Кишкові гельмінтози свиней і собак та експериментальне обґрунтування застосування вітчизняного антгельмінтика альбендазолу

Размещено на http://allbest.ru

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

УДК 619:615.284:[636.4+636.7]

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

КИШКОВІ ГЕЛЬМІНТОЗИ СВИНЕЙ І СОБАК ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО АНТГЕЛЬМІНТИКА АЛЬБЕНДАЗОЛУ

16.00.11 - паразитологія, гельмінтологія

ПРИХОДЬКО

Юрій Олександрович

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини Української академії аграрних наук

Науковий консультант: доктор ветеринарних наук, професор Шеховцов Віталій Степанович, Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, головний науковий співробітник лабораторії паразитології та арахноентомології

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор Микитюк Володимир Васильович, Бєлгородська сільськогосподарська академія, завідувач кафедри паразитології, епізоотології та ветсанекспертизи;

доктор ветеринарних наук, професор Тараненко Іван Лукич, Одеський державний аграрний університет, професор кафедри епізоотології та паразитології;

доктор біологічних наук, професор Малик Остап Григорович, Державний науково-дослідний контрольний інститут ветеринарних препаратів та кормових добавок, завідувач відділу фармакології і токсикології

Провідна установа:Львівська державна академія ветеринарної медицини ім. С. З. Ґжицького Міністерства аграрної політики України, кафедра паразитології та рибництва, м. Львів

Захист відбудеться “ 22 ” травня 2002 р. о 9.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 при Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83

Автореферат розісланий “ 19 ” квітня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої радиБабкін А. Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З метою відновлення і подальшого розвитку в Україні такої високоінтенсивної та швидкоокупної галузі, як свинарство, потрібно забезпечити тварин високоякісними кормами, належними умовами утримання і високим рівнем ветеринарного обслуговування. Благополуччя з інвазійних хвороб свиней залежить від здійснення ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на ліквідацію природних ворогів тварин - паразитичних мікро- та макроорганізмів, для яких організм хазяїна є місцем тимчасового або постійного мешкання і живлення. Серед багатоклітинних паразитів найпоширенішою групою є паразитуючі черви - гельмінти.

Заражені гельмінтами сільськогосподарські тварини втрачають значну кількість м'яса, молока, вовни, шкіри, яєць та пуху. Лише у свиней на відгодівлі, інвазованих кишковими гельмінтами, за даними В. С. Шеховцова з співавт. (1985), O. M. Halе (1986) знижується приріст маси тіла на 18-30 %, збільшуються витрати кормів на 33,5 %, а термін відгодівлі - на 2-2,5 місяця.

Проте інвазійні хвороби не тільки завдають великих економічних збитків, вони ще й несуть загрозу людям. У розповсюдженні гельмінтоантропозоонозних інвазій значну роль відіграють собаки, які є носіями статевозрілих форм збудників. Личинкові їх стадії спричиняють такі небезпечні для людини та тварини захворювання як ехінококоз, альвеококоз, ценуроз, “лярва мігранс” та інші. Тому для науковців і практиків ветеринарної медицини постійною, головною проблемою є визначення ефективних методів впливу на взаємовідносини між паразитом і його хазяїном з метою звільнення від збудників інвазії.

Досі основним методом боротьби з гельмінтозами є дегельмінтизація, успіх якої залежить від наявності високоефективних, малотоксичних, дешевих, простих за технікою застосування антгельмінтиків. Для лікування тварин при виникненні гельмінтозів застосовують препарати різноманітної природи, серед котрих хіміко-фармацевтичні засоби займають головне місце.

З початку нашої роботи в Україні виготовлявся дуже обмежений перелік хімічних сполук з антгельмінтними властивостями (фенасал, ацемідофен, піперазин тощо), що не могло задовольнити потреби тваринництва ні за якістю, ні за асортиментом.

Враховуючи наявність в Україні хімічних підприємств і належного наукового потенціалу Української академії аграрних наук, Державним департаментом ветеринарної медицини Мінсільгосппроду було прийнято рішення про створення національної програми щодо забезпечення тваринництва вітчизняними засобами захисту. Головним державним інспектором ветеринарної медицини України підписаний наказ (№ 1/3 від 10 січня 1993 року) “Про розробку програм щодо виробництва ветеринарних препаратів на підприємствах України”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відповідно до вимог згаданого вище наказу вченими Інституту експериментальної та клінічної ветеринарної медицини УААН була розроблена наукова програма створення вітчизняних засобів боротьби з гельмінтозами, згідно з якою і виконувалась дисертаційна робота.

Робота виконана відповідно до державних завдань: 06. Розробити нові антгельмінтики, кокцидіостатики, інсектоакарициди і способи їх використання у ветеринарній медицині (1991-1995 рр.); 08. Удосконалити засоби діагностики, розробити систему профілактики і лікування найбільш розповсюджених паразитарних хвороб тварин і птиці (1996-2000 рр.), № державної реєстрації 0197V00761; 03.06.00. Розробити нові антгельмінтики, кокцидіостатики, інсектоакарициди, дезінфектанти, синтетичні та рослинні препарати і способи їх використання у ветеринарній медицині, № державної реєстрації 001 К-95.

Мета і задачі досліджень. Метою досліджень було вивчити поширення основних гельмінтозів травного тракту свиней та собак, експериментально обґрунтувати вибір протигельмінтозних препаратів і запропонувати для практичної ветеринарної медицини вітчизняний, високоефективний, широкого спектру дії антгельмінтик та оптимальні дози його застосування.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі задачі:

-- провести моніторингові дослідження епізоотичного стану основних кишкових гельмінтозів свиней та собак;

-- провести на лабораторних тваринах скринінг створених хімічних субстанцій для встановлення їх антгельмінтної дії;

-- визначити ефективність препаратів за виникнення спонтанних гельмінтозів тварин;

-- установити токсикологічні властивості препаратів, відібраних за результатами скринінгу, для тварин;

-- вивчити вплив альбендазолу на фізіолого-біохімічні показники крові, стан гуморального імунітету свиней;

-- удосконалити методику визначення альбендазолу в продуктах тваринного походження та об'єктах навколишнього середовища; використовуючи її, вивчити залишкові кількості альбендазолу та його метаболіту у тканинах тварин.

Об'єкт дослідження. Гельмінти, свині, собаки, білі щури, продукти виробництва (синтезу або ресинтезу): альбендазол, фенбендазол, БМК, 624 А, 624 Б, 624 В, 649, Л, С12Н15S2NO3, есулан, ІК-75, ІК-191, ІК-247, ІК-318, ВС, тетрамізол, ФІАТ, корфален, дихсаніл, аверсект, івомек.

Предмет дослідження. Поширення гельмінтозів; гельмінтоцидна дія хімічних сполук; антгельмінтні, токсикологічні властивості альбендазолу та ФІАТ; розробка лікарської форми та її випробування.

Методи досліджень. Роботу виконували із застосуванням загальноприйнятих і визнаних у гельмінтології копроскопічних методів: гельмінтоскопічного (знаходження статевозрілих гельмінтів та члеників цестод у калі), повного та неповного гельмінтологічного розтину (з урахуванням кількості та видового складу гельмінтів), гельмінтолярвоскопічного (перетравлення органів і тканин у штучному шлунковому соку з підрахунком кількості личинок), овоскопічних (виділення та знаходження яєць гельмінтів з підрахунком інтенсивності та екстенсивності інвазії); токсикологічних (параметри гострої токсичності, тератогенні і ембріотоксичні властивості); патологоанатомічного; гістологічного; гематологічних (вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, лейкоцитів, виведення лейкограми); біохімічних (активність лужної та кислої фосфатаз, загальний білок, імуноглобуліни G i M, гетерофільні аглютиніни, серомукоїди, циркулюючі імунні комплекси, лізоцим, концентрація глюкози, аскорбінової та піровиноградної кислот); імунологічного (Т- і В-лімфоцити); хіміко-токсикологічних (залишкові кількості).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні отримано дані про поширення нематодозів свиней у фермерських та індивідуальних господарствах. На лабораторній моделі нематодозів (білих щурах, заражених ніппостронгілюсами) здійснений цілеспрямований скринінг 34 хімічних сполук вітчизняного виробництва на їх антгельмінтну активність. Серед випробуваних препаратів відібраний альбендазол як такий, що має гельмінтоцидні властивості. Вивчені ембріотоксичні та тератогенні властивості ресинтезованого альбендазолу; визначені параметри гострої токсичності (LD50, LD16, LD84) альбендазолу на білих щурах. За умов спонтанних гельмінтозів свиней і собак у ході лабораторних та виробничих дослідів визначено терапевтичні дози вітчизняного альбендазолу; вивчено клінічну та патологоанатомічну картину отруєння свиней альбендазолом. Установлено, що вітчизняний альбендазол у лікувальних дозах не впливав на гематологічні, біохімічні, імунологічні показники організму свиней. Удосконалено метод визначення альбендазолу в об'єктах навколишнього середовища та продуктах тваринного походження. Вивчено терміни виведення альбендазолу та його метаболіту із організму тварин.

Наукова новизна виконаної роботи підтверджена патентами на винахід: 94076073 Україна, МПК 5A61K31/425. Ветеринарний антигельмiнтик / А. Ф. Попов, М. В. Спiцин, Л. I. Дереза, В. С. Шеховцов, Ю. О. Приходько, Л. І. Луценко (Україна). - № 13988А; Заявл. 05.07.94; Опубл. 25.04.97, Бюл. 2; 94076074 Україна, МПК С07В277/60. Спосіб одержання бром(хлор)гідрату 6-фенілімідазо [2.1-b] тіазолідина / А. Ф. Попов, Л. І. Дереза, Ю. О. Приходько, М. В. Спiцин, В. С. Шеховцов, Л. І. Луценко (Україна). - № 12587А; Заявл. 05.07.94; Опубл. 28.02.97, Бюл. 1; 98084434 Україна, МПК 7C07D235/32 Спосіб одержання 2-[(метоксикарбоніл)-аміно]-5-пропілтіо-1Н-бензимідазолу / В. І. Лубінець, В. П. Новіков, В. З. Клеп, Т. К. Білозір, В. О. Бусол, В. Ф. Бабкін, В. С. Шеховцов, Ю. О. Приходько, О. О. Малінін (Україна). - № 42858; Заявл. 14.08.98; Опубл. 15.11.01, Бюл. № 10.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені нами моніторингові дослідження епізоотичного стану з основних гельмінтозів шлунково-кишкового тракту свиней дали змогу визначити тенденції поширення аскаріозу, трихуріозу, езофагостомозу серед тварин різних статево-вікових груп у промислових, фермерських та індивідуальних господарствах, а в собак зареєструвати дев'ять видів гельмінтів. Результати досліджень з вивчення епізоотології гельмінтозів тварин були використані для розробки рекомендації: “Рекомендації з профілактики і лікування аскарисо-мікробних пневмоній у свиней”, затверджені секцією ветеринарної медицини науково-методичної ради Міністерства агропромислової політики України, протокол № 2 від 16 грудня 1999 року; “Методичні рекомендації з боротьби та профілактики трихоцефальозу і сальмонельозу свиней”, затверджені методичною комісією ІЕКВМ УААН, протокол № 5 від 15 жовтня 1993 року.

Матеріали досліджень видового складу гельмінтів собак увійшли до опублікованого посібника “Атлас гельмінтів тварин” (2001).

Методом скринінгу винайдено препарати з високими протигельмінтними властивостями. Експериментальними дослідженнями доведено широкий спектр антгельмінтної дії та нешкідливість альбендазолу для організму тварин. Отримані результати стали основою для складання “Рекомендацій щодо застосування антгельмінтиків, діючою речовиною яких є альбендазол, при гельмінтозах свійських тварин і птиці”, затверджених секцією ветеринарної медицини науково-методичної ради Міністерства аграрної політики України (протокол № 1 від 19 грудня 2000 року) та Головним державним інспектором ветеринарної медицини України (наказ № 52 від 7 листопада 2000 року).

Для практичної ветеринарної медицини запропонована порошкоподібна лікарська форма альбендазолу за ТУ У 4615.420-99 “Альбен” та “Настанова щодо застосування препарату “Альбен”, реєстраційний № 15-14/207, затверджені Головою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агропромислової політики України 3 листопада 1999 року, а також альбендазол за ТУ У 40.207101.042-2000 “Альбендазол”, затверджений Головою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агропромислової політики України 14 січня 2000 року.

Розроблено “Методичні вказівки щодо вивчення альбендазолу в повітрі робочої зони, воді, об'єктах тваринного походження”, затверджені Головою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агропромислової політики України, реєстраційний № 15-14/179 від 11 жовтня 1999 року.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок автора полягає в самостійному створенні наукової концепції роботи. Він особисто сформулював плани наукових досліджень, обґрунтував робочі програми, календарні плани досліджень, методи та схеми проведення дослідів. На основі патентного пошуку та аналізу даних літератури автор обґрунтував науковий напрямок щодо розробки антгельмінтиків з груп бензимідазолів та імідотіазолів.

Здобувач самостійно виконав, проаналізував та узагальнив увесь обсяг епізоотологічних (гельмінтози свиней) даних. Автор брав безпосередню участь у проведенні експериментальних досліджень, особисто статистично обчислив, узагальнив одержані результати, сформулював висновки та практичні рекомендації. На засіданні науково-методичної ради Міністерства агропромислової політики України зробив доповідь за матеріалами “Рекомендацій щодо застосування антгельмінтиків, діючою речовиною яких є альбендазол, при гельмінтозах свійських тварин і птиці”. Одержані результати публікував у фахових виданнях і доповідав на конференціях різного наукового рівня.

Вивчення поширення гельмінтозів собак проводив з кандидатом ветеринарних наук, провідним науковим співробітником Л. І. Луценко.; у виробничих дослідах для встановлення ефективності альбендазолу брав участь науковий співробітник В. А. Веселий. Патологоанатомічні зміни у разі отруєння свиней альбендазолом описав разом з професором Харківської державної зооветеринарної академії І. М. Щетинським; патологоморфологічні дослідження виконані за участі доктора ветеринарних наук, професора, академіка УААН, Г. А. Краснікова, хіміко-токсикологічні випробування альбендазолу провів разом з доктором ветеринарних наук, професором, членом-кореспондентом УААН О. О. Малініним та доктором ветеринарних наук В. Д. Шуляком ; біохімічні дослідження крові тварин після застосування альбендазолу здійснив за участі кандидата біологічних наук, провідного наукового співробітника В. С. Антонова.

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали дисертації доповідались, обговорювались і отримали схвалення на конференціях різного рівня: “Проблемы научного обеспечения животноводства Молдавии” (м. Кишинів, 25 травня 1990 р.); республіканській конференції “Ветеринарная медицина: экономические, социальные и экологические проблемы” (м. Харків, 20-22 листопада 1990 р.); всесоюзній науковій конференції “Повышение продуктивности с.-х. животных и усовершенствование мер борьбы с болезнями в условиях интенсивного ведения животноводства и создания фермерских хозяйств” (м. Харків, 17-22 вересня 1991 р.); науковій конференції “Легочные и желудочно-кишечные нематодозы человека и животных и меры борьбы с ними” (м. Москва, 5-6 жовтня 1993 р.); українській конференції молодих учених “Сучасні проблеми ветеринарної медицини” (м. Київ, листопад 1994 р.); IV з'їзді паразитоценологів України (м. Харків, 4-7 жовтня 1995 р.); науково-практичній конференції “Неінфекційна патологія тварин” (м. Біла Церква, 7-8 червня 1995 р.); міжнародній науковій конференції “Общая эпизоотология: иммунологические, экологические и методологические проблемы” (м. Харків, 20-22 вересня 1995 р.); науковій конференції “Ассоциативные паразитарные болезни, проблемы экологии и терапии” (м. Москва, 5-6 грудня 1995 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток ветеринарної науки в Україні: здобутки та проблеми” (м. Харків, 24-26 вересня 1997 р.); V міжз'їздівській конференції паразито-ценологів України (м. Луганськ, 29-30 жовтня 1997 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин” (м. Київ, 2-3 жовтня 1997 р.); IV міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин” (м. Київ, 14-15 жовтня 1998 р.); координаційній нараді з ветеринарної гельмінтології Центральної ради Спілки гельмінтологів Росії і секції “Инвазионные болезни животных” РАСГН (м. Москва, 18-20 лютого 1998 р.); щорічних засіданнях вченої ради ІЕКВМ УААН (м. Харків, 1991-2000 рр.); на 6 обласних та районних семінарах-нарадах спеціалістів ветеринарної медицини.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 34 друкованих роботах, у тому числі: у одному довідниковому посібнику, 20 статтях (10 одноосібно), що опубліковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, одному зарубіжному виданні, трьох патентах, 8 матеріалах і тезах конференцій і одних методичних рекомендаціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 421 сторінці комп'ютерного друку, містить вступ, огляд літератури і вибір напрямків досліджень, матеріали і методи досліджень, результати досліджень, узагальнення результатів досліджень та їх аналіз, висновки, список використаних джерел і додатки. Роботу ілюструють 54 таблиці, 7 рисунків, 7 додатків. Список використаної літератури налічує 611 джерел, у тому числі 417 іноземних, додатки - 74 сторінки.

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводились протягом 1990-2001 років у лабораторіях гельмінтології, токсикології, біохімії та на експериментальній базі ІЕКВМ УААН.

Вивчення питань епізоотології кишкових гельмінтозів свиней здійснювали у 28 господарствах із промисловим утриманням свиней - колгоспах, радгоспах, колективних сільськогосподарських підприємствах та інших господарствах Харківської і Донецької областей, а також у 18 - із приватною власністю, з яких 6 фермерських та 12 індивідуальних господарств Харківської області.

Головним показником під час проведення епізоотологічного обстеження була ураженість свиней гельмінтами, тобто екстенсивність інвазії (ЕІ). Гельмінтокопрологічні дослідження проводили стандартизованим методом Г. А. Котельникова та В. М. Хренова (Котельников, 1991) з насиченим розчином гранульованої аміачної селітри. При цьому визначали належність яєць гельмінтів до відповідного виду. Клінічно обстежено 42958 свиней, від яких відібрано і досліджено 12387 проб калу.

Інтенсивність гельмінтозної інвазії визначали шляхом підрахунку кількості яєць гельмінтів у одному грамі калу та шляхом підрахунку гельмінтів під час здійснення неповних гельмінтологічних розтинів кишечників вимушено забитих та загиблих тварин. Патологоанатомічний розтин 586 трупів свиней проводили за загальноприйнятою методикою.

Видовий склад гельмінтів собак визначали у тварин, які належали мешканцям м. Харкова і приміської зони, клубу службового собаківництва, експериментальній базі ІЕКВМ УААН, та у приотарних собак. Матеріал відбирали індивідуально, проводили гельмінтокопрологічні дослідження на нематодози - методом Г. А. Котельникова і В. М. Хренова, на трематодози - методом Г. А. Котельникова і В. М. Вареничева та на цестодози - методом І. А. Щербовича. При виявленні яєць гельмінтів встановлювали видову належність, вираховували відсоток ураження тварин - ЕІ.

Відпрацювання лабораторної моделі нематодозів проводили на 20 білих щурах, заражених нематодами Nippostrongylus braziliensis Travassos, 1914. Культивування личинок здійснювали методом Корнвелла, модифікованого А. Г. Кротовим (1984).

У дослідах з проведення скринінгу речовин з потенційними гельмінтоцидними властивостями використано 1142 білих щура, експериментально інвазованих N. braziliensis. Випробувано дію 34 хімічних сполук та біологічних рідин. Препарати для досліджень одержували на договірній основі з Державного університету “Львівська політехніка”; Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії, м. Донецьк; Інституту органічної хімії, м. Київ; Виробничого об'єднання “Ріохім”, м. Рубіжне; Науково-виробничого об'єднання “Фармбіомед”, м. Москва; Науково-виробничої фірми “Біокор-Інформатика” Інституту кібернетики НАН України, м. Київ.

Ефективність препаратів і доз проти гельмінтів оцінювали за допомогою “контрольного тесту” - тесту непрямої ефективності. Визначення інтенсефективності препаратів (ІЕ) здійснювали шляхом порівняння середньої кількості ніппостронгілюсів у евтаназованих під легким ефірним наркозом щурів дослідних та контрольних груп, за методикою, що викладена в “Методических рекомендациях по оценке антгельминтиков в ветеринарии” (Демидов, Берёзкина, 1986).

Вивчення параметрів гострої токсичності альбендазолу проводили на 340 білих щурах, використовуючи для цього “Методические рекомендации по установлению допустимых остаточных количеств пестицидов в кормах для сельскохозяйственных животных” (Таланов и др., 1983). Величину LD50, LD16, LD84 обчислювали методом пробіт-аналізу за В. Б. Прозоровським (1962).

Визначення ембріотоксичних і тератогенних властивостей альбендазолу здійснювали на білих щурах за методичними вказівками “Тестирование эмбриотоксического и тератогенного влияния ветеринарных антгельминтиков” (ВАСХНИЛ, 1983), “По изучению эмбриотоксического действия фармакологических веществ и влияния их на репродуктивную функцию” (Фарм. комитет МЗ СССР, 1986). У дослідах використано 76 безпородних самиць щурів. З евтаназованих під легким ефірним наркозом самиць діставали плоди для дослідження методом Вiльсона та Даусона (Фарм. комитет МЗ СССР, 1986).

Ефективність альбендазолу при виникненні нематодозів свиней визначали дослідним шляхом за методикою М. В. Демидова і С. В. Берьозкіної (1986) з використанням спонтанно інвазованих гельмінтами 30 поросят великої білої породи.

Вплив альбендазолу на гематологічні та біохімічні показники організму свиней вивчали в експериментальних умовах на 30 поросятах. Досліджували морфологічний склад крові: вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, лейкоцитів, виводили лейкограму. Визначення вмісту гемоглобіну проводили методом Г. В. Дервіз та А. І. Воробйова (1959) з використанням ФЕК; еритроцити підраховували фотоелектроколориметричним методом з використанням калібровочних графіків (Заболоцкий, Поляков, 1965). Лейкоцити підраховували уніфікованим методом у камері Горяєва; лейкограму виводили уніфікованим методом морфологічного дослідження формених елементів крові з диференційним підрахунком лейкоцитів (Смирнов и др., 1988).

Біохімічні показники крові визначали методами: активність лужної (КФ 3.1.3.1.) та кислої (КФ 3.1.3.2.) фосфатаз - за Бесеєм (Меньшиков и др., 1987); глюкозо-6-фосфатазу (КФ 3.1.3.9.) - уніфікованим методом (Идельсон, Котоян, 1970); аденозинтрифосфатазу (КФ 3.6.1.3.) - за Я. В. Бєлік з співавт. (1977), глюкозу - орто-толуїдиновим методом, який базується на появі кольорової реакції при нагріванні вуглеводів (Меньшиков и др., 1987). Вміст аскорбінової кислоти визначали колориметричним методом із застосуванням фенольного реагенту Фоліна (Jogota, Dani, 1982); піровиноградної кислоти - модифікованим методом Фрідемана (Колб, Камышников, 1982).

Показники обміну білків та стану гуморального імунітету досліджували методами: загальний білок - за біуретовою реакцією (Меньшиков, 1973); імуноглобуліни G і M у сироватці крові свиней - методом простої радіальної імунодифузії у гелі за Дж. Манчіні з співавт. (Mancini et al., 1965).

Гетерофільні аглютиніни визначали за допомогою реакції Пауля-Буннеля (Чернушенко, Когосова, 1978); серомукоїди - за методикою Г. Веймера та Дж. Мошіна (Weimer, Moshin, 1952); циркулюючі імунні комплекси - методом Ю. А. Гриневича і А. І. Алфьорової (1981); лізоцим - турбідиметричним методом кількісного визначення із застосуванням спектрофотометра СФ-4А (Грант и др., 1973).

Виробничі випробування альбендазолу та його лікарських форм за умов спонтанних гельмінтозів свиней провели у дослідному господарстві ІЕКВМ УААН ім. Леніна Вовчанського району, спецгоспі “Більшовик” Первомайського району, колгоспі “Даугаліївський” Балакліївського району, відкритому акціонерному товаристві (ВАТ) “Індустріальний” Шевченківського району Харківської області. У п'яти виробничих дослідах використано 958 поросят з груп дорощування. Препарат, який досліджувався, - альбендазол, виробництва Державного університету “Львівська політехніка”; лікарські форми альбендазолу у формі порошку, виробництва Державного університету “Львівська політехніка” та ІЕКВМ УААН. Випробування антгельмінтної дії препаратів проводили за методикою, викладеною у “Методических рекомендациях по оценке антгельминтиков в ветеринарии” (Демидов, Берёзкина, 1986). Головним показником дії препаратів була екстенсефективність (ЕЕ), яку обчислювали за формулою О. В. Теплова (1979).

Ефективність альбендазолу та його лікарських форм за умов гельмінтозів собак визначали експериментальним шляхом. Дослідження проводили на базі розплідника службового собаківництва. Поставлено 4 досліди, в яких використано 39 собак, спонтанно інвазованих гельмінтами.

Наявність альбендазолу в продуктах тваринного походження, сечі та калі визначали методами рідинної хроматографії високого тиску, а також тонкошарової хроматографії.

Математично-статистичну обробку результатів проводили на ПЕОМ IBM PS за допомогою програми “Statistica” для Windows. Оцінку вірогідності визначали за показниками Т-критеріїв Стьюдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Моніторингові дослідження основних кишкових гельмінтозів свиней та собак. Вивчення епізоотології кишкових гельмінтозів свиней. В результаті вивчення епізоотичної ситуації щодо гельмінтозів свиней установлено, що в обстежених господарствах з промисловим вирощуванням тварин основні статево-вікові і технологічні групи свиней уражені трьома видами кишкових нематод: Ascaris suum Goeze, 1782, Trichuris suis Schrank, 1788, Oesophagostomum dentatum Rudolphi, 1803. Рівень ураження свиней у господарствах значно різнився і залежав від технології утримання та рівня ветеринарно-санітарних заходів. Найменша ураженість свиней виявлена у тих господарствах, де проводились протигельмінтозні обробки. Прикладом тому були вільні від гельмінтів тварини у колгоспах ім. газети “Правда” Близнюківського району, ім. Кірова Валківського району, “Восток” Чугуївського району Харківської області. Підтримка благополуччя стосовно гельмінтозів досягалась плановими дегельмінтизаціями, проведенням механічного прибирання підлоги станків, наявністю літніх таборів. У решті господарств протипаразитарні заходи здійснювались не за планом, а залежно від економічного стану та наявності коштів для закупівлі антгельмінтиків.

Гельмінтози свиней в усіх категоріях господарств зустрічались у вигляді моно- і поліінвазій. Найбільша кількість тварин (25 %), вільних від гельмінтів, знаходилась у групі на відгодівлі. Крім того, гельмінтів не знайдено у 22 % свиноматок; лише 7 % поросят на дорощуванні не було уражено гельмінтами.

Поросята групи дво-чотиримісячного віку найчастіше уражені двома (аскариси+трихуриси - 38 %) і трьома (аскариси+трихуриси+езофагостоми - 28 %) видами гельмінтів. Езофагостоми у цій групі знаходили лише в асоціації з аскарисами у 14 % поголів'я. Аскаріозна та трихуріозна моноінвазії наявні відповідно у 7 % і 3 % поросят.

У свиноматок не реєстрували аскарисів, трихурисів та їх асоціацію. Серед моноінвазій домінував езофагостомоз (у 26 %), поліінвазій - аскаріоз з езофагостомозом (у 35 %), крім того, аскаріоз з трихуріозом та езофагостомозом (у 13 %).

Свині на відгодівлі, як і поросята на дорощуванні, в основному, уражені двома (аскарисами+трихурисами - 20 %, аскарисами+езофагостомами - 10 %) та трьома (аскарисами+трихурисами+езофагостомами - 40 %) видами нематод. Лише аскарисами було уражено 5 % поголів'я.

Отже, структура ураження свиней гельмінтами показує, що в усіх господарствах основним джерелом інвазії були свиноматки, з яких 35 % уражені одночасно аскарисами і езофагостомами та 13 % - аскарисами, трихурисами і езофагостомами.

Результати паразитологічного обстеження поголів'я свиней індивідуальних та фермерських господарств свідчать про те, що у фермерському господарстві “Терра” у свиноматок аскарисів не знайдено, але підсвинки семи-восьмимісячного віку були інвазовані на 20 % трихурисами і на 40 % - езофагостомами. У фермерському господарстві “Вега” свиноматки та молодняк п'яти-шестимісячного віку були уражені аскарисами. У господарстві фермера О. Верьовкіна ураженість аскарисами підсвинків семи-восьмимісячного віку становила 66,7 %. У свиноматки були виявлені аскариси і езофагостоми. У фермерському господарстві В. Сечука всі свиноматки уражені езофагостомами, у поросят дво-чотиримісячного віку зареєстровані аскариси (50 %) та трихуриси (30 %). У господарстві фермера Т. Май свиноматки були уражені аскарисами та езофагостомами. У господарстві “Лада” з п'яти свиноматок у однієї виявлені яйця езофагостом, молодняк семи-восьмимісячного віку був уражений аскарисами на 100 %.

В індивідуальних господарствах найчисельніша група молодняка дво-чотиримісячного віку уражена аскарисами на 20 %, езофагостомами на 100 %. З трьох кнурів, що досліджувались, у одного знайдені яйця трихурисів. Зараженість свиноматок аскарисами становила 100 %, езофагостомами - 16 %. Молодняк на відгодівлі (семи-восьми місяців) був уражений аскарисами на 42,5 %, трихурисами - на 16 %.

Отже, у свиноматок фермерських та індивідуальних господарств гельмінтозна інвазія протікала у формі паразитування окремо езофагостом та змішано аскарисів з езофагостомами. У молодняка найчастіше знаходили одномоментно аскарисів і трихурисів або лише самих аскарисів.

Вивчення епізоотології гельмінтозів собак. Вивчення епізоотичного стану гельмінтозів собак починали з установлення видового складу гельмінтів, які паразитували у цього виду тварин. У результаті виконаних досліджень у собак зареєстровано 9 видів гельмінтів, з них 5 видів нематод і 4 види цестод: Toxocara canis Werner, 1782; Toxascaris leonina von Linstow, 1902; Ancylostoma caninum Ercolani, 1859; Trichuris vulpis Frцlich, 1789; Uncinaria stenocephala Railliet, 1884; Dipylidium caninum Linnaeus, 1758; Taenia pisiformis Bloch, 1780; Taenia hydatigena Pallas, 1766; Echinococcus granulosus Batsch, 1786.

Встановлено, що 39,2 % собак з тих, які утримувались у квартирах та регулярно два-три рази на добу вигулювались у парках, скверах, були уражені гельмінтами. Екстенсивність інвазії токсокарами становила 9,8 %, токсаскарисами - 4,4 %, унцинаріями - 2,1 %, трихурисами - 0,6 %, анкілостомами - 0,4 %, дипілідіумами - 9,3 %, теніями - 1,3 %. У 11,3 % тварин траплялась змішана інвазія з токсокар, унцинарій, анкілостом, дипілідіумів.

Екстенсивність інвазії у сторожових собак мешканців приватного сектора приміської зони, становила 41,6 %. У 9,3 % тварин виявили токсокари, 7,4 % - токсаскариси, 2,3 % - унцинарії, 1,8 % - трихуриси, 15,4 % - дипілідіуми, 5,4 % - тенії.

У розпліднику службового собаківництва одні і ті ж тварини обстежувались з інтервалом в 2,5-3 місяці. В результаті встановлено, що весною 32,7 % собак уражено гельмінтами, причому дипілідіуми зареєстровано у 12,9 % тварин, токсокари - у 4,9 %, токсаскариси - у 11,8 %, унцинарії - у 2,1 % та трихуриси - у 1,0 %. Влітку та восени гельмінти зареєстровані у 27,3 %, з яких дипілідіуми паразитували у 5,0 %, токсокари - у 1,2 %, унцинарії - у 1,2 %, тенії - у 1,2 % тварин, у 18,7 % собак траплялись поліінвазії з названих вище видів. Узимку рівень інвазованості знижувався, екстенсивність інвазії гельмінтами була 19,6 %, дипілідіуми знаходили у 1,8 %, токсокари у 1,0 % та їх асоціацію - у 16,8 %

На експериментальній базі сторожові собаки утримувались вільно, годівля здійснювалась один раз на добу сухим комбікормом, крім того, собаки випадково поїдали нутрощі забитих сільськогосподарських та лабораторних тварин. У результаті встановлено, що 100 % сторожових собак уражені одночасно трьома видами гельмінтів - токсокарами, дипілідіумами, теніями.

Отже, з дев'яти видів гельмінтів, які зустрічались в обстежених собак, найбільш поширеними, незалежно від умов утримання, були токсокари та дипілідіуми.

В обстежених вівчарських господарствах собаки були уражені гельмінтами на 100 %. У КСП ім. Ілліча у собак знаходили токсокар, токсаскарисів, теній, а також ооцисти ізоспор; у КСП “Степок” - токсокар, теній, унцинарій, трихурисів; у КСП “Іллічівка” - теній, анкілостом, трихурисів, токсокар. Моноінвазії не зустрічались, поліінвазії були представлені двома і більше гельмінтозами.

У трьох КСП Харківської області, в яких вирощували свиней і які згідно з результатами патологоанатомічного дослідження були неблагополучними щодо ехінококозу свиней, нами визначалась наявність і кількість прифермерських сторожових собак. З'ясовано, що на кожній фермі перебуває від 4 до 13 собак різного віку, уражених токсокарами і ехінококами. Ці собаки мали постійний вільний доступ на територію зернових токів та до сховищ зернофуражу, який використовується для годівлі свиней.

Отже, обстежені собаки у вівчарських та свинарських господарствах на 100 % уражені гельмінтами двох і більше видів, серед них такий небезпечний для людини вид, як ехінокок. Інвазійні елементи гельмінтів виділялись у навколишнє середовище, забруднюючи його. Власне, собака служить основним джерелом гельмінтозної інвазії не тільки для особин свого виду, але й для сільськогосподарських тварин та людини.

Скринінг хімічних сполук та біологічних рідин з метою визначення їх потенційної антгельмінтної дії. Головною метою скринінгу було випробування та пошук хімічних сполук із корисними для дослідника параметрами. паразитарний антгельмінтик ветеринарний

До проблеми створення вітчизняних антгельмінтиків на державному рівні були залучені фахівці-хіміки цілого ряду науково-дослідних установ, навчальних закладів і виробничих об'єднань. Їхня діяльність була скоординована нами для створення антгельмінтиків шляхом ресинтезу або раціонального введення модифікацій у структуру відомих гельмінтоцидних препаратів. Таким чином, було застосовано селективний напрямок у пошуку препаратів із заданими характеристиками.

Науковці Державного університету “Львівська політехніка” спеціалізувались на хімічних сполуках з групи похідних бензимідазолу. Ними був здійснений ресинтез альбендазолу, бензимідазолу (БМК), двох форм фенбендазолу, а також синтез умовно позначених речовин 624 А, 624 Б, 624 В, 649, Л, С12Н15S2NO3, есулан.

У результаті введення препаратів білим щурам, інвазованим N. braziliensis, установлено, що альбендазол (метил-5-пропілтіо-1Н-бензимідазол-2-іл-карбамат) відповідав вимогам до антгельмінтних препаратів, мав 100 % інтенсефективність у дозах від 20 до 75 мг/кг та позитивно діяв у дозах від 3 до 10 мг/кг.

Фенбендазол (5-феніл-тіо-2-бензимідазол карбамат) 1 і 2 не відрізнялись за хімічною формулою між собою. В дозах 7,5 і 10 мг/кг їх інтенсефективність (4-32 %) розцінювалась як низька.

БМК - (метил-N-(2-бензимідазоліл) карбамат - мав тенденцію до підвищення інтенсефективності при збільшенні дози, що не відповідає вимогам через збільшення вартості.

Препарати групи 624 А, 624 Б, 624 В, 649, Л (хімічна формула не розшифровувалась виробниками) мали низьку ефективність, а препарат 649 був ще й токсичним (в одній серії дослідів загинули всі щури, які його одержували у дозі 100 мг/кг).

У С12Н15S2NO3 в дозі 500 мг/кг інтенсефективність становила 88 %, на підставі чого препарат був знятий з подальших наукових досліджень.

Есулан (ефір тіосульфанілової кислоти) у медичній практиці застосовувався як фунгіцидний препарат, але гельмінтоцидної дії не проявив.

Отже, з випробуваних хімічних речовин, розроблених Державним університетом “Львівська політехніка”, найбільш ефективним проти гельмінтів виявився альбендазол. Інші сполуки були відхилені у зв'язку з невідповідністю вимогам до гельмінтоцидів. Нами було прийнято рішення про подальші дослідження лише альбендазолу.

Другою установою, де виконувався хімічний синтез речовин з потенційними гельмінтоцидними властивостями, був Інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії (м. Донецьк). Науковці інституту розробляли синтез препаратів групи імідотіазолів. Дослідниками синтезовано і передано для випробувань 7 сполук - ІК-75, ІК-191, ІК-247, ІК-318, ВС, тетрамізол, ФІАТ.

За результатами скринінгу було зроблено висновок про низьку ефективність препаратів, позначених індексом ІК та ВС. Частково заслуговував на увагу ресинтезований тетрамізол, який у дозі 100 мг/кг діяв досить ефективно (інтенсефективність дорівнювала 100 %), але при зниженні дози його активність значно зменшувалась.

ФІАТ - бром(хлор)гідрат 6-фенілімідазо [2,1-b] тіазолідин - похідне імідотіазолу. Під час його випробувань установлено, що у дозі 50 мг/кг інтенсефективність становила 65,2 %, 20 мг/кг - 100 %, але при подальшому зниженні дози простежувалась закономірність зниження ефективності зі зменшенням дози. Він також був визнаний перспективним, що і було основою для проведення подальших досліджень.

На підставі договору між ІЕКВМ УААН та науково-виробничою фірмою “Біокор-Інформатика” Інституту кібернетики НАН України велось вивчення 12 зразків культуральної рідини 10 мутантів гриба Streptomyces avermіtilis. Співробітниками фірми отримано штам гриба, який продукував 2 мкг авермектину в 1 см3 рідинного середовища. З метою виконання цих досліджень було використано 184 білих щури, інвазованих ніппостронгілюсами. Культуральну рідину задавали щурам у дозі 1 см3 на тварину. Результати показали, що жоден із зразків не виявив гельмінтоцидної дії.

Ряд установ України передав для випробувань в лабораторію гельмінтології ІЕКВМ УААН по одному препарату. З Інституту органічної хімії (м. Київ) ми отримали корфален, з виробничого об'єднання “Ріохім” (м. Рубіжне) - дихлорсаліциланілід (дихсаніл), з науково-виробничого об'єднання “Фармбіомед” (м. Москва) - аверсект.

Характеризуючи корфален, необхідно зазначити, що він застосовувався у рослинництві як фунгіцидний препарат для обробки картоплі під час її зберігання. Активність корфалену за ніппостронгільозу щурів низька.

Дихсаніл належить до групи саліциланілідів, серед яких можна виділити рафоксанід або його російський аналог дисалан. Свого часу дисалан вважався одним з найкращих вітчизняних антгельмінтиків. За хімічною структурою дихсаніл відрізняється від дисалану наявністю двох атомів хлору. Незважаючи на низьку нематоцидну активність дихсанілу (інтенсефективність становила 58-83 %), варто звернути увагу на випробування його при трематодозах сільськогосподарських тварин.

Науково-виробниче об'єднання “Фармбіомед” надало зразок першої серії аверсекту для випробування його у порівняльному аспекті з івомеком виробництва американської фірми “MSD AGVET”. Ці препарати застосували інвазованим щурам у рекомендованих дозах підшкірно (для полегшення дозування препаратів їх розводили стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду).

У дослідах на інвазованих білих щурах ефективність аверсекту перевищувала дію івомеку у півтора рази. Як свідчать дані, аверсект - високоефективний засіб проти нематод. Для порівняльної оцінки обох препаратів необхідне випробування у виробничих умовах.

Отже, одержані результати скринінгу вітчизняних хімічних сполук та біологічних речовин на лабораторній моделі нематодозів свідчать про те, що найбільш ефективними проти гельмінтів виявилися альбендазол виробництва Державного університету “Львівська політехніка” та ФІАТ виробництва Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії. Продовженням роботи стали подальші дослідження саме цих препаратів.

Токсичність альбендазолу і ФІАТ для лабораторних тварин. Після визначення антгельмінтних властивостей альбендазолу під час моделювання експериментального нематодозу на білих щурах ми приступили до другого етапу його випробувань, метою якого стало виявлення параметрів гострої токсичності, встановлення показників LD50, LD16, LD84.

У трьох дослідах білим щурам альбендазол вводили всередину з одновідсотковим крохмальним розчином за допомогою металевого зонду в дозі 100, 200, 400, 800, 1200, 1600, 2000, 2400, 2800, 3200, 3600 і 4000 мг/кг маси тіла. Ступінь токсичності оцінювали за клінічними ознаками інтоксикації. Звертали увагу на поведінку, рухову активність, появу салівації, блювоти, судом, консистенцію калу. Враховували швидкість розвитку інтоксикації, термін загибелі тварин, кількість тварин, що вижили та загинули. В результаті встановлено, що показники гострої токсичності альбендазолу при введенні його всередину білим щурам становили: LD50 = 1105 мг/кг, LD16 = 850 мг/кг, LD84 = 1359 мг/кг.

LD50 ФІАТ для білих щурів при введенні всередину становив 952 мг/кг.

Альбендазол належить до групи бензимiдазолкарбаматів, якій притаманні ембрiотоксичні i тератогенні властивості. Для вивчення вказаних якостей вагітним самицям щурів уводили альбендазол у шлунок одноразово через зонд у формі суспензії з одновідсотковим крохмальним розчином у дозi, що перевершувала терапевтичну в три рази - 30 мг на 1 кг маси тіла на 1, 7, 9, 11 та 13 добу вагiтностi i в терапевтичній - 10 мг на 1 кг маси тіла - на 9 та 13 добу вагiтностi. Евтаназованих етиловим ефіром самиць на 20 добу вагiтностi розтинали і визначали масу та діаметр плаценти. Обчислювали такі показники: передiмплантацiйну загибель зигот; загальну ембріональну смертність; пiсляiмплантацiйну смертність плодів.

Для виявлення зовнiшнiх аномалiй плоди ретельно оглядали пiд бiнокулярною лупою, зважували i знiмали кранiо-каудальнi промiри. Тератогенну дiю оцінювали шляхом виявлення порушень органогенезу та змiн кiсткової системи плоду методом Вільсона та Даусона.

У результаті встановлено статистично вірогідну ембрiотоксичну дію альбендазолу, яка проявлялась у високiй передiмплантацiйнiй загибелi зигот у дослiдних самиць, пiсляiмплантацiйнiй загибелi ембрiонiв та загальнiй ембрiональнiй смертностi. Про ембрiотоксичну дiю свiдчила також внутрiшньоутробна загибель ембрiонiв у одинадцяти самиць, якi отримували препарат у дозi, що в три рази перевершувала терапевтичну.

Отже, альбендазол можна вiднести до речовин iз середнiм ступенем ембрiотоксичного ефекту. При проведенні вiзуального огляду, мікроскопiчного вимiрювання кiсток скелету за Даусоном i під час дослiдження внутрiшнiх органiв ембрiонiв за Вiльсоном нiяких змiн у плодів дослiдних тварин, порiвняно з контрольними, не виявлено. Це свідчило про відсутність тератогенної дії у альбендазолу.

Дослідження альбендазолу на свинях. Антгельмінтна дія при виникненні нематодозів свиней. Свиням, спонтанно ураженим аскарисами, трихурисами та езофагостомами задавали альбендазол у дозах 5, 10, 20 і 50 мг/кг маси тіла.

У результаті встановлено, що альбендазол за умов індивідуального застосування у дозах 5, 10, 20 і 50 мг/кг забезпечував 100 % інтенсефективність при аскаріозі і езофагостомозі; при трихуріозній інвазії 100 % інтенсефективність була від доз 10, 20 і 50 мг/кг. Крім статевозрілих гельмінтів, альбендазол згубно діяв на личинкові стадії аскарисів та проявив овоцидні властивості.

Отже, вітчизняний альбендазол в організмі свиней припиняв розвиток нематод на всіх стадіях (личинки, статевозрілі гельмінти, яйця).

Вивчення впливу альбендазолу на фізіолого-біохімічні показники крові свиней. Альбендазол у застосованих дозах при ентеральному введенні не викликав помітних порушень загального стану поросят. На другу, восьму та чотирнадцяту добу гематологічні показники (гемоглобін, кількість еритроцитів, лейкоцитів, лейкограма) після введення альбендазолу у дозах 5, 10, 20 і 50 мг/кг маси тіла суттєво не змінювались порівняно з показниками у тварин контрольної групи, за винятком паличкоядерних нейтрофілів, відносна кількість яких була меншою. Саме зменшення відносної кількості паличкоядерних нейтрофілів є характерною реакцією тварин на введення хімічних лікарських засобів.

Активність ферментів (лужної та кислої фосфатази, аденозинтрифосфатази та глюкозо-6-фосфатази) у крові поросят протягом 14 діб після введення альбендазолу в дозах 5, 10, 20 і 50 мг/кг істотно не змінювалась.

Отже, ентеральне застосування альбендазолу у дозах 5, 10, 20 і 50 мг/кг маси тіла свиням не призводило до змін активності ферментів (лужної, кислої фосфатаз, аденозинтрифосфатази, глюкозо-6-фосфатази) у крові та гематологічних показників (кількості гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів), за винятком зменшення відносної кількості паличкоядерних нейтрофілів.

Вивчення впливу альбендазолу на обмін білків, вуглеводів та показники гуморального імунітету свиней. Результати дослідів свідчать про те, що альбендазол не впливав на рівень загального білка та імуноглобулінів у крові свиней, а також не змінював співвідношення імуноглобулінів М і G.

Здатність тварин протидіяти збудникам на перших етапах інвазійного процесу визначається активністю неспецифічних гуморальних факторів захисту. До природних неспецифічних гуморальних факторів імунітету відносять гетерофільні аглютиніни, лізоцим, циркулюючі імунні комплекси, серомукоїди.

Дослідженнями вказаних факторів імунітету встановлено, що застосування альбендазолу не призводило до змін основних показників гуморального імунітету. Незначні кількісні коливання їх були статистично невірогідними.

Вміст глюкози та піровиноградної кислоти не змінювався протягом досліду. Лише у свиней, які отримували альбендазол у дозі 50 мг/кг, через дві доби спостерігали вірогідне підвищення рівня аскорбінової кислоти.

Підсумовуючи результати гематологічних, біохімічних, імунологічних досліджень впливу альбендазолу на організм свиней, можемо зробити висновок, що даний антгельмінтик не впливає на основні показники крові і є цілком безпечним для тварин.

Вивчення гострої токсичності альбендазолу на свинях. Для визначення токсикологічних характеристик альбендазолу були проведені експериментальні дослідження для встановлення мінімальної летальної дози для свиней та клінічних симптомів отруєння.

В експерименті використали 15 підсвинків. Тварин поділили на п'ять груп по три тварини в кожній. Альбендазол виробництва Державного університету “Львівська політехніка” уводили у шлунок перед годівлею. Після введення альбендазолу у першій групі загибелі свиней не зафіксували; у другій, третій, четвертій та п'ятій групах загинули всі дослідні тварини.

Альбендазол у дозі 100 мг/кг при застосуванні свиням усередину через 54-56 годин спричиняв появу клінічних ознак отруєння, найхарактернішими з яких були: порушення діяльності шлунково-кишкового тракту у вигляді відмови від корму, блювота, розрідження калових мас. Екскременти та блювотні маси були жовтуватого кольору.

Отже, мінімальна летальна доза альбендазолу для свиней становила 200 мг/кг, що перевищувала терапевтичну у 20 разів.

Патологоанатомічні зміни при отруєнні свиней альбендазолом. У тварин, які загинули після введення їм токсичних доз препарату, виявлено внутрішньосудинне дисеміноване множинне згортання крові з утворенням фібринозних і червоних кров'яних згустків; множинні регіонарні стази, колатеральні гіперемії, венозні застої та регіонарні набряки; геморагічні регіонарні синдроми в шлунку, кишковій трубці, тимусі, підшлунковій залозі; ішемія судин печінки, нирок, селезінки, передінфарктний стан печінки, нирок, селезінки.

Отже, за умов отруєння свиней альбендазолом розвинулось важке дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, геморагічний синдром в органах травлення, ішемія судин паренхіматозних органів.

Випробування альбендазолу та його лікарських форм при гельмінтозах свиней у виробничих умовах У дослідному господарстві ім. Леніна оцінювали антгельмінтну дію альбендазолу (хімічно чистий альбендазол виробництва Державного університету “Львівська політехніка”) у разі виникнення основних гельмінтозів свиней при згодовуванні його з кормом. У досліді використовували 580 поросят групи дорощування, спонтанно інвазованих аскарисами, трихурисами та езофагостомами.

Установлено, що за аскаріозу 100 % екстенсефективність забезпечувалась альбендазолом у дозі - від 5 до 20 мг/кг через 7 діб після його застосування. Тим часом за трихуріозу через 7 діб ЕЕ в дозі 10 мг/кг становила 80 %, в дозі 15 мг/кг - 66 %, в дозі 20 мг/кг - 75 %. Через 14 діб в дозі 20 мг/кг ЕЕ становила 100 %. За езофагостомозу, через 7 діб 100 %-ну ЕЕ отримано дозою 15 мг/кг.

Патологоанатомічним розтином виявлено, що в сліпій кишці туші забитого поросяти з третьої групи (15 мг/кг) було 7 трихурисів. Личинок аскарисів у матеріалі від забитих тварин з дослідних груп не знайдено. У двох забитих тварин з контрольної групи кількість трихурисів у сліпих кишках становила 34 та 51 статевозрілих особин відповідно. У тканинах печінки і легенів від цих тварин виділено 3 і 5 личинок аскарисів.

Результати досліду свідчать, що 100 % ЕЕ забезпечувалась альбендазолом за аскаріозу в дозах 5-20 мг/кг, трихуріозу - 20 мг/кг, езофагостомозу - 15 мг/кг.

Альбендазол дослідного виробництва Державного університету “Львівська політехніка” (зразки препарату були виготовлені за іншою схемою синтезу) випробували у спецгоспі “Більшовик” для вирощування і відгодівлі свиней. У досліді використали 89 поросят групи дорощування, спонтанно інвазованих аскарисами, трихурисами та езофагостомами.

Доведено, що при застосуванні альбендазолу за аскаріозу свиней у дозі 10 і 15 мг/кг ЕЕ становила 90 %; за трихуріозу - в дозі 10 мг/кг дорівнювала 65 %, а 15 мг/кг - 96 %. За езофагостомозу стовідсоткова екстенсефективність альбендазолу виявлена в обох застосованих дозах.

Отже, порівняно з першим дослідом, у другому ми виявили деяке зниження ЕЕ за аскаріозу, трихуріозу, езофагостомозу свиней. Можливо, цей факт пояснюється меншим ступенем очищення, наявністю побічних хімічних залишків у зразках того альбендазолу, який був використаний у другому досліді. Нами було привернуто увагу виконавців з Державного університету “Львівська політехніка” до цього факту. Необхідно відзначити, що наше припущення відносно наявності залишків хімічних продуктів синтезу альбендазолу підтвердилося.