Економічна ефективність виробництва ріпаку і шляхи її підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Навчально-науковий інститут бізнесу

Факультет аграрного менеджменту

Кафедра аграрної економіки ім. проф. І.Н. Романенка

Курсовий проект

Економічна ефективність виробництва ріпаку і шляхи її підвищення

Студентки

5 групи 3 курсу

Л.Ю. Майборода

Керівник

к.е.н., доцент Н.М. Суліма

Київ - 2012

Зміст

сільськогосподарський ріпак беззбитковість

Вступ

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.2 Показники економічної ефективності виробництва ріпаку і методика їх визначення

Розділ 2. Рівень розвитку виробництва ріпаку та його економічна ефективність в підприємстві

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

2.2 Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору ріпаку

2.3 Економічна ефективність виробництва ріпаку

Розділ 3. Проект підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

3.1 Обгрунтування рівня беззбитковості виробництва ріпаку

3.2 Інтенсифікація виробництва ріпаку

3.3 Впровадження прогресивних форм організації виробництва й оплати праці

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Світовому ринку олійних культур властивий стрімкий і динамічний розвиток. Передумовами для цього слугують бажання споживати населенням Землі високоякісних продуктів харчування рослинного походження та використання рослинних олій, як сировини для виробництва екологічного палива внутрішнього згорання. Провідне місце у формуванні світових та вітчизняних олійно-жирових ресурсів належить ріпаку. Посівні площі ріпаку під урожай 2009 року склали більше 1,4 млн. гектарів. В цілому, 28 країн світу вважають ріпак головною олійною культурою [10, c. 121].

Ріпак, рапс -- однорічна олійна рослина. Існують 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення.

Районовані сорти озимого ріпаку в Україні: для використання на зерно і корм (з низьким вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів) -- Атлант, Іванна, Свєта, Фалькон; для використання на корм (з низьким вмістом ерукової кислоти) -- Ксаверівський, Митницький 2 та ін. Останнім часом виведено сорти озимого ріпаку, в олії яких майже зовсім немає ерукової кислоти, а вміст олеїнової кислоти доведено до 60--70 %, що значно підвищує її харчові властивості і наближає за якістю до ріпакової олії.

Насіння ріпаку містить 48--52 % олії, що її використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм [13].

Озимий ріпак -- рослина холодостійка, однак зимостійкість його слабка і залежить від сорту, температурних умов та загартування рослин. Ріпак легко витримує постійні зниження температури за нормальної вологості ґрунту і зовсім не витримує її коливань від мінус 10 до 10 °С тепла. Особливо негативно діє на рослини коливання температури навесні при підвищенні вологості ґрунту. За цих умов корені дуже уражуються бактеріальною гниллю, від якої спостерігається іноді масова загибель посівів.

Побічним продуктом переробки насіння ріпаку на олію чи біопаливо є шрот - цінний корм для вирощування сільськогосподарських тварин. При введені ріпакового шроту в раціон відгодівлі тварин значно зростає їх продуктивність. Слід також відмітити, що високі експортні ціни на ріпаковий шрот будуть сприяти надходженню в Україну значних валютних коштів від реалізації цього продукту за кордон.

Другим важливим побічним продуктом при переробці насіння ріпаку на біопаливо є гліцерин, що використовується для виробництва технічних миючих засобів, а у сполученні з фосфорною кислотою отримують доброякісне фосфорне добриво. Після глибокої очистки гліцерину отримують фармакопейний гліцерин, який є незамінною сировиною в косметологічних та фармацевтичних галузях, а також утворюється сульфат калію, що використовується як добрива. По суті, виробництво біопалива з ріпакової олії є безвідходною технологією, що надає можливість виготовляти імпортно-замінну продукцію високої якості, та заощаджувати валютні ресурси.

В Україні існує проблема у недостатньому забезпеченні власними напівфабрикатами для виробництва паперу і картону. Значна кількість целюлози та деревної маси завозиться з Росії за досить високим цінами, що робить паперову промисловість неконкурентоспроможною. Тому науковці пропонують розробити базу напівфабрикатів із доступної і дешевої сировини - соломи ріпаку. Доведено, що з ріпакової соломи можна виготовляти папір, целюлозу, целюлозно-стружкові плити, одна тисяча гектарів ріпакового поля може дати близько двох тисяч тонн паперу.

Ріпак належить до рослин, які можуть бути використані для рекультивації радіоактивно-забруднених земель, що є важливим фактором для України, враховуючи наслідки техногенної катастрофи на ЧАЕС і кількість виведених з обороту родючих земель.

Крім того ріпаку притаманні ряд господарсько-цінних якостей, які мають використати сільськогосподарські товаровиробники для підвищення конкурентоспроможності та ефективності ведення господарської діяльності і забезпеченні продовольства країни в цілому:

* поліпшує і збагачує структуру ґрунту, запобігає його ерозії;

* залишає значну частину кореневих решток, які згубно діють на кореневі гнилі;

* є добрим попередником озимої пшениці та інших зернових культур і підвищує їх врожайність на 5-10 ц /га;

* заорювання пожнивних решток ріпаку рівноцінне внесенню 15-20 т органічних добрив на гектар [17];

Метою дослідження є вивчення сучасного стану та визначення напрямків перспективного розвитку виробництва ріпаку.

Предметом дослідження є економічна ефективність виробництва озимого ріпаку.

Об'єктом дослідження виступає СТОВ «УКРАЇНА» Іллінецького району Вінницької області.

В процесі дослідження були використані різноманітні економіко-статистичні методи збору й обробки інформації. Як аналітичний матеріал використовувались статистичні дані міністерства АПК України, Державного комітету по статистиці України, дані річних звітів та аналітичного обліку СТОВ «УКРАЇНА». Дослідження охоплюють період за 2009-2011 рр.

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Увага до проблеми підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому та вирощування ріпаку зокрема викликана, насамперед тим, що від успішного розв'язання її залежить зростання дохідності підприємств, підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та світовому ринках, забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу. До розгляду цих проблем звертаються багато науковців, серед них Дишлюк С.М., І.Г. Кириленко, І.П. Масло, О.О. Митченок, В.Г. Савенко, Г.Б. Супіханов, О.Г. Шайко та інші. Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва, визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництв. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект -- це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва. [9 c. 123]

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва, означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки країни.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів тощо) та необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції.

Сільське господарство є, безумовно, однією з найперспективніших галузей економіки України, але для свого успішного функціонування потребує зваженої та збалансованої підтримки держави. Підприємствам АПК для покращення власної матеріально-технічної бази та поповнення оборотних коштів потрібні кредитні ресурси, забезпечити які може банківський сектор.

Наукові дослідження щодо проблем ефективного розвитку сільського господарства та форм державної підтримки висвітлені в працях провідних вчених-класиків. Але все ж питання розвитку і підтримки сільського господарства залишаються недостатньо висвітленими і потребують поглибленого опрацювання теоретичних і методологічних аспектів проблеми спрямування важелів механізму державної підтримки щодо підвищення конкурентоспроможності сільського господарства та сільського розвитку в умовах глобалізації економічних відносин в агропромисловому комплексі. Потрібним є дослідження та розробка ефективного механізму державної підтримки сільського господарства, застосування якого забезпечувало б виробництво сільськогосподарської продукції на рівні гарантування продовольчої безпеки і відповідало вимогам СОТ.

Як зазначалось в законі України « Про державну підтримку сільського господарства»: - «Компенсуючи частину процентної ставки по кредитах для підприємств АПК, держава виступає каталізатором усього процесу кредитування сільського господарства. Система здешевлення процентної ставки за рахунок державного бюджету довела свою ефективність, оскільки значно зросла сума кредитних ресурсів у галузь і спостерігається її загальний розвиток »[9].

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 № 1877, визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного регулювання щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення. «В основу державної підтримки покладено державне регулювання цін на окремі види сільськогосподарської продукції. Це регулювання повинно здійснюватися через Аграрний фонд, який є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловому секторі економіки України» [9].

Крім того, Законом передбачено державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції та утворення фонду аграрних страхових субсидій (ФАСС).

Підтримка виробників сільськогосподарської продукції та аграрного ринку здійснюється і в інших формах, зокрема, шляхом застосування режиму державних закупівель та системи форвардних закупівель сільськогосподарсь-кої продукції.

Також, 18 жовтня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2982 «Про основні засади аграрної політики на період до 2015 року». Цим Законом визначено, що: «Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціального розвитку села в національній економіці зумовлюється винятковою значущістю і незамінністю продукції сільського господарства, що виробляється, в життєдіяльності людини і суспільства, потребою відродження селянства, як господаря землі, носія моралі та національної культури» [7].

Встановлено, що державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору.

Як недолік у нормативному забезпеченні використання коштів державного бюджету, що виділяються на підтримку АПК, слід відмітити те, що у 2005 році постановами Кабінету Міністрів України із запізненням було затверджено вісім Порядків використання коштів державного бюджету, три з них було прийнято в травні та по одному у січні, липні, серпні, жовтні, листопаді.Таким чином, чотири Порядки використання коштів державного бюджету, виділених на підтримку сільськогосподарських товаровиробників, почали діяти тільки у ІІ півріччі 2005 року, два з них - наприкінці року, що значно знизило ефективність використання коштів державного бюджету та спричинило порушення чинного законодавства при їх витрачанні.

Важливим для покращення ситуації у аграрному секторі, було прийняття Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 2002 року. Даний закон визначає: «Державну політику щодо розвитку ринку зерна, в тому числі і ріпаку, як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України» [10].

Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна, в тому числі і ріпаку, для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, а також у ріпаку, нарощування його експортного потенціалу.

Цей закони передбачає:

- забезпечення продовольчої безпеки держави;

- формування сприятливої інвестиційної, кредитної, податкової, місцевої політики;

- оптимізація структури та ефективності виробництва ріпаку, з урахуванням потенціалу природнокліматичних умов та ринкової кон'юнктури;

- забезпечення функціонування ринку ріпаку, на засадах поєднання конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави;

- встановлення державного контролю за якіст ріпаку, продуктів їх переробки та сортового насіння;

- стабілізація ринкових ресурсів ріпаку;

- нарощування експортного потенціалу ринку ріпаку;

- визнання пріоритетності розвитку ринку ріпаку;

- впровадження механізму заставних закупок ріпаку;

- впровадження інтервенційних операцій на ринку ріпаку;

- визначення порядку експорту та імпорту ріпаку, продуктів його переробки за міжнародними договорами.

Більшість вчених вважають, що підвищення ефективності виробництва насіння ріпаку є одним із важелів підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Для цього необхідним є сприяння вкладенню у галузь додаткових інвестицій, захист внутрішнього ринку а також участь держави у регулюванні ринку продукції тощо.

Для підвищення ефективності функціонування сільського господарства та переробної галузі необхідно зберігати і підвищувати родючість ґрунтів, збільшувати обсяги виробництва валової продукції, її переробки та чистого доходу з кожного гектара сільськогосподарських угідь, з кожної одиниці переробленої сировини, із кожної гривні вкладених коштів шляхом інтенсифікації галузі при одночасному розвитку інфраструктури ринку, просуванні олії на зовнішні ринки.

Підвищення ефективності функціонування підприємств та конкурентоспроможності їх продукції можна досягти за рахунок як виведення з експлуатації підприємств, що працюють з найменшою продуктивністю, так і використання сучасних технологій та обладнання. Повне завантаження потужностей переробних підприємств можливе лише при залученні додаткових інвестиційних коштів вітчизняних та іноземних інвесторів. На сьогодні всі підприємства олійно-жирового підкомплексу приватизовані і завдяки інвестиціям значно оновили виробничо-технічну базу, запровадили нові потужності з очищення олії за сучасними технологіями. Тенденція до зацікавлення іноземних інвесторів вкладати кошти в українські підприємства посилюється.

Для регулювання ринку насіння ріпаку і продуктів його переробки доцільно вжити ряд регулюючих заходів, які дозволять забезпечити переробні підприємства необхідною кількістю сировини без зниження доходності сільськогосподарських товаровиробників, а саме: установити мінімальне експортне мито у період з вересня по березень наступного року залежно від валового збору насіння ріпаку; запровадити імпортне мито на ввезення олії та шроту в період з березня по вересень наступного року; залишити відкритим і вільним від обмежень імпорт олійної сировини протягом усього року, надати пільги і зменшити податковий тиск на інвесторів, що вкладають кошти у модернізацію підприємств і розширення асортименту продукції.

Митченко О.О. у своїй статті «Тенденції розвитку світового ринку олійних культур», ще одним напрямом підвищення ефективності виробництва ріпаку розглядає інтеграцію української економіки до світового економічного простору, яка вимагає від вітчизняних компаній виробляти конкурентоспроможну високоліквідну продукцію, продавати й купувати товари за світовими цінами, експортувати продукцію, що має ціну нижчу за світову, та імпортувати ті товари, що не виробляються в країні. З урахуванням таких тенденцій розвитку українські компанії змушені привчатися реагувати на сигнали, що подаються зовнішнім ринком.

Слід зазначити, що для формування оптимальних взаємовідносин між товаровиробниками й споживачами сільгосппродукції необхідно також враховувати її кон'юнктуру на внутрішньому та зовнішньому ринках і за допомогою регулюючих прийомів підтримувати її рівномірний баланс на внутрішньому ринку.

Л.А. Євчук у своїй статті « Напрями підвищення ефективності вирощування ріпаку» писала: «Використовуючи вітчизняний і зарубіжний досвід установлення за допомогою державної підтримки інтеграційних зв'язків в АПК, сільськогосподарські товаровиробники і переробні підприємства мають стати центрами агропромислової інтеграції, що сприятимуть виходу країни з кризи і подальшому успішному розвиткові агропромислового комплексу. Україна завдяки своїм природнокліматичним умовам і виробничо-технічним потужностям переробних підприємств має всі потенційні можливості стати одним із центрів поставок олії глибокої переробки та різноманітних жирів на світовий ринок, а послідовна державна політика створить конкурентоспроможне середовище для всієї галузі» [6, c. 42-46].

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат -- матеріальних, трудових і фінансових - досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

1.2 Показники економічної ефективності виробництва ріпаку і методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва ріпаку необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов'язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов'язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та господарського розрахунку.

Економічна ефективність виробництва ріпаку характеризується системою таких показників:

урожайність;

продуктивність праці;

собівартість 1 ц ріпаку;

ціна реалізації 1 ц ріпаку;

розмір валового доходу на 1 га посіву;

прибуток в розрахунку на 1 га посівної площі;

рівень рентабельності.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці.

Урожайність насіння ріпаку розраховується у первісно оприбуткованій масі, діленням валового збору продукції відповідної культури на її посівну площу. Дані про врожайність наводяться у річному звіті в готовому вигляді.

Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці - трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва ріпаку є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц ріпаку зростає. Собівартість 1 ц насіння ріпаку визначається діленням загальної суми витрат на вирощування та збирання продукції на фізичну масу насіння після його доробки.

Ціна - важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації ріпаку залежить від якості культури. Середня реалізаційна ціна розраховується діленням грошової виручки від реалізації на обсяг її продажу.

Розмір валового доходу на 1 га посівної площі,розраховується як відношення валового доходу по ріпаку (всього), до посівної площі ріпаку.

Прибуток господарств - це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток дорівнює різниці між виручкою від реалізації та собівартістю продукції.

Прибуток на 1 га посіву розраховується як, відношення прибутку по ріпаку (всього), до площі посіву ріпаку, га.

В умовах ринкової економіки кожний суб'єкт підприємницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність -- найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний -- це той, що дає прибуток, доход, доцільний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень розвитку виробництва ріпаку та його економічна ефективність в підприємстві

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

СТОВ «Україна» знаходиться в північно-східній частині Іллінецького району, Вінницької області. Центральна садиба господарства знаходиться в селі Тягун, Іллінецького району, Вінницької області. Село розташоване на відстані 15 км від районного центру м.Іллінці та 70 км від обласного центру м. Вінниця. На території господарства розміщенні дві ферми, відстань між ними 2 км. На одній молочно-товарна, свиноферма, конеферма, відгодівля великої рогатої худоби. Є десять фермерських приміщень, а саме: свинарник, два корівники, конюшня,шість по відгодівлі великої рогатої худоби.В господарстві є ремонтна майстерня на 10 тракторів, авто гараж на10 автомашин, токарня, кузня, пилорама, заправка пмм, склад запчастин. Обгорожений тік для зберігання зерна.

Поблизу населеного пункту знаходяться автомобільні дороги з твердим покриттям. Основними партнерами підприємства є ТОВ «Люстдорф», що знаходиться на відстані 16 км, Іллінецький цукровий завод, відстань 15км. Підприємство розміщене у зоні українського лісостепу. Воно зручно розташоване тому що знаходиться на території із сприятливими природно-кліматичними умовами. Середньорічна температура повітря становить + 19*С, абсолютний максимум + 38*С, мінімум - 33*С. Середня сума ефективних температур за вегетаційний період 2010 року, гідротермічний коефіцієнт 175. Тривалість снігового покриву 89 днів, при середній висоті - 15 см. Переважаючі типи грунтів у господарстві чорноземи опідзолені. В цілому дані кліматичні умови є сприятливими для вирощування зернових і розведення тварин.

На сільськогосподарських підприємствах земля не тільки територіальна база виробництва, а й його головний засіб та предмет праці, який не можна нічим замінити. Окремі ділянки землі мають різну якість, тобто з них за однакових умов одержують різну кількість продукції. Тому землю потрібно використовувати раціонально із найвищою віддачею. Детальніше земельні угіддя та їх структура на підприємстві СТОВ «УКРАЇНА» охарактеризовані у таблиці 1.

Таблиця 1. Структура сільськогосподарських угідь СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Ілліннецького району, с. Тягун

Види угідь	2009 р.	2010 р.	2011 р.
	площа, га	у % до загальної земельної площі	у % до площі с.-г. угідь	площа, га	у % до загальної земельної площі	у % до площі с.-г. угідь	площа, га	у % до загальної земельної площі	у % до площі с.-г. угідь
1) Загальна земельна площа	2386,5	100	Х	2386	100	Х	2418	100	Х
в т.ч. с.-г. угідя	2386,5	100	100	2386	100	100	2418	100	100

Проаналізувавши с.-г. угіддя господарства та їх структуру за останні 3 роки, можна зробити висновок, що у 2009 р. у СТОВ «УКРАЇНА» всього площа с.-г. угідь складала 2386,5 га, що становить у структурі 100 %, вся площа угідь є розораною, тому площа ріллі також дорівнює 2386,5 га і відповідно становить 100%. У 2010 р. площа с.-г. угідь зменшилась на 0,5 га і складала 2386 га, знову ж таки всі угіддя були відведені під ріллю і її площа складала 2386 га, що в структурі дорівнює 100 %. У 2011 році у господарстві площа угідь склала 2418 га, що на 32 га більше ніж у попередньому році і знову ж вся була відведена під ріллю, питома вага якої склала 100%. Високий рівень розораності земель свідчить про ефективне використання земель, але це може призвести до водної та вітрової ерозії. Щодо пасовищ, сіножать та багаторічних насаджень, то земля під дані види угідь не виділялася.

Характеристика землезабезпеченості господарства наведена у наступній таблиці 2.

Таблиця 2. Землезабезпеченість СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Іллінецького району, с. Тягун

Роки	Площа,га	Середньорічна чисельність працівників, чол.	Припадає на 1 працівника,га
	с.-г. угідь	ріллі		с.-г. угідь	ріллі
2009	2386,5	2386,5	136	17,5	17,5
2010	2386	2386	133	17,9	17,9
2011	2418	2418	129	18,7	18,7

Проаналізувавши дані таблиці 2, можемо зробити висновок щодо землезабезпеченості у СТОВ «УКРАЇНА». Отже, у 2009 р. на 1 працівника припадало 17,5 га с.-г. угідь та стільки ж ріллі оскільки усі землі розорані і складають 2386,5 га, а чисельність працівників становить 136 чол. У наступному 2010 р. показник землезабезпеченості зріс на 0,4 га і становив 17,9 га, хоча зменшилась чисельність працівників на 3 чол. і складала 133 чол., але зменшилась площа земель на 0,5 га і дорівнювала 2386 га. У 2011 р. землезабезпеченість значно зросла у порівнянні з минулим роком і на 1 працівника припадало 18,7 га с.-г. угідь і ріллі, що на 0,8 га більше ніж у 2010 р.; оскільки площа земель у порівнянні з минулим роком збільшилась і складала 2418 га, та значно зменшилась чисельність працівників, яка складала 129 чол., що на 4 чол. більше ніж у попередньому році.

Для повної характеристики господарства необхідно також розглянути трудові ресурси господарства.

Формування і використання трудових ресурсів у сільському господарстві має свої особливості. Основні із них пов»язані з сезонністю виробництва. З розвитком продуктивних сил абсолютно зменшується чисельність працівників у галузі. Абсолютне і відносне скорочення чисельності сільського населення вимагає найбільш повного залучення трудових ресурсів у сферу виробництва та ефективного використання робочої сили.

Для того, щоб охарактеризувати трудові ресурси СТОВ «УКРАЇНА» розглянемо таблицю 3.

Таблиця 3. Динаміка наявності і використання трудових ресурсів в СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Іллінецького району, с. Тягун

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. у % до 2009 р.
1. Середньорічна чисельність працівників, чол.	136	133	129	94,8
в тому числі:
- в рослинництві	76	68	63	82,9
- в тваринництві	60	65	66	110
2. Відпрацьовано тис. люд-год.	238514	238242	251030	105,2
в тому числі:
- в рослинництві	-	-	-	-
- в тваринництві	-	-	-	-
3. Відпрацьовано 1 працівником люд-год.	1753,8	1791,3	1945,9	110,9
в тому числі:
- в рослинництві	-	-	-	-
- в тваринництві	-	-	-	-
4. Коефіцієнт використання трудових ресурсів	0,9	1,1	1	X

Аналізуючи дані таблиці, бачимо, що чисельність працівників за даний період в цілому по підприємстві зменшилась на 7 чоловік, з 136 чоловік до 129 чоловік, що у відсотковому співвідношенні складає 94,8 %, з них на 13 чоловік зменшилось працівників зайнятих в рослинництві (82,9 %) і на 6 чоловік збільшилось в тваринництві (110%). Разом з тим, спостерігається збільшення відпрацьованих людино-годин всього по підприємству на 12,5 тис. (105,2%). В результаті зменшення чисельності працівників відмічається збільшення кількості відпрацьованих одним працівником людино-годин на 154,6 у відсотковому співвідношенні 2011 до 2009 р. - 110,9%. Звернемо увагу на коефіцієнт використання трудових ресурсів, так на протязі 2009-2010 року порівняно з 2011 роком, коефіцієнт використання трудових ресурсів зменшився у 2009-2010 році на 0,10 внаслідок зменшення нормативів запасів праці на 12516 люд.-год. Зменшення коефіцієнту використання трудових ресурсів можна пояснити зменшенням робочих днів у 2009-2010 у році, а не кількістю працівників, так як їхня кількість у 2009-2010 році у порівнянні з 2011 роком становила 136-133 чол., тоді коли у 2011 році 129 чол.

Успішне функціонування аграрних підприємств здійснюється на основі взаємодії, окрім вище проаналізованих факторів (землі та трудових ресурсів), ще й засобами і предметами праці.

До засобів праці належать засоби виробництва, за допомогою яких людина діє на предмети праці з метою одержання готової продукції. Предмети праці - це речові елементи на які людина діє в процесі праці. Засоби праці і предмети праці в сукупності становлять засоби виробництва, і вони є матеріальною основою виробництва.

Засоби праці виражені у грошовій формі, становлять основні фонди, а вартість предметів праці - оборотні. Разом вони утворюють виробничі фонди сільськогосподарських підприємств.

Виробничі фонди підприємства залежать від економічного значення в процесі виробництва, характеру відтворення і способу перенесення вартості на готовий продукт та поділяються на основні і оборотні.

Основні виробничі фонди - засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігають свою натуральну форму і частинами переносять свою вартість на створюваний продукт.

Важливими показниками рівня оснащеності господарств основними фондами є фондозабезпеченість та фондоозброєність праці.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів характеризується системою показників. Основними з них є фондовіддача, фондомісткість продукції та норма прибутку.

Розрахуємо показники забезпечення та використання основних виробничих фондів для досліджуваного підприємства.

Таблиця 4. Забезпеченість капіталом та ефективність їх використання у СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Іллінецького району, с. Тягун

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. у % до 2009 р.
1. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис.грн.	2091,5	1973,5	3051	145,8
2. Вартість валової продукції, тис. грн.	7236,34	7610,34	8978,41	124,1
3. Площа с.-г. угідь, га	2386,5	2386	2418	101,3
4. Середньорічна чисельність працівників, чол.	136	133	129	94,9
5. Капіталозабезпеченність, тис.грн.	0,88	0,82	1,26	143,2
6. Капіталоозброєнність, тис.грн.	15,38	14,84	23,65	153,8
7. Капіталовіддача, грн.	3,46	3,86	2,94	84,9
8. Капіталомісткість, грн.	0,28	0,26	0,34	121,4
9. Норма прибутку, %	13,88	14,63	27,41	X

З вищенаведеної таблиці відмічаємо, що середньорічна вартість основних фондів за досліджуваний період збільшилась з 2091,5 тис. грн. до 3051,0 тис. грн., що у відсотковому співвідношенні, порівняно з 2009 роком складає 145,8 %. Внаслідок збільшення середньорічної вартості основних фондів та збільшенням вартості валової продукції в порівняльних цінах,на 1742,07 тис. грн., зменшилась фондовіддача, що на 15,1 % менше у 2011 році, порівняно з 2009 роком. Також відмічається збільшення фондозабезпеченість, у 2009 році вона становила 0,88 тис. грн, а в 2011 році - 1,26 тис. грн, що у відсотковому співвідношенні 2011 р. до 2009 р. становить 143,2%, це можна пояснити збільшенням вартості основних фондів та збільшенням площі сільськогосподарських угідь. Змінилась також і фондоозброєнність на підприємстві, так в 2009 році вона становила 15,38 тис. грн, в 2010 році - 14,84 тис. грн, а в 2011 році - 23,65 тис. грн., тобто порівняно з попередніми роками вартість основних фондів на 1 працівника збільшилась, лише у 2010 році в порівнянні з 2009 зменшилась на 0,54 тис., а у 2011 порівняно з 2009 роком збільшення становило 8,27 тис. грн., або на 53,8%, що можна пояснити збільшенням вартості валової продукції та зменшенням кількості працюючих на підприємстві. Щодо фондомісткості, то вона збільшилась за рахунок збільшення вартості основних фондів на 0,06 грн. і у відсотках 2011 р. до 2009 р. складає 121,4%.

Норма прибутку у СТОВ «УКРАЇНА» у 2011 р. склала 27,41%, що більше ніж у попередні роки. Це говорить про те, що підприємство використовувало основні фонди ефективно.

Спеціалізація сільськогосподарського підприємства являє собою переважний розвиток однієї або кількох галузей по виробництву товарної продукції в окремих галузях. Розвиток тих галузей і виробництво відповідних продуктів визначає виробничий напрям підприємства. Розглянемо структуру грошових надходжень у СТОВ «УКРАЇНА» та визначимо його спеціалізацію, за допомогою даних таблиці 5.

Таблиця 5. Структура грошових надходжень від реалізації продукції в СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Іллінецького району, с.Тягун

Види продукції і галузі	2009 р.	2010 р.	2011 р.
	сумма, тис. грн.	cтрукту-ра, %	сумма, тис. грн.	cтрукту-ра, %	сумма, тис. грн.	cтрукту-ра, %
- зернові та зернобобові	3113,5	42,72	2175,2	28,09	3936,0	33,54
- цукрові буряки	-	-	772,8	9,98	960,1	8,18
- ріпак	284,0	3,90	485,3	6,27	803,6	6,85
- соняшник	326,0	4,47	-	-	-	-
- соя	180,0	2,47	385,2	4,97	868,9	7,40
Інша продукція рослинництва	58,0	0,79	231,9	2,99	38,4	0,32
Разом по рослинництву:	3961,5	54,35	4050,4	52,31	6607,0	56,30
- виробництво м'яса ВРХ	1207,5	16,56	846,2	10,92	923,4	7,86
- виробництво м'яса свиней	14,9	0,20	308,3	3,98	256,5	2,18
- молоко	1771,7	24,30	2255,2	29,13	3664,4	31,22
Інша продукція тваринництва	255,0	3,50	192,9	2,49	173,0	1,47
Разом по тваринництву:	3263,1	44,76	3608,7	46,61	5033,3	42,89
Послуги в сільському господарстві	64,0	0,89	83,0	1,08	95,7	0,81
Всього по господарству	7288,6	1 00	7742,1	100	11 736,0	100

Розрахувавши структуру грошових надходжень від реалізації продукції у досліджуваному підприємстві, ми визначили, що у 2009 р. всього по підприємству виручка від реалізації складала 7288,6 тис. грн., в тому числі 54,35% виручки було одержано за рахунок галузі рослинництва (3961,5 тис. грн.) та 44,76% - галузі тваринництва (3263,1 тис. грн.). Найбільші надходження в галузі рослинництва принесли зернові та зернобобові 3113,5 тис. грн.(42,72%), соняшник - 326,0 тис. грн. (4,47%), ріпак 284,0 тис. грн. (3,9%). А найменші надходження принесла соя 180,0 тис. грн.(2,47%) та інша продукція рослинництва 58,0 тис. грн. (0,79%). У тваринництві дохід принесло виробництво молока 1771,7 тис. грн.(24,3%), виробництво м»яса ВРХ 1207,5 тис. грн. (16,56%) та інша продукція тваринництва 255,0 тис. грн. (3,5%).

У 2010 р. виручка від реалізації продукції всього по підприємству склала 7742,1 тис. грн., що на 453,5 тис. грн. більше ніж у попередньому році. Дохід від галузі рослинництва склав 4050,4 тис.грн. (52,31%), найбільша виручка була одержана від реалізації зернових та зернобобових 2175,2 тис. грн. (28,09%) та ріпаку 485,3 тис. грн. (6,27%). У галузі тваринництва було одержано 3608,7 тис. грн.(46,61%), в тому числі за рахунок реалізації молока - 2255, 2 тис. грн. (29,13%) та м»яса ВРХ - 846,2 тис. грн. (10,92%).

У 2011 р. знову ж таки виручка від реалізації продукції по підприємству зросла на 3993,9 тис. грн. і склала 11736 тис. грн. Продукція рослинництва принесла 6607 тис. грн.(56,3%), найбільш дохіднішими були зернові та зернобобові, які принесли 3936 тис. грн.(33,54%) доходу, що на 1760,8 тис. грн. більше ніж у попередньому році. Значно зросла порівняно з минулим роком питома вага сої - з 4,97% у минулому році до 7,4% у 2011 році і склала 868,9 тис. грн, що більше попереднього року на 483,7 тис. грн. Ріпак приніс 803,6 тис. грн. (6,85%) доходу, що більше, ніж у минулому році на 318,3 тис. грн. Зменшилась питома вага цукрового буряка у структурі товарної продукції з 9,98% до 8,18%, що становить 960,1 тис. грн. Питома вага продукції галузі тваринництва у порівнянні з минулими роками зменшилась і складала 42,89% і принесла 5033,3 тис. грн. доходу, в основному за рахунок виробництва молока та м»яса ВРХ.

Отже, можна зробити висновок, що спеціалізація СТОВ «УКРАЇНА» зернова з розвинутим скотарством.

Будь-яке господарство здійснює свою діяльність заради досягнення певного результату, одержання прибутку, прагнучи діяти на основі принципу самоокупності, а значить і рентабельності.

Економічна ефективність виробництва, визначається відношенням одержаних економічних результатів до понесених витрат. Для характеристики економічної ефективності сільськогосподарського підприємства застосовують систему показників. Показники економічної ефективності СТОВ «УКРАЇНА» наведені у таблиці 6.

Таблиця 6. Економічна ефективність діяльності у СТОВ «УКРАЇНА» Вінницької області, Іллінецького району, с. Тягун

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. у % до 2009 р.
1. Вартість валової продукції, всього тис. грн.	7236,34	7610,34	8978,41	124,07
в розрахунку
- на 1 га с.-г. угідь	3,03	3,18	3,71	122,44
- 1 середньорічного працівника	53,21	57,22	69,60	130,8
- 1 грн. витрат виробництва	1,0	1,11	0,60	60
2. Прибуток, всього тис.грн.	981	1235	4702	479,31
в розрахунку на:
- 1 га с.-г. угідь	0,41	0,52	1,94	473,17
- 1 середньорічного працівника	7,21	9,28	36,44	505,41
3. Рівень рентабельності, %	13,46	15,95	40,06	X
4. Норма прибутку, %	13,82	14,63	39,46	X

Аналізуючи дані таблиці 6 можна зробити висновок, що за досліджений період вартість валової продукції постійно збільшується. Так в 2009 році вона становить 7236,34 тис. грн. по підприємству, в 2010 році -7610,34 тис. грн., в 2011 році - 8978,41 тис. грн. Таким чином, за вищенаведеними даними помітно, що вартість валової продукції на 1га с.-г. угідь у 2009 р. сягає 3,03 тис. грн., а у 2011 р. - 3,71 тис. грн., що у відсотках до 2009 складає 122,44%, що пов»язано зі збільшенням ВВП та площі с.-г.угідь. На 1 середньорічного працівника припадає: у 2009 р. 53,21 тис. грн., у 2010 р.- 57,22 тис. грн., та у 2011 р.- 69,6 тис. грн. Даний показник значно більший ніж у попередньому році, тому що значно зменшилась чисельність працюючих - з 133 чол. у 2010 році до 129 чол. у 2011 році. Також помітно, що вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. виробничих витрат з кожним роком зменшувалась і таким чином показник 2011 р. у відношенні до 2009 р. становить 60%.

Досліджуючи прибутковість підприємства, ми бачимо, що прибуток помітно зростає, у 2009 р. він складав 981 тис. грн., у 2010 р.- 1235 тис. грн. та у 2011 р. - 4702 тис. грн. Таким чином, 2011 р. у % до 2009 р. складає 479,31 % . Відповідно, з року в рік зростає і прибуток з розрахунку на 1 га с.-г. угідь, 2011 р. у відсотковому значенні до 2009 р. складає 473,17%. У 2011 році на 1 середньорічного працівника припадало 36,44 тис. грн. прибутку. Отже, виходячи з даних показників найвищий рівень рентабельності спостерігався у 2011 р.- 40,06%, найнижчий у 2009 р.- 13,46% та у 2010 р.- 15,95 %.

Також, ми спостерігаємо, що норма прибутку постійно збільшувалась. У 2009 р.- 13,82%, у 2010 р.- 14,63%, у 2011 р.- 39,46%.

2.2 Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору ріпаку

Об'єм виробництва сільськогосподарської продукції один з основних показників, які характеризують діяльність сільськогосподарських підприємств. Від його величини залежить об'єм реалізації продукції, а, отже, і ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування.

Від об'єму виробництва продукції залежить також рівень її собівартості, сума прибутку. Завданням аналізу виробництва продукції є виявлення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості, зменшення витрат.

Об'єм виробництва продукції рослинництва залежить бід багатьох факторів, і всі вони діють комплексно. Але основними з них є площа посіву та урожайність. Отже, збільшення виробництва продукції може бути досягнуто за рахунок розширення посівних площ, вдосконалення їх структури і підвищення урожайності.

Посівна площа є основною формою використання головного засобу сільськогосподарського виробництва - землі. Від її розміру залежить обсяг виробництва продукції рослинництва, оскільки останній безпосередньо визначається розмірами посівної площі і врожайності сільськогосподарських культур.

Важливо також відзначити, що багато закономірностей розвитку сільського господарства знаходять свій кількісний вираз у даних про посівні площі та їх структуру. Так, ефективність сільськогосподарського виробництва багато в чому залежить від раціонального територіального розміщення окремих видів сільськогосподарських культур і спеціалізації рослинництва по економічних районах, природно-економічних зонах, адміністративних і господарських одиницях з урахуванням природно-кліматичних та економічних умов. Пояснюється це тим, що значна розмаїтість ґрунтово-кліматичних умов нашої країни створює в окремих її регіонах сприятливіші умови для вирощування тільки певних сільськогосподарських культур. Отже, вивчення посівних площ сільськогосподарських культур має важливе значення для характеристики стану і розвитку сільського господарства в цілому і по галузях рослинництва зокрема.

Для того, щоб провести економічний аналіз урожайності по групі культур, на прикладі ріпаку, необхідно спочатку провести аналіз структури посівних площ.

Урожай і урожайність - найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображує вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.

Урожайність - це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі. Для культур, що вирощуються у відкритому ґрунті, урожайність визначають з розрахунку на 1 гa, a y закритому ґрунті - на 1 мІ.

Урожайність безпосередньо прямо пропорційно впливає на розмір валового збору. Підвищення урожайності на даний час є найбільш актуальною проблемою для сільськогосподарських товаровиробників, оскільки підвищення врожайності впливає не тільки на збільшення валового збору, а й відповідно на зменшення собівартості продукції.

На зміну урожайності впливає ряд факторів, які можуть бути як залежними від людей, так і не зовсім їм підвладні (природно - кліматичні умови).

До суб'єктивних факторів можна віднести використання органічних і мінеральних добрив, використання хімічних засобів (пестицидів, гербіцидів тощо), застосування високоврожайних сортів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних і індустріальних технологій тощо.

Розглянути та проаналізувати динаміку посівної площі, урожайності та валового збору ми зможемо за допомогою даних, наведених у таблиці 7.

Таблиця 7. Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору ріпаку СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Іллінецького району, с. Тягун

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. у % до 2009 р.
Посівна площа, га	150	170	150	100
Урожайність, ц/га	13,4	20,0	19,6	146,49
Валовий збір, ц	2010	3400	2940	146,47
Реалізовано зерна, ц	58919	29181	48964	83,1
Рівень товарності, %	86,53	65,2	70,49	81,56

Як ми бачимо з таблиці, виробництво ріпаку у 2011 р. в порівнянні з 2009 р. збільшилось на 46,47 %. Збільшення валового збору ріпаку відбулося підвищення урожайності на 6,2 ц/га або на 46,47%. Таким чином у 2011 р. було вироблено 2940 ц ріпаку. Найвищий рівень урожайності було досягнуто у 2010 р. - 20 ц/га. Посівні площі ріпаку з року в рік змінювались, так у 2009 році під посіви ріпаку було відведено 150 га, у 2010 році - посівна площа збільшилась на 20 га і становила 170 га, а у 2011 році знову зменшилась і становила 150 га, тобто на рівні 2009 року.

У даний час ріпак є економічно вигідною культурою, тому змусити українського аграрія зменшити посівні площі неможливо, хоч вони не завжди враховують чергування культур у полях сівозміни, що для ріпака є винятково важливим з огляду на високий рівень винесення його рослинами поживних речовин з ґрунту, а також їх сприятливістю до хвороб при частому вживанні на одній і тій самій площі. В решті решт, це призводить до низької продуктивності власне цієї культури.

Ці дані підтверджують, що обсяги виробництва ріпаку в СТОВ «УКРАЇНА» за досліджуваний період збільшуються за рахунок факторів інтенсифікації (збільшення посівних площ та підвищенні урожайності).

Також, досвід передових господарств країни переконливо свідчить, що для значного підвищення врожайності ріпаку вирішальне значення має впровадження інтенсивної технології його вирощування.

Застосування інтенсивної технології дає змогу значно підвищити урожайність порівняно з традиційними методами вирощування ріпаку. Нажаль, зараз спостерігається тенденція до зниження врожайності та валових зборів ріпаку при значному зростанні посівних площ в Україні.

Такі зміни пов»язані з впливом основних факторів, вплив яких ми можемо визначити застосовуючи спосіб елюмінування. В таблиці 8. визначимо вплив урожайності та площі на валовий збір ріпаку.

Таблиця 8. Вплив факторів на валове виробництво ріпаку СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Іллінецького району, с. Тягун

Продукція	Площа, га	Урожайність, ц	Валовий збір, ц	Відхилення +, -
	базовий рік	звітний рік	базовий рік	звітний рік	базовий рік	умовно	звітний рік	всього	за рах. П	за рах. У
Ріпак	170	150	20,0	19,6	3403	3003	2944	-459	-400	-59

Проаналізувавши дану таблицю, ми можемо зробити висновок, що на зменшення валового збору ріпаку у 2011 році порівняно з 2010 роком вплинула урожайність та зменшення посівних площ, а саме за рахунок зменшення площі на 20 га, господарство одержало на 400 ц насіння ріпаку менше та за рахунок зменшення урожайності на 0,4 ц/га - на 59 ц менше. Таким чином, валовий збір насіння ріпаку зменшився на 459 ц і склав у 2011 році 2944 ц.

2.3 Економічна ефективність виробництва ріпаку

«Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва» [14, - С. 369-372].

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. Ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці. У сільському господарстві - це одержання максимального обсягу продукції з 1 га землі, від 1 гол. худоби з найменшими витратами засобів і праці.

Основними показниками для визначення економічної ефективності виробництва ріпаку є : продуктивність праці, вихід валового, чистого доходу і прибутку з розрахунку на 1 га посіву, собівартість 1 ц ріпаку, ціна реалізації 1 ц та рентабельність.

Розглянемо вплив факторів на собівартість насіння ріпаку. Як відомо, основними факторами впливу на собівартість є урожайність та затрати на 1 га, вплив яких ми розглянемо у наступній таблиці 9.

Таблиця 9. Вплив факторів на собівартість насіння ріпаку у СТОВ "УКРАЇНА" Вінницької області, Іллінецького району, с. Тягун

Продукція	Затрати на 1 га, грн	Урожайність, ц	Собівартість 1 ц. продукції, грн.	Відхилення +,-
	базовий рік	звітний рік	базовий рік	звітний рік	базовий рік	умовно	звітний рік	Всього	за рах З	за рах У
Ріпак	2854,7	5357,3	20,0	19,6	142,73	145,65	273,33	130,6	127,68	2,92

Проаналізувавши дану таблицю, ми можемо зробити висновок, що за рахунок збільшення затрат на 1 га насіння ріпаку з 2854,7 грн. у 2010 р. до 5357,3 грн. у 2011 р., собівартість підвищилась на 127,68 грн., а за рахунок зменшення урожайності на 0,4 ц/га собівартість зменшилась на 2,92 грн. і в результаті таких змін собівартість насіння ріпаку в загальному збільшилась на 130,6 грн. і у 2011 р. становила 273,33 грн.