Отже, проаналізувавши дану таблицю ми можемо зробити наступні висновки: дохід від реалізації у звітному році скоротився у порівнянні з базисним на 1291800 грн, середньоспискова чисельність працівників також скоротилася у звітному році на 32 працівника. Що стосується продуктивності праці то вона збільшилася у звітному році на 6361,7 грн. Також зріс фонд оплати праці, якщо у 2007 році він складав 1060200 грн, то у 2008 році його розмір складає 1224400 грн. Кількість людино-годин, за які була нарахована заробітна плата штатним працівникам скоротилася у звітному році в порівнянні з базисним на 33390 люд-год. Проте середньорічна заробітна плата одного працівника зросла у звітному році на 2529,43, ця ж сама тенденція спостерігається щодо середньомісячної заробітної плати одного працівника, вона зросла на210,7 грн. Кількість годин, відпрацьованих за рік одним працівником також збільшилися у звітному році в порівнянні з базисним на 128,5 люд. - год. Зросла також оплата праці на 1 люд.-год і у звітному році становить 4,7 грн.

Далі розглянемо співвідношення продуктивності праці і її оплати у ПСП «Перемога» в табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Співвідношення продуктивності праці і її оплати

Отже, з даної таблиці ми бачимо по всіх показниках ззростання у звітному році в порівнянні з базисним. Найбільш суттєво зросли такі показники, як вироблено валової продукції на 1 працівника в с.-г. підприємстві, його величина зросла у звітному році в порівнянні з базисним на 10994,9; середня заробітна плата зросла у звітному році на 2340,03 грн. Найбільший темп росту спостерігається у такоу показнику як нарахована заробітна плата на 1 люд.-год в тваринництві. Він становить 137,2%. Далі за величиною темпу росту знаходитьс такий показник як середня заробітна плата 1 працівника, і становить 137,2% та вироблено валової продукції на 1 працівника в с.-г. підприємстві, він становить 137,1 %

3.3 Засоби стимулювання і мотивації трудової діяльності

В зв'язку з входженням країни до ринкового середовища вивчення проблеми трудової мотивації, засобів стимулювання потребує підвищеної уваги. Загальновідомо, що сучасний етап розвитку сільськогосподарських підприємств характеризується спадом виробництва, кризою платежів, значним зниженням доходів населення, зростанням заборгованості по виплаті заробітної плати.

За цих складних умов суттєву увагу слід приділити суттєво новим мотиваційним механізмам. Основною складовою мотивації є матеріальний інтерес, який реалізується через виплату заробітної плати, одержання дивідендів на акції і паї, доходів від особистої власності.

Оплата праці в сільськогосподарських підприємствах втратила свою стимулюючу функцію. Організовується вона традиційно за правилами, які були введені 35 років тому і відповідали умовам жорсткого централізованого управління виробництвом. На практиці зараз показники по яких нараховувалась заробітна плата здебільшого не характеризують результати праці працівника колективу. Зрівнялівка в оплаті праці призвела до безгосподарності, зловживань, розкрадання. Структура оплати праці нераціональна, стимулюючі виплати майже відсутні. Особливо негативно позначається на виробництві відсутність преміювання за економію витрат, кінцеві фінансові результати.

Статистика розвинутих країн свідчить, що питома вага затрат робочої сили становить 40-60 % загальних витрат. Якщо у 1990 p. в Україні питома вага затрат на оплату праці з урахуванням затрат на соціальне страхування, становила 33 % загальних витрат виробництва, то нині - 19 %. Така тенденція не спонукає працівників до високопродуктивної праці. Це зрештою позначилось на виробництві валової продукції, яке з розрахунку на середньорічного працівника в 2005 р. порівняно з 1990 р. зменшилось па 27,1 %. Якщо в минулому моральні та матеріальні стимули визначали мотивацію до праці, то спрощення моральних і натуралізація матеріальних стимулів створили так званий анамій, тобто такий стан суспільства, коли старі форми вже не сприймаються а нові ще не винайдені.

Основним регулятором трудової діяльності є матеріальний інтерес. Однак грошові виплати нині не виконують своєї стимулюючої функції, оскільки номінальні доходи сільськогосподарських працівників зростають а реальні падають.

А в загальному для вирішення проблеми, пов'заної з мотивацією і стимулюванням трудової діяльності потрібні заходи загальнодержавного масштабу, які зводяться до таких трьох напрямів:

1. Необхідно визначитись з перспективами підвищення продуктивності праці при виробництві різноманітної продукції. По кожній галузі слід проаналізувати ситуацію, намітити шляхи скорочення трудових затрат, спрогнозувати зниження трудомісткості продукції.

2. Потрібно наполегливо виховувати у працівників сільськогосподарських підприємств розуміння нової економічної ситуації, необхідності освоєння методів економічного управління виробництвом. Поки що в переважній більшості господарств не організована така економічна робота, яка б відповідала новим умовам етапу переходу до ринкових відносин. З боку керівників і спеціалістів господарств виявляється нерозуміння того, що становище підприємства і добробут його членів залежать насамперед від того скільки продукції і з якими втратами вона виробляється на території їх села. У кожній територіальній одиниці слід шукати найкраще вирішення питання як збільшити виробництво продукції і доходи по всіх категоріях господарств. Для організації економічної роботи на вищому рівні в масштабах усього аграрного сектора потрібно використовувати різні засоби освоєння наукових досягнень і передового досвіду.

3. Не може далі відкладатись початок реформування оплати праці, яке неминуче буде тривалим і складним процесом; що гальмуватиметься внаслідок консерватизму працівників і опору частини посадових осіб. Завданням реформ має бути створення диференційованих систем оплати, при яких будуть усунені вищевказані недоліки нинішньої оплати праці І стимулювання праці. Потрібна державна програма реформування оплати праці в усьому народному господарстві, яка забезпечить єдине спрямування і синхронність у роботі, подолання невиправданих відмінностей у рівнях оплата, які мають місце в організаціях різних галузей і форм господарювання. Однак не чекаючи такого розгортання роботи:, в сільському господарстві потрібно починати реформування оплати негайно, спираючись на базові господарства.

Крім матеріальних є моральні регулятори трудової мотивації. В умовах коли людина стає власником, зміщуються акценти від зовнішньої сторони мотивації до внутрішніх мотивів стимулювання праці. Створення ефективних мотиваційних механізмів неможливе без державної підтримки, зміни податкової системи, підвищення мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму.

Таким чином удосконалення системи стимулювання праці - проблема важлива і невідкладна, яку потрібно розглядати в контексті реформування господарств на основі зміни форм власності. Для того щоб відродити відновлюючу і стимулюючу функції потрібно збільшити її рівень принаймні в 4-5 разів. До невідкладних заходів по вирішенню питань вдосконалення стимулювання праці належать: ліквідація заборгованості по її виплаті, доведення мінімального рівня заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму, проведення індексації заробітної плати, широке застосування контрактної форми оплати. Реалізація цих заходів дозволить, активізувати людський фактор виробництва і забезпечить вихід України з економічної кризи.

3.4 Підбір і розстановка кадрів, раціоналізація зайнятості в господарстві

Незважаючи на всі недоліки колишньої централізовано регульованої економіки, об'єктивним є те з що при ній діяла чітко відпрацьована система відбору, розстановки і виховання кадрів. Завдяки їй в агропромисловому комплексі був сформований надійний у своїй основі кадрово-управлінський потенціал села, а сільське господарство розвивалось і забезпечувало країну продовольством. Зараз ця система практично втрачена, та й в сучасних умовах вона не могла б діяти так ефективно як раніше. А нова система, яка б відповідала сучасним вимогам, формується надто повільно, безсистемно і як правило на принципах минулого, яке несумісне з майбутнім, тобто потрібен пошук нетрадиційних методів. Однією із нових формувань нової системи може стати використання підходів, які зарекомендували у світовій практиці, зокрема тестування претендентів керівні посади.

В сучасних умовах, коли останні зміни в економіці України спрямовують її на соціально-орієнтований ринок, тестування повинно стати необхідною і дієвою передумовою відбору на передові позиції творення нової національної економічної системи дійсно талановитих і обдарованих людей. Перший практичний досвід деяких вітчизняних підприємств, а також спеціалізованих формувань щодо пошуку і відбору кадрів для представників Іноземних фірм в Україні, спільних підприємств тощо, які вже зараз успішно застосовують метод тестування для відбору працівників, свідчить, що тестування як спосіб відбору керівників сільськогосподарських підприємств вартий більш детального вивчення та застосування.

Специфіка сільського господарства, зумовлена його тісною залежністю від біологічних особливостей живих організмів, певних природнокліматичних факторів, стихійних лих ускладнює діагностику, навіть в часі професійної непридатності певної людини керувати виробничим організмом, дозволяє власну неспроможність виправдати об'єктивними причинами. Основне завдання керівника полягає в тому, щоб забезпечити ефективне функціонування виробничих органів, яке завжди в тій чи іншій мірі можливе, навіть при дуже несприятливих об'єктивних зовнішніх умовах,

Результат успішної виробничої діяльності підприємства прямо залежить від досвіду, індивідуальних якостей та здібностей керівника, про що свідчить сьогоднішня практика ефективної роботи певної частини сільськогосподарських підприємств,

Високий професійний рівень управління може досягатися з одного боку шляхом спеціалізованої підготовки керівників на курсах, а з другого за трьохрічною програмою магістрів ділового адміністрування на базі вищої освіти з числа осіб, що мають 3-5 річний стаж роботи і пройшли тестування на придатність до керівної роботи.

Таким чином до керівників ставляться високі вимоги, щодо рівня теоретичної підготовки. Практичний досвід свідчить про те, що для успішної керівної діяльності не досить мати належну підготовку з менеджменту, бізнесу, маркетингу та ін., знати технологію управління “сучасні правила гри”. Важливо вміти користуватися набутими знаннями, володіти мистецтвом управління.

Щодо використання робочої сили то її інтенсивність та ефективність використання визначається значною мірою рівнем матеріального виробництва і характеризується розвитком продуктивних сил та виробничих відносин.

Серед факторів, які формують закономірності функціонування ринку праці в аграрному виробництві є необхідність з одного боку, здійснювати виробництво на всій території того чи Іншого регіону, а з іншого - враховувати відносну сталість просторової бази. Незбігання біологічних та технологічних циклів виробництва, а також вплив на нього кліматичного фактора спричиняє сезонний характер використання робочої сили та ризикованість її повного програмованого завантаження.

Значно впливає на показники зайнятості сільського населення біологічний характер предметів прикладання праці та коштів - рослин та тварин.

З одного боку ця особливість обмежує обсяг застосування трудових ресурсів у виробництві, оскільки генетична основа має певні межі використання виробничих ресурсів, а з іншого передбачає систематичне їх удосконалення в напрямі розширення цих меж. Виведення нових сортів рослин і порід тварин дозволяє нарощувати обсяги виробництва агарного продукту, що природно вимагає збільшення робочих місць як у виробничій сфері так і в інфраструктурі.

До соціально-економічних факторів формування ринку праці та зайнятості сільського населення належать наслідки суспільного поділу праці, спеціалізація аграрного виробництва, необхідність раціонального поєднання галузей. Основою цього процесу є прагнення досягти максимальних результатів, за рахунок біологічної специфіки сільськогосподарських об'єктів до природних особливостей того чи іншого. регіону, дія закону підвищення продуктивності суспільної праці в умовах концентрації виробництва. Територіальна спеціалізація сільськогосподарського виробництва формує абсолютні і відносні параметри попиту на робочу силу стосовно найефективніших виробничих типів. Вона є об'єктивною передумовою територіального розподілу робочої сили в аграрній формі. Це економічне явище має глобальне значення при розв'язанні проблеми використання трудових ресурсів у сільському господарстві..

Надлишок або дефіцит робочої сили може регулюватися державою в плановому порядку відповідно до соціальної спрямованості її політичного курсу. Це складний соціально-економічний процес. Проте в умовах ринкової економіки він має об'єктивний характер і сприймається як усвідомлена необхідність.

На визначення абсолютних і відносних параметрів зайнятості сільського населення впливає також галузева спеціалізація. Конкретними проявами суспільного поділу праці тут є концентрація та комбінування виробництва на основі технологічно однорідної продукції, спеціалізації робочих місць та робочих функцій процесу виробництва. Лише за такої умови виправданням є перехід від простої ручної праці до кооперації із застосуванням машинної техніки. Отже галузева спеціалізація є з одного боку фактором скорочення а з іншого - розширеного відтворення робочої сили.

Внутрішньогалузева спеціалізація та концентрація аграрного виробництва відкриває нові можливості для розвитку аграрної інфраструктури. Умови ринкової економіки, відсутність цінового паритету на промислову та сільськогосподарську продукцію зумовлюють необхідність організації переробки сільськогосподарської сировини з тим щоб мати можливість реалізувати її в готовому для споживання вигляді. Це вимагатиме організації додаткових робочих місць по зберіганню та реалізації продукції, отже збільшуватиме попит на робочу силу.

Використання трудових ресурсів у сільськогосподарському виробництві пов'язане з його сезонністю.

Тому ПСП «Перемога» намагається підвищити рівень використання трудових ресурсів за рахунок скорочення сезонності праці - бо це одна з найактуальніших проблем сільського господарства. Досягти цього можна за найбільш повного завантаження працівників у літній період і забезпечення їх зайнятості взимку. Щодо цього виробництво відшукує доцільне поєднання галузей, культур і сортів рослин, видів і порід тварин з різними робочими періодами, впроваджує нову техніку, вдосконалює технологію впроваджує новітні прогресивні методи та форми праці, а також розвиває мережу промислових і переробних підприємств.

Тому переслідуючи мету створенні приватної власності і приватних власників які є опорою влади, варто орієнтуватись на розгортання нової, поруч з існуючою приватної власності. Такий підхід забезпечить збільшення попиту на робочі місця у сфері самозайнятості й найманої праці.

Доцільно також переглянути політику щодо ринку праці. Зокрема "нагромадження робочої сили”, коли чимало працівників перебуває в неоплачуваній відпустці, мусить бути вирішена найближчим часом.

Важливим резервом для підвищення ефективного використання трудових ресурсів виступає професійно-кваліфікаційний аспект. Мінливість ринку праці потребує не лише високої кваліфікації робочої сили, а й швидкої перекваліфікації відповідно до нових умов. Із огляду на це необхідне реформування системи освіти.

Основними напрямами розв'язання проблеми зайнятості будуть:

- оцінка загальної потреби в робочих місцях та формування ринку професій;

- визначення регіональних і галузевих пріоритетів;. - підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємств шляхом оптимізації чисельності працюючих та легалізації прихованого безробіття;

- посилення мотивації до продуктивної праці та підвищення трудової активності громадян;

- створення робочих місць на базі широкого розвитку малого та середнього бізнесу, самозайнятості, сімейного бізнесу, активізації інвестиційних, процесів в економіці;

- запровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп;

- здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним і недержавним сектором економіки у зв'язку із зміною форм власності підприємств та запровадження механізму банкрутства;

- підвищення територіальної мобільності населення з метою розподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;

- зниження рівня і тривалості безробіття шляхом заходів активної політики зайнятості;

- подальший розвиток системи безперервного професійного навчання з урахуванням потреб ринку праці;

- реформування системи соціального захисту безробітних.

Заходи у сфері зайнятості населення здійснюватимуться шляхом реалізації Програми структурної перебудови економіки. Генеральної схеми створення нових робочих місць, п'ятирічних галузевих програм ефективної зайнятості, щорічних регіональних програм зайнятості населення та регулювання ринку праці, а також інвестиційних, приватизаційних та програм реструктуризації підприємств, інших програм, що розроблятимуться для територій з високим рівнем безробіття.

РОЗДІЛ 4. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

4.1 Поняття, види та порядок створення сільськогосподарських підриємств

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі.

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного з суб'єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права і обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово - правові відносини виникають і припиняються на законодавчі основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо. Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати податки й збори за порядком і розмірами, встановленими законом.

Питання що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95-99, 116, 119, 143 та в деяких інших. на основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони „Про бюджетну систему України”, „Про систему оподаткування України” та ін. Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств. Їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності. До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, рахункова плата. Їхні права та обов'язки визначаються відповідними законами.

Підприємство є юридичною особою згідно із законодавством України, має самостійний баланс, власні основні і оборотні кошти, розрахунковий та інші рахунки в установах банку , круглу печатку та штамп зі своїм найменуванням , інші реквізити. Підприємство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації. Для забезпечення мети та предмету своєї діяльності Підприємство має право від свого імені вкладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права та інші обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, арбітражному суді.

Підприємство має право здійснювати інвестування інших виробників.

Підприємство не несе відповідальності за забов'язаннями держави, а держава відповідає за зобов'язаннями Підприємства.

Підприємство може бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій інших об'єднань, господарських товариств, кооперативів, спілок підприємств з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, а також несільськогосподарських підприємств і організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків, бути акціонером.

Підприємство може створювати філії та представництва, які наділяє основними засобами і обіговими коштами, що не належать Підприємству. Керівництво діяльністю здійснюється особами що призначаються Власником Підприємства:

Підприємство створюється на невизначенний термін.

Підприємство може орендувати майнові паї колишніх членів колишнього колективногосільськогосподарського підприємства "Перемога". Майнові паї утворюють собою майновийкомплекс (споруди, техніка, обладнання, худоба та ін.), що є спільною частковою власністюколишніх членів колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога"

Підприємство створює, за рішенням Власника, статутний, резервний та інші фонди. Статутний фонд створюється для забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства за рахунок грошових і матеріальних внесків засновника. Розмір статутного фонду визначається Власником Підприємства. Резервний фонд створюється для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків та позапланових витрат, шляхом щорічних відрахувань % від чистого прибутку . Рішення про використання коштів фонду приймаються Власником Підприємства .

Підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів.

4.2 Управління підприємством

Конституція України наділяє кожного громадянина правом вільного об'єднання в громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Зазначена правова норма становить собою юридичну підставу для створення і діяльності в Україні, функціонування товариств як первинної організаційної-правової ланки цієї системи.

Управління Підприємством здійснює його Власник, який самостійно вирішує всі питання виробничо-господарської діяльності, керуючись у своїй діяльності Статутом, законами та іншими нормативними актами України.

Власник організовує роботу Підприємства, представляє його в усіх установах, організаціях, підприємствах (в тому числі за кордоном), розпоряджається майном і коштами Підприємства, укладає договори.

Власник здійснює прийом на роботу і звільнення працівників Підприємства, накладає стягнення відповідно до чинного законодавства, представляє Підприємство в суді, арбітражному суді, а також:

визначає основні напрямки діяльності Підприємства, затверджує плани і звіти про їх виконання;

затверджує зміни та доповнення до Статуту;

затверджує внутрішні локальні акти відповідно до законодавства;

приймає рішення про ліквідацію Підприємства чи його реорганізацію, призначає ліквідаційну комісію, затверджує ліквідаційний баланс.

За рішенням Власника для управління Підприємством може найматися Виконавчий директор, який виконує функції управління Підприємством відповідно до цього Статуту і укладеного з ним контракту та підзвітний у своїй діяльності Власнику Підприємства.

Виконавчий директор, який найнятий на роботу Власником уповноважений керувати господарськими справами Підприємства, представляти у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені Підприємства. Питання повноважень, умов діяльності та матеріального забезпечення Виконавчого директора визначаються у контракті, що укладається між Власником та Виконавчим директором.

Трудовий колектив Підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі відповідних договорів.

4.3 Господарська діяльність підприємства

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління збоку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають групуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчі основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом.

Питання що торкаються, фінансової системи, визначаються також у статтях 95-99,116, 119, 143 та в деяких інших. На основі конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони “Про бюджетну систему України”, “Про систему оподаткування України” та ін.

Підприємства для більш ефективного забезпечення своєї господарської діяльності можуть створювати власні підприємства, а також обслуговуючі кооперативи, товариства, або ж спільні підприємства та організації.

Господарсько-виробнича діяльність господарства в умовах ринку в першу чергу пов'язується з його вступом у систему майнових відносин, заснованих на товарно-грошовій формі обміну. Кожний акт такого обміну є угодою двох, а в багатьох випадках і більшої кількості його учасників. Договір виступає правовою формою господарських чи майнових відносин. Він - основний інструмент господарської діяльності, єдиний правовий та економічний документ, який регулює взаємовідносини підприємства з державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, організаціями і громадянами-споживачами його продукції (робіт, послуг), постачальниками матеріально - технічних ресурсів. На договірних засадах підприємства продають і передають іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам,, обмінюють, здають в оренду, надають у позичку і в безплатне тимчасове користування будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та Інші матеріальні цінності. На цих же засадах підприємство поставляється вироблена промисловими підприємствами продукція, виконуються будівельними організаціями підрядні роботи, в тому числі щодо спорудження будинків і господарських будівель, перевозяться транспортними організаціями вантажі. На основі договорів господарства вступають у відносини з банками та інвесторами для одержання кредитів, біржами, підприємствами агросервісу, з іншими суб'єктами підприємницької діяльності для здійснення статутних завдань та з метою одержання прибутку. Договірна форма є також підставою створення спільних підприємств та інших господарських структур, господарських товариств з участю кооперативів. Правовою основою утворення таких господарюючих суб'єктів є установчий договір. За допомогою названої форми господарства мають змогу набувати у власність державне майно, укладаючи договори купівлі-продажу на аукціонах, конкурсах, біржах.