картоплярство”, “Научные труды Украинской сельскохозяйственной академии”, “Вісник сільськогосподарської науки”, “Хлібороб України”, “Сельскохозяйственная биология”, “Биологические науки”, “Селекция и семеноводство”, “Защита растений”, “Доклады АН СССР”, “Молекулярная биология”, “Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии”, “Лесное хозяйство”, а також у деяких закордонних журналах: “International Journal of Systemic Bacteriology”, “Plant Pathogenic Bacteria”, “Developments in Plant Pathology”.

Вищезазначені роботи, що стали у пригоді при формуванні історіографічної та джерельної бази дисертації, були виявлені в результаті широкого пошуку, проведеного у бібліотеках України та Росії: Національній бібліотеці імені В. І. Вернадського НАН України, Державній науковій медичній бібліотеці м. Києва, Бібліотеці Інституту мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України, Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці Української сільськогосподарської академії, Харківській та Одеській державних бібліотеках, Російській державній бібліотеці імені В. І. Леніна (Москва), Бібліотеці Російської академії наук (Санкт-Петербург), Публічній бібліотеці імені М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург).

Цінним доповненням до джерельної бази дослідження стали відомості, почерпнуті з архівів України та Росії, завдяки чому були поповнені, а іноді і скориговані результати історико-наукового пошуку, здобуті при використанні масиву історико-наукової та біологічної літератури. У Державному архіві м. Києва, у фонді 16 (Київський університет) зберігаються дані про Ф. І. Ломінського (справа 4761), С. М. Ходецького (справа 4757), С. Г. Навашина (справа 4802), М. Г. Холодного (справа 4823). У Архіві Російської академії наук (Москва) містяться об'ємні фонди, присвячені І. І. Мечникову (фонд 584) та М. Ф. Гамалії (фонд 691). Відомості, отримані з названих архівів, дозволили поповнити матеріали щодо життя та діяльності університетських професорів другої половини ХІХ - початку ХХ століття, що працювали на теренах України.

У описі № 1 архіву Нікітського ботанічного саду (Ялта) є справи, де зазначено роки перебування на посаді ботаніка-садовода А. О. Потебні (справа 488) та І. Л. Сербінова (справа 509). Раніше дата звільнення І. Л. Сербінова невірно зазначалася у роботах дослідників його творчості, які відносили її до 1905 року, в той час як за документами архіву це був 1906 рік. Подальший архівний пошук, проведений у фондах Державного архіву Одеської області, дозволив у значній мірі уточнити інші деталі життя та діяльності І. Л. Сербінова, включаючи дату і місце народження, склад родини, зміни місця роботи.

Дуже змістовною є доповідь В. П. Муравйова з історії фітопатології, виголошена ним на сесії АН УРСР, присвяченій ХХХ-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції 20-22 листопада 1947 р., що зберігається у Архіві Президії НАН України (опис 18). У фонді 21 архіву Інституту архівознавства Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського НАН України винайдені документи, що проливають світло на досі маловивчений період суворих випробувань, яких зазнали українські вчені під час Великої Вітчизняної війни та у нелегкі роки відбудови зруйнованого народного господарства України.

Матеріали щодо життя та діяльності К. Г. Бельтюкової та співробітників її відділу знаходяться у описі № 3-л архіву Інституту мікробіології і вірусології НАН України. Цікаві деталі щодо особистості Г. О. Ручка, який був директором інституту у 1932-1937 рр. і ініціатором створення відділу бактеріозів рослин, знайдено у спогадах С. М. Ручковського, що зберігаються у Музеї історії мікробіології на Україні, створеному при Інституті мікробіології і вірусології НАНУ. Відомості про трагічну долю Г. О. Ручка здобуті у архіві Служби безпеки України (“Следственное дело № 123 антисоветской право-троцкистской организации на Украине”).

На відміну від нечисленних, фрагментарних і невеликих за обсягом дописів історіографічного характеру розглянуті літературні та архівні джерела забезпечили кількість матеріалу, цілком достатню для створення загальної картини розвитку бактеріальної фітопатології на теренах України.

У другому розділі “Короткий історичний нарис розвитку бактеріальної фітопатології (світовий контекст)” показано, як від первісних, нераціональних, часом фантастичних уявлень щодо причин захворювань рослин людство поступово перейшло до наукового розуміння виникнення і перебігу цього процесу.

Для того, щоб дослідити передісторію, зародження і розвиток певної галузі науки, необхідно перш за все виділити їх основні моменти, тобто встановити періодизацію історії цієї науки. Проте періодизація науки про бактеріози рослин була відсутня у науковій літературі. Натомість етапи розвитку її “материнської” науки, фітопатології, що подавалися найчастіше паралельно із розвитком мікології, можна було знайти у В. П. Муравйова, М. Н. Родигіна, В. Й. Білай та І. О. Дудки. Виходячи з аналізу представлених ними схем, дисертанткою вперше був запропонований варіант періодизації розвитку бактеріальної фітопатології у світовому контексті.

Як вірно вказував В. В. Підвисоцький, існування людських хвороб так само давнє, як і сама людина. Проте рослини - ще більш давні поселенці нашої планети, ніж люди - теж страждали від хвороб від самого початку свого існування. За даними палеоботаніки мікроби, що паразитують на рослинах, з'явилися на Землі на початку силурійського періоду, тобто не менше, ніж 360 млн. років тому. Документальні історичні дані, що свідчать про знайомство людини з хворобами рослин, спочатку мали вигляд зображень на скелях, надмогильних плитах тощо. Письмові свідчення з'явились лише після виникнення і розвитку писемності, що відносять до IV століття до н.е., проте характер знань про ці хвороби не мав нічого спільного з науковими поясненнями. Причини захворювань рослин пояснювались так само, як і хвороби людей - як результат впливу сузір'їв або стихійних сил природи - грому, блискавки тощо. Але найчастіше появу захворювань рослин вважали проявом влади надприродних сил - злих або добрих духів, різних божеств.

Перші реалістичні уявлення про природу хвороб рослин зародилися у давньогрецький період, проте вони виступали переважно у вигляді окремих фактів, що зустрічали у природі її спостережливі дослідники - Демокрит, Аристотель, Теофраст. У період Середньовіччя розвиток сільського господарства досяг досить високого рівня, поширилися садівництво та виноградарство. Проте відомості щодо хвороб рослин та їх причини залишалися на рівні античності. Хвороби рослин розглядали як наслідок впливу шкідливих випаровувань, а видимі неозброєним оком скупчення рослинних паразитів - як продукти виділення рослин під впливом внутрішніх патологічних факторів.

Формування наукової фітопатології - науки про хвороби рослин - бере свій початок з епохи пізнього Відродження. Цьому сприяв, перш за все, розвиток науки про гриби - мікології, оскільки спочатку збудниками мікробних хвороб рослин вважали виключно гриби. Перші вчені зведення про грибні хвороби рослин з'явилися ще на початку XVIII століття. Французький ботанік і мандрівник, член Паризької академії наук Ж. Турнефор (1656-1708) у 1705 р. запропонував класифікацію хвороб рослин, яка випливала з природних причин їх виникнення. Над вивченням розвитку грибних організмів багато працювали французькі ботаніки брати Луї Тюлан (1815-1885) та Шарль Тюлан (1816-1884). На думку М. С. Вороніна, чудові роботи Л. Тюлана зробили епоху в науці, і його слід визнати реформатором мікології. І все ж до середини ХІХ століття види грибів сприймалися як статичні, незмінні одиниці, уявлення про природу грибів були досить туманними. Таке ж положення існувало і у тогочасній фітопатології.

Відчутний прогрес в галузі мікології та фітопатології другої половини ХІХ століття в значній мірі був пов'язаний з іменем німецького міколога та анатома рослин Антона де Барі (1831-1888). Фітопатологічні дослідження А. де Барі внесли багато удосконалень у методику спостережень та експериментів при дослідженні хвороб рослин мікробної етіології. При вивченні онтогенезу грибів він запровадив вирощування їх на штучних середовищах, а при вивченні паразитних форм - експериментальне зараження ними рослин. Обстоювана А. де Барі ідея про те, що гриби, які знаходяться на хворих рослинах, є причиною, а не наслідком хвороби, лягла в основу створеної ним класичної міжнародної наукової школи. Більш ніж 90 видатних фітопатологів світу визнали себе його учнями.

У другій половині ХІХ століття у стінах вищих навчальних закладів, розташованих у найбільших університетських містах Росії, починають активно розвиватися ідеї де Барі завдяки зусиллям його учнів, найближчим з яких був професор Петербурзького університету М. С. Воронін (1838-1903). У другій половині ХІХ століття мікологія, хоча і в обмеженому обсязі, викладалася у Петербурзі і на кафедрі ботаніки Військово-медичної академії. Професор цієї кафедри В. К. Варліх (1859-1923) склав зведення, присвячене найважливішим грибним хворобам культурних рослин.

Вивчення нижчих рослин у Московському університеті зародилося у першій половині ХІХ століття завдяки флористиці та систематиці. В кінці 80-х рр. ХІХ століття на кафедрі ботаніки почав працювати С. Г. Навашин (1857-1930). Він читав вступ до систематики грибів і проводив збори грибів, що паразитують на рослинах. Мікологія викладалися в Москві в кінці ХІХ століття і у Петровській землеробській та лісовій академії. Завідувач кафедри ботаніки С. І. Ростовцев (1861-1916) вперше в Росії організував тут курс фітопатології і створив перший в Росії посібник “Патология растений” (1897). У 1884 р. посаду асистента при його кафедрі обійняв С. Г. Навашин і розпочав викладання курсу рослинної патології.

У Казанському університеті мікологічні дослідження розгорнулись в останній чверті ХІХ - на початку ХХ століття. Започаткував їх М. В. Сорокін (1846-1903), якого Т. Д. Страхов назвав першим російським ботаніком, чиї інтереси зосереджувалися в галузі мікології. Серед найбільш об'ємних праць М. В. Сорокіна слід назвати “Основы микологии с обозрением учения о заразительных болезнях” (1877) - один з перших російських підручників, де окрім суто мікологічних відомостей містилися описи хвороб людини, тварин, комах та рослин з вказівкою на засоби боротьби з ними.

На межі ХІХ-ХХ століть розвиток мікології та фітопатології відбувався у Ризькому політехнічному інституті. Глибокі знання з мікології дозволили професору ботаніки та фізіології рослин Ф. А. Бухгольцу (1872-1924) створювати праці широкого спектру: з флористики, систематики, морфології, історії розвитку та поширення грибів. В галузі фітопатології працювали його учні, зокрема А. С. Бондарцев.

Мікологічні та фітопатологічні дослідження в Росії проводилися не тільки в стінах вищих учбових закладах. З ініціативи А. А. Ячевського (1863-1932) у 1894 р. у Петербурзі виникла перша в Росії державна установа з фітопатології - Бюро прикладної ботаніки при Вченому комітеті міністерства землеробства. У 1907 р. з нього виділилося Бюро з мікології та фітопатології, яке незабаром стало центральною науковою установою країни з означених питань.

У другій половині ХІХ століття фітопатологія вже отримала міцний науковий фундамент, проте причиною переважної більшості захворювань рослин мікробного характеру, як і раніше, вважалися гриби. Лише окремі повідомлення відзначали роль бактеріальних організмів у етіології хвороб рослин, але вони були не пов'язані між собою і не привернули до себе увагу наукової спільноти. Як справедливо зазначив А. А. Ячевський, пальма першості у розробці і популяризації проблеми бактеріозів рослин належала Північній Америці.

Першовідкривачем хвороб рослин бактеріального походження в Америці став Т. Дж. Берріл, який у 1879 р. довів, що опік груші спричиняє бактерія. Але найбільш видатну роль у розвитку нової дисципліни, започаткованої Беррілом, відіграв його учень і послідовник Е. Сміт (1854-1927), який у 1890 р. обладнав лабораторію у Вашингтоні і розпочав систематичні дослідження бактеріальних хвороб. Важко перелічити всі бактеріози рослин, досліджені Е. Смітом, але основна його заслуга у розвитку бактеріальної фітопатології полягає у широких узагальненнях та синтетичних підходах, завдяки яким йому вдалося на основі маси окремих розрізнених фактів створити і обґрунтувати нову галузь науки. Він та його співробітники посіли лідерство у дослідженні бактеріальних хвороб рослин і поширили свій досвід в усьому світі.

У другій половині ХІХ століття думки щодо існування бактерій-збудників хвороб рослин час від часу виникали в Росії - як під впливом праць іноземних авторів, так і незалежно від них. Першим ці новаторські думки озвучив М. С. Воронін: вже з 1866 р. він почав рішуче відстоювати думку про те, що не тільки гриби, а й бактерії здатні викликати хвороби рослин. І все ж до кінця ХІХ століття переважна більшість дослідників, як і раніше, відводила цю роль виключно грибам. Але на межі ХІХ та ХХ століть увагу наукової спільноти Росії до розв'язання цього питання привернув професор Петербурзького університету Г. А. Надсон (1867-1940), який закликав ретельно вивчати хвороби рослин бактеріального походження, а вивчивши - боротися з ними.

Цілеспрямовані дослідження бактеріальних хвороб рослин розгорнулися на початку ХХ століття у Санкт-Петербурзі, у керованому А. А. Ячевським Відділі фітопатології Головного ботанічного саду, де з 1913 р. І. Л. Сербінов почав завідувати підвідділом бактеріальних та функціональних хвороб рослин - першого наукового підрозділу в Росії, що спеціалізувався у цьому напряму. Після від'їзду І. Л. Сербінова у 1916 р. до Одеси роботи по дослідженню бактеріозів у Петербурзі продовжувалися, хоча в умовах війни та розрухи вони носили випадковий, неплановий характер. Згодом основна увага дослідників бактеріозів рослин зосередилась на виявленні захворювань масових культур: цукрового буряку, тютюну, винограду. Справжньою подією, що ознаменувала новий етап у розвитку вчення про бактеріози рослин, став вихід у 1935 р. фундаментальної праці А. А. Ячевського “Бактериозы растений”. На думку М. В. Горленка - це монографія, що не має собі рівних у світовій літературі.

У третьому розділі “Становлення вчення про бактеріози рослин в Україні як окремого наукового напряму (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)” показано, як закладалося та розвивалося вчення про бактеріози в Україні, як проходила тут його інституціалізація.

Перші відомості щодо мікологічної флори України з'явилися в кінці ХVІІІ століття в результаті експедицій, організованих Петербурзькою академією наук для вивчення природних багатств малодосліджених регіонів Російської імперії. Проте до середини ХІХ століття відомості щодо складу української мікофлори, проведені нерегулярно і неспрямовано, були неповними і поступалися тим, які існували на той час стосовно північних та центральних регіонів Росії. Регулярне вивчення мікофлори України розпочалося після відкриття перших університетів.

У Харківському університеті мікологічні дослідження розгорнулись з моменту заснування кафедри ботаніки (1822) і були пов'язані з початком діяльності В. М. Черняєва (1793-1871), який першим в Україні звернувся до цієї галузі. На початку ХХ століття у Харківському університеті почав працювати А. О. Потебня (1870-1919), син відомого вітчизняного мовознавця О. О. Потебні. Його наукові інтереси зосереджувались переважно навколо біології та систематики грибів-паразитів.

У Київському університеті св. Володимира впродовж перших трьох десятиліть після його відкриття у 1834 р. мікологічні дослідження не проводилися, за винятком флористичних експедицій О. С. Роговича (1812-1878). Впродовж 20 років (1848-1867), працюючи на кафедрі ботаніки, він вивчав флору губерній Київського учбового округу і зібрав гербарій, у якому представлені 1469 видів, серед яких були і гриби. У 1842 р. у Київському університеті була створена кафедра сільського господарства і лісівництва, першим професором якої став С. М. Ходецький (1820-1887). У 1858 р. він опублікував статтю про іржу - захворювання пшениці. Саме ця стаття є однією з перших вказівок на паразитизм мікроскопічних грибів в Україні.

Новоросійський університет було відкрито в Одесі у 1865 р., і з самого моменту відкриття в ньому була організована кафедра ботаніки. Першим її завідувачем став вже відомий вчений Л. С. Ценковський (1822-1887), який виступив ініціатором планомірного природничо-наукового вивчення Новоросійського та Північно-Кавказького країв, зокрема мікроскопічних організмів - водоростей та грибів. Співробітниками та студентами Новоросійського університету були обстежені Херсонська, Дніпропетровська та Одеська області, Північно-Кавказький край, Бессарабія, Придніпровська смуга України і Молдавії та частково Кавказ. При цьому було виділено значну кількість мікроскопічних грибів, здатних викликати захворювання дикоростучих та культурних рослин. З приходом на кафедру морфолога, флориста, систематика Ф. М. Каменського (1851-1912) помітно активізувалися морфолого-систематичні та флористичні дослідження вищих та нижчих рослин. Помітним внеском у науку стали роботи Ф. М. Каменського з симбіозу грибів, результати яких він опублікував у 1879 р.

Питання теоретичної та практичної мікології і фітопатології посідали певне місце у дослідженнях професорсько-викладацького складу Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва та у його навчальних програмах. Чималий внесок у ці галузі був зроблений на початку ХХ століття у Криму, в лабораторії Нікітського ботанічного саду, де А. О. Потебня та І. Л. Сербінов досліджували грибні хвороби виноградної лози та інших культурних рослин.

У першому десятилітті ХХ століття вже було накопичено чимало матеріалів з фітопатології, і як реально існуюча наукова дисципліна вона потребувала для свого подальшого розвитку власних спеціалізованих установ. Впродовж 1913-1915 рр. на багатьох сільськогосподарських дослідних станціях були організовані відділи або лабораторії, які здебільшого носили назву мікологічних, але фактично підключалися до роботи в галузі фітопатології.

В Україні першим за хронологією став смілянський фітопатологічний осередок. У 1901 р. Всеросійське товариство цукрозаводчиків організувало в Смілі, на Черкащині, ентомологічну станцію для практичного використання ідеї І. І. Мечникова: боротися з буряковим довгоносиком шляхом штучного розмноження грибка мускардини і зараження нею комах. Однак отримані результати були невтішними: у відкритому ґрунті метод виявився неефективним. Проте робота в інших напрямках продовжувалась, зокрема у відділі мікології, де вивчалися хвороби цукрового буряку. Тут Й. М. Тржебінський вперше в Росії та Україні виявив бактеріальні захворювання цієї культури. У 1911 р. отримані результати надали йому можливість зробити наступний висновок: “Серед різних хвороб цукрового буряку у південно-західному краї займає, очевидно, перше місце бактеріоз, хвороба, що рідко і у незначній кількості зустрічається у Західній Європі і тому мало вивчена”.

Другим після смілянського визнаним фітопатологічним центром України стало відділення мікології (згодом фітопатології) Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції. Завідувати цим відділом, організованим, як і сама станція, у 1913 р., був запрошений А. О. Потебня. Внесок А. О. Потебні у розвиток фітопатології не вичерпується його мікологічними дослідженнями: важливе значення мали його роботи і з бактеріозів рослин. Міколог за фахом, він одним із перших вітчизняних вчених звернув увагу на дослідження ролі бактерій у патології рослин. У своїй праці, присвяченій переважно грибним паразитам (1915), він підкреслив значення бактерій як збудників рослинних хвороб і дав перший список бактеріозів, поширених в Росії та Україні.

Історія третього, дніпропетровського (спершу катеринославського) фітопатологічного центру досі не привертала уваги українських істориків науки, хоча, безумовно, він на це заслуговує. У 1914 р. була відкрита Катеринославська сільськогосподарська дослідна станція, завданням якої були розробка агротехніки та запобігання пошкоджень тих сільськогосподарських рослин, культура яких найбільш поширена у Катеринославській, Херсонській, Таврійський та степових частинах сусідніх з ними губерній. До відділу прикладної ботаніки станції увійшов фітопатологічний підвідділ, очолюваний О. І. Боргардтом (1881-1937). Сформульовані ним засади, на яких має базуватися фітопатологічна наука, дозволили поліпшити подальші умови досліджень грибних та бактеріальних хвороб рослин, а також сприяли практичному застосуванню здобутих результатів.

Окрім трьох названих фітопатологічних центрів України, де вивчалися переважно грибні хвороби рослин і лише окремі дослідження присвячувались бактеріальним, на початку ХХ століття в Одесі склався осередок, у якому бактеріальним хворобам рослин надавалося пріоритетне значення. Його виникнення і подальше функціонування пов'язане з іменем І. Л. Сербінова. У 1916 р. І. Л. Сербінов був затверджений на посаді приват-доцента кафедри ботаніки Новоросійського університету, де читав курси “Основи фітопатології” та “Практичний курс мікології”. Проте вже у 1918 р. йому запропонували професорську посаду у Одеському вищому сільськогосподарському інституті. Одеський період життя І. Л. Сербінова відзначився його активністю не тільки у сфері викладання, а й у дослідницькій праці. Його наукова спадщина має різносторонній характер: адже він працював в галузі мікології, мікробіології, фітопатології, вивчав хвороби комах та риб. Тільки з питань фітопатології ним було написано більше 100 робіт і вдвічі більше нарисів і рефератів. Але найбільший прорив в науці складають його піонерські роботи з бактеріальних хвороб рослин. Ним розроблена методика вивчення бактеріозів рослин; описані і вивчені збудники захворювань городніх рослин, плодових дерев та винограду; відкриті нові види бактерій, що паразитують на рослинах. Сформульоване І. Л. Сербіновим вчення про змішану інфекцію є цінним внеском у теоретичний та практичний арсенал мікробіології.

У розділі 4 “Діяльність Інституту мікробіології та епідеміології Академії наук УРСР як науково-координаційного центру досліджень в галузі бактеріальної фітопатології в СРСР (30-ті - початок 70-х рр. ХХ ст.” простежено розгортання робіт в галузі рослинної бактеріології в Україні впродовж 20-70-х рр. ХХ століття, зокрема у академічному мікробіологічному інституті.

З перших днів свого існування уряд колишнього Радянського Союзу прагнув створити розвинене, багатопрофільне сільське господарство. Різко зросла площа під кормовими культурами, необхідними для розвитку скотарства. Відповідно до зростаючих вимог харчової та легкої промисловості збільшувалась площа під технічними культурами, а ріст міського населення сприяв розширенню площ, відведених під городні культури. Нові умови господарювання вимагали особливої уваги до розробки питань захисту рослин від шкідників та мікроорганізмів, зокрема бактерій.

Більша частина праць, проведених в Росії та Україні у 20-30-ті роки ХХ століття, була присвячена дослідженням бактеріозів технічних культур (тютюну, махорки, бавовнику, кок-сагизу, цукрових буряків). Найбільшої шкоди посівам тютюну та махорки завдає бактеріальна рябуха. Перші детальні дослідження цієї хвороби були проведені А. А. Поповою на Лохвицькій дослідній сільськогосподарській тютюновій станції, а систематичні - після організації у Києві Всесоюзного науково-дослідного інституту махоркової промисловості (1930). Російські вчені (М. С. Міллер, Д. Л. Тверськой, В. І. Взоров, Л. Н. Кохановська, М. В. Горленко) та вчені України (А. А. Попова, К. Г. Бельтюкова, О. П. Лебєдєва та Є. К. Самоцвєтова) детально дослідили збудника цієї хвороби і розробили систему ефективних заходів боротьби з нею.

Крім бактеріальної рябухи було вивчено ще одне дуже шкідливе для махорки і тютюнів захворювання - так зване бактеріальне зав'ядання (пустостебельність). Воно викликає або повну загибель рослини, або призводить до утворення дуплистих стебел у махорки, що знижує врожай та якість сировини. У 1932 р. К. Г. Бельтюкова, яка працювала тоді у відділі захисту рослин Інституту махоркової промисловості, та А. А. Попова провели експерименти зі штучним зараженням рослин і довели, що зав'ядання має бактеріальний характер.

Наступною технічною культурою, хвороби якої були найбільш широко вивчені в Україні, став цукровий буряк. М. І. Штуцер та В. І. Взоров, вивчаючи у 1927 р. кагатну гниль, поряд з низкою грибів виділили 27 видів бактерій. У 1934 р. у Києві був створений Всесоюзний інститут цукрової промисловості, в стінах якого бактеріальну флору цукрового буряку вивчала Р. Л. Бабицька.

У 1929 р. Раднарком СРСР та ЦК ВКП(б) вказали на необхідність створення власної бази для виробництва каучуку, потрібного для багатьох галузей народного господарства. Незабаром було розгорнуто виробництво штучного каучуку, але в деяких випадках залишалася потреба у натуральному. В зв'язку з цим було організовано вивчення дикої рослинності країни з метою винайдення каучуконосів, здатних рости у наших кліматичних умовах. Однією з таких рослин виявився кок-сагиз, знайдений у 1931 р. у Казахстані, у передгір'ях Тянь-Шаню. В Україні його та інший каучуконос, тау-сагиз, почали вирощувати у промислових обсягах з 1938 р. На жаль, у нових умовах зростання каучуконоси виявилися дуже вразливими до бактеріальних хвороб. У 1931-1933 рр. у різних регіонах Союзу, зокрема в Україні, В. О. Калиненко виявив “чорний некроз” листя та цвітоносів тау-сагизу бактеріальної природи, ураженість рослин яким іноді досягала 100%, а також мацерацію коріння, яка приводила до загибелі 90% посівів.

З бактеріозів зернових найбільш вивчалися захворювання пшениці, особливо чорний бактеріоз. Сукупними зусиллями українських та російських учених (В. П. Ізраїльського, М. В. Горленка, В. І. Взорова, Г. Ф. Трунова, Є. Є. Фоміна та ін.) вдалося детально вивчити його і запропонувати ефективні засоби боротьби із ним. Є. Є. Фоміним вперше в Україні був виявлений також базальний бактеріоз пшениці. До бактеріозів зернобобових відноситься бактеріальний опік гороху, який вперше в Союзі констатував В. К. Зажурило у 1925 р. на ділянці Кам'яно-Степової дослідної станції. У 1934-1936 рр. під керівництвом М. С. Заянчковської (Всесоюзний інститут північного зернового господарства та зернобобових культур) проводилась робота по вивченню хвороб сої в Україні.

З овочевих культур найбільшу увагу фітопатологів України у 20-30 рр. привертала картопля. У 1928 р. було виявлено кільцеву бактеріальну гниль бульб, яка швидко поширювалась, наносячи значної шкоди. Дослідну роботу з вивчення хвороб картоплі проводили лабораторія бактеріозів рослин при Українському інституті захисту рослин (Харків) та Поліська картопляна станція. Захворювання томатів впродовж 1925-1938 рр. вивчала А. Н. Івахненко у Харкові, яка попередила про появу у деяких областях Союзу дуже небезпечного захворювання - бактеріального раку томатів.

В кінці 20-х - на початку 30-х рр. у плодових розсадниках Союзу поширилось бактеріальне захворювання - кореневий рак, що вражав переважно кісточкові породи. Збудника раку вивчали російські вчені Ізраїльський (1928), Каляєва (1935), Капшук (1938), Нестерова (1939). Активно працювали над проблемою боротьби з кореневим раком вчені України: співробітники Інституту плодово-ягідних культур у Києві (з 1927 р.), М. Н. Родигін у Харківському сільгоспінституті (1930), Н. А. Яковлєв на Мліївській садово-городній дослідній станції (1933), В. А. Волошинова на Харківській станції захисту рослин (1936), М. І. Лопатін в Уманському сільгоспінституті.

За період 20-х - 30-х рр. ХХ століття в галузі вивчення бактеріозів рослин відбулися помітні зрушення. Збільшилися кількість та масштаб робіт, виникла мережа спеціальних науково-дослідних установ. Однак ні в системі дослідних станцій, ні в стінах спеціалізованих інститутів не можна було розгорнути дослідження теоретичного, узагальнюючого характеру. Поступ у цьому напрямку почався після створення в Інституті мікробіології та епідеміології імені Д. К. Заболотного АН УРСР спеціалізованого підрозділу. Г. О. Ручко, призначений директором інституту у 1932 р., з 1933 р. розгорнув реорганізацію інституту, створивши ряд нових відділів, зокрема відділ бактеріозів сільськогосподарських рослин. Проте 11 червня 1937 р. Г. О. Ручко був заарештований органами НКВС, 15 жовтня 1937 р. розстріляний, і реабілітований посмертно лише 2 серпня 1956 р.