Лептоспіроз собак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

2. Власні дослідження

2.1 Матеріали і методи дослідження

2.2 Характеристика бази виконаних досліджень

2.3 Епізоотичне обстеження

2.4 Результати власних досліджень

2.5 Обговорення отриманих результатів

Висновки і пропозиції виробництву

Список використаних літературних джерел



Вступ

Актуальність теми. На сьогоднішній день проблема лептоспірозу в Україні залишається актуальною, не дивлячись на значні зусилля лікарів ветеринарної та гуманної медицини. Це зумовлено не лише економічними збитками, які спостерігаються при ураженні продуктивних тварин, але і тим, що лептоспіроз є зооантропонозом, від якого може загинути і людина.

Відомо, що серед домашніх тварин саме собаки і кішки найбільш близько контактують з людиною. При цьому власники цих тварин мало обізнані із реальною загрозою лептоспірозу і не завжди роблять щеплення своїм улюбленцям. Крім того, ставлення суспільства до дрібних домашніх тварин значно змінилося. Якщо раніше собаки, хворі на лептоспіроз, підлягали знищенню, то зараз таких тварин лікують. В Україні також існує серйозна проблема із безпритульними тваринами, які залишаються одним із головних резервуарів збудника та сприяють розповсюдженню захворювання завдяки тривалому безсимптомному лептоспіроносійству. Цей факт відіграє значну роль у збереженні патогенних сероварів, формуванні вогнищ інфекції та розповсюдженні захворювання за їх межі.

Зважаючи на вищевказане, актуальним постає питання щодо дослідження розповсюдженості окремих сероварів лептоспір у м. Києві, динаміки гематологічних та біохімічних показників крові хворих тварин, розробки ефективних та безпечних схем етіотропної та патогенетичної терапії, а також вивчення ефективності сучасних засобів профілактики лептоспірозу собак та їх удосконалення з метою оптимізації боротьби із даним зооантропонозом.

Мета. Вивчення розповсюдження лептоспір серед собак, а також вдосконалення існуючих методів лікування та профілактики лептоспірозу.

Завдання:

1. Вивчити епізоотичну ситуацію щодо лептоспірозу собак у м.Києві

2. Проаналізувати результати щодо лептоспірозу собак у м.Києві

3. Визначити оптимальні матеріали і методи досліджень лептоспірозу

4. Охарактеризувати базу виконаних досліджень

5. Провести епізоотичні обстеження лептоспірозу собак

6. Отримати результати досліджень

7. Проаналізувати результати дослідження лептоспірозу

8. Зробити висновки проведеної роботи

Об'єкт - лептоспіроз собак ( діагностика, лікування і профілактика ).

Предмет - клінічно здорові і хворі на лептоспіроз собаки, серовари збудника лептоспірозу.



1. Огляд літератури

Лептоспіроз - це інфекційне природно-вогнищеве захворювання, яке перебігає з явищами септицемії, геморагічного гастроентериту, виразкового стоматиту, некрозів шкіри, та також проявляється абортами та народженням нежиттєздатного молодняка. До лептоспірозу сприйнятливі всі види ссавців та людина.

Епізоотологічна ситуація щодо лептоспірозу собак у м. Києві протягом 2010-2013 рр. Вивчення епізоотичної ситуації з лептоспірозу собак у м. Києві у 2010 р. показало, що серед 980 досліджених у РМА зразків сироватки крові позитивно реагували 183 або 18,7 %, з них 109 (59,5 %) - із сероваром L. canicola та 69 (37,7%) - із сероваром L. icterohaemorrhagiae. Позитивна реакція по обох сероварах спостерігалася у п'яти випадках (2,7%).

Серед 782 досліджених зразків сироватки крові виявлено 179 (22,9%) позитивно реагуючих, серед них 100 (55,9%) - із сероваром L. canicola та 46 (25,6%) - із сероваром L. icterohaemorrhagiae. Кількість тварин із позитивною реакцією щодо обох збудників дещо зросла і становила 18,4% (табл. 1).

Серологічне дослідження сироваток крові 156 безпритульних собак показало, що 26,3% проб виявилися позитивними. Серед них 21,9% позитивно реагували із сероваром L. canicola, а 48,7% - із L. icterohaemorrhagiae.

У 2013р. у РМА досліджено 1044 проб сироватки крові домашніх собак та 121 - безпритульних. Серед домашніх тварин позитивно реагували 340 голів (34,1%), у тому числі із сероваром L. canicola - 29,7%, а із сероваром L. icterohaemorrhagiae - 24,9%.

Кількість змішаних позитивних реакцій (відносно обох збудників) становила 45,4% від позитивно реагуючих, що перевищувало аналогічні дані за 2000 - 2001 роки на 42,7% та 27% відповідно. Відзначено також ураження тварин нетиповими для даного регіону сероварами - L. grippothyphosa (1,2% від загальної кількості позитивних), L. polonica (0,9%), L. tarassovi (1,2%) та L. kabura (0,3%).

Таблиця 1 Епізоотологічна ситуація щодо лептоспірозу собак у м.Києві за 2010-2013 рр.

Рік	Райони із значним розповсюдженням лептоспірозу собак	Позитивних проб, %
		Всього	L. Icterohaemorrhagiae	L. Canicola	змішані
2000	Московський Мінський Ленінградський	18,7	37,7	59,5	2,6
2001	Дарницький Голосіївський Святошинський	22,9	25,7	55,9	18,4
2002	Дніпровський Оболонський Печерський	34,1	24,9	29,7	45,4
2003	Деснянський Оболонський Дарницький	21,6	8,3	7,2	84,5

Станом на 2013р. досліджено 1581 проб сироватки крові домашніх собак. Виявлено, що серед 342 (21,6% від загальної кількості) позитивно реагуючих домінують тварини, уражені L. icterohaemorrhagiae (8,3%) та L. canicola (7,2%). Відзначено суттєве збільшення частки змішаних позитивних реакцій - їх кількість становила 279, що складало 81,5% від позитивно реагуючих та відповідно на 63,6 та 37,6 % перевищувало аналогічні показники за 2010 та 2013 роки (рис. 1). Серед досліджених сироваток крові найбільшу кількість позитивно реагуючих зразків відібрано у Дніпровському, Оболонському та Печерському районах м. Києва, що видно з табл. 1.

Рис. 1. Виявлення змішаних позитивних реакцій відносно обох сероварів лептоспір - L.icterohaemorrhagiae і L.canicola у м. Києві протягом 2010-2013 р.

Отримані дані епізоотичного моніторингу свідчать про домінування L.canicola та L.icterohaemorrhagiae як етіологічних чинників лептоспірозу серед домашніх собак у м. Києві. Також відзначено зростання кількості випадків змішаної інфекції та ураження тварин збудниками L. grippothyphosa, L. polonica, L. tarassovi та ін., що підтверджується результатами РМА.

Гематологічні та біохімічні показники крові собак, хворих на лептоспіроз. Вивчення гематологічних та біохімічних показників крові здійснювали з метою встановлення патогенетичних особливостей лептоспірозу у собак при ураженні представниками окремих сероварів з метою подальшого їх використання у диференційній діагностиці.

Дослідження крові собак показали, що кількість еритроцитів у тварин, хворих на лептоспіроз, була нижчою, ніж у клінічно здорових собак контрольної групи, різниця складала 1,1 Т/л (Р < 0,05), те ж спостерігалося і відносно вмісту гемоглобіну, а різниця відповідно становила 21,6 г/л (Р < 0,01), що свідчить про наявність гемолізу помірної інтенсивності. Кількість лейкоцитів у собак як з жовтушною, так і з безжовтушною формами лептоспірозу виявилася вищою, ніж у здорових, і становила 15,2 ± 4,6 Г/л, що вірогідно (Р < 0,01) перевищувало дані контрольних тварин. Крім того, у хворих тварин спостерігалася помірна лімфопенія та нейтрофілія за рахунок збільшення кількості сегментоядерних клітин.

Дослідження біохімічних показників у собак із безжовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.canicola, показало інтенсивне зростання вмісту сироваткового креатиніну та сечовини відповідно на 63,2 та 17,1 ммоль/л (Р < 0,01), а також появу значної кількості сечової кислоти (373 ± 10,1 ммоль/л), що видно з рис.2. Показниками розвитку гепаторенального синдрому було вірогідне підвищення активності лужної фосфатази та трансаміназ АЛТ і АСТ (Р < 0,01; Р < 0,001).

Рис.2. Біохімічний аналіз крові собак із безжовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.canicola

У тварин із жовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.icterohaemorrhagiae, відзначалася більш виражена гіперферментемія (рис.3).

Так, активність АЛТ у них перевищувала даний показник собак, уражених L.canicola, на 33,1 МО/л, а АСТ - на 20,9 МО/л (Р < 0,001). Крім того, вміст білірубіну у тварин з жовтушною формою на 31 ммоль/л перевищував аналогічний показник у собак з безжовтушною формою, що свідчить про переважне ураження печінки, хоча показники діяльності нирок (вміст сечової кислоти, сечовини та креатиніну) вірогідно перевищували аналогічні дані контрольних собак. епізоотичний лептоспіроз собака

У тварин обох груп відзначалася гіпоглобулінемія. Так, у тварин, уражених L.canicola, вміст глобулінів був на 24,9 г/л нижчим, а у собак, уражених L.icterohaemorrhagiae, на 25 г/л , ніж у тварин контрольної групи (Р< 0,001).

Рис.3. Біохімічний аналіз крові собак із жовтушною формою лептоспірозу, уражених сероваром L.icterohaemorrhagiae

Таким чином, у тварин, хворих на лептоспіроз, виявлено характерні зміни гематологічних та біохімічних показників крові. Відзначено виразні розходження у біохімічній картині крові тварин, уражених різними сероварами лептоспір.

Ефективність комбінованої етіотропної терапії. Як показали результати дослідження, позитивний ефект при застосуванні протилептоспірозної сироватки спостерігався, якщо її вводили дворазово з інтервалом 12 - 24 год. не пізніше 4-ї - 6-ї доби від появи клінічних ознак захворювання. Однак, у 8,3 % тварин після другого введення специфічної сироватки спостерігався анафілактичний шок.

Серед собак другої групи, яким внутрішньом'язово вводили 0,5 % розчин депоміцину у дозі 1 мл/10 кг маси тіла протягом семи діб, а потім per os доксициклін у дозі 20 мг/кг, у 97,5 % тварин спостерігалося повне одужання без рецидивів, що на 22,5 % перевищувало відповідний показник у тварин першої групи. У 1,8 % собак спостерігали незначні побічні прояви (блювоту) під час застосування доксицикліну. Рецидив захворювання спостерігався у 0,7 % тварин даної групи.

У тварин третьої групи, яким застосовували препарат фармазин-50 у дозі 10 мл/10 кг маси тіла внутрішньом'язово протягом 10 діб, а потім per os доксициклін у дозі 20 мг/кг, повне одужання без рецидивів спостерігали у 98,2 % собак, що на 23,2 % перевищувало відповідний показник у тварин першої групи, яким вводили протилептоспірозну сироватку.

Серед тварин четвертої групи, яким протягом 10 діб вводили препарат цефтриаксон внутрішньом'язово у дозі до 2г/голову 1раз на добу, а потім - per os доксициклін у дозі 20 мг/кг, повне одужання відзначалося у 96,7 % випадків. У 2 % тварин спостерігали побічні ефекти при застосуванні цефтриаксону - болючість при введенні та виникнення поодиноких інфільтратів у товщі м'язів, що зникали протягом семи діб.

При застосуванні стрептоміцину-КМП у дозі 15 мг/кг маси тіла двічі на добу протягом 14 діб серед тварин п'ятої групи повне одужання без рецидивів та побічних ефектів спостерігалося у 49 % собак. У 29 % відзначалося погіршення клінічного стану - блювота, анурія, зростання вмісту сечовини та креатиніну у сироватці крові. 20 % тварин мали рецидиви захворювання.

Отже, найбільш ефективним та безпечним виявилося застосування трьох комплексів антибіотикотерапії: 1) депоміцин і доксициклін; 2) фармазин-50 і доксициклін; 3) цефтриаксон і доксициклін. Дані комбінації антибіотиків забезпечували високий відсоток одужання тварин за відсутності побічних ефектів та рецидивів. Застосування стрептоміцину-КМП виявилося менш ефективним та супроводжувалося побічними проявами.

Ефективність комбінованих схем патогенетичної терапії. Дослідження клінічної ефективності препарату катозал при лептоспірозі собак показало, що вже на 72-у год. після введення препарату у периферійній крові дослідних тварин першої дослідної групи кількість еритроцитів зросла на 1,65 Т/л порівняно із даним показником до введення препарату (Р < 0,01). Вміст гемоглобіну через п'ять діб від початку лікування зріс на 48,4 г/л і у досліджуваних тварин становив 132,4 г/л (Р < 0,001), тоді як у собак контрольної групи, яким на фоні етіотропної терапії катозал не застосовували, вміст гемоглобіну становив 100,2 ± 6,9 г/л, і був значно нижчим за такий у собак першої дослідної групи - на 32,3 г/л (Р < 0,01). У тварин даної групи відзначено поступове зниження кількості лейкоцитів, яка через сім діб після початку лікування вже становила 11,8 ± 2,7 Г/л, що на 3,4 Г/л було нижчим за аналогічний показник до початку лікування (Р < 0,001) та на 2,9 Г/л - за відповідні дані тварин (Р < 0,05). Кількість лімфоцитів у собак першої дослідної групи поступово зростала і на сьому добу від початку курсу лікування збільшилася на 12,3 %, а у контрольних тварин - дещо менше - на 4,6 % (Р < 0,05).

Відзначено позитивний вплив катозалу на динаміку біохімічних показників сироватки крові (табл. 2). Так, у тварин першої дослідної групи відзначено більш швидке зниження вмісту сироваткового білірубіну, сечовини, креатиніну, активності лужної фосфатази (Р < 0,001; Р < 0,01), амілази (Р < 0,05) порівняно із показниками тварин контрольної групи.

Таблиця 2 Показники крові собак при застосуванні катозалу

Показник	Норма	До лікування	Після курсу лікування
			без катозалу	з катозалом
Гемоглобін, г/л	110 - 170	84 ± 5,8	100,2 ± 6,9	132,4 ± 7,5
Еритроцити, Т/л	5,8 - 8,4	5,68 ± 1,4	4,8 ± 1,5	6,45 ± 1,7
Лейкоцити, Г/л	8,5 - 10,5	15,2 ± 2,5	12,3 ± 2,4	11,8 ± 2,7
Сегментоядерні нейтрофіли, %	43 - 71	72 ± 5,8	69 ± 5,6	64 ± 6,9
Лімфоцити, %	21 - 40	11,8 ± 3,5	16,4 ± 4,3	24,1 ± 5,8
Білірубін, ммоль/л	0,9 - 10,6	12,9 ± 3,9	5,3 ± 2,4	2,4 ± 1,8
Сечовина, ммоль/л	3,1 - 9,2	17,8 ± 6,8	9,3 ± 2,6	6,7 ± 3,5
Азот сечовини, ммоль/л	3,6 - 7,1	8,3 ± 2,9	5,4 ± 1,3	4,6 ± 2,7
Тригліцериди, ммоль/л	0,11 - 5,65	2,2 ± 0,33	1,3 ± 0,45	2,3 ± 0,32
Креатинін, ммоль/л	44,3 - 138,4	190 ± 4,17	129 ± 4,7	67,5 ± 3,75
Лужна фосфатаза, МО/л	10,6 - 100,7	142,2 ± 4,57	112,1 ± 7,7	87,2 ± 8,5
Глобуліни, г/л	20,6 - 37	6,5 ± 0,11	15,6 ± 3,8	20,0 ± 4,2
АЛТ, МО/л	15 - 57,3	87,1 ± 7,45	61,7 ± 4,6	47,8 ± 7,2
АСТ, МО/л	8,9 - 48,5	59,4 ± 4,43	52,5 ± 4,1	27,5 ± 3,6
Тимолова проба, од	1,6 - 2,0	0,9 ± 0,07	1,2 ± 0,8	1,6 ± 0,2
Калій, ммоль/л	3,6 - 5,2	5,7 ± 1,6	4,8 ± 1,9	4,5 ± 1,3
Натрій, ммоль/л	140 - 153	146,6 ± 4,7	141,2 ± 8,6	139,8 ± 6,9
Глюкоза, ммоль/л	3,4 - 6,0	4,79 ± 1,2	5,3 ± 2,3	5,4 ± 1,5
Амілаза, МО/л	500 - 1500	1630 ± 75,9	1530 ± 75,4	1500 ± 80,2
Загальний білок, г/л	50 - 80	65,5 ± 10,4	68,4 ± 8,6	66,5 ± 14,6
Сечова кислота, ммоль/л	-	80,6 ± 5,74	26,2 ± 5,37	-

Дослідження зразків сироватки крові у РМА із антигенами семи серологічних груп лептоспір не виявило антитіл до сероварів L. kabura, L. polonica, L. tarassovi та L. pomona. Титри аглютинуючих антитіл, специфічних до L. grippothyphosa, L.canicola та L.icterohaemorrhagiae у собак контрольної групи, яким вводили лише антибіотики, різко знижувалися чи навіть взагалі зникали, що вказує на суттєве пригнічення гуморальної імунної відповіді.

У собак дослідної групи на фоні нормалізації загального стану та показників крові титри специфічних антитіл залишалися високими 1:100 - 1:500 і через п'ять тижнів після курсу лікування, що свідчить про наявність напруженого імунітету. Ефективним компонентом патогенетичної терапії при лептоспірозі виявився препарат на основі ессенціальних фосфоліпідів - ессенціале-Н. Серед собак другої дослідної групи, яким препарат спочатку вводили внутрішньовенно у дозі 1 мл/голову, а потім - per os протягом трьох тижнів, вже на 10-у добу відзначалося покращення клінічного стану - зникнення блювоти та жовтушності слизових оболонок. Дослідження біохімічних показників крові на 14-у добу показало суттєве зниження активності амінотрансфераз. Так, активність АЛТ зменшилася на 56,1 МО/л порівняно із такою до початку лікування, а АСТ - на 42,3 МО/л (Р < 0,001). Загальний вміст білірубіну зменшився на 11,8 ммоль/л і становив 3,12 ± 1,16 ммоль/л (Р < 0,01).

Вивчення клінічної ефективності гепато- та кардіопротекторного препарату тіотриазоліну показало, що його застосування сприяє вірогідному зниженню ферментемії, вмісту креатиніну у сироватці крові порівняно із тваринами контрольної групи (Р < 0,01). Активність лужної фосфатази у тварин контрольної групи переважала даний показник собак третьої дослідної групи на 24,32 од/л (Р < 0,01).

Препарат глутаргін при застосуванні у собак із безжовтушною формою лептоспірозу виявив високий гіпоамоніемічний ефект. Зокрема, вміст сечовини у сироватці крові собак четвертої дослідної групи зменшився майже втричі і становив після проведеного лікування 6,1 ± 3,38 ммоль/л, що на 4 ммоль було меншим, ніж серед тварин контрольної групи (Р < 0,01), у яких відзначалася помірна залишкова азотемія. Така ж тенденція спостерігалася і відносно вмісту азоту сечовини. Вміст креатиніну зменшився до нормальних параметрів вже на 10-у добу застосування препарату і становив 100,6 ± 10,01, що може свідчити про нормалізацію фільтраційної функції ниркових клубочків.

Введення собакам п'ятої дослідної групи антиферментного препарату контрикал сприяло нормалізації функції підшлункової залози, що видно із вірогідного зниження активності амілази у сироватці крові - на 790 МО/л порівняно із аналогічним показником перед початком лікування (Р < 0,01), а також лужної фосфатази, проте різниця виявилася невірогідною (Р > 0,05).

Вивчення клінічної ефективності препарату леспенефріл при безжовтушній формі лептоспірозу у собак шостої дослідної групи показало, що застосування препарату нормалізувало функціональну здатність нирок. Зокрема, відзначено суттєве зниження вмісту сечовини, азоту сечовини та креатиніну - відповідно на 8,59; 5,09 та 87,3 ммоль/л (Р < 0,001; Р < 0,01), при відсутності сечової кислоти, тоді як у собак контрольної групи залишковий вміст сечової кислоти у сироватці крові реєструвався і на 14-у добу після проведеної антибіотикотерапії. Вміст сироваткового калію після перорального застосування леспенефрілу вірогідно (на 2,9 ммоль/л) знизився порівняно із аналогічним показником до початку лікування (Р < 0,01).

Застосування у собак сьомої дослідної групи плазмозамінника реосорбілакту значно покращило клінічний стан хворих собак - зникли симптоми дегідратації, блювота, з'явився апетит, що свідчить про покращення тканинної регідратації та дезінтоксикаційну дію препарату. Зниження вмісту сироваткового креатиніну, сечовини та сечової кислоти свідчить про нормалізацію функції нирок.

У тварин восьмої дослідної групи після застосування комплексного регідратанту спостерігалося суттєве - на 4,2 Г/л - зниження кількості лейкоцитів (Р < 0,01), що пов'язано із протизапальною дією дексазону, який входить до складу регідратанту. Введення гіпертонічного розчину глюкози та аскорбінової кислоти сприяло покращенню мікроциркуляції, що підтверджувалося зниженням вмісту креатиніну, сечовини та сечової кислоти - відповідно на 51; 7,5 та 150 ммоль/л (Р < 0,001; Р < 0,01). Відзначено також вірогідне зростання кількості глобулінів - на 13,7 г/л порівняно із даним показником до початку лікування.

У тварин дев'ятої дослідної групи вже на сьому добу не спостерігали симптоми хвороби, нормалізувалися більшість гематологічних та біохімічних показників. Зокрема, відзначено суттєве зростання вмісту гемоглобіну та кількості еритроцитів крові (відповідно на 69,4 г/л та 1,77 Т/л (Р < 0,001; Р < 0,01), зниження кількості лейкоцитів (на 5,5 Г/л (Р < 0,001) та підвищення кількості лімфоцитів (Р < 0,01). Спостерігалася нормалізація показників функціональної здатності нирок (креатинін, сечовина, азот сечовини) та печінки (активність АЛТ, АСТ, вміст білірубіну).

Застосування вищевказаних препаратів у комплексі виявилося найбільш ефективним (рис. 4).

Рис.4. Біохімічні показники крові у собак, яким застосовували комплексний курс патогенетичної терапії

Отже, застосування патогенетичної терапії суттєво підвищує ефективність лікування собак, уражених як жовтушною, так і безжовтушною формами лептоспірозу. Успішне комбіноване застосування засобів патогенетичної терапії підтверджує їх синергізм та доцільність поєднання на фоні антибіотикотерапії.

Дієтотерапія при лептоспірозі. Дослідження впливу спеціального корму Royal Canin Hepatic у собак, хворих на лептоспіроз, показало, що його згодовування під час лікування антибіотиками сприяло покращенню загального стану тварин. Собаки поїдали корм охоче, блювоти, проносів чи алергійних реакцій не спостерігалося, тоді як у тварин контрольної групи, яким згодовували звичайні корми, у 14,3 % зустрічалися ускладнення у вигляді блювоти, підвищеної спраги чи діареї.

Клінічний стан собак, хворих на безжовтушну форму лептоспірозу, яким згодовували спеціальний корм Royal Canin Renal, був значно кращим, ніж у тварин контрольної групи. Навіть за умов анорексії тварини поступово починали поїдати корм, спостерігалося затухання виразкових процесів на слизовій оболонці ротової порожнини, а наявність флавонів та знижена кількість фосфатів сприяли покращенню функції нирок.

Отже, застосування спеціальних кормів при лікуванні та реабілітації собак, хворих на лептоспіроз, попереджує появу віддалених ускладнень та оптимізує процес одужання.

Формування поствакцинального імунітету щодо лептоспірозу у собак.

Багато власників чомусь переконані, що собаці вистачить до кінця життя тих щеплень, які були зроблені у віці до 1 року. Можливо, це і стосується вірусних інфекцій, до яких сприйнятливі цуценята, але на лептоспіроз собака може захворіти у будь-якому віці, і найбільш тяжко захворювання проходить в старшому та похилому віці.

Як показали результати постановки РМА із антигенами семи сероварів лептоспір, у пробах сироватки крові собак першої та другої дослідної груп, яким вводили вакцини Nobivac L та Nobivac RL відповідно, максимальний рівень відповідних антитіл після першого введення вакцини - 1 : 156,8 ± 9,3 - спостерігався через три тижні після щеплення і утримувався протягом трьох місяців.

Через шість місяців титри антитіл були низькими - близько 1 : 50 ++, а у 85 % тварин були взагалі відсутні. Після ревакцинації титр антитіл значно зріс - до 1 : 236,2 ± 1,47 - 1 : 266,4 ± 15,8 та утримувався стабільно протягом року.

Серед собак третьої дослідної групи, щеплених полівалентною вакциною Vangard 5L, спостерігалася подібна тенденція, однак титри антитіл були дещо нижчими і через три тижні після першого введення вакцини становили у РМА із антигеном L.canicola - 1 : 122,6 ± 9,7, а із антигеном L.icterohaemorrhagiae - 1 : 214,8 ± 14,7, що було вірогідно нижчим за аналогічні показники у тварин першої і другої дослідних груп (Р < 0,01)

Через рік після щеплення титри антитіл значно знизилися і становили вже 1 : 16,8 ± 1,4 та 1 : 22,8 ± 1,8.

Протилептоспірозні антитіла у максимальних титрах після першої вакцинації спостерігалися у пробах сироватки крові собак четвертої групи, яким вводили полівалентну вакцину Hexadog. Вони вірогідно перевищували аналогічні показники собак першої, другої та третьої дослідних груп (Р < 0,001; Р < 0,01) протягом усього періоду досліджень.

Після ревакцинації вміст антитіл зріс майже вдвічі і становив у РМА з антигеном L.canicola - 1 : 424,6 ± 24,8, а з L.icterohaemorrhagiae - 1 : 405 ± 38,4, залишаючись високим і через рік після ревакцинації.

Дослідження сироватки крові собак п'ятої групи, щеплених вакциною Duramun Max 4L, показало, що титр антитіл, специфічних до L.canicola, через три тижні після першого введення вакцини був вірогідно вищим за такий у собак третьої групи, яким вводили вакцину Vangard 5L, але нижчим за відповідні показники тварин четвертої групи, вакцинованих Hexadog (Р < 0,01) .

Проте, через рік після вакцинації титри антитіл, специфічних як до L.canicola, так і до L.icterohaemorrhagiae, вірогідно знижувалися (Р < 0,001).

Така ж тенденція спостерігалася і відносно титрів антитіл, специфічних до L. grippothyphosa та L. pomona.

Отже, результати дослідження показують, що найвищі титри антитіл спостерігалися як після першого, так і після повторного введення вакцин Hexadog, Nobivac та Duramun Max 4L.

При проведенні лікувально-профілактичних заходів щодо лептоспірозу собак необхідно враховувати можливість циркуляції сероварів лептоспір, не властивих даному регіону. При виявлені останніх, рекомендувати до застосування моновалентні протилептоспірозні вакцини виробництва ІВМ УААН (ТУУ 24.4.051083.665-2002р.). Для підтримання достатньої напруженості імунітету до лептоспірозу проводити ревакцинацію собак кожні шість місяців. За хронічного перебігу лептоспірозу у собак з відсутністю клінічних ознак необхідно проводити гематологічні та біохімічні дослідження крові, з метою уточнення діагнозу З метою підвищення ефективності лікування собак, хворих на лептоспіроз, використовувати один із комплексів антибіотиків: депоміцин та доксициклін; фармазин-50 та доксициклін; цефтриаксон та доксициклін, у поєднанні з засобами патогенетичної терапії. Для попередження ускладнень у собак, хворих на лептоспіроз, пропонується згодовувати їм спеціальні корми Royal Canin Hepatic і Royal Canin Renal.

1. Вивчено розповсюдженість типових (L.canicola і L.icterohaemorrhagiae), та доведено етіологічну роль нетипових для регіону м. Києва збудників (L. pomona, L. grippothyphosa, L. polonica, L. kabura) у захворюваності собак на лептоспіроз; встановлено розвиток лейкоцитозу та лімфопенії на фоні гепаторенального синдрому у хворих тварин; доведено клінічну ефективність застосування комплексних регідратантів, гепато- та нефропротекторів поряд із двофазною антибіотикотерапією із використанням лептоспіроцидних та лептоспіростатичних препаратів. Застосування моновалентних протилептоспірозних вакцин виробництва ІВМ зумовлює виразну антитілопродукцію, що дозволяє рекомендувати їх до загальної схеми вакцинації з одночасним щепленням собак кількома вакцинами проти лептоспірозу.

2. У м. Києві виявлено зростання частоти одночасного ураження собак сероварами L.canicola і L.icterohaemorrhagiae, а також нетиповими для даного регіону збудниками - L. pomona, L. grippothyphosa, L. polonica, L. kabura.

3. Виявлено розвиток характерних змін гематологічних (лімфопенія, лейкоцитоз, анемія) та біохімічних показників крові (підвищення вмісту АЛТ, АСТ та кількості сечовини і креатинину) у собак, хворих на лептоспіроз. Відзначено виразні розходження у біохімічній картині крові при ураженні різними сероварами лептоспір.

4. Застосування однієї із двохфазних схем антибіотикотерапії: депоміцин і доксициклін, фармазин-50 і доксициклін або цефтриаксон і доксициклін забезпечує практичне одужання 96,7 - 98,2 % хворих собак за відсутності побічних ефектів та рецидивів захворювання.

5. Комбіноване застосування препаратів патогенетичної терапії (ессенціале-Н, тіотриозоліну, глутаргіну, контрикалу, леспенефрилу, реосорбілакту та дексазону) суттєво покращує клінічний стан хворих собак та прискорює процес одужання.

6. Використання спеціальних кормів Royal Canine Hepatic та Royal Canine Renal оптимізує перебіг реабілітаційного періоду та попереджує розвиток віддалених ускладнень у собак, хворих на лептоспіроз.

7. Застосування протилептоспірозних вакцин Hexadog, Nobivac та Duramun Max 4L забезпечує більш високі поствакцинальні рівні антитіл, за умов щеплення собак двічі на рік із кратністю 1раз на 6 місяців, порівняно з іншими вакцинами.

8. Виразна індукція антитілоутворення у собак моновалентними вакцинами виробництва ІВМ УААН проти сероварів L. polonica, L. tarassovi, L. kabura та L. bratislava дозволяє рекомендувати їх як додаткові до загальної схеми вакцинації з одночасним щепленням собак кількома вакцинами проти лептоспірозу.



2. Власні дослідження

2.1 Матеріали і методи дослідження

Роботу виконано протягом січня - березня 2016р. на базі КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини».

Зразки крові для гематологічних, біохімічних та показників згортання крові, відбирали у собак обох статевих групп, також призначали загальний аналіз сечі. Відбір крові та сечі для досліджень здійснювали на базі лабораторії «Київської міської лікарні ветеринарної медицини».

Серед гематологічних показників у досліджуваних пробах визначали: кількість еритроцитів, вміст гемоглобіну, лейкоцитів та їх популяцій, кількість тромбоцитів.

Дослідження біохімічних показників сироватки крові проводили на фотометричному аналізаторі «SOLAR АР - 2211». Визначали наступні показники: активність трансаміназ (АСТ, АЛТ, ГГТ), лужної фосфатази, вміст білірубіну, сечовини, креатиніну, сечової кислоти, азоту сечовини, глюкози, загального білка, глобулінів, калію та натрію, а також тригліцеридів.

Показників коаулограми досліджувались мануально на водяній бані, звертали увагу на кількість фібриногену, концентрацію продуктів Д-димера та показники антитромбінової активності.

Серед показників зачального аналізу сечі визначали: вміст формених елементів, білірубіну, глюкози, білка тощо.

Ефективність схем етіотропної терапії досліджували на собаках, хворих на лептоспіроз, застосовують гіперіммунну сироватку проти лептоспірозу в дозі 0,5 мл на 1 кг маси тіла, особливо на ранніх стадіях розвитку хвороби. Сироватку вводять підшкірно, 1 раз на добу протягом 2-3 днів. При антибіотикотерапії використовують препарати групи пеніциліну, які ефективні відносно лептоспір різних серогруп і спірохет в цілому: бензилпенициллин, біцилін-1, біциллин-3. Зокрема, останні застосовують для створення тривалої терапевтичної концентрації бициллина в крові. Дози: 10000- 20000 ОД на 1 кг маси тварини 1 раз на 3 дні (2 рази на тиждень). Суспензію препарату вводять товстою голкою внутрішньом'язово (внутрішньовенно вводити не можна!). Курс лікування для припинення лептоспіремії - від 2 до 6 ін'єкцій, проте в нирках лептрспіри зберігаються тривалий час. Застосовують також стрептоміцин в дозі 10-15 ОД на 1 кг маси тіла 2 рази на добу протягом 5 днів.

Патогенетична терапія включала наступні основні методи і засоби: параіммунізацію (застосування імуномодуляторів - ликопида, полиоксидония та ін.), регідратацию (використання фізіологічних водно-сольових розчинів), дезінтоксикації (гемодез та ін.). Крім того, обов'язково застосовують симптоматичну і замісную терапію, включаючи ветеринарну дієтотерапію.

У всіх групах тварин проводили моніторинг клінічного стану, гематологічних та біохімічних показників крові, визначали кількість випадків ускладнень, рецидивів, повного одужання та летальних випадків.

Вивчення динаміки формування поствакцинального імунітету здійснювали на клінічно здорових собак обох статевих груп. Для активної імунопрофілактики лептоспірозу собак застосовують вітчизняні та зарубіжні моно-, полівалентні (проти лептоспір двох серогрупп: L. canicola та L. icterohaemorrhagiae.) та асоційовані вакцини: моно- і полівалентні вакцини - Біовак-Б, вакцина проти лептоспірозу собак (НВО «Нарвак») , вакцина полівалентна ВГНКИ проти лептоспірозу тварин та ін. (Росія), Лептодог (Франція) та ін .; вітчизняні асоційовані вакцини - Біовак-ОКАБ, Біорабік (НВО «Біоцентр»), Гексакані-вак, Діпентавак (АТ Ветзвероцентр »), Мультікан-6 (НВО« Нарвак »); зарубіжні асоційовані вакцини - Гексадог, Лепторабізін (Франція), Вангард-5Б, Вангард-7 (США). Всі препарати вводили двократно із інтервалом 6 місяців.



2.2 Характеристика бази виконання досліджень

КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини», за адресою: м.Київ, вул. Електротехнічна, 5-А.

Основним завданням якої є надання ветеринарних послуг власникам тварин, тобто здійснення ветеринарної практики. Переважна більшість киян заводить в своєму помешканні різного виду тварин -- собак, котів, гризунів, рибок, рептилій тощо.

Лікарня має 2 кабінети терапевтичного, 3 хірургічного профілю та діагностичний підрозділ, який проводить лабораторні, УЗ-дослідження, МРТ та ЕКГ. На базі лікарні працює стаціонар, готель та притулок для тварин, що нараховує 80 вольєрів. В залежності від розміру вольєру там перебуває від 1 до 5 тварин.

За бажання власника тварин уготелі можуть створюватись більш комфортні умови перебування (покращене харчування).

З 2008 року підприємство бере активну участь у виконанні Київської міської програми контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами. Відповідно до цієї Програми нашим підприємством здійснюється стерилізація безпритульних собак і котів, з метою зменшення неконтрольованої популяції на вулицях міста.

2.3 Епізоотичне обстеження

Лептоспіроз (синоніми: штутгартська хвороба, інфекційна жовтяниця, хвороба Вайля) - зооантропонозна бактеріальна природно-вогнищева хвороба багатьох видів сільськогосподарських, домашніх, в тому числі собак, кішок, і диких тварин; характеризується лихоманкою, анемією, геморагічними ураженнями нирок, печінки, слизових оболонок ротової порожнини, шлунково-кишкового тракту, а також розладами центральної нервової системи.

Збудник - бактерії з роду лептоспір (Leptospira), що входять в сімейство спірохет (Spirochaetaceae). В Україні хворобу у тварин викликають лептоспіри 6 серогруп, розділені на 3 самостійні групи: L. Icterohaemorrhagiae, L. Canicolau і L. Grippotypbosa. У собак найчастіше виділяють лептоспіри двох перших груп. Збудник зберігається у воді річок, озер і непроточних водойм до 200 днів, у вологому грунті з нейтральною або слаболужною реакцією - від 43 до 279 днів, але швидко гине в сухому грунті - протягом 1-12 годин.

Лептоспіроз належить до широкопоширених інфекціоних хвороб тварин. Інфікованість в Росії серед обстежних тварин в середньому становить: у собак - 19,59% (1-е місце по захворюваності), великої рогатої худоби - 16,55%, коней - 12,47%, свиней - 8,36% , овець - 2,2%. У 1997 р інфікованість собак досягала 32,64%, тобто кожна третя з обстежених собак або була хвора, або була лептоспіроносієм.

Собаки сприйнятливі до кільком серогрупи Leptospira interrogans, але найчастіше знаходять icterohaemorrhagiae, canicola, grippotyphosa. Джерелом і резервуаром збудника інфекції є хворі і перехворілі тварини, які виділяють лептоспіри з організма в зовнішнє середовище разом з сечею, фекаліями, молоком, а також з виділеннями з легень і статевих органів. Термін лептоспіроносійства у собак становить від кількох місяців до 3-4 років, у кішок - до 4 місяців, у лисиць - до 17 місяців. Гризуни є пожиттєвими резервуарними носіями лептоспір. У зв'язку з цим гризуни, а також собаки-лептоспіроносії становлять велику епідеміологічну і епізоотологічного небезпеку.

Безпосереднім резервуаром патогенних лептоспір у тварин - лептоспіроносіїв є ниркові канальці і статеві органи, в тому числі вагітна матка. Передача збудника може відбуватися з сечею, виділеннями з статевих органів самки під час і після аборту або пологів, статевим шляхом, внутрішньоутробно через плаценту, через молоко матері. Переважний шлях передачі збудника - через воду, корм, інші об'єкти, контаміновані сечею хворих тварин і лептоспіроносіїв.

Собаки часто заражаются, обнюхуючи і облизуючи заражених собак, а також їх виділення в місцях вигулу. Можливо, але практично мало значимо зараження собак через свіже м'ясо і внутрішні органи щойно вбитих або полеглих свиней, великої рогатої худоби, коней, що містять лептоспіри.

Нерідко відбувається зараження через контамінірованную збудниками воду стоячих водойм при купанні і питво. Джерелом збудника є хворі тварини або лептоспіроносітелей. Вони виділяють лептоспір у зовнішнє середовище й інфікують грунт, воду. Виділяються лептоспіри найчастіше з сечею дуже тривалий час після закінчення хвороби. Собаки виділяють лептоспір в сечею від 120 до 700 днів. Довічно носіями лептоспір є мишоподібні гризуни. Саме вони є основним резервуаром лептоспір в природі.

У деяких країнах дотримання гігієни та вакцинації призвели до рідкісних випадків захворювання на лептоспіроз собак.

Лептоспіри відносяться до 1-й групі стійкості збудників інфекційних хвороб і руйнуються звичайними дезінфекційними засобами. Просте висушування приводить їх до загибелі.

На початку спалаху захворювання 5 - 10 днів захворюють кілька тварин, потім спалах затихає, але через кілька днів повторюється. Уражаються не всі тварини, що пояснюється індивідуальною стійкістю.

Для лептоспірозу найбільш типові контактний, водний і кормової шляхи зараження. Збудник проникає в організм в основному через слизові оболонки травного, дихальної та сечостатевої систем при вживанні заражених кормів і води, поїданні трупів хворих тварин, а також при купанні собак в інфікованих водоймах, через пошкоджену шкіру, а також при спарюванні (в'язці) собак-лептоспірносіїв.

Лептоспіри проникають в організм через слизові оболонки та пошкоджену шкіру і, поширюючись по крові, викликають лептоспіремію, яка триває близько 7 днів (інкубаційний період коливається від 3 до 14 днів). Улюблені місця розмноження лепто спір : печінка, нирки, плацента, цереброспинальная рідина. Приблизно до 6-го дня інфекції в організмі виробляється достатня кількість антитіл для нейтралізації збудника, в результаті чого органи і тканини звільняються від інфекції.

Виняток становлять ниркові канальця (переважно їх проксимальні відділи) цереброспинальна рідина, склоподібне тіло ока і статеві органи (матка, піхва у самок, сім'яники, придатки сім'яників, передміхурова залоза у самців), куди погано проникають антитіла-імуноглобуліни.

Потім збудник знову надходить у кров, виділяючи велику кількість токсинів. При цьому у хворих тварин відмічають гіпертермію і інтоксикацію організму. Зокрема, токсини лептоспір руйнують ендотелій капілярів, викликаючи підвищення їх проникності, а також значні порушення різних ланок гемостазу, зокрема зупинку проникності в судинах органів і тканинах. Зазначена патологія спостерігається при важкому перебігу лептоспіроза.

Характерним для лептоспірозу є сезонність захворювання. Найбільше число захворілих припадає на червень, липень, серпень, тобто на час, коли тварини перебувають на пасовищах. Окремі випадки захворювання спостерігаються у всі місяці року.

Інкубаційний період при лептоспірозі собак коливається від 2 до 12 днів.

При блискавичному перебігу у тварини раптово підвищується температура тіла. Тварина може бути пригнічена або, навпаки, збуджена. Через кілька годин температура знижується до норми, іноді нижче норми. Пульс 90 - 100 ударів на хвилину, дихання часте, поверхневе. Завжди спостерігається жовтушність слизових і наявність крові в сечі. Через 12-24 години з явищами задухи настає смерть.

Виділення лептоспір з організму відбувається через 5-7 днів після зараження і може тривати залежно від форми хвороби протягом декількох тижнів, місяців, а в деяких випадках років. Це пояснюється тим, що навіть після клінічного (неповного) одужання у перехворілих тварин лептоспіри, що знаходяться в звивистих канальцях нирок, недоступні для дії специфічних імуноглобулінів. Саме цим зумовлена тривале виділення збудника з сечею.

Лептоспіри зазвичай впроваджуються через слизові оболонки або пошкодження шкіри. Розмноження відбувається в крові, ниркових канальцях, печінці. Захворювання залежить від дози, серогрупи лептоспір, віку тварини і рівня його імунітету: попередній інфекції, високий рівень титрів антитіл призводить до елімінації мікроорганізму, зниженню титрів антитіл або безсимптомною інфекції. Дуже гостра форма клінічного захворювання спостерігається тільки у невакцинованих тварин. Дуже гостре захворювання є результатом масованої лептоспіреміі і супроводжується лихоманкою, тремтінням, хворобливістю м'язів, блювотою, зневодненням, закінчується шоком і смертю.

Підостра форма хвороби - лихоманкою, анорексією, блювотою і зневодненням. Небажання рухатися через біль у животі. Слизові оболонки набряклі, можливі точкові кровотечі. Інфекція нирок призводить до прогресуючої втрати ниркової функції - олігурії і анурії.

Собаки можуть одужати через 2-3 тижні. Але великі враження можуть призвести до хронічної ниркової недостатності. Інфекція печінки призводить до жовтяниці і хронічного гепатиту. Але більшість інфекцій швидше хронічні, ніж гострі або підгострі, з неспецифічними клінічними симптомами, такими як лихоманка або прогресуючі хронічні ниркова і печінкова недостатність.

2.4 Результати власних досліджень

Залежно від серогрупи збудника, ступеня його вірулентності, величини заразливою дози, а також стану імунітету та резистентності організму лептоспіроз у собак може протікати в різних формах: гострої, підгострої, хронічної і латентної (безсимптомної).

Основними критеріями важкості хвороби є ступінь вираженості геморагічного синдрому, ураження нирок і печінки (інтенсивність жовтяниці). У зв'язку з цим більшість авторів виділяють у собак геморагічну і жовтяничну форми лептоспірозу. Зокрема, відзначають, що L.icterohaemorrhagiae викликає, як правило, жовтяничну форму, лептоспіра L.pomona - в основному геморагічну, рідко - жовтушну, а L.canicola, як правило, геморагічну форму без жовтухи.

Однак жовтянична форма, а точніше прояв жовтяничності пов'язано не тільки з приналежністю збудника лептоспірозу до певної серогрупи, а значною мірою зумовлено високою вірулентністю конкретного збудника і ступенем тяжкості ураження печінки. Адже саме гостра печінкова недостатність обумовлює різко виражену жовтяницю.

Геморагічна (безжовтушна) форма лептоспірозу характерна для собак старшого віку. Хвороба протікає більше в гострій або підгострій формі, починається раптово і характеризується короткочасної гіпертермією до 40-41,5 С, сильною депресією, анорексією, підвищеною спрагою, гіперемією слизових оболонок ротової і носової порожнини, кон'юнктиви . Надалі (на 2-3-й день) температура тіла знижується до 37-38 С, і розвивається різко виражений геморагічний синдром: патологічна кровоточивість слизових та інших оболонок організму (ротової, носової порожнини, шлунково-кишкового тракту); зовнішні і внутрішні кровотечі та крововиливи (блювота з кров'ю, тривалий пронос з рясною кров'ю, вагінальні кровотечі та ін.); значні синці у місцях підшкірних і внутрішньом'язових ін'єкцій; виражена болючість при пальпації в області нирок, печінки, шлунка, кишечника і м'язової тканини.

Поряд з цим хвороба може також проявлятися різким обезводненням організму, виразковим і некротическим стоматитом, гострим геморагічним гастроентеритом, гострої ниркової недостатністю (гематурія, олігурія, нефрозонефрит) та ін.

Зазначені клінічні ознаки розвиваються з швидкою послідовністю, у собак часто наступають клонічні судоми, а потім вони гинуть в глибокому коматозному стані. Жовтушністи шкіри і слизових оболонок (жовтяниці) при геморагічної формі лептоспірозу, як правило, не відзначають.

При гострій формі тривалість хвороби становить 1-4 дні, іноді 5-10 днів, летальність може досягати 60-80%.

Підгостра форма лептоспірозу характеризується аналогічними симптомами, але вони розвиваються повільніше і менш виражені. Хвороба триває зазвичай 10-15, іноді до 20 днів, якщо є змішані або вторинні інфекції. Летальність при підгострій формі становить 30-50%. У багатьох тварин подострая форма нерідко переходить в хронічну, і (або) видужуючі собаки протягом декількох місяців є лептоспіроносіями.

Жовтянична форма є характерною для цуценят і молодих собак у віці 1-2 років. Хвороба може протікати гостро, підгостро і хронічно. Причому окремі клінічні ознаки хвороби, описані вище при геморагічній формі лептоспірозу, в т.ч. короткочасна гіпертермія до 40-41,5 С, блювота з домішкою крові, гострий гастроентерит, виражена болючість при пальпації в області печінки, нирок, шлунка, кишечника та інші , часто спостерігають і при жовтушній формі.

Головна відмінність жовтяничної форми хвороби - конкретна локалізація і колонізація лептоспірами печінки, що викликає важкі гепатопатії (токсикозапальні та дегенеративні пошкодження клітин печінки) і глибокі порушення важливих її функцій. Основними симптомами лептоспирозної гепатопатії є не тільки яскраво виражена жовтяниця (жовтяничний колір від світло-жовтого до темно-жовтого слизових оболонок ротової, носової порожнини, піхви, а також шкіри живота, промежини, внутрінніх поверхонь вух та інших ділянок), але і диспепсичний синдром (депресія, анорексія, блювота), геморагічний синдром (крововиливу в слизові оболонки, шкіру та ін.), гепатоліенадьний синдром (збільшення печінки та селезінки) та ін.

Крім того, при жовтушною формі, як і при геморагічній, спостерігають також гостру ниркову недостатність. В результаті комбінованого ураження найважливіших внутрішніх органів (печінки, нирок, селезінки та ін.) У хворих тварин розвивається інфекційно-токсичний шок, який часто є причиною їх загибелі.

Більшість випадків захворювання собак має субклінічний характер і може бути розпізнано лише серологічним дослідженням або реєстрацією слабо виражених проявів нефриту. Інфекція може протікати і як гостра або підгостра системна хвороба з септичним перебігом.

У гострому варіанті лелтоспіроза часто виникає жовтяниця, як результат гемолізу під дією гемолізину - ендотоксину, який вивільняється при руйнуванні мікробних тіл в імунній реакції з антитілами. Жовтяниця, з іншого боку, викликана і руйнуванням гепатоцитів, обумовлена токсинами і гіпоксією. Крім жовтяниці розвивається гемолітична анемія, а також з'являється гемоглобінурія. Постсептицемічна локалізація лептоспір в ниркових канальцях приводить до дистрофії ниркового епітелію і розвитку інтерстиціального нефриту.

Дистрофія епітелію ниркових канальців і некроз епітеліальних клітин обумовлені гіповолемією та анемією, бактеріальними токсинами і вільним гемоглобіном, запалення інтерстицію - реакція на лептоспіри. Нефрозонефрит зазвичай розвивається до кінця 2-го тижня хвороби, супроводжуючись інфільтрацією проміжної речовини плазматичними клітинами і лімфоцитами. Ураження нирок може переходити в хронічне і в кінцевому підсумку зумовлює уремію.

Внутрішньоутробна інфекція у собак трапляється відносно рідко; при ній може відбуватися аборт, народження мертвих або хворих нежиттєздатних щенят; у заражених плодів відбувається гострий патологічний процес септичного типу з вираженим гемолізом (плацента собаки проникна для антитіл).

Різний перебіг лелтоспіроза у собак не має суворої зв'язку з сероваром збудника, хоча відомо, що L.icterohaemorrhagiae більше вражає печінку, а L.canicola - до нирок; інші серовари вражають ці органи в меншій мірі.

Гострі випадки хвороби трапляються, головним чином, у цуценят раннього віку, зазвичай викликані і L.icterohaemorrhagiae протікають по типу септицемії. Хвороба починається раптово і закінчується смертю протягом перших кількох годин, або триває до двох-трьох днів. Гострі випадки, постійною ознакою яких буває жовтяниця, також проявляються раптово; часто жовтяниця і буває першою ознакою захворювання.

Нерідко при такому перебігу лептоспіроза у цуценят спостерігають слизові виділення з очей і носа, схожі з чумою. Температура тіла в гострих формах хвороби підвищена, але небагато. Для гострої форми лелтоспіроза, також як і для надгострій, характерні поширені крововиливи.

Найбільш же типовими патологоанатомічними змінами є зміни в нирках, які представлені множинними дрібно- і крупноточковими крововиливами, видимими як з поверхні безпосередньо під фіброзною капсулою, так і в товщі всього коркового шару. У міру подовження перебігу хвороби, крововиливу з темно-червоних стають світлішими, і фіброзна капсула в силу слипчивого запалення може бути знятою з певним зусиллям. Надалі при виживанні хворої собаки запалення нирок приймає проліферативний характер з утворенням вузликів і разрость сполучною тканиною.

Хронічні проліферативні нефрити найбільш характерні для випадків хвороби, викликаних L.canicola. У собак, полеглих від гострого лелтоспіроза, у печінці часто знаходять осередкові некрози, головним чином, в області тріад (так зване періацінарнов розташування).

При мікроскопічному дослідженні печінки зазвичай виявляють дискомплексацію печінкових балок - втрату балкової будови. Гепатоцити знаходяться окремо розташованими, виглядають круглими за формою з зернистою цитоплазмою, темно-забарвленим з чітко окресленим ядром. Нерідко, особливо у молодих особин, відзначають ознаки регенерації органу, двоядерні гепатоцити. Купферовскі клітини містять велику кількість гемосидерину, а жовчні протоки наповнені жовчним пігментом. У зрізах, оброблених по Леваді, можна виявити власне лелтоспіри в синусомдних капілярах і гепатоцитах.

L.grippotyphosa (резервуар цього серовара збудника - гризуни, в т. ч. миші) може зумовити у собак хронічний активний гепатит. При такому варіанті хвороби печінка збільшується за рахунок разростання мезенхіми, головним чином, навколо жовчних проток. Хронічний активний гепатит часто супроводжується асцитом. Захворювання лептоспірозом в такій формі триває 1-2 місяці.

У собак, які переживають гостру септичну (часто жовтяничну) фазу хвороби, а також у підгострих хворих особин без видимих септичних явищ, які становлять значну частку від усіх захворівших тварин, акцент в клінічних ознаках і патологоанатомічних змінах переходить на ниркові ураження. Клінічні ознаки у цієї категорії хворих собак мають прояви ниркової недостатності.

Може наступити швидка смерть від гострої ниркової недостатності при гострому дифузному нефриті. У цих випадках в нирках домінують дистрофічні і некробіотичні процеси. У епітелії ниркових канальців виявляють вакуольну і зернисту дистрофію, некроз клітин. Причому некроз надзвичайно інтенсивний; базальні мембрани канальців оголені на ділянках великої протяжності, а в просвіті канальців - некротичний дебрис у вигляді безструктурної білкової маси. Запальна реакція на перших порах виражена відносно слабко. Вона включає проліферативні прояви, які можуть бути виявлені приблизно через 1-2 дні після початку ураження нирок.

Проліферують клітини епітелію і сполучної тканини. Запальні зміни включають в себе набряк інтерстицію, інфільтрацію лейкоцитами, переважно лімфоцитами і плазматичними клітинами. В епітелії канальців і їх просвітах, також як у печінці, можна виявити лептоспір, використовуючи спеціальне забарвлення гістозрізів. У початковій стадії ураження нирок збудник виявляється в будь-якій частині кори, а пізніше - в основному в субкапсулярной зоні.

При хронічному нефриті частка екссудативних елементів в уражених нирках зменшується, а частка проліферативного компонента збільшується. Прогресує розрив сполучної тканини, що переходить в фіброз і склероз ниркової паренхіми. Поряд із змінами в печінці та нирках органопатологии лептоспіроза у собак включає й інші ураження.