Проведення хірургічної операції ануса та прямої кишки у тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Оперативна хірургія - наука, яка вивчає правила і способи виконання хірургічних операцій. Як навчальна дисципліна вона дає теоретичні основи і прищеплює технічні навички хірургічного оперування тварин. Провідним моментом оперативної хірургії, який забезпечує успіх операції, є техніка її виконання. Водночас хірургічну операцію не можна вважати лише місцевим втручанням, оскільки вона охоплює весь організм в цілому, що вказує на тісну взаємодію оперативної хірургії як науки з іншими дисциплінами: анатомією, фізіологією, патологічною фізіологією, фармакологією. Ветеринарна оперативна хірургія, використовуючи і вдосконалюючи способи і методи оперативних втручань, накреслюючи шляхи обґрунтованої розробки нових операцій, вирішує конкретні господарські завдання, а саме: відновлення у найстисліші строки втраченої або зниженої продуктивності тварин і наступне підвищення її; поліпшення або відновлення робочих властивостей тварин; сприяння найшвидшому відтворенню стада; якісне і кількісне поліпшення м'ясної, вовнової і молочної продуктивності тварин.

Хірургічна операція (від лат. оpera - дія) являє собою сукупність механічних впливів на орган і тканини переважно з лікувальною чи діагностичною метою. Виходячи з господарських потреб окремі операції виконують і на здорових тваринах. Йдеться насамперед про кастрацію самціві самок для відновлення або підвищення продуктивності і господарської цінності. Винятком є оперування з гуманних міркувань, з метою фізіологічного експерименту, а також для покращення екстер'єру.Кожній операції передує діагноз, який ставлять на основі ретельного клінічного, а іноді і рентгенологічних, лабораторних та інших спеціальних досліджень. Показання до операції можуть бути абсолютними - indicatio vitalis (наприклад, злоякісне новоутворення, випадання нутрощів, зміщення і защемлення внутрішніх органів, гостра непрохідність дихальних шляхів, кровотеча, пневмоторакс, тимпанія рубця, сичуга, сліпої кишки, закупорка сечовивідних шляхів) і відносними, коли можна не оперувати, щоб не завдавати шкоди здоров'ю тварини (доброякісне новоутворення, незащемлена грижа тощо).

Протипоказання до операції зумовлюються загальним станом тварини в даний момент. Це можуть бути вік, схуднення, загострення процесу, неоперабельність через великі ураження, великий строк вагітності або стан статевої охоти. Операції не можна виконувати до зняття карантину в господарстві, неблагополучному щодо гостро інфекційного захворювання, властивого тваринампевного виду (бешиха і чума свиней, сибірка та ін). Виняток становлять лише невідкладні випадки, що потребують екстреного втручання. При цьому операція повинна бути виконана з дотриманням усіх правил особистого захисту і запобігання поширенню захворювання. Масових операцій слід уникати в господарствах. Які не мають належних умов для післяопераційного утримання тварин. Не можна оперувати тварин перед їх перегоном або в період масових профілактичних щеплень (оперують не раніше як за два тижні до щеплень і через такий самий строк після їх закінчення).Будь-яка операція, пов'язана з ризиком для тварин, повинна виконуватись за згодою юридичного власники тварини або його представника (голови колгоспу, директора держгоспу або іншої довіреної особи власника тварини). Якщо йдеться про тварину, що є суспільною або державною власністю, то лікар, усвідомлюючи необхідність операції, зобов'язаний наполягти на її виконанні, а у невідкладних випадках оперувати, не чекаючи згоди.

Операції поділяють на дві основні групи: криваві, що супроводжуються порушенням цілісності шкіри, слизових оболонок і кровотечею із судин, та безкровні, при яких цілісність зовнішніх покривів не порушується (вправлення вивихів, зондування, катетеризація, накладання пов'язок тощо).

Залежно від мети розрізняють операції лікувальні, діагностичні, економічні (виконують виключно за господарськими показаннями - наприклад, кастрація); експериментальні (виконують для створення моделей хвороб з метою фізіологічних експериментів при вивченні життєдіяльності організму або функцій його окремих органів).

Серед лікувальних операцій за їх терміновістю виділяють екстрені, термінові і нетермінові. Екстрені операції виконують при наявності загрози життю (асфіксія, кровотеча, защемлення або випадання нутрощів, тимпанія рубця тощо). Термінові операції показані в тих випадках, коли відкладання її на тривалий час може призвести до швидкого розвитку захворювання.. Йдеться в першу чергу про злоякісні новоутворення, оскільки їх розвиток може спричинити появу метастазів. Нетермінові (планові) операції проводять з таким розрахунком, щоб не завдати шкоди здоров'ю тварини і максимально врахувати інтереси господарства. За своїм характером операції можуть бути радикальними (від лат. radix - корінь), тобто повністю усувати причину хвороби, і паліативним - (від лат. palliates - одягнений у плащ, прихований), які повинні тимчасово полегшити стан хворого усуненням або зменшенням небезпечного чи важкого симптому хвороби, щоб продовжити життя і використання господарських цінностей тварини. До останніх належить трахеотомія (при непрохідності верхніх дихальних шляхів, яку неможливо усунути), невротомія (вирізування частини нерва для усунення болючості на певній ділянці кінцівок і пов'язаної з нею кульгавості), видалення рідини при водянці та ін.

Коли оперують на неінфікованих органах і тканинах, операцію називають асептичною, або чистою; в решті випадків операції є гнійними. Існують також операції пластичні (для виправлення форми, відновлення протяжності і функцій пошкоджених органів і тканин) і косметичні (для поліпшення зовнішнього вигляду тварин - наприклад, ампутація вушних раковин і хвоста у собак тощо).

Більшість операцій виконують в один прийом, але якщо тварина слабка, існує загроза сильні кровотечі, розвитку шоку та інших ускладнень, іноді оперують у два прийоми. Такі операції називають двомоментними.

Виконання будь-якої операції складається з трьох послідовних дій: оперативного доступу, оперативного прийому і заключного етапу. Оперативний доступ передбачає оголення ураженого органа або паталогічного осередка, порушенням цілісності покривів, стінок порожнин. Доступ має буту раціональним, щоб при мінімальному пошкодженні тканини розріз забезпечував оптимальні умови для огляду і необхідних дій на органі. Для більшості операцій визначені положення і характер оперативного доступу. Однак в окремих випадках (при зміщенні внутрішніх органів, наявності паталогічних осередків у місцях підходу до ураженого органа) вибір раціонального доступу нерідко ускладнений. За цих умов необхідно врахувати всі умови оперування, зміни анатомо топографічних відношень у вигляді операції (зміщення сичуга при його здутті, зрощення оболонок сім'яникового мішка, обширні новоутворення або зрощення в черевній порожнині).

1. Анатомо-топографічні дані ануса і прямої кишки

Пряма кишка - Intestinum rectum - це короткий кінцевий відділ прямї кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником - anus. Підвішена на короткій брижі. Її початкова частина вкрита серозною болонкою, а кінцева - адвентицією, що з'єднує пряму кишку з прилеглими органами. Слизова оболонка прямої кишки в кінцевій частині вистелена багатошаровим плоским епітелієм і, переходячи на стінки

ануса, утворює поздовжні складки. В слизовій облонці містяться численні слизові залзи, що виділяють велику кількість слизу. В підслизовому шарі є багато венoзних сплетень.

Пряма кишка й відхідник прикріплюються м'язами і зв'язками до перших хвостових

хребців і кісток таза (прямокишково - хвостовий м'яз, м'ях - підіймач відхідника,

підвішуючи зв'язка відхідника).

У тазовій порожнині пряма кишка дещо розширюється і утворює ампулу прямої кишки - ampula recti, яка слабко розвинута у великої рогатої худоби.

Відхідниковий (анальний) канал - canalis analis - пристосований для затримання калових масс. Він утворений коловим шкірно м'язовим валиком і відхідниковим отвором. Шкіра відхідника не має волсся, на ній багато потових і сальних залоз. Вона звернена в середину відхідника і утворює шкірну зону - zona cutanea, яка переходить у слизову оболонку

проміжної зони - zona intermedia. Остання вистелена багатошаровим плоским епітелієм, не містить залоз і відділена від шкірної зони відхідниеов - шкірною лінією - linea anocutanea, а від слизової оболонки прямої кишки - відхідниково-ректальною лінією - linea anorectalіs.

На проміжній зоні виділяється стовпчаста зона відхідника - zona columnalis ani - з поздовжніми складками.

Відхідник має два стискачі: внутрішній - m. Sphincter ani internus з непосмугованої

м'язової тканини і зовнішній - m. Sphincter ani externus з посмугованої м'язової тканини.

У великої рогатої худоби м'язова оболонка прямої кишки товща, ніж у попередніх

відділах, і має кілька кільцевих перехватів, щ слід враховувати під час обстеження корови (ректально) на тільність. Стовпчастої зони немає.

У коня відхідник втулкоподібно виділяється каудально на 3 - 4 см. Стовпчастої зони немає.

У свині відхідник розміщений на рівні 3-4 хвоствого хребця.

У собаки в шкірній ділянці відкриваються численні отвори залоз відхідника - gll. Anales. На латеральній стінці відхідника розміщена відхідникова пазуха - sinus analis. В останню відкриваються отвори при відхідникових залоз - gll. Paranalis, які виділяют темн сіру рідину з неприємним запахом

2. Які зустрічаються аномалії ануса і прямої кишки

До аномалій відносять непрогресуючі відхилення від притаманних цій біологічній групі органів властивостей, які виникають у процесі розвитку організму до (антенатальні аномалії) та після(постнатальні аномалії) народження. У поняття аномаліявходять морфологічні зміни різного ступеня, в тому числі й важкі порушення ембріонального розвитку. Уроджені аномаліїї прямої кишки і анального отвору спостерігають частіше в поросят,рідше- в телят і цуценят, і ще рідше в інших видів тварин.

Діагностують такі різновидності аномалій: відсутність ануса, відсутність прямої кишки, відкривання прямої кишки в піхву, випадіння прямої кишки.

Відсутність ануса

Відсутність ануса найчастіше зустрічається в телят, ягнят, поросят, козенят і цуценят. Пряма кишка закінчується сліпим кінцем під шкірою на тому місці, де повинен бути анальний отвір. Через кілька днів після народження тварини в сліпому кінці прямої кишки нагромаджується меконій і спостерігається випинання шкіри. Такі поросята можуть жити тривалий час - 30-35, а інші тварини -7-14 днів. Вони різко відстають у рості, мало ссуть, черево в них часом здувається, вони непокояться, і якщо не надати їм лікарської допомоги, гинуть.

Відсутність прямої кишки

Анальний отвір має нормальний вигляд, а пряма кишка, не доходячи до анального отвору, закінчується сліпим кінцем. При дослідженні пальцем через задній прохід інколи можна виявити сліпий кінець прямої кишки, який наповнений твердим меконієм. Проте бувають випадки, коли він далеко від анального отвору і його можна виявити тільки зондуванням. Тварини з такою аномалією непокояться, в них спостерігаються часті позиви до випорожнення, але калові маси не виходять.

Часто такі випадки не діагностують і правильний діагноз ставлять тільки після розтині трупа.

Відкриття прямої кишки в піхву

Задній прохід відсутній. Пряма кишка відкривається в піхву через її верхню стінку. Цей отвір у 2-3 місячних свинок знаходиться на глибині 1-2 см і має діаметр 10 - 15 мм. Калові маси виходять назовні через піхву. Загальний стан свинок є задовільним, однак при годівлі грубими кормами у прямій кишці нагромаджується значна кількість калових мас. Після видалення калових мас за допомогою клізми загальний стан тварини стає задовільним.

3. Список необхідних інструментів, шовного та перев'язувального матеріалів

Шовні матеріали

Перше використання ниток рослинного походження описано в китайському трактаті про здоров'я за 2000 років до нашої ери. Є також описи Шовних Матеріалів (ШМ) у єгипетських папірусах. Планомірне використання ШМ у хірургії починається з 19 століття. Першим широко впровадженим у клінічну практику ШМ був кетгут. У цей час ШМ розглядають як мініпротез, що залишається в тканинах. Від його якості, хімічного складу, структури матеріалу залежить реакція тканин на його імплантацію, результат операції.

Вимоги до ШМ вперше почали формулювати в 19 столітті. Так, Н.І. Пирогов в «Началах военно-полевой хирургии» писав: «…той матеріал для шва найкращий, котрий:

А) заподіює найменше подразнення в каналі проколу;

Б) має гладку поверхню;

В) не всмоктує в себе рідину з рани, не розбухає, не переходить у шумування, не стає джерелом зараження;

Г) при достатній щільності й тягучості тонкий, не об'ємистий і не склеюється зі стінками проколу. От ідеал шва.»

Сучасні шовні матеріали повинні відповідати наступним вимогам:

Мати оптимальні механічні характеристики - міцність, гнучкість, коефіцієнт тертя, пружність і еластичність. Міцність нитки повинна перевершувати міцність рани на всіх етапах її загоєння й забезпечувати формування надійного вузла.

Універсальність застосування при різних видах оперативних втручань.

Атравматичність, тобто гладкість поверхні нитки, що забезпечує мінімальні пошкодження в тканинах при протяганні нитки.

Інертність і безпечність в застосуванні - відсутність усякої реакції тканин на шовний матеріал, а також відсутність токсикологічного, алергенного, канцерогенного та тератогенного впливу на організм.

Відсутність капілярності й здатності всмоктувати в себе рідину й пропускати її між волокнами.

Шовні матеріали, що розсмоктуються, повинні мати строки біодеградації, які перевищують строки формування повноцінного рубця. Після виконання своїх функцій такі шовні матеріали повинні повністю розсмоктуватися, продукти деструкції ниток повинні включатися в метаболічні процеси в організмі, не роблячи негативного впливу на них.

Мати гарні маніпуляційні властивості.

Легко піддаватися стерилізації, не втрачаючи при цьому фізичних властивостей.

Класифікація шовних матеріалів

Шовні матеріали розділяють по декількох ознаках:

1. По здатності до біодеструкції (розсмоктуванню) у тканинах організму

Нитки, що розсмоктуються (що абсорбуються)

Нитки, що не розсмоктуються

2. По будові нитки:

мононитка (монофіламентна нитка). У перетині така нитка являє собою однорідну структуру із гладкою поверхнею.

Комплексна нитка (полінитка, поліфіламентна нитка) у перетині складається з безлічі ниток.

Залежно від способу з'єднання розрізняють три види:

кручена - волокна скручені по осі;

плетена - волокна сплетені подібно канату;

нитка з покриттям - плетена нитка з покриттям спеціальним полімерним матеріалом для кращого проходження через тканини.

3.По джерелу виробництва:

натуральні

синтетичні

4. По товщині нитки:

Товщина нитки може вимірятися в європейській метричній системі (Metric) або в американській системі умовних одиниць (USP). Метричний розмір для кожного діапазону діаметрів нитки відповідає десятикратному збільшенню значення мінімального діаметра в мм цього діапазону.

Шовні матеріали, що розсмоктуються (абсорбуються)

Біологічного походження: кетгут

Виробляється з очищеної сполучної тканини підслизового шару кишечнику овець або серозного шару тонкого кишечнику великої рогатої худоби. Розсмоктується в тканинах під дією протеолітичних ферментів. Час розсмоктування (втрата міцності на розрив до 50%) - 7-12 днів. Для збільшення строків розсмоктування кетгут можуть обробляти солями хрому (хромований кетгут), що втримує тканини в 2 рази довше полірованого. Кетгут віддаляється з організму ензиматичною дією - полірований кетгут протягом 70 днів, хромований - 90 днів. Варто враховувати, що строки розсмоктування кетгуту важко прогнозувати, й залежать вони від виду тканини в яку він імплантований, ступеня кровопостачання тканини, індивідуальної реакції організму, імунного статусу й температури тіла Кетгут є моноволокнистою ниткою, що легко простягається через тканину, гладко лягає, затягається в міцні вузли. Викликає помірну запальну реакцію тканин. Колір нитки: незабарвлений (солом'яний) колір для полірованого кетгуту й темно-коричневий колір для хромованого кетгуту. кетгут

Синтетичні: Полігликолікова кислота (ПГК), Полігликолева кислота, Полідіаксанон, Сополімер (гликолід 90% і L-Лактид 10%), Полігликонат, Сополімер гликоліда й епсілон-капролактона Існують як монофіламентні, так і поліфіламенті матеріали. Головна перевага синтетичних матеріалів, що розсмоктуються, - прогностичність втрати міцності й строків розсмоктування. Строк розсмоктування практично не залежить від типу тканин, умов кровопостачання, ферментативної й імунної активності організму, тому що розсмоктування відбувається гідролізом. Крім того, матеріали мають високу міцність, відносною інертністю й гарними маніпуляційнимі властивостями. Мають широку область застосування. Дозволяють досягати кращого косметичного ефекту. Монофіламентні нитки уступають по міцності поліфіламентним ниткам, причому багато міцності втрачають у вузлі (до 40-50%), що вимагає застосування нитки більшого діаметра.

1. Шовні матеріали, що не розсмоктуються

Біологічного походження: шовк.

Має чудові маніпуляційні властивості. Однак, має виражений ґнотовий ефект і іноді може викликати реакції тканин. Володіє вираженою сорбційною здатністю, що може служити резервуаром поширення інфекції. Призначається для загального використання при з'єднанні й/або зближення м'яких тканин. Волокна шовку містять білки, що із часом приводить до втрати міцності. Не повинен використовуватися там, де потрібне постійне збереження міцності швів на розтяг. Колір нитки: плетені нитки чорного кольору або кручені незабарвлені нитки.

Синтетичні: мають помітно низькі ціни, зручні в стерилізації й виробництві. Різноманітний асортимент ниток дозволяє вибрати матеріал для використання в специфічних областях, однак, вони не задовольняють основній вимозі до шовних матеріалів - біодеградації. Шовні матеріали, що не розсмоктуються постійно перебувають у тканинах і за певних умов, через роки можуть служити причиною запальних ускладнень. У зв'язку із цим, сфера їхнього застосування поступово звужується. Проте, є певні показання до їхнього застосування:

- протезування тканин;

- шви на тканинах, що випробовують натяг протягом тривалого строку після операції або при операціях на тканинах, що погано гояться.

Правила зберігання шовного матеріалу:

1) Не використовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці. За звичай для шовних матеріалів, що розсмоктуються, термін придатності становить 3 роки, для тих, що не розсмоктуються - 5 років. До кінця терміну придатності міцність ниток трохи знижується, у цьому випадку варто застосовувати нитку на один умовний розмір більше.

2) Зберігати при кімнатній температурі. Не допускається зберігання при негативних температурах і температурах вище 30С, внаслідок чого відбуваються зміни у фізичних властивостях ниток і знижується міцність.

3) Уникати контакту з вологою.

4) Шовний матеріал не підлягає повторній стерилізації й зберіганню в антисептичних розчинах.

5) Відкритий і невикористаний шовний матеріал підлягає утилізації.

Пінцет хірургічний застосовують для фіксації всіх видів м'язової тканини на кінці однієї бранші є два гострі зубчики, а другої - один. Це дає змогу фіксувати тканини так, щоб вони не висковзали з пінцета.

Пінцет анатомічний - на дотичних поверххнях браншів є поперечні насічки. Застосовуюсь його при операціях на внутрішніх органах

Хірургічні голки:

Призначені для зшивання тканин, мають вушко (багаторазового застосування) для фіксації нитки на кінці, протилежному колючому. Вони бувають прямі (зараз практично не використовуються) або мають вигін різного ступеню. Хірургічні голки розрізняють за довжиною і формою перерізу вістря, а також за формою вушка -- с розрізним або нерозрізним вушком

Колюча Тіло голки кругле, більш пласка в середині для кращого захвату в голкотримаче. Конічне, дуже гладке вістря голки полегшує проникнення

Застосовують переважно при роботі с внутрішніми органами. Ці голки стандартно використовують для накладення анастомозів, при з'єднанні м'яких однорідних тканин (м'язів, фасцій, слизових оболонок і т.п.)

Ріжуча

Трикутний переріз на всьому протязі з ріжучою кромкою внутрішнього напрямку. За рахунок третій ріжучій кромці голка набуває підвищену міцність в області вістря і легше проколює тверді тканини

Використовуються для зшивання щільних тканин, шкіри.

Зворотньо-ріжуча

Трикутний переріз на всьому протязі із зовнішньою ріжучою кромкою. За рахунок третій ріжучій кромці голка набуває підвищену міцність в області вістря і легше проколює тверді тканини. Найкраща для вузлового шва, який витримує постійний натяг. За рахунок того, що гладка основа голки повернуто до рани, при затягуванні шва є менше шансів його прорізати

Викристовується для зшивання щільних тканин, шкіри

З притупленим наконечником

Голка кругла в перерізі зі згладженим (притупленим) наконечником. Тупий кінець забезпечує збереження судин и сухожилків при прошиванні

Використовується для зшивання паренхіматозних органів, шийки матки, печінки.

Ножиці Купера. Бранші цих ножиць зігнуті по площині. Ними користуються для вистигання волосяного покриву, препарування тканин у глибині(наприклад для екстирпації новоутворень), розтину перев'язувального матеріалу. Інді їх також застосовують у закритому вигляді для тупого розшарування тканин.

Гемостатичний пінцет Пеана. На одному кінці бранші інструменту є кільця для тримання пінцету руками, а на другому - довгі або овальні губки з поперечними насічками на дотичних поверхнях для фіксації судин.

Черевастий скальпель. У цього скальпеля лезо має випуклу форму по відношенню до поздовжньої осі. Його застосовують для розтину всіх тканин. Ним можна робити розрізи різної довжини, будь якої форми й на різну глибину

Гострокінцевий скальпель має довге вістря. Лезо і спинка клинка сходяться під гострим кутом по відношенню до поздовжньої осі. Застосовують його для проколювання і препарування тканин. Щоб виконати прокол на необхідну глибину, клинок скальпеля обмежують пальцями.

Жолобуватий зонд має плоску ручку за яку тримають інструмент, а поздовж всієї його осі є жолобок. Він може бути прямим або зігнутим або мати ґудзикувате потовщення. Під час розтину м'яких тканин і фасцій зонд підводять під них, а по його жолобку ведуть скальпель і виконують розріз. При цьому нижче прилеглі органи, судини і нерви не пошкоджуються.

4. Підготовка операційного поля, рук, інструментів, шовного та перев'язувального матеріалів

Профілактичні заходи загального характеру при проведенні хірургічних операцій у тварин включають:

а) організацію стаціонарних i польових операційних;

б) боротьбу з повітряно-крапельною інфекцією;

в) вивчення та врахування епізоотичної ситуації;

г) організацію зоогігієнічного догляду та підготовку тварин до операції;

д) підвищення захисних сил організму.

Підготовка рук хірурга

Ретельна підготовка рук хірурга та його асистентів перед операцією має запобігти контактному мікробному забрудненню раниРаніше вважалося, що передопераційна підготовка рук повинна забезпечити повне знешкодження мікроорганізмів на шкірі. Однак виявилося, що таке завдання є недосяжним. При будь-якому безпечному способі антисептичної обробки рук частина мікробів залишається у шкірі,особливо у волосяних мішечках, у вивідних протоках потових і сальних залоз.

Техніка хірургічної антисептики рук. Підготовку рук перед операцією проводять у кілька послідовних етапів. Спочатку шкіру рук механічно очищають, потім знезаражують хімічними антисептиками і дублять.Руки готують від кінчиків пальців до ліктів, дотримуючись наступних правил:

1) коротко обрізають нігті та очищають піднігтьові простори;

2) миють пальці, кисті та передпліччя, утримуючи весь час руки так,щоб вода збігала з кисті до ліктя, а не навпаки;

3) особливо ретельно миють щіточкою піднігтьові простори, нігтьові валики, між пальцьові складки і бокові поверхні пальців, кисті та передпліччя;

4) праву і ліву руки обробляють однаковий час;

5) спочатку миють долонну, а потім тильну поверхню кожного пальця, нігтьове ложе, міжпальцьові складки, потім послідовно обробляють долонну і тильну поверхні лівої і правої кисті, лівого і правого зап'ястя, лівого і правого передпліччя до меж ліктьового суглоба; 6) після миття руки висушують стерильними серветками і лише потім обробляють антисептиком

Механічне очищення рук має забезпечити їх підготовку до знезаражування антисептиками. Воно дозволяє видалити з шкіри до 60-80 % мікроорганізмів та продукти, які є їх живильним середовищем (бруд, жиропіт, лусочки епідермісу). Для цього руки миють з милом (використання антисептичного мила необов'язкове), рідше 0,5 %-ним розчином аміаку. При цьому для обробки навколонігтьових та міжпальцьових ділянок використовують попередньо дезінфіковані м'які щітки. Знезараження шкіри здійснюють хімічними антисептиками. Вони повинні відповідати таким вимогам: мати широкий спектр антибактеріальної дії, яка швидко досягає максимальних значень на поверхні шкіри; достатньо високу бактерицидну активність; тривалий залишковий ефект; бути достатньо індиферентними щодо шкіри; відзначатися простотою приготування і використання.

Дублення шкіри має на меті звузити її пори, щоб запобігти виходу на поверхню мікроорганізмів з вивідних протоків сальних і потових залоз.

Під дією дубильних речовин тимчасово знижується тургор поверхневих шарів шкіри, що зумовлює закриття вивідних протоків. Низка антисептиків (аліфатичні спирти з коротким ланцюгом - етанол, пропанол, ізопропанол та їх суміші з йодофорами чи поверхнево-активними антисептиками) мають водночас бактерицидні та дубильні властивості. Дублення шкіри можна замінити покриттям рук тонкими антисептичними плівками. Способи підготовки рук із застосуванням поверхнево-активних антисептиків та окислювальних систем (рецептура “С-4” тощо) виключають необхідність цього етапу.

Підготовка рук способом Рубленка. В основі способу лежить використання сучасних, доступних для практики поверхнево-активних антисептиків:

І варіант - чисті руки двічі по 3 хв протирають ватним тампоном, зволоженим 1 %-ним водним розчином дегміну чи етонію. Піну з рук знімають стерильною серветкою;

ІІ варіант складається з двох етапів: руки миють 2-3 хв з милом теплою водою, висушують стерильною серветкою, а потім протягом 5 хв їх протирають тампоном, зволоженим 0,2 %-ним спиртовим розчином декаметоксину чи 1 %-ним розчином мірамістину. Асептичний ефект в обох випадках зберігається протягом 2-3 год.

В умовах ветеринарної практики дуже зручно обробляти руки церигелем. На сухі чисті руки наносять препарат у кількості 3-4 мл і протягом 8-10 с ретельно розтирають. Руки висушують на повітрі або під феном, при цьому пальці не стуляють, тримають їх трохи зігнутими, щоб утворилася стійка плівка. Після операції вона легко знімається спиртом чи гарячою водою. Такий спосіб знезаражування рук особливо зручний при невеликих за об'ємом оперативних втручаннях в умовах, несприятливих для шкіри рук (гнійна інфекція).

Підготовка операційного поля

Загальний принцип підготовки операційного поля аналогічний розглянутому щодо підготовки рук. Він включає депіляцію, механічну обробку, антисептику шкіри та її дублення, ізоляцію операційного поля від оточуючих ділянок тіла тварини.

При цьому перші два етапи краще проводити за межами операційної. При цьому тварині за необхідністю призначають седативні засоби.

Депіляція - це видалення волосяного покриву вистриганням з наступним голінням. Волосся (шерсть) видаляють за допомогою ножиць чи стригальної машинки на достатньо великій ділянці, щоб при необхідності розріз можна було подовжити. При цьому зрізане волосся краще прибирати пилососом. При можливості гоління проводять заздалегідь, щоб зменшити подразнення шкіри. Проте найчастіше епіляцію виконують безпосередньо перед операцією на вже фіксованій тварині після транквілізації або наркозу.

Механічну підготовку з одночасним знежирюванням здебільшого проводять 0,5 %-ним розчином аміаку, 70 %-ним етанолом, ефіром, бензином, водними розчинами миючих засобів. Вона передбачає ретельне очищення шкіри операційного поля від бруду, жиропоту, злущеного епітелію, крові. Шкіру протирають протягом 2-3 хв ватним тампоном чи марлевою серветкою, просоченими вищезгаданими засобами. Спочатку ретельно обробляють центральну частину операційного поля, поступово переходячи до периферії і змінюючи тампони. Після цього шкіру висушують стерильним тампоном.

Знезараження шкіри здійснюють за допомогою антисептиків, протираючи ними шкіру протягом кількох хвилин. Більшість з них мають також і дубильні властивості - це 5 %-ний спиртовий розчин йоду (спосіб Гроссіха - Філончикова), 10 %-ний водний розчин калію перманганату (спосіб Миша), 5 %-ний розчин формаліну (спосіб Борхера), 1 %-ний спиртовий розчин діамантового зеленого (спосіб Баккала). Останнім часом у світовій практиці перевагу надають спиртам: 40-60 %-ному пропанолу, 60-70 %-ному ізопропанолу, 70-80 %-ному етанолу. Вони через 15-30 с знижують число аутогенних та занесених мікроорганізмів на 1,5-2,5 Lg10 та утримують його на цьому рівні протягом 3-х год. На кафедрі хірургії Білоцерківського держагроуніверситету для знезаражування шкіри з успіхом застосовують 1 %-ні розчини йодофорів, дегміну, хлоргексидину, дезоксону, етонію, 2,4 %-ний розчин первомуру. Операційне поле змащують антисептиком кілька разів: після механічного очищення, безпосередньо перед розрізом тканин чи після місцевої анестезії, до і після накладання швів. Поле протирають антисептичними розчинами за допомогою тампонів, марлевих серветок, які намотують на палички чи утримують інструментами (пінцет, тампонні щипці Майєра тощо).

Підготовку операційного поля проводять з центру до периферії, а за наявності розітнутого гнійного вогнища діють навпаки.

Для ізоляції операційного поля використовують стерильне простирадло або серветки, щоб запобігти забрудненню рани пилом, лупою, волосинами з оточуючих ділянок шкіри тварини (рис. 7). В окремих випадках використовують прогумований матеріал з прорізом у центрі. Матеріал для ізоляції операційного поля фіксують до шкіри в межах передбачуваного розрізу хірургічними зажимами для білизни Бакхауза чи Шеделя, або швами.

Нещодавно запропоновано зручний спосіб ізоляції операційного поля липучими полімерними антисептичними плівками, через які роблять розріз шкіри.

Слизові оболонки готують до операції наступним чином: ділянки шкіри на межі зі слизовими обробляють, як показано вище, а потім кон'юнктиву промивають теплими розчинами етакридину лактату (1:1000), фурациліну (1:5000), борної кислоти (3-4 %-ний). Слизові ротової і носової порожнин, крім згаданих антисептиків, промивають 0,1-0,2 %-ним розчином калію перманганату, 1%-ними розчинами йодофорів. Слизові оболонки прямої кишки, статевих органів обробляють 1-2 %-ними розчинами лізолу, молочної кислоти, калію перманганату, але перевагу слід надавати 2,4 %-ному розчину первомуру або водному розчину хлоргексидину біглюконату (1:1000).

Стерилізація шовного матеріалу

Повноцінна стерилізація шовного матеріалу - один із методів профілактики імплантаційної інфекції. Перевагу слід надавати промисловій стерилізації ниток, які постачають герметично упакованими, що гарантує їх зберігання тривалий час. Методи промислової стерилізації шовного матеріалу, залежно від його виду, ґрунтуються на дії іонізуючої радіації, високих температур, газів і парів хімічних речовин.

Для з'єднання тканин використовують шовкові, бавовняні, льняні та синтетичні нитки, кетгут, а також металевий дріт. Останній, переважно, виготовляють із нержавіючої хромонікелевої сталі й стерилізують разом з інструментами кип'ятінням.

На сьогодні найбільш поширеним у вітчизняній ветеринарній хірургії шовним матеріалом є шовк, але він не повною мірою задовольняє хірурга, особливо щодо вимог асептики, оскільки викликає значну реакцію тканин, має велику капілярність, яка сприяє проникненню мікроорганізмів у товщу тканин, потребує ретельного знезараження.

Льняні та бавовняні нитки достатньо міцні, більш інертні в тканинах, порівняно з шовком просто стерилізуються, не втрачаючи при цьому своєї міцності, проте легко просочуються кров'ю, що збільшує ризик інфікування. Однак, порівняно із шовком, вони легше і скоріше інкапсулюються, тому загроза утворення лігатурних нориць при їх використанні менш вірогідна.

Синтетичні нитки (капрон, лавсан, перлон, нейлон та інші) міцніші за натуральні, інертні в тканинах, але важче зав'язуються в тугий вузол.

Всі сучасні методи стерилізації шовного матеріалу включають такі етапи: механічне очищення, обезжирювання, стерилізацію, дублення та імпрегнацію антисептиком. Одна операція може містити кілька етапів.

Бавовняні, льняні та синтетичні нитки розрізують на шматки потрібної довжини, миють з милом, а потім, намотавши на котушки, стерилізують в автоклаві протягом 20 хв при 132 °С та тиску 0,2 МПа або ж кип'ятять 20 хв у дистильованій воді. Потім їх заливають 96 %-ним спиртом, де й зберігають.

За способом Гросс-Барталемі льняні та бавовняні нитки на добу занурюють у 4%ний водний розчин формаліну, після чого вони стають більш міцнішими і довше зберігають у тканинах свої антисептичні властивості.

Одним із методів стерилізації таких ниток є кип'ятіння протягом 20 хв у розчині фурациліну (1:5000) з наступним зберіганням у спирт-фурациліні (0,1 г фурациліну на 70 %-ному етанолі).

Крім того, льняні, бавовняні та синтетичні нитки можна стерилізувати так, як і шовкові. Стерилізація шовку кип'ятінням сильно зменшує міцність його ниток.

Стерилізація шовку. Наведені раніше в навчальних посібниках з оперативної хірургії способи стерилізації шовку (за Кохером, Деніцом та інші) з використанням сулеми (ртуті дихлориду), незважаючи на позитивні сторони (висока ефективність, утворення в тканинах ртутного альбумінату, що сприяє кращому вживленню шовку в тканини та швидкому загоєнню рани), через надмірну токсичність розчину слід вважати неприйнятними.

Спосіб Садовського. Спочатку нитки миють у гарячій воді з милом, полощуть, намотують на котушки по 4-5 м і занурюють у 0,5 %-ний розчин аміаку на 15 хв. Потім переносять на 15 хв у 2 %-ний розчин формаліну на 65 %-му етанолі (формальдегід - 2,0, спирт етиловий 96 % -68,0, дистильована вода - 30,0), де потім і зберігають.

Спосіб Першина. Мотки шовку миють гарячою водою з милом, просушують, намотують на котушки. Потім обезжирюють протягом 12-24 годин в ефірі й кладуть у спиртовий розчин діоциду 1:1000 на 24 години для стерилізації, дублення та імпрегнації. Зберігають у розчині діоциду 1:5000.

Стерилізація кетгуту. Кетгут належить до шовного матеріалу, який розсмоктується. Сирий кетгут може бути дуже забруднений патогенними мікроорганізмами, в тому числі спороносними. Це пов'язано з тим, що його виготовляють із підслизового шару кишечнику вівці, з пуповини, навколоплідних оболонок, сухожилків оленя, сухожилків хвоста щура, серозної оболонки кишки (серозофіл). Зважаючи на це, при стерилізації кетгуту виникають певні труднощі, тим більше, що він не підлягає кип'ятінню.

Найкраще використовувати кетгут, який стерилізується промисловим шляхом та зберігається в ампулах чи пластикових упаковках. Проте, досить часто виникає необхідність його стерилізації в умовах виробництва. Труднощі його тривалого зберігання полягають в тому, що необхідно забезпечити не лише стерильність кетгуту, але й еластичність його ниток. У зв'язку з цим, найчастіше кетгут зберігають в антисептичних розчинах, які містять певну кількість гліцерину (етиловий спирт 96 % -90,0, гліцерин - 6,0, вода дистильована - 4,0).

Спосіб Покотило. Кетгут кладуть на 72 год у 4 %-ний водний розчин формаліну, а зберігають у спирт-гліцериновому розчині (спирт -90,0, гліцерин - 6,0, вода - 4,0).

Спосіб Садовського-Котилєва. Кетгут спочатку кладуть на 30 хв у 0,5 %-ний розчин аміаку, а потім переносять його на 30 хв у 2 %-ний розчин формаліну на 65 %-ному спирті.

Стерилізація інструментів

У сучасних умовах інструменти стерилізують кип'ятінням, хімічними способами, рідше з цією метою використовують автоклав, прожарювання, сухоповітряний та газовий способи.

Найбільш широко у ветеринарній практиці використовують кип'ятіння інструментів у металевих кип'ятильниках-стерилізаторах. За відсутності останніх можна застосувати емальований посуд з кришкою. Інструменти розкладають на решітку стерилізатора, яка витягується чи опускається в стерилізаційну коробку тільки за допомогою спеціальних гачків.

Складні інструменти стерилізують напіврозкритими або в розібраному стані. Ріжучі частини загортають у марлю, щоб запобігти затупленню ріжучої окрайки в процесі кип'ятіння.Ін'єкційні та хірургічні голки кладуть у стерилізатор, попередньо наколовши їх на марлеву серветку, щоб у процесі кип'ятіння вони не загубилися. Шприци кип'ятять обов'язково в розібраному стані, оскільки вони можуть лопнути внаслідок різниці в коефіцієнті розширення при нагріванні скляного циліндра та металевого поршня. Перед кип'ятінням складові частини шприців та інші скляні предмети загортають у марлю і кладуть у ще ненагріту воду.

Інструменти краще кип'ятити в дистильованій воді, якщо її немає, то в лужних розчинах, приготовлених на звичайній воді (1-3 % натрію карбонату, 3-5 % натрію тетраборату, 0,1-0,3 % натрію гідроксиду). Розчини лугів осаджують солі кальцію і магнію, запобігаючи корозії інструментів. Також вони підвищують температуру кипіння (104-106 .С), що підвищує ефект стерилізації.

Тривалість кип'ятіння інструментів 10-20 хв. Інструменти після розрізу гнійників, роботи з трупним матеріалом кип'ятять у лужних розчинах з додаванням лізолу чи карболової кислоти (до 2 %-ної концентрації) протягом 30-45 хв.

Слід пам'ятати, що при звичайних режимах кип'ятіння спори анаеробів і деякі віруси не гинуть, тому при підозрі на забрудненість інструментів подібною мікрофлорою рекомендують кількаразове (по 30-40 хвилин) кип'ятіння протягом 2 год.

Шприци, призначені для анестезії, стерилізують тільки в дистильованій воді, оскільки лужні розчини сприяють розпаду деяких місцевих анестезувальних речовин хірургічний операція анус кишка

Хімічні способи стерилізації інструментів проводять у скляних, металевих емальованих чи нержавіючих ємностях шляхом занурювання інструментів у розчин антисептика.

Добре себе зарекомендував розчин Баккала - 1 %-ний спиртовий (96 %) розчин діамантового зеленого, в якому інструменти витримують 20-30 хв. Не поступається йому розчин такого складу: спирт 96 %-ний -100,0, розчин формаліну - 2,0, генціановий фіолетовий -1,0. Фарба відмивається 3 %-ним розчином перекису водню, інструменти зберігають у 96 %-ному спирті. Також рекомендують трійчасті розчини: за Каретниковим - 20,0 формальдегіду, 3,0 - фенолу, 15,0 - натрію карбонату і до 1 л дистильованої води. Додавання в цю суміш борної кислоти (до 3 %) збільшує стерилізаційний ефект і термін використання розчину (за Синициним). У трійчастому розчині Кітцлера сода замінена на натрію тетраборат. Високий стерилізаційний ефект дають 0,1 %-ний діоцид (45 хв), 2,5 %-ний гібітан (30 хв), 6 %-ний перекис водню (3 год), 4,8%-ний первомур (20 хв). Після цих антисептиків металеві інструменти полощуть у дистильованій воді. Останні антисептики при вказаних режимах слід широко використовувати для стерилізації інструментів, у складі яких є гума, полімери, оптика.

Фламбування металевих інструментів проводять в емальованих ємностях, у які наливають 15-20 мл 96 %-ного спирту і підпалюють. Однак слід зауважити, що прожарювання не забезпечує надійної стерильності. Стерилізацію інструментів у такий спосіб проводять лише в екстрених випадках.

Сухоповітряний спосіб стерилізації інструментів здійснюють у спеціальних шафах-стерилізаторах (С-1, СС-200, ШСС-80) сухим гарячим повітрям при 160-200 .С протягом 15 хв. Ретельно очищені й простерилізовані інструменти сушать і розкладають у шафах, де ставлять посудини з кальцію хлоридом або синтетичним поглиначем вологи. Ін'єкційні та хірургічні голки краще зберігати в розчині з рівних частин спирту та ефіру, а ріжучі інструменти - у трійчастих розчинах. При тривалому зберіганні інструменти змащують вазеліном Стерилізація перев'язувального матеріалу та хірургічної білизни

Перев'язувальним матеріалом, в основному, є марля і гігроскопічна вата, з яких виготовляють бинти, тампони, турунду тощо. Промисловість випускає стерильні бинти, вату, марлеві серветки та ватно-марлеві тампони в непроникній для повітря та вологи упаковці. Хірургічною білизною, яка, в основному, виготовляється із бавовняних тканин, є халати, ковпачки, простирадла, маски, рушники, тощо.

Стерилізація в автоклаві. Перев'язувальний матеріал і білизну складають у спеціальні металеві стерилізаційні коробки-бікси Шиммельбуша. На їх боковій стінці є отвори для проходження пари, які відкривають перед завантаженням автоклава і закривають після стерилізації. Білизну та перев'язувальний матеріал просторо складають у біксу такій послідовності, щоб у разі потреби можна було терміново витягнути необхідну річ, не порушуючи порядку в біксі. Кожен бікс повинен мати певне маркування із зазначенням відомостей про його вміст. В автоклаві розміщують зразу кілька біксів. Режим стерилізації: при тиску 0,15 мПа (126,8 °С) - 30 хв, при 0,2 мПа (132,9 °С) - 20 хвилин. Кришку автоклава можна відкривати тільки тоді, коли тиск в ньому знизиться до атмосферного.

Стерилізація праскою. Це найбільш простий спосіб стерилізації білизни та перев'язувального матеріалу. Температура електропраски має досягати 150 °С. Стерилізацію праскою проводять на столі, застеленому простирадлом, яке перед цим прасували. Матеріал розкладають нетовстим шаром, сприскують водою і прасують зобох сторін. По одному й тому ж місцю проводять праскою кілька разів.

Стерилізація плинною парою. Такий спосіб знезаражування здійснюють у спеціальному стерилізаторі Коха, а за його відсутності - в каструлі чи відрі. Суть способу полягає в обробці матеріалу парою, що виділяється при кипінні води. Температура пари сягає 100 °С, тривалість обробки - не менше 30 хв.

Стерилізація кип'ятінням. Матеріал (частіше це спецодяг) кладуть у посудину, заливають водою чи розчином етакридину лактату (1:1000) і стерилізують впродовж 1-2-х годин з часу закипання. Потім воду зливають, матеріал віджимають і прасують.

Перспективним вважається застосування спецодягу і хірургічної білизни із матеріалів з протимікробними властивостями. Це тканини, які одержують на основі модифікованої целюлози з імпрегнацією її антисептиком. Такі тканини зберігають свої антимікробні властивості після кількаразового прання і стерилізації в автоклаві чи кип'ятіння.

5. Фіксація тварини

Повали застосовують для фіксації тварин лежачи, при якому можна додати йому належну позицію. До повалу прибігають при відсутності операційного стола й при наданні допомоги в умовах господарства (колгоспі, радгоспі).

Спочатку перед повалом необхідно підготувати площадку, покривши її м'якою солом'яною або трав'янистою підстилкою, щоб уникнути пилу й ушкоджень тварини. Крім того для цієї мети можна використати також спеціальні матраци. Підготовлене місце покривають брезентом.

Існують найрізноманітніші способи повалов коней. Найбільш популярними є наступні.

Російський спосіб повалу здійснюють тільки одним ременем; він може бути виконаний навіть однією особою. Для цього вживають довгий шкіряний або бавовняний ремінь (довжина 7-10 м) з металевим кільцем (діаметром 8-10 див) на кінці. Просмикнувши двічі вільний кінець ременя через кільце, утворять петлю, що накидають на шию коня так, щоб кільце довелося приблизно на рівні плечового суглоба, протилежного тій стороні, на яку валять тварина. Потім ремінь обводять зсередини назовні навколо путового згину протилежної тазової кінцівки й кінець його знову пропускають через кільце; вільний кінець ременя перекидають через спину й круп тварини на іншу сторону . Помічник стає у крупу коня на тій стороні, куди передбачається неї звалити, і швидким рухом, не кидаючи вільного кінця ременя, підтягує тазову кінцівку до живота коня. Потім помічник лівою рукою тягне привід від недоуздка, а правої - повальний ремінь, натискає ліктями на круп коня й своїм зусиллям тварина валиться.

Способи повалу великої рогатої худоби.

Найпоширенішим є спосіб Гесса. Беруть довгу м'яку й міцну мотузку й натирають її милом або тальком для кращого ковзання й меншого травмування шкіри тварини. Мотузку закріплюють на рогах, а потім нею охоплюють тулуб тварини двічі, роблячи петлі в області грудей і на рівні голодної ямки. Залежно від сторони, на яку валять тварина, мотузку схрещують на тулуб або ліворуч (при повале праворуч), або праворуч. При цьому вим'я або статевий член не повинні бути защемлені. Два помічники натягають мотузку й хвіст у ту сторону, куди хочуть повалити тварина, а вартий у голови помічник закидає останню, допомагаючи додати тварині бажане положення. Мотузку послабляють тільки після того, як кінцівки будуть міцно укріплені. При бічному положенні їх зв'язують разом і розтягують. Для вільного доступу до області мошонки відповідну тазову кінцівку підтягують до грудей мотузкою, пропущеної під шиєю й зав'язаної на путі (мал. 19). Міцність цього кріплення повинна бути бездоганної, тому що у випадку розриву мотузки або її ослаблень тварина може нанести ногою лікареві смертельний удар.

Фіксація на операційних столах.

Для проведення хірургічної операції у свиней, овець та кіз використовують хірургічні столи для дрібних тварин (Фріка, Виноградова). Більшість операцій, які виконують на свинях, вимагають положення тварини під кутом 45-60° до поверхні землі, головою донизу. Тому операційні столи для свиней роблять у вигляді драбини, неглибокого корита, конструюють їх з ніжками або роблять приставними і спирають на стіну, стовп або стіл під кутом 45-60°. Серед численних конструкцій столів як найкращі можна виділити операційні столи М. І. Никифорова, А. П. Студенцова, В. С. Шереметьєва тощо.

Для фіксації великих свиней запропоновано низку спеціальних станків з рухливими бічними стінками, які значно полегшують роботу фіксаторів і спеціалістів. З-поміж них слід виділити стіл-станок, запропонований А. Ф. Бурденюком. Одна із стінок станка має шарнірну підвіску, до якої фіксують за допомогою пасів тварину. Стінку перевертають, і тварину фіксують у бічному положенні.

У низці клінік для фіксації дрібних тварин застосовують медичні операційні столи. Найзручнішою слід вважати модель СОУ-1.

6. Знеболювання

Підготовка до наркозу

Перед дачею наркозу тварина витримують на голодній дієті 18-24 год. У процесі підготовки тварини до оперативного втручання проводиться премедикація, яка включає використання заспокійливих, аналгетичних, серцево-судинних та інших коштів. Премедикація проводиться з метою посилення аналгезії, поглиблення або продовження наркозу, попередження можливих побічних явищ, для послаблення стресу. Для премедикації використовують такі засоби: - Холіноблокуючі препарати (атропін) - застосовуються для зниження секреції слини і бронхіального слизу, а також попередження рефлекторної зупинки серця і дихання. - Нейролептики і транквілізатори - використовуються для поглиблення аналгезії, заспокоєння, запобігання стадії збудження. - Морфін - застосовується для посилення аналгезії й ослабленні стадії порушення коням та собакам. На початку дії може викликати рвоту. Діє гнітюче на дихальний центр. - Антигістамінні засоби - призначаються для ослаблення наслідків виділення гістаміну при пошкодженні тканин під час операції. - Міорелаксанти - сприяють більшому розслабленню м'язів.

ТІОПЕНТАЛ-НАТРІЙ

Тіопентал-натрій - суха пориста маса або порошок жовтуватого або жовтувато-зеленуватого кольору зі своєрідним запахом. Гігроскопічний, легко розчинний у воді. Розчини тіопентал-натрію нестійкі, їх готують безпосередньо перед вживанням, в асептичних умовах. Тіопентал-натрій, як і гексенал, надає снодійну і наркотизируючу дію. На відміну від гексенала, має приблизно на 1 / 3 більшу наркозну силоу, краще розслаблює скелетні м'язи, але більше збуджує вагус, що може призвести до ларингоспазму, кашлю, брадикардії, підвищення секреції бронхіальних залоз. Частіше використовується при нетривалих хірургічних втручаннях, для ввідного і базисного наркозу з подальшим використанням інших засобів для наркозу. Вводять тіопентал-натрій у вену повільно! Тіопентал-натрій краще застосовувати для наркотизації м'ясоїдних тварин. Для жуйних тварин цей препарат застосовується тільки для одержання легкого наркозу, так як у них вище ризик зупинки дихання. Для отримання глибокого сну та наркозу використовують асептично приготовані свіжі розчини 5%-ної концентрації (для великих тварин - 10%-ні). Цей препарат протипоказаний при органічних захворюваннях печінки, нирок, сильному виснаженні, шоку, запальних захворюваннях носоглотки, лихоманці, при значних порушеннях кровообігу. Доза при внутрішньовенному, внутрішньом'язовому введенні для великих і дрібних тварин становить 25-30 мг / кг. При цьому краще проводити внутрішньовенне введення препарату через труднощі в підборі дози при введенні у м'яз або в очеревину.

Кетамін ГІДРОХЛОРИД

Кетамін гідрохлорид (кеталар, Каліпсол, каліпсовет) - похідне хлорфенілциклогексанона. Білий кристалічний порошок, легко розчинний у воді і спирті, водні розчини мають кислу реакцію. Кетамін надає швидку і нетривалу наркотизируючу дію зі збереженням самостійної вентиляції легень. При внутрішньовенному введенні 0,5 мг на 1 кг маси тіла свідомість виключається через 1-2 хв і ефект триває 2 хв, при дозі 1 мг / кг препарат діє 5 хв, а при дозі 2 мг / кг - 10-15 хв. При внутрішньом'язовому введенні 6-8 мг / кг ефект розвивається через 6-8 хв і триває 30-40 хв. Для кетаміну характерна глибока аналгезія, яка зберігається ще 6-8 години після пробудження. Препарат пригнічує дію на асоціативну зону і підкіркові утворення таламуса. Препарат стимулює роботу серця і збільшує артеріальний тиск (на 20-30%), підвищує тонус матки. При швидкому внутрішньовенному введенні можливе пригнічення дихання. Можливо занепокоєння в післянаркозний період. Кетамін гідрохлорид бажано поєднувати з міорелаксантами, атропіном, діазепамом. Протипоказаний кетамін при гіпертонії, еклампсії, підвищенні тиску спинномозкової рідини, при декомпенсації кровообігу. Препарат не можна змішувати з барбітуратами, так як він випадає в осад. Для тварин випускається у формі Каліпсовета у флаконах по 10 мл, в яких міститься 500 мг кетаміну. Доза каліпсовета собакам і кішкам становить 20-30 мг / кг внутрішньом'язово, великій рогатій худобі - 8-11 мг / кг внутрішньовенно, свиням - 10-11 мг / кг внутрішньом'язово або внутрішньовенно.