Епізоотологічні данні та клінічний прояв злоякісних пухлин молочної залози у собак і кішок

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Реферат

В дипломній роботі висвітлені дані літературних джерел та результати власних досліджень з питань епізоотологічного моніторингу, епізоотологічної характеристики, клінічних досліджень та лікування злоякісних пухлин у собак та котів, а також питання порівняльної оцінки епізоотологічних та епідеміологічних паралелей пухлин молочної залози у вказаних видів тварин та людей.

Епізоотологічними дослідженнями встановлено, що рак молочної залози є широко і нерівномірно розповсюдженою патологією, як у людей так і у тварин. Не встановлено зв'язку між виникненням непластичного процесу у собак і котів, а також у тварин та людей. За частотою виявлення неоплазії у собак на першому місці стоять ураження шкіри та м'яких тканин, на другому - молочної залози, на третьому - кісток та суглобів, на четвертому - ротової порожнини. Епізоотологічними особливостями раку молочної залози у досліджуваних тварин є залежність частоти виникнення захворювання від віку та породи: з віком захворюваність тварин збільшується, а найбільш сприйнятливими до пухлин є собаки порід: доги, спанієлі, боксери, німецькі вівчарки; та коти сіамської та сибірської порід.

За клінічними проявами рак молочної залози діагностували на першій стадії розвитку у 17 % тварин, другій - 23%, третій - 30%, четвертій - 12%, п'ятій - 18%. В роботі також описана методика хірургічного видалення раку молочної залози, та порівняльна оцінка двох методичних підходів до лікування хворих тварин.

Вступ

Серед сучасних медико-ветеринарних проблем злоякісні пухлини займають особливе місце. Проблема раку однаково турбує представників усіх країн і народів. До цього часу вчені всього світу намагаються пізнати таємницю причин виникнення непластичного процесу та вивчити закономірності життя ракової клітини (А.В. Чаклін, 1979; Р. Долл, Р. Пито, 1964).

Серед нозологічних структур злоякісних пухлин особливе місце займає рак у дрібних домашніх тварин (И. В. Авраменко, С.В.Величко, 2001). За даними Л. В. Орлової (1966) із 20 000 собак, оглянутих у ветеринарних клініках Москви, у 1200 були зареєстровані злоякісні пухлини, серед них найбільш часто зустрічались пухлини молочних залоз. На високий рівень ураженості злоякісними пухлинами молочних залоз у собак і котів вказує також В.Ф. Терехов (1983).

В останні роки широко вивчається частота виникнення злоякісних пухлин у домашніх тварин і можливі зв'язки між цими пухлинами і виникненням непластичного процесу у людей. Встановлена загальна закономірність виникнення і розвитку спонтанного злоякісного росту як у людей так і у тварин. Це викликає необхідність з'ясування етіологічної ролі факторів злоякісного росту. Цьому питанню присвячені сотні наукових праць (В. А. Бусол і співав, 1988; Л.Т. Бурто і співав, 1988; A. Burny and H. Mammerichx, 1986 та інші).

Аналіз літератури показує, що, попри активне вивчення злоякісних пухлин молочної залози у людей, поза увагою вчених залишаються злоякісні пухлини цього органа у собак і котів. Так, у доступній нам літературі ми знайшли лише дві основні монографічні роботи (В.Ф. Терехов, 1983; И. В. Авраменко, С.В.Величко, 2001) та дванадцять статей (Н. Мітіна, С. Поте та ін.), присвячених раку молочної залози у дрібних тварин. Найменш вивченим у проблемі злоякісних пухлин свійських тварин є епізоотологічні особливості та їх етіологія. В зв'язку з цим варто нагадати слова І.Є. Гален-Горна, який ще у 1908 р. писав: “Щоб організувати боротьбу необхідно знати ворога і його диспозицію, необхідно ознайомитися з частотою хвороби і її розповсюдженням”.

Виходячи із вищезазначеного, метою дипломної роботи було проведення моніторингових досліджень закономірностей поширення злоякісних пухлин, вивчення особливостей прояву непластичного процесу в молочних залозах у собак і котів.

У відповідності до мети були сформульовані наступні завдання:

На основі епізоотологічних досліджень вивчити нозологічну структуру захворюваності собак і котів у м. Києві.

Провести ретроспективний аналіз поширеності ракових пухлин молочних залоз у собак і котів у м. Києві.

Вивчити епізоотологічні особливості раку молочних залоз у собак та котів.

Вивчити закономірності клінічного прояву раку молочних залоз у дрібних домашніх тварин.

Освоїти методи лікування собак хворих на рак молочної залози.

Епізоотологічні особливості злоякісних пухлин

Проблема злоякісних новоутворень являє значний інтерес, як з загально біологічної, так і з медико-ветеринарної точки зору (П.Ф. Терехов, 1983).

Пухлини широко розповсюджені в природі і зустрічаються не лише у людини, але й у всіх видів тварин, включаючи свійських, лабораторних та диких (Л.Г. Бурба і співав., 1988). Різноманітні за своєю формою і структурою, але єдині за рядом закономірностей росту та клінічними проявами, а також впливу на організм, пухлини людей та тварин складають єдину групу, принципово відмінну від інших груп захворювань і мають, таким чином, загальнобіологічне значення (Р.Долл, Р. Пито,1984; Бусол В.О. і співав., 1988).

В патології людського організму пухлини представляють собою одну з найважливіших проблем, як теоретичної так і практичної медицини, а боротьба з ними - найбільш актуальну задачу системи охорони здоров'я (С.Н. Муратов 1979).

Сутність бластоматозного процесу пов'язана зі зміною клітин організму. Виявлення механізмів перетворення нормальних клітин в пухлинні являється вузловим питання проблеми раку.

Під впливом тих чи інших канцерогенних факторів, шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають певних біологічних відмінностей і, перш за все, можливості необмежено розмножуватися, формувати пухлинні зачатки, які являються єдиними джерелами росту та розвитку пухлин. Залишаючись на стадії незрілості ракові клітини продовжують необмежено ділитися, не підкоряючись загально біологічному закону детермінації. В цьому, в звісній мірі, і проявляється своєрідність автономності росту пухлин (П.Ф. Терехов, 1983).

Розповсюдженність і частота виникнення пухлин у тварин являється важливим та суттєвим питанням у дослідженнях з проблем раку.

Розповсюдження пухлин у різних видів свійських тварин досить неоднакове і має свої особливості. Так, наприклад, у собак найчастіше фіксуються випадки пухлинних уражень шкіри і м'яких тканин, молочної залози, кісток та суглобів, пухлини ротової порожнини. Інший розподіл пухлинних уражень спостерігається у котів: перше місце у них займають пухлинні захворювання системи крові, друге - пухлини шкіри, третє - пухлини молочної залози. В той же час у представників обох видів вкрай рідко трапляються пухлини легень, шлунково-кишкового тракту, матки і яєчників, які мають значне поширення серед людей (И. В. Авраменко, С.В.Величко, 2001).

На частоту захворювань пухлинної етіології впливають різні фактори - географічне розміщення регіону, порода собаки, його вік. Давно відмічена кореляція між наявністю пухлин у людей і собак та несприятливими екологічними факторами. Прикладами цього можуть служити міста Хіросіма та Нагасакі, а також зона забруднена в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Встановлено, що боксери і вівчарки частіше хворіють на лейкоз, лімфосаркоматоз, ніж собаки інших порід. За даними різних авторів лейкоз частіше діагностують у кокер-спанієлів а пухлини шкіри (рак і меланосаркома) - у собак крупних порід (сенбернарів, кавказьких та середньоазійських вівчарок). Аденоми (доброякісні пухлини) і рак молочної залози частіше відмічають у кокер-спанієлів та пекінесів, які, як правило жодного разу не народжували протягом 5-6 років. Папіломи (доброякісні пухлини, які в народі звуться бородавками) на шкірі, слизових оболонках губ, ясен, піхви і препуціального мішку в основному діагностують у доберманів (http://www.petskiev.ua/veterinary/statia/book).

Етіологія онкологічних хвороб

Питання про причини виникнення злоякісних новоутворень являється одним з найважливіших у всій пухлинній теорії. Запропоновано багато різних теорій бластогенезу. (Л.Г.Бурба та співав., 1988).

Незважаючи на чисельність цих теорій, при багатьох новоутвореннях причини їх виникнення до цього часу не встановлені.

На сьогодні існує декілька теорій канцерогенезу. Основними з них є теорія Конгейма, фізико-хімічна теорія подразнення Вірхова, паразитарна, вірусна, полі етіологічна (І.С. Панько, В.М.Власенко, 1998).

Теорія Конгейма (теорія ембріональних зачатків) пояснює виникнення пухлин розростанням невитрачених під час ембріонального життя зародкових зачатків. Так, якщо фізіологічно клітини розмножуються шляхом поділу і поступово перетворюються та формують нормальні тканини і органи, то в названих зачатках вони не розвиваються. А коли зародок дозріває, ембріональні зачатки, що відщепилися, тривалий час можуть ні чим себе не проявляти, хоч і зберігають невитрачену високу енергію росту. Під дією певних бластомогенних факторів вони починають розмножуватися і утворювати молоді ембріональні чи недиференційовані клітини, які і формують пухлину. Ця теорія дещо спрощує процес утворення пухлинних клітин і не підтверджується експериментальною і практичною онкологією.

Фізико-хімічна теорія подразнення пояснює причини пухлинного росту дією на органи різних бластомогенних факторів - механічних та хімічних травм, іонізуючої радіації, сонячного випромінювання. Підтвердженням даної теорії є рак шкіри, що раніше часто зустрічався у рентгенологів та у працівників парафінової промисловості, рак легень у працівників кобальтових копалень, рак куточків рота у коней, як наслідок тривалої травматизації вудилами. Про це також свідчить перетворення під дією подразників виразки шлунка і шкіри у ракове новоутворення, розвиток раку легень на тлі хронічної пневмонії тощо. Нажаль, і ця теорія не розкриває механізмів перетворення нормальних клітин у пухлинні, а також розвиток ракових новоутворень не зв'язаних з подразненням чи хронічним запаленням (Н.П. Напалков, 1989)

Вірусна теорія сьогодні має найбільше прихильників (В.О. Бусол і співав., 1988). Думка про те, що пухлини можуть бути викликані агентом вірусної природи вперше обґрунтована F. Bosc і A. Borrel. Вони відмічали, що при деяких вірусних захворюваннях (віспа овець та ін.) відбувається посилена проліферація клітин схожих з патологічними при епітеліомах. На основі цього вони висловили припущення про те, що останні можуть викликатись подібними агентами. F. Bosc и A. Borrel вважали, що дія вірусу при епітеліомах дозволяє зрозуміти значення ракового вірусу при епітеліомах. Вони також вважали, що вірус овечої віспи викликає проліферацію на всіх ділянках організму, куди він проникає. Висунута цими авторами теорія за їх життя не привертала до себе помітної уваги. Вперше гіпотезу про те, що віруси можуть викликати бластоматозні процеси експериментально підтвердили V. Ellerman та O.Bang (1908), P. Rous (1911), які встановили вірусну етіологію лейкозу та саркоми курей.

Прибічником ідей згаданих дослідників вважається Л.А.Зільбер (1914). Він довів, що в злоякісних пухлинах як тварин, так і людей містяться чужорідні білкові компоненти-нуклеопротеїди, що визначають природу онкогенного вірусу.

Вірусна теорія частково розкриває механізми механізм ракового процесу, проте не пояснює всіх питань проблеми “раку”.

Ряд вчених в етіології новоутворень важливу роль відводить порушенням гормональної регуляції. Так, у дослідах на мишах при довготривалому введенні їм естроген них гормонів, викликав рак молочної залози не тільки у самок а і у самців. В той же час оваріоектомія у мишей високо ракових ліній значно знижує частоту виникнення пухлин молочної залози. Деякі пухлини у тварин мають безпосередньо дисгормональне походження. До таких, перш за все, можна віднести пухлини молочної залози у собак (П.Ф. Терехов, 1983).

Паразитарна теорія базується на виявленні пухлин у деяких тварин з паразитарними хворобами (рак печінки у рогатої худоби при фасціольозі, у собак і котів - при епісторхозі тощо). Але вказані гельмінтози зустрічаються на практиці часто, а випадки пухлинного росту при них - поодинокі. Етіологічна роль гельмінтів зводиться до хронічного подразнення тканин. Окрім того дані цієї теорії не підтверджуються експериментально.

Поліетіологічна теорія припускає, що різноманітні фактори, діючи на генетичний апарат нормальної клітини перетворюють її у пухлинну. Ця теорія, по суті, об'єднує всі вищенаведені, вказуючи, що єдиної причини утворення пухлин бути не може, оскільки вони формуються завдяки дії бластомогенних факторів фізичного хімічного і біологічного походження (П.Ф. Терехов 1983).

Морфогенез злоякісних пухлин

Що стосується морфогенезу новоутворень то він досить складний і поки що не достатньо вивчений. Умовно його можна поділити на два періоди: латентний (передпухлинний), коли ознак новоутворення, навіть морфологічних, ще не помітно, та період клінічних проявів. Передпухлинним вважають будь-який патологічний процес, що перейшов у пухлину: розвиток дифузних змін в органі (атрофія, дистрофія, гіперплазія, дисплазія), що порушують його функцію. Ці зміни мають деякі особливості, що відрізняють їх від запально-регенераторних процесів - несприятливі умови живлення і кровозабезпечення, що призводять до кисневого голодування клітин, порушення лімфообігу та іннервації тощо. Вважають що саме ці зміни полегшують малігнізацію тканин. Вони характеризуються постійністю симптомів, стійкі до консервативного лікування та рецидивують після оперативного.

На цьому тлі розвиваються проліферати, які формують так зване пухлинне поле, на якому виникають численні точки росту. Вони зливаються в один вузол або утворюють численні проліферати з окремими пухлинами (А.С.Петрова, 1976).

Утворення таких вогнищ здійснюється не одночасно, а шляхом стадійної пухлинної трансформації. В них знаходять морфологічні ознаки початку неопластичного процесу - дисплазію. Її трактують, як відхилення від нормальної структури клітин і всього тканинного комплексу. Це зміни регресивного характеру, неясного походження, що проявляються зниженням рівня диференціації у порівнянні з початковим станом. Такі зміни свідчать про “недосконалий” рак, який проходить останній етап пухлинного росту - малігнізацію.

Як бачимо, в морфогенезі новоутворень можна виділити два послідовних етапи змін, що ведуть до виникнення пухлин. В процесі малігнізації виникають різні клони клітин, що відрізняються своєю гетерогенністю. Внаслідок цього відбувається селекція більш автономних та стійкіших по відношенню до механізмів імунного захисту клонів, які краще пристосовані до дефіциту кисню та інших несприятливих умов.

Виділяють експансивний та інвазійний (інфільтративний) ріст пухлин. Перший характерний для доброякісних пухлин, що у процесі росту розсувають навколишні тканини, інколи утворюючи капсулу. Для більшості злоякісних пухлин характерний інфільтративний ріст з проростанням у навколишні тканини і нерідким поширенням за межі основного масиву. Ці межі макроскопічно виявити важко.

Для злоякісних новоутворень характерне метастазування з утворенням нових вузликів. У дометастатичний період навколо пухлини, а також у регіонарних лімфатичних вузлах виявляється надмірна інфільтрація лімфоїдними, плазматичними та гістіоцитарними клітинами - розвивається активна імунна реакція, яка затухає на початку метастазування, тобто утворенню метастазів сприяє пригнічення імунної системи з розвитком пухлини (І.С. Панько, 1998).

Клініко-морфологічна характеристика

Як вказує І. С. Панько (1998) в ветеринарній онкології розрізняють епітеліальні новоутворення (папіломи, аденоми, дерматоми, карциноми), сполучнотканинні (фіброми, ліпоми, хондроми, остеоми), судинні (гемо- та лімфангіоми), м'язові (лейо- та рабдоміоми), нервові (гліоми, невроми) і змішані (остеосаркоми, фіброепітеліоми, тощо).

Всі вони за ступенем диференціації клітин злоякісністю клінічного перебігу поділяються на добро- та злоякісні. Слід зазначити, що Така класифікація більш притаманна для практичної ветеринарії.

Що стосується злоякісних новоутворень, то їх характерною особливістю є глибокі морфологічні зміни в тканинах, поліморфізм клітин та їх ядер, багато ядерність, недеференційованість, тощо. Ці клітини інтенсивно розмножуючись, розсувають навколишніх тканин, а проростають в них, внаслідок чого межі пухлини чітко не контуруються. Інколи злоякісні новоутворення мають виражені межі і легко екстирпуються. (аденокарцинома молочної залози у собак). Інфільтративний ріст забезпечується ферментом гіалуронідазою, що виділяється пухлинними клітинами, викликає дезорганізацію навколишньої сполучної тканини і полегшує проростання в неї названих клітин.

Наступна особливість злочкісних пухлин - здатність давати метастази не тільки у навколишні тканини, а й у віддалені. Вростаючи у кровоносні та лімфатичні судини пухлинні клітини можуть відриватися і з кров'ю чи лімфою переноситись в інші місця. При чому одні з них (рак) поширюються переважно по лімфатичній системі і дають дочірні метастази в регіонарних лімфовузхлах, а інші (саркома) - по кровоносній. Як правило метастази подібні до тієї тканини з якої вони виникли.

Третя особливість злоякісних нововутворень - схильність до рецидивів після подразнення чи оперативного видалення. Це оумовлено не лише метастазуванням а й певними складнощами у визначенні меж пухлин при операціях. (И.О. Качанов, 1980; А.П. Баженова, 1985).

Отже, характерними особливостями злоякісних новоутворень можна вважати інтенсивний ріст, схильність до утворення метастазів та рецидивів. (И.В. Абраменко, С.В. Величко, 2001).

Злоякісні пухлини призводять до глибокого порушення обмінних процесів. По-перше, на них витрачається велика кількість поживних речовин, необхідних для нормальної життєдіяльності організму. По-друге розвивається інтоксикація внаслідок дії специфічних токсинів, продуктів розпаду пухлинних клітин, а також вторинної інфекції, яка посилює інтоксикацію та прискорює утворення метастазів. Все це призводить до порушення функції життєво важливих органів та розвитку кахексії.

Із злоякісних новоутворень найбільш поширені карциноми та саркоми.

Карцинома (cancer - рак) - розвивається з покривного або залозистого епітелію внаслідок атипового росту. Стромою для неї є сполучна тканина, пронизана кровоносними і лімфатичними судинами. Вона утворює багато комірок, виповнених пухлинними клітинами. Співвідношення строми і паренхіми може бути різноманітним і залежить від органа, в якому пухлина розвивається. Якщо строми мало внаслідок швидкого розростання клітин, то пухлина буде м'якою, напіврідкою, нагадуючи собою мозкову тканину, через що її називають мозкоподібним раком. Останній зустрічається на слизових оболонках внутрішніх оргшанів і характеризується інтенсивним ростом, нечастим і пізнім метастазуванням, менш вираженими ознаками кахексії (А. В. Чаклін, 1963).

Ракові новоутворення зустрічаються у тварин середнього і старшого віку всіх видів (частіше у собак і коней), у всіх органах, що містять епітеліальні тканини. Саме епітелій визначає форму і властивості ракових клітин. За цими ознаками розрізняють: плоско клітинний рак (утворений плоским епітелієм) - найбільш доброякісна форма і характеризується повільним ростом, запізнілим розвитком метастазів та кахексії; залозистий рак, що формується із залозистого епітелію, як дрібних, так і великих залоз (нирки, печінка, підшлункова, щитоподібна) залоз. Цей вид раку в процесі свого розвитку аденокарциноми з характерною комірчастою будовою, паренхімою якої можуть бути декілька різних за походженням тканини (І.С.Панько, 1998).

Розвиток ракової пухлини починається з розмноження атипових епітеліальних клітин, що проростають через строму у навколишні тканини. На початку вони бувають невеликі і не зв'язані з навколишніми тканинами. Проте скоро такі пухлини проростають через всю товщу тканини чи органа, порушуючи його функцію і дають метастази у в регіонарних лімфатичних вузлах. Вростаючи в навколишні тканини вони стають нерухомими, утворюють метастази і у віддалених лімфовузлах. Швидкий ріст карцином супроводжується їх некротичним розпадом, різким погіршанням загального стану організму тварини (ракова кахексія).

Саркома (sarcos - риб'яче м'ясо) - це сполучнотканинне новоутворення, яке характеризується прогресуючим інфільтративним ростом і раннім метастазуванням. В її паренхіму входить багато ембріональних (незрілих сполучнотканинних клітин і незначна кількість строми. У зв'язку з цим вона вважається особливо злоякісною. (Н.Н. Петров, 1940).

Саркома зустрічається у всіх видів домашніх тварин, але частіше у коней і собак. Локалізується у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, фасціях, міжм'язовій сполучній тканині, лімфовузлах, сім'янниках, легенях, печінці (метастатична саркома).

За формою клітин, що формують її паренхіму, виділяють наступні види сарком.

Круглоклітинна саркома - буває дрібно і крупно клітинною. Перша характеризується різкою атиповістю, особливо вираженою злоякісністю і метастазуванням. Крупно клітинна саркома менш злоякісна, може мати альвеолярну будову. Вона зустрічається найчастіше на статевих органах у собак, має доброякісний перебіг, не схильна до метастазування і рідко дає рецидиви після оперативного видалення.

Веретеноклітинна саркома - розвивається найчастіше з веретеноподібних клітин, які щільно прилягають і часто переплітаються між собою. Вона найменш злоякісна - внаслідок повільного росту навколишні тканини інколи встигають сформувати захисну капсулу.

Поліморфноклітинна саркома побудована із сполучнотканинних клітин епітеліального характеру. Вона має різну форму та розміри і зустрічається в яєчниках, сім'яниках, паренхіматозних органах.

Зустрічаються і змішані форми сарком: фібросаркома, остеосаркома, мелано саркома та ін. (Баженова А. П., 1985).

Фібросаркома характеризується наявністю великої кількості фіброзної тканини в середині якої рівномірно розсіяні пухлинні клітини. Вона має щільну консистенцію, росте повільно, часто інкапсулюється. Після хірургічного видалення інколи утворюється рецидиви, проте метастазує досить рідко (Н.П.Напалков, 1989; П. Ф. Терехов, 1983).

Остеосаркома часто виникає після травми в метафізарних ділянках трубчастих кісток і на верхній щелепі. (С. Н. Муратов, 1979). За локалізацією їх поділяють на кістково-мозкові і надокістні . Перші розвиваються повільно і тривалий час не дають метастазів, тоді як надокістні дуже злоякісні: вони інтенсивно ростуть, інфільтрують навколишні тканини, стискують кровоносні судини, проростають у шкіру, утворюють кровоточиві виразки, дають метастази гематогенним шляхом, особливо в легенях. У процесі розвитку можуть повністю зруйнувати кісткову тканину, або навпаки, стимулювати остеопластичні реакції.

Меланосаркома - пігментна пухлина, яке характеризується своїм кольором - від жовтого до чорного, що залежить від накопичення пігменту, як у паренхімі так і у стромі. Первинно вона виникає тільки у тих тканинах, які в нормі утворюють пігментні клітини - око, шкіра і прилеглі до неї слизові оболонки. Виділяється особливо вираженою злоякісністю, частою генералізацією процесу: метастазує як гематогенним так і лімфогенним шляхом у всі органи та тканини, що мають темний та синій колір. Мелансаркома нерідко зазнає розпаду під впливом гнилісних мікроорганізмів, що прискорює розвиток кахексії.

Саркоми часто досягають великих розмірів, інколи в них утворюються ретенційні кісти, вогнища некрозу і розпаду. Враховуючи те, що їх клітини розповсюджуються в основному з током крові, метастази частіше виявляються у внутрішніх органах. Тому у тварин погіршується загальний стан і з'являється ряд супутніх ознак.

Клінічний і морфологічний прояв пухлин молочної залози

Пухлини молочних залоз у тварин поділяються на доброякісні і злоякісні.

Згідно з класифікацією пухлин молочної залози тварин (ВОЗ, 1974) виділяють такі форми доброякісних процесів: доброякісні дисплазії або мастопатії (кіста, аденоз, типова проліферація епітелію протоків чи часток; ектазія протоку; фібросклероз; гінекомастія) і доброякісні пухлини (аденома, папілома, фіброаденома). У дрібних свійських пварин переважають різноманітні мастопатії (65,5%), також зустрічаються фіброаденоми (26, 3 %) і аденоми. (І.С. Панько, В.М. Власенко).

Найбільш частий доброякісний процес характерний для молочних залоз - кістозна мастопатія. Вражається переважно одна молочна залоза, в якій можна промацати м'яке кулеподібне творення. Вміст кісти серозний, серозно-кров'янистий, рідше - гнійний. В цитологічних препаратах виявляються в різних співвідношеннях сполощені епітеліальні клітини, стінки кістозної порожнини , клітини типу молозивних тілець, макрофаги, гістіоцити, елементи крові, кубічний, призматичний і апокринний епітелій. Практично зажди зустрічається дрібнозернистий детрит.

Клітини плоского епітелію кістозної порожнини великі за розмірами, неправильної форми. В препараті вони звичайно розміщені пластами. Цитоплазма велика, гомогенна, іноді з зернистістю. Ядро відносно невелике, з одним-двома дрібними ядерцями.

Клітини типу молозивних тілець збільшені, значно варіюють за розмірами, мають велику пінисту вакуалізовану цитоплазму, колір якої відображає секреторну активність клітини. Звичайно мають одне невелике ядро, але іноді - декілька ядер. Розміщуються ізольовано та в групах.

Клітини залозистого епітелію знаходяться в цитологічних препаратах у формі щільних комплексів, які складаються з мономорфних дрібних клітин, що нагадують епітелій молочної залози в нормі. Ядра одноклітинні, округлої форми, ядерця при забарвленні за Папенгеймом не конкуруються. Ободок цитоплазми вузький. Частина клітин відноситься до проліферуючого епітелію. Вони перебувають у тісному зв'язку з основним комплексом клітин і характеризуються трохи більшими розмірами і більш великими ядрами переважно овальної форми, мають одне або два ядерця. Зустрічається паокринний епітелій. (С.Н. Муратов, 1979).

Фіброаденома молочних залоз характеризується наявністю пухлинного вузла з нечітким відмежуванням від оточуючих тканин, що має щільно-еластичну консистенцію, діаметр 2-3 см, рідше досягає розміру 6-7см. У 10 - 20 % тварин виявляється ураження декількох молочних залоз. В цитологічних препаратах присутні мономорфні епітеліальні клітини невеликого розміру (що у 2-3 рази перевищують розміри лімфоцита). Ядра клітин мають приблизно однаковий розмір, в основному округлі, без ядерець. Ободок гомогенної цитоплазми вузький. Зустрічаються голо ядерні елементи і клітини строми. Ознаками проліферації вважають збільшення розмірів клітин і їх ядер, присутність у комплексах гетерогенних за цитоморфологічними параметрами клітин, ядерець в окремих клітинах, появу двоядерних клітин. (І. В. Авраменко, С. В. Величко 2001).

Класифікація злоякісних пухлин молочної залози ґрунтується на ряді принципів. Враховують походження пухлинних клітин, їх здатність утворювати різні структури, інвазивність, функціональні властивості.

Розрізняють 3 основних типи пухлин:

– епітеліального походження;

– сполучнотканинного (листовидні пухлини молочної залози);

– змішані

Клінічна картина захворювання поліморфна. Частіше спостерігається збільшення однієї молочної залози (іноді на тлі присутності дрібних вузликових утворень у декількох молочних залозах, що спостерігались тривалий час, відмічають прискорений ріст одного з них). При пальпації виявляють щільний вузом, який не має чітких контурів, іноді бугристий, погано відокремлюється від оточуючих тканин. Можливе виникнення кістозної порожнини. При значній тривалості процесу можна спостерігати проростання шкіри, виникнення виразок і розпад пухлини, інфільтрацію оточуючих тканин. Проведення діагностичної пункції допомагає встановити правильний діагноз. Відповідно до цього розрізняють рак низькодиференційований, помірно диференційований і з високим ступенем диференціювання клітин, апокринний, плоскоклітинний, слизовий, листовидний, а також рак Педжета. Морфологічна структура раку молочної залози подана на рисунках 2.1-2.7.

На особливу увагу заслуговують змішані пухлини молочних залоз, як з погляду епізоотології так і клінічного прояву та характеру росту.

На відміну від людей і котячих, в популяції яких змішані пухлини молочних залоз належать до відносно рідкісних захворювань. У собак вони, навпаки, зустрічаються досить часто. Так, за даними національного інституту ветеринарії Чехії серед 149 собак з гістологічно підтвердженим діагнозом злоякісної пухлини молочної залози, у 58,4 % діагностовано рак, у 2 % пухлини мезенхімального походження і у 39,6% - змішано клітинні (J. Malt, 1980). Морфологічно змішані пухлини складаються з епітеліальних клітин, хрящової, жирової, іноді кісткової тканин. Ступінь злоякісності окремих клітинних елементів різний.

Враховуючи здатність клітин пухлини до диференціювання в різних напрямках, клітинні лінії, що отримані з таких пухлин і мають ідентичні з ними генетичні характеристики, широко використовуються в експериментальних дослідженнях регуляції процесів проліферації і диференціювання злоякісно трансформованих клітин (B.P. Priosoeryanto, 1995; R. Barraclough, 1889).

Вважають, що родоначальником клону злоякісних пухлин зі змішаної пухлини молочної залози є міоепітеліальні клітини - особливий вид епітелію, який розташований між базальною мембраною і секреторними клітинами. Міоепітеліальні клітини мають великі вирости цитоплазми.

Оцінюючи дані літератури можна говорити про різноманітність епізоотологічної характеристики, клінічного та морфологічного прояву неоплазій. В той же час залишаються до кінця не з'ясованими етіологія і патогенез злоякісних пухлин, а також не розробленими методи прижиттєвої діагностики та лікування хвороби.

Матеріали і методи досліджень

Дипломну роботу виконано на базі кафедри організації, економіки, менеджменту і маркетингу у ветеринарній медицині Національного аграрного університету, а також міської ветеринарних клінік наступних районів м. Києва: Дарницького і Харківського, Дніпровського і Ватутінського, Жовтневого і Залізничного, Ленінградського, Московського, Печерського і Старокиївського, Подільського, Шевченківського, Радянського.

Об'єктом досліджень були хворі тварини - 548 собак та 493 котів.

В своїй роботі ми використали амбулаторні журнали за 2000-2001рік.

Вирішення поставлених завдань проводилось з використанням комплексу досліджень. Вивчення епізоотологічних особливостей раку молочних залоз у собак і котів проводили з використанням епізоотологічного та морфологічного методів дослідження . Епізоотологічне обстеження проводили з метою виявлення факторів (в т.ч. етіологічних), які впливали на виникнення непластичного процесу.

Прояви непластичного процесу вивчали за допомогою клінічних досліджень. При цьому визначали особливості росту, характер і форму пухлин, вимірювали загальну та місцеву температуру тіла, частоту та характер пульсу, поведінку хворих тварин, особливості прийому корму та води.

При математичній обробці результатів досліджень використовували методику В. К. Константинова і М. Г. Таршиса (1988).

Епізоотологічні і епідеміологічні особливості ураження людей і тварин злоякісними пухлинами

Епізоотологічний моніторинг, як система комплексної оцінки епізоотичної ситуації, дозволяє виявити особливості розповсюдження хвороб, в тому числі і злоякісних, в часі і просторі.

Використовуючи дані літератури (А.В. Чаклін, 1979; Р.Долл, Р.Пито, 1984; И.В. Авраменко, С. В. Величко, 2001; Р.Р.Кисилёв, 2001) нами були вивчені частота та прояви злоякісних пухлин у людей та різних видів тварин за останні тридцять років.

За статистичними даними в світі щорічно вмирає від онкологічної патології близько трьох мільйонів людей. Якщо враховувати, що середній термін життя людей, хворих на онкологічні захворювання не перевищує двох трьох років, то на даний момент на земній кулі є більше п'яти мільйонів хворих. Географічно випадки захворювання людей на злоякісні пухлини розподіляються неоднорідно, як за окремими адміністративними утвореннями різних країн, так і в межах континентів. Так, з розрахунку на 100 тис. населення в Болгарії щороку виявляють 217 хворих, Швейцарії - 190 хворих, Новій Зеландії - 149, в Японії - 91.

Вивчення закономірностей виникнення злоякісних пухлин у людей і тварин, особливо у домашніх, має важливе значення у визначенні етіології та профілактики. Аналіз джерел літератури засвідчує, що неоплазії мають свої епізоотологічні особливості у кожного виду тварин. Так у коней пухлини зустрічаються в одному випадку на 1000 тварин, у свиней - 1 на 40 000, собак - 50 на 1000, у котів - 10 на 1000.

Нозологічна структура злоякісних пухлин суттєво відрізняється у окремих етнічних та вікових груп людей. У тварин ці показники залежать від виду, вікових показників та статі.

Пухлини у собак зустрічаються переважно у 9 - 14 років, у самок в два рази частіше ніж у самців, а пухлини шкіри відносно частіше у самців (особливо у тер'єрів та боксерів).

За даними отриманими з Internet папіломи на шкірі, слизових оболонках губ, ясен, статевих органів найчастіше діагностують у доберманів. В той же час рак шлунково-кишкового тракту у цього виду тварин реєструють досить рідко, а найчастіше цей тип злоякісних пухлин уражає молочні залози. Відсоток захворюваності пухлинами у собак приблизно такий як у людей і складає 16-18% від загального числа захворювань. Слід відмітити, що пухлини у собак, котів та інших тварин за характером росту, структурі і біохімічних процесах мають багато спільного з пухлинами у людей.

Узагальнивши дані розповсюдження злоякісних пухлин серед людей та різних видів тварин ми можемо стверджувати, що в особливостях прояву епізоотичної ситуації у різних видів тварин має багато тотожного, відсутня закономірність у локалізації непластичного процесу.

Епізоотологічні особливості злоякісних пухлин у котів та собак

При визначенні програми досліджень епізоотичної ситуації зі злоякісних пухлин у собак і котів ми враховували нерівномірні можливості надання ветеринарної допомоги, а також різні форми організації ветеринарного обслуговування і якість обліку хворих тварин в умовах діяльності, як приватних, так і державних ветеринарних лікарень. При цьому ми планували сформувати стандартизовані показники захворюваності на злоякісні пухлини та на інші захворювання в межах окремих лікувальних установ, видів, порід та вікових груп тварин.

Як видно з таблиці 3.1. в клініках мю. Києва в 2001 році було піддано діагностичними дослідженням 15870 собак, 12343 коти. З них 5,8% виявилось здоровими (необхідність огляду останніх пов'язана зі зміною поведінки тварин, яка була обумовлена дією біологічних та абіотичних чинників).

Вивчення нозологічної структури хвороб тварин (табл. 3.2.) показує, що на першому місці серед захворювань у собак стоять шлунково-кишкові, респіраторні та інфекційні захворювання. Коти найчастіше хворіють на інфекційні захворювання. У них часто діагностують дисфункцію опорно-рухового апарату та респіраторні захворювання.

Новоутворення за частотою виявлення стоять у собак і котів на шостому місці.

Таблиця 3.1. Захворюваність собак і котів в м. Києві (2001 р.)

№ п/п	Назва районної клініки	Досліджено	Виявлено хворих тварин
			собак	котів
		собак	котів	абс.	%	абс.	%
1.	Дарницького, Харківського	2000	1200	1700	85	1000	83
2.	Дніпровського, Ватутінського	1600	900	1550	97	840	93
3.	Жовтневого, Залізничного	1600	1020	1550	97	1005	99
4.	Ленінградського	1730	1250	1670	95	1220	97
5.	Московського	1200	1130	1115	93	1110	98
6.	Печерського, Старокиївського	2600	2350	2530	94	2300	98
7.	Подільського	1345	1300	1340	99	1280	99
8.	Шевченківського	1020	1110	1005	99	1000	90
9.	Радянського	1055	968	1000	95	955	96
10.	Міська	1720	1115	1705	99	1110	99
Всього:	15870	12343	15165	95,5	10820	88

Таблиця 3.2. Нозологічна структура основних хвороб собак і котів в м. Києві

№ п/п	Групи захворювань	собаки	коти
		абс.	%	абс.	%
1.	Дисфункція шлунково-кишкового тракту	3472	22,9	1082	10,0
2.	Дисфункція опорно-рухового апарату	1078	7,1	2315	21,4
3.	Серцево-судинні захворювання	1941	12,8	543	5,0
4.	Інфекційні захворювання	2457	16,2	3246	30,0
5.	Пухлини	1213	8	865	8,0
6.	Респіраторні захворювання	3457	22,8	1947	18,0
7.	Інші захворювання	1547	10,2	822	7,6
Всього:	15165	100,0	10820	100,0

Виходячи з даних аналізу можна констатувати, що в м. Києві у собак існує широкий спектр патології.

При цьому структура захворюваності у собак і котів суттєво відрізняються. Це явище можна пояснити епізоотологічними особливостями хвороб. Їх виникнення і розвиток залежить від етіологічних особливостей і характеру розвитку патологічного процесу. В зв'язку з невизначеністю істинних причин виникнення злоякісних пухлин, в нозологічній структурі хвороб собак і котів вони посідають особливе місце і до цього часу залишаються маловивченими і, в першу чергу їх етіологія, епізоотологічні та патогенетичні особливості.

Аналіз захворюваності собак і котів на пухлини показує, що патологічний процес проявляється в доброякісній та злоякісній формах. Серед зареєстрованих 1213 собак з цією патологією злоякісний непластичний процес мав місце у 548 (45,2%), з 865 хворих на пухлини котів - у 493 (56,9%). В структурі цих пухлин рак молочної залози посідає особливе місце. Як видно з таблиці 3.3. в нозологічній структурі злоякісних пухлин у собак рак молочної залози займає друге місце. У котів ця форма пухлин знаходиться на третьому місці (таблиця 3.4.).

Таблиця 3.3. Нозологічна структура злоякісних пухлин у собак.

№ п/п	Тип пухлин	Кількість тварин	% від загальної кількості
1.	Пухлини шкіри та м'яких тканин	225	41,0
2.	Пухлини молочної залози	180	33,0
3.	Пухлини кісток та суглобів	82	15,0
4.	Пухлини ротової порожнини	23	4,0
5.	Інші пухлини	38	7,0
Всього:	548	100,0

Отримані нами дані показують, що у собак найчастіше трапляються пухлинні ураження шкіри і м'яких тканин, друге місце займають саркоми і лейкози та інші ракові пухлини. Близько двадцяти відсотків в структурі онкологічної захворюваності припадає на рак молочної залози і стільки ж на пухлини кісток та суглобів.

Таблиця 3.4. Нозологічна структура злоякісних пухлин у котів.

№ п/п	Тип пухлин	Кількість тварин	% від загальної кількості
1.	Пухлини шкіри та м'яких тканин	94	19,0
2.	Пухлини молочної залози	78	15,8
3.	Пухлини кісток та суглобів	13	2,6
4.	Пухлини ротової порожнини	23	4,6
5.	Інші пухлини (саркоми,)	285	58,0
Всього	493	100,0

У котів перше місце займають саркоми і лейкози, друге - пухлини шкіри, третє - рак молочної залози.

Вплив віку тварин на частоту виникнення раку молочної залози

Загальна характеристика захворюваності тварин злоякісними пухлинами молочної залози не розкривають епізоотологічних особливостей хвороби. Виникнення патології в великій мірі залежить від багатьох ендогенних і екзогенних факторів. Серед першої групи причин, що обумовлюють розвиток раку молочних залоз особливе місце посідає віковий статус.

Про роль змін фізіологічного стану організму з віком у виникненні ракових захворювань молочної залози писали наші попередники ще в ХІХ столітті. При аналізі захворюваності людей злоякісними пухлинами в усіх країнах світу відслідковується одна закономірність - з віком частота цієї патології збільшується, як у чоловіків, так і у жінок (С.А. Холдин, 1974). Найчастіше хворіють люди у віці 50-60 років і старші. Якщо говорити про захворюваність раком молочної залози, то закономірність зберігається (Тарутніков Б.І., Скляр С.Ю., 1993). Так число хворих з вперше встановленим діагнозом на 100 тис. Жінок за даними А.Н. Немирі і М.І. Глєбової у віці до 30 років - 0,5; 30-39 р. - 11,9; 40-49 р. - 32,2; 50-59 р. - 33,7; 60 і старше - 29,3.

Цікавим є факт, що у чоловіків рідше, ніж у десять разів зустрічається рак цієї локалізації, але збільшується показник захворюваності з віком: до 30 років - 0,0; 30-39 р. - 0,1; 40-49 р. - 0,3; 50-59 р. - 0,8; 60 і старше - 1,4.

Наші дослідження на собаках і котах показали наявність аналогічної тенденції захворюваності. З таблиці 3.5. видно, що частота виникнення злоякісних пухлин всіх локалізацій, так і молочної залози у сук і кішок з віком збільшується.

У самців було виявлено рак молочної залози лише в поодиноких випадках.

Отримані дані дають підстави стверджувати, що вік тварин відіграє особливу роль у виникненні злоякісних пухлин. За даними літератури така закономірність обумовлена зміною гормонального і в цілому фізіологічного стану організму тварин, що створює умови для утворення злоякісних пухлин і непластичного росту.

Таблиця 3.5. Захворюваність сук і кішок раком в залежності від віку.

Локалізація ракових пухлин	% від загального числа хворих тварин
	1-2	3-4	5-6	7-8	9-10	11-12	14 і старше
Собаки
Всіх локалізації	-	-	-	2	17	28	52
молочної залози	-	-	-	0,6	5,6	9,0	17,6
Коти
Всіх локалізації	-	-	1	5	14	34	48
молочної залози	-	-	0,1	0,6	2,1	5,1	7,8

Частота злоякісних пухлин у собак і котів різних порід

Порода тварини суттєво впливає на захисні властивості організму, сприйнятливість до етіологічних агентів та характер розвитку паталогічного процесу. Як вказує Абраменко И.В., Величко С.В., (2001 р.) вплив цього фактора особливо проявляється у собак.

В нашій роботі ми вивчали роль породного фактора у виникненні неопластичного процесу на собаках трьох порід (кокер-спанієль, дог та доберман) та котів двох порід (сіамська та персидська). На відміну від попередніх авторів, які узагальнили частоту прояву патології без урахування віку тварин, в наших дослідах були сформовані однакові групи, в кожну з яких входило 15 або більше тварин. Цей методичний підхід найбільш суттєво відтіняє роль породного і в певній мірі генетичного фактора у виникненні неопластичного процесу. Порівнюючи дані таблиці 3.7. ми впевнюємося у цьому твердженні.

З даних доступної літератури видно, що найбільш інформативною щодо ролі породного фактора у виникненні злоякісних пухлин та інших хвороб є дані швейцарських дослідників (журнал “Ветеринар” № 10-12, 1999 р.) про причини загибелі собак різних порід (таблиця 3.7).

Таблиця 3.6. Залежність частоти виявлення новоутворень у хворих собак та котів від породи.

Вид тварини	Порода	Досліджено голів	Хворих
			голів	%
Собаки	Кокер-спанієль Дог Доберман Всього:	18 17 15 50	7 2 5 14	38,9 11,8 33,3 100
Коти	Сіамська Персидська Всього:	16 15 31	9 4 13	56,3 29,3 100

Таблиця 3.7 . Нозологічна структура хвороб собак різних порід (за даними швейцарських дослідників, у %)

№ п/п	Порода	Хвороби	Опорно-рухового апарату	Серцево-судинні	Органів травлення	Новоутворення	Респіраторні	Інші
1.	Ірландський волкодав	11,9	19,3	-	24,8	-	44
2.	Бернська гонча	28,8	-	-	32,7	-	38,5
3.	Німецький дог	28,8	10,5	19,3	8,4	-	33
4.	Сенбернар	18,9	12,3	-	13,1	-	55,7
5.	Ньюфаундленд	16,4	25,9	-	16,8	-	40,9
6.	Грей-хаунд	13,7	21,9	-	13,3	-	51,1
7.	Доберман	-	14,4	-	22,2	-	63,4
8.	Боксер	-	11,1	-	29,6	-	59,3
9.	Різеншнауцер	-	-	-	39,6	-	60,4
10.	Померанцевий шпиць	20,6	19	-	-	12,7	47,7
11.	Кокер-спанієль	-	2,3	12,3	23,2	-	62,2
12. .	Німецька вівчарка	21,4	-	-	14	-	64,6

Клінічні прояви пухлин молочних залоз у домашніх тварин

Вивчення клінічних проявів пухлин молочної залози проводили на 15 суках та 12 кішках. За характером росту у обох видів тварин пухлини поділяли на злоякісні та доброякісні. Як видно з таблиці 3.8. всі новоутворення в залежності від розвитку пухлинного процесу ми поділили на чотири стадії.

Дифузне розростання в ділянці молочної залози діаметром до 3 см характерне для І-ої стадії розвитку патологічного процесу і за його ознаками можна лише підозрювати неоплазію Найбільш характерною тут є нерівномірність потовщення. Припухлість не болюча з дещо підвищеною температурою, без фіксації до оточуючих тканин. У всіх тварин мало місце одностороннє новоутворення. Вони мали температуру тіла, частоту пульсу та дихання в межах фізіологічної норми.

Таблиця 3.8. Клінічна характеристика злоякісних пухлин молочних залоз у сук та кішок

№ п/п	Стадія розвитку	собаки	коти
		абс.	%	абс.	%
1.	Дифузне нерівномірне розростання	3	20,0	-	0
2.	Вогнищеві розростання на тлі дифузного росту	6	40,0	3	25,0
3.	Розростання обмежене від оточуючих тканин	4	26,6	4	33,3
4.	Розростання в оточуючі тканини, збільшення в об'ємі	2	13,3	5	41,6
Всього:	15	100	12	100

Пухлини другої стадії розвитку мали 3-5 у діаметрі, без фіксації до оточуючих тканин або з фіксацією до м'яза. Під час наступного етапу розвитку, пухлини, які були більше 5 см в найбільшому діаметрі без фіксації до оточуючих тканин або з фіксацією до шкіри чи до м'язів. На четвертій стадії відмічали швидкий ріст, пухлина мала великий розмір з безпосереднім розповсюдженням на шкіру і прилеглі тканини.

Стан регіонарних лімфатичних вузлів залежить від стадії розвитку патологічного процесу. На першій стадії розвитку ракової пухлини регіонарні лімфовузли пальпуються на боці враження.

Клінічно розрізняли вузлову та дифузну форми росту раку.

Для вузлової форми характерною ознакою був повільний ріст ракової пухлини, яка у собак і котів зустрічалася відповідно у 9 та 6 тварин.

Дифузна форма зустрічалась рідко. Вона характеризувалась інфільтративно-набряковими проявами. Уражені залози характеризувались гіперемією шкіри, набряками, збільшенням місцевої температури, раннім втягуванням в процес лімфовузлів і розвитком віддалених метастазів.

За даними гістологічного дослідження пухлини поділяли на дві групи. До першої ввійшли високо диференційовані аденокарциноми - пухлини комплексного типу. Для них характерним був повільний перебіг, з поодинокими метастазами у віддалені органи (низький ступінь злоякісності).

При раку з високим ступенем диференціювання клітин пухлинні клітини переважно середнього і невеликого розміру. Ознаки атипії менш виразні, ніж у низько та помірно диференційованих пухлинах. Однак в цілому ядра клітин мають більший розмір, ніж при доброякісних проліферативних захворюваннях, в деяких зустрічаються ядерця, частіше одне, форма ядра витягнута, еліпсовидна, окремі ядра мають нерівний контур і неправильну форму. Розділ клітин в комплексах неправильний, із нашаруванням одних клітин на інші. Цитоплазма забарвлена нерівномірно, часто має вакуолі або містить дрібні гранули.

Слід зазначити, що в більшості випадків раку молочної залози анізоцитоз незначний, а в ядрах пухлинних клітин можна виявити 1-2 невеликих ядерець. Виявлення клітин з трьома або більшою кількістю ядерець в ядрі є патологічною ознакою їх злоякісності (L.Cardoso, 1975).

До другої ввійшли низько диференційовані пухлини залозистого солідного та серозного типів з високим ступенем злоякісності. Низько диференційований рак. Для цього типу непластичного процесу характерним є мономорфна інфільтрація клітинами різного розміру із світлою цитоплазмою. Клітини розподіляються ізольовано, не утворюючи будь-яких правильних структур, межі між клітинами майже не ідентифікуються. Ядра пухлинних клітин округлі та овальні, у 2-3 рази перевищують розмір лімфоцита, структура ядра ніжна. У більшості ядер наявні великі ядерця (1-3). Цитоплазма слабкобазофільна, без будь-яких включень і зернистості. Зрідка виявляються гігантські багатоядерні клітини. Як показали L.Della Salda і співав., за допомогою за допомогою імуногістохімічного дослідження. Більшість клітин має епітеліальне походження (L.Cardoso, 1975). Крім пухлинних клітин, які складають більшість в препараті, зустрічаються лімфоепітеліальні клітини, лімфоцити, плазматичні клітини. Характерною ознакою міоепітеліальних клітин є висока активність лужної фосфатази. Слід зазначити, що частина гігантських багатоядерних клітин, крім експресії цитокератинів, також містить цей фермент, що вказує на їх можливий зв'язок з міоепітелієм.