Теоретичні основи рослинництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 1. Теоретичні основи рослинництва

1.1 Рослинництво як галузь с.-г. виробництва та наука

Сільське господарство поєднує в собі дві основні галузі виробництва - рослинництво і тваринництво. Головне завдання рослинництва як галузі - вирощування сільськогосподарських рослин для забезпечення потреб населення продуктами харчування, тваринництва - кормами, легкої, харчової та інших галузей промисловості - сировиною. Важливою особливістю рослинництва є його сезонність, тобто спроможність створювати продукцію лише в короткий безморозний період. Тому дуже важливо всі науково-обґрунтовані агротехнічні прийоми виконувати вчасно і на високому технологічному рівні, без порушень технології вирощування культур і без шкоди для навколишнього середовища.

Під с.-г. культури використовують 11% земельної площі у світі,

Україна - лідер світового виробництва цукрових буряків - 17%, картоплі - 5%, соняшнику - 8%, льону-довгунцю - 10%.

Рослинництво має зональний характер. Залежно від зони змінюється набір культур і сортів та способи їх вирощування. При розміщенні польових культур по зонах України враховуються агрокліматичні умови та біологічні особливості культур і сортів. Оскільки різні зони характеризуються різним рівнем зволоження, родючості ґрунту, температурного режиму, надходження сонячної радіації тощо існує чітка спеціалізація рослинництва за агро-кліматичними зонами: Степ - 48% виробництва зерна і 80% - соняшнику; Лісостеп - 71% цукрового буряку; Полісся - 92% льону-довгунця і 56% картоплі (всі цифри - від загальноукраїнського виробництва).

Рослинництво - це наука про культурні рослини і їх вирощування. Вона вивчає різноманітні види, різновидності і сорти сільськогосподарських культур, розробляє раціональні прийоми їх вирощування, знаходить методи одержання максимально стабільних урожаїв при мінімальних енерговитратах та постійному підвищенні ефективної родючості ґрунту.

Рослинництво ґрунтується на таких базових наук, як морфологія, систематика, ґрунтознавство, мікробіологія, фізіологія рослин, землеробство, агрохімія, ботаніка, фітопатологія, селекція, меліорація та ін. У свою чергу є базовою для таких наук, як економіка та організація с.-г. виробництва.

• Морфологія - наука, що вивчає будову організмів (в т.ч. рослин).

• Систематика - наука, яка вивчає все різноманіття організмів і розподіляє їх на групи (таксони) за спорідненими зв'язками, спільними рисами будови, функціональними особливостями.

У рослинництві використовують різні методи досліджень, головні з яких методи польового досліду, лабораторно-польові, лабораторні, вегетаційні методи досліджень, виробничі досліди.

Провідні науковці рослинництва

У розвиток рослинництва суттєвий внесок зробив Андрій Тимофійович Болотов (1783-1833), відомий дослідженнями з вдосконалення способів обробітку ґрунту і застосуванню органічних та зелених добрив. Він розробив класифікацію бур'янів і методи боротьби з ними.

Іван Александрович Стебут (1833-1923) розробив і запровадив класифікацію польових рослин за особливостями їх вирощування.

Василь Васильович Докучаєв (1846-1903) розробив план реконструкції сільського господарства південних районів, у якому був передбачений комплекс заходів боротьби з посухами та суховіями.

Дмитро Іванович Менделєєв (1834-1907) ініціатор організації колективних дослідів з обробітку ґрунту і удобренню с.-г. культур у різних грунтово-кліматичних зонах.

Для розвитку аграрної науки важливу роль відіграють дослідні станції. Центром організації с.-г. науки в Україні є українська академія аграрних наук (УААН), яка керує науковими інститутами і дослідними станціями.

Основним завданнями рослинництва на сучасному етапі є виробництво якісної, екологічно безпечної продукції з мінімальними енергетичними і трудовими затратами при максимальному виході її за одиницю часу на одиницю площі.

Це потребує:

- широке впровадження сортових, інтенсивних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

- своєчасна і ефективна сортозміна польових культур і раціональне їх розміщення в сівозміні, спрямоване на поліпшення умов вирощування;

- поєднання інтенсивного виробництва рослинницької продукції з комплексом агротехнічних, агрохімічних і меліоративних заходів щодо збереження та відновлення родючості грунту і виробництва рослинницької продукції на базі сучасної досконалої і високопродуктивної с.-г. техніки та високоефективної її експлуатації;

- боротьба з втратами врожаю під час його вирощування, збирання, перевезення та зберігання;

- високоефективне застосування добрив, засобів захисту рослин, води для зрошення, протиерозійних заходів тощо;

- висока фахова кваліфікація працівників АПК і чітка система організаційно-господарських та економічних заходів та оперативної інформації для своєчасного і якісного проведення комплексу с.-г. робіт, запобігання виникненню і ліквідація негативних ситуацій в процесі виробництва рослинницької продукції.

Класифікація польових культур

На Земній кулі введено у культуру близько 4000 видів рослин, і ця кількість зростає. В Україні - близько 90 видів. Головні за площею посіву та значенням у світі - пшениця, рис, кукурудза, ячмінь, жито, овес, бавовник, картопля, сорго.

За виробничим принципом польові культури поділяють на чотири групи: зернові, технічні, кормові і баштанні.

1. Зернові (вирощуються на зерно):

- типові хліба (пшениця, жито, ячмінь, тритикале, овес);

- просовидні хліба (просо, кукурудза, сорго, рис, чумиза);

- зернові бобові (горох, соя, квасоля, чина, нут, сочевиця, кормові боби, люпин);

- зернові інших родин (гречка).

2. Технічні (використовуються як сировина для промисловості):

- олійні (соняшник, сафлор, ріпак, гірчиця, кунжут, арахіс та ін);

- ефіроолійні (коріандр, кмин, фенхель, аніс, м'ята, шавлія, лаванда та ін..);

- цукроносні (цукрові буряки, цикорій);

- прядівні або волокнисті

рослини з волокном на насінні (бавовник);

рослини з волокном у стеблах - луб'яні (льон-довгунець, коноплі, кенаф тощо);

- крохмалоподібні - бульбоплоди (картопля, топінамбур).

3. Кормові (використовуються на корм тваринам)

- коренеплоди (кормові буряки, морква, бруква, турнепс);

- однорічні бобові трави (вика, середела, пелюшка, однорічні види конюшини);

- однорічні злакові трави (суданська трава, могар, райграс однорічний);

- багаторічні бобові трави (люцерна, еспарцет, конюшина та ін.);

- багаторічні злакові трави (вівсяниця лучна, тимофіївка лучна, стоколос безостий, грястиця збірна та ін).

4. Баштанні (культури продовольчого і кормового призначення)

- кормові (кавун, диня, гарбуз, кабачки);

- продовольчі (кавун столовий, диня, гарбуз столовий, кабачки).

За способом використання основного продукту врожаю польові культури поділяють на 6 груп: 1) зернові; 2) коренеплоди, бульбоплоди, баштанні, кормова капуста; 3) кормові культури; 4) олійні і ефіроолійні; 5)прядівні; 6) тютюн і махорка.

В Україні польові культури підрозділяють:

1- зернові; 2- зернобобові; 3 - коренеплоди; 4- бульбоплоди; 5- баштанні; 6 - олійні і ефіроолійні; 7 - прядивні; 8 - наркотичні; 9 - кормові.

1.2 Екологічні основи рослинництва

біологія зерновий пшениця ячмінь

Основою рослинництва є урахування в агротехніці біологічних і екологічних факторів життя рослин, які впливають на підвищення їх продуктивності, санітарний стан полів, екологічну чистоту продукції - це ґрунти, сівозміни, підбір видів і сортів, їх стійкість проти ураження шкідниками й хворобами, механічного догляду, зимостійкість, морозостійкість та ін.

Регулюють водний режим за допомогою зрошення в умовах недостатнього зволоження чи осушення перезволожених ґрунтів; раціональне чергування культур у сівозміні, боротьба з бур'янами, застосування органічних і мінеральних добрив, вирощування посухостійких сортів, застосування диференційованого обробітку ґрунту тощо.

Тепловий та повітряний режим у польових умовах регулюють снігозатриманням, полезахисним лісонасадженням, мульчуванням ґрунту, строками і способами сівби, осушенням і зрошенням, внесенням органічних добрив, димовими завісами та ін.

Поживний режим ґрунту поліпшують правильним обробітком, боротьбою з бур'янами, біологічно обґрунтованим внесенням органічних і мінеральних добрив.

Оптимізація світлового режиму здійснюється за допомогою регулювання густоти рослин, їх розміщення на площі, орієнтування рядків однорідного посіву з півночі на південь, знищенням бур'янів та ін.

На ріст, розвиток і продуктивність польових культур впливають такі біотичні екологічні фактори, як внутрішньовидова (між культурними рослинами певного посіву) та міжвидова (з бур'янами) конкуренція, паразитизм, мутуалізм, коменсалізм, алелопатія тощо.

1.3 Біологічні основи рослинництва

Одним з основних завдань рослинництва є раціональне використання енергії Сонця. Ріст, розвиток, врожайність та якість врожаю с.-г. культур залежить від інтенсивності і спектрального складу світла та тривалості світлового дня.

Фотосинтез рослин забезпечується видимою частиною сонячного спектру з довжиною хвиль 380-710 нм, що називається ФАР. ККД ФАР у посівах с.-г. культур становить в середньому 1,5%, хоча за теоретичними розрахунками може становити 10-18 %. До причин зниження показника ККД ФАР відносять слабкий розвиток рослин із-за нестачі поживних речовин у ґрунті, недостатню або надмірну вологість ґрунту, загущення або розрідження посівів, забур'яненість полів, пошкодження рослин шкідниками, хворобами тощо.

Основний орган поглинання сонячної енергії є листя рослин. Для оптимального проходження фотосинтезу необхідно створювати посіви з оптимальною площею листкової поверхні (40-60 тис. м²/га). Вважається, що такі посіви мають високий фотосинтетичний потенціал (ФП).

ФП - узагальнений показник, який виражається інтегрованою площею листкової поверхні рослин (м²/га за день). Для визначення можливого врожаю при певному ФП необхідно знати ЧПФ - це показник, який означає кількість абсолютно сухої речовини, яка синтезується 1 м² листків за добу. Вважається, якщо в продуктивно працюючих посівах ЧПФ сягає 5-7 г/м² за добу.

Для підвищення продуктивності фотосинтезу необхідно створити оптимальну щільність посіву. Густоту стояння рослин на одиниці площі забезпечують нормою висіву культури, яка залежить від біологічних особливостей культур, сортів, родючості ґрунту, забезпеченості рослин іншими екологічними факторами.

Під час вирощування сільськогосподарських культур в рослинах відбуваються кількісні та якісні зміни. В процесі росту відбувається переважно кількісні зміни рослин. Ріст рослин - це збільшення їх маси і розмірів.

Розвиток рослин - якісні зміни, які відбуваються в рослинах у процесі індивідуального розвитку (утворення нових органів, цвітіння, плодоношення та ін.). Процес розвитку рослин характеризується настанням нових фенологічних фаз. У різних груп культур фіксують різні фенологічні фази.

Фенофази - періоди в житті рослин, коли з'являються певні органи, або змінюється їхній зовнішній вигляд, консистенція тощо.

Вегетаційний період рослин починається з появою сходів і закінчується повною стиглістю насіння.

Онтогенез - це період від утворення зиготи до відмирання рослин. М.М. Кулешов в онтогенезі рослин розрізняє наступні вікові періоди:

ембріональний або насінний (стан проростка, який використовує поживні речовини з насінини);

юнацький або молодості (характеризується з'явленням вегетативних органів);

зрілості (формуються органи розмноження);

розмноження;

старіння материнської рослини;

достигання плодів і насіння.

1.4 Основні наукові принципи рослинництва (основні закони землеробства)

Врожайність польових культур визначається певними законами, які враховують взаємодію факторів вегетації рослин -- водний, поживний, світловий, тепловий, повітряний режими. До них належать також кислотність ґрунту, вміст у ньому гумусу, його структура, об'ємна маса, пористість, аерація, склад приземного шару повітря, зокрема вміст у ньому вуглекислого газу, відносна вологість повітря, експозиція поля, забур'яненість тощо.

Агроекологічна взаємодія факторів вегетації рослин у вигляді певних законів була сформульована давно, однак вперше вони були узагальнені і систематизовані В.Р. Вільямсом. Він виділив шість основних законів землеробства.

Суть закону незамінності факторів полягає в тому, що жоден фактор росту і розвитку рослин не може бути замінений іншим.

За законом мінімуму, або обмежуючого фактора (вперше був сформульований Ю. Лібіхом) врожай культур визначається фактором, який перебуває в мінімумі.

Суть закону мінімуму, оптимуму і максимуму (вперше був сформульований Саксом) полягає в тому, що найбільший врожай можна мати лише при оптимальному рівні кожного фактора.

Згідно із законом сукупної дії (взаємодії) факторів: мінімальна дія фактора тим ефективніша, чим більше інших факторів перебуває в оптимумі. В.Р. Вільямс доповнив формулювання цього закону з тим, що сукупна дія факторів виявляється найсильніше при оптимальному співвідношенні їх.

За законом повернення поживних речовин, сформульованим, в середині XIX ст. Ю. Лібіхом, використані рослиною поживні речовини повинні повертатися в ґрунт. В інтенсивному рослинництві значення цього закону зростає у зв'язку із збільшенням виносу поживних речовин з ґрунту.

Закон плодозміни сформулював на початку XIX ст. М.Г.Павлов. При плодозміні (чергуванні культур на полях) агротехнічні прийоми ефективніші, ніж при беззмінних посівах. Цей закон є теоретичним обґрунтуванням необхідності впровадження сівозмін.

Лекція 2. Загальна характеристика зернових культур. Пшениця озима

За способом вирощування, морфологічними та біологічними особливостями зернові культури поділяють на 2 групи. До хлібів 1 групи належать: пшениця, жито, тритикале, ячмінь, овес. Це культури довгого дня, досить вологостійкі й вологолюбні. Зерно їх має повздовжню борозенку і проростає кількома корінцями. У них швидкий ріст на початку вегетації, вони починають кущитися через 10-15 діб після появи сходів і менше пригнічуються бур'янами.

Хлібні злаки 2 групи, або просоподібні: просо, кукурудза, сорго, рис - культури короткого дня з підвищеними вимогами до тепла, посухостійкі (крім рису), зерно без борозенки, проростає 1 корінцем, на початку вегетації ростуть повільно, пригнічуються бур'янами. Усі зернові належать до родини Тонконогових (Poaceae), крім гречки, яка належить до родини гречкові (Polugonaceae).

Зернові культури вирощують заради отримання зерна. Слід зазначити, що хімічний склад зерна залежить від ґрунтово-кліматичних умов, технології вирощування, сорту Якість білка визначається вмістом незамінних амінокислот: лізину, валіну, триптофану.

Клейковина - згусток нерозчинних у воді білків. В зерні пшениці її 16-20%, жита - 3-10%, ячменю - 2-19%. Найцінніша клейковина м'якої пшениці (у твердої клейковина погано розтягується і рветься, тому тверда пшениця непридатна для випічки хліба, а лише для виготовлення макаронів. Крохмаль - 80% усіх вуглеводів зерна. Зерно буває борошнистим та склоподібним Найбільше крохмалю - у кукурудзі та житі, а клітковини і золи - у плівчастих зернових (вівса, рису, проса). Жир - 2-6%, найбільше у зародку. Жир надає гіркість хлібу. Зола міститься у плівках, висівках, складається на 50% з фосфатної кислоти, 12% магнію, 30% калію, 2,8% кальцію. Волога міститься у зерні злакових у кількості 13-15%.

2.1 Народногосподарське значення пшениці

Україна ? 5,6млн. га. З них до 90% площі зосереджено у Степу і Лісостепу і близько 10% ? на Поліссі та в Карпатах. Озима пшениця має довший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу і поживні речовини ґрунту і дає в основних районах її вирощування високі врожаї. Пшениця належить до родини тонконогових (Рoaceae) роду Tritiсum. З 22 видів пшениці деякі поширені у виробництві.

Всі види пшениці за морфологічним і господарськими ознаками поділяють на дві групи: голозерні і плівчасті.

У плівчастих (полбовидних) пшениць (спельта, однозернянка, двозернянка, Маха, Тимофєєва та ін.) колосовий стежень при достиганні легко ламається, а зерно не відокремлюється під час обмолоту від квіткових і колоскових лусок. Ці види зустрічаються рідко в Україні або зовсім їх немає.

Пшениця спельта ? стійка проти вилягання і обсипання, проти ураження шкідниками і хворобами. Трапляється в гірських районах Карпат.

Голозерні пшениці (м'яка, тверда, тургідум, карликова, круглозерна, польська, карталінська) мають неламкий колосовий стержень, зерно їх під час обмолоту легко звільняються від колосових і квіткових лусок.

Карликова пшениця. Стійка проти вилягання, маловрожайна. У Карпатах зустрічається під назвою єжатка. Найбільше значення у виробництві мають два види: м'яка і тверда пшениці.

Озима пшениця на Україні є головною продовольчою культурою.

Цінність пшеничного хліба визначається хімічним складом зерна. Серед зернових культур воно містить найбільше білка ? залежно від сорту і умов вирощування вміст його становить 13?15%. В зерні багато вуглеводів ? до 70% крохмалю, вітамінів В₁, В₂, РР, Е, провітамінів А, Д, близько 2% мінеральних речовин. Білок пшениці повноцінний за амінокислотним складом, містить всі незамінні амінокислоти, які добре застосовуються людським організмом.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1:6 ? 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини. Пшеничній хліб практично повністю забезпечує людину фосфором і залізом.

Хліб та хлібобулочні вироби високої якості виготовляють з борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. Вміст клейковини у зерні сильних пшениць перевищує 28-32%. Основу клейковини складають спирто- і лужно-розчинні білки ? гліадін та глютенін. У виробництві поширена також група цінних пшениць, зерно яких містить 23-28% сирої клейковини ІІ групи. З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але ним не поліпшується борошно слабких пшениць.

На Україні досить поширена озима тверда пшениця. Порівняно з м'якою її зерно містить більше білка (16-18%). Проте клейковина з неї жорстка і для випікання хліба непридатна. Ця пшениця ? незамінна сировина для макаронної промисловості. В степовій зоні озима пшениця в структурі зернових культур повинна займати не менше 50-55% площі, в Лісостепу ? до 50% і на Поліссі 35-40%. В роки із сприятливими погодними умовами зволоження на час сівби в степовій зоні площі під цією культурою можуть дещо збільшуватись (на 10-12%), а при несприятливих ? відповідно скорочуватись. Озима пшениця є ціннім попередником для цукрового буряку, кукурудзи, та інших культур.

2.2 Біологічні особливості пшениці озимої

Вимоги до тепла. Насіння пшениці проростає при температурі у посівному шарі ґрунту 1-2 єС. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Найбільш інтенсивне проростання спостерігається при 12-15 єС. За умови достатнього зволоження ґрунту сходи при такій температурі з'являються на 5-6-ий день. Оптимальний строк сівби пшениці ? при середньодобових температур повітря 14-17 єС.

За календарними строками це припадає

- в північно-східних районах (Чернігів, Суми, Харків, Луганськ) на 5-15 вересня, - на заході Лісостепу і Полісся - на 5-25 вересня,

- на півдні Степу - 20-30 вересня,

- в Криму ? 5-10жовтня.

Осіння вегетація повинна тривати 40-50 діб.

За оптимальних строків сівби і своєчасних сходів, кущення починається діб через 15 (П.И. Подгорний, 1963, с.54). При зниженні температури повітря нижче 5 ^оС кущення припиняється. Високу морозо- і зимостійкість має пшениця, яка утворює восени 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33-35% цукру. Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5-6 пагонів, не стійки проти низьких температур.

Озима пшениця кущится як восени, так і навесні. Висока температура навесні і нестача вологи негативно впливає на кущення.

Холодостійкість пшениці найбільше знижується при різких коливаннях температури, коли в день повітря прогрівається до 8-10 єС, а вночі охолоджується до мінус 8-10 єС.

Вихід у трубку у озимої пшениці починається звичайно в першій половині травня при температурі 10-12 ^оС, а колосіння - через 30-35 діб. При підвищенні температур (до 15-20 ^оС) колосіння настає через 18-20 діб. Середня тривалість періоду від весняного відновлення вегетації до колосіння триває 70-80 діб.

Оптимальні умови для формування, наливу і дозрівання зерна (в середньому 30 діб) при температурі 16-20 ^оС (мін12, мах.30), вологості повітря 50%, вологому грунті.

Озима пшениця добре витримує високі температури влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температурі 35-40єС не завдають великої шкоди. Вимоги до вологи. Озима пшениця належить до вологолюбних, вимогливих до вологи рослин. Для набухання насіння використовує до 50-55% води від своєї маси. Коефіцієнт транспірації 400-500. У сприятливі за вологою роки він знижується до 300, а несприятливі підвищується до 600-700. Високі врожай її збирають при постійній вологості ґрунту 70-80% НВ.

Оптимальна реакція ґрунтового розчину для пшениці нейтральна рН6,0-7,5. Найвищій врожай її вирощують на чорноземних ґрунтах. На півдні пшениця добре росте також на темно-каштанових ґрунтах. Малопридатні для неї кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також заболочені та легкі супіщані і піщані.

На формування 1 ц зерна пшениця виносить з ґрунту 3-4кг азоту, 0,9-1,3кг фосфору, 2-3кг калію. Більше всього азоту і калію вона споживає між кущенням і молочною стиглістю, а фосфору - до цвітіння. Для інтенсивного росту та формування зерна з більшим вмістом у ньому білка, азот ефективніший у період весняно-літньої вегетації.

Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня.

Період вегетації триває 240-320 діб. Вегетацію вона закінчує на 10-15 діб раніше ярої пшениці.

2.3 Технологія вирощування пшениці озимої

Сорти: У сучасних умовах, як ніколи, треба дотримуватися правила: в кожному господарстві повинно висіватися 2-3 сорти озимих культур, які характеризуються різними біологічними і господарськими ознаками ? посухостійкістю, зимостійкістю, стійкістю до хвороб та шкідників, якістю зерна. У степовій зоні по чорних і зайнятих парах висівають такі сорти озимої пшениці: Альбатрос одеський, Одеська 162, Скифянка, Тіра, Донецька 46; по непарових попередниках ? Вимпел одеський, Одеська 48, 161, 133, Коломак, Федорівка.

Кращими сортами твердої озимої пшениці є Айсберг одеський, Корал Одеський, Алий парус, Дельфін, Парус.

Попередники для озимої пшениці підбирають з урахуванням кліматичних умов району вирощування, структури посівних площ. У посушливих і напівпосушливих районах її висівають насамперед після попередників, які найменше висушують кореневмісний шар і після яких залишається достатня кількість вологи у ґрунті для з'явлення сходів. У районах достатнього зволоження пшеницю висівають після тих попередників, які рано звільнюють поле, забезпечують оптимальні строки сівби і не засмічують поле. Кращі попередники пшениці у Степу України ? чорні та зайняті пари, на зрошенні ? люцерна; у Лісостепу зайняті пари, зернобобові, багаторічні трави на один укіс, на Поліссі ? зайняті, сидеральні пари, горох, рання картопля, льон. Добрими попередниками для озимої пшениці, вирощуваної за інтенсивною технологією, є кукурудза та силос та деякі стерньові.

Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують полицевий та безполицевий спосіб обробітку. - Полицевий обробіток починають з лущення відразу після збирання попередника 1-2 рази в залежності від забур'яненості. Якщо пшеницю висівають після стерньових попередників, як правило, проводять одне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6см з одночасним коткуванням кільчасто?шпоровими катками ЗККШ-6. Після відростання бур'янів проводять оранку плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛП-6-35) у Лісостепу на глибину 20-22 см, на Поліссі 16-18 см, у Степу 16-18 см. На зайнятих парах, які рано звільняються від урожаю парозаймальних культур і дуже забур'янені кореневищними бур'янами (пирієм), а також після засмічених пирієм стерньових попередників проводять два дискування на глибину залягання кореневищ (10-12 см) та оранку з коткуванням після з'явлення “шилець” пирію на глибину до 25 см. Якщо поля забур'яненні коренепаростковими бур'янами (осотом) поле перший раз дискують на глибину 6-8 см, а вдруге лущать корицевими лущильниками (ППЛ-10-25) при відростанні розеток бур'янів на глибину 10-12см і 12-14 см. Оранку проводять на глибину 25-27 см.

? Після збирання багаторічних трав, кукурудзи проводять дискування у взаємно перпендикулярних напрямах важкими дисковими боронами БДТ-7 або дисковими лущильниками і орють з одночасним коткуванням на глибину 25-27 см.

Оранку закінчують не пізніш як за 3-4 тижня до настання оптимальних строків сівби пшениці.

У південних степових районах, де поширена вітрова ерозія, застосовують безплужний обробіток ґрунту. Після збирання стерньових попередників ґрунт обробляють голчастими боронами БИГ-3А в агрегаті с культиватором ? плоскорізом ОПТ-3,5, а в разі потреби ? з котком ЗККШ-6 на глибину 8-12см. Якщо пшеницю висівають після зайнятих парів або багаторічних трав застосовують комбіновані агрегати АКП-2,5; ПШН-2,5; ОПТ-3-5 та їх зарубіжними аналогами ? Мультитіллер, Компактор, Амацоне смарагд, якими обробляють ґрунт на глибину 8-16 см.

В степовій зоні основний обробіток чистого пару здійснюється шляхом оранки або чизельного обробітку на глибину 25-27 см; в ранньому та зайнятих парах КРН-4,5 на глибину 14-16 см.

Після гороху та кукурудзи на силос в усіх зонах застосовують поверхневий обробіток на глибину від 5-6 в Степу до 6-8 см в Лісостепу і на Поліссі. Ця технологія включає рихлення ґрунту дисковими знаряддями та культивацію з боронуванням.

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є створення сприятливого структурно ? агрегатного складу посівного шару. Найкраще використовувати для цього культиватори КПС-4, УСМК-5,4 та інші обладнанні стрілчастими лапами. Культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0). Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і я кісної сівби культивацію проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння. Удобрення На удобреному ґрунті у пшениці формуються добре розвинена коренева система, велика листкова поверхня, підвищуються її морозо- і зимостійкість, знижується транспірація, у зерні на 1-3% збільшується вміст білка, 3-6% сирої клейковини. При інтенсивній технології під пшеницю застосовують мінеральні добрива, а органічні вносять під попередник. Гній рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2%, та після стерньових попередників.

Мінеральні добрива слід вносити з розрахунку на заплановану урожайність. Особливу увагу звертають на внесення азотних добрив, щоб рослини були забезпечені азотом протягом вегетації.

Обчислені або рекомендовані середні норми фосфорно?калійних добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, 1РМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під час основного обробітку ґрунту. При застосуванні середніх норм добрив потрібно брати до уваги ґрунтові відміни. Наприклад, при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюватих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих ґрунтах Полісся ? збільшують. Норми внесення фосфорних добрив збільшують на дерново?підзолистих ґрунтах Полісся та на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

В полях чорного та зайнятого парів вносять гній дозою до 30т/га, а мінеральні добрива в рядки при сівбі озимини до 20 кг д.р. на гектар і підживлення навесні N - 25кг/га. Після кукурудзи на силос в Степу під основний обробіток ґрунту або передпосівну культивацію доцільно внести N₄₅Р₃₀ і підживлення навесні N - 25кг/га. В районах достатнього зволоження Лісостепу і Полісся Р₉₀ і К₉₀ повинні вноситися з осені під основний обробіток ґрунту, N - переважно в підживлений протягом весняно-літньої вегетації при загальній нормі внесення до 90-120кг/га азоту.

Азотні добрива при інтенсивній технологій вносять у період вегетації пшениці. Найбільш рівномірно і достатньо рослини забезпечуються азотом при внесенні 30% обчисленої або середньої норми (30-60 кг/га) азоту у фазі кущення; 50% норми (60-90 кг/га) ? у фазі трубкування та 20% норми (близько 30 кг/га) ? на початку колосіння та наливання зерна. На бідних ґрунтах і після стернових попередників азотні добрива слід вносити також під основний обробіток ґрунту ? до 30кг/га.

Підживлюють пшеницю азотними добривами за допомогою розкидачів або обприскувачів з постійних технологічних колій.

Сівба. Важливою умовою одержання високих врожаїв пшениці є використання для сівби високоякісного насіння. Насіння має бути добірним, добре вирівняним за розміром, з масою 1000 зерен не менше як 40-45 г, схожістю 95%,чистотою 99%, силою росту не меншою за 80%. Тобто якість його повинна відповідати вимогам першого класу посівного стандарту. Проти хвороб насіння за 5-3 днів до сівби протруюють байтаном ? універсалом ? 2 кг/т, вітаваксом 2,5 -3,0 кг/т, прометом -2,0 кг/т.

Строки сівби

Північно-східні райони (Чернігів, Суми, Харків, Луганськ) 5-15 вересня, захід Лісостепу і Полісся 5-25 вересня, на півдні 20-30 вересня, Крим ? 5-10жовтня. В степовій зоні за посушливою осені, як виняток, на окремих площах доцільно проводити сівбу озимої пшениці в сухий ґрунт. Це ризик виправдовується переважно на крайньому півдні та в Криму, де із пізніх сходів нерідко формуються продуктивні рослини. При сівбі в сухий ґрунт норму висіву збільшують до 6,5-7,0 млн. зерен на гектар, а глибина загортання насіння зменшується до 3-4 см.

Норма висіву пшениці по чистих або зайнятих парах 3,5-4 млн. зерен, після багаторічних трав 4,0-4,5 млн., а після кукурудзи ? до 5млн. зерен на гектар. Глибина загортання при нормальному зволожені ? 4-5 см, а при його пересиханні збільшується до 7-8 см, щоб загорнути насіння у вологий ґрунт.

Догляд за посівами. У період вегетації озима пшениця пошкоджується шкідниками ? мишоподібними гризунами, клопами ? черепашками, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попелицею та інші; уражуються хворобами ? сажкою, борошнистою росою, бурою листковою іржею, кореневими гнилями; засмічується багато і однорічними бур'янами.

Догляд за озимою пшеницею починають восени. При появі 8-10 колоній мишей на 1 га їх знищують внесенням у нори по 150-200 г аміачної води, розкладанням брикетів ? “шторм”, 1 брикет в нору. Якщо на посівах з'являються жужелиця, підгризаюча совка ? посіви обприскують базудином 60% (1,5-1,8 кг/га).

Проти попелиці, злакових мух - БИ-58, новий 40% - 1,5 л/га, золон 35% - 1,5л/га. Пшеницю, уражену борошнистою росою, обприскують байлетоном (0,6-0,8 кг/га, тилт, 25% - 0,5 л/га, арчер 42% - 0,8 л/га).

Під час зимівлі пшеницю захищають від вимерзання, льодяної кірки, випрівання. Навесні посіви оглядають, визначають їх стан після перезимівлі та ступінь зрідженості. Якщо на 1 м² не менш як 250 рослин, що почали нормально кущитися, за посівами доглядають й збирають врожай. У посіви з слаборозвиненими рослинами при густоті менше 200 шт. на 1 м² у Лісостепу та на Поліссі підсівають високоврожайні ярі культури, а в Степу такі посіви культивують і пересівають ярими культурами. В посіви пшениці підсівають, як правило, ярий ячмінь дисковими сівалками упоперек напряму сівби пшениці при нормі висіву 60-80 кг/га.

Система догляду за озимою пшеницею протягом весняно-літньої вегетації крім підживлень азотними добривами передбачає захист рослин від бур'янів, хвороб та шкідників. У фазі кущення посіви обприскують пестицидами одночасно з азотними добривами. Проти шкідників застосовують БИ-58, золон, децис, шерпа; проти борошнистої роси і комплексу хвороб - фундозол чи байлетон (томпсин-М та риас тощо). Для знищення бур'янів використовують гербіциди: амінну сіль 24-Д (1,5-2,5 кг/га), 2М-4Х (1,3-2,0 кг/га), діален (1,9-3,0 кг/га), базарган (2-4 кг/га) та ін.

Збирання врожаю. Озиму пшеницю збирають у восковій стиглості зерна, застосовуючи одно- і двофазний способи. Двофазне збирання починають тоді, коли вологість зерна досягає 30-32%. Скошують жниварками ЖВН-6, ЖВН-6а у валки. Висота зрізу середньо - і низькорослих сортів становить 15-20мм, високорослих і загущених 25-30см від поверхні ґрунту. При такій висоті стерні валки швидше просушуються. Через 2-4 дні валки підбирають комбайнами Джон-Дир, Фергюссон, СК-6 „Колос”, „Славутич”, Дон-1200, Дон-1500 та ін. З приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнаними підбирачамиППТ-2,4Б,ППТ-3А, 4-102А.

Пряме комбайнування застосовують на чистих, не полеглих та зріджених низькорослих посівах пшениці у фазі повної стиглості при вологості зерна 16-18%. Комбайни при збиранні регулюють з тим, щоб втрати зерна не перевищували 1%, травмованість насінного зерна - 1%, а продовольчого - до 2%.

Після збирання зерно очищають, у разі потреби пропускають через сушильні агрегати, доводячи вологість до 13-14%. Зерно сильної пшениці до реалізації зберігають на критих токах окремо від іншого зерна.

Лекція 3. Господарське значення, біологія та технологія вирощування ячменю

3.1 Господарське значення ячменю

Озимий ячмінь має багато позитивних якостей. Він дає зерно нового врожаю на 10-14 днів раніше за озиму пшеницю, ярий ячмінь та інші зернові культури. Зерно містить 12% білка, понад 75% вуглеводів, 2,1% жиру. В 1 кг зерна міститься 1,2 к.о. і 100 г перетравного протеїну. Використовують його на корм худобі, для виробництва круп, у пивоварній промисловості. Проте виведені сорти озимого ячменю ще не зовсім задовольняють потреби харчової промисловості за якістю зерна. Ячмінь є добрим кормом для відгодівлі свиней. До складу білкового комплексу входить більше 20 амінокислот, 8 з них незамінні. Білок ячменю більш повноцінний, ніж у інших культур, але містить мало лізину - 2,5-3,2%. Озимі ячмені майже всі багаторядні, ярі - переважно дворядні.

Історія і поширення ячменю

Озимий ячмінь молодша культура, ніж ярий ячмінь орієнтовно на 2000 років. Нині у багатьох країнах відмічається перехід до вирощування озимого ячменю. Практично повністю на осінню сівбу перейшли Румунія та Болгарія, більше половини площ у Німеччині та Франції, багато озимого ячменю сіють в Угорщині та Польщі. Взагалі, у світовому рослинництві з площі в межах 80 млн. га ячменю на озимий припадає близько 10%.

В Україні озимий ячмінь рекомендований до вирощування в 14 областях України. Посівна площа в 1996 році становила 300 тис. га. Однак 90% його посівних площ розміщені в південному регіоні - в Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Головна причина цього - низька морозостійкість сортів. Ще 40 років тому озимий ячмінь в Україні практично не вирощували через відсутність достатньо морозостійких сортів. Створення академіком Гаркавим П.Х. сорту-дворучки Одеський 17 в 1955 році поклало початок впровадження озимого ячменю у виробництво.

Перевага озимого ячменю над ярим полягає у вищій врожайності. Ця культура здатна давати по 70-80 ц/га і більше зерна, що приблизно на 10-15ц/га вище, ніж у ярого ячменю.

За ступенем озимості ячмені поділяють на три типи.

Озимі - вирощуються тільки в озимих посівах. При сівбі навесні вони не колосяться, або колосяться з великим запізненням, що виключає вирощування їх на зерно. Зимують рослини у фазі кущіння. Для переходу до наступних фаз розвитку вимагають понижених температур (2-4°С) і специфічного світлового режиму - довгого дня.

Дворучки вирощують головним чином в озимій культурі. Зимують у фазі кущіння. Вимоги до температурного режиму на ранніх етапах органогенезу близькі до озимих форм. При сівбі навесні вони достигають одночасно з ярими ячменями, але дають,. як правило, менший урожай.

До недавнього часу дворучкам особливого значення не надавали. У Західній Європі їх називали напівозимими, іноді "перемінними". Найбільш відомі сорти в Україні - Тайна, Основа, Тамань, Росава, Бемір-2.

Ярі вирощують у ярій культурі, висіваючи їх рано навесні. Осінні посіви схильні до трубкування і вимерзають.

3.2 Біологічні особливості ячменю

Вимоги до температури - Озимий ячмінь найменш морозостійкий серед озимих культур. Його посіви гинуть при зниженні температури біля вузла кущіння до мінус 10-12 °С. Стійкість проти низьких температур та інших несприятливих умов зимівлі різко знижується за ранніх строків сівби. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 12-16 °С. Дуже шкодять різкі зміни температур у зимовий та ранньовесняний періоди. Мінімальна температура проростання насіння 1-4 °С.

Вимоги до вологи - Озимий ячмінь завдяки ранньому виходу в трубку добре використовує зимові запаси вологи. Тому навіть у посушливі роки на легких грунтах він забезпечує відносно високі врожаї. По відношенню до маси насіння, ячмінь потребує для проростання 48-50% води, тоді як пшениця 55%, а овес 65%. Коефіцієнт транспірації дещо нижчий, ніж у інших зернових. Опади в період колосіння-наливу зерна сприяють формуванню високої врожайності.

Вимоги до грунту - Озимий ячмінь менш вимогливий до родючості грунту, ніж ярий ячмінь. У нього такі ж вимоги до грунтів як у пшениці, але більш вимогливий до вмісту кальцію в грунті. Найкраще родить на чорноземах з нейтральною або слабко лужною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,2-7,0). Проте й на дерново-підзолистих та сірих лісових грунтах при попередньому їх вапнуванні й удобренні може давати високі врожаї зерна.

3.3 Технологія вирощування ячменю

Попередники - У зв'язку з тим, що озимий ячмінь має порівняно слаборозвинену кореневу систему й невисоку здатність засвоювати поживні речовини з важкодоступних сполук, його розміщують на родючих і чистих від бур'янів полях. Кращими попередниками є зернові бобові культури, картопля, багаторічні бобові трави. Розміщують озимий ячмінь після кукурудзи на зелений корм та силос, зайнятих парів. Можна висівати після озимої і ярої пшениці, вівса. Гіршим попередником є жито.

Підготовка грунту - Основний обробіток грунту залежить від попередника і природних умов. Доцільно поєднувати декілька операцій, виконуючи їх одним агрегатом. Це виключає зайве використання важкої техніки, яка сильно руйнує структуру грунту. Після просапних культур, що якісно зібрані, застосовують поверхневий обробіток. На полях, де була кукурудза, поле дискують (БДТ-3), а потім орють. Після вико-вівсяних або інших сумішок поле дискують, орють. До сівби встигають провести 2-3 поверхневих обробітки для знищення бур'янів і вирівнювання грунту. Після основного обробітку поле доглядають з метою знищення сходів бур'янів і вирівнювання грунту. Серед заходів передпосівного обробітку грунту заслуговує уваги культивація з використанням агрегатів з голчастими боронами (БИГ-3) у пасивному режимі. Особливо на площах з великою кількістю післязбиральних решток у поверхневому шарі грунту. Голчасті борони за таких умов є єдиним знаряддям, яке не висмикує їх на поверхню і практично не забивається. Характерною особливістю передпосівної підготовки грунту під озимий ячмінь є пізніші строки її проведення. За іншими параметрами вона не відрізняється від підготовки під інші озимі зернові культури. Озимий ячмінь негативно реагує на переущільнення грунту, перезволоження і нестачу кисню.

Підготовка насіння, сорти - Для сівби використовують очищене, високоякісне, кондиційне за всіма параметрами насіння із силою росту не менше як 80%. Насіння озимого ячменю має довший, ніж інші зернові культури, післязбиральний період достигання, тому перед сівбою його слід обов'язково прогріти на сонці. Перед сівбою його протруюють або інкрустують, використовуючи ті ж препарати, що й для обробки насіння ярого ячменю.

Система удобрення - При урожайності 60 ц/га зерна озимий ячмінь виносить 120-180 кг/га азоту; 42-90 кг/га фосфору та 120-180 кг/га калію.

Фосфорні добрива особливо потрібні в перші 4-5 тижнів вегетації. Вони стимулюють розвиток кореневої системи, формування колосу, озерненість.

Калій інтенсивно надходить у рослини з перших днів росту і до цвітіння. Він зміцнює стебла, знижує ураження хворобами, підвищує виповненість зерна.

Озимий ячмінь добре реагує на внесення азотних добрив. Серед озимих зернових він має найкоротший вегетаційний період, оскільки сіють його після жита і пшениці, а влітку він достигає приблизно на два тижні швидше.

Фосфорні та калійні добрива використовують під основний обробіток грунту. Близько 10% фосфору (Р_10-15) вносять у рядки при сівбі. Азотні добрива при вирощуванні після гірших попередників доцільно вносити у два прийоми - половину норми під культивацію і половину для підживлення навесні у фазі кущіння. Після кращих попередників азот застосовується в одне чи два підживлення на II - III та IV етапах органогенезу.

Одностороннє підвищення норми азотних добрив сприяє розвитку хвороб у ячменю. Так, за даними німецьких дослідників ураження листкової поверхні борошнистою росою зростає з 2,6% при внесенні N₆₀ до 17,9% на фоні N₁₂₀ і 36,8% при збільшенні норми азоту до 180 кг/га д. р. Значне ураження листкової площі ослаблює роботу фотосинтетичного апарату і зменшує урожайність озимого ячменю та ефективність азотних добрив. Озимий ячмінь добре реагує на внесення мікроелементів: молібден, бор, кобальт та ін., залежно від типу грунту.

Сівба. Спосіб - Найпоширеніший спосіб сівби - рядковий з міжряддями 15см. Вузькорядний спосіб має перевагу в тому, що більш рівномірно розміщує насіння у рядку. Сівалки нового типу СПУ-6Д, Містраль та ін. формують міжряддя на 12см. Глибоке і нерівномірне загортання насіння - основна причина зниження польової схожості і формування малопродуктивних посівів озимого ячменю. В зоні Полісся і Лісостепу Західної України, яка характеризується достатнім зволоженням грунту, оптимальна глибина сівби становить 2-4 см.

Норма висіву - Впродовж десятиріч рекомендувалось сіяти ячмінь з нормою висіву орієнтовно 4,5 млн/га схожих насінин. В останні роки, у зв'язку із створенням сортів інтенсивного типу та впровадження ресурсоощадних технологій, спостерігається тенденція до зменшення норм висіву. Загущення призводить до вилягання, поширення хвороб, зниження виповненості та озерненості колоса. Важливо дотриматись оптимального співвідношення між густотою продуктивного стеблостою (не більше 650 шт/м²) і масою зерна з колоса (0,8 - 1,0 г). При встановленні норми висіву необхідно дотримуватись диференційованого підходу. На родючих і добре підготовлених грунтах з достатньою кількістю вологи норма висіву може встановлюватись на рівні 3,0 млн/га. Найвищі результати одержують при висіві 3,5 млн/га схожих насінин. І тільки при запізненні з сівбою і погіршенні умов вирощування норму висіву необхідно збільшувати до 4,0 млн/га (400 насінин/м²). На полях з низькою культурою землеробства необхідно застосовувати традиційно рекомендовані високі норми висіву (4,5 -5,0 млн/га схожих насінин, або 450-500 насінин/м²).

Строки сівби - В умовах теплої осені ячмінь до часу припинення осінньої вегетації може досягти фази виходу в трубку, що набагато знижує його зимостійкість та призводить до вимерзання. Запізнення з сівбою дає слаборозвинені посіви, які розвиваються в гірших гідротермічних умовах.

Оптимальні строки сівби ячменю настають у другій половині або в кінці сівби озимої пшениці.

Догляд за посівами

Боротьба з бур'янами - Внаслідок пізніших строків сівби озимого ячменю є можливість проведення додаткового поверхневого обробітку грунту для знищення пророслих бур'янів агротехнічним методом. Бур'яни менш розвинені, бо мають коротший період осінньої вегетації. Навесні ячмінь швидко відростає, пригнічуючи бур'яни. Проте озимий ячмінь більш схильний до забур'янення, ніж пшениця і жито, особливо у весняний період. Серед бур'янів однорічні можуть становити до 85-90%. Це редька дика, суріпиця звичайна, грицики звичайні, хвощ польовий, волошка синя, ромашка непахуча, зірочник середній. Багаторічні бур'яни (10-15%) представлені в основному осотом польовим і рожевим, гірчаком рожевим, берізкою польовою. Як і на інших озимих зернових, в останні роки прогресує забур'янення злаковими бур'янами.

Застосовуються ті ж препарати, що й на інших зернових культурах. В Україні дозволено вносити на озимому ячмені агрітокс, аркан, базагран, гранстар, 2,4-Д, 2 М-4 X, діален, дікопур, дезормон' ковбой, гроділ, ларен, пріма, пума супер (проти злакових бур'янів), банвел, бар'єр, естерон, луварам.

Захист від хвороб і боротьба із шкідниками - такі самі, як і для пшениці.

Збирання врожаю - Озимий ячмінь, як і жито, важче збирається комбайнами, ніж ярий ячмінь чи озима пшениця. Збирання ускладнюється ламкістю колосся, схильністю до вилягання, коротким оптимальним строком обмолоту

Озимий ячмінь достигає найшвидше серед зернових І групи. Урожай починають збирати при вологості зерна не більше 16-18%, але краще це робити при повній стиглості. Візуальні ознаки для початку обмолоту такі: ламкість колосся ще незначна, остюки достигли, але ламаються тільки при обмолоті.

Посівні площі озимого ячменю невеликі, тому його збирають способом прямого комбайнування. І тільки посіви з великою кількістю підгонів доцільно збирати роздільно.

Лекція 4. Господарське значення, біологія та технологія вирощування вівсу

4.1 Господарське значення вівсу

У зерні вівса високий вміст білка (12-13%), вуглеводів (70%), жиру (5-6%), що свідчить про харчову і кормову цінність. Зерно вівсу - незамінний концентрований корм для коней, великої рогатої худоби, домашньої птиці.

1 кг зерна відповідає 1 кормовій одиниці і містить 85-92 г перетравного протеїну.

До складу білка зерна вівсу входять всі незамінні амінокислоти (лізин, аргінін, триптофан). Білки вівсяних круп добре засвоюються. За якістю білка овес посідає перше місце серед зернових культур. За вмістом жиру зерно вівса переважає інші культури. Значну частину зерна становить крохмаль (40-45%), багато в ньому вітамінів.

Овес широко використовується для виготовлення харчових продуктів - круп, печива, кави. Вівсяне борошно для випікання хліба непридатне через відсутність якісної клейковини. Його можна додавати до пшеничного і житнього борошна при випіканні деяких сортів хліба. Вівсяна солома містить до 7% білку і понад 40% вуглеводів і є цінним кормом для тварин. За поживністю мало поступається лучному сіну середньої якості. У 100 кг соломи міститься 31 кормова одиниця. Овес - цінний компонент для вирощування сумішок однорічних трав (з викою, горохом та ін.) на зелений корм, сінаж, сіно.

4.2 Біологічні особливості вівсу

Овес невибагливий до тепла. Серед ярих культур він найбільш холодостійкий. Насіння починає проростати при 1-2 °С. Сходи легко витримують весняні приморозки до мінус 3-4 °С, добре - до мінус 7-8 °С, а іноді й мінус 10 °С. При зниженні температури до мінус 10 °С у вівса листки можуть загинути, але вузол кущіння не пошкоджується і з настанням тепла вегетація рослин продовжується. У період появи сходів і кущіння сприятливою температурою для вівса є 15-18 °С, а пізніше - 18-22 °С. Високі температури переносить гірше, ніж ячмінь і пшениця. При 38-40 ^оС продихи паралізуються дуже швидко - через 4-5 год.

Овес дуже вимогливий до вологи. При проростанні насіння поглинає 60-65% води від своєї маси, тобто більше, ніж інші хліби 1 групи, оскільки це плівчаста культура (плівчастість 25-30%). Висока відносна вологість повітря і часті дощі - запорука високих урожаїв. Урожайність вівса росте майже паралельно з кількістю літніх опадів. На нестачу води у фазі стеблування він реагує сильніше за інші зернові культури. На недостатньо зволожених ґрунтах сходи з'являються недружно. У вівса найвищій транспіраційний коефіцієнт 450-500. Овес сіють у ранні строки - як тільки ґрунт досягне фізичної стиглості. Овес до ґрунтів невибагливий, бо його коренева система добре розвинена і активно проникає в ґрунт на глибину до 1,2 м, засвоюючи важкодоступні форми фосфору і калію. Він добре росте на слабокислих (рН 5,0-6,0) дерново-підзолистих ґрунтах, хоч водночас позитивно реагує на вапнування. Придатні для нього також легкі піщані й супіщані ґрунти та осушені торфовища в регіонах, де за рік випадає не менше 500 мм опадів. На заболочених ґрунтах овес часто єдина зернова культура, яку варто вирощувати. Погано росте лише на солонцюватих ґрунтах. З 1 ц зерна виносить з ґрунту 3 кг азоту, 1 кг фосфору, 5 кг калію. Овес має мезокотильний тип кущення і коренеутворення. Тривалість вегетаційного періоду 100-120 діб.

4.3 Технологія вирощування вівсу

Овес вважається найменш вимогливою культурою до родючості ґрунтів та попередників. У сівозміні овес слід висівати насамперед після зернобобових, тоді він формує високобілкове зерно і дає приріст урожаю 3-4ц/га і більше. Відмінними попередниками вівса є удобрені просапні культури (кукурудза, картопля). Овес не рекомендується сіяти після цукрових буряків, які висушують ґрунт та мають спільних з ним шкідників (у т.ч. нематоди). Основний і передпосівний обробіток грунту проводять так само, як і під ярий ячмінь. Враховуючи вологолюбність культури застосовують прийоми, що сприяють накопиченню вологи - снігозатримання та високоякісна передпосівна підготовка грунту. Весняний обробіток ґрунту під овес традиційний для ярих культур і може включати боронування, вирівнювання та культивацію. Він повинен гарантувати рівномірне, високоякісне загортання насіння під час сівби. Для вівса важливо забезпечити добре осідання ґрунту з нормально діючою капілярною системою, оскільки овес внаслідок плівчастості своїх зерен (25-30%) вимагає більше вологи для проростання і подальшого росту та розвитку ніж пшениця, жито чи ячмінь. Оскільки овес сіють дуже рано, а посівні площі відносно невеликі, у більшості випадків не проводять закриття вологи. Поле при настанні фізичної стиглості ґрунту готують до сівби з допомогою КПС-4 чи комбінованих агрегатів. Передпосівну культивацію проводять з мінімальним розривом у часі з сівбою.

Підготовка насіння, сорти - Для сівби використовують тільки протруєне насіння, добре вирівняне, з масою 1000 зерен не менше 30-35 г і силою росту вище 80%. При висіванні насіння крупнішої фракції урожайність вівса значно зростає. Перед сівбою насіння протруюють на машинах ПС-10, ПСІИ-5, Мобітокс та ін. препаратами вінцит ((2 кг/т), реал (0,2 кг/т), фундазол (2,0-3,0 кг/т). Насіння вівса, як і інших зернових культур, інкрустують з використанням плівкоутворювачів КМЦ (0,2 кг/т в 10 л води) або ПВС (0,5 кг/т в 10 л води) з додаванням всіх необхідних пестицидів.

Овес найменш вимогливий до мінеральних добрив серед зернових культур. Потенціал його зернової продуктивності теж нижчий. Він краще за інші зернові культури засвоює елементи живлення з ґрунту і переносить кислу реакцію ґрунтового розчину. Він добре використовує післядію добрив. Овес засвоює поживні речовини рівномірно впродовж вегетації. Фосфорні і калійні добрива вносять під зяб, азотні застосовують навесні.