Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

УДК 332.33:528.4:349.414

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КАДАСТРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАЗОВИХ ПРОЦЕСІВ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

05.24.04 - Кадастр і моніторинг земель

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора технічних наук

ВОЛОДІН МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Київ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант:

доктор технічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України Войтенко Степан Петрович, Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри інженерної геодезії.

Офіційні опоненти:

доктор технічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України Черняга Петро Гервазійович, Український державний університет водного господарства і природокористування, завідувач кафедри землеустрою, геодезії та геоінформатики;

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН Добряк Дмитро Семенович, Державне підприємство “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, директор;

доктор технічних наук, професор Рудий Роман Михайлович, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, завідувач кафедри інженерної геодезії.

Провідна установа - Національний університет “Львівська політехніка”, Інститут геодезії, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться “ 6 ” липня 2004 р. о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.056.09 по захисту дисертації при Київському національному університеті будівництва і архітектури за адресою: 03037, Київ, Повітрофлотський проспект, 31, ауд. 466.

З дисертацією можна ознайомитися в науково-технічній бібліотеці Київського національного університету будівництва і архітектури за адресою: 03037, Київ, Повітрофлотський проспект, 31.

Автореферат розісланий 03.06. 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук, доцентО.П.Ісаєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси незадовільного землекористування, незбалансованість його економічних механізмів з вимогами екологічного і правового регулювання в умовах дефіциту незайнятих земель і збільшення населення призвели на зламі тисячоліть до глобальної екологічної кризи, до планетарного забруднення ґрунтів, повітря і води, загрожуючи майбутньому людства. Особливо гострою проблема належного використання земельних ресурсів постає в Україні, потужний природний потенціал якої не спрацьовує за призначенням: маючи друге місце в Європі за площею і найродючіші ґрунти, вона за показниками якості життя знаходиться в числі останніх.

Таким чином, на нинішньому етапі виникла найактуальніша міжнародна проблема радикального поліпшення землекористування, яка вимагає застосування досконаліших методів забезпечення використання земельних ресурсів, його ефективного обґрунтування і регулювання з виважених наукових позицій

На жаль очевидність цього факту не мала належного розуміння ще в недалекому минулому. Зовнішні ознаки масштабності землекористування, потужності виробництва і обсягів продукції фізично домінували у свідомості людини над набагато скромнішими проявами забезпечувальної діяльності, заважаючи осмисленню її справжнього значення для землекористування. В результаті ресурси використовувались незбалансовано, що поступово створило жорсткі негативні реалії стосунків суспільства з природним середовищем та обумовило невідкладну життєву необхідність повновимірного забезпечення землекористування.

Значний науково-практичний внесок у створення базису для розв'язання проблем управління земельними ресурсами, розвитку та удосконалення механізмів кадастрового забезпечення і землеустрою зроблено вченими і фахівцями України, серед них: Ю.Д.Білик, А.П.Вервейко, С.П.Войтенко, Д.І.Гнаткович, В.В.Горлачук, А.С.Даниленко, Д.С.Добряк, О.Л.Дорожинський, М.М.Дьомін, О.П.Канаш, Є.Є.Клюшніченко, М.Г.Лихогруд, О.Т.Лозовий, А.А.Лященко, Л.Я.Новаковський, В.І.Нудельман, А.П.Осітнянко, Ю.М.Палєха, Л.М.Перович, Р.М.Рудий, І.М.Статівка, А.М.Третяк, П.Г.Черняга та ін.

Отримані ними результати, розглянуті в контексті ствердження в Україні курсу ринкових перетворень, посилення тенденцій інтеграції в Європейське співтовариство, а також з урахуванням найбільш відомих наукових праць провідних зарубіжних вчених в галузі кадастру та планування землекористування Г.Ларсона, П.Дейла, Д.Маклафліна, Ю.Кауфмана, Д.Студлера та інших формують реальне підґрунтя для розробки теми цієї дисертації. землекористування кадастровий антропогенний ресурс

Питання створення належних механізмів кадастру і земельного менеджменту, постійно знаходяться в центрі уваги фахівців розвинених країн, результати їх діяльності систематично обговорюються на міжнародному рівні і мають велике практичне значення, що засвідчують конгреси FIG 1998, 2002 рр., самміт в Йоганесбурзі, ПАР, 2002 р. та ін. Останнім часом, в зв'язку з ускладненням економічної ситуації і необхідністю більш ефективного подолання проблем аграрного сектору, аналогічні питання набувають все більшої ваги і в Україні, зокрема, на їх розв'язання спрямовано: парламентський земельно-законодавчий процес, дії Уряду щодо реалізації земельної реформи та тематика вітчизняних наукових досліджень в галузі земельних ресурсів.

Виходячи з цього та враховуючи потреби прискорення обраного в державі курсу ринкових перетворень, дисертація присвячується темі формування кадастрового забезпечення землекористування на основі розробки теоретичних питань створення і функціонування базових процесів використання земельних ресурсів, включаючи дослідження сутності кадастрового процесу, його реальних об'єктів та відображення їх просторово-якісних характеристик, а також принципів регулювання сучасного землекористування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до Конституції України; Земельного Кодексу України; Цивільного Кодексу України; Закону України “Про землеустрій“ від 22.05.2003 р., № 858-IV; Постанови Верховної Ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України про державний земельний кадастр” від 9.07.2003 р., № 1056-IV; Указів Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування земельних відносин в Україні” від 2.12.1999 р.; “Про затвердження заходів щодо реалізації основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001-2005 рр.” від 26.09.2001 р., № 446-р; “Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною” від 19.08.02 р., № 720/2002; Постанов Кабінету Міністрів України “Про містобудівний кадастр населених пунктів” від 25.03.93 р., № 224; “Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно” від 16.05.02 р., № 661.

Дисертаційна робота пов'язана з планами науково-дослідних та навчально-методичних робіт Київського національного університету будівництва і архітектури для забезпечення підготовки фахівців з спеціальності “Землевпорядкування і кадастр”.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи визначається важливою соціально-економічною проблемою формування в Україні сучасного ефективного, еколого-безпечного та збалансованого землекористування і полягає у створенні концепції цілісного повномасштабного забезпечення використання земельних ресурсів.

Реалізація поставленої мети вимагає дослідження основних складових частин сфери забезпечення землекористування: інформативно-документувальної - кадастру і оперативної - землеустрою (планування землекористування, земельного менеджменту) шляхом виконання таких завдань:

Визначення функціонального потенціалу найбільш розвинених технологій забезпечення землекористування і відповідності їх вимогам формування землекористування.

Розробки концепції альтернативної технології забезпечення землекористування та її належного теоретичного обґрунтування.

Встановлення сутності кадастрового процесу, його місця і ролі в антропогенній діяльності по використанню земельних ресурсів, закономірностей формування кадастрового забезпечення, а також реальних вимірів кадастрових об'єктів та їх трансформацій.

4. Визначення принципів формування кадастрового забезпечення сучасного земельного законодавства України.

Таким чином, об'єктом досліджень за обраною темою представляється сфера базового забезпечення використання земельних ресурсів, а предметом досліджень є складові даної сфери, її чинники і компоненти, явища і процеси, включаючи кадастрову діяльність та її об'єкти, показники і механізми, а також відповідні комплекси заходів по створенню, регулюванню і розвитку землекористування.

Проведення досліджень здійснювалось методами: аксіоматичності (концепція базових процесів); системного підходу (закономірності перебігу антропогенної діяльності у використанні земельних ресурсів, формування регулятивної функції базових процесів); функціонального моделювання (замкнений і розвитковий режими функціонування системи життєзабезпечення людини, аналіз потенціалів земельного менеджменту і базових процесів); математичної формалізації (відображення конфігурації правильних геометричних фігур та деформованості периметрів реальних земельних об'єктів); аналітичного порівнювання (ринковий і механістичний підходи до формування земельного законодавства) та іншими.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі вперше розглянуто сферу забезпечення використання земельних ресурсів як категорію цілісної повномасштабної галузі антропогенної діяльності по задоволенню життєвих потреб. Дослідження цієї сфери дозволило отримати наступні основні результати, що містять наукову новизну.

Вперше шляхом визначення ієрархії суттєвих рівнів значимості життєвих потреб людини та ідентифікації відповідної діяльності в навколишньому середовищі, розроблено теоретичні основи базових процесів використання земельних ресурсів як єдиної системи заходів, що створюються життєвими потребами і реалізуються комплексною діяльністю по територіальному формуванню, регулюванню і розвитку землекористування.

Встановлено закономірності розвитку базових процесів та принципи формування їх механізмів на основі функціонування запропонованої автором системи життєзабезпечення людини і еволюційної зміни способів використання земельних ресурсів.

Вперше обґрунтовано неоднозначність застосування понять “землеустрій” і “землевпорядкування” та визначені смислові і фактичні відмінності, які розкривають сутність зв'язків між ними, аналогічно зв'язкам, що існують у системі “базис і функціональна надбудова”, наповнюючи їх відповідним конкретним змістом.

Розвинуто розуміння сутності земельного менеджменту як невід'ємної частини базових процесів землекористування, що створюється для забезпечення майбутніх потреб суспільства і входить до складу базових процесів на завершальному етапі їх формування.

Удосконалено концепцію формування кадастрового забезпечення землекористування шляхом визначення субстанції кадастрового процесу як системи пізнання і документування середовища існування людини та ідентифікації його об'єктів в діяльності по використанню земельних ресурсів.

Вперше розроблено аналітичні механізми квантифікації (кількісного відображення) конфігурацій земельних об'єктів та запропоновано застосування показників (коефіцієнтів) конфігурації у якості нової кадастрової характеристики, що має суттєве значення для планування землекористування та у вартісній оцінці земель.

На основі аналізу підходів до інтерпретації центрального об'єкту кадастрової діяльності і провідних тенденцій регулювання землекористування обґрунтовано концепцію ефективного земельного законодавства та запропоновано пріоритетні напрямки розвитку забезпечувальної інфраструктури в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи використовуються органами Держкомзему в практичній роботі при формуванні понятійно-термінологічного апарату щодо кадастру і кадастрової діяльності, при вирішенні завдань складання проектів законодавчих актів про державний земельний кадастр, землеустрій, реєстрації земельних ділянок, а також при розробці нормативно-методичної документації.

Методика аналітичної оцінки конфігурації земельних об'єктів використовується Державним підприємством “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” для обґрунтування комплексних методичних підходів щодо забезпечення грошової оцінки земельних ділянок, включаючи уточнення розрахунків вартості ділянок особливо цінних земель. Матеріали дисертації були використані в 2002-2003 роках для обґрунтування концепції проекту “Солом'янський муніципальний кадастр”, призначеного для забезпечення кадастровою основою прийняття рішень з питань управління земельними ресурсами району.

Отримані в роботі результати впроваджені в навчальний процес при підготовці фахівців з спеціальностей “землевпорядкування і кадастр” та “Геодезія” в КНУБА.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, представлені до захисту, отримані автором самостійно. В статтях опублікованих в співавторстві особисто здобувачеві належать: розробка основних позицій кадастру в XXI ст. [5], аналіз головних чинників здійснення кадастрової реформи [3], оцінка методики кадастрового відображення екологічно забруднених територій [4], концепція розвитку вітчизняних механізмів планування землекористування [13], обґрунтування перспектив і завдань формування муніципального кадастру [15], визначення пріоритетних напрямків законодавчого забезпечення землекористування в перехідний період [22].

Апробація роботи. Основні результати дисертаційних досліджень доповідались і обговорювались на:

59-64 науково-технічних конференціях Київського національного університету будівництва і архітектури в 1998-2003 рр.

Міжнародній науково-практичній конференції “Землевпорядна наука, виробництво і освіта XXI століття”, Київ, 2001 р.

Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового земельного кодексу”, Київ, 2002 р.

об'єднаному засіданні кафедр землевпорядкування та земельного кадастру, землевпорядного проектування геодезії та планування сільських населених пунктів Харківського національного аграрного університету, Харків, 2002 р.

засіданні кафедри інженерної геодезії і кадастру Національного університету “Львівська політехніка”, Львів, 2002 р.

третій всесвітній конференції “Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень”, Київ, 2003 р.

Науково-практичному семінарі Інституту земельних ресурсів правознавства та педагогіки Національного аграрного університету, Київ, 2004 р.

публікації. За результатами дисертаційних досліджень опубліковано двадцять шість робіт, в тому числі двадцять дві наукові статті в провідних фахових журналах, три праці у наукових збірниках та матеріалах науково-практичних конференцій і один навчальний посібник.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, основної частини (шість розділів), загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 316 стор., в тому числі 72 рисунки, 6 таблиць, список використаних джерел - 7 сторінок (91 найменування) та додатки - 2 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та охарактеризовано стан використання земельних ресурсів, сформульовано мету та основні завдання досліджень, визначено наукову новизну та практичну цінність отриманих в роботі результатів.

У першому розділі “Глобалізація проблем землекористування - головний чинник формування напрямку досліджень” розглянуто наслідки незадовільного землекористування, які отримали планетарне поширення, але в Україні, через зростання смертності і скорочення населення є особливо небезпечними.

Підкреслюється, що адекватна відповідь суспільства на глобалізацію екологічної загрози, очевидно, повинна зводитись до розробки ефективних збалансованих технологій у стосунках людини з середовищем. Лише за цієї умови можливо попередити або зменшити руйнівну складову антропогенного впливу на природу та відкорегувати практичну діяльність по використанню її ресурсів.

У зв'язку з цим відзначається, що суспільство тривалий час надавало перевагу виробничим аспектам діяльності в середовищі, турбуючись про збільшення обсягів виробництва, але не осмислюючи повною мірою необхідності комплексного забезпечення землекористування, в якому б економічна ефективність виробництва узгоджувалась з іншими вимогами і це гальмувало розвиток забезпечувальних технологій. Зміна пріоритетів відбувається з усвідомленням представниками науки реальної загрози життю людини екологонебезпечного стану довкілля і необхідності досконалішого, системно обґрунтованого підходу до формування землекористування, що спричинило наприкінці ХХ ст. і на початку XXI в найбільш розвинених країнах значне зростання літературних праць з кадастру, землеустрою, планування землекористування, земельного менеджменту і адміністрування, управління земельними ресурсами.

В Україні подібний процес активізується з реформуванням земельних відносин, з впровадженням приватної форми права власності на землю, характерною рисою наукових робіт вітчизняних вчених даного періоду була постановка важливих питань розвитку галузі кадастру і планування землекористування в умовах формування нових земельних відносин, а також відображення пошуку оптимальних шляхів переходу від впливу адміністративної економіки до створення сучасного землекористування ринкового типу.

За результатами порівнювального аналізу сучасних літературних джерел вітчизняного походження, ринкових країн, а також країн СНД доводиться існування суттєвих розбіжностей в інтерпретації кадастру і землеустрою (земельного менеджменту), що заважає нормуванню ефективних законодавчих позицій, негативно позначається на практичному застосуванні і засвідчує необхідність зміцнення наукового базису механізмів забезпечення землекористування.

У відповідності до цього обґрунтовується необхідність проведення теоретичних досліджень основоутворюючих понять сфери формування землекористування шляхом детального аналізу найбільш розвинених забезпечувальних технологій, з'ясування причин невідповідності їх функціональних можливостей вимогам землекористування і розробки концепції альтернативної діяльності.

В результаті окреслюється головний напрямок проведення досліджень: від загального з'ясування субстанції землекористування і діяльності по його забезпеченню через аналіз сутності існуючих технологій і альтернативних концепцій до визначення принципів формування кадастрових механізмів регулювання сучасного землекористування.

У другому розділі “Розробка теоретичних основ базових процесів землекористування і сутність земельного менеджменту" виконується декомпозиція субстанції землекористування, що дозволяє визначити його мету і принципові умови функціонування, змоделювати перебіг основної і забезпечувальної діяльності у використанні ресурсів середовища і на цій основі запропонувати нове поняття “базові процеси землекористування”, доцільність його впровадження обґрунтовується в результаті аналізу вітчизняного досвіду формування і планування землекористування та відповідних ринкових технологій.

Найбільшим досягненням сфери забезпечення землекористування представляється видана у 1997 р. книга професора Г.Ларсона “Земельний менеджмент”, в якій висвітлюється зміст і специфіка даної галузі, а також зосереджується увага на питаннях впливу громадськості на поліпшення і розвиток землекористування, на балансуванні інтересів суспільства з приватними і створенні, таким чином, більш досконалої системи прагматично орієнтованих заходів. В ній вперше визначено, що “концепція земельного менеджменту є повним відображенням діяльності, спрямованої на досягнення поставлених цілей у використанні певних земельних ресурсів” і це значно чіткіше у порівнянні з іншими джерелами розкриває його сутність, але новизна як самої діяльності, так і її висвітлення засвідчують, що земельний менеджмент лише вступає на шлях свого наукового становлення.

Очевидно, що з розвитком землекористування сучасні прагматично побудовані технології його забезпечення повинні отримати, також, відповідний розвиток і, в першу чергу, належне теоретичне обґрунтування. Тому важливо з”ясувати концепційні можливості земельного менеджменту і потенціал тієї діяльності, що вкладається автором у поняття “базові процеси землекористування”.

Для цього концепцію проф. Г.Ларсона пропонується представити як систему об'єднану трьома ключовими чинниками (рис.1а). Згідно з нею, головним рушієм земельного менеджменту є цілі, що втілюють складні компромісні сполучення інтересів сучасного суспільства, представляючи важливу принципову характеристику земельного менеджменту, яка визначає його як діяльність, що формується поточною ситуацією і намірами забезпечити розвиток землекористування. Але дана характеристика суттєво обмежує діапазон земельного менеджменту, тому що фактор постановки цілей, як рушійної сили його системи заходів, апріорі не дозволяє наповнити дану діяльність тим функціональним навантаженням, яке об'єктивно потрібно суспільству.

Доводиться, що фактичним генератором усієї діяльності по використанню земельних ресурсів є життєві потреби людини, які завжди існували і об'єктивно існують, змушуючи її до відповідних дій. Тому, поняття “базові процеси землекористування” функціонально (рис. 1б) суттєво відрізняються від земельного менеджменту як принципово масштабніша діяльність, що має не ситуативно-розвиткове призначення, а більш глибоке - обумовлене комплексом одвічних життєвих потреб і прагнень людини. Наголошується, що вибір цілей, адекватних життєвим потребам, на певному етапі існування землекористування дозволяє включити заходи земельного менеджменту в русло базових процесів як їх органічну складову частину.



а) система земельного менеджменту

б) базові процеси землекористування

Рис.1. Функціональні позиції базових процесів землекористування і земельного менеджменту

Виконується дослідження смислової категорії “життєві потреби людини” шляхом диференціювання потреб за суттєвими рівнями значимості у виконанні функції забезпечення життя людини і встановлюється ступенева ієрархія даних рівнів. Доводиться, що первинною життєвою потребою - передумовою усіх інших є потреба людини у просторовому базисі, який у глобальному розумінні означає для неї Землю, а практично у повсякденній діяльності представляє ту його частину, що безпосередньо займається людиною, є найближчою або найдоступнішою до неї і існує у вигляді певного територіального об'єкта.

Відзначається, що створення територіального об'єкту є тією основою, яка робить актуальним питання про задоволення другого рівня потреб, тобто потреб в харчуванні, житлі і т.д.

Ієрархічна закономірність формування другого рівня потреб, за умови досягнення першого, визначається тим, що реалії фізичного перебування людини у просторі спочатку вимагають належного для цього місця (просторового базису - територіального об'єкту), а потім автоматично постає завдання підтримки її біологічного існування харчуванням, житлом і т.д. Очевидно, що це виконується єдино можливим способом - продовженням антропогенної діяльності на територіальному об'єкті шляхом використання його ресурсів. Отже, за сутністю потреби другого рівня це: “нагальні” або “невідкладні” потреби.

Третій за значимістю рівень життєвих потреб формується необхідністю для людини стабільного задоволення нагальних потреб, наприклад, задоволення невідкладної потреби в харчуванні на даний момент обов'язково означатиме поновлення даної потреби через певний час і таке поновлення буде відбуватися знову і знову. Отже, для того, щоб мати постійне харчування, людина повинна створити відповідне землекористування, тобто таке, що стабільно функціонує, забезпечуючи нагальні потреби. Таким чином, третій рівень життєвих потреб людини визначається як потреби “поточні” або “повсякденні”.

В результаті забезпечення третього рівня потреб створюється принципово нова якість життя, яка поступово обумовлює формування четвертого - найвищого рівня потреб. Даному рівню притаманне одвічне прагнення людини до удосконалення, до покращення умов життя і праці, турбота про прийдешні покоління, що характеризує його як потреби “розвитку”.

Діяльність по забезпеченню потреб майбутнього розвитку спрямовується на перетворення стабільного землекористування до більш досконалого, яке може бути визначене як землекористування збалансованого розвитку.

Виходячи з встановлених рівнів значимості життєвих потреб людини і обґрунтування їх реалізації, побудовано принципову схему антропогенної діяльності в системі “Земля-землекористування” (рис.2) і проаналізовано у повному обсязі весь комплекс даної діяльності.

Це дозволяє визначити принципи формування діяльності по забезпеченню створення, функціонування і розвитку землекористування, її чітку структурованість на дві групи дій - виробничу і забезпечувальну та їх конкретне наповнення і, в результаті, виконати ідентифікацію базових процесів у використанні земельних ресурсів.



Рис.2. Принципова схема антропогенної діяльності в системі “Земля-землекористування”

Таким чином обґрунтовуються основні структурні позиції базової діяльності (рис.3) згідно з якими базові процеси започатковують землекористування, створюючи для нього територіальний базис (фундаментальну основу), захищають і регулюють його в юридичному, економічному і екологічному відношенні, а також забезпечують його розвиток шляхом удосконалення або докорінних змін існуючої моделі землекористування (надбудова).

На основі наведеного визначено, що базові процеси землекористування представляють систему всеохоплюючої діяльності, що створюється життєвими потребами і реалізується комплексами заходів по просторовому забезпеченню, регулюванню і розвитку використання земельних ресурсів.

Рис.3. Основні структурні позиції і зміст базових процесів

У третьому розділі “Закономірності розвитку і трансформації базових процесів” досліджується розвиток базових процесів на основі запропонованої автором системи життєзабезпечення людини (ЖЗЛ, рис.4), яка створюється нею у взаємовідносинах з навколишнім середовищем.

Аналізуються принципи функціонування системи ЖЗЛ на етапі примітивного землекористування і його забезпечення, яке полягає у створенні гнучкої, динамічної за місцем розташування просторової основи і за сутністю відноситься до витоків базових процесів. Визначено, що зміна режиму даної системи, перехід її до розвиткового характеру функціонування обумовлюється виникненням стійкого ефекту “незадоволення потреб”, внаслідок чого поступово формується інший рушійний фактор - “якісно нові потреби”. Даний фактор вимагає зміни звичної схеми землекористування, висуваючи нові вимоги як до формування території землекористування, так і до способу її використання і призводить до створення нового типу землекористування - землеробства.

Доводиться, що з появою землеробства з'являється необхідність у досконалішій забезпечувальній діяльності, пов'язаній з специфікою обробки земель, яка з одного боку вимагала постійного місця розташування, з іншого - захисту як території об'єкта, так і продуктів землеробної праці, що започатковує формування права власності і юридичний захист власності. Таким чином, у відповідності до переходу системи ЖЗЛ на наступний виток розвитку і виникненням землеробства, відбувається створення найдавнішого етапу базових процесів у землекористуванні - межування земель.

Рис.4. Система життєзабезпечення людини (ЖЗЛ) а) замкнений режим перебігу процесів; б) розвитковий спіралеподібний характер функціонування

Обґрунтовуються закономірності становлення механізму межування земель - першої організаційної форми базових процесів, який у порівнянні з попередньою забезпечувальною діяльністю збагачується більш досконалою технологією просторового забезпечення землекористування і якісно новим інструментарієм - правовим захистом власності. Відзначається, що межування земель було для держави першим цілеспрямованим комплексом заходів, забезпечуючи, фактично, функцію управління землекористуванням через його оподаткування і правовий захист.

Досліджуються основні чинники трансформації межування земель, що в XIX - на початку ХХ століття перетворюють його на землеустрій та відмінності мотивів створення даних форм забезпечення землекористування, які відносно межування земель диктувались необхідністю встановлення порядку у розташуванні, використанні і захисті об'єктів земельної власності, а стосовно землеустрою - потребами перерозподілу земель.

Показано, що необхідність перерозподілу земель завжди має одну ключову домінанту - економічну, яка вимагає нової організації використання земель і, як правило, асоціюється з підвищенням економічної ефективності землекористування. Звідси невід'ємний фактор впливу на формування базових процесів - економічний, який на етапі переходу до землеустрою стає очікуваним (у відповідності до функціонування системи ЖЗЛ, рис. 4) і збагачує арсенал базових процесів механізмом економічного обгрунтування землекористування.

Аналізуючи практику застосування в українській мові двох термінів словосполучень “землеустрій” і “землевпорядкування” у якості еквівалентів, що відображають діяльність, відому в країнах світу під назвою “планування землекористування” та враховуючи історичне становлення і розвиток цієї діяльності, а також потреби удосконалення вітчизняної термінології, обгрунтовується необхідність розмежування даних термінів. Доводиться, що фактична відмінність між ними відповідає різниці між поняттями “базис” і “функціональна надбудова”, що дозволяє визначити “землевпорядкування” у порівнянні з “землеустроєм” як наступну форму базових процесів.

Аналізується відповідний розвиток базових процесів в XIX-XX ст. в зв'язку з чим відзначається, що головною метою сформованих на даному етапі об'єктів землекористування було збільшення обсягів виробництва, що призводить до руйнації природного середовища та необхідності його захисту. Доводиться, що такий захист досягається механізмами базових процесів, які застосовуються на основі вимог екологічної безпеки та з урахуванням правових і економічних аспектів землекористування. При цьому пріоритетність вимог екологічної безпеки в сучасному землекористуванні за нормами земельного законодавства є незаперечною (див., наприклад, ст. 3 ЗК України), що засвідчує вирішальний вплив даного фактору на створення вищої форми базових процесів - землевпорядкування.

Результати наведених досліджень представлено підсумковою концепцією закономірностей розвитку базових процесів, згідно з якою просторове забезпечення є своєрідною опорною платформою, на якій у визначеній послідовності формуються інші інструменти підтримки землекористування - юридичний захист, економічна ефективність і екологічна безпека, які разом створюють потенціал сучасної забезпечувальної діяльності, рис.5.



Рис.5. Закономірності формування механізму базових процесів

У четвертому розділі “Концепційні засади формування кадастрового забезпечення землекористування” досліджується інформативно-документувальна компонента базової діяльності у землекористуванні шляхом визначення сутності кадастрового процесу, стану його просторових об'єктів та їх дефініцій, а також тенденцій вітчизняного і світового розвитку кадастру.

Відповідно, за офіційними документами і літературними джерелами, оцінюються найбільш відомі тлумачення кадастрової діяльності, сутність яких, в узагальненому вигляді, зводиться до того, що: кадастр - це земельна інформаційна система, заснована на адміністративному поділі на ділянки, або реєстр даних про нерухомість, або система опису земельних ділянок і т.п., характеризуючи, таким чином, очевидні і невід'ємні властивості даного поняття. Разом з тим розбіжності у наведених характеристиках є свідченням відсутності на даний момент концепції єдиної субстанції кадастру, яка б відображала реалії його існування як постійно актуальної і цілеспрямованої галузі діяльності.

Для розробки такої концепції досліджуються принципи формування кадастрової діяльності, яка на вихідному етапі є знаряддям попереднього вивчення навколишнього середовища і необхідною умовою початку базових процесів - створення просторового забезпечення землекористування - територіального об'єкта (земельної ділянки), див. попередній розділ (рис.2).

Відзначається, що кадастрова діяльностість здійснюється в дві черги: первинними заходами по визначенню розташування, розмірів, площі, конфігурації, показників природних і набутих властивостей ділянки, а також похідними діями по аналізу, оцінці і документуванню первинних результатів (рис.6). Кінцевим продуктом кадастрового процесу є інтегровані просторово-якісні характеристики, представлені в документах правового статусу об'єктів, реєстрах нерухомості, базах даних, тематичних земельно-інформаційних комплексах і т.п.

Рис.6. Принципова схема кадастрового процесу

Аналіз схеми функціонування кадастрового процесу, його змісту і призначення дозволяє виділити притаманні йому принципові ознаки - об'єкту застосування, характеру діяльності, структури, методики, результатів і мети (табл.1).

Наведені ознаки передають ключові моменти кадастрового процесу - як інструменту цілеспрямованого пізнання навколишнього середовища. В цьому його найхарактерніша властивість, яка у сполученні з іншими ознаками служить основою для відображення єдиної функціональної сутності кадастру через відповідно розроблене формулювання: Кадастр - це система пізнання і документування середовища існування людини, побудована на основі вивчення атрибутів земельної ділянки з метою регулювання (створення) землекористування.

Таблиця 1. Принципові ознаки кадастрового процесу

№	Ознака	Смислове навантаження
	Об'єкту застосування	Середовище існування людини
	Характеру діяльності	Просторово-якісні визначення
	Структури	Дві групи дій - первинна і похідна
	Методики	Стандартизовані кадастрові операції і нормативи
	Результатів	Інтегровані і задокументовані характеристики атрибутів об'єкту
	Мети	Регулювання (створення) землекористування

Оскільки якість формування кадастрового забезпечення вимагає повномасштабного урахування наслідків діяльності людини в середовищі в залежності від потужності техногенного втручання в природні процеси, обґрунтовується система фаз антропогенного впливу - як основа для такого урахування. Показано розвиток загрозливих тенденцій сучасної фази інтенсивної експлуатації земельних ресурсів як свідчення необхідності прискорення переходу до наступної фази збалансованого землекористування.

Відзначається, що повноцінне знання довкілля є головною умовою створення сучасного землекористування, саме воно стоїть на перешкоді конфліктуванню середовища зі способами свого використання, дозволяючи обґрунтувати характер виробничих процесів найбільш прийнятними режимами. Доводиться, що формування такого знання можливе лише на основі урахування повної сукупності властивостей середовища, яке утворюються взаємодією усіх його компонентів, тобто на основі функціональності середовища. Даний термін є зручним повномасштабним відображенням реального об'єкта кадастрової діяльності.

Визначальна характеристика функціональності об'єкта, її просторова складова - межа, розглядається як головний фактор усіх процесів розподілу і перерозподілу земель, навколо якого створюється і обертається уся система правового кадастрового забезпечення. Відповідне юридичне навантаження меж створюється як в результаті їх встановлення, так і реаліями існування, завжди означаючи штучний фактор або безпосереднього втручання у попередній стан речей, або ствердження різного порядку на відокремлених частинах, який матеріалізується в лініях контактування далеко не однозначних, суперечливих, а часом і антагоністичних інтересів суміжників.

Показано становлення і зміцнення юридичного значення меж як наслідок розвитку базових процесів у відповідь на вимоги формування права власності, потреби дотримання громадських інтересів і необхідність забезпечення юридичного захисту об'єктів землекористування, що послідовно вирішується визначенням і законодавчими гарантіями недоторканості кордонів власності спочатку на земній поверхні, а потім у тривимірному просторі.

У відповідності до розвитку юридичної функції кадастру досліджуються особливості трансформації права власності, яке в ХХ столітті обмежується посиленням контролю суспільства над використанням земель, що засвідчує сучасне осмислення землі як загальносуспільного стратегічного ресурсу. Відзначається, що в умовах обмеження повноважень розпорядження земельними ділянками правовий статус усіх суб'єктів земельних правовідношень де факто має тенденцію до зміни свого функціонального наповнення на статус землекористувача.

Для забезпечення законодавчих стандартів просторової ідентифікації кадастрової діяльності розроблено принципові засади формування дефініції центрального об'єкта даної діяльності - земельної ділянки, яка створюється в результаті визначення основних рівнів організації об'єкта та відповідних груп суттєвих ознак (рис.7), дозволяючи однозначне тлумачення даного поняття.

В зв'язку з необхідністю повномасштабного і якісного інформативно-документувального забезпечення землекористування в XXI столітті розглядаються основі чинники створення сучасних кадастрово-реєстраційних систем, що виникли на базі традиційних кадастрових і юридичних земельних реєстрів, а потім об'єднались під впливом зростаючих потреб суспільства в покращенні використання земельних ресурсів і в ХХ ст. знайшли втілення в багатоцільовому кадастрі.

Рис.7. Рівні організації і групи ознак земельної ділянки

На основі визначення векторів розвитку сучасних кадастрових систем з урахуванням офіційних матеріалів останніх конгресів FiG, документів ООН та провідної наукової думки, виконано моделювання основних позицій кадастру в XXI столітті, включаючи обгрунтування головного завдання, а також механізму фінансування, організаційої структури, технічних засобів і службового персоналу (рис.8).

Відзначається, що отримані результати концепційно об'єднують засади кадастрового забезпечення, конкретизуючи напрями базових процесів в створенні землекористування збалансованого розвитку.

У п'ятому розділі “Аналітичні основи квантифікації конфігурацій кадастрових об'єктів” досліджуються можливості кількісного відображення геометрії периметрів земельних об'єктів, що представляються доцільним з точки зору розробки загальної класифікації типів земельних об'єктів за просторовим розташуванням їх меж, а також в плані отримання кількісних характеристик конфігурацій об'єктів, як реальних кадастрових показників або коефіцієнтів, що можуть бути урахованими поряд з іншими чинниками при вирішенні питань територіального розвитку, вартісної оцінки земель, планування землекористувань і т.п.

Рис.8. Модель основних позицій кадастру в ХХІ ст.

Для здійснення квантифікації (термін лат. походження, що означає “кількісне вираження якісних ознак”) запропоновано визначення показників: відцентровості, видовження меж, ламаності периметру, асиметричності сторін об'єктів, консолідації площ і розподілення території.

Показник відцентровості характеризує віддаленість точок периметру об'єктів відносно їх центру, що розраховується через відношення найдовшої і найкоротшої відстаней від центра до периметра за формулою:

(1)

де - максимальні і мінімальні відстані відповідно для i-ї сторони фігури, які можуть бути відстанями до поворотних точок - , або перпендикулярами до сторін - , рис.9.

Рис.9. Відцентровість сторін об'єктів

Показник видовження меж (периметру) П_в.п. відображає умовне видовження периметру земельної ділянки по відношенню до еквівалентної за площею базової фігури (кола, квадрата, правильного багатокутника), оскільки периметр еквівалентної фігури завжди буде меншим за периметр ділянки. Розрахунок П_в.п. здійснюється у такій послідовності:

Обчислюють Р периметр і S площу ділянки.

Розраховують Р₀ периметр базової еквівалентної за площею фігури через S. Наприклад, для квадрата

знаходять показник видовження периметру:

(2)

Для визначення показника ламаності периметру розглянуто явище ламаності, що відображає специфіку формування сторін неправильного багатокутника, рис.10, ознака якої в тому, що напрямок наступної сторони відрізняється від напрямку попередньої на кути - різні за знаком. За цією ознакою явище ламаності ідентифікується і локалізується на певному фрагменті багатокутника, наприклад, між вершинами і , рис. 10. Пряма ВF вважається прямою віднесення. (Слід зазначити, що периметр завжди ламана лінія. Якщо прийняти певний напрямок формування сторін периметра, який визначається спрямованим вздовж відповідної сторони в напрямку обходу периметру вектором, то цей вектор може обертатися в один бік, або в різні. В останньому випадку слід розуміти змінну ламаність периметру, яка і є об'єктом оцінки в цій роботі, але з міркувань спрощення відображається скороченим терміном, - як ламаність периметру).

Показник ламаності і-го фрагменту багатокутника пропонується розраховувати за формулою:

(3)

де - складові ламаного і-го фрагменту багатокутника;

- довжина прямої віднесення і-го фрагменту багатокутника.

Рис. 10. Ламаність периметру об'єкта

Показник ламаності периметру для земельного об'єкта в цілому дорівнює:

(4)

Враховуючи, що конфігурація будь-якого земельного об'єкта може бути представлена як відхилення від периметру відповідної правильної геометричної фігури, розробляється аналітична умова симетрії для багатокутника (рис.11)

(5)

де - сторони, центральні кути правильного багатокутника відповідно;

- кількість кутів (сторін) багатокутника, як основа для порівняння.

Відносно реальних земельних об'єктів кутові компоненти пропонується трансформувати, в результаті характеристика симетрії правильних багатокутників (5) перетворюється на аналітичне відображення асиметричності реальних об'єктів:

а) б)

Рис.11. До ілюстрації умови симетрії (а) і розрахунку показника асиметричності (б)

(6)

де , - сторони, внутрішні кути земельних об'єктів, відповідно;

- значення суми співвідношень.

Розрахунок дозволяє кількісно охарактеризувати показник асиметричності сторін об'єктів за формулою:

(7)

Відзначається, що розглянуті вище механізми квантифікації, здійснювані за допомогою тих чи інших характеристик периметрів об'єктів, можуть бути суттєво доповнені безпосереднім порівнюванням фігур за допомогою методу, що названий в цій роботі методом консолідації площ. Його сутність полягає у суміщенні центрів еквівалентної фігури і об'єкта , конфігурація якого оцінюється та їх взаємному орієнтуванні таким чином, щоб при цьому утворилась загальна для них максимальна площа. Якщо, наприклад, оцінюється конфігурація прямокутної земельної ділянки, рис. 12, шляхом порівнювання з еквівалентним за площею квадратом, консолідована площа визначається точками

Показник консолідації площ розраховують за формулою:

(8)

де - площа об'єкта, конфігурація якого визначається;

- величина консолідованої площі.

Рис. 12. Явище консолідації площ

Підкреслюється, що з ускладненням конфігурації ділянок визначення консолідованої площі також ускладнюється, вимагаючи додаткових підходів для забезпечення орієнтування об'єктів. В зв'язку з цим пропонується відому з механіки систему “головні осі інерції” використати як основу для обгрунтування нового поняття “головні напрямки розподілення території” з умовою, що напрямки розподілення території повністю відповідають напрямкам осей інерції.

Розглядається механізм визначення центру території і перенесення до центру осей координат, що дозволяє обгрунтувати визначення головних напрямків розподілення території, рис. 13.

Для цього обчислюють кут за формулою:

(9)

де , - осьові моменти інерції площі території відносно осей ох та oy відповідно, які дорівнюють:

;(10);(11)

- відцентровий момент інерції площі території , який розраховують за формулою:

.(12)

Рис. 13. Встановлення напрямків розподілення території об'єкта

Відзначається, що встановлення головних напрямків розподілення території обґрунтовує необхідне орієнтування об'єктів для визначення консолідованих площ, а також створює можливість розрахунку показника розподілення території. Даний показник відображає співвідношення найголовніших просторових параметрів земельних об'єктів, що у порівнянні з типовими ділянками прямокутної форми представлені своєрідними “довжиною” і “шириною”, оцінюючи у такий спосіб головні напрямки формування об'єктів.

Показник розподілення території розраховують за формулою:

(13)

де - усереднений діаметр, що відповідає головному напрямку максимального розподілення території об'єкта (d_v, рис.13);

- теж саме за головним напрямком мінімального розподілення території об'єкта (d_u, рис.13).

Оскільки концепційно розрахунок кожного показника побудовано на збільшенні його величини у відповідності до збільшення деформованості периметру, а конфігурація об'єктів є відображення сукупної взаємодії окремих показників, встановлюються функціональна залежність між коефіцієнтом конфігурації і окремими показниками:

(14)

як добуток відповідних показників конфігурації.

Аналізуються практичні аспекти застосування запропонованих механізмів квантифікації, зокрема, на основі найтиповіших характеристик ділянок - периметру Р і площі S, шляхом визначення поправочного коефіцієнта конфігурації:

(15)

що враховує видовження меж об'єктів і використовується для уточнення розрахунків грошової оцінки земель.

У шостому розділі “Принципи створення кадастрових регулятивних механізмів землекористування і пріоритети перехідного періоду” визначено, що розроблені теоретичні позиції і концепційні положення базових процесів землекористування та їх кадастрового забезпечення використовуються як необхідне підґрунтя для практичного підвищення ефективності управління земельними ресурсами. В зв'язку з цим досліджуються: визначальна властивість базових процесів - їх регулятивність, тобто, спрямованість на встановлення певного порядку або дотримання вимог: у просторовому розташуванні земельних об'єктів, їх правового захисту, економічної ефективності землекористування, екологічної безпеки середовища та принципи формування на цій основі регулятивної функції базових процесів.

Доводиться, що дана функція створюється трьома найголовнішими структурними комплексами забезпечувальної діяльності: земельної політики, кадастру, землевпорядкування і, фактично, втілює в собі сукупні надбання суспільства в створенні законодавчого, інформаційного і оперативного інструментарію для регулювання навколишнього середовища. Провідна роль законодавчої підфункції в галузі базових процесів розглядається як результат тривалої еволюції основних історичних чинників регулювання, що в XIX-XX ст. призвело до виникнення державного регулювання режимів землекористування та дозволило визначити зміст і напрямки відповідних заходів.

Відзначається, що дієвість створеного механізму державного регулювання землекористування повністю залежить від якості законодавчих норм і відображення ними актуальних потреб та реальних об'єктів земельних відносин.

У відповідності до чинного законодавства виконується порівнювальна характеристика поняття об'єкта земельних відносин - земельної ділянки, прийнята в Україні з аналогічним поняттям законодавства ринкових країн - нерухомістю. Підкреслюються переваги ринкової інтерпретації об'єкта земельних відносин як єдиного майнового комплексу, що включає і саму земельну ділянку і все, що міцно з нею зв'язане: споруди, грунти, насадження і т.д., результатом якої є законодавче відображення повноцінної товарної одиниці ринку земель.

Відсутність подібної законодавчої норми і використання замість неї неадекватного поняття земельної ділянки, яка розглядається окремо від інфраструктури, серйозно гальмує ринкові перетворення.

В зв'язку з цим обґрунтовується необхідність аналітичної оцінки ефективності вітчизняного і ринкового земельного законодавства. Для прикладу відібрані діючі Земельні Кодекси України і Швеції. Виконується структурування даних документів з виділенням найголовніших положень, що відображають основні функціональні характеристики законодавчих актів (рис.14).

Відзначається, що фундаментальним базисом ринкових земельних процесів, на який спирається земельне законодавство і навколо якого створюються уся система земельних правовідносин - нерухомість, детальному тлумаченню якої з описом усіх приналежностей до неї присвячуються десятки окремих статей. Подібна деталізація оцінюється як необхідна вихідна умова конкретизації і дієвості принципових законодавчих положень, через які здійснюється реальна і ефективна правова підтримка транзакцій ринкової земельної власності, а також предметний захист інтересів як власників, так і користувачів нерухомості.

Аналогічні позиції Земельного Кодексу України, надаючи перевагу узагальненому відображенню об'єктів земельних відносин, характеризуються вектором іншої орієнтації, який дозволяє відхилити основну правозахисну функцію законодавчого акта в бік адміністрування. Підкреслюється, що встановлені категорії земель цільового призначення не можуть бути об'єктом ефективного регулювання, оскільки є сформованими на підставі владних рішень (ст.20), представляють неоднорідний правовий простір і не підлягають ідентифікації за ознаками систематичного використання у відповідності до Європейської стандартної класифікації землекористувань 1989 р.

Аналізується нормування законодавчими документами “типів правовідносин”, що давно сформувалися в розвинених країнах і спрямовуються сучасними законодавчими механізмами на правове забезпечення найбільш поширених і актуальних операцій з нерухомістю, таких як вкладання інвестицій або оренда земель, житла, приміщень і т.д. та відповідні положення вітчизняного документу, які започатковуються в нашій країні і ще не отримали належного ствердження і розвитку

Завершення функціональної характеристики законодавчих положень фокусується на принциповості факту включення до “Земельної конституції” розділу “Реєстрація прав” як головній передумові реального ринку земель; відсутність такого нормування оцінюється як основна перешкода на шляху ринкових перетворень і формування адекватних кадастрових регулятивних механізмів ефективного землекористування.