Засоби специфічної профілактики сальмонельозу тварин (теоретичне обгрунтування, розробка та впровадження)

Размещено на http://www.allbest.ru

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

16.00.03 - Ветеринарна мікробіологія та вірусологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

Засоби специфічної профілактики сальмонельозу тварин (теоретичне обгрунтування, розробка та впровадження)

Ушкалов Валерій Олександрович

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини Української академії аграрних наук.

Науковий консультант доктор ветеринарних наук, старший науковий співробітник Головко Анатолій Миколайович, Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів Міністерства аграрної політики України, директор

Офіційні опоненти:

доктор ветеринарних наук, старший науковий співробітник Завгородній Андрій Іванович, Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, завідувач лабораторії вивчення туберкульозу;

доктор ветеринарних наук, старший науковий співробітник Волинець Леонід Кузьмич, Інститут ветеринарної медицини УААН, завідувач лабораторії ветсанекспертизи;

доктор ветеринарних наук, професор Бердник Василь Петрович, Полтавська державна аграрна академія МінАП України, завідувач кафедри анатомії та фізіології.

Провідна установа Харківська державна зооветеринарна академія, кафедра епізоотології, м. Харків

Захист відбудеться “_1__” ____жовтня______2002 р. о _930__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий “30” серпня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради БАБКІН А.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основним завданням ветеринарної науки і практики є поліпшення якості продуктів харчування і сировини, створення і виробництво засобів діагностики і профілактики хвороб тварин, захист країни від заносу збудників особливо небезпечних хвороб тварин. У зв'язку з цим забезпечення тваринництва і ветеринарної медицини ефективними лікувально-профілактичними препаратами є однією з найголовніших задач в економіці.

Вважається, що серед антропозоонозних захворювань сальмонельоз є одним з найскладніших за епідеміологією (епізоотологією) [ВООЗ, 1991]. Сальмонельоз належить до надзвичайно поширених інфекційних захворювань, які реєструється майже в усіх країнах світу [Johnoston A.M., 1990; Meldrum K.C., 1995; Barrow P.A., 1997]. Розповсюдження сальмонельозних інфекцій у тваринницьких господарствах потенційно ускладнює епідемічну ситуацію щодо небезпеки спалахів токсикоінфекцій сальмонельозної етіології серед людей. В Україні у зв'язку з реструктуризацією сільськогосподарського виробництва та зміни права на власність відбувається передислокація поголів'я тварин, що значно ускладнює проведення профілактичних заходів, зокрема вакцинопрофілактики. Залишається недостатньо вивченою біологія збудників сальмонельозних інфекцій, а наявність значної кількості сероваріантів сальмонел неминуче ускладнює проведення як діагностики, так і заходів специфічної профілактики. Отже, на цей час проблема сальмонельозу залишається актуальною для ветеринарної науки та практики України [Атамась В.В., 1994; Дика О.В., 1999; Дідок Ю.В., 2001; Волинець Л.К., 2001, 2002].

Сальмонельоз сільськогосподарських тварин має широке розповсюдження і завдає відчутних економічних збитків тваринницьким господарствам. В умовах, що склалися, гостро постало питання підтримання епізоотичного благополуччя тваринництва щодо сальмонельозу і, у першу чергу, забезпечення ефективними засобами специфічної профілактики і терапії сальмонельозів. На сучасному етапі розвитку біологічної науки загальновизнаним, економічно виправданим та ефективним заходом профілактики та боротьби з сальмонельозами (не лише з ветеринарної, але і з медичної точки зору) є проведення масових профілактичних заходів у тваринництві. І саме тому подальше удосконалення існуючих та створення нових ефективних засобів специфічної профілактики і терапії сальмонельозів тварин є одним з перспективних напрямків досліджень ветеринарної науки.

З позицій клітинної патології розвиток бактеріальної інфекції є наслідком взаємодії клітин прокаріотів і еукаріотів [Езепчук Ю.В., 1977; Петровская В.Г., 1987; Вертиев Ю.В., 1996; Finlay B.B., 1995]. У результаті взаємодії клітин мікро- і макроорганізмів фізіологічна функція клітин-мішенів (еукаріотів) пригнічується продуктами життєдіяльності бактеріальних клітин збудника. Порушення фізіологічного статусу ушкоджених клітин приводить до порушення функціонування ураженого органа. Взаємодія збудника з клітинами тканин макроорганізму здійснюється за участю активних макромолекул, які виконують функцію факторів патогенності бактерій. В останні роки фактори патогенності мікроорганізмів інтенсивно вивчалися. Зокрема - фактори з адгезивною функцією, які забезпечують біологічне розпізнавання і колонізацію чутливих тканин бактеріями, а також фактори, які безпосередньо викликають функціональні ушкодження чутливих тканин - токсини бактерій [Baloda S.B., 1987; Salyers A.A., 1994; Finlay B.B., 1995; Бондаренко В.М., 1999]. Функцію адгезії забезпечують органели, що локалізуються на поверхні бактеріальної клітини, в той час як токсини утворюються в процесі життєдіяльності токсиноутворюючих бактерій. Показано, що як токсини, так і адгезини бактерій мають антигенні властивості [Полоцький Ю.Е., 1981; Далина А.М., 1989; Головко А.М., 1989, 1996; Thorns S.J., 1995].

Таким чином, дослідження останнього десятиріччя створили передумови для практичного використання антигенних властивостей факторів патогенності збудників бактеріальних інфекцій, зокрема збудників сальмонельозу [Дідок Ю.В., 2001], ешерихіозу [Головко А.М., 1996], як антигенів для виготовлення нових діагностичних препаратів, специфічних сироваток та вакцин. Питання, пов'язані із застосуванням факторів патогенності сальмонел для створення засобів імунопрофілактики сальмонельозних інфекцій, вивчено недостатньо і в Україні розробляються вперше. Результати досліджень, що спрямовані на вивчення молекулярно-біологічних механізмів розвитку сальмонельозної інфекції та поствакцинального імуногенезу, стануть науковим підґрунтям для розробки і впровадження у практику нових засобів для профілактики і терапії даного захворювання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною досліджень, передбачених тематичним планом ІЕКВМ УААН (№ ДР UA01009824P - “Вивчити етіологію, патогенез, розробити і подати до впровадження ефективні методи, засоби і препарати з метою діагностики, лікування та профілактики генітальних, шлунково-кишкових, респіраторних, метаболічних хвороб та інтегральні системи боротьби з ними”; 0197U000757 - “Розробити нову ефективну систему діагностики, терапії і профілактики інфекційних хвороб, спільних для різних видів тварин”; 0101U001616 - “Розробити на основі прогресивних технологій ефективну систему діагностики, терапії та профілактики хвороб, спільних для різних видів тварин”).

Мета і задачі досліджень. Мета роботи - теоретично та експериментально обґрунтувати, розробити та впровадити у виробництво засоби для активної і пасивної імунопрофілактики сальмонельозу тварин на основі використання нових даних про біологію збудника. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

вивчити епізоотичну ситуацію щодо сальмонельозу молодняка сільськогосподарських тварин у тваринницьких господарствах України;

удосконалити методику бактеріологічної діагностики сальмонельозу тварин;

визначити ступінь розповсюдження збудників сальмонельозу тварин, які утворюють екзотоксини та адгезини;

вивчити біологічні та фізико-хімічні властивості екзотоксинів та адгезинів сальмонел;

визначити імуногенні властивості екзотоксинів та адгезивних антигенів сальмонел;

розробити спосіб одержання і технологію виготовлення субодиничної вакцини проти сальмонельозу тварин на основі використання антигенних та імуногенних властивостей факторів патогенності збудника;

вивчити імунобіологічні властивості субодиничної вакцини проти сальмонельозу тварин;

розробити спосіб одержання і технологію виготовлення сироватки проти сальмонельозу тварин;

вивчити лікувально-профілактичну ефективність сироватки проти сальмонельозу.

Об'єкт дослідження: інфекційні захворювання тварин сальмонельозної етіології та засоби специфічної профілактики сальмонельозу.

Предмет дослідження: епізоотологічні особливості сальмонельозів тварин в Україні; фактори патогенності збудника сальмонельозу та їх біологічні властивості; способи створення засобів специфічної профілактики на основі використання адгезивних антигенів і екзотоксинів сальмонел як протективних антигенів; показники функціонального стану мембран клітин тканин і рідин організму тварин за умов експериментального сальмонельозу і в поствакцинальний період; фізико-хімічні властивості антигенів сальмонел (токсинів, адгезинів).

Методи досліджень: ретроспективний епізоотологічний аналіз, епізоотологічний експеримент, біологічний експеримент; бактеріологічні, серологічні, біохімічні і статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. Теоретично та експериментально обґрунтовано необхідність розробки нових засобів специфічної профілактики і терапії сальмонельозу тварин та удосконалення існуючого регламенту проведення бактеріологічних досліджень з метою діагностики сальмонельозу. Визначено етіологічну структуру та спектр домінуючих сероварів збудника сальмонельозу тварин в Україні, ступінь розповсюдження збудників сальмонельозу тварин з токсигенними і адгезивними властивостями. Вивчено біологічні, фізико-хімічні, імуногенні властивості екзотоксинів та адгезивних антигенів сальмонел; експериментально обґрунтовано і розроблено спосіб виготовлення субодиничної вакцини проти сальмонельозу тварин (патент України № 33502 А) та спосіб виготовлення антитоксичної і антиадгезивної сироватки проти сальмонельозу та ешерихіозу молодняку тварин (патент України № 32341 А). Встановлено важливість визначення динаміки показників прооксидантно-антиоксидантної рівноваги при застосуванні вакцини інактивованої субодиничної проти сальмонельозу тварин (вакцина СПС), що поглиблює та доповнює теоретичне розуміння механізмів розвитку захворювань сальмонельозної етіології у інфікованих тварин. Вперше визначено критерій оцінки нешкідливості вакцин за станом прооксидантно-антиоксидантної рівноваги організму щеплених тварин (патент України № 41113 А);

Практичне значення одержаних результатів. Визначено епізоотологічні особливості сальмонельозів тварин в Україні, одержано нові дані про розповсюдження серед збудників сальмонельозу тварин ізолятів з токсигенними і адгезивними властивостями. Розроблено та затверджено “Настанову з бактеріологічної діагностики сальмонельозів тварин” (8.05.2002, № 15-14/134). Розроблено технологію виготовлення “Вакцини інактивованої субодиничної проти сальмонельозу тварин” - технічні умови, настанова по застосуванню (затверджені Державним департаментом ветмедицини МінАП України - ТУ У 46.15.561-2001). На Сумській державній біофабриці впроваджено технологію промислового виробництва вакцини інактивованої субодиничної проти сальмонельозу тварин. Розроблено технологію виготовлення “Сироватки антитоксичної і антиадгезивної проти сальмонельозу та ешерихіозу тварин” (сироватка ААСЕ) - технічні умови, настанова по застосуванню (затверджені Державним департаментом ветмедицини МінАП України - ТУ У 46.15.564-2001). Промислове виробництво сироватки антитоксичної і антиадгезивної проти сальмонельозу та ешерихіозу тварин було освоєно на Гожулівській біофабриці. Розроблено препарат “Сорбовер” для лікування і терапії токсикозів різної етіології (ТУ У 46.15.411-1999).

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено аналіз літературних даних за темою роботи; обґрунтовано наукову концепцію та програму роботи; проведено відповідне виконання наукових програм, які покладені в основу дисертаційної роботи; розроблено схеми та методи проведення експериментів; виконано експериментальні та аналітичні дослідження; проведено аналіз та узагальнення одержаних результатів; винесено на захист положення, сформульовано висновки та практичні рекомендації; проведено роботи по підготовці до затвердження нормативних документів.

Клініко-біохімічні дослідження проведено за участю співробітників лабораторії біохімії ІЕКВМ (н.с. М.Є. Романько, к.б.н. Л.В. Коваленко, к.б.н. С.А. Михайлова, М.М. Долгая) та відділу біофізики мембран Інституту біології ХНУ (к.б.н. Ю.В. Нікітченко, к.б.н. В.М. Дзюба); електронно-мікроскопічні дослідження виконувались спільно із н.с. ІЕКВМ В.Н. Коноваловим; вивчення адгезивних властивостей виділених культур сальмонел та лікувально-профілактичної ефективності сироватки ААСЕ проведено спільно з к.вет.н. Ю.В. Дідок, що знайшло відображення у спільних публікаціях. Підготовку “Настанови з бактеріологічної діагностики сальмонельозу тварин” проведено спільно з к.б.н. Т.Ю. Трусковою, д.вет.н. П.П. Фукс, д.вет.н. К.Є. Конаржевським (ІЕКВМ), а також з колективом авторів із ДНКІБШМ, ЦЛВМ, ІВМ УААН, ДДВМ МінАП, БДАУ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були повідомлені та обговорені на звітних сесіях вченої ради ІЕКВМ УААН (Харків, 1993-2001 рр.) та науково-практичних конференціях: “Збереженість молодняка сільськогосподарських тварин - запорука розвитку тваринництва України” (Харків, 1994 р.), “Общая эпизоотология: иммунологические, экономические и методологические проблемы” (Харків, 1995 р.), 4-у з'їзді паразитоценологів України (Харків, 1995 р.), “Ветеринарные и зооинженерные проблемы животноводства” (Вітебськ, 1996 р.), “Стан та перспективи розвитку ветеринарної науки” (Харків, 1997 р.), “Сучасні проблеми ветеринарної медицини, зооінженерії та технологій тваринництва” (Львів, 1997 р.), “Проблемы инфекционной патологии сельскохозяйственных животных” (Владимир, 1997 р.), “Розвиток ветеринарної науки в Україні: здобутки та проблеми” (Харків, 1997 р.), “Наукові досягнення в галузі ветеринарної медицини” (Харків, 1997 р.), “До сторіччя від дня народження академіка УАСГН Гжицького С.З.” (Львів, 1999 р.), “Інфекційна патологія молодняку сільськогосподарських тварин і птиці” (Суми, 1999 р.), “Стан та перспективи розвитку ветеринарної науки” (Харків, 1999 р.), “Ветеринарна наука на порозі 21 століття” (Харків, 2000 р.), “Биологические механизмы старения” (Харків, 2000 р.), “Ukraine-Osterreich. Landwirtschaft: Wissenschaft und Praxis” (Чернівці, 2000 р.), присвяченій 70-річчю від дня народження члена-кореспондента УААН і РАСГН Собка А.І. (Новий світ, 2001 р.), присвяченій 150-річчю від дня заснування ХЗВІ (Харків, 2001 р.), “Сучасні ветеринарні та технологічні аспекти свинарства (Київ, 2002 р.), “Современная терапия больных с инфекционной и паразитарной патологией на догоспитальном и госпитальном этапах, методы профилактики” (Харків, 2002 р.), “Новые технологии получения и применения биологически активных веществ” (Алушта, 2002 р.), 1-й международной конференции по вопросам зооветеринарного бизнеса (Ялта, 2002 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 46 наукових праць (з них - 26 статей у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, 3 патенти).

Структура дисертації. Дисертація викладена на 360 сторінках друкованого тексту і складається з таких розділів: вступ, огляд літератури, матеріали та методи досліджень, результати власних досліджень, обговорення одержаних результатів, висновки, список використаних джерел, додатки. Роботу ілюстровано 51 таблицею та 7 рисунками. Додатки на 89 сторінках. Список використаних літературних джерел включає 401 найменування, у тому числі 197 - зарубіжних авторів.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Робота виконана у період 1993-2002 рр. в лабораторії вивчення хвороб молодняка Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, Сумській і Гожулівській біофабриках та тваринницьких господарствах України. При цьому застосовували ретроспективний епізоотологічний аналіз, епізоотологічний експеримент, методи бактеріологічного, серологічного досліджень, біологічного експерименту при індикації, типізації та визначенні антигенності, імуногенності і вірулентності штамів сальмонел.

Динаміку розповсюдження сальмонельозу тварин у різних регіонах України визначали за результатами аналізу і узагальнення звітних матеріалів за формою № 1-Вет, одержаних у Державному Департаменті ветмедицини МінАП України та Управлінні ветмедицини у Харківській області. Розповсюдження різних сероварів збудника сальмонельозу визначали за даними результатів бактеріологічних досліджень, які одержано у Центральній державній та Харківській обласній лабораторіях ветмедицини.

Виділення та ідентифікацію культур сальмонел здійснювали згідно з методичними вказівками "Лабораторная диагностика сальмонеллезов человека и животных, обнаружение сальмонелл в кормах, продуктах питания и объектах внешней среды" (Москва, 1990 р.). Культивування і зберігання виробничих і польових штамів сальмонел проводили з використанням таких живильних середовищ: бульйон Хоттінгера, середовище Мінка, МПА, МПБ, ВСА, Ендо, Дорсе. З метою тривалого зберігання штами сальмонел ліофілізували; як захисне середовище використовували знежирене коров'яче молоко.

Визначення антагоністичних властивостей у вакцинних штамів проводили методом віддаленого антагонізму [Fredericg, 1960]. Токсигенність у виділених культур визначали та виготовляли антитоксичні сироватки згідно з “Методическими рекомендациями по получению, очистке энтеротоксинов эшерихий и изготовлению антитоксических сывороток” (Харків, 1995 р.); токсигенність визначали за результатами Biken-тесту [T. Honda et al., 1982]. Адгезивність сальмонел визначали в реакціях гемаглютинації (РГА), манозорезистентної гемаглютинації (РМРГА) з еритроцитами морської свинки, білих мишей, барана, свині та бика [А.М. Головко, 1996] та методом електронної мікроскопії з використанням електронного мікроскопа ЕМВ-100Л.

Імуногенність екзотоксинів (анатоксинів), адгезинів сальмонел та вакцинних препаратів визначали в моделі активного захисту мишей масою 14-18 г після дворазової імунізації відповідними препаратами. Нешкідливість зразків препаратів анатоксинів, адгезинів, вакцин і сироваток визначали у дослідах на безпородних білих мишах масою 14-18 г і на морських свинках масою 130-150 г загальноприйнятими у ветеринарії методами.

Всього у досліди було залучено 5700 мишей, 2000 мишенят-сисунів, 200 морських свинок. Імунні сироватки одержували на 30 кролях масою 2,0-2,5 кг. До експериментів по визначенню імунобіологічних властивостей вакцини і сироваткових препаратів було залучено 4 воли-донори крові, 128 корів і нетелей, 774 телят, 13 свиноматок, 1113 поросят, 160 каченят.

Вивчення фізико-хімічних властивостей та хімічного складу препаратів екзотоксинів і адгезивних антигенів сальмонел здійснювали за допомогою біохімічних методів. Вміст загального білка визначали методом Лоурі у модифікації Міллера (1959), загальних ліпідів - за методом Ілька [Л.А. Остерман, 1981], вуглеводів - за кольоровою реакцією з орто-толуїдином [В.В. Меньшиков, 1987], оптичні властивості - спектрофотометрично [А.П. Демченко,1981], електрокінетичні властивості за Р.П. Виноградовою (1983), молекулярну масу - електрофоретично у градієнті щільності ПААГ з SDS [Н.Е. Кучеренко, 1988]. Активність лізоциму (КФ 3.2.1.17.) визначали турбідиметричним методом за Перрі в модифікації Х.Я.Гранта (1978).

Визначення циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) в сироватці крові проводили за методом Гриневича Ю.А. шляхом осадження білкових комплексів антиген-антитіло ПЕГ-6000 (1981). Вміст серомукоїдів у пробах сироваток крові встановлювали за методом Меньшикова В.В. (1987).

Інтенсивність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) оцінювали за вмістом у плазмі крові гідроперекисів ліпідів (ГПЛ) методом Т. Asakawa et al. (1980); у печінці - за швидкістю накопичення малонового діальдегіду (МДА) та інтенсивністю спонтанного ПОЛ, визначаючи вміст ТБК-активних продуктів, як описано у роботах В.В. Лемешка і Ю.В. Нікітченка (1986). Активність антиоксидантної системи (АОС) оцінювали за визначенням активності ферментів: глутатіонпероксидази (GSH-P) - спектрофотометрично [В.В. Лемешко, Ю.В., Нікітченко, 1987] у спряженій глутатіонредуктазній реакції; глутатіонредуктази (GSH-R) - флуориметрично за зменшенням рівня NADPH [А.М. Герасимов, 1976]; NADP+-залежної глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (G-6P-DG) - флуориметрично за швидкістю відновлення NADP+ [N.Z. Baquer et al., 1967]. Антиокислювальну активність (АОА) ліпідів плазми крові визначали як описано в роботі Г.О. Клебанова (1988); перекисну резистентність еритроцитів (ПРЕ) - за методом F.C. Jager (1968).

Статистичну обробку одержаних даних проводили з використанням методів варіаційної статистики, вірогідність різниці обчислювали за критерієм Т Стьюдента [Г.Ф. Лакин, 1980].

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Епізоотологічні особливості сальмонельозу тварин в господарствах України

Ретроспективний аналіз та узагальнення статистичних даних ветеринарної звітності щодо епізоотології сальмонельозу тварин свідчать про широке розповсюдження цієї інфекції. Так, за період 1990-2000 рр. в Україні сальмонельоз реєстрували у великої рогатої худоби (ВРХ), свиней, дрібної рогатої худоби (ДРХ), птиці, хутрових звірів, коней і бджіл. Найчастіше збудника сальмонельозу виділяли від свиней, птиці, телят.

Встановлено, що сальмонельоз у ВРХ обумовлюють S. dublin (у 62,9 % випадків), S. еnteritidis (у 19,7 % випадків), S. typhimurium (у 17,4 % випадків); у свиней - S. сholeraesuis (77,6 %), включаючи біовари S. choleraesuis v. Amerika (1,2 %) і S. choleraesuis v. Kunzendorf (4,1 %), S. typhisuis (13,3 %), S.typhimurium (6,6 %), S. еnteritidis (1,3 %), S. dublin (1,2 %) відповідно; у птиці - S. gallinarum (86,9 %), S. typhimurium (9,2 %), S. еnteritidis (3,4 %), S. dublin (0,4 %) відповідно; у хутрових звірів - S. typhimurium (39,6 %), S. gallinarum (32,9 %), S. dublin (18,5 %), S. еnteritidis (8,9 %), причому S. gallinarum виділяли лише у 1992, 1994, 1995 і 2000 роках.

Тобто, встановлено, що сальмонельоз сільськогосподарських тварин в Україні зумовлюється в основному 6 сероварами сальмонел: у ВРХ - S. dublin, S. еnteritidis, S. typhimurium; у свиней - S. сholeraesuis, S. typhisuis, S. typhimurium, S. еnteritidis, S. dublin; у хутрових звірів - S. typhimurium, S. еnteritidis, S. dublin, S. gallinarum; у птиці - S. gallinarum, S. typhimurium, S. еnteritidis, S. dublin. Дані щодо етіологічної структури сальмонельозу птиці дещо суперечать даним літератури про те, що від сільськогосподарської птиці у багатьох випадках (до 40 %) виділяють S. еnteritidis [A. Nastasi, 1996; О.В. Обуховская, 1997; Т.Ю. Трускова, 2000].

Встановлено, що в Україні у тварин захворювання на сальмонельоз зумовлені у більшості випадків хазяїн-адаптованими сероварами сальмонел, а саме - S. choleraesuis, S. dublin, S. gallinarum у свиней, ВРХ і птахів відповідно. Але необхідно підкреслити, що сальмонельоз птахів, ВРХ, хутрових звірів, бджіл досить часто обумовлюють S. typhimurium, S. еnteritidis, S. paratyphi B - мікроорганізми, які досить часто викликають спалахи токсикоінфекцій серед людей [С.Г. Пак, 1988]. Тобто, одержані дані підтверджують дані літератури про те, що хворі на сальмонельоз тварини можуть бути джерелом інфекції для людей.

В окремих випадках з патматеріалу від інших видів тварин виділяли хазяїн-адаптованих збудників сальмонельозу овець (S. аbortusovis: 36 культур - від ДРХ, 29 - ізольовано від свиней, 3 - від птиці відповідно), сальмонельозу ВРХ (S. аbortusbovis: 54 - від ВРХ, 10 - від хутрових звірів, 1 - від птиці відповідно) і коней (S. abortusequi: 7 ізольовано від коней і 1 ізольовано від ВРХ). Необхідно відмітити, що за останні 10 років сальмонельоз коней було зареєстровано лише 1998 та 2000 році - із патологічного матеріалу було ізольовано S. typhimurium та S. abortusequi відповідно. Сальмонели, які не вдалось ідентифікувати до серовару, частіше виділяли від хутрових звірів (10,3 % випадків), значно рідше - від ВРХ (3,3 %), птиці (0,8 %), свиней (0,5 %).

Узагальнені результати даних щодо розповсюдження сальмонельозу по адміністративним регіонам України свідчать про те, що в нашій державі за період з 1995 по 2000 рр. неблагополучні щодо сальмонельозу ВРХ пункти реєстрували у 9 областях, неблагополучні пункти щодо сальмонельозу свиней реєстрували у 17 областях, щодо сальмонельозу птиці - у 6 з 25 областей відповідно. Ряд областей, а саме Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Луганська, Львівська, Рівненська, Херсонська, Чернівецька, протягом, якнайменше, п'яти років є благополучними щодо сальмонельозу тварин.

Узагальнення результатів офіційної звітності за період 1987-2001 рр. про позитивні бактеріологічні дослідження на сальмонельоз патологічного матеріалу від ВРХ у Харківській області дозволило охарактеризувати епізоотичну ситуацію регіону щодо сальмонельозу телят. Так, сальмонельоз телят реєстрували у всіх районах області, усього за цей період захворювання зареєстровано у 403 пунктах (у середньому в 16 неблагополучних пунктів на район). Було визначено ряд стаціонарно-неблагополучних щодо сальмонельозу ВРХ пунктів. Найбільша їх кількість припадає на Богудухівський (7), Близнюківський (7), Чугуївський (7), Харківський (6), Дергачівський (6), Великобурлуцький (6), Валківський (5), Ізюмський (5), Красноградський (5), Нововодолазький (5), Сахновщанський (5) райони. Не зареєстровано стаціонарно неблагополучних щодо сальмонельозу телят пунктів у Зачепилівському, Золочівському та Дворічанському районах.

Одержані дані свідчать про те, що захворювання і загибель, або вимушений забій, телят у тваринницьких господарствах Харківської області реєструється впродовж всього року, але існує тенденція до сезонної приуроченості (за період квітень - серпень було видано 56 % від загальної кількості позитивних експертиз). 57 % від усіх позитивних експертиз, виданих по області, було видано у 8 з 25 районів.

З метою більш оперативного встановлення бактеріологічного діагнозу на сальмонельоз нами було розроблено нову редакцію “Настанови з бактеріологічної діагностики сальмонельозів тварин”, в якій враховані сучасні дані щодо біологічних властивостей збудника. Для підвищення ефективності бактеріологічної діагностики сальмонельозних інфекцій (підвищення відсотку виділення культур сальмонел з патологічного матеріалу, об'єктів навколишнього середовища тощо), до “Настанови...” були внесені відповідні доповнення, зокрема вимоги культивування посівів із патматеріалу у середовищах накопичення та диференціально-діагностичних живильних середовищах при температурі 430С, тому що при інкубації в такому температурному режимі сальмонели одержують селективні переваги перед конкуруючою мікрофлорою [E.T. Mallinson, 1989; О.В. Обуховская, 1997; В.В. Кіпріч, Т.Ю., Трускова, 1998]. Застосування розробленого нормативного документа дозволить скоротити термін бактеріологічних досліджень до трьох діб.

Розповсюдження культур сальмонел з факторами патогенності

1. Визначення токсигенності культур сальмонел. Аналіз результатів вивчення токсигенності культур сальмонел (n=104) свідчить про те, що 87,5 % від виділених культур, що належали до різних сероваріантів збудника сальмонельозу, проявляли властивість утворювати екзотоксини. Так, 62,5 % культур утворювали термолабільний екзотоксин, 25,0 % культур синтезували термостабільний екзотоксин, а 17,3 % культур утворювали термостабільний і термолабільний типи екзотоксину одночасно. Було встановлено, що 44,4 % із досліджених культур викликали при аплікації досліджуваного матеріалу за методом Sereny кератокон'юнктивіт у морських свинок. Даний факт свідчить про те, що сальмонели досить часто утворюють цитотоксини.

Про досить високий ступінь антигенної подібності між екзотоксинами, що синтезуються не лише різними штамами у межах одного серовару, а й різними сероварами сальмонел, свідчать результати, отримані при вивченні антигенних зв'язків у препаратів екзотоксинів (табл. 1).

Так, серед досліджених культур сальмонел, віднесених до 13 сероваріантів, 53 (51,9 %) культури синтезували екзотоксини, за антигенними властивостями подібні до екзотоксину, що утворювався штамом S. dublin № 12; 41 (40,1 %) культура синтезувала екзотоксини, за антигенними властивостями подібні до токсину, що утворювався штамом S. typhimurium № 16; 44 (43,1 %) культури синтезували екзотоксини, за антигенними властивостями подібні до екзотоксину, що утворювався штамом S. enteritidis № 15. За допомогою імунохімічного методу встановлено, що лише 11,8 % досліджених культур не продукували екзотоксини. Тобто аналіз одержаних нами в роботі даних вказує на те, що у багатьох випадках екзотоксини, які утворюються різними штамами різних сероварів сальмонел є подібними за антигенними характеристиками.

Так, 61,5 % штамів S. enteritidis, 58,8 % штамів S. choleraesuis і 36,8 % штамів S. typhimurium, синтезували екзотоксини, антигеноподібні до екзотоксину, що утворював штам S. dublin № 12; 52,9 % штамів S. choleraesuis, 40 % штамів S. dublin і 23,1 % штамів S. enteritidis синтезували екзотоксини, антигенноподібні екзотоксину, що утворював штам S. typhimurium № 16; 76,5 % штамів S. choleraesuis, 43,3 % штамів S. dublin і 31,6 % штамів S. typhimurium синтезували екзотоксини, антигенноподібні екзотоксину S. enteritidis № 34.

Результати проведених досліджень свідчать про досить широке розповсюдження у збудника сальмонельозу властивості утворювати екзотоксини, при цьому не встановлено кореляції між належністю до певного серовару і властивістю утворювати певний токсин. Встановлено, що екзотоксини, які синтезуються різними сероваріантами сальмонел, у багатьох випадках утворюють антигенно подібні екстрацелюлярні токсини. Отримані дані обґрунтовують доцільність використання екзотоксинів сальмонел у складі вакцинних препаратів, призначених для профілактики сальмонельозу у різних видів тварин.

2. Визначення адгезивності культур сальмонел. Адгезивні властивості вивчали у культур сальмонел, виділених від різних видів загиблих тварин, за допомогою електронної мікроскопії (n=21) та в реакціях (n=44) гемаглютинації (РГА) і манозорезистентної гемаглютинації (РМРГА).

За допомогою електронної мікроскопії було встановлено, що 80,9 % досліджених культур сальмонел мають у своїй структурі морфологічні утворення, які відрізнялися від джгутиків, а саме - фімбрії.

При дослідженні спроможності до експресії антигенів адгезії сальмонелами за результатами РГА і РМРГА встановлено, що адгезини (гемаглютиніни) виявлено у 41 (93,2 %) культури. За даними літератури, властивість культур ентеробактерій, зокрема сальмонел, аглютинувати еритроцити, корелює з їх спроможністю адгезуватися (прикріплятися) до епітеліоцитів [B.B. Finlay, 1995]. Отримані дані свідчать про те, що сальмонелам, як і іншим представникам ентеробактерій, притаманна наявність двох типів фімбріальних адгезинів, манозочутливих та манозорезистентних, що узгоджується з даними літератури відносно цього питання [S. Clegg, 1987; A.A. Salyers, 1994]. Наявність манозочутливих і манозорезистентних типів фімбрій у сальмонел підвищує колонізаційний потенціал збудника [D.C. Hirsh, 1985].

Необхідно відзначити, що у більшості культур, яким була властива гемаглютинаційна активність щодо еритроцитів різних видів тварин, за допомогою електронно-мікроскопічних досліджень було встановлено наявність на поверхні бактеріальних клітин фімбрії, які морфологічно відрізняються від джгутиків. Ці дані ще раз підтверджують придатність застосовуваних нами реакцій (РГА, РМРГА) для виявлення адгезинів у культур сальмонел.

Було встановлено, що на результати реакції гемаглютинації суттєво впливає видова належність еритроцитів, що також узгоджується з даними літератури [W.A. Collier, 1955; S.B. Baloda, 1987]. Результати цих досліджень показали, що переважна більшість (93,2 %) із досліджених культур сальмонел, виділених від хворих та загиблих телят, поросят, ягнят та курчат, мають фімбріальні адгезини. Одержані дані підтверджують патогенетичну значущість адгезинів сальмонел та співпадають з даними літератури [M. Kukkonen 1993]. Також не встановлено корелятивного зв'язку між серологічною належністю штамів сальмонел і спроможністю синтезувати антигени адгезії, що не розходиться з даними літератури [B.A. Oyofo, 1988; S.W. Lindgren 1996] відносно цього питання.

3. Вивчення резистентності до дії антибіотиків у сальмонел. На цей час для терапії як інфекційних, так і цілого ряду незаразних захворювань, широкого застосування набули методи антибіотикотерапії. В останні роки у результаті надзвичайно широкого безконтрольного застосування антибіотиків в усіх галузях тваринництва ефективність антибіотикотерапії значно знизилась. Поширення полірезистентних до дії антибактеріальних засобів популяцій збудників також суттєво ускладнює проведення ефективної етіотропної терапії інфекційних захворювань. Феномен резистентності мікроорганізмів-збудників інфекційних захворювань до дії антибактеріальних препаратів прийнято відносити до факторів патогенності.

Нами були проведені дослідження з метою вивчення чутливості культур сальмонел (n=54), ізольованих від загиблих сільськогосподарських тварин, до дії найбільш поширених антибіотиків (n=22). Аналіз одержаних даних свідчить про те, що резистентними до дії пеніциліну, стрептоміцину, метициліну, карбеніциліну були 80-90 % досліджених культур; від 40 до 80 % культур були резистентними до дії неоміцину, еритроміцину, левоміцетину, тетрацикліну, ампіциліну, ампіоксу, оксациліну, ріфампіцину тетраолеану, гентаміцину; резистентними до дії канаміцину, неовітину, цефазоліну, байтрилу були 20-40 % досліджених культур. Рівень резистентності сальмонел до дії препаратів, які ще не набули на цей час широкого застосування у практиці ветеринарної медицини, був не високим: до офлоксацину - 5,5 %, цефтріаксону - 9,2 %, ципрофлоксацину - 12,9 %, норфлоксацину -18,5 %.

Одержані результати свідчать про те, що збуднику сальмонельозу притаманна властивість набувати резистентності до антибактеріальних препаратів. Так, згідно з результатами досліджень, проведених за період 1996-1997 рр., резистентність культур сальмонел до антибіотика фторхінолонового ряду “Байтрил” була мінімальною і становила 2,9 % [А.М. Головко, 1998], а згідно з результатами, які одержані нами у 2000-2001 рр., резистентність епізоотичних культур сальмонел до цього препарату зросла майже у 13 разів і становила 38,9 % від усіх досліджених культур. Резистентність сальмонел до гентаміцину, олететрину і цефазоліну зросла з 5-10 до 48,1, 42,6 і 22,2 % відповідно.

Отже, результати проведених досліджень свідчать про те, що сальмонелам, як і бактеріям інших родів, притаманно набувати резистентності до антибактеріальних препаратів, які широко застосовуються у ветеринарії. Резистентними, у середньому, до дії антибіотиків було 50,7 % культур, з чого випливає, що антибіотикотерапія буде ефективною лише у випадку застосування препаратів, чутливість до дії яких попередньо визначена за допомогою лабораторних досліджень.

Одержані результати свідчать про те, що в арсеналі фахівців повинні бути засоби, які застосовуються з метою специфічного блокування інфекційного процесу, а саме: засоби специфічної профілактики і специфічної терапії.

Підсумовуючи викладені в цьому підрозділі результати, вважаємо за необхідне підкреслити, що результати одержаних в дисертаційній роботі досліджень вказують на те, що сальмонели, які були ізольовані нами з патологічного матеріалу від тварин, мають цілий арсенал факторів патогенності.

Так, екзотоксини виявлено у 87,5 % культур, адгезивні антигени виявлено у 93,2 %, спроможність протистояти дії антимікробних препаратів була виявлена у 50,7 % досліджених польових культур сальмонел

Наявність факторів патогенності забезпечує селективні переваги збудникам інфекційних хвороб перед сапрофітною мікрофлорою [Бондаренко В.М., 1999].

Біологічні властивості, хімічний склад та фізико-хімічна характеристика екзотоксинів і фімбріальних адгезинів сальмонел

Успіхи в області вивчення функціональної ролі деяких морфологічних структур та продуктів метаболізму, визначення так званих факторів патогенності у цілого ряду збудників бактеріальних інфекцій відкривають можливості для створення нових і удосконалення існуючих біопрепаратів для імунопрофілактики інфекційних захворювань. Тому кінцевою метою вивчення факторів патогенності мікроорганізмів, тобто структур або продуктів, що забезпечують певний етап розвитку інфекційного процесу, є створення нових профілактичних, діагностичних та лікувальних препаратів. На сучасному етапі розробки способів виготовлення компонентних вакцин виникла необхідність впровадження адекватних методів їх оцінки, серед інших тестів певне місце відводиться і фізико-хімічним методам оцінки антигенних комплексів у складі вакцинних препаратів. Нами було зроблено спробу охарактеризувати отримані нами препарати екзотоксинів і адгезинів, у першу чергу, як можливих складових компонентів нових імунотропних препаратів.

1. Біологічні властивості, хімічний склад та фізико-хімічна характеристика екзотоксинів. Результати експериментального відтворення гострої і хронічної сальмонельозної інтоксикації свідчать про те, що, використовуючи для зараження лише екзотоксини, можливо індукувати виникнення симптомів, притаманних гострому та хронічному перебігу сальмонельозу у тварин. Також ці дані вказують на те, що обрані нами методи виготовлення препаратів екзотоксинів дозволяють отримувати біологічно активні форми токсинів сальмонел.

При вивченні хімічного складу препаратів екзотоксинів різних сероварів сальмонел встановлено, що концентрація загальних протеїнів знаходиться у межах 0,030-0,065 ммоль/л. Також встановлено наявність у складі екзотоксинів моносахаридних залишків - у межах 0,10-3,82 ммоль/моль білку та загальних ліпідів - 2,87-4,58 ммоль/моль білку відповідно. Отримані результати вказують на те, що екзотоксини сальмонел, які досліджувалися, можна віднести до речовин гліколіпопротеїдної природи.

Дані, отримані при вивченні фізико-хімічних властивостей екзотоксинів сальмонел, свідчать про те, що одержані нами препарати екзотоксинів є подібними за електрокінетичними властивостями, а їх ізоелектрична точка знаходиться у межах 4,2-5,3, що притаманно білкам кислої природи. Максимум поглинання білковими молекулами екзотоксинів було визначено у межах довжини хвиль ультрафіолетового спектру при 260-270 нм. За показниками характеристичної в'язкості досліджених екзотоксинів можна припустити, що дані білки є некомпактними структурами, які за конфігурацією наближаються до статичних клубків. Молекулярна маса токсинів, що утворювали штами S. typhimurium, S. choleraesuis, S. dublin, S. abortusovis, S. еnteriditis знаходиться у межах 18 - 68 кДа.

Під дією високої температури (1000С - протягом 20 хв.) біологічна активність екзотоксинів сальмонел значно знижується, а після інкубації при 370С в присутності формальдегіду (0,1-0,2%) вони переходять у форму анатоксину.

При вивченні процесу сорбції препаратів екзотоксинів мінеральними сорбентами встановлено, що екзотоксини, як і препарат стандартного білка (трипсина), зв'язуються мінеральними сорбентами (атокс, вермикуліт) за однією принциповою схемою - максимум адсорбції білка (50-80 %) з розчину реєструється на початкових етапах взаємодії сорбента з сорбатом. Виходячи з того, що розвиток каскаду патологічних реакцій у макроорганізмі при сальмонельозі обумовлюється патофізіологічною дією екзотоксинів, одержані дані були нами використані при проведенні досліджень з розробки препарату “Сорбовер” - ентеросорбента, якому властиво проявляти детоксикуючу, антиокислювальну, радіопротекторну дію, стимулювати метаболічні та імунологічні процеси і нормалізувати порушення прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу організму тварин.

Після імунізації кролів препаратами екзотоксинів були одержані імунні сироватки. Результати взаємодії антитоксичних антитіл імунних сироваток з антигенами екзотоксинів реєстрували в реакції імунодифузії з гомологічними антигенами. Одержані результати свідчать про те, що сальмонельозні екзотоксини мають антигенні властивості та при введенні до організму тварин індукують накопичення специфічних антитіл, що співпадає з даними літератури [М.В. Далин, 1980; R. Dinjus, 1992; R. Aitken, 1995].

Імуногенні властивості препаратів анатоксинів сальмонел, сорбованих на гідроксалі, було вивчено в моделі активного захисту щеплених мишей. Дворазове щеплення лабораторних тварин препаратами екзотоксинів індукує стан несприятливості та забезпечує захист 48-56 % імунізованих тварин від 10 ДЛМ екзотоксинів та 52-60 % тварин від 5 ЛД100 культури гомологічного штаму сальмонел.

Визначали також й інший показник імуногенності антигенів, превентивну активність імунних антитоксичних сироваток. Аналіз одержаних результатів показав, що застосування антитоксичних сироваток попереджує загибель тварин від летальних доз препаратів екзотоксинів та захищає від розвитку експериментальної сальмонельозної інфекції при зараженні дослідних тварин 1-2 ЛД100 гомологічних культур сальмонел.

Імуногенність анатоксинів вивчали у дослідах на тільних (n=4) коровах. Препарат анатоксину вводили внутрішньом'язево двічі з інтервалом 14 діб. У тварин відбирали проби крові до вакцинації та через 14 днів після першого і повторного введення анатоксину, визначали рівень антитіл і ряд показників, що характеризують стан резистентності тварин. Аналіз одержаних даних свідчить про те, що застосування сальмонельозних анатоксинів негативно не впливає на гомеостаз крові тварин, сприяє підвищенню активності лізоциму та показників, що характеризують напруженість клітинної ланки імунітету, а також індукує накопичення специфічних антитіл на рівні 6-9 log2.

Результати проведених досліджень свідчать про те, що одержані за розробленою методикою препарати анатоксинів сальмонел мають певні антигенні та імуногенні властивості, а антитоксичні імунні сироватки - превентивні властивості. Отримані результати науково обґрунтовують можливість і доцільність використання препаратів екзотоксинів (у формі анатоксинів) у складі препаратів, призначених для активної профілактики, а також при виготовлені засобів пасивної профілактики і специфічної терапії сальмонельозних інфекцій.

2. Біологічні властивості, хімічний склад та фізико-хімічна характеристика адгезинів. Було проведено вивчення хімічної природи та фізико-хімічних властивостей антигенів адгезії штамів сальмонел. Одержані результати свідчать про те, що за хімічним складом фімбріальні адгезини різних сероварів сальмонел є глікопротеїнами з вмістом загального білка в межах 0,29-0,59 ммоль/л і полісахаридів - 2,28-9,07 ммоль/моль білка, до складу яких входять слідові концентрації загальних ліпідів. Їх ізоелектрична точка знаходиться у межах 4,2-5,0; максимум поглинання в ультрафіолетовому спектрі антигенами адгезії спостерігається в діапазоні хвиль 190-230 нм; межа характеристичної в'язкості становить 0,03-0,06 дцл/г; молекулярна маса - у межах від 18 - 90 кДа.

Встановлено, що адгезини сальмонел мають антигенні та імуногенні властивості - рівень захисту імунізованих тварин від летальних доз збудників сальмонельозу коливається у межах 40-80 % при 100 % загибелі тварин контрольної групи.

Таким чином, одержані результати свідчать про те, що за допомогою біохімічних та біофізичних методів можна охарактеризувати ряд біологічних властивостей екзотоксинів та адгезинів сальмонел; ці дані можна використовувати як наукову підставу для визначення критеріїв для стандартизації компонентних (субодиничних) вакцинних препаратів, зокрема препаратів, до складу яких входять препарати екзотоксинів та адгезивних антигенів збудника сальмонельозу. Встановлено, що екзотоксини і адгезивні антигени сальмонел є імуногенами і їх можна використовувати як протективні антигени у складі імунізуючих препаратів.

Розробка та результати випробувань вакцини інактивованої субодиничної проти сальмонельозу тварин (вакцина СПС)

Подальші дослідження були направлені на створення вакцини проти сальмонельозу тварин з використанням імуногенних препаратів екзотоксинів та адгезивних антигенів. Базуючись на результатах вивчення токсигенності і адгезивності культур сальмонел, а також результатах визначення імуногенності екзотоксинів і фімбріальних адгезинів, було відібрано три штами: № 12 - S. dublin, № 16 - S. typhimurium, № 34 - S. enteritidis як кандидати у вакцинні.

На першому етапі досліджень було виготовлено два зразки препаратів для імунізації: корпускулярний, до складу якого входили: інактивована бактеріальна маса кожного з вище згаданих штамів сальмонел, гідроксил, і субодиничний, до складу якого входили: анатоксини із штамів № 12 і № 16, відокремлені від бактеріальних клітин адгезивні антигени із штамів № 12 і № 34, гідроксал.

Оцінку імуногенних властивостей проводили в тесті активного захисту білих мишей. Для цього дослідних тварин після дворазової вакцинації заражали летальними дозами (5 ЛД100) збудника сальмонельозу. Результати проведених експериментів показали, що виготовлені нами зразки вакцин є стерильними та нешкідливими для лабораторних тварин, а також імуногенними. Необхідно зазначити, що щеплення індукує імунітет до усіх сероварів сальмонел, антигени яких використовували у складі вакцин. Так, захист дослідних тварин від експериментальної сальмонельозної інфекції, зумовленої різними сероварами збудника, коливався у межах 73-77 % при застосуванні корпускулярного вакцинного препарату та у близько 97 % при застосуванні зразка субодиничного вакцинного препарату.

Одержані дані свідчать про відсутність феномену “конкуренції антигенів” при застосуванні запропонованих зразків вакцин. Крім того, вони вказують на певні переваги імуногенних властивостей субодиничного вакцинного препарату. Необхідно зазначити, що застосований у наших дослідженнях метод оцінки імуногенної активності вакцинних препаратів - тест активного захисту мишей - є інтегральним методом оцінки імуногенності. Застосування даного тесту дає можливість визначити сумісну дію усіх механізмів, які забезпечують імунний стан цілісного організму. Результати, отримані в цьому тесті, найбільш повно характеризують імуногенні властивості вакцин, а саме: напруженість імунітету, забезпечення несприятливості до інфікування збудником захворювання.

У подальшому проводили виготовлення експериментальних лабораторних серій субодиничного препарату, вакцини СПС та вивчення її імунобіологічних властивостей у лабораторних дослідах. Так, були проведені дослідження з метою визначення можливості сумісного культивування вакцинних штамів, в результаті чого встановлено, що вакцинні штами №№ 16 і 34 мають антагоністичні властивості. Тобто проводити одночасне сумісне культивування всіх вакцинних штамів в одному біореакторі не є можливим, у зв'язку з чим було сформовано дві групи штамів для культивування. Встановлено, що при сумісному культивуванні вакцинних штамів у визначених групах не відбувається пригнічення продукції потрібних біополімерів (адгезинів, токсинів). За розробленим регламентом було виготовлено лабораторні серії вакцини СПС.

Одержаний препарат за результатами лабораторного контролю був стерильним, нешкідливим, ареактогенним та імуногенним для лабораторних тварин. Результати, одержані при випробуванні вакцини на супоросних свиноматках та поросятах, також свідчать про нешкідливість і ареактогенність вакцини.

Імуногенність вакцини визначали при експериментальному сальмонельозі у дослідах на поросятах. Було зареєстровано 100 % збереження імунізованих поросят після контрольного зараження інфікуючою дозою збудника сальмонельозу (S. choleraesuis) протягом 15 діб (період спостереження). Загибель тварин контрольної групи складала 100 %, при цьому вихідну культуру (S. choleraesuis) було ізольовано із усіх паренхіматозних органів загиблих тварин.

Таким чином, результати лабораторних випробувань дослідних зразків вакцини СПС свідчать про те, що вакцина є нешкідливою та ареактогенною для лабораторних тварин, супоросних свиноматок і поросят. Продемонстрована її висока протективна активність при експериментальному сальмонельозі поросят.

1. Біохімічні аспекти впливу на гомеостаз тканин крові та печінки тварин вакцини СПС за умов експериментального сальмонельозу. При сальмонельозних інфекціях суттєві зрушення реєструють у системі прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу [Е.М. Попова, 1994], тому нами було проведено вивчення стану процесів ПОЛ і його регуляції АОС у клітинах крові та печінки після вакцинації експериментальною вакциною поросят та після відтворення експериментальної сальмонельозної інфекції

Одержані дані свідчать про те, що після інфікування експериментальних тварин збудником сальмонельозу (на ступені максимального прояву симптомів, притаманних сальмонельозній інфекції у поросят контрольної групи), антиокислювальну активність плазми крові тварин у контролі знижувалась, а вміст ГПЛ зростав (р?0,05).

У крові щеплених СПС тварин після інфікування в порівнянні з тваринами контрольної групи, було зареєстровано підвищення рівня другого показника неферментативної ланки АОС - ПРЕ, коли процент гемолізу еритроцитів знижувався на 20,9 % (р?0,05). Крім того, встановлено, що активність антиоксидантних ферментів еритроцитів у дослідних тварин була вище від значень у контролі, а саме: GSH-P - на 25,9 %, GSH-R - на 36,8 % відповідно (р?0,05). З отриманих даних випливає, що при сальмонельозній інфекції активізуються процеси вільнорадикального окислення ліпідів та вичерпуються резерви АОС, що узгоджується з даними літератури [Е.М. Попова, 1994; Г.А. Ибадова, 1997].