Вирощування озимої пшениці

Ботанічні особливості озимої пшениці, фази та етапи, екологічні та біологічні умови її розвитку. Характеристика сортів пшениці. Селекція та технологія вирощування озимої пшениці. Основні хвороби і шкідники пшениці, заходи боротьби з ними, зимостійкість.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.04.2015
Размер файла 107,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Вирощування озимої пшениці

ВСТУП

У зерновому балансі країни провідне місце належить пшениці. Найважливіше завдання на перспекти ву-- зростання врожайності й поліпшення якості зерна на основі інтенсифікації виробництва.

Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що засто сування інтенсивних технологій вирощування пшениці на сучасному етапі розвитку землеробства дає можливість у зонах із сприятливими грунтово-кліматичними умовами по стійно одержувати на великих площах 45--50 ц/га зерна. озимий пшениця шкідник

Підвищення стійкості зернового господарства можливе при освоєнні зональних систем землеробства, які забезпе чують раціональне використання виробничих ресурсів і біо-кліматичного потенціалу певного регіону. При цьому як су купність факторів інтенсифікації, так і їх роль у формуванні врожаю суттєво різняться залежно від зони, рівня родючос ті ґрунту, використання біологічного потенціалу сорту, за безпеченості технології матеріальними ресурсами та ін.

Агротехніка різних сортів озимої пшениці, яка відпові дає вимогам інтенсифікації, потребує прийняття науково обґрунтованих та економічно виправданих рішень, але не копіювання і спрямована на постійне врахування ситуацій, що складаються на полі.

Мета курсової роботи -- висвітлити питання впливу комп лексу факторів на формування врожаю озимої пшениці, показати можливості керування цими факторами для одер жання максимальної продуктивності рослини і посіву.

1. НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. ІСТОРІЯ ВИРОЩУВАННЯ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Господарське значення. Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчу вання.

Основне призначення озимої пшениці -- забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових я культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2 РР, Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти -- лізин, триптофан,-- валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізбдейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50 % загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14 % ми використовуємо його лише 7 %. Тому так важливо вирощувати високобілкову пшеницю. 400 -- 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних її виробів покриває близько третини «сіх потреб людини в їжі, половину потребу вуглеводах, третину ( 40 %) % у повноцінних білках, 50 - 60 % --у вітамінах групи В, 80 % - у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % -- у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у передньому 1 : 6 -- 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю -- в 1 кг його міститься 2000-2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і як надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів, містить відповідно 36, 32 і не менше 28 % сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність -- не нижче 60 %, а хлібопекарська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа. (о. а.).

Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать-до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25--ЗО %) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдяки чому хліб випікається високооб'ємним, пористим і якісним.

За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулюється державою.

У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу, їх зерно містить від 23 до 28 % сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

Пшениці із вмістом у зерні менше 23 % (до 18 %) клейковини на лежать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками, їх віднесено до слабких пшениць.

Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини ме нше 18 % вирощують на корм худобі.

Зерно м'якої м'якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9 - 11 %) і підвищеним -- крохмалю використовується в кондитерській про мисловості, зокрема для виготовлення тортів. Правда, в Україні цих сортів ще недостатньо.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порів няно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16 - 18 %). Проте вони утворюють коротку й - тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хлібі з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє. Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості, їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використову ють для виробництва особливого сорту борошна - крупчатки та ви готовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні слід за житом. Для годівлі тварин певне і значення має солома, 100 кг я:к6ї прирівнюється до 20 -- 22 корм; од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 перетравного протеїну.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

Пшениця -- одна з найдавніших і розповсюджених культур на земній культур вона була відома вже при близно 6.5 тис. років до н. е. народам Іраку, близько 6 тис. років - землеробам Єгипту (за деякими даними навіть 10 тис. років), близько 5 тис. років -- Китаю. На території СНД, зокрема сучасних України, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Середньоазіатських ре спублік, її почали вирощувати у 4- З тисячоліттях до н.е.

Місцем походження пшениці "більшість дослідників вважають степовій напівпустельні райони Ази (Іран, Ірак, Закавказзя). З Азії пшениця приблизно 5 -- 4 тис. років тому потрапила в Європу, Польшу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У пів денній Африці, Америці, Австралії вона з'явилася лише у XVI - XVIII ст. Тепер озима пшениця є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії. В СНД (Росії, Ка захстані) та Канаді переважають посіви ярої пшениці, в Україні - озимої.

Загальна посівна площа озимої пшениці у світі становить тепер близько 240 млн га, валові збори зерна сягають 560 млн т (1993 p.).

В СНД посіви озимої пшениці поширені на великій території - від 65° північної широти (Архангельська область) до 36° північної широти (Південь Туркменії), проте основні їх масиви зосереджені в районах з відносно теплою зимою -- в Україні, на Північному Кав казі, в Центральночорноземній зоні Росії та Молдові.

В СНД озиму пшеницю висівають у деякі роки на площі близько 21 млн га (1990 p.), в Україні -- до 7,6 млн га (1990 р.). В Україні до 90 % площ її зосереджено у районах Степу (55 %) та Лісостепу (35 %) і лише близько 10 % -- на Поліссі та в Закарпатті.

Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці за останні роки значно зро сла її середня врожайність. У 1990 р. вона досягла в СНД 34,1 ц/га, в Україні -- 40,2 ц/га. Досвід кращих господарств свідчить, що су часна інтенсивна технологія здатна забезпечити подальше значне зростання урожайності озимої пшениці на всіх площах посіву.

У 1987 р. озиму пшеницю вирощували за інтенсивною технологі єю в Україні на площі 3,5 млн га, з якої було зібрано по 43,3 ц/га зерна. У Черкаській області урожайність зерна на інтенсивних по лях у тому ж році досягла 51,5 ц/га, а в Христинівському районі -- 63,7 ц/га; в окремих господарствах Лохвицького району Полтавської області збирали по 81,7 ц/га добірного зерна пшениці, Таращанського району Київської області -- 70,9 ц/га, в колгоспі «Росія» Шепетівського району Хмельницької області -- по 102 ц/га (на площі 45 га), а в колгоспі с. Деньги (Золотоніський район на Черкащині) у 1993 р. на площі 80 га було одержано по 103 ц/га сорту Альбатрос Одеський. Ці та інші досягнення свідчать про великі біологічні мо жливості озимої пшениці, максимальна реалізація яких є головним завданням землеробів.

2. БОТАНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Загальна характеристика. Пшениця належить до най давніших культур. У країнах Азії та Європи її. вирощували З тис. років, а в Єгипті І6 тис. років до н.е. В Україні зерно її знаходили під час розкопок скіфських могил та трипільських стоянок..

Пшениця в світовому масштабі має найбільше продо вольче значення. За посівною площею вона займає перше місце в світі серед сільськогосподарських культур. Світова посівна площа її становить 220 млн га. В останні 25 років вона збільшилася на 40 млн га. На великих площах її вирощують в Аргентині, Франції, Італії, Туреччині, Пакистані.

В Україні посівні площі озимої пшениці становлять 5--7 млн га.

Озима пшениця має триваліший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу й поживні речовини грунту і дає в основних районах вирощування високі врожаї.

8 умовах тривалої теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему і добре кущиться. У посушливі весни використовує зимову вологу краще, ніж ярі зернові навіть ранніх строків сівби! Осіння сівба і більш раннє збирання озимої пшениці порівняно з ярою дає змогу господарствам краще викорис товувати робочу силу і засоби виробництва. На родючих грунтах урожайність озимої пшениці перевищує урожайність озимого жита та ярої пшениці.

Види пшениць. Пшениця належить до родини Роасеае, роду Friticum L. Серед зернових культур вона представлена у виробництві найбільшою кількістю видів. Всього налічують 22 види, які об'єднують у чотири генетичні групи.

В основу поділу видів пшениці на групи покладено кіль кість хромосом у соматичних клітинах: диплоїдна група (14); тетраплоїдна (28); гексаплоїдна (42); октаплоїдна (56). Види, що належать до однієї групи, легко схрещуються між собою і дають плодючі гібриди, тоді як види, що належать різних груп, при схрещуванні дають потомство безплідні або з низькою плодючістю.

Всі види пшениці за морфологічними ознаками поділяють на дві групи: голозерні й плівчасті, або полб'яні. Важливою особливістю культурних голозерних пшениць є те, що колосовий стрижень їх неламкий і зерно при обмолочуванні легко відділяється від колоскових лусок. Всі інші пшениці (полб'яні та дикорослі) мають стрижень, який під час достигання врожаю легко розламується на окремі членики разом з колосками. Зерно цих пшениць при обмолочуванні не відділяється від квіткових і колоскових лусок.

Найбільше значення у виробництві мають два види пшениці: м'яка, або звичайна, і тверда. У культурі найпоширеніші сорти м'якої пшениці.

Невеликі площі в світі займають карликова, карталінська, тургідум, Тимофеева, польська, полба, спельта, однозернянка та інші пшениці (рис. 12).

М'яка, або звичайна, пшениця . Її посіви поширені в усіх частинах світу -- від Полярного кола до тропіків. Вона характеризується високою пластичністю і великою різноманітністю форм. Відомо 250 різновидів і кілька тисяч сортів м'якої пшениці. У виробництві поширені озимі та ярі форми.

М'яка пшениця має великий, нещільний колос, в якому лицевий бік ширший, ніж бічний. Є остисті й безості форми. Остюки, що відходять від зовнішніх квіткових лусок, коротшім від колоса і розходяться під значним кутом. Колоскові луски широкі, такі самі за довжиною, як і квіткові, або трохи коротші. Кіль на колосковій лусці розвинений слабо і закінчується добре розвиненим зубцем або остюкододібним додатком.

Колосок багатоквітковий. Залежно від умов вирощування й сортових особливостей розвивається від двох додаяти квіток і утворюється від двох до чотирьох зернин у колоску. Зерно з добре вираженим чубком, борошнисте, напівсклоподібне і склоподібне. Соломина по всій довжині порожниста.

Тверда пшениця (Тг. durum) характеризується щільним остистим колосом (безості форми трапляються рідко). Соломина біля колоса виповнена. Остюки грубі, значно довші від колоса, розміщені паралельно до колосового стрижня. Колоски багатоквіткові. Зерно склоподібне, з підвищеним вмістом білка. У виробництві поширені ярі форми.

Карликова пшениця (Tr. compoctum) має дуже щільний, остистий і безостий і ламкий голос. Зерно округле, голе, переважно борошнисте. Буває озима і яра форми. Вирощують переважно в районі Паміру, Туреччині, Середній Аза, Африці.

Пшениця тургідум (Тг. turgidum). Колос остистий, гіллястий або простий щільний. Колоскові луски здуті, коротші, ніж квіткові. Зерно коротке, округле, голе, переважно борошнисте. Є озимі та ярі форми. Трапляється в Закавказзі, Казахстані.

Поліська пшениця (Тг. polonicum). Колос неламкий, остистий або безостий. Колоскові луски довгі, схожі на луск вівса.

Карталінська пшениця (Тг. cartnlicum) має остистий неї щільний, неламкий колос. Членики колосового стрижня дужа вузькі. Кільовий зубець довгий, переходить у остюк.

Полба двозернянка (Тг. dicoccum). Колос щільний, з паралельними остюками, колоски двозерні, зерно видовжене при обмолочуванні залишається в колосках. У минулому полба була дуже поширена переважно як яра культура Татари, Чувашії, Мордовії та в Середньому Поволжі. Висівається на досить незначних площах.

Колос ламкий, зерно плівчасте, скловидне. Стійка проти ураження іржею.

Культурна однозернянка (Тг. пюпососсшп). Рослина гірських степів. Колос малий, остистий, щільний, сильно стиснутий, ламкий. Зерно в лусках. Соломина міцна, висока. Дуже стійка проти грибних захворювань.

Пшениця зандурі, або Тимофеева (Тг. Timopheevi). Колос ламкий, щільний, остистий з боків. Для колосових лусок характерний відтягнутий назовні зубець. Зерно в лусках скловидне. Трапляється як яра форма.

Вид цієї пшениці відкритий ІІ. М. Жуковським у Грузії.

Різновидності пшениці. Як уже зазначалося, пшениця характеризується великою різноманітністю форм, що різняться між собою багатьма ознаками. Найбільшою кількістю форм і сортів представлені м'яка і тверда пшениці

Кожний з цих видів об'єднує багато різновидностей. 0 основу поділу видів на різновидності покладено такі оз наки: наявність остюків; забарвлення колоскових лусок та остюків; забарвлення зерна; опушеність колоскових лусок. З остистих різновидностей у посівах озимої пшениці переважає еритроспермум, а з безостих -- лютесценс.

2.1 ФАЗИ РОЗВИТКУ Й ЕТАПИ

Урожайність зернових культур визначається генетичним потенціалом сортів (гібридів) та рівнем технології їх виро щування на фоні високої загальної культури землеробства. Щоб повніше реалізувати їх потенціальну продуктивність, технології вирощування повинні максимально задовольняти вимоги рослин до ґрунтового і повітряного живлення, вологозабезпечення, температури протягом вегетації. Тому щоб розробити оптимальну технологію, потрібно знати і врахо вувати закономірності зміни факторів зовнішнього середови ща під впливом технологічних прийомів і росту та розвитку рослин, а також вимоги їх на кожному періоді життя до необхідних факторів.

Найбільшого значення набуло вивчення потреб зернових культур за фенологічними фазами та етапами органоге незу.

Зернові злаки протягом вегетації проходять відповідні фази розвитку, з якими пов'язане утворення окремих ор ганів. Для злакових культур характерні такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущення, вихід у трубку, колосіння (викидання волотей), цвітіння, формування, на ливання та достигання зерна.

Проростання насіння -- складний фізіологічний процес, у результаті якого зародок використовує запасні поживні речовини, перетворюється в проросток, що здатний до ав тотрофного живлення. У цьому складному процесі в 1976 р. Ф. Ноббе виділив три основні фази проростання: 1 -- по глинання води (фізичний бік процесу); 2 -- перетворення запасних поживних речовин із нерозчинних у розчинні біо хімічний бік процесу); 3 -- власне проростання (фізіоло гічний бік процесу, морфологія проростання).

Однак ці фази не розкривають повної картини проро стання насіння, тому L Г. Строна цей процес поділив на п'ять фаз.

1 -- фаза поглинання, води. Насіння .поглинає воду до появи критичної вологи. Втягують воду гідрофільні колоїди насіння, в той же час не відбувається помітна активізація хімічних процесів і не спостерігаються зміни у морфології. У цій фазі насіння поглинає воду із силою 50--100 атм., і збільшення об'єму його особливо помітне через 8--12 год і закінчується через добу. При доступній волозі насіння буб нявіє при температурі 20 °С.

2 -- фаза набубнявіння. Швидкість набубнявіння насіння залежить від його крупності, вмісту білка в ендоспермі (чим більше його, тим повільніше насіння бубнявіє), а також щільності плодової оболонки зерна.

У набубнявілому насінні за сприятливих умов під вшіи-. вом багатьох ферментів відбувається перетворення запасних поживних речовин в ендоспермі. Фермент діастаза, який утворюється в зародку, щитку й алейроновому шарі, сприяє перетворенню крохмалю в розчинні вуглеводи (декстрин, мальтозу). Одночасно з перетворенням крохмалю відбувається часткове розчинення геміцелюлози під впливом особливого ферменту -- цитази.

Запасні білкові речовини ендосперму при проростанні насіння також піддаються гідролітичному розпаду з участю фермен ту -- протеази. В результаті цього утворюються амінокислоти і аміак, які при взаємодії з вуглецевими сполуками пере творюються .в аспарагін. Із амінокислот, аспарагіну, безазотистих та інших речовин формуються нові білкові речовини клітин, тканин тощо.

Розпад запасних поживних речовин не закінчується ут воренням кінцевих продуктів гідролізу, вони пізніше пере ходять у процеси синтезу, оскільки проростання зерна -- не тільки простий розпад запасних речовин, а й процес утворення нових сполук, завдяки яким продовжується жит тєдіяльність зародка.

3 -- фаза росту первинних корінців починається з ділення клітин первинного корінні, відбувається накльовування, потім ростуть корінці, вся енергія витрачається для росту проростка (в корінцях синтезуються вітаміни, регулятори росту).

4 -- фаза росту проростка починається із з'явлення проростка, продовжується ріст корінців, у злаків ця фаза закінчується з'явленням колеоптиле.

5 -- фаза встановлення проростка -- в цій фазі проросток одержує із насінини поживні фізіологічно-активні речовини, крім того, він може використовувати вологу й поживні ре човини з грунту.

Найбільше на проростання насіння впливають тепло і волога, а на швидкість набубнявіння, крім того, й власти вості самого насіння, насамперед його проникливість, струк тура, розміри. Дрібне насіння бубнявіє швидше. Загальна кількість води, яку поглинає насіння, залежить, насамперед, від його хімічного складу. Виходячи з цього, мінімальна кількість води для проростання насіння у злаків становить 46--76%, у бобових -- 106--114, насіння льону поглинає до 160, а буряки -- 120--168 %.

Обов'язково для проростання насіння необхідний кисень для дихання й окислення запасних поживних речовин, при нестачі його відбувається анаеробне дихання, при якому в тканинах насінини збільшується вміст недоокислених мета болітів, які негативно впливають на ріст.

На швидкість з'явлення сходів впливає багато факторів: вологість і температура ґрунту, його гранулометричний склад, глибина загортання насіння, біологічні особливості сорту тощо. Професор A..Носатовськяй встановив, що від початку проростання озимої пшениці до з'явлення сходів сума середньодобових температур повинна становити 60--90 0С залежно від глибини загортання насіння (в середньому по 10 0С 1 на кожен сантиметр).

Спочатку ростуть зародкові корінці, яких неоднакова кількість у різних-хлібних злаків. Пшениця й овес утворюють по три, жито -- чотири, ячмінь -- п'ять. Просо, ку курудза, сорго, рис проростають одним корінцем.

Зародковий корінець у голозерних злаків пробиває обо лонку насіння біля верхнього кінця квіткової луски, а в плівчастих -- проходить під квітковими лусками і з'яв ляється назовні у верхньому кінці насіння.

Зародкове стебло вкрите тонким прозорим чохликом, який називають колеоптиле. Він захищає стебло і перший листок І від пошкодження при виході його на поверхню ґрунту. Цей період називають з'явленням сходів. Здебільшого сходи зе лені, але часто мають фіолетовий, коричнюватий або сизу ватий відтінки внаслідок наявності антоціану або воскового нальоту. У пшениці сходи переважно зелені, рідше з відтін ками, у жита -- фіолетово-коричневі, в ячменю -- сизува то-зелені, у вівса -- світло-зелені, у просовидних хлібів -- зелені.

Сходи хлібних злаків бувають опушені, тобто густо вкриті волосками, або голі.

Відмінною ознакою сходів пшениці та ячменю є те, що листки їх повертаються за рухом, а у вівса проти руху годинникової стрілки (рис. 10).

Коренева система злакових рослин спочатку росте швид ше, ніж надземні органи. Зародкові корені забезпечують рослини у ранній період життя вологою і поживними речо винами.

Кущення. Характерна особливість хлібних злаків -- вла стивість кущитися. При кущенні з підземних стеблових вузлів утворюються бічні пагони і вторинна коренева система. От же, у злаків відбувається підземне галуження стебла на відміну від багатьох інших рослин, в яких стебло галузиться на певній висоті над поверхнею ґрунту. Проте у деяких злаків часто спостерігається і надземне галуження стебла (просо, кукурудза, сорго).

Процес кущення полягає у тому, що з підземних стеб лових вузлів утворюються вторинні корені й бічні пагони» які з'являються над поверхнею ґрунту і ростуть так само, як головне стебло. Бічні пагони і вторинні корені можуть утворювати:-? з кожного підземного вузла, але найбільше -- з вузла кущення. Найчастіше він залягає на глибині 1--3 см від поверхні ґрунту.

Глибина залягання вузла кущення залежить від температури, фізичних властивостей ґрунту, інтенсивності освіт лення посівів, особливостей сорту тощо. Проте застосуван ням відповідної агротехніки певною мірою можна регулювати її. Так, при збільшенні глибини загортання насіння, як правило, збільшується глибина залягання вузла кущення.

Проте у жита такої залежності не спостерігається, що пояснюється його властивістю утворювати другий вузол ку щення, який стає головним. Розміщення першого вузла у жита і пшениці безпосередньо залежить від глибини загор тання насіння, а також від густоти посівів: у рослин на загущених посівах він формується ближче до поверхні. Доведено, що при збільшенні глибини залягання вузла ку щення холодостійкість озимої пшениці підвищується. При заляганні його близько до поверхні ґрунту в роки з недо статньою кількістю опадів в озимих не утворюються вузлові корені, для росту і розвитку яких потрібна певна вологість ґрунту (для злаків першої групи близько 60% ПВ).

Надмірна глибина загортання насіння призводить до по слаблення сходів, зменшення енергії кущення, середньої кіль кості стебел на одну рослину і зниження врожаю. Най частіше вузол кущення залягає на глибині 1--3 см.

Залежно від умов вирощування, природних особливостей культур і сорту енергія кущення буває різною й показує, наскільки енергійно утворюються бічні пагони. Чим кращі умови вегетації рослин, тим вона вища. У кукурудзи енергія кущення звичайно не перевищує двох стебел, тоді як у більшості злаків за сприятливих умов вирощування стано вить 5--10, а іноді 50--100 і більше стебел на рослину.

Розрізняють загальну і продуктивну кущистість.

Загальна кущистість рослин визначається середньою кіль кістю пагонів, що розвиваються на ній, і залежить від виду, сорту, площі живлення, вмісту поживних речовин у ґрунті, його властивостей та температури. Так, в озимих хлібів вона більша, ніж у ярих, а в жита -- більша, ніж у пшениці.

Чим кращі умови для росту рослин, тим більша загальна кущистість. Але занадто велика загальна кущистість при вирощуванні хлібів на зерно не бажана, оскільки частина пагонів росте погано, утворюючи так звані підгін і підсів, що не дають урожаю. Підгоном називають пагони хлібних злаків, які значно відстають у рості від основних і часто не викидають суцвіття (недогін). Підсівом називають рослини, які відстають у рості й часі достигання від основної маси рослин даної культури.

На відміну від загальної, про дуктивна кущистість визначається кількістю стебел, які дають уро жай. У зернових хлібів вона зде більшого становить 1,5--3.

Кущення хлібів першої групи на стає у середньому через 15--18, а хлібів другої групи -- через 20-- ЗО днів після з'явлення сходів.

Період кущення у різних хлібів неоднаковий. Озимі хліба, наприк лад, кущаться довше, ніж ярі, 3 ярих довго кущаться тверда пшениця і просовидні хліба, а порівняно швид ко -- ячмінь.

В озимих культур кущення від бувається переважно восени і продовжується навесні. В ярих в умо вах сухого ґрунту воно може не відбуватися або розпоча тися при виході рослин у трубку. При цьому утворюється підгін.

Кущення хлібних злаків -- одна з важливих фаз розвитку рослин і значно впливає на врожайність.

Фаза виходу в трубку. У злакових хлібів стебло з дуже коротенькими міжвузлями і зачатковим колосом утворюється ще в період кущення (в озимих культур восени). Стеблові вузли в цей період дуже зближені й мають вигляд попе речних рубчиків, розміщених біля основи зачаткового колоса.

Міжвузля ростуть поступово, починаючи з нижнього, роз міщеного над вузлом кущення. При цьому, як правило, кожне наступне міжвузля росте швидше від попереднього. Завдяки цьому верхні вузли з колосом починають підні матися всередині листкової трубки.

Початок росту стебла в довжину називається виходом у трубку. Спочатку ріст стебла непомітний. У цей час видов жується нижнє міжвузля й утворюється зачаткове суцвіття.

Вихід рослин у трубку в озимих культур починається і навесні, після з'явлення двох-трьох нових листочків, а в ярих хлібів першої групи -- при утворенні п'ятого-шостого листка.

Фаза колосіння або викидання волоті у злакових хлібів відбувається одночасно з посиленим ростом стебла, внаслідок видовження верхніх міжвузлів і виходу суцвіття з піхви верхнього листка (з'являється половина колоса чи волоті).

Період від виходу в трубку до колосіння дуже важливий у розвитку хлібних злаків. У цей час посилено ростуть листки, стебло, формується колос чи волоть, тому рослини потребують більше г вологи і поживних речовин.

Фаза цвітіння у більшості хлібів настає через два-три дні після викидання суцвіття, і тільки в жита -- через 8--10 днів після колосіння, а в ярого ячменю -- здебільшого ще до колосіння, коли колос знаходиться у піхві листка.

За характером запилення хлібні злаки поділяють на са мозапильні (пшениця, ячмінь, овес, просо, рис) і перехрес нозапильні (жито, кукурудза). Сорго -- перехреснозапильна культура, прете майже у половини рослин спостерігається і самозапилення. У самозапильних рослин, пиляки дозрівають у закритій квітці, тому, пилок потрапляє на приймочку квітки раніше, ніж вона розкривається. Проте в суху, жарку погоду пиляки часто дозрівають після розкривання квітки. В таких випадках можливе перехресне запилення у само запильних культур.

У перехреснозапильних спочатку розвивається квітка, а пиляки розтріскуються тільки після виходу з квітки назовні, і пилок розноситься вітром. Крім того, пилок з інших квіток проростає швидше, ніж із своєї. Спека, дощі, сухі вітри негативно впливають на запилення перехреснозапильних куль тур і спричиняють череззерницю. Цвітіння колоса почи нається із середньої його частини і поширюється вгору та вниз, а волоть зацвітає з верхівки. Зерна, що утворюються першими, крупніші, ваговитіші й мають кращі посівні якості.

Фаза формування, наливання та достигання зерна хліб них злаків. Після запліднення яйцеклітини зав'язі почи нається формування зерна. В цей період інтенсивно росте зернівка. Утворюється зародок, в якому диференціюються окремі його частини. Клітини ендосперму наповнюються за пасними речовинами завдяки посиленому їх надходженню із стебел і листків.

Коли зерно заповниться поживними речовинами і сфор мується, у ньому поряд із надходженням поживних речовин починаються процесі перетворення їх із рухомого розчинного стану в нерозчинний. У практиці розрізняють три фази достигання хлібних злаків: молочну, воскову і повну.

Молочна стиглість настає через 10 - 14 днів після запліднення. На цей час зерно майже повністю виростає у довжину, вміст його являє собою молочнорідкий із суспензованими крохмальними зернами розчин. Води в зерні на початку фази 60, з наприкінці -- 40 %. Після висушування об'єм зерна зменшується майже втроє, воно стає дрібним, ; зморшкуватим, але має досить високу енергію проростання. Це пояснюється тим, що в ньому достатній вміст розчинних поживних речовин. Однак таке зерно швидко втрачає схожість.

Воскова стиглість настає через 10--12 днів після мо лочної. У багатьох хлібів у фазі воскової стиглості спо стерігається майже повне пожовтіння всієї рослини. Зерно набуває нормального кольору і воскової консистенції, легко ріжеться нігтем. Зернівка містить на початку близько 40, а наприкінці -- до 2С % води. У південних сухих районах нашої країни ця фаза триває до 6--8, а в зволожених -- 10--12 днів. Наприкінці фази у більшості рослин надход ження поживних речовин припиняється. У цій фазі почи нають роздільне збирання врожаю більшості культур.

Повна стиглість залежно від породних умов настає через 6--12 днів після воскової. Зерно в цій* фазі. сухе» містить-у південних районах 13--15, у північних -- 17--20 % води. Оскільки об'єм його зменшується, можливі втрати врожаю від обсипання, особливо у нестійких проти обсилання сортів. Кафедра рослинництва Харківського аграрного універси тету запропонувала зручний і доступний озиновий метод визначення строку збирання хлібів. Він ґрунтується на біо логічному зв'язку між фазою стиглості зерна та інтенсивністю транспірації рослин. У 1 %-й розчин еозину опускають свіжозібране колосся із соломою 15- -20 см завдовжки на 3 год. Під дією еозину колосся молочної стиглості набуває інтен сивного червоного забарвлення, колосся воскової стиглості забарвлюється слабо (тільки окремі колоски), а колосся по вної стиглості не забарвлюється.

За інтенсивністю забарвлення колосся визначають готовність хлібів до збирання.

Отже, фенологічні фази -- це таке проявления змін стану рослин в онтогенезі кожного покоління, яке можна спо стерігати візуально. Вони тісно пов'язані з більш прихова ними процесами розвитку рослин, які супроводжуються за родженням і розвитком нових органів. Ці періоди називають етапами органогенезу. Між фенологічними фазами і етапами органогенезу існує тісний зв'язок, який повторюється щоразу в онтогенезі. Тому за станом фенології можна з впевненістю говорити про органотворні (органогенні) процеси, які відбуваються у цей час в рослині. Знати про них важливо, бо саме під час зародження і початкового розвитку рослин можна впливати на швидкість і кількість сформованих органів. У розвитку зернових культур Ф» М. Куггрман виділила 12 етапів органогенезу.

У злакових культур перший етап починається ще на материнській рослині при формуванні зародка і продовжується у фазі сходів до розростання в справжні листочки всіх зародкових листочків. Він характеризується недиференційованим конусом наростання. На цьому етапі переважає тетеротрофний тип живлення, і регулювати продуктивність посіву можна підготовкою якісного насіння, встановленням оптимальних норм висіву, застосуванням прийомів, які підвищують польову схожість насіння (інкрустування, протруювання тощо).

На другому етапі конус наростання диференціюється на зачаткові вузли і міжвузля стебла, в пазухах зачаткових листків закладаються точки росту другого порядку, а на них третього і т. д. Цей етап збігається з розростанням третього листка, початком і серединою фази кущення, і в озимих, починаючись восени, може продовжуватися навесні. На цьому етапі, регулюючи живлення, вол ний режим, освітлення, можна керувати такими елементами, як кущистість і зимостійкість рослин.

На третьому етапі який збігається із закінченням фази кущення, на конусі наростання формуються членики колосового стрижня, міжвузля й вузлові горбочки осей»волоті у волотевих культур.

На четвертому етапі формуються бокові гілочки суцвіття і колосові горбочки. Він збігається з початком виходу рослин у трубку (витягування піхвової трубки листків і випрямлення пагонів). Технологічними прийомами в цей час можна змінювати кількість колосків у суцвітті, впливати на посу хостійкість.

П'ятий етап збігається а повним розростанням першого міжвузля. У цей час у суцвітті диференціюються квіткові луски зачатки репродуктивних органів -- маточок і тичинок. На цьому етапі прийомами технології вдається змінювати кількість квіток у колосках.

Шостий етап настає у фазі другого міжвузля, коли формується спорогенна тканина в пиляках, зародковий мішок, яйцеклітина і пилякові зерна. Створюючи сприятливі умови (водний режим, живлення та освітлення), можна підвищувати фертильність квіток і жаростійкість рослин. Ці ж елементи продуктивності контролюються технологічними прийомами і на сьомому та восьмому етапах органогенезу.

Сьомий етап збігається з розростанням третього-шостого міжвузлів, коли інтенсивно ростуть усі органи суцвіття і дозрівають яйцеклітини та пилякові зерна. Восьмий етап збігається з колосінням (викиданням волоті), коли закінчується формування всіх органів суцвіття і і квіток.

На дев'ятому етапі, який збігається з фенофазою цвітінь у. Збуваються запилення і запліднення та утворюється зигота. Дефіцит вологи, освітлення, незбалансованість живлення в цей період знижують озерненість суцвіття. У перехресноза пильних культур, наприклад жита, вона знижується також ери виляганні посівів, безперервних інтенсивних вітрах та за надмірно дощової погоди.

Десятий етап збігається з фенологічною фазою форму вання й росту зернівки, на якому відбуваються формування та ріст плода і насінини, диференціація в них органів за родка. На цьому етапі технологічними прийомами впливають на величину зернівки. З фенологічною фазою наливання зернівки збігається одинадцятий етап органогенезу. У цей період формуються виповненість і ваговитість зернівки.

Із настанням воскової стиглості рослина вступає у два надцятий етап органогенезу. В зернівку закінчують над ходити пластичні речовини, основним процесом є перетво рення поживних речовин у запасні, зернівка достигає.

При вирощуванні зернових культур за інтенсивними тех нологіями необхідно враховувати процеси, які відбуваються на кожному етапів органогенезу, і вимоги рослин до умов вирощування на кожному з етапів.

2.2 ЕКОЛОГІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Озима пшениця належить до холодостійких культур. На сіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1-2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із за пізненням і недружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґру нту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з'являються вже на 5 - 6-й день. Більш висока температура (понад 25 °С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною си льного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при темпе ратурі 40 °С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування воло ги, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температу рою повітря 14 -- 17 °С. Більшість сортів озимої пшениці, районова них в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осін ній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15 - 18 °С морозу, а деякі з них (Миронівська 808) -- навіть до мінус 19 -- 20 °С. Найвищою холодостійкістю озима пшени ця відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять ма ксимум захисних речовин -- цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °С. Осо бливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях темпе ратури, коли вдень повітря прогрівається до 8-12 °С, а вночі, на впаки, знижується до мінус 8-10 °С.

Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33-35 % цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 - 50 днів з сумою температур близько 520 - 670 °С. Перерослі рослини, які утворили восени 5-6 пагонів, втрачають стійкість проти низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

Озима пшениця добре витримує високі температури влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температури до 35 -- 40 °С не за вдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Цим відзначаються переважно сорти південного походження, на приклад, Одеська 51, Безоста 1 та ін. Протягом вегетації сприятли вою середньою температурою є 16 -- 20 °С із зниженням у період ку щення до 10 - 12 °С та підвищенням при трубкуванні до 20 - 22 °С, цвітінні і наливанні зерна -- до 25 -- 30 °С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °С.

Вимоги до вологи. Озима пшениця потребує достатньої кілько сті вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґру нту до 200 мм, а на період колосіння -- не менше 80 - 100 мм гри постійній вологості ґрунту 70-80 % НВ. Вологість, більша за 80 % НВ, несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через насичення повітря в ґрунті.

Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400-500 у сприятливі за вологої ; роки він знижується до 300. у посушливі -- підвищується до 600 - 700. Особливо високим він буває у період схо ди -- початок кущення (800 - 1000), найменшим -- наприкінці ве гетації (150 - 200). Більш економно витрачають вологу рослини, до статньо забезпечені поживними речовинами.

Протягом вегетації пшениця поглинає вологу нерівномірно. Найбільше вона потрібна рослинам у період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квітки. Не стача вологи в цей час зумовлює значне зниження врожаю внаслі док меншої кількості зерен у колосі та меншої маси 1000 зерен.

В умовах Степу і південного Лісостепу велике значення має во логість посівного шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґру нті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м'якої пшениці відбувається при поглинанні 50-55 % води від сухої маси насіння, а в твердої -- на 5-15 % більше. Тому дружні сходи з'являються лише при наявності в посівному шарі 10 -- 15 мм про дуктивної вологи, а процес кущення -- при вологості орного шару 0-20 см не менше 20 - ЗО мм. При достатньому забезпеченні рос лин водою вони нормально кущаться, формують добре розвинену вторинну кореневу систему, стають більш зимо- та морозостійкими. Про високу потребу озимої пшениці у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, залежно від зони вирощування, в середньому 2500 -- 4000 м3/га. Тому нагро мадження і збереження ґрунтової вологи для пшениці, особливо в Степу, є одним з важливих факторів її високої продуктивності.

Вимоги до ґрунту. За даними А. І. Носатовського, коренева си стема озимої пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрун ти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними влас тивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речо вин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6 - 7,5).

Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1 -- 1,25 г/см3. При об'ємній масі 1,35 -- 1,4 г/см3 ріст коріння пригнічується, а якщо вона пере вищує 1,6 г/см3, корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточинах та щілинах.

Надмірна пухкість ґрунту з об'ємною масою менше 1,1 г/см3 теж несприятлива для формування коріння, бо при наступному осіданні ґрунту можливе обривання коренів (що буває, наприклад, при запізнілій оранці). На таких ґрунтах багато втрачається води і верхній шар пересихає, що особливо небажано для посушливих районів. Встановлено, що серед озимих культур озима пшениця -- одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземних ґрунтах на півдні -- також на каштанових і темно-каштанових Малопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзо листі та солонцюваті ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочу вання, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрун тах можна вирощувати до 40 ц/га і більше зерна пшениці.

За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту азоту 3,75, фосфору -- 1,3, калію -- 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку -- для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

Вимоги до світла. Озима пшениця належить до рослин довго го світлового дня. Вегетаційний період її. залежно від району виро щування та особливостей сорту, коливається від 240 - 260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються, і пшениця вилягає.

2.3 ХАРАКТЕРИСТИКА СОРТІВ ПШЕНИЦІ

Сорти. Коломак 3. Пшениця м'яка. Різновидність еритроснермум. Середньостиглий. Стебло середньої товщини, міцне, пусте. Листки зелені, за величиною проміжні, не опушений восковий наліт середній. Колос солом'яно-жовтий, призматичний, щільний. Зернівка червона, нзшввидовженз, борідка середня. Урожайність -- 44,9--58 ц/га. Зимостійкість - 4,3--4,7 бала. Стійкість протії вилягання -- 4,8 бала, обсипання -- 4,8, посухи -- 4,2 бала. Ураженвсть борошнистою росою -- 10,6--20,5 %, бурою іржею -- 15,1--21,8, фузаріозом -- 5,0--8,6 %. Вміст білка -- 11,5--13,9 %, клейковили -- 24,1--29,2%. Маса 1000 зерен -- 40,4--45,1 г. Загальна хлібопекарська оцінка -- 3,7---4,5 бала. Рекомендований для вирощування в Степу, Лісостепу і на Поліссі.

Альбатрос одеський. Пшениця м'яса. Різновидність єретроспермум. Рослини заввишки 75--108 см. Листки світлозелені, вузькі, короткі. Колос циліндричний, завдовжки 9-- 11 см, середньощільний, вегетаційний період -- 287--303 дні. Стійкість проти вилягання -- 3--5 балів, зимостійкість 4---5 балів. Придатний для вирощування за інтенсивною технологією. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі Аміяні Вміст білка -- 13,6--14,6 %, сирої клейковини -- 28.4-29,3 %. Маса 1000 зерен -- 33,7--44,7 г. Загальна Жопекзрська оцінка -- 4--4,5 бала. Рекомендований для збування в Степу і Лісостепу.

Вимпел одеський. Пшениця м'яка. Різновидність лютес. Ранньостиглий. Кущ нагаврозлогий, стебло тонке, пусте, пружне. Листки світло-зелені, без опушення. Колос циліндричний, білий, завдовжки 8--9 см, середньої щільності. Зернівка середньої крупності, червона, напіввиражена, боріздка ока. Морозостійкість середня -- вище середньої. Урожайність -- 56,6 на богарних і 69 ц/га на зрошуваних земдях. Маса 1000 зерен -- 41,5--42,4 г. Рекомендований дня вирощування в Степу і Лісостепу.

Миронівська 30. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс, середньостиглий. Форма куща проміжна, стебло міцне, середньої товщини. Листки зелені, опушення відсутнє, циліндричний, білий, середньої довжини, зернівка крупна, овалновидовжена, червона. Маса 1000 зерен -- 45,4--46,2 г. ФЙйкість проти вилягання -- 4,7--4,8, обсипання.-- 4,7--4,9. Ураження борошнистою росою -- 3--3,2 %, бурою іржею -- 4-4,9, фузаріозом -- 0,6--4 %. Рекомендований для виро щування в Лісостепу і на Поліссі.

Поліська 87. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс. Сходи темно-зелені. Стебло пусте, досить міцне Із слабим, восковим нальотом. Листки темно-зелені, вузькі, короткі. Колос призматичний, нещільний. Зерно яйцеподібної форми,, велике. Маса 1000 зерен -- 45--53,2 г. Середшюстиглий Вегетаційний період -- 288--306 днів. Добре зимує. Зи мостійкість -- 4--5 балів. Вміст білка -- ІЗ--14, сирої клей ковини -- 25,9--29,3 %. Загальна хлібопекарська оцінка -- 3,2--3,8 бала. Задовільний філер. Урожайність -- 52,8-- 62,8 ц/га. Рекомендований для вирощування в Лісостепу і на Поліссі.

Ровенська ЗІ. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс, пізньостиглий. Форма куща прямостояча, стебло міцне, тов сте. Листки темно-зелені з сизим відтінком, широкі, неопушені. Колос циліндричний, солом'яно-білий, завдовжки 8-- 11 см, щільний. Зернівка середньої крупносгі, напіввидовжена, червона, боріздка глибока. Маса 1000 зерен -- 42,6--46,4 г. Урожайність -- 57,8--64,1 ц/га. Стійкість проти виляган ня -- 4,6--4,8 бала. Ураження борошнистою росою -- 4,7-- 6,4 %. Рекомендований для Лісостепу і Полісся.

Тіра. Пшениця м'яка. Різновидність еритроспермум. Середньоранній. Форма куща сланка, стебло середньої товщина, міцне. Листки зелені, без опушення, з восковим нальотом. Колос coлом'яно-жовтий, призматичний, середньої щільності. Зернівка яйцеподібна, середка за величиною, борідка неширока, неглибока. Маса 1000 зерен -- 37,4--41 г. Уржайність -- 46,4--54,9 ц/га. Вміст білка --11,7--14,3, клейковини -- 25,0--29,1 %, хлібопекарська,оцінка -- 3,6 -4,8 бала. Стійкість проти вилягання -- 4,9 бала, ураженість борошнистою росою -- 12,6--19,2 %. Рекомендований для вирощування в Степу, Лісостепу і на Поліссі.

Українка одеська. Пшениця м'яка. Різновидність еритроспермум. Середньоранній. Форма куща напіврозлога, стебло міцне, товсте, листки темно-зелені з сизим відтінком. Кола циліндричний або злегка веретеноподібний, білий, завдовжки 8--9 см, більш щільний у верхній частині. Зернівка середньої величини, червона, боріздка середня. Маса 1000 зерен 40,3--44,6 г. Урожайність -- 51,0--61,5 ц/га. Стійкість проти вилягання -- 4,8 бала. Ураження борошнистою росою 1,4--5,6 %г бурою іржею -- 4,4--6,9, фузаріозом -- 1-3,2 %. Рекомендований для вирощування в Степу, Лісостепу і Поліссі.

Одеська 161. Пшениця м'яка. Різновидність еритроспермумі Ранньостиглий. Форма куща напівстояча, стебла міцне, просте, середньої товщини. Листки світло-зелені, не опушені, колос циліндричний, до верху звужений. Зернівка середня за розміром, видовжено-овальна, червона, боріздка глибока морозостійкість вище середньої. Урожайність -- 52,8--64,5 ц/п. Маса 1000 зерен -- 41--44 г. Стійкість проти вилягання 4,3--4,8 бала. Ураженість борошнистою росою -- 2,6--6,8 %. Рекомендований для вирощування в Степу, Лісостепу і на Поліссі.

Юна. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс. Висота рослин -- 73 см. Стебло середньої товщини, міцне. Листки середні за довжиною, світло-зелені. Колос призматичний білий, завдовжки 9--11 см, .безостий. Зерно червоне, напівкругле, боріздка неглибока, основа опушена. Маса 1000 зерен - 40 г. Урожайність -- 57,5 ц/га. Зимостійкість -- 4 бали, стійкість проти вилягання --г 4 бали. Рекомендований для вирощування в Степу і Лісостепу.

Спартанка. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс. Сходи темно-зелені. Листки, вузькі, короткі, темно-зелені. Рослини заввишки 49--100 см. Стебло пусте з помірним восковим нальотом. Колос веретеноподібний, середньої довжини і щільності. Зерно овально-видовжене з неглибокою боріздкою, крупне. Маса 1000 зерен-- 35,1-^-45,4 ґ. Середньоранній. Вегетаційний період -- 242--296 днів. Стійкість проти обсипання зерна -- 4,5--5 балів. Вміст білка -- 13,8--15,3, сирої клейковини - 28,4--32,2 %. Загальна хлібопекарська оцінка -- 3,5--3,9 бала. Урожайність зерна -- 45,1--61,5 ц/га. Рекомендований для вирощування в Степу і Лісостепу.

Київська остиста. Пшениця м'яка. Різновидність еритроснермум. Середньостиглий. Форма куща проміжна. Стебло міцне, пусте, середньої товщини. Листки зелені, опушення 2-сутнє, без воскового нальоту. Колос циліндричний, білий, рихлий, завдовжки 10,5 см. Зерно середньої крупності, червоне, опушене, видовженої форми, боріздка неглибока. Маса 1000 зерен -- 45,2--46 г. Урожайність -- 53,2--57,6 ц/га. Зимостійкість -- 4,7--4,8 бала. Стійкість проти вилягання -- 4,9 бала. Ураженість борошнистого росою -- 6,1--8,2 %. рекомендований для вирощування в Лісостепу і на Поліссі.

Веселка. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс. Середньостиглий. Кущ прямостоячий, стебло середньоросле, міцне. Листки яскраво-зелені, слабоопущені, восковий наліт відсутній. Колос білий, призматичний, безостий. Зернівка червона, крупноовальна з розвішеним чубком. Маса 1000 зерен -- 44 2 г. Стійкість проти вилягання -- 4,7 бала, обсипання -- 4 8, посухи -- 4,7 бала. Ураженість борошнистою росою -- 10,6 %» бурою іржею -- 15,1, фузаріозом -- 10,3 %. Вміст білка -- 14,5, сирої клейковини -- 30,3 %. Загальна хлібо-пекарська оцінка -- 3,6 бала. Урожайність -- 56,3 ц/га. Рекомендований для вирощування в Лісостепу.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.