Операції на сечостатевих органах самців

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«Операції на сечостатевих органах самців»

Зміст

Вступ

1. Анатомо-топографічні дані

1.1 Препуціальний мішок

1.2 Статевий член

1.3 Сечостатевий канал

1.4 М'язи статевого члена і крайньої плоті

1.5 Кровопостачання

1.6 Іннервація

2. Анестезія

2.1 Провідникова анестезія статевого члена в коня (за І.І. Магдою)

2.2 Промежинна анестезія статевого члена в бугая (за М.Ф. Фатькіним, С.Г. Ісаєвим)

2.3 Внутрішньо тазова провідникова анестезія зовнішніх статевих органів у бугая (за І.І. Вороніним)

2.4 Внутрішньотазова анестезія статевого члена в барана (за І.І. Вороніним)

2.5 Внутрішньо тазова анестезія статевого члена в кнура (за І.І. Вороніним)

2.6 Парасакральна анестезія в собак

2.7 Сакральна анестезія

3. Операції на сечостатевих органах самців

3.1 Біопсія нирок (нефроцентез) у собак і котів

3.2 Розтин нирки (нефротомія) в собаки і кішки

3.3 Видалення нирки (нефректомія) у собаки і кішки

3.4 Розтин жовчного міхура (холецистотомія) в собаки і кішки

3.5 Холецистектомія (видалення жовчного міхура) в собаки і кішки

3.6 Анастомоз жовчної протоки в собаки і кішки

3.7 Резекція крайньої плоті при фімозі в бугая

3.8 Розширення препуціального отвору в пса

3.9 Репозиція і фіксація препуціального мішка при його пролапсі в бугая

3.10 Резекція препуціального мішка при його пролапсі в бугая

3.11 Резекція крайньої плоті в барана

3.12 Видалення дивертикула (дивертикулоектомія) в кнура-плідника

3.13 Резекція персистуючої вуздечки статевого члена в бугая

3.14 Екстирпація новоутворень на статевому члені в бугая

3.15 Екстирпація новоутворень на статевому члені в пса

3.16 Операція при розриві білкової оболонки статевого члена в бугая

3.17 Резекція «манжетки» при парафімозі в коня

3.18 Ампутація статевого члена в коня

3.19 Ампутація статевого члена в пса

3.20 Ампутація сечостатевого відростка і кінцева уретростомія в барана

3.21 З`єднання уретри при розриві у пса

3.22 Уретротомія - дистальна уретростомія в пса

3.23 Скротальна уретростомія в пса

3.24 Перинеальна уретростомія з ампутацією статевого члена в кота

3.25 Простатектомія (видалення простати) в пса і кота

3.26 Марсупіалізація (оперативне утворення сумки з іноперабельної кістки) у пса

Висновок

Література

Вступ

Ветеринарна хірургія - наука, яка вивчає захворювання для лікування яких застосовують різноманітні криваві і не криваві механічні прийоми, які мають на меті ліквідацію або полегшення хворобливого стану тварини. З ряду окремих простих механічних прийомів складаються складні оперативні прийоми, які називаються хірургічні операції.

Ветеринарна хірургія вивчає оперативні прийоми з урахуванням морфолого-фізіологічних особливостей тваринного організму, викладає загальну характеристику хірургічної патології і спрямована на надання тваринам конкретної спеціалізованої лікарської допомоги, основу якої складають хірургічні методи лікування. Вона складається з трьох частин: оперативної хірургії, загальної та спеціальної хірургії. Всі ці науки тісно пов'язані з анатомією, гістологією, фізіологією, біохімією, зоогігієною, годівлею, фармакологією, клінічною діагностикою, епізоотологією, акушерством та іншими. Знання цих дисциплін допомагає виявити причини хірургічних хвороб, правильно їх діагностувати, організувати лікування та профілактику.

Деякі з хірургічних хвороб виникають внаслідок травмування, інші є результатом інфекційних та інвазійних впливів, деякі генетично обумовленні або успадковуються внутрішні фактори, що сприяють їх виникненню. Виявленні хірургічні ураження обумовленні імунними порушеннями, в тому числі і аутоімунними процесами. В умовах стійлового утримання тварин хвороби виникають в наслідок порушення обміну речовин. Хвороби сечостатевих органів виникають в наслідок неправильного використання плідників.

На сьогоднішній день хвороби сечостатевих органів самців надзвичайно актуальна тема. Не розумне використання високоцінних плідників, при їх надмірному завантаженні чи запуску, може призвести до хвороб, які, в свою чергу, приведуть до їх вибракування, що принесе великі збитки власнику.

Найчастіше проблеми виникають при неправильному утриманні чи використанні тварини, що призводить до її травмування. Травмування може призвести до перелому статевого члена, новоутворень, некрозу і інших хвороб, деякі з них можна ліквідувати хірургічними методами.

Також хірургічними методами можна підвищити продуктивність плідників, або операції проводяться для запобігання хвороб у майбутньому. До таких операцій відносяться дивертикулоектомію у свиней, розширення препуціального отвору, кастрація у всіх видів тварин, яка призводить до підвищення продуктивності.

Такі захворювання, як новоутворення внаслідок травм чи венеричної саркоми та багато інших можна вилікувати лише хірургічними методами.

Нерідко врятувати тварині життя можна лише за умови хірургічних втручань. Для того щоб вміло і правильно проводити операції потрібно знати анатомо-топографічні дані, техніку операцій, розбиратися в фармакологічних препаратах.

Ветеринарній хірургії відводиться важлива роль серед профілюючих дисциплін у ветеринарних вузах, так як хірургічні хвороби у домашніх та сільськогосподарських тварин складають більше 40% від усієї незаразної патології.

1. Анатомо-топографічні дані

1.1 Препуціальний мішок

Являє собою трубчастий шкірний мішок, в якому знаходиться статевий член. У більшості самців розташований на білій лінії позаду пупка. У котів і кролів препуцій лежить каудальніше, препуціальний отвір звернений вентро-каудально.

В однокопитних препуцій подвійний, причому кожний включає зовнішній і внутрішній листки. Місце переходу зовнішнього листка зовнішнього препуція у внутрішній листок обмежує зовнішній отвір препуціального мішка.

Поверхневий листок внутрішнього препуція є продовженням глибокого листка зовнішнього препуція. Він переходить у глибокий листок внутрішнього препуція, в місці переходу формується внутрішній препуціальний отвір. Внутрішній листок крайньої плоті дуже короткий, він переходить безпосередньо на статевий член. Внутрішня крайня плоть значно коротша зовнішньої. При ерекції статевого члена вона цілком розпрямляється, покриваючи його поверхню; залишається тільки добре помітний кінцевий валик, що одержав назву «препуціальні кільце».

В інших тварин внутрішній листок крайньої плоті переходить на статевий член поблизу дна препуція.

У кнурів препуцій має два відділи: задній і передній; вони розділені кільцеподібною складкою. Передній відділ на своїй дорсальній стінці утворює мішкоподібне випинання - дивертикул препуція. Останній з'єднується вузьким отвором з краніальною частиною порожнини препуція. Дивертикул у розтягнутому стані приймає овальну форму і значно варіює в розмірах: до 9 см у довжину, 12 см у ширину і 6 см у висоту.

У бугаїв препуціальний мішок довжиною 35-40 см, шириною 3-4 см складається тільки з зовнішнього і внутрішнього листків. Перший з них являє собою шкіру.

У шкірі внутрішнього листка зовнішнього препуція і в зовнішньому листку внутрішнього препуція в коня є залози, які виробляють змащення. У бугаїв, кнурів і псів у внутрішньому листка препуціального мішка і у шкірі статевого члена знаходяться численні лімфатичні фолікули, найбільша їх кількість на дні препуція. У котів у препуцій виступає безліч шкірних, покритих ороговілим епітелієм, сосочків.



1.2 Статевий член

анестезія статевий орган операція ампутація

Має в основі два печеристих тіла, які прикріплюються окремо своїми ніжками на сідничних горбах, а потім зливаються в одне тіло, розділене всередині тонкою перегородкою. У передній частині знаходиться печеристе тіло головки статевого члена. Печеристі тіла зовні от оточені білковою оболонкою, яка утворює трабекули, які обмежують каверни. Трабекули містять не посмуговані м'язові волокна. Кров до статевого члена приноситься глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними венами.

На дорсальній поверхні печеристого тіла проходить слабо помітний судинний жолобок для кровоносних судин і нервів статевого члена; на вентральній - дуже глибокий і широкий жолоб уретри, з зовнішнього боку замкнутий щільною фіброзною тканиною.

На статевому члені розрізняють дві частини: промежинну або фіксовану, що знаходиться у фаціальному футлярі, який називається зв'язкою статевого члена, і рухливу або вільну, яка знаходиться в препуціальному мішку. Фіксована частина статевого члена жуйних - за, а в свиней - перед мошонкою має S-подібний вигин, який розправляється в момент ерекції.

Закінчується статевий член верхівкою, яка в жеребців представлена добре вираженою головкою. На її передній поверхні знаходиться поглиблення - ямка статевого члена, в нижній частині якого виступає вільний кінець сечостатевого каналу. В основі головки лежить добре розвинуте печеристе тіло, яке з'єднується з печеристим тілом уретри. У жуйних на загостреній верхівці статевого члена є невелике підвищення - чохлик.

Статевий член псів у вільній частині має довгу (8-10 см), тонку кістку з вентральним жолобом для уретри. У задній частині головки пеніса пса за рахунок печеристих тіл формується ампуло подібне потовщення.

1.3 Сечостатевий канал

Утворюється сечівником і сім'явиносними протоками, призначений для виведення сечі та сперми. Уретра починається від шийки сечового міхура і закінчується на верхівці статевого члена сечостатевим відростком. У каналі розрізняють дві частини: тазову і зовнішню. Тазова частина починається в задній стінці сечового міхура і ділянці сідничної вирізки переходить у зовнішню.

Тазова частина у самців лежить під прямою кишкою і з'єднана з нею пухкою клітковиною. Вона оточена сечостатевим мускулом. Біля виходу з таза уретра знаходиться між ніжками статевого члена і сіднично-печеристими м'язами, а потім переходить на його нижню поверхню в спеціальний жолоб.

Сечостатевий канал вистелений слизовою оболонкою, яка має повздовжні складки і уретральні залози. У задньому відділі тазової частини просвіт уретри звужується, а слизова оболонка у жуйних і свиней має серпоподібну складку, над якою формується дивертикул. Його наявність варто враховувати тому що він перешкоджає просуванню катетера до сечового міхура.

1.4 М'язи статевого члена та крайньої плоті

Ретрактор статевого члена. Парний мускул, який складається з гладенької м'язової тканини, бере початок від 2-3-го хвостових хребців. М'язові тяжі з обох боків нижче ануса зближуються і спільно йдуть по вентральній поверхні статевого члена до його верхівки. У жуйних і свиней ретрактор йде до статевого члена біля нижнього коліна S-подібного вигину. Після ерекції м'яз тягне його назад у препуціальний мішок.



Сіднично-печеристий м'яз. Парний і бере початок на внутрішній поверхні горба сідничної кістки і напрявляється донизу, огортаючи ніжку статевого члена, і закінчується на латеральному боці кореня статевого члена.

Препуціальні м'язи. Представлені двома групами - краніальною і каудальною. Краніальні у вигляді двох тонких м'язових тяжів беруть початок в ділянці мечоподібного хряща, направляються каудально і фіксуються позаду препуціального отвору, охоплюючи останній у вигляді петлі. Каудальні м'язи починаються в пахвинній ділянці з відповідного боку і закінчуються на передній частині препуція поблизу його отвору.

1.5 Кровопостачання

Здійснюється гілками зовнішнішньої та внутрішньої соромітних артерій, а також замикальної. Основні їх гілки проникають через корінці статевого члена в печеристі тіла.

Внутрішня соромітна артерія. Прямує до сідничної дуги, де разом з нервом поділяється на цибулинну артерію.

Дорсальна артерія статевого члена. Продовження внутрішньої соромітної артерії проходить по дорсальній стінці статевого члена до його голівки. У коня вона утворена зовнішньою соромітною і затульною артеріями. А внутрішня соромітна артерія закінчується в цибулині сечоводу.

Зовнішня соромітна артерія. Прямує в пахвинний канал, а вийшовши з нього, галузиться в поверхневих пахвинних лімфовузлах, препуції та мошонці.

1.6 Іннервація

Статевий член з крайньою плоттю іннервується гілками сегментальних спинномозкових нервів і гілками вегетативного тазового сплетення. Шкіра препуціального мішка і краніальні препуціальні м'язи іннервуються латеральними шкірними гілками останніх міжреберних і вентральними гілками перших трьох поперекових нервів. Статевий член іннервують нерви поперековокрижового сплетення, з яких формуються соромітний і гемороїдальні середній та каудальний нерви.

Соромітний нерв. Утворюється вентральними гілками 2-4-го крижових нервів. Сформований стовбур напрямляється кардо-вентрально до малого сідничного отвору в жировій клітковині тазової порожнини дотично до медіальної поверхні крижово-сідничної зв'язки. Біля малого сідничного отвору нерв обмінюється волокнами з каудальним шкірним нервом стегна, віддає гілку хвостовому м'язу і зілиться на свої основні гілки - про меженні і дорсальний удовий нерв. Дві-три промежинні гілки соромітного нерва виходять під шкіру в нижньому куті сіднично-прямокишкової ямки на лінії з'єднання зовнішніх контурів сідничних горбів. Ці гілки іннервують шкіру промежини, задньої поверхні стегон і мошонки.

Дорсальний удовий нерв. Напрямляється від малого сідничного отвору відповідного боку до сідничної дуги в супроводі внутрішньої соромітної артерії і вени. Обігнувши дугу, нерв відповідного боку виходить одним стовбуром на дорсальну поверхню статевого члена між його ніжками. Біля кореня статевого члена нерв віддає мошонкову гілку. Нижче сідничної дуги відходить препуціальні гілка, яка розгалужується в каудальному препуціальному м'язі відповідного боку і парієнтальному листку препуціального мішка. Основний стовбур дорсального удового нерва проходить по дорсальній поверхні до вільного кінця, віддаючи на ходу тонкі гілочки в тавщу органа, ретрактор статевого члена і прилеглі тканини.

Середній гемороїдальний нерв. Утворюється з вентральної гілки четвертого крижового нерва. Стовбур напрямляється каудально по дорсальній поверхні прямої кишки і нижче п'ятого крижового сегмента ділиться на прямокишкову і м'язову гілки, остання проходить каудально, обмінюється волокнами з каудальним гемороїдальним нервом, приймає гілки вегетативного тазового сплетення і закінчується в ретракторі статевого члена.

Каудальний гемороїдальний нерв. Утворюється вентральними гілками четвертого і п'ятого крижових нервів, а також гілками тазового сплетення. Напрямляючись каудально, обмінюється гілками з середнім гемороїдальним нервом і розгалужується в сфінктері ануса та ретракторі статевого члена.

Вегетативна іннервація. Здійснюється гілками тазового сплетення і тазових нервів, які відходять від вентральних гілок третього і четвертого крижових нервів.

2. Анестезія

2.1 Провідникова анестезія статевого члена в коня (за І.І. Магдою)

Показання. Полегшення витягування статевого члена з препуціального мішка з метою дослідження та проведення лікувальних процедур, катетеризація сечостатевого каналу і сечового міхура, екстирпація новоутворень, ампутація статевого члена та інші операції.

Техніка анестезії. Коня фіксують у стоячому положенні. Легким зусиллям пальців лівої руки в ділянці сідничної дуги зміщують вліво від серединної лінії шкіру й тканини, що лежать під ними. Цим вдається змістити сечостатевий канал і запобігти його травмуванню. Голку довжиною до 10 см і товщиною 0,75 мм уколюють справа від серединної лінії промежини на рівні сідничної дуги. Після проколу шкіри голку просувають глибше (справа на ліво і зверху до низу) до моменту стискання її з кістковою перешкодою - серединою сідничної дуги між ніжками статевого члена. Глибина уколу 2-4 см. До голки приєднують шприц і ін`єктують 20мл 3%-ного розчину новокаїну. Цією ін`єкцією забезпечують одночасну анестезію дорсальних удових нервів.

Анестезія настає через 5-7 хв і триває до двох годин. При цьому, як правило, спостерігається мимовільне випадання статевого члена та вивертання стінок препуціального мішка. Якщо статевий член не виходить самостійно, його легко витягують рукою з препуціального мішка.

Знеболюються. Втрачається чутливість вільної частини статевого члена аж до препуціального кільця. Вище препуціального кільця листки препуціального мішка зберігають часткову чутливість, оскільки в їх іннервації беруть участь гілки поперекових сегментальних нервів.

2.2 Промежинна анестезія статевого члена в бугая (за М.Ф. Фатькіним, С.Г. Ісаєвим)

Ця анестезія полягає в дії анестезувального розчину на дорсальні нерви статевого члена та ретракторні м`язи сигмоподібного вигину. Застосовують 50-100 мл 3%-ного розчину новокаїну.

Техніка анестезії. Бугая фіксують у стоячому положенні. Хірург лівою рукою через шкіру захоплює статевий член бугая в ділянці сигмоподібного вигину і відтягує назад. Правою рукою уколює голку довжиною 10 см по черзі з обох боків статевого члена таким чином, щоб кінчик голки потрапив на його дорсальну поверхню. Помічник приєднує до голки шприц і ін'єктують 3%-ний розчин новокаїну. У процесі ін`єкції голку зміщують у боки, щоб анестезувальний розчин якомога більше поширився в зазначеній ділянці й просочив тканини дорсальної та бокових поверхонь статевого члена.

Через 10-15 хв, а деяких випадках через 45-60 хв, статевий член виходить з препуціального мішка й знеболюється на 2,5-3 год. Часто пеніс самостійно не виходить з препуція, але його легко можна витягнути рукою.

2.3 Внутрішньо тазова провідникова анестезія завнішніх статевих органів у бугая (за І.І. Вороніним)

За допомогою цієї анестезії знеболюють соромітні, прямокишкові (середній і задній) нерви та гілки вегетативного тазового сплетення 2%-ним розчином новокаїну.

Техніка анестезії. Бугая фіксують в станку. Точка уколу голки знаходиться в сіднично-прямокишковій ямці з відповідного боку, на рівні середини заднього краю крижово-сідничної зв`язки. Для анестезії застосовують дві голки - напрямну (кровопускальну голку Боброва) та ін`єкційну (№ 12120), яка має вільно входити в напрямну.

Після підготовки операційного поля та відведення помічником хвоста вправо, беруть напрямну голку та прикладають до точки проколу шкіри зліва. Голці надають краніо-вентрального напрямку, щоб уявно продовжена вісь голки пройшла через вершину ліктьового горба лівої кінцівки. Після проколу шкіри та ін`єкції 2,5 мл анестезувального розчину голку просовують у тазову порожнину, весь час відчуваючи задню поверхню крижово-сідничної зв`язки. Напрямну голку вводять на всю довжину. У канал напрямної голки вводять ін`єкційну голку на глибину, що дорівнює довжині заднього краю крижово-сідничної зв`язки. Приєднавши до голки шприц, 40 мл 2%-ного розчину новокаїну. Під час ін`єкції кінчик голки злегка зміщують у сагітальній площині для більш широкого просочування тазової клітковини. При цьому знеболюють соромітний нерв й окремі гілки вегетативного тазового сплетення з лівого боку.

Після цього обидві голки відтягують і надають їм горизонтального положення (глибина введення голки така ж сама, як і при попередній ін`єкції) й ін`єктують 20 мл розчину новокаїну. Цією ін`єкцією знеболюють гемороїдальні нерви та гілки тазового сплетення, які іннервують ретрактор статевого члена.

Після анестезії нервів з лівого боку, аналогічно знеболюють нерви правого боку.

Через 5-10 хв зникають поперечні складки мошонки, сім`яники опускаються, розслабляються анус і задній відділ прямої кишки.

Знеболюються. Шкіра промежини, задня поверхня стегон і мошонки. Сигмоподібний вигин статевого члена розправляється й кінець статевого члена мимовільно виходить з препеціального мішка або його вільно витягують рукою. Бугаї зберігають стійке стояче положення. Статевий член й листки препуціального мішка втрачають чутливість на 1,5-2 години.

Після операції статевий член вправляють у порожнину препуціального мішка, а на звисаючу частину препуціального мішка надівають на 2 години гумове кільце або зав`язують її відрізком бинта, що буде перешкоджати звисанню статевого члена.

2.4 Внутрішньотазова анестезія статевого члена в барана (за І.І. Вороніним)

Техніка анестезії. Аналогічна техніці знеболювання в бугая. Для анестезії використовують ін`єкційну голку №1090 і 3%-ний розчин новокаїну. Барана фіксують у стоячому положенні. Точка уколу голки знаходиться в сіднично-прямокишковій ямці. У барана вона відкривається після того, як трохи підняти і відвести в бік хвіст. Точку уколу відшукують у зазначеній ямці зліва на рівні середини довжини заднього краю крижово-сідничної зв`язки, що добре палькується. Після проколу шкіри голку просовують у тазову порожнину, торкаючись внутрішньої поверхні крижово-сідничної зв`язки, під кутом 30° до горизонтальної площини. Її проводять на глибину, що дорівнює довжині заднього краю крижово-сідничної зв`язки. У цьому місці ін`єктують 10-15мл 3%-ного розчину новокаїну. При цьому знеболюють соромітний нерв і гілки тазового сплетення. Потім голку підтягують, залишаючи кінчик під шкірою, і надають їй горизонтального положення. Після цього просовують на таку ж саму глибину і ін`єктують ще 5 мл анестезувального розчину. Цією ін`єкцією знеболюють гемороїдальні нерви та гілки тазового сплетення, які іннервують ретрактор статевого члена.

Після анестезії нервів з лівого боку, аналогічно знеболюють нерви правого боку. Анестезія настає через 5-7 хв і триває 1,5-2 години.

2.5 Внутрішньо тазова анестезія статевого члена в кнура (за І.І. Вороніним)

Техніка анестезії. Кнура фіксують у стоячому положенні. Для анестезії використовують голку Борова або ін`єкційну голку № 1260 і 3%-ний розчин новокаїну. За 15-20 хв до проведення анестезії кнуру ін`єктують нейролептик, щоб він заспокоївся.

Точка уколу голки знаходиться в сіднично-прямокишковій ямці на рівні середини заднього краю крижово-сідничної зв`язки. Після проколу шкіри ін`єктують 2-5 мл анестезувального розчину для забезпечення подальшого безболісного просування голки. Голку просовують у тазову порожнину краніо-вентрально, торкаючись внутрішньої поверхні крижово-сідничної зв`язки. Голка має проходити вільно, не зустрічаючи на шляху опору щільних тканин. Глибину уколу визначають моментом зіткнення з внутрішнім краєм малої сідничної вирізки. Досягнувши зазначеної глибини, голку злегка відтягують і ін`єктують 20 мл 3%-ного розчину новокаїну. Цим знеболюють соромітний нерв і гілки тазового сплетення.

Потім голку витягують настільки, щоб кінчик її залишився під шкірою, й просовують краніально в горизонтальній площині на глибину, як і про першій ін`єкції. Голка має вільно проходити в тазову порожнину в пара ректальний простір, де знаходяться гемороїдальні нерви та гілки тазового сплетення, що іннервують ретрактор статевого члена. У цьому місці ін`єктують 10 мл 3%-ного розчину новокаїну.

Анестезія настає через 5-10 хв і триває 1,5-2 години.

Ознакою правильної анестезії соромітного нерва є розслаблення стінки мошонки й опускання сім`яників, а також втрата чутливості шкіри мошонки, промежини, задньої поверхні стегон і знеболювання статевого члена.

Ознакою знеболювання гемороїдальних нервів є розслаблення ретракторних м`язів, що проявляється розслабленням сигмоподібного вигину.

У кнура після анестезії не настає повного мимовільного виходу статевого члена із препуціального мішка, тому його доводиться витягувати рукою, що легко вдається.

2.6 Парасакральна анестезія в собак

Техніка анестезії. Тварину фіксують у правому боковому положенні так, щоб частина таза виступала за край столу. Після проколу шкіри на серединній лінії між коренем хвоста й анусом голку зміщують в бік під кутом 6-7° і просувають по вентральній поверхні хребта до заднього краю першого крижового хребця на глибину 2-3 см у дрібних собак і 6-7 см у великих. Витягуючи голку, ін`єктують 20-30 мл 3%-ного розчину новокаїну. Так само роблять і з протилежного боку; 3-5 мл ін`єктують під шкіру в точці уколу. Загальна кількість розчину не повинна перевищувати 3 мл/кг тіла тварини. Анестезія вентральних гілок крижових нервів настає через 5-10 хв і триває 1 годину.

2.7 Сакральна анестезія

Під сакральною анестезією (сакрококцигеальною або кокцигеальною) розуміють такий спосіб знеболення, при якому анестезувальний розчин ін`єктують в епідуральний простір, уколюючи голку між крижами й першим хвостовим хребцем, або між першим і другим хвостовими хребцями. У свиней можлива безпосередня ін`єкція в міждужкові отвори крижових хребців.

Проникаючи в епідуральний простір крижів, анестезувальний розчин поступово розповсюджується в краніальному напрямку. Епідуральний жир при цьому відіграє роль губки. Резорбція розчину відбувається повільно.

Сакральна анестезія у великих тварин може бути виконана двома способами.

Низька (задня) сакральна анестезія. Вводять невелику кількість анестетика, який розповсюджується в краніальному напрямку в крижовому відділі епідурального простору, знеболюючи, в основному, лише крижові нерви.

Тварини в такому випадку протягом усього періоду анестезії стоять, тому що розчин не досягає більшості спинномозкових корінців, з яких формуються нерви тазових кінцівок.

Висока (передня) сакральна анестезія. Ін`єктують більшу кількість розчину, який проходячи крізь крижовий відділ епідурального простору, досягає поперекової і грудної ділянки. Таким чином, блокуються не тільки корінці, які утворюють нерви тазових кінцівок, а й корінці нервів, що іннервують ділянку живота й грудей. Тварини не можуть стояти.

Для дрібних тварин поділ сакральної анестезії практично не має значення. Цих тварин оперують у лежачому положенні, для чого ін`єктують відносно велику кількість анестетика, що зумовлює парез тазових кінцівок і спокійну поведінку тварини.

Показання до низької сакральної анестезії у великих тварин. До хірургічних показань слід віднести всі операції, що виконуються у задній ділянці тіла та на стоячій тварині. Це операції на хвості, анусі й прямій кишці, сечовому міхурі, препуціальному мішку, статевому члені, у ділянці сідничних горбів тощо.

Найчастіше цей вид знеболювання застосовують у акушерсько-гінекологічній практиці. При різноманітних пошкодженнях зовнішніх статевих органів, розривах промежини, новоутвореннях тощо. Сприяють виконанню операції розслаблення ануса, розширення прямої кишки. Низьку сакральну анестезію також застосовують при введенні тампона тора і клізми в пряму кишку, метеоризмі кишечника, сечових коліках тощо.

Для розслаблення м`язів черевної стінки та усунення кишкових спазмів товстого відділу кишечника слід застосовувати високу сакральну анестезію.

Техніка сакральної анестезії у великих тварин. Як при низькій, так і при високій сакральній анестезії техніка виконання однакова, різниця лише в дозі введення розчину анестетика. Незважаючи на меншу зону знеболювання, найчастіше використовують низьку сакральну анестезію, тому що тварини можуть знаходитися в стоячому положенні і навіть рухатися під час анестезії. Виконання сакральної анестезії залежить від точного визначення точки уколу голки і правильного введення необхідної кількості розчину.

Як у коня, так і у ВРХ точка уколу знаходиться найчастіше в міждужковому проміжку, між першим і другим хвостовими хребцями. Це пояснюється тим, що між крижами й першим хвостовим хребцем міждужковий проміжок інколи відсутній внаслідок зрощення хребців. Найчастіше це спостерігається у коней.

Найлегше точку уколу голки визначити у ВРХ, тому що міждужкове поглиблення помітно навіть візуально або його можна легко визначити пальпацією. Орієнтиром може бути сигментальна лінія, яка проходить через корінь хвоста на рівні передніх країв сідничних горбів. Точка її проходження через медіанну лінію хвоста збігається з міждужковим простором між першим і другим хвостовими хребцями.

У коней сегментальну лінію проводять на рівні кульшових суглобів. Тоді вона збігається з міждужковим простором між крижами й першим хвостовим хребцем. Остистий відросток цього хребця палькується як підвищення, позаду якого легко визначається поглиблення. У це поглиблення при сильному натискуванні можна втиснути кінчик пальця. Воно і є точкою уколу голки. Для дуже вгодованих коней, в яких зазначені орієнтири визначити важко, рекомендують користуватися межею росту довгого волосся хвоста. На ширину трьох пальців (5-6 см) краніально від цієї межі слід пальпацією визначити міждужкове поглиблення між першим і другим хвостовими хребцями, й таким чином установити точку уколу голки.

У великих тварин можна користуватися іншим прийомом для визначення точки введення голки. Великий палець лівої руки кладуть на корінь хвоста, а правою рукою рухають хвіст. При цьому легко знаходять рухомість між відповідними хребцями.

Тварину фіксують у станку. Норовливим тваринам необхідно фіксувати відповідну тазову кінцівку, прив`язавши її до заднього стовпа станка. Голку з мандреном укалюють перпендикулярно до шкіри. Після уколу шкіри її нахиляють під кутом 45° і просовують глибше до міждужкової зв`язки. Проколовши останню (при цьому відчувається подолання своєрідної перепони), голку просовують до дотику з кістковим дном хребетного каналу. Глибина уколу голки залежить від розміру і вгодованості тварини. У ВРХ вона становить 2-4 см, а у коней - 3-6 см. Після цього голку на 0.5 см відтягують назад, витягують мендрен і ін`єктують необхідну кількість новокаїну.

Для низької сакральної анестезії вводять 15-17 мл теплого 2%-ного розчину новокаїну. Щоб визначити необхідну дозу, слід виміряти відстань від маклака до сідничного горба. Цю цифру ділять на 3, одержаний результат відповідає дозі розчину.

Щоб здійснити високу сакральну анестезію кількість розчину новокаїну значно збільшують. Доза розчину становить 50-150 мл. Як і при низькій сакральній анестезії, рекомендується брати за основу розрахунку дози розчину довжину крупа тварини. На кожний сантиметр слід брати 1 мл розчину новокаїну. Якщо потрібно отримати більш широке поле знеболення слід уводити подвоєну кількість розчину. Для досягнення максимально широких зон дозу потроюють. З`являється нестійкість і тварина може впасти, тому після виконання анестезії її необхідно повалити й зафіксувати в лежачому положенні.

Анестезія настає через 10-15 хв і триває 1,5 год.

Розвиток анестезії й зони знеболювання у великих тварин. Через кілька хвилин після введення розчину анестетика починають проявлятися ознаки дії новокаїну. Спочатку зменшується рухомість хвоста, я через 5-15 хв він стає повністю нерухомим і нечутливим. Анус, розслаблюючись, починає змінювати свою форму: спочатку самовільно виходять гази з кишечника, а потім відмічається зяяння ануса. Це дозволяє бачити розтягнуті стінки прямої кишки, складки слизової оболонки згладжені. Сечовий міхур розслаблюється і опускається. При введенні в нього катетера сеча не витікає, тому що відсутнє скорочення стінок сечового міхура. Видалити сечу можна лише її аспірацією. Статевий член випадає з препуціального мішка, й частина його нижче препуціального кільця стає нечутливою.

При низькій сакральній анестезії розвивається нечутливість ділянки крупа на рівні середини крижів. Опускаючись з боків від крижів, межі знеболення проходять спереду міжм`язового жолобка між двоголовим і напівсухожилковом м`язами стегна й далі - спереду сідничних горбів; потім опускаються на задньовнутрішню частину дистального відділу стегна, доходячи до задньої частини мошонки. Таким чином промежина з прилеглими до неї ділянками знаходиться в середній зоні знеболення.

При високій сакральній анестезії розміри зон знеболювання збільшуються краніально і дистально в бік тазових кінцівок. Розвивається частковий або повний парез тазових кінцівок, тварина вимушена лягти. Іноді тварина раптово падає.

Собаки. Показання. Екзартикуляція хвоста, операції на анусі, прямій кишці, на вульві і піхві, на тазових кінцівках, статевому члені, препуціальному мішку, промежині, кастрації тощо.

Техніка анестезії. Собак фіксують у боковому положення біля краю стола або в положення на животі. У більшості собак крізь м`які тканини легко пальпується крижовий гребінь. Позаду цього гребеня визначають рухливість хвоста, яка добре виражена між першим і другим хвостовими хребцями. У цьому місці пальпують проміжок між остистими відростками. Орієнтиром може бути сиг ментальна площина, яка проведена на рівні кульшових суглобів. Вона проходить у проміжку між крижами й першим хвостовим хребцем, або між першим і другим хвостовими хребцями. Місцем уколу може бути сакрококцигеальний або перший інтеркокцигеальний проміжок. Довжина голки 4-5 см, товщина 0,5 мм. Уколюють голку перпендикулярно до шкіри. Після проколу голку нахиляють вперед під кутом 45-50° і проникають до міждужкової зв`язки. Прокол зв`язки відчувається як провалювання голки у вільний простір. Ін`єктують розчин новокаїну, який має температуру тіла. Необхідну дозу ін`єктують повільно.

Кількість анестезувального розчину визначають відповідно до довжини хребта собаки, який вимірюють від потилиці до кореня хвоста. На кожні 10 см беруть 1 мл 2%-ного розчину новокаїну.

Через 2-10 хв настає знеболювання, парез хвоста й тазових кінцівок. Анус розслаблюється, пряма кишка розширюється. Статевий член випадає з препуцію, або його легко витягують рукою. Вся задня ділянка тіла до останнього ребра, кінцівки, мошонка з сім`яниками стають повністю знеболеними. Тривалість анестезії 1,5 год.

До недоліків цього методу слід віднести утруднення при визначенні точки уколу у вгодованих собак.

У дрібних жуйних цей вид анестезії ще не знайшов широкого застосування. Техніка її виконання в основному не відрізняється від такої в інших тварин.

Показання. Виконання операцій на тазових кінцівках, органах черевної й тазової порожнин, при екстирпації пухлин на молочній залозі, прямій кишці, статевих залозах, статевому члені, препуціальному мішку, промежині тощо.

Техніка анестезії. Ін`єкцію виконують в проміжку між останнім крижовим й першим хвостовим хребцями, де легко пальпувати відповідне поглиблення, яке знаходять при зміщенні хвоста в різних напрямках. Для того щоб знайти це поглиблення великий лівої руки кладуть на корінь хвоста, а правою рукою рухають хвіст. При цьому знаходять рухомість між відповідними хребцями.

Використовують голки з мандреном № 0840, 0890 залежно від розмірів тварини. Тканини проколюють у міждужковом проміжку під кутом 30-40 ° ззаду наперед, проникаючи кінчиком голки до дна спинномозкового каналу і, просунувши голку вперед на 0,26 см, повільно ін`єктують 3-4 мл 2%-ного розчину новокаїну.

Свині. Точку введення голки знаходять проведенням сегментальної площини на рівні виступаючих точок кульшових суглобів. Ця площина збігається з міждужковим проміжком між третім і четвертим крижовими хребцями. На цьому місці по серединній лінії тіла вколюють голку. Її розмір залежить від вгодованості та розмірів свині. Голку вводять на глибину1,5-4 см, для дуже жирних свиней - 5-6 см.

Тварину фіксують на столі в боковому положенні так, щоб задня частина тіла дещо виступала за край столу. Голку спочатку вводять перпендикулярно до шкіри, а потім нихиляють вперед під кутом 35-40° і просувають вперед до відчуття проколу міждужкової зв`язки. Кількість 2%-ного розчину новокаїну визначають згідно з довжиною тіла. На кожні 10 см - 1мл розчину анестетика.

Ускладнення при сакральній анестезії виникають у момент ін`єкції анестетика або через короткий час після неї. Вони виникають при неправильному введення значної кількості розчину і при проведенні високої сакральної анестезії.

Часто ще до закінчення ін`єкції всієї дози тварини, які стояли, миттєво заклякають, потім витягують шию і закидають голову, раптово зі стогоном падають. Розвиваються опістотонус, зупинка дихання або різке його прискорення, у тварини спостерігають наляканий погляд. Усе відбувається настільки швидко, що лікарю буває важко зорієнтуватися щодо надання невідкладної допомоги. Як правило, такі тварини на мить затихають і складається враження, що вони загинули, але через короткий проміжок часу тварини приходять в себе і роблять спроби піднятися.

Це ускладнення, з одного боку, можна пояснити вазомоторним колапсом, який розвивається внаслідок знеболювання симпатичних нервових волокон, що йдуть від спинного мозку до внутрішніх органів. З другого боку, дія анестетика могла спричинити анестезію нервів, що іннервують дихальні абдомінальні й грудні м`язи. Якщо взяти до уваги, що великий і малий черевні нерви утворюються в коня в межах від п`ятого грудного до третього поперекового сегментів, у ВРХ - від п`ятого грудного до першого поперекового, а в собаки - від дванадцятого грудного до першого поперекового, то для їх анестезії потрібні максимальні дози розчину. Часто тяжкі розлади виникають і при відносно малих дозах анестетика. Можливо, означені розлади є результатом швидкого введення великої кількості розчину анестетика, особливо коли ін`єктують холодну рідину. Від швидкого введення прохолодного розчину виникає механічне й термічне подразнення спинномозкових корінців та оболонок.

Ні в якому разі не можна пов`язувати означений симптомокомплекс з отруєнням. Для виявлення токсичної дії потрібен певний час і введення, принаймні, всієї дози анестетика.

Лише в тих випадках, коли можна припустити анестезію нервів, що регулюють тонус судинних стінок і функцію дихальних м`язів, допустимо говорити про вазомоторний колапс і респіраторну депресію. Це може бути при ін`єкції повної дози анестезувальної речовини, при дифузії її до середини або початкової частини грудного відділу хребта.

Ускладнення, які спостерігаються при введенні великої кількості розчину анестетика, як правило, минають самостійно й так само швидко, як і виникали. Можна тваринам ін`єктувати розчин кофеїну і негайно виконувати штучне дихання або проводити штучну вентиляцію легень. За допомогою цих заходів можна вивести тварину з стану затяжного колапсу.

Вважають, що ускладнення, які спостерігаються при високій сакральній анестезії, виникають або від вазомоторного колапсу, або від респіраторної депресії. Тому рекомендують для відновлення порушеного кровообігу внутрішньовенно ін`єктувати розчин адреналіну 1:1000. Коням і ВРХ вводити в дозі 10 мл, вівцям і козам - 1 мл, собакам - 0,2-0,5 мл, кішкам - 0,1-0,3 мл.

3. Операції на сечостатевих органах самців

3.1 Біопсія нирок (нефроцентез) у собак і котів

Показання. Діагностика і прогнозування нефропатії, диференціальний діагноз амілоїдної дистрофії і гломерулонефриту.

Фіксація. Тварину фіксують у боковому лежачому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія.

Техніка операції. Виконують наступні методи біопсії нирок: через шкірна біопсія під сонографічним контролем (ультразвукова ехографія), черезшкірна шифрована біопсія в кишки (біопсія «всліпу»), «метод замкової шпарини», біопсія під візуальним контролем (лапароскопія або лапаротомія), аспірація за допомогою тонкої голки.

Отриманий біоптат негайно поміщають у спеціальний розчин (параформальдегід, глутаральдегід), щоб попередити висихання.

Інструменти. Одноразова голка для біопсії Irn-Cute або біопсій на голка menghini. Останню випускають двох розмірів ( №14 і №19) і довжиною 4,7 і 12 см. Тонка аспірацій на голка та одноразовий шприц з аспіратором (аспірацій ним пістолетом).

Через шкірна біопсія під сонографічним контролем. Кістозну зміну нирки легко визначити. Біопсій ну голку під візуальним контролем доводять до нирки. Після біопсії за допомогою ультразвукової ехографії можна також діагностувати можливу кровотечу. Рекомендується методом ультразвукової ехографії проконтролювати величину, форму, положення, контур і консистенцію нирок. Коркова речовина нирки відбиває ультразвук, а мозкова - погано. Як тільки голка ввійде в нирку, її можна буде розпізнати як «звуконепроникну» структуру.

Через шкірна шифрована біопсія в кішки. Місце вколу знаходиться під вентральним краєм найдовшого м`яза спини позаду останнього ребра. Спочатку скальпелем розсікають шкіру й перпендикулярно до неї вводять біопсій ну голку в її корковий шар. Потім отвір канюлі голки закривають пальцем і витягують з черевної порожнини.

«Метод замкової шпарини» цей метод застосовують у тих випадках, коли нирка не палькується, або якщо неможливо використати будь-який інший спосіб отримання зображення. При використанні цього методу в собаки, як правило, пунктують праву нирку, оскільки з точки зору топографічної анатомії вона розташована більш точніше, ніж ліва. Крім того, іммобілізувати ліву нирку в черевній порожнині важче.

Пацієнта фіксують на лівому боці. Шкіру розсікають безпосередньо нижче латерального краю найдовшого м`яза спини в точці перетину з каудальним краєм 13-го ребра. Довжина розрізу 1-1,5 см. Ножицями тупим шляхом розпрепаровують усі тканини черевної стінки, включаючи і очеревину, яка проходить по каудальному краю ребра. Через цей отвір у черевну порожнину вводять вказівний палець до нирки. При цьому визначають її величину, форму, положення, контур і консистенцію. Поряд з цим отвором, в якому знаходиться вказівний палець, роблять надріз шкіри для біопсійної голки. Пальцем нирку притискають до хребта або черевної стінки, а потім уводять у неї біопсій ну голку. Після біопсії обидва отвори закривають стібками вузлового шва.

Біопсія під візуальним контролем за допомогою лапароскопії. Біопсію виконують у більшості випадків з правого боку, оскільки в цьому випадку не заважають внутрішні органи, в тому числі й селезінка. Для забезпечення доброї видимості під час лапароскопії в черевну порожнину вводять вуглекислий газ. Перед біопсією старанно досліджують нирки. У безпосередній близькості від нирок уводять біопсій ну голку. При цьому не можна пошкоджувати діафрагму, тому що вуглекислий газ у цьому випадку швидко дифундує в грудну порожнину й значно затруднить вентиляцію легень! Після біопсії нирки ще раз оглядають, щоб виявити можливу кровотечу, яку можна легко зупинити, притиснувши пальцями черевну стінку до місця проведення біопсії. Після цього необхідно повністю аспірувати введений у черевну порожнину вуглекислий газ. На лапаратомний отвір для лапароскопа накладають вузлуватий шов.

Аспірація тонкою голкою (нефроцентез) виконується в тому випадку, коли є підозра на інфекційне захворювання або новоутворення на нирках. При інфекції цей метод використовують для отримання мікроорганізмів, необхідних для проведення бактеріального дослідження й визначення їх резистентності до антибіотиків, а при новоутворенні - для отримання тканин, які будуть використані для цитологічного дослідження.

При «нефропієлоцентезі» за допомогою тонкої голки беруть сечу з ниркової лоханки.

Ускладнення. Найчастіше зустрічається кровотеча, яка спостерігається в 5-7% пацієнтів. Однак при тривалому спостереженні встановлено, що воно не призводить до летального кінця.

У 3% пацієнтів може бути гематурія, яка швидко минає (від 12 год до кількох днів).

Післяопераційний догляд. Контроль з метою виявлення можливої вторинної кровотечі. При необхідності застосовують переливання крові або діагностичну лапаротомію.

3.2 Розтин нирки (нефротомія) у собаки і кішки

Показання. сечокам`яна хвороба (уролітіаз). Біопсія під візуальним контролем.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному або боковому лежачому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Лапаротомія по білій лінії від мечоподібного хряща через пупок у каудальному напрямку. За необхідності ретроперитоніальний доступ позаду останнього ребра паралельно поперечнореберним відросткам поперекових хребців, або виконують високу паракостанальну лапаротомію.

Після лапаротомії асистент перетискує кро воносні судини, які йдуть до нирок, пальцем або накладає затискачі з м`яким покриттям губок для їх знекровлення. З боку великої кривизни нирки паренхіму розсікають до ниркової коханки по можливості одним розрізом, який майже доходить до її полюсів. Після видалення каменя або паразитів ниркову коханку і поверхню розрізу при необхідності промивають теплим ізотонічним розчином натрію хлориду, тампонами не висушувати, ранові поверхні спів ставляють і протягом 5 хв рівномірно притискають одну до одної до зупинки кровотечі.

На лапаратомну рану накладають дво- або триповерховий шов.

Після отримання біоптата з паренхіми нирки у формі диску ранові поверхні спів ставляють описаним вище способом і притискають одну до одної. При пункцій ній біопсії для зупинки кровотечі достатньо не сильно притиснути ранові поверхні одну до одної. Потім накладають шви на лапаратомну рану.

Післяопераційний догляд. Спеціальна дієта; контроль за сечовиділенням та електролітним балансом.

3.3 Видалення нирки (нефректомія) в собаки і кішки

Показання. Значне травматичне ушкодження; гідронефроз; кіста; пухлина; невиліковне ушкодження ниркової коханки; аномалія при ектопії сечоводу.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному або боковому лежачому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Оперативний доступ виконують як і при нефротомії. Після лапаротомії сусідні органи зміщують і накривають мокрими серветками. Перетоніальну оболонку нирки розтинають з каудального боку латерально між ниркою і клубово-реберним м`язом ножицями. Після цього нирку тупим методом за допомогою пальця відділяють від очеревини і жирової тканини в за очеревинному просторі. У результаті цього відкривається доступ до ниркової артерії і вени, які входять у ворота, а також сечоводу. Спайки між очеревиною і капсулою нирки роз`єднають ножицями. На сечовід, ниркові артерії артерії і вену накладають по дві лігатури, відстани між якими 1-1,5 см. Нирку відділяють між цими лігатурами.

На лапаратомну рану накладають дво- або триповерховий шов.

Післяопераційний догляд. Спеціальна дієта; контроль за сечовиділенням та електролітним балансом.

3.4 Розтин жовчного міхура (холецистотомія) в собаки і кішки

Показання. Жовчні камінці; промивання міхурового проходу,який може бути закритий фібринозною пробкою в результаті холангіту, особливо в кішок; катетеризація і за необхідності - промивання загальної жовчної протоки.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Виконують медіанну передпупкову (преумбілікальну) лапаротомію. Після лапаротомії встановлюють розширювач для черевної порожнини. Шпателем відводять у бік квадратну і праву медіальну частки печінки, після чого стає видно жовчний міхур.

Дно жовчного міхура фіксують затискачем з еластичними губками і розтинають у цьому місці. Після аспірації вмісту жовчного міхура його шийку досліджують на наявність жовчних камінців, а потім промивають фізіологічним розчином. Конкременти, які є тут, видаляють за допомогою зонда або щипців для витягування жовчних конкрементів.

Необхідно також перевірити прохідність міхурового і загального жовчного протоків. Для цього можна використовувати гнучкі зонди з оливами для розширення жовчних протоків, які мають діаметр 2-3мм.

Після цього накладають двоповерховий шов Ламбера повільно на рану жовчного міхура лігатурами з моноволокна №2-3, які розсмоктуються, а потім зашивають лапаротомну рану двоповерховим швом.

3.5 Холецистектомія (видалення жовчного міхура) в собаки і кішки

Показання. Жовчні камінці, хронічній холецистит, гнійний холецистит, виразки жовчного міхура, проколювання стінки жовчного міхура тощо.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Преумбілікальна (передпупкова) лапаротомія по білій лінії. Після введення розширювача для черевної порожнини і відведення в бік квадратної і правої медіальної часток печінки за допомогою шпателя тіло жовчного міхура тупим методом відпрепаровують з ямки жовчного міхура. Потім на міхурову протоку і на міхурову артерію накладають по дві лігатури, відстань між якими 1см, і між лігатурами розсікають протоку та артерію. Жовчний міхур видаляють.

Ватно-марлевим тампоном видаляють залишки жовчі з утвореної кукси міхурової протоки. Таким чином, з печінкової і міхурової проток утворюється загальна жовчна протока, яку не допускається перев`язувати при проведенні холецистектомії. На лапаротомну рану накладають двоповерховий шов.

Післяопераційний догляд. Тварині згодовують корми з низьким вмістом жирів.

3.6 Анастомоз жовчної протоки в собаки і кішки

Показання. Розрив загальної жовчної протоки.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному положенні при медіанній преумбілікальній лапаротомії або на лівому боці при паракостальній.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Якщо захворювання перебігає тривалий час, то тварині додатково попередньо ін`єктують вітамін К, тому що відбувається недостатнє всмоктування жиророзчинного вітаміну з кишечнику.

Один кінець тонкої поліхлорвінілової (ПВХ) трубки, діаметр якої дозволяє її в жовчну протоку нагрівають і надають йому форму оливи.

Виконують передпупкову лапаротомію по білій лінії живота або паракостальний розріз з правого боку. Після лапаротомії вводять розширювач черевної порожнини, відводять у бік квадратну і праву медіальну частки печінки за допомогою шпателя Ревердіна і доходять до жовчного міхура і жовчної протоки.

Місце розриву жовчної протоки можна визначити за виділенням жовчі натисканням на жовчний міхур, або шляхом витискання жовчі з проксимальної частини жовчної протоки. Після оголення проксимальної й периферичної кокси жовчної протоки краї рани освіжають і вирівнюють. Підготовлену трубку із ПВХ вводять у протоку таким чином, щоб один кінець її ввійшов у дванадцятипалу кишку на 5-10см. Після цього в кінець трубки, якому надали форму оливи, просувають по проксимальній куксі на 1-2см у напрямку до печінки. Рану жовчної протоки зашивають над трубкою 4-6-ма стібками вузлового шва. Шви накладають атравматичною голкою, шовним матеріалом №1, які повільно розсмоктуються. Зверху шов покривають сальником. На лапаротомну рану накладають двоповерховий шов.

Трубка із ПВХ через деякий час самостійно виводиться із кишечника!

3.7 Резекція крайньої плоті при фімозі в бугая

Показання. Неможливість виходу статевого члена з препуціального мішка. Фімоз може бути уроджений і набутий. Уроджений фімоз спостерігається при гіпоплазії статевого члена і крайньої плоті. Набутий фімоз може бути наслідком різних патологічних процесів як у ділянці крайньої плоті, так і за її межами.

Серед патологічних процесів найчастіше спостерігають рубцеве звуження препуціального отвору, запальні процеси в крайній плоті й новоутворення біля препуціального отвору.

Бугаїв з уродженим фімозом каструють. При набутому фімозі лікування повинно бути спрямовано на ліквідацію основного захворювання.

Фіксація. Бугая фіксують в лежачому положенні.

Знеболювання. Провідникова анестезія статевого члена з додатковою інфільтрацією шкірно-фасціальних шарів крайньої плоті 1%-ним розчином новокаїну. Ін`єктують нейролептик, застосовують наркоз.