Науково-практичне обґрунтування принципів селекції тонкорунних м’ясо-вовнових овець з урахуванням взаємодії "генотип - середовище"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

ПОМІТУН Іван Андрійович

УДК 636.36.082:637.5'63.62

НАУКОВО-ПРАКТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРИНЦИПІВ СЕЛЕКЦІЇ ТОНКОРУННИХ М'ЯСО-ВОВНОВИХ ОВЕЦЬ З УРАХУВАННЯМ ВЗАЄМОДІЇ “ГЕНОТИП - СЕРЕДОВИЩЕ “

06.02.01 - розведення та селекція тварин

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

Херсон - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано в Інституті тваринництва НААН України

Наукові консультанти:

- доктор сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник

Полковнікова Олександра Петрівна,

Інститут тваринництва НААН У;

- доктор сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, член-кореспондент НААН У

Рубан Сергій Юрійович,

Національна академія аграрних наук України, академік-секретар

Офіційні опоненти:

- доктор сільськогосподарських наук, професор

Вовченко Борис Омелянович,

ДВНЗ “Херсонський державний аграрний університет”, завідувач кафедри технології виробництва продукції дрібного тваринництва;

- доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН У,

Рудик Іван Адамович,

Білоцерківський національний аграрний університет, завідувач кафедри розведення і генетики сільськогосподарських тварин

- доктор сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник,

Стапай Петро Васильович,

Інститут біології тварин НААН У, завідувач лабораторії живлення овець і вовноутворення

Захист відбудеться “30” вересня 2010 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 67.830.02 ДВНЗ “Херсонський державний аграрний університет” (73006, м. Херсон-6, вул. Р. Люксембург, 23 головний навчальний корпус, ауд. № 92).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ “Херсонський державний аграрний університет” за адресою: 73006, м. Херсон-6, вул. Р. Люксембург, 23 головний навчальний корпус.

Автореферат розісланий “30”серпня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.М. Корбич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В Україні галузь вівчарства є традиційно розвиненою. Однак, в історичному плані відзначаються як піки зростання її розвитку, так і етапи скорочення, що обумовлено цілим рядом економічних та соціальних чинників.

Не дивлячись на кризові явища, збереглися всі передумови для стабілізації і поступового відновлення галузі. Покращився генофонд вітчизняних порід овець. Створено гірсько-карпатську породу, таврійський внутрішньопородний тип в асканійській породі (Г.К. Даниленко, 1998), харківський та закарпатський внутрішньопородні типи у породі прекос (І.А. Помітун, Н.О. Косова, В.В. Сербін, 1996, В.І. Король, 1998), а на початку ХХІ століття - асканійську м'ясо - вовнову породу з кросбредною вовною (П.І. Польська, 2006) та асканійську каракульську породи (М.М. Туринскький, 2006). Розпочато формування вівчарства спеціалізованого м'ясного напряму продуктивності (О.М. Задорожня, 2005; І.М. Солоха, 2005). На фоні стимулюючих заходів з боку держави, за останні роки збільшився інтерес до виробництва продукції вівчарства в господарствах різних організаційних форм і власності. Разом з тим, актуальним залишається питання докорінного зниження собівартості виробництва продукції вівчарства за рахунок удосконалення технологій її виробництва та істотного поліпшення вітчизняних порід овець за такими ознаками як: скороспілість, інтенсивність росту, плодючість, забійні і м'ясні якості, оплата корму та якість вовнової і м'ясної продукції, а в окремих регіонах - молочної продуктивності.

Актуальність теми.

Розробка і застосування сучасних методів селекції з огляду на вищезазначені економічні фактори є важливим науковим і виробничо-господарським завданням, розв'язання якого спрямоване на підвищення ефективності виробництва продукції вівчарства. Вирішення цієї проблеми органічно витікає також з потреби збереження і поліпшення генофонду існуючих та створення нових порід овець.

На необхідності подальшого розвитку досліджень, що спрямовані на обґрунтування методів селекції з породами і стадами сільськогосподарських тварин різних видів з урахуванням господарсько-економічних умов, зазначає в своїх роботах Ф.Ф. Ейснер (1981, 1986), В.О. Пабат, Д.Т. Вінничук (1997), О.П. Полковникова (1989), М.В. Зубець, В.П. Буркат (2002), М.В. Штомпель (2002). Це повною мірою стосується і вівчарства взагалі та зокрема породи прекос де селекційно-племінна робота тривалий час була спрямована на підвищення вовнової продуктивності при збереженні комбінованого м'ясо-вовнового типу тварин. З цією метою, у племінних заводах цієї породи застосовували чистопородне розведення (за лініями), гетероекологічний підбір (з використанням плідників західносибірського до маток українського типу) та “прилиття крові” спорідненої породи мерино-фляйш. У племрепродукторах та товарних господарствах селекційна робота ґрунтувалася на ротаційному використанні плідників окремих ліній, або плідників з заводських стад (В.В. Мирось, Г.Н. Осипов, В.В. Сербин и др., 1988). Останнім часом для покращення породи було використано кращий світовий генофонд тонкорунних і напівтонкорунних порід - австралійський меринос (типи “стронг” і “медіум”), полварс та австралійський корідель.

Тому узагальнення результатів застосування вище означених методів селекції в процесі поліпшення та на їх основі розробка теоретичних і прикладних положень створення нової селекційної структури, методів підвищення м'ясної і вовнової продуктивності та якості продукції овець породи прекос є досить актуальним науково-практичним завданням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з завданнями науково-дослідних робіт Інституту тваринництва УААН упродовж 1988-2009 рр., що входили до Програми 0.51.25.33.01711 (№ держреєстрації 01.86.0048350, 1986-1990 рр.), “Продовольство-95, проект “Вівчарство” (№ держреєстрації UA 01001313р у 1991-1995 рр.): “Розробити систему інтенсивного вівчарства для зони Лісостепу і Полісся України, яка б забезпечувала збільшення об'ємів виробництва продукції на 25 %, поліпшення її якості на основі раціонального використання кормів, вдосконалення селекційного процесу і генетичного потенціалу тварин, застосування ресурсозберігаючої технології та нових форм організації і оплати праці”, (№ держреєстрації 0196U011386) у 1996-2000 рр.: “Розробити енегро- і ресурсозберігаючі конкурентноздатні технології інтенсивного ведення вівчарства в Лісостепу і Поліссі для підприємств різних форм господарювання“ та “Комплексної програми фундаментальних і прикладних досліджень щодо наукового забезпечення розвитку галузей агропромислового комплексу України на 2001-2005 рр.”: “Наукове забезпечення відновлення та сталого розвитку конкурентноспроможного вівчарства в господарствах різних розмірів і форм власності в Лісостеповому регіоні України” (№ держреєстрації 0101U03315) та НТП УААН на 2006-2009 рр. “Вівчарство” - Селекційно-генетична система ведення вівчарства України: “Розробити систему інтенсифікації селекційного процесу у м'ясо-вовновому та смушковому вівчарстві з використанням вдосконалених методів розведення та біотехнології” (№ держреєстрації 0106U010675).

Мета і завдання досліджень. Метою дисертаційної роботи є наукове та практичне удосконалення селекційного процесу в стадах овець тонкорунного м'ясо-вовнового напряму продуктивності на основі теоретичного обґрунтування методів їх селекції при чистопородному розведенні й схрещуванні з урахуванням стану взаємодії “генотип-середовище”.

У відповідності з вищезазначеною метою в стадах племінних заводів “Іллічівка” Барвінківського району (після придбання усього поголів'я у 2002 р. - стаді племзаводу АФ ім. 8 Березня Куп'янського району) та дослідне господарство “Чувиріне” (з 2003 р. стадо належить ДП ДГ “Гонтарівка” ІТ УААН) Вовчанського району Харківської області, ім. Чапаєва Городенківського району Івано-Франківської області та товарному стаді КСП “Колодізнянське” Дворічанського району Харківської області вирішувалися наступні завдання:

- оцінка основних господарсько-корисних ознак продуктивності овець породи прекос при застосуванні різних методів чистопородного розведення;

- вивчення продуктивності овець вихідних батьківських порід австралійський меринос та полварс;

- вивчення особливостей продуктивності помісей породи прекос з кращими світовими породами на різних етапах схрещування та створення нових типів та ліній у породі;

- оцінка ступеню реалізації генетичного потенціалу продуктивності чистопородних овець породи прекос і їх помісей під впливом технологічних факторів;

- дослідження особливостей та розробка методів аналізу і контролю ефективності селекційного процесу в стадах, що перебувають на етапах схрещування при різному рівні годівлі та різних технологіях утримання овець;

- обґрунтування нових методичних підходів, селекційних методів та програм подальшого поліпшення овець тонкорунної м'ясо-вовнової породи прекос та її структурних формувань;

- розробка методів селекційно племінної роботи в стаді овець породи полварс при довготривалому, ізольованому розведенні.

Об'єкт дослідження - селекційний процес, селекційна структура стад, процеси формування селекційного ядра племінного заводу; вплив факторів годівлі та технології утримання на продуктивність та якість продукції в овець різних генотипів.

Предмет дослідження - методи розведення та оцінки тварин, параметри продуктивності, якості продукції та відтворювальної здатності овець, вівці різних статево-вікових груп та ліній м'ясо-вовнової тонкорунної породи прекос і полварс; барани-плідники породи австралійський меринос, помісі породи прекос з мериносами та полварсами та тварини харківського внутрішньопородного типу.

Методи дослідження - зоотехнічні (оцінка живої маси та росту тварин, скороспілості, відтворювальної здатності, вовнової продуктивності та основних параметрів, що визначають якість рун, м'ясної продуктивності, оплати корму), лабораторно-аналітичні (визначення якості, хімічного і морфологічного складу м'яса та молока овець, основних фізико-технічних властивостей вовни), біометричні (визначення середніх показників продуктивності та їх мінливості, рівнів повторюваності та успадковування, співвідносної мінливості, факторіальної обумовленості), математичні (вивчення моделей росту та подібності овець різних генотипів).

Наукова новизна одержаних результатів. Обґрунтувано систему селекції овець породи прекос при чистопородному розведенні та схрещуванні з використанням кращого світового генофонду овець тонкорунних і напівтонкорунних порід: австралійський меринос, полварс, австралійський корідель, що забезпечує підвищення виробництва продукції та поліпшення її якості.

У процесі виконання роботи вперше науково підтверджено вплив факторів повноцінності та рівня годівлі, технології утримання на формування та ступінь реалізації потенціалу продуктивності вівцями породи прекос, полварс та помісей різних генотипів, установлено адаптованість овець різних генерацій у процесі чистопородного розведення і схрещування та запропоновані методи селекції, що забезпечують гармонізацію взаємодії “генотип-середовище”, розроблено нові методи оцінки та диференційованого застосування селекції за показниками оброслості овець, оцінки ступеню і зменшення пожовтіння вовни, поліпшення скороспілості й інтенсивності росту овець різних генотипів. Експериментально оцінено ефективність застосування “закритої” і “відкритої” форм створення селекційного ядра племзаводу, індексної селекції та оцінки гомеостазу генотипів плідників, що забезпечує прискорення темпів та результативності селекції овець за найбільш значущими для економіки галузі ознаками.

Результати досліджень, що виконані впродовж довготривалої ізоляції стада імпортованих з Австралії овець породи полварс, є суттєвим вкладом у теорію селекції в закритих популяціях та забезпечують збереження і адаптацію генофонду овець цієї породи в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дисертаційної роботи реалізовано в процесі удосконалення овець породи прекос, створення харківського внутрішньопородного типу овець в породі прекос, заводського типу “Іллічівка”, нових ліній № 864, 2324, 88, 9Е89/108 та ін., що переважають тварин вихідної материнської породи за настригом митої вовни на 12,5-19,3 %, якістю вовни, баранини та характеризуються високою інтенсивністю росту.

Завдяки теоретичним розробкам, забезпечено збереження єдиного на теренах СНД генофондового стада племінних овець породи полварс. Результати досліджень покладено в основу “Програми селекції овець породи прекос в Україні на період 2003-2010 рр.”, яка схвалена постановою Президії УААН, протокол № 6 від 22.03.2001 р., та рішенням секції виробництва і переробки продукції тваринництва Науково-технічної ради Міністерства аграрної політики України, протокол № 4 від 14 липня 2003 р.

Наукові результати використані в процесі розробки Інструкцій з бонітування овець та ведення племінного обліку у вівчарстві (введено в дію наказом Міністерства аграрної політики України, 16.07.2003 № 242), стандартів організації та державних стандартів України, перспективних планів селекційно-племінної роботи з вівцями харківського внутрішньопородного типу породи прекос у племінних заводах.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто обґрунтовано напрями досліджень, розроблено схеми та проведені досліди, виконано комплексну оцінку тварин, отримано вихідні матеріали щодо живої маси, м'ясної і молочної продуктивності, настригу немитої вовни, бонітування овець, виконано лабораторну оцінку основних показників, що характеризують якість продукції. Вивчення впливу різного рівня годівлі на основні показники продуктивності проведено разом з кандидатом с.-г. наук, старшим науковим співробітником Н.М. Ткачовою. При цьому, автором особисто було здійснено добір тварин для досліду, вивчено динаміку живої маси за періодами вирощування ярок, проведено бонітування тварин у віці одного і двох років, ураховано показники вовнової продуктивності й визначено основні показники якості вовни, вивчено м'ясну продуктивність, якість м'яса, конверсію поживних речовин раціонів у продукцію.

Дисертантом особисто проведено біометричну обробку експериментальних даних, обґрунтовано основні положення селекційних програм з породою прекос і полварс, зроблено наукові висновки та пропозиції виробництву, здійснено їх впровадження у виробництво.

Апробація результатів дисертації.

Основні матеріали, що висвітлені в дисертаційній роботі, доповідалися упродовж 1989-2009 рр. на засіданнях координаційно-методичних комісій Вченої ради Інституту тваринництва УААН, координаційних засіданнях ради з проблем вівчарства Інституті тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова “Асканія-Нова” у 1989 - 2008 рр., виїздних засіданнях координаційно-методичної ради з проблем вівчарства (Інститут тваринництва УААН, 2003 р. та Дніпропетровський ДАУ, 2005 р.); координаційно-методичній раді Всеросійського науково-дослідного Інституту вівчарства і козівництва (Ставрополь) у 1995-1996 рр., на міжнародних науково-практичних конференціях: “Технологічні та організаційно-економічні напрями перетворення вівчарства в конкурентноспроможну галузь” (Інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова “Асканія-Нова”, 1997 р.), “Нове в методах зоотехнічних досліджень” (Інститут тваринництва УААН, м. Харків, 1989 р; 2001 р.), ”Теорія і практика племінної справи у тваринництві” (Інститут тваринництва УААН, м. Харків, 1996 р.), на республіканських науково-практичних конференціях у період проведення виставок “Агро”-1993, 1995, 2002, (с. Чубинське Бориспільського району Київської обл.) та Республіканському Експоцентрі (м. Київ, 2006 р); на секції виробництва і переробки продукції тваринництва Науково-технічної ради Міністерства аграрної політики України, м. Київ, 1995 р. та 2003 р.; міжнародній науково-практичній конференції “Тваринництво ХХI сторіччя: Новітні технології. Досягнення і перспективи” (Інститут тваринництва УААН, м. Харків, 2006 р.), бюро Президії УААН з питання збереження генофонду порід сільськогосподарських тварин (УААН, м. Київ, 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції (Всеросійський інститут тваринництва РАСХН, смт. Дубровиці, 2008 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 58 наукових праць, в числі яких 29 у періодичних наукових виданнях, із них - 25 включених до переліку ВАК України в якості фахових, із них 15 виконано одноосібно. Видано 3 рекомендації, 4 нормативні документи, 1 буклет. Опубліковано 3 Державні книги племінних овець породи прекос; розділи в 2 книгах. Одержано 5 свідоцтв на селекційні досягнення, патент 12578 А України А01К67/00. Введено в дію стандарт організації України - СОУ 01.22-37-525:2006 і ДСТУ 7120:2009, розроблено і передано для ухвалення проекти 3 національних стандартів України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, загальної методики і основних методів досліджень, результатів власних експериментальних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків та пропозицій виробництву, списку використаних джерел літератури, додатків. Робота викладена на 400 сторінках комп'ютерного тексту, ілюстрована 122 таблицями, 12 рисунками, схемами та фотозображеннями. Список літератури включає 425 джерел, з яких - 64 іноземною мовою.

ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА І ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Експериментальні і лабораторні роботи виконано упродовж 1988 - 2009 рр. в Інституті тваринництва УААН, а наукові й науково-господарські дослідження проведено в племінних заводах та товарних господарствах з розведення овець породи прекос, а також - у племінному репродукторі овець породи полварс.

Дослідження виконувались на окремих отарах і групах тварин за загальноприйнятих технологічних умов та господарських рівнів і структурі годівлі, а також в науково-господарському досліді з постійно контрольованими структурою раціонів годівлі та рівнем загального, енергетичного і протеїнового живлення. У процесі досліджень були вивчені величини ознак та показники, які характеризують:

- живу масу овець у динаміці, середньодобові прирости (г/добу) та абсолютні прирости (кг/за період), вік (днів) досягнення стандартної живої маси (30 кг) ягнятами при вирощуванні в підсисний період; відносний (%) показник величини живої маси в окремий віковий період до 3-х річного або максимального довічного показника;

- м'ясну продуктивність, гатунковий і морфологічний склад туші і якість м'ясної продукції, хімічний склад м'яса; ефективність використання кормів та конверсію їх поживних речовин у продукцію - відповідно до методик А.А. Вениаминова, Р.С. Хамицаева, Н.И. Винникова и др., 1978, С.П. Кулаченко и др., 1982 та А.А. Вениаминова, 1984;

- вовнову продуктивність і основні показники, що характеризують її якість, оцінювали дотримуючись методик Г.А. Куца и др., 1982, Т.В. Нечинённой и др., 1985, В.И. Сидорцова, 1981, І.А. Помітуна та ін.,1992. Топографування і сортування паспортних рун овець виконували в умовах АТ “Харків- вовна”. Ступінь оброслості ягнят “песигою” та площу необрослих ділянок тіла вивчали згідно з авторською методикою (І.А. Помітун, 2001);

- ознаки, що характеризують репродуктивні якості вівцематок та баранів-плідників оцінювали загальноприйнятими методами. Коефіцієнт репродуктивності вівцематок визначали як співвідношення загальної кількості живих та мертвонароджених ягнят до кількості репродуктивних років дорослої вівцематки, починаючи з другого року її життя;

- величини ознак, що характеризують молочну продуктивність та хімічний склад і якість молока вівцематок визначали на 30 та 100 добу лактації згідно ДСТУ ISO 707:2002 за допомогою приладів “Bentley-150” и “Somacount - 150”;

- контроль за пристосованістю стада проводили за методикою О.П. Полковникової (1992), адаптованою до умов вівчарства на поколіннях вівцематок, які утворюють споріднений ланцюг - баба-мати-онука при застосуванні чистопородного розведення і схрещування з австралійськими породами;

- генетичний гомеостаз баранів-плідників визначали за комплексом ознак потомства, одержаного в суміжні роки за різного рівня годівлі тварин;

- сталість структури, як показника оцінки адаптованості овець різних генотипів до різного рівня годівлі, вивчали за комплексом ознак (жива маса, настриг та довжина вовни). Ураховували структуру груп овець за відносним показником кожної з 8 градацій за поєднання ознак (%) у суміжні роки та розраховували її рангову повторюваність;

- оцінку реагування овець різних генотипів на зміну рівня годівлі вивчали в експерименті на групах ярок-аналогів за генотипом (табл.1).

- подібність між чистопородними вівцями породи прекос та помісями різних поколінь установлювали за сукупністю ознак з використанням методики Ю.І. Рожкова і А.В. Проняєва (1992);

- вплив комплексу еколого-технологічних факторів на показники якості вовни вивчали на групах вівцематок-напівсестер шляхом переміщення тварин у різні природно-кліматичні та господарсько-технологічні умови;

Таблиця 1. Схема науково-господарського досліду з вирощування ярок різних генотипів до 18-місячного віку

- продуктивність тварин вивчали за середніми значеннями селекційних ознак (М), показниками середньо квадратичного відхилення (д) та коефіцієнту варіації (Сv), рівнем вікової мінливості та повторюваності. Ступінь фенотипового відособлення (дискретності) визначали за індексом, що розроблений Ф.Ф. Ейснером (1986), С.І. Святченко (1984). Ефект гетерозису при застосуванні кросів заводських ліній встановлювали згідно з методичними прийомами, запропонованими G.E. Dickerson,1969;

- ефективність різних схем формування селекційного ядра вивчали шляхом оцінки і селекційної диференціації вівцематок племінного заводу, визначення внеску (%) кожної з селекційно-генетичних груп у структуру селекційного ядра та рівня селекційного диференціалу за окремими ознаками (Я.Л. Глембоцький, Е.К. Дейхман і ін.,1973, З.С. Никоро, Г.А. Стакан і ін., 1968). Ефективність формування селекційного ядра стада за “закритим” або “відкритим” типом оцінювали за матеріалами перевірки баранів-плідників за якістю приплоду;

- адаптованість стада овець м'ясо-вовнової тонкорунної породи полварс до нових еколого-господарських умов вивчали з моменту завезення до України чистопородних ярок і баранів річного віку з Австралії за показниками зміни генеалогічної структури, продуктивності тварин різних поколінь, впливу різних варіантів добору та підбору, включаючи інбридинг різних ступенів, на основні показники продуктивності, відтворення і збереженості поголів'я, рівня мінливості, вікової повторюваності, величини успадковуваності ознак;

- статистичні та інші обчислення виконували згідно з методичними положеннями, розробленими Н.А. Плохинским (1970), П.Ф. Рокицким (1974), Э.Х. Гинзбургом і З.С. Никоро (1982), Ф. Фогелем і А. Мотульскі (1990 р.) та застосуванням сучасних програмних засобів ПЕОМ (SPSS);

- ступінь реалізації генетичного потенціалу продуктивності тваринами різних генотипів визначали згідно з методикою П.Н. Прохоренка і Ж.Г. Логинова (1986);

- економічну ефективність використання окремих селекційних прийомів та генотипів визначали за показниками абсолютної кількісної і якісної переваги продуктивності тварин, а також вартості одиниці продукції та згідно „Положення про апробацію селекційних досягнень у тваринництві” (1992).

У процесі проведення досліджень за різними показниками продуктивності було оцінено 343 баранів-плідників, 3907 вівцематок, 11723 ярок та 2074 баранчиків.

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Ефективність застосування різних методів чистопородного розведення. Барани-плідники, що належать до провідних ліній вірогідно не відрізняються за основними показниками продуктивності. Середня жива маса тварин знаходиться у межах 126 -141 кг, настриг немитої вовни - 10,2-12,2 кг та довжина вовни - 9,2 - 10,7 см. Відносно вищою фенотиповою різноманітністю відзначаються показники живої маси настригу та довжини вовни у баранів ліній 1653, 4010 та 74202. Плідники основного стада вірогідно перевищують за настригом та довжиною вовни баранів-пробників відповідно на 8,5 % та 9,6 % (Р>0,999). Основні відмінності між лініями полягають в якості вовни та співвідношенні живої маси та настригу вовни. Барани лінії 4010 відхиляються за типом у бік переважаючого розвитку м'ясності та відзначаються неоднорідною за товщиною вовною. Представникам лінії 74202 та 365/210 характерні найвищі коефіцієнти вовновості - 39,9-40,5 г/кг та значна густота вовни (31-42 % тварин має дуже густу вовну М+ і ММ). Плідники лінії 365/210 за виходом митої вовни на 3,0-12,8 % переважають інші лінії.

Структура стада 3-річних маток племзаводу “Іллічівка” певною мірою віддзеркалює лінійну структуру стада плідників. Частка вівцематок, що належать до лінії 74202, 1653, 4010 склає відповідно 29,8 %, 25,8 та 20,1 %. На лінії 127, 143 та 365/210 припадає від 6 до 10 % поголів'я. Вівцематки, які були віднесені до класу еліта переважають ровесниць І класу за живою масою на 3,5 % (56,0 кг проти 54,1 кг, при Р>0,999), за настригом - на 3,1 % (5,68 кг, проти 5,51 кг, при Р>0,999) і довжиною вовни - на 6,4 %. Вівцематки лінії 127 за живою масою на 3,1-5,6 % (td = 2,12ч4,16) перевищують ровесниць ліній 365/210, 74202 та 143. За настригом немитої вовни вівці лінії 127 на 2,9 %-3,55% (td = 2,22-2,63) переважають маток лінії 365/210 та 143. Найбільш довгововновими, як і плідники, є вівцематки лінії 1653. За коефіцієнтом репродуктивності вівцематки лінії 4010 перевищують ровесниць ліній 127 та 1653 відповідно на 4,7-6,1 %.

Особливості сполучення та параметри дискретності основних заводських ліній. Встановлено (табл. 2), що ярки 14-місячного віку, одержані

Таблиця 2. Продуктивність ярок 14-ти місячного віку за різних варіантів підбору

від застосування внутрішньолінійних підборів +127 х >127; +1653 х >1653, +4010 х >4010 та +74202 х >74202, переважають за живою масою на 5,6- 11,1 % (Р > 0,999) середній рівень ровесниць.

За настригом немитої вовни різниця виявилася ще вищою - 9,6-16,3 %. Продуктивність потомків, одержаних внаслідок підборів +365/210 х >365/210 та +143 х >143, хоч і знаходилася на рівні середньої по стаду, все ж була вищою на 2,9-6,5 %, ніж від застосування кросів.

Разом з тим, лінія 143, як материнська форма, найкраще поєднується з лінією 74202. Потомки від такого кросу, переважають не тільки середні показники стада, а й своїх ровесниць від внутрішньолінійних підборів як у прямому, так і реципрокному варіантах. Різниця за живою масою є високовірогідною (Р>0,999) порівняно з ярками, яких одержано в підборі +143 х >143, +143 х > (всі лінії) та середнім рівнем по стаду. За настригом немитої вовни перевага кросу над середніми показниками стада ровесниць становить 11,9 % та над варіантом +143 х >143 - 13,6 % при вірогідній різниці (Р>0,999). Найрезультативнішим виявилося використання баранів лінії 74202 в підборі до маток ліній 1653, 4010, 365/210 та баранів лінії 1653 до маток лінії 74202. За живою масою їх дочки переважали середній показник стада на 2,2-7,2 та 7,1 %, за настригом немитої вовни - на 2,9-11,9 % відповідно. Означена різниця за настригом вовни в молодняку, який отримали від кросів +1653 х >74202 та +4010 х >74202 є вірогідною (Р>0,999).

Судячи зі ступеня прояву гетерозису, кращою комбінаційною здатністю в стаді відзначаються тварини лінії 74202 (табл. 3). На це вказує наявність звичайного та гіпотетичного гетерозису за ознаками живої маси і настригу немитої вовни від використання плідників цієї лінії на матках ліній 143, 4010, 365/210.

Таблиця 3. Вид і ступінь прояву гетерозису при застосуванні кросів ліній

Найкращі результати за показником довжини вовни одержані внаслідок кросу баранів лінії 4010 та маток лінії 127 та лінії 1653 з лініями 143, 365/210 та 74202 як у прямому, так і реципрокному поєднанні.

Лінії овець породи прекос у цілому характеризуються не високим рівнем дискретності, що ймовірно вплинуло на ефективність застосування їх кросів. Більш висока дискретність лінії 143 (+0,321 ч 0,343) певною мірою пояснює прояв звичайного і гіпотетичного гетерозису при застосуванні кросів з використанням маток цієї лінії та баранів ліній 74202 і 1653. Низька дискретність імовірно обумовила гірші наслідки від використання кросів за участю овець лінії 127. На високу препотентність маток лінії 365/210 над використаними в підборі до них плідниками інших ліній вказує вища однорідність одержаного від них приплоду (коефіцієнт дискретності + 0,253).

Дослідженнями також було виявлено, що використання інбридингу ступенів ІІ - ІІ, ІІ - ІІІ та топ- кросу інбредні плідників (І-ІІ) х аутбредні матки, забезпечує вірогідне покращення показника живої маси приплоду в 4-місячному віці, негативно не впливає на показники живої маси у віці одного року, настриг немитої вовни та відтворювальну здатності вівцематок.

Результати використання генофонду овець австралійських тонкорунних порід у процесі вдосконалення та формування нової селекційної структури породи прекос. Завезення баранів-плідників породи австралійський меринос до племзаводу “Іллічівка” здійснювалося з різних племінних стад Австралії. Це обумовило їх відмінності за основними показниками продуктивності та якості вовни. Середні показники живої маси в групах плідників становили 100,3 - 126, 2 кг, настриг немитої вовни - 10,5- 14,8 кг, довжина вовни -10,7-13,0 см. Барани-плідники з заводу Бундемар перевищували за живою масою на 12,5 % та 25,6 % тварин інших стад (td =3,76 та 3,25 відповідно), а за настригом вовни встановлена їх вірогідна перевага лише над тваринами заводу Бангарі, на 40,9 % (Р>0,95). Барани заводу Морундія Парк поступалися плідникам інших господарств за вмістом вовнового жиру у вовні на 17,1%, але перевищували за виходом митої вовни на 4,9 %.

Кращі результати від схрещування були одержані при використанні баранів - плідників із заводів “Пол Бунок, Олд Кобран, Moрундія Парк та їх помісних нащадків. Гіршими за основними показниками продуктивності були потомки від батьків заводу Бангарі. Виявлено, що лінійна належність вівцематок породи прекос вірогідно впливає на продуктивність помісей. Кращими за живою масою є потомки, що одержані від австралійських мериносів та маток, які належать до ліній 74202, 365/210 та 143, за настригом вовни - від поєднання з лініями 127, 4010, а за довжиною вовни - з лінією 1653. Внаслідок всебічної оцінки і використання в стаді племзаводу “Іллічівка” баранів породи австралійський меринос № 864 № 2324 та їх потомків було створено нові заводські лінії з високим настригом та якістю вовни.

Порівняльну оцінку ефективності використання схрещування овець породи прекос з полварсами було виконано в умовах ДП ДГ „Чувиріне”. Встановлено, що за показниками вовнової продуктивності чистопородні ярки прекос поступаються помісним ровесницям майже всіх представлених груп на 0,05-0,38 кг або 1,3-10,0 %. Виключення становлять лише ярки ³/₈ прекос х ⁵/₈ полварс, які мають майже на 0,2 кг (5,3 %) нижчий настриг немитої вовни. Мінімальною виявилася також різниця за цією ознакою між чистопородними та помісними ровесницями ⁷/₈ прекос х ¹/₈ полварс. Найкращими виявилися генотипи ¹¹/₁₆ прекос х ⁵/₁₆ полварс та ⁹/₁₆ прекос х ⁷/₁₆ полварс. Порівняно з чистопородними тваринами, гіршими на 7,3 % за живою масою були також помісі ³/₈ прекос х ⁵/₈ полварс. Найбільшою довжиною вовни при відносно меншій варіабельності цієї ознаки, відзначалися ³/₁₆ - та ⁵/₁₆ - „кровні” помісі за поліпшуючою породою полварс, які перевищували чистопородних ровесниць на 4,3-5,0 % відповідно.

Різним є внесок кожної з оцінюваних груп тварин у формування основного стада. Внаслідок оцінки ярок за комплексом ознак, для його ремонту було відібрано 66,0 % від групи чистопородних тварин та від 48,5 % до 83,3 % від різних груп помісей. Найменшою виявилася ця частка серед ⁵/₈- та ³/₁₆-“кровних” ярок за породою полварс. Добором було забезпечено різну величину селекційного диференціала за основними показниками продуктивності в розрізі порівнюваних генотипів (табл. 4). У виділених для ремонту стада чистопородних тварин та ¹/₈-;¹/₄-; ⁵/₁₆ -„кровних” помісей показники живої маси були на 9,9-11,7 кг (або 26,9-32,6 %) вищими, ніж у ровесниць, яких виведено зі стада. За абсолютними показниками цієї ознаки ¹/₈- та ¹/₄ -„кровні” за батьківською породою ярки добірної групи перевищували й чистопородних ровесниць на 2,2-4,4 %.

Також удалося досягти значного селекційного диференціала за живою масою в групах помісей ¹¹/₁₆ прекос х ⁵/₁₆ полварс та ¹³/₁₆ прекос х ³/₁₆ полварс. Однак, ці комбінації генотипів поступалися чистопородним ровесницям на 4,0-4,6 % відповідно. Помісні ярки ³/₈ прекос х ⁵/₈ полварс ремонтної групи поступалися чистопородним ровесницям на 4,8 кг (або 10,8 %) при Р > 0,95.

Майже в усіх групах помісних ярок (виключення ³/₈ прекос х ⁵/₈ полварс), добраних для ремонту стада перевищення за настригом немитої вовни над чистопородними ровесницями складало від 60 до 940 грамів.

Найбільшою перевагою відзначалися ярки, які мали ⁵/₁₆ та ⁷/₁₆ “умовних часток крові” поліпшуючої породи. Настриг немитої вовни в них був більшим відповідно на 7,6 та 23,2 %, ніж у чистопородних. За довжиною вовни найбільший селекційний диференціал досягнуто в групах помісей, які мали ⁷/₁₆; ⁵/₁₆; ⁵/₈; ³/₈ та ¹/₂ “умовних часток крові” породи полварс.

Зміни основних ознак продуктивності та особливості їх поєднаності в структурі овець оцінюваних генотипів були досліджені впродовж двох суміжних років у дослідному господарстві “Чувиріне” за різного на 15% рівня витрат протеїну в річному раціоні їх годівлі. Найбільше зниження живої маси в суміжні роки відзначалося в групах помісей ѕ прекос х ј полварс (зворотній варіант) - 13,6 % (Р>0,999), Ѕ прекос х Ѕ полварс (розведення “в собі”) -

10,6 % (Р>0,999) та 5/8 прекос х 3/8 полварс - 10,6 % (Р >0,999). Вірогідним також було зниження цього показника в чистопородних та ⁷/₈ прекос х ¹/₈ полварс - кровних ровесниць - на 9,3 та 8,7 % відповідно (Р в обох випадках >0,999).

Таблиця 4. Величина селекційного диференціала (D) та зміна продуктивності ярок різних генотипів

Лише помісі другого покоління з ѕ “умовними частками крові” батьківської або материнської (прямий варіант) породи мали мінімальну - 3,6-5,3 % різницю за живою масою на користь тварин, вирощування яких відбувалося на раціонах зі зниженим рівнем протеїну.

За настригом вовни, навпаки, помісні ярки яких було вирощено на збагачених протеїном раціонах, вірогідно (Р>0,999 в усіх випадках) переважали своїх однакових за генотипом ровесниць у суміжний рік вирощування. Найвищою (33,0-38,8 %) була різниця між групами помісних ярок ⁵/₈ прекос х ³/₈ полварс та ј прекос х ѕ полварс, тобто в тварин генотип яких сформувався внаслідок більшого впливу батьківської, більш багатововнової породи полварс. Довжина та тонина вовни виявилися менш чутливими вищезазначеному впливові зміни умов годівлі в період вирощування ярок.

Зміни окремих показників продуктивності лише певною мірою відображають особливості реагування генотипів піддослідних ярок на вплив факторів годівлі. Більш важливим є визначення такого впливу на комплекс генетично пов'язаних ознак. Дослідженнями встановлено, що чистопородні вівці в порівнювані роки мали досить стійку структуру співвідношенням окремих особин у групі за поєднанням ознак живої маси, настригу та довжини вовни. У помісей установлені значні варіації цієї структури.

У суміжний рік проведення досліджень, частка тварин з (+++) - поєднанням ознак у ј -кровних за породою полварс помісей, отриманих як у прямому, так і реципрокному варіанті схрещування зменшилася від 20,0 та 28,5 % до 16,6 і 17,7 % відповідно. У напівкровних тварин таке зменшення становило від 24,6 до 16,3 %, а у ³/₄- та ^3/₈ - кровних за полварсами помісей відповідно - від 9,6 до 12,2 абсолютних відсотки. За винятком міжпородного поєднання ^7/₈ прекос х ¹/₈ полварс, усі інші варіанти помісей характеризуються збільшенням частки тварин, що поєднують підвищену довжину вовни і настриг вовни з живою масою, рівень якої нижче середньогрупових показників, тобто (+ - + ) - варіант. Істотно зросла також відносна частка довгововнових особин (-.- +).

Комплексна оцінка цих змін, як норма реагування тварин окремих генотипів на умови годівлі, представлена у вигляді величин рангової повторюваності показників структури кожної з груп тварин у суміжні роки (табл. 5). Вони вказують на те, що найменш сталою вона є в групах помісей ѕ прекос х ј полварс, отриманих як при прямому так і реципрокному використанні напівкровних батьків у підборі до чистопородних тварин вихідної материнської породи. Це характеризує дані генотипи як найменш адаптовані до зазначеного вище впливу змін умов годівлі.

Кращою сталістю відзначаються групи помісей Ѕ прекос х Ѕ полварс (розведення “в собі”) та ⁵/₈ прекос х ³/₈ полварс; ⁷/₈ прекос х ¹/₈ полварс та ј прекос х ѕ полварс. При порівнянні помісей з чистопородними ровесницями, які вирощені за однакових умов годівлі (один і той же рік досліджень) було встановлено найменшу рангову кореляцію структури, що досліджувалася, в ярок ⁵/₈ прекос х ³/₈ полварс. Відносно високою, але також стабільною, вона була по групі ј прекос х ѕ полварс.

Група напівкровних ярок порівняно з чистопородними ровесницями мала майже однакову структуру, але в суміжний рік найбільшою мірою відрізнялася від чистопородних тварин.

Таблиця 5. Рангова повторюваність структури груп овець різних генотипів за показниками поєднуваності основних селекційних ознак

Це підтверджує факт першочергової реалізації генотипом цих тварин ознак високої вовнової продуктивності порівняно з живою масою за різних умов годівлі.

Подібність оцінюваних груп овець у суміжні роки за ознаками: жива маса, настриг немитої вовни, довжина, тонина вовни, оброслість спини та черева підтверджує встановлені вище особливості. Найвищою за живою масою вона була в помісних ярок ³/₄ прекос х ¹/₄ полварс (прямий варіант) та ¹/₄ прекос х ³/₄ полварс. Гіршими виявилися показники ярок, яких було отримано внаслідок зворотнього схрещування (³/₄ прекос х ¹/₄ полварс). Більшою схожістю за настригом вовни відзначаються помісні ярки ¹/₂ прекос х ¹/₂ полварс (розведення „ у собі”) та ³/₄ прекос х ¹/₄ полварс від зворотнього схрещування на вихідну материнську породу. Такі селекційні ознаки, як довжина і товщина вовни, оброслість черева і спини в ярок порівнюваних груп виявилися більш консервативними впливові фактору годівлі, ніж жива маса та настриг вовни.

Вищу ступінь реалізації генетичного потенціалу настригу митої вовни не залежно від умов годівлі проявляють вівці з більш високою кровністю за батьківською породою - ј прекос х ѕ полварс та Ѕ прекос х Ѕ полварс (розведення “в собі”). Цей показник знижується в помісей зі зменшенням частки крові поліпшуючої породи полварс. Гіршими виявилися тварини - ⁷/₈ прекос х ¹/₈ полварс. Ступінь прояву генетичного потенціалу живої маси в помісних овець зростає під впливом “кровності” материнської породи.

Вплив рівня годівлі на продуктивність овець різних генотипів. Дослідженнями (за схемою досліду табл. 1) установлено, що за живою масою чистопородні ярки дещо переважали помісей обох генотипів. Однак, ця різниця з помісями ѕ прекос х ¹/₄ полварс, яких вирощували при високому рівні годівлі, виявилася не вірогідною вже в 12-місячному віці, а ярки ѕ прекос х ј австралійський корідель, що були вирощені на помірному рівні годівлі в 9-18 місяців мали низькі або не вірогідні відмінності від чистопородних ровесниць.

Дисперсійним аналізом було встановлено, що починаючи з моменту утворення дослідних груп, генотип овець є визначальним у формуванні живої маси (табл. 6). З досягненям тваринами 12-місячного віку, влив генотипу на цей показник хоч і залишається вірогідним, все ж дещо зменшується.

Таблиця 6. Сила та достовірність впливу генотипу та рівня годівлі на показники живої маси ярок

Починаючи з 9-місячного віку ярок, посилюється вплив фактору рівня їх годівлі. Ця закономірність зберігається до 12-18 місяців, а вплив генотипу, хоч і залишається вірогідним, все ж його значення істотно послаблюється. Разом з тим, комплексна дія цих двох факторів виявилася не вірогідною, що, очевидно, обумовлено різною інтенсивністю росту тварин цих генотипів. Однак слід відзначити чітку тенденцію до її зростання в зв'язку з віком овець.

Було проведено оцінку показників досягнення максимально можливої живої маси ярками дослідних груп з використанням 4 математичних моделей. Установлено, що найбільш придатною для описування процесу росту молодняку овець за різних рівнів їх годівлі виявилася модель Гомпертца, оскільки вона забезпечує найвищий поріг вірогідності та найменшу остатню дисперсію показників. У процесі розгляду мінливості ознак встановлена тенденція, що характеризує їх зниження за помірного рівня годівлі в розрізі порівнюваних генотипів та застосовуваних моделей.

Вивченням показників м'ясної продуктивності встановлено, що маса парної туші, вміст внутрішнього жиру, забійний вихід та вихід м'якоті з туші обумовлений, переважно, впливом рівня годівлі. Зміни хімічного складу м'яса свідчать, що з підвищенням рівня годівлі у чистопородних ярок та помісей ѕ прекос х ј австралійський корідель у 9-місячному віці відзначається збільшення накопичення вмісту внутрішнього жиру та збільшення “жирового поливу” туш. В ярок генотипу ѕ прекос х ј полварс при високому рівні годівлі збільшуються відкладення внутрішнього та внутрішньом'язевого жиру. Тобто, потенціал м'ясної скороспілості овець порівнюваних генотипів краще реалізується на фоні високого рівня годівлі. У процесі цього розкриваються специфічні особливості накопичення жиру в тушах, обумовлені генотипом тварин, що слід враховувати при організації їх вирощування та відгодівлі.

Порівнянням настригів немитої вовни чистопородних ярок та їх помісних ровесниць не установлено вірогідної різниці між групами, вирощування яких до 18-місячного віку відбувалося за однакових рівнів годівлі.

У цілому, в прекосів різниця за настригом вовни між крайніми варіантами по забезпеченості кормами становила 15,6 % і виявилася високовірогідною, Р > 0,999. Аналогічне підвищення в групах помісей становило відповідно 13,4 та 16,1 %. За співвідношенням настригу митої вовни до живої маси (коефіцієнтом вовновості) помісні тварини обох генотипів, незалежно від рівня їх годівлі, переважали чистопородних прекосів, що вказує на превалюючий розвиток у них ознак вовнової продуктивності завдяки більшій довжині вовни на боці (на 10-13,5 %, за високого рівеня годівлі) та кращій її вирівняності в руні. Вивченням конверсії енергії корму в продукцію встановлено, що при помірному рівні годівлі різниця між порівнюваними групами чистопородних та помісних тварин виявилася найменшою - 1,8-8,5 %. З підвищенням рівня годівлі посилюється перевага чистопородних та помісних (ѕ прекос х ј австралійський корідель) овець над помісями, похідними від полварсів відповідно на 11,6 та 7,9 %. При цьому співвідношення між вмістом валової енергії, яка виділена у вовні, до енергії, яка міститься у продуктах забою в помісей ѕ прекос х ј полварс є істотно меншим (17,7 і 18,5 %) проти аналогів двох інших генотипів. При низькому рівні годівлі цей показник у чистопородних тварин залишається майже стабільним, тоді як у помісей обох генотипів значно скорочується - на 14,7 і 16,4 % проти показників, отриманих у групах з помірними раціонами. Це свідчить, що для чистопородних овець породи прекос, за всіх порівнюваних рівнів годівлі, превалюючим є розвиток ознак м'ясної продуктивності над вовновою. Помісі прекос х австралійський корідель за високого та середнього рівнів годівлі за показником вмісту валової енергії в туші і субпродуктах не поступаються чистопородним ровесницям. Для помісей прекос х полварс у всіх випадках та для похідних від коріделей при недостатньому рівні годівлі, пріоритетним є перерозподіл поживних речовин на формування вовнової продуктивності, порівняно з м'ясною.