Виробництво та переробка продукції тваринництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Вступний інструктаж з охорони праці

Мета: Ознайомлення нових працiвникiв з вимогами охорони працi, промсанiтарiї, протипожежної безпеки, правилами внутрiшнього трудового розпорядку, надання першоi медичноi допомоги при настаннi нещасного випадку.

Вiдповiдальнiсть: Всi працiвники при прийняттi на роботу, учнi при проходження практики.

Перiодичнiсть: При прийнятті на роботу.

Вступний iнструктаж проводиться з метою ознайомлення нових працiвникiв з вимогами охорони працi, промсанiтарiї, протипожежної безпеки, правилами внутрiшнього трудового розпорядку, надання першої медичної допомоги при настаннi нещасного випадку.

Кожен працiвник пiсля проходження вступного iнструктажу, в обовязковому порядку повинен пройти первинний iнструктаж на робочому мiсцi.

Працiвники i службовцi забов”язанi:

· Дотримуватись правил Внутрiшнього трудового розпорядку;

· Дотримуватись вимог охорони працi, виробничої санiтарiї, гiгiєни працi i протипожежноїбезпеки;

· У встановленому порядку проходити iнструктажi з питань охорони працi;

· У встановленому порядку проходити медичнi огляди;

· Вмiти надати першу допомогу потерпiлому.

2. Посадова інструкція техніка-технолога з виробництва продукції тваринництва

I. Загальні положення

1. Технік-технолог відноситься до категорії спеціалістів.

2. На посаду техніка-технолога з виробництва та переробки продукції тваринництва I категорії назначається особа, яка має: неповна вища освіта відповідного напряму підготовки (молодший спеціаліст) та підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією техніка-технолога з виробництва та переробки продукції тваринництва II категорії -- не менше 1 року. Технік-технолог з виробництва та переробки продукції тваринництва II категорії: неповна вища освіта відповідного напряму підготовки (молодший спеціаліст) та підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією техніка-технолога з виробництва та переробки продукції тваринництва -- не менше 2 років. Технік-технолог з виробництва та переробки продукції тваринництва: неповна вища освіта відповідного напрямку підготовки (молодший спеціаліст). Без вимог до стажу роботи.

3. Призначення на посаду техніка-технолога і звільнення з неї здійснюються наказом директора.

4. Технік-технолог повинен знати: закони, постанови, накази, розпорядження, рішення та інші нормативно-правові акти органів державної влади і місцевого самоврядування з питань агропромислового комплексу й галузі тваринництва; будову та функції органів, систем органів, організму сільськогосподарських тварин, їх біологічні особливості; технологію виробництва і переробки продукції тваринництва і принципи нормованої годівлі тварин, параметри мікроклімату тваринницьких приміщень та методи проведення їх санітарно-гігієнічної оцінки, технологію заготівлі кормів; прогресивні енерго- та ресурсозберігаючі екологічно чисті технології виробництва тваринницької продукції; параметри контролю технологічних процесів переробки продукції тваринництва; стандарти, ціни на готову продукцію тваринництва і чинні положення з оплати праці; досягнення науки та передовий досвід у галузі тваринництва; основи ринкової економіки, організацію виробництва, праці й управління; земельне і трудове законодавство; основи інформатики та обчислювальної техніки; правове регулювання стосунків у трудовому колективі; правила та норми охорони праці, виробничої санітарії, протипожежного захисту, охорони навколишнього середовища.

ІІ. Завдання та обов'язки

Забезпечує дотримання розроблених технологій утримання, годівлі і розведення тварин. Здійснює практичне виконання технологічних процесів і операцій у виробництві тваринницької продукції. Організовує первинну обробку молока, м'яса та іншої продукції, контролює технологічний процес переробки тваринницької сировини. Веде первинний зоотехнічний і племінний облік. Бере участь у заготівлі кормів. Забезпечує раціональне використання кормів, пасовищ та інших кормових угідь. Проводить роботу з підвищення продуктивності тварин, поліпшення відтворення стада і збільшення виходу молодняку.

Замовляє відповідні машини та обладнання для комплексної механізації виробничих процесів, ефективно використовує устаткування приміщень. Збирає, обробляє, аналізує інформацію про результати та ефективність роботи тваринницьких підрозділів з використанням ПЕОМ, бере участь у розробленні програм розвитку тваринництва, контролює роботу з обслуговування тваринницьких ферм, цехів, дільниць, переробних об'єктів. Проводить добір виконавців конкретних робіт, забезпечує трудову і технологічну дисципліну, здійснює атестацію робочих місць та контролює роботу механізмів і обладнання у тваринництві. Надає сервісні послуги суб'єктам племінної справи у тваринництві, зокрема ідентифікації племінних тварин, достовірного обліку їх походження і продуктивності, офіційної оцінки за типом, якістю нащадків та іншими ознаками.

Реєструє новонароджений молодняк, контролює його ріст і розвиток, проводить контрольні доїння, відбирає середні проби молока для його аналізу. Контролює реалізацію планів парувань на замовлення, індивідуального добору бугаїв та використання їх сперми. Контролює додержання правил і норм з охорони праці, виробничої санітарії, протипожежного захисту й охорони навколишнього середовища, надає допомогу спеціальним органам в збереженні тваринного світу України.

III. Права

Технік-технолог має право:

1. Знайомитися з проектами рішень керівництва, що стосуються його діяльності.

2. Вносить на розгляд керівництва пропозиції по вдосконаленню роботи, пов'язаною з обов'язками, що визначає посадова інструкція.

3. Повідомляти керівництво про всі виявлені в процесі виконання своїх професійних обов'язків недоліки у виробничій діяльності підприємства і вносити пропозиції по їх усуненню.

4. Запрошувати особисто або по дорученню керівника від керівників підрозділів і спеціалістів інформацію і документи, необхідні для виконання своїх посадових обов'язків.

5. Залучати спеціалістів всіх структурних підрозділів до вирішення задач, які покладені на нього (якщо це передбачено положеннями про структурні підрозділи, якщо ні -- то з дозволу керівництва).

IV. Відповідальність

Технік-технолог несе відповідальність:

1. За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, передбачених посадовою інструкцією -- в межах, визначених діючим трудовим законодавством України.

2. За правопорушення, скоєні в процесі виконання своєї діяльності - в межах, визначених діючим адміністративним, кримінальним і громадянським законодавством України.

3. За спричинення матеріального збитку - в межах, визначених діючим трудовим і громадянським законодавством України.

3. Проаналізувати урожайність основних культур

У 2009/2010 рр. умови зимівлі озимих культур у багатьох областях України виявилися вкрай несприятливими. Незважаючи на наявність снігового покриву, на полях озимого клину протягом тривалого періоду утворювалися всі існуючі види льодових кірок, які перешкоджали належному газообміну між живими рослинами та зовнішнім середовищем. Озимі упродовж багатьох днів не отримували необхідної кількості кисню, в результаті чого наставала їх повна або часткова загибель, а ті рослини, яким вдалося вижити, були дуже ослабленими. Подекуди спостерігалося відмирання лише надземної частини рослин, тоді як коренева система залишалася життєздатною.

Постає логічне запитання: чи можна було якимось чином завадити або мінімізувати несприятливий вплив погодних умов на стан озимини?

Так, можна. По-перше, це дотримання схеми розміщення озимих у сівозміні. Останнім часом чималі площі озимої пшениці, жита та тритикале розміщуються після несприятливих попередників (соняшнику, зернових), після яких сходи, як правило, з'являються пізно, недружно, рослини ідуть в зиму ослабленими і нерозкущеними. Такі посіви при настанні несприятливих погодних умов гинуть у першу чергу. Отже, розміщувати озимі зернові культури слід лише після оптимальних, науково обґрунтованих попередників, таких як чисті та зайняті пари, зернобобові, багаторічні трави, ріпак тощо.

Важливим фактором забезпечення високої зимостійкості є система удобрення. Проте, внаслідок високої вартості, добрив у господарствах не вистачає, їх не вносять взагалі або вносять за зниженими нормами. Нерідко неправильне застосування добрив призводить до гірших результатів, ніж їхня відсутність. Як приклад, можна навести застосування підвищених доз азотних добрив восени під час сівби озимих, що призводить до переростання рослин восени, зменшення накопичення вуглеводів у вузлах кущіння, в результаті чого озимі не можуть протистояти впливу низьких температур і значно пошкоджуються при настанні сильних морозів.

А от навесні підживлення озимих культур азотними добривами відіграє важливу роль в процесі наростання та відновлення вегетативної маси, а також утворення вторинної кореневої системи, що є необхідною передумовою формування високої врожайності та якості зерна.

По-третє, не варто забувати про систему обробітку ґрунту. Здебільшого після проведення основного обробітку має пройти не менше 2-х тижнів до початку сівби озимих, в іншому випадку ґрунт буде малопридатний для якісного розвитку кореневої системи рослин. Особливу увагу слід приділяти передпосівному обробітку, який відіграє вирішальне значення у рівномірному розміщенні насіння на заданій глибині.

4. Проаналізувати продуктивність тварин

Продуктивність худоби і птиці є головним якісним показником розвитку тваринництва. Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці. До основних показників продуктивності, що їх встановлюють у планах сільськогосподарських підприємств, належать: у скотарстві -- надій на середньорічну корову за рік (кг), середньодобовий приріст живої маси молодняку на вирощуванні, відгодівлі й нагулі (г); у свинарстві -- кількість поросят на матку (голів), середньодобовий приріст свиней на вирощуванні (старших за два місяці) і відгодівлі (г); у вівчарстві -- настриг вовни з розрахунку на вівцю, наявну на початок року (кг); у птахівництві -- кількість яєць на середньорічну курку-несучку. Важливими показниками є приплід телят на 100 нетелів, наявних на початок року (телят на 100 корів, запліднених телиць до двох років і всіх телиць старших за два роки, у т. ч. від корів), ягнят і козенят -- на поголів'я вівце- і козематок і ярок старших за один рік; а також м'ясна продуктивність (відношення продукції вирощування худоби і птиці до поголів'я відповідного виду тварин, наявного на початок року).

Основними чинниками, які визначають продуктивність худоби і птиці, є: рівень годівлі, якість кормів, перш за все вміст у них перетравного протеїну; породний склад; середній вік маточного поголів'я; умови утримання; технологія.

Безумовно, у сучасних умовах головним фактором підвищення продуктивності худоби і птиці є корми. Це підтверджує проведена академіком Л. Ернстом експертна оцінка впливу основних факторів на рівень виробництва й економічну ефективність скотарства: у найближчій перспективі зростання виробництва продукції скотарства на 59 % визначатиме годівля, на 24 % -- розведення тварин і на 17 % -- технологічні фактори.

Аналогічні результати одержано й стосовно впливу на продуктивність корів інших чинників (питома вага концентрованих кормів у раціоні, вік корів, їхній породний склад, вихід телят з розрахунку на 100 корів, наявних на початок року, затрати праці з розрахунку на одну корову тощо.

Однак слід мати на увазі, що у тваринництві вплив факторів інтенсифікації на приріст продуктивності доцільно визначати з урахуванням факторів, що є в мінімумі. Такими факторами в кожному конкретному господарстві можуть бути не тільки рівень годівлі, якість кормів, порода, забезпеченість трудовими ресурсами, а й режим праці та відпочинку, матеріальна зацікавленість, трудова дисципліна. На тваринницьких комплексах і птахофабриках, де чітко дотримуються технології, продуктивність худоби і птиці планується з урахуванням закладених у проектах обґрунтованих техніко-економічних параметрів.

Технологія промислового виробництва яєць у спеціалізованих господарствах країни базується на основних принципах: використання високопродуктивних гібридних курей; утримання курей в кліткових батареях, які забезпечують механізацію і автоматизацію виробничих процесів і високу ефективність праці; годівля курей повнораціонними сухими комбікормами; утримання птахів у великих пташниках з оптимальним мікрокліматом та диференційованим світловим режимом; застосування ефективних ветеринарно-профілактичних заходів, які забезпечують високу збереженість птахів; рівномірне цілорічне виробництво яєць у відповідності з технологічним графіком, який передбачає ефективне використання всіх виробничих потужностей.

Сучасне промислове виробництво м'яса бройлерів базується на таких основних принципах: використання високопродуктивної гібридної птиці; вирощування бройлерів в пташниках, які обладнані засобами, що забезпечують повну механізацію і автоматизацію виробничих процесів та регулювання мікроклімату в залежності від віку птахів, високу ефективність праці; застосування ресурсозберігаючих технологічних прийомів; виконання виробничого процесу за технологічним графіком, який забезпечує ритмічне цілорічне вирощування бройлерів; застосування повнораціонних сухих комбікормів, які відповідають біологічним потребам птахів і дозволяють отримати високоякісну продукцію; суворе дотримання ветеринарно-санітарних правил.

5. Санітарний стан території

Відповідно до ветеринарно-санітарних вимог утримання птиці в особистих селянських господарствах приміщення для утримання птиці повинно бути спроектовано і побудовано так, щоб забезпечити зручне та належне у ветеринарному та санітарному відношенні утримання. Це означає, що власник повинен враховувати господарсько-побутові умови, санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги, а також загальне об'єктно-планувальне рішення забудови садиби.

При розміщенні птахоферм необхідно дотримуватися мінімальних розмірів санітарно-захисних зон у відповідності до вимог санітарних норм та правил, керуючись Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимоги до їх проектування, затвердженими наказом Головного інспектора ветеринарної медицини від 3 липня 2001 року N 53 ( z0565-01 ) та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 року за N 565/5756.

Приміщення для утримання та вирощування різних видів домашньої птиці повинні бути окремі або ізольовані одне від одного.

Територія для розміщення птахівничих приміщень вибирається на сухому місці. Вона повинна мати тверду поверхню, схеми і пристрої для стікання та відведення поверхневих вод.

Приміщення для утримання птиці повинно бути сухим, стіни - покриті штукатуркою та побілені свіжогашеним вапном, підлога - мати тверду поверхню та нахил для стікання води під час миття пташників.

Приміщення повинно мати природну і штучну вентиляцію з подачею свіжого повітря 1,4-1,7 куб.м за годину на 1 кг живої маси птиці, мати оптимальну температуру +12-16 град.С, відносну вологість повітря 60-70%. Треба пам'ятати, що при температурі нижче 8 град.С або підвищенні вище 28 град.С несучість птиці знижується, а при температурі нижче плюс 8 град.С припиняється взагалі.

Приміщення для утримання дорослої птиці обладнують гніздами. Гнізда повинні бути легкодоступними для огляду, збору яєць та очищення (заміни підстилки). Гнізда для курей розміщують на висоті не більше 50-60 см від підлоги або поверхні підстилки; гнізда для індиків, гусей, качок влаштовують на підлозі у захищених від світла місцях.

Приміщення для птиці мають бути обладнані системою вентиляції, обігріву, освітлення, у них повинні забезпечуватися оптимальні параметри мікроклімату.

У літній період птицю утримують у вольєрах або соляріях. Вольєри та солярії повинні бути не менше площі пташника та захищені щитом від прямого сонячного опромінювання (з 12-00 до 14-00) з усіх боків, в т.ч. і зверху металевою сіткою з розміром вічка (у залежності від віку та виду птиці) від 2х2 см до 5х5 см.

Висота огорожі у вольєрі та солярії повинна бути не менше двох метрів. Самі вольєри та солярії призначені для проведення моціону й сонячного опромінення птиці.

Годівниці мають бути легкими, зручними, виключати вигрібання і втрату кормів, легко піддаватися очищенню та дезінфекції. Недостатня кількість їх призводить до того, що слабша птиця недоїдає і відстає в рості. Годівниці розміщують так, щоб птиця мала вільний доступ до них у будь-який час.

Залежно від способу утримання птиці в особистому господарстві використовують напувалки різних конструкцій:

- для молодняку - вакуумні автоматичні напувалки. Вакуумна напувалка для молодняку до 10 - денного віку складається з скляної банки місткістю 3-4,5 л і круглого піддону діаметром 23 см. Банку наповнюють водою й перевертають, вода стікає по жолобах в піддон;

- для дорослої птиці - використовують поїлки - чашкові, жолобкові з постійним рівнем води.

Каченята і гусенята під час пиття розливають багато води, тому напувалки накривають сіткою з вічками 2х3 см, через які птиця п'є воду.

Для відпочинку птиці пташники обладнують сідалом. Сідало для курей та індиків розміщують на одному рівні заввишки 50-60 см від підлоги. Рейки для сідала повинні бути гладкими, завтовшки 4-5 см.

Інтенсивність освітлення визначається або кількістю Вт електричних ламп на 1 кв.м підлоги пташника, або в люксах (люкс - одиниця виміру яскравості освітлення приміщення) 1 Вт дорівнює 4 люксам. Інтенсивність освітлення повинна бути в межах 4 Вт/1 кв.м підлоги. Наприклад, для приміщення розміром 12 кв.м необхідно мати одну лампу на 60 Вт, яка забезпечить рівномірне освітлення в 240 люксів.

Електричні лампочки повинні бути в герметичних плафонах, підвішують їх на висоті 1,7-1,8 м від підлоги. Світловий день повинен бути в межах 14-16 годин.

В одному з кутків пташника під вікном обладнують пісочні ванни для птиці, які розраховані для профілактики і звільнення від нашкірних паразитів (пухоїдів, кліщів).

6. Документи, які необхідні для бонітування

Бонітування - система оцінки племінних якостей тварини за комплексом господарське корисних ознак. За його результатами визначають подальше призначення тварини: введення і відтворну групу (плем'ядро), виранжування або вибракування. Бонітують тварин за породністю, походженням, розвитком, конституцією та екстер'єром, продуктивністю, відтворними якостями і потомством.

Перед проведенням бонітування заповнюють необхідні дані племінного і зоотехнічного обліку. Кожну тварину і все стадо обстежують, аналізують ветеринарний стан, відновлюють втрачені або нечіткі індивідуальні номери. Основне завдання бонітування - розподілення всіх тварин стада на категорії: племінні, товарні, брак.

За ст. 10 Закону, племінних тварин треба ідентифікувати, пронумерувати, сфотографувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановлювати відповідність цій інформації.

Племінні тварини підлягають реєстрації в документах з племінної справи, дані про них треба вносити до документів офіційного обліку продуктивності, які оформляються державними контролера-ми-асистентами та підтверджуються відповідними організаціями, котрі досліджують якісні показники одержаної продукції. Вони підлягають також офіційній класифікації (оцінюванню типу в балах), яку провадять експерти-бонітери.

Племінні тварини та племінні стада підлягають державній реєстрації, яка полягає у внесенні даних про племінних тварин, що мають відповідну генетичну якість та рівень продуктивності, до державних книг племінних тварин. Племінні стада реєструються у Державному племінному реєстрі. Реєстрацію провадить Мінагрополітики. Порядок ведення Державного племінного реєстру визначається Положенням про Державний племінний реєстр, затвердженим наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 травня 2002 р. № 134/40. Дані державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру є доступними для всіх зацікавлених осіб і не можуть становити державної чи комерційної таємниці.

Згідно зі ст. 13 Закону "Про племінну справу у тваринництві власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Ці свідоцтва (сертифікати) містять відомості про походження, продуктивність, тип та інші якості генетичних ресурсів, дані імуно-генетичного контролю, оцінку типу тварин у балах. Ними послуговуються для підтвердження якості племінних (генетичних) ресурсів і для захисту прав споживачів племінної продукції. Порядок оформлення племінних свідоцтв регулюється Положенням про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. № 416.

Наявність племінного свідоцтва є обов'язковою умовою реалізації племінних (генетичних) ресурсів для відтворення на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також переміщення коней для їх випробування, участі в змаганнях та парувальній кампанії. Під час ввезення племінних (генетичних) ресурсів з-за кордону племінне свідоцтво заповнюється на основі перекладу закордонних племінних документів українською мовою. Племінні свідоцтва видають на замовлення власника племінних (генетичних) ресурсів держплемінспектором району або відповідальним фахівцем організації, визначеної Мінагрополітики.

7. Методи і форми племінної роботи

Основним завданням племінної роботи в птахівництві України є створення нових і удосконалення існуючих порід птахів, а також кросів і спеціалізованих ліній при схрещуванні яких одержують високопродуктивних гібридів. Сучасні методи племінної роботи ґрунтуються на досягненнях генетики і селекції.

Найважливіші елементи племінної роботи -- добір, підбір і вирощування молодняку. Племінна робота є важливою складовою частиною загального технологічного процесу виробництва продукції птахівництва на промисловій основі. В Україні створено систему племінних господарств, в яку входять селекційно-генетичний центр, державні племінні птахівничі заводи, племптахорадгоспи-репродуктори першого і другого порядку. Відповідно до завдань племінної роботи функції цих господарств різні.

8. Технологія вирощування ремонтного молодняку ВРХ

Організаційні заходи щодо відтворення основного поголів'я великої рогатої худоби мають бути спрямовані на його поліпшення за рахунок заміни малопродуктивних корів високопродуктивним породним молодняком.

Процес відтворення стада здійснюють цілеспрямовано, відповідно до організаційно-економічних заходів, досягнення найбільш високої ефективності виробництва в кінцевому підсумку.

При формуванні основного поголів'я враховують спосіб його утримання, при індустріальній технології -- відповідність його потенціалу і продуктивності запрограмованій системі машинного доїння, стійкість проти хвороб і екстремальних умов середовища.

Відтворення стада великої рогатої худоби в сільськогосподарських підприємствах здійснюють переважно за рахунок вирощування власного ремонтного молодняку. Процес відтворення має забезпечувати необхідну кількість поголів'я, його структуру і продуктивність відповідно до обсягу виробництва продукції на перспективу та спеціалізації галузі, поліпшення племінних якостей тварин.

Процес відтворення стада слід пов'язувати із заходами щодо поліпшення використання маточного поголів'я, ліквідації яловості корів, збільшення приплоду. Цього досягають, комплектуючи основне стадо з високопродуктивних, породних тварин, організуючі належний догляд і годівлю збалансованими за поживністю кормами, своєчасне паруванням як корів, так і ремонтного молодняку.

Для своєчасного поновлення стада, заміни вибракуваного поголів'я в господарстві виділяють групу ремонтного молодняку. Її формують з телят від племінних корів. За розміром ця група в 1,5-2 рази більша за поголів'я корів, яке підлягає вибракуванню. Це дає змогу відібрати для парування найбільш розвинений молодняк з добрими ознаками майбутньої корови. Решту тварин з групи ремонтного молодняку відгодовують на м'ясо.

Особливо важливим є комплектування стада основного поголів'я в умовах індустріалізації галузі. За допомогою спеціальних тестів формують вирівняне стандартне поголів'я з урахуванням таких вимог, як високий рівень продуктивності, швидкість віддачі молока, швидкість споживання корму, відсутність агресивності. Молоде поголів'я має бути придатним для машинного доїння і годівлі, стійким проти захворювань і стресів, здатним до відтворення тощо.

У процесі відтворення основного поголів'я в скотарстві важливо встановити раціональну його структуру відповідно до прийнятої спеціалізації в галузі. Від раціонального співвідношення статевих і вікових груп тварин залежать темпи відтворення стада, рівень виходу продукції та її собівартість.

9. План парування корів

План отелів, парувань і штучного осіменіння корів і телиць складають, виходячи із прийнятого в господарстві розподілу отелів і парувань за попередній рік і одержання найбільшої кількості телят. При цьому слід враховувати напрямок спеціалізації і природно-кліматичні умови господарства. Треба прагнути до одержання зимово-весняних отелів, щоб максимально одержати молоко при використанні зелених кормів.

Розробка виробничих програм по тваринництву ґрунтується на договірних зобов'язаннях господарства по продажу продукції тваринництва. При її розробці складають план парування корів і телиць руху поголів'я (обороти стада).

Організація відтворення стада і надходження продукції по місяцях року тісно пов'язані з плануванням строків парування та надходження приплоду. Тому перед обґрунтуванням обороту поголів'я великої рогатої худоби на рік необхідно на основі даних про фактично проведені парування корів і телиць по місяцях минулого року складають план отелення корів і нетелей, парування (штучного осіменіння) корів і телиць у плановому році.

Насамперед визначають потребу господарства в коровах і нетелях на кінець планового року з урахуванням забезпечення виконання договірних зобов'язань перед державою по виробництву товарної продукції скотарства, а також внутрішньогосподарських потреб, обґрунтовують основні показники продуктивності поголів'я (плановий надій молока від корови, середньодобові прирости живої маси різних груп худоби), а також забезпечення найдоцільніших строків використання продуктивних тварин.

Середня тривалість періоду тільності становить 280-285 днів ( 9 міс. ), план отелення корів і нетелей із січня по вересень включно складають на основі даних про парування корів і телиць за період із квітня по грудень минулого року. Так у січні планового року отелиться поголів'я, яке було спаровано 9 місяців тому, тобто в квітні минулого року ( 69 + 8 = 77 ) і т.д. по вересень включно. План отелення в останніх трьох місяцях року ( 10, 11, 12 ) складають на підставі плану парування корів і телиць у січні-березні планового року.

Надходження приплоду за місяцями року визначають по кількості запланованих отелень корів і нетелей .

Намічається до вибракування 15 % корів. Намічені до вибракування корови в план парування не включаються. Із молочного стада їх вибраковують після 7-8 місяців лактацій. Так, те поголів'я, яке було намічене до вибракування з січня по червень планового року ( тобто через 1-2 місяця після отелення ) буде вибракувано і поставлено на відгодівлю у період з липня-грудень цього року. За період з січня по червень планового року буде поставлено на відгодівлю те поголів'я, яке було намічене до вибракування липні-грудні минулого року.

На основі даних отелення за листопад-грудень минулого року складається план осіменіння на січень-лютий. Слід враховувати, що корови плануємо парувати через 2 місяці після отелення і корови, що намічаються до вибракування не паруються. План парування на березень-грудень складається в такій же послідовності тільки на основі плану отелення.

Крім корів, передбачається парування телиць, які досягли віку 18 місяців. Так у січні парувального віку досягли телиці, які народилися у липні позаминулого року. У лютому - ті, що народилися у серпні і т.д.

На основі даних плану парування корів і телиць за січень-березень складається план отелення на жовтень-грудень.

На основі даних плану отелення за жовтень місяць складається план парування на грудень.

10. Усунення неплідності тварин

Неплідність - це тимчасова чи постійна нездатність тварини репродуктивного віку давати нащадків. Неплідність завдає значних збитків тваринництву як через недоотримання приплоду та молока (і зниження за рахунок цього виробництва тваринних продуктів), так і в зв'язку з непродуктивними затратами на утримання та лікування неплідних тварин. Проте неплідність -- це не хвороба, а скоріше наслідок незадовільної організації відтворення тварин.

Головними причинами, що призводять до неплідності худоби в нинішніх умовах, є:

· недостатня організація роботи в господарствах з відтворення стада;

· незадовільне вирощування теличок;

· осіменіння недорозвинених телиць чи, навпаки, запізніле їх осіменіння;

· неповноцінна годівля тварин, особливо у стійловий період;

· недотримання зоогігієнічних вимог до утримання приміщень для тварин;

· незадовільна підготовка корів і особливо нетелей до отелення;

· недотримання правил проведення родів, некваліфікована родова допомога;

· відсутність акушерської і гінекологічної диспансеризації.

Неплідність тварин, залежно від її причини, проявляється по-різному. За класифікацією А.П. Студєнцова, вона поділяється на: уроджену, старечу, експлуатаційну, кліматичну, аліментарну, симптоматичну та штучно набуту. Найпоширенішою з них є аліментарна, спричинена гострою нестачею в раціоні білка, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин; неправильною структурою раціонів; згодовуванням недоброякісних кормів, що в першу чергу призводить до порушення обміну речовин, тривалої анафродизії, ановуляторних та асинхронних статевих циклів, атонії та гіпотонії матки, розладів ово- та сперміогенезу, зниження життєздатності статевих клітин, зростання випадків ембріональної смертності.

Заходи боротьби з неплідністю та яловістю

Оскільки яловість худоби залежить від багатьох причин, то заходи щодо її профілактики повинні бути комплексними -- організаційно-господарськими, зоотехнічними, ветеринарними. Вони мають чітко виконуватися, а їх результативність щомісячно аналізуватися.

Організаційно-господарські заходи в першу чергу зводяться до: створення міцної кормової бази; застосування прогресивних методів заготівлі; зберігання та використання кормів; забезпечення повноцінної годівлі тварин, особливо в сухостійний період; підтримання у тваринницьких приміщеннях оптимального мікроклімату, дотримання ветеринарно-санітарних вимог щодо тваринницьких ферм; організації (на засадах контракту з ветеринарними установами) диспансеризації тварин.

Зоотехнічні (зооінженерні) заходи: цілеспрямоване вирощування ремонтного молодняку телят, одержання ним середньодобового приросту 700-800 г до 6-місячного віку, 700-750 г починаючи з 6-12-місячного віку і 600-650 г -- старше 12-місячного віку, з досягненням за 16-18 місяців живої маси 380-400 кг. Недотримання цих вимог приводить не лише до запізненого статевого і фізіологічного дозрівання телиць, а й до сповільнення у них ритму статевої циклічності, недостатнього розвитку геніталій, ускладненого перебігу вагітності та родів, сповільнення післяродової інволюції статевих органів; періодичне визначення поживності кормів із внесенням відповідних змін у раціони тварин. Для компенсування нестачі вітамінів у зимово-стійловий період потрібно вводити в раціони сухостійних та післярозтельних корів вітамінні препарати; запровадити диференційовану фазову годівлю корів залежно від їх фізіологічного стану; зоогігієнічний контроль за мікрокліматом тваринницьких приміщень; в стійловий період температура повітря в корівнику повинна становити від 8 до 10°С, відносна вологість -- 80-85%; освітлення -- 1:10, 1:15; в складі повітря вуглекислого газу повинно бути не більше 0,25-30%, аміаку -- 0,01-0,02 мг/л, сірководню -- 0,01 мг/л при швидкості руху повітря 0,2-0,5 м/сек; практикувати в стійловий період ультрафіолетове опромінення тварин, практикується щоденний моціон корів і телиць; своєчасний запуск корів, окреме їх утримання та повноцінна годівля у сухостійний період; суворе дотримування інструктивних вимог у роботі пункту штучного осіменіння, своєчасне виявлення тварин в охоті і осіменіння їх в оптимальні строки при суворому дотриаманні асептики та антисептики.

Ветеринарні заходи:

При переведенні тварин на стійлове утримання необхідно: провести клініко-гінекологічне обстеження маточного поголів'я, з взяти на облік корів із незавершеним післяродовим періодом, хворих і неплідних і розробити план ветеринарних заходів щодо кожної з цих груп; здійснювати постійний контроль за ветеринарним станом тваринницьких приміщень та пункту штучного осіменіння; забезпечити своєчасне проведення планових ветеринарно-профілактичних заходів, своєчасне виявлення та ізоляцію хворих тварин, кваліфіковане їх лікування; проводити ранню діагностику вагітності серед осіменених тварин; ввести в практику ветеринарного обслуговування тварин акушерську та гінекологічну диспансеризацію -- комплекс діагностичних, лікувальних та профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення нормального перебігу вагітності, родів та післяродового періоду у самок, збереження життєздатності отриманого від них молодняку.

Першу диспансеризацію проводять під час запуску тварин, переведення їх у сухостійну групу (цех). При цьому роблять повний клінічний огляд тварин, визначають у них стан вимені і перевіряють її на наявність субклінічнго маститу; при потребі беруть кров для біохімічних досліджень, оцінки фізіологічного стану тварин, рівня у них обмінних процесів. За 2-3 тижні до родів кров досліджують повторно. Дослідження проводять також в середині і в кінці стійлового періоду. На великих фермах, де неможливо дослідити кров усіх корів, її беруть у 10% корів даної групи, так званих еталонних корів, і на підставі одержаних результатів роблять висновок про стан обміну речовин на даний час у всіх сухостійних корів.

У сироватці крові здорових корів і телиць напередодні родів повинно бути 65-73 г/л загального білка, при співвідношенні альбумінів до глобулінів 0,9-1,3 гама-глобулінів 10-16%, залишкового азоту -- 20-40 мг%, сечовини -- 20-40 мг%, кальцію -- 2,5-3,13 ммоль/л, неорганічного фосфору -- 1,45-1,65 ммоль/л, каротину -- 0,40-0,60 мг%, вітаміну А -- 40-85 мг%, цукру -- 2,20-3,30 ммоль/л, кетонових тіл -- 0,1-0,6 г/л, при лужному резерві -- 50-60 об/%. Відношення кальцію до фосфору має бути як 2:1 чи 1,7:1, кислотних еквівалентів до основних -- 0,55-0,65. Величина цукрово-протеїнового відношення в раціоні повинно дорівнювати 1:0,8-1,5, щоб на 100 г протеїну припадало 80-150 г цукру.

Високий рівень загального білка, гама-глобулінів, холестерину, бета-ліпопротеїдів, низька концентрація вітамінів А і С та низький білковий індекс у вагітних тварин є ознаками їх можливих патологічних родів. Концентрація естрадіолу в плазмі крові при нормальному перебігу вагітності складає 150-350 пг/мл, його відношення до вмісту прогрестерону -- 1:25 і нижче. Якщо ж воно складає 1:30 і більше, то у тварин може виникати затримання посліду і субінволюція матки. Цей етап диспансеризації проводиться з метою оцінити фізіологічний стан сухостійних корів.

При виявленні розладів обміну речовин проводять відповідну корекцію складу раціонів, застосовують вітамінні, мінеральні препарати і т.п. Співвідношення застосованих масляних концентратів вітаміну А і Д повинно бути 10:1. В останні дні вагітності не слід застосовувати вітаміну Е, оскільки він пригнічує скоротливу функцію матки. Для нормалізації обміну речовин при нестачі вітамінів, профілактики затримання посліду, післяродових захворювань можна вводити коровам за 20-30 днів до отелення 10 мл 0,5%-ного водного розчину селеніту натрію (0,1 мг на 1 кг маси тіла). Другу акушерську диспансеризацію проводять у родильному відділенні (цеху отелень), спостерігаючи за появою у тварин передвісників родів, розкриттям у них родових шляхів під час родів, часом появи плодового міхура та частин плода і перебігом родів.

11. Первинний племінний облік

Інструкція, розроблена на виконання Закону України "Про племінну справу у тваринництві ”, визначає порядок ведення форм племінного обліку, що застосовуються у м'ясному скотарстві з метою організації точного, систематичного обліку продуктивності, походження кожної тварини інших селекційних ознак для успішного проведення селекційно-племінної роботи.

Племінний облік - це індивідуальна реєстрація суб'єктами племінної справи у тваринництві даних про племінну цінність тварин з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи.

Племінний облік має бути чітким, своєчасним і негроміздким. Він узгоджується з первинним зоотехнічним та бухгалтерським обліком і складається з таких елементів: мічення, зважування, проміри, запис інформації про тварин у відповідні форми обліку

Племінний облік у племінних господарствах з м'ясного скотарства ведуть за такими формами:

· форма № 1-м'яс “Картка племінного бугая м'ясної породи”;

· форма № 2-м'яс “Картка племінної корови (телиці) м'ясної породи”;

· форма № 3-врх “Журнал з відтворення стада великої рогатої худоби за 20 ____ р.”;

· форма № 4-м'яс “Журнал реєстрації приплоду та вирощування молодняку великої рогатої худоби м'ясних порід за 20__ р.”;

· форма № 5-м'яс “Журнал бонітування корів м'ясних порід”;

· форма № 6-м'яс “Журнал бонітування племінного молодняку великої рогатої худоби м'ясних порід”;

· форма № 7-м'яс “Звіт про результати бонітування великої рогатої худоби м'ясного напрямку продуктивності відповідної породи”.

Форми призначені для обліку первинної інформації, яка потім заноситься в автоматизовану базу даних, де накопичується уся інформація про тварин, що використовується для ведення селекційно-племінної роботи.

12. Структура управління підприємства

Підприємство - це комплекс технологічних процесів, ресурсів. Це система, якій треба управляти. Процес управління - ряд послідовних операцій, що виконуються за встановленими в документах правилами.

Самостійними структурними підрозділами є: юрисконсульт; бухгалтерія; планово-економічний відділ; відділ кадрів; відділ збуту; начальник забійного цеху; виробничий відділ; головний інженер; торговий відділ.

Таким чином, самостійні структурні підрозділи є адміністративно-відособленими частинами підприємства, що виконують одну або декілька або частину функцій управління.

Слід зазначити, що до складу підрозділу входять і структурні одиниці: цехи, магазини, ділянки і ін., що мають найнижчу відносну самостійність і адміністративне відособлення, що є ознакою лінійності. Тобто організаційну структуру управління можна охарактеризувати як лінійно-функціональну.

13. Приймання на забій

Закупівлю худоби у колективних, фермерських та приватних господарствах м'ясопереробні підприємства здійснюють на підставі договорів, які підприємства укладають між собою на кожний календарний рік. У договорі за узгодженням сторін вказують вид, помісячну кількість і якість поставки худоби на переробне підприємство протягом року. Договором передбачена відповідальність сторін за недотримання або порушення умов. Документ підписують представник господарства і м'ясопереробного підприємства і реєструють у державній інспекції з якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції району, де розташоване господарство.

Існує дві системи здачі-приймання худоби на м'ясопереробні підприємства і розрахунків за прийнятих тварин: 1) Реалізація тварин за живою масою і вгодованістю; 2) Здача-приймання тварин за масою та якістю м'яса.

Реалізація худоби на переробні підприємства за живою масою. При надходженні худоби на переробне підприємство перевіряють наявність нумерації та супровідних документів і відповідність наявних тварин записам в документах, проводять ветогляд тварин, сортують їх залежно від віку, вгодованості та зважують з урахуванням існуючих правил. Велику рогату худобу, коней, однорідних за вгодованістю, зважують групами. Молодняк великої рогатої худоби -- індивідуально, за узгодженням сторін допускається зважування тварин групами з однаковою вгодованістю. Свиней ІІ, ІІІ, IV категорій і нестандартних зважують однорідними за якістю групами, І і V категорій -- індивідуально або групами за домовленістю сторін.

З фактичної живої маси на м'ясокомбінаті здійснюють знижки на вміст шлунково-кишкового тракту залежно від відстані перевезення: до 50 км -- 3%; 51-100 -- 1,5%; понад 100 -- знижка відсутня. За кожну повну або неповну (понад 30 хв.) годину затримки приймання худоби понад дві години знижка на вміст шлунково-кишкового тракту зменшується на 0,5%. На партію худоби, доставлену за графіком, яка пройшла в господарстві передзабійну витримку згідно з вимогами пункту 3.26 “Единых правил .”, знижку з живої маси на вміст шлунково-кишкового тракту не роблять. Залікова маса встановлюється після віднімання від загальної маси встановлених знижок.

Худобу, доставлену на переробні підприємства з травматичними пошкодженнями або незаразними захворюваннями, яка потребує термінового забою, приймають і направляють на забій позачергово. Партія тварин, доставлена без супровідної документації, на переробні підприємства не приймається. За відсутності ветсвідоцтва або невідповідності наявності тварин даним, вказаним у ветсвідоцтві або товарно-транспортній накладній, а також при підозрі у захворюванні тварин заразною хворобою, при загибелі тварин під час перевезення або під час приймання партію худоби за вказівкою ветслужби підприємства направляють на карантин на строк не більше 3-х діб до вияснення діагнозу або уточнення причини невідповідності документів і кількості худоби. Утримання такої худоби до здачі та забезпечення її кормами здійснює постачальник.

Реалізація худоби на переробні підприємства за масою та якістю м'яса. Партію худоби готують в господарстві до реалізації на переробне підприємство. Оформляють супровідну документацію на забійних тварин і доставляють худобу на комбінат за графіком. У товарно-транспортній накладній відмічають час прибуття партії худоби на переробне підприємство. Тварин повинні прийняти протягом 2-х годин з моменту прибуття. Цей процес включає ветогляд тварин, перевірку супровідної документації на відповідність тварин за кількістю та статтю, відмітки в товарно-транспортній накладній про прийняття худоби за кількістю голів. Переробні підприємства мають право під час приймання худоби провести контрольне зважування і визначення вгодованості тварин у присутності здавальника або постійного представника у таких випадках:

· при неправильному оформленні супровідної документації;

· при сумніві у вірогідності вказаних у супровідних документах вагових і якісних характеристик худоби;

· при неможливості переробки худоби у передбачені графіком строки з причин, не залежних від переробного підприємства.

Залікову масу худоби при контрольному зважуванні визначають з урахуванням встановлених знижок. При зважуванні і визначенні вгодованості тварин, що доставлені за графіком і пройшли в господарстві передзабійну витримку відповідно до вимог пункту 3.26 “Единых правил .”, знижку з живої маси на вміст шлунково-кишкового тракту не роблять.

Худобу подають на забій партіями, оформленими під час приймання із збереженням належності господарств-постачальників. Визначення вгодованості за якістю м'яса, одержаного після забою, проводять відповідно до вимог діючих стандартів і у присутності здавача. На підставі супровідної документації та накладної на м'ясо бухгалтерія переробного підприємства здійснює розрахунок за прийняту худобу з урахуванням кількості і якості одержаного м'яса та погоджених цін на м'ясо і виписує приймальну квитанцію на закупівлю худоби, яка є єдиним документом, що підтверджує кількість і якість реалізованої худоби.

Масу м'яса, що вказана в накладній, за спеціальними коефіцієнтами перераховують у залікову масу, яку враховують у виконання договору , а також для розрахунків за перевезення худоби на переробне підприємство. При бракуванні туш або їх частин і направленні їх на утилізацію складають акт, який підписують начальник і майстер цеху, ветлікар та представник господарства. Це м'ясо оплачують за цінами на інші конфіскати і в рахунок виконання договору не включають.

У випадку порушень технології обробки окремих туш тварин, що обумовлює втрату їх маси, комісія в складі представника переробного підприємства і господарства визначає і оформляє актом розмір втрат, які додають до вартості відповідних туш при розрахунку за них. При несвоєчасній переробці з вини м'ясопереробного підприємства доставленої за графіком партії худоби, яка відбула в господарстві передзабійну витримку відповідно до п. 3.26 “Единых правил .”, або порушеннях технології її переробки вона оплачується за вимогою здавальника за результатами контрольного зважування або за живою масою і вгодованістю, вказаними у товарно-транспортній накладній, без відрахувань встановлених знижок на вміст шлунково-кишкового тракту. У випадку втрати тварини на передзабійній базі або туші в забійному цеху з вини переробного підприємства, останнє повинне відшкодувати постачальнику ці втрати за середньою масою туш. При загибелі худоби в період передзабійного утримання з вини переробного підприємства останнє приймає цих тварин за фактичною масою і вгодованістю, розраховується за існуючими цінами і зараховує масу в рахунок виконання договору. При вимушеному забої худоби в період передзабійного утримання розрахунки і залік здійснюють за масою і якістю м'яса.

14. Технологія забою птиці

На більшості вітчизняних птахопереробних підприємств, незалежно від розмірів, під час обробки сухопутної птиці на конвеєрних лініях прийнято таку схему технологічного процесу:

- приймання, зважування, вийняття з тари та навішення птаха на підвіски конвеєра;

- анестезія (частіше електрооглушення);

- забій, знекровлювання, видалення великого оперення;

- ослаблення міцності оперення в шкірі;

- видалення оперення з тушок;

- напівпатрання і патрання, туалет тушок;

- формування тушок, остигання;

- сортування;

- маркування тушок;

- зважування, пакування тушок і маркування ящиків;

- охолодження, заморожування і збереження.

Схема технологічного процесу обробки водоплавної птиці, крім наведених вище операцій, містить додатково процес обробки тушок воскоподібною масою.

З існуючих способів оглушення птиці найпоширенішим є електрооглушення. Під час оглушення електричним струмом серце птиці не зупиняється, що сприяє гарному знекровленню тушок.

Останнім часом у птахопереробній промисловості широкого застосування дістали автоматичні апарати електрооглушення, що розподіляються на два типи. В апаратах першого типу оглушення здійснюється пропущенням струму через усе тіло птаха. В апаратах другого типу під час оглушення струм пропускається тільки через голову птаха. Розроблені режими анестезії птаха вуглекислим газом.

Під час забою птиці має бути забезпечене якнайповніше знекровлення тушок. Погане знекровлювання впливає і на смак м'яса. Існують внутрішній і зовнішній способи промислового забою.

Внутрішній спосіб забою: через дзьоб перерізають кровоносні судини у задній частині піднебіння з лівого боку шиї. Розріз роблять спеціальними ножицями із загостреними кінцями чи ланцетом завдовжки 18 см, виготовленим з інструментальної сталі. Різник пальцями лівої руки бере голову птаха між очима і вушними мочками, відкриває дзьоб, надавлюючи на нижню щелепу під місцем їхнього з'єднання, вводить у порожнину рота ножиці чи ланцет і розрізає яремні та мостову вени на місці їхнього з'єднання.

Зовнішній спосіб забою здійснюється так. Різник пальцями лівої руки повертає голову набік і на місці вигину шиї ланцетом робить розріз позаду лівої нижньої щелепи та вушної мочки, спрямовуючи лезо ланцета під щелепу. При цьому розрізається шкіра, яремна вена і лицьова гілка сонної артерії. Довжина розрізу, залежно від виду птиці, -- від 1 до 3 см.

Зовнішній спосіб забою, крім можливості його механізації й автоматизації, має ще деякі переваги: не потребує високої кваліфікації робітників, дає змогу повніше і швидше знекровлювати тушки. Завдяки цьому способові забою продуктивність праці в кілька разів вища, ніж за внутрішнього способу.

Знекровлювання відбувається над спеціальними жолобами, основною особливістю яких є наявність високих бічних стінок, які запобігають розбризкуванню крові. Знекровлювання курей, курчат і цесарок здійснюється (незалежно від способу забою) протягом 1,5-2,0 хв, гусаків, качок та індичок 2,5-3 хв. Операція видалення оперення -- найбільш трудомістка в технологічному процесі обробки птиці; за ручного процесу вона становить до 80% усіх трудових затрат. Ці труднощі пов'язані з тим, що доводиться переборювати силу утримання оперення в шкірі птиці, яке є значним і сягає кількох кілограмів на одне перо.

15. Приймання і первинна обробка молока

Молоко здобуте в тваринницькому господарстві повинне пройти деякий шлях перед тим, як воно потрапляє на машини заводу. У самій первинній стадії свого просування, на місці в тваринницькому господарстві, негайно після удою температура парного молока (37?С) повинна бути швидко понижена до 13?С. Якщо молоко отримане, охолоджене і доставлене на завод з дотриманням висловлюваних вимог то одержана сировина далі може піти за двома основними напрямами. Вона або йде в споживання в цілісному вигляді або переробляється на похідні продукти.

Молоко надходить на підприємство в автоцистернах, з яких його викачують насосом. Доставлене молоко зважується на вагах А та оцінюють його кількісні й якісні показники. Для охолодження та фільтрації на молокоприймальних пунктах використовуються спеціальні ванни.

Принцип охолодження молока міститься в наступному: за 1-1,5 години до приймання молока вмикають холодильний агрегат і вода охолоджується. На трубах випарника, який знаходиться у воді, намерзає лід товщиною до 10 мм. При охолодженні води до 1-20С компресор автоматично вимикається і ванна наповнюється молоком через сітчасте сито. Молоко, яке подасться тонким шаром розподіляється по стінці робочої ванни, яка вже охолоджена. Насосом подається холодна вода в зрошувач, яка стікаючи тонким шаром по зовнішній поверхні робочої ванни, охолоджує молоко. Через три години молоко охолоджується до потрібної температури, після чого за допомогою контактного термометра автоматично вимикається водяний насос і привід мішалки. За 20 хвилин до зливу молоко інтенсивно перемішується.