Організаційно-економічна характеристика діяльності СТОВ "Агрокомбінаті "Тепличний"

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні основи економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.1 Поняття і сутність ефективності виробництва

Вирішення продовольчої проблеми та підвищення добробуту населення України значною мірою залежать від розвитку сільського господарства, зростання його ефективності.

Ефективність виробництва -- складна економічна категорія, в якій відображується дія об'єктивних економічних законів і висвітлюється одна з найважливіших сторін суспільного виробництва -- результативність. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як «ефект» і «економічна ефективність». Ефект -- це наслідок, результат виробництва в цілому або проведення тих чи інших заходів у сільському господарстві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці. Наприклад, ефект від застосування добрив -- це приріст урожаю, а від поліпшення годівлі худоби -- приріст її продуктивності. Але ефект не показує, вигідна певна справа, чи ні. Тому за ефектом не можна судити про доцільність діяльності. Потрібно зіставити ефект із витратами на його одержання й визначити, якою ціною він досягнутий. Саме про це свідчить економічна ефективність. Отже, економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобі виробництва і живої праці. Ефективність виробництва -- узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва. Як економічна категорія ефективність виробництві нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва є збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва -- визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Сільське господарство має свої специфічні особливості, Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві - продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання, максимальної кількості продукції з одного гектару земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі Суть проблеми підвищений ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат -- матеріальних, трудових і фінансових -- досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Ефективність сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва можна вивчати па різних рівнях. Тому виділяють економічну ефективність: народногосподарську; сільськогосподарського виробництва; окремих галузей сільського господарства; виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах та об'єднаннях, а також в їх внутрішньогосподарських підрозділах; виробництва окремих культур, продуктів, виконання операцій тощо; меліорації, хімізації, агротехнічних заходів; впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики.

Особливого значення набуває підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, в умовах ринкових відносин, коли кінцева оцінка діяльності того чи іншого підприємства здійснюється на ринку відповідного товару, бо в умовах конкуренції виграє той товаровиробник, який має нижчу собівартість продукції та високу її якість.

Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу. А це має велике значення як для всього народного господарства, так і для кожного сільськогосподарського підприємства та населення країни.

По-перше, чим менше праці і ресурсів витрачається на одиницю продукції, тим більше її можна одержати при тих же засобах, та й продукція буде дешевшою. Отже, підвищення ефективності сприяє збільшенню виробництва продукції і повнішому задоволенню потреб населення.

По-друге, ефективність сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає на рівень роздрібних цін на продукти харчування і товари широкого вжитку, виготовлені із сільськогосподарської сировини. Адже рівень цін тісно пов'язаний із суспільно необхідними витратами на виробництво продукції. Підвищення ефективності й зниження собівартості створюють умови для зниження роздрібних цін на ринку.

По-третє, підвищення ефективності виробництва впливає на збільшення доходів та рентабельності сільськогосподарських підприємств. Чим більше вони виробляють і продають продукції, чим дешевше вона їм обходиться, тим вищі їх доходи, тим більше засобів можуть вони виділити для розвитку виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення соціальних умов. Це надзвичайно важливо в умовах вільного підприємництва, які передбачають розвиток сільськогосподарських підприємств в основному за рахунок результатів власної діяльності.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрачання виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів тощо), непохідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва слід вивчати згідно з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Мірилом, або оцінкою, сільськогосподарського виробництва є критерій економічної ефективності, який зумовлюється дією економічних законів, і характеризує ефективність з якісного боку. Ця ознака пов'язана із збільшенням виробництва споживних вартостей на основі раціонального використання виробничих ресурсів і підвищення продуктивності праці. Оскільки споживання -- кінцева мета виробництва, то лише на цій стадії видно, як ведеться виробництво й наскільки воно доцільне. Споживання ж здійснюється за рахунок національного доходу. Отже, вихідним критерієм економічної ефективності виробництва є обсяг національного доходу, максимізація його розміру при найменших витратах засобів і праці. Найповніше уявлення про нього дає обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення. Цей показник виступає критерієм економічної ефективності всього народного господарства. Максимізація корисних ефектів на душу населення нерозривно пов'язана із збільшенням обсягів виробництва валової продукції, економією витрат в усіх сферах суспільного виробництва, включаючи й невиробничу.

Основний критерій економічної ефективності застосовується на всіх рівнях -- на підприємствах, у галузях, у народному господарстві в цілому і є орієнтиром при виборі найбільш раціональних варіантів використання ресурсів. В окремих галузях народного господарства цей критерій набуває конкретної форми. У сільському господарстві ним є збільшення виробництва чистої продукції при найменших витратах засобів і праці на основі раціонального використання земельних, матеріальних, трудових ресурсів. Кінцевим ефектом тут є обсяг валової продукції без спожитих засобів виробництва (амортизаційних відрахувань, вартості насіння, кормів тощо).

Отже, економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів; ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці у сільському господарстві -- це одержання максимального обсягу продукції з 1 га землі, від 1 гол. худоби з найменшими витратами засобів і праці.

Економічна ефективність, сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини в необхідному асортименті та належної якості на душу населення. Однак Україна заінтересована не тільки в збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до зростаючих потреб, а й у систематичному підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат на виробництво кожної одиниці продукції. З цією метою розраховують, такі види економічної ефективності: народногосподарську; сільськогосподарського виробництва; комплексних галузей сільського господарства (рослинництва і тваринництві); окремих галузей і культур (зернового господарства, буряківництва; картоплярстві, скотарства, свинарства та інше); виробництва окремих видів продукції (зерна, цукрових буряків, картоплі, молока, м'яса, яєць тощо); сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів; виконання окремих процесів, здійснення заходів і напрямів розвитку сільськогосподарського виробництва (капітальних вкладень, інтенсифікації, розміщення, спеціалізації і концентрації, застосування добрив, кормів, агротехнічних та зооветеринарних заходів тощо).

Необхідно так будувати всю систему відносин, щоб виробництво продукції було потрібне й ефективне як для суспільства, так і для самих сільськогосподарських підприємств. Така єдність народногосподарської і господарської ефективності на практиці забезпечується за допомогою системи економічних важелів.

У сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному зв'язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо). При цьому велике значення має збереження навколишнього середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв'язку з прискоренням науково-технічного прогресу.

1.2 Система показників ефективності виробництва

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображають вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Отже, в ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку.

Оцінюючи ефективність галузі, слід враховувати її особливості, які значно впливають на кінцеві результати. Адже виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств безпосередньо пов'язана з живими організмами, землею і залежить від її родючості та рівня використання. Наприклад, 1 га землі, в Черкаській області значно продуктивніший, ніж у Волинській. Тому при оцінці економічної ефективності виробництва підприємств різних регіонів потрібно враховувати відмінності в продуктивності землі. На результати виробництва значно впливають також температура повітря, кількість опадів та сонячних днів, інші природні фактори. У зв'язку з цим однаковий обсяг виробничих ресурсів, використаних у різних умовах, забезпечує різні результати.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва, як уже згадувалося, визначається на різних рівнях: народногосподарська ефективність; економічна ефективність галузей і виробництва окремих видів продукції; економічна ефективність господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, а також окремих заходів. Залежно від цього використовуються різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані й відповідати критерію ефективності.

Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують натуральні і вартісні показники. .Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для її вимірювання. Адже врожайність культур та продуктивність худоби і птиці повною мірою характеризують ступінь ефекту, одержаного в процесі виробництва, і відображують лише один бік досягнуто; ефективності. Для визначення економічної ефективності необхідно знати розмір виробничих витрат, які забезпечили одержання наявної врожайності чи продуктивності худоби, бо один і той самий рівень урожайності чи продуктивності худоби може бути досягнутий при різних витратах або при рівновеликих витратах досягається різна врожайність та продуктивність худоби. Для одержання порівнянних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішим результативним показником сільськогосподарського виробництва є обсяг валової й товарної продукції підприємства, на основі якого можна розрахувати валовий і чистий доход та прибуток.

В умовах ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарного обігу, сприяють зміцненню економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно насамперед одержаний результат (ефект) порівняти з виробничими витратами або ресурсами, що його створили. У процесі сільськогосподарського виробництва використовуються сільськогосподарські угіддя, затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах. Тому для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому по підприємству доцільно використовувати таку систему показників:

- вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на 1 люд.-год., на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1 грн. виробничих витрат;

- обсяг валового, чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на 1 люд.-год., на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. витрат виробництва;

- рівень рентабельності та норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність./

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3--5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і тваринництва здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва використовують такі показники: виробництва валової продукції рослинництва (грн.) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного .працівника, на 1 люд.-год., на 1 грн. виробничих витрат; валовий та чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год., на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва.

Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції тваринництва використовують такі показники: виробництво валової продукції тваринництва (грн.) з розрахунку на 1 ум. гол. худоби, на 1 ц к. од., на і люд.-год., на 1 грн. виробничих витрат; валовий та чистий доход і прибуток на 1 ум. гол. худоби, на 1 ц к. од., на 1 люд.-год., на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва.

При визначенні і порівнянні ефективності галузей тваринництва в цілому всі види продуктивної худоби і птиці перераховуються на умовне поголів'я за коефіцієнтами: корови -- 1,0, інше поголів'я великої рогатої худоби -- 0,6, свині -- 0,3, вівці -- 0,1 і птиця -- 0,02.

Наведена вище система показників дає змогу визначити рівень і порівняти ефективність виробництва різних видів продукції тваринництва в господарствах України за виходом, валового і чистого доходу, рівнем продуктивності праці та окупністю виробничих витрат. За досягнутого нині рівня продуктивності худоби і птиці та витрат на їх утримання найвища продуктивність праці на виробництві яєць.

Економічну ефективність виробництва продукції одного виду (зерна, молока тощо) визначають за допомогою таких показників, як урожайність сільськогосподарської культури та продуктивність тварин, затрати праці на 1 ц продукції, витрати кормів на 1 ц продукції (у тваринництві), собівартість 1 ц продукції, прибуток з розрахунку на 1 га посіву чи 1 гол. худоби, рівень рентабельності.

Поряд з визначенням економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на рівні галузей, підприємств та окремих продуктів визначають економічну ефективність, різних заходів. Здійснення агротехнічних і зооветеринарних заходів, впровадження досягнень науки й передової практики зумовлюють необхідність визначення їх економічної ефективності та .прогнозування можливих наслідків для економіки сільськогосподарських підприємств.

Особливе значення при впровадженні інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур має хімізація. Розрахунок економічної ефективності застосування хімічних засобів ґрунтується на порівнянні приросту врожайності, одержаного за рахунок внесення мінеральних добрив або пестицидів, з додатковими витратами по їх використанню. До останніх належать витрати на придбання, навантаження та перевезення, зберігання, підготовку (подрібнення, змішування), внесення в ґрунт, а також на збирання додаткового врожаю. Для визначення економічної ефективності застосування мінеральних добрий і хімічних засобів захисту рослин використовують таку систему показників: приріст урожайності; окупність мінеральних добрив (обсяг додаткової продукції в натуральному виразі з розрахунку на 1 кг NРК, кг); підвищення продуктивності праці (збільшення виробництва продукції в розрахунку на 1 люд.-год. або зниження затрат праці на 1 ц продукції); зниження собівартості продукції в результаті застосування добрив; окупність витрат на добрива (вартість додаткової продукції на 1 грн. додаткових витрат, пов'язаних із застосуванням добрив); додатковий чистий доход з розрахунку на 1 га посівної площі, на 1 люд.-год., на 1 грн. додаткових витрат; рівень рентабельності застосування добрив (відношення чистого доходу до витрат на застосування добрив, виражене в процентах).

Для визначення економічної ефективності використання засобів хімізації важливо правильно обчислити приріст урожаю, а також вартість додаткової продукції (основної і побічної). При цьому вартість одержаної продукції обчислюють за фактичними цінами з урахуванням її якості (натуральної маси зерна і вмісту клейковини, цукристості коренеплодів цукрових буряків, вмісту крохмалю в картоплі тощо). При розрахунках рівня ефективності в динаміці вартість продукції оцінюють у порівнянних цінах. Продукцію кормових культур, що не набуває товарної форми і використовується підприємством, оцінюють за виходом поживних речовин (ц к. од.) та ціною 1ц вівса.

Економічна оцінка сільськогосподарських культур і сортів. Така оцінка в підприємствах необхідна для обґрунтування раціональної структури посівних площ, при проектуванні та освоєнні сівозмін. Для її здійснення потрібні дані хімічного аналізу про якість вирощуваних культур і сортів. Ці дані можна одержати в регіональних агрохімічних лабораторіях.

Економічну ефективність вирощування нових сортів сільськогосподарських культур визначають порівнянням їх із районованими, які виступають тут як своєрідний стандарт. Новий сорт і стандарт порівнюють за середньою врожайністю культури протягом 3--5 років. При цьому враховують основну і побічну продукцію, визначають їх поживну цінність у центнерах кормопротеїнових одиниць. Крім того, визначають затрати праці (в люд.-год.) на 1 га посіву та 1 ц кормопротеїнових одиниць; порівнюють також виробничі затрати на 1 га посіву культури і собівартість 1 ц продукції; ціну реалізації та чистий доход (прибуток) з 1 га посіву, а також рівень рентабельності, виражений у процентах!

Економічну оцінку сівозмін здійснюють порівнянням кількох сівозмін за певною системою показників. Перша їх група враховує витрати на виробництво продукції у порівнюваних сівозмінах: витрати виробництва і праці на 1 га ріллі. Друга -- це показники ефекту (результативні) з розрахунку на 1 га: урожайність, вихід кормопротеїнових одиниць, валова продукція рослинництва в порівнянних цінах, товарна продукція (за цінами реалізації), валовий та чистий доход і прибуток. Третя група -- показники ефективності виробництва: валова продукція, валовий і чистий доход та прибуток з розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, на 1 люд.-год., на 1 га ріллі, собівартість 1 ц кормопротеїнових одиниць, рівень рентабельності виробництва товарної продукції.

Найкращою є та сівозміна, яка забезпечує максимальний вихід продукції землеробства з 1 га ріллі при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції,

Економічну ефективність різних способів утримання тварин розглянемо на прикладі молочного скотарства. Тут поширені такі способи утримання корів: прив'язаний, безприв'язний і комбінований. Кожний з них має свої переваги й недоліки. Ефективність способів утримання корів визначають за допомогою порівняння таких показників: надій молока від корови, кг; витрати кормів на 1 ц молока, к. од.; затрати праці на виробництво 1 ц молока, люд.-год.; собівартість 1 ц молока, грн.; капітальні вкладення на ското-місце. Інтенсифікація тваринництва супроводжується впровадженням комплексної механізації виробництва, її ефективність можна визначити порівнянням ряду показників до впровадження комплексної механізації і після нього. Основними з них є; поголів'я корів, гол.; річний надій від корови, кг; поголів'я яке обслуговує один працівник ферми, гол.; кількість закріплених за дояркою корів, гол.; енергоозброєність праці; затрати праці на корову за рік і на 1 ц молока, люд.-год.; капітальні вкладення в механізацію з розрахунку на 1 гол., гри.; річні експлуатаційні витрати на корону і на 1 ц молока, грн.; собівартість 1 ц молока, виручка і прибуток від продажу 1 ц молока, грн.; рівень рентабельності виробництва молока.

Визначення економічної ефективності різних способів утримання тварин в інших галузях тваринництва відбувається приблизно так само, як і в молочному скотарстві, але з урахуванням специфіки галузі та показників продуктивності тварин (жива маса при постановці на відгодівлю та знятті з відгодівлі, середньодобові прирости живої маси).

Економічна ефективність тваринництва значною мірою залежить від. проведення ветеринарних заходів. Йдеться про систему заходів, спрямованих на профілактику хвороб у тварин та їх лікування. Адже захворювання зумовлюють додаткові економічні втрати, оскільки призводять до зниження продуктивності і навіть загибелі тварин. Оцінку ветеринарних заходів здійснюють за даними про витрати, пов'язані із запобіганням збиткам. Сюди належать витрати на профілактику захворювання тварин, їх лікування, ліквідацію хвороб. На основі цих даних, а також відомостей про кількість збереженої худоби визначають загальний економічний ефект від здійснення ветеринарних заходів.

Збитки від загибелі тварин визначають по кожній віковій групі відповідного їх виду за формулою:

3 = Ц * М П * Ж,

де 3 -- грошовий збиток, гри.; Ц -- ціна 1 кг живої маси тварини, грн.; М П -- кількість загиблих тварин певної вікової групи; гол.; Ж -- жива маса однієї тварини, кг.

За відповідними формулами розраховують також збитки від вимушеного забою тварин, зниження приростів живої маси у тварин, які перехворіли, неповного одержання від них продукції, недоодержання приплоду тощо.

Отже, економічна ефективність ветеринарних заходів відображує розмір економічного ефекту, одержаного від них, на кожну вкладену 1 грн. витрат на їх проведення. Організація ветеринарної служби має бути комплексною, забезпечувати своєчасне виконання санітарно-гігієнічних і ветеринарних заходів, які виключали б можливість виникнення різних хвороб, та підвищення ефективності тваринництва.

1.3 Фактори підвищення економічної ефективності виробництва овочів

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують подальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

Овочівництво -- важлива галузь сільськогосподарського виробництва, що постачає населення нашої країни незамінними продуктами харчування. Овочі багаті на вітаміни, мінеральні речовини, каротин, а окремі з них на фітонциди. Споживання овочів сприяє поліпшенню обміну речовин, забезпечує нормальний розвиток і функціонування організму людини, підвищує його стійкість проти захворювань.

Овочі найбільш цінні при споживанні у свіжому вигляді, проте їх не можна довго зберігати. Значну частину їх використовують для переробки - консервування, маринування, квашення.

Населення нашої країни не забезпечується достатньою кількістю овочів, тому перед агропромисловим комплексом стоїть завдання збільшити їх виробництво, розширити асортимент, поліпшити якість та зберігання, різко скоротити втрати. Необхідно поліпшувати технологію вирощування та переробки овочів.

Овочівництво - специфічна галузь, яка має такі особливості: низька транспортабельність продукції; великий набір вирощуваних культур (більше 100), для кожної з яких властива особлива агротехніка; утруднена механізація окремих виробничих процесів, що вимагає значних затрат ручної праці; потреба у працівниках певної спеціалізації і відповідній техніці; організація товарної обробки, зберігання та реалізація овочів; велика трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.

Виробництво овочів значною мірою зосереджене навколо великих міст і в зонах консервної промисловості. У приміських зонах вирощують переважно капусту ранню і пізню, томати, зелені культури і малопоширені овочі для використання у свіжому вигляді та для закладання на тривале зберігання. У південних районах в сировинних зонах консервної промисловості розміщується виробництво томатів, перцю, баклажанів та інших овочів.

У різних природноекономічних умовах залежно від попиту населення, потреб консервної промисловості, а також розвитку транспортних зв'язків сформувались райони вирощування окремих овочевих культур. У зв'язку з цим спеціалізовані господарства різних зон характеризуються відповідною структурою посівних площ овочевих культур.

За останні роки посівні площі овочевих культур зросли, а рівень їх урожайності зменшився. Найбільші обсяги виробництва овочів в останні роки були зосереджені в господарствах Донецької, Київської, Одеської, Дніпропетровської областей і Криму.

У розвитку овочівництва важливого значення набуває перехід на індустріальні методи виробництва на основі дальшого зміцнення матеріально-технічної бази галузі. Сучасне овочівництво неможливе без розвитку міжгосподарської кооперації з виробництва, переробки і реалізації овочів та формування агропромислових об'єднань. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду в овочівництві повинно зайняти важливе місце в системі заходів щодо інтенсифікації галузі і підвищення її ефективності на основі розвитку агропромислової інтеграції.

Економічна ефективність виробництва овочів визначається як у цілому, так і по окремих їх видах з використанням натуральних і вартісних показників: урожайності, затрат праці на 1 ц продукції, собівартості, ціни реалізації, валової продукції, валового доходу і прибутку на 1 га посіву та 1 грн. виробничих витрат, рівня рентабельності.

Урожайність овочів за останні роки становила в Україні в середньому 150--154 ц/га, в тому числі капусти всіх видів -- 240 ц/га, помідорів--178 ц/га, огірків -- 68 ц/га, моркви столової--175 ц/га, буряків столових--215 ц/га. На цей показник впливає структура посівів овочевих культур. Найвищої їх урожайності досягли підприємства Полісся (в середньому 168.ц/га), дещо меншої -- Лісостепу (146 ц/га) і ще меншої -- Степу (137 ц/га). Справа в тому; що на Поліссі і частково в Лісостепу в структурі овочевих культур вирощують урожайніші за масою культури (капуста, столові буряки), а в Степу, навпаки, найменш урожайні (огірки, помідори, перець, зелень).

Річна норма споживання овочів і баштанних у середньому по країні становить 151 кг, у тому числі капусти 42 - 44 кг, томатів 25 - 30 кг, моркви 23 - 25 кг, огірків 12 - 15 кг, цибулі 9 - 12 кг, інших овочів 10 - 14 кг, баштанних 22 - 25 кг.

Галузями овочівництва є: овочівництво відкритого ґрунту; овочівництво закритого ґрунту; зберігання продукції; переробка.

У відкритому ґрунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому - овочі і розсаду. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодильними установками, активною вентиляцією.

Овочеві культури закритого ґрунту вирощують у спеціальних теплицях, парниках, на ділянках з утепленим ґрунтом. Сьогодні овочівництво закритого ґрунту є високомеханізованою галуззю і дає змогу організувати цілорічне постачання овочів населенню країни. До закритого ґрунту належать різні культиваційні споруди та утеплені грядки. Залежно від призначення, можливих строків використання і техніко-економічних показників споруди закритого ґрунту можна поділити на: 1) зимові та весняні теплиці; 2) шампіньйонниці; 3) парники; 4) утеплений ґрунт; 5) припарникові ділянки відкритого ґрунту; 6) допоміжні господарські будівлі.

Збільшення обсягів виробництва овочів та підвищення його економічної ефективності значною мірою визначаються розвитком спеціалізації на основі розширення міжгалузевих і міжгосподарських зв'язків з урахуванням природноекономічних умов. Овочеві культури відкритого ґрунту доцільно розміщувати по природно-кліматичних зонах, зокрема, теплолюбні культури (помідори, перець, баклажани, зелений горошок та ін.) -- в лісостепових і південних областях України. На півдні слід розвивати спеціалізовані підприємства для вирощування та переробки плодоовочевої продукції. Тут рекомендують створити основну базу постачання населення північних районів овочами.

Розвиток аграрних відносин у багатьох розвинутих країнах супроводжується спеціалізацією виробництва незалежно від розміру землеволодіння. У Франції, де посівна площа під овочевими культурами становить 254 тис. га, 87 % її орієнтовано на монокультури. За цих умов середня площа посівів під зеленим горошком дорівнює 2,7га (36 тис. га), цвітною капустою -- 2,6 га (36тис. га), морквою -- 1 га (15,5 тис. га). Вирішальну роль при цьому відіграють цільова спеціалізація, приватна Ініціатива, матеріальна; заінтересованість, сувора договірна відповідальність виробника та замовника, високий технологічний і агротехнічний рівень виробництва та раціональне використання природно-кліматичних факторів.

Концентрація посівів овочевих культур у приміських зонах великих міст і промислових центрів, сировинних зонах овочеконсервних заводів є значним резервом підвищення економічної ефективності їх вирощування, оскільки можливість механізації проявляється лише в умовах концентрації виробництва. Високих показників ефективності овочівництва досягають спеціалізовані овочево-молочні господарства, які вирощують овочеві культури на площі 250--300 га.

Овочеві культури вимогливі до умов вирощування, і для них треба організовувати спеціальні сівозміни на кращих землях. Встановлено, що найефективнішими є 7--8-пільні овочеві сівозміни з площею поля 30--50га, В овочево-молочних підприємствах запроваджують овочево-кормові сівозміни. При цьому розміщення посівів овочевих культур на зрошуваних і заплавних землях -- важливий захід підвищення їх урожайності. Особливо чутливі овочеві культури до органічних і мінеральних добрив. За даними науково-дослідних установ, внесення 100кг МРК забезпечує приріст урожаю капусти до 75 ц/га, помідорів -- 32 ц/га, цибулі-- 17 ц/га, огірків -- 26 ц/га, моркви столової -- 37 ц/га, буряків столових -- 76 ц/га. Комплексне використання факторів підвищення продуктивності землі сприяє підвищенню ефективності виробництва овочів, про що свідчить досвід передових підприємств.

Ефективність виробництва овочів зростає й при впровадженні інтенсивних технологій, які передбачають механізацію обробітку ґрунту, сівби, збирання і післязбиральної обробки продукції, проведення комплексу заходів щодо захисту, рослин від шкідників та хвороб, боротьби з бур'янами, використання високоврожайних і придатних для механізованого збирання сортів, комплекс прийомів по формуванню заданого врожаю.

Підвищенню економічної ефективності овочівництва сприятимуть:

- впровадження інтенсивних технологій, які забезпечують механізацію виробничих процесів;

- проведення комплексу засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур'янів;

- використання високоврожайних і придатних для механізованого збирання сортів;

- здійснення комплексу прийомів щодо формування заданого врожаю.

Одним із різновидів інтенсивних технологій є так звана астраханська технологія, відповідно до якої нарізують спрямовуючі щілини на глибину, що перевищує глибину оранки на 5--7 см. Це поліпшує живлення ґрунту вологою. Спрямовуючі щілини нарізують одночасно із стрічковим внесенням гербіцидів. Згадана технологія особливо ефективна при вирощуванні помідорів.

Індустріальні технології забезпечують високі результати в умовах орендного підряду і фермерських господарств, де менше використовують залучених працівників зі сторони. Найбільш перспективними формами при вирощуванні овочів є сімейний підряд та сімейна ферма.

Підвищенню врожайності овочевих культур та економічної ефективності галузі сприяє забезпеченість відкритого ґрунту високоякісною розсадою, для вирощування якої потрібні спеціальні споруди. У південних районах доцільно поєднувати розсадний та безрозсадний способи вирощування. Ефективні також виробництво ранніх овочів перед садінням основної культури, озима сівба моркви та петрушки, своєчасне проведення всіх робіт.

Через роз'єднаність виробництва, заготівлі, транспортування, переробки, зберігання і реалізації продукції підприємства втрачають до 30 % вирощених овочів. Цьому запобігає розвиток агропромислової інтеграції. В Україні функціонують агропромислові об'єднання по вирощуванню, переробці, зберіганню і реалізації плодоовочевої продукції. Для загального керівництва і надання консультацій створене управління плодоовочевого господарства.

Овочівництво захищеного ґрунту - одна із найбільш складних і трудомістких галузей сільськогосподарського виробництва. По суті, як товарна галузь воно виникло в післявоєнний період.

Економічну ефективність виробництва овочів у захищеному ґрунті визначають за виходом валової продукції (кг, грн.) з 1 м2 теплиць і однієї рами, затратами праці на 1 ц, собівартістю 1 ц овочів, прибутком на 1 м2 площі та одну раму, рівнем рентабельності.

Виробництво овочів у закритому ґрунті більш трудомістке порівняно з овочівництвом відкритого ґрунту. Собівартість овочів закритого ґрунту залежить від багатьох факторів, проте основними є продуктивність овочівництва і раціональне використання виробничих, і особливо енергетичних, ресурсів.

Теплично-парникове господарство України сконцентроване переважно в приміських зонах та спеціалізованих овочево-молочних підприємствах. Створено .овочеві фабрики й тепличні комбінати навколо Києва, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Сімферополя, Одеси та інших міст. Індустріалізація тепличного виробництва дає змогу збільшити виробництво овочів.

До 1955 р. в Україні була лише одна велика «Київська овочева фабрика» з площею зимових теплиць 5,5 га і виробництвом 500т овочів за рік. Нині площа теплиць тут зросла на декілька гектар, урожайність перевищує 30 кг/м2, а за рік виробляється 4,5 тис. т овочів при рівні рентабельності 75 % і вище. В с. Калинівці Броварського району Київської області збудований найбільший комбінат «Тепличний», де овочі вирощують гідропонним методом.

Слід зазначити, що порівняно з овочівництвом відкритого ґрунту в захищеному значно вища питома вага матеріальних витрат, тобто витрат на опалення, амортизацію споруд, водопостачання, освітлення, дезинфекцію приміщень тощо. Ці витрати розподіляють по культурах пропорційно до квадратних метро-днів їх вирощування в теплицях або пропорційно до рамо-днів у парниках. При оцінці економічної ефективності виробництва овочів у теплицях доцільно знати щомісячну собівартість їх та ціни реалізації овочевої продукції, оскільки ці показники значно різняться по місяцях.

Економічна ефективність овочівництва закритого ґрунту значною мірою визначається структурою овочевої продукції і типом культиваційних споруд. Закритий ґрунт у нашій країні дедалі більше перетворюється на галузь виробництва ранніх овочів у зимових теплицях на індустріальній основі. У зв'язку з цим розвиток овочівництва закритого ґрунту і ефективність виробництва овочів сьогодні залежать від забезпеченості сільськогосподарських підприємств енергоносіями і рівня цін їх реалізації.

У різних зонах України високоефективне також вирощування овочів у весняних теплицях під плівкою. Це дає змогу одержувати ранній високий урожай овочів при порівняно менших інвестиціях і відносно низьких виробничих витратах. Останніми роками кількість плівкових теплиць збільшується, їх використовують переважно для вирощування огірків і томатів.

Високої ефективності виробництва овочів досягають у тих господарствах, що поєднують овочівництво відкритого і закритого ґрунту. Це забезпечує поглибленим спеціалізації господарств па виробництві овочів, а також раціональне використання засобів виробництва і трудових ресурсів.

Забезпечення попиту населення України на овочі протягом року і в широкому асортименті потребує раціонального розвитку та співвідношення овочівництва відкритого і захищеного ґрунту. Основа постачання населенню свіжих овочів у несезонний період -- це виробництво їх у захищеному ґрунті та раціональне зимове зберігання. Для вирішення згаданих завдань необхідне будівництво сховищ з автоматичним регулюванням клімату і повною механізацією технологічних процесів.

Отже, підведемо підсумки.

Основним напрямом збільшення виробництва овочів і підвищення їх ефективності є інтенсифікація овочівництва на основі впровадження комплексної механізації виробничих процесів, нових високопродуктивних сортів овочевих культур, пристосованих до механізованого вирощування, широкої хімізації і меліорації земель, поглиблення спеціалізації і збільшення виробництва на базі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції, використання колективного підряду і орендних відносин.

Для підвищення врожайності овочевих культур велике значення мають сівозміни. За даними Інституту овочівництва і баштанництва УААН, тільки за рахунок розміщення овочевих культур по кращих попередниках урожайність томатів підвищується на 30--40%, капусти -- на 20--59%, моркви -- на 15--17%, буряків столових -- на 26 %.

Велике економічне і соціальне значення має зменшення трудомісткості виробництва овочів. Впровадження комплексів машин на збиранні і доробці томатів, цибулі, моркви, капусти, огірків, горошку зеленого та інших овочевих культур підвищує продуктивність праці в 5--10 разів.

Системи машин є основою впровадження інтенсивних індустріальних технологій, що забезпечують підвищення врожайності овочевих культур, значне зменшення втрат і поліпшення якості продукції. Для широкого використання індустріальних технологій необхідно створити і впровадити у виробництво сорти овочевих культур, пристосовані до механізованого вирощування.

Висока ефективність індустріальних технологій вирощування овочевих культур забезпечується в умовах широкого використання мінеральних добрив. З розрахунку на 100 кг діючої речовини NРК приріст урожаю капусти становить 75 ц/га, томатів -- 32 ц/га, цибулі--17 ц/га, огірків -- 26 ц/га, буряків столових -- 74 ц/га.

Значно підвищується рівень. інтенсивності та економічної ефективності овочівництва в умовах зрошення. В нашій країні тільки половина площ овочевих культур розміщується на поливних землях. При цьому зрошення збільшує врожайність овочів більш як удвічі порівняно з богарними посівами.

Виробництво овочів високоефективне в умовах спеціалізації і концентрації виро6ництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. Рівень ефективності овочівництва різко підвищується, якщо в господарстві є консервний завод. Так, у господарствах, що переробляють овочі на своїх заводах, урожайність овочевих культур перевищує середній рівень по країні більш як на 40 %, з розрахунку на 1 га реалізується на 17 % більше свіжих овочів, а прибуток з розрахунку на 1 га посівів зростає в 3,5 рази.

Найбільш високий рівень економічної ефективності виробництва овочів мають агропромислові підприємства, зокрема овочеконсервного і плодоовочеконсервного напрямів. Розвиток агропромислової інтеграції в сфері виробництва і переробки овочевої продукції залежить від рівня спеціалізації господарств на виробництві овочів і можливостей їх переробки. У спеціалізованих господарствах приміських зон доцільно створювати підприємства з переробки овочів потужністю не менш як 10 млн., а на основі міжгосподарської кооперації -- 40 - 50 млн. умовних банок.

Щоб забезпечити рівномірне надходження овочів протягом року, необхідно активно розвивати в овочівництво закритого ґрунту. Велике майбутнє у міжгосподарських тепличних комбінатів, особливо на основі використання теплових відходів промислових підприємств.

В Україні понад третину овочевих культур вирощують розсадою. За рахунок високоякісної розсади, яку одержують із закритого ґрунту, можна на 25--30 % підвищити середню врожайність овочів.

Раціональним поєднанням овочівництва відкритого і закритого ґрунту можна забезпечити споживання овочів населенням за науково обґрунтованими нормами. При цьому в свіжому вигляді з поля повинно реалізовуватись 30 % овочів, із закритого ґрунту -- 10%, після зберігання -- 28% і в переробленому вигляді -- 32 % продукції.

У підвищенні економічної ефективності овочівництва спеціалізованих господарств велику роль відіграють прогресивні форми організації і оплати праці. Найважливішими з них є колективний підряд і оренда, що базуються на цеховій структурі виробництва. Створення спеціалізованих підрозділів з виробництва і переробки овочів на умовах оренди підвищує відповідальність колективу за досягнення кінцевого результату.

Раціональна організація товарної обробки, транспортування і зберігання овочів дає змогу забезпечити безперервне постачання їх населенню у свіжому вигляді, збільшити доходи підприємства.

З метою зупинити спад у розвитку овочівництва, стабілізації і нарощування виробництва та реалізації овочів Національною програмою розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999-2010 р. передбачається:

? здійснення програми вирощування насіння овочевих культур, створення нових їх сортів і гібридів;

? створення виробничих кооперативів із застосуванням довгострокової оренди землі для вирощування овочів, розширення посівних площ під овочевими культурами на меліорованих землях;

? збільшення виробництва розсадних овочевих культур (томатів, перців, баклажанів та ранньої капусти) в горщиках і пакетах;

? виробництво комплексу вітчизняної техніки для овочівництва;

? об'єднання виробників, переробних і торговельних підприємств в асоціації;

? реконструкція зимових теплиць з переведенням їх на виробництво овочів за енергозберігаючими технологіями і забезпеченням насінням гібридів огірків та помідорів вітчизняної селекції;

? виділення спеціальних сировинних зон вирощування овочевих культур за технологією, яка забезпечує одержання екологічно чистої овочевої продукції;

? створення в кожній області на базі оптово-роздрібних комбінатів оптових продовольчих ринків для заготівлі овочів у сільськогосподарських підприємств та населення, розширення мережі спеціалізованих магазинів фірмової торгівлі.

Виконання цих заходів дасть змогу задовольнити потреби населення в овочевій продукції в 2010 р. підвищити врожайність на 50-70 ц/га, зменшити затрати ручної праці в 2-2,5 рази, енерговитрати удвічі, розширити асортимент, підвищити якість овочів і баштанної продукції, а в закритому ґрунті збільшити врожайність на 3,5 кг/м2, зменшити енерговитрати на 10-15% і затрати праці на 20-30 люд.-год. / га.

2. Сучасний стан галузі овочівництва в СТОВ „Агрокомбінаті “Тепличний” м. Суми

2.1 Природно-економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат „Тепличний" знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Білопільський шлях 33. Воно було створене 11 липня 2002 року, шляхом розпаювання земель кооперативу "Тепличний".

Отже, спочатку було КСП "Тепличний", в результаті реструктуризації якого, було створено СВК "Ганнівський", куди увійшло 500 чоловік. З них 30 чоловік створило товариство „Сумський Тепличник”, а 4 чоловіки вийшло індивідуально. З часом товариство „Сумський Тепличник” розпалося, внаслідок чого люди повернулися в СВК "Ганнівський", яке з 11 липня 2002 року було перейменовано в СТОВ "АК "Тепличний" .

Основним завданням СТОВ „АК „Тепличний” є забезпечення населення овочевою продукцією.

Підприємство здійснює свою виробничу діяльність на принципах госпрозрахунку, має свій самостійний баланс, рахунок у банку, свою печатку, а також фінансову і організаційно-правову документацію. СТОВ „АК „Тепличний” в ході своєї діяльності керується Конституцією України, іншими чинними законодавчими та нормативно-правовими актами України, а також встановленими стандартами бухгалтерського обліку, статутом та іншими локальними нормативно-правовими документами підприємства.

Слід зазначити, що клімат в даній місцевості помірно-континентальний з теплим літом та помірно-м'якою сніжною зимою. Середньорічна температура становить +6,3оС, а середньорічна кількість опадів - 527мм. Землі даного господарства знаходяться у зоні широко хвилястої рівнини. Ґрунти середньо чутливого механічного складу. Найбільша питома вага серед них належить чорноземам типовим опідзоленим.

Ґрунтові води проходять на глибині, приблизно, 2 метри.

Природні умови досить сприятливі для розвитку сільського господарства у даному підприємстві.

Поблизу підприємства проходять автошляхи (Суми - Білопілля, Суми - Степанівна), залізна дорога. Крім того, існують магістралі та польові дороги, які забезпечують зв'язок з населеними пунктами, а також проїзд сільськогосподарських агрегатів до місця роботи.