Лікувально-профілактична ефективність альтану та тіотриазоліну при дії на шкіру іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія медичних наук україни

Державна установа

«Інститут фармакології та токсикології АМН України»

14.03.05 - фармакологія

УДК 616.5-001.15-001.29-085.262-085.275/.276-084-092.9

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Лікувально-профілактична ефективність альтану та тіотриазоліну при дії на шкіру іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання (експериментальне дослідження)

Миронченко Світлана

Іванівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фармакології та медичної рецептури Харківського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, профессор Звягінцева Тетяна Володимирівна,

Харківський національний медичний університет, завідувач кафедри фармакології та медичної рецептури (м. Харків)

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Овсяннікова Людмила Михайлівна, Науковий центр радіаційної медицини АМН України, заступник начальника науково-координаційного управління Президії АМН України, провідний науковий співробітник лабораторії молекулярної біології (м. Київ);

доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій Іванович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри фармакології (м. Вінниця);

Захист відбудеться “19” травня 2010 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при ДУ «Інститут фармакології та токсикології АМН України» за адресою: 03680, м. Київ, вул. Ежена Пот'є, 14

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДУ «Інститут фармакології та токсикології АМН України» за адресою: 03680, м. Київ, вул. Ежена Пот'є, 14

Автореферат розісланий “ _15_ ” _квітня___ 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01, кандидат біологічних наук Данова І.В.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Упродовж останніх років водночас із загальним погіршенням екологічної обстановки та зміною клімату виникла проблема, пов'язана із впливом на здоров'я людини надлишкового іонізуючого й ультрафіолетового опромінення (Комарова Л.Н., 2009).

За останні десятиліття спостерігається зростання захворюваності населення на злоякісні пухлини, яке досягло 310-314 на 100 тисяч населення з приростом за певними нозологічними формами від 2,2 до 24 % (Parkin D.M. et al, 2005; Іванкова В.С., 2005). Провідне місце в лікуванні даної патології посідає променева терапія, що використовується як самостійний метод, а також у складі комбінованого лікування. Більш ніж 60 % онкологічних хворих піддаються променевій терапії (Bucci М. et al., 2005; Іванкова В.С., 2003). Ефективна променева терапія передбачає використання досить високих доз опромінення, що й забезпечує успіх комплексного лікування, зокрема збільшення контингенту пацієнтів, які прожили 5 і більше років, на 14-25 %. У свою чергу збільшення строків виживання хворих на злоякісні пухлини після проведення курсу комбінованого лікування обумовлює збільшення абсолютної кількості пацієнтів із несприятливими наслідками лікування, зокрема з місцевими променевими ушкодженнями (Glanzmann C., 1998; Mate T.P. et al., 1998; Bottomey A., 2002; Kodym E. et al., 2005; Хосева Е.Н., 2006). Це призводить до значного зниження лікувального ефекту й рівня реабілітації даного контингенту хворих (Брюзгін В.Н., 2000; Osoba D., 2001; Bottomey A., 2002; Харченко В.П. та співавт., 2004; Зубова Н.Д., 2007).

Вплив на організм людини іонізуючої радіації обумовлений також несприятливою екологічною ситуацією, яка склалася в Україні після масштабної аварії на Чорнобильській АЕС (1986 р.) (Бебешко В.Г., Базика Д.А., Бузунов В.О., 2004, Barabanova A.V., 2006). Місцеві променеві ушкодження мали близько 50% потерпілих (Бушманов А.Ю. та співавт., 2005).

Поширення ядерних технологій та сфер використання джерел іонізуючої радіації в промисловості, науці й медицині також призвели до значного збільшення осіб, професійно пов'язаних із дією іонізуючого випромінювання (Гайсенюк Л.О. та співавт., 2008; Olgar T. et al., 2009).

Становлячи малу частину сонячного випромінювання (5%), ультрафіолетовий спектр чинить значну дію на організм і, зокрема, на шкіру як орган-мішень. Особливо актуальною є проблема виснаження озонового шару та, як наслідок, збільшення кількості ультрафіолетової радіації, що досягає поверхні Землі (Комарова Л.Н., 2009). Зростання популярності відпочинку на південних курортах протягом усього року, захоплення соляріями та тривале перебування людей в умовах сонячного опромінення, пов'язане з виконанням професійних обов'язків, призводять до несприятливих наслідків на організм людини. У світі відзначається зростання захворюваності на фотодерматози та рак шкіри, що пов'язано з посиленням канцерогенної дії сонячного випромінювання. На фотодерматози хворіють близько 10 % населення Землі, з них - 90 % жінки (Суворова К.Н. та співавт., 2002; Ярова Н.Ф., 2009). Найнебезпечнішими патологічними процесами, які виникають внаслідок сонячних опіків, є злоякісні новотвори шкіри, у структурі яких провідне місце посідає базальноклітинний рак - 72 %, меланома - 15 %, плоскоклітинний рак - 12 % (Heckmann M. et al., 2002; Bono M. et al., 2003). Сонячна радіація послабляє здатність імунної системи протистояти певним захворюванням, викликає передчасне старіння шкіри (Марголіна А., 2001).

Таким чином, проблема захисту шкіри від негативних ефектів іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання стає все більш актуальною.

Нині існує арсенал лікарських засобів, які використовують для профілактики та лікування місцевих променевих ушкоджень шкіри, а також фотозахисних засобів. Разом із тим, вони не забезпечують у повному обсязі бажаної ефективності та безпеки фармакотерапії, що багато в чому обумовлено нездатністю одночасного впливу одного препарату на різні ланки патогенезу реакцій шкіри, індукованих іонізуючим та ультрафіолетовим опроміненням (Бардичев М.С., Циб А.Ф., 1985; Bentzen S.M., 1997; Rockson S.G., 1998; Кулініч Г.В., 2005). Тому пошук і розробка нових підходів до фармакотерапії таких ушкоджень шкіри шляхом використання ефективних препаратів із політропною фармакологічною дією є актуальним. У цьому плані нашу увагу привернули два вітчизняні препарати.

Перший - рослинний препарат «Альтан», що являє собою очищений екстракт із суплідь вільхи клейкої та вільхи сірої, які містять речовини поліфенольного походження з групи елаготанінів. Має протизапальну, антиоксидантну, антимікробну, кардіопротекторну, гепатопротекторну дії (Сербін А.Г та співавт., 1998; Яковлєва Л.В. та співавт., 2003; Сахарова Т. С., 2008). Є дані про радіопротекторні властивості препарату (Яковлева Л.В. та співавт., 2001).

Другий ? синтетичний препарат «Мазь тіотриазоліну 2%». Представник метаболічних препаратів, завдяки наявності в хімічній структурі сірки, тріазолового кільця й метильної групи, має широкий спектр фармакологічної активності (мембраностабілізуючу, протизапальну, імуномодулюючу дію та стимулюючий вплив на регенерацію) (Тереховський А.І. 2003; Мазур І.А. та співавт, 2005; Чекман І.C., 2007).

Таким чином, застосування альтану й мазі тіотриазоліну як лікувально-профілактичних засобів при реакціях і ушкодженнях шкіри, індукованих іонізуючим та ультрафіолетовим випромінюванням, є обґрунтованим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Харківського національного медичного університету «Дослідження шляхів фармакологічної корекції несприятливих наслідків стресу (№ державної реєстрації 0103U004548) та «Створення, дослідження та патогенетичне обґрунтування застосування нових комбінованих лікарських засобів та лікарських засобів політропної дії» (№ державної реєстрації 0109U001748).

Мета та завдання дослідження. Мета роботи ? експериментально обґрунтувати доцільність застосування альтану та мазі тіотриазоліну як лікувально-профілактичних засобів для запобігання та зменшення ушкоджень шкіри, спричинених іонізуючим та ультрафіолетовим опроміненням.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

1. Охарактеризувати місцеві прояви, ступінь ушкодження клітинних мембран (за продуктами ПОЛ, потужністю антиоксидантної системи, показниками міжфазної тензіореометрії крові, змінами спектру електронного парамагнітного резонансу), морфологічні та імуноморфологічні особливості ушкоджень шкіри, викликані іонізуючим опроміненням, у щурів та мурчаків.

2. Дослідити лікувально-профілактичну ефективність альтану та мазі тіотриазоліну, а також дію їх спільного застосування при локальному іонізуючому опроміненні шкіри щурів, базуючись на інтенсивності місцевих проявів, ступені ушкодження клітинних мембран, морфологічних та імуноморфологічних даних.

3. Вивчити лікувально-профілактичну ефективність альтану та мазі тіотриазоліну, а також ефект їх комбінації при локальному іонізуючому опроміненні шкіри мурчаків за показниками ушкодження клітинних мембран.

4. Охарактеризувати місцеві прояви, ступінь ушкодження клітинних мембран шкіри при локальному ультрафіолетовому опроміненні.

5. Дослідити лікувально-профілактичну дію альтану та мазі тіотриазоліну, а також ефективність їх спільного застосування при локальному ультрафіолетовому опроміненні за інтенсивністю місцевих проявів та показниками ушкодження клітинних мембран шкіри.

Об'єкт дослідження - реакції та ушкодження шкіри, спричинені дією іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання.

Предмет дослідження - лікувально-профілактична ефективність альтану та мазі тіотриазоліну при впливі іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання на шкіру.

Методи дослідження - фармакологічні, біохімічні, біофізичні, морфологічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше теоретично обґрунтовано й експериментально доведено доцільність застосування альтану й мазі тіотриазоліну як лікарських засобів із політропною дією для профілактики та лікування реакцій шкіри при дії іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання.

Уперше показано ефективність альтану та мазі тіотриазоліну, а також їхнього спільного застосування при дії на шкіру іонізуючого випромінювання, про що свідчать менший ступінь місцевих проявів і швидке зникнення симптомів запалення в шкірі, гальмування процесів пероксидації та активація антиоксидантного захисту, нормалізація фізико-хімічних параметрів крові, зменшення виразково-деструктивних змін і поліпшення репаративної регенерації ушкодженої шкіри. Установлено конкретні механізми активації репаративних процесів під впливом альтану й мазі тіотриазоліну ? стимуляція макрофагальної ланки запально-репаративного процесу, відновлення балансу про- та протизапальних цитокінів. За допомогою методу електронного парамагнітного резонансу було отримано дані, що доводять здатність препаратів захищати структурно-функціональну цілісність клітинної мембрани шкіри від дії ушкоджувального іонізуючого випромінювання.

Уперше визначено, що альтан і мазь тіотриазоліну при лікувально-профілактичному застосуванні ефективно захищають шкіру мурчаків від ушкодження, спричиненого ультрафіолетовим опроміненням. Показано позитивний ефект впливу альтану та мазі тіотриазоліну на стан прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу та фізико-хімічні параметри крові.

Уперше за даними міжфазної тензіометрії та реометрії досліджено параметри крові щурів і мурчаків, що зазнали локального іонізуючого й ультрафіолетового опромінення, виявлені порушення поверхневого динамічного натягу крові, що дозволяє швидко й точно виявити ступінь ураження клітинних мембран.

За матеріалами дисертації отримано 3 деклараційні патенти України: "Застосування альтану як речовини з фотопротекторними властивостями" (Пат. 40556), "Застосування альтану як речовини з протипроменевими властивостями" (Пат. 41922), "Застосування мазі тіотриазоліну як речовини з фотопротекторними властивостями" (Пат. 42812).

Практична значущість одержаних результатів. На підставі отриманих даних обґрунтовано ефективність застосування альтану та мазі тіотриазоліну для профілактики та лікування реакцій шкіри при дії іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання. Показана можливість використання альтану та мазі тіотриазоліну в ролі сонцезахисних засобів у косметології.

Обґрунтовано можливість використання показників міжфазної тензіореометрії крові при реакціях шкіри, індукованих іонізуючим та ультрафіолетовим випромінюванням, у ролі чутливих критеріїв діагностики та оцінювання тяжкості патологічного процесу.

Результати дисертаційної роботи впроваджені до навчального процесу кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ), кафедри фармакології Національного фармацевтичного університету (м. Харків), кафедри фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова (м. Вінниця), кафедри технології ліків і клінічної фармакології з фармацевтичною опікою Інституту підвищення кваліфікації фахівців фармації при Національному фармацевтичному університеті (м. Харків), кафедри патофізіології Харківського національного медичного університету (м. Харків).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно був проведений патентно-інформаційний пошук, проаналізовано наукову літературу з теми дисертації, визначено мету й завдання дослідження, відтворено моделі, відповідно до яких виконано експерименти, опрацьовано отримані результати, проведений їх аналіз та узагальнення, сформульовано висновки, написано й оформлено всі розділи дисертації. Морфологічні та імуноморфологічні дослідження проводилися на базі кафедри патоморфології ХНМУ (зав. каф., д-р мед. наук, проф., заслужений діяч науки й техніки України А.Ф. Яковцова); локальне рентгенівське опромінення тварин - на базі Харківського науково-дослідного інституту медичної радіології ім. С. П. Григор'єва (директор - заслужений діяч науки й техніки України, член-кор. АМН України, д-р. мед. наук, проф. М.І. Пилипенко); дослідження динамічного поверхневого натягу й реологічних властивостей крові - на базі Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (ректор - академік АМН України, д-р мед. наук, професор В. М. Казаков). Дослідження спектрів електронного парамагнітного резонансу - на базі Інституту проблем кріобіології та кріомедицини АМН України (директор - академік АМН і НАН України, д-р мед. наук, професор В.І. Грищенко).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на І національному конгресі "Людина й Ліки - Україна" (Київ, 2007 р.); XVI Міжнародній конференції «Нові інформаційні технології у медицині, біології, фармакології та екології» (Ялта-Гурзуф, 2008 р.), Всеукраїнському конгресі «Сьогодення та майбутнє фармації» (Харків, 2008 р.); V Українській науково-практичній конференції з міжнародною участю з клінічної фармакології «Досягнення та перспективи клінічної фармакології» (Вінниця, 2008 р.); V національному конгресі патофізіологів України «Сучасні проблеми патофізіології від молекулярно-генетичних до інтегративних аспектів» (Запоріжжя, 2008 р.); міжвузівській конференції молодих вчених «Медицина третього тисячоліття» (Харків, 2009 р.); ІІ симпозіумі «Рослинні поліфеноли та неспецифічна резистентність» (Одеса, 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Питання експериментального використання лабораторних тварин у медицині, біології, ветеринарії» (Полтава, 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 22 друковані роботи, у тому числі 3 статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, а також 16 тез доповідей на наукових форумах, 3 деклараційні патенти.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, розділу «Матеріали та методи дослідження», двох розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів досліджень, висновків, списку використаних джерел, що містить 154 вітчизняних та 61 зарубіжних джерела. Робота викладена на 196 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 17 таблицями та 54 рисунками.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Експериментальна частина виконана на 42 білих щурах лінії Вістар масою (190-240) г, 72 мурчаках-альбіносах масою (550-600) г обох статей. Досліди проводилися відповідно до Методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України (О.В. Стефанов, 2001) і відповідно до вимог Європейської конвенції по захисту хребетних тварин (Страсбург, 18.03.1986 р.), директиви Ради Європейського економічного товариства по захисту хребетних тварин (Страсбург, 24.11.1986 р.), статуту Української асоціації з біоетики та нормами GCP (1992 р.), відповідно до вимог та норм ICH GLP (2002 р.), типовим положенням з питань етики МОЗ України № 66 від 13.02.2003 р.

Місцеві променеві ушкодження моделювали шляхом одноразового рентгенівського опромінення ділянки стегна щурів та мурчаків в дозі 80 Гр (Т.В. Звягінцева, 1998).

Ступінь променевих реакцій і ушкоджень оцінювали за показником розвитку характерних клінічних проявів у зонах опромінення в умовних одиницях за скринінг-шкалою, розробленою в лабораторії протирадіаційних препаратів Харківського інституту медичної радіології ім. С.П. Григор'єва АНМУ.

Фотопротекторну активність вивчали на моделі гострого ексудативного запалення - ультрафіолетової еритеми (J. Torrent et al., 1988). Еритему викликали опроміненням виголеної ділянки шкіри УФ-променями за допомогою ртутно-кварцової лампи (ОКН-11-М), розміщеної на відстані 10 см від тварини, протягом 2 хвилин (інтенсивність 25,8 Вт/м2, ділянка спектру: УФ-В та УФ-С). Рівень ушкоджувальної дії оцінювали за рівнем відповідної еритемної реакції шкіри, з огляду на час появи після опромінення й інтенсивність еритеми.

Предметом фармакологічного дослідження були препарати «Альтан» (ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», Україна) рослинного походження -- комплекс речовин поліфенольного походження елаготанінів (альнітаніни), які отримують із суплідь вільхи клейкої, «Мазь тіотриазоліну 2%» (ВАТ «Хімфармзавод «Червона зірка», Україна) синтетичного походження та препарати порівняння - мазь «Метилурацилова» (ВАТ «Нижфарм», Російська Федерація) та олія обліпихова (АТ «Київський вітамінний завод», Україна).

Тварини були розподілені за 7-ма групами: перша група - інтактні щури і мурчаки; друга - щури і мурчаки, що підлягали локальному іонізуючому та ультрафіолетовому опроміненню, без лікування (контроль); третя та четверта група - щури та мурчаки, що підлягали локальному іонізуючому та ультрафіолетовому опроміненню із застосуванням препаратів порівняння - мазі метилурацилової та олії обліпихи; п'ята, шоста і сьома група - щури і мурчаки, що підлягали локальному іонізуючому та ультрафіолетовому опроміненню із застосуванням альтану, мазі тіотриазоліну та їх спільного застосування.

Для вивчення радіопротекторної дії мазь тіотриазоліну, мазь метилурацилову та олію обліпихи наносили тонким шаром на опромінену поверхню щурів, альтан уводили внутрішньошлунково в дозі 1 мг/кг у вигляді суспензії в 3 % крохмальному слизу за 1 годину до опромінення й протягом 10 днів після опромінення 1 раз на добу. Мурчакам мазь тіотриазоліну наносили тонким шаром на опромінену поверхню за 1 годину до опромінення й щодня протягом 3 днів після опромінення1 раз на добу. Альтан уводили одноразово внутрішньошлунково в дозі 1 мг/кг у вигляді суспензії в 3 % крохмальному слизі в аналогічний термін.

Для вивчення фотопротекторної дії досліджуваних препаратів на моделі УФ-еритеми мазь тіотриазоліну, мазь метилурацилову та олію обліпихи наносили тонким шаром на шкіру мурчаків, альтан уводили внутрішньошлунково в дозі 1 мг/кг за 1 годину до й через 2 години після опромінення.

Тварин виводили з експерименту на 35-у добу (щури) і на 3-ю добу (мурчаки) після іонізуючого опромінення, мурчаків ? через 4 години після ультрафіолетового опромінення.

Для оцінювання стану про-антиоксидантної системи вивчали вміст продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ): первинні - дієнові кон'югати (ДК) і вторинні - тіобарбітурової кислоти активні продукти (ТБК-АП) у шкірі та крові (Карпищенко А. І.,1997; Скорняков В.І., Кожемякін Л.А., 1988).

При вивченні стану основних компонентів антиоксидантної системи захисту визначали активність супероксиддисмутази (СОД) і каталази (КАТ) у шкірі та крові (Костюк В.А., 1990; Барабой В.А., Орел В.Е., Карнаух І.М., 1991), рівень церулоплазміну (ЦП) та сульфгідрильних груп (SH-групи) у крові (Мжельська Т.І., Завалишин І.А., 1989; Северин С. Е., Соловйова Т. А., 1989), а також антиоксидантний коефіцієнт (АК) - інтегральний показник функціонального стану антиоксидантної системи (Чеварі С., Андял Т., Штренгер Я., 1991, Овсяннікова Л.М., 2006).

Дослідження динамічного поверхневого натягу (ПН) сироватки крові проведено за допомогою методу максимального тиску в бульбашці (Казаков В.М. та співавт., 1997). Використано комп'ютерний адсорбційний тензіометр “МРТ2-Lauda” (Німеччина). Результати ПН подавалися у вигляді тензіограм-кривих залежності його від часу (t), на яких комп'ютер визначав точки, що відповідали t=0,01 с (у0,01), t=1 с (у1) і t=100 с (у100). Крім того, підраховували кут кривої тензіограм (л) у координатах t-Ѕ. Для визначення рівноважного (статичного) ПН при (t>?) ? (у?) використовували метод аналізу форми асиметричних краплин (комп'ютерний тензіореометр “ADSA-Toronto”, Канада). Оцінювали також модуль в'язкоеластичності (е), час релаксації (ф) та фазовий кут (µ) між амплітудними значеннями деформації (Казаков В.М. та співавт., 1997).

Для дослідження бар'єрних властивостей клітинних мембран у шкірі за допомогою методу електронного парамагнітного резонансу (ЕПР) використовували гідрофільний спиновий зонд ТЕМПОН в комбінації з феріціанідом калію (ФЦК) (Буличев А.А., Верхотуров В.Н., 1988). Спектри електронного парамагнітного резонансу реєстрували на ЕПР-спектрометрі “Bruker'' (Німеччина).

Для з'ясування морфологічних особливостей зрізи шкіри товщею 5-6 мкм після відповідного опрацювання зафарблювали гематоксиліном та еозином, пікрофуксином за Ван-Гізоном, а також за допомогою ШІК-реакції за Мак-Манусом Хочкісом виявляли нейтральні глікозаміноглікани (Пірс Е., 1962; Ліллі Р., 1969).

Імуногістохімічні дослідження проводили прямим та непрямим методами Кунса з використанням моноклональних антитіл (МКА), міченими ФІТЦ, до ED1 (макрофаги) та інтерлейкін-продукованих клітин IL-1, IL-10 (фірма Serotec). Препарати вивчали на люмінесцентному мікроскопі ЛЮМАМ-І2 з використанням світлофільтрів ФС-1-2, СЗС-24, БС-8-2, УФС-6-3. Відносні об'єми зазначених клонів імунних клітин визначали за допомогою сітки Г.Г. Автандилова (1999) в люмінесцентному мікроскопі.

Статистичне опрацювання даних виконували за допомогою програми «Stadia ver. 6.0». Для отримання статистичних висновків використовували дисперсійний аналіз (ANOVA, критерій Крускала-Уолліса), при порівнянні виборок - методи множинних порівнянь (критерій Ньюмена-Кейлса) та критерій Манна-Уїтні з поправкою Бонфероні при рівні достовірності р?0,05 (Гланц С., 1999).

Результати досліджень та їх обговорення. Перший етап роботи був присвячений дослідженню фармакотерапевтичної ефективності альтану й мазі тіотриазоліну при дії на шкіру іонізуючого випромінювання.

Одноразове рентгенівське опромінення шкіри ділянки задньої поверхні стегна в щурів призводить до розвитку гострого променевого ушкодження шкіри з розгортанням подальшої динаміки. Первинна еритема розвивалася через 24 години після опромінення. На 3-ю добу з'являлася справжня яскрава еритема й зберігалася до 7-ої доби. Реакції сухої й вологої десквамації розвивалися послідовно, починаючи з 7-го дня після опромінення. На 7-9 добу ознаки сухого епітеліїту з вираженою лупою спостерігалися у всіх щурів. Тривалість сухої десквамації становила 8 діб. Волога десквамація розвивалася на 15-17 добу після опромінення й тривалість її становила в середньому 17 днів. При цьому виникали більші ділянки мокнучої поверхні з наступним формуванням бурих кірок і виразкового дефекту. Виразково-деструктивні процеси розвивалися у 83 % тварин (табл. 1).

Таблиця 1 Клінічна ефективність лікування променевих реакцій шкіри щурів після локального іонізуючого опромінення (n=6)

У групах тварин із застосуванням препаратів порівняння ? мазі метилурацилової та олії обліпихи, явища променевих реакцій перебігали легше, ніж у контролі. Виражена еритема, що розвивається у 83% опромінених щурів, тривала 6 діб. Тривалість сухого та вологого епідерміту становила 7 і 15 діб відповідно. У 67 % щурів опромінення призводило до формування вкритої виразками поверхні. Зникнення шкірних реакцій починалося з 28-ої доби після опромінення.

Променеві ушкодження на тлі застосування альтану й мазі тіотриазоліну мали менш виражений характер, у порівнянні з тваринами без лікування й тваринами із застосуванням мазі метилурацилової та олії обліпихи, швидше вщухали. Еритема спостерігалася протягом 5-ти діб у 67 % щурів. Тривалість сухої десквамації, що супроводжувалася незначною лупою, не перевищувала 6-ти діб. Скорочувався час перебігу вологої десквамації до 11-12-ти діб, зменшувався ступінь її виразності. Виразкові дефекти розвивалися лише в 50 % опромінених щурів із застосуванням альтану й в 33 % - із застосуванням мазі тіотриазоліну. Відновлення цілісності епітелію та загоєння відзначалося з 22-23-го дня, що в середньому на 5-6 днів раніше, ніж у групах із препаратами порівняння.

Спільне застосування альтану й мазі тіотриазоліну забезпечило найбільш виражений фармакотерапевтичний ефект. Еритема розвивалася в 50 % тварин і тривала протягом 4-ох діб. Тривалість сухої та вологої десквамації, що має незначний ступінь виразності, становила 5 і 9 діб відповідно. Процеси загоєння в цій групі починалися з 18-20-го дня після опромінення. Спільне застосування препаратів перешкоджало розвитку виразкових дефектів в 83 % тварин.

Для виявлення певних механізмів і біохімічних критеріїв ушкодження вивчали вплив препаратів на стан процесів ПОЛ у вогнищі опромінення й у периферичній крові.

Показано, що локальне іонізуюче опромінення щурів супроводжувалося вираженою активацією процесів ПОЛ: рівень ДК у шкірі зростав на 57,6 %, ТБК-АП - на 65,2 %. У крові концентрація ДК була вищою в 1,4 раза, ТБК-АП - в 1,8 раза, ніж в інтактних щурів. Під впливом мазі метилурацилової та олії обліпихи рівень ТБК-АП у шкірі зменшувався порівняно з контролем на 24,8 % і на 18,7 % відповідно на тлі незміненого вмісту ДК в обох групах. У крові рівень ДК знижувався на 24 % і на 25,6 %, ТБК-АП - на 51,7 % і на 43,7 %. Застосування альтану зменшувало відносно контролю вміст первинних і вторинних продуктів ПОЛ як у шкірі (ДК - на 29,4 %, ТБК-АП - на 24,9 %), так і в крові (ДК - на 30,6 %, ТБК-АП - на 42,1 %). Ефективність мазі тіотриазоліну виявилася на рівні мазі метилурацилової та олії обліпихи, що проявлялося в зниженні порівняно з контролем рівня ТБК-АП на 27,3 % у шкірі, концентрації ДК на 43,2 % і ТБК-АП на 46,9% у крові. Найбільший ефект спостерігався при спільному застосуванні альтану й мазі тіотриазоліну, що характеризувалося зниженням продуктів ПОЛ у шкірі (ДК - на 45,5 %, ТБК-АП - на 20,1 %) і в крові (ДК - на 39,4 %, ТБК-АП - на 43,2 %).

Оцінка стану ПОЛ недостатня без урахування активності АОС, що в нормі контролює й обмежує ПОЛ, а ступінь розгортання процесів ПОЛ залежить від резервів антиоксидантного захисту (Барабой В.А., Орел В.Є., 1991; Барабой В.А., Сутковой Д.А., 1997; James Е. О. et al., 2003).

При дослідженні АО-ферментів в опромінених щурів виявлено зниження їхньої активності в шкірі (СОД на 28,6 %, КАТ на 20,5 %) і в крові (СОД вдвічі, КАТ в 1,6 раза), а також АК в шкірі і крові порівняно з інтактними. Застосування мазі метилурацилової не змінювало активності АО-ферментів у шкірі, у крові - приводило до підвищення активності СОД в 1,8 раза та АК порівняно з контролем. Під впливом олії обліпихи активність КАТ у шкірі була вищою в 1,2 раза; у крові активність СОД перевищувала показники контролю вдвічі. АК збільшувався у шкірі та крові. Альтан активував порівняно з контролем антиоксидантні ензими в шкірі (СОД на 18,6 %, КАТ на 32,2 %) і більш виражено у крові (СОД в 2,4 раза, КАТ в 2,1 раза), що супроводжувалося збільшенням АК у шкірі та крові. Ефект мазі тіотриазоліну проявлявся у підвищенні АК та активності АО-ферментів в шкірі (СОД на 26,5 %, КАТ на 25,5 %) і у крові (СОД удвічі, КАТ в 1,7 раза) порівняно з тваринами без лікування.

Максимальна активація АО-системи спостерігалася при спільному застосуванні альтану й мазі тіотриазоліну, про що свідчило найбільш виражене підвищення АК та активності АО-ферментів у шкірі (СОД на 43 %, КАТ на 25,7 %) і в крові (СОД в 2,5 раза, КАТ в 2,6 раза). Активність СОД у шкірі й КАТ, АК в крові була також вірогідно вищою, ніж у тварин із застосуванням препаратів порівняння.

Для підтвердження фармакотерапевтичної активності альтану та мазі тіотриазоліну на ранніх етапах розвитку патологічного процесу була досліджена їхня ефективність на іншому біологічному виді ? мурчаках, променеві ушкодження шкіри яких найбільш близькі до людських. Дослідження процесів пероксидації в крові опромінених мурчаків виявило їх зміни, що проявляються посиленням активності ПОЛ. На 3-ю добу після опромінення в групі без лікування рівень ДК перевищував на 62 %, ТБК-АП - на 60,5 % відповідні показники в інтактних мурчаків. Профілактичне застосування альтану й мазі тіотриазоліну запобігало вираженій активації пероксидації. Використання альтану, мазі тіотриазоліну й особливо їх спільне застосування приводило до зниження первинних (ДК - на 53,1 %, 20,7 % і 20,5 %) і вторинних продуктів ПОЛ (ТБК-АП - на 21,8 %, 22,3 % і 41,7 %) порівняно з контролем. Паралельне вивчення АО-системи не виявило зрушень в активності ферментів ? СОД і КАТ. Рівень SH-груп, що віддзеркалює неферментативні антиоксидантні процеси, не відрізнявся від показників інтактних тварин. Однак активність церулоплазміну знизилася на 38,5 % у порівнянні з контролем. Альтан і мазь тіотриазоліну, а також їх комбінація чинили захисну дію щодо антиоксидантної системи: показник церулоплазміну був вищим на 15,4 %, 30,4 % та 25,3 % за такий у групі контролю.

Таким чином, локальна дія на шкіру іонізуючого випромінювання на шкіру щурів і мурчаків супроводжувалася вираженими порушеннями про-антиоксидантної рівноваги у шкірі та периферичній крові. Отримані результати підтверджуються літературними даними про важливу роль порушень окислювально-антиоксидантного гомеостазу в патогенезі променевих ушкоджень (Zhao W., 2009; M. A. Zaid et al., 2007). Ймовірно, збільшення кількості продуктів ПОЛ на тлі пригнічення АО-системи призводить до розвитку необоротних змін, що є наслідком руйнування мембран, водночас ініціюються нові ушкодження мембранних структур. Альтан і мазь тіотриазоліну відновлювали баланс між інтенсивністю ПОЛ і системою антирадикального захисту, тим самим запобігали лавиноподібнозростаючій реакції ПОЛ, що входять до складу клітинних мембран.

Для оцінювання процесів, що безпосередньо перебігають на межі фаз у дисперсних системах біологічних рідин, зокрема крові й на клітинних мембранах, ми використали метод міжфазної тензіореометрії крові, що визначає динамічний поверхневий натяг, а також реологічні властивості (в'язкоеластичність і час релаксації).

На параметри міжфазної тензіореометрії впливають органічні та неорганічні поверхнево-активні сполуки (білки, ліпіди, продукти ліпопероксидації, електроліти, гормони, ферменти), баланс окислювально-відновних процесів, обсяг циркулюючої крові (Козаков В.Н., Возіанов А.Ф., 2000; Sinyachenko O.V., Fainerman V.B., 2000).

Дослідження на двох біологічних видах тварин ? щурах і мурчаках ? показало, що патологічний процес, індукований іонізуючим випромінюванням, супроводжувався змінами стану клітинної мембрани, ураження якої відбивалося у змінах показників міжфазної тензіометрії та реометрії крові.

Міжфазні тензіограми крові в опромінених щурів характеризувалися достовірним збільшенням ПН при t=0,01 с (у0,01) і t=100 с (у100) порівняно з інтактними тваринами, у той час як ПН у ділянці середніх часів життя поверхні при t=1 с (у1) і при t=? (у?) не змінювалося. Для показників реометрії були властиві збільшення часу релаксації крові ф на 25,2 % і зниження модуля в'язкоеластичності е на 18,9 %. Застосування мазі метилурацилової та олії обліпихи призводило до зниження ПН при t=0,01 с, але ПН у зоні довгого часу при t=100 с (у100), модуль в'язкоеластичності та час релаксації крові залишалися вірогідно підвищеними в порівнянні з показниками щурів без лікування. Альтан і мазь тіотриазоліну, а також їхня комбінація, крім пригнічення ПН при коротких і довгих часах існування поверхні, викликали достовірне збільшення модуля в'язкоеластичності е (на 22,2 %, 17,1 % і 23,7 %) і зниження часу релаксації крові ф (на 20,7 %, 20,9 % і 31 %) порівняно з контролем.

У мурчаків після опромінення також відзначається дисбаланс фізико-хімічних властивостей крові, що проявляється підвищенням показників поверхневого натягу в зоні коротких (у0,01), середніх (у1) і довгих (у100) часів життя поверхні на тлі підвищення кута нахилу кривої тензіограм µ і часу релаксації ф. Профілактичне використання альтану й мазі тіотриазоліну сприяло зменшенню поверхневого натягу, причому одночасно в зонах коротких (у0,01) і середніх (у1) часів життя поверхні, кута нахилу кривої тензіограм µ і часу релаксації ф порівняно з контролем. При спільному застосуванні альтану й мазі тіотриазоліну ці показники досягали значення інтактних тварин.

Отримані дані свідчать про те, що дестабілізація клітинних мембран, обумовлена порушенням якісного й кількісного складу поверхнево-активних речовин, при дії іонізуючого випромінювання значною мірою запобігається під впливом альтану й мазі тіотриазоліну у двох біологічних видів ? щурів і мурчаків.

Вивчення стану клітинних мембран шкіри мурчаків підтвердило й конкретизувало отримані за допомогою методу електронного парамагнітного резонансу дані про ушкодження мембран під впливом іонізуючого випромінювання та здатності альтану й мазі тіотриазоліну здійснювати протекцію клітинних мембран. Отримано прямі докази порушення проникності клітинних мембран різних шарів шкіри під впливом іонізуючого випромінювання, що проявляється в різкому зменшенні інтенсивності й розширенні ЕПР-спектра. Показано, що мазь тіотриазоліну й альтан нарізно й, особливо, у сполученні здатні зменшувати доступність різних шарів шкіри до ушкоджувального променевого впливу та сприяти захисту плазматичних мембран.

Морфологічні дослідження вогнища опромінення показали, що у щурів без лікування розвивалися тяжкі виразково-деструктивні зміни шкіри з ознаками пригнічення репаративного процесу й вираженої хронізації променевої виразки, що проявлялося гальмуванням гранулювання й епітелізації дефекту, збереженням вогнищ глибокого некрозу, розвитком вторинних стромальних некрозів навколишніх тканин. При застосуванні мазі метилурацилової відзначалося поліпшення перебігу репаративного процесу в порівнянні з контролем, однак були наявні важкі деструктивні процеси з уповільненням регенераторної активності всіх компонентів шкіри. Як і при застосуванні мазі метилурацилової, у щурів із використанням олії обліпихи спостерігалося витончення шкіри в результаті формування виразкових дефектів з ушкодженням мікроциркуляторного русла й придатків шкіри. Під впливом альтану зменшувалася частота зустрічальності тяжких деструктивних змін, спостерігалася тенденція до прискорення репаративного процесу, про що свідчили, у порівнянні з попередніми групами, більш часта повна епітелізація дефектів шкіри, менший ступінь проявів в епідермісі гіпер- і гіпопроліферації, осередкового гіпер- і паракератозу. При використанні мазі тіотриазоліну був наявний ще більш виражений ефект, що підтверджується явною епітелізацією дефектів шкіри. У частині спостережень із поверхневими ушкодженнями товщина шкіри, будова епідермісу й дерми наближалися до такого ж в інтактних тварин, зберігалися судини мікроциркуляторного русла й придатки шкіри, зменшувалися прояви фіброзу сполучнотканинного каркаса дерми. Спільне застосування альтану й тіотриазоліну виявилося найбільш ефективним і перешкоджало розвитку тяжких деструктивних уражень шкіри. Виникаючі поверхневі дефекти внаслідок збереження придатків шкіри й судин мікроциркуляторного русла характеризувалися повним відновленням епідермісу та нормальною диференціацією його шарів.

У патогенетичному ланцюзі „ушкодження ? запалення ? загоєння” важливу роль відіграють макрофаги (Титов В.Н., 2003; Martin Р., 2005). Вони не тільки очищають рану від тканинного й нейтрофільного детриту, але й секретують фактори, що прискорюють дозрівання, розвиток фібробластів і синтез ними колагену (Сєров В.В., 1981). Міжклітинні взаємодії в ушкодженій шкірі здійснюються за допомогою цитокінів, серед яких особливий інтерес являє співвідношення між про- та протизапальними інтерлейкінами. Надлишкова продукція цитокінів та інших медіаторів запалення викликає порушення регулюючої функції імунної системи (Симбірцев А.С., 2002; Кетлінський С.С., 2008).

Тому наступним завданням було імуногістохімічне дослідження макрофагів (ED1), запального IL-1 і протизапального IL-10 у вогнищі опромінення.

Імуногістохімічні дослідження шкіри опромінених щурів виявили зрушення рівня цитокінів у бік гіперпродукції прозапального IL-1 в 2,8 раза на тлі зниження протизапального IL-10 в 1,8 раза порівняно з інтактними тваринами. Популяція макрофагів ED1 не змінювалася (табл. 2).

Таблиця 2 Відносна кількість макрофагів і клітин-продуцентів інтерлейкінів у шкірі щурів після локального іонізуючого опромінення у полі зору х 400 (у перерахуванні на 100 клітин)

Примітки:

1. Вірогідність розбіжностей у порівнянні з інтактними тваринами (# - р?0,05; ## - р?0,01; ### - р?0,001)

2. Вірогідність розбіжностей у порівнянні з групою без лікування (* - р?0,05; ** - р?0,01; *** - р?0,001)

Дефіцит протизапального IL-10, який стимулює, зокрема, продукцію макрофагами фактора росту фібробластів, може бути однією з ланок у морфогенезі пригнічення репаративних процесів, характерного для цієї групи (Ройт А., 1991; Thomson A., 1992).

Під впливом препаратів порівняння ? мазі метилурацилової та олії обліпихи на тлі незміненої макрофагальної ланки кількість клітин-продуцентів прозапального IL-1 знижувалася в 2,2 раза та 2,3 раза, протизапального IL-10 ? підвищувалася в 1,9 раза та вдвічі в порівнянні з тваринами без лікування. За даними гістологічного дослідження, репаративні процеси в даних групах виражені слабко. Очевидно, це пов'язано з дефіцитом макрофагів, що відіграють ключову роль в активації фібробластів (Серов В.В., 1981; Титов В.Н., 2003).

У групах тварин із застосуванням альтану й мазі тіотриазоліну, а також при їх сполученні, відзначалося зменшення кількості прозапального цитокіну IL-1 (в 1,8 раза, в 1,5 раза, в 1,4 раза) з більш вираженим зростанням кількості протизапального IL-10 (в 1,8 раза, в 4,4 раза, в 8,7 раза) порівняно з контролем. Мазь тіотриазоліну вірогідно підвищувала кількість макрофагів у вогнищі опромінення на 26,5 % порівняно з тваринами без лікування. Більш виражена макрофагальна реакція (максимальний показник кількості макрофагів перевищував на 49,2 % аналогічний у тварин без лікування) спостерігалася при спільному застосуванні альтану й тіотриазоліну. Очевидно, виражена макрофагальна реакція сприяє швидкому очищенню рани від клітинного детриту та завдяки макрофагально-фібробластній взаємодії прискоренню проліферації фібробластів, синтезу й секреції колагену. Активація прозапального цитокіну IL-1 сприяє розвитку адекватної запальної відповіді, а зростання кількості протизапального цитокіну IL-10 стимулює продукцію макрофагами фактора росту фібробластів, що є однією з ланок активації репаративних процесів, виявленими нами при гістологічних дослідженнях.

Другий етап дослідження був присвячений вивченню фотопротекторного ефекту альтану та мазі тіотриазоліну при дії на шкіру ультрафіолетового випромінювання.

При місцевому ультрафіолетовому опроміненні шкіри мурчаків уже через 1 годину після опромінення еритема розвивалася в 50 % тварин (сумарна еритема 1,2 бала), через 2 години ? у 67 % тварин сумарна еритема становила 2,2 бала. Через 4 години після опромінення сумарна інтенсивність 3-х плям зростає, становлячи 5,7 бала. Еритема розвивалася в 100 % тварин (табл. 3).

Таблиця 3 Сумарна інтенсивність 3-х плям (у балах) шкіри мурчаків, що зазнали локального УФ-опромінення (n=6)

Примітки:

1. Вірогідність розбіжностей у порівнянні з групою без лікування (* - р?0,05; ** - р?0,01; *** - р?0,001)

2. Вірогідність розбіжностей у порівнянні з групою, що одержувала мазь метилурацилову (^ - р?0,05; ^^ - р?0,01; ^^^ - р?0,001)

3. Вірогідність розбіжностей у порівнянні з групою, що одержувала олію обліпихи (_ - р?0,05; __ - р?0,01; ___ - р?0,001)

Лікувально-профілактичне застосування мазі метилурацилової та олії обліпихи попереджало розвиток еритеми через 1 годину після опромінення. Через 2 години сумарна гіперемія виникала у 67 % тварин, при цьому сумарна інтенсивність 3-х плям становила 1,3 та 1,1 бала відповідно. Через 4 години після опромінення спостерігалося зниження еритеми на 47 % (суммарна еритема 3 бала) при застосуванні метилурацилової мазі та на 26 % (суммарна еритема 4,2 бала) при застосуванні олії обліпихи в порівнянні з групою без лікування. Еритема розвивалася в 100 % тварин.

Захисна дія альтану проявлялася у відсутності розвитку еритеми через 1 і 2 години після опромінення й вираженому зменшенні інтенсивності еритеми через 4 години на 61 % (2,2 бала). Мазь тіотриазоліну виявляла фотопротекторну дію, повністю попереджуючи розвиток еритеми через 1 годину після опромінення і в 50 % тварин (сумарна еритема 0,6 бала) через 2 години після нього. Через 4 години після опромінення інтенсивність еритеми знижувалася на 56 % (сумарна еритема 2,5 бала) порівняно з тваринами без лікування. мембрана імуноморфологічний опромінення тіотриазолін

Найбільший ступінь пригнічення еритеми спостерігався при спільному застосуванні альтану й мазі тіотриазоліну. У цих тварин застосування препаратів повністю попереджало розвиток гіперемії через 1 і 2 години після опромінення й в 50 % тварин через 4 години після нього. Через 4 години після опромінення (сумарна інтенсивність 3-х плям - 1 бал) гіперемія знижувалася на 82 % в порівнянні з контролем.

Дослідження процесів ПОЛ показало, що місцеве ультрафіолетове опромінення викликає їх активацію в шкірі (ДК в 2,2 раза, ТБК-АП в 1,2 раза) і в крові (ДК в 2,2 раза, ТБК-АП в 1,3 раза) порівняно з інтактними тваринами. Застосування мазі метилурацилової та олії обліпихи не впливало на вміст продуктів ПОЛ у шкірі й сприяло зниженню в крові рівня ДК на 55,5 % і 36,4 % порівняно з контролем. Під впливом альтану й мазі тіотриазоліну рівень первинних і вторинних продуктів ПОЛ у шкірі не змінювався, у крові знижувалася концентрація ДК на 63 % і 45,6 % порівняно з тваринами без лікування. Як і при дії іонізуючого випромінювання, спільне застосування альтану й мазі тіотриазоліну мало найбільш виражений ефект: у шкірі зменшувався рівень ДК на 27 % і ТБК-АП на 21,7 %; у крові ? ДК на 61,8 % і ТБК-АП на 25,8 %. Крім того, вміст первинних та вторинних продуктів ПОЛ був нижчим, ніж у групах із застосуванням мазі метилурацилової (ДК, ТБК-АП у шкірі, ТБК-АП у крові) та олії обліпихи (ДК у шкірі і крові).

Паралельне дослідження активності ключових АО-ферментів в опромінених мурчаків виявило, що активність СОД знижувалася в шкірі на 32 % і в крові на 19,3 %, а також різко зменшувався АК в шкірі і крові відносно інтактних тварин. У тварин із застосуванням препаратів порівняння відзначалося збільшення активності СОД на 22,5 % і 32,1 % у шкірі й зменшення активності АО-ензимів у крові (СОД - на 31,8 % і 31,4 %, КАТ - на 21,4 % і 18,5 %) відносно контролю. АК був низький, залишаючись на рівні тварин без лікування.

Альтан підвищував активність СОД на 38,6 % та АК у шкірі, мазь тіотриазоліну - СОД на 24,3 %, КАТ на 28,5 % та АК у шкірі порівняно з контролем. Активність КАТ у шкірі при застосуванні мазі тіотриазоліну була вищою, ніж у тварин із застосуванням мазі метилурацилової та олії обліпихи. У крові активність АО-ферментів під впливом альтану і мазі тіотриазоліну не відрізнялася від такої в контролі, але активність КАТ перевищувала цей показник у групах із препаратами порівняння.

Спільне застосування альтану й мазі тіотриазоліну характеризувалося підвищенням активності СОД на 38,9 % у шкірі, КАТ ? на 60,3 % у крові, збільшенням АК у шкірі і крові. Значення обох АО-ферментів у крові перевищували такі в групах із застосуванням препаратів порівняння.

Таким чином, розвиток еритемної реакції шкіри, викликаної ультрафіолетовим опроміненням, супроводжувався активацією процесів ПОЛ: зміни окисних процесів у крові й шкірі ідентичні. Водночас із різким збільшенням вмісту первинних і вторинних продуктів ПОЛ спостерігалося значне пригнічення активності антиоксидантних ферментів у крові й шкірі. Отримані результати узгоджуються з даними літератури про роль продуктів ПОЛ й активність антиоксидантних ферментів у патогенезі ультрафіолетового опромінення (Платонов А. Г., Майсурадзе А. Г.; 1991 Zaid M. A., Afaq F., 2007).

Для підтвердження ефекту захисту мембран під впливом альтану й мазі тіотриазоліну на заключному етапі роботи досліджували параметри міжфазної тензіометрії й реометрії крові. Спостерігалися виражені зміни динамічних міжфазних тензіограм крові, що проявляються достовірним підвищенням поверхневого натягу при коротких (у0,01), середніх (у1) і довгих (у100) часах життя поверхні порівняно з інтактними тваринами. Також знижувався кут нахилу кривої тензіограм л на 37,6 % і збільшувався час релаксації ф на 24,5 %. Застосування мазі метилурацилової приводило лише до зниження ПН при коротких (у0,01) часах життя поверхні на тлі підвищення кута нахилу кривої л на 45,4 % і зменшення часу релаксації ф на 23 % порівняно з контролем. Дія олії обліпихи проявлялася в підвищенні кута нахилу кривої тензіограм л на 70,8 % і зменшенні часу релаксації ф на 21,6 %. Використання альтану, мазі тіотриазоліну, а також їхня комбінація сприяли зменшенню поверхневого натягу крові, причому одночасно в зонах коротких (у0,01), середніх (у1) і довгих (у100) часів життя поверхні. Також відзначалося достовірне збільшення кута нахилу кривої л (на 33,4 %, 35 % і 39,8 %) і зниження часу релаксації крові ф (на 22,4 %, 29,3 % і 35,6 %) порівняно з контролем.

Отже, застосування препаратів спричиняє уповільнений розвиток еритеми та зменшення ступеня її виразності на ділянках шкіри, що зазнали локального ультрафіолетового опромінення. Найбільш виражені зміни показників прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу й міжфазної тензіореометрії крові спостерігаються при застосуванні альтану й мазі тіотриазоліну, менш істотні ? при використанні мазі метилурацилової та олії обліпихи.

Таким чином, локальний вплив іонізуючого й ультрафіолетового опромінення характеризується активацією ПОЛ у вогнищі й периферичній крові, що супроводжується зменшенням активності АО-ферментів. З інтенсифікацією процесів пероксидації пов'язаний мембраноушкоджувальний ефект, підтверджений методом електронного парамагнітного резонансу. Вивчення показників міжфазної тензіореометрії крові показало, що локальне опромінення (як іонізуюче, так і ультрафіолетове) спричинює зміни параметрів динамічного поверхневого натягу й реологічних властивостей крові. Імуноморфологічні дослідження виявили деструктивний характер запального вогнища опромінення, уповільнення репарації, порушення макрофагальної реакції, дисбаланс інтерлейкінів із про- і протизапальною дією й виявили особливості репаративного ефекту альтану й тіотриазоліну через вплив на про- і протизапальні цитокіни й відновлення макрофагальної ланки загоєння.

Результати дослідження свідчать про здатність альтану й мазі тіотриазоліну забезпечувати захист від іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання. Ефективність препаратів підтверджується, крім клінічних критеріїв, відновленням біохімічних і фізико-хімічних параметрів ушкодження, імуноморфологічними даними. Лікувально-профілактична ефективність альтану та тіотриазоліну при дії на шкіру іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання за вивченими показниками (місцеві прояви, стан клітинних мембран, морфологічні та імуноморфологічні дані) перевищує дію препаратів порівняння - мазі метилурацилової та олії обліпихи.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано й експериментально доведено доцільність лікувально-профілактичного застосування альтану й мазі тіотриазоліну при реакціях шкіри, спричинених іонізуючим й ультрафіолетовим опроміненням.

1. Місцеві променеві ушкодження шкіри у щурів та мурчаків без фармакологічної корекції характеризуються поширеними й глибоко проникаючими порушеннями клітинних мембран шкіри, що підтверджується не тільки непрямими (у щурів збільшення ДК в шкірі та крові в 1,6 й 1,4 раза, ТБК-АП в 1,7 й 1,8 раза; у мурчаків - в крові ДК і ТБК-АП в 1,6 раза), але й прямими (різке зменшення інтенсивності й розширення спектра електронного парамагнітного резонансу) показниками, порушеннями мембранних адсорбційних процесів крові (збільшення поверхневого натягу, часу релаксації й зниження модулю в'язкоеластичності), зниженням активності антиоксидантного потенціалу (у щурів СОД в шкірі і крові в 1,4 й 2 раза, КАТ в 1,3 й 1,6 раза; у мурчаків - церулоплазміну в крові в 1,6 раза) відносно інтактних тварин. Розвиваються тяжкі виразково-деструктивні зміни з ознаками хронізації променевої виразки, дистрофічні зміни у фіброзованій стромі, супроводжувані підвищенням рівня прозапального IL-1 (в 2,8 раза) і зниженням протизапального IL-10 (в 1,8 раза).