Виробництво цукрових буряків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Вінницька область у територіальному поділі праці України

1.1 Характеристика Вінницької області

1.2 Промисловість

1.3 Сільське господарство

РОЗДІЛ 2. Бурякоцукровий підкомплекс як галузь народного господарства України

2.1 Значення та формування бурякоцукрового підкомплексу

2.2 Аналіз роботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва

2.3 Роль і місце Вінницької області у виробництві цукрових буряків

РОЗДІЛ 3. Проблеми, перспективи розвитку та заходи покращення бурякоцукрової галузі України

3.1 Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки

• 3.2 Роль новітніх технологій виробництва у роботі галузі. Основні напрямки покращення бурякоцукрового виробництва
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
• ДОДАТКИ
• ВСТУП
• Здавна Вінницька область знана виробництвом цукрових буряків. Але в останні роки дана галузь все більше і більше занепадає у нашій області. Для цього існує багато причин. Держава все менше підтримує дану область, пустивши все на самоплив. Також існує технічний фактор. Технології розвиваються, а на наших підприємствах нічого не змінюється, використовується застаріле, зношене обладнання. Іноді бувають проблеми з сировиною. На жаль не використовуються хороші природні умови даної області. Наші ґрунти, які найкраще підходять для вирощування буряків, простоюють або засіяні будь-чим іншим. Клімат Вінниччини ідеально підходить для цукрових буряків, адже вони теплолюбиві.
• Державі дешевше обходиться закупати імпортний цукор. А тим часом аграрії все менше засівають поля цукровим буряком, надавши перевагу іншим культурам, наприклад, пшениці. Вона ціниться більше.
• Ця проблема на даний момент є актуальною, тому що колись могутня у даному плані Вінницька область швидко і впевнено занепадає. Якщо владні мужі не одумаються, то через деякий час взагалі ніхто не буде пам'ятати колись багату цукром Вінниччину.
• У моїй курсовій роботі вказано декілька напрямків покращення бурякоцукрового виробництва в цілому і у даній області. По-перше, звичайно потрібна державна підтримка. Якби трохи покращили обладнання на заводах, це також був би великий плюс. По-друге, я вказала на використання мінеральних добрив, які шкідливо впливають на ґрунти, зношуючи їх швидше, ніж потрібно. Їх можна замінити органічними добривами-сидератами. Також важливе значення має використання кваліфікованих кадрів у даній галузі.
• Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків (1 рисунок, 4 таблиці). Загальний обсяг - 42 сторінок.

• РОЗДІЛ 1.
• Вінницька область у територіальному поділі праці України
• 1.1 Характеристика Вінницької області

Вінницька область утворена 27 лютого 1932 року. Обласний центр-місто Вінниця. Розташована на правобережжі Дніпра в межах Придніпровської та Подільської височин (рис. 1.1.1.).

Має найбільше сусідніх областей серед всіх областей країни. На заході межує з Чернівецькою та Хмельницькою, на півночі з Житомирською, на сході з Київською, Кіровоградською та Черкаською, на півдні з Одеською областями України та з Республікою Молдова, в тому числі частина кордону приходиться на невизнане Придністров'я.

Станом на 5 грудня 2001 року, на час останнього перепису, населення Вінницької області складало 1 млн. 772,4 тис. чол., з них 818,9 тис. - міське, 953,5 тис. - сільське. Кількість сільського населення є найбільшою серед областей України. В області проживають представники 92 національностей, серед яких 91,5% становлять українці, 5,9% - росіяни, 1,4% - євреї, 0,4% - поляки, 0,26% - білоруси, 0,2% - молдавани. Найбільшими містами області є Вінниця (356,6 тис. жителів), Жмеринка (37,2 тис.), Могилів-Подільський (33,2 тис.), Хмільник (27,9 тис.), Козятин (27,6 тис.), Ладижин (23,8 тис.).

Область займає майже 4,5% території України.

Вінницька область лежить у межах лісостепової зони. На території області поширені ліси з дуба, граба, липи, ясена, клена, в'яза. На північному сході області переважають чорноземи, в центральній частині - сірі, темно-сірі, світло-сірі, на південно-сході і в Придністров'я - глибокі чорноземи і опідзоленні ґрунти.

Клімат області - помірно континентальний.

Вінницька область багата нерудними корисними копалинами. Господарське значення мають родовища каолінів і будівельного каменя. Найбільші з них - Глуховецьке родовище каоліну, Турбівське родовище каоліну, Великогадомінецьке родовище каоліну. На території області виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, піщаників, найбільші з них - Витавське, Гніванське, Стрижавське, Жежельовське. Є також родовище фосфоритів (Жванське), крейди, гіпсу, глин, піску.

Паливні ресурси області обмежені і представлені торфом і бурим вугіллям. Ці ресурси мають місцеве значення.

На території області відкриті джерела мінеральних вод - в Хмільнику (радонові води), с.Житники, поблизу м.Козятин і в с.Липовці. Таким чином, мінерально-сировинні ресурси Вінницької області створюють хорошу базу для швидкого розвитку її промисловості.

На території Мурованокуриловецького району виявлені значні запаси флюориту. Це унікальне родовище на Україні, воно здатне цілком забезпечити потреби нашої країни й іноземних компаній.

Запаси граніту знаходяться майже на всій території області, але промислова розробка ведеться на 12 родовищах із загальним видобутком 6 млн. кубічних метрів.

В області знаходиться єдине в Європі родовище граната. Цей мінерал використовується підприємствами Запорожжя і Кривого Рогу. У десятьох видах мінералів виявлений напівкоштовний камінь - опал.

Біля 30% продукції наших підприємств експортується більш ніж у 100 країн світу. Основні торгові партнери - Російська Федерація, Німеччина, США, Республіка Білорусь.

Область готова налагодити експорт устаткування промислової автоматики, систем виміру ваги, устаткування і систем моніторингу мереж електрозв'язку науково-впроваджувального підприємства “ІнноВінн”; устаткування і програмного забезпечення для цифрової фотометрії і картографії, у тому числі кольорових фотограмметричних сканерів і станцій Державного підприємства “Геосистема”; діамантів вищого сорту, оснастки й інструментів для обробки алмазів Державного підприємства заводу “Кристал”; широкої гами стрілецької зброї: бойові пістолети, карабіни, мисливські гвинтівки Науково-виробничого об'єднання “Форт”; високоякісної продукції Української горілчаної компанії "NEMIROFF" і ЗАТ "Вінницький лікеро - горілчаний завод", що користується попитом споживачів у багатьох країнах світу.

Вінниччина - край високого рівня господарського освоєння і розвитку. Область характеризується динамічною індустрією, потужним агропромисловим комплексом та розвиненою транспортною системою.

Народне господарство області є складовою частиною економіки України. Вінницька область поміж інших областей виділяється аграрним сектором та переробною промисловістю. В цілому як домінуючі галузі народного господарства Вінниччині виступають машинобудування, промисловість будівельних матеріалів, ряд галузей легкої та харчової промисловості, бурякоцукрове і зернове виробництво, м'ясо-молочне тваринництво.

1.2 Промисловість

Структура промислового виробництва (у % до загального обсягу області):

· Харчова промисловість - 53;

· Електроенергетика - 23;

· Машинобудування і металообробка - 12;

· Легка промисловість - 3;

· Хімічна і нафтохімічна промисловість - 3;

· Промисловість будівельних матеріалів - 2,5;

· Деревообробна і целюлозно-паперова - 1;

· Інші галузі - решта.

Вінницька обласна рада прийняла бюджет області на 2011 рік, затвердивши прибутки у розмірі 2262 млн. гривень і витрати 2262 млн. гривень.

Вінницька область стабільно знаходиться в першій п'ятірці інших областей України за валового виробництва продукції. За обсягом виробництва в галузевій структурі промисловості Вінницької області виділяються харчова промисловість, машинобудування, легка промисловість, виробництво будматеріалів. В даний часом спостерігається значне зростання питомої ваги галузей, які визначають науково-технічний прогрес народного господарства. До таких галузей відносяться електротехнічна і радіотехнічна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, а також приладобудування.

Більшість виробництв машинобудування мають середню або низьку металоємність і велику трудомісткість. Досить велику групу промислових підприємств Вінницької області становлять підприємства сільськогосподарського машинобудування та галузей, які виробляють обладнання для харчової промисловості. Найбільші заводи області: Вінницький завод тракторних агрегатів, що виробляє вузли та запасні частини до тракторів і комбайнів, Калинівський машинобудівний завод, який виробляє обладнання для цукрових заводів, а також Могилів-Подільський та Барський машинобудівні заводи. Значна кількість підприємств неметалоємкого і трудомісткого машинобудування сконцентровано у Вінниці. Тут знаходяться інструментальний, електротехнічний, підшипниковий заводи, завод радіотехнічної апаратури та інші підприємства.

В області добре розвинене виробництво плодоовочевих консервів, м'яса і м'ясопродуктів, кондитерських виробів. У Вінниці функціонує кондитерська фабрика і олійножировий комбінат. В даний час у Вінницькій області функціонує 6 м'ясокомбінатів. З виробництва валової продукції м'ясна промисловість області поступається тільки цукровій. Найбільшими центрами плодоовочевої промисловості є Бар, Вінниця, Могилів-Подільський. Добре розвинене пивоваріння. Великі пивоварні заводи розташовані у Вінниці, Могилеві-Подільському, Бершаді, Тиврові, Чернятині, Мурованих Курилівцях, Браїлові.

Найбільшого розвитку з галузей легкої промисловості у Вінницькій області отримала швейна промисловість. Вона представлена вінницькими виробничими об'єднаннями імені В. Володарського і "Поділля", а також їх філіями в Барі, Тульчині, смт. Воронівці, швейними фабриками в Козятині та смт. Браїлові. Підприємства бавовняної промисловості є в Хмільнику та Могилеві-Подільському. Підприємство трикотажної промисловості є у Вінниці.

Розвинута хімічна промисловість. Великими центрами деревообробної промисловості є Вінниця, Хмільник, Бар, Гайсин, Тульчин, Бершадь (меблеве виробництво), Калинівка (деревно-стружковий комбінат), с.Росоша (виробництво паперу).

Енергетичне господарство Вінницької області базується в основному на місцевих гідроенергоресурсах і представлене ГЕС і ТЕС. Найбільше підприємство електроенергетики області - Ладижинська ГРЕС, яка забезпечує електроенергією не тільки Вінницьку, а й інші області. Через територію області проходять 3 магістральних газопроводи: Уренгой-Помари-Ужгород, "Союз", Дашава-Київ.

Найбільший промисловий вузол області - Вінницький, в якому сконцентровано близько 50% промисловості області. Він виділяється виробництвом продукції машинобудування, хімічної, харчової, легкої промисловості, а також виробництвом будматеріалів.

Перспективним є Гайсинсько-Ладижинський промисловий вузол, який формується на базі Ладижинської ГРЕС. У Могилів-Подільському промисловому вузлі розвивається машинобудування, галузі легкої та харчової промисловості. Подальший розвиток даного промислового вузла області пов'язане з формуванням трудомістких і водоємних виробництв. Найбільшими промисловими центрами Вінницької області є також Бар, Козятин, Тульчин, Бершадь, Немирів, Крижопіль, Ямпіль.



1.3 Сільське господарство

Однією з профілюючих галузей спеціалізації Вінниччини в поділі праці є сільське господарство.

В агропромисловому комплексі функціонує понад 850 агроформувань на основі приватної власності на землю. Крім цього діють 1240 селянських (фермерських) господарств. Площа сільськогосподарських угідь складає понад 2 млн. гектарів. За обсягом валової продукції сільського господарства область займає провідне місце в Україні. Питома вага рослинництва - 61%, тваринництва - 39%. З кожним роком збільшуються посівні площі під зернові культури і в першу чергу - озиму пшеницю, ячмінь, соняшник, кукурудзу, гречку, просо і цукровий буряк. Валовий збір зерна за останні два роки зріс майже на чверть, середньорічний урожай складає 1650 тонн.

Основною спеціалізацією сільськогосподарських підприємств всіх форм власності в рослинництві є вирощування зернових культур (пшениці, ячменю, кукурудзи), цукрового буряка; у тваринництві - виробництво м'яса і молока. У області розвинені садівництво і виноградарство, також представлена така унікальна галузь сільськогосподарського виробництва як хмелярство.

Вінницька область займає перше місце в країні по виробництву зернових культур і цукрового буряка, ділить з Автономною Республікою Крим 1-2 місця по виробництву овочів. Таким чином, спеціалізацією господарства області є виробництво сільськогосподарської продукції. Питома вага сільського господарства у валовому суспільному продукті складає більше 40%, також дана галузь створює могутню базу для розвитку харчової промисловості.

Основні напрямки виробництва в галузі тваринництва:

* вирощування худоби м'ясо-молочного напрямку;

* репродукція маточного поголів'я свиней великої білої породи;

* відновлення вівчарства;

* підйом в птахівництві (Бершадська, Тульчинська, Степанівська птахофабрики);

* поліпшення кормової бази;

* впровадження сучасної технології доїння корів і утримування молочного стада.

Область має:

· 39 цукрових заводів (деяким з них виповнилось вже по 150 років);

· 37 консервний заводів, цехів (275.6 м.у.б. консервів за рік);

· 6 м'ясокомбінатів (239 тонн м'яса худоби та птиці 25 тонн на добу);

· 13 спиртзаводів (13487.5 тис. дали спирту етилового харчового в рік);

· 26 молокопереробних заводів (297.5 т ЦМП, 72.4 т олії, 9.9 т сиру в зміну);

· 37 хлібозаводів та пекарень (1691.2 т хлібобулочних виробів на добу);

· 1 кондитерську фабрику (39.1 тис. тонн кондвиробів на рік);

· 1 масложиркомбінат (530 т соняшнику на добу);

· 29 комбікормових заводів (1050 тис. тонн комбікормів і білково-вітамінних добавок на рік);

Найбільші цукрові заводи області: Крижопільський, Кирнасівський, Гайсинський, Погребищенський, Бершадський.

За виробництвом цукру Вінниччина займає перше місце в Україні і має реальні можливості стати головним постачальником цієї продукції в країни СНД і далекого зарубіжжя.

Донедавна значне місце в сфері сировинного забезпечення цукрових заводів України посідав імпортний цукор-сирець.

Та вже 2005 року було імпортовано лише 176 тис. т. цукру-сирцю із тростини, у 2006 р. цукор-сирець практично не ввозили в Україну, а в першому півріччі 2007р. його було імпортовано тільки 6 тис. тонн.

вінницький цукровий буряк

РОЗДІЛ 2.

Бурякоцукровий підкомплекс як галузь народного господарства України

2.1 Значення та формування бурякоцукрового підкомплексу

Цукрова промисловість є однією з найстаріших та найважливіших галузей в Україні. Ще в ХІХ ст. вона досягла значних масштабів розвитку, а Україна була одним з найбільших виробників цукру в світі.

Цукрова промисловість в розміщенні орієнтується на сировину, оскільки для виробництва 1 тонн цукру необхідно переробити 7 тонн буряків. Нині цукробурякова зона охоплює 19 областей. Проте найбільша концентрація підприємств цукрової промисловості склалася у правобережному лісостепу, де зосереджено 62% посівів буряків. Там працюють більше сотні цукрових заводів та виробляється 2/3 цукру країни. Провідними виробниками цукру-піску в Україні є Вінницька, Полтавська, Черкаська, Київська, Тернопільська, Харківська області. На відходах цукрової промисловості працюють спиртові, вітамінні, дріжджові заводи.

Донедавна за виробництвом цукру Україна посідала перше місце в Європі. Ринками збуту її продукції були, в основному, країни колишнього СРСР. Нині ж ці ринки майже повністю втрачено внаслідок неконкурентоспроможності вітчизняного цукру (висока матеріало- й енергомісткість, а отже, собівартість виробництва). Третина заводів в Україні (а їх більш як 190) були збудовані ще в середині ХІХ ст. Більшість таких підприємств мають дуже зношені основні виробничі фонди та малу потужність. Так, середній цукровий завод України може переробити за сезон близько 2,5 тис. тонн буряків, тоді як у країнах ЄС - 7,5 тис. тонн. Надмірно довгим є в Україні і сезон цукроваріння, який триває 130 днів, що призводить до втрати цукристості буряків. Тому обсяги виробництва продукції за останні десятиліття скоротилося більш як у 2 рази (за 1990-2003 рр.). Багато цукрових заводів простоюють або демонтовані.

В бурякоцукровому підкомплексі України нараховується 192 цукрових заводи з обслуговуючою їх інфраструктурою. Вона представлена мережею заготівельних пунктів (як призаводських, так і пристанційних), спеціалізованих господарств з вирощування насіння, заводів з доробки і підготовки насіння до сівби, машинобудівних і ремонтних заводів, кар'єрів з добування вапнякового каменю. Науково-технічне забезпечення підкомплексу здійснюють два науково-дослідних інститути, один проектний інститут, сім дослідно-селекційних станцій, сім дослідно-елітних господарств тощо. В бурякоцукровому виробництві прямо чи посередньо зайнято 2,5 млн. чоловік. Основним завданням досліджуваного підкомплексу України на сучасному етапі є формування такого ринкового механізму, який би був рушієм економічного прогресу, змушував суб'єктів господарської діяльності відновити, а в подальшому нарощувати обсяги сільськогосподарського виробництва, відмовитися від застарілих технологій і освоїти нові, добиватися зниження собівартості виробленої продукції та підвищення рентабельності господарств-виробників.

Цукрова промисловість - це та галузь, яка з самого початку її виникнення розміщувалася виключно в сільській місцевості. Це єдина сфера великої промисловості, всі підприємства якої розташовувалися виключно в селах чи містечках. Це говорить про ту роль, яку відіграє цукрова промисловість в соціальному перетворенні села. Жителі вказаних поселень одними з перших почали користуватися перевагами електрифікації, теплофікації, газифікації і т.д.; тут виникла найбільш розвинута сітка доріг з твердим покриттям.

Важливою складовою державної аграрної політики є забезпечення високого рівня розвитку переробних підприємств як однієї з основних передумов досягнення високої ефективності агропромислового виробництва, що зумовлює необхідність всебічної оцінки і постійної підтримки високого рівня його розвитку та ефективності функціонування, котрі повинні здійснюватись на науково обґрунтованих засадах.

Формування бурякоцукрового продуктового підкомплексу передбачає докорінну зміну в організації діяльності галузі. Вона спрямовується на розвиток підприємницької ініціативи як форми організації управління виробництвом і збутом продукції, де повністю здійснюється розробка нових конкурентоспроможних ідей та їх оперативна реалізація в практиці на всьому технологічному конвеєрі бурякоцукрового виробництва - від селекції насіння цукрових буряків, технології вирощування цукрових буряків до виробництва цукру та інфраструктури його ринку. Через насінництво створюються умови для широкого впровадження у виробництво високопродуктивних сортів і гібридів однонасінних цукрових буряків з високим вмістом цукру. За допомогою застосування сівалок точного висіву досягається рівномірне розміщення рослин у рядках, що має істотне значення для забезпечення сприятливих умов живлення рослин, інтегрований спосіб захисту посівів цукрових буряків та суттєве зниження витрат, зв'язаних з формуванням оптимальної густоти посівів.

2.2 Аналіз роботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва

Цікавим і неоднозначним є аналіз роботи галузі за останні роки. Нині бурякоцукровий підкомплекс України (бурякосійні господарства, цукрові заводи і їх інфраструктура) має як проблеми в питаннях становлення і розвитку, так і певні позитивні моменти.

Протягом 1990-х років спостерігалася тенденція зменшення посівів і валового збору цукрових буряків (табл. 2.2.1).

З 1991 р. Україна починає втрачати європейські позиції в справі бурякоцукрового виробництва. Сьогодні ця важлива галузь аграрної економіки опинилася в критичному стані. За прогнозами споживання цукру в найближчі роки може перевищити його виробництво. Таким чином продовольча програма України, зокрема цукрова - під загрозою. Головною причиною такого стану цієї інтегрованої галузі стало: загальна невизначеність українського цукроваріння при постійному недотриманні оптимальних строків виконання організаційно-технологічних заходів та й договірних зобов'язань у цій сфері; нестабільність економічних відносин між окремими її складовими - диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію досягнув катастрофічного співвідношення; відсутність обґрунтованої державної економічної політики в цукровій та суміжних підгалузях промисловості.

В Україні історично склалася дуже вагома в Європі база виробництва цукру. Цьому сприяли добрі ґрунтові та кліматичні умови, висока густота населення, зокрема сільського, особливості економічного розвитку в минулому. Виробництво цукру в Україні почало інтенсивно зростати завдяки наявності великих ринків збуту українського цукру і зокрема в центральних губерніях Росії. Отже, в Україні почала успішно функціонувати потужна цукрова промисловість. Вона була представлена великими підприємствами і за рівнем техніки та концентрації виробництва різко виділялася серед галузей харчової промисловості.

Переглянемо деякі дані попередніх років (табл. 2.2.2).

У 2000 р. під цукровим буряком було зайнято 0,8 млн. га, що становить 3,2% всієї посівної площі і 20,4% площі посівів технічних культур.

Підсумки роботи бурякоцукрової галузі України за 2003 рік свідчать про те, що зроблено немало всіма учасниками комплексу для стабілізації та нарощування виробництва цукру, але проблем і невирішених питань ще досить багато. Три роки виробництво цукру з буряків в Україні майже на одному рівні - 1,4...1,5 млн. тонн. На даний час існує 140 цукрових заводів із 192. З них в 2003 р. атестовані і занесені до державного реєстру 129, хоча працювали лише 121. За даними Держкомстату України у 2003 р. цукрові буряки виростили на площі 668,3 тис. га, що на 95 тис. га менше, ніж у 2002 р. (або на 12,4%). Цукровими заводами прийнято цукросировини 13,0 млн. тонн (2002 р. - 13,74 млн. т). Значно зменшили площі посівів господарства деяких областей. Це наочно відображено в таблиці 2.2.3. У табл. 2.2.4. дані данні щодо площ посівів у минулі роки по окремих областях та категоріях культур.

Урожайність цукрових буряків по Україні склала 199,6 ц/га (в 2002 р. - 189,0 ц/га). Найвищий урожай фабричних цукрових буряків отримали господарства Чернігівської обл. - 247,9 ц/га, Київської обл.- 247,6 ц/га, Житомирської обл. -241,6 ц/га, Вінницької обл. - 216,7 ц/га, Тернопільської обл. - 215,7 ц/га, Хмельницької обл. - 212,8 ц/га. Найнижчий урожай був у господарствах Рівненської обл. - 149,9 ц/га, Одеської обл. - 156,1 ц/га, Миколаївської обл. - 159,5 ц/га. Кіровоградської обл. - 174,3 ц/га.

На 121 цукровому заводі, які працювали, за оперативними даними станом на 1 січня 2004 р. вироблено 1,45 млн. тонн цукру-піску з урожаю цукрових буряків 2003 р. (у 2002 р. на 127 цукрових заводах було вироблено 1,42 млн. тонн). Виробництво цукру-піску з буряків збільшили цукрові заводи 12 областей, в тому числі найбільше в Тернопільській обл. - на 17,8 тис. тонн, Волинській обл. - на 16,1 тис. тонн, Київській обл. - на 14,0 тис. тонн та Житомирській обл. - на 11,2 тис. тонн.

У 2003 р. із 266 насінницьких господарств, атестованих на право ведення насінництва цукрових буряків, через несприятливі природні умови виробили насіння всього 98 господарств, в т. ч. висадкового насінництва - 87 та безвисадкового - 11. Валовий збір насіння склав 3448 т (у 2002 р. - 8263 т) при середній урожайності 6,4 ц/га.

На переробку цукрових буряків урожаю 2003 р. і виробництво цукру отримали квоту 126 цукрових заводів загальною потужністю 301 тис. т переробки буряків на добу. Працювало 121 підприємство загальною потужністю 285 тис. т переробки буряків на добу, решта не працювала через відсутність цукросировини.

Протягом останніх років адміністрації цукрових заводів та компанії-власники недостатньо працюють з товаровиробниками по рівномірному постачанню сировини на цукрові заводи, що призводить до масового псування сировини на бурякопунктах. В зв'язку з відсутністю коштів цукрові заводи не проводять необхідну заміну обладнання, особливо енергетичного. На більшості цукрових заводів обладнання відпрацювало свій технічний ресурс.

2.3 Роль і місце Вінницької області у виробництві цукрових буряків

Цукровий буряк - теплолюбива культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. Він дуже вибагливий до родючості ґрунтів. Вирощування цукрових буряків - трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цієї культури , крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна забезпеченість. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків в правобережній частині України саме у Вінницькій області.

За часів радянського Союзу в регіоні виробляли близько мільйона тонн цукру. І не даремно Вінниччину називають “цукровим” Донбасом. В нашій області розвинений цукробуряковий комплекс, є багато заводів. На жаль, більшість із них не працюють. На те існують різні причини: як технічні, так і проблеми з сировиною.

Давайте ознайомимось з статистичними даними:

Валовий збір цукрових буряків (у заліковій вазі) в 2006 році , за офіційними даними, становив 22,4 млн. тонн. (зростання проти 2005 р. на 45% за підвищення врожайності на 14,7%). А саме у Вінницькій області в 2006 році було зібрано 290,9 ц/га.

У 2007 р. площа посівів зменшилася майже повсюдно (у традиційних регіонах бурякосіяння -- на 7-27% за загального скорочення на 19,4%), лише “цукровий” Донбас збільшив площу посівів на 3,3%.

В 2009 році зібрали 1, 4 млн. тонн цукрового буряка, виготовили 205 тис. тонн цукру. В 2009 році цукрові буряки на Вінниччині зайняли майже 50 тис. га. В деяких районах буряків не сіяли зовсім, надто ця культура затратна. Аби виростити гектар коренеплодів, треба затратити 10-12 тисяч гривень. До того ж, на підприємстві за переробку беруть 48% звареного цукру. За Радянського Союзу було 25-26%, потім стало 35%, тепер - 48%.

Цукрові буряки для Вінниччини - культура знакова і традиційна. Варять тут цукор півтора століття. І, напевно, занепаду б не було, якби держава не залишала її з проблемами наодинці. Є в цукроварів пропозиції порятунку. Механізм дієвий, але знову ж таки державний. Якби держава, а не трейдери, в сезон цукроваріння купували значну частину виробленої продукції. І тоді не було би таких значних стрибків у ціні на ринку.

В 2010 році аграрії Вінницької області зібрали понад 2 млн. тонн цукрових буряків. Середня врожайність зросла майже на 15% - з 290 ц/га у 2009 р. до 330 ц/га в 2010 р. А посівні площі солодкого буряка збільшили більше ніж на третину і вони становили 76 тис. га. А по областях України було зібрано 14,8 млн. тонн цукрового буряка з загальної площі 495 тис. га. Цукрові заводи виробили 1,544,9 тис. тонн бурякового цукру.

В 2010 році переробкою цукрових буряків займалось 14 цукрових заводів проти 11 в сезоні 2009 р. Найпотужнішими в цій галузі є ЗАТ «Продовольча компанія «Поділля», ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» та ТОВ «Хмільницьке». Ними виготовлено більше половини (59,5%) обласного обсягу цукру.

За січень-листопад 2010 року в області було вироблено 290,7 тис. тонн цукру білого кристалічного (19,8% від загальнодержавного виробництва), це на 42,4 відсотка більше відповідного періоду минулого 2009 року. За звітними даними 12 підприємств перевищили рівень 2009 р., а 2 - зменшили виробництво, що пов'язано зі зменшенням цукристості сировини.

Ефективність роботи цукрової галузі в значній мірі залежить також від розміру посівних площ та урожайності цукрового буряку. Валовий збір цукросировини станом на 01.11.2010 року проти минулорічного збільшився на 79,2%, при збільшенні площі збирання цукрових буряків більш ніж на половину (на 54,5%), що сприяло підвищенню урожайності на 15,9 %.

Частина цукрозаводів працювали по давальницькій схемі. За одинадцять місяців 2010 року 10 підприємств переробляли цукрові буряки на давальницьких умовах. Цукрозаводами було вироблено 57,5 тис. тонн цукру з сировини замовника, що складає 19,8% від загального виробництва.

На складах виробників станом на 1 грудня 2010 року залишки цукру становили 143,3 тис. тонн (майже половина від виробленого).

А на 2011 рік планують засіяти під буряк понад 550 тис. га. Якщо погодні умови будуть сприятливими, це дозволить Україні обійтися без імпорту цукру-сирцю. Високі ціни на цукор, а також лояльне ставлення уряду до гравців цукрового ринку змушують виробників збільшувати посіви сировини - цукрових буряків. Це на 11% більше торішнього рівня посівів, або на 55 тис. га. Такі масштаби посівів, а також усереднена врожайність на рівні 30 ц з 1 га і цукристість на рівні 11% дозволять розраховувати на отримання приблизно 2 млн. тонн цукру в 2011 році.

В 1827 році в Бершаді був побудований перший в Україні цукровий завод. І довгий час Бершадь славилася своїм цукром, а Бершадський район називали "цукровим Донбасом". На даний час завод вже не виробляє цукор, в приміщенні заводу налагодили виробництво цегли з газобетону. Згідно постанови господарського суду Вінницької області від 22 квітня 2003 року його було визнано банкрутом.

Вінниччина з кожним роком втрачає славу цукрового Донбасу. Заводи закриваються, поля порожніють. Вирощування буряку стає нерентабельним. Відтак, у порівнянні з минулими роками його засіяли втричі менше. А із 40 цукроварень запрацювали лише 11.

Цукровий Донбас, тонни солодкого піску та багато численна армія робітників на заводах - це вже давно не про Вінницьку область. Галузь починає зупинятись. Буряківництво нерентабельне. Прогнози невтішні.

Експерти кажуть, основна причина банальна - буряк став невигідним. Держава вчасно не підтримала. Тож інвестори пішли вирощувати ріпак.

Томашпільський цукровий завод (нині ТОВ "Агрокомплекс "Зелена Долина" ) поки на плаву. Цукроварня вижила завдяки небідному інвестору. Але й на успішному, на перший погляд, підприємстві проблем теж вистачає: недостатньо обігових коштів, немає зовнішніх ринків збуту.

Тому, вивчивши ці дані, можна дійти висновку, що виробництво буряків в нашій області занепадає. Технічно наші заводи сильно відстають, не вистачає сировини, немає державної підтримки та ринків збуту. Тому, на жаль, ми поступово втрачаємо першість у цій галузі.

РОЗДІЛ 3. Проблеми, перспективи розвитку та заходи покращення бурякоцукрової галузі України

3.1 Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки

Головна причина проблем бурякоцукрової галузі в тому, що на державному рівні до цього часу не визначено стратегію її розвитку. Якщо необхідно зберегти потужності цукрових заводів як експортний потенціал - це один шлях розвитку, якщо виробляти цукор в обсягах лише для внутрішнього споживання - інший. Можливий і третій варіант, який не хочеться допускати, - політика держави в галузі буде спрямована на підтримку бізнесу, пов'язаного з переробкою цукру-сирцю тростинного, що приведе до ліквідації власного бурякоцукрового виробництва.

Одним із основних інструментів забезпечення відродження галузі є встановлення державою мінімальної ціни на цукрові буряки і цукор. Проте, вона так і залишатиметься декларативною доти, поки не буде створений надійний механізм утримання мінімальної ціни, сформовані правила гри на внутрішньому ринку.

Стосовно захисту внутрішнього ринку цукру необхідно сказати, що необґрунтоване ввезення тростинного цукру-сирцю в Україну в кінці дев'яностих років минулого сторіччя за умов надлишку бурякового цукру на внутрішньому ринку скоротило вітчизняне виробництво до рівня, нижчого від обсягів внутрішнього споживання. На сьогоднішній день головна проблема - неконтрольоване ввезення в Україну цукру і цукровмісних продуктів. Існуючі прогалини у законодавстві та недобросовісні виконавці з контролюючих органів дають можливість обходити закони і дестабілізувати внутрішній ринок.

Основні схеми надходження імпортного цукру в Україну - через давальницькі операції у зовнішньоекономічній діяльності, через угоди про вільну торгівлю з країнами СНД, митні і податкові режими спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

Бурякоцукрова галузь України все ще перебуває в полоні затяжної системної кризи. Незважаючи на ряд правових, організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів, здійсненних державними органами за останній період, кардинальних змін в розвитку бурякоцукрової галузі України поки що не відбулось.

Прикро, що значні скорочення посівних площ відбулися саме в регіонах інтенсивного бурякосіяння - в Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Тернопільській та інших областях.

Найбільше зниження цукристості також відмічено в областях: Черкаській - на 2,74%, Полтавській - на 2,41%, Київській - на 2,12%, Вінницькій - на 1,72%. На 1,2... 1,5% знизилась цукристість у Миколаївській, Чернівецькій, Харківській, Сумській і Кіровоградській областях. І лише одна Волинська область підняла цукристість від 15,18% до 16,02%.

Прикро й те, що глибокого детального аналізу причин скорочення посівних площ і падіння якості сировини в кожному конкретному випадку досі практично не здійснено. Можна говорити лише про загальні закономірності, які більш-менш проявились у останні три-чотири роки. Серед них найсуттєвішим є помітний поворот агробізнесу в бік більш прибуткових сільськогосподарських культур і виробництв, а саме: соняшнику, кукурудзи, сої, озимої пшениці.

Бурякова галузь неприваблива для капіталовкладень та інвестицій. Нові власники, яким дістались цукрові заводи за досить низькими цінами, не поспішають фінансувати ані виробництво сировини, ані її переробку. А окремі спроби вкласти кошти в сировинну базу, за деякими виключеннями, закінчились невдачами. Тому значна частина власників, яка до того ж слабко розбирається у такому складному виробництві, як цукрове, воліє експлуатувати природну родючість ґрунтів і мати прибутки від урожайності 200...220 ц/га або від здачі заводів у металобрухт.

Не виправдовує себе позиція очікування "стратегічного інвестора", яким в усьому цивілізованому світі є високий рівень заробітної плати основної маси населення та досить високі внутрішні ціни на продукцію. Заробітна ж плата в Україні, в т.ч. працівників бурякоцукрової галузі, дуже низька. А хронічний дефіцит коштів у основної маси виробників, постійне вимивання їх через недосконалість системи ціноутворення та посередництво - основні причини технічної відсталості цукрового виробництва, небажання працювати в такій складній галузі. Крім того, надмірне і безсистемне завезення в Україну тростинного цукру-сирцю і переробка його на вітчизняних цукрових заводах є основною причиною деформації українського буряківництва. Цей фактор вимагає детальнішого осмислення та прийняття заходів щодо його врегулювання, тому що багато негативних рішень з цього приводу приймається саме на рівні державних органів.

Потенціал культури цукрових буряків завжди був досить значним і за економічною ефективністю вони займали найвище місце, та в останні роки виробництво цукросировини практично стало збитковим.

А значний ріст реалізаційних цін на озиму пшеницю, кукурудзу і соняшник в останні роки ставить цукрові буряки в розряд економічно невигідних культур. Навіть у високоефективних господарствах, при високій врожайності цукрових буряків, вони поступаються кукурудзі на зерно.

З-за кордону завозять дешевий цукор, його перешивають в інші мішки, виставляють за наш і гублять ним товаровиробника. Зараз є інші культури, з яких можна мати прибуток. Через це сьогодні ми втрачаємо свою цукрову базу, своїх виробників. Вже кілька років підряд фермери роблять ставку на пшеницю, бо після неї не треба давати полю відпочивати. А соняшник чи ріпак виснажують землю. Зазвичай продають пшеницю узимку, коли ціна вища. Фермери відмовляються від цукрового буряку. Тепер заводів мало. Здавати буряк доводиться за тридев'ять земель. Це невигідно. Як наслідок - дефіцит і висока ціна цукру.

3.2 Роль новітніх технологій виробництва у роботі галузі. Основні напрямки покращення бурякоцукрового виробництва

На фоні сталих тенденцій погіршення внутрішнього економічного середовища бурякоцукрового виробництва України зростає актуальність питання пошуку шляхів підвищення економічної ефективності внутрішніх і зовнішніх бурякоцукрових ринків України. Одним з напрямків виходу з кризової ситуації в бурякоцукровому виробництві є зміна організаційних форм господарювання, докорінна перебудова бурякоцукрового підкомплексу в плані тісної співпраці з цукровими заводами, товаровиробниками і бізнесовими структурами. Зокрема, при цукрових заводах доцільно створювати, наприклад, машинно-технологічні станції. Кожна машинно-технологічна станція може орендувати чимало ріллі з метою вирощування цукросировини - найбільшого дефіциту для нормального функціонування цукрового заводу.

Незважаючи на те, що інтенсифікація бурякоцукрового виробництва вже давно стала необхідністю, дуже часто вона викликає й небажані наслідки - втрачається родючість ґрунту, зменшується вміст в ньому гумусу, посилюються ерозійні процеси, забруднюється не тільки кінцева продукція, а й навколишнє середовище. Уже сьогодні в навколишньому середовищі спостерігається надлишкове нагромадження агрохімікатів. Це - пряма загроза здоров'ю і життю не тільки нинішнього, а й наступних поколінь.

Дуже обнадійливим в запропонованій технології виступає суттєве зниження трудомісткості при виробництві цукросировини - з 23,5 людино-дня до 5,2, яке характеризується загальною величиною зменшення в 4,5 рази. Найбільше живої малопродуктивної праці можна було би вилучити в збиранні цукрових буряків, звичайно застосувавши найсучасніші бурякозбиральні комплекси Тернопільського комбайнового заводу, які до того ж є найдешевшими і найбільш пристосованими до місцевих умов буряковиробництва. Використання їх дозволить не тільки вивільнити значну кількість живої робочої сили, а й поєднати кілька технологічних операцій, які в традиційній схемі збирання займали значне місце.

Найбільш стабільними в існуючій технології буряковиробництва є підвищені витрати нафтопродуктів, хоча їх зниження передбачається в 1,7 рази. Якщо в існуючій технології їх витрачається в розрахунку на один гектар посіву цукрових буряків 1,6 центнера, то в запропонованій вони не будуть перевищувати одного центнера, а це в розрахунку на всю бурякову площу - вагома економія.

Це, так би мовити, загальна схема технології існуючого та пропонованого буряковиробництва. При більш уважному аналізі пропонованої технології можна знайти суттєвіші резерви її поліпшення (з точки зору екології) та зниження ресурсомісткості при вирощуванні цукросировини. Тим самим буде вирішуватися проблема запровадження ґрунтозахисної системи землеробства, відтворення ґрунтової родючості, виробництво екологічно безпечної продукції харчування. Так, в запропонованій технологічній схемі можна повністю відмовитися від дворазового хімічного обробітку посівів, різкого скорочення застосування мінеральних добрив, замінивши їх органікою, проведенням цілої низки агрозаходів, традиційних для землеробства України, та й відновлення класичної системи господарювання при якій основна ставка робиться на інтенсивний розвиток головної багатоаспектної галузі - рослинництва та її складових, особливо тих, які виступають основою природного відтворення родючості ґрунту.

Найефективнішим і найдешевшим способом комплексного відродження родючості землі є сидерати. Вони допомагають розв'язати цілу низку проблем: забезпечити оптимальне живлення сільськогосподарських культур, усунути їх несумісність, запобігти хворобам, боротися з ерозією ґрунтів, поліпшувати їх фізичні та хімічні властивості. Так, сидерати в польових умовах еквівалентні 60 т/га органічних добрив. До них в умовах України найкраще надаються: олійна редька, гірчиця, ярий ріпак, люпин. 600 ц/га зеленої маси при розкладанні утворює велику кількість органіки. При цьому виділяється багато вуглекислого газу, що сприяє інтенсивному росту цукрових буряків. Разом з тим під сидератами ґрунт не так інтенсивно руйнується, не ущільнюється атмосферними опадами, сидерати пригнічують розвиток бур'янів. У поєднанні з поверхневим обробітком ґрунту та добривами сидерація сприяє підвищенню врожайності щонайменше на 25-30 відсотків. Приорювати сидерати найкраще пізно восени, коли зниження температури ґрунту сприятиме збереженню зеленої маси до весни, тоді розпочнеться інтенсивний процес її розкладу.

Сидерати замінюють щонайменше 30-40 % повної потреби гною, але дешевші за гній приблизно вдвічі. Висока ефективність та економічна доцільність використання сидератів для підвищення родючості ґрунтів сумнівів не викликає, це надійний резерв високої врожайності не тільки цукрових буряків, а й всіх інших культур, які мають їх своїм попередником. Що ж до надзвичайно гострої проблеми - боротьби з бур'янами, то їх можна успішно знищувати класичними агротехнічними заходами, якими послуговувалися українські господарі в минулому. У їхній основі - правильний обробіток ґрунту і старанний догляд за посівами, де працівники бурякових плантацій з сапкою успішно завершують попередню боротьбу з цими шкідливими для культури рослинами. При існуючій колгоспно-радянській системі господарювання боротьбу з бур'янами перекладали на гербіциди. Але вони дорогі і не кожному під силу, до того ж не завжди складалися сприятливі погодні умови для їх ефективного використання. В такому випадку не слід нехтувати попереджувальними заходами, які набагато дешевші і екологічно безпечніші.

Філософія рекомендованої технології така. Проторена стежка в землеробстві - інтенсивне використання продуктів хімії для підвищення врожайності цукрових буряків та боротьби з бур'янами і шкідниками вимагає дуже багато грошей, надзвичайної обережності при роботі з хімікатами. Отже, потрібно зайнятися пошуками більш досконалих методів ведення буряківництва, бо добре відношення до землі повинно побудити і кращі відчуття в душі господаря. Тут потрібно дотримуватися принципу: все, що буде взято у землі, потрібно їй повернути.

Якщо не змінити суті підходу до роботи в буряківництві, то воно з кризи не зможе вийти. Застосовуючи гербіциди для боротьби з бур'янами, мінеральні добрива та інші продукти хімії, буряководи на кожному гектарі втрачають прибуток. Їх рятує лише оригінальна державна дотація - списування боргів. То чи ліпше, коли з бур'янами боротися класичними агротехнічними заходами - два рази боронувати і два рази культивувати, чи може з насінням внести гербіциди - і все. Тут треба добре подумати, якої якості буде врожай, де гербіциди знищують не тільки бур'яни. Та й скільки коштують ті гербіциди, як вони впливають на собівартість кінцевої продукції. І, нарешті, що вигідніше, дешевше, гуманніше: платити дивовижні суми за імпорт, отруту, чи дати заробіток вітчизняним буряководам, хоч і з сапкою. Бо, як показали спостереження, на “ручних” площах собівартість виробництва буряків відчутно нижча, порівняно з тими, де працюють суттєво зношені, недосконалі механізми. Правда, така „економія” коштів та ще й на початку нового тисячоліття за допомогою добровільно-примусових волонтерів на похвалу аж ніяк не заслуговує. Але ж це вихід із становища на сучасному етапі, коли на бурякових плантаціях панує примітивна пострадянська технологія.

Отже, техніко-технологічний регрес при існуючих умовах в бурякоцукровому виробництві таки „корисний”. Підмінивши застарілу, зношену, недосконалу техніку, селянин хоче хоч трохи підзаробити. Тим більше, що його праця набагато дешевша, ніж використання продуктів хімії чи застосування бурякозбиральної техніки, яка потребує великої кількості нафтопродуктів, запасних частин, ремонтних матеріалів, хоч сама є низькопродуктивною та ненадійною. Таким чином, для агросфери на сьогодні найрентабельнішими залишаються людські руки.

Конкурентоспроможність українських технологій з врахуванням і світового досвіду в значній мірі залежить від рівня створення та використання сортово-елітного насіння, що забезпечує підвищений рівень врожайності цукрових буряків потрібної якості, збільшення виходу цукру з кожної одиниці бурякової площі.

Відпрацьовані ґрунтозахисні технології біологічного землеробства потребують, як показали дослідження, вдвічі менше пального, у 3 рази менше пестицидів, вдвічі менше металу на один метр захоплення ґрунтообробної техніки. Та й продукція одержується екологічно чиста, яка високо цінується у більшості країн світу, хоч і коштує дорожче. В Україні ця обставина поки-що ігнорується. Для економічного обґрунтування технології з різним рівнем інтенсивності вирощування цукрових буряків пропонуються диференційовані нормативи цих витрат в основу яких покладені середні фактичні витрати в західноукраїнському регіоні та додаткові, які обумовлюють як вид технології, так і рівень урожайності.

Першим етапом виходу з кризи в бурякоцукровому виробництві є вирішення проблеми подолання збитковості виробництва і виведення його, як мінімум, на рівень простого відтворення. Другий етап, який повинен розпочатися одночасно з першим, - виведення підкомплексу на світовий рівень господарювання: технічне і організаційне переозброєння виробництва, запровадження нових технологій тощо.

Розширене виробництво в бурякоцукровому підкомплексі можливе лише за рівня рентабельності в межах 20-25 відсотків. Щоб забезпечити такий рівень потрібно отримувати врожай цукросировини не нижче 300 ц/га. Але підвищення врожайності тісно пов'язане з додатковими витратами. Отже, виходячи з вищесказаного можна запропонувати такі підходи:

- досягти запланованої врожайності при існуючих технологіях та наявних технічних засобах можна шляхом оптимізації мінімуму додаткових витрат;

- забезпечити вказану продуктивність бурякових плантацій при зниженні собівартості виробництва цукросировини можна також і при зростанні додаткових витрат на придбання нової техніки. Але тут повинен бути вибраний такий мінімум, який гарантував би швидку його окупність;

- при цьому варіанті - максимальна врожайність - мали би бути задіяні всі основні чинники виробництва світового рівня і зведені до мінімуму можливі втрати біокліматичного потенціалу культури.

Запропоновані підходи до вирішення проблеми оптимізації технології виробництва цукрових буряків відображають реальну картину в країні, де спостерігається значне розшарування бурякосійних господарств за рівнем рентабельності, відповідно, і за рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами. Крім цього, конкурентоспроможність продукції бурякоцукрового підкомплексу аж ніяк не відповідає сучасним вимогам, оскільки вона досягається не за рахунок оновлення виробництва та технологій, а за рахунок використання застарілої матеріально-технічної бази, недосконалого матеріального стимулювання як на виробництві сировини, так і на її переробці. Як наслідок, працівники села не зацікавлені в результатах своєї праці, бо відбувається фактично штучне стимулювання розмірів платні та ще її невиплата. Внаслідок цього втрачається стимулююча функція заробітної плати, зведено до мінімуму її вплив на ефективний розвиток бурякоцукрового виробництва, прискорення науково-технічного прогресу. Економічні процеси, що ґрунтуються на основі низької вартості робочої сили, не стимулюють продуктивне нагромадження та якісне її відтворення. Політика зростання заробітної плати має ґрунтуватися на випереджаючих темпах підвищення продуктивності праці. Підтвердження тому - практика в передових бурякосійних господарствах України та розвинутих країнах світу, де підвищення рівня життя народу досягається на основі зростання продуктивності праці як стабільної норми економічного життя.

Одним з напрямків прискореної стабілізації бурякоцукрового виробництва та виходу його на траєкторію зростання є організаційна модель, за якою цукровий завод формує власну сировинну базу, залучаючи різні сільськогосподарські структури на взаємовигідних умовах: гроші - товар. Це можуть бути агропромислові концерни, закриті або відкриті акціонерні товариства, спільні підприємства на основі довгострокової оренди землі, виробничі об'єднання на принципах кооперації як по горизонталі, так і по вертикалі. Домінуюча роль має відводитись вертикальній кооперації як формі виробничих зв'язків сільського господарства з суміжними галузями, за якої зумовлюється необхідність забезпечення економічної єдності та безперервності виробництва на всіх його етапах включно до реалізації кінцевого продукту.

Чимале значення має завершення створення акціонерних товариств в складі цукрових заводів, бурякосійних господарств, районних об'єднань “Агрохім”, комерційних банків, іноземних інвесторів. Конкретизуючи створення акціонерних товариств, потрібно зазначити, що їх організація - це необхідність створення на базі цукрових заводів формувань з вирощування та переробки цукрових буряків. Це дасть можливість зміцнити матеріально-технічну базу бурякосійних господарств і підвищити зацікавленість сільських працівників у кінцевих результатах цукровиробництва. Такий захід доцільно реалізувати в кожній бурякосійній області. Це сприятиме концентрації буряківництва, а воно - концентрації капіталу, тим більше, що в пайовий фонд кооперативу вноситься земля, яка зайнята під вирощуванням цукрових буряків.

Необхідно створити умови для залучення іноземних інвестицій в цю галузь, а також організувати спільні підприємства, які ефективніше залучатимуть прямі іноземні інвестиції та сучасні технології, максимально зменшать втрати сировини при її заготівлях, зберіганні та переробці. Основне завдання, яке повинно бути розв'язане в найближчій перспективі - забезпечення збалансованості сировинної і переробної бази за допомогою пільгових кредитів, стимулювання розвитку вітчизняної науки, ширше запровадження лізингу в діяльності бурякоцукрових підприємств.

Практична реалізація заходів щодо реструктуризації бурякоцукрової галузі та регулювання ринку цукру сприятиме ослабленню кризових явищ в бурякоцукровому виробництві України, дасть змогу успішно розвивати організаційні засади узгодження інтересів постачальників сировини та цукрових заводів, а також створити нові ринкові механізми і елементи ринкової інфраструктури галузі. Але, коли ринок ще остаточно не сформований, то вимоги перехідного періоду повинні визначатися і регулюватися державою.